Рис.3.2. Послідовність обґрунтування стратегії управління прибутком ПП «Компанія Вітар»

соціальна ціль - це створення умов праці, що сприяють високопродуктивній праці, забезпечують соціальний розвиток колективу, створюють ефективну оплату праці;

інноваційна ціль - це запровадження нових передових технологій, модернізація та реконструкція потужностей підприємства, впровадження нових видів високоефективного обладнання. На рис. 3.1. схематично зображено головну та специфічні цілі підприємства ПП «Компанія Вітар» та їх взаємозалежність, а також залежність прибутку від діяльності підприємства.

Величина прибутку залежить, з одного боку, від об'єму реалізації, а з іншого боку - від розміру витрат обігу. Послідовність обґрунтування стратегії управління прибутком ПП «Компанія Вітар» показано на рис. 3.2.

Величина прибутку, як цільової функції діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. При прогнозуванні величини капіталу необхідно враховувати склад і розмір джерел його збільшення.

Таким чином, розробка стратегії управління прибутком передбачає дев'ять етапів, зображених на Рис.3.3. :

на першому етапі визначається цільова сума прибутку підприємства, величина якого залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства на майбутнє та їх вирішення;

на другому етапі розробляється стратегія товарообігу, яка реально відповідає попиту населення на товар;

на третьому етапі розробляється асортиментна політика підприємства, яка повинна відповідати товарно-груповій структурі, бути оптимальною і потрібною споживачам;

на четвертому етапі відбувається обґрунтування цінової політики, тобто визначається оптимальна ціна товару, при якій досягається оптимальний товарообіг та максимальний прибуток (див. рис. та рис. );

на п'ятому етапі здійснюється формування ресурсної політики, тобто залучення товарів для реалізації, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності з найменшими затратами;

на шостому етапі проходить вирішення завдань, пов'язаних з управлінням валовими доходами;

на сьомому етапі проходить вирішення завдань, які пов'язані з валовими витратами, які повинні бути мінімальними;

на восьмому етапі можливий обсяг отриманого прибутку порівнюють з його цільовим розміром - якщо можливий прибуток більший або рівний цільовому, то дана стратегія приймається до виконання;

дев'ятий етап - це контроль за ходом реалізації - плану.

Отже, управління доходами - це частина економічної стратегії торговельного підприємства.

Рис.3.3. Обґрунтування цінової політики підприємства ПП «Компанія Вітар»



Рис.3.4. Принципи формування цінової політики ПП «Компанія Вітар»

Управління доходами спрямоване на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат торговельного підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції, повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку.

Досягнення цих умов пов'язане:

- по-перше, з обґрунтуванням цін на товари, які закуповуються;

- по-друге, з раціональністю умов комерційних угод (вибору місця розташування постачальника, умов транспортування та страхування, характеру розрахунків, валюти та термінів платежу тощо);

- по-третє, з встановленням економічно обґрунтованих цін продажу товарів, які стимулюють збільшення попиту (реалізації);

- по-четверте, зі скороченням кількості ланок товаропросування, яке дозволяє збільшити розміри доходів за рахунок скорочення кількості посередників;

- по-п'яте, з формуванням оптимального асортименту реалізованих товарів, які відповідають структурі споживчого попиту та забезпечують отримання необхідного обсягу доходів;

- по-шосте, з диверсифікацією діяльності (асортиментної, регіональної, за видами діяльності), що дозволяє забезпечувати компенсацію можливих втрат доходу у випадку несприятливих змін на окремих товарних, регіональних ринках чи погіршення можливостей здійснення окремих видів діяльності.

Таким чином, управління доходами підприємства передбачає:

Обґрунтування видів діяльності, доцільних для здійснення торговим підприємством;

Встановлення критеріїв ефективності укладених договорів для закупівлі товарів;

Формування гнучкої цінової політики під час закупівлі та продажу товару;

Обґрунтоване використання системи цінових знижок, своєчасність їх впровадження, що дозволяє забезпечити розширення обсягів реалізації товарів;

Встановлення економічно обґрунтованого розміру торговельних надбавок (знижок).

Управління доходами, як і іншими економічними показниками, передбачає:

- створення інформаційної бази для прийняття управлінських рішень;

- проведення аналізу обсягу та складу отриманих доходів; показників, які визначають їх розмір та рівень; ступеня достатності отримання доходів для забезпечення самофінансування розвитку підприємства;

- формування політики отримання доходів та вибір інструментів та важелів її реалізації;

- розробка прогнозу можливих варіантів отримання доходів за видами діяльності та їх експертиза щодо можливості реалізації;

- формування оптимального варіанту плану доходів підприємства.

у системі управління утворенням прибутку підприємства головна роль належить його плануванню (прогнозуванню) на майбутній період.

Основними чинниками впливу на величину прогнозованого валового прибутку від реалізації товарів (робіт, послуг) є величина і рівень:

- чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг);

- собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг);

- операційних витрат;

- прибутку від операційної діяльності підприємства.

У процесі планування необхідно досягти балансової ув'язки між названими показниками, а саме:

ЧД - С = ОВ + ПО , (3.5)

де: ЧД - чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг);

С - собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг);

ОВ - операційні витрати;

ПО - прибуток від операційної діяльності.

Формула (3.5) вказує на тісний взаємозв'язок між валовим прибутком і показниками: ЧД, С, ОВ, ПО, і що величина та рівень валового прибутку (ВП) можуть бути визначені двома способами:

1) як різниця між величиною або рівнем чистого доходу (ЧД) і собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) за формулою:

ВП = ЧД - С (3.6)

або:

РВП = РОВ - РПО .

2) як сума величини або рівня операційних витрат і прибутку від операційної діяльності за формулою:

ВП = ОВ + ПО (3.7)

або:

РВП =РОВ - РПО .

З формули (3.6) випливає, що величина і рівень валового прибутку знаходиться у прямій залежності від собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг). Для забезпечення покриття операційних витрат і формування прибутку від операційної діяльності необхідно, щоб рівень собівартості в % до товарообороту був прогнозованим, тобто С = ЧД - ВП. Він повинен мати тенденцію до зниження (С < ЧД - ВП) - за умов низького рівня рентабельності торговельної діяльності. Тимчасова стабільність рівня собівартості можлива тільки за умов достатнього рівня рентабельності для самофінансування торговельної діяльності. Тому прогнозований рівень собівартості торговельні підприємства повинні розцінювати як граничний. При укладенні договорів на поставку товарів їм треба вишукувати бази постачання товарів високої якості за цінами (разом з витратами, що включаються у собівартість товарів), частка яких у ціні реалізації (продажу) не перевищувала б прогнозованого рівня собівартості.

З формули (3.7) випливає, що величина і рівень прогнозованого валового прибутку одночасно знаходиться й у прямій залежності від величини та рівня операційних витрат і прогнозованого прибутку від операційної діяльності (ВП = ОВ + ПО). Але це зовсім не означає, що із збільшення рівня операційних витрат можливе збільшення рівня валового прибутку (збільшення рівня торговельної надбавки), оскільки стримуючими факторами є наступні реальності:

- можливість продажу товарів за вищими цінами та отримання чистого доходу в розмірі С + ВП;

- можливість закупівлі товарів за умов, що їх собівартість не буде більшою ніж ЧД - ВП.

Тому операційні витрати за своїм рівнем до товарообороту повинні бути економічно обґрунтованими (тобто ОВ = ВП - ПО) і мати тенденцію до зниження (ОВ < ВП - ПО). Такий підхід при плануванні валового прибутку створить реальні передумови виконанню плану прибутку від операційної діяльності.

Виходячи з формул (3.5), (3.6), (3.7) слід зазначити, що планову величину валового прибутку необхідно визначати за формулою (), економічно обґрунтовуючи величину операційних витрат і прибутку та балансово ув'язувати її з величиною валового прибутку підприємства, визначеного за формулою (3.6). Величина прибутку як цільової функції діяльності підприємства залежить від обраної стратегії. Величина прибутку може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального (Пмін) і (Пнорм) прибутків виходять із прогнозної величини капіталу торговельного підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної ставки банків) і прогнозу норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно враховувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій та інше).

Необхідна величина прибутку (Пнеобх) підприємством розраховується, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, утворення фондів ризику і виплати дивідентів власникам, створення фінансових резервів, а також виплати податків і інших обов'язкових платежів. Тобто, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

3.2 Напрямки підвищення ефективності використання прибутку

Проблема ефективності розподілу прибутку підприємств -- одна з найбільш дискусійних у сфері фінансового менеджменту в останні роки.

Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від багатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власники та фінансові менеджери.

Наступним етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи: а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приросту активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів має суто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формування резервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством.

На завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із сформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулювання персоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміювання працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо.

Таким чином, у фінансовій та економічній діяльності підприємства важливе місце відводиться розподілу та використанню одержаного прибутку як основного джерела фінансування потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після оплати всіх податків, використовується згідно із статутом підприємства та зі згоди трудового колективу. Відповідно до головних напрямків використання цей прибуток може бути використаний:

на розподілений прибуток, що спрямовується за межі підприємства на виплату матеріального заохочення та дивідендів, на благодійний фонд;

на нерозподілений прибуток, що залишається на виробничий та соціальний розвиток підприємства та на страховий фонд [38, с. 245-247].

Основною метою планування прибутку є оптимізація пропорції між розподіленим та нерозподіленим прибутком. Доля кожної частини на підприємстві вирішується колегіально, тобто враховуються всі позитивні та негативні сторони діяльності підприємства і створюється певний оптимальний варіант.

Основні напрямки використання прибутку залежать від його потреб. А потреби в свою чергу базуються на ефективності діяльності.

Напрямки використання прибутку:

Фінансування розвитку матеріально-технічної бази підприємства (виробничий фонд), авансування основного капіталу. Потреба визначається на основі реального стану основних фондів підприємства, їх ліквідність та пригідність до експлуатації.

Фінансування приросту власних обігових коштів, авансування оборотного капіталу. Потреба визначається, виходячи з власних обігових коштів та коштів, які необхідні для росту товарообігу.

Фінансовий резерв або фонд ризику (фонд регулювання цін). Потреба в формуванні резервного фонду передбачається статутом підприємства згідно чинного законодавства України.

Кошти, спрямовані на погашення кредитів банку. Підприємство не може обійтися без кредитів, як короткострокових, так і довгострокових. Кошти, які спрямовуються на виплату відсотків за користування кредитом та погашення самого кредиту має здійснюватися у точно визначені терміни.

Кошти на соціальний розвиток та заохочення трудового колективу визначається рішенням загальних зборів. Такі фінансування дають змогу покращити умови праці та відпочинку працівників трудового колективу, заохотити та спонукати їх до ефективної та високопродуктивної роботи.

У перспективі ПП „Компанія Вітар” буде використовувати прибуток на:

матеріальне заохочення працівників (додаткове заохочення за ріст об'ємів товарообігу, зниження витрат);

удосконалення виробничого фонду (розширення сфери діяльності, розширення торговельних площ, використання сучасного обладнання);

формування та підтримку іміджу підприємства;

рекламну діяльність;

створення ефективних форм розрахунку за товари.

Підприємство зробило багато, але на досягнутому не потрібно зупинятися. Необхідно весь час вивчати ринок, потреби та бажання споживачів, умови праці та відпочинку працівників, вдосконалення методів торгівлі.

У підвищенні прибутку та високій рентабельності зацікавленні і підприємство, і держава, з одного боку, це є прямим джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, а з другого - частина прибутку виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів, забезпечує постійні надходження до державного бюджету.

Тому, плануючи напрямки використання прибутку, треба вибирати найкращі варіанти, а витрати повинні бути не найнижчі, а оптимальні.

Стратегія діяльності компанії та управління прибутком підприємства сьогодні визначається для кожного окремого суб'єкта господарювання індивідуально. При цьому, використання тих чи інших форм управління визначається специфікою господарської діяльності підприємства та його фінансовою стратегією, відповідно, модель управління прибутком для різних підприємств однозначно буде відрізнятися, що дозволяє говорить про існування різних стратегій управління. Однак, усю сукупність таких моделей можна згрупувати та виділити наступну їх типологію:

- агресивна (наступальна) стратегія - забезпечення максимізації рівня реалізації через стимулювання збуту з метою збільшення прибутку суб'єкта;

- захисна стратегія - забезпечення контролю витрат з метою збільшення прибутку суб'єкта господарювання як різниці між абсолютною величиною доходів та затрат, стратегія є ефективною у довгостроковій перспективі;

- диверсифікована стратегія - поєднує у собі виважений компроміс між агресивною та захисною стратегіями, що дозволяє взаємоузгодити переваги та недоліки обох варіантів стратегій управління прибутком суб'єкта господарювання.

Модель управління прибутком суб'єкта господарювання представляє собою взаємопов'язаних функціонально організаційних блоків, що пов'язані із вирішенням конкретних завдань, а також сукупність фінансово-математичних методів, які формують методологічну основу узгодження окремих блоків моделі. У свою чергу, метод управління прибутком підприємства можна визначити наступним чином: метод управління прибутком суб'єкта господарювання сукупність конкретних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень формування затрат та доходів підприємства, а також форм їх виконання з метою забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності такого суб'єкта господарювання.

Порівнюючи особливості моделі управління прибутком суб'єкта господарювання із іншими функціонально-організаційними блоками фінансового менеджменту (наприклад, моделі управління грошовими потоками, управління структурою капіталу можна визначити ряд особливостей, у тому числі:

(1) об'єктом управління в моделі являється не факторний, а результуючий показник - прибуток як результат взаємодії затрат суб'єкта господарювання та його доходів;

(2) модель управління прибуток цілісно інтегрує функціонально - організаційні блоки інших моделей (наприклад, бюджетування, управління дебіторською заборгованістю та інші);

(3) модель управління прибуток взаємоузгоджується із потребами управління фінансуванням суб'єкта господарювання за рахунок власного капіталу;

(4) управління прибутком суб'єкта господарювання основуються, переважно, на методах фінансового контролінгу (наприклад. О/Р-аналіз, АВС-аналіз та інші) тощо.

Зокрема, при виборі оптимальної моделі управління прибутком ПП «Компанія Вітар” необхідно, на сьогоднішній момент враховувати низку чинників.

Важливим елементом моделі управління прибутком підприємства є правове поле реалізації згаданої моделі, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле не існує відокремлено і являється органічною складовою фінансового права.

Загалом, правове поле антикризового фінансового менеджменту на даному етапі у діяльності ПП „Компанія Вітар” проявляється двояко. По-перше, це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації моделі управління прибутком суб'єкта господарювання. Серед таких нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування, контролем, формування, розподілом, перерозподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання, можна виділити наступні групи:

(1) законодавчі акти;

(2) підзаконні нормативні акти;

(3) внутрішньогосподарські документи, по-друге, це сукупність державних органів, які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємства зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економіко-правових норм та правил.

Законодавче регулювання моделі управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні формується як ієрархічна структура, в основі якої стоїть конституція України. Цивільний кодекс України, Арбітражний кодекс, Арбітражно-процесуальний кодекс, кодекс про адміністративні правопорушення та кримінальний кодекс регулюють управління фінансами підприємства через встановлення певних вимог або ж обмежень щодо фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу на споживання прибутку підприємств, - встановлення правовідносин між суб'єктами управління, форм та методів цивільно-правового забезпечення управління прибутком, визначення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення відповідного законодавства України.

Загалом, законодавчу базу моделі управління прибутком підприємств можна умовно розподілити на дві частини - група специфічних та група загальних законодавчих актів. При цьому головним елементом законодавчого поля, своєрідною конституцією управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні незалежно від їх фінансово-правової організації являється Закон України „про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України, що діє з 1 липня 1997 року, з наступними змінами та доповненнями).

Під групою загальних законодавчих актів як складової законодавчої бази управління прибутком підприємств слід розуміти сукупність кодексів та законів України, які регулюють фінансове - господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, визначаючи особливості організації фінансів підприємства відповідно до потреб моделі управління прибутком, у тому числі:

(1) грошові розрахунки у готівковій та безготівковій формі;

(2) регулювання виникнення, формування та визнання затрат суб'єктів господарювання;

(3) регулювання виникнення, формування та визнання доходів суб'єктів господарювання;

(4) валютне регулювання;

(5) порядок виникнення та виконання договірних зобов'язань та інші.

фінансово-економічні.

З іншого боку, підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади, по суті, забезпечують виконання сукупності завдань нормативного регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання у ринковому середовищі України з метою отримання підприємницького прибутку, зокрема:

(1) тлумачення та конкретизація положень законодавчих актів;

(2) нормативне регулювання окремих питань, віднесених до компетенції відповідних державних органів;

(3) контроль за дотриманням суб'єктами господарювання чинного законодавства України та правозастосування тощо, таким чином, підзаконні нормативні акти у системі нормативно-правового регулювання фінансового менеджменту на підприємстві щодо управління його прибутком являються продуктом державних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції реалізують функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Зважаючи на те, що нормативно-правова база в Україні є недосконалою, постійно змінюється, необхідно здійснювати її постійний моніторинг, використовуючи методичні рекомендації як міністерства економіки, так і управління статистики тощо.

Для ефективної реалізації моделі управління прибутком ПП „Компанія Вітар” необхідно приймати також внутрішньогосподарські нормативні документи, спрямовані на вирішення наступних питань:

(1) конкретизація положень законодавчих та підзаконних актів, а також визначення порядку їх виконання на підприємстві;

(2) врегулювання питань, які віднесено до компетенції підприємства;

(3) визначення питань, які не врегульовані законодавчими та підзаконними актами тощо.

Актуальним для ПП „Компанія Вітар” на даному етапі є розробка стратегії управління прибутком, яка передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабель-ності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується на використанні наступних джерел інформації: форма № 2 “Звіт про фінансові результати”; форма № 1-кр “Звіт про товарооборот”; форма № 1 “Баланс”. А тому необхідно систематизувати фінансову змінність, здійснювати її постійний аналіз.

Нами рекомендовано проводити аналіз формування та використання прибутку ПП „Компанія Вітар” в декілька етапів (рис.3.5.).

Розглянемо методику проведення кожного етапу аналітичної роботи.

На цьому етапі роботи обчислюються абсолютні та відносні зміни в обсязі одержаного балансового прибутку, визначаються та аналізуються джерела його формування,: прибуток від торгівельної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій, оцінюється вклад кожного джерела в формування загального обсягу прибутку.

Варто звернути увагу, що основним джерелом формування балансового прибутку для Компанії Вітар є прибуток від реалізації товарів. Позареалізаційні операції, які безумовно є доцільним резервом збільшення обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає генеральній стратегії розвитку підприємства. Однак, зважаючи на нестабільність економіки України сьогодні, нами рекомендовано підприємству здійснювати диверсифікацію напрямків діяльності , позбутися чисто торгового спрямування, а відповідно отримати можливість більш стабільного існування в сучасних кризових умовах..

1. Аналіз обсягів та динаміки формування балансового прибутку
2. Аналіз рівня та динаміки прибутковості обороту підприємства
3. Аналіз факторів, що впливають на обсяг формування прибутку
4. Аналіз прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства
5. Аналіз досягнення мінімального та нормального обсягу прибутку
6. Аналіз обсягів та динаміки чистого прибутку, оцінка факторів, що впливають на його розмір
7. Аналіз напрямків та структури використання прибутку
8. Оцінка резервів зростання прибутку

Рис. 3.5. Послідовність проведення аналізу прибутку ПП „Компанія Вітар”

Рівень прибутковості обороту визначається порівнянням прибутку від реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.

Обсяг прибутку від реалізації товарів ПП „Компанія Вітар” залежить від великої кількості факторів, найважливішими з них є:

Обсяг товарообороту (в поточних цінах).

Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у співставних цінах).

Індекс цін реалізації товарів.

Рівень валового доходу.

Рівень витрат обігу.

Рівень прибутковості обороту.

Взаємозвязок між названими факторами відображає наступна модель ((3.8) та (3.9)):

Пр =	ТфРо	=	ТсІц(Рвд-Рво)			(3.8)
	100		100

	Тс	х	Іц
	Пр	=	Тф	х	Ро	:	100	(3.9)
	Рвд	-	Рво

де Пр - обсяг прибутку від реалізації товарів; Тф - обсяг товарообороту в фактичних (поточних) цінах; Тс - обсяг товарообороту в співставних цінах; Іц - індекс зміни цін за період, що аналізується; Ро - рівень прибутковості обороту, відсотків до обороту; Рвд - рівень валового доходу, відсотків до обороту після сплати ПДВ; Рво - рівень витрат обігу, відсотків до обороту.

Як видно з даної моделі, вплив фактора 1 є сукупним впливом факторів 2 та 3, а вплив фактора 6 кількісно дорівнює різниці між впливом факторів 4 та 5. Наведена модель дозволяє кількісно оцінити вплив кожного фактора, що включено до її складу на базі застосування методу ланцюгових підстановок або індексного методу.

В звязку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для більш глибокого аналізу і виявлення додаткових резервів його росту слід дати кількісну оцінку факторам, що побічно впливають на його величину. До них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами продажу (населенню, дрібний опт, в кредит населенню), структура товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупки, через оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцем знаходження контрагента, умовами транспортування, страхуванням, формами розрахунків, валютою платежу і т.д.).

З метою оцінки впливу перелічених факторів на діяльність ПП „Компанія Вітар”, рекомендуємо підприємству використовувати для розрахунку система показників прибутковості, розглянуту вище, визначаючи зміну їх рівня.

Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього фактора може проводитися на базі застосування наступної моделі (3.10):

БП	=	Р	х	Пр	:	100		(3.10)
або
БП	=	К	х	Пк	:	100

де Р - обсяг з ресурсів, що використовуються (в грошовій оцінці); К - обсяг капіталу, що використовується; Пр, Пк - прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи джерел капіталу підприємства, відсотків до обсягу.

Для проведення цієї роботи необхідно попередньо розрахувати обсяг відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі розрахунку коефіцієнта досягнення (Кд) (3.11):

Кд =	БПоц	100,
	БПфакт					(3.11)

де БПоц - обсяг прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється; БПфакт - фактичний обсяг отриманого прибутку.

Інформаційною основою даного етапу аналізу є наступна додаткова інформація:

для розрахунку мінімального прибутку - середньоринкова ставка капіталізації коштів на фінансовому ринку, середня за період, що аналізується;

для розрахунку нормального прибутку середньогалузевий рівень прибутковості обороту або активів, середній за період, що аналізується.

На третьому етапі роботи визначається обсяг формування чистого прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обовязкових платежів з прибутку; аналізуються абсолютні та відносні зміни в обсягах його формування.

Взаємозвязок між балансовим (БП) і чистим прибутком (ЧП) підприємства відображає наступна модель (3.12):

ЧП =	БП(100-П)	, (3.12)
	100

де П - частка податкових та інших платежів в обсязі балансового прибутку підприємства, відсотків.

Використання даної моделі дозволяє здійснити кількісну оцінку факторів, що впливають на розмір чистого прибутку: зміна обсягу балансового прибутку та зміна умов, порядку і розмірів оподаткування.

Дослідження факторів, що впливають на прибуток, є необхідним, оскільки це дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в ретроспективному періоді, а й використати виявленні взаємозвязки для обгрунтування можливої зміни прибутку в перспективі.

Моделювання можливих змін факторів у перспективі та їх вплив на зростання (або зменшення) прибутку підприємства можна представити графічно (рис. 3.6.):

Рис. 3.6. Моделювання впливу окремих факторів на зміну обсягів отримання прибутку.

На вісі ординат показано зміну окремих показників - факторів, що впливають на прибуток: товарообороту в співставних цінах; індексу зміни цін на товари, що реалізуються; рівні валового доходу, витрат обертання і рентабельності товарообороту. На вісі абсцис відображається зміна прибутку в звязку зі зміною цих показників, яка може очікуватися.

Для побудови кожного із графіків, що приведені на малюнку, необхідно обчислити можливу зміну прибутку при зміні відповідних факторів. Розрахунки носять імітаційний характер і здійснюються за формулами розрахунку окремих показників рентабельності. При цьому базовими показниками є дані звітного періоду.

Залежності характеризуються прямими, що проходять через центр системи координат, оскільки при незмінності факторів прибуток буде відповідати обсягові, отриманому в базовому періоді.

Кути нахилу прямих характеризують темпи зміни обсягу прибутку під впливом окремих факторів. Кути нахилу до вісі абсцис (1 - 5) можна визначити так:

tg =	дельта Ф	,
	дельта П(дельтаФ)		(3.12)

де дельта Ф - зміна відповідного фактора; дельта П(дельтаФ) - зміна прибутку за рахунок зміни відповідного фактора.

Ефективність управління процесами утворення прибутку ПП „Компанія Вітар” значною мірою залежить від якості аналізу, реальності виявлених резервів збільшення прибутку, економічного обгрунтування планів (прогнозів) формування та використання прибутку на майбутній період.

Система планових розрахунків охоплює наступні напрямки роботи (рис. 3.7)

		Планування прибутку
	Планування формування прибутку		Планування розподілу прибутку
Оцінка можливого формування прибутку		Обгрунтування цільового обсягу формування прибутку		Обгрунтування потреби в використанні прибутку за окремими напрямками
	Пошук резервів забезпечення відповідності між можливим та цільовим обсягом формування прибутку			Формування цільової структури розподілу прибутку
	Прийняття плану формування прибутку			Визначення пріоритетності в використанні прибутку за окремими напрямками
				Прийняття плану розподілу прибутку

Рис. 3.7. Процес планування формування та розподілу прибутку.

Обгрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого - розрахунок можливості отримання прибуток при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат. Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Основною базою для прогнозування показників прибутку є валовий дохід від реалізації та чистий дохід. Тому виходячи з цих показників нами було зроблено прогноз щодо розміру прибутку на 2008 та 2009 рік за запропонованою методикою, використовуючи комплексний регресійний аналіз.

Прогнозування зазначених показників, для достовірності отриманого результату проводилося з урахуванням 6-ти значень прогнозованих показників, які наведені на рис. 3.8., за 2005-2007 роки та перше півріччя 2008 р.



Рис. 3.8. Динаміка зміни доходу від операційної діяльності та чистого прибутку ПП «Компанія Вітар» за 2005-2007 рр. , тенденція їх зміни та прогноз на 2008-2009 рр.

при прогнозуванні доходів від операційної діяльності д2- 19,2; рівень достовірності прогнозу - 0,98

при прогнозуванні чистого прибутку д2- 1,12; рівень достовірності прогнозу - 0,97

Як бачимо, у діяльності підприємства спостерігається стійка тенденція до нарощення обсягів діяльності. Відповідно і у 2008 та 2009 роках ці показники зростатимуть. Так, згідно із прогнозом, дохід від операційної діяльності у 2008 році зросте у першому піврічі до 380,2 тис. грн., а у другому - до 398,9 тис. грн.

Таблиця 3.1.

Значення показників прибутку (за кожне півріччя) ПП «Компанія Вітар» за 2005-2007 роки та прогноз на 2008-2009 рр., тис.грн

Зобовязання	за півріччя
	1-ше 2005 р.	2-ге 2005 р.	1-ше 2006 р.	2-ге 2006 р.	1-ше 2007 р.	2-ге 2007 р.	прогноз на півріччя
							1-ше 2008 р.	2-ге 2008 р.	1-ше 2009 р.	2-ге 2009 р.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Дохід від операційної діяльності	188,3	211,8	224,6	324,9	330,1	354,1	380,2	398,9	417,9	437,5
Чистий прибуток	65,7	69,8	109,9	112,8	118,4	122,6	123,0	123,8	124,4	124,8

У 2009 році збережеться також позитивна динаміка і операційний дохід зросте у першому півріччі до 417,9 тис. грн, а у другому - до 437,5 тис. грн.

Якщо порівняти складений прогноз з показниками, одержаними фактично, то у першому півріччі 2008 року прогноз буд досить точним і майже співпав із фактичним значенням. Так, дохід від операційної діяльності за перше півріччя 2008р. скоав 379,8 тис.грн., а у другому півріччі - 297,9 тис.грн.

Так само збережеться тенденція до зростання обсягів чистого прибутку, однак темпи його зростання будуть дещо повільнішими, аніж товарообороту.

Так, в середньому, чистий прибуток зростатиме в середньому, на 1 тис. грн. в півріччя - у 2008 він становитиме, згадно з прогнозом 255,6 тис.грн (фактичне значення 254,8 тис.грн.), а у 2009 - 259,2 тис.грн.

Складений прогноз є достатньо точним, оскільки враховує низку факторів, у тому числі і глобальну фінансову кризу. А тому динаміка зростання прибутку є дещо повільнішою, аніш зростання товарообороту, що обумовлене низкою змін у сучасній економіці України.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства „Компанія Вітар” виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної ставки банків) і прогнозі норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу необхідно врахувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій абощо, а також впливу на його вартість інфляційних очікувань).

Необхідну величину прибутку треба розраховувати, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів розвитку, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обовязкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період здійснюється в такому порядку.

1. Проводиться обгрунтування потреб підприємства в фондах фінансових ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюється за рахунок чистого прибутку підприємства.

2. Визначається питома вага податків і обовязкових платежів із прибутку в його загальній величині, що складається в передплановому періоді. В тих випадках, коли у плановому періоді змінюється порядок оподаткування або ставка податків, необхідно за звітними даними минулого періоду провести розрахунок питомої ваги податків у складі прибутку, які підлягатимуть сплаті з урахуванням змін в умовах їх сплати.

3. Розраховується величина необхідного прибутку (Пнеобх), виходячи із потреби прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, та частки обовязкових платежів в загальній сумі прибутку:

1.

П необх =	ЧП необх	100,
	100 - Сп		(3.13)

де ЧП необх - потреба в чистому прибутку підприємства в грошовому вимірі; Сп - середній рівень податків і обовязкових платежів, у відсотках до балансового прибутку.

Розрахунок можливого розміру одержання прибутку може здійснюватись методом прямого розрахунку або розрахунково - аналітичним методом.

Також можна використовувати метод прямого розрахунку, який передбачає визначення суми прибутку як різниці між розміром доходів підприємства, податком на додану вартість і його поточними витратами. Можливі методичні підходи до оцінки їх планового обсягу були розглянуті у попередніх розділах підручника.

Розрахунково - аналітичний метод базується на вивчені тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину. Величина можливого прибутку визначається за формулою 3.14:

П можл = Ррпт х Тп+1 дельта Пдельта Ф(3.14)

де Ррпт - рівень рентабельності товарообороту звітного п-ого періоду,%;

Тп+1 - плановий товарооборот (п+1)-ого періоду; дельта Пдельта Ф - прогнозовані зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Результати розрахунку цільового та можливого прибутку необхідно порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли можливості підприємства по одержанню прибутку недостатні для забезпечення самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності шляхом пошуку і мобілізації додаткових (неврахованих) резервів збільшення доходів або зниження витрат. При цьому необхідно прагнути до максимального наближення планового прибутку до його цільового розміру.

Після прийняття рішення про величину планового прибутку розраховують планові показники рентабельності підприємства, які використовуються при прийнятті управлінських рішень з формування ресурсного потенціалу підприємства, здійснення комерційних угод, інвестиційній діяльності тощо.

Так, за результатами аналізу діяльності підприємства у 2005-2007 роках були виявлені недоліки його роботи зокрема, проаналізовні причини зниження рівня прибутковості та вплив на діяльність компанії світової фінансової кризи. Тому для збереження поизитвної тенденції рентабельності,. а також максималізації використання наявних ресурсів ПП «Компанія Вітар», нами були запропоновані можливі напрямки удосконалення існуючої стратегії формування прибутку підприємства на 2008 - 2009 роки (рис. 3.9)

Оптимізація, розширення та удосконалення асортиментної політики передбачає аналіз структури реалізації продукції по групах та артикулах, а також дослідження сезонності попиту на окремі види товарів,

Окрім цього, планується покращити стан матеріально-технічної бази коспанії. Зокрема, у 2008 році було додатково орендовано складські приміщення , за рахунок чого відбулося розширення торговельного підрозділу №3. Однак, на сьогодні компанія немає власних приміщень, а орендує їх. А тому для стабілізації роботи підприємства доцільним було б купити власні скаладські приміщення.

Також особливу увагу планується приділити стану рухомого складу компанії. На початок 2008 року на балансі компанії рахувалося 2 автомобілі, їх кількість планується збільшити до 3-х.



Рис.3.9. Основні напрями вдосконалення стратегії формування прибутку підприємства

Особлива увага у 2008 році приділятиметься удосконаленню кадрової політики підприємства. Оскільки на прибутковість діяльності компанії значною мірою впливає якість роботи працівників, особливо торговельних підрозділів.

Одним із вагомих резервів підвищення рентабельності ПП «Компанія Вітар» є зростання продуктивності праці робітників. Так, протягом 2005-2007 років на підприємстві застосовували уніфіковані ставки заробітної плати працівників, що практично виключало стимулювання ефективності їх роботи.

Відомо, що вагому частку у підвищенні товарооботорності і прибутковості в торгівлі відіграє персонал фірми, насамперед це працівники торговельного залу, які безпосередньо контактують з клієнтами і від яких, значною мірою залежить, чи здійснить клієнт покупку і як часто він це робитиме тощо.

Тому необхідно визначити, як в сучасних умовах можна об'єктивно оцінити продуктивність роботи працівника торговельного підприємства, від чого вона залежить в умовах ринку і як це повинно відображатися на його заробітній платі.

Існуючі показники продуктивності роботи працівників торгівлі, які враховують при визначенні розміру прямої зарплати , в основному, передбачають розмір товарообороту визначеного працівника, який вимірюється у грошових одиницях і залежить від обсягу проданих товарів та цін на них, а також трудомісткості, яка в торгівлі визначається як затрати праці, необхідні для реалізації одиниці товару.[] Враховуючи те, що більшість підприємств сьогодні торгують широким асортиментом товарів, точно визначити трудомісткість роботи працівника складно. Крім цього, існуючі методики часто не враховують і інших показників, як кількісних так і якісних, які суттєво впливають на продуктивність праці продавця.

Тому для ПП «Компанія Вітар» нами запропоновано методику оцінки ефективності роботи працівників торговельних підприємств, яка дає змогу більш об'єктивно оцінити продуктивність кожного окремого працівника та оптимізувати робото торговельної фірми загалом.

У діяльності більшості торговельних підприємств України основним показником продуктивності праці працівника є виробіток (реалізація продукції чи послуг за певний період або в розрахунку на одного працюючого[2, 3]. Навіть коли для оцінки ефективності роботи працівників вводиться коефіцієнт трудомісткості, не повністю враховується використання потенціалу працівника та продуктивності його роботи.

Така форма оцінки продуктивності праці торговельного працівника не відповідає сучасним вимогам організації роботи торговельних організацій, оскільки враховує переважно кількісні показники роботи працівника. Тому для оптимізації розрахунків ефективності роботи працівників торговельних підприємств ми запропонували враховувати не тільки обсяги реалізації товарів чи послуг окремим працівником за визначений період часу, але і такі показники:

§ реалізація працівником потенційної максимальної спроможності торговельного місця;

§ втрати продукції, які сталися з вини працівника;

§ якість обслуговування клієнтів.

Максимальну пропускну спроможність торговельного місця доцільно визначати як (формула 3.15):

,(3.15)

де Пспр.макс.Z-максимальна пропускна спроможність торговельного місця Z; - середня вартість купівлі на торговельному місці Z; Hz - тривалість робочого дня одного працівника на торговельному місці Z; - середня тривалість обслуговування одного клієнта на торговельному місці Z.

Середньомісячну максимальну пропускну спроможність торгового місця за період можна визначити як (формула 3.16):

,(3.16)

де - середня максимальна пропускна спроможність торговельного місця за період П; Z - торговельне робоче місце, для якого визначається пропускна спроможність; n - кількість днів у періоді.

Пропускна спроможність торговельного працівника К на торгівельному місці Z може визначатися як коефіцієнт пропускної спроможності торговельного працівника

§ за день(формула 3.17):

,(3.17)

де КПспр.К - коефіцієнт пропускної спроможності працівника;

Пспр.КZ - пропускна спроможність працівника К на торговельному місці Z;

§ або за період(формула 3.18):

,(3.18)

де П - період, за який визначається пропускна спроможність.

Але варто зазначити, що цей коефіцієнт повинен братися до уваги, якщо торговельне підприємство має безперебійний потік клієнтів і постійно утворюються черги. Якщо торговельний працівник якісно і швидко обслуговує клієнтів, то це позитивно відображається на збільшенні обсягів товарообороту фірми загалом. Запропонована методика дає змогу порівняти якість роботи працівників на різних торговельних місцях. Тому, щоб мати відображення реальної пропускної спроможності працівника, а також об'єктивно оцінити його продуктивність праці, доцільно використовувати саме запропонований коефіцієнт.

Додатковим стимулом підвищувати ефективність роботи продавців для ПП «Компанія Вітар» є відповідальність за втрати товару, невідповідності обсягу наданих послуг торговельним підприємством клієнту його замовленню чи розмірам оплати тощо, Це стимулює працівників бути більш уважними і призводить до мінімізації втрат від псування продукції у торговельному залі, пересортиці, недостач і т.д.

На розмірі зарплати такий вид відповідальності переважно відображається як вирахування абсолютної суми збитків, нанесених з вини працівника торговельному підприємству з розміру нарахованої зарплати, а також у вигляді штрафів та інших стягнень.

Якість обслуговування клієнтів є якісним показником і може враховуватися по - різному: в балах, кількістю позитивних, негативних відгуків клієнтів. Доцільно встановлювати для кожного окремого працівника торговельного залу індекс якості обслуговування. Такий коефіцієнт можна розраховувати як (формула 3.19):

,(3.19)

де Ія.обсл. - індекс якості обслуговування клієнтів К-м працівником;

Кнегат.К - коефіцієнт негативних відгуків ;

Кпозит.К -коефіцієнт позитивних відгуків на роботу працівника К за визначений період роботи.

Коефіцієнти позитивних та негативних відгуків формуються на основі відгуків у книзі скарг та пропозицій, резолюцій керівників відділів або на підставі маркетингових досліджень щодо роботи продавців торговельного залу.

Так, коефіцієнт позитивних відгуків може визначатися як(формула 3.20):

,(3.20)

а коефіцієнт негативних відгуків(формула 3.21):

,(3.21)

де, ВпК і ВнК - кількість відгуків у книзі скарг та пропозицій, а також усні зауваження клієнтів керівникові відділу щодо роботи працівника К - позитивні та негативні відповідно; Вп.кер.К Вн.кер.К - відгуки керівника відділу щодо роботи працівника К - позитивні та негативні відповідно.

Під час визначення можливого ефекту роботи працівника торговельного залу на загальний результат роботи торговельного підприємства необхідно враховувати й коефіцієнт вагомості робочого місця торговельного працівника, який доцільно визначати як (формула 3.22):

,(3.22)

де Кваг.Z - коефіцієнт вагомості робочого місця; Пz- прибуток, отриманий підприємством від діяльності торговельного місця Z; Пзаг. - загальний прибуток торговельного залу.

Робота працівника буде вважатися якісною, якщо Ія.обсл.?1. І чим більшою буде Ія.обсл. , тим якіснішою вважатиметься робота працівника. У випадку Ія.обсл.<1, ефективність його роботи можна визнати незадовільною.

Також зазначені показники можуть впливати на розмір заробітної плати працівників, що дозволяє ввести на підприємстві диференціацію зарплати.

Наприклад, визначаються максимальна і мінімальна базові ставки (Стmax та Стmin) для даного торговельного місця. Мінімальна базова ставка виплачується за умовами контракту за будь-яких умов. Максимальна базова ставка виплачується за повне використання пропускної спроможності торговельного місця. Надбавка або знижка до базової ставки визначається залежно від рівня якості обслуговування клієнтів. Якщо розмір базової ставки більше від СТmax , то працівникові нараховується премія.

Розмір базової ставки за період доцільно визначати як(формула 3.23):

,(3.23)

Втрати продукції, які сталися з вини працівника, відмінусовуються в абсолютному виразі від розміру заробітної плати. Але необхідно чітко визначити, наскільки втрати, які сталися, є прямою виною працівника.

Наприклад, для торговельного підприємства “В”, яке має постійний наплив покупців, доцільно розробити за запропонованою методикою відповідний алгоритм розрахунку ефективності роботи працівників торговельного залу за заданим алгоритмом з використанням відповідного програмного забезпечення.

Функціональні обов'язки працівників торговельного залу однакові (торгівля непродовольчими товарами різних груп у різних відділах). Мінімальна базова ставка працівника торгового залу визначена у розмірі 750 грн., максимальна - 1900 грн. Результати розрахунків показників ефективності роботи працівників можна подати у вигляді табл.3.2:

Таблиця 3.2

Ефективність роботи працівників торговельного підрозділу ПП «Компанія Вітар» за листопад 2008 року

Прізвище працівника	Посада	середня пропускна спроможність працівника за місяць, %	Індекс якості обслуговування	індекс ефективності роботи (до базової ставки)	Втрати з вини працівника, грн.	Розмір базової ставки, грн.	Вагомість робочого місця
1	2	3	4	5	6	7	8
Самотос І.А.	продавець, відділ 1	74	1	0,7400	0	18,00	0,24
Бокшай З.М.	продавець, відділ 2	62	1,03	0,6386	0	447,02	0,28
Коваленко І.С.	продавець, відділ 3	92	0,99	0,9108	0	637,56	0,20
Таран Т.В.	продавець, відділ 4	87	1,01	0,8787	0	615,09	0,15
БалабановВ.Д.	продавець, відділ 5	70	0,92	0,6440	0	450,80	0,13

Розмір базової ставки (колонка 7) розраховано за формулою (9).

Запровадження системи диференціації заробітної плати може виступати вагомим стимулом підвищення кількісних та якісних показників торговельного залу, створення внутрішньої конкуренції між працівниками торговельного підприємства за більший розмір базової ставки і, відповідно, за більшу матеріальну винагороду за свою роботу.

Крім цього, застосування відносних показників оцінки продуктивності праці (пропускної спроможності), а не абсолютних (обсягу виробітку за період, який використовують сьогодні як основний критерій ефективності) дають змогу об'єктивно порівняти інтенсивність роботи працівників торговельного підприємства. Також аналіз ефективності роботи працівників, співставлення оцінки ефективності роботи та вагомості робочого місця може слугувати ще одним із резервів підвищення ефективності роботи підприємства загалом. З аналізу табл. 1 бачимо, що найбільш вагоме робоче місце займає працівник з найнижчим індексом ефективності роботи. Тому для покращення роботи торговельного підприємства доцільно провести ротацію кадрів за принципом: чим вища ефективність роботи торговельного працівника, тим з більшою вагомістю посаду він повинен займати.