Поняття та правовий режим рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

1.1 Поняття та ознаки рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

1.2 Види рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

1.3 Організаційно-правові особливості утворення рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Розділ 2. Правовий режим окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

2.1 Право власності і користування рекреаційних, лікувально-оздоровчими зонами та курортами

2.2 Органи управління рекреаційними, лікувально-оздоровчими зонами та курортами

Розділ 3. Юридична відповідальність за порушення правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В теперішній час розвиток вітчизняних рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів отримує особливе значення у зв'язку з необхідністю формування єдиної правової думки з цього приводу, яка б відповідала вимогам сучасності. Недостатньо чітко визначено механізм правового регулювання у цій сфері, на яку активно впливають інститути громадянського суспільства. Тому вивчення вітчизняного досвіду правового регулювання рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів, виявленого на сучасному етапі розвитку держави і права, та розробка науково обґрунтованих засобів, їх вирішення, мають сприяти удосконаленню законодавства України. Тому, тема даної курсової є актуальною.

В даній курсовій зазначено основні поняття та види рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів, їх правові особливості утворення, визначаються органи управління у даній сфері, а також передбачена юридична відповідальність за порушення вимог законодавства про рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони та курорти.

Особливу увагу приділено правовому режиму окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів, а саме право власності і користування рекреаційними, лікувально-оздоровчими зонами та курортами.

Метою курсової роботи є вивчення та виклад матеріалу який стосується поняття та правового режиму рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів.

Для досягнення цієї мети було визначено наступні завдання:

- визначити поняття, види та правові особливості утворення рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів;

- правовий режим рекреаційними, лікувально-оздоровчими зонами та курортами;

- юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони та курорти.

Об'ктом дослідження є рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони та курорти.

Предметом дослідження є поняття та правовий режим рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів.

Методи дослідження: описовий, аналітичний, спостереження та статистичної обробки фактичного матеріалу.

Курсова робота скаладається із вступу, трьох розділів , висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Загальна характеристика рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Територія України наділена великими рекреаційними ресурсами. У Закарпатській області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Трускавець, Східниця та Моршин також славляться цінними мінеральними водами (гідрокарбонатно-сульфатними, кальцієво-магнієвими, сульфатними, натрієво-кальцієвими та ін.).

Особливими кліматичними умовами в Україні наділені території Південного берега Криму, східного підрайону, який простягається вздовж Азовського моря, Карпатського району тощо.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. [14]

Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні й лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні і інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

Питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячена єдина ст. 62 "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з якою курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлення людей. З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. Стаття також встановила заборону в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості й санітарний стан території, що підлягає особливій охороні. [14]

Детальніше питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання й охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об'єктів були згодом визначені Законом України "Про курорти" (2000 р.). [13]

У статті 1 цього закону визначено основні поняття, які містять орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових категорій "курорт" і "лікувально-оздоровча місцевість": обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, при­родно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; землі курортів, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 Земельного кодексу України (статті 47--49); розрізняються ці два типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів, і їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) -- у лікувально-оздоровчій місцевості. [3]

Нині рекреаційні, курортні та лікувально-оздоровчі зони становлять порівняно незначну частину території України. Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні, дають певні підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екологічної мережі. Саме тому рекреаційні, курортні та лікувально-оздоровчі зони включені до складу структурних елементів екологічної мережі (ч. 6 п. 4 Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженої Законом України від 21 вересня 2000 року). [11]

З метою забезпечення виконання природоохоронних функцій національної екологічної мережі Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (ч. 2 п. 6) передбачається здійснення відповідних заходів, серед яких відзначимо:

· здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на природні комплекси елементів національної екологічної мережі;

· впровадження системи здійснення природоохоронних заходів для збереження природних комплексів елементів національної екологічної мережі.

Оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів свідчить, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн (ч. 1 п. 2 Концепції розвитку санаторно-курортної галузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року №231-р1). [4]

Ці території вперше було віднесено до системи таких, що підлягають особливій охороні, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища". Однак детального регулювання відповідних відносин цей закон не містив.

1.1 Поняття та ознаки рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. (ст. 62 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

У системі категорій земель Земельний кодекс України виділяє землі оздоровчого призначення -- землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей (ст. 47).

Лікувально-оздоровча місцевість -- природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. (ст. 2 ЗУ України "Про курорти")

У Водному кодексі України, зокрема в ст. 62, визначено поняття лікувальних водних об'єктів, тобто тих, що мають природні лікувальні властивості, а в ст. 64 кодексу говориться також про користування водами і виділення ділянок водних об'єктів для оздоровчих, рекреаційних і спортивних цілей.

Лісовий кодекс України в системі категорій лісів виділяє рекреаційно-оздоровчі ліси (ст. 39), а також визначає право використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей (ст. 67).

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. (ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

До земель рекреаційного призначення, відповідно до ст. 50 Земельного кодексу України належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Стаття 51 Земельного кодексу України визначає склад земель рекреаційного призначення. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

У межах населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі: а) міських лісів, парків культури та відпочинку, скверів та садів житлових районів і мікрорайонів; б) міських пляжів, водойм, спортивних комплексів, басейнів, соціально-культурних та природних об'єктів; в) ботанічних та дендрологічних парків, зоологічних садів, деяких частин національних природних парків. [3]

Курорт -- освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні (ст. 1 ЗУ України "Про курорти").

Стаття 4 Закону України "Про курорти" розрізняє курорти державного і місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (ті, що рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). [13]

Курортною зоною є освоєна лікувально-оздоровча територія (зона), на якій розміщені об'єкти інфраструктури, лікувально-курортні заклади, призначені для організації лікування, реабілітації, профілактики захворювань.

Курорти відрізняються від рекреаційних зон тим, що мають в своєму складі окрім природних лікувально-оздоровчих ресурсів систему технічних і медико-організаційних ресурсів і тому можуть надавати допомогу хворим різного профілю. У свою чергу, рекреаційні зони мають лише природні оздоровчі ресурси і розраховані для оздоровлення здорових людей і профілактики у них хронічних захворювань. [19, с. 75]

Юридичними ознаками рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають:

-- підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресурсів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров'я людей;

-- наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, в тому числі для організації господарської діяльності;

-- прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів;

-- визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження. [23, с. 150]

1.2 Види рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Рекреаційні, лікувально-оздоровчі зони та курорти можна класифікувати на кілька видів за різними критеріями.

Лікувальні природні ресурси поділяються залежно від їх розповсюдження на два види: особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси та загальнопоширені природні лікувальні ресурси.

До першого виду відносять ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До другого виду належать ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси і придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. [22, с. 123]

Так, залежно від типу природних лікувальних факторів виокремлюють бальнеологічні, кліматичні, грязьові та змішані зони.

Території, на яких провідним природним лікувальним фактором є мінеральні води, що використовуються для зовнішніх бальнеопроцедур, а також для прийому усередину відносяться до бальнеологічних. Якщо таким фактором виступають лікувальні грязі, що використовуються у вигляді грязьових аплікацій і грязьових тампонів для порожнинного лікування, то зони відносять до грязьових. Для кліматичних зон основним лікувальним фактором є сприятливий клімат, зумовлений географічним розміщенням місцевості, її висотою над рівнем моря, рельєфом, характером рослинності та іншими особливостями. Території, що володіють кількома природними курортними і лікувальними факторами, належать до змішаних, наприклад, бальнево-грязеві, бальнеокліматичних, кліматогрязевих і т.ін. [17, с. 98]

В свою чергу, землі рекреаційного призначення залежно від виду економічної діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території поділяються на:

а) природні або окультурені, на яких заборонена господарська та інша несумісна діяльність, що руйнівно впливає на природне довкілля або перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму;

б) землі, на яких створені спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частини території України, де діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України.

Зони рекреаційного призначення за своїм складом поділяються на: а) призначені для короткочасного та б) довгочасного відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткочасного відпочинку визначаються на землях населених пунктів, приміських, міських лісів, зелених зон, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків, які є легкодоступними для населення. Рекреаційні зони для довгочасного відпочинку організуються за межами населених пунктів на значній відстані. На цих землях дозволяється розміщувати соціально-культурні, туристські, лікувально-оздоровчі та інші установи та об'єкти рекреаційного призначення.

В залежності від розташування можна виділити три види земелі рекреаційного призначення: а) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів; б) землі приміських та зелених зон; в) землі, на яких розташовані зони оздоровчого відпочинку населення за межами населених пунктів. [25, с. 7]

Також, курорти за характером природних лікувальних ресурсів поділяють на курорти загальнодержавного та місцевого значення. До курортів загальнодержавного значення належать природні території, що мають особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Залежно від спеціалізації або медичного профілю виокремлюють курорти загального призначення і спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. Медичний профіль курорту встановлюється Державним департаментом з питань діяльності курортів, що діє у складі Міністерства охорони здоров'я України і підпорядковується йому. [28, с. 15]

1.3 Організаційно-правові особливості утворення рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Порядок утворення курортних і лікувально-оздоровчих зон в загальних рисах визначений в законодавстві. Підставою для оголошення територій такими зонами є виявлення на них природних лікувальних ресурсів або факторів шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт, а також визначення можливості їх використання для організації профілактики, лікування, оздоровлення населення.

Визначені за результатами геолого-розвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. [21, с. 153]

У процесі таких досліджень визначаються зовнішні межі територій, що вимагають особливої охорони і виділення їх в окрему категорію земель. Віднесення таких територій до земель оздоровчого призначення здійснюється відповідно до Земельного кодексу України, згідно з яким віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у користування, а в інших випадках -- органами, що затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів оздоровчого призначення.

Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів на них. [19, с. 232]

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України. Стаття 11 Закону України "Про курорти" дещо розширює коло органів, уповноважених приймати рішення щодо оголошення певних місцевостей курортними. При цьому розрізняється порядок оголошення територій курортами державного і місцевого значення. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. [13]

Закон встановлює також процедуру, що передує прийняттю рішення про оголошення певних територій курортними.

Підготовку та подання відповідних клопотань можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни. Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються: щодо природних територій державного значення -- до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; щодо природних територій місцевого значення -- до відповідних місцевих органів виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок.

На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними. Ці проекти відповідно до ст. 10 Закону України "Про курорти" підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України "Про державну екологічну експертизу" і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. [20, с. 134]

Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.

Мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природних лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корисних копалин.

Якість природних лікувальних ресурсів регламентується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів. Медичний (бальнеологічний) висновок надається центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я -- МОЗ України. [17, с. 102]

Тобто,можна виділити етапи створення території курортами:

1. Клопотання про оголошення природних територій курортними Підготовку та подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати будь-які зацікавлені особи.

Клопотання про оголошення природних територій курортними мають містити:

- обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними відповідно до методик, розроблених згідно з Порядком розроблення та затвердження спеціальних методик щодо економічного обґрунтування проектів розвитку курортів та економічної оцінки їх природних лікувальних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року №452;

- характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних чинників, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;

- характеристику інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення;

- відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників і користувачів природних територій;

- відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про оголошення природних територій курортами державного значення подаються до Державної служби туризму і курортів МКТ (Держтуризмкурортів), а місцевого значення - до її органів на місцях.

2. Розгляд клопотань про оголошення природних територій курортними

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються:

- щодо природних територій державного значення - Держтуризмкурортів з урахуванням пропозицій обласних рад;

- щодо природних територій місцевого значення - органами Держтуризмкурортів на місцях.

3. Погодження з власниками і користувачами земельних ділянок

У разі схвалення клопотання Держтуризмкурортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами відповідних земельних ділянок.

4. Розробка проектів створення курортів

Після погодження або розгляду у судовому порядку здійснюється розробка ресурсовпорядногопроекту створення курорту. Держтуризмкурортів або його місцевий орган замовляють спеціалізованим науково-дослідним інститутам розробку зазначеного проекту.

5. Експертиза проектів оголошення природних територій курортними

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-епідеміологічній експертизам, які провадяться відповідно до законів України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року.

6. Розгляд проектів органами виконавчої влади

У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-епідеміологічної експертиз щодоресурсовпорядних проектів оголошення природних територій курортними, матеріали передаються:

- щодо курортів державного значення - Держтуризмкурортів до Кабінету Міністрів України;

- щодо курортів місцевого значення - місцевими органами Держтуризмкурортів до відповідної обласної державної адміністрації.

Після розгляду проекту Кабінет Міністрів України передає його до Верховної Ради України, а обласні державні адміністрації - до відповідних обласних рад.

7. Прийняття рішення про створення курорту

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають обласні ради за поданням обласних державних адміністрацій.

8. Втілення рішення - відведення земельних ділянок, здійснення землевпорядних заходів згідно з Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року і Законом України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року.

Розділ 2. Правовий режим окремих рекреаційних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Правовий режим лікувально-оздоровчих та курортних зон має свої особливості, зумовлені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження. Особливостями правового режиму лікувально-оздоровчих та курортних зон є:

· можливість встановлення більш суворих екологічних нормативів, що передбачено ст. З Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища";

· цільове використання в залежності від їх властивостей -- лікувальних, оздоровчих тощо;

· обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики. [14]

За загальним правилом згідно з ст. 62 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні.

В залежності від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється користування надрами, не пов'язані з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладання кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будівель, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які забезпечують використання лікувальних факторів і таке інше (статті 31-83 закону України "Про курорти").

Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою (стаття 30 Закону України "Про курорти"). [14]

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Друга зона (зона обмежень) охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних та лікувальних факторів курорту.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. [25, с. 13]

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної охорони) приватизація земельних ділянок або надання їх в користування відповідним суб'єктам може відбуватися лише в порядку, передбаченому статтями 13, 16, 17, 19, 22 і 26 Закону України "Про курорти", а також статтями 116-126 Земельного кодексу України.

Детально врегульована правовий режим охорони лікувальних ресурсів курортів. У межах курорту встановлюється округ санітарної охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту та в межах якого забороняється будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, завдають шкоди лісу тощо (статті 27, 28, 29 Закону України "Про курорти"). Цей округ поділяється на зони: перша зона -- зона суворого режиму (її режим встановлений ст. 31 Закону); друга -- зона обмежень (ст. 32 Закону); третя -- зона спостережень (ст. 33 Закону). [23, с. 125]

З метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту (ст. 62 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 27, 28 Закону України "Про курорти", частина друга ст. 48 ЗК України).

Перша зона -- суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Правовий режим цієї зони є найбільш суворим з погляду заборон та обмежень господарської діяльності. На території цієї зони забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпо­середньо забезпечують використання лікувальних факторів). [23, с. 127] рекреаційний оздоровчий правовий законодавство

На території зони суворого режиму дозволяється: провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, проти-карстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

Друга зона -- обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

Правовий режим цієї зони менш жорсткий порівняно з режимом першої зони. Тут забороняється: будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних із безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, фунту, ґрунтових вод, повітря; розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах зони обмежень повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках в обов'язковому порядку мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по пе­риметру огороджуються та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами. У разі масового поширення небезпечних та карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах та інших зелених насадженнях за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому природному середовищі, пестицидів. [21, с. 161]

Третя зона -- спостережень охоплює: всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліма­тичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

На території зони спостережень забороняється: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Зона спостережень є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природ­них територій курортними територіями державного значення.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення. [21, с. 131]

Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення -- Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до статей 31, 32 і 33 Закону України "Про курорти".

Землі округів санітарної охорони курортів не вилучаються зі складу земель основного суб'єкта права землекористування, однак земельна правоздатність останнього суттєво обмежується інтересами охорони еколого-правового і санітарного режиму цих земель.

Особливості зон санітарної охорони водних об'єктів лікувально-оздоровчого призначення встановлені Водним кодексом України. Згідно зі ст. 93 цього кодексу з метою охорони таких об'єктів у районах, що використовуються для лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів визначаються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Якщо до категорії лікувальних віднесені водні об'єкти, то їх охорона згідно зі ст. 104 Водного кодексу України здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів. Зокрема, на землях навколо таких об'єктів встановлюються округи санітарної охорони курортів. Режим відповідних округів регулюється законодавством про охорону здоров'я. [2]

Смуги земель лісового фонду, віднесені до першого та другого поясів зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій, віднесені Лісовим кодексом України за категорією захисності до першої групи, а саме до санітарно-гігієнічних та оздоровчих лісів. Згідно зі ст. 53 Лісового кодексу України у лісах першої та другої зон округів санітарної охорони курортів і лікувально-оздоровчих зон обмежуються рубки лісу. При цьому дозволяються тільки рубки догляду, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів, лісовідновні рубки -- в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості, а також деякі інші рубки (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом у встановленому порядку гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

Зважаючи на особливу цінність земель курортних територій, законодавством встановлені для них підвищені ставки земельного податку.

Дбаючи про найбільш сприятливий для живих організмів стан навколишнього природного середовища курортів та лікувально-оздоровчих територій, законодавство дозволяє встановлювати для відповідних зон більш суворі нормативи гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин, екологічної безпеки водокористування та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище (частина п'ята ст. 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", частина друга ст. 36 Водного кодексу України). [2, 14]

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" (2000 р.) на територіях відповідних зон із метою здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану може встановлюватися тимчасова заборона на функціонування санаторно-курортних закладів. Відповідна заборона визначається рішеннями про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації і має на меті сприяння якнайшвидшому поновленню природного стану курортних територій шляхом ліквідації наслідків надзвичайної екологічної ситуації, недопущення його впливу на людей, що проходять лікування, медичну реабілітацію чи профілактику. [12]

2.1 Право власності і користування рекреаційних, лікувально-оздоровчими зонами та курортами

Право власності на землі рекреаційного призначення -- це право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Указані форми власності набуваються та реалізуються різними суб'єктами на підставі Конституції, інших законів в порядку, передбаченому цим Земельним кодексом України (статті 78-91,116-129,131,132).

Землі рекреаційного призначення залежно від виду економічної діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території поділяються на два види: а) природні або окультурені, на яких заборонена господарська та інша несумісна діяльність, що руйнівно впливає на природне довкілля або перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму; б) землі, на яких створені спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частини території України, де діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України. [3]

Правове регулювання використання та охорони першого виду земель рекреаційного призначення здійснюється згідно з Земельним кодексом України, законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року та законом "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року. [14]

За характером використання цих земель та зон рекреації вони поділяються на одноваріантні, тобто для одного виду рекреаційної діяльності і багатоваріантні -- для двох або більше видів рекреаційної діяльності, один з яких має переважне значення; а також комплексні, коли можливе одночасне їх використання за кількома видами рекреаційної діяльності.

Залежно від організаційної форми рекреаційних зон на землях рекреаційного призначення вони можуть бути у віданні певних юридичних осіб (наприклад, міський парк культури та відпочинку); бути структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків, національних природних парків); бути земельними територіями без організаційної форми, перебуваючи у виданні місцевих Рад (землі, зайняті скверами, бульварами, зонами відпочинку житлових районів тощо). [24, с. 78]

Право користування землями рекреаційного призначення здійснюються у двох формах: загального і спеціального користування.

Загальне користування здійснюють громадяни в порядку, передбаченому законодавством і визначеному місцевими Радами. Це користування парками, скверами, бульварами, садами населених пунктів; користування водами в оздоровчих цілях в місцях, що створюються Радами (ст. 64 Водного кодексу України); користування сприятливим кліматом.

Спеціальне користування землями рекреаційного призначення здійснюють громадяни та суб'єкти підприємницької діяльності на підставі рішень місцевих органів влади та самоврядування з метою організації рекреаційної та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Правовий режим земель оздоровчого призначення передбачає можливість їх перебування у державній, комунальній та приватній власності (ст. 49 Земельного кодексу України". Земельний кодекс України (ст. 84) містить заборону на передачу у приватну власність лише частини земель оздоровчого призначення, а саме тих, на яких розташовані об'єкти оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Отже, заборона на приватизацію земель оздоровчого призначення не поширюється на розташовані в межах територій курортів земельні ділянки, надані громадянам та юридичним особам, якщо на таких ділянках відсутні об'єкти оздоровчого призначення (санаторно-курортні заклади тощо). [17, с. 164]

Таким чином, власнісний статус цієї категорії земель повністю підпорядкований власнісному статусу об'єктів курортної інфраструктури та інших об'єктів нерухомого майна, які розташовані на землях оздоровчого призначення. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про курорти" приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебувають у державній або комунальній власності, забороняється. Крім того, забороняється приватизація спеціальних санаторно-курортних закладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами і хворобами спинного мозку та хребта), що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували у державній або комунальній власності. Отже, земельні ділянки, на яких розташовані зазначені санаторно-курортні заклади, приватизації не підлягають.

Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійснюватися в порядку, встановленому законами з питань приватизації, за умови збереження профілю об'єктів, що приватизуються (ст. 26 Закону України "Про курорти"). Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизовані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі (п. 3) з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій планується проведення приватизації оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об'єктів незавершеного будівництва. Разом з такими об'єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані. [4]

Для забезпечення раціонального використання і охорони земель рекреаційних зон на їх територіях визначають різні функціональні зони: а) особливо охоронювана; б) пізнавальна; в) короткочасного відпочинку; г) обслуговування відвідувачів; д) господарського призначення. [17, с 166]

Основні права та обов'язки користувачів землями рекреаційного призначення передбачені Конституцією України (статті 13, 14, 22, 26, 41, 50, 66), Земельним кодексом України (статті 95--97), Законом України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. (статті 21, 22) та іншим законодавством. [1, 3, 16]

Деякі особливості використання земель рекреаційного призначення передбачає Лісовий кодекс України. Рекреаційна функція лісу визначається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Самостійними видами є використання лісу та земельних ділянок лісового фонду з рекреаційною, культурно-оздоровчою, спортивною та туристичною метою. Порядок користування земельними ділянками лісового фонду в культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях встановлює Кабінет Міністрів України (ч. 2 ст. 75 Лісового кодексу). [7]

Деякі особливості має використання земель рекреаційного призначення, розташованих на землях природно-заповідного фонду. Так, землі рекреаційних зон регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі і оренди), так і на праві власності залежно від форми власності самих об'єктів природно-заповідного фонду.

2.2 Органи управління рекреаційними, лікувально-оздоровчими зонами та курортами

Спеціально уповноважений орган у сфері організації курортної справи є Міністерство культури. Цей орган бере участь у формуванні державної політики у курортній галузі, забезпечує її реалізацію, здійснює управління, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до її відання. Вона здійснює функції щодо: формування та реалізації державної політики у відповідній сфері; програмування розвитку курортів, участь у розробленні проектів Державного бюджету України, державної програми економічного і соціального розвитку України, програми діяльності Кабінету Міністрів України; прогнозування розвитку курортів в Україні, організації наукових, маркетингових та інших аналітичних досліджень, пов'язаних із розвитком курортів; реалізації кадрової політики в галузі, здійснення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; здійснення у випадках, передбачених законодавством, ліцензування певних видів господарської діяльності; участі у стандартизації, технічному регулюванні та сертифікації в курортній сфері; розробки фінансових та економічних нормативів, системи фінансування, обліку та звітності; збирання та обробки статистичних даних; участі в міжнародній договірній роботі у відповідній сфері; здійснення інформаційної, рекламної та видавничої діяльності з питань курортної справи; організації та координації роботи заінтересованих суб'єктів, пов'язаної зі створенням матеріально-технічної бази для діяльності курортних (крім санаторно-курортних) закладів незалежно від форми власності, пов'язаної з використанням лікувальних ресурсів, підприємств, установ та організацій, які обслуговують курорти; управління об'єктами державної власності, що належать до курортної сфери; розгляду клопотань про оголошення природних територій курортними, розроблення проектів рішень з цих питань та подання в установленому порядку Кабінету Міністрів України відповідних пропозицій; забезпечення створення та ведення Державного кадастру природних територій курортів України, створення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України. [20, с. 126]