Шлях Сербії до Євросоюзу

3. Розширення в 2009 р. (60-річчя) охопило двох надійних союзників НАТО в її антисербській участі в процесі дезінтеграції Югославії й ребалканізації Балкан - Хорватію й Албанію. Воно пішло через рік після нелегального проголошення косовської незалежності, що незабаром визнало значну більшість країн-членів НАТО, як реакція на підтримку Росією Сербії й рішуча відмова визнання Росією й більшістю країн миру.

Розширення Rimland-а Спайкмена шляхом відтискування й здавлювання Heartland-а Макіндера й проведення стратегії стримування Кеннана очевидно тривало всупереч тому, що давно закінчилася ідеологічна небезпека від "Червоної загрози". Це доводить, що мнима комуністична погроза ніколи не була дійсною причиною створення НАТО і її агресивності (всупереч заявам про оборонність й обмеження зони дії тільки на країни-члени). Ціль НАТО як військової персоніфікації таласократичного Заходу не змінилася - це була, є й буде Росія як уособлення телурократичного євразійського центра (Heartland-а).

„Спайкменізм" в американській геополітиці й геостратегії залишив глибокі сліди й численних послідовників, що розробили на базі його ідей не тільки постмодерністські теоретичні підходи, але й концептуальні положення, на підставі яких у період уніполярної транзицїі світового порядку здійснювалося прагнення США налагодити й зберегти глобальне панування. Нічого істотно не змінив і впливовий З. Бжезинський у своєму популярному, кон'юнктурному, але не дуже оригінальній програмно-стратегічній праці Велика шахівниця 1997 р. Ця книга, переклади якого масово тиражувалися, служила не тільки як „інструкція" для дій американської „імперії", але і як „опудало", що повинне заздалегідь фаталістично загальмувати будь-яку спробу опору „варварів". Механізм ієрархізованної системи й функціонування США в контексті „геостратегічних гравців", „геополітичних стрижнів" й інших світових факторів, особливо картографічна проекція „шахматних полів", представляли незначно модифікований підхід Спайкмена й Кеннана: регіон-регіон-панрегіон Серединного простору включав Росію (Heartland), а її оточувала, відтискувала й „стримувала" огорожа із трьох „великих просторів" - Західного, Серединного й Східного (по суті, потрійного Rimland-а). Вся модель проектувалася на макро-, мезо- і навіть мікро-регіональному рівні, і саме в цьому плані мала конкретні наслідки.

Найбільш чутливими є зони дотику „великих просторів", конфліктність яким викликається „геополітичним тертям" різних інтересів. Саме на Балканах є контакт двох із трьох глобально важливих просторів (Західного і Південного), роль яких полягає в тому, щоб як можна більш згуртовано зберігати в оточенні великий євразійський простір. Через ту ж саму зону також проходить потенційно сама підходяща траса, уздовж якого Серединний простір (Росія) може прорвати кільце, вийти в Середземномор'я, звільнитися від конкурентного оточення й довгостроково в цьому секторі здійснювати „демонтаж" американського „трансатлантичного плацдарму" у Європі. Це означає, що важливість Балкан й у період постмодерна не ослабнула. Практичним доказом тому є політичні, економічні й військові прагнення НАТО в інтересах США перешкоджати сербському фактору (із Заходу апострофованому як головного актора „негативного балканського сценарію"), що у глобальному плані міг би викликати „ефект доміно" і поставити під погрозу функціонування уніполярного порядку Pax Americana. Ключову крапку представляє косово-метохійська частина Сербії, але сербські землі в цілому мають більшу геополітичну важливість, одночасно виконуючи й роль зв'язку (в інтересах американського таласократичного євроатлантизму) і розриву (в інтересах російського телурократичного євразійства).

Хоча „друга" Югославія була прозахіднорієнтована і майже чотири десятиліття неформально функціонувала як, така що „примкнула до НАТО", США й західноєвропейські країни, члени ЄС впливали на початок, хід і фінал її насильницького зникнення, а також озвучили створення нової пост-югославської політико-географічної карти Балкан. Але даному простору не можна було залишатися в „геополітичному вакуумі". Поряд з самодистанціюванням ослабленої Росії, пішло ультимативне, наступальне й антисербськи упереджене політичне й економічне проникнення провідних і зацікавлених країн ЄС (що брехливо представлялися об'єктивними „посередниками", що „надають добрі послуги"), а незабаром також й антисербське втручання - починаючи із пропагандистської, розвідувальної й логістичної підтримки, через непряму (удавані миротворчі з'єднання УНПРОФОР, СФОР, ИФОР, КФОР) аж до прямої збройної інтервенції (операції проти Республіки Сербської Країни й Республіки Сербської в 1994 й 1995 р. і проти Сербії в 1999 р.). Метою було відновлення розриву НАТО між Італією на північно-заході (північна Адріатика, Трієстська затока) і Грецією на південно-сході (Салонікський затока). У такий спосіб з 1991 по 1999 р. послідовно, у двох фазах, була створена Балканська геополітична дуга - спочатку північно-західний, а потім південно-східний її фрагменти. „хребет" дуги становила система баз, полігонів, аеропортів й інших об'єктів, як місцевих Нато-союзників (хорватських, мусульманських, албанських військових формувань), так і дійсних Нато-з'єднань. De facto балканська геополітична дуга мала функцію вв'язування Західного й Східного просторів, концепція якої викладена у Великій шахівниці З. Бжежинського, а здійснення пішло вживанням „нового НАТО".

Чому ж геополітичний зміст балканських дій НАТО і ЄС був (і понині залишається) антисербським. Перша причина виникає з безперервного історичного геополітичного „магнетизму" Балкан, і в часи постмодерна що продовжують залучати великі держави. Усередині балканського „субконтиненту" інтегральні сербські землі по своїй величині, природним ресурсам, демографічним властивостям, культурній ідентичності й, особливо, по геополітичному положенню - є найважливішим чинником. Друга причина виникає із західного сприйняття сербів як „балканських росіян", „маленьких росіян", „російського форпосту на Балканах"... Подібна позиція лише частково виникає з етно-національної, релігійної й культурно-цивілізаційної спорідненості сербів і росіян, подібності історичних спадщин, державоутворюючих циклів й ідеолого-політичного досвіду. Суть у геополітичній аналогії:

а) і російське, і сербське простору успадкували телурократичну (сухопутну) геополітичну ідентичність;

б) тим, чим російський фактор є у світовому і євразійському планах, сербський фактор є на Балканах.

НАТО, тобто США і ЄС колишню тітовську формулу „слабка Сербія - сильна Югославія", трохи видозмінили й продовжили застосовувати на практиці в неформальному виді „маленька Сербія - стабільні Балкани". Із цього пішло: знищення Республіки Сербської Країни; зменшення, ослаблення, роззброювання, позбавлення влади й постояные погрози скасування Республіки Сербської; відділення Чорногорії від Сербії й позбавлення Сербії виходу до моря; ампутація Косова й Метохії від Сербії; антагонізування КЮР Македонії (оформлена на території південної частини історико-географічної Старої Сербії) із Сербією під погрозою поділу. Очевидні й дії, спрямовані на подальшу фрагментацію Сербії (прешево-буяновацька область на південно-сході Сербії, Воєводіна, Рашкая область). НАТО забезпечила зміцнення й експансію сербських сусідів, включаючи навіть нав'язаним етногенетичним і державоутворюючим процесом повністю або частково виниклих із сербської етнічної групи, узурпувавши великі частини сербської історико-державної території. У такий спосіб зі старих і нових сербських сусідів вставлений балканський Rimland, що послужив для проведення балканської стратегії стримування сербського фактору. Не обійшлося й без установки „противаги" сербському фактору: інструменталізовне оточення, що суперничає, нагородження їх активної пронатовської позиції забраними сербськими територіями, політичне, економічне, транспортне й інше заохочення на шкоду сербам, створення й визнання державоподібного утворення Republika e Kosoves насильницькою ампутацією від Сербії, перетворення косово-метохійського простору в Fort Kosovo для стаціонування й більш широких дій НАТО, а потім розміщення військової бази Бондстил під Урошевацем як символу контролю. Специфічним видом „стримування" є інтенсивне пропагандистське форсування сербського (саме)приниження з метою зміни традиційної геополітичної ідентичності й підготовки до нібито неминучого входження в НАТО.

Нерідко висловлюються думки, що НАТО з колишньої захисниці Європи від „російської (радянської, комуністичної) небезпеки" перетворилася в анахронного окупанта Європи. Подібна позиція виходить із припущення про те, що Холодна війна закінчена, що біполярного розділу Європи більше немає, що сучасна Росія не є загрозливою, мілітаризованою, інтервенціоністською й імперською великою державою, а просторовим, багатолюдним, багатим на природні ресурси й економічно бажаним партнером Європи. Стратегічне мислення європейців усе очевидніше орієнтується до емпірично обґрунтованих висновків, що європейське майбутнє вирішальним образом залежить не від інерції успадкованого трансатлантичного союзництва зі США, а від російських енергоносіїв.

З іншого боку, американське сприйняття колишньої, нинішньої й майбутньої Європи ясно: „Європа - найважливіший американський геополітичний плацдарм на євразійському континенті". De facto США в глобальному плані вважають Європу манипулятивним геополітичним об'єктом. Під американської контролем вона й надалі буде інструменталізованою як „трамплін" для прориву в Росію. Американське практичне застосування посилок з концепцій Мехена, Макіндера й Спайкмена, а також їхня протидія застоуванню ідей Ратцеля, Челлена, Хаусхофера, Савицького й інших класиків геополітичної думки, виявилося діючим у здійсненні Pax Americana. Навіщо б США від них по суті відмовлятися, нехай навіть неможливо зберегти глобальне імперське панування, а тільки глобальне панування. У цьому контексті, позиція ЄС як економіко-політичного вираження трансатлантизму, по-суті, штучно відокремлюється від його військово-силового альтер его - НАТО. Відносини між НАТО і ЄС неявно затверджені: „ці дві взаємодоповнюючі організації", тобто мало сказати, що „НАТО - це апаратура, а ЄС - програмне забезпечення"; ці дві організації є „лівою і правою ногами" трансатлантичної безпеки.

Росія прагне не тільки по-новому сприймати Європу, але й це нове сприйняття перетворити в дійсність. Європа для Росії є не тільки у фізико-географічному змісті частиною євразійської суши, але повинна стати тим же й в економічному й геополітичному змістах. Але тому що Європа під заступництвом НАТО й після завершення Холодної війни зберегла й територіально розширила роль наступальної американської „передової позиції", вона усе ще, найчастіше всупереч своїй волі й інтересам, є політико-силовою погрозою для Росії. Тому Росія прагне „перехватить" Європу в США в декількох циклах, уникаючи при цьому військового зіткнення з більше сильним суперником і його (по своїй чи волі ні) васалами. Ця ризикована й філігранна геополітична й геоекономічна „гра" ведеться на очах сучасного миру. Російська пропозиція Європі заманливо - майбутній статус самостійного полюса могутності в якості „великого європейського простору" у мультиполярній світовій системі. Не виключено, що це є лише проміжною стадією в переорієнтації Європи з нав'язаною неприродною інтеграцією трансокеанічного типу (євроатлантичної) на географічно більше логічну, а в майбутньому й економічно більше утилітарну - трансконтинентальну (євразійську). Епілогом може стати створення зацікавленими сторонами Євроросії як геоекономічної-геополітичної-геостратегічної інтеграції.

Відмовившись від методів протистояння (військового, політичного, економічного, пропагандистського), який інший апарат має Росія в розпорядженні для „звільнення" Європи. Що ж у майбутньому Європі стане заманливіше й необхідніше ніж НАТО в якості віджилого американського захисту. Можливо, це обрис альтернативної „архітектури" безпеки, озвучений інтенсивно Росією. Від чого такого Європа буде життєво залежати, щоб орієнтуватися на (не)добровільне дистанціювання від США й наближення до Росії. Що за російський козир, від якого Європа навіть при бажанні не може відмовитися, без того, щоб поставити під сумнів не тільки свою позицію глобально важливого фактору, але й традицію безтурботного життя своїх жителів. Відповідь однозначна: це енергоносії, газ і нафта! Отже, російським геополітичним інструментарієм є газопроводи й нафтопроводи. Це зовсім не конспіративний, криптогеополітичний сценарій. Більше того, російські трубопроводи не спрямовані ексклюзивно тільки до Європи, але й до більше надійних, платоспроможних і перспективних далекосхідних ринків - Китаю і Японії. Але енергозалежна Європа не має географічно більше близького, стабільного й, по наявних кількостях, більше багатого постачальника, трубопроводи якого вже стали інтегральною частиною європейського газового й нафтового „кровообігу".

Не потрібно було мати велику прозорливість, щоб США не тільки розпізнали „європейську гру" Росії, неодноразово застерігаючи, що Росія геополітично зловживає енергозалежністю Європи, але й почали конкретні заходи щодо припинення потенційної європейсько-російської „оси", що базується на трубопроводах як „мінімальному загальному знаменнику" інтересів. У вже відомій геополітичній манері вони встановили загороджувальну зону від Балтійського до Чорноморського басейнів, на зразок колишнього Санітарного кордону. Польща й Україна(22) були головними опорами США, значне місце мали прибалтійські республіки Литва, Латвія й Естонія, а в буферну „шторку" послідовно включалися й інші країни центральної й південно-східної Європи. Дональд Рамсфельд, міністр оборони США (2001-2006 р. при президенті Джорджеві В. Бушеві), назвав цю нову постбіполярну буферну зону Новою Європою, підкресливши, що вона має більше виражену проамериканську роль, чим держави, уже включені під час Холодної війни в трансатлантичний альянс (НАТО). Але змушеною російською відповіддю на дане провокування конфлікту стало проектування підводних маршрутів трубопроводів: „північного потоку" в обхід прибалтійських республік і Польщі, і „південного потоку" в обхід України. Ці дві газопровідні магістралі повинні з півночі й півдня взяти в „енергетичні обійми" дві економічно й політично могутні країни, Німеччину й Італію, тобто гнітючу частину центральної, східної й південно-східної Європи.

В енергетичних геополітичних іграх США/НАТО/ЄС, з одного боку, і Росії, з іншої, важливим є транзитне, а до деякої міри й вузлове положення Сербії. Розгалужуючись у Болгарії, одна гілка орієнтовного маршруту „південного потоку" піде до Греції й півдня Італії, а друга через Сербію (гілка до Республіки Сербської) до Угорщини й Австрії. Американська реакція й спроба зірвати прорив російських інтересів на Балкани шляхом трубопровідної мережі й власного „сербського форпосту", виражалася в такий спосіб:

1. Спроектовано конкуруючий трубопровід „набукко". Одна його вихідна гілка з Азербайджану (через Грузію) і друга з північного Ірану з'єднуються під Ерзерумом у Туреччині, після чого трубопровід повинен піти далі до заходу Туреччини, перейти Дарданелли й потім через Болгарію, Румунію й Угорщину дійти до Австрії, звідки розгалуження підуть до Чехії й Німеччини, з можливими опціями до Словенії й північної Італії. Показово, що даний маршрут в обхід Сербії зв'язує американських союзників на південній (Туреччина), східної (Грузія) і західної (Болгарія, Румунія) сторонах Чорноморського басейну. Дана альтернатива також має кілька нерозв'язних проблем, у т.ч. числі головну - недостатня кількість газу й гостре протистояння США й Ірану.

2. Занадто швидко й позачергово у євроатлантичне угруповання держав увійшли Румунія й Болгарія (у НАТО в 2004 р. й у ЄС в 2007 р.), всупереч тому, що тоді й навіть тепер далеко від заданих стандартів. На те були переважно геополітичні причини. Відповідно до відновленого страху США перед „повторним імперіалізмом Росії", цим двом країнам приділялася роль попереджувального загородження від можливого трансбалканського (intermarium) прориву Росії, що оправилася, із Чорноморського до Адріатичного й Егейського басейнів, з опорою на Сербію в румуно-болгарському тилу. Тест на відданість Заходу Румунія й Болгарія пройшли ще в 1999 р., примкнувши до антисербської сторони в агресії НАТО проти СР Югославії.

У сербів негативний досвід відносин зі США, НАТО і ЄС протягом усього югославської кризи, що продовжувались із 1990-х рр. й усе ще не кінченого. Мабуть, немає жодного не тільки просербського, але й об'єктивної політичної, економічної й воєнної дії, як з боку самої могутньої країни миру й пакту під її командуванням, так й європейської інтеграції, на формування функціонування й розширення якої США вирішальним образом не впливають. Вони заохочували, судили, всебічно контролювали, військовим шляхом нав'язали й географічно оформили деструкцію СФР Югославія, причому протилежно сербським інтересам. За рахунок історико-етнічних областей сербських земель задоволені вимоги не тільки конституентів „першого" югославської держави (переважно хорватського), але й „інстант-націй", що виникли в результаті тітовського декрет-етноінжинірінга після Другої світової війни (македонської, чорногорської, мусульманської), і навіть національних меншостей (албанського), причому переслідувалася мета якнайбільше послабити сербський фактор і довгостроково його „стримувати". Більше того, у цьому США й НАТО й прямо брали участь військовим шляхом - як закамуфльовано, у складі (псевдо)миротворчих з'єднань, надаючи політичні, дипломатичні, економічні, розвідувальні, консультаційні й логістичні послуги сербським військовим суперникам, так і відкрито, бомбардуючи Республіку Сербську Країну в 1994 р. і допомагаючи хорватським збройним силам зайняти її в ході операції „буря" у серпні 1995 р., потім кілька разів бомбардуючи Республіку Сербську, і змусивши її піти на поступки в Дейтоні, а потім зробивши агресію проти Сербії в 1999 р. й окупування її косовсько-метохійської частини.

Саме Косово й Метохія представляють парадигму не тільки відносин євроатлантичних структур до Сербії, але також Сербії (і сербів) до євроатлантичних інтеграцій. США, НАТО як військовий союз, ЄС як політико-економічний блок і гнітюче число їхніх членів, окремо або скоординовано, значною мірою посприяли створенню, після участі в ампутації Косова й Метохії зі складу Сербії, сприятливого дипломатичного оточення для нелегального проголошення так званої косовської незалежності 17 лютого 2008 р. Потім самі вони передували у визнанні „незалежності", також натискаючи на велику кількість країн миру, щоб вони зробили те ж саме. Всупереч цьому, за три роки (за станом на 13 січня 2011 р.) косовську „незалежність" визнали 74 держави. Більшість цих держав можна класифікувати на кілька груп:

1.провідні, впливові, економічно й військово могутні держави НАТО і ЄС (з декількома виключеннями), під предводительством США, Канади, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії.;

2.їх традиційні геополітичні послідовники й колишні колоніальні володіння (Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, незначне число африканських і південноамериканських держав);

3. кілька ісламських країн, пов'язаних з косово-метохійськими албанцями /пан/ісламською солідарністю (Афганістан, маріонеткові проамериканські влади якого першими у світі заявили про визнання, потім Саудівська Аравія як глобальний захисник, Туреччина як балканський спонсор);

4. група маленьких острівних держав у Тихому океані під впливом США або колишніх європейських колоніальних метрополій.

Таким чином, антисербська роль НАТО є вирішальної не тільки в акті косовського відділення, проголошеного керівництвом албанських національних меншостей, але й у процесі досягнення як можна більше масового визнання як доконаного факту напередодні вердикту Міжнародного суду ООН у Гаазі про легальність самопроголошеної „незалежності" по міжнародному праву.

Шляхом насильницького військового захоплення, а потім і спонсорування „незалежності", НАТО позбавляє сербів і Сербію косовського центру національної й державоутворюючої ідентичності. У ньому розташовані не тільки середньовічні орієнтири сербської православно-християнскої духовності, але й живі центри справжнього культурно-цивілізаційного побутування. Монастирі й храми, древні укріплені міста, столиці, пам'ятники, поля боїв, письмові документи й усна спадщина, топоніми, гідроніми й етноніми - все це свідчить про сербський автохтонності й безперервності існування в Косово й Метохії як центральної території сербської держави. І все це сепаратистський рух косово-метохійських албанців під заступництвом НАТО систематично руйнує, спалює, знищує, перейменовує й викорінює, прагнучи сфальсифікувати справжню етноісторичну й геополітичну ідентичність даного простору. Всупереч цьому, саме сербів дорікають у тім, що вони є „анахронно непристосованими", „ірраціональними бранцями історії" й „заложниками косовського міфу", і що їм варто „уважать реальність" косовської незалежності й повернутися до майбутнього й „стать прагматичними" у сучасному раціональному й матеріалістичному світі. Мнима сербська надмірна емоційна прихильність до Косова й Метохії й закритість у традиційні сакрально-географічні, геокультурні й геополітичні матриці не листуються з постмодерністським дискурсом всемогутньої геоекономії.

Отже, з євроатлантичних інститутів і країн сербам „з благим намірами" підказують, що Косово й Метохія не мають економічну цінність, будучи лише тягарем, від якого варто скоріше звільнитися. Цими 12,3% території Сербії необхідно пожертвувати заради обіцяного процвітання Сербії, що очікує її тільки якщо ввійде до складу НАТО і ЄС. Але й за цими прагматичними, економічним міркуванням Косово й Метохія життєво важливі для Сербії. Центральне положення на Балканах має переважно геополітичний вимір, але із цього виникають виробничі, транспортні, торговельні та інші цінності. Метохія й Косово мають дуже родючу землю й сприятливий клімат - ключові передумови для розвитку землеробства й виробництва продовольства, що вважається в сучасному світі стратегічним продуктом. Багатство якісною водою величезне - а вона також усе більше здобуває статус стратегічного ресурсу. Вода й продовольство в геополітичному змісті вважаються „нафтою й газом XXI сторіччя", цінність і дефіцит яких у майбутньому викличуть не тільки більшість конфліктів, але й значні міграції населення. Покладу неметалів і кольорових металів у Косові й Метохії (особливо свинцево-цинкової руди) значні навіть у європейських масштабах. Запаси бурого вугілля, необхідного для одержання електроенергії й досягнення „енергетичної безпеки" Сербії (і Балкан у цілому) - входять у ряд найбільших у світі. Без косово-метохійських природних ресурсів економічні перспективи Сербії дуже зменшені. А даних природних основ розвитку Сербія позбавлена саме завдяки НАТО, що є доказом продовження постмодерністської, стратегії стримування Сербії .

Всупереч досить негативному досвіду відносин з експансивним таласократичним Заходом протягом минулих двох десятиліть, включення в євроатлантичні інтеграції є головною проголошеною зовнішньополітичною, економічною, геополітичною й геостратегічною орієнтацією більшості сербських політичних класів. Приєднання до ЄС постійно розкручується як „безальтернативний шлях", „вирішення всіх проблем", „путь до того, щоб стати нормальною країною", „включення в цивілізоване, демократичне й процвітаюче суспільство", „опція, що користується підтримкою більшості громадян". Будь-яка інша опція заздалегідь проголошується „помилкою", „авантюризмом", „безвідповідальністю", „анахронним традиціоналізмом", „націоналістичним аутизмом", а населення систематично індоктринується й залякується „економічною катастрофою", „ізоляцією", „подальшим оточенням, фрагментуванням і здавлюванням Сербії" якщо держава не піде по шляху інтеграції в ЄС. Одночасно, поки Сербія „повільно наближається до НАТО" і трансформує свою армію відповідно до Нато-стандартів, для розкручування її входження в цей військовий союз очікується більш підходящий timing тільки з двох причин: через досить негативну настроєність народу до НАТО через агресію в 1999 р. й „ампутації" Косово і Метохії, а також через зобов'язуючу декларацію Парламенту Республіки Сербії про військову нейтральність країни. Стурбована й недовірлива сербська громадськість усе голосніше вимагає вчасно оголосити референдум про вступ країни в НАТО. Але громадськість одночасно анестезують риторикою, що „НАТО усе ще не на порядку денному", „в НАТО нас поки ніхто не кличе"... Перш ніж з подібної (псевдо)аргументацією, уже застосовуваної для підготовки до включення в ЄС, не почнуть усувати дві зазначені „перепони" для вступу в НАТО, в оборот запущена політична „формула, що самообманює офіційна," Сербії - ЄС: так, НАТО: ні. Якщо ЄС і НАТО є двома взаємодоповнюючими організаціями, якщо з 27 членів ЄС тільки 6 не ввійшли в НАТО, якщо з 26 європейських членів НАТО тільки 5 не ввійшли в ЄС, якщо одночасно в ЄС й у НАТО перебувають найпотужніші європейські держави (Німеччина, Великобританія, Франція, Італія...), якщо і ЄС, і НАТО мали по суті однакове антисербське відношення при деструкції СФРЮ, якщо і ЄС, і НАТО в відношенні Сербії й Республіки Сербської донині ведуть політику ультиматуму й шантажу, якщо з 12 країн у двох останніх розширеннях ЄС 10 спочатку ввійшло в НАТО (всі колишні соціалістичні країни), якщо і ЄС, і НАТО виступають за позбавлення Республіки Сербської влади, тобто за унітаризацію Боснії й Герцеговини, якщо лише 5 з 27 країн ЄС, і лише 4 з 26 європейських країн НАТО не визнали косовську незалежність (а найбільш потужні визнали), якщо і ЄС, і НАТО систематично натискають, щоб якнайбільше країн миру визнало косовську незалежність, якщо і ЄС (політико-економічним), і НАТО (військово-силовим образом) у взаємній координації зайняті створенням, консолідацією, державним конституюванням і міжнародним оформленням „незалежності" самопроголошеного утворення Republika e Kosoves, якщо ЄС (за допомогою ЕУЛЕКС) і НАТО (за допомогою КФОР) прагнуть здійснити насильницьку інтеграцію сербських областей, що залишилися, Косова і Метохії в нелегальну політико-силову систему сепаратистської влади албанських національних меншостей, то неминуче виникає ключове питання чи можливо входження Сербії в ЄС, але без вступу в НАТО.

ВИСНОВКИ

Сербія зробила важливий крок на шляху вступу до Європейського Союзу. Арешт сербського генерала Младича і його екстрадиція до Гааги, де розташована штаб-квартира Міжнародного трибуналу по колишній Югославії, має усунути серйозну перешкоду для затвердження кандидатури країни. Так, наприклад, Нідерланди, чиїм миротворцям свого часу не вдалося запобігти сутичці в Сребрениці, вважають арешт винуватця тієї трагедії невід'ємною умовою розгляду кандидатури Сербії. Крім того, Європейська комісія, а також Париж і Рим заявили про те, що Белград пройшов "важливий етап".

Арешт Младича доводить, що Сербія готова повною мірою співпрацювати з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії. Європейський Союз розглядає це співробітництво як обов'язкова умова її можливого вступу.

З настанням 2008 року і формуванням проєвропейського уряду Сербія збільшила число ініціатив щодо вступу в ЄС. У грудні 2009 року Белград офіційно представив свою кандидатуру. У Європі спочатку вирішили проявити обережність і не давати цьому ходу, однак у червні 2010 року було розпочато процес ратифікації угоди про стабілізацію та асоціацію з Сербією, націлений на поступове встановлення зони вільної торгівлі та зближення законодавчих систем. 19 січня 2011 договір був ратифікований: Сербія увійшла в неофіційний "передпокій" Євросоюзу.

Крім того, у вересні 2010 року Сербія погодилася почати діалог з сусіднім Косово незважаючи на те, що до цих пір не визнає його незалежності і вважає однією зі своїх провінцій. Для того, щоб винагородити подібний прояв доброї волі, міністри закордонних справ країн ЄС зробили символічний жест: вони доручили Європейській комісії розглянути кандидатуру Сербії. І хоче це всього лише чисто технічний етап: ЄС поки ще не готовий прийняти рішення про присвоєння Сербії статусу кандидата.

Ще одним кроком, який повинен наблизити Сербію до ЄС є введення безвізового режиму для громадян 27 країн-членів Європейського Союзу. Згідно з рішенням, з 12 червня 2010 року громадянам ЄС не потрібно буде отримувати візу для поїздок до Сербії терміном до 90 днів.

Аналогічні правила діятимуть для громадян Швейцарії, Норвегії та Ісландії - трьох держав, які не входять до складу ЄС.

Незважаючи на це вступ Сербії до ЄС гальмується і через позицію Нідерландів. Для того, щоб отримати від Амстердама зелене світло на такий символічний крок, ЄС передав сербській владі офіційне попередження: "Наступні етапи на шляху Сербії до вступу в Європейський Союз будуть пройдені, коли ЄС одноголосно підтвердить повноту співпраці цієї країни з Гаазьким трибуналом". "Найбільш переконливим доказом" цього є арешт Младича і Хаджича, командувача сербською армією під час війни в Боснії і колишнього лідера сербів у Хорватії.

І хоча прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте (Mark Rutte) визнав у важливість арешту Младіча, він все ж нагадав, що інтеграція Сербії не може пройти автоматично. "Так це не працює, - заявив він на державному радіо. - Потрібно розглядати всю сукупність фактів у кожному окремому випадку ". В інтерв'ю Figaro в квітні 2011 року президент Сербії Борис Тадич визнав необхідність проведення "болючих" реформ політичної та судової системи, а також "врегулювання економічних проблем країни" для вступу в ЄС. У той же час він був задоволений тим, що йому вдалося скоротити зовнішній борг країни до 55% ВВП, що на п'ять пунктів нижче, ніж потрібно за маастрихтськими угодами. У вересні 2011 року у Белграді пройшов дводенний форум Сербія - Європейський Союз. Цей важливий для Сербії захід пройшов під гаслом "Подолання кризи - шлях до Євросоюзу". В ньому взяли участь міністри країн колишньої Югославії, керівники компаній, економісти, юристи - приблизно 400 осіб. Форум організували з метою продемонструвати, що Сербія реалізувала більшість вимог для здобуття статусу кандидата на вступ до Євросоюзу. Наступного року в країні мають відбутися президентські та парламентські вибори. Президентові Борису Тадичу та партіям владної проєвропейської коаліції необхідний сигнал, що вони мають підтримку Брюсселя.

Вони сподіваються, що разом зі здобуттям статусу кандидата буде визначений і термін для початку переговорів із Євросоюзом.

Сербія очікує, щоб до неї в процесі європейської інтеграції ставилися так само, як і до інших країн, що прагнуть стати членами Євросоюзу.

Наприкінці серпня 2011 року в Белграді перебувала німецький канцлер Анґела Меркель. Вона поставила сербській стороні три чіткі умови: продовження діалогу з владою в Приштині, розпуск паралельних структур влади на півночі Косова та беззастережне співробітництво з EULEX - місією Євросоюзу з верховенства права в Косові.

Голова Європейської ради Герман Ван Ромпей вважає, що відносини Белграда з Приштиною залишаються основним чинником, коли йдеться про кандидатуру Сербії до Євросоюзу. Справа Косова є дуже делікатною для Сербії. Але стабільність на Балканах є ключовою метою Євросоюзу. Тому це буде одним із чинників, коли держави-члени будуть ухвалювати рішення щодо Сербії".

Белградські урядовці, в свою чергу, вважають, що врегулювання відносин із Косовом залежить не лише від них, але й від Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Туреччини, з якими Сербія успішно співпрацює.

Єврокомісія рекомендує надати Сербії статус країни-кандидата. Про це йдеться у щорічному "Пакеті розширення", представленому 12 жовтня цього року. Штефан Фюле (Європейський Комісар з розширення та Європейської політики сусідства) впевнений - приклад балканських країн свідчить про те, що процес розширення стимулює реформи у державах, "допомагаючи у процвітанні та утвердженні стабільності в Європі".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

Джерела

1. Споразум о стабилициjи и придруживаньу - Офіційний сайт уряду Сербії - Канцеларија за европске интеграције- режим доступу: http://www.seio.gov.rs/документа/споразуми.151.html

2. Стратегия за проширенье - Офіційний сайт уряду Сербії - Канцеларија за европске интеграције- режим доступу: - http://www.seio.gov.rs/ документа/еу-документа.188.html

3. Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі - Марківська районна державна адміністрація- режим доступу: http://mar.loga.gov.ua/activity/eu/2009/05/20/eu_1123.html

1. Резолюция_1244(1999)- режим доступу: -http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1999/res1244.htm

2. Sluzbeni glasnik RS", режим доступу: http://www.slglasnik.org/ br. 48/94 i 11/98 - http://www.paragraf.rs/propisi/ustav_republike_srbije.html

3. Constitution of The Republic of Serbia// - режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp?file_id=191258&tab=2

4. Constitution of The Republic of Serbia// -Art. 1, para. 2 of the Constitution - режим доступу: http://scc.digital.nb.rs/document/RA-ustav-2006

5. Устав Републике Србије из 2006. године - режим доступу: http://www.sllistbeograd.rs/documents/ustav_republike_srbije_lat.pdf

6. Устав Републике Србиjе. Београд, 1990, Члан 6. - Влада Републике Србије- Офіційний сайт уряду Сербії- режим доступу:- http://www.srbija.gov.rs/cinjenice_o_srbiji/ustav.php

7. Constitution of The Republic of Serbia//- режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp?file_id=191258&tab=2

8. Устав Републике Србије из 2006. године.// режим доступу: http://scc.digital.nb.rs/document/RA-ustav-2006

9. Zakon o slobodnom pristupu informacijama od javnog znaиaja - Zakoni Republike Srbije - режим доступу: http://www.zakoni.rs

10. Службени лист Савезне Републике Југославије - Службени гласник Републике Српске - режим доступу: http://www.slglasnik.org/ бр. 30/96, 59/98, 70/01, 8/03

11. Закон о акредитацие -режим доступу: www.ats.rs/upload/dl/ZAKONI,_PROPISI/zakonakreditacija.pdf

12. Nacionalni program za integraciju - режим доступу: www.ambasadasrbije.si/obrazci/npi_radna_verzija_maj2008cyr.pdf

13. Srategija podsticanja i razvoja stranih ulaganja - Офіційний сайт уряду Сербії -режим доступу: www.mfa.gov.rs/Srpski/ForeignInvest/Strategija_podsticanja_i_razvoja_stranih_ulaganja.pdf

14. Kosovo Declaration of Independence // режим доступу: http://www.assembly-kosova.org/?krye=news&newsid=1635&lang=en

Монографії

15. Бжезинский З. Выбор : мировое господство или глобальное лидерство / З. Бжезинский; пер. с англ. Е. А. Нарочницкая, Ю. Н. Кобяков. - М.: Международные отношения, 2005. - 287 с.

16. Вулевич М.Р. Косово и Метохия: очерк политико-правовой истории и современное положение / М. Р. Вулевич. - К.: Оріяни, 1999. - 76 с.

17. Гуськова Е.Ю. История югославского кризиса (1990-2000) / Е.Ю.Гуськова. - М.: Русское право, 2001, - 720 с.

18. Задохин А. Г., Низовский А. Ю. Пороховой погреб Европы [Текст]/ А. Г. Задохин, А. Ю. Низовский. - М.: Вече, 2000. - 416 с. - (Военные тайны XX века).

19. Киссинджер Г.А. Нужна ли Америке внешняя политика / Г.А.Киссинджер. - М.: Ладомир, 2002. - 352 с.

20. Косово: международные аспекты кризиса / Под ред. Д. Тренина. - М., 1999.

21. История государства и права славянских народов: учеб. по собие / Авт. сост. И.Н. Кузнецов. - 3 е изд., стер. - Минск: Новое знание, 2007. - 587 с.

22. Маначинський, О.Я. Косово і Метохія: історичні перехрестя / О. Я. Маначинський; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2001. - 112 с.

23. Маначинский А.Я. Югославия: приговор вынесен / А. Я. Маначинский. - К. : Издательский дом "Румб", 2005. - 288 с.

24. Олбрайт М. Религия и мировая политика : пер. с англ. / М. Олбрайт, Б. Вудвард ; пер. А. Денисов. - М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. - 352 с.

25. Сербия о себе: Сборник /сост. М. Йованович. - М.: Издательство "Европа", 2005. - 520 с.

26. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций /С. Хантингтон; пер. с англ. Ю. Новиков, Т. Велимеев. - М.: АСТ, 2003. - 603 с. - (Philosophy). Шандру В. Румыния и Европейский Союз. - В кн: Европа и Россия. Проблемы южного направления. М.1999, с. 158.

27. Шредер Г. Решения. Моя жизнь в политике : / Г. Шредер; пер. с нем. Г. Леонова. - М.: Европа, 2007. - 548 с.

28. Югославия в огне: Документы, факты, комментарии (1990 - 1992). Современная история Югославии в документах. Т. 1. М.: Экспертинформ, 1992. С. 267 - 268.

29. Dragovic-Soso, J. Spasioci nacije: intelektualna opozicija Srbije i ozivljanje nacionalizma / s engleskog prevela Ljiljana Nikolic. Beograd: Fabrika knjiga, 2004.

Наукові публікації

30. Волкова Е. Г. Европейская интеграция, страны Восточной Европы и экономические интересы России //Актуальные вопросы функционирования экономических подсистем. Материалы студенческой научной конференции (Екатеринбург, 25 ноября 2004 года).- Екатеринбург: Издательство УрГУ, 2004. - С.168-171 (0.2 п. л.)

31. Волкова Е. Г. Организации регионального сотрудничества на Балканах в конце 80-ых гг. XX века - начале XXI как один из этапов общеевропейской интеграции // материалы международной научно-практической конференции "Валихановские чтения -10" (Республика Казахстан, Кокшетау, 24-26 апреля 2005 года) - Кокшетау: Издательство КГУ, 2005. - Т.1 - С. 84-87 (0.2 п. л.)

32. Европейский Союз: в поисках общего пространства внешней безопасности. - М., 2007

33. Волкова Е. Г. Россия - Сербия и Черногория: перспективы сотрудничества // Россия: история и современность. Тезисы XVII межвузовской конференции студентов и молодых ученых. - Сургут: РИО СурГПИ, 2005 - С. 48-51 (0.2 п.л.)

34. Волкова Е. Г. Сербия и Черногория на пути в Европейский Союз: проблемы интеграции кандидата "в кандидаты"// Материалы международной конференции "Международный отношения в новое и новейшее время (памяти профессора К. Б. Виноградова)" (Санкт-Петербург, 20-21 декабря 2004 года). -Санкт-Петербург, 2005. - С. 375 - 380 (0.3 п. л.)

35. Волкова Е. Г. Сербия и Черногория. Выбор перспективы сотрудничества. Россия или Европа? // Материалы межрегиональной научно-практической конференции студентов и аспирантов "Россия и мир: глобальные интеграционные и дезинтеграционные процессы" (Россия, Казань, 20 декабря 2004 года).- Казань: издательство Института экономики, управления и права, 2005. - Т.1 - С. 45 - 48 (0.2 п. л.)

36. Волкова Е. Г., Кирьяков Ю. С. Балканы - Европейский Союз: в лабиринте интеграции //Россия - Крым - Балканы: диалог культур: Научные доклады международной конференции (Севастополь, 6-10 сентября 2004г.). -Екатеринбург: НПМП "Волот", 2004 . - С.373-377 (0.2 п. л.).

Словники

37. Быховский С. Расширение Евросоюза на Восток. Европейский Союз. Справочник [Текст]/ С. Быховский. - М : Юристъ. 2003, - 215 с.

38. Глушко В. С. Политика Европейского Союза (Европейских Сообществ) в отношении югославского кризиса (1991-1995 гг.) Диссертация на соискание ученой степени к.и.н. Екатеринбург, 2002.

Автореферати дисертацій

39. Волкова Е.Г. Европейский союз как фактор преобразования партийной системы Сербии на рубеже ХХ - ХХI вв. : автореф. дис. ... канд. полит. наук : 23.00.02. - M, 2009.

40. Гелетій М.М. Балканська криза (1990-2005) в контексті геополітичних трансформацій в Європі/Автореф…. канд..політич. наук. - К., 2008.

Публікації в періодичній пресі:

41. Виноградов В. Н. Об исторических корнях "горячих точек" на Балканах // Новая и новейшая история. - 1993. - № 4. - С.22-29.

42. Волков В. К. "Новый мировой порядок" и балканский кризис 90-х годов // Новая и новейшая история. 2002. № 2.

43. Волкова Е. Г. Сербия после событий 5 октября 2000 года: общественно-политическое развитие // Известия Уральского государственного университета, 2008, №55. Серия 2. Гуманитарные науки. Выпуск 15. С. 233-241 (0.4 п. л.)

44. Гаджиев К. О пользе и ущербности "универсальных ценностей" // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 5. - с. 29.

45. Голос України - 2008. - 28 листопада. - с. 7.

46. Добаев И. Исламизация Европы: миф или реальная угроза? // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 4. - с. 51.

47. Европа. Журнал Европейского Союза, - № 53, сентябрь 2005, с.1

48. Замятина Т., Калинцев Н. Косово между войной и миром //Эхо планеты. 1999. - № 9.

49. Зверева Т. Внешняя политика Франции после прихода к власти Николя Саркози // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 6. - с. 44.

50. Каменецкий М. Бывшая Югославия - конфликтогенное пространство // Політична думка. - 1995. - №2-3. - с. 40-49.

51. Каменецький М. Косовська проблема від Маркса до Буша // Зовнішні справи. - 2008. - № 6. - с. 35-38.

52. Каменецький М. Косовська проблема від Маркса до Буша // Зовнішні справи. - 2008. - №7. - с. 30-33.

53. Каменецький М. Косовська проблема від Маркса до Буша // Зовнішні справи. - 2008. - № 8 - с. 27-30.

54. Кузнецов Д. Проблема Косово в зеркале общественного мнения в 2000-е годы //Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 5. - с. 68-73.

55. Лазич Д. Інтеграційний досвід Сербії // День - 2010. - 14 квітня. - С.3.

56. Мартинов А.Ю. Еволюція балканської політики Європейського Союзу (1989-2009) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - Вип.18 - 2009. - С.107-122.

57. Носенко В. Западная Европа и исламизм: противостояние усиливается // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 2. - с. 95.

58. Палій Г. Крах Югославії: від єдиної держави до національної фрагментації Західних Балкан // Магістеріум. - К., 2002. - Вип.10. Політичні студії. - с. 111-119.

59. Романенко С. А. Сербия: унитаризм или автономизация // Общественные науки и современность. - 2000. - № 5. - с. 94.

60. Савчук І. Політико-географічні процеси в Центральній і Східній Європі // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2006. - №4 (441). - с. 3-6.

61. Трифонов Е. Ловушка для Запада // Новое время. 1999. № 17-18.

62. Тягуненко Л.В. Союзная Республика Югославия на рубеже ХХI века // Новая и новейшая история. - 2001. - №3. - с. 28-47.

63. Югославия в огне: Документы, факты, комментарии (1990 - 1992). Современная история Югославии в документах. Т. 1. М.: Экспертинформ, 1992. С. 267 - 268.

64. Миломир Степић, „Могућности симбиозе српских и руских геополитических интереса на Балкану", Национални интерес, год. V, vol. 5, бр. 1-2/2009., Институт за политичке студије, - Београд, 2009.

65. Jovic D. Jugoslavija: drzava koja odumrla: uspon, kriza i pad Kardeljeve Jugoslavije: (1974-1990). Zagreb: Prometej, 2003.

66. Khanna Р. The Second World: Empires and influence in the New Global Order. - London. - 2008. - p.340.

67. Papadimitriou P. EU Strategy in the Post-Communist Balkans, p. 87

68. Rub Matthias. Kosovo. Ursachen und Folgen eines Krieg in Europa. - Munchen. - 2001.

69. Stability Pact for South Eastern Europe. Cologne, 10 June 1999. - Romanian Journal of International Affairs. Volume V. Bucharest, 4/1999,p.261-262.

70. Uvalic M. Economic Transition in Southeastern Europe. -Southeast European and Black Sea Studies. Vol.3, #1, Jan.2003, p.77.

Електронні ресурси

71. Єреміца В. Серби на крок ближче до ЄС. Але черга велика, вимоги суворішають…режим доступу: //http://www.radiosvoboda.org/content/article/24207281.html

72. Заявку Сербії про вступ до ЄС направили в Єврокомісію режим доступу:// http://news.dt.ua/articles/67592

73. Меркель: Для вступления в ЕС Сербии надо наладить диалог с Приштиной режим доступу: // http://vesti.md/?mod=news&id=10313

74. Кожемякин М. О чем говорится в новой конституции Сербии режим доступу:// http://www.srpska.ru/article.php?nid=5815

75. Посол Испании: Интеграция Сербии в ЕС - один из приоритетов режим доступу: // http://www.spain.org.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=6358

76. Сербія робить перший крок до вступу в ЄС- режим доступу: // http://5.ua/newsline/185/0/50324/

77. Constitution of The Republic of Serbia- режим доступу: // http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp?file_id=191258&tab=2

78. BYRN Balkan Investigative Reporting Network.16.12.2005 . M.Sahin. The EU should seize the opportunity and accept Macedonia as a candidate for membership. - режим доступу - http://www.vestnikevropy.com/

79. Der Spiegel. - режим доступу - http://www.spiegel.de/international/ -- 2008. -- № 44. -- s. 28

80. Focus Europa. IDM, Wien, . - режим доступу: www.focus.ua #6/2004, S.9.

81. Focus. - режим доступу: www.focus.ua -- 2008. -- № 45. -- s. 31.

82. Interessen und Partner der deutschen AuBenpolitik. Bergedorfer Gesprachskreis. - Berlin. - 2007. - s. 33.

83. Balkan Crisis Report - IWPR, Institute for War & Peace Reporting ,# 535, режим доступу: http://iwpr.net/report-news/special-report-launched-balkans 07.01 2005

84. Balkan Crisis Report - IWPR, Institute for War & Peace Reporting, # 573, режим доступу: http://iwpr.net/report-news/special-report-launched-balkans 02.09.2005.

85. Balkan Crisis Report - IWPR, Institute for War & Peace Reporting,#560, режим доступу: http://iwpr.net/report-news/special-report-launched-balkans 17.06.2005

86. Balkan Crisis Report - IWPR, Institute for War & Peace Reporting, # 581. режим доступу: http://iwpr.net/report-news/special-report-launched-balkans 28.10.2005.

87. Balkan Crisis Report - IWPR, Institute for War & Peace Reporting, # 550, режим доступу: http://iwpr.net/report-news/special-report-launched-balkans 06.04.2005

88. Сербия - ключ Евросоюза к Западным Балканам. Европейский Союз::тенденции. - Радио-телевизија Војводине - 18.11.2009.- режим доступу: //http:/www.rtv.rs/vesti/politika/2009_11_15/162472.jsp

89. Устав Републике Србије из 2006. године. -режим доступу: // http://scc.digital.nb.rs/document/RA-ustav-2006

90. Филимонова А. Запад отнимает у Сербии территории и ресурсы- режим доступу: // http://www.fondsk.ru/news/2011/06/27/zapad-otnimaet-u-serbii-territorii-i-resursy-i.html

91. The road to Saloniki. Cohesion and the Western Balkans. Berlin.12.03.2003 режим доступу: // http://www.esiweb.org/

Размещено на Allbest.ru