Особливості економічного зростання Сполучених Штат Америки в сучасних умовах

Сутність і фактори економічного зростання держави в сучасних ринкових умовах. Тини економічного зростання, їх характеристика та відмінні особливості. Структура і динаміка розвитку США, виявлення та аналіз її основних внутрішніх і зовнішніх факторів.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 08.02.2010
Размер файла 90,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

З переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії розвитку значення природних ресурсів в економіці знижується. Проте тривалий час добра забезпеченість Сполучених Штатів основними видами сировини сприяла зростанню їх економічної могутності. Крім того, є ресурси, значенні яких не тільки не падає, а навіть збільшується з часом. До них належать агрокліматичні ресурси, якими США забезпечені краще будь-якої іншої країни. Водночас Із загальним зниженням металомісткості виробництва зростає потреба в рідкісних металах для електроніки й ракетно-космічної техніки, а СПІА мають запаси багатьох з них [30, c. 457-459].

Геополітичні фактори економічного розвитку США обумовлюються особливостями їх географічного положення й історичною орієнтацією на групу розвинутих країн, до якої належать і вони самі.

Географічне положення США відігравало і відіграє суттєву роль в історії країни. Відокремленість широкими просторами океанів від Європи і Далекого Сходу - регіонів неспокійних в політичному відношенні тривалий час - надала Сполученим Штатам безпеку від іноземної навали практично увесь час їх існування після здобуття незалежності. Сама перемога в боротьбі за незалежність над англійцями в значній мірі стала можливою через те, що Англії було важко вести воєнні дії у віддаленій країні. Протягом двох світових воєн жодна ворожа бомба не впала на територію США (якщо не враховувати епізод з Пірл-Харбором), хоч Сполучені Штати брали активну участь у воєнних діях, але - на чужій території. Європа протягом XX століття двічі лежала в руїнах, тоді як економіка США не тільки не постраждала, але й зміцніла за рахунок військових поставок воюючим сторонам. Протягом Першої світової війни експорт США тільки в країни Антанти збільшився в 4 рази. Військові поставки стимулювали розвиток промисловості. В 1920 р. на США припадало 85% світового виробництва автомобілів, 66% видобутку нафти, 60% виплавки алюмінію, 40% чавуну й сталі. Золоті запаси США суттєво поповнилися. Обсяг промислового виробництва збільшився у 2,6 рази [45, c. 124-127].

Друга світова війна надала нового імпульсу розвиткові економіки США. Спочатку Америка постачала продукцію обом воюючим сторонам, що було дуже прибутковим для американського бізнесу. Після вступу США у війну поставки (в значній мірі за ленд-лізом) зосередилися на країнах антигітлерівської коаліції. Виробничі потужності промисловості за роки війни збільшилися на третину. На 32% збільшилося виробництво сільськогосподарської продукції. В 1945 р. частка США у світовому виробництві (без урахування соціалістичних країн) виросла до 60%, частка у світовому експорті - до 40%.

Після закінчення війни США вийшли єдиною з розвинутих держав, чия економіка суттєво зміцнилася. Сполучені Штати отримали нагоду взяти участь у відбудові зруйнованої економіки, в першу чергу, західноєвропейських країн. За «Планом Маршала» в країни Європи надійшла економічна допомога у вигляді американських кредитів та інвестицій, безкоштовних поставок товарів. Західна Європа була економічно відроджена у відносно короткий термін, не в останню чергу, завдяки цій допомозі. Економічний і політичний вплив на західноєвропейські країни внаслідок «Плану Маршала» суттєво зміцнів. І хоч надалі частка США у світовій економіці знизилася, їх політичний авторитет залишився непохитним серед розвинутих країн.

Геополітична ситуація США визначає їх геополітичну стратегію. В перші десятиліття після здобуття незалежності увага американських політичних кіл і бізнесменів була привернута до американських континентів - як на північ від США, так і на південь. В 1823 р. президент Монро в посланні до Конгресу заявив, що США не допустять втручання Європи у справи американських країн і створення тут нових колоній. Це послання здобуло назву «доктрини Монро», яку звичайно формулювали словами «Америка для американців». Реальне втілення «доктрини Монро» у життя означало зміцнення економічних і політичних ' позицій США в Латинській Америці та територіальне розширення самих Сполучених Штатів. Останнє досягалося як силою, так і на «комерційних засадах». Внаслідок війни з Мексикою США приєднали величезну територію, яка складає сьогоднішні штати Каліфорнію, Неваду, Арізону, Нью-Мексико, Юту, Колорадо, Техас. Інші землі куплені за золото: у Франції - Луїзіана, у Іспанії - Флорида, в Англії - Орегон, у Росії - Аляска. Перед початком XX століття США економічно панували практично повністю в Північній Америці; капітал США мав тут переваги перед європейським, хоч і відчував певну конкуренцію з англійським та французьким.

Завоювавши міцні позиції на американських континентах, США у своїй політичній стратегії повертають увагу до Європи. До Першої світової війни Сполучені Штати дотримувалися певного нейтралітету щодо європейських політичних справ, дотримуючись «політики ізоляціонізму». Із вступом США (в 1917 р.) у війну їх політичні орієнтири змінилися. Посилюється їх економічне проникнення в Європу, міцніють зв'язки між американськими та європейськими монополіями. США відігравали активну роль в антигітлерівській коаліції, й після закінчення Другої світової війни вони стали беззаперечним політичним лідером всього Західного світу. Організаційно їх лідерство виявилося у створенні НАТО, згодом ОЕСР, де авторитет США беззаперечний. Слід мати на увазі, що американський народ має переважно європейське коріння; за культурою й конфесійне США тяжіють до Західної Європи. З іншого боку, європейці сприймають американців як споріднений народ, і це полегшує економічне, політичне й культурне проникнення США до країн Європи, на відміну від країн Азії (особливо Японії й Китаю) та Африки. В економічному плані США та Європейський Союз виступають на міжнародних ринках, з одного боку, як конкуренти, але з іншого боку, - як партнери, що спільно діють у складних ситуаціях. Посилення зацікавленості США в економічних і політичних контактах з Європою не означає послаблення їх інтересу до країн Північної й Південної Америки. Ще в 1890 р. під егідою США було утворено Міжнародний союз американських республік. В 1948 р. його замінила Організація американських держав (ОАД), яка сполучає 36 країн обох американських континентів. Хоч ОАД є, в основному, політичною організацією, проте серед головних напрямків її діяльності є й економічні.

З кінця XX століття значні зусилля США спрямовують на досягнення економічної інтеграції в межах Північної Америки. В 1994 р. була утворена Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА, до якої увійшли США, Канада й Мексика. НАФТА має великий природно-ресурсний, людський, виробничий і фінансовий потенціал. Вже сьогодні економічні відносини між країнами цього згуртування дуже інтенсивні. В США реалізується 80% експорту Канади і 70% Мексики. В Канаді реалізується 23% експорту США, в Мексиці - 14%. В імпорті США Канада посідає перше місце - до 20%[41, c. 654-655].

З утворенням вільної торгівлі для американських товарів і капіталів широко відкриваються ринки Мексики й Канади. Американські фірми матимуть більш вільний доступ до багатьох мінеральних ресурсів і деревини Канади, до мексиканської нафти. Дешева робоча сила в Мексиці сприяє притоку сюди споживчий ринок США для продукції своєї легкої промисловості та сільськогосподарської продукції. Привабливим для мексиканців є ринок робочої сили в США; проте поки що існують обмеження на пересування робочої сили в межах НАФТА. Механізм утворення зони вільної торгівлі в Північній Америці передбачає: доступ до ринків; лібералізацію інвестиційної діяльності; гарантії на підприємницьку діяльність; узгодження стандартів. Протягом 15 років мають бути ліквідовані всі торговельні й інвестиційні перешкоди між країнами НАФТА, митні податки усунені.

Поки що НАФТА інтегрує тільки країни Північної Америки. Але вже багато латиноамериканських політиків розглядають можливість приєднання до цієї організації. Існує план утворення великої зони вільної торгівлі у складі всіх (або більшості) країн обох американських континентів. Він цілком реальний, оскільки практично для всіх латиноамериканських країн США є не просто головним торговельним партнером: Сполучені Штати імпортують в багатьох випадках понад половину їхнього експорту. Монополії США контролюють найважливіші сектори економіки цих країн, є їх головним інвестором. В 1994 р. Організація американських держав прийняла «Декларацію про принципи партнерства в цілях розвитку й процвітання: демократія, вільна торгівля і стійкий розвиток в Америці». Згідно з Декларацією, вирішено утворити зону вільної торгівлі, яка б охоплювала всі американські держави; процес формування зони передбачається в основному завершити у 2006 році.

Участь США в інтеграційних процесах не обмежується тільки Америкою. Третім за значенням регіоном (після Європи й обох Америк), який входить в коло стратегічних інтересів США, є Азіатсько-Тихоокеанський (АТР). Тут збігаються інтереси ще таких держав, як Японія, Китай, Росія й Австралія. АТР відрізняється прискореною динамікою економічного розвитку, великими людськими й природними ресурсами; він має добрі перспективи перетворитися на могутній центр світової економіки. Цим пояснюється зацікавленість США інтегруватися в економічні процеси АТР. В 1989 р. була ухвалена угода про утворення Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), до складу якого входять 22 держави, в тому числі США, які мають найбільший вплив на роботу цієї організації. США також є членом організації «План Коломбо», яка утворена (в 1960 р.) для надання допомоги країнам Південної, Центральної і Південно-Східної Азії.

Інтеграція США у світову економіку здійснюється також у формі участі в різноманітних регіональних банках та фондах. Так, США є членом Міжамериканського банку розвитку, що цілком зрозуміло. Але водночас вони є членом Азіатського банку розвитку, Африканського банку розвитку та Європейського банку реконструкції й розвитку. Участь США в цих банках, де вони відіграють далеко не останню роль, підсилює їх вплив на відповідні регіони.

Найсильніші позиції США в економіці обох Американських континентів, де, як вже говорилося, вони панують практично у всіх секторах. Підвищується їх економічна роль в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де вони мають давнє суперництво з боку Японії, а тепер вже і Китаю. Щодо Африки, то тут поки що перевага на боці країн Європейського Союзу, особливо Великої Британії та Франції.

Процес глобалізації, що розгортається у нас на очах, поступово зменшує значення регіональних пріоритетів. Сполучені Штати, які очолюють цей процес, вже виходять за межі регіональних впливів на щаблі всесвітнього простору. Якщо колись стратегічні інтереси США обмежувалися лише Америкою, потім Європою, АТР, то сьогодні сферою їх стратегічних інтересів є земна куля в цілому. Про це відверто заявляють американські політики, і про це свідчать активні дії США у віддалених точках (Ірак, Югославія, Афганістан). Така позиція США викликає невдоволення багатьох політичних діячів у різних країнах. Проте, як вже говорилося, в глобалізаційному процесі Сполучені Штати є локомотивом, який тягне за собою світову економіку і через це формує і світову політику.

2.2 Зовнішні фактори зростання американської економіки в епоху глобалізації

Поточна динаміка й перспективи господарського росту в американській економіці дуже важливі не тільки для підвищення «якості життя» громадян цієї країни. В умовах глобалізації темпи економічного росту в США й перспективи розвитку американської економіки в дуже великому ступені визначають короткострокові тенденції розвитку фінансових ринків країн Європейського Союзу, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки. Але особливо опукло динаміка господарського росту США проявляється на фінансових ринках, що розвиваються.

Нинішнє лідерство США в глобальній економіці забезпечується в значній мірі масштабами й високим платоспроможним попитом внутріамериканського ринку. Висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Досягнутий рівень ВВП США (12280 млрд. дол. в 2005 р.) означає, що США щорічно витрачають більше будь-якої іншої країни на поточне споживання й інвестиції. Це є потужним стимулом для інших країн боротися за свою нішу на внутріамериканському ринку [28, c. 89-92].

У цілому безсумнівно, що глобалізація економіки багато в чому сприятливо впливає на економічний розвиток Сполучених Штатів і на рівень життя населення. Разом з тим процеси глобалізації породжують чимало неоднозначних соціально-економічних наслідків і проблем і вимагають відповідних мір суспільства й держави по їхньому подоланню.

Зокрема, цілком реальної є погроза раптових масштабних змін у потоках капіталів. Це наочно виявилося після терористичних актів 11 вересня 2001 р., коли почався відтік портфельних інвестицій з американської економіки. Для США глобалізація проявляється й у зростаючому торговельному дефіциті, що має не тільки позитивні наслідки у вигляді дешевого імпорту, але й сприяє збільшенню дефіциту платіжного балансу й викликає ріст зовнішньої заборгованості. Зниження темпів економічного росту в країнах Євросоюзу, Японії, державах АТР сприяє зменшенню попиту на американські товари й послуги на світових ринках й, таким чином, стримує ріст ВВП Сполучених Штатів.

Прагнучи підсилити переваги глобалізації й мінімізувати її негативні наслідки, адміністрація США намагається стимулювати ріст світової економіки, особливо в тих сферах, де це відповідає американським інтересам.

З метою практичного стимулювання економічного росту глобальної економіки (а це у зв'язку з уповільненням темпів господарського росту дуже важливо для економіки США) адміністрація Сполучених Штатів в 2002 р. почала три важливі ініціативи в сфері міжнародних економічних відносин.

Перша ініціатива полягала в тім, що у відповідність із Законом про торгівлю 2002 р. президент США одержав від Конгресу повноваження вести переговори й містити угоди з іншими країнами в області лібералізації торгівлі в спрощеному режимі. Це дає президентові право гарантувати іноземним урядам, з якими Сполучені Штати ведуть переговори про торгівлю, що укладена торговельна угода буде ратифікована (або, навпаки, не буде ратифікована) Конгресом без внесення яких-небудь змін. Конгрес при цьому зберігає своє конституційне право регулювати зовнішню торгівлю, а адміністрація бере на себе зобов'язання частіше консультуватися з конгресменами й сенаторами з питань, що ставиться до торговельних переговорів.

Реалізація цієї ініціативи лежить у руслі загального курсу американської адміністрації на лібералізацію міжнародної торгівлі. Вигоди цього курсу для всіх учасників глобальної економіки підтверджуються дослідженнями фахівців Всесвітнього банку. Відповідно до їхніх оцінок, повне скасування всіх тарифів, експортних субсидій і субсидій національним виробникам товарів приведе до збільшення середньорічного світового доходу на 355 млрд. дол. При цьому 52% додаткових доходів одержать країни із середнім рівнем доходів (від 755 до 9 266 дол. на душу населення по класифікації Всесвітнього банку) і низьким рівнем доходів (менш 755 дол. на душу населення). Відповідно до інших розрахунків Всесвітнього банку, зниження на одну третину існуючих тарифів у торгівлі промисловими й сільськогосподарськими товарами й послугами підвищить середньорічні доходи американської родини із чотирьох чоловік на 2500 доларів [34, c. 97-99].

На думку Білого дому, нові повноваження президента дозволять прискорити торговельні переговори із країнами, що розвиваються, насамперед із країнами Латинської Америки й країнами - членами Південноафриканського митного союзу (Ботсвана, Лесото, Намібія, ПАР, Свазіленд). Повноваження по стимулюванню торгівлі будуть сприяти прогресу в підготовці Всеамериканської угоди про вільну торгівлю, що, як передбачається, буде підписано 34-а країнами.

Друга велика ініціатива адміністрації в сфері стимулювання росту глобальної економіки складається у відкритті фінансового «Рахунку для рішення проблем нового тисячоріччя». Рахунок призначений для надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються, здійснюючим, на думку міжнародних фінансових організацій й американських фондів по захисту демократичних воль, економічні реформи з метою підвищення темпів росту й ліквідації бідності. Протягом найближчих трьох років завдяки відкриттю цього рахунку фінансова допомога США країнам, що розвиваються, збільшиться на 5 млрд. дол., або на 50% у порівнянні з рівнем 2002 року.

Передбачається, що фінансуватися із цього рахунку будуть головним чином країни, що розвиваються, що дотримують три ключових принципи забезпечення економічного росту економіки - гарантування економічної волі, керування за допомогою законів й інвестування в людину. Оцінка дотримання цих принципів буде здійснюватися шляхом порівняння ряду показників, зазначених у таблиці.

Дуже важливим представляється той факт, що допомога буде виявлятися у формі грантів, а не кредитів, а тому не буде збільшуватися борговий тягар країн-реципієнтів.

Третя ініціатива американської адміністрації в сфері стимулювання росту глобальної економіки пропонує реформувати багатобічні банки розвитку, включаючи Всесвітній банк. На думку Білого дому, у цей час ці банки недостатньо сприяють росту країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. При розподілі економічної допомоги банки розвитку повинні наголошувати на підвищення продуктивності національних економік країн-реципієнтів. Цього можна досягти, фінансуючи впровадження інновацій у розвиток приватного сектора, вимірюючи результати фінансової допомоги, надаючи фінансові ресурси у формі безоплатних субсидій, а не позик. На думку Сполучених Штатів, фінансова допомога повинна надаватися насамперед приватному сектору економіки, а не державному сектору країн, що розвиваються, де нерідко має місце широкомасштабне злодійство.

Пропозиції по реформуванню цієї сфери глобальної економіки зводяться до необхідності поліпшення кількісних оцінок надаваної допомоги, моніторингу, керуванню розподілом фінансових ресурсів.

На думку адміністрації США, практична реалізація політики по стимулюванню економічного росту в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою допоможе відновити приплив інвестицій у держави з низьким і середнім рівнем доходів. Чистий приплив міжнародного приватного капіталу, що становив в 1992-1997 р. 150 млрд. дол. у год. в 1998-2000 р. зменшився до 50 млрд. дол. у рік. Відновлення припливу іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою допоможе створити нові високопродуктивні робочі місця, буде сприяти підвищенню якості життя в цих державах. А це, у свою чергу, позитивно відіб'ється на стані світової економіки й буде сприяти росту глобального попиту на американські товари й послуги.

Традиційна проблема американської економіки - високий рівень споживання й, як результат цього, недостатній рівень заощаджень. У період економічного підйому 90_х років частка заощаджень у валовому національному продукті мала тенденцію до підвищення, - за 1995-1998 р. вона виросла з 16,9 до 18,8%. Однак уже в 1999 р. частка заощаджень у ВНП зменшилася до 18,4%, а в 2000 р. скоротилася до 18,1%. За перші три квартали 2001 р. частка заощаджень у ВВП зменшилася до 17,2%. В умовах недоліку заощаджень основний тягар фінансування росту американської економіки лягає на закордонних інвесторів [36, c. 245-248].

Економічний ріст США в 90-і роки, як й у попередні десятиліття, забезпечувався саме іноземними прямими інвестиціями, а не внутрішніми заощадженнями. На частку резидентів в 1997-2000 р. доводилося менш 25% валових прямих інвестицій.

Для Сполучених Штатів закордонний капітал стає способом заповнення негативної різниці, що існує між доступними в країні заощадженнями, іноземною валютою, урядовими доходами й технологіями, і планованим рівнем цих ресурсів, необхідним для досягнення намічених показників економічного росту. Для аналізу різниці між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями звичайно використається модель економічного росту Харрода-Домара, відповідно до якої існує прямий взаємозв'язок між рівнем заощаджень у країні (S) і темпом росту ВВП (G) відповідно до рівняння G = s/ k, де k - відношення капіталу, що інвестується до ВВП. Якщо планований темп росту ВВП (G) дорівнює 5% щорічно й відношення капіталу до ВВП дорівнює 4, тоді необхідний рівень заощаджень дорівнює 20%. Якщо внутрішні заощадження становлять тільки 17% ВВП, тоді недолік заощаджень становить 3% ВВП. Якщо країна може заповнити цей недолік іноземними фінансовими ресурсами, то тоді намічений темп росту, імовірно, буде досягнутий. Таким чином, найбільш важливий внесок іноземних інвестицій у національний розвиток - це їхня роль у заповненні недоліку ресурсів між наміченими інвестиціями й місцевими заощадженнями [29, c. 145-148].

Теорії міжнародних інвестицій передбачають безліч пояснень явищу міжстранової міграції капіталу. Різниця в процентній ставці й рівні ризику, різний рівень оподатковування, мотив міжнародної диверсифікованості, недостатня кореляція між національними заощадженнями й інвестиціями, абсолютна різниця між експортом й імпортом, ділові цикли, різниця в транзакціонних витратах, економія на масштабі й т. п. можуть зіграти ключову роль при ухваленні рішення про розміщення капіталу за кордоном. І все-таки основними мотивами здійснення закордонних капіталовкладень є очікування підвищеної в порівнянні з альтернативними об'єктами інвестування норми прибутковості й мінімізація ризиків втрати вкладених ресурсів. Саме ці фактори забезпечують пріоритет американської економіки як найбільш вигідної й безпечної для розміщення інвестицій.

Як відомо, показник випереджального росту зовнішньої торгівлі в порівнянні з ростом ВВП завжди виступав традиційною ознакою інтернаціоналізації світового господарства. Не применшуючи ролі міжнародної торгівлі, треба, однак, відзначити, що в останнє десятиліття міжнародні потоки інвестиційного капіталу грали не менш, якщо не більше значну роль у процесі глобалізації економіки. В 1993-1996 р. темпи росту притягнутих прямих інвестицій у світовій економіці збільшувалися щорічно в середньому на 20,2%. В 1997-2004 р. середньорічні темпи росту прямих інвестицій зросли до 30,8%[3, c. 56-67]. Звідси можна зробити висновок, що в сучасних умовах розширення масштабів переливу міжнародного інвестиційного капіталу стає ключовим фактором глобалізації економіки. На відміну від портфельних інвестицій прямі інвестиції становлять стабільний кістяк будь-якого національного господарського комплексу. Саме навколо них розвертається основна конкурентна боротьба на світових ринках капіталів.

У сучасному світі практично не залишилося країн, не залучених у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Стало вже аксіомою, що стійкий економічний розвиток неможливо без ефективної участі в світогосподарських процесах, у тому числі без активного використання переваг від залучення прямих інвестицій з-за кордону.

В останні роки особливо високими темпами збільшувався приплив прямих іноземних інвестицій у розвинені країни. В 1998 р. приплив прямих іноземних інвестицій у розвинені країни склав 483 млрд. дол., в 1999 р. він збільшився до 830 млрд., а в 2004 р. перевищив 1 трлн. доларів. Основним реципієнтом прямих іноземних інвестицій продовжують залишатися Сполучені Штати (287,7 млрд. дол. в 2004 р.) [4, c. 76-79].

В останні десятиліття в більшості країн стали активно зніматися обмеження на рух капіталів, що існували після введення в 1944 р. Бреттон-Вудської системи валютного контролю. У зв'язку з ростом масштабів діяльності багатонаціональних корпорацій, з посиленням міжнародної конкуренції проблема найбільш ефективного додатка фінансових ресурсів придбала особливу актуальність, що привело до лібералізації світової фінансової системи. У цей же період у різних країнах були створені потужні інтеграційні угруповання (НАФТА, Європейський Союз, АСЕАН й ін.), усередині яких переміщення фінансових і трудових ресурсів стало практично повністю вільним.

Для США, зокрема, особливе значення має Північноамериканська угода про свободу торгівлі (НАФТА), укладене в 1993 р. між США, Канадою й Мексикою. Оскільки НАФТА показує досить високу ефективність регіональної кооперації, інші країни Латинської Америки й існуючі тут регіональні об'єднання (МЕРКОСУР, Андский пакт й ін.) намагаються приєднатися до цієї організації.

Інтеграційні процеси, що розвиваються в глобальній економіці, є відбиттям об'єктивної тенденції інтернаціоналізації господарського життя, природного прагнення націй до економічного зближення й співробітництва. Поглиблення інтеграційних процесів і створення регіональних торговельних блоків у глобальній економіці веде до того, що конкуренція за залучення прямих іноземних інвестицій наростає не тільки на макрорівні, тобто між окремими державами. Конкурентна боротьба за залучення національних і закордонних прямих інвестицій усе більше зміщається на мікрорівень, вона ведеться між окремими районами або штатами, які в силу різних причин прагнуть більш активно використати зовнішній фактор у своєму внутрішньому економічному розвитку. Таким чином, в останні роки намітилася тенденція свого роду регіоналізації прямих інвестицій, їхньої концентрації в місцях найбільш сприятливого й ефективного додатка. На початку третього тисячоріччя залучення й розміщення іноземних інвестицій стало звичайною, рутинною роботою для адміністрації й на федеральному, і на регіональному, і на місцевому рівні.

Міжнародна міграція капіталу між країнами й регіонами полегшується тим, що за останні десять років одержали широке поширення уніфіковані форми державного регулювання інвестиційних процесів. Вони втримуються як у двосторонніх міждержавних угодах про захист і заохочення капітальних вкладень, так й у багатобічних домовленостях, що діють у рамках СОТ й інших міжнародних економічних організацій.

Крім міждержавних об'єднань іде активний процес міжнародних злиттів і поглинань на рівні приватного капіталу, викуп пакетів акцій компаній за рубежем. У багатьох випадках внутрішніх фінансових ресурсів тієї або іншої компанії окремої країни не вистачає для масованих капіталовкладень у нові проекти. Прикладів таких міжнародних злиттів в останні десять років безліч. Так, наприклад, відбулося кілька великих злиттів американських і канадських видавничих компаній, компаній в області зв'язку. Американські компанії зв'язку, зокрема, АТ&Т, «Саутвестерн белл» й ін., придбали пакети акцій телефонної компанії м. Ліми в Перу. У свою чергу є чимало прикладів, коли європейські і японські компанії викуповують частину капіталу американських конкурентів.

Особливо вражаючі міжнародні злиття кінця 90_х років: об'єднання американських і німецьких, американських й японських автомобільних концернів, інтеграція корпорацій різних країн в окремих проектах в авіаційній промисловості.

Найважливішим інвестором в американську економіку продовжує залишатися Великобританія, компанії якої активно вкладають капітали в нафтову й хімічну промисловість, машинобудування, харчову індустрію. Високий ступінь економічної взаємозалежності між країнами проявляється в тім, що Великобританія займає приблизно таке ж місце в американських прямих інвестиціях за кордоном (18%), яке англійські інвестиції займають у загальному обсязі прямих іноземних капіталовкладень в економіку США.

Динаміка галузевої структури англійських прямих інвестицій у США свідчить про її кардинальні зміни в останні десятиліття. Якщо на початку 1960_х років більше 40% інвестицій було сконцентровано в страхуванні, то в 1998 р. частка цього сектора зменшилася до 9%. Одночасно частка обробної промисловості зросла до 42%. На обробну промисловість разом з нафтової доводиться 60% всіх англійських інвестицій [15, c. 176-189].

Протягом останніх двох десятиліть при збереженні лідируючих позицій традиційних західноєвропейських інвесторів відбулися деякі зрушення в структурі інвестицій на користь Японії, що є самим динамічним інвестором на американському ринку. Протягом останніх десятиліть у прямих інвестиціях японських компаній на американському ринку стійко зростала частка обробної промисловості. Якщо наприкінці 60_х років Японії належали, як правило, торговельні підприємства по обслуговуванню експорту материнських компаній; то вже в 70_х роках японці робили в США телевізори, тканини, а також харчову, хімічну продукцію, в 80_х - автомобілі й іншу складну машинобудівну продукцію. Наприкінці 90_х років на японські підприємства доводилося 16% продукції, зробленої іноземними небанківськими підприємствами в США; 16% зайнятих на них; 25% експорту й 38% імпорту цих підприємств [39, c. 234-237].

Виробнича діяльність японських компаній у США тісно пов'язана з торговельними відносинами між двома країнами. На частку японських філій небанківського сектора в США доводиться 52% усього американського товарного експорту в Японію - це найвищий показник серед 28 найбільших торговельних партнерів США. Для порівняння: частка західноєвропейських філій небанківського сектора в загальній сумі товарного експорту зі США в країни Західної Європи становить 16,9%. Для провідних інвесторів у США - Великобританії й Нідерландів - цей показник ще менше: відповідно 14,8 й 16,27%[1, c. 54-58].

Переплетіння торгово-економічних інтересів із прямими інвестиціями японських компаній у США носить ще більш яскраво виражений характер у сфері американського імпорту товарів з Японії, 80% якого доводиться на японські підприємства небанківського сектора в США (у порівнянні з 30% у середньому для іноземних підприємств у США).

На третьому місці за обсягом іноземних прямих інвестицій у США Нідерланди (11,9% загальної суми). Нідерланди традиційно вкладають в американську економіку більше прямих інвестицій, чим США в голландську економіку. Динаміка голландських вкладень свідчить про те, що в другій половині 70_х років вони перевищили навіть обсяг прямих англійських вкладень, але згодом знову поступилися роль лідера Великобританії, а потім й Японії.

Значна частина прямих капіталовкладень у США здійснюється «Ройал Датч Шелл» й «Юнилевер», «Филипс», АКЗО. У сферу діяльності «Шелл ойл» (контрольованої «Ройал Датч Шелл») входить розвідка, видобуток і переробка нафти й природного газу, а також виробництво нафтохімічної продукції. Серед найбільших володінь англо-голландського концерну «Юнилевер» у США - «Левер бразерз», «Томас Дж. Линтон», «Юзен продакт».

На відміну від американських прямих інвестицій у Нідерландах, зосереджених у сфері фінансів (більше половини загального обсягу), основною сферою діяльності голландських компаній у США є обробна промисловість (35% загального обсягу прямих інвестицій) і нафтова (15%). З галузей обробної промисловості виділяються хімічна й машинобудування. На них доводиться 52% прямих вкладень голландських компаній в американську обробну промисловість. У порівнянні з іншими іноземними інвесторами в США, по обсязі вкладень у машинобудування голландські компанії уступають тільки японським і німецьким; а в хімічній індустрії - англійським, німецьким, швейцарським, французьким.

Найбільшим після Нідерландів іноземним інвестором в американську економіку є Німеччина, найбільше інтенсивно серед лідируючих інвесторів збільшила прямі інвестиції в США в останні два десятиліття. За цей період вони зросли в 19 разів, у той час як голландські інвестиції виросли в 8 разів, англійські - в 16 разів. Серед фірм, що значно розширили свою виробничу діяльність у США, - БАСФ, «Байер», «Хехст», «Фольксваген», «Маннесманн», «Сименс» й інших.

В останнє десятиліття спостерігається стійкий ріст прямих інвестицій у США з таких просунутих в економічних відносинах азіатських регіонів, як Сінгапур, Гонконг (Сянган)), Тайвань, а також з ряду латиноамериканських країн (Панама, Мексика й ін.).

Пріоритетною сферою прямих іноземних інвестицій продовжує залишатися обробна промисловість США при стабільному лідерстві хімічної індустрії, машинобудування й харчової промисловості.

У цей час, очевидно, можна говорити про формування єдиного глобального інвестиційного простору, що функціонує за однаковими для всіх правилам гри. Глобалізація викликає далеко не однозначні наслідки для національних економік. Позитивний або негативний вектор змін багато в чому залежить від рівня розвитку національного господарства, позицій країни у світовій економіці. Як правило, чим могутнішої є економіка тієї або іншої країни, тим більше позитивних наслідків вона має від процесу економічної глобалізації. Однак навіть у цьому випадку глобалізація може породжувати чимало проблем і негативних наслідків. Приклад США підтверджує це повною мірою.

У числі переваг від глобалізації для економіки США можна виділити більше ефективне використання економічних ресурсів країни (праці, капіталу, корисних копалин), впровадження нововведень, передачу технологій і залучення науково-технічних ресурсів з-за кордону, зниження витрат виробництва за допомогою перекладу підприємств за рубіж у країни з дешевою робочою силою, залучення дешевої робочої сили в економіку країни й в остаточному підсумку - прискорення економічного росту й підвищення життєвого рівня населення.

Конкретизуючи зазначені переваги, можна відзначити цілий ряд позитивних наслідків глобалізації для американської економіки. По-перше, відкритість американської економіки, її динамічний розвиток сприяють припливу інвестицій і кваліфікованої робочої сили з-за кордону, що позитивно впливає на економічний ріст й, відповідно, на зайнятість. Приплив капіталів, крім того, дозволяє втримувати ставки позичкового відсотка на низькому рівні, що позитивно позначається на росту інвестицій. По-друге, вивіз капіталу за рубіж, особливо прямих інвестицій, створює більше сприятливі умови для функціонування американських компаній у світовому господарстві (за рахунок більше низьких витрат виробництва), чим підвищує їхню норму прибутку, поліпшує конкурентні позиції й, в остаточному підсумку, сприяє зміцненню американської економіки.

Механізм одержання цих переваг очевидний. Він проявляється й в обміні товарами з урахуванням конкурентних переваг кожної із країн - учасниць торговельного обміну, і в русі капіталів з обліком того, якого роду капітали дають максимальний прибуток у кожній із країн. У випадку зі США більшу привабливість для іноземних інвесторів грають масштаби американської економіки, ємність внутрішнього ринку країни, які дозволяють розширити обсяги поставок й інвестування.

Підвищенню добробуту населення сприяє й доступ до міжнародного ринку капіталів. У результаті міжнародних запозичень країна сучасний може споживати більше (у тому числі й у сфері виробництва), чим вона виробляє. Особливо позитивно в цьому напрямку діє залучення прямих іноземних інвестицій.

2.3 Структура і динаміка розвитку США

Економічна структура США є найтиповішим проявом постіндустріального етапу розвитку держави: провідною сферою виступають послуги, частка яких становить 75% від ВВП.

Таблиця 3. Галузева структура економіки (2005 р., %)

Сфери економіки

Частка у ВВП

Частка зайнятого населення

Послуги

Промисловість

Сільське господарство

75

23

2

72,5

24,8

2,7

Сфера послуг охоплює транспорт і зв'язок, торгівлю, фінанси і кредит, страхування, громадське харчування, виробничі й побутові послуги, туризм, освіту й охорону здоров'я, науку, державний апарат управління.

Понад 26% сфери послуг припадає на фінансові послуги, страхування й операції з нерухомістю; 22% - на торгівлю; 26% - на ділові, юридичні, соціальні послуги; 8,5% - на транспорт і зв'язок; 18,5% - на державне управління. Останнім часом пріоритету набув розвиток консалтингових, маркетингових та управлінських послуг, а також нових інформаційних технологій. Сфера послуг забезпечує 80% всього приросту зайнятості в країні [11, c. 169-170].

Однією з динамічних галузей сфери послуг США є фінанси й кредит. Нью-Йорк е провідним фінансовим центром світової економіки. Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі. Роль цього міста особливо велика в емісії акцій і облігацій, а також в торгівлі цінними паперами. Частка Сполучених Штатів на світовому ринку акцій становила в 2004 р. 48%, а на ринку боргових цінних паперів - 45%. Динаміка капіталізації американського ринку акцій та обсягу боргових цінних паперів віддзеркалюється в наступній таблиці:

Таблиця 4. Динаміка ринку акцій та боргових цінних паперів США

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Акції (млрд. дол.)

16773

15104

15345

14989

15213

14876

Боргові цінні папери (млрд. дол.)

16996

16118

16343

16432

16467

16212

Сполучені Штати мають дуже місткий внутрішній ринок капіталу, який поглинає не тільки національний капітал, але й іноземний. Приріст іноземних активів в США в 2004 р. складав 953 млрд. дол., в тому числі прямі інвестиції - 316,6 млрд. дол., портфельні - 446 млрд. дол. Водночас приріст американських активів за кордоном становив 563 млрд. дол. США є нетто-позичальником капіталу, тобто приток капіталу до Сполучених Штатів перевищує їх відплив за кордон. Проте в абсолютних розмірах вони виступають і як один з найбільших кредиторів на світовому ринку капіталу. Такі відомі американські банки, як «Сіті корпорейшн» (Сітікорп), «Чейз Манхеттен бенк» входять до провідної когорти найпотужніших світових банків. Наприкінці 90_х років розпочався активний процес злиття американських банків з промисловими й страховими компаніями, що перетворює їх на універсальні фінансові комплекси. Так, відбулося злиття «Чейз манхеттен» з компанією «Дж. Пи. Морган»; «Сітікорп» об'єднався з компанією «Тревелерз», внаслідок чого сформувалася «Сітігруп», яка стала найбільшою у світі за обсягом капіталу.

На початку 2004 р. активи США за кордоном (за винятком прямих інвестицій) досягли 4,4 трлн. дол., а іноземні капіталовкладення в США становили 5,8 трлн. дол. Різниця між цими показниками (1,4 трлн. дол.) становить зовнішній борг країни [17, c. 342-350].

Важливим видом послуг є торгівля, в тому числі зовнішня. За обсягом зовнішньої торгівлі США перевищують будь-яку країну, в тому числі за обсягом імпорту - навіть цілком Європейський Союз. В 2004 р. експорт США становив 1019 млрд. дол., імпорт - 1508 млрд. дол., від'ємне сальдо - 489 млрд. дол. [46, c31-32]. З початку 70_х років зовнішня торгівля товарами постійно зводиться з пасивом для США. При цьому пасив формується не тільки в торгівлі сировиною і паливом (де він був і раніше), але й по готових товарах. Тільки в торгівлі найпередовішою технологією Сполучені Штати мають актив. Проте в торгівлі послугами вони мають актив постійно (в 2000 р. він складав 81 млрд. дол.). Наступна таблиця дає уяву про динаміку зовнішньої торгівлі США в 2000-2004 рр.

Товарна структура зовнішньої торгівлі США типова для високорозвинутої держави: товари з високим ступенем обробки, капіталомісткі й наукоємні посідають перше місце. На США припадає 20% експорту наукоємної продукції. В ці роки частка машин і обладнання становила в експорті 49%, в імпорті - 46%, в той час як на сировину й паливо в сукупності припадало відповідно 7% і 12%. Звертає на себе увагу порівняльне висока частка виробів легкої промисловості в імпорті - 23% [47, c. 327-329].Це пояснюється високою конкурентоспроможністю дешевих товарів із країн, що розвиваються, і Китаю на американському ринку.

Таблиця 5. Динаміка зовнішньої торгівлі США, %

Пересічні темпи росту

Експорт

Імпорт

2000

2001

2002

2003

2004

2000

2001

2002

2003

2004

Торгівля

11

9

10

12

13

16

15

14

12

17

Торгівля послугами

8

9

8

9

9

9

10

8

9

9

У структурі зовнішньої торгівлі послугами переважають фінанси, ділові послуги, туризм та інформація. За експортом послуг США набагато випереджають інші держави; їх частка у світовому експорті послуг становить 18%, тоді як частка їх найближчого конку рента в цій сфері, Великої Британії - тільки 7,5%.

Географія зовнішньої торгівлі США віддзеркалює напрямок їх стратегічних пріоритетів. Поступово зростає частка партнерів по НАФТА, особливо Канади. Традиційно важливими партнерами є країни Західної Європи та Японія; для останньої, як вже говорилося, американський ринок є чи ненайважливішим фактором стану власної економіки.

Таблиця 6. Основні торговельні партнери США (за даними 2004 р,), у%

Країни

Експорт США

Імпорт США

Канада

Мексика

Японія

Велика Британія Німеччина

23

14

8

5

4

19 10

11

4

5

Постійне зростання від'ємного зовнішньоторговельного сальдо призводить до швидкого збільшення дефіциту платіжного балансу по поточних операціях; в 1999 р. він становив 319 млрд. дол. і зріс в порівнянні з 1999 р. у 3,7 рази.

Промисловість США, хоч і поступається за часткою у ВВП сфері послуг, є найпотужнішою у світі. На Сполучені Штати припадає 20% світового виробництва промислових товарів. Продуктивність праці в американській промисловості суттєво перевищує відповідний показник у їх головних конкурентів. Статистика США поділяє промисловість на видобувну, обробну й енергетику.

Частка обробної промисловості складає понад 80%. Водночас Сполучені Штати посідають перше місце у світі за виробництвом електроенергії, а також як вже відзначалося, входять в провідну групу країн за видобутком вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів. Забезпеченість американської промисловості власною сировинною базою, звісно, зміцнює її «тили». Проте головним чинником розвитку промисловості США є: широкий внутрішній ринок висока якісна конкурентоспроможність американських товарів; лідерство в НДДКР; міцні позиції американських ТНК на світових ринках промислових товарів [33, c. 567-566].

У 80-ті роки в американській економіці виявилися серйозні структурні диспропорції. Надто високою була питома вага сировини й палива. Так звані «старі» галузі - металургія, автомобілебудування, сільськогосподарське машинобудування, суднобудування - втрачали конкурентоспроможність через морально застарілий основний капітал. На ці галузі припадало більше половини випуску всієї продукції. Необхідна була технічна перебудова промисловості технічна реконструкція виробництва, яка розпочалася у 80_х роках на баї здобутків НТР.

Збільшилися інвестиції в активні елементи основного капіталу - машини й устаткування з метою їх модернізації. Було закрито десятки сталеливарних підприємств, що виявили свою недостатню конкурентоспроможність. Активізувався процес концентрації капіталу, що супроводжувалося злиттям і поглинанням сотен компаній. Але основна увага була повернута на прискорення розвитку новітніх високотехнічних галузей. Цей процес продовжився і в 90-ті роки США мають добре розвинутими практично всі галузі й види виробництва що входять у промисловий спектр сучасної економіки. Проте питома вага окремих галузей помітно змінилася протягом останніх десятиліть XX століття. Зменшилася роль старих галузей - текстильної, металургійної. За виробництвом чорних металів США поступилися Китаю та Японії. Навіть така традиційно «американська» галузь, що символізувала Америку, - автомобілебудування - вже не є пріоритетною за темпами розвитку; тут американців також обігнали японці.

Натомість швидкими темпами розвиваються аерокосмічна, електронна промисловість, виробництво нових матеріалів, лазерна техніка, робототехніка. Найвищі доходи в середині 90_х років відзначилися в електронній та електротехнічній промисловості. Саме інвестиції в новітні технології спричинити високі темпи зростання американської економіки в 90_х роках. Понад половину всіх інвестицій в промисловість складають придбання комп'ютерів і засобів інформатики. Частка інвестицій в інформаційні й телекомунікаційні технології складає 7,3% від ВВП (2004 р.). Провідними компаніями в цих галузях є «Майкрософт», «Інтернешнл бізнес машінз» (ІВМ). Значні капіталовкладення в наукові розробки здійснюють також такі промислові велетні, як «Дженерал Моторс», «Форд», «Єкссон», «Дженерал електрик», «Локхід» та інші. Кожне десятиріччя витрати на НДДКР в Сполучених Штатах подвоюються.

Сільське господарство США виробляє найбільші у світі обсяги продукції. Вони посідають друге місце за виробництвом зерна й м'яса (після Китаю). Частка США на світовому продовольчому ринку становить 15%. Вони постачають на світовий ринок 50% кукурудзи, 20% яловичини, третину пшениці. Вони найбільші у світі виробники сої та цитрусових, належать до провідних країн за збором бавовни та цукрової тростини. США є нетто-експортером продовольства; його експорт становив (2000 р.) 57 млрд. дол., а імпорт - 36 млрд. [39, c. 543-537].

У сільськогосподарському виробництві США основною організаційною формою є фермерське господарство. В залежності від типу організації виробництва ферми поділяються на такі основні категорії:

1. сімейні (індивідуальні) ферми, власники яких разом із своїй сім'ями здійснюють виробництво й керівництво, вкладають капітал та значну частину робочої сили;

2. спільні ферми, які утворилися шляхом об'єднання власності двох або більше осіб для спільної підприємницької діяльності;

3. сільськогосподарські корпорації - акціонерні підприємства з виробництва (іноді й переробки) сільськогосподарської продукції.

Переважають сімейні ферми, які в загальній кількості господарств становлять 87%, за площею земельних угідь - 65%, за обсягом реалізації продукті -60% В той же час швидко розвиваються корпоративні господарства, які реалізують, майже чверть сільськогосподарської продукції.

Сільське господарство США цілком індустріалізоване, технічно оснащене й має високу продуктивність. Науково-технічний прогрес проникає досить успішно і в цю сферу американської економіки; втілюються здобутки біотехнології, новітня сільськогосподарська техніка, прогресивні методи господарювання. Водночас сільське господарство знаходиться під особливим захистом уряду, фермери отримують дотації бюджету, мають податкові пільги і субсидії при експорті. Продуктивність праці в сільському господарстві дуже зросла. Якщо в 1947 р. один працівник сільського господарства США забезпечував продовольством 14 громадян, то зараз - 98 громадян [42, c. 327-329].

Економіка США характеризується високою динамічністю розвитку наприкінці XX століття. Хоч Сполучені Штати, як і всі країни з ринковою економікою не позбавлені впливу економічного циклу, їх економічний розвиток відносно більшою стабільністю порівняно з деякими іншими країнами. Такого глибокого падіння виробництва, як під час «великої депресії» 1929-1933 рр. в США більше не спостерігалося. Кризові ситуації в другій половині XX століття відбувалися в 60_х роках, на початку 70_х і 80_х років. Найбільш відчутною була криза 1973-1975 років, коли ВНП скоротився на 4%, промислове виробництво-на 10%. Ця криза була значною мірою обумовлена світовою енергетичною кризою внаслідок різкого зростання цін на нафту. Похитнулися позиції долара, він був девальвований, і уряд США відмовився від обов'язкового його обміну на золото, що суперечило рішенням Бреттон-Вудської конференції.

З середини 80_х років економічні реформи, задіяні урядом, призвели до суттєвого повороту в розвитку американської економіки. Швидке піднесення значення у світовій економіці наукоємних, високотехнологічних галузей виробництва, в яких США мають безперечну перевагу, сприяло прискоренню їх розвитку і нарощуванню відриву від своїх конкурентів. Особливо сприятливими для розвитку економіки виявилися 90-ті роки. Після нетривалої затримки в 1991 р. американська економіка показала стабільно високі темпи протягом десяти років, що визнається фахівцями як безпрецедентне явище. Наступна таблиця дає уяву про розвиток економіки США в 90_х роках:

Таблиця 7. Темпи розвитку економіки США, %

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

ВВП

6

5,9

3,2

3,5

4,9

6,6

3,6

Виробництво

4,2

5,0

5,1

5,1

5,3

5,4

….

Успішний розвиток економіки в 90-і роки пояснюється, насамперед, чітким спрямуванням інвестицій на технології, що забезпечують прискорення реакції фірм на зміни кон'юнктури ринку. В структурі виробничого накопичення до 40% становлять вкладення в інформаційні технології. Зростають обсяги інвестицій також в інші сфери виробництва. Частка чистих внутрішніх інвестицій складає 5,4% від ВВП і зросла за 90_ті роки. Приріст приватних капіталовкладень становив в 2003 р. 10,1%, а в 2004 р. навіть 12,6%, що є дуже високим показником. Особливо швидко зростають так звані венчурні інвестиції, тобто капіталовкладення в інноваційне виробництво; за останні десять років їх обсяг збільшився з 5 млрд. дол. до 100 млрд. дол. Крім того, як вже відзначалося, існує великий приток іноземних інвестицій в економіку США.

Іншим фактором, що сприяв високим темпам зростання економіки США в останнє десятиліття, є розширення споживчого попиту населення. Він є наслідком зростання добробуту значної частини американців. Доход американської сім'ї перевищує сьогодні 40 тис. доларів на рік. Частка володарів індивідуальних домів в 2004 р. становила 68%[47, c. 549-550].

На зростання купівельної спроможності населення впливає відносно невисокий рівень безробіття, який мав, до того ж, тенденцію до зниження. Те ж саме можна сказати й про рівень інфляції, що впливає на ринкові ціни.

Розширення внутрішнього ринку, зростання інвестицій в економіку сприяли її перебудові на основі новітніх технологій. Це призвело до суттєвого зростання продуктивності праці; в 90_ті роки вона зростала вдвічі швидше, ніж у 80_ті роки; її щорічні темпи складали у середньому 2,8%.

Таблиця 8. Динаміка рівнів інфляції й безробіття в США в 2000-2005 рр., %

2001

2002

2003

2004

2005

Рівень інфляції Рівень безробіття

1,5

4,2

1,5

4,2

1,2

5,7

1,3

5,4

4,9

Отже, 90_ті роки стали для Сполучених Штатів тривалим періодом безпрецедентного піднесення економіки, що обумовлено низкою чинників. Технологічні інновації, глобалізація бізнесу, різке зростання венчурного капіталу сприяли підвищенню продуктивності праці та прискоренню темпів росту економіки без суттєвого підвищення інфляції. Зростання продуктивності праці призвело до зниження виробничих витрат.

Значний внесок у зростання економічної потужності США здійснюють ТНК. Завдяки їх діяльності утворилося явище, яке дедалі частіше називають «другою економікою США». Вона є наслідком безперервного зростання прямих зарубіжних інвестицій, що вкладають їх ТНК в зарубіжні країни, створення там філій та дочірніх підприємств. Це пов'язує економіку США із світовими ринками ще тісніше, полегшує туди проникнення американських товарів та послуг та сприяє зворотному притоку капіталу у вигляді відрахування від доходів на інвестиції. В 2004 р. обсяг ПІІ американськими компаніями дорівнював 2136 млрд. дол. або 35% всіх американських приватних активів за кордоном. За один лише 2003 рік зарубіжні активи США збільшилися на 24%, що також безпрецедентно [20, c. 467-468].


Подобные документы

  • Особливості екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання, його показники і моделі. Фактори, які визначають темпи та масштаби довгострокового збільшення обсягу виробництва. Характеристика розвитку економіки США, Японії та Європейського союзу.

    курсовая работа [66,2 K], добавлен 29.03.2014

  • Фактори феноменального економічного зростання Китаю. Етапи реформування, структура і динаміка розвитку економіки КНР. Роль Китайського юаня на світовому ринку. Трьохсторонні відносини з США та Росією. Торгово-економічні відносини Китаю і Центральної Азії.

    курсовая работа [73,7 K], добавлен 02.05.2012

  • Сутність макроекономічного поняття "економічне зростання". Його фактори – природні та трудові ресурси, капітал і технології. Загальний аналіз і схема макроекономічної моделі зростання (неокласична модель росту Р. Солоу, економічна модель Харода-Домара).

    дипломная работа [59,6 K], добавлен 31.08.2009

  • Міжнародна економічна інтеграція як чинник європейського зростання. Торгівельні відносини ЄС як фактор економічного зростання в регіоні. Місце України в міжнародній торгівлі ЄС. Перспективи розвитку торгівельних відносин України з країнами ЄС.

    курсовая работа [128,4 K], добавлен 17.03.2007

  • Проблема глобального егоїзму країн-лідерів. Зростання значення і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної інтеграції. Регіональне і глобальне навколишнє середовище для економічного розвитку України. Захист економічного суверенітету держави.

    контрольная работа [27,2 K], добавлен 23.04.2008

  • Темпи приросту внутрішнього валового продукту (ВВП) США та світу. Зростання промислового виробництва в США в 2014 році. Внутрішній ринок США. Динаміка експорту та імпорту США у світовому експорті. Процент зростання у порівнянні з попередніми роками.

    контрольная работа [105,0 K], добавлен 24.11.2015

  • Основи секторального економічного співробітництва України та Європейського Союзу (ЄС), діагностика його розвитку. Напрями національної економічної політики в умовах розширення ЄС та стратегія участі України у формуванні Єдиного економічного простору.

    курсовая работа [362,7 K], добавлен 01.06.2014

  • Макроекономіка Туреччини: економічні показники, фактори, динаміка та стратегія економічного розвитку. Характеристика народного господарства. Структура зовнішньої торгівлі. Іноземні інвестиції і борги. Конкурентноздатність і міжнародне співробітництво.

    курсовая работа [888,6 K], добавлен 03.07.2012

  • Сутність та теоретичні засади дослідження національних моделей економічного розвитку країн. Азійські моделі економічного розвитку. Особливості трансформації економіки Китаю. Бенчмаркінг інноваційного розвитку, шляхи підвищення конкурентоспроможності.

    курсовая работа [490,7 K], добавлен 02.07.2014

  • Дослідження еволюції та особливостей співробітництва України з Китаєм. Обґрунтування стратегічно пріоритетних напрямків двосторонньої співпраці в сучасних умовах глобального розвитку. Характеристика показників торговельно-економічного розвитку країн.

    статья [180,9 K], добавлен 07.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.