Особливість податкової системи в України полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу, а завдяки психологічному враженню платників податків. Система оподаткування в Україні вкрай непрозора, досить складна, податкове законодавство не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним [40].

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи - удосконалення податкової системи України:

- основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств;

- потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації - все це значно гальмує реальні інвестиції;

- податкові пільги в Україні не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов'язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі .

Ефективне формування державного бюджету і зокрема функціонування бюджетного механізму формування доходів можливе при умові створення належної законодавчої та нормативної бази. Від того, наскільки ця база буде враховувати об'єктивні економічні закони та закономірності розвитку суспільства, особливості відповідного етапу розвитку держави, інші внутрішні та зовнішні фактори, залежатиме рівень соціально-економічного розвитку держави, її фінансовий стан, фінансові можливості та перспективи. Тому для досягнення поставлених стратегічних завдань, розробці законодавчого та нормативного забезпечення, функціонування і розвитку бюджетного механізму з боку суспільства повинна звертатися особлива увага.

Ще одним із напрямів ефективного формування дохідної частини Державного бюджету є детальний аналіз виконання кожної статті протягом попередніх років та врахуванням певних об'єктивних причин відхилення від передбачених показників. Необхідно чітко визначити та закріпити за окремими міністерствами та відомствами функції відносно виконання відповідних статей доходної частини бюджету та державних позабюджетних фондів та покласти на них відповідальність за їх наповнення в затверджених розмірах.

Міра фінансової забезпеченості місцевих бюджетів відображає неадекватну реальним місцевим потребам. На цьому рівні бюджетної системи зберігається безнадійно застарілий механізм централізованого управління розподілом акумульованих у бюджетній сфері фінансовими ресурсами та адміністративно-директивного регулювання доходів місцевих бюджетів. Незважаючи на конституційне закріплення територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування та встановлення їх прав і повноважень, реального їх утвердження як суспільних самоврядних інститутів не відбулося, а рівень фінансової автономії не створює адекватне підґрунтя для самостійного вирішення питань місцевого значення, поставши визначальним чинником перешкод перетворення місцевих громад на повноправних господарів у межах власних територій із значною обмеженістю можливостей впливу на процеси відносно вільного розпорядження результатами праці регіону та розподілу суспільних благ.

Місцевим органам влади насправді не надається можливість самостійно вирішувати питання фінансового значення, чим закріплюється згубна для них залежність розвитку місцевого господарства, економіки та соціального сектора від рішень вищих державних органів влади. Можно однозначно констатувати, що має місце нагальна потреба реструктуризації централізованої сфери фінансових ресурсів, розпоряджатись якими правоздатні не тільки державні органи влади, але й самоврядні органи на місцях. Оцінюючи поточну ситуацію фінансового забезпечення місцевих громад, фактично можна констатувати незадовільний характер формування доходів місцевого самоврядування, прирівнюючи його певною мірою до рівня збанкрутілості.

Зміст проблеми полягає в кардинальній зміні принципів формування місцевих бюджетів на основі конкретизованого розмежування функцій і закріплення предметів відання, прав і повноважень на всіх рівнях влади. Тільки на цій підставі можливо визначити реальний обсяг видатків кожного виду бюджету, а генерується їх переважна маса саме на локальному рівні. Отже, більш об'єктивно створюються умови для визначення доходів різних ланок бюджетної системи, форми і методи їх мобілізації, засади й критерії перерозподілу фінансових ресурсів. Також ключові задачі фіскальної політики, оподаткування та фінансування видатків, міжбюджетних відносин обов'язково повинні розв'язуватись комплексно, оскільки їх взаємозв'язок та взаємозалежність є очевидними, а будь-який компонент не може бути реформованим ізольовано, з розрахунком на тимчасове подолання існуючих фінансових негараздів, без урахування всіх інших елементів.

Найбільш вагомий фонд фінансових ресурсів місцевого самоврядування на сьогоднішній день - місцеві бюджети, які є основним каналом доведення кінцевих результатів суспільно - локалізованого виробництва до територіальних спільнот, які спрямовуються на задоволення потреб суспільного споживання. Фінансовий потенціал органів місцевого самоврядування концентрується саме в місцевих бюджетах, що й визначає перспективи розподілу фондів суспільного споживання, рівень практичного втілення програм соціального та економічного розвитку територіальних громад, а це має не тільки територіально-локалізоване значення, але й відображається через загальнодержавний суспільний ефект.

Іншим напрямком діяльності держави є використання податкових важелів у регулюванні оплати праці, зокрема оподаткування доходу фізичних осіб. Політика держави, яка впливає на доходи громадян значною мірою впливає і на доходи місцевих бюджетів. Зменшення податкового тиску на фізичних осіб за рахунок зменшення ставки прибуткового податку з громадян (до 13 %) буде призводити до зменшення доходів місцевих бюджетів. Враховуючи це, держава має сприяти розширенню бази оподаткування фізичних осіб, що розширить доходну базу місцевих бюджетів.

Одним із джерел бюджетних надходжень на місцевому рівні є власність, яка знаходиться у розпорядженні місцевих органів влади, яка на сьогодні використовується недостатньо ефективно. З цією метою потрібна приватизація об'єктів комунальної власності, продаж, передача в оренду. У розпорядженні місцевих органів влади повинні залишитись тільки ті підприємства, що безпосередньо впливають на життєдіяльність громадян, враховуючи фінансові можливості бюджету.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

4.2 Проблеми та напрями підвищення ефективності системи виконання дохідної частини державного бюджету в Україні

Сучасному етапу економічного розвитку в Україні притаманні деякі позитивні зрушення у фінансовій сфері: певна стабілізація грошової системи завдяки монетарній політиці, зупинення темпів інфляції, поступове залучення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету, розробка й затвердження ряду законопроектів, що розширюють фінансову базу держави. Перші успіхи є лише початком і основою для вирішення найважливіших питань фінансової політики, для їх продовження необхідні структурні зміни в економіці країни та в самій фінансовій сфері.

Серед першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посідає розробка науково-обґрунтованих концепцій доходів держави, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Одним з основних інструментів державного регулювання соціально-економічних процесів в ринкових умовах є бюджет. Формування бюджету належить до відання органів державної виконавчої влади, які згідно з основними напрямами бюджетної політики визначені відповідно Верховною Радою України. Ці органи відповідають також за виконання бюджету та контроль за цільовим, економічним і ефективним використанням виділених бюджетних коштів. За допомогою державного бюджету здійснюється різнобічний регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення. Бюджетна система є тією організаційною основою, що дозволяє наукове обґрунтування раціональної й ефективної системи впливу фінансів на підвищення продуктивності суспільного виробництва [60].

Структура бюджетної системи та взаємозв'язок окремих бюджетів мають і практичне значення і становлять основу для розробки фінансової політики держави і вдосконалення фінансової бази бюджетів. Саме від рівня досконалості такого механізму залежать темпи економічного та суспільного розвитку, а також добробут громадян. Основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є бюджет як фонд грошових коштів, що створюється з метою забезпечення стабільного фінансування всіх заходів. Це дає змогу маневрувати бюджетним ресурсами, створює передумови для динамічного розвитку економіки. Основу цьому процесу становлять фінансово-господарські відносини.

Характер їх зумовлює наповнення бюджету та формує державні інституційні структури стосовно розвитку підприємництва, одночасно структуризують пропорції, які склалися в суспільстві між адміністративними важелями господарювання. В країнах з розвинутими ринковими інституціями і стабільною економікою фінансово-господарські відносини між державою і підприємством формуються під переважним впливом ринкових важелів, принципів демократизації і соціального захисту непрацездатного населення, надання з боку держави соціальних послуг на безоплатній основі і створення сприятливих умов для розвитку підприємницьких структур.

В державах з тоталітарним режимом господарювання підприємство, як форма господарювання, що заснована на принципах ініціативності, відповідності за результати господарювання, можливості вільного вибору сфери діяльності і форми її організації, не має сприятливих умов для розвитку, оскільки всі основні функції господарювання обмежуються владними структурами [40].

В умовах утвердження в Україні економіки ринкового типу ситуація стосовно розвитку підприємництва докорінно змінилася, відносини, що сформувались між державою і підприємництвом, залишаються невизначеними. Найважливішим є те, що перехід від адміністративно-командної економіки виявився надто складним, а прийняті аксіоми щодо визначення мінімальної ролі держави у формуванні ринкових відносин і, в першу чергу, у сфері підприємництва, зазначенні ефективності господарювання, виявились хибними. Досвід світової економіки показує, що ефективний розвиток суспільства, бюджетне благополуччя потребує активної ролі держави у вирішенні не тільки соціальних проблем, але і у створенні сприятливих умов для розвитку всіх корисних для суспільства суб'єктів економіки. Саме держава повинна відігравати активну роль помічника, стимулюючого і доповнюючого діяльність недержавного підприємницького сектора економіки і окремих підприємців для наповнення бюджету.

Для господарського комплексу країни найбільш вразливим місцем у формуванні фінансово-господарських відносин є нездатність держави реалізовувати на даному етапі законодавчі акти і норми поведінки всіх суб'єктів у вирішенні проблем підвищення ефективності господарювання і розвитку суспільства, які вже прийняті Верховною Радою України. Саме відсутність механізмів, які здатні забезпечувати реалізацію законодавчих актів на теперішньому етапі реформування економіки, слід віднести до гальмуючих факторів, що знижують результати бюджетного процесу.

Аналіз бюджетних взаємовідносин дає основу констатувати відсутність механізмів, які мають оцінювати раціональність економічних і, перш за все, фінансово-господарських відносин, що виникають між основними суб'єктами і державою. Такі механізми повинні функціонувати, перш за все, в сфері відносин "держава - підприємництво", оскільки саме в цій сфері відбуваються глобальні перетворення у відносинах власності, формуються механізми розподілу і перерозподілу доходів, створюються нові відносини між власниками і найманими працівниками. Визначення та оцінка раціональності фінансово-господарських відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької діяльності та державою, дають можливість позбутись дії негативних факторів в їх стосунках, формують основи для побудови ефективних механізмів їх взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб'єкта.

Форми і методи організації відносин на рівні "держава - підприємництво" передбачають певні ієрархічні залежності. При цьому прийнято розподіляти підприємницьку структуру як юридичну особу, яка в свою чергу може мати різні організаційні і управлінські форми, і підприємця як фізичну особу, що здійснює виробничо-господарську діяльність згідно встановлених у чинному законодавстві правил.

Характер фінансово-господарських відносин, що встановлюються між державою і підприємницькими структурами, може проявлятися в наступних аспектах: директивного підпорядкування; економічного заохочення, сприяння розвитку; спонсорства.

Директивний характер носить відносини між державою і підприємницькими структурами, які формуються на базі обов'язковості виконання директив і постанов урядових ланок, законів, прийнятих Верховною Радою України. В першу чергу це стосується повноти і вчасності сплати податків до державного бюджету, дотримання правил ведення бухгалтерського обліку і звітності, надання достовірної інформації статистичним і контролюючим органам. За порушення правил ведення підприємницької діяльності, які встановлені законодавством України, підприємці несуть різні форми кримінальної, адміністративної, матеріальної відповідальності.

Держава, що зацікавлена в розвитку підприємництва, розробляє програми розвитку його найбільш пріоритетних напрямків, формує механізми сприяння і підтримки підприємництва. Фінансово-господарські відносини між відповідними об'єктами формуються на економічній основі і для підприємницьких структур носять рекомендаційний характер. Підприємці мають можливості самостійно вирішувати питання щодо участі в державних або регіональних програмах формування взаємовідносин із постачальниками сировинно-матеріальних ресурсів, споживачами, найманими працівниками. Однак, головне, підприємці мають дотримуватись чинного законодавства України, яке регламентує їхні фінансові стосунки з бюджетом.

Аналізуючи взаємовідносини держави і підприємництва, слід констатувати, що уряд України приймає жорсткі заходи по наповненню бюджету. При цьому основним джерелом наповнення Державного бюджету є реально функціонуючі підприємства і, в першу чергу, підприємницькі структури. Вирішується це шляхом посилення податкового тиску на підприємців. За роки незалежності в Україні відбулось декілька змін уряду, кожний з яких пропонував свої програми виходу країни з кризи, посилюючи при цому податковий тиск на підприємців. Наслідком такої політики урядів є посилення тінізації в сфері підприємництва. Аналіз свідчить, що в країні функціонує найвищий рівень тіньової економіки, який складає 60-70% ВВП . Тіньові структури успішно функціонують в різних секторах економіки, використовуючи суспільні фонди і не вкладаючи коштів в їх нагромадження.

Наслідком невиваженої державної економічної політики є те, що підприємці, намагаючись вижити в складній господарській ситуації, ухиляються від сплати податків. Саме ухилення від податків з боку підприємницьких структур спонукає владні органи приймати жорсткі рішення по адміністративній та кримінальній відповідальності, утримувати для цього значний корпус контролюючих органів, які в процесі багаточисленних перевірок посилюють не тільки тиск на реально функціонуючих підприємців, але і встановлюють власні вимоги, утворюючи корумповані структури. Все це призводить до зниження ефективності функціонування як державних, так і підприємницьких структур.

Досвід зарубіжних країн, а в найбільшій мірі вітчизняна практика господарювання, показують, що окремим підприємцям складно приймати раціональні рішення щодо розподілу фінансових ресурсів, опираючись лише на власні сили і можливості.

Тому більшість дрібних підприємств інтегруються в різні об'єднання, залишаючи за собою можливість самостійного вибору напрямків діяльності, режимів роботи. Головні завдання об'єднаних структур дрібних підприємців полягають в тому, щоб досягнути узгодженості їх економічних і політичних інтересів в прийнятті законодавчої бази на рівні держави; опануванні ринків збуту; створенні спільних фінансових структур для взаємодопомоги у вирішенні складних проблем. В соціально орієнтованих державах з розвинутими ринковими інституціями значну підтримку підприємці отримують не тільки від владних структур, а й суспільних організацій, діяльність яких є незалежною від останніх. Чим складніший вплив суспільних організацій на урядові владні структури, тим коректніша їх поведінка стосовно суб'єктів економіки, тим більша міра раціональності їх позицій, дій задоволення суспільних інтересів.

Бюджет об'єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і соціально-культурних заходів. Утворення централізованого державного фонду грошових коштів необхідне не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами підвалин суспільного відтворення.

Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов'язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

Будучи головною ланкою фінансової системи, державний бюджет визначає ефективність функціонування бюджетів усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення доходів різних рівнів влади. При цьому розподіл повноважень між ними, а також система їхніх видатків повинні бути закріплені законодавчо. Ефективному використанню фінансових ресурсів на основі саморегулювання заважають монопольні, регіональні, галузеві, групові інтереси підприємців в їх розподілі на свою користь. Ринковий механізм не в змозі забезпечити в повній мірі перерозподіл коштів на користь цілей і завдань держави, особливо в період кризи. В таких умовах виникає об'єктивна необхідність підсилювати державні методи фінансового регулювання, втручання держави в економіку і проводити жорстку фінансову політику. Держава в особі законодавчих і виконавчих органів встановлює загальні правила поведінки учасників ринку у вигляді певних обмежень.

Дослідження економічних криз світового господарства розкриває ще одну особливість, яка полягає в тому, що криза є наслідком дії ринкових сил і, як правило, всі країни виходили з кризового стану за допомогою активної участі держави, в умовах жорсткого державного регулювання, особливо у фінансовій сфері. Тому не варто сподіватися на пошук безболісних рішень, що забезпечують миттєвий соціальний добробут і динамічний розвиток без великих зусиль усіх і кожного упродовж певного періоду часу, а також не слід покладатися на ринок як на панацею від усіх негараздів у суспільстві, бо ринок - це механізм виявлення суспільних потреб і пристосування до них суспільного виробництва, а не мета суспільного розвитку.

Соціально-ринкова економіка в Україні визначається як проміжний шлях між класичною ринковою економікою, що відстоює лібералізм, і керованою державою плановою економікою, яка відповідає марксистським традиціям. Це оптимальний вибір для України, оскільки він передбачає врахування і поєднання свідомості й менталітету громадян із принципами ринкової економіки, яка має стати передумовою розвитку українського суспільства, та відживаючими твердженнями, що держава за все піклується.

Аби здійснити реальну розбудову економіки за допомогою соціально-ринкової спрямованості й досягнення соціального добробуту, необхідно не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво і не заважати відродженню вітчизняного виробника. Державний бюджет - це надзвичайно складне й чутливе соціально-економічне явище, що виступає головною ланкою фінансової системи держави. Вона опосередковує понад 70% усіх фінансових відносин і містить різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність і перерозподіляє значну частину ВВП [40].

Державний бюджет потребує насамперед чіткого правового оформлення, адже він тісно пов'язаний з правовими відносинами. Проте, як свідчить аналіз чинного законодавства в Україні, упродовж останніх років у сфері державних фінансів ми маємо повну відсутність правових гарантій з боку держави. Великою проблемою є надмірна централізація фінансових ресурсів у державному бюджеті. Їхня децентралізація має відбуватися не перерозподілом засобів державного бюджету, як законодавчим закріпленням джерел бюджетних доходів територіальних громад, а завдяки докорінній зміні підходу до правового регламентування управління державним бюджетом.

Сконцентровані в бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони і безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров'я, зміцнення науково-технічного потенціалу і культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція в державному бюджетні значних грошових коштів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і культури на всій територій країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління. Значення державного бюджету обумовлено не тільки величиною коштів, які концентруються у ньому. В безпосередньому взаємозв'язку з бюджетом і під його впливом функціонують всі інші ланки фінансової системи. Він є провідником фінансової політики держави.

Державний бюджет України розробляється на базі наявної дохідної частини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. В основу мають бути покладені об'єктивні оцінки прогнозних макроекономічних показників. Тому при розробці державного бюджету слід враховувати наступне:

· річні проекти мають складатися лише на основі існуючої податкової бази,

· поступове впровадження нових податкових змін, особливо тих, що стосуються значного скорочення надходжень до бюджету;

· поступове скасування податкових пільг із переходом до диференційованої сплати податків у відповідних галузях;

· проста й доступна система оподаткування, контроль за дотриманням сплати податків.

Пошук шляхів забезпечення стабільності надходжень до державного бюджету необхідно здійснювати через призму аналізу та оцінки політики державних доходів, ефективності суспільно-економічних відносин і фінансово-економічних реформ Слухай С.В., Гончаренко О.В. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів в Україні // Фінанси України. - 2007. - №8. - С.63-72.. Цю проблему треба розглядати та оцінювати з врахуванням об'єктивних економічних законів суспільного розвитку та суспільного відтворення з обох боків.

По-перше, це поточні завдання та зобов'язання держави із забезпечення виконання доходів бюджету згідно із затвердженими показниками бюджету на відповідний бюджетний рік. У цьому випадку відбувається процес виконання планових зобов'язань шляхом мобілізації надходжень до бюджету.

По-друге, це довгострокова програма визначення стратегії політики державних доходів, забезпечення стабільності джерел їх надходження, окреслення напрямів зростання та тенденцій приросту доходів бюджету та загальнодержавних цільових фондів за рахунок інтенсивних та екстенсивних факторів впливу.

Політика доходів державного бюджету, її стратегія, мета й цілі досягнення в країні залишається невизначеною. Невиконання бюджету останніми роками, зростання бюджетної заборгованості, а також заборгованості по пенсійних та інших соціальних і прирівняних до них виплат, є одним наслідків відсутності Концепції управління державними доходами, породжує неоднозначність, постійні зміни та неоднакові підходи при формуванні й використанні державних фондів України та визначенні міжбюджетних відносин на черговий плановий рік.

Не дивлячись на певні позитивні результати у виконанні показників мобілізації надходжень, податків, зборів і обов'язкових платежів у 2009 - 2011рр. не було досягнуто якісного та реального виконання доходів бюджету в розрізі усіх платежів, окремих відомств і територій на результати виконання показників бюджету вплинули як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори.

Для визначення стратегії та напрямів розвитку державних доходів забезпечення їх передбачуваності та реальності бюджету було б доцільно розробити Концепцію управління державними доходами в системі здійснення економічних реформ відповідно до Європейських стандартів розвитку ринкових відносин. При цьому однією з причин наявності реальних планових показників доходів бюджету та неефективності його податкового законодавства в процесі виконання бюджету можна назвати цілу низку причин і факторів впливу. Однак найважливішою з них є відсутність системного, концептуального підходу в підготовці та реалізації засад політики доходів бюджету. У 2000 р. Міністерство фінансів мало можливість утворити єдиний підрозділ міністерства, який комплексно вирішував питання доходів бюджету і податкової політики. зокрема:

· підготовку законопроектів з питань податкового законодавства;

· планування доходів бюджету відповідно до чинного податкового законодавства;

· аналіз і контроль за додержанням чинного фінансово-господарського законодавства в процесі виконання закону про Державний бюджет України на певний рік;

· підготовку змін до податкового законодавства відповідно до виявлених недоліків і негативних наслідків чинного податкового законодавства.

Такий комплексний підхід сприятиме єдиному та ефективному підходу до вирішення питання щодо формування доходів бюджету. Для цього необхідно утворити в Міністерстві фінансів єдиний підрозділ, який би займався питанням доходів державою та податковою політикою. Це допоможе забезпечити єдність і політики державних доходів і політики соціально-економічного розвитку. Їх розробка, планування, розгляд, затвердження та виконання має відбуватися в комплексі і, водночас, у контексті схваленої Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 85 Конституції України.

Необхідно здійснити підготовку та прийняття Податкового, Митного кодексів, Закону про управління державним боргом, інших нормативно правових актів в напрямі забезпечення їх дієвості та стимулювання зростання ефективності виробництва, легалізації, приросту та прискорення кругообігу капіталу, здійснення здорової конкуренції та державної підтримки соціально важливих вітчизняних виробництв.

Стан розрахунків із бюджетом свідчить, що значна частина платників податків стала на шлях свідомого ігнорування інтересів держави. Дані перевірок Державної податкової адміністрації та Головного контрольно-ревізійного управління свідчать, що кожне друге підприємство ухиляється від сплати податків або порушує чинне податкове законодавство. Різноманітні види і способи ухилення від сплати податків набули такого розмаху, що почали загрожувати, економічній зокрема і національній в цілому, безпеці держави. Однак традиційні прямі методи фінансового контролю часто не дають можливості становити обсяг приховуваних доходів і прибутків. Тому виникає нагальна необхідність у розробці й застосуванні спеціальних, так званих непрямих, методів контролю.

Непрямий метод визначення доходів і прибутку господарських структур - це метод відстеження операцій, пов'язаних із фінансовою і господарською діяльністю підприємства, за допомогою інформації, отриманої з інших джерел, ніж бухгалтерські звіти, записи і регістри бухгалтерського обліку, аналіз отриманої інформації і формулювання відповідних висновків.

Непрямі методи слід застосовувати до підприємств у разі виявлення порушень вимог до ведення бухгалтерського чи податкового обліку, фактів знищення, втрати чи неподання бухгалтерських документів; не ведення обліку фактичних витрат виробництва; постійного звітування підприємства про збитковість або про не ведення господарської діяльності; надання, отримання, погашення кредитів (позичок); безпідставного збільшення обсягу здійснення операцій за готівкові кошти; а також невідповідність рівня життя керівників, засновників підприємства і членів їх. сімей задекларованим доходам.[62].

Для застосування непрямих методів визначення доходів і прибутків підприємницьких структур Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова "Про затвердження порядку застосування непрямих методів визначення обсягу операцій, що обкладаються податком на додану вартість" (від 18 грудня 1998 р. № 1997). На жаль, ця постанова не була реально втілена я життя і невдовзі була скасована під тиском суб'єктів підприємницької діяльності, які не бажають працювати у правовому полі й сумлінно сплачувати податки.

На нашу думку, є нагальна необхідність у найскорішому прийнятті Верховною Радою України законодавчого акту, яким було б введено застосування непрямих методів фінансового контролю. Це сприятиме ефективнішій боротьбі правоохоронних, контролюючих та податкових органів з тінізацією економіки, зокрема кримінальними проявами в економічній сфері. Крім того, такий підхід захищатиме інтереси тих господарюючих суб'єктів, які намагаються працювати легальне, не ухиляються від оподаткування, буде сприяти усуненню нечесної конкуренції з боку тіньових структур.

Для протидії ухиленню від сплати податків, на нашу думку, необхідно:

- внести доповнення до Кримінального кодексу України, спрямовані на посилення відповідальності за ухилення від сплати податків, корупцію, шахрайство. Такі дії, як приховування доходів, ухилення від оподаткування тощо, повинні відноситися до категорії найтяжчих злочинів проти держави з адекватним рівнем відповідальності;

- удосконалити механізм взаємодії правоохоронних, контролюючих, податкових органів, насамперед, шляхом створення зведеного банку даних для обліку економічних злочинів і механізмів їх здійснення, даних щодо проведення великих фінансових операцій суб'єктами господарської діяльності, а також спеціальних міжвідомчих інформаційно-аналітичних систем та налагодження ефективного обміну інформацією між відповідними органами.

Пропозиції щодо вдосконалення чинної системи доходів Державного бюджету України: оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.

Особливість податкової системи в України полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу, а завдяки психологічному враженню платників податків.. Але з-за того, що система оподаткування в Україні вкрай непрозора, дуже складна (існує більш ніж 40 різноманітних податків, платежів і зборів), податкове законодавство не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним. Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:

сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом.

Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи - удосконалення податкової системи України:

основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації - все це значно гальмує реальні інвестиції;

досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов'язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Досягнення позитивних результатів у реальному секторі економіки можливе при вирішенні проблем, пов'язаних з формуванням бюджетних коштів. Нормальний відтворювальний процес може існувати лише за умов наявності відповідних фондів нагромаджень та споживань. Ці доходи безпосередньо пов'язані з процесом формування бюджету.

Бюджет, як зазначалось, має безпосередній тісний взаємозв'язок з економікою. Розподіляючи та перерозподіляючи створений у суспільстві ВВП бюджет формує одночасно певну систему економічних інтересів, які діалектично впливають на виробництво, стимулюючи чи, навпаки, стримують зростання ВВП. При цьому не механічно сам по собі впливає на соціально-економічний розвиток держави, а через відповідний механізм, який відображає напрями, характер і сутність функціонування державного бюджету в суспільстві. Саме через дію такого механізму повинні визначатися аспекти створення конкурентного середовища в економічному просторі України, суспільних умов для найбільш повного забезпечення економічних прав і свобод людини.

На кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи законодавчої влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який забезпечив втілення поставлених завдань. За умов розбудови Української держави реалізація специфічних завдань вимагає нетрадиційних підходів до розробки бюджетного механізму.

Ефективне формування державного бюджету і зокрема функціонування бюджетного механізму можливе при умові створення належної законодавчої та нормативної бази. Від того, наскільки ця база буде враховувати об'єктивні економічні закони та закономірності розвитку суспільства, особливості відповідного етапу розвитку держави, інші внутрішні та зовнішні фактори, залежатиме рівень соціально-економічного розвитку держави, її фінансовий стан, фінансові можливості та перспективи. Тому для досягнення поставлених стратегічних завдань, розробці законодавчого та нормативного забезпечення, функціонування і розвитку бюджетного механізму з боку суспільства повинна звертатися особлива увага.

Розглядаючи бюджетний механізм в цілому, а також особливості його підсистем, питання наявності якісної законодавчої та нормативної бази, особливих підходів до її формування та удосконалення займають центральне місце. Так, з одного боку, без розробки відповідного законодавчого та нормативного забезпечення неможлива цивілізована організація бюджетного процесу в державі та механізму його здійснення. Тому створення такого забезпечення відноситься до вхідних підсистем бюджетного механізму. З другого боку, функціонування бюджетного механізму на кожному етапі бюджетного процесу, чіткий взаємозв'язок між підсистемами, важелями, елементами забезпечується виключно наявними законами, іншими нормативними актами, які регулюють бюджетні відносини у країні. Тому наявність якісних законодавчих та інших нормативних документів створюють умови ефективного функціонування обслуговуючих та заключних підсистем бюджетного механізму, а також досягнення високих кінцевих результатів впливу його на рівень соціально-економічного розвитку суспільства.

Таким чином податкові відносини для бюджетного механізму завершуються формуванням доходів бюджету, хоч на цьому перерозподільчі процеси не завершуються, а знаходять своє продовження. Тому механізм оподаткування є лише важливою складовою часткою бюджетного механізму в цілому, так як від величини мобілізованих коштів у централізований фонд залежать фінансові можливості держави.

Кожній структурній ланці і елементу бюджетного механізму відповідають свої функціональні особливості, вони обумовлені тими завданнями та цілями, для вирішення яких призначені. Не дивлячись на відносну самостійність, елементи і ланки бюджетного механізму функціонують як єдине ціле. Саме взаємозв'язок дії всіх структурних ланок і елементів забезпечує синхронність функціонування бюджетного механізму в цілому.

Окремі ланки бюджетного механізму можуть взаємозамінятись, тому на практиці вони використовуються як рівнозначні чинники, взаємнопов'язуючи одне одного для вирахування суми доходів чи видатків бюджету використовуються різні методи: нормативний, лімітний, сальдовий та інші. Кожен із методів базується на використанні окремих структурних елементів. Наприклад, нормативний метод базується на встановленні норм до відповідних базових показників: норми витрат на харчування в дошкільних закладах, установах охорони здоров'я, освіти; тарифи за 1 метр кубічний води, що забираються суб'єктами господарювання, норми витрат на утримання окремих бюджетних установ.

Значення норм видатків і нормативів у функціонуванні бюджетного механізму дуже велике, тому недооцінювати його аж ніяк не можна, особливо в умовах обмеження бюджетних ресурсів. По-перше, без норм і нормативів неможливо оптимально розподілити видатки бюджетів, правильно розрахувати видатки по фінансових планах суб'єктів господарювання і бюджетів усіх рівнів. По-друге, норми і нормативи використовуються у процесі бюджетного фінансування, використання бюджетних призначень за цільовою ознакою. По-третє, норми і нормативи використовуються при складанні звітності розпорядників бюджетних коштів та звітів про виконання бюджетів. По-четверте, норми і нормативи застосовуються у процесі фінансового аналізу, так як без них неможливо проаналізувати якість виконання бюджетів та фінансових планів розпорядників коштів, встановити вплив факторів на рівень використання бюджетних асигнувань та визначити шляхи підвищення ефективності використання бюджетних коштів. По-п'яте, норми і нормативи застосовуються при бюджетному контролі, оскільки без них неможливо перевірити і оцінити рівень ефективного, раціонального, економного та цільового використання коштів бюджетів.

Важливою складовою частиною бюджетного механізму виступають бюджетні стимули, направлені на своєчасне і повне поступлення коштів у централізований фонд держави, найбільш економне та ефективне використання бюджетних асигнувань. Відомо, що люба система стимулювання передбачає також ще й санкції. В основному санкції застосовуються за порушення бюджетного законодавства. Відокремлення понять стимулів і санкцій має на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції - покарання. На практиці в ролі стимулів виступають пізні пільги, а санкції - це штрафи, пені. Крім того, важелі керування бюджетним механізмом підрозділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи асигнувань коштів з бюджету.

Принципи являють собою основоположні елементи системи управління. За їх допомогою відбувається налагодження бюджетного механізму, його орієнтування та розв'язання певних завдань. Принципи встановлюють характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому. Зміна принципів може докорінно змінювати дію бюджетного механізму, що наглядно видно при переході до ринкових відносин в організації бюджетних ресурсів від юридичних та фізичних осіб. Дуже важливо, щоб ті чи інші принципи не тільки декларувались, а й неодмінно були життєздатними і щоб їх обов'язково дотримувались на практиці.

Економічні умови, в яких функціонує державний бюджет на різних етапах суспільного розвитку, впливають на форми організації бюджетних відносин, масштаб і долю фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджет і як результат приводить до іншого якісного і кількісного спектру дії розширеного відтворення.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів визначаються відповідними законодавчими і інструктивними документами. Це порядок формування доходів, визначення ставок податків, норми, нормативи та інші. Умови бюджетних відносин мають бути узгоджені з їх принципами, не вступати в протиріччя з ними. Це по суті техніка бюджетних розрахунків. Однак непотрібно ні применшувати і перевищувати її значення. Без досконалої техніки не може нормально функціонувати механізм, але найдосконаліша техніка не допоможе, якщо механізм складено з зіпсованих, або зношених інструментів.

Надзвичайно важливе місце в системі управління бюджетним механізмом займають норми витрат на утримання бюджетних установ та ставки зарплати, пенсій, стипендій. Необґрунтовані або не взаємозв'язані норми і нормативи можуть розладнати роботу найдосконалішого механізму. Головна вимога до них полягає в тому, щоб їх встановлення та зміна базувались на соціальній спрямованості та на науково обґрунтованій методиці.

Становлення самостійності Української держави, перехід економіки із планових засад господарювання на ринкові вимагають нових підходів до формування її соціально-економічної стратегії та розробки законодавчої бази, спрямованої на досягнення стратегічних завдань.

Результати функціонування економіки України та її бюджетної системи за останні роки дають підстави стверджувати, що економічна політика в цілому, та бюджетна, зокрема, не були спрямовані в належне русло і у достатній мірі не сприяли розвитку економічної системи у ринкових умовах, внаслідок чого поглибилася економічна криза, скоротилися обсяги валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного і місцевих бюджетів тощо. Прийняті законодавчі акти та заходи організаційного характеру дещо сповільнили кризові явища, але до радикальних змін не призвели. Одними із причин такого становища вважаємо, що, з одного боку, перехід економіки від планових принципів функціонування до ринкових мав базуватися на новій соціально-економічній доктрині, яка мала б бути покладена в основу всієї економічної політики держави. Зрозуміло, що формування економічної системи ринкового типу виключно на базі планової економіки є неефективним, оскільки функціонування економічного механізму у цих системах суттєво відрізняється. Законодавча база була розроблена з урахуванням вимог ринку без зміни змісту економічних відносин. Накладання двох несумісних елементів таким чином, звичайно, призвело до негативних наслідків, чого і слід було чекати.

Вивчення досвіду законотворення у розвинутих країнах Заходу і перенесення цієї практики в Україну. Ми вважаємо недоцільним, а в деяких випадках, шкідливим копіювання законодавства інших розвинутих країн та їх автоматичне перенесення в Україну, так як наша держава знаходиться в інших умовах, що вимагає розробки власної економічної системи ринкового типу, власної законодавчої бази, специфічних для України, які б базувалися на власній основі .

Вітчизняне законодавство в галузі економіки, включаючи бюджетне, доцільно формувати з врахуванням таких умов:

· наукове обґрунтування, що базується на всебічному врахуванні об'єктивних економічних законів та закономірностей розвитку суспільства;

· врахування особливостей сучасного стану соціально-економічного розвитку країни, історичного досвіду, природно-кліматичних, географічних, екологічних, демографічних умов, національних традицій, менталітету народу, умов внутрішньої та міжнародної обстановки тощо;

· вивчення і використання попереднього досвіду господарського і фінансового будівництва національної економіки;

· врахування власних помилок і помилок інших держав при формуванні окремих напрямів економічної політики;

· використання системного комплексного підходів при формуванні всіх напрямів реалізації засад економічної політики та розробці законодавства тощо.

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної України в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток і удосконалення формування Державного бюджету за доходами. Тому пріоритетним напрямом у цій сфері стає використання світового досвіду формування бюджету і пошук можливостей для його впровадження в Україні.

При формуванні бюджету ставляться такі завдання: активна його взаємодія на підвищення ефективності економіки; забезпечення узгодженості фінансових і інших ресурсів з економічними і соціальними програмами, прогнозами уряду; встановлення необхідних пропорцій і пріоритетів у витрачанні коштів. Після схвалення проекту бюджету вищим виконавчим органом (Кабінетом Міністрів, Президентом) він поступає у законодавчий орган - парламент, який його розглядає і затверджує. Бюджет обговорюється: кожною палатою парламенту, спочатку - в нижній, а потім у верхній палаті (наприклад, у Франції); одночасно у двох палатах парламенту (наприклад, у США). При цьому в палатах парламенту створюються спеціальні комісії, які детально аналізують представлений проект бюджету по статтях видатків і вносять корективи. Важливе значення при розгляді проекту бюджету в парламенті має бюджетна ініціатива, тобто право членів законодавчого органу вносити зміни в представлений урядом проект бюджету.

Друга стадія бюджетного процесу закінчується затвердженням бюджету законодавчим органом і підписом глави держави.

Після затвердження бюджету починається третя стадія бюджетного процесу - виконання бюджету, яка включає такі етапи:

1) одержання затверджених доходів;

2) здійснення бюджетних видатків у відповідності з виділеними асигнуваннями.

Важливим елементом третьої стадії бюджетного процесу є касове виконання бюджету, тобто організація збору бюджетних коштів на території країни, їх зберігання і видача, а також ведення обліку і звітності. В більшості країн діє банківська система касового виконання бюджету, при якій Центральний Банк виступає головним касиром держави. В основі касового виконання бюджету лежить принцип єдності каси, суть якого полягає в тому, що всі одержані бюджетні кошти поступають на єдиний рахунок Міністерства Фінансів Центрального Банку і з цього рахунку проводяться всі видатки держави.

Після закінчення фінансового року починається останній, четвертий етап бюджетного процесу, а саме - складання звітності про виконання бюджету Міністерством Фінансів і затвердження його парламентом. На цьому закінчується загальний цикл бюджетного процесу.

Економічне оновлення України об'єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки.

Обсяг ресурсів, що концентрується в державному бюджеті - одна із ключових проблем діяльності держави в умовах ринку. Доходи державного бюджету - це фінансові ресурси держави, щ о використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку.

Об'єктивність процесу концентрації частини валового внутрішнього продукту в розпорядженні держави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільного виробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожного громадянина зокрема.

Фінансово-податкові реформи та напрями формування економічних відносин мають бути направлені на забезпечення стабільності та сталої тенденції зростання доходів бюджету шляхом:

прийняття ефективного й забезпечення стабільності чинного законодавства, його простоти й однозначності в трактуванні, а також розробки відповідного дієвого механізму планування та регулювання податкового навантаження;

проведення інвентаризації діючих пільг, пільгових режимів на предмет відповідності їх вимогам часу та ефективності;

прийняття спеціального закону про пільги, визначення змісту, статусу, об'єкта й суб'єктів, необхідності їх і напрямів фінансування;

запровадження державного обліку та контролю за використанням коштів непрямого бюджетного фінансування;