Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

Незважаючи на певне збільшення частки операцій з цінними паперами, що здійснюються на біржовому ринку, є всі підстави вважати, що: фондовий ринок залишається надзвичайно закритим: приблизно 90,0 % усіх операцій на ньому здійснюються в так званому приватному режимі; дефіцит цінних паперів, що вільно обертаються на ринку, та операцій з ними перешкоджає встановленню об'єктивної вартості та дохідності вітчизняних цінних паперів.

Вищезазначене унеможливлює активне використання цінних паперів як поширеного інструменту ліквідної застави, звужуючи можливості Національного банку України під час рефінансування банків та здійснення операцій на відкритому ринку. Це пояснює невисоку чутливість грошової маси та реальної економіки до змін відсоткових ставок.

Нівелюванню зазначених обмежень мало б сприяти законодавче врегулювання низки питань. Національний банк України сприяє розвитку ринку корпоративних облігацій, зберігаючи за ними статус фінансових інструментів, з якими він може працювати під час здійснення рефінансування банків. У січні - березні 2012 року Міністерством фінансів України було розміщено облігацій внутрішніх державних позик (далі - ОВДП) на суму 16 644,07 млн. грн., 534,42 млн. дол. США та 205,21 млн. євро.

За станом на 30.03.2012 у Біржовому списку ФБ ПФТС зазначено 1 079 цінних паперів: акцій - 504, корпоративних облігацій - 317, цінних паперів ІСІ - 111, державних облігацій - 134 і муніципальних облігацій - 13.

Обсяг торгів ОВДП, корпоративними облігаціями, акціями та муніципальними цінними паперами на ФБ ПФТС у січні - березні 2012 року збільшився порівняно з аналогічним періодом 2011 року в 1,2 раза і становив 21,49 млрд. грн. (у січні - березні 2011 року - 17,90 млрд. грн.). Збільшення відбулося за рахунок зростання обсягів торгів ОВДП та корпоративними облігаціями. Обсяг торгів у січні - березні 2012 року порівняно з аналогічним періодом 2011 року мав таку динаміку:

- за ОВДП - збільшився майже в 1,3 раза і становив 17 265,90 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 13 781,43 млн. грн.);

- за корпоративними облігаціями - збільшився майже в 1,3 раза і становив 4 024,07 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 3 163,64 млн. грн.);

- за акціями - зменшився майже в 4,9 раза і становив 192,03 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 935,39 млн. грн.);

- за муніципальними цінними паперами - зменшився майже в 3,4 раза і становив 5,30 млн. грн. (у січні - березні 2011 року - 17,91 млн. грн.).

Рис. 1.10. Обсяги торгів на ФБ ПФТС акціями та облігаціями підприємств і місцевих органів влади у 2007-2012 роках [77]

Аналіз обігу цінних паперів на ФБ ПФТС свідчить, що в січні - березні 2012 року найбільша частка операцій припадала на державні облігації. Обсяг торгів з ними становив 17 265,87 млн. грн., а їх частка в загальних торгах ФБ ПФТС - 80,10 %. Ринок корпоративних облігацій зайняв друге місце в торгах ФБ ПФТС.

У січні - березні 2012 року обсяг операцій з ними становив 4 024,03 млн. грн., а їх частка в загальних торгах ФБ ПФТС - 18,67 %. Лідерами за обсягами торгів були облігації таких компаній: СК “ЛЕММА” (серія F) (обсяг торгів - 5 836,56 тис. грн., кількість угод - 3), ПАТ АБ “Укргазбанк” (серія D) (обсяг торгів - 1 003,30 тис. грн., кількість угод - 2), ТОВ “Євро Лізинг” (серія В) (обсяг торгів - 903,70 тис. грн., кількість угод - 1), готель “Ореанда” (серія А) (обсяг торгів - 768,24 тис. грн., кількість угод - 5), ВАТ “ЕК “Житомиробленерго” (серія А) (обсяг торгів - 682,60 тис. грн., кількість угод - 3), ВАТ “ЕК “Севастопольенерго” (серія A) (обсяг торгів - 643,57 тис. грн., кількість угод - 3), ВАТ “Кіровоградобленерго” (серія A) (обсяг торгів - 631,76 тис. грн., кількість угод - 3).

За всіма облігаціями, які брали участь у торгах ФБ ПФТС у березні, було укладено від однієї до п'яти угод. Ринок акцій зайняв третє місце в торгах ФБ ПФТС. Обсяг операцій з ними становив 192,03 млн. грн., що дорівнювало 0,89 % від загальних торгів на ФБ ПФТС.

Найбільшим попитом користувалися акції таких емітентів: ВАТ “Дніпровагонмаш” (обсяг торгів - 88 172,35 тис. грн., кількість угод - 39), ВАТ “ЗН КІФ “АЛЬПАРІ-Інвест” (обсяг торгів - 3 988,99 тис. грн., кількість угод - 1), ПАТ “ІНВЕСТБУДСЕРВІС” (обсяг торгів - 3 482,14 тис. грн., кількість угод - 33), ПАТ “Кременчуцький сталеливарний з авод” (обсяг торгів - 3 235,20 тис.грн., кількість угод - 12), ВАТ “Центренерго” (обсяг торгів - 2 228,62 тис. грн., кількість угод - 85), ВАТ “МК “Азовсталь” (обсяг торгів - 1 396,38 тис. грн., кількість угод - 91), ПАТ “Шахта “Комсомолець Донбасy” (обсяг торгів - 1 144,50 тис. грн., кількість угод - 132), ПАТ “Укрсоцбанк” (обсяг торгів - 1 134,75 тис. грн., кількість угод - 127), ВАТ “Дніпроенерго” (обсяг торгів - 1 132,26 тис. грн., кількість угод - 116), ПАТ “Західенерго” (обсяг торгів - 1 107,91 тис. грн., кількість угод - 105), ВАТ “Укрнафта” (обсяг торгів - 1 026,74 тис. грн., кількість угод - 115), АКБ “ІНДУСТРІАЛБАНК” (обсяг торгів - 1 007,55 тис. грн., кількість угод - 30), ВАТ “Одеський коровай” (обсяг торгів - 973,10 тис. грн., кількість угод - 33), ВАТ “Авдіївський коксохімічний завод” (обсяг торгів - 966,40 тис. грн., кількість угод - 97), ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” (обсяг торгів - 937,67 тис. грн., кількість угод - 116), АТ “Райффайзен Банк Аваль” (обсяг торгів - 930,06 тис. грн., кількість угод - 106), ВАТ “Мотор Січ” (обсяг торгів - 908,00 тис. грн., кількість угод - 98), ТОВ “ІНТЕРПАЙП Нижньодніпровський трубопрокатний завод (обсяг торгів - 906,13 тис. грн., кількість угод - 102), ВАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” (обсяг торгів - 904,57 тис. грн., кількість угод - 135).

Отже, низький світовий попит (ціни на товарних ринках продовжили падати - річна зміна індексу CRB становила -13.5%) зумовив уповільнення зростання економіки України. Темпи зростання індексу виробництва базових галузей (далі - ІВБГ) за січень - березень 2011 р. зменшилися порівняно з відповідним періодом минулого року до 2.1%. Охолодження зовнішньої ділової активності виявилося досить відчутним для основних галузей промисловості. Спостерігалися зрушення у бік пом'якшення світової монетарної політики в умовах ризиків для економічного зростання та фінансової стабільності. Ще на початку липня низка центральних банків продовжувала посилювати монетарну політику. ЄЦБ, центральні банки Швеції та Данії, Банк Китаю, Резервний банк Індії підвищили відсоткові ставки. Проте вже в серпні ФРС США прийняли рішення про утримання базової відсоткової ставки незмінною на два роки, а також про відновлення операцій своп у доларах США для компенсації нестачі ліквідності в цій валюті, що характерно для кризових умов. Центральні банки Ізраїлю, Бразилії, Туреччини, Сербії знизили базові відсоткові ставки. Банк Японії збільшив обсяг програм стимулювання економіки.

2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ

2.1 Сучасний стан глобальної фінансової архітектури

Висновки комісії стали першим потужним поштовхом до дискусії щодо необхідності реформування світової фінансової архітектури. Ця робота розпочалася наприкінці 1990-х років і здійснювалася за такими основними напрямами:

- забезпечення прозорості інформації;

- вдосконалення стандартів;

- посилення контрольної ролі міжнародних фінансових організацій, у тому числі МВФ.

Основні завдання реформування фінансової архітектури визначено так:

- забезпечення своєчасності й достовірності фінансової інформації;

- зміцнення фінансових систем;

- забезпечення ефективного контролю за рухом капіталу;

- удосконалення підходів до вибору режимів валютних курсів;

- удосконалення механізму участі приватного сектору в запобіганні та врегулюванні криз.

Реалізація цих завдань була спрямована на зміцнення фінансового та банківського секторів і поліпшення співробітництва МВФ з іншими міжнародними фінансовими організаціями в рамках діяльності Комітету зі співробітництва в галузі фінансового сектору (Financial Sector Liaison Committee, FSLC).

Нагадаємо, що у квітні 1999 року було створено Форум фінансової стабільності - неформальний інститут для обміну інформацією та міжнародного співробітництва у сфері фінансового нагляду, до складу якого входять представники національних міністерств фінансів та центральних банків економічно розвинутих країн, ЄЦБ, МВФ, Світового банку, Банку міжнародних розрахунків, ОЕСР, Базельського комітету з банківського нагляду, Ради з міжнародних стандартів фінансової звітності, Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю, Міжнародної асоціації регуляторів на ринку цінних паперів та інших організацій.

Напрями участі міжнародних фінансових організацій у реформуванні світової фінансової архітектури наприкінці 1990-х років в узагальненому вигляді висвітлено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Участь міжнародних фінансових організацій у заходах із реформування світової фінансової архітектури [31]

Основні завдання	Заходи з реформування світової фінансової архітектури
Забезпечення своєчасності й достовірності інформації	- Публікація Листів про наміри (Letters of Intent - LOI), Меморандумів з економічної та фінансової політики (Memoranda of Economic and Financial Policies - MEFR), а також Основних напрямів діяльності МВФ в окремих фінансової країнах (Policy Framework Papers - PFP); - публікація звітів щодо застосування міжнародних стандартів (Reports on the Observance of Standards and Codes - ROSC); - розробка Кодексу рекомендацій щодо забезпечення прозорості даних у сфері грошово-кредитної політики (Code of Good Practices in Monetary and Financial Policies) та Кодексу рекомендацій щодо забезпечення прозорості бюджетних даних (Code of Good Practices on Fiscal Transparency); - внесення змін до Спеціального стандарту поширення даних (Special Data Dissemination Standard - SDDS) з метою отримання детальнішої інформації про валютні резерви та зовнішній борг країн; - розгляд Міжнародною організацією національних комісій з фондових ринків (International Organization of Securities Commissions - IOSCO) пропозицій щодо розкриття інформації стосовно взаємовідносин між інвестиційними фондами та фінансовими компаніями з підвищеним рівнем ризику (Highly Leveraged Institutions - HLI)
Зміцнення фінансових систем	- Розробка індикаторів і принципів управління ліквідністю і боргом; - тестування “системи раннього попередження” криз для країн, що розвиваються, і країн із перехідними економіками; - запровадження Програми оцінки фінансового сектору (Financial Sector Assessment Program - FSAP), згідно з якою здійснюється оцінка дотримання стандартів регулювання фінансового та банківського секторів; - розробка правил Оцінки стабільності фінансового сектору (Financial Sector Stability Assessment - FSSA) для оцінки дотримання принципів і рекомендацій щодо підтримки стійкості фінансової системи; - розгляд питання про включення до системи SDDS параметрів стійкості банківської системи. Виконання країнами розширених вимог SDDS запропоновано використовувати як умову використання ними спеціальних резервних кредитних ліній МВФ; - розробка Базельським комітетом з банківського нагляду нових правил визнання та оцінки кредитних ризиків, а також розкриття інформації стосовно оцінки кредитного портфеля; розробка системи точної оцінки адекватності валютних резервів; - розробка Інститутом міжнародних фінансів переліку рекомендацій і стандартів щодо оцінки й вимірювання ризиків, пов'язаних із інвестиціями в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідними економіками; - створення Форуму фінансової стабільності (Financial Stability Forum - FSF) для обміну інформацією та посилення міжнародної співпраці з питань контролю та нагляду за фінансовим сектором (1999 р.)
Забезпечення ефективного контролю за рухом капіталу	- Не досягнуто остаточного рішення щодо розробки механізмів контролю за припливом та відпливом капіталу, які дають змогу, обмежити існуючі ризики; - умови лібералізації режиму руху капіталу повинні визначатися у кожному конкретному випадку залежно від рівня розвитку країни та умов, у яких вона знаходиться; ефективність заходів у різних країнах суттєво різниться залежно від режиму валютного курсу, рівня розвитку фінансового ринку, якості регулювання
Удосконалення підходів до вибору режимів валютних курсів	- Дане питання є відкритим; МВФ традиційно розглядав зміцнення валютного курсу як важливий антиінфляційний орієнтир; - для невеликих країн із відкритою економікою виправданим є режим “регульованого плавання”, для великих - плаваючі курси (за умов суворого дотримання орієнтирів грошово-кредитної політики); - для деяких країн часткова фіксація курсу може стати важливим інструментом стабілізації, хоча його ефективність залежить від спроможності дотримуватися обраної моделі грошово-кредитної політики, наявності достатнього рівня валютних резервів, загального фінансово-економічного потенціалу
Удосконалення механізму участі приватного сектору в запобіганні та подоланні криз	- Для різних категорій зовнішнього боргу слід запровадити диференційований режим урегулювання відносин між кредиторами та позичальниками; - підвищення ролі комітетів кредиторів на основі запровадження: 1) щоквартальних нарад; 2) створення постійних комітетів кредиторів; 3) створення комітетів зі змінним складом учасників; - укладення між суверенними позичальниками та приватними кредиторами угод щодо резервних кредитних ліній; - можливість подовження за бажанням позичальника строків кредитів щодо міжбанківських кредитних угод; - розробка Світовим банком нових фінансових інструментів, зокрема спеціальних гарантій банку щодо облігаційних випусків країн, які розвиваються (Rolling Reinstallable Guarantees)

Світова криза загострила питання перегляду концептуальних засад світової фінансової архітектури. На думку експертів, сьогодні вона відповідає насамперед інтересам економічно розвинутих країн, тож потребує докорінних змін [37].

Учасники Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму 2009 року вважають, що міжнародні фінансові організації не впоралися з функцією раннього попередження криз, а отже, мають бути реформовані, оскільки їх нинішня структура не відповідає рівню розвитку фінансових ринків. Необхідно створювати нові інститути, спроможні забезпечити регулювання процесів глобалізації.

Формування нової фінансової архітектури має здійснюватися за такими основними напрямами [32, с. 13]:

- упровадження дієвого механізму координації економічної політики на міжнародному рівні;

- проведення фундаментальної реформи існуючої системи фінансового регулювання і контролю для попередження екстремальних ситуацій;

- реформування існуючої світової резервної системи з метою зменшення особливої ролі долара США та створення забезпеченої на багатосторонньому рівні системи з кількох валют, яка з часом, можливо, перетвориться на забезпечену всіма сторонами систему з єдиною світовою валютою;

- реформування механізмів надання ліквідності й компенсаційного фінансування, зокрема на основі ефективного об'єднання валютних резервів як на багатосторонньому, так і на регіональному рівнях.

З огляду на зазначене вище зауважимо деякі принципові положення, які визначають спрямованість загальновизнаних міжнародних процедур у процесі формування нової фінансової архітектури і є важливими для України. Насамперед слід звернути увагу на те, що цілі, завдання та механізми функціонування національних фінансових систем підпорядковуються вирішенню питань підтримки світової фінансової стабільності.

В останніх працях представники міжнародних фінансових організацій акцентують на тому, що фінансові системи, орієнтовані лише на вирішення національних завдань, не можуть забезпечити глобальний підхід, необхідний для досягнення міжнародної фінансової стабільності за браком загальновизнаних і обов'язкових координаційних механізмів. Наголошується, що в умовах фінансової нестабільності різко знижується спроможність країн, які розвиваються, самостійно управляти національними фінансовими системами. Цей висновок підтверджується також в окремих робочих та офіційних документах МВФ, а саме:

- “Індикатори фінансової стійкості: аналітичні аспекти і практичне застосування” (OP/02/212 “Financial Soundness Indicators: Analitical Aspects and Country Practices”);

- “Збереження фінансової стабільності” (WP/04/187 “Defining Financial Stability”); “Приватні фінанси та державна політика” (WP/04/120 “Private Finance and Public Policy”);

- “Майбутня структура для забезпечення фінансової стабільності” (WP/04/101 “Toward a Framework for Safeguarding Financial Stability”).

У цьому контексті доволі відвертим є зауваження експертів ЄЦБ, що “країни, які розвиваються, втратили можливість самостійно управляти власною фінансовою системою, становлячи буфер для великих європейських банків” [72].

Потужні банки, обмежені можливостями внутрішніх ринків, розширюють географію своєї діяльності на ринках, що формуються. Так, скандинавські банки посилюють свою присутність у країнах Балтії, грецькі й австрійські орієнтуються на Балкани, італійські та французькі - переважно на Росію і Балкани.

В окремих банківських установах, таких як УБС (UBS, Швейцарія), Дойче банк (Deutsche Bank, Німеччина), Норд груп (Nordea Group, Швеція), Унікредіт (UniCredit, Італія), АБН АМРО банк (ABN AMRO Bank, Нідерланди) частка зовнішнього розміщення активів сягає 70-90%.

Зауважимо, що питання конфігурації наднаціональних органів регулювання і нагляду є вельми важливими. Вважається, що доцільно створювати такі органи як на міжнародному рівні, так і на рівні країн із підвищеним рівнем інтеграції національних економік і фінансових ринків.

На Лондонському саміті “G-20” у квітні 2009 року прийнято рішення про перетворення Форуму фінансової стабільності в Раду з фінансової стабільності, яка матиме розширений мандат. Рада розроблятиме рекомендації і принципи, які в подальшому стануть основою для глобального фінансового регулювання, контролюватиме ефективність національних фінансових секторів. Крім того, передбачається активна участь цього органу у заходах щодо раннього попередження глобальних та врегулювання транскордонних криз.

Таким чином, Рада з фінансової стабільності стає провідною ланкою в системі взаємодії міжнародних фінансових організацій. Передбачається активна співпраця цього органу з МВФ і Базельським комітетом з банківського нагляду Банку міжнародних розрахунків [11, с. 10].

Суттєво посилюється роль міжнародних організацій: МВФ (IMF), Світового банку (WB), Форуму фінансової стабільності (FSF), Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO), Банку міжнародних розрахунків (BIS), Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), Групи Асоціацій професійних учасників фінансових ринків (LIBA, SIFMA, ICMA, ISDA, FOA, IIAC) у розробці та схваленні спільних рішень щодо реформування світової фінансової архітектури.

Висловлюються пропозиції стосовно доцільності створення єдиної системи кризис-менеджменту на рівні ЄС, яка включає макро- та мікропруденційний нагляд із посиленням ролі ЄЦБ як основи макропруденційного нагляду. Також прийнято рішення про створення на рівні ЄС нового наднаглядового органу - Європейської ради з системних ризиків [11, с. 11]. Лунають пропозиції щодо створення наднаціонального органу нагляду за функціонуванням європейської фінансової системи (European System of Financial Supervisors) [70, 72].

Обговорюються питання щодо вдосконалення механізмів регулювання потоків капіталу. Висловлюються пропозиції щодо спрощення правил надання кредитних ліній МВФ, виходячи з автоматичного виділення ресурсів у обсягах, пропорційних розмірам зовнішніх шоків. Однак наявних ресурсів для створення ефективних методів групового захисту від зовнішніх шоків на сьогодні недостатньо. ООН пропонує своїм членам створити світовий резервний банк. Але враховуючи, що ця організація об'єднує 192 країни, неминуче виникатимуть конфлікти стосовно розподілу часток між нами.

Особлива увага приділяється питанням реформування світової резервної системи, в якій національна валюта однієї країни - США - використовується як основний інструмент міжнародних розрахунків і як головна резервна валюта.

Існуючій світовій фінансовій системі притаманні певні суперечності: з одного боку, диверсифікована глобальна економіка зумовлює концентрацію грошових операцій з використанням певного виду валют з другого - на країни, що розвиваються, припадає майже 34% світового ВВП, але їхні валюти не використовуються у платіжних операціях. Крім того, емітенти резервних валют не підпадають під вплив міжнародного регулювання. На необхідності реформування фундаментальних засад світової резервної системи наголошували зокрема учасники Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму 2009 року [37].

Вони вважають, що будь-яка система, побудована на використанні однієї валюти, за своєю природою є дефляційною, нестабільною та нерівноправною. Частка США у світовому обсязі ВВП 2008 року становила 23.7%, а внесок країни у формування світового ринку капіталу - 26.3%, що свідчить про її домінування у світовій економіці та фінансовій сфері. Водночас обсяги резервів Сполучених Штатів у 2008 році оцінювались у 66.60 млрд. доларів, що дорівнює лише 0.98% розміру світових резервів.

Таким чином, експансіоністська політика США як світового лідера при обслуговуванні глобальних потоків капіталу не підтверджується реальними намірами нести фінансову відповідальність за покриття глобальних фінансових ризиків [37, с. 33].

2.2 Фактори розвитку глобальної фінансової архітектури

Тривалий час загальні рекомендації міжнародних фінансових інститутів (МФІ) відповідали ідеологічній доктрині монетарно-ліберальної моделі, відомої з 1989 року як “Вашингтонський консенсус” (автор назви Джон Вільямсон, економіст Інституту міжнародної економіки у Вашингтоні). Принципи цієї доктрини (див. схему) становили основу економічної політикиу більшості країн Латинської Америки, Азії та Східної Європи. Наслідком її реалізації були численні фінансові кризи та дефолти в цих країнах у 1990-2000 рр.

На думку нобелівського лауреата Дж.Стігліца, саме реалізація політики “Вашингтонського консенсусу” призвела до азіатської фінансової кризи другої половини 1990-х років.

Неоліберальна модель, на думку багатьох фахівців, суттєво обмежувала спектр інструментів стимулювання економічного зростання, доступних урядам країн, що розвиваються.

Відповідно до принципів “Вашингтонського консенсусу” країни з перехідною економікою дотримувалися політики “валютного правління” (currency board), що спричинило деформацію грошово-кредитної політики, знизивши рівень керованості багатьма її параметрами.

Із часом у підходах МВФ були виявлені суттєві недоліки щодо оцінки ситуації та надання допомоги в подоланні наслідків фінансової кризи країнам із перехідними економіками. На думку фахівців, суть недоліків полягала у:

- недооцінці можливостей швидкого поширення наслідків фінансової кризи з одних країн на інші;

- зосередженні уваги на стані державних фінансів і недооцінці рівня стійкості фінансового сектору, курсу національної валюти, дефіциту поточного платіжного балансу та недоліків корпоративного управління як факторів кризи;

- неефективності окремих (рекомендованих МВФ) програм подолання кризи та відсутності системи заходів для подолання її руйнівних наслідків;

- абсолютизації переваг лібералізації потоків капіталу та ігноруванні можливих ризиків. Практика довела, що такі переваги можливі лише за умов макроекономічної стабільності, зокрема правильного вибору грошово-кредитної політики, адекватного режиму валютних курсів, а також відповідного рівня стійкості фінансової системи;

- недооцінці наслідків запровадження фіксованих валютних курсів у механізмі виникнення і поширення фінансових криз, ролі курсів як побічної гарантії з боку уряду приватним позичальникам та водночас одного з факторів морального ризику (moral hazard);

- зростаючій політизації та надмірній ідеологізації діяльності МВФ, що проявилося у зміщенні акцентів із підтримки стабільності світової фінансової системи на її пристосування до ліберальної макроекономічної концепції [40].

Свідченням цього стало створення у 1998 році за ініціативою Конгресу США Консультативної комісії, очолюваної А.Мелцером, основне завдання якої полягало в аналізі ефективності роботи міжнародних фінансових інститутів - МВФ, Світового банку та регіональних банків розвитку.

У звітній доповіді Консультативної комісії містилися критичні зауваження та пропозиції щодо реформування діяльності МФІ, а саме [1]:

1) МВФ перешкоджає розв'язанню кризи зовнішньої заборгованості. Кредитування фондом окремих країн не стимулює кредиторів іти на поступки при реструктуризації боргів і об'єднує навколо нього приватних кредиторів, котрі використовують його як інструмент тиску на уряди країн-боржників;

2) контроль МВФ за економічною політикою країн занадто жорсткий, що стримує ініціативу урядів і бізнесу;

3) попри вплив на країни, що розвиваються, МВФ не в змозі забезпечити виконання ними умов, запропонованих фондом програм;

4) існують недоліки у системі управління фінансовими ресурсами фонду;

5) провідні промислово розвинуті країни, насамперед США, використовують фонд для досягнення власних політичних цілей;

6) операції МВФ щодо порятунку приватних кредиторів завдають шкоди економікам країн, які розвиваються;

7) структура управління МВФ не забезпечує його незалежності й цілковитої підзвітності акціонерам. Водночас вона дає змогу економічно розвинутим країнам використовувати фонд як інструмент для реалізації їх власної політики;

8) МВФ диктує країнам різні варіанти режиму фіксованих курсів, які сприяли виникненню фінансових криз;

9) теоретичні моделі, закладені в основу використовуваних фондом економічних моделей та прогнозів, недостатньо обґрунтовані;

10) функції МВФ визначено надто широко, що суперечить діяльності інших міжнародних фінансових організацій;

11) МВФ не в змозі надавати країнам достатню ліквідну підтримку під час криз;

12) МВФ занадто покладається на власний мандат усупереч довгостроковим стимулам та орієнтирам, що прискорюють процеси реформ.

Консультативна комісія рекомендувала суттєво обмежити сферу діяльності Міжнародного валютного фонду, залишивши за ним три основні функції:

- надання короткострокової підтримки платоспроможним країнам, які мають проблеми з ліквідністю, з умовою заборони використання цих коштів для погашення заборгованості перед приватними кредиторами;

- збір та публікацію статистичних даних з метою отримання чіткої інформації про економічний стан країн - членів фонду.

- надання рекомендацій з питань економічної політики в рамках консультацій відповідно до статті 4 Статуту МВФ.

Глибокі структурні зрушення, спричинені діяльністю транснаціональних корпорацій, потребують не тільки мобілізації всіх ресурсів країн, а й максимального використання переваг міжнародного поділу праці [45, с. 378] та зростання інтегрованості країн світу, особливо по лінії торгівлі та фінансових потоків [14].

Одним “викликів” світової фінансової системи, що трансформується, є глобалізація фінансових ринків, що означає не тільки подальшу глобалізацію найдинамічніших сегментів світового ринку ? ринків фінансових послуг, а й уніфікацію інвестиційного клімату для ТНК, усунення бар'єрів для їхніх операцій.

Величезні фінансові ресурси ТНК і ТНБ, небачені за рівнем інтенсивності транскордонні фінансові трансакції цих суб'єктів, поява нових механізмів та інструментів міжнародних фінансових операцій і формування глобального фінансового ринку, через який здійснюється перерозподіл колосальних фінансових ресурсів. Ці та інші ознаки фінансової глобалізації створюють нову ситуацію у світовій економіці [2, с.108], що викликає необхідність для більшості країн переглянути свої національні законодавства, погоджуючи їх із загальносвітовими нормами, що веде до збільшення “відкритості” економік і ставить перед країнами цілу низку нових складних проблем [4, с. 67].

Тенденція формування транснаціональними фірмами інтегрованих фінансових систем відкриває нові можливості для економічного зростання, але водночас ставить і нові вимоги щодо розміщення коштів. За умов стратегії “комплексної інтеграції”, яка визначає взаємозамінність окремих ланок ТНК та їхню мобільність, країни змушені постійно “доводити” свої переваги розміщення з метою залучення інвестицій транснаціональних фірм, а це виявляється зовсім непростою справою навіть для найуспішніших із них ? нових індустріальних країн [26, с. 328].

Фінансова глобалізація, з одного боку, дає змогу країнам отримати більше потрібних їм ресурсів грошей та капіталу, а корпораціям ? здобути додаткові прибутки від ефективного інвестування вільних ресурсів. З іншого боку, вона приховує потенційну небезпеку збільшення глобальної фінансової нестабільності, а отже ? значних втрат для всіх суб'єктів, що оперують у глобальному фінансовому середовищі.

Одним із найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків [18, с. 45].

Другим чинником, що зумовив глобалізацію світових фінансів, стало активне поширення науково-технічних досягнень. Комп'ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню “банківську революцію”. Воно дало змогу значно підвищити якість обробки фінансової інформації, забезпечити надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінансового ринку. Технічні вдосконалення у сфері електронного зв'язку знизили вартість виконання міжнародних трансакцій. Електронні платежі витіснили чеки як головний засіб платежу.

Інформаційна революція на базі мікроелектроніки дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер фінансової діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, прискорило транскордонні потоки капіталу [22, с. 164].

Третім чинником глобалізації сучасного фінансового середовища стала лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Тенденція до зменшення втручання держави у фінанси проявилася в останні десятиріччя в різних за рівнем розвитку групах країн. Це стосується і промислово розвинутих країн з ринковою економікою (передусім США, Японії, Великої Британії), і країн, що розвиваються (нові індустріальні країни Азії або Латинської Америки), і країн з перехідною економікою (наприклад, країн Балтії або країн Східної Європи).

Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світогосподарських зв'язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків). Свідченням цього є підписання країнами-членами СОТ угоди про лібералізацію ринку фінансових послуг, зменшення бар'єрів на ринках позичкових капіталів [18, с. 43].

За останнє десятиріччя уряди багатьох промислово розвинутих країн значно зменшили своє втручання в операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великій Британії, наприклад, було послаблено контроль над ринком капіталу, проведено суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки з лібералізації ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку [23].

Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу й оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі.

Четвертим чинником процесу глобалізації світових фінансів стало зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Прискорення темпів такої інтеграції, також зумовлених процесами інтернаціоналізації, інформаційної революції та лібералізації, поступово дало нову якість ? виникла глобальна фінансова архітектура.

Прогресуюче взаємопереплетіння національних фінансових ринків, зменшення бар'єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи.

Однак, глобалізація фінансового середовища ? це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування міжнародної інтегрованої фінансової системи, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв'язків.

До негативних наслідків глобалізації фінансового середовища відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав'язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної, економічної та фінансової залежності. Саме тому фінансова глобалізація як суперечливий процес потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях [24, с. 52].

2.3 Сучасні проблеми глобальної фінансової архітектури

Основні проблеми глобальної фінансової архітектури:

1. зниження ефективності монетарного трансмісійного механізму;

2. незначне поєднання правил реалізації монетарної політики і дискреційних дій центральних банків, що дає можливість забезпечити транспарентність та передбачуваність політики монетарної влади для всіх економічних агентів

3. незначна міжнародна координація грошово-кредитної політики.

В умовах існуючої міжнародної фінансової архітектури глобальні фінансові ризики фактично перекладено на країни, які поступаються за рівнем економічного розвитку світовим лідерам. Так, у 2008 році європейські країни з ринками, що розвиваються, контролювали лише 1.7% обсягу світового ринку капіталу, а їх частка в сукупному обсязі золотовалютних резервів становила близько 11.5%. Ще вражаючішою є аналогічна статистика щодо країн Азії - 10.2% обсягу світового ринку капіталу і 34.7% сукупного обсягу золотовалютних резервів.

Послаблення позиції долара США як світової резервної валюти уможливлює появу нових резервних валют. Слід зазначити, що передумовами визнання резервної валюти є розвинута ліквідна і надійна фінансова система, ефективна економічна політика, конвертованість [39]. Зауважимо, що альтернативні резервні валюти мають не замінювати, а доповнювати долар.

Отже, запровадження нових механізмів диверсифікації резервних валют у поєднанні з механізмами регуляторного контролю з боку МФІ зумовлюють посилення експансії діючих глобальних фінансових центрів до країн із нестійкими економіками та розширення зон їх впливу на національні фінансові ринки.

Наявність самостійного фінансового центру в тій чи іншій країні є однією з основних ознак забезпечення не лише довгострокової конкурентоспроможності економіки, а й економічного та політичного суверенітету, національної безпеки. На нашу думку, це досить важливо й для України в умовах формування стратегічних орієнтирів розвитку її економічної та фінансової систем.

Одним із можливих варіантів є використання як резервної валюти спеціальних прав запозичення (SDR), вартість яких визначатиметься на основі вартості валютного кошика. Однак існують певні проблеми щодо застосування СПЗ як резервної валюти, зумовлені рівнем ліквідності, утримання її приватними особами, правом випуску міжнародними організаціями тощо.

З цього приводу виникає занепокоєння, що реалізація політичних цілей при виборі еталона для курсоутворення національних валют перешкоджатиме реалізації фінансових цілей. З огляду на мінімізацію можливих ризиків фінансисти не виключають можливість прив'язування нової грошової одиниці до зобов'язань “наднаціонального органу” [60].

Принципи побудови нової фінансової архітектури обговорювалися на саміті лідерів країн “G-20” у Вашингтоні у листопаді 2008 року. На ньому висловлювалися пропозиції щодо запровадження в економіці більшості країн елементів фінансового планування; посилення контролю за фінансовими потоками; реформування міжнародних фінансових організацій та чіткішого визначення межі “регуляторного поля”; запровадження націоналізації у фінансовій сфері тощо [35].

На саміті “G-20” у вересні 2009 року в Пітсбурзі заявлено, що замість “Великої вісімки” головним економічним форумом у світі тепер буде “Велика двадцятка”. Починаючи з 2011 року саміти “G-20” проводилися двічі на рік. У 2010 році вони проходили у Канаді (у червні ) та Південній Кореї (у листопаді), а в 2011 році - у Франції.

У нинішній світовій фінансовій архітектурі внаслідок нерівномірного розподілу в системі голосування та управління не повною мірою відображено роль країн із ринками, що розвиваються. Відсутність надійного механізму із широким представництвом вважається істотним недоліком, який ускладнює вжиття ефективних заходів щодо боротьби з кризою [76].

З огляду на це лідери країн “Великої двадцятки” на саміті 2009 року в Пітсбурзі домовилися про перерозподіл квот у МВФ і Світовому банку. Для ринків та країн, що динамічно розвиваються, буде перерозподілено не менше 3% голосів у Світовому банку та не менше 5% голосів у МВФ [68].

На наш погляд, формування нової фінансової архітектури слід розглядати значно ширше - не обмежуючись лише проблемами затвердження нових регуляторних процедур та вдосконалення механізму запобігання кризовим явищам. Світову економічну кризу все частіше розцінюють як типовий прояв процесу заміщення домінуючих технологічних устроїв, що періодично відбувається відповідно до ритму довгохвильових коливань світової економічної активності [6]. Тому формування нового технологічного устрою потребує нової форми організації капіталу.

Враховуючи це, заслуговує на увагу інша модель економічного розвитку, котру розглядають як альтернативу “Вашингтонському консенсусу” - “Пекінський консенсус” (назва належить Д.Рамо).

Дослідження ефективності впровадження китайської моделі здійснюють у Таїланді, Бразилії, В'єтнамі. Досвід Китаю поширюється також в інших країнах Азії, Африки та Латинської Америки. У 2004 році Лондонський центр міжнародної політики опублікував доповідь під назвою “Пекінський консенсус”, у якій розкрито особливості цієї доктрини.

Важливими постулатами доктрини “Пекінського консенсусу” є підвищення частки ВВП, що перерозподіляється державою, та посилення державного контролю над великим приватним капіталом, хоча не виключається і приватно державне партнерство. Частка державного сектору в провідних галузях економіки КНР становить: у видобувній - 80%; енергетиці - 75%; фінансовій та страховій сферах - 86%; послугах транспорту і зв'язку - 84%, у капіталі підприємств з іноземними інвестиціями - 65%.

“Пекінський консенсус” сприймається як доктрина економічної регіоналізації, що спричиняє створення кількох взаємодіючих і конкуруючих між собою регіональних груп, які формують фундамент сучасного багатополюсного управління світовою економікою. Посилення ролі держави та міждержавних об'єднань є визначальною рисою доктрини “Пекінського консенсусу”. При цьому роль багатьох міжнародних фінансових організацій (СОТ, МВФ, Світовий банк тощо) стає другорядною. Зауважимо, що Китай сприймається як потенційний кандидат на створення нового фінансового центру на своїй території.

Деякі країни, наприклад Росія, пробують подолати кризові явища у фінансовій сфері та реальному секторі на основі реалізації якісно нових підходів, адекватних ідеології “Пекінського консенсусу”. Основними стратегічними завданнями є:

1) створення власної інвестиційної системи, орієнтованої на внутрішні джерела накопичення, яка працює на внутрішній ринок;

2) забезпечення розвитку ключових виробництв нового технологічного устрою [7].

В умовах некризового розвитку інертність і традиційність існуючих розрахункових механізмів дозволяє валютам зберігати своє місце у світовій валютній системі. В умовах кризи можуть відбутися серйозні корективи, тим більше, що економічні агенти при недовірі до валюти завжди можуть переключитися на використання інших валют. Тоді ті активи або операції, що генерували попит на долар і тим самим підтримували американську валюту, можуть виступати в такій же ролі по відношенню до інших валют. Тому, коли долар використовується у внутрішньому обігу інших країн, по суті, мова йде про використання для підтримки долара тих операцій, які повинні були б підтримувати національну валюту.

Останнім часом стали з'являтися ознаки того, що система, заснована на доларі, є доволі нестійкою. Поява у валютній сфері серйозних альтернатив долару в умовах, коли місце й роль валюти значною мірою визначаються суб'єктивними настроями ринку, відсутність у держави необхідних офіційних резервів, які могли б захистити долар у випадку його кризового падіння, викликаного поширенням інших валют або недовірою економічних агентів, обумовлює відносну нестійкість положення долара США.

У розвитку сучасної світової валютної системи можна виділити певні тенденції, спрямовані на розширення використання національних грошових одиниць в міжнародних економічних відносинах. Вони є відображенням процесів міжнародного поділу праці, все більшої відмови від ідей автаркії і господарської ізоляції, фактом визнання кожної національної господарської системи частиною світового господарства. Зростаюча інтернаціоналізація продуктивних сил викликає потребу в більш тісній міжнародній валютній координації, в результаті чого здійснюється тиск на формування і використання універсальних світових валют.

Мова йде про суперечливі процеси, які певним чином доповнюють один одного. Зростаюча економічна сила окремих центрів світового господарства за відсутності єдиної світової валюти проявляється у збільшенні використання в міжнародній сфері деяких національних валют. Тобто існують тенденції використання декількох валют, точніше, розділення світу на кілька валютних сфер.

Розвиток інтеграції викликав появу колективних валют, які обслуговують регіональні потреби окремих інтеграційних угруповань. Найбільш відомим прикладом є впровадження єдиної європейської валюти. Однак існують й інші приклади. Так, впровадження євро призвело до активізації обговорення в Азії питання про необхідність створення єдиної валютної одиниці регіону. Вважається, що створення азійського валютного союзу підвищить фінансову стабільність у регіоні і дозволить скоротити чисельні витрати; прив'язка валют азійських країн до долара виявилася не тільки надто дорогою, але й викликала значні диспропорції і валютні коливання; єдина валюта країн Азії дозволила б усунути ці проблеми [3].

Планується введення єдиної валюти в країнах Перської затоки (Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт). В цей же час країни - члени Боліварианського альянсу планують перейти до єдиної валюти (сукре). На стадії обговорення знаходиться можливість впровадження спільної валюти країнами ЄврАзЄС.

Ще одна тенденція, що об'єктивно проявляється в сучасній валютній системі - створення та використання єдиної валюти в міжнародних економічних відносинах. Як альтернатива єдиної валюти часто розглядається кошик провідних валют, що буде виконувати функції світового резервного засобу (МВФ пропонує в цій якості використовувати СДР). Однак проблема створення єдиної світової валюти поки що залишається дискусійною. Створення такої валюти зіткнеться з великою кількістю складностей і протиріч. Однією з головних проблем є нерівномірність економічного розвитку окремих країн та регіонів.

В даний час гостро встає питання про перспективи розвитку та напрями реформування світової валютної системи. Система, заснована на валютному моноцентризмі, потребує модернізації не тільки через проблеми, що накопичилися, але і у зв'язку із зміною умов функціонування світового фінансового середовища.

Перспективи подальшого розвитку світової валютної системи, перш за все, пов'язані з можливістю її реформування. По-перше, вдосконалення валютної системи пов'язують з повнішою і всебічною гармонізацією внутрішньої макроекономічної і зовнішньоекономічної політики провідних країн світу, за прикладом Маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄВС. Це завдання стане одним з найбільш складних для реалізації зважаючи на неоднорідність світового господарства, відмінності між країнами в механізмах проведення економічної політики. З іншого боку, зближення рівнів розвитку економік різних країн, уніфікація економічної політики створять умови для створення єдиної міжнародної валюти (хоча більшість учених оцінюють вірогідність її появи найближчим часом як дуже низьку).

По-друге, необхідно розглянути можливість формування системи координації і регулювання валютних курсів, яка була б менш жорсткою, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи, але в той же час менш мінливою, ніж сучасний режим вільного плавання. Недосконалість режиму жорстко фіксованих валютних курсів проявила себе під час функціонування Бреттон-Вудської валютної системи, коли здійснювалася фіксація валют до долара США. З іншого боку, знаходячись в режимі вільного плавання, валюти відкриті для негативної дії різних чинників. Необхідно виробити такий механізм, який поєднував би в собі переваги цих двох режимів.

По-третє, існує необхідність більшої переорієнтації валютної структури світового фінансового ринку з долара США на ширший перелік валют. Найближчими роками євро навряд чи повністю витіснить долар з позицій провідної світової торгової і резервної валюти, проте є всі підстави стверджувати, що недавно моноцентрична світова валютна система, орієнтована на долар США як ключову валюту, поступово реально перетворюється на поліцентричну, функціонування якої спирається на декілька провідних валют.

По-четверте, наявність проблеми валютних криз вимагає створення відповідних стримуючих противаг і захисних механізмів в глобальному масштабі. Певну роль в цьому можуть зіграти міжнародні організації, перш за все, МВФ. Сприяння в цій сфері з боку МВФ може здійснюватися по двох основних напрямах:

- Надання технічної допомоги країнам у вдосконаленні їх валютно-фінансової політики так, щоб зробити неможливим розвиток кризи.

- Якщо криза все ж таки виникла, надання фінансової підтримки для зменшення наслідків кризи.

Багато економістів вважають, що устрій сучасної світової валютної системи не відповідає новим умовам функціонування міжнародного фінансового середовища, і пов'язують з цим основну проблему глобальних валютно-фінансових потрясінь.

З позиції монетарних чинників можна виділити такі основні варіанти забезпечення стабільності світової валютної системи:

- формування нової глобальної фінансової архітектури;

- формування валютних союзів як спосіб регіоналізаційно-інтеграційного реагування на виклики глобалізації та недоліки глобальних ринків капіталу;

- посилення симетрії інституціонального забезпечення функціонування центральних банків та зближення їх функцій реагування на зміни у монетарних процесах;

- підвищення уваги до проблеми фінансових дисбалансів як фактора волатильності валютних курсів і потоків капіталу [4].

Взаємозалежність посилюється й у зв'язку з інтенсифікацією транскордонних операцій та прямих іноземних інвестицій. Так, понад третина загального обсягу прямих закордонних інвестицій американських ТНК спрямовані в підприємства та банки розташовані в зоні євро. В сукупності на три полюси, які ми досліджуємо, припадає 61% світового виробництва, 51% світової торгівлі та 63% капіталізації цінних паперів на фондових ринках світу [10].

Що ж до керованості міжнародної валютної системи у найближчому майбутньому, країни БРІК відстоюють посилення ролі спеціальних прав запозичення (СПЗ) з метою забезпечення багатосторонньої заміни долара, й оголосили про намір придбати облігації МВФ, деноміновані в СПЗ на суму, еквівалентну 70 млрд. дол. США. Таке співробітництво може знизити ризики криз, проте, водночас, посилило ризики загострення конкуренції між трьома блоками країн.

У червні 2009 року в м. Єкатеринбург відбулася нарада країн БРІК з приводу встановлення нового багатополярного світового порядку, основним завданням якої було проголошено гармонізацію міжнародної валютної системи, створеної після Другої світової війни. Попри успіхи цієї системи, країни БРІК виокремлюють її структурну упередженість стосовно країн, що розвиваються та відведення останнім другорядної ролі у процесі формування і перетворення міжнародної фінансової архітектури.

За останнє десятиліття трансформації фінансового порядку істотно сприяли наступні зрушення у глобальних економічних відносинах. По-перше, відбувся суттєвий перегляд економічної влади унаслідок накопичення вимог до США (і в меншій мірі, до інших розвинених країнах) з боку країн з ринками, що формуються і країн-експортерів нафти. По-друге, потужним гравцем міжнародної валютної системи став євро. По-третє, відбулося загальне скорочення багатосторонності в деяких сферах. По-четверте, економічне зростання, удосконалена економічна політика, і розвинені інституції призвели до посилення міжнародної ролі економік, які формуються. Усі ці події сприяли формуванню регіональних полюсів і таких угруповань як БРІК. В цілому, ці зрушення свідчать про те, що важливі рішення щодо глобальних економічних реформ у майбутньому більше не можуть прийматися виключно Сполученими Штатами і їх союзниками, або навіть в межах Великої вісімки.

Загально прийнято, що глобальні дисбаланси пов'язані з низьким рівнем заощаджень в США і високим рівнем заощаджень в Азії, підвищеним тиском на ціни на природні ресурси. Це призвело до накопичення іноземних активів ринками, що формуються і країнами експортерами нафти. Офіційні валютні резерви Китаю наразі складають близько 2,6 трлн. дол. США [3], майже половина з яких накопичуються, починаючи з 2004 року, коли країна досягла профіциту платіжного балансу, як із США, так із іншими партнерами.

Активи, що перебувають в управлінні суверенних фондів, оцінюються приблизно в 3,9 трлн. дол. США, майже дві третини з яких фінансуються за рахунок надходжень від експорту сировинних товарів, в основному нафти й газу. На кінець 2009 року зарубіжні фінансові активи Китаю склали 3,4 трлн. дол. США [3].

З іншого боку, значущість запровадження євро, часто недооцінюється. Вперше, в результаті добровільних, міжнародних переговорів було створено багатосторонню валюту. Це саме те, чого не вдалося реалізувати в рамках Бреттонвудської системи на глобальному рівні, адже СПЗ, як кошик існуючих валют, ніколи не функціонували як повноцінна валюта. За період свого існування, євро, з деякими винятками, продовжує стверджуватися як реальний конкурент долара, а обсяги запозичень у цій валюті перевищують доларові.