Сучасні тенденції формування світової фінансової архітектури

До першого кластеру вчений відніс країни з домінуючою роллю ринку цінних паперів у фінансовій системі та високим розвитком і низькою монополізацією банківського сектора (Південна Корея, США).

Країни другого кластеру (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Нова Зеландія, Португалія) характеризуються банкоцентричною фінансовою системою з високою часткою концентрації; ринок акцій тут поступається ринку облігацій. Третій кластер складають країни з перевагою, але не домінуванням ролі банків (Нідерланди, Японія, Швейцарія, Великобританія). До четвертого кластеру М. Столбов відносить країни (Австралія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Греція, Ісландія, Італія, Норвегія, Іспанія, Швеція), в яких банки і ринки цінних паперів мають однаковий рівень розвитку, однак нижчий за вищевказані країни. П'ятий кластер складають країни з низьким рівнем розвитку фінансового ринку і високою монополізацією банківського сектору (Чехія, Словаччина, Угорщина, Мексика, Туреччина). Роль інших фінансових посередників мінімальна, ринок акцій та облігацій у зародковому стані.

Корпоративний сектор - це сектор, що формує найбільший попит на послуги фінансових установ і виступає найбільшим дебітором і кредитором у промислово розвинутих країнах.

Попит на фінансові продукти значно відрізняється залежно від типу і розміру фірми. Враховуючи значні фіксовані видатки на андерайтинг цінних паперів на фондовій біржі, ринкова модель фінансів у порівнянні з банківським кредитом залишається дорогою та недоступною для малих та середніх підприємств.

Причиною такого явища є велика вартість розміщення цінних паперів, яка для невеликих компаній може перевищувати суму залучених фінансових ресурсів. Водночас, і видатки на збір інформації про фірми також високі, що робить дані інвестиції неприбутковими для потенційного кредитора. Великі компанії з суттєвим боргом теж більше тяжіють до банкоцентричної фінансової системи: потенційні інвестори розглядають їхні цінні папери надто ризикованими й відмовляються їх купувати, а банки навпаки зацікавлені у наданні нового кредиту, щоб не допустити дефолту за попереднім боргом. Натомість великі фірми з низьким борговим тягарем віддають перевагу ринково орієнтованій моделі фінансової системи через більший дохід від інвестування в цінні папери у порівнянні з банківським депозитом.

Отже, банкоцентрична модель фінансової системи краще забезпечує потреби економіки країн з великою часткою малих та середніх підприємств або великих підприємств зі значними боргами. Яскравими представниками такої моделі виступають Німеччина та Японія. Наприклад, 65% та 70% компаній у цих країнах мають штат менше 500 робітників, натомість у США та Великобританії цей показник ледь перевищує 30%.

Сектор домогосподарств. Розподіл доходу і багатства в суспільстві також суттєво впливає на структуру фінансової системи, адже кожна група домогосподарств залежно від доходів висуває різні вимоги до фінансових інструментів. Домогосподарства зі значним доходом віддають перевагу фінансам фондового ринку через більш очікуваний дохід від інвестування. Домогосподарства з низьким доходом мають незначний простір для заощадження, тому їхні можливості обмежуються короткотерміновими банківськими депозитами.

Групи домогосподарств із середнім доходом мають можливість зберігати більшу частку коштів, однак віддають перевагу менш ризиковим активам у порівнянні з «багатими» домогосподарствами, інвестуючи в довгострокові банківські депозити та облігації. Отже, банкоцентрична система отримує більш якісну підтримку в суспільстві зі значною часткою мало- та середньозабезпечених громадян.

Державний сектор через систему облігаційних позик теж впливає на формування фінансового ринку країни. Такі активи характеризуються стандартизованістю, регулярністю відповідно до бюджетного циклу та високою забезпеченістю бюджетними коштами і виступають серйозним конкурентом банківського кредитування. Наприклад, Японія і Німеччина у перші декади післявоєнного відновлення характеризувалися невеликим дефіцитом бюджету і навіть профіцитом, тому потреби в розвитку облігаційного ринку не існувало.

Отже, у країнах зі значним державним боргом рівень розвитку фондового ринку, як правило, вищий. Пенсійна система. Нагромаджуючи грошові фонди, пенсійна система формує попит на фінансові активи. Великі пенсійні фонди є одним з основних споживачів ринкових цінних паперів, отже, пенсійні системи, що забезпечують повне фінансування на індивідуальній основі (full funding on an individual basis) формують основи ринково орієнтованої моделі фінансової системи [64]. Навпаки система державної «пенсії по виходу» (pay as you go) та корпоративна пенсійна система, яка реінвестує кошти в компанію, зацікавлена у функціонуванні банкоцентричної фінансової системи. Державні пенсійні фонди, що інвестують кошти в банківські облігації, та не сек'юритизовані активи також підтримують банкоцентричну модель. Наприклад, у Німеччині функціонує державна пенсія «по виходу»; натомість японська пенсійна система лише частково капіталізована й інвестує переважно у довгострокові банківські депозити.

Швидке старіння населення Японії та Німеччини стає серйозним тягарем для економіки, стримує економічне зростання й актуалізує потребу у появі пенсійних фондів американського зразка. Зростання державних видатків та потреб корпоративного сектора в капіталі зумовлює розвиток ринку цінних паперів. З цією метою уряди стимулюють операції нерезидентів на національному ринку капіталів.

У зв'язку з цим у більшості країн континентальної Європи, як свідчать аналітичні матеріалу НБУ [38], з 90-х років минулого століття були внесені законодавчі зміни, спрямовані на захист прав дрібних акціонерів (йдеться про розкриття інформації, принцип ''одна акція - один голос", можливість заочного голосування). Зміни в регламентації діяльності фондового ринку європейських країн наближують структуру фінансової системи до англосаксонської моделі. Зокрема еталонні принципи корпоративного управління (Principles Corporate Governance), прийняті авторитетною міжнародною організацією OECD у 1999 році, ґрунтуються на англосаксонській моделі.

Отже, проведений нами аналіз наукових джерел засвідчує, що економічними передумовами формування банкоцентричної та ринково орієнтованої моделей фінансових систем у розвинутих країнах стали час переходу країни до етапу індустріалізації, особливості державного регулювання та потреби споживачів фінансових послуг. Яскравими прикладами банкоцентричної моделі є країни континентальної Європи і, насамперед, Німеччина; взірцем ринково орієнтованої моделі виступають англосаксонські держави й передусім США. Відповіддю на виклики часу стали процеси конвергенції моделей фінансових систем, зокрема активний розвиток фондового ринку європейських країн та підвищення ролі банків у США.

Вітчизняні науковці [63] цілком аргументовано доводять, що модель української фінансової системи історично та ментально наближена до банкоцентричної. З метою більш чіткого визначення архітектури вітчизняної моделі фінансової системи розглянемо співвідношення позицій банківського та небанківського секторів фінансового ринку.

Як показує аналіз дослідницьких даних [15], характерною ознакою сучасного розвитку фінансового ринку України є лідерство банківського сектору, активи якого, незважаючи на стрімке зростання активності небанківського сектору, на кінець 2008 року склали 94 % сукупних активів фінансових установ і становили понад 926 млрд. грн., або майже 97 % від ВВП країни. Обсяги банківського кредитування економіки зросли майже вчетверо у порівнянні з 2000 роком; відсоток фірм, які використовували банківське фінансування для інвестицій у виробництво, досяг 32 %.

Проте очевидним і є зростання певних диспропорцій у банківській системі: по-перше, спостерігається неспівставність зростання пасивної та активної бази банків (обсяг депозитів у 2,2 рази менший за обсяг виданих кредитів), по-друге, наявна зростаюча невідповідність термінів залучення коштів і термінів надання кредиту (понад 64 % депозитів видані на один рік, а 38 % і 31,8 % кредитів видані терміном до п?яти і семи років відповідно), по-третє, експерти наголошують також на значній недокапіталізованості банків (частка банківського капіталу в активах у порівнянні з 2000 роком зменшилася із 16,2 % до 14 %, що суттєво посилює залежність вітчизняного банківського сектору від зовнішнього фінансування і, як наслідок, високі валютні ризики [75]).

Попри стрімке зростання, відношення активів банків України до ВВП (52%) залишається абсолютно неспівставним з активами банків країни Єврозони (Німеччина - 343,5%, Франція - 243,5%, Італія - 141,9%) та нових членів ЄС (Чехія - 96,9%, Угорщина - 96,9%, Польща - 96,9%) [74].

Отже, на сьогодні українські банки володіють обмеженими можливостями для фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів зі значним терміном окупності. Найбільші інвестиційні проекти вітчизняних банків розміром 30-50 млн. дол. тривають п?ять-сім років [63].

Динаміка розвитку характерна і для фінансових установ: у кінці 2008 року функціонувало вже 2016 небанківських фінансових установ. Як і в попередні роки, лідерами вважали кредитні спілки (43,5% від кількості фінансових установ). Натомість лідером за вартістю накопичених активів залишався страховий сектор (68%): майже по 10% від сукупних активів накопичили кредитні спілки та фінансові компанії.

Незважаючи на частку в 1% у структурі активів, найбільше зростання було зафіксовано в секторі недержавних пенсійних фондів (у 55 разів). Зазначимо, що активи небанківських фінансових установ у цей період щорічно зростали на 53,1% і досягли 61,6 млрд. грн. на кінець 2008 року. Такі дані дають підстави стверджувати, що роль небанківських фінансових установ не є підпорядкованою і зростає у зв`язку з перевагами у спеціалізації діяльності та розподілом ризиків по окремих операціях [20].

Інший сегмент фінансового ринку представлений ринком цінних паперів, який обслуговує відтворення капіталу у взаємодії з грошово-кредитною системою. На цьому ринку оцінюється ефективність діяльності компаній, її прибутковості, дієвості корпоративного управління, розподіл ризиків.

Особливістю є те, що по-перше, фондовий ринок безпосереднім стимулом економічного зростання (зростання курсу акцій створює у власників відчуття володіння значними коштами, а це стимулює зростання споживчих видатків); по-друге, відіграє допоміжну роль у забезпеченні зростання завдяки трансформації грошових заощаджень в інвестиції та їх перерозподілу (для підприємств розширення фондового ринку забезпечує дешеве залучення капіталу й оптимізацію бізнесу, що є наслідком злиття з конкурентами і компаніями в суміжних секторах).

У контексті аналізованої проблеми цілком логічним вважаємо розгляд особливостей розвитку вітчизняного фондового ринку України. Відомо, що впродовж 1991-1996 рр. відбувалося формування правової бази функціонування первинного і вторинного ринку цінних паперів, окремих елементів інфраструктури. У цей період були прийняті закони «Про цінні папери й фондові біржі» ( 1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.), «Про приватизацію майна державних підприємств (1992 р.). Важливу роль для забезпечення діяльності фондового ринку відіграло створення Державної комісії із цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка відповідала за реєстрацію, ліцензування і контроль над діяльністю учасників фондового ринку, реєстрацію емісії цінних паперів. Основну роль на ринку цінних паперів відігравали державні папери. Їх емітувало Міністерство фінансів, а генеральним агентом з розміщення був Національний банк України [19].

Наступний етап становлення фондового ринку охоплює період із другої половини 90-х років до серпневої кризи 1998 року. Для цього етапу характерним вважають прискорення ринкових перетворень і насамперед приватизації, розвиток інституційної структури фондового ринку, зростання числа фінансових посередників. У 1997-1998 рр. законодавча база ринку цінних паперів України поповнилася законом «Про національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Акцент на ринку цінних паперів змістився з державних облігацій на акції підприємств, які займали 50 % загальної суми випущених цінних паперів. Проте ринкова капіталізація лістингових компаній була вкрай низькою: у 1997 році - 3,67 млрд дол. або 7,3 % від ВВП, а в кризовий 1998 рік цілком мізерною - 570 млн дол. або 1,4 % від ВВП [75].

Низьку капіталізацію ринку акцій можна пояснити, зокрема, низькою рентабельністю підприємств, їх великими боргами, незавершеністю процесу приватизації і природнім небажанням інвесторів вкладати гроші в цінні папери таких емітентів.

Третій етап (розпочався з 2000 року) вважають початком зростання ролі ринку цінних паперів на фінансовому ринку країни: у цей період зростає чисельність лістингових компаній (із 125 у 1998 році до 251 у 2008 р.), відбувається капіталізація фондового ринку, розвивається інфраструктура. Були внесені також зміни в нормативне забезпечення діяльності фондового сектору.

Сприятлива економічна ситуація дозволила збільшити ринкову вартість лістингових компаній до рекордних 78 % від ВВП у 2007 році. Суттєво змінилося і співвідношення між державними облігаціями та приватними на користь приватних (31 % від ВВП). Незважаючи на суттєве зростання обсягу банківського кредитування, яке досягло у 2007 році 63% від розміру ВВП, підприємства активно залучали кошти на фондових ринках.

Криза 2008 року внесла корективи у прогресивні тенденції на фінансовому ринку. Різке падіння індексу ПФТС (із 1208 пунктів на початку року до 301,42 пунктів на кінець року) [41] і, як наслідок, зниження капіталізації до рівня 2003 - 2004 рр. (13,5 % від ВВП) показало високий рівень волатильності та залежності вітчизняного фондового ринку від «гарячого» спекулятивного капіталу. Суттєву втрату ліквідності відчув і банківський сектор.

Проблемою як банківського, так і фондового ринку залишається недостатнє забезпечення фінансового ринку ліквідними засобами, значна недомонетизованість економіки. Так, порівняння показника фінансової глибини України з результатами країн зі схожим рівнем ВВП на душу населення свідчить про вкрай низький рівень забезпеченості економіки ліквідними засобами (Україна - 51 %, Єгипет - 150%, Марокко - 170 %, Китай - 280 %) [75].

Отже, з метою забезпечення сталого економічного зростання, банківський та фондовий сектори повинні розвиватися паралельно й у тісній співпраці. Прикладом може слугувати дослідження Аубхіка Хана (Aubhik Khan) [69]. Учений запропонував визначати ступінь фінансового розвитку країни як суму банківського кредитування та ринкової капіталізації у відсотках до ВВП.

Отже, проведений нами аналіз наукових і статистичних джерел показав тяжіння структури вітчизняного фінансового ринку до банкоцентричної моделі. Свідченням цього є перевага банківського кредитування економіки як засобу залучення фінансових ресурсів, домінування банків як головних емітентів і торговців цінними паперами на фондовому ринку. Водночас низька капіталізованість банків, що не дозволяє фінансувати масштабні інвестиційні проекти, ставить під сумнів позиції банків у майбутньому. Це актуалізує значення фондового ринку. Сьогодні очевидним є те, що роль банківських і небанківських кредитно-фінансових установ усе більш відчутна в економіці.

Загалом, аналіз переваг і ризиків фінансової глобалізації для ринку України надає можливість дійти таких висновків:

- фінансова глобалізація створює для економіки України важливі переваги, які полягають в розширенні зв'язків з основними учасниками глобального фінансового ринку - ТНК і міжнародними фінансовими організаціями; збільшення інвестицій (які регулюються насамперед глобальними ТНК); збільшення фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій (зокрема, МВФ); збільшення доступу до нових технологій, зокрема технологій операцій на фінансовому ринку;

- фінансова глобалізація створює для економіки України серйозні ризики і загрози, зокрема: вигоди фінансової глобалізації розподіляються нерівномірно, і економічно розвинені країни мають більше можливостей скористатися ними, ніж країни з транзитивною економікою, зокрема, Україна; випереджальний розвиток глобального фінансового ринку підвищує залежність країн з транзитивною економікою від змін на глобальному ринку, а можливості української держави впливати на цю залежність зменшуються; залежність національного фінансового ринку від глобального посилює процеси вивезення капіталу, збільшує зовнішній борг і, внаслідок цього, може призводити до втрати економічного суверенітету держави; зростання складності системи глобального фінансового ринку підвищує загальну нестабільність цієї системи, а мобільність фінансового капіталу стає передумовою фінансових криз, які через взаємозв'язки національного і глобального фінансових ринків можуть поширюватися в Україні.

Отже, одне з основних завдань держави за умов фінансової глобалізації - ефективне використання переваг від інтеграції до глобального фінансового ринку та одночасне обмеження наслідків такої інтеграції. Для цього потрібний не тільки ґрунтовний аналіз процесів на глобальному фінансовому ринку, а й ефективне прогнозування тенденцій подальшого функціонування цього ринку та його впливу на національні фінансові ринки.

Регулювання процесів глобалізації має спиратися на регулятивну функцію національних держав та міжнародні економічні інститути, які мають координувати регулятивну діяльність національних держав.

Сучасний етап розвитку фінансового ринку в Україні, на наш погляд, відображає модель фінансового ринку, наближену до банкоцентричної, оскільки фактично основним джерелом для розширеного відтворення в реальному секторі економіки, крім власних коштів суб'єктів господарювання, є кредити банків. Проте з точки зору розвитку ринку капіталу банки поводять себе активно лише фрагментарно.

Банкоцентрична модель фінансового ринку передбачає, що банківські установи зберігають основну частину заощаджень, які створюються у формі депозитів юридичних та фізичних осіб.

В цій моделі юридичні та фізичні особи не здійснюють інвестування напряму, а фактично передоручають банківським установам прийняття рішень про інвестування коштів. Банки не тільки здійснюють кредитні операції, але і виступають основними покупцями акцій та облігацій підприємств.

Вони володіють акціями та контролюють торгівлю ними, а також домінують на ринках капіталу. Структура фінансових продуктів на таких ринках більш консервативна [73].

Для банкоцентричного фінансового ринку характерна ситуація, коли роль фінансового посередника виконує переважно банківська система. Як наслідок, трансформування тимчасово вільних фінансових ресурсів економічних агентів відбувається шляхом їх перетворення в кредитні ресурси для економіки країни.

Діяльність банків на фінансовому ринку здійснюється у декількох напрямках:

- по-перше, банки здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів у капітал:

- по-друге, банки самі виступають емітентами цінних паперів, і, відповідно, зацікавлені у функціонуванні ефективного ринку капіталу;

- по-третє, вони займаються операціями купівлі-продажу цінних паперів;

- по-четверте, надають послуги андерайтингу на ринку капіталу;

- по-п'яте, вони можуть виступати ключовими суб'єктами ринку похідних цінних паперів, з допомогою якого здійснюється перерозподіл ризиків та хеджування операцій;

- по-шосте, Національний банк України та інші банківські установи є ключовими суб'єктами при проведенні операцій з державними цінними паперами, зокрема з ОВДП.

В Україні ключову роль у трансформації тимчасово вільних фінансових ресурсів у капітал відіграє банківська система, оскільки суб'єкти господарювання отримують кошти для фінансування своєї діяльності перш за все у вигляді кредитів короткострокового і довгострокового характеру. Отже, в такому випадку тимчасово вільні фінансові ресурси акумулюються у вигляді депозитів і перетворюються у кредитні ресурси для суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що за обсягами на сьогодні переважають саме кредити банків. Але якщо взяти до уваги зміни, які були внесені до законодавства, зокрема, зміну допустимого обсягу емісії облігацій з 25 % від обсягу статутного капіталу до трикратного обсягу власного капіталу, в наступні роки очікується суттєве нарощення обсягів емісії даного виду цінних паперів.

Зважаючи на те, що емісія цінних паперів суб'єктами господарювання здійснюється з метою досягнення стратегічних завдань розвитку, на наш погляд, доцільно для порівняння брати саме обсяг довгострокових кредитів, адже їх цільове призначення - це, перш за все, розширення масштабів діяльності. У даному випадку кредити також є переважаючими джерелами зовнішнього залучення коштів.

В результаті розгляду темпів зростання зовнішніх джерел фінансування суб'єктів господарювання стає очевидним, що останнім часом вони практично врівноважені, тому можна зробити висновок, що на сучасному етапі складається така ситуація, що механізм функціонування фінансового ринку залежно від того, яким чином буде в подальшому здійснюватись державне регулювання та наскільки стабільною буде макроекономічна ситуація в країні, може змінитись з банкоцентричного на орієнтований на ринок капіталу.

Враховуючи те, що, по-перше, на сьогодні банківські установи в Україні недокапіталізовані, по-друге, суб'єкти господарювання реального сектора економіки мають значний рівень зносу основних засобів, який за даними Держкомстату в середньому становить майже 50 %, тобто знаходиться на рівні критичного значення, а по окремим галузям становить близько 80 %, потреба у суттєвому нарощенні власного капіталу буде все більш актуальною, а також зростатиме потреба у нарощенні довгострокових джерел фінансування. Все це може дати серйозний поштовх для розвитку ринку капіталу в Україні.

Останнім часом спостерігається негативна тенденція стосовно показників фінансової незалежності суб'єктів господарювання реального сектора економіки. Так, при критичному значенні не менше 0,5 значення коефіцієнта автономії в середньому становило на кінець 2009 року 0,455, а на кінець 2010 року - 0,435.

Це є ще одним доказом того, що стратегічно важливим на сьогодні є нарощення обсягів саме власного капіталу. Якщо цього не відбудеться найближчим часом, то очікувати кардинальних змін в ресурсо- та енергозбереженні не можна, а це і в подальшому знижуватиме рівень конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку.

На сьогодні українські банки мають незначні можливості щодо фінансування широкомасштабних інвестиційних проектів, які є капіталомісткими та мають тривалий термін окупності. Найбільші інвестиційні проекти, профінансовані вітчизняними банками, коштують 30-50 млн. дол., при цьому термін фінансування становить 5-7 років.

Така ситуація обумовлена, перш за все, низьким рівнем власного капіталу як банків, так і суб'єктів господарювання. Якщо ж банки самі використовуватимуть довгостроковий позиковий капітал, то вони ризикуватимуть коштами своїх вкладників.

Тому, однією з основних проблем, яка потребує вирішення, є саме наявність суттєвих ризиків, пов'язаних із розбалансуванням активів та пасивів за строками погашення. Все вищезазначене обумовлює необхідність нарощення власного капіталу та можливостей використання позикового капіталу за допомогою ринку капіталу.

Слід зазначити, що банки на фінансовому ринку здійснюють не лише функцію акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів, а й подальший їх перерозподіл між суб'єктами господарювання, що потребують додатковий капітал для розширеного відтворення. Значення банківських установ на фінансовому ринку підкреслюється тим, що саме банки регулюють грошові потоки - найбільш ліквідні фінансові активи і саме банківські установи формують попит та пропозицію грошей через мультиплікативні ефекти.

У системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які проходить рух основної частини грошових ресурсів [12].

Банки виступають певною мірою як інститути інтеграції різних сегментів фінансового ринку. На сьогодні вони по цілому ряду показників випереджають небанківські фінансові установи, які працюють на фінансовому ринку країни.

Банки разом з іншими суб'єктами господарювання виступають емітентами цінних паперів. Таким чином вони зацікавлені в наявності ефективного ринку капіталу, який би сприяв швидкому розміщенню емітованих ними цінних паперів - акцій та облігацій.

Прикладом досить інтенсивного розвитку ринку капіталу, зокрема ринку корпоративних облігацій, є діяльність АКБ “Укрсоцбанк”, який у жовтні 2007 році здійснив первинне розміщення п'ятирічних облігацій банку на найбільшу в історії України суму - 750 млн. грн. При цьому заявок на первинне розміщення надійшло на суму 2,3 млрд. грн., що перевищило обсяг пропозиції майже втричі. Крім того, банки можуть виступати як інвестори на ринку капіталу.

За даними Асоціації українських банків, структура кредитно-інвестиційного портфеля має переважну складову у вигляді кредитів фізичним і юридичним особам.

Операції з державними цінними паперами відіграють особливу роль у розвитку банківської системи України, оскільки вони використовуються у процесі проведення грошово-кредитної політики для регулювання рівня ліквідності економіки в цілому та банківської системи зокрема. Взагалі, ринок державних цінних паперів в Україні є нестабільним, хоча у світовій практиці саме цей сегмент фінансового ринку є основою його стабільного розвитку.

Національний банк України згідно з чинним законодавством здійснює операції з обслуговування державного боргу, які пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходів за ними. Слід зазначити, що операції з розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку відбуваються нерівномірно, кількість проведених аукціонів суттєво варіюється.

Крім торгівельних операцій, досить важливим джерелом доходів для банків можуть бути доходи від проведення операцій андерайтингу та фінансового консультування компаній, що виходять на фінансовий ринок з метою розміщення цінних паперів власної емісії.

Беручи участь в операціях андерайтингу, банки можуть отримати: по-перше, доступ до цінних паперів, що становлять для них певний інтерес; по-друге - досить стабільний дохід. Одним із перспективних напрямів діяльності банків на фінансовому ринку є організація ІРО вітчизняних підприємств.

За даними експертів, посередники, які організовували проведення ІРО, отримували в середньому 3 % від вартості розміщених акцій. Слід зазначити, що в проведенні операцій андерайтингу та, перш за все, власних акцій, зацікавлені саме банківські установи.

Підвищення капіталізації українських банків є одним з найвагоміших завдань, яке повинен вирішити ринок капіталу. У зв'язку з цим банківська система безпосередньо зацікавлена в ефективному його функціонуванні. Зростання капіталізації банківських установ відбувається, перш за все, через емісію акцій.

У даному аспекті фінансовий ринок повинен забезпечити високий рівень захисту прав акціонерів, протидію приходу несумлінних акціонерів, які зацікавлені лише у реалізації вузькогрупових інтересів, що загрожує стійкості банківської системи в цілому. Крім того, використовуючи механізм ІРО, банки можуть виходити на закордонні фондові біржі та залучати суттєвий за розмірами іноземний капітал у вітчизняну економіку.

Необхідно відзначити, що на сьогодні широкого розповсюдження набувають операції андерайтингу корпоративних облігацій. До 2006 року конкуренція на даному ринку була досить невелика.

Із часом інструмент ставав усе більше розповсюдженим, чому сприяли в тому числі зміни в законодавстві, зазначені вище, і емітенти почали розглядати можливість співробітництва з банками, які надають більш привабливі умови розміщення.

Лідерами у проведенні операцій з корпоративними цінними паперами на сьогодні є саме банківські установи: ЗАТ “АБ “ІНГ Банк Україна”, ЗАТ “АКІБ “УкрСиббанк”, ВАТ “АКБ “Укрсоцбанк”, ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, ЗАТ “Перший український міжнародний банк”.

Отже, фінансовий ринок України має банкоцентричний характер, обумовлений провідною роллю банківської системи в його розвитку.

У результаті дослідження було встановлено, що модель фінансового ринку України можна охарактеризувати як банкоцентричну, оскільки провідну роль на сучасному етапі відіграють саме банки. Це обумовлено:

- по-перше, тим, що основним джерелом фінансування діяльності суб'єктів господарювання є саме кредити, які надаються банківськими установами;

- по-друге, у структурі емітованих цінних паперів, зокрема акцій та корпоративних облігацій, значна частка належить саме банківським установам;

- по-третє, в операціях купівлі-продажу цінних паперів на ринку капіталу провідна роль належить саме банківським установам, але при цьому банки віддають перевагу операціям з борговими цінними паперами, які не можуть суттєво наростити рівень ризику діяльності;

- по-четверте, все частіше банки проводять операції андерайтингу не тільки цінних паперів самих банків, але і суб'єктів господарювання реального сектора економіки.

Отже, з метою підтвердження гіпотези про банкоцентричність вітчизняного фінансового ринку проведено порівняльний аналіз окремих індикаторів фінансового розвитку України та Німеччини як країни, фінансовий ринок якої вважається класичним прикладом граничного прояву банкоцентричної моделі. При здійсненні такого дослідження виникає цілий ряд проблем, зокрема: недостатність статистичної інформації для побудови адекватого рівняння парної лінійної регресії з тим лагом, який найбільш чітко описує взаємозвязок між досліджуваними показниками; дотримання вимоги відносно співідношення кількості факторних ознак для побудови моделі та числа статистичних спостережень, які необхідні для її побудови. Для вирішення цих проблем виявлено оптимальну кількість релевантних та статистично значущих параметрів та проведено відсів нерелевантних факторів. Як критерій відбору обрано значення коефіцієнта кореляціїї, причому в кожному конкретному випадку враховувалася або кореляція між результативною ознакою і однією з факторних ознак, або кореляція між окремими факторними ознаками.

Виходячи з того, що параметри розвитку банківської системи, фондового ринку та економіки в цілому Німеччини та України в поточний момент часу є неспівставними, автором формалізовано проміжки часу (лаги), які виникають між екстремумами у виникненні коливальних тенденцій по кожному показнику. Так, між всіма досліджуваними індикаторами економічного розвитку Німеччини та України існує сильний зв'язок, оскільки коефіцієнти кореляції за ними перевищують значення в 0,7 одиниць, яке є гранично припустимим для даного характеру зв'язку. Найменшу силу залежності (-0,76224), і, до того ж, обернену, має показник капіталізації фондового ринку.

ВИСНОВКИ

Отже, міжнародний фінансовий ринок ? це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками на основі попиту і пропозиції на капітал. Нестабільність та кризові явища у фінансовій сфері глобальної економіки відображають структурні суперечності сучасного економічного розвитку та кризу теоретичних парадигм і відповідних моделей регулювання міжнародних фінансових процесів. При цьому відбуваються також процеси міжнародної фінансової лібералізації, фінансової інтеграції та структурних змін у глобальних ринках. Це призводить до інтенсифікації міжнародного руху капіталу, до поширення і переплетіння фінансових і валютних криз. Фінансова нестабільність може призвести до шоків економік країн, особливо таких, що розвиваються.

Водночас, формування механізмів перерозподілу світового багатства на всіх рівнях та в підсистемах світової фінансової системи зумовлює цілу низку проблем, таких як концентрація світового спекулятивного капіталу; стрімке зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються; виникнення диспропорцій в економіці домінуючих країн, здатних у своїй сукупності провокувати фінансові кризи світового масштабу. Прямим наслідком стає поглиблення диференціації країн за ознакою домінування та відсталості; загострення економічних суперечностей світогосподарської системи, спровокованих формуванням локальної фіктивної економіки; створення реальних передумов розгортання світової фінансової кризи нового типу, яка може поставити на межу краху усю глобальну економічну систему.

Тому Україні доведеться, активно включаючись до міжнародних фінансових ринків, робити власні кордони “більш прозорими”, залучати до економіки інвестиції глобальних фінансових гравців, а це вимагатиме формування механізмів захисту від можливих потрясінь на світових фінансових ринках, та таких, які дозволили б використовувати світові ресурси у контексті національних економічних інтересів.

Відсутність в Україні ефективного державного регулювання національної економіки, зниження темпів економічного розвитку, зростання дефіцитів торгового та платіжного балансів унеможливлюють розгляд питань щодо формування нового технологічного устрою. Сучасний стан економіки потребує проведення активної державної антиінфляційної, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, орієнтованої на підтримку реального сектору економіки.

Формування нової фінансової архітектури як сукупності міжнародних стандартів і принципів функціонування фінансового сектору, а також засобів діагностики його ефективності посилює актуальність забезпечення необхідного рівня інтеграційних зв'язків вітчизняного фінансового сектору зі світовою фінансовою системою з метою підтримання власної фінансової стабільності.

З огляду на це перед вітчизняним фінансовим сектором досить гостро постають питання:

- забезпечення безумовної підтримки фінансовими установами реального сектору економіки;

- посилення міжнародної співпраці між фінансовими регуляторами, сфера регулювання та нагляду яких має бути розширена на всі системно важливі установи, продукти і ринки;

- необхідність впорядкування національних норм, положень і нормативних актів щодо функціонування вітчизняного фінансового сектору та їх наближення до стандартів ЄС, що зробить фінансову систему України прозорішою, сумісною та конкурентоспроможною.

У процесі обговорення нових процедур і правил функціонування світової фінансової системи, на наш погляд, слід приділити чільну увагу питанням застосування чіткіших облікових стандартів; підвищення прозорості ринків капіталу на основі запровадження єдиних для всіх сегментів ринку та фінансових інструментів принципів регулювання, включаючи деривативи і забезпечені цінні папери; забезпечення ефективного пруденційного регулювання та нагляду за кожною банківською установою; обмеження системних ризиків у банківських установах; підвищення ефективності контролю за діяльністю компаній, котрі володіють установами, застрахованими в системі страхування вкладів; здійснення консолідованого нагляду на основі використання ширшого кола інструментів для контролю та обмеження ризиків, пов'язаних із діяльністю консолідованої групи; розробки спеціальних програм нагляду щодо великих компаній та компаній зі складною структурою (конгломератів), на основі використання системи індикаторів для визначення проблем і диспропорцій, корпоративних ризиків, що виникають у деяких із них, та встановлення режиму суворого нагляду за всіма системно важливими фінансовими компаніями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аллан Х. Мелцер. Реформирование международных финансовых институтов: план обеспечения финансовой стабильности и экономического развития // Экономические перспективы. Электронный журнал Госдепартамента США. - Т. 6. - 2001. - № 1 (февраль).

2. Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управління зовнішньоекономічною сферою. ?Львів: ЛКА, 2001. ? 233 с.

3. Арт Я. Алексей Кудрин: “Потребу ется кардинальная перестройка мирового экономического уклада” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// bankir.ru/publication/article/ 2472526.

4. Афонцев С. Проблема глобального управления мирохозяйственной системой: теоретические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. ? 2006. ? №5. ? С. 65?67.

5. Бэр Х. П. Секьюритизация активов: секьюритизация финансовых активов -- инновационная техника финансирования банков / Пер. с нем. Ю.М. Алексеев, О.М. Иванов. -- М.: Волтерс Клувер, 2006. -- С. 27.

6. Глазьев С. Мировой экономический кризис как процесс замещения доминирующих технологических укладов // Вопросы экономики. - 2009. - №3.

7. Глазьев С. Антикризисные меры: просчеты, выводы, предложения //http://www.glazev.ru.

8. Глобализация финансовых рынков: движущие силы и последствия // Деньги и кредит. ? 2003. ? №5. ? С. 27?30.

9. Глобальные трансформации и стратегии развития. Монография / Белорус О.Г., Лукяненко Д.Г. и др., (Перевод с укр. издания 1998 года). ? К.: Орияне, ? 2000. ? 424 с.

10. Григорьев Л.М. Финансовая архитектура: экстренный ремонт // Россия в глобальной политике. - 2009. - №4.

11. Данилов Ю., Седнев В., Шипова Е. Финансовая архитектура посткризисного мира: эффективность и/или справедливость? //Вопросы экономики. - 2009. - № 11. - С. 4-17.

12. Дзюбалюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах реформування економіки. - К.: Поліграфкнига, 2000. - 512 c.

13. Держкомстат України [Електронний ресурс] ? Режим доступу: http://www.ukrstat. gov.ua

14. Звіт про світовий розвиток: важке завдання розвитку/ Пер. з англ.? К.: Абрис, 2005. ? 270 с.

15. Звіт державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ssmsc.gov.ua.

16. Ефременко И.Н. Роль международного валютного фонда и Всемирного банка в международной финансовой архитектуре // Финансовые исследования. - 2006. - № 12. - С. 19-25.

17. Кастельс М. Галактика Интернет. Размышления об Интернете, бизнесе и обществе. - Екатеринбург: У-фактория, 2004. - С. 109.

18. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях. ? К.: ЦУЛ, 2003. ? 294 с.

19. Козлов Н. Б. Формирование рынка ценных бумаг в постсоциалистичесских странах / Козлов Н.Б.- М. : ИМЭПИ, 2002. - 316 с.

20. Корнєєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України / В. Корнєєв // Економіка України. - 2008. - № 9. - С. 18-26.

21. Лукашевич В. Глобалістика. ? Львів: Новий світ-2000, 2004. - 227 с.

22. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) // НАН України, Інститут економіки. ? К.: ? 2003. ? 455 с.

23. Луцишин З. Інтернаціоналізація потоків капіталу ? основа фінансової глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 30. ? К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. ? С. 81?96.

24. Луцишин О. Фінансові ринки та управління фінансами. ? Тернопіль: СМП “Астон”, 2000. ? 108 с.

25. Мировые финансы [Текст] / Энг М.В., Лис Ф.А., Мауер Л. Дж. - М.: Дека, 1998. - 230 с.

26. Міжнародні фінанси / За ред. О. Мозгового. ? К.: КНЕУ, 2005. - 504 с.

27. Мертон Р. Приложение теории оценки опционов: двадцать лет спустя // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. / Сопред. науч.-ред. совета Г.Г. Фетисов, А.Г. Худокормов. Т. V. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г.Г. Фетисов. Кн. 2. -- М.: Мысль, 2005. -- 211 с.

28. Моисеев С. Пока гром не грянет, архитектура не рухнет / С.Моисеев // Валютный спекулянт. - 2001. - № 7. - С. 16-19.

29. Моисеев С. Базель умер, да здравствует Базель! // Банковское обозрение. - 2009. - №12/18 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bo. bdc.ru/2009/18/.

30. Моисеев С., Михайленко К. Terra incognita: глобализация финансовых рынков // Вопросы экономики. ? № 6. ? 2005. ? С. 123?135.

31. Науменкова С. Формування нової фінансової архітектури: основні питання та можливі виклики для України // Вісник НБУ. - 2010. - № .1.

32. Науменкова С. Проблеми підтримки фінансового сектору в умовах світової кризи // Вісник Національного банку України. - 2009. - № 6. - C. 12-18.

33. Науменкова С.В., Міщенко С.В. Проблеми подолання негативного впливу глобальних диспропорцій та формування нового геофінансового механізму // Фінанси України. - 2009. - № 3. - С. 23-36.

34. Неклесса А. Конец цивилизации или конец истории. Постиндустриальный мир: Центр, Периферия, Россия. Сборник 1. Серия «Научные доклады», № 91. ? М.: ? 2001. ? С. 31?74.

35. Новая финансовая архитектура. Увидят ли руководители стран “G-20” в ней Украину? // День. - 2008. - 15 ноября. - (№ 208) // http://www.day.kiev.ua.

36. Новый мировой регулятивный порядок // Банковская практика за рубежом. - 2009. - № 9.

37. ООН против финансовой архитектуры // http://www.vremya.ru.

38. Питання функціонування та вдосконалення інфраструктури фондового ринку України : [інформаційно-аналітичні матеріали / за ред. О.І. Кірєєва, к.е.н. М. М. Шаповалової та Н. І. Гребеник]. - К. : Центр наукових досліджень НБУ, 2005. - 132 с.

39. Путин за изменение глобальной финансовой архитектуры //http://www.novopol.ru.

40. Реформирование мировой финансовой архитектуры: роль МВФ и интересы России // http://www.beafnd.org

41. Річний звіт ПФТС за 2008 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pfts.com/uk/yearly-reports/.

42. Рогач О., Філіпенко A., Шемет Т. Міжнародні фінанси. Київ: Либідь, 2003. ? 784 с.

43. Руденко Л. В. Транснаціональні корпорації: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 227 с.

44. Руденко Л.В Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій: Монографія. - К.: Кондор, 2004. - 480 с.

45. Руденко Л. В. Експертно-аналітична діагностика фінансової діяльності ТНК /у монографії Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації. /За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г.Лук'яненка. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 262-275.

46. Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Навчальний посібник. - Полтава: ПКІ, 1999. - 235 с.

47. Руденко Л.В., Губачова О.М. Розкриття ділової активності корпорації через аналіз звіту про рух грошових потоків // Регіональні перспективи. - 2000. - №2-3 (9-10). - С. 217-219.

48. Руденко Л.В. Аналіз впливу інвестиційної діяльності ТНК на платіжний баланс приймаючої країни // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 13. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.72-79.

49. Руденко Л.В., Губачова О.М. Залучення зовнішніх кредитів як фактор формування інфраструктури промисловості та економічної стабілізації України // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 24. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.3-10.

50. Руденко Л.В., Безрукова Н.В. Уроки створення і діяльності фінансово-промислових груп у зарубіжних країнах (на прикладі Південної Кореї та Росії) // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип. 28. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С.52-58.

51. Руденко Л.В. Аналіз впливу діяльності спільних та багатонаціональних компаній на фінансово-інвестиційний ринок України // Регіональні перспективи. - 2000. - №5(12). - С.6-12.

52. Руденко Л.В. Діалектика глобалізації та регіоналізації на межі тисячоліть // Регіональні перспективи. - 2000. - №6(13). - С.22-23.

53. Руденко Л.В. Інвестиції багатонаціональних компаній як джерело економічного зростання перехідної економіки // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Вип. 49. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - С.81-84.

54. Руденко Л.В. Принципи розміщення міжнародного виробництва у контексті еволюції транснаціональних корпорацій // Регіональні перспективи. - 2001. - №1(14). - С.84-88.

55. Савченко О. Нова велика депресія: якою буде майбутня світова валютно-фінансова система [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ep rav da.com.ua/publications/ 49be638025a13/.

56. Сердинов Э.М. Архитектурамеж дународной финансовой системы // Бан ковское дело. - 1999. - № 12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.infoart.ru/issue/bankdelo/ 1299/bank01.htm.

57. Соколенко С. Глобалізація і економіка України. ? К.: Логос, 2005. ? 568 с.

58. Столбов М. И. Финансовый рынок и экономический рост: контуры проблемы / Столбов М. И. - М. : Научная книга, 2008. - 208 с.

59. Тучи над долларом сгущаются // http://www.newsland.ru/News/Detail/id/409268.

60. Финансовая архитертура посткризисного мира: эффективность решений. - М., 2009. - С. 26-27.

61. Что такое международная финансовая архитектура? // http://www.radio.cz/ru/statja/76419.

62. Школьник, І.О. Роль банків у процесі формування національної моделі фінансового ринку / І. О. Школьник // Вісник Української академії банківської справи. - 2008. - № 1. - C. 64-70.

63. Шоулс М. Деривативы в динамической окружающей среде // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. / Сопред. науч.-ред. совета Г.Г. Фетисов, А. Г. Худокормов. Т. У. В 2 кн. Всемирное признание: Лекции нобелевских лауреатов / Отв. ред. Г.Г. Фетисов. Кн. 2. -- М.: Мысль, 2005. -- 191 с.

64. Brown Gordon. A New Global Finan cial Architecture // The Wall Street Journal Europe, 6. X. 1998, p.10.

65. Castells M. Information Technology and Global Capitalism // Global capitalism/ Ed/: W. Hutton, A. Giddens. - N.Y.: The New Press, 2000.

66. Chui M. Financial Systems in Europe, the USA and Asia [Text] / M. Chui, A. Maddaloni, F. Allen // Oxford Review of Economic Policy. - 2004. - №4 (Vol. 20). - P. 490-508.

67. G-20 договорились перераспределить квоты в МВФ и ВБ // http://www.newsland.ru/News/Detail/id/415416.

68. Khan, A. The finance and growth nexus [Electronic resource] / A. Khan // Federal reserve bank of filadelfia. - 2000. - Access mode: http://www.www.philadelphiafed.org/research-and-data/publications.

69. Oosterloo S. Financial Supervision in Europe: A Proposal for а New Architecture / Jonung L., Walkner C. and Watson M. (eds.). Building the Financial Foundations of the Euro - Experiences and Challenges. - London: Routledge, 2008 // http://www.bis.org

70. Securities Industry and Financial Markets Association. Securities Industry and Financial Markets Global Addendum 2007. / [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.sifma.org/research/pdf/RRVol2-10.pdf.

71. Schoenmaker D. Paper Prepared For CFS-IMF Conference “A Financial Stability Framework For Europe: Managing Financial Soundness In An Integrating Market”. - Frankfurt, 26 September 2008.

72. Tadesse S. Financial Architecture and Economic Performance: International Evidence // William Davidson Working Paper. - August 2001. - №449. - 39 p.

73. The financial development report 2009 [Electronic resource]. - Access mode : http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/FinancialDevelopmentReport.

74. The world bank open data [Electronic resource]. - Access mode: http://data.worldbank.org.

75. World Economic Situation and Perspectives 2009. - United Natons. - New York, 2009. - 160p // http: //www.un.org.

76. Vitols S. The Transition from Banks to Markets in the German and Japanese Financial Systems [Electronic resource] / S. Vitols // WZB Discussion Paper. - 2002. - №02 - 901 - Access mode : http://skylla.wzb.eu/pdf/2002/p02-901.pdf.

77. http://www.bank.gov.ua/ - Національний банк України. Платіжний Баланс України

Размещено на Allbest.ru