Оподаткування малого бізнесу

Метою цієї статті є узагальнення і аналіз зарубіжного досвіду державної підтримки малого бізнесу і його адаптація до умов національної економіки.

Оцінюючи зарубіжну практику державної підтримки малого бізнесу, слід враховувати особливості різних моделей ринкової економіки : ліберальну (американською), неоліберальну (німецькою), європейсько-кейнсіанську (англійською), соціал-демократичну (шведською), ринкового господарства (японською), класифікація яких відбита в сучасній економічній літературі. Критеріями такої класифікації виступають: питома вага державної власності, її якісний склад, форми ринкових стосунків, стосунки і способи здійснення державної політики. Кожна з перерахованих моделей господарського розвитку є певною системою взаємозв'язаних економічних, соціальних, політичних, технологічних, психологічних, етнічних, релігійних елементів. Враховуючи загальні особливості перерахованих моделей ринкової економіки, в різних країнах існує свій специфічний досвід підтримки малого бізнесу, який здійснюється, як правило, не лише центральними, а і місцевими органами влади на рівні муніципалітетів, штатів, земель, округів, областей і т. д.

Системи підтримка малого бізнесу, що закріплена в спеціальних законодавчих і нормативних актах і реалізовуються державними органами влади і управління, остаточно сформувалася в країнах з розвиненою ринковою економікою до кінця 70-х років минулого століття. Основне завдання систем державної підтримки полягає в законодавчій підтримці; у організації фінансової допомоги, пільгового фінансування і кредитування; регулюванні тих сфер діяльності, в яких функціонування суб'єктів малого бізнесу найефективніше і виправдане з народно-господарських позицій; забезпеченні замовленнями і матеріально-технічними ресурсами; наданні консультаційної допомоги по організації і управлінню фірмою; створенні інфраструктури, сприяючої сприятливому функціонуванню малого бізнесу.

У світі сформувалися дві основні форми державної підтримки малого бізнесу. Одна полягає в широкому державному регулюванні діяльності суб'єктів малого бізнесу у поєднанні з державним протекціонізмом. Вона властива початковому етапу розвитку малого бізнесу. Інша форма включає помірне державне регулювання малого бізнесу і створення ринкових умов для конкуренції і характерна для зріліших ринкових стосунків.

Необхідною умовою розвитку малого бізнесу, що забезпечує йому права, гарантії і що встановлює обов'язки і відповідальність усіх суб'єктів ринку, являється формування правового середовища. Формування нормативно-правового механізму підтримки малого бізнесу в США почалося ще у кінці ХК ст. на основі прийняття антитрестового законодавства, метою якого було забезпечення гарантій економічної свободи усім суб'єктам підприємництва, незалежно від розміру, і захист малого бізнесу від впливу монополій. Першим законодавчим актом, що проголосив незаконній монополізацію торгівлі і підприємствам, що заборонили, проводити дискримінаційну цінову політику, був Закон Шерману (1890 р.). Другий антитрестовий закон - Закон Клейтона (1914 р.), містив чіткіші формулювання незаконної діяльності корпорацій і пред'являв жорсткіші вимоги до цінової дискримінації. Новим етапом вдосконалення антитрестового законодавства стало прийняття Акту Селлера-Кэфо- віра, Клейтона, що доповнив Закон, і вимоги, що посилила, до злиття великих фірм. В цілому розвиток антитрестового законодавства в США дозволив до певної міри вирішити протиріччя між великим і малим бізнесом, захистивши останній від впливу монополій. Реальним підтвердженням цьому являється активізація процесу розвитку малого бізнесу в США в другій половині ХХ століття, про що свідчить не лише збільшення кількості новостворюваних підприємств, а і зниження кількості банкрутств і припинення ділової активності, а також збільшення тривалості життєвого циклу малих підприємств. У 1953 р. Конгресом США був ухвалений Закон про малий бізнес, головною особливістю якого було утворення Адміністрації малого бізнесу (АМБ) - унікального самостійного органу для захисту інтересів і усебічної підтримки малого бізнесу. У 1980 р. Конгрес США прийняв офіційний документ з переліком програм допомоги малому бізнесу, і до середини 70-х рр. таких програм налічувалося вже близько 130.

Вдосконалення нормативно-правового механізму підтримки підприємництва в США і інших розвинених країнах відбувається досить динамічно, так наприклад, в США з 1789 по 1990 рр. було прийнято 354 федеральних законодавчих акту, які направляють і координують діяльність урядів штатів і місцевих органів влади Європейський Союз, будучи новою моделлю міжнародної регіональної економічної інтеграції, здійснює ефективну підтримку малого бізнесу як на національному, так і на вищому - наднаціональному рівні. Напрями державної політики підтримки малого бізнесу в країнах ЄС формуються залежно від чинників, стимулюючих або стримуючих його розвиток. А у зв'язку з наявною значною специфікою систем державного регулювання в європейських країнах виникає об'єктивна необхідність в поступальній уніфікації форм і методів державного регулювання в цих країнах, їх взаємопроникненні і взаємообміні.

Серед головних цілей наднаціонального регулювання і підтримки малого бізнесу в ЄС можна виділити: зміцнення єдиного внутрішнього ринку; інтернаціоналізацію діяльності окремих суб'єктів підприємництва шляхом залучення їх до електронної комерції; активізацію інноваційної діяльності; спрощення процедури утворення нових малих підприємств. Національна політика підтримки малих підприємств спрямована переважно на створення сприятливих умов для початку діяльності і її наступного розвитку шляхом ліквідації бюрократичних перешкод, надання прямої фінансової допомоги, полегшення доступу до ресурсів кредитної системи, зниження податкового тиску [12, с. 148]. Нині антимонопольне законодавство існує в усіх розвинених країнах Європи, в Японії, в Росії. Проте антимонопольне законодавство в Західній Європі не носило так виражений характер як в США. Це пояснювалося тим, що відновлюючи зруйноване другою світовою війною господарство, уряди цих країн намагалися зміцнити роль національної економіки в особі великого бізнесу в конкурентній боротьбі з США за світові ринки. Формування нормативно-правового механізму підтримки малого бізнесу в країнах ЄС спрямоване, головним чином, на ліквідацію адміністративних бар'єрів, пов'язаних з виконанням вимог чинного законодавства при реєстрації, ліквідації і ліцензуванні діяльності малих підприємств і що гальмують їх розвиток. З метою спрощення чинного законодавства, яке в країнах ЄС включає значно меншу в порівнянні з Україною кількість нормативно-законодавчих актів, в 1996 р. введено спрощене законодавство для внутрішнього ринку (SLIM), засноване на принципі добровільності участі країн в різних заходах. У країнах ЄС здійснюється оцінка регулюючого впливу будь-якого нормативного документу, що приймається, на розвиток бізнесу, заснована на порівняльному аналізі прибутків, витрат і наявних ризиків.

У Великобританії розвитку малого ризикового підприємництва в 90-і рр. минулого століття сприяло послаблення регулювання сфери НИОКР, проведене урядом М. Тетчер. У 1993 р. було ліквідовано монопольне право Британської технологічної групи на комерційну реалізацію результатів НИОКР, отриманих в державних науково-дослідних центрах. Це дало їм можливість самостійно створювати компанії для розробки передових технологій і отримувати кошти від їх використання, що стало потужним стимулом для розвитку ризикових проектів і стрімкого росту числа венчурних підприємств, більшість з яких невеликі за розміром. Розвиток малого бізнесу був також обумовлений проведеною консерваторами політикою приватизації.

Антимонопольний закон в Японії був ухвалений тільки в 1974 р., контроль за дотриманням якого покладений на Комісію з приватних і справедливих угод. Закон забороняє приватну монополізацію, необгрунтовані порушення правил приватної торгівлі, надмірну концентрацію економічної сили і необгрунтованого стримування виробництва, продажів, цін, розвитку технології і інших заборонених обмежень ділової активності.

Серед країн-лідерів світової економіки досить широко поширений американський досвід організації багатопланової і усебічної підтримки малого бізнесу, де програми підтримки дозволяють забезпечити усім суб'єктам малого бізнесу рівні можливості в розвитку і конкуренції. Останніми роками ці програми лежать в основі моделі розвитку приватного сектора у багатьох країнах з трансформаційною економікою. Усебічну і комплексну підтримку малого бізнесу в США здійснюють різні органи і структури, серед яких слід виділити : Адміністрацію малого бізнесу; комітети з малого бізнесу в Сенаті і Палаті представників Конгресу США; центри і спеціальні підрозділи малого бізнесу федеральних міністерств і відомств : Міністерства торгівлі, Міністерства внутрішніх справ, міністерства житлового будівництва і міського розвитку; Адміністрації по фермерському господарству і Національного наукового фонду; торгово-промислові палати; спеціальні органи підтримки в штатах; підприємницькі асоціації; інститути і центри розвитку малого бізнесу. Заходи з державної підтримки малого бізнесу в США розробляє і реалізує АМБ, утворена в США в 1953 р. відповідно до Закону про малий бізнес. Унікальність і особливість цієї організації, діяльність і повноваження якої регулюються також Законом про інвестування в малий бізнес (1958 р.), полягає в тому, що жодна країна світу не має подібного самостійного органу для підтримки і захисту інтересів малого бізнесу.

АМБ виконує наступні функції: визначає сфери діяльності, в яких функціонування малого бізнесу найбільш ефективне; забезпечує фінансово-кредитну підтримку малим і середнім підприємствам, зокрема, розробляє кредитні програми для малого бізнесу шляхом надання прямих і гарантованих позик; сприяє в отриманні гарантованих замовлень і пошуку замовників серед військових підприємств за конкурентоздатними цінами; надає допомогу у встановленні контактів і укладенні договорів між малим і великим бізнесом; надає технічні і консультаційні послуги з питань управління підприємством; реалізує програми екстреної допомоги малим фірмам, постраждалим від стихійних лих. Стимулюючи розвиток малого приватного бізнесу, АМБ формує сприятливе середовище для створення і функціонування різних фінансово-кредитних інститутів. Утворення інвестиційних компаній малого бізнесу, що формуються на пайових началах державою і приватним капіталом, почалося ще в 1959 р. Нині в США діє понад 450 таких компаній і понад 600 незалежних фондів, що займаються венчурним фінансуванням. Об'єм фінансових ресурсів, що надаються ними для знову створених малих підприємств, складає в рік 4-4,5 млрд дол.

Механізми формування і способи реалізації регуляторної політики відносно малого бізнесу на рівні штатів США, провінцій Канади і місцевих органів влади цих країн багато в чому схожі. Заслуговує на увагу досвід Канади по формуванню укрупнених функціональних регіонів. Діяльність регіональних агентств по економічному розвитку, наочним прикладом яких є "Западно-канадская економічна диверсифікація", спрямована на підтримку малого бізнесу і забезпечення його необхідною інформацією. Федеральну підтримку малому бізнесу надають: три регіональні агентства по економічному розвитку і Федеральна ініціатива по економічному розвитку для Північного Онтаріо, Банк Канади для розвитку бізнесу, Канадські центри обслуговування бізнесу. Ці агентства разом з іншими федеральними органами, місцевими урядовими і приватними організаціями забезпечують малому бізнесу доступ до фінансових, матеріальних і інформаційних ресурсів.

Дія организационно-институционального механізму підтримки малого бізнесу країн-членів ЄС здійснюється завдяки чіткій координації дій цих країн по реалізації "Програми погоджених дій", що об'єднує зусилля представників бізнесу, державного апарату і науковців цих країн, яка спрямована головним чином на подолання адміністративних бар'єрів, спрощення реєстрації і ліцензування діяльності малих підприємств, зниження податкового тиску і спрощення форм статистичної звітності. Окрім цього, в окремих країнах-членах ЄС створені свої Комісії з ліквідації адміністративних бар'єрів. Вони мають не лише функції контролю над органами державної влади і управління, але і розробляють рекомендації по поліпшенню організації роботи малих підприємств на основі використання нових інформаційних технологій і різних методик оцінки адміністративного тягаря. З метою роз'яснення вимог законодавства, ознайомлення з програмами і ініціативами ЄС, консультаційної і інформаційної підтримки підприємництва, зокрема, малого в 265 містах 37 країн Європи функціонує близько 300 Евро-Инфо центрів . В Німеччині вже тривалий час діє федеральна програма "Акціонерний капітал", а також успішно розвивається інфраструктура підтримки малого бізнесу : транспорт, мережі, технологічні центри, дослідницькі інститути, консультаційні пункти при палаті промисловості і торгівлі, комісії із стимулювання технологічного трансферту, діючі спільно з вищими учбовими закладами, що позитивно впливає на темпи росту венчурних малих підприємств і розвиток інноваційного малого бізнесу на регіональному рівні (до 250-400 підприємств щорічно). У Франції в 1961 р. з метою підтримки малого бізнесу створений Державний секретаріат по дрібній і середній промисловості. Згодом аналогічні структури сформувалися в Скандинавських країнах, Італії, Японії і їх діяльність була в основному спрямована на фінансово-кредитну і консультаційну допомогу малому бізнесу, а також забезпечення його державними замовленнями. У зв'язку з тим, що у Великобританії традиційно перевага віддавалася великому бізнесу, малий бізнес тут стали підтримувати пізніше, ніж в інших економічно розвинених країнах. Тільки у 1969 р. був створений спеціальний комітет Болтона, який аналізував стан і проблеми малих підприємств і за ініціативою якого на початку 1970 р. був створений відділ дрібних підприємств в міністерстві промисловості і торгівлі. У Великобританії успішно реалізуються наступні довгострокові програми: "Програма розширення бізнесу", що регламентує податкову підтримку малого бізнесу; "Програма гарантованого кредиту", що дозволяє отримати банківські кредити з лояльнішими вимогами до їх забезпечення за наявності у малих підприємств стабільного фінансового положення; "Програма створення власної справи", що підтримує безробітних, бажаючих почати свій бізнес. Італію на відміну, наприклад від Великобританії можна назвати країною малого бізнесу, оскільки він традиційно грав високу роль в економіці цієї країни, і, незважаючи на це з середини 80-х років минулого віки після свого підйому малий бізнес в Італії став зазнавати певні труднощі. Тому з метою його подальшого стимулювання уряд Італії спільний з Комісією з вивчення проблем дрібних і середніх підприємств при Міністерстві промисловості Італії запропонувало програму сприяння малому бізнесу з метою пошуку нових форм і джерел фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу для його інноваційної спрямованості.

Надання фінансово-кредитної підтримки в США є основним напрямом в діяльності АМБ. З 627226 тис. дол. сукупних витрат АМБ в 2004 р. близько 28 відсотків (173594 тис. дол.) було витрачено на здійснення фінансових програм підтримки малого бізнесу, основними серед яких є програми "7а" і "504". При наданні допомоги саме в грошовій формі надаються позики трьох видів : прямі, повністю за рахунок засобів держави в особі АМБ; пайові за рахунок засобів АМБ і приватних банків; і гарантовані, коли позики надаються за рахунок засобів приватних банків, а гарантуються АМБ, але не більше ніж на 90 відсотків. Вона надає фінансову допомогу переважно у формі кредитних гарантій, а не прямих позик. Програма довгострокового кредитування "504" під егідою АМБ є важливим інструментом фінансово-кредитного механізму підтримки малого бізнесу в США. Її основна мета - це надання кредитних ресурсів з фіксованою процентною ставкою для розширення, оновлення і модернізації діючих малих підприємств, вартість матеріальних активів яких за останні 2 року перевищує 7 млн дол., а суму чистого прибутку - 2,5 млн дол. Ставу за кредит на 3 % перевищує процентні ставки по боргових зобов'язаннях Казначейства США з відповідними термінами повернення. АМБ покриває до 40 % загального бюджету проекту. А мале підприємство-позичальник власними ресурсами бере участь в кредитованому проекті у розмірі 10 %. Об'єм кредитування АМБ у рамках одного проекту може складати 4 млн дол. залежно від його цільової спрямованості і відповідності пріоритетам розвитку регіонів. Окрім основних програм надання гарантій по кредитах "7а" і кредитування "504", АМБ надає так звані кредитні програми спеціального призначення, які призначені для обмеженого круга малих підприємств і характеризуються специфікою цілей і умов надання фінансово-кредитних ресурсів. Це програма кредитування трастових фондів найнятих робітників, програма кредитування заходів по запобіганню забрудненню довкілля, програма регіональної адаптації і інвестування СА1Р, програма короткострокового кредитування інвестицій в оборотний капітал CAPlines, програма мікрокредитування, програма кредитування попередньої розробки і оцінки ділових пропозицій і інші програми.

У Канаді фінансування малих підприємств регулюється в основному на основі Закону "Про кредити для малого бізнесу" і реалізується через Банк Канади для розвитку бізнесу, регіональні агентства по економічному розвитку, корпорації перспективного розвитку місцевих громад, Програму гарантії позик малим підприємствам, Програму "Бізнес канадських аборигенів", Програму економічного розвитку місцевих громад, програму комерційного розвитку, Програму "Домовленості по доступу до ресурсів", Корпорацію фермерських кредитів, Канадський план місцевих інвестицій, організацію "Канадський спадок". Будучи державним банком, Банк Канади надає малому бізнесу для його розвитку спеціалізоване фінансування і цілий комплекс інформаційних і консультаційних послуг в області господарського управління. Малі підприємства можуть отримати кредит під нижчий в порівнянні з ринковим відсоток і на термін більше 10 років через уповноважену кредитну організацію і використовувати його на власний розсуд на фінансування до 90 % вартості придбання і вдосконалення трьох категорій основних фондів : 1) купівлю землі; 2) оновлення, поліпшення, модернізацію і придбання будівель і приміщень; 3) купівлю, оновлення, удосконалення і модернізацію нового або вже колишнього в користуванні устаткування .

Фінансово-кредитний механізм займає також одно з центральних місць в реалізації політики країн-членів ЄС, спрямованої на підтримку розвитку малого бізнесу. Його реалізація здійснюється по наступних основних напрямах:

1)надання мінімальної допомоги в розмірі до 50 тис. євро, що надається за рішенням державних або місцевих органів влади і управління впродовж 3-х років на одну статтю витрат (інвестиції в капітальні вкладення, підвищення компетентності кадрового потенціалу);

2)надання підвищеної допомоги в сумі понад 50 тис. євро за умови, що її розмір не перевищуватиме 7,5 % від загального об'єму інвестиційних витрат : 3 тис. євро з розрахунку на одно знову створене робоче місце або 200 тис. євро;

3)надання інвестиційної допомоги, розмір якої залежить від регіонального розташування малих підприємств. Так в економічно розвинених регіонах її розмір не повинен перевищувати 15 % від загальної суми інвестиційних витрат для підприємств з чисельністю до 50 чоловік і 7,5 % від загальної суми інвестиційних витрат для підприємств з чисельністю від 50 до 250 чоловік. Для менш розвинених регіонів цей об'єм допомоги складає 15 % і 10 % відповідно;

4)надання фінансової допомоги на отримання консультативних послуг в об'ємі до 50 % вартості сукупних витрат відповідного виду, за винятком 6)тих випадків, коли фінансування здійснюється за мінімальним критерієм;

зниження податкового тиску за рахунок спрощення систем оподаткування, бухгалтерської звітності і зменшення ставок по окремих видах податків, зокрема для стимулювання вкладення інвестицій в наукомісткі технології;

5)зменшення ставок оподаткування дивідендів і інших прибутків, отриманих в результаті інвестування в малий бізнес;

6)надання урядових гарантій при кредитуванні малих підприємств;

7)стимулювання розвитку мереж, "Ангелів бізнесу", які діють в Німеччині, Австрії, Швеції і займаються пошуком інвесторів для малого бізнесу і стимулювання розвитку вторинного ринку цінних паперів;

8)урядове венчурне фінансування малого бізнесу.

Інвестиції міжнародних фондів в розвиток малого бізнесу країн Центральної і Східної Європи в 3-7 разів перевищують аналогічні в Україні. У Великобританії у рамках різних програм регіонального розвитку агентства місцевого підприємництва надають приватним підприємцям позики і субсидії на пільгових умовах, а самі повністю звільняються від податків завдяки залученню приватних засобів для своєї діяльності. У Італії у рамках діючої вже багато років федеральної програми "Акціонерний капітал", стимулюючої створення нових малих і середніх підприємств, надається державний кредит з терміном погашення до 10 років і виплатою наступних відсотків по позиці: в перший рік - 2 %, в другій - 4 % і в третій - 6 % річних. Важливим інструментом фінансово-кредитного механізму підтримки малого бізнесу Італії є: податкові відстрочення при розширенні НИОКР, використання тільки для малих і середніх підприємств прискореної амортизації і звільнення від податків реінвестованого прибутку.

Викладене дозволяє зробити висновок, що назріла гостра необхідність подальшого теоретичного обгрунтування, узагальнення практичних даних, розробки необхідного методологічного забезпечення активізації і забезпечення механізмів реальної підтримки розвитку малого бізнесу в Україні. У сучасних умовах узагальнення і аналіз зарубіжного досвіду державної підтримки малого бізнесу і його адаптація до умов національної економіки дозволять прискорити розвиток цього сектора і підвищити його роль в товаристві. Іноземний досвід державної підтримки малого бізнесу свідчить про те, що формування і практична реалізація механізмів такої підтримки: нормативно-правового, організаційно - інституціонального і фінансово -кредитного, відображує особливості державного і політичного влаштую, напрямки економічного розвитку, традиції і форми регулювання, стан бюджетної і фінансово - кредитної системи, рівень цивільної свідомості в суспільстві.

3.2 Удосконалення оподаткування прибутку

Стимулювання розвитку підприємництва - основне завдання в економіці з ринковими відносинами. Тільки завдяки одержанню прибутку розвиватиметься підприємство. У сукупності це свідчить про те, що відбувається економічне зростання і в державі. Економіка не може бути стаціонарною, тому що замість прогресу може бути тільки один інший, протилежний напрям - занепад. Щоб цього не сталося, варто дати можливість підприємствам забезпечувати себе фінансовими ресурсами і одержувати достатні прибутки з метою досягнення високих фінансово-економічних результатів на всіх рівнях економіки в країні.

Удосконалення системи оподаткування в Україні повинно здійснюватися у двох напрямках. По-перше, шляхом створення стимулюючої моделі оподаткування підприємницьких структур. По-друге, через посилення соціального спрямування системи оподаткування у цілому.

Реальні кроки назустріч підприємництву повинні бути зроблені насамперед за рахунок удосконалення оподаткування прибутку підприємств. Щодо цього слід створити сприятливі умови для самофінансування інвестицій, найважливішими з яких є:

- право вибору методу амортизації;

- можливість прискореної амортизації;

- збільшення норм амортизаційних відрахувань (наприклад, у Німеччині вони у середньому вдвічі більші, ніж в Україні);

- спрощення порядку нарахування амортизаційних відрахувань (йдеться про надання дозволу підприємницьким структурам нараховувати амортизацію з початку податкових періодів).

Варто надати право підприємствам зараховувати поточні збитки до минулих звітних періодів з виплатою раніше сплаченого податку на прибуток підприємств. Слід збільшити податковий період із кварталу до одного року з тим, щоб надати можливість суб'єктам підприємництва більше уваги приділяти питанням господарської діяльності, а не щоквартальним перерахункам та, як наслідок, оформленню чисельних фінансових документів.

Необхідно розвинути та застосувати такі пропозиції:

- вивільнити від оподаткування ту частину прибутку, яка інвестується у виробництво, а також прибутку від приросту обсягів експортної продукції;

- визначити напрями розвитку системи оподаткування - пряме чи непряме оподаткування повинно бути розвинуто, визначити переваги та недоліки прямого та непрямого оподаткування.

Одною із актуальних проблем є необхідність цілісної податкової системи і законодавства, яке її регулює. Нормативні акти, які визначають податкові надходження часто протирічять один одному. Складається враження, що про цілісність податкової системи в Україні не може бути мови, не кажучи вже про яку-небудь прив'язку до механізму кредитування і бюджетного регулювання. Удосконалення податкової системи обмежується зміною лише окремих її елементів (розмір ставок, строки, пільг, об'єктів оподаткування, посилення чи заміна одних видів на інші).

Останнім часом в періодичних виданнях все частіше обговорюється проблема податкового кодексу. Дуже часто з ним пов'язують великі надії на поліпшення податкового законодавства. Але на даний момент тяжко кодифікувати податкові нормативні акти, так як іде тільки процес становлення податкової системи. Швидкі зміни господарської ситуації, пробіли в податковому законодавстві, відсутність готових схем та досвіду не дозволяє досягти стійкої системи оподаткування.

Основним напрямом при розробці податкового кодексу повинна бути не більш жорстока відповідальність і тотальна перевірка, а шлях спрощення податкового законодавства, загальнодоступності і зрозумілості норм, що використовуються. Податковий кодекс принципово повинен відповісти на три питання:

- кого виділити як платника податку (юридичні та фізичні, змішані);

- що виділити як податкові основи (об'єкт, показники виробництво і власності);

- яка величина і механізм стягнення базового показника (ставки, пільги, строки і бюджети надходжень).

Для ПП НПФ «Ліка» основними шляхами удосконалення оподаткування прибутку є визнання послуг, що надаються підприємством об'єктом оподаткування ПДВ та зменшення податкового навантаження на прибуток, що вже передбачено Податковим Кодексом України з 01.04.2015р.

19.05.2015 прийнято Закон УкраЇни “Про внесення змін до Податкового кодексу України та затвердження ставок вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур” № 3230-VI від 19.04.2015, 10.06.2015 Закон повернуто з підписом від Президента, а 17.06.2015 офіційно опублікувано в Урядовому кур'єрі N 109. Тому з 1.07.2015 є об'єктом оподаткування ПДВ: консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

Системи оподаткування прибутку визначаються підходом до вирішення питання про скорочення, так званого, економічного подвійного оподатковування, тобто одночасного обкладання прибутку на рівні компанії і на рівні акціонерів, що одержують дивіденди. Прибуток компаній може складатися з двох частин: що не розподіляється і що розподіляється. У залежності від підходу до обкладання цих компонентів прибутку, згідно зі світовою практикою, системи оподатковування підрозділяються на наступні види:

1. Класична система, що не передбачає ослаблення економічного подвійного оподатковування. Роздільне оподатковування прибутку, що розподіляється, на рівні компанії корпораційним податком і доходів акціонерів (пайовиків) у вигляді дивідендів особистим прибутковим податком (фактично - подвійне оподатковування прибутку, що розподіляється).

2. Метод зниження, що полягає в тому, що з суми обчисленого прибуткового податку цілком або частково віднімається корпораційний податок, сплачений на прибуток, що розподіляється.

2.1 Система зменшення обкладання прибутку на рівні компанії, при якій прибуток, що розподіляється, обкладається по більш низькій ставці корпораційного податку чи частково звільняється від обкладання, тобто може функціонувати в двох варіантах: на основі різних ставок, при цьому прибуток, що розподіляється, обкладається податком по більш низькій ставці, на основі часткового звільнення від оподатковування прибутку, що розподіляється.

2.2 Система зменшення обкладання прибутку на рівні акціонерів. Виділяються два способи зниження оподатковування доходів у вигляді дивідендів: податковий кредит, чи система заліку (імпутаційна система), що передбачає частковий залік податку, сплаченого компанією у відношенні прибутку, що розподіляється, при оподатковуванні акціонерів. часткове звільнення від податку дивідендів незалежно від того, чи був утриманий корпораційний податок із прибутку, що розподіляється, чи ні.

2.3 Система повного звільнення від податку прибутку, що розподіляється. Вона може бути організована на рівні: компанії, акціонерів. Реформи, проведені в країнах з розвинутою ринковою економікою в сфері прямого оподатковування, значною мірою зводяться до пошуку компромісу між цими методами. Що ж стосується "границь" аналізованих систем оподатковування, податок на прибуток корпорацій стягується у випадку, якщо корпорація (фірма) визнається юридичною особою. Однак для деяких корпорацій у дрібному бізнесі робиться виключення: вони визнаються юридичними особами, але податки платять не вони, а їхні власники через індивідуальний прибутковий податок.

Переваги прибуткового оподатковування: регулятор економічних процесів стимулятор економічної активності можливість податкового охоплення всього створеного валового доходу можливість впливу на прийняття рішень на мікрорівні важливий аспект міжнародної податкової конкуренції соціально-економічні переваги політичні переваги.

Головною перевагою прибуткового оподатковування є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку. Ніякі інші податки, у тому числі і прямі, не мають такої залежності від кінцевих результатів діяльності суб'єктів господарювання, і громадян, як прибуткові податки. Це необхідно мати на увазі при визначенні ставок прибуткових податків. Так, розмір ставки податку на прибуток необхідно встановлювати на такому рівні, при якому прибуткове оподатковування не заподіювало би перешкод виробництву і не гальмувало його розвиток. У противному випадку податок на прибуток буде втрачати роль регулюючого інструмента.

Hедоліки податку на прибуток складаються:

· по-перше - у складності розрахунку оподатковуваного прибутку, оскільки платник завжди прагне сховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно штовхає державу до нових заходів для забезпечення ефективного обліку і контролю доходів суб'єктів господарювання, і громадян, а також до установлення жорсткого механізму відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

· по-друге - прибуткові податки можуть виступати ефективним фіскальним інститутом лише за умови досягнення в державі визначеної стадії економічного розвитку;

· по-третє - складність нарахування, можливість відхилення при недосконалій системі бухгалтерського обліку, можливість реалізації фіскального значення за умови досягнення в державі визначеної стадії економічного розвитку, ріст цін, скорочення споживання;

· по-четверте - при нарахуванні та сплаті податку на прибуток підприємств є необґрунтоване розширення податкових пільг, в результаті яких затримується поповнення державного бюджету, звідси, ускладнюється робота податкових органів. Діюча система оподаткування передбачає досить широке коло пільг для підприємництва. Необхідно зазначити, що за умови відмови від пільг можна з певністю знижувати ставку податку на прибуток, тобто якщо ставка податку на прибуток не є високою, а податкова система є обґрунтованою, то підприємства зможуть обійтися і без пільг, оскільки встановлена пільга не є вагомим показником стимулювання.

Одна з найважливіших перспективних задач удосконалювання системи оподаткування прибутку підприємств - це ослаблення її фіскальної спрямованості, лібералізація при підвищенні чіткості і ясності податкового законодавства, ліквідація численної і суперечливої нормативної бази, складних і невизначених податкових процедур. Реформування оподаткування прибутку, як і податкової системи в цілому повинно спиратися тільки на відтворювальний принцип, податок повинний стимулювати зростання виробництва, його пропорційність, підвищення продуктивності праці.

На нашу думку, досягнення ефективного розвитку оподаткування прибутку підприємств не можливо без зміни державою ідеології підприємця, тобто потрібно створити такі умови, коли відчуження грошових коштів з боку населення мало б вигляд добровільного відмовлення, а це можливо тільки за умови, коли той, хто віддає свою частку, буде твердо впевнений в її ефективному використанні для спільного блага або в поверненні власникові її у вигляді певних послуг. З цього випливає одне з найгостріших та найактуальніших питань діяльності держави в галузі податкової політики - створення прозорої податкової системи.

Розрахуємо економічний ефект для ПП НПФ «Ліка» та величину податкового навантаження на два найближчих квартала.

Отже, з 01.04.11р. для ПП НПФ «Ліка» починає діяти ставка податку на прибуток у 23%.

Відрахування на нарахування на ФОТ для ПП НПФ «Ліка» становлять 36,77% ( другий клас ризику підприємства): 60000*36,77% = 22062 грн.

Враховуємо збереження обсягу продажів за місяць на рівні 90 тис. грн. (без ПДВ) та суму витрат на рівні 60 тис. грн., в т.ч. ПДВ 10 тис. грн.

Розрахуємо умовно чистий прибуток підприємства до оподаткування : 90 - 50 - 22 - 10 = 8 тис. грн., а після оподаткування: 8*0,77 = 6,16 тис. грн. Тобто, податкове навантаження податку на прибуток становить 1,84 тис. грн.

Загальна сума податкового навантаження становить: 22062 + 1840 = 23902 грн., що становить 26,56% від виручки підприємства (розрахунки наведено на місяць).

У відповідності до прийних поправок до ПКУ з 01.07.11р. послуги ПП НПФ «Ліка» будуть мати статус об'єктів оподаткування ПДВ. Розраховуємо податкове навантаження за липень 2015р.

Відрахування на нарахування на ФОТ для ПП НПФ «Ліка» становлять 36,77% ( другий клас ризику підприємства): 60000*36,77% = 22062 грн.

Припускаємо, що обсяг реалізації повернувся до 2014р. , що дорівнює 120 тис. грн., в т.ч. ПДВ 20% = 20 тис. грн. У той же час, підприємством було витрачено за звітний період 60 тис. грн. на постачальників (платників ПДВ), в т.ч. ПДВ у сумі 10 тис. грн.

Таким чином, податкове зобов'язання щодо сплати ПДВ до бюджету становитиме: 10 тис. грн.

На фоні цих розрахунків можна прорахувати умовний чистий прибуток підприємства. бізнес оподаткування фінансовий

100 - 50 - 22 - 10 (умовні інши витрати) = 18 тис. грн. - прибуток до оподаткування, а після оподаткування він становитиме: 18*0,77% = 13,86 тис. грн., отже, податок на прибуток становить: 4140 грн.

Загальна сума податкового навантаження становить у липні 2015р.: 22062 + 10000 + 4140 = 36202 грн., що становить 36,2% від чистої виручки (100 тис. грн.).

Отже, в цілому можна бачити незначне зменшення податкового навантаження, що сприятиме розвитку підприємства. Окрім цього. Запропоновані заходи дають можливість збільшити чистий прибуток, що буде спрямовано на розвиток підприємства.

3.3 Шляхи стимулювання інноваціоной діяльності

Головна особливість системи економічного стимулювання інноваційної економіки полягає в її складності та динамічності, що потребує втілення багаторівневої концепції формування. До суперечностей, що стосуються економічного стимулювання становлення та розвитку економіки, слід віднести такі:

1. Неефективність механізмів державного регулювання, що виявилось у втраті монополії держави на окремі ланки функціонування системи інноваційної економіки, зокрема освіту й науку, і як наслідок -- у деструкції їх стабільності, руйнуванні єдності процесу переходу до інноваційної економіки, зниженні наукомісткості ВВП. Йдеться, зокрема, про:

* недосконалу комерціалізацію зазначених галузей;

* нерівноправність громадян щодо здобуття освіти;

* брак гарантії стосовно її якості, асиметрію в структурі підготовки фахівців відповідно до потреб економіки знань;

* зниження ефективності відтворення кадрів;

* поглиблення професійних та інституційних розривів між окремими ланками системи економіки знань.

2. Низька результативність взаємозв'язку державного управління з механізмами самоорганізації -- здатності до саморозвитку, що призводить до неефективного використання зовнішніх та внутрішніх джерел розвитку. Це виявляється у:

* повільному становленні інноваційної економіки;

* неоптимальних темпах розвитку недержавної інфраструктури та змішаних організаційних форм;

* недостатньому рівні диверсифікації джерел фінансування;

* браку відкритих, демократичних моделей управління.

3. Неефективність бюджетно-податкової політики, а саме:

* відсутність функціонально-структурної спадковості щодо державних видатків, послідовності через порушення законодавче встановлених обсягів державної підтримки;

* накладення мораторію на механізми, що забезпечують втілення основ стимулювання освіти і науки, які визначають інтелектуальний рівень нації;

* брак раціонального співвідношення у фінансуванні окремих елементів складових інноваційної економіки, зокрема через необґрунтований їх перерозподіл у межах загальних і недостатніх обсягів фінансування;

* обмежене використання прямих і непрямих форм підтримки і стимулів;

* брак належного контролю за цільовим та ефективним використанням ресурсів.

У стимулюванні інноваційної діяльності слід дотримуватися певних напрямів:

У сфері правового забезпечення -- закріплення в сучасному законодавстві нових тенденцій, що стосуються захисту прав автора, конструктора, консультанта, науковця, вчителя, зв'язків із споживачами освітніх послуг тощо.

Важливо усунути недоліки, які містить закон України «Про вищу освіту», а саме:

* не стимулюють до активної наукової діяльності працівників вищих навчальних закладів встановлені надбавки за наукові ступені кандидата й доктора наук відповідно 15 і 20 %;

* необґрунтований паритет заробітної плати за видами економічної діяльності, зокрема в межах кожної із цих сфер (заробітна плата професора та аспіранта, який працює в приватній установі, доктора і кандидата наук, науковця з науковим ступенем і без наукового ступеня тощо);

* незадовільний рівень матеріально-технічного забезпечення, враховуючи розвиток інформаційних технологій, переважно за рахунок прямих і непрямих державних форм і зважаючи на об'єктивні обмеження, пов'язані з нерозвиненістю ринкових форм.

В організаційній сфері актуальними е такі завдання:

* розвиток ринку освітніх послуг;

* встановлення нових зв'язків між вищою й середньою школою, вищою освітою та ринком праці;

* зміна структури і стилю центрального й регіонального управління інноваційною економікою;

* створення змішаних організаційних форм;

* створення університетів при академічних інститутах та базових кафедр при науково-дослідних установах.

Завданнями сфери економічного стимулювання є:

* розмежування використання бюджетного і позабюджетного фінансування, основні напрями якого сконцентровані нині на обгрунтуванні політики цін за навчання та політики витрачання позабюджетних коштів;

* встановлення державних нормативів видатків на особу, яка навчається;

* встановлення прямої залежності між обсягами фінансування та рівнем освітніх послуг;

* створення фондів підтримки освіти та пріоритетних спеціальностей.

Усебічної уваги потребує забезпечення високого соціального статусу освітян та науковців у суспільстві, що реалізується через:

· законотворчу підтримку відповідного матеріального забезпечення та пропаганду досягнень науки й освіти;

· запровадження спеціальних програм для формування відповідного рівня культури населення;

· перетворення інтелектуалізму в освіті, науці й культурі на вагому складову національної ідеї.

При цьому важливо врахувати позитивні сторони світового досвіду:

1) американської системи: залучення найкращих зарубіжних фахівців; створення сприятливих і вигідних умов для наукових досліджень і підвищення рівня університетської освіти; підтримка та розвиток державних програм;

2) японської системи: високе інформаційне забезпечення наукових досліджень; підтримка наукових досліджень та освіти великими корпораціями.

Основним заходом на цьому шляху має стати чіткий розподіл функцій управління, з урахуванням того, що в умовах створення громадянського суспільства воно повинно здійснюватись у специфічних умовах сьогодення не лише адміністративними, а й громадськими органами.

Організаційної й фінансової підтримки потребує збереження досвіду створення наукових шкіл як специфічної колективної форми організації наукових досліджень. Сьогодні важливо зберегти продуктивні традиційні форми, доповнивши їх стимулюванням індивідуальних.

Стимулювання інноваційної діяльності має забезпечуватися шляхом:

* застосування пільг для всього циклу інноваційного процесу -- від фундаментальних досліджень до впровадження їх результатів у виробництво за умови використання інновацій для збільшення обсягу та підвищення якості виробленої продукції;

* диференціації розмірів податкових пільг залежно від активності конкретних підприємств, організацій і окремих осіб в інноваційному процесі за умови щорічного збільшення ними витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на 25 %;

* звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, що надходить від підприємств, організацій, приватних осіб: до Державного інноваційного фонду України, Державного фонду фундаментальних досліджень, галузевих інноваційних фондів, галузевих фондів технологічного розвитку та реконструкції виробництва або місцевих фондів розвитку науки і технологій, а також спрямовується на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за міжнародними й загальнодержавними програмами та проектами;

* звільнення від податків (включаючи й валютні кошти) наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

* введення податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових установ, що належать до національної системи науково-технічної інформації;

* запровадження для малих і середніх науково-виробничих організацій (штат яких не перевищує 500 працівників) за рахунок коштів Державного інноваційного фонду України безповоротних субсидій у розмірі до 25 % загальної суми витрат на створення і впровадження нововведень;

* звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів.

Нині в Україні основними пільгами для інноваційних підприємств, відповідно до закону «Про інноваційну діяльність», є:

1) пільги з податку на прибуток: 50 % податку на прибуток, одержаний від виконання інноваційних проектів, має залишатися у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватися винятково на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності та розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21);

2) пільги на сплату земельного податку: інноваційні підприємства мають сплачувати 50 % від ставки оподаткування (ст. 21) (від земельного податку звільнено також заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту);

3) пільги на сплату податку на додану вартість: 50 % ПДВ з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг, пов'язаних із виконанням інноваційних проектів) мають залишатись у розпорядженні платника податків, зараховуватися на його спеціальний рахунок і використовуватись ним винятково на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності та розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз (ст. 21); від оподаткування звільняється також вартість ввезених в Україну певних товарів для виконання інноваційних проектів (ст. 22);

4) митні пільги: необхідні для виконання пріоритетного інноваційного проекту сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту мають бути звільнені від сплати ввізного мита (ст. 22);

5) інноваційним підприємствам дозволено прискорену амортизацію основних фондів і встановлено щорічну двадцятивідсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи 3 (ст. 21).

На жаль, на практиці реалізація наведених положень законодавства натрапляє на значні перешкоди, пов'язані з пріоритетністю короткострокових завдань, зокрема фіскального збалансування. І сьогодні Законом України «Про державний бюджет» призупинялася дія статей 21 і 22 Закону «Про інноваційну діяльність», якими передбачено пільги на податки та платежі для інноваційних підприємств. Отже, дію Закону практично заблоковано.

При цьому слід зауважити, що, за підрахунками, оприлюдненими Кабінетом Міністрів України, загальна «вартість» пільг, наданих інноваційним підприємствам (в тому числі й звільнення від земельного податку закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту та пільг технопаркам, крім прискореної амортизації), мала б становити у 2002 р. 468,0 млн грн, у 2003 -- 480,4 млн грн. Причому, із зазначених сум 311,4 та 306,4 млн гри (понад 65 %) відповідно припадали на бюджетні втрати через звільнення від земельного податку, серед суб'єктів якого частка власне наукових та інноваційних організацій доволі незначна. Отже, реальні втрати бюджету від підтримки інноваційної сфери через механізми пільгового оподаткування є вельми незначними, особливо порівняно із втратами мультиплікуючого ефекту, який мав би місце в разі розвитку інноваційної діяльності, і скасування заходів стимулювання інноваційної діяльності видається економічно невиправданим.

У сфері банківсько-фінансової діяльності потрібно:

* стимулювати утворення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування комерційних банків, що функціонують, шляхом встановлення відповідних пільг на оподаткування коштів, які інвестуються для досягнення технологічних змін, змін щодо порядку розподілу коштів від ПДВ;

* диференціювати ставки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів шляхом зниження їх у разі довгострокового кредитування високотехнологічних проектів і підвищення в разі вкладення ресурсів у високоприбуткові операції фінансового ринку;

* створити систему пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації інвестиційних проектів щодо розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;

* запровадити механізми державного страхування кредитів, виданих малим підприємствам, які розробляють і впроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію, діяльність яких пов'язана зі значним інвестиційним ризиком;

* заохочувати комерційні банки до купівлі акцій підприємств, які виробляють високотехнологічну продукцію, шляхом звільнення від оподаткування тієї частини прибутків банків, що інвестується в акції зазначених підприємств;

* встановлювати для комерційних банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів, знижену ставку норми обов'язкового резервування коштів;

* лібералізувати порядок акумуляції приватного капіталу для реалізації значних інноваційних проектів, для чого запровадити гнучку форму поєднання капіталів комерційних банків і підприємств через створення пайових інвестиційних фондів;

* запровадити спеціальний порядок створення інноваційних асоціацій, що є інвестиційно-виробничими об'єднаннями юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у здійсненні інноваційного проекту та випуску нової конкурентоспроможної продукції;

* розробити державну систему страхування ризиків інноваційної діяльності за рахунок спеціально створеної страхової компанії.

Стимулювання інноваційної активності у промисловості для забезпечення структурної перебудови економіки здійснюється шляхом:

запровадження в системі видатків державного бюджету України та бюджетів регіонів спеціальних фондів фінансування науково-технічних та інноваційних програм за пріоритетними напрямами розвитку;

· створення позабюджетних венчурних (за напрямами) та галузевих фондів фінансування інноваційного розвитку;

· забезпечення економічних умов для створення інноваційної інфраструктури -- технопарків, технополісів, інноваційних бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів: безкоштовне відведення землі для їх організації, звільнення від реєстраційних внесків та низки обов'язкових платежів на певний період, від сплати земельного податку та податку на майно, від оподаткування прибутку в перші роки функціонування;

· забезпечення економічних умов для створення тимчасових науково-технічних асоціацій для реалізації конкретних пріоритетних програм розвитку чи реалізації окремих пріоритетних інноваційних проектів з наданням таким асоціаціям пільг в оподаткуванні прибутку на час реалізації програми (проекту);

· звільнення від податків наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

· звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів;

· надання права прискореної амортизації активної частини основних фондів базових галузей виробництва;

· звільнення від оподаткування частини прибутку, що спрямовується підприємствами на технологічний розвиток і модернізацію обладнання (за умов повного використання на зазначені цілі амортизаційного фонду).

Податкова політика є найважливішим методом реалізації суспільних інтересів економічної системи загалом. Стимулювальна система оподаткування, зорієнтована на створення сприятливого економічного клімату з метою узгодження інтересів і можливостей держави з координованого використання в інноваційній сфері державних коштів і коштів приватного сектору, становить найважливішу економічну передумову інноваційного відтворення.