В Україні ситуація ускладнюється слабкою розвиненістю ринку нерухомості, відсутністю, необхідних інформаційно-довідкових систем, які б характеризували оподатковуване майно, відсутністю досвіду оцінки і переоцінки вартості об'єктів, високими темпами інфляції та іншими факторами. Все ж таки майно є найперспективнішим об'єктом для розвитку місцевого оподаткування.

Податок на майно стягується, виходячи з економічного стану власності, а не з величини одержуваного доходу. Податок на майно сплачується у грошовій формі, тому можуть виникнути ускладнення у тих платників, які володіють значним майном, але не мають достатніх поточних доходів. До цих платників належать пенсіонери та інші особи з фіксованими доходами. Тому повинні бути передбачені податкові привілеї для окремих соціальних груп із метою їх захисту від податкового перевантаження. Система податкових привілеїв звичайно називається системою запобіжників. Суть одного з них полягає в “пороговому підході”, при якому податковий тягар визначається у вигляді фіксованого відсотка від доходу сім'ї. При цьому будь-який податок, що перевищує вказану частку доходу, вважається “надлишковим” і служить основою для надання пільг. Та частка доходу, яка вважається прийнятним податковим тягарем, і є пороговим рівнем.

Викладені вище принципи вирахування і стягнення податку на нерухоме майно необхідно враховувати при впроваджені цього податку в Україні.

Крім того, за прикладом розвинутих країн, податку на нерухоме майно доцільно надати статусу місцевого, який би надходив тільки до регіональних і місцевих бюджетів.

З метою вивільнення коштів із місцевого бюджету на дотації житлово-комунальному господарству, можливим було б застосування місцевими органами влади концесій - контрактів про надання суспільних послуг з умовами про інвестування капіталу. При цьому місцевим органам влади можна передати право встановлювати і збирати плату за користування або мито, оплачені за послуги. Оскільки договори про концесію охоплюють дуже тривалі періоди (що найбільше 35 років), потрібне чітке регулювання щодо якості надання послуг і договір про закінчення двох контрактів.

Найкращі приклади концесій - це підприємства інфраструктури (зокрема готелі) та комунікаційні споруди. Коли уряд має право і повноваження забезпечити послугами, але йому часто бракує фінансових ресурсів для капіталовкладень та надання послуг, як-от у секторі водопостачання або утилізації відходів, тоді підписують договори про концесію. Таким способом переваги ефективних прибуткових організацій вдається поєднати з державною відповідальністю за надання послуг.

Для стимулювання місцевих органів влади стосовно поновлення частин своїх бюджетів та проведення активної інвестиційної діяльності на місцях вже сьогодні повинні бути переглянуті відповідні статті законів, що регламентують правила формування та виконання місцевих бюджетів, деякі з них не відповідають принципам самостійності та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування [32, с. 188].

Торкаючись теми недосконалого законодавства, слід зазначити, що, наприклад, статтею 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Це зрозуміло, забезпечення вище мінімального рівня - справа самих органів місцевого самоврядування. Проте далі читаємо: “У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає з місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет “. Справедливо, якщо сказане стосувалося б дотацій, до отримання яких регіони не докладають надмірних зусиль. А в даному разі будь-яка ініціатива регіонів щодо збільшення податкових надходжень, а значить, і забезпечення населення суспільними благами вище мінімального рівня каратиметься відповідними вилученням фінансових коштів. Тоді постає запитання: за рахунок чого здійснювати розвиток? Звичайно ж не за рахунок місцевих податків і зборів, що забезпечують лише мізерну частину потреби.

Також необхідно звернути увагу на інфляційні процеси. Доходи до місцевого бюджету надходять з урахуванням інфляційного фактору, а видатки здійснюються згідно із запланованими обсягами. Зважаючи на це, необхідно коригувати обсяги видатків з поправкою на інфляцію. Через те, що це не завжди робиться, у розпорядників бюджетних коштів можуть утворюватись так звані надлишки коштів, які можуть ними використовуватись не за призначенням. А це створює можливості для зловживань з боку апарату управління на місцевому рівні.

Важливо зазначити, що реформування системи формування місцевих бюджетів повинно ґрунтуватись лише на тих заходах, які б заохотили місцеві органи влади до пропорційного виконання як державного, так і місцевих бюджетів. Тільки такі заходи дадуть ефект. Одним із таких методів могло б бути запровадження порядку здійснення видатків державного бюджету шляхом використання поточних надходжень у регіонах для здійснення поточних видатків державного бюджету. Інакше кажучи, для виконання функцій органів влади України слід залишати у регіонах певну частку коштів державного бюджету без їх спрямування до центру та у зворотному напрямі. Реалізація запропонованого методу дасть змогу вдосконалити діючу систему здійснення видатків державного бюджету, підвищити оперативність і ефективність управління наявними фінансовими ресурсами держави та зацікавити місцевих керівників у збільшенні надходжень до державного бюджету. Особливе значення цей підхід матиме для фінансування соціальних потреб, оскільки буде усунуто різницю у відповідальності місцевого керівництва за виконання фінансового плану органів управління держави та місцевих органів. Стосовно відповідальності органів влади перед громадянами акцент буде зміщено у регіони, що відповідає елементарній логіці.

Формування бюджету села на основі зазначеного принципу тісніше пов'яже його з результатами економічного розвитку регіону, дозволить вже на етапі бюджетного планування співставляти розмір територіальних доходів із доходами регіонального бюджету, планувати видатки бюджету, визначати напрямки виявлення резервів в регіональній економіці. Підвищаться зацікавленість і відповідальність місцевих органів влади за кінцеві результати економічного розвитку території [32, с. 189].

У ході перебудови механізму формування бюджету Києва повинна бути вирішена низка питань, в тому числі і такі: яка частка бюджетних доходів повинна спрямовуватись до державного бюджету, яка залишатись на місцях; у зв'язку з цим - яким повинен бути норматив відрахувань від територіальних бюджетних доходів (що знайде своє відображення у нормах відрахувань від загальнодержавних податків і зборів). З цього приводу можливі наступні варіанти.

Норматив відрахувань у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів встановлюється для регіонального бюджету, а частина коштів, що залишилась, спрямовується до вищестоящих бюджетів.

За встановленими нормативами у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів кошти спрямовуються до вищестоящих бюджетів, а частина коштів, що залишилась - до місцевих бюджетів.

Для вищестоящих бюджетів встановлюється фіксований норматив (у грошових одиницях) коштів, що перераховується до цих бюджетів, всі інші кошти спрямовуються до місцевих бюджетів.

Взагалі, для підвищення відповідальності і зацікавленості нижчестоящих регіонів у кінцевих результатах їхньої діяльності більш прийнятні другий та третій варіанти, коли регіональні бюджети будуть формуватись на основі залишкового принципу територіальних бюджетних доходів після внесення у вищестоящі бюджети сум у вигляді своєрідного податку з території.

Третій варіант цікавий не тільки для нижчестоящих регіонів, яким він дає максимальні можливості для виявлення внутрішньо регіональних резервів, але й для вищестоящих, так як фіксований норматив забезпечує гарантованими обсягами коштів їх бюджети. Можливі і модифікації цих варіантів.

Необхідно також визначити, єдиний чи диференційовані нормативи слід застосовувати. Якщо встановити єдиний для всіх регіонів норматив формування бюджетів, то в зв'язку з річними рівнями економічного і соціального розвитку в деяких регіонах бюджет, сформованих по зазначеному нормативу, буде менше досягнутого, а в деяких - більше. Для усунення цих протиріч є декілька шляхів.

Можливе виділення із вищестоящих бюджетів дотацій і субвенцій тим регіонам, в бюджеті яких буде недостатньо коштів для фінансового забезпечення нормативів забезпеченості.

Для регулювання місцевих бюджетів повинен бути створений фонд міжтериторіального фінансового вирівнювання.

Поточний бюджет може мати таку структуру (рис. 3.1).

Цей розподіл обумовлений тим, що поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке фінансування може забезпечити лише наявність відносно стабільних джерел доходів. До таких джерел можна віднести ресурсні платежі, податок на доходи фізичних осіб, податки на власність, неподаткові надходження, субсидії, субвенції, дотації.

Бюджет розвитку повинен фінансувати розширене відтворення усіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись в залежності від того, як виконується поточний бюджет.

Доходи

Податок на доход фізичних осіб
Податок на власність
Неподаткові надходження
Місцеві податки і збори
Ресурсні платежі
Субсидії, субвенції, дотації

Витрати

Соціальний захист та соціальне забезпечення
Видатки на фінансування пасажирського транспорту
Соціально-культурна сфера
Охорона здоров'я
Фізична культура і спорт
Видатки на житлове господарство
Видатки на утримання органів влади

Рис. 3.1. Структура поточного бюджету

Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв'язок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і залежатиме від досягнутого рівня економічного і соціального розвитку регіону і перспектив на майбутнє.

Для фінансування капітальних витрат, тобто бюджету розвитку, можна в свою чергу, використовувати менш стабільні джерела доходів (рис. 3.2) .

Важливо, щоб за рахунок власних податкових джерел поточного бюджету місцеві органи влади могли фінансувати 60-80% своїх потреб. В цьому разі їхня залежність від рішень вищестоящих органів влади стосовно дохідної частини місцевих бюджетів буде мінімальною [27, с. 247].

Доходи

Податок на прибуток підприємств
Адміністративні збори та платежі
Надходження від штрафів та фінансових санкцій
Інші неподаткові надходження
Частина планових перевищень доходів над видатками поточного бюджету
Надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств
Збір за забруднення навколишнього природного середовища

Видатки

Капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери
Витрати на капітальний ремонт

Рис. 3.2 Структура бюджету розвитку

Що ж стосується бюджету розвитку, то, наповнення його дохідної частини має відбуватись в значній мірі за рахунок активної державної підтримки у вигляді дотацій на інвестиційні цілі. У цьому випадку природно постає запитання: де держава візьме кошти на відповідні цілі?

Вихід із даної ситуації можливий лише при активному втручанні держави в економіку, що базується на активній бюджетній політиці.

Активна державна підтримка інвестиційної діяльності місцевих органів влади, здійснювана шляхом надання відповідних дотацій місцевим бюджетам (зокрема, бюджетам розвитку), фінансованих за рахунок створення державного дефіциту є одним із головних засобів радикального зростання виробництва в Україні. А це в свою чергу створить передумови для вирішення проблеми наповнення дохідної частини місцевих бюджетів, що потягне за собою вирішення багатьох соціальних проблем нашого суспільства в цілому.

Варто зазначити, що до найбільш гострих проблем у сфері формування місцевих бюджетів, варто віднести використання вільних бюджетних коштів, нестабільність доходної бази, неефективну систему вилучення надлишків загальнодержавних податків, недостатнє фінансування з державного бюджету.

Важливим напрямом розв'язання проблем фінансового забезпечення місцевих бюджетів є посилення зв'язку між соціально-економічним і бюджетним плануванням адміністративно-територіальних одиниць. На розрахунок доходів місцевих бюджетів практично не впливає соціально-економічна ситуація на території місцевого самоврядування та виконання програм розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

Важливим є той факт, що в Україні понад 90 % усіх бюджетів дотаційні й лише 8 % - це бюджети, які є донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання. Тобто, застосовувана в Україні система формування доходів місцевих бюджетів є досить недосконалою: обсяги функцій і повноважень, які покладаються на органи місцевого самоврядування, не відповідають фінансовим можливостям їх реалізації. Також застосовується необґрунтована система надмірного вилучення доходів із місцевих бюджетів з їх наступним частковим поверненням у вигляді міжбюджетних трансфертів. Змінивши розподіл доходів між бюджетами можна змінити рівень їх фінансової забезпеченості. Таким чином, кількість дотаційних бюджетів можна звести до мінімуму [27, с. 248].

Таким чином, для забезпечення збільшення доходів бюджету від податку з доходів фізичних осіб потрібно збільшити рівень заробітної плати, ліквідувати заборгованості із заробітної плати, зменшити або ліквідувати тінізацію доходів, що потребує дій від центральних органів виконавчої влади. Щодо доходів від земельного податку, то їх збільшення залежить від діяльності органів місцевої влади з переоцінювання (індексації) грошової вартості земель. Індексацію грошової оцінки земель потрібно здійснювати регулярно. Брак наповнення місцевих бюджетів земельним податком зумовлений заниженою грошовою оцінкою вартості земель. Адже саме податок на доходи фізичних осіб та плата за землю є найбільш реалістичними джерелами збільшення доходної бази місцевих бюджетів в Україні [27, с. 249].

Також для збільшення в місцевих бюджетах частки власних доходів, зменшення залежності від фінансової допомоги, досягнення збалансованості бюджетів, підвищення ефективності управління місцевими фінансами необхідно:

- чітке законодавче закріплення бюджетних повноважень і відповідальності влади різних рівнів при формуванні доходів;

- формування дохідної частини місцевих бюджетів на основі об'єктивної оцінки їхнього податкового потенціалу й визначення видаткових зобов'язань регіональної влади;

- посилення контролю за повнотою надходження доходів до місцевих бюджетів.

Оскільки в Україні основними джерелами наповнення доходної бази місцевих бюджетів є закріплені доходи та офіційні трансферти, то місцевим органам влади необхідно впливати на розвиток бази надходжень закріплених доходів і збільшення частки власних доходів.

Виходячи із цього, основними напрямами зміцнення доходної бази місцевих бюджетів є:

- підтримка підприємств, що створюють нові робочі місця й збільшують фонд оплати праці;

- збільшення можливості впливу органів місцевого самоврядування на наповнюваність місцевих бюджетів;

- застосування режиму жорсткої економії бюджетних коштів;

- сприяння розвитку малого й середнього бізнесу;

- збільшення доходів від місцевого господарства, забезпечення прибутковості комунальних підприємств.

Отже, формування доходної частини місцевих бюджетів відбувається у достатньо складних умовах. Незабезпечення фінансової автономії місцевого самоврядування, а саме нестача фінансових ресурсів та нестабільність у них доходних джерел, стали актуальною та гострою проблемою. У процесі побудови бюджетної системи в країні недостатньо використовується зарубіжний досвід, а при визначенні доходних баз місцевих бюджетів майже не застосовуються ефективні економіко-математичні моделі. З урахуванням цього в Україні необхідно запроваджувати найсучасніші підходи до формування доходів місцевих бюджетів та способи зміцнення їх доходної частини, адже успіх економічного розвитку значною мірою залежить від створення оптимального розміру місцевих бюджетів та форм бюджетних взаємовідносин.

3.2 Основні проблеми та шляхи вдосконалення системи видатків місцевих бюджетів

Протягом майже століття в науковій літературі, і насамперед у літературі, присвяченій фінансовій науці, часто досліджувалися проблеми фінансової незалежності місцевого самоврядування. Основні висновки вчених зводились до того, що фінансова незалежність місцевих органів влади повинна бути обов'язковим атрибутом демократичного розвитку держави.

Це положення знайшло своє втілення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була прийнята у жовтні 1985 р. Звичайно, Хартія це не закон, але країни, що приєдналися до неї, повинні були в своєму законодавстві відобразити її положення.

В Європейській Хартії про місцеве самоврядування питанням фінансів присвячена 9 стаття, яка називається "Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування". Її основні положення зводяться до того, що місцеве самоврядування повинно наділятися фінансовими ресурсами відповідно до їхньої концепції, передбачених конституцією та законом; цих ресурсів повинно бути достатньо і в межах загальної економічної політики ними можна вільно розпоряджатися; частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів, ставки яких визначаються місцевим самоврядуванням у межах закону [17, с. 540].

Хартія не встановлює частку фінансових ресурсів, що формуються за рахунок місцевих податків і зборів. Це повинно вирішуватися кожною країною окремо з огляду на її економічні і фінансові умови. Проте вказується, що при цьому завжди повинна бути відповідність між сплаченими податками та одержаними послугами платником податків від держави;

- джерела фінансових ресурсів повинні бути різними й гнучкими для уникнення впливу інфляції; обов'язковим елементом фінансового забезпечення місцевого самоврядування повинно бути фінансове вирівнювання, тобто перерозподіл фінансових ресурсів на користь економічно слабших органів самоврядування. Так, вирівнювання повинно здійснюватися урядом без обмеження свободи дій органів місцевого самоврядування;

- надання субсидій місцевому самоврядуванню не повинно бути пов'язане з фінансуванням певних витрат Одержання субсидій не повинно обмежувати свободу дій місцевого самоврядування у сфері їхньої компетенції; доступ до ринку позичкового капіталу -- обов'язкова умова фінансового забезпечення місцевого самоврядування і надто для здійснення інвестиційної діяльності.

В Європейській Хартії окреслено правові й організаційні принципи місцевих фінансів. Це стало важливим етапом у становленні місцевих фінансів і насамперед в опрацюванні міжнародних стандартів їх функціонування. Прийняття Європейської Хартії сприятливо вплинуло на розвиток місцевих фінансів Більшість країн прийняла законодавчі акти про місцеве самоврядування, де обов'язковими були розділи про фінансову основу місцевого самоврядування.

У вересні 1985 р. Всесвітньою Асоціацією місцевого самоврядування разом з Інтернаціональною спілкою місцевих влад була прийнята Всесвітня Декларація місцевого самоврядування. У ній також відображено принципи фінансового забезпечення-місцевого самоврядування, які в основному збігаються з принципами Європейської Хартії Щоправда, у Всесвітній Декларації нічого не сказано про участь місцевих органів самоврядування в мобілізації коштів на ринку позичкового капіталу.

З огляду на це не можна не згадати ще один документ, який тією чи іншою мірою пов'язаний з питаннями місцевих фінансів. Це Європейська Хартія міст, яка була ухвалена у березні 1992 р. У декларації передусім досить ґрунтовно перераховано права громадян міст -- це право на безпеку, роботу, житло, свободу пересування, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, сприятливе навколишнє середовище, право на участь в управлінні містом тощо. Для здійснення вказаних функцій громадяни міст повинні мати відповідні можливості, що дає змогу органам самоврядування мобілізувати необхідні фінансові ресурси [17, с. 541].

У всіх документах, що наведено вище, так чи інакше наголошується, що місцеві органи влади повинні співпрацювати з приватним сектором, насамперед на ниві професійної підготовки, освіти, працевлаштування та в інших сферах.

Загалом можна дійти висновку, що сучасна правова держава може успішно розвиватися та здійснювати функції інституту організації суспільного життя лише за умови розвинутого самоврядування на місцевому рівні. При цьому місцеві фінанси є об'єктивно необхідним елементом її економічної системи.

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Останнє потребує реформування міжбюджетних відносин, що пов'язано з реформуванням системи державного управління, адміністративною реформою, реформою системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, податкової системи і власне бюджетної системи України.

Слід зазначити, що без вирішення питань, пов'язаних із міжбюджетними відносинами, не можна досягти макроекономічної стабільності, структурної перебудови державного сектора, підвищення ефективності та якості державних послуг і забезпечення економічного зростання на засадах соціальної справедливості. Досі неодноразово робилися спроби поліпшити фінансове становище на місцевому рівні, проте вони були здебільшого непослідовними й спрямованими на вирішення часткових питань. Заходи, які вживалися, усе ще не змогли забезпечити реальної передачі органам влади нижчих рівнів відповідальності та прав прийняття рішень.

Слід зазначити, що економічний розвиток більшості країн світу супроводжувався, зокрема, зростанням ролі фінансів місцевих органів влади у розв'язанні численних завдань повсякденного життя. Ця проблема є однією з ключових і в процесі державного будівництва в Україні, адже очевидно, що без стабільних і достатніх фінансових ресурсів не може існувати дієздатна й ефективна місцева влада, а без неї -- демократична держава.

Як відомо, основою фінансової бази органів місцевого самоврядування є місцеві бюджети. Свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому є зростання частки місцевих бюджетів у видатках зведеного бюджету України.

Правове підґрунтя формування місцевих бюджетів на сьогодні визначається Конституцією України, Законами "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про систему оподаткування" та деякими законодавчими актами щодо зарахування дохідних джерел.

Проте певні суперечності, які є в положеннях названих законодавчих актів, не дають змоги застосувати їх у повному обсязі. Тому стає очевидним, що потрібні нові кроки у цьому напрямку, які б ґрунтувалися на глибокому науковому аналізі нинішнього рівня фінансової забезпеченості місцевого самоврядування, і на цій основі здійснювався пошук відповідних важелів щодо його вдосконалення [17, с. 542].

Одним із таких важелів може слугувати законодавче закріплення принципово нової системи вирівнювання доходів та видатків бюджетів різних рівнів, тобто якнайшвидше розв'язання проблеми фінансового вирівнювання для забезпечення мінімальних розмірів місцевих бюджетів.

Проте й досі ще не має науково обґрунтованого чи підтвердженого розрахунками єдиного визначення рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України, який відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" має бути основою для розрахунку мінімального бюджету адміністративно-територіальної одиниці, а також методики розрахунку нормативу бюджетної забезпеченості на одного жителя. Без такого визначення спроба запровадження нової системи фінансового вирівнювання у повній відповідності з чинними законодавством майже неможлива.

Однак система визначення обсягів бюджетного фінансування з місцевих бюджетів на соціально-культурні програми та інші заходи, передбачені законодавством, лише шляхом прямого розрахунку за кожним типом установ на основі мережі, штатів і контингентів отримувачів бюджетних коштів не задовольняє нагальну потреби у реформуванні бюджетних повноважень, оскільки є непрозорою, непередбачуваною і не стимулює місцеві органи влади до збільшення доходів та економії видатків.

Основними напрямками зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування повинно стати:

-- створення бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин, що відповідатимуть новій конституційній природі державної влади та потребам розвитку місцевого самоврядування;

-- удосконалення системи мережі й штатів бюджетних установ;

-- розмежування відповідальності центральних й місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг,

-- розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів усіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів;

-- запровадження системи фінансового вирівнювання та системи трансфертів, що ґрунтуються на прозорій правовій основі та об'єктивних критеріях.

Із цією метою необхідно:

-- вирішити впродовж 2000 року питання розмежування функцій і повноважень між рівнями влади з відповідною оптимізацією мережі бюджетних установ і штатів та посилення відповідальності за їхнім виконанням;

-- запровадити прозору систему розподілу трансфертів між бюджетами різних рівнів, яка ґрунтуватиметься на об'єктивних показниках і критеріях;

-- підвищити роль місцевих органів влад/й щодо визначення ставок оподаткування окремих місцевих податків і зборів;

-- здійснити законодавче розмежування та закріплення між рівнями влади комунального майна як матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування;

-- визначити повноваження щодо здійснення місцевими органами влади запозичень, їхніх обсягів і форм з метою фінансування місцевих бюджетів, запровадити спеціальні процедури державного фінансового контролю за борговими та іншими фінансовими зобов'язаннями органів місцевого самоврядування;

-- створити у складі державного бюджету України та обласних бюджетів фонди фінансового вирівнювання;

-- місцеві податки і збори, дивіденди, доходи від операцій із капіталом уповні спрямовувати на виконання власних повноважень місцевих органів влади, тобто на житлово-комунальне господарство, капітальний ремонт житлового фонду, благоустрій, будівництво тощо;

-- прибутковий податок із громадян і плату за землю повною мірою зараховувати до місцевих бюджетів усіх рівнів, а податок на додану вартість та акцизний збір з вітчизняних товарів -- до державного бюджету України, створити за рахунок цих доходів фонд дотацій місцевим бюджетам;

-- продовжити чинність положень законодавства щодо використання плати за землю та податку з власників транспортних засобів як джерела фінансування так званих делегованих повноважень місцевих органів влади;

-- здійснити децентралізацію видатків обласних бюджетів за рахунок передачі на утримання із бюджетів міст і районів установ і заходів за деякими напрямками [30, с. 52].

Для забезпечення конституційного права громадян отримувати відповідний рівень послуг незалежно від місця проживання та з метою об'єктивності й прозорості формування місцевих бюджетів пропонується застосувати однаковий підхід до обрахунку обсягів мінімальних видатків місцевих бюджетів на основі агрегованих показників, що відображають специфіку кожної галузі або є спільними для всіх на відміну від традиційного способу їх визначення прямими розрахунками, тобто на основі мережі, штатів та контингентів.

Зокрема, видатки на охорону здоров'я слід розраховувати на душу населення, видатки на освіту -- на 1 учня з урахуванням питомої ваги сільського населення та кількості учнів у загальній їх чисельності, оскільки цей показник є найузагальненішим для визначення потреби на послуги освіти.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення треба також визначати з розрахунку на душу населення. З метою повного забезпечення потреб у коштах на виплату допомог сім'ям із дітьми видатки місцевих бюджетів на ці потреби повинні розраховуватися з огляду на контингенти отримувачів та розміри виплат.

Таким чином, видатки на охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення визначатимуться окремо, а всі інші будуть враховані у комплексному показнику на душу населення.

Загальні обсяги видатків кожного регіону доцільно розраховувати виходячи із обсягів відповідних прогнозних видатків у цілому в державі та коефіцієнта податкоспроможності бюджетів адміністративно-територіальних одиниць. Для розрахунку податкоспроможності адміністративно-територіальні одиниці розподіляються на дві групи -- з низькими рівнями податкоспроможності (менше середнього показника по Україні) та з високими рівнями податкоспроможності.

З урахуванням зазначеного, трансферти слід визначати як різницю між нормативними обсягами видатків та обсягами доходів, обрахованими із застосуванням коефіцієнта податкоспроможності регіонів, і надавати з єдиного фонду.

Доцільно було б усунути можливість затвердження місцевих бюджетів із дефіцитом коштів на фінансування делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень. Планування дефіциту місцевих бюджетів для виконання власних повноважень можна здійснювати на основі чіткого визначення джерел його фінансування.

Стосовно бюджетного планування, що орієнтоване на результат, має дотримуватись істотна вимога - наступність показників планів по конкретних роках у рамках глобального плану, що складається щорічно на трирічний строк. Якщо, наприклад, конкретний рік (припустимо, 2012 р.) був третім роком у трирічному плані, складеному в 2009 р., і став другим роком у плані, складеному у 2010 р., то між показниками послідовних щорічних планів для 2012 р. має дотримуватися чітка наступність і зв'язок. Іншими словами, план на 2012 р. повинен складатися не наново в 2011 р., а базуватися на тих показниках, що були для нього передбачені в попередньому плані від 2009 р. Це потребує досить високої точності планів і відповідної кваліфікації персоналу. Однак зважаючи на те, що запровадження середньострокового планування в Україні знаходиться на початковому етапі, логічним буде розрахунок укрупнених показників, які конкретизуватимуться в міру наближення визначеного бюджетного року [30, с. 53].

Логіка процесу середньострокового бюджетного планування дозволяє виділити в ньому сім етапів:

- оцінка наявних ресурсів з урахуванням макроекономічних тенденцій, на основі якої здійснюється розробка різних варіантів середньострокового прогнозування доходів та вибір найкращого сценарію;

- аналіз бюджетної політики минулого періоду;

- визначення цілей та здійснення стратегічного планування на наступний бюджетний період;

- визначення потреби у фінансових ресурсах та оцінка наявних ресурсів, тобто надходжень до бюджету з усіх передбачених законодавством джерел;

- виконання бюджету відповідно до затверджених планових показників;

- здійснення постійного моніторингу виконання бюджету та контролю за відповідністю фактичних показників плановим;

- проведення оцінки та аудиту ефективності.

Чітке дотримання цієї послідовності забезпечує ефективність процесу планування. Доцільність використання середньострокового планування у бюджетному процесі обґрунтовується його очевидними перевагами, однак слід зважати й на існуючі недоліки (рис. 3.3).

Важливою ланкою підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів є моніторинг результативності видатків, який проводиться з метою забезпечення оперативного управління фінансовими ресурсами, підвищення достовірності основних показників, які характеризують поточний фінансовий стан, недопущення фактів неефективного використання грошових коштів, забезпечення своєчасного фінансування видатків, виконання взаємних зобов'язань. Якщо створити взаємопов'язану загальнодержавну систему моніторингу результативності бюджетних видатків на регіональному рівні, то оцінити загальну ситуацію з бюджетним плануванням в країні можливо завдяки об'єднанню даних моніторингу територіальних органів влади [30, с. 54].

Рис. 3.3. Переваги та недоліки середньострокового бюджетного планування

Під моніторингом видатків місцевого бюджету слід розуміти підсистему соціально-економічного управління на регіональному рівні - спеціалізований проблемно-орієнтований систематичний комплекс спостереження, організації, первинної обробки й накопичення даних, аналізу, моделювання і прогнозування фінансового стану регіону, виявлення тенденцій, закономірних змін, можливостей виникнення несприятливих і ризикових ситуацій, а також вироблення механізмів їх попередження з метою інформаційно-аналітичного забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень щодо визначення механізмів забезпечення стійкого, пропорційного і збалансованого фінансового стану регіону. Методологічно сутністю моніторингу є процес збору звітної інформації та формування за запитами користувачів інформаційно-аналітичних звітів для проведення порівняльного аналізу за певний період часу планових і фактичних показників доходів і видатків місцевих бюджетів з метою аналізу оцінки прийнятих рішень і результатів їх виконання, а також обґрунтування прогнозних рішень щодо доходів і видатків на наступний бюджетний період. Таким чином, призначенням системи моніторингу доходів і видатків (СМДВ) місцевих бюджетів є забезпечення успішної реалізації фінансової політики держави, процесу формування бюджетів та ефективного використання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи.

Найчастіше метою моніторингу, у тому числі фінансового стану регіонів, є інформаційно-аналітичне забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень (рис. 3.4).

Рис 3.4. Головні складові моніторингу видатків місцевого бюджету як системи

Система моніторингу видатків місцевих бюджетів забезпечує:

- оперативну інформацію й підготовку інформаційно-довідкових матеріалів у режимі реального часу щодо видатків місцевих бюджетів;

- збереження даних в інтегрованій базі даних видатків відповідно до бюджетної класифікації України;

- надання дружнього інтерфейсу користувачам системи для формування запитів до інтегрованої бази даних у процесі підготовки інформаційно-довідкових звітів;

- доступ користувачів до системи через глобальну й локальні мережі (Internet).

Показники витрат за певний період часу в системі моніторингу в довідкових звітах може бути сформовано:

- за фондами (загальний або спеціальний);

- за регіонами України (Автономна Республіка Крим, області, м. Київ та м. Севастополь).

Використання моніторингу фінансового стану регіонів сприятиме визначенню проблем функціонування й розвитку регіонів і допоможе розробці необхідних заходів як на державному, так і регіональному рівнях для їх усунення.

Отже, основною із головних завдань щодо вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який полягає в тому, що на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Пріоритетним завданням бюджетної регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки, підвищення його ефективності, зниження матеріало- й енергоємності. Необхідною передумовою розв'язання таких завдань є перехід до системи середньострокового бюджетного планування та відповідного включення щорічних бюджетів у систему середньострокових пріоритетів держави. Це дасть змогу оцінювати середньострокові економічні й фінансові наслідки законопроектів соціальної спрямованості й поточних бюджетних рішень, а отже, створить умови для збільшення передбачуваності бюджетної політики і зменшення впливу політичних факторів на зростання державних витрат, підвищення ефективності бюджетних інвестицій, зміцнення довгострокової стабільності державних і місцевих фінансів.

ВИСНОВКИ

Місцеві бюджети -- це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

В умовах ринкової економіки роль місцевих бюджетів зростає, але змінюються форми і методи їх впливу на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальної одиниці.

При визначенні поняття “місцевий бюджет” найбільш поширене їх трактування як основного елемента системи “територіальних”, “муніципальних” чи “місцевих” фінансів. У пункті 26 статті 2 Бюджетного кодексу України приведено наступне їх визначення: “місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування”; пунктом 2 цієї ж статті до останніх віднесено “бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань”

Формування та виконання місцевих бюджетів - це важливі складові бюджетного процесу, які впливають на фінансове забезпечення місцевих органів влади і визначають економічний, соціальний і фінансовий розвиток регіону.

При складанні місцевих бюджетів необхідно враховувати регіональні інтереси, можливості і потреби розвитку територій, а також зацікавлювати виконавчі органи в повному і ефективному використанні всіх наявних ресурсів, виходячи з пріоритетів економічного і соціального розвитку регіонів.

З прийняттям Бюджетного кодексу розпочався новий етап у розвитку української держави, яка від часу проголошення своєї незалежності стала на шлях докорінного реформування усіх сфер людської діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини, гідних умов її життя, піднесення української економіки та загального добробуту населення. Це надійна правова база для подальшого розвитку реформ у бюджетній сфері.

Формування “місцевих бюджетів дає можливість регіонам певною мірою проявити фінансово-господарську самостійність у витрачанні коштів на соціально-економічний розвиток регіону, забезпечити планомірний розвиток загальноосвітніх установ, медичних закладів, закладів культури, муніципального житлового фонду і комунікацій місцевого значення”.

Місцеві органи влади, управляючи ресурсами місцевих бюджетів, мають реальну можливість сприяти ефективному використанню матеріальних і трудових ресурсів регіону, а також розширенню місцевого виробництва, створюючи при цьому нові робочі місця і знижуючи, відповідно, рівень безробіття в регіоні.

Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевому бюджету сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет сільської ради с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області ухвалюється Київською обласною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету.

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Прийняття Конституції України зумовило необхідність проведення такої економічної політики, яка б передбачала послідовне розв'язання завдань соціально-економічного розвитку регіонів. Останнє потребує реформування міжбюджетних відносин, що пов'язано з реформуванням системи державного управління, адміністративною реформою, реформою системи місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою, податкової системи і власне бюджетної системи України.

Одна із основних особливостей унітарної держави - концентрація дій регіональних і місцевих органів управління на виконанні базових напрямів економічної політики центру. Але для досягнення єдності цілей переконання і бажання недостатньо; для цього потрібні і відповідні економічні можливості, які залежать від обсягів доходів регіональних бюджетів.

Разом з тим слід зазначити, що розширення прав і обов'язків органів місцевої влади в умовах, що склалися, не завжди відповідає їх економічним можливостям, і питання поповнення доходів місцевих бюджетів, як і раніше, залишаються актуальними.

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Для стимулювання місцевих органів влади стосовно поновлення частин своїх бюджетів та проведення активної інвестиційної діяльності на місцях вже сьогодні повинні бути переглянуті відповідні статті законів, що регламентують правила формування та виконання місцевих бюджетів, деякі з них не відповідають принципам самостійності та фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

місцевий бюджет сільський

1. Бюджетний кодекс України: За станом на 24 липня 2006 р. -- К.: Парламентське вид-во, 2006. -- 96 с.

2. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 р. № 2755-VI.

3. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні": За станом на 23 лютого 2007 р. / Верховна Рада України. -- К.: Парламентське вид-во, 2007. -- 80с.

4. Азаров М. Я., Ярошенко Ф. О., Бодров В. Г., Вакуленко В. М., Гасанов С. С. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: Т. 5: Реформування міжбюджетних відносин і зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування.-- К.: НДФІ, 2010. -- 400 с.

5. Алєксєєв І. В., Ярошевич Н. Б., Кондрат І. Ю. Бюджетна система. -- Л.: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2010. -- 161 с.

6. Артус М. М. Фінанси. -- К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2009. -- 197с.

7. Бех Г. В., Бондаренко И. Н., Воронова Л. К., Головашевич А. А., Дмитрик О. А. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины. -- Х.: Одиссей, 2012. -- 416 с.

8. Близнюк О. П., Лачкова Л. І., Оспіщев В. І., Бубенко І. В., Кривошей В. В. Фінанси. -- К. : Знання, 2006. -- 415 с.

9. Булгакова С. О. Бюджетна система України. -- К.: КНТЕУ, 2010. -- 287 с.

10. Булгакова С. О. Формування і функціонування бюджетної системи України. -- К.: КНИГА, 2010. -- 343 с.

11. Булгакова С. О., Василенко Л. І., Єрмошенко Л. В., Александров В. Т., Недбвєва С. М. Державні фінанси: Т. 1: Фінанси. Бюджетна система України. -- К.: АВТ, 2010.-- 389 с.

12. Внукова Н. М., Успаленко В. І. Фінанси. -- Х.: Бурун і К, 2012. -- 352 с.

13. Гапонюк М. А., Яцюта В. П., Буряченко А. Є., Славкова А. А. Місцеві фінанси. -- К.: КНЕУ, 2009. -- 183 с.

14. Гейдор І.І. Проблеми розвитку фінансової системи України: Наук.-теор. конф., Київ, 22-23 квітня 2009 р. / І.І. Гейдор та ін.; Науково-дослідний фінансовий інститут при Мінфіні України - К.: НДФІ, 2010. - 364 с.

15. Даневич О. Оптимізація процесу управління бюджетними коштами // Казна. - 2009. - № 7-8. - С. 10-12.

16. Дерев'янко І. М., Самчук М. М., Баранцев П. П. Бюджетна система України -- К., 2009. -- 160 с

17. Державні фінанси України / Василик О.Д., Павлюк К.В. - К.: НІОС. - 2010. - 608 с.

18. Дудко В. П. Державний фінансовий контроль. -- Чернівці: Прут, 2012. -- 483 с.

19. Загорський В. С.. Бюджетно-податкова система України: теорія і практика. -- Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006. -- 304 с.

20. Кабанець А. Г. Державні фінанси. -- Х.: Видавництво ХНЕУ, 2012. -- 59 с.

21. Кабанець А. Г. Місцеві фінанси. -- Х.: Видавництво ХНЕУ, 2006. -- 56 с.

22. Калашніков О. М., Калашнікова Т. В., Жабіна Н. А. Фінанси. -- Х., 2010. -- 108 с.

23. Карпінський Б. А. Збалансованість фінансової системи: методологія, оцінка, порівняння. -- Л.: Логос, 2012. -- 496 с.

24. Кириленко О. П. Місцеві фінанси. -- Т.: Астон, 2010. -- 192 с.

25. Лук'яненко І. Г. Системне моделювання показників бюджетної системи України: принципи та інструменти. - К.: ВД "Києво-Могилянська академія", 2010. -- 542 с.

26. Ляшенко Ю. І. Фінанси. -- Ірпінь, 2010. -- 368 с.

27. Музика О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством. -- К.: Атіка, 2010. -- 344 с.

28. Нестеренко А. С. Місцеві фінанси в Україні. -- О.: Юридична література, 2006. -- 106 с.

29. Нестеренко А. С. Правові засади формування та використання місцевих фінансових ресурсів в Україні. -- О.: Юридична література, 2006. -- 208 с.

30. Огонь Ц.Г. Дієвість державного контролю в процесі виконання доходної частини бюджету України // Актуальні проблеми економіки.- 2012.- № 12.- C.48-57.

31. Омелянович Л. О. Бюджетна система. -- Х.: ВД "Інжек", 2009. -- 253 с.

32. Опарін В. М. Фінансова система України: Теоретико-методологічні аспекти. -- К.: КНЕУ, 2012. -- 239 с.

33. Осипчук Л.Л. Концептуальные основы формирования бюджета и бюджетной политики // Вісник законодавства України. - 2000. - № 39. - С. 22-24.

34. Осипчук Л.Л. Моделі виконання бюджетів та можливості їх застосування в умовах сучасної України // Науковий вісник Академії державної податкової служби України. - 2010. - № 3. - С. 70-73.

35. Осипчук Л.Л. Формування реального бюджету як інструмент забезпечення ринкових реформ в Україні // Матеріали наук.-практ. конф. “Шляхи реформування економіки України на сучасному етапі”. - К.: МАУП, 2000. - С. 108-110.

36. П'ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини бюджету // Фінанси України. - 2010. - № 5. - С. 75-81.

37. Пасько Т.О. Сучасні особливості формування бюджетної політики України у сфері доходів // Вісник Української академії банківської справи.- 2006.- № 1.- C.117-120.

38. Петленко Ю. В., Рожко О. Д. Місцеві фінанси. -- К.: Кондор, 2011. -- 282 с.

39. Петрашко П.Г. Прозорість бюджетного процесу та контроль за цільовим спрямуванням коштів // Казна. - 2010. - № 4. - С. 4-9.

40. Позняковська Н. М. Облік та контроль доходів і видатків місцевих бюджетів України. -- Рівне: УДУВГП, 2009. -- 229 с.

41. Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів. -- К.: НДФІ, 2011. -- 412 с.

42. Редіна Н. І., Гордєєва Л. П., Чубак А. Ю. Бюджетна система. -- Д.: ДДФЕІ, 2009. -- 130 с.

43. Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С., Славкова А. А. Фінанси. -- К.: КНЕУ, 2010. -- 387 с.

44. Рубан Н.І. Концептуальні засади контролю за виконанням бюджетної програми // Фінанси України- 2006.- № 8.- C.7-13.

45. Сазонець І. Л., Гринько Т. В., Придатко Г. Ю. Управління місцевими фінансами. -- К.: Центр навчальної літератури, 2006. -- 261 с.

46. Сивульський М.І. Основні пріоритети бюджетного процесу // Фінанси України, 2006, №10, С. 13 - 17.

47. Симоненко В. К., Барановський О. І., Петренко П. С. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні (макроекономічний аспект). -- К.: Знання України, 2006. -- 279 с.

48. Скворцова С.Я. Тенденції та фактори зміни рівня державних видатків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- № 4.- C.126-130.

49. Сухорева Л.О. Еволюція функції контролю // Фінанси України. - 2000. - № 8. - С. 19.

50. Тігова Т.М., Осипчук Л.Л. До питання удосконалення бюджетних взаємовідносин // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 9. - С. 109-110.

51. Чечуліна О.О. Шляхи удосконалення управління видатками // Казна. - 2010. - № 6. - С. 9-12.

52. Чугунов І. Я. Теоретичні основи системи бюджетного регулювання. -- К.: НДФІ, 2012. -- 260 с.

53. Шутов М. І., Бабенко В. А., Стоянова Н. М. Державний фінансовий контроль в Україні. -- О.: Юридична література, 2010. -- 131 с.

54. Юрій С.І., Бескид Й.Н. Бюджетна система України. - К.: НІОС, 2010. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru