Фактори економічного зростання у країнах з розвинутою ринковою економікою

Таблиця 3. Динаміка економічних показників США

Друга в світі за розвитком економіки держава - Японія. Економічна система Японії була цілком зруйнована після Другої світової війни. Перед японським урядом стояло завдання в короткі терміни побудувати економіку заново. І це вдалося. В економічній літературі з'являється термін «японське диво»[20, c.19]. В умовах індустріального суспільства японська влада діяла за принципом активного втручання уряду в економіку. Це стало головною відмінною особливістю економічної системи Японії в 1960-х. рр. У 1955 р. У Японії було створено центр продуктивності, що є неурядовою організацією і функціонує по трьом основоположним принципам, які повинні бути присутніми в діяльності промислових підприємств:

1. Робочі наймаються на роботу на довічний термін;

2. Практикується проведення спільних консультацій робітників з керівництвом підприємств;

3. Досягнутий ефект розподіляється між усіма учасниками. Багато в чому завдяки цим принципам центру продуктивності Японія вийшла на передові позиції у світовому виробництві.

Крім того, повоєнна Японія володіла такими традиційними і соціально - економічними перевагами, які давали можливість забезпечити високу, небачену здатність адаптації до нових умов розвитку:

- стабільність і стійкість суспільства;

- високий ступінь дисциплінованості японців;

- високий рівень освіченості населення Японії, японська працьовитість;

- мінімальна диференціація доходів;

- трудові відносини, що характеризуються взаємовиручкою;

- конкуренція, що урівнює кожного [8, c.22].

Тим не менш, варто відзначити, що для японської економіки була характерна слабка розвиненість складових вільного ринку. Цьому сприяло велике значення в ній інших системоутворюючих структур: держави і «групування у сфері бізнесу». Індекс споживчих цін в Японії залишається незмінним або навіть знижується. У 2002 р. був проголошений стратегічний курс на побудову держави, де домінуючою формою власності визнана інтелектуальна. Також важливим завданням для уряду Японії є захист інтелектуальної власності, в тому числі патентів.

Японія відіграє одну з провідних ролей у світовому господарстві. До інтенсивного розвитку господарських зв'язків з іншими країнами острівну держава зобов'язує її природно-географічне положення - недостатнє забезпечення корисними копалинами при великій чисельності населення країни. Як одна з найрозвиненіших країн Японія вкладає інвестиції в різні сфери діяльності. Головними одержувачами прямих японських інвестицій є країни Східної Азії, особливо Тайвань і Малайзія, і США. Останнім часом досить стабільно розвиваються відносини з Китаєм, хоча частка прямих інвестицій не перевищує 8%. Японія за обсягами експорту займає третє місце, поступаючись тільки США і Німеччині. Ключовими статтями японського товарного експорту є продукція обробної промисловості, зокрема машинобудування [16, с. 42].

Таблиця 4. Динаміка економічних показників Японії

Європейський союз (ЄС) - група держав, що здійснили інтеграцію своїх економік і об'єдналися в економічний союз. У ЄС утворений єдиний внутрішній ринок, зняті обмеження на вільне пересування товарів, капіталу, робочої сили між країнами, сформована єдина валютна система і введена в обіг єдина грошова одиниця - євро. Організаційну структуру ЄС складають Європейське співтовариство і Європейське співтовариство з атомної енергетики. Більшість держав, які нещодавно вступили до ЄС, знаходилося на етапі переходу від планового ведення господарської діяльності до ринкової економічної системі (за винятком Словенії та Кіпру). Для того щоб стати повноправними членами ЄС, ці держави провели реформи, орієнтовані на організацію ринкових господарств. Подальше розширення ЄС триває. Однак деякі країни виступають за тимчасове призупинення процесу розширення, так як воно має не завжди однозначні наслідки для обох сторін. В даний час рівень економічного розвитку членів ЄС неоднаковий. Є тенденція зростання розриву в економічному розвитку, що є сильною перешкодою для майбутнього процесу інтеграції. Великий розрив у рівні соціально-економічного розвитку між різними державами обумовлений різним ступенем конкурентоспроможності національних господарств.

У країн, що вступили в ЄС нещодавно, як правило, більш низька конкурентоспроможність. Це головним чином заважає здійснювати взаємовигідні торговельні дії. Для того щоб збалансувати конкурентоспроможність між країнами - членами ЄС, країнами, нещодавно в нього вступили, і країнами - кандидатами, необхідний досить довгий період. Про це свідчить досвід попередніх стадій розширення ЄС, коли мова йшла про приєднання до нього менш розвинених країн. Наприклад, Іспанія стала повністю використовувати єдиний митний тариф ЄС з промислової продукції тільки через сім років після її вступу в ЄС. Більш розвинені країни ЄС вносять до його бюджету (аграрний, регіональний та соціальний фонди) більше фінансових коштів, ніж отримують звідти, а держави з досить низьким ВВП на душу населення (Греція, Португалія, Іспанія, Ірландія, Словенія та ін.) отримують більше, ніж вкладають. Всі країни - кандидати різко поступаються за ВВП на душу населення середнього рівня по ЄС. ЄС в даний час є одним з найбільших центрів торгівлі у світі. На його частку припадає 53% імпорту і 57% експорту у світовому господарстві. І це при тому, що населяють країни ЄС трохи менше 500 млн. осіб, що становить 7% всього населення планети [17, c. 105-106].

Таблиця 5. Динаміка економічних показників ЄС

З огляду на те, що Україна може стати членом Європейського союзу, його економічну базу потрібно розглянути детальніше.

Перспективи розвитку європейської валютної інтеграції пов'язаними з двома аспектами :економічними перспективами основних країнах Європейського валютного союзу і швидкістю вирішення тих економічних проблем, які загострилися або виникли в цих країнах після переходу на євро; приєднанням до Європейського валютного союзу держав Центральної та Східної Європи, сценарієм їхнього економічного розвитку і успішністю вирішення проблеми відставання цих країн в економічному плані від держав Західної Європи, які визначають загальний діловий клімат в ЄС. Економічний стан країн вже сьогодні входять до Єврозони визначає, в першу чергу, подальші перспективи євро. Перспективи єдиної валюти, в принципі, випливають з причин її створення. Зниження трансакційних витрат, зростання конкуренції, полегшення боротьби з інфляцією, прискорення інтеграційних процесів і створення сильної валюти ведуть, відповідно, до зниження рівня інфляції, посиленню процесів економічної консолідації і, як наслідок, до прискореного економічного зростання [22, c.75].

Для детального аналізу економічного майбутнього країн Єврозони необхідно, перш за все, розглянути ті фактори, які вплинуть на стан економіки країн Європейського валютного союзу в середньо і довгостроковій перспективі, загальний інвестиційний і фінансовий клімат, конкурентоспроможність європейських товарів на світових ринках, а також внутрішні економіко-соціальні аспекти - безробіття, рівень інфляції та ін. Такими факторами повинні бути посилення процесів економічної консолідації, перспективи євро як міжнародної валюти, економічний потенціал створюваного союзу, а також процес розвитку фінансових ринків Поява євро істотно підсилює процеси економічної консолідації в Європі. По-перше, в останні роки відбулося помітне зближення основних макроекономічних показників країн Європейського союзу: досягнуті реальні успіхи в забезпеченні стабільності цін, зниженні довгострокових процентних ставок, стабілізації обмінних курсів національних валют країн, що не входять в Єврозону. По-друге, різко зростає глибина інтеграції усередині самої Єврозони - із створенням валютного союзу в Європі виникло тверде ядро, члени якого пов'язані відносинами сильної економічної і політичної згуртованості. По-третє, валютний союз є центром зрослого притягання для інших частин Європи і, перш за все, для країн Центральної та Східної Європи [15, c. 168].

Ступінь інтерналізації валюти залежить від ряду факторів:

- розмір ВВП;

- ступінь участі у світовій торгівлі;

- високорозвинені і високоліквідні фінансові ринки;

- відкритість економіки;

- низька інфляція, макроекономічна стабільність;

- бездефіцитний баланс зовнішніх розрахунків;

- стійкість економіки до зовнішніх впливів;

- потенціал економічного зростання.

Причому перші три з них є вирішальними. На сьогодні можна сказати, що єдина європейська валюта використовується багатьма країнами для створення власних валютних резервів, деякі держави, прив'язують курси національних валют до євро. Також євро все частіше використовується як валюта міжнародних контрактів і угод.

В останні роки Єврозона дещо випереджала Сполучені Штати за чисельністю населення. За розмірами ВВП вона вдвічі перевершувала Японію, але поки все ще поступалася США. Структура господарства в країнах ЕВС майже ідентична: на аграрний сектор припадає близько 2% ВВП, на промисловість відповідно - 31 і 26%, на послуги - 67 і 72% [15, c.169].

Підсумовуючи дане питання потрібно сказати, що у сучасних умовах жодна з країн не може ефективно розвиватися в стороні від світових господарських відносин. Стан національної економіки все більше визначається не тільки внутрішнім потенціалом, а й ступенем участі в міжнародному поділі праці, загальносвітовим характером науково-технічного прогресу.

Світове господарство слід розглядати як об'єктивний результат економічного зростання, іманентного прагнення суспільного виробництва до максимально позитивного ефекту, взаємодії факторів з виробництва матеріальних благ на основі поглиблюється поділу праці, спеціалізації та інтернаціоналізації виробництва, переміщення в геоекономічному просторі товарів і капіталів. Воно характеризується зростаючою інтернаціоналізацією продуктивних сил, створенням системи міжнародних економічних відносин, формуванням міжнаціональних механізмів, що регулюють економічні відносини між країнами.

Друга половина XX в. характеризується наростанням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації виробництва, послуг, капіталу, трансферту технологій, лібералізацією міжнародної кредитно-фінансової сфери, підвищенням ролі міжнародних економічних організацій. Такі перетворення ґрунтуються на новій інфраструктурі. За економічним змістом інтернаціоналізація є міжнародний аспект загальноісторичного процесу усуспільнення виробництва. Неухильне поглиблення суспільного розподілу праці та паралельний розвиток різних форм взаємодії та обміну його результатами сприяють посиленню цілісності, внутрішньої взаємопов'язаності даної господарської системи (локальної, національної або світової).

У XXI в. економічне благополуччя залежить від прискорення руху міжнародних факторів виробництва, яке породило нові напрямки інтернаціоналізації виробництва та фінансів. Вони включають нині у свою орбіту не просто території, як це відбувалося на попередніх етапах, а господарюючі суб'єкти різних країн, діють у різних сферах виробництва, торгівлі, обслуговування тощо; посиленням динамізму процесів інтернаціоналізації. Динамізм безпосередньо веде до взаємопроникнення капіталів різних країн у різних формах і проявах; у свою чергу ці процеси сприяють зміцненню взаємозалежності національних економік, синхронізації їх розвитку, еволюції і проявам у світовому фінансово-економічній кризі. У результаті такого світового розвитку сформувалися могутні автономні і інерційні сили, які блокують зусилля національних держав і міжнародних організацій з подолання кризового розвитку; глобалізація породила могутні сили, які на межі виходу з-під контролю світового ринку (міжнародних організацій типу СОТ, МВФ, Світового банку).

Вільне переміщення капіталів, товарів, послуг, робочої сили в секторах світової економіки, прискорений розвиток нових процесів міжнародного поділу праці привели до особливої інтенсифікації інтегрованості "країн тріади" (США, ЄС, Японії) і нових індустріальних країн, при цьому більшість країн, що розвиваються залишається поза сфери розвитку, і на частку їх у світовій торгівлі припадає незначна її частина. Йдеться про глобальну ринкову конкуренцію, яка все більше виключає національні важелі державного регулювання.

Національні інтереси будь-якої країни диктують вибір відповідних пріоритетів міжнародної співпраці. У країнах, що претендують на самостійний розвиток, процеси відкриття національних ринків, залучення іноземного капіталу, міжнародної кооперації перебувають під національним контролем. Разом з тим в умовах сучасної науково-технічної революції надмірний протекціонізм як ніколи може обернутися відсталістю і втратою порівняльних переваг.

Висновки

Економічне зростання - це найважливіша складова економічного розвитку. Його найважливішими показниками є річний приріст обсягу ВНП і річні темпи зростання ВНП на душу населення.

Існують кілька концепцій поділу людського суспільства на стадії зростання. В їх основі лежать відмінності у засобах виробництва. Перехід між стадіями здійснюється еволюційним або революційним шляхом. Основними моделями економічного зростання є неокласична та кейнсіанська. Прихильники першої розглядають ринок як досконалий, саморегулюючий механізм, що не потребує прямого державного регулювання. Прихильники кейнсіанства, навпаки, вважають втручання держави в економіку необхідним. Вибір моделі економічного зростання залежить від конкретних умов, в яких перебуває держава.

Сучасний етап розвитку людства характеризується науково-технічним проривом, який дозволив значно збільшити виробництво і фактично створив "суспільство споживання" в розвинених країнах, де важливу роль відіграють вже не кількісні, а якісні показники рівня життя. У той же час, в країнах, що розвиваються гостро стоїть проблема максимально швидкого економічного зростання, в результаті чого їм потрібна не лише більша інтеграція в світову економіку, але і докорінна перебудова власної економіки на ефективних принципах господарювання.

Розвиток індустріально розвинених країн надає основоположного впливу на структурну і науково-технічну перебудову світового господарства, ситуацію на світовому ринку. Промислово розвинуті країни займають панівне становище в світовому господарстві. Їх відрізняє єдиний в соціально-економічному плані відтворювальний процес у рамках національних господарств, інтенсивний тип розвитку економіки, високий рівень розвитку продуктивних сил. У країнах цієї підсистеми проживає 15,6% населення світу, але вона зосереджує переважну частину економічного і науково технічного потенціалу світу. Господарський розвиток розвинутих країн, їх внутрішньоекономічна і зовнішньоекономічна політика зумовлюють основні напрямки науково технічних зрушень і структурної перебудови в світовому господарстві, стан світового ринку. Світове господарство являє собою єдність двох підсистем - національних господарств у їх сукупності і міжнародних економічних відносин, що зв'язують їх у цілісну систему. Світове господарство - не просто сума господарств окремих країн. Мова йде саме про сукупність, про цілісну систему таких господарств, пов'язаних міжнародним поділом і кооперацією праці, міжнародними економічними відносинами. Ефект такої системи господарств набагато вище, ніж сума ефектів їх ізольованого функціонування без зв'язків і відносин один з одним. В даний час в цих країнах, де зосереджена переважна частина економічного і науково-технічного світового потенціалу, на частку цих країн припадає понад 50% виробленого у світі ВВП.

Перше місце в структурі ВВП індустріально розвинених країн займає сфера послуг (більше 60%), на частку промисловості припадає в середньому приблизно 25% і на сільське господарство - трохи більше 3%. У цілому індустріально розвинені країни є лідерами в електронній, електротехнічній, авіакосмічній, автомобільній та хімічної промисловості. З початку ХIХ століття розвиток індустріально розвинених країн набув циклічного характеру, пов'язаного з періодичними кризами надвиробництва. Найбільші спади темпів виробництва характерні для криз 1930-1932 -рр. (В середньому більше 6%) і 1945 - 1946 -рр. (Близько 9,5%).

З 2008 року темпи виробництва знову почали падати. Причина цього - фінансова криза, що торкнулася практично всіх країн світу. За оцінками аналітиків спад темпів у виробництві вже на початку 2008 року становив близько 50%. Традиційно циклічність розвитку зв'язується з зайвим розширенням виробництва, що є результатом бажання отримати додатковий прибуток. У той же час скорочення виробництва в період кризи призводить до масового оновлення основного капіталу, підвищення рівня розвитку продуктивних сил і, як наслідок, пристосування капіталу до нових умов відтворення. Саме це і складає основу циклу і періодичності економічних коливань розвитку національних економік. Країни з розвинутою ринковою країни відіграють лідируючу роль у процесах міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу.

В даний час більшість промислово розвинених країн перебувають у стані невеликого підйому після кризи 2008 року. Декілька років після кризи були показові щодо основних напрямків підтримання економічного зростання в розвинутих країнах. Ведучими факторами, на які намагаються впливати уряди країн є розвиток науково-технічної сфери, активна політика інвестування та прагнення до тіснішої інтеграції економічних систем.

Список використаної літератури

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М., 2007. - 352 с.

Волгин Н.А. Японский опыт: Решения экономических и социально-трудовых проблем. - М.: Экономика, 1998. - 255с.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. - М.: Юристъ, 2009. - 435 с.

Дзарасов С. Политическая экономия - М.: Политиздат, 1988. - 432 с.

Экономическая теория. Под ред. Камаева В.Д. 10-е изд., перераб. и доп. - М.: Владос, 2003. - 592 с.;

Жаліло Я. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. Монографія. ? К.: НІСД, 2003. - 368 c.

Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: Підручник. - Львів: Новий світ-2000, 2009. - 582 с.

Экономическая теория. Под ред. Николаевой И.П. - М.: Проспект 2000. - 356 с.

Ивашковский С.Н. Макроэкономика. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Дело, 2002. - 472 с.

Киреев А.П. Международная экономика. Ч.1. - М.: Международные отношения, 1997. - 416 с.

Кудров В.М. Мировая Экономика: Учебник. - М.: Издательство БЕК, 2006. - 734 с.

Куликов Л.М. Основы экономической теории. Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 400 с.

Курганов Г., Засов О. Факторы и модели экономического роста: оценки и прогноз // Экономист. - 2009. - №1. - С. 3-14.

Колесов В.П., Кулаков М.В. Международная экономика. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 474 с.

Международная экономика: Учебник. / Миклашевская Н.А., Холопов А.В. - М.: МГУ им. М.В.Ломоносова, Изд-во «Дело и сервис», 2001. - 461с.

Международные экономические отношения: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. - 503 с.

Международные экономические отношения: учебник для вузов / под ред. В.Е. Рыбалкина. - М.: Юнити-Дана, 2007. - 605 с.

Международные экономические отношения: Учебное пособие. / Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. - М.: Экономика, 2008. - 160 с.

Міжнародна економіка: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 224 с.

Мировая экономика: Экономика зарубежных стран: Учебник / Под ред. д.э.н., проф. В.П. Колесова и д.э.н., проф.М.Н. Осьмовой. - М.: Флинт, 2008. - 480 с.

Мировая политика и международные отношения: Учебное пособие / Под ред. С.А. Ланцева, В.А. Ачкасова. - СПб.: Питер, 2007. - 448 с.

Равікович Є.І. Макроекономічне прогнозування: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 139 с.

Савченко А.Г. Макроекономіка - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.

Семенов А. Основы экономического роста // Экономист. - 2008. - №8. - С. 21-25.

Ясин Е. Экономический рост как цель и как средство / Вопросы экономики. - №9, - 2001. - С.4-15.

Размещено на Allbest.ru