Розвиток міжнародної торгівлі на сучасному етапі. Торговий баланс України

Аргументом на підтвердження вагомості зовнішніх факторів посткризового відновлення економіки України слугує також той факт, що темпи зростання експорту перевищували динаміку внутрішнього споживання аналогічної продукції у більшості галузей економіки, що спричинило збільшення частки експорту у загальному обсязі реалізованої продукції промисловості до 39,3 % у 2010 р. порівняно з 37,6 % у 2009 році. Лідерами експортоорієнтованої моделі розвитку стали підгалузі вітчизняної обробної промисловості, а саме: металургія, де частка експорту у реалізованій продукції склала 72,6 %, машинобудування (72,3 %), хімічна та нафтохімічна промисловість (59 %). В цілому по обробній промисловості, за даними Державної служби статистики України, значення цього показника перевищило 50 %.

Парадоксально з економічної точки зору виглядає той факт, що значне скорочення протягом 2008-2010 рр. питомої ваги у вартісному обсязі експорту найбільш енергетично містких товарів, - продукції чорної металургії (на 7,5 в. п.) та хімічної галузі (на 0,8 в. п.), - а в імпорті, - транспортних засобів (8,1 в. п.) (переважно за рахунок автомобілів), -супроводжувалося значним збільшенням питомої ваги енергетичних ресурсів у структурі вартості товарного імпорту (на 5 в. п.) (див. рис. 4.5, 4.6). У 2010 році обсяг енергетичного імпорту склав 19,6 млрд. дол. США, що на 33,9 % більше, ніж у попередньому році. Це зумовлено зростанням цін на газ - на 23 %, нафту - на 29 %.

При цьому, фізичні обсяги поставок нафти та нафтопродуктів також зросли порівняно з 2009 р. Питома вага енергоносіїв у структурі товарного імпорту зросла з 26,7 % у 2008 році до 32,3 % у 2010 році. Обсяги неенергетичного імпорту у 2010 р. зросли аналогічним чином - на 33,4 %. При цьому, на 22,5 % це пов'язано саме із зростанням фізичних обсягів поставок, що свідчить про швидке відновлення внутрішнього попиту після різкого падіння у кризовому 2009 році.

Зниження у 2010 році порівняно з 2008 роком обсягу пасивного сальдо за високотехнологічними статтями торгівлі (механічне обладнання; машини та механізми, електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку, транспортні засоби та шляхове обладнання тощо) було наслідком скорочення внутрішнього попиту на іноземні товари виробничого призначення, що обумовлене зменшенням обсягів внутрішнього виробництва під час кризи. При цьому зазначимо, що у 2010 році порівняно з 2009 роком відбулося скорочення питомої ваги вітчизняної продукції інноваційного спрямування на внутрішньому ринку. Доволі високими темпами відновлювався імпорт інвестиційних товарів - продукції машинобудування (40 %), зокрема наземних транспортних засобів (у 1,7 разу) та електричних машин (у 1,6 разу). Обсяги поставок легкових автомобілів у 2010 році зросли в 1,9 разу, а їх частка в імпорті продукції машинобудування сягнула 14 %. В результаті цього у секторі машинобудування частка продукції українського виробництва у внутрішньому споживанні зменшилася на 4,9 в. п. Найбільш відчутним було витіснення іноземними виробниками продукції вітчизняних підприємств у галузі електричного та електронного устаткування (зменшення на 10,2 в. п.). Відновлення попиту з боку населення на легкові автомобілі, а також зростання обсягів ввезення обладнання для транспортної сфери, промисловості, сільського господарства сформували сприятливі умови для стрибкоподібного зростання (на 69,3 %, порівняно з 2009 роком) імпорту транспортних засобів та шляхового обладнання. Приріст імпорту інших промислових товарів на рівні 25 - 40 % засвідчив витіснення вітчизняної продукції у хімічному, металургійному та машинобудівному сегментах внутрішнього ринку.

Вигідне транзитне положення нашої держави традиційно забезпечує переважання транспортних послуг у торгівлі послугами. На транспортні послуги України припадає понад 65 % експорту послуг, а за період з 2008-2010 рр. їхня частка зросла найбільше (+2 в.п.) і досягла 67,1 % (рис. 4.7.а). У структурі експорту транспортних послуг провідне місце належить трубопровідному транспорту, зростання якого було найбільш динамічним (за період з 2008 по 2010 рр. обсяг експорту відповідних послуг зріс на 31,1 %, а питома вага у загальному обсязі експорту послуг збільшилась з 21,8 % до 28,9 % за рахунок зниження часток усіх інших видів транспорту). Таке зростання відбулось в основному через збільшення надходжень за транспортування газу (в 1,7 разу) майже повністю за рахунок підвищення тарифів.

Позитивні зрушення спостерігались у деяких сферах високотехнологічних послуг. Так, за період 2008-2010 рр. значною мірою зріс експорт комп'ютерних послуг (на 23,9 %), будівельних послуг (5,8 %), роялті та ліцензійних послуг (5 %), а також послуг зв'язку (4,3 %). Разом з тим, суттєве скорочення експорту відбулося у галузях страхових послуг (-68,4 %), послуг приватним особам та у галузі культури і відпочинку (-52,6 %), державних послуг (-50,1 %), подорожей (-22,8 %), інших ділових послуг (-8,7 %), ділових професійних та технічних послуг (-4,4 %), фінансових послуг (-2,3 %). У цілому, інформаційно-комунікаційні, наукомісткі, фінансові, ділові та інші високотехнологічні види послуг скоротилися за аналізований період більш, ніж на 134 млн. дол. США (або на 4,3 %), що обумовило зниження їх сукупної питомої ваги у структурі експорту послуг з 26,7 % до 25,8 % (див. рис. 4.7.а).

Видова структура імпорту послуг, порівняно зі структурою їхнього експорту, є значно більш диверсифікованою (рис. 4.7.б). За період 2008-2010 рр. значно збільшився імпорт інших ділових послуг (44,6 %), роялті та ліцензійних послуг (43,5 %), послуг ремонту (36,7 %) та державних послуг (на 34,3 %). Одночасно спостерігалося значне скорочення імпорту страхових послуг (-44,4 %), транспортних послуг (-30,9 %), фінансових послуг (-26 %), комп'ютерних послуг (-25,9 %), різних ділових, професійних та технічних послуг (-23,8 %), подорожей (-19 %).

Загалом імпорт послуг в Україні є значно більш технологічним, ніж експорт, - сукупна частка високотехнологічних послуг, хоч і скоротилася після кризи, проте залишається на досить високому рівні (63,2 % загального обсягу імпорту послуг у 2010 році).

Рис. 4.7а. Динаміка структури експорту послуг з України у 2008-2010

Рис. 4.7б. Динаміка структури імпорту послуг до України у 2008-2010

4.3.3 Інтегральні характеристики структури експорту України

Рівень концентрації експорту є одним із важливих чинників, що слугує індикатором чутливості країни до зовнішніх шоків на товарних ринках. Відтак динаміка змін цього показника дозволяє, з одного боку, робити висновки щодо якісних змін у зовнішньоекономічній позиції країни під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників, а, з іншого - прогнозувати наслідки таких впливів на перспективу. Аналіз рівня концентрації⁴ товарного експорту України, здійснений на рівні трьохзначних кодів класифікації товарів за міжнародною системою SITC (rev. 3), свідчить, що тенденції концентрації національного експорту значно відрізняються від країн з перехідною економікою та розвинутих країн, найбільшою мірою корелюючи при цьому з динамікою країн, що розвиваються (рис. 4.8).

Рис. 4.8. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Як видно на рис. 4.8, після вступу до СОТ відбулося посилення концентрації вітчизняного експорту, що пояснюється збільшенням обсягів експорту традиційних для України видів продукції. Загалом, рівень концентрації українського експорту у 2008-2009 рр. залишається вдвічі нижчим, порівняно з показником транзитивних країн. Така значна відмінність пояснюється тим, що найбільший вплив на визначення загального показника для країн цієї групи має структура товарного експорту Російської Федерації, яка є ресурсо- та енергоємною та властивою лише для цієї країни регіону, і характеризується ще більш високим та таким, що постійно зростає рівнем концентрації (0,38 у 2009 році). Водночас, низький рівень товарної концентрації експорту свідчить про його меншу залежність від

Коефіцієнт концентрації експорту розраховано на базі показника Герфіндала-Гіршмана, який відображає рівень концентрації і-тих товарних статей у структурі експорту та набуває значень від 0 до 1 (максимальний рівень концентрації експорту).

Якщо рівень сконцентрованості товарної структури експорту є доволі різнорідним за групами країн та окремими країнами світу (цей показник, до речі, є важливим індикатором рівня міжнародної конкурентоспроможності країни на світовому ринку), то рівень концентрації товарної структури імпорту є фактично однаковим для усіх країн світу, що свідчить про значно вищий досягнутий на сьогодні рівень глобалізації ринків, аніж виробничої сфери (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Динаміка коефіцієнту концентрації товарного імпорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009.

Економіка України на початку 2000-х років демонструвала доволі високий рівень концентрації імпорту, що різко перевищував світовий показник, проте за період економічного зростання відбулася швидка конвергенція із загальними тенденціями у цій сфері: лише за 4 роки - з 2002 по 2006 рік - рівень концентрації товарного імпорту знизився майже вдвічі (з 0,21 до 0,12). Це обумовлено зростанням у структурі імпорту питомої ваги споживчих товарів за одночасного скорочення частки мінеральних продуктів з 42-45 % у 2000-2001 рр. до 30-34 % у 2008-2010 рр. Очевидно, що такі зрушення є наслідком лібералізації режиму зовнішньої торгівлі України, а також випереджаючого зростання реальних доходів населення порівняно з динамікою реального ВВП України у період економічного зростання 2000-2007 рр. Починаючи з 2003-2004 рр. рівні диверсифікації товарного експорту розвинутих країн і країн, що розвиваються, характеризувалися відчутною конвергентною динамікою, і особливо чітко ця тенденція проявилася саме в останні роки (2007-2009 рр.).

Рис. 4.10. Динаміка коефіцієнту диверсифікації товарного експорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009

Структура товарного експорту України (або рівень його диверсифікації⁵) значно відрізняється від світової, як видно з рисунку 4.10.

Водночас транзитивні економіки, включаючи і Україну, продемонстрували доволі відмінні закономірності у сфері диверсифікації експорту. І хоча, як зазначалося вище, рівень концентрації товарного експорту України, а значить і його залежності від зовнішніх факторів, є значно нижчим, порівняно з транзитивними економіками, проте тенденції формування його структури в даний час суттєво відрізняються від загальносвітових. Така ситуація обумовлена інертним характером розвитку національної економіки, яка не схильна до самооновлення на інноваційній високотехнологічній основі.

Імпортна товарна диверсифікація в Україні має тенденцію до зближення із загальносвітовими процесами. Так, якщо у 2000-2001 роках коефіцієнт диверсифікації структури товарного імпорту України складав 0,44-0,46, після вступу до СОТ він став майже на 30 % нижчим - лише 0,32-0,35 у 2008-2009 рр. (рис. 4.11).

В цілому ж, як і раніше, світові тенденції трансформації товарної структури торгівлі визначаються високорозвинутими країнами світу.

Рис. 4.11. Динаміка коефіцієнту диверсифікації товарного імпорту України та провідних груп країн світу за рівнем економічного розвитку, 2000-2009

При цьому, в даний час сформувався стійкий обернено-пропорційний зв'язок між товарними структурами імпорту транзитивних країн та країн, що розвиваються, що свідчить про високий рівень взаємозамінності внутрішніх ринків цих двох груп країн з точки зору збутових стратегій транснаціональних корпорацій, що базуються у ключових розвинутих країнах.

У ситуації високого рівня товарної концентрації експорту фактором, який потенційно може знизити чутливість експорту до коливань світової кон'юнктури, є наявність у експортному кошику країни високотехнологічних товарів, попит на які має нижчий рівень еластичності порівняно з іншими товарами. Таким чином, одним із важливих показників рівня конкурентоспроможності експорту країни є частка високотехнологічних товарів. Тобто це товари, які характеризуються високим рівнем доданої вартості, технічної та споживчої новизни, застосуванням у процесі їхнього виробництва сучасного обладнання, новітніх технологічних процесів та працівників з високим рівнем освіти та кваліфікації (Додаток 2). Міцні позиції експортерів на світовому ринку високотехнологічної продукції створюють стратегічні конкурентні переваги для економіки країни в цілому, сприяючи зростанню валютних надходжень, дохідності та рентабельності національного бізнесу, зменшуючи залежність від сировино-ресурсних та енергетичних факторів, кон'юнктурних коливань тощо. Обсяги високотехнологічного експорту України - незначні і складають лише 1,4 - 1,5 млрд. дол. США на рік, або близько 4 % експорту товарів обробної промисловості (рис. 4.12). Світова фінансова криза суттєво не вплинула на динаміку вітчизняного високотехнологічного експорту, а зростання його питомої ваги у структурі експорту обробної промисловості з 3,22 % у 2008 році до 5,38 % та 4,26 % у 2009 та 2010 роках відповідно свідчить про кращий стан справ у високотехнологічних галузях на загальному фоні посткризового розвитку обробної промисловості.

За даними ООН, у 2008 році світовий обсяг експорту високотехнологічних товарів склав 1866 млрд. дол. США, при цьому, частка України у 2000-2009 рр. коливалася в межах 0,05 - 0,11 % світового експорту високотехнологічних товарів.

Рис. 4.12. Динаміка обсягів та часток високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості України, 1996 - 2010 рр.

Загалом, за середнім значенням частки високотехнологічного експорту (4,06 %) за період 2007-2009 рр. Україна посідає 91 місце з 213 країн світу, незначно поступаючись Іспанії (5,23 %), Малі (5,02 %), Кенії (5 %), Грузії (4,93 %) (Додаток 3). Частка високотехнологічного експорту обробної промисловості деяких невеликих розвинутих острівних держав складає 40-50 % і більше; у провідних розвинутих країн світу цей показник варіює у межах 15-30 %.

Підсумовуючи зазначимо, що рівень концентрації українського експорту є високим, отже динаміка зовнішньої торгівлі залежить та (у середньостроковій перспективі) продовжуватиме залежати від нестабільних цін на метал та хімічну продукцію. У період 2000-2008 рр. Україна мала кращі показники концентрації експорту та мала більш технологічну його структуру. Така ситуація була досить типовою для країн Східної Європи під час трансформаційного періоду. Проте до 2008 року Україна втратила зазначені переваги. До того ж, незважаючи на певний прогрес України у період між 2001 і 2008 роками, її випередили у відносному вираженні інші країни, які були її найбільшими конкурентами і яким вдалося значно швидше здійснити удосконалення своїх експортних кошиків .

З наведеного вище аналізу можна зробити висновок, що вступ України до СОТ не тільки не змінив характеристики зовнішньоекономічного позиціонування країни, але деякою мірою законсервував їх. Станом на кінець 2010 р. в Україні наявний високий рівень концентрації експорту порівняно з іншими країнами, і на цю проблему також вказують оцінки диверсифікації експорту. Динаміка ВВП також показує чітку кореляцію із цінами на основних для українського експорту біржових ринках. Водночас низька частка технологічного експорту вказує на відсутність суттєвого простору для маневру в умовах кризового падіння попиту на сировинних ринках.

4.4 Чинники розвитку зовнішньої торгівлі України

З метою максимально повного врахування впливу сукупності чинників зовнішньої торгівлі та виокремлення місця в них процесу адаптації до умов функціонування України в межах СОТ найбільш доцільним є використання макроекономічного підходу до їх класифікації. Аналіз результатів експортно-імпортної діяльності України засвідчив, що ключовим чинником, який обумовлював розвиток не лише вітчизняної зовнішньої торгівлі, але й світових ринків, є ціновий. Саме динаміка світових цін є безпосереднім ринковим регулятором і визначає обсяги попиту та пропозиції біржових товарів. Поряд з цим низка нецінових чинників мала суттєвий опосередкований вплив на обсяги світової торгівлі, формуючи умови здійснення експортно-імпортних операцій. Зокрема, до них належать:

- особливості розвитку світової економіки в цілому та країн-партнерів;

- результати функціонування вітчизняної економіки, включаючи особливості валютно-курсовою динаміки, оподаткування експортно-імпортних операцій, а також митно-тарифне та нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі.

4.4.1 Зовнішні чинники впливу

Динаміка світових товарних ринків. Ціноутворення на світовому ринку біржових товарів протягом періоду 2008-2011 років відбувалося здебільшого під впливом кризових процесів: відтак найбільше падіння попиту та цін спостерігалося, починаючи з середини 2008 р.; від середини 2009 року розпочалося післякризове відновлення, що тривало протягом 2010 р. Ціни на всі основні біржові товари значно підвищилися з середини 2010 року. За розрахунками МВФ протягом 2010 року загальний індекс цін (дефлятор) світової торгівлі зріс на 7,2 %, при цьому зростання загальних обсягів світової торгівлі становило 13,6 %. Гальмування відновлювальних процесів в 2011 році та непевні прогнози щодо економічної динаміки на 2012 рік формують передумови щодо цінової нестабільності на товарних ринках (рис. 4.13).

Станом на кінець 2010 р. показник індексу цін вже відшкодував більше половини свого зниження від свого циклічного максимуму у липні 2008 року і надалі залишається високим у реальному вираженні. Різкі підвищення цін на біржові товари були викликані в основному більш високим, ніж очікувалось, економічним підйомом як в країнах з ринком, що формується, так і в країнах з розвиненою економікою. Крім того, перебої пропозиції також відіграли свою роль.

Динаміка індексу цін світових товарів у 2010 році, передовсім, пов'язана із суттєвими змінами на ринках металопродукції, сільськогосподарської сировини та енергоносіїв, де відбулось підвищення цін відповідно на 48,1 %, 33,2 % та 27,9 % порівняно з попереднім роком. На продовольчі товари та напої зростання цін не перевищувало 14 %, в той час, як на продукцію обробної промисловості - 3 % .

Рис. 4.13. Ціни на біржові товари та обсяг світової торгівлі

Рис.4.14. Індекси світових цін на біржові товари

Ціни на метали істотно підвищилися у другій половині 2010 р. - на початку 2011 р., перевищивши рівень 2003 року у 3,3 разу (див. рис. 4.14). Зважаючи на вплив загальних макроекономічних факторів та на підвищення схильності до ризику, на фінансових ринках зберігалася тенденція тісного взаємозв'язку між зміною цін на метали та світових цін на акціонерний капітал. Світове споживання всіх базових металів, крім олова, досягло рекордно високого рівня. Пропозиція реагувала на зростаючі ціни, але повільно, переважно внаслідок більш жорстких екологічних чинників (наприклад, скорочення виробництва алюмінію в Китаї через нестачу електроенергії) і трудових суперечок (наприклад, страйків на мідних копальнях у Чилі).

Ціни на сільськогосподарську сировину та матеріали, які протягом 2003-2007 років відзначались незначними темпами приросту на рівні 0,5 %, - 8,8 % протягом 2010 року підвищились на 33,2 %. Порівняно з 2003 роком їх сукупний приріст склав 31,1 % (див. рис. 4.14). На початку 2011 року, за підрахунками експертів МВФ, індекс цін на продукцію сільського господарства досяг нової рекордної позначки, підвищившись приблизно на 41 % порівняно з 2010 роком. Ціни підвищилися на широке коло товарів, зокрема найбільшою мірою на зерно (на 82 %), хоча на деякі зернові, зокрема рис, ціни все ще залишаються нижчими за рівень 2008 року. Тим часом, ціни на інші групи продуктів харчування, що мають більш високу еластичність за доходом (зокрема, насіння олійних, м'ясо, цукор і морепродукти), вже перевищили їхні колишні високі рівні. Таке зростання цін на продовольчі товари пов'язане з суттєвими шоками пропозиції, спричиненими несприятливими погодними умовами 2010 року. Їх наслідками стало зменшення врожаїв пшениці (Росія, Україна), рису, каучуку, бавовни і овочів місцевого виробництва (Південна і Південно-Східна Азія), кукурудзи (США) та цукру (Індія). Хоча пропозиція не виправдала очікувань, попит на основні харчові культури залишається високим, багато в чому внаслідок економічного зростання країн з ринками, що формуються. Під час останньої світової рецесії темпи зростання попиту були незвично високими - приблизно 2,5 %. Попит залишався стійким переважно за рахунок різкого пожвавлення виробництва біопалива. Зміна цін ускладнювалась торговельними обмеженнями, зокрема, забороною на експорт зерна в Росії і квотами на експорт зерна в Україні у 2010 році. Всі ці фактори обумовили ускладнення умов на ринках сільськогосподарської продукції, що затримало процес відновлення виснажених продовольчих запасів.

На ринку енергоносіїв мало місце постійне підвищення ціни на нафту, яка на початок 2011 року перевищила 70-80 дол. США за барель, зумовлене зростанням попиту на нафту. Зокрема, у 2010 році попит на нафту підвищився на 3,4 %, що є найвищим рівнем починаючи з 2004 року. Це пояснюється, з одного боку, більш високими темпами світового економічного зростання у 2010 році, а з іншого, - зміною енергетичної політики в Китаї, яка призвела до зниження поставок електроенергії деяким секторам та підвищення попиту на дизельне паливо. З кінця січня 2011 року виникли суттєві ризики та перебої пропозиції нафти у зв'язку з заворушеннями на Близькому Сході та у Північній Африці. У відповідь на цей шок ціни на нафту підвищилися з приблизно 95 дол. США за барель у кінці січня до 110 дол. США на початку березня.

Отже, зміни на світових товарних ринках упродовж 2009-2010 років створили суттєві стимули для зростання обсягів експортної діяльності України, передовсім, за рахунок підвищення попиту на продукцію металургії та шоків пропозиції на ринку сільськогосподарської сировини. Разом з тим, зростання вартості імпортних закупівель України великою мірою обумовлене стійким підвищення цін на нафту.

Розвиток світової економіки

Серед чинників, що формували умови світової торгівлі після приєднання України до СОТ провідну роль відіграла економічна та фінансова криза. Вона потрясла світову економіку в другій половині 2008 року і проявилась глобальною рецесією у 2009 році. Масштаби та глибина кризи стали найбільшими за останні 70 років. Скорочення обсягів торгівлі становило 12,2 %, а світового реального ВВП - на 0,5 % (рис. 4.15). Незважаючи на фундаментальний характер причин кризи, вже у 2010 році в більшості країн світу розпочалось одужання економіки. Приріст світового реального ВВП за цей рік склав 5,0 %.

Рис. 4.15.Динаміка світового ВВП та торгівлі

Втім, зростання світової економіки не є збалансованим. Покращення ситуації на фінансових ринках сприяє швидкому зростанню активності в багатьох країнах з ринком, що формується, та країнах, що розвиваються. Темпи економічного приросту в цих країнах є більш ніж вдвічі вищими (7,3 %) порівняно з розвиненими країнами, де вони склали в середньому 3 %. Враховуючи масштаби рецесії в багатьох країнах з розвиненою економікою, зростання все ще не зміцніло. Між тим, в багатьох країнах з ринками, що формуються, обсяг виробництва у І кварталі 2011 року вже перевищив передкризовий рівень. Зниження активності, що спостерігалося в ІІ кварталі 2011 року, дещо погіршує прогнози щодо перспектив розвитку світової економіки. Втім, темпи зростання в більшості країн з ринком, що формується, і країн, що розвиваються, залишаються нестабільними: економіки, що розвиваються, фіксують симптоми «перегріву», розвинуті економіки гальмують зростання через боргове навантаження. В цілому, у І кварталі 2011 року зростання світової економіки у річному обчисленні склало 4,3 %. За оцінками МВФ, економічні перспективи на 2011-2012 рр., незважаючи на відновлення коливань ринкової кон'юнктури через побоювання перебоїв поставок нафти, є позитивними.

Найбільшою мірою фінансово-економічна криза вразила регіони Європи та Центральної Азії. Їхні економіки демонструють повільніші темпи відновлення, ніж інші регіони світу. Економічне зростання в Росії все більшою мірою визначається внутрішнім попитом - споживанням та інвестиціями, при цьому має місце незначний приріст обсягів кредитування. Лідером економічного зростання залишається Китай, ВВП якого у І кварталі 2011 року зріс на 9,7 % порівняно з відповідним періодом попереднього року, а обсяги промислового виробництва - на 14,4 %. Основним двигуном його зростання є експорт, частка якого у ВВП становила 39,7 %.

Отже, вплив тенденцій розвитку світової економіки на результати зовнішньоторговельної діяльності Україні протягом 2008-2010 років проявився у різкому скороченні глобального попиту в умовах фінансово-економічної кризи та його поступовому відновленні у посткризовий період.

Торговельні обмеження.

В умовах світової фінансової кризи 2008-2009 рр. під впливом загострення соціальної напруги та високого політичного тиску з метою захисту національних економік від кризових негараздів уряди багатьох країн суттєво підвищили використання протекціоністських заходів у різних сферах діяльності. Важливу роль у запобіганні зростанню протекціонізму відіграла система регулювання торгівлі СОТ, проте помітних зрушень у приборканні протекціонізму під час кризи так і не було досягнуто. З настанням фази економічного відновлення кількість торговельних обмежень суттєво не зменшується. Так, за даними незалежного міжнародного проекту "Global Trade Alert" (GTA), за період з середини 2008 року (з початку світової фінансової кризи) станом на середину 2010 р. було зафіксовано 1339 протекціоністських заходів. За оцінками незалежного міжнародного проекту "Global Trade Alert" найбільшими порушниками еквівалентності міжнародної торгівлі стали країни Великої Двадцятки та держави-члени ЄС (див. Таб. 4.2). При цьому, найбільш поширеними заходами стали державна допомога / надання пільг вітчизняним виробникам (28 %), заходи щодо захисту торгівлі (антидемпінгові, компенсаційні та захисні мита) (20 %), тарифний захист внутрішнього ринку (13 %), держзамовлення (6 %)¹⁰.

Таблиця 4.2 Ранжування країн за розміром негативного впливу на торговельних партнерів

По відношенню до України найбільша частка відвертих дискримінаційних заходів припадає на країни СНД: із 167 дискримінаційних заходів лише Російською Федерацією запроваджено 70, Білорусією - 19, Казахстаном - 17.

Протекціоністська складова зовнішньоторговельної політики України упродовж аналізованого періоду характеризувалася 27 протекціоністськими заходами, що вплинули на торгівлю з 93 країнами-партнерами. При цьому 7 заходів відповідають принципам та правилам СОТ, 6 заходів потенційно можуть спричинити дискримінацію комерційних інтересів торговельних партнерів, і 14 заходів, що були юридично запроваджені, з високою імовірністю дискримінують іноземні комерційні інтереси. Нижче наведено деякі з протекціоністських заходів з боку українського уряду, що запроваджувалися в умовах кризи. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 925 від 14.10.2008 уряд, намагаючись підтримати металургійну та хімічну промисловості, продовжив до кінця 2009 року низку преференцій, які передбачають запровадження мораторію на підвищення тарифів залізничного транспорту, зниження цін на коксівне вугілля та скасування цільової доплати за газ. Ці заходи, за оцінками експертів GTA, створили дискримінаційні умови для 63 торговельних партнерів України за 136 тарифними лініями у семи економічних секторах. Крім того, з 23 грудня 2009 року Україна запровадила вимоги щодо ліцензування експорту деяких металів, таких як залізо, сталь, мідь і алюміній¹³. Кількісні обмеження запровадженні на імпорт сталевих труб безшовних обсадних та насосно-компресорних з зовнішнім діаметром не більше як 406,4 мм, та сірників. Станом на середину 2011 р., більшість квот уже вичерпано, або майже вичерпано за 2-4 місяці до завершення терміну їх дії.

Значний вплив на зовнішньоторговельні позиції країни мало запровадження у жовтні 2010 року квот на експорт деяких видів сільськогосподарської продукції. Український уряд також запровадив нові правила оформлення експортних контрактів на деякі види сільськогосподарської і продовольчої продукції, які міжнародними експертами було інтерпретовано як запровадження дискримінаційних торговельних обмежень. Крім того, у рамках зобов'язань, взятих Україною при вступі до СОТ, у 2011 році діяло кількісне обмеження на ввезення цукру-сирцю тростинного у розмірі 267,8 тис. тонн (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Інформація щодо стану використання імпортних квот у 2011 році на ввезення цукру-сирцю тростинного, станом на 01.07 2011р.

Таким чином, проведений аналіз обмежуючих заходів торговельної політики України та основних її торговельних партнерів у період з другої половини 2008 року до першої половини 2011 рр. дає підстави зробити низку важливих висновків, а саме:

- в екстремальних умовах світової фінансової кризи країни-члени СОТ, надаючи пріоритет національним економічним інтересам, вдавалися до частих порушень принципу недискримінації, який є основоположним у функціонуванні цієї організації;

- домінуючими інструментами протекціонізму у період 2008-2011 рр. стали державна допомога, податкові пільги, захисні заходи та імпортні тарифи;

- торговельні обмеження по відношенню до України створюють значні перешкоди для розвитку зовнішньоторговельної діяльності вітчизняних компаній, проте оцінити їх у вартісному вимірі доволі складно. При цьому, великою мірою торговельні обмеження пов'язані з провідними торговельними партнерами - Російською Федерацією та іншими членами СНД, Євросоюзом та Китаєм.

- серед країн, що ще не вступили до СОТ, найбільш рішуче засобами захисту національного виробника та внутрішнього ринку скористалася Російська Федерація, запровадивши широкий спектр тарифних та нетарифних торговельних обмежень, з особливим акцентом на масштабних довгострокових програмах державної допомоги фактично усім експортоорієнтованим та імортозамінним галузям економіки. Торговельна політика України виглядає доволі ліберальною на фоні таких даних: за період з середини 2008 року до середини 2011 року національним урядом запроваджено 14 заходів, які можна вважати дискримінаційними по відношенню до комерційних інтересів іноземних торговельних партнерів, тоді як проти України запроваджено 167 таких заходів, що майже у 12 разів більше.

Більшість антикризових заходів в Україні традиційно має короткостроковий характер, натомість існує брак стратегічно зорієнтованої політики розвитку національної промисловості та експортного потенціалу, що робить національну модель економічного розвитку уразливою до зовнішніх шоків та зменшує віддачу від інтегрованості у світову економіку.

4.4.2 Внутрішні чинники впливу

Розвиток вітчизняної економіки протягом періоду набуття Україною членства у СОТ здебільшого корелював з загальносвітовою динамікою. Україна протягом 2008-2010 років пережила надзвичайно важкі часи, пов'язані не лише із негативним впливом світової фінансово-економічної кризи та посиленням протекціонізму, але і з ускладненнями реформувань, викликаними політичними змінами в країні. Скорочення ВВП України у постійних цінах у 2009 році було найвищим серед країн СНД. Урядам Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану спромоглися успішно протистояти світовій кризі та уникнути рецесії виробництва. Спад реального ВВП відбувся у Вірменії (-14,4 % порівняно з 2008 роком), в Росії (-7,9 %) та Молдові (-7,7 %). В Україні у І кварталі 2009 року він сягнув -19,6 % порівняно з І кварталом 2008 року, а в цілому за 2009 рік склав -14,8 % (рис. 4.16).

Скорочення обсягів виробництва відбулось в усіх галузях промисловості України, і найбільшою мірою в тих, що зорієнтовані на експорт. Зокрема, протягом 2009 року хімічне та нафтохімічне виробництво скоротилось на 23 %, металургійне виробництво - на 26,7 %, машинобудування - на 44,9 %, а виробництво продукції сільського господарства - лише на 1,8 % (табл. 4.2). Поряд із загостренням кризи неплатежів це спричинило одночасне падіння обсягів експорту та імпорту товарів і послуг (див. рис. 4.16). Графічний аналіз показує, що трендові лінії динаміки ВВП та сальдо зовнішньої торгівлі під час кризи є майже ідентичними, що пояснюється високим ступенем взаємозалежності результатів функціонування економіки України від її зовнішньоторговельної складової.

Посилення економічної активності основних країн-партнерів на початку 2010 року стимулювало внутрішнє експортоорієнтоване виробництво України. У І кварталі 2010 року приріст реального ВВП становив 4,8 % порівняно з І кварталом 2009 року. Підвищення світових цін на метали сприяло розвитку металургійного виробництва в Україні. В свою чергу, пожвавлення діяльності в металургії позитивно вплинуло на динаміку пов'язаних галузей - видобування корисних копалин та вантажного транспорту.

Таблиця 4.4. Індекси виробництва продукції промисловості та сільського господарства відсотків до відповідного періоду попереднього року

Поступове відновлення зовнішнього інвестиційного попиту, особливо з боку Росії, стимулювало виробництво та, відповідно, експорт продукції машинобудування, зокрема, важкої техніки. Найбільше зростання спостерігалось у виробництві транспортних засобів та устаткування. Ця галузь здійснювала стабільний внесок у приріст промислового виробництва протягом року.

Підвищення попиту населення на м'ясо на початку 2010 року при стабільних цінах на кормові культури, збільшення поголів'я свиней при уповільненні падіння поголів'я великої рогатої худоби, а також збільшення обсягів посівів ярих зернових сприяло зростанню обсягів виробництва та експорту продукції сільського господарства.

В цілому, протягом 2010 року покращення динаміки експортоорієнтованих промислових галузей обумовило зростання промислового виробництва на 11,2 %, зокрема приріст продукції машинобудування склав 36,1 %, хімічної та нафтохімічної промисловості - 22,5 %, металургії - 12,2 %. Сільське господарство загалом не змогло досягти стабільного зростання, і темп падіння його виробництва за рік склав -1,5 %.

Динаміку обсягів виробництва та зовнішньої торгівлі України у І кварталі 2011 року визначали такі фактори як продовження відновлення економічного зростання країн -основних торговельних партнерів, стабільне зростання реальних доходів населення, а також нарощення обсягів державного фінансування. Завдяки посиленому зовнішньому попиту та нарощенню внутрішнього попиту зростання ВВП прискорилось до 5,3 % (порівняно з І кварталом 2010 року). Це сприяло нарощенню обсягів експорту товарів і послуг на 40,5 % у річному вимірі (до 19,7 млрд. дол. США). Додатковий вплив, при цьому, спричинило підвищення цін на світових сировинних ринках. З урахуванням сезонного фактору зростання експорту товарів і послуг у I кварталі становило близько 5 %. Підвищення цін на метали на світових ринках сприяло збільшенню обсягів виробництва металургії та, відповідно, експорту чорних металів. І надалі стабільно підтримувались темпи зростання експорту продукції машинобудування за рахунок високого зовнішнього інвестиційного попиту.

Темпи зростання імпорту також прискорились, що спричинене високими обсягами закупівель природного газу, а також пожвавленням внутрішнього попиту. Найбільший внесок у загальний приріст імпорту було забезпечено зростанням вартісних обсягів імпорту енергоносіїв. Зокрема, збільшився імпорт природного газу та нафтопродуктів з Росії, що пов'язано, з одного боку, із необхідністю відповідно до ухваленого судового рішення повернення газу компанії RosUkrEnergo, а з іншого - з очікуваннями підвищення ціни та експортного мита у наступних кварталах. Окрім того, підвищився обсяг імпорту вугілля через зростання потреб металургії.

Валютно-курсова динаміка від початку 2008 року до квітня 2011 року віддзеркалювала процеси зовнішньоекономічної динаміки України, що були пов'язані зі світовою кризою та з періодом після кризового відновлення. Динаміка офіційного курсу гривні протягом 2008-2009 років була Обумовлена значними коливаннями попиту та пропозиції іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку (рис. 4.17).

У І півріччі 2008 року до початку вересня у зв'язку з переважанням пропозиції іноземної валюти над попитом національна валюта відчувала постійний ревальваційний тиск на міжбанківському валютному ринку.

Рис. 4.17.Обмінний курс гривні та сальдо зовнішньої торгівлі товарами

У вересні 2008 року валютна динаміка різко змінилася: через зниження зовнішнього попиту та цін на продукцію експортноорієнтованих виробництв пропозиція іноземної валюти різко скоротилась, водночас попит на іноземну валюту збільшився. Під впливом посилення тиску на обмінний курс відбулось знецінення гривні до долара США (див. рис. 4.17). Загалом офіційний курс гривні до долара США за 2008 рік знизився на 52,5 % до 7,7 грн. за долар США. Упродовж 2009 року дефіцит іноземної валюти на міжбанківському ринку України наростав, що посилювало вразливість гривні та збільшувало волатильність обмінного курсу. Головними чинниками цього стали: низькі обсяги пропозиції валюти від експортерів та інвесторів, постійне перевищення попиту на валюту над її пропозицією внаслідок погашення зовнішніх боргів, відтік капіталів через банківську кризу та фінансову нестабільність. Загалом, офіційний курс гривні відносно долара США знизився ще на 3,7 % і становив на кінець 2009 року 798,50 грн. за 100 доларів США. Реальний ефективний обмінний курс (РЕОК) гривні зріс на 0,3 %. При цьому номінальний ефективний обмінний курс (НЕОК) гривні протягом року зменшився на 5,7 % переважно через її девальвацію відносно валют країн - основних торговельних партнерів України.

В 2010 році валютно-курсова динаміка поступово стабілізувалася, водночас розпочалося відновлення докризових позицій гривні у співвідношенні до валют країн-пертнерів. Так, офіційний курс гривні до долара США за рік практично не змінився і на кінець 2010 року становив 796,17 гривень за 100 доларів США. Разом з тим реальний ефективний обмінний курс гривні (РЕОК) у 2010 році знизився порівняно з груднем 2009 року на 8,7 %, при цьому її номінальний ефективний обмінний курс (НЕОК) посилився на 4,9 % через її зміцнення відносно валют країн - основних торговельних партнерів України. У І кварталі 2011 року валютно-курсова динаміка зберігала характеристики попереднього року.

Щодо впливу валютно-курсової динаміки на значення сальдо зовнішньої торгівлі України, варто зазначити, що залежність між цими показниками є прямо пропорційною, проте слабкою. Отже, на результати зовнішньоторговельної діяльності України вирішальний вплив мали не стільки валютна політика НБУ, скільки коливання кон'юнктури світових товарних ринків. Цінова динаміка країн-партнерів, а також ступінь використання ними різних видів торговельних обмежень, в першу чергу, визначали попит на товари та послуги з України та обумовлювали динаміку імпортних закупівель.

Щодо податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то вступ України до СОТ мав певний позитивний вплив, в першу чергу, через чинник постійного міжнародного моніторингу української практики оподаткування на предмет недискримінації країн-партнерів. Крім того набуття Україною членства у СОТ та реалізація євроінтеграційної стратегії вимагають узгодження податкового регулювання із міжнародними вимогами. Починаючи з січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який вніс суттєві нововведення в систему оподаткування України, і, зокрема, в регулювання зовнішньої торгівлі, започаткувавши перехід до політики диференційованого стимулювання експорту. Водночас Податковий кодекс зберіг основи системи оподаткування, що діяли в Україні у попередній період. Наразі зовнішньоекономічна діяльність регулюється через податок на додану вартість, акцизний збір, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

З метою стимулювання зовнішньої торгівлі в Україні стосовно податку на додану вартість застосовується нульова ставка, а також запроваджений порядок відшкодування ПДВ платникам, що здійснюють експортну діяльність. У зв'язку з тим, що в Україні податок на додану вартість є основним бюджетоутворюючим податком, а розвиток економіки є залежним від діяльності експортоорієнтованих підприємств, особливого загострення набуває проблема податкового адміністрування сум відшкодування ПДВ, пов'язана із поширенням кримінальних схем. Україна не єдина зіткнулася з цією проблемою. Країни Європейського Союзу також зазнають втрат бюджетних коштів внаслідок зловживання відшкодуванням ПДВ. У Європейському Союзі використовуються подібні до українських кримінальні схеми в цій сфері, за винятком цінових фальсифікацій. Найчастіше використовується шахрайська змова платників податку з двох або більше країн-членів ЄС, що беруть участь в експортно-імпортних операціях. В Україні поширеними також стали фіктивні зовнішньоекономічні операції, які супроводжуються фальсифікацією документів, використанням неіснуючих іноземних партнерів і, як наслідок, незаконним отриманням ПДВ з бюджету. У результаті спекулювання з відшкодуванням ПДВ обумовлюють зниження його ефективності та віддачі для бюджету країни, а також знижують його вплив на результати експортно-імпортних операцій.

Рис. 4.18. Обсяги надходження та відшкодування податку на додану вартість державного бюджету, а також обсяги експорту та імпорту товарів і послуг в Україні

Для суб'єктів господарювання, особливо для експортоорієнтованих підприємств, своєчасне відшкодування податку на додану вартість є важливим чинником стабільності економічної діяльності. Відсутність відшкодування податку на додану вартість автоматично підвищить експортну ціну товару, а це негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішньому ринку. У деяких країнах удосконалення процедур відшкодування ПДВ увійшло до переліку антикризових заходів. Так у Бельгії, Португалії та Іспанії процедури відшкодування податку на додану вартість було прискорено, а в Польщі зменшено період повернення податку із 180 до 60 днів. З січня 2009 року у Франції повернення податку на додану вартість є щомісячним. Те саме стосується і Іспанії .

Упродовж 2007-2010 років надходження ПДВ до державного бюджету України із ввезених товарів зросли на 76,1 %, а державні зобов'язання за обсягами відшкодування ПДВ підприємствам - майже у 2,2 разу, при цьому імпорт товарів і послуг збільшився лише на 1,3 %, а експорт - лише на 8,2 %. Аналогічні співвідношення спостерігались і з виробленими в Україні товарами. Якщо надходження до державного бюджету сум ПДВ із вироблених товарів збільшилось на 66,1 %, то обсяги їх відшкодування зросли на 69,1 %. Невідповідність темпів зростання експорту та відшкодування ПДВ призвела до накопичення боргу перед платниками ПДВ з його бюджетного відшкодування. Серед причин збільшення заборгованості з відшкодування ПДВ можна назвати: недостатність, особливо в умовах кризи, бюджетних ресурсів, необхідних для відшкодування, великі терміни перевірок ланцюгу постачання товарів, значну кількість незаконних заявок на відшкодування тощо. У серпні 2010 року урядом країни було здійснено врахування на зменшення доходної частини бюджету суми заборгованості з відшкодування ПДВ, оформлених облігаціями внутрішньої державної позики, яка склала 16,4 млрд. грн. Окрім того, додатково було відшкодовано 24,3 млрд. грн. В результаті на кінець 2010 року обсяг простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ скоротився до 0,9 млрд грн. Втім, це не вирішує всіх проблем в сфері відшкодуванням ПДВ в Україні, оскільки держава не має дієвого механізму попередження незаконного повернення цього податку. Саме застосування незаконних схем відшкодування ПДВ при здійсненні експортних операцій породжує проблему виведення капіталу з економіки країни.

Механізм регулювання зовнішньоторговельних операцій акцизним збором в Україні передбачає обкладання ним окремих груп підакцизних товарів на основі використання спеціально визначених для них ставок. Акцизи посідають четверте місце у структурі доходів державного бюджету, поступаючись ПДВ, податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб. В цілому, протягом 2007-2010 років надходження акцизного збору із ввезених в Україну товарів зросло більш, ніж у 3 рази із 1,5 млрд. грн. до 4,6 млрд. грн., а із товарів, вироблених всередині країни,- в 2,6 разу із 9 млрд. грн. до 23 млрд. грн. (рис. 4.19). Як можна бачити на рис. 4.19, рівень надходження акцизів до держбюджету під час кризи не зменшився, а навіть зростав, що свідчить про зростання дієвості державного регулювання при застосування даного податку. Діючі розміри ставок акцизного мита у 2010 році представлені у таблиці ІІІ Додатку 1.

Після вступу України до СОТ в оподаткуванні імпорту здійснюються лібералізаційні заходи, а саме: вже не є об'єктом оподаткування повернення майна, переданого до оперативної оренди нерезиденту, демонстраційні товари для виставок, ярмарок, конференцій; упаковки, піддони та інші товари, які ввозяться у зв'язку з комерційною операцією, але ввезення яких самих по собі не є комерційною операцією. Разом з тим, відповідно до нового Податкового кодексу передбачено низку звільнень від акцизного оподаткування, зокрема операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Рис. 4.19. Обсяги надходжень до державного бюджету України акцизного збору та обсяги експортно-імпортної діяльності і Україні

Загальний обсяг надходжень до державного бюджету від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції скоротився протягом 2007-2009 років на 9 %, причому надходження від ввізного мита зменшились на 10,6 %, із 9,6 млрд грн. до 8,6 млрд грн. (рис.4.20).

Рис. 4.20. Обсяги надходжень до державного бюджету України від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції та обсяги експортно-імпортної діяльності і Україні

Загалом, на 2011 - 2013 роки ставки ввізного мита будуть зменшені лише за окремими товарними підкатегоріями УКТЗЕД, що майже не призведе до зменшення рівня середньоарифметичної ставки мита у підсумку за всією товарною номенклатурою. До 1 січня 2015 року встановлено пільги зі сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України товарів резидентами-суб'єктами космічної діяльності. До 1 січня 2019 року від сплати мита звільнені техніка, обладнання, устаткування, що використовуються для реконструкції існуючих і будівництва нових підприємств з виробництва біопалива і для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів з метою споживання біопалива, а також технічні та транспортні засоби, у тому числі сільськогосподарські машини, що працюють на біопаливі.

На даний час у Митному тарифі України нараховується 2615 товарних підкатегорій (23,6 % від загальної кількості десятизначних товарних кодів тарифу), на які встановлені менші ставки ввізного мита, ніж відповідні зв'язані рівні, визначені додатком 1 до Протоколу про вступ України до СОТ. Відповідно до Митного тарифу України менші ставки порівняно з рівнями, визначеними домовленостями України перед СОТ, встановлені на: хімічні продукти, миючі засоби, добрива, фототовари; машини та побутову техніку; пластикові та гумові вироби; сіль, руди, шлаки нафтопродукти; живі тварини, м'ясо, рибу та молоко; овочі, каву, чай, зернові, борошно; автотранспорт та інші засоби; текстиль та вироби з нього; метали та вироби з них.

З метою захисту національного товаровиробника в Україні встановлений механізм підвищення ставок ввізного мита на товари до рівня міжнародних зобов'язань. Так, згідно із статтею 2 Закону України «Про Митний тариф України» встановлення нових та зміна діючих ставок увізного мита здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів, з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України. Водночас згідно з Митним тарифом України, ставки ввізного мита для 76,4 % товарів дорівнюють рівням, визначеним Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі, ратифікованим Законом України від 10 квітня 2008 року № 250-VI.

Таким чином, підвищення ставок ввізного мита на ці та інші аналогічні товарні групи призведе до порушення міжнародних тарифних зобов'язань України і може спричинити низку негативних наслідків, таких як: