Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна характеристика Індонезії

ВСТУП

Індонезія -- один з найбільших у світі експортерів сирої нафти та природного газу. Хоч Індонезії має великі запаси ресурсів та вигідне географічне положення, вона грала скромну роль у світовій економіці після здобуття незалежності. Індонезія також великий постачальник каучуку та широкого діапазону інших товарів, наприклад, кави, чаю, тютюну, копри, спецій. Хоча Індонезія має репутацію постачальника сировини на світові ринки, це також важливий виробник промислових товарів для внутрішнього споживання та експорту.

Актуальність обраної теми, пояснюється тим, що останнім часом Індонезія добула велику популярність як туристична Мекка. Сфера послуг цієї країни почала досить швидко розвиватися із залученням інвестицій, що позначилося на загальному розвитку всієї економіки країни.

Ступінь вивчення проблеми економічного розвитку Індонезії, показує, зацікавленість швидким її розвитком вітчизняних та закордонних вчених. Можна виділити праці таких вчених як: Бандиленко Г. Г., Гневушева Є. І., Деопик Д. В., Циганов В. А. (які досліджували історичні аспекти соціально-економічного розвитку країни), Лідден В, Партай М. (які досліджубть проблеми економічного розвитку країни) та ін. разом з тим, багато питань економічного розвитку, економічної політики, особливо стратегії подальшого розвитку промислового сектору, залишається на сьогодні не достатньо вивченими.

Що стосується специфіки інформаційної бази слід зазначити, що в роботі були використані праці Амиров В.[1], Вольский В.В.[2], Гладкий Ю.Н.[3], Сухоруков В.Д.[3], Другов А.Ю.[4], Колесова В.П.[8], Кулакова М.В.[8], Михайлушкин А.И.[10], Шимко П.Д.[10], Лідден В. [19]. Також були використані статистичні та аналітичні даних таких організацій як: СОТ, МВФ, ЦРУ, МБРР, АСЕАН, ООН тощо.

Об'єктом дослідження є економічна система Індонезії, її розвиток та особливості функціонування.

Предметом дослідження є механізми регулювання економічного розвитку країни її зовнішньополітичного спрямування.

Метою роботи є аналіз економічного розвитку Індонезії та виокремлення його особливостей та характерних рис.

В процесі дослідження вирішувалися такі завдання:

– проаналізовані основні економічні показники розвитку Індонезії;

– визначені фактори і динаміка економічного росту;

– визначені особливості розвитку економіки країни;

– проаналізована галузева структура економіки;

– визначена особливість розвитку зовнішньої торгівлі Індонезії;

– визначене місце Індонезії в конкурентному середовищі міжнародної економічної спільноти.

Під час проведення дослідження були використанні такі методи: аналізу, порівняльний, статистичний, історичний тощо.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що був проведений комплексний аналіз економічної системи Індонезії її галузевий розріз та основні тенденції й проблеми розвитку. Визначене місце Індонезії в глобальній економічній системі.

Практична значимість роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використанні при підготовки методичних та дидактичних матеріалів для відповідних дисциплін, а також з метою проведенні подальших наукових досліджень й піл час проведення науково-практичних конференцій.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків; містить 32 сторінок тексту, 2 рисунки, 8 таблиць. Список використаної літератури включає 8 найменувань, 4 електронних матеріали та 12 публікацій.

Розділ 1. МАКРОЕКОНОМІКА КРАЇНИ

1.1 Основні економічні показники

Індонезія - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: нафто- і газодобувна, текстильна, гірнича, цементна, хімічна, деревообробна, харчова та туризм. Основна роль в І. з урахуванням її острівного положення відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Танджунгпріок (аванпорт Джакарти), Сурабая, Палембанг, Балікпапан.

Після 1969 індонезійський уряд приступив до планового розвитку економіки на основі 25-літньої програми, яка включала п'ять п'ятирічних планів. Політична і економічна криза 1997-1998 привела до зриву сьомого п'ятирічного плану. Після 30 років стійкого економічного зростання індонезійська економіка у 1998 мала сильний спад. Але більшість експертів-економістів вважають, що в довгостроковій перспективі Індонезію чекає сприятливе майбутнє, основане на використанні багатих природних ресурсів. Частка агровиробництва у валовому внутрішньому продукті (ВВП) поступово скоротилася приблизно з 33% на початку 1970-х років до 22% в середині 1980-х років і до 16% в 1997. Навпаки, частка промисловості зросла приблизно з 7% в 1970 до 16% в 1985 і до 25% в 1997 [6].

Особливо знизилася роль нафтогазової галузі, в якій у 1970-х роках створювалося в середньому 30% ВВП і лише 14% в 1990 і 6% в 1997. За останні 30 років отримали розвиток підприємства оптової і роздрібної торгівлі, транспорт, зв'язок, фінансові служби, різні професійні послуги, розширилася мережа готелів і ресторанів. Сфера послуг в середині 1990-х років забезпечувала від 35 до 41% ВВП. На межі ХХ-ХХІ ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. - нафта (бл. 80%), а також природний газ (18,1%). На кам. вугілля припадає всього 0,9%, гідроенергію - 1,4% ВВП. Для населення характерним є соціально-економічне розшарування, доходи найбільш імущих 10 % майже в 11 разів перевищують доходи бідних 10 % індонезійців. Більше 13 % населення проживає нижче за рівень бідності (табл. 1.1). Серйозною проблемою економіки є корупція -- в рейтингах, що складаються організацією «Транперенси інтернешнл», Індонезія тривалий час займає місця на початку другої сотні.

Таблиця 1.1 Населення Індонезії в 2014 р.

Назва показника	Одиниці виміру	Всього
Чисельність	тис. осіб	237 641
Густота населення	осіб./кв. км	123,8
Народжуваність	осіб/1000 жит. (%)	18,45
Смертність	осіб./1000 жит. (%)	6,25
Природній приріст	осіб/1000 жит. (%)	1,097
Механічний приріст	осіб/1000 жит. (%)	1,1
Середня тривалість життя	років	71,05
Сумарний коефіцієнт народжуваності	дітей/жінку	2,28
Рівень урбанізації (питома вага міського населення)	%	2,28

Рівень письменності: 87.9% (чоловіки - 92,5%; жінки - 83,4%). Приріст населення: 1,097%. Середній вік: 27,9 років. Середня тривалість життя: 71,05 років: чоловіки: 68,53 років, жінки: 73,69 років. Сумарний коефіцієнт народжуваності: 2,28 дітей на 1 жінку [7].

Таблиця 1.2 Основні макроекономічні показники Індонезії в 2014 р.

	Всього (валовий показник)	На душу населення
1	2	3	4	5
ВВП у порівняльних цінах (за паритетом купівельної спроможності) -	млн. дол.	1030000	$/осіб	4200
Рівень економічного розвитку:
Темп росту ВВП в 2000-2013 гг.	% в рік	3,3	X	X
Темп росту ВВП в 1990-1999 гг.	% в рік	1,1	X	X
ВВП в поточних цінах (за офіціальним курсом обміну)	млн. дол.	973588	$/осіб	4335
сільське та лісне господарство	%	15,4	X	X
промисловість та будівництво	%	47	X	X
сфера послуг	%	37,6	X	X
Занятість в економіці (чисельність економічно активного населення)	тис. осіб.	104850	раб./100 жит.	44
сільське та лісне господарство	%	38,3	X	X
промисловість та будівництво	%	12,8	X	X
сфера послуг	%	48,9	X	X
Рівень безробіття	%	7,1	X	X
Темп інфляції	%	5,1	X	X
Середня облікова ставка Центробанка	%	7	X	X
Кредитна ставка приватних банків	%	25-35	X	X
Доходи держбюджету	млн. дол.	119500	$/осіб	504,22
Витрати держбюджету	млн. дол.	132900	$/осіб	560,76
Державний борг	млн. дол.	454300	$/осіб	1916,88
Обсяг грошей в обігу	млн. дол.	700000	$/осіб	2953,59
Обсяг квазі-грошей в країні	млн. дол.	н/д	$/осіб	н/д
Обсяг споживчого кредиту	млн. дол.	127700	$/осіб	538,82
Запаси валюти та золота	млн. дол.	122700	$/осіб	43,04
Зовнішній борг	млн. дол.	470000	$/осіб	1983,12

Індонезія відноситься до категорії аграрно-індустріальних країн. По рівню національної конкурентоспроможності в 2014 році займала 44 місце в світі. Об'єм ВВП за 2014 рік склав, по попередніх оцінках, 1,03 трильйона дол. США -- 16 місце в світі і перше -- в Південно-східній Азії (близько 4300 дол. США на душу населення -- 155 місце в світі). Темпи економічного зростання, зафіксовані в 2014 році, -- близько 6,1 % (50 місце в світі). Прибуткова частина державного бюджету за 2015 рік -- 119,5 млрд дол. США, витратна -- 132,9 млрд дол. США, дефіцит бюджету -- 13,4 млрд дол. США [10].

1.2 Фактори і динаміка економічного росту

Сучасна -- аграрно-індустріальна -- модель індонезійської економіки сформувалася в основному в 1980-і -- 1990-і роки, коли модернізаційні ринкові заходи уряду Сухарто забезпечили масштабний приплив іноземних інвестицій, становлення і прискорений розвиток багатьох галузей промисловості і сфери послуг, досить ефективної кредитно-фінансової системи. В той же час, побічним ефектом форсованого економічного зростання стали певні структурні диспропорції, що зумовили особливу уразливість Індонезії в умовах азіатської фінансово-економічної кризи 1997-98 років, коли менш ніж за півроку курс індонезійської рупії впав з 2600 до 14000 рупій за 1 долар США, об'єм ВВП скоротився на 13,7 %. Вживання ефективних заходів по відновленню економіки було ускладнене через політичну нестабільність кінця 1990-х років, внаслідок чого подолання основних наслідків кризи розтягнулося до 2004--05 років, а остаточний вихід на докризовий рівень став можливий лише після 2011 року, коли економічне зростання перевищило 6 %. Світову фінансову кризу 2012--2013 років Індонезія пережила в цілому благополучно, її основні макроекономічні показники знизилися не настільки як це було в 1990-х роках і швидко повернулися до докризового рівня [11].

Грошова одиниця -- індонезійська рупія, усереднений курс за 2014 рік -- 9170 рупій за 1 долар США. Розмінна одиниця -- сіна, одна сота рупії.

Емісія грошей здійснюється центральним банком країни -- Банком Індонезії. Темпи інфляції за підсумками 2014 року -- 5,1 % (151 місце в світі). Об'єм зовнішнього боргу на 2014 рік -- 196,1 млрд дол. (30 місце в світі). Об'єм національних золотовалютних резервів на липень 2015 року склав 122,7 млрд дол. Для економіки, при її ринковому характері, характерна активна роль держави: вона володіє приблизно 140 крупними підприємствами в різних секторах національного господарства, а також контролює ціни на ряд товарів, включаючи базові продукти харчування і паливно-мастильні матеріали. У об'ємі ВВП доля промислового виробництва на 2014 рік складає 47 %, сфери послуг -- 37,6 %, сільського господарства -- 15,4 %. При цьому в промисловості зайнято 12,8 %, у сільському господарстві -- 38,3 % і у сфері послуг -- 48,9 % працюючого населення. Загальна чисельність працездатного населення -- 116,5 мільйонів чоловік (5 місце в світі), рівень безробіття -- 7,1 % (70 місце в світі) [13].

Всі фактори економічного зростання впливають в першу чергу на рівень ВВП каїни (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Рівень ВВП Індонезії в 2000-2014 рр.

ВВП країни млн.дол.
2004	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2013	2014
710998	772824	813499	874730	920768	930069	920860	930162	979118	999100	1030000
ВВП на душу населення
2004	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2013	2014
3003,8	3265,0	3436,8	3695,5	3890,0	3929,3	3890,4	3929,7	4136,5	4221,0	4351,5

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.s.a. 2014]: ВВП - $ 198 млрд. Темп зростання ВВП - (-13,2%). ВВП на душу населення - $ 972. Прямі закордонні інвестиції - $ 189 млн.

Рис. 1.1 Динаміка зростання ВВП Індонезії, млн.дол.

Таким чином, економіка Індонезії та особливо темпи і напрямки її розвитку дозволяють говорити про те, що вона посідає одне з провідних місць в Південно-Азійському регіоні, а згодом може посісти одну з провідних ролей у всьому азійському регіоні.

1.3 Стратегія економічного розвитку

12 березня 1967 року в Індонезії відбувся військовий переворот в результаті якого до влади прийшов президент Сухарто. Саме з цим політиком пов'язується лібералізація економіки Індонезії, початок її розвитку, який заклав засади подальшого розквіту.

Кардинально переглянута була зовнішня політика - Взято курс на стабілізацію внутрішньої соціальної соціально-економічної системи. Переглянута була і економічна політика: відмовившись від соціалістичних методів господарювання, що активно впроваджувалися при Сукарно, уряд Сухарто повів курс на прискорений розвиток в країні ринкових механізмів при забезпеченні активної економічної ролі держави і озброєних сил, яким було надано право господарської діяльності. Економічна політика «Нового порядку» виявилася вельми ефективною.

До середини 1980-х років в країну вдалося залучити великі потоки іноземних інвестицій, розвинути багато сучасних галузей промисловості і сфери послуг, добитися якісного підвищення середнього рівня життя населення. У 1990-і роки Індонезія увійшла до числа найбільших країн Азії, що динамічно розвиваються.

Кардинальні зміни спричинила азіатська фінансово-економічна криза 1997-98 років, що вкрай хворобливо позначився на економіці Індонезії. Колапс цілих галузей економіки, різке зниження доходів широких верств населення призвели до загострення соціальної напруженості, масовій незадоволеності політикою уряду, ескалації етно-конфесійного екстремізму.

У короткі терміни сформувався активний антиурядовий рух, кістяком якого стали студентські і молодіжні організації. 21 травня 1998 року, після серії масштабних безладів і масових протестів, подіям в передуючі тижні в Джакарті, президент Сухарто оголосив про свою відставку. Главою держави був призначений віце-президент Б. Ю. Хабібі, який досить скоро втратив владу і фактично віддав її новому президенту Вахіду [6].

В період президентства Вахида вдалося вирішити деяку частину соціально-економічних проблем.

Проте політична обстановка в країні залишалася досить складною: практично відразу позначилася тенденція до протистояння між главою держави, що прагнув до максимальної одно осібності в процесі ухвалення важливих державних рішень.

Уряд Мегаваті Сукарнопутрі продовжив курс, направлений на оздоровлення соціально-економічної обстановки, врегулювання і планомірну лібералізацію економічного життя країни. Зокрема, відповідно до оновленого законодавства, в країні вводилися прямі президентські вибори, був завершений процес поетапного демонтажу «соціально-політичної функції» озброєних сил. Уряду Юдойоно вдалося добитися значних успіхів у вирішенні економічних проблем.

У другій половині 2000-х років істотний прогрес був досягнутий на економічному напрямі: в значній мірі була відновлена інвестиційна привабливість країни, темпи економічного зростання в більшості промислових і комерційних галузей наблизилися до докризового рівня.

конкурентоспроможність борг індонезія торгівля

Розділ 2. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЕКОНОМІКИ

2.1 Первинний сектор (сільськогосподарське виробництво)

Сільське господарство -- історично основна галузь місцевої економіки даючи ледве більше 15 % національного ВВП, забезпечує зайнятість значної частини населення -- більше 38 %. При цьому його доля і в структурі ВВП, і з точки зору зайнятості поступово знижується. Основною сільськогосподарською галуззю є землеробство. Оброблювані землі складають приблизно 13 % території країни -- таким чином, за їх площею Індонезія займає 7-е місце в світі. Близько 1/3 оброблюваних земель зрошувані.

За виробництвом багатьох сільськогосподарських культур країна займає лідируючі місця в світі. Основні харчові культури: рис (збір в 2013 році -- 64,4 млн т, 3-е місце в світі, в кінці 1980-х років досягнуте стабільне самозабезпечення цим ключовим продуктом спживання), касава (22 млн т, 1-е місце в світі), кокоси (21,5 млн т, 1-е місце в світі), кукурудза (16,9 млн т, 4-е місце в світі), банани (6,3 млн т, 6-е місце в світі), батат (2 млн т, 4-е місце в світі). У великих об'ємах вирощуються масляниста пальма (22,5 млн т пальмового масла, 1-е місце в світі), сагова пальма -- (5,2 млн т саго, 1-е місце в світі), цукровий очерет (26,5 млн т, 10-е місце в світі), какао-боби (800 тис. т, 2-е місце в світі), кава (700 тис. т бобів, 4-е місце в світі), тютюн (181 тис. т, 6-е місце в світі), чай (160 тис. т, 7-е місце в світі), гвоздика (81 тис. т, 1-е місце в світі), перець (80 тис. т, 2-е місце в світі). З технічних культур найбільше значення мають каучуконоси (2,8 млн т натурального каучуку, 2-е місце в світі).

Тваринництво розвинене в меншій мірі. Загальне поголів'я великої рогатої худоби на 2014 рік складає 15,23 млн голів, у тому числі 13,5 млн -- м'ясні корови, 0,53 млн -- молочні корови і 1,2 млн -- буйволи, використовувані головним чином як тяглова худоба. До 2014 року планується вийти на самозабезпечення яловичиною (у 2014 році національне виробництво забезпечувало 97,5 % потреб населення). За даними на 2012 рік, поголів'я кіз складало 15,8 млн голів, вівці -- 10,3 млн голів, свиней (вирощуються переважно немусульманським населенням) -- 5,5 млн голів.

Основною свійською птицею є курка: у 2012 році було 68 млн курей-несучок та було вироблено більше 1,2 млрд бройлерних курчат, більше 1 млн т яєць (таблиця. 2.1).

Величезне значення історично має рибальство: за об'ємом вилову риби і морепродуктів за 2014 рік -- більше 5,1 млн т -- Індонезія займає третє місце в світі, основні промислові види: тунець, макрель, сардина, морський окунь, групер, креветки. При цьому за обсягами виробництва з ним практично порівнялося рибництво, що інтенсивно розвивається: по вилову штучно розведеної риби і морепродуктів за 2014 рік -- більше 4,7 млн т -- країна займає друге місце в світі. Основні види, що розводяться: тілапія, короп, гурамі, креветки, широко практикується розведення перли нових раковин [7].

Найважливішою галуззю є лісове господарство: у 2013 році в Індонезії було заготовлено 98,7 млн м3 деревини (8-е місце в світі), з яких 36,4 млн м3 промислового призначення. Серйозною проблемою в цій галузі є незаконна вирубка лісу і контрабандний вивіз коштовних порід деревини

Таблиця 2.1

Основні показники сільського господарства Індонезії в 2014 р.

	Всього	на душу населення
	од. вим.	кіль-ть	од. вим.	кіль-ть
1	2	3	4	5
Рівень розвитку:	Х	Х	Х	Х
ВВП сільського господарства	млн. $	15862	$/нас.	74,2
Зайнятість в сільському господарстві	тис. роб.	40157	нас./роб.	0,27
Продуктивність праці	$/роб.	394,9	Х	Х
Виробництво основних продуктів	Х	Х	Х	Х
Зерно, всього	тис. т	82 029	кг/осіб	345,18
М'ясо, всього	тис. т	2582	кг/осіб	10,87
Фрукти та овочі, всього	тис. т	26154	кг/осіб	110,06
Коренеплоди (картопля, маніок, ямс ін.)	тис. т	25 637	кг/осіб	107,88
Бобові (квасоля, горіх, нут ін.)	тис. т	331	кг/осіб	1,39
Оліє місткі (в перерахунку на олію)	тис. т	21996	кг/осіб	92,56
Цукрові рослини (очерет, буряки)	тис. т	26705	кг/осіб	112,38
Молоко, всього (всі види)	тис. т	1 238	кг/осіб	5,21
Яйця курячі, качки	тис. т	1 306	кг/осіб	5,50
Стимулюючи (смакові)	тис. т	27	кг/осіб	0,11
Тютюн	тис. т	169	кг/осіб	0,71
Волокнисті (бавовна, льон, джут ін.)	тис. т	2921	кг/осіб	12,29
Вилов риби	тис. т	6 647	кг/осіб	27,97

Загалом, стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощування сільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. На Яві більшість обробленої землі займають тераси для вирощування рису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощують кукурудзу, маніоку, солодку картоплю, земляний горіх (арахіс), сою, тютюн та каву [22].

Розвиток на Суматрі та інших зовнішніх островах не такий інтенсивний і складається переважно з невеликих ферм. Проте, навколо Медану лежать великі плантації, які вирощують тютюн, каучукові дерева, пальмову олію, капок, чай та каву. Рис, кукурудзу та маніоку вирощують в основному у районі рідкого лісу на півночі та Палембангу на південному сході.

2.2 Вторинний сектор (промисловість та будівництво)

Заміщення імпорту та підтримка сільськогосподарського сектору довго були двома основними цілями індустріальної політики. Заміщення імпорту було застосоване для таких товарів як їжа, текстильні вироби, добрива і, в результаті цього широкомасштабна політика індустріалізації не розпочалася до кінця 80-х років ХХ ст. Через це промисловість зростала дуже повільно, і зараз оцінюється не більше ніж одна четверта частина ВВП.

За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів та корисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середні приватні підприємства, більшість з яких виготовляють товари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку як меблі, побутові прилади, текстильні вироби та займаються друкарською справою. Основний центр приватної промисловості -- західна Ява, хоча ця галузь також розвинута в Джакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляють телекомунікаційні, електронні товари та автомобілі.

Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям. Провідне посідає в економіці Індонезії гірнича промисловість - одна з провідних галузей промисловості. В кінці ХХ ст. вона мала яскраво виражений експортний характер. Її частка у ВВП країни на поч. ХХІ ст. - близько 15%. З країни в 2000-2014 рр. практично повністю вивозилися боксити, мідна, нікелева і марганцева руди, а також такі продукти первинної переробки мінеральної сировини: феронікель, золото, нікелевий штейн, металічне олово. На експорт йшло близько 75% нафти, 50% природного газу та 40% нікелевої руди. Основний споживач продукції гірничодобувної промисловості Індонезії - Японія [18]. Гірничодобувна промисловість Індонезії використовує в основному імпортне обладнання, що постачається з Японії, США і Німеччини. У галузях важкої індустрії, пов'язаних з використанням нерудних корисних копалин і хімічної сировини в 2000-2014 роках найбільш характерними були три напрями господарської активності: переробка нафти, виробництво мінеральних добрив і цементу. У чорній і кольоровій металургії провідне місце зайняли два великих комплекси - сталеплавильний комбінат в Чилегоні і алюмінієвий завод в Асахані. У середині 1990-х років був введений в експлуатацію перший в країні нафтохімічний комплекс, розміщений поблизу Чилегону, і споруджений другий комплекс в Тубані. На почітку ХХІ ст. швидко збільшувалося виробництво цементу, що диктувалося зростаючими потребами будівельної галузі.

Таблиця 2.2 Основні показники промисловості Індонезії в 2014 р.

	Всього	на душу населення
	од. вим.	кіль-ть	од. вим.	кіль-ть
1	2	3	4	5
Рівень розвитку:	Х	Х	Х	Х
ВВП промисловості	млн. $	484100	$/нас.	2037,45
Зайнятість в промисловості	тис. роб.	13420,8	нас./роб.	0,06
Продуктивність праці	$/роб.	36070,87	Х	Х
Виробництво основних продуктів	Х	Х	Х	Х
Електроенергія	млрд. кВт-ч	142,2	кВт-ч/осіб	600,00
Видобуток нафти	млн.т	58,9	кг/осіб	247,90
Споживання нафти	млн.т	74,5	кг/осіб	313,55
Видобуток природного газу	млн. м3	88100	м3/осіб	370,79
Споживання природного газу	млн. м3	47800	м3/осіб	201,18
Видобуток вугілля	млн.т	305,9	кг/осіб	1287,46
Споживання вугілля	млн.т	117,2	кг/осіб	493,27
Чавун та феросплави	млн.т	4,1	кг/осіб	17,26
Сталь	млн.т	3,6	кг/осіб	15,15
Алюміній	тис. т	250	кг/осіб	1,05
Цемент	тис. т	42	кг/осіб	0,18
ін.	тис. т	218	кг/осіб	0,92

В обробній промисловості на 2014 рік було зареєстровано більше 25 тисяч підприємств, що мають статус великих або середніх і більше 3,2 мільйонів малих підприємств і надомних виробників. Найбільш значимими галузями є харчова промисловість (близько 19 % всього несировинного виробництва, майже 6000 крупних і середніх заводів), хімічна промисловість (16 %, близько 900 підприємств), текстильна промисловість (7 %, близько 2000 підприємств), тютюнова промисловість (7 %, більше 1600 підприємств), виробництво машин і устаткування (7 %, близько 600 підприємств), автомобільна промисловість (6 %, більше 270 підприємств), целюлозно-паперова промисловість (6 %, більше 530 підприємств), виробництво готового одягу (4 %, більше 2000 підприємств).

Велика частка малих підприємств і надомних виробників діють в різних галузях легкої і харчової промисловості, включаючи традиційні ремесла: виробництво батіку, кераміки, плетіння рогож, виготовлення різьблених виробів з дерева і кістки, іншої сувенірної продукції. У добувній промисловості діють в основному крупні національні компанії, значна частина з яких належить державі, а також західні сировинні корпорації. Найбільшою з національних компаній є державна монополія «Pertamina», контролююча видобуток і переробку нафти. Видобуток нафти (на 2014 рік) складав більше 1,02 млн барреля в день (37 місце в світі), природного газу -- 85,7 млрд кубометрів за рік (8 місце в світі) [16].

На межі ХХ-ХХІ ст. Індонезія постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу Індонезії нафта (бл. 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам'яне вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію -- 1,4 % ВВП.

2.3 Третинний сектор (сфера послуг)

Сфера послуг традиційно займала досить важливе місце в індонезійській економіці (включаючи колоніальний період), проте початок її інтенсивного цілеспрямованого розвитку відноситься до періоду економічної модернізації 1970-х -- 1980-х років. До 2014 року доля сфери послуг у ВВП склала 37,6 %, вона забезпечувала зайнятість практично половини (48,9 %) працездатного населення.

При цьому ефективність і конкурентоспроможність цього сектору порівняно з індонезійською економікою в цілому залишається невисокою, зокрема, через технологічну і інфраструктурну відсталість, брак кваліфікованих кадрів. У 2014 році урядом прийнята програма прискореного розвитку сфери послуг. Основними завданнями, поставленими в її рамках, є планомірне підвищення її долі в економіці -- до 55 % ВВП до 2025 року, а також якісна модернізація її основних секторів: охорони здоров'я, транспорту і зв'язку, банківського, туристичного секторів, енергетики.

Індонезія -- острівна країна, тому морський транспорт відіграє тут важливу роль в доставці сировинних матеріалів та сільськогосподарських продуктів з місця їх видобутку на ринок. Фізична природа країни сприяє розвитку морських з'єднань для перевозки вантажів і повітряних для пасажирів. На багатьох диких районах Індонезії прокладання транспортних шляхів спричинює великі труднощі, що дуже перешкоджає розвитку економіки. В Індонезії тільки на островах Ява, Мадура і Суматра є мережі доріг з твердим покриттям достатньої якості. На Яві дороги достатньої якості та можуть бути розширені щоб зустріти потреби зростаючого населення. Через невеликі відстані, пріоритет тут поставлений на дорожній транспорт. Незважаючи на це, залізничний транспорт також важливий для перевезення вантажів і пасажирів. Через велику чисельність та густоту населення, Ява не зовсім придатна для будівництва нових залізниць.

Індонезійська Державна Залізниця (Perusahaan Jawatan Kereta Api) працює на Яві, Мадурі та Суматрі. Географічні особливості і склад товару зменшили конкурентноздатність залізниці. Більшість доріг з твердим покриттям знаходяться на Яві і Мадурі. Багато доріг нижчої якості є і на Суматрі, Целебесі, Калімантані та Балі, але на Папуа є тільки декілька доріг, які найчастіше зв'язують найнаселеніші регіони.

Таблиця 2.3 Основні показники сфери послуг Індонезії в 2014 р.

	Всього	на душу населення
	од. вим.	кіль-ть	од. вим.	кіль-ть
1	2	3	4	5
Рівень розвитку:	Х	Х	Х	Х
ВВП сфери послуг	млн. $	381100	$/нас.	1603,96
Зайнятість в сфері послуг	тис. роб.	50328	нас./роб.	211,82
Продуктивність праці	$/роб.	7572,33	Х	Х
Транспорт	Х	Х	Х	Х
Довжина залізниці	тис. км	5,04	км/100км кв.	0,003
Довжина автомобільних доріг	тис. км	437,8	км/100км кв.	0,23
в т.ч. з твердим покриттям	%	57
Довжина судноплавних річок	тис. км	1	-
Довжина газопроводів	тис. км	7,2	-
Довжина нафтопроводів	тис. км	5,9	-
Кількість легкових автомобілів	тис. шт.	18298	шт/100 мешк	7,70
Кількість аеропортів	шт.
Зв'язок	Х	Х	Х	Х
Кількість стаціонарних телефонів	тис. шт.	3517	шт/100 мешк	14,80
Кількість стільникових апаратів	тис. шт.	7117	шт/100 мешк	29,00
Кількість користувачів Інтернету	тис.	38022,56	од/100 мешк	0,16
Кількість поштових відправлень	тис.	789400	од/100 мешк	3,32
Послуги	Х	Х	Х	Х
Витрати на освіту	% ВВП	2,8	$/нас.	121,38
Витрати на охорону здоровя	% ВВП	5,5	$/нас.	238,43
Витрати на НДДКР	% ВВП	2,2	$/нас.	95,37
Військові витрати	% від ВВП	4,5	$/нас.	195,08
Чисельність армії	тис. осіб	405	військ/100 нас	0,17
Туризм	Х	Х	Х	Х
Іноземні туристи	тис. осіб	2100	тур./100 нас.	0,88
Прибуток від вїздного туризму	млн. $	72100	$/нас.	303,45
Виїздні вітчизняні туристи	тис. осіб	1275	тур./100 нас.	0,54
Витрати від виїздного туризму	млн. $	57680	$/нас.	242,76

Для далекого транспортування великої кількості товарів в Індонезії найчастіше використовують морський транспорт.

Більшість високонаселених міст мають доступ до моря, тому судноплавство тут дуже розповсюджене. Внутрішні моря Індонезії відносно спокійні, тому що Індонезія лежить поза поясом тайфунів та сильних вітрів. Тому що в Індонезії мало портів для розвантаження високотонажних кораблів, тут зазвичай використовують ліхтери та інші малі судна. Тут є багато портів, але тільки невеликий відсоток з них може прийняти корабель більше 500 тонн. Основні порти для завантаження сухого вантажу: Тан'юнгперіук в Джакарті, Тан'юнгперак в Сурабаї та Белаван у Медані. Полембанґ на південній Суматрі -- головний нафтовий порт країни.

Міжнародні повітряні перевозки доступні тільки у Джакарті, Медані та Денпасарі. Послуги авіаперевезення надають «Garuda Indonesia», національна авіалінія, та «Merpati Nusantara», що частково субсидується урядом. Є також кілька менших авіаліній [8].

Мета урядової кредитної та фінансової політики -- забезпечити умови для особистої ініціативи в ситуації фінансової ортодоксії. Проте субсидовані кредитні та відсоткові ставки використовуються згідно з загальними пріоритетами уряду. Споживчий та торговельний кредит значною мірою визначається такою системою, але є й певне поле діяльності для приватного банкування та лихварства. Але приватний фінансовий сектор слабкий і в мобілізації внутрішніх коштів відіграє тільки допоміжну роль. Неабиякі зусилля докладаються для лібералізації фінансової системи, відповідно до умов розвитку заохочуються іноземні капіталовкладення та допомога. Систему роботи з іноземною валютою в Індонезії дуже спрощено й іноземні інвестиції приймаються схвально.

У країні сформувався складний та досить розвинений комерційний сектор, який спирається на маркетинг та експорт сільськогосподарської продукції, постачання споживчих товарів та надання послуг для внутрішнього ринку. Тут панує китайська громада, хоча на нижчих рівнях зросла й участь корінного населення та неофіційна діяльність армії.

Розділ 3. КРАЇНА В СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

3.1 Структура зовнішньої торгівлі

Обсяг зовнішньої торгівлі Індонезії в 2014 році склав 285,3 млрд дол. США при позитивному сальдо у розмірі 31,1 млрд дол. Об'єм експорту -- 158,2 млрд дол., імпорту -- 127,1 млрд дол. (за обома показниками -- 30-е місце в світі). Основними статтями експорту є газ, нафта, електроустаткування, текстиль, деревина, фанера, каучук.

Хоч економіка Індонезії залежить від видобутку та переробки нафти -- Індонезія найбільший постачальник нафти в Азії -- це сільськогосподарська країна, яка експортує рис, чай, каучук та кокоси. Тут є багаті поклади мінеральних ресурсів. Основними статтями експорту є: кава, деревина, пальмова олія, кокоси, чай, тютюн, нафта, цинк, зріджений природний газ.

При цьому об'єм нафті, що імпортується, з середини 2000-х років у все більшій мірі перевершує об'єм нафти такою, що експортується -- це стало причиною виходу Індонезії в 2012 році з ОПЕК.

Таблиця 3.1 Зовнішня торгівля Індонезії в 2014 р.

	Од. вим.	Експорт	Імпорт
Торгівля товарами	млн. долл.	87010	72447
Торгівля послугами	млн. долл.	71190	54653
Товарна структура:	Х	100%	100%
продовольство	%	22%	12%
руди та метали	%	21%	12%
паливо та енергетика	%	27%	27%
хімічна продукція	%	11%	14%
машини та обладнання	%	10%	20%
споживчі товари	%	7%	10%
ін.	%	2%	5%
Географічна структура	Х	100%	100%
Японія	%	15,9	10,2
Китай	%	9,9	14,5
США	%	9,3	7,3
Сінгапур	%	8,8	16,1
Південна Корея	%	7	4,9
Індія	%	6,4	4
Малайзія	%	5,8	4
Таїланд	%	5	4,8
ін.		31,9	34,2

Основними споживачами індонезійського експорту станом на 2014 рік є Японія (15,9 % від загального об'єму), Китай (9,9 %), США (9,3 %), Сінгапур (8,8 %), Республіка Корея (7 %), Індія (6,4 %), Малайзія (5,8 %). Більша частина імпорту поступає з Сінгапуру (16,1 %), Китаю (14,5 %), Японії (10,2 %), США (7,3 %) Малайзії (5,8 %), Республіки Кореї (4,9 %), Таїланду (4,8 %) [21].

3.2 Іноземні інвестиції та державний борг Індонезії

Серйозна спроба зменшити втручання держави в інвестиційну сферу була зроблена після падіння світових цін на нафту на початку 1980-х років. На зміну об'ємному, заплутаному переліку галузей економіки, відкритих для іноземних капіталовкладень, в 1989 році був складений невеликий «заборонний» список, в якому вказувалися закриті для закордонних інвесторів сфери діяльності. В кінці 1998 року уряд переглянув цей список в у бік ще більшого скорочення. У ряді секторів економіки з 2000 року була розширена практика, що допускала створення фірм з 100% участю іноземного капіталу, особливо за умови, що основна частина вироблюваної продукції йде на експорт.

Одним з найбільш відчутних чинників, стримуючих процес збільшення іноземних капіталовкладень, залишається суперечність інвестиційної політики Індонезії. Проявом цього стало, зокрема, прийняття у 2000 році урядової постанови, що обмежує іноземцям доступ до найпривабливіших сфер індонезійського бізнесу. У числі таких сфер в документі були названі суспільний транспорт, міжострівне морське сполучення, торгівля і супутні галузі, кіно (зйомка, імпорт, експорт, прокат), радіо- і телемовлення, електронні і друкарські ЗМІ.

Усе більш серйозним чинником, що негативно впливає на фінансово-економічне положення Індонезії, стає скорочення іноземних інвестицій, що надходять до країни. У 2014 року їх об'єм склав 9 млрд. дол., різко знизившись в порівнянні з 15,4 млрд. дол. в 2012 році. Це означало повну неспроможність колишніх розрахунків на те, що залучення капвкладень ззовні стане «локомотивом» економічного відродження республіки. У числі найбільш значимих причин падіння довіри до Джакарти з боку іноземних вкладників капіталу зарубіжні і місцеві експерти виділяють політичну нестабільність і високий рівень корупції, показник, по якому Індонезія «лідирує» серед інших держав.

Таблиця 3.2 Основні фінансові показники Індонезії в 2014 р.

	Всього	На душу населення
Сальдо торгівельного балансу (+,-)	млн. долл.	31178,00	$/нас.	137,5
Сальдо платіжного балансу (+,-)	млн. долл.	7011,00	$/нас.	29,9
Інфляція	%	6,00	Х
Інвестиції в країну (+)	млн. долл.	320330,00	$/нас.	1348,19
Інвестиції із країни (-)	млн. долл.	355566,30	$/нас.	1496,49
ПІІ всього	млн. долл.	86790,00	$/нас.	365,25
Зовнішній борг	млн. долл.	270000,00	$/нас.	1136,36

Додатковим негативним аспектом моментом для іноземців стає розширення повноважень адміністрацій на місцях у зв'язку із законом про регіональну автономію. Ряд не чітких положень цього документа дає місцевим органам влади підставу розробляти власні правила ведення бізнесу, а також встановлювати власні податки і збори, які стають серйозною перешкодою для діяльності інвесторів.

Поряд із збільшенням валютних вливань з-за кордону не менше гостро стоїть проблема підвищення ефективності їх використання. Так, за наявними підрахунками, в 2014 році освоєння склало не більше 80% від всіх вкладених сум (12,3 млрд. дол.). Серйозну складність для економіки Індонезії створює відтік капіталу (до 10 млрд. дол. в рік), який практично зводить нанівець зусилля Джакарти по залученню нових іноземних інвестицій.

У 2014 році поряд з нафтогазовим сектором найбільш привабливим для іноземних вкладників сферами економіки були сільське господарство, гірничодобувна, хімічна, целюлозно-паперова і харчова промисловість, а також банківська справа, транспорт, туризм, телекомунікації і сфера інфраструктури.

В цілому доля зарубіжних інвестицій в Індонезії в порівнянні із загальним об'ємом іноземних капіталовкладень в ЮВА (у 2014 році - 250,3 млрд. дол.) залишається порівняно скромною.

3.3 Конкурентоспроможність і міжнародна співпраця

З перших років незалежності як основні принципи зовнішньої політики Індонезії декларуються свобода і активність, а також рівновіддаленість від конфронтаційних блоків. У 1950-і роки Джакарта була в числі основних ініціаторів створення Руху неприєднання і до теперішнього часу залишається одним з найбільш активних його учасників. При цьому, якщо для періоду президентства Сукарно було характерне зближення країни з СРСР і іншими країнами соціалістичного блоку, то після 1965 років був узятий курс на щільне політичне і економічне спвробітництво із Заходом. Крім того, з того часу найважливіше місце в шкалі зовнішньополітичних пріоритетів Індонезії займає регіональна співпраця.

У 1967 році при ініціативній ролі Індонезії була створена Асоціація держав Південно-східної Азії (АСЕАН) -- з тих пір вона незмінно залишається неформальним лідером цієї організації, виступаючи за активізацію інтеграційних процесів, розвиток нових форм внутрішньоасеанівської співпраці і взаємодії Асоціації з партнерами за межами Південно-східної Азії -- зокрема, в рамках Регіонального форуму АСЕАН (АРФ) і різних діалогових механізмів. Також помітна роль Джакарти в інших структурах Азіатсько-тихоокеанського регіону, у тому числі АТЕС, СВМДА, Діалозі по співпраці в Азії.

Основною метою міжнародної діяльності Джакарти в даний час є створення сприятливих зовнішніх умов для соціально-економічного розвитку Індонезії, її позиціонування як демократичної помірно-мусульманської країни, а також сприяння побудові багатополярного світоустрою. Традиційно активною є її позиція на користь мирного врегулювання регіональних конфліктів і ядерного роззброєння. З кінця XX століття особливу актуальність для індонезійців отримали завдання протидії зміні клімату і боротьби з тероризмом.

Індонезія активно бере участь в роботі Організації Об'єднаних Націй, періодично ставлячи питання про надання їй статусу постійного члена Ради Безпеки, «Групи двадцяти», Організації ісламської конференція, інших міжнародних організацій і форумів [14].

Ключовими зарубіжними партнерами Індонезії вже декілька десятиліть є США, Японія, країни АСЕАН і Євросоюзу. В той же час, з кінця 1990-х років узятий курс на диверсифікацію зовнішніх зв'язків. Зокрема, робилися серйозні зусилля по зміцненню стосунків з Росією та Китаєм.

ВИСНОВКИ

За результатами дослідження було встановлено що:

1. Індонезія - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: нафто- і газодобувна, текстильна, гірнича, цементна, хімічна, деревообробна, харчова та туризм. Основна роль в І. з урахуванням її острівного положення відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Танджунгпріок (аванпорт Джакарти), Сурабая, Палембанг, Балікпапан.

2. Стійкий мусонний клімат і рівний розподіл кількості опадів зробили можливим вирощування сільськогосподарських культур майже по всій території Індонезії. Однак, землі для посівів займають тільки одну десяту частину суші. На Яві більшість обробленої землі займають тераси для вирощування рису, здебільшого вздовж північних береговий та центральних рівнин. В сухішій східній частині Яви вирощують кукурудзу, маніоку, солодку картоплю, земляний горіх (арахіс), сою, тютюн та каву.

3. Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям.

4. У країні сформувався складний та досить розвинений комерційний сектор, який спирається на маркетинг та експорт сільськогосподарської продукції, постачання споживчих товарів та надання послуг для внутрішнього ринку. Тут панує китайська громада, хоча на нижчих рівнях зросла й участь корінного населення та неофіційна діяльність армії.

5. Індонезія -- острівна країна, тому морський транспорт відіграє тут важливу роль в доставці сировинних матеріалів та сільськогосподарських продуктів з місця їх видобутку на ринок. Фізична природа країни сприяє розвитку морських з'єднань для перевозки вантажів і повітряних для пасажирів. На багатьох диких районах Індонезії прокладання транспортних шляхів спричинює великі труднощі, що дуже перешкоджає розвитку економіки.

6. Обсяг зовнішньої торгівлі Індонезії в 2014 році склав 285,3 млрд дол. США при позитивному сальдо у розмірі 31,1 млрд дол. Об'єм експорту -- 158,2 млрд дол., імпорту -- 127,1 млрд дол. (за обома показниками -- 30-е місце в світі).

7. Основними споживачами індонезійського експорту станом на 2014 рік є Японія (15,9 % від загального об'єму), Китай (9,9 %), США (9,3 %), Сінгапур (8,8 %), Республіка Корея (7 %), Індія (6,4 %), Малайзія (5,8 %). Більша частина імпорту поступає з Сінгапуру (16,1 %), Китаю (14,5 %), Японії (10,2 %), США (7,3 %) Малайзії (5,8 %), Республіки Кореї (4,9 %), Таїланду (4,8 %).

Отже, Індонезія є однією з провідних економік Східно-Азійського регіону та лідером АСЕАН, при цьому перспективи розвитку країни дозволяє говорити про вихід її на міжнародну арену та вже в близькому майбутньому може посісти належне місце в міжнародних організаціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амиров В. Страны АСЕАН: разные пути выхода и кризиса// Мировая экономика и международные отношения. - 2013. - № 5.

2. Вольский В.В. Социально-экономическая география зарубежного мира. М.: Дрофа, 2015. - 558 с.

3. Гладкий Ю.Н., Сухоруков В.Д. Экономическая и социальная география зарубежных стран. - М.; НОРМА. - 2012. - 464 с.

4. Другов А.Ю. Доктрина национальной целостности Индонезии - испытание прогрессом// Восток: Афро-азиатские острова. - 2009. - № 1.

5. Йечке А. Начало конца. Индонезия после Восточного Тимора//Internationale Politik. - 2011. - № 1.

6. Кузнецова Н.П. Экономический рост в Индонезии: исторический контекст//Вестник Санкт-Петербуржского университета. Серия 5 - Экономика. - 2012. - № 13.

7. Международная экономика: под ред. Киреева А.П М. - 2015. - 488с с.

8. Международная экономика: под ред. Колесова В.П., Кулакова М.В. - М.:Норма. - 2015. - 474 с.

9. Международные экономические отношения: под ред. Жукова Е.Ф. - М.: ЭКСМО. - 2014. - 485 с.

10. Михайлушкин А.И., Шимко П.Д. Международная экономика. - М.: Феникс. - 2015. - 336 с.

11. Носова Н.С., Роньшина Н.И. Международные экономические отношения. - М.: Инфра. - 2015. - 160 с.

12. Нуген Зуи Куй. Региональное сотрудничество стран АСЕАН//Азия и Африка сегодня. - 2013. - № 3-4.

13. Современное состояние экономики стран АСЕАН//Экономика и управление в зарубежных странах. - 2014. - № 10.

14. Экономическая и социальная география мира: под ред. Максаковский В.П. - М. - 2013. - 397 с.

15. Gloom over Indonesia. - The Economist. - 2000.

16. Indonesia awakes, South - East Asia starts to wonder // The Economist. - № 7. - 2015.

17. Indonesia trades promises for money // The Economist. - № 5. - 2014.

18. Indonesia's second chance // The Economist. - № 8. - 2014.

19. Liddle, William. Political Participation in Modern Indonesia -- New Haven, 2003. -- 206 p.

20. USGS: Mineral Yearbook 2013-2014. - 675 р.

ДОДАТОК

Економічна карта Індонезії

Размещено на Allbest.ur