Аналіз проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі публікацій збірника "Теле- та радіожурналістика"

Щоб глибше проаналізувати морфологічно-синтакчичне мовлення візьмемо до розгляду ще статтю А. Капелюшного «Трансформація текстотвірної ролі займенників у прямоефірному мовленні тележурналістів». Дослідник наголошує на тому, що потрібно звернути увагу особливості займенників, що позначаються на мовленні ведучих інформаційних випусків, репортерів, спортивних коментаторів. Мовна компетентність телевізійних журналістів не завжди відповідає правильності. В низці наукових досліджень зазначено що, займенник не має свого постійного лексичного значення. Адже він “залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом” [4, с. 361]. Важливого значення для використання займенників у живому телевізійному мовленні журналістів набуває їхнє лексичне значення. У вищезгаданій публікації автор запевняє, що незвичне вживання займенника в мовленні пригальмовує сприйняття тексту й змушує адресата висловлювання на мить відволіктися, зупинитися у сприйнятті повідомлення. Саме тому це являється помилкою, адже може не тільки зіпсувати враження від самого мовлення, але й спричинити сумніви в компетентності журналіста. У статті автор також наводить окремі помилки у вживанні займенників. Ось деякі з них: зворотного - Вийшли, щоб визначити найкращого серед себе [5-й канал. -2010. - 19 січня]; вказівного - Ця країна близька до цього [Греція до дефолту] [ТВі. - 2010. -19 січня]; Втім варто зазначити, що у статті чітко простежено особливості використання займенників під час мовлення тележурналістів, а також з'ясовано шляхи уникнення різних хиб у їх уживанні. Отже, зробивши висновок щодо вищесказаного можна із впевненістю стверджувати, що якість мовлення телевізійних журналістів підвищиться, якщо будуть враховуватись важливі тенденції у вживанні займенників. Телевізійне мовлення (усне мовлення) в контексті суспільно-філософських питань.

Усне мовлення на рівні прагматичному часто зіставляють з писемним, розглядаючи їх як певні різновиди мовленнєвої діяльності, але не завжди беруть до уваги, що мова на письмі ніколи не дорівнює усній ні своїм діапазоном, ні активністю сприймання й переймання [28, с.26]. Можливості усного мовлення, яке живиться великою енергією духу, відтінюється тональним звучанням, збагачується «мовою тіла», є настільки феноменальними, що людина спроможна пізнавати хіба що частковості, окремі грані цього унікального божественно-людського витвору [29, с.36]. У публікації «Феномен звукового мовлення», професор О.Сербенська досліджує усне мовлення в контексті суспільно-філософських питань. Дослідниця наголошує на тому, що усне мовлення - це особливий і надзвичайно складний вид діяльності людини, який допомагає їй ідентифікуватися зі світом видимим і невидимим. Авторка із впевненістю стверджує, що «в усному мовленні надзвичайно різнобічно виявляється людська сутність - психічні особливості, інтелект, світосприймання, спосіб мислення, виховання, здатність називати, оцінювати і - що дуже важливо - контактувати з іншими та впливати на них»[30, с.349]. Втім, варто також зазначити, що професор О.Сербенська детально розповідає про усне мовлення, що нерозривно пов'язане з фонологічною організацією, властивою національній мові. Дослідниця запевняє, що історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. Культура усного мовлення також містить у собі багато антиподів, зокрема і мовну агресію. Проблему мовної агресії у широкому контексті досліджувала О. Білянська у своїй публікації «Мовна агресія як антипод культури мовлення». У статті авторка подає поширені форми мовної агресії, а також аналізує явища диспропорційної двомовності на телеекрані. Мовна агресія ? це набагато більше складне і багатоаспектне явище, ніж іноді здається, і, незважаючи на значну кількість сучасних досліджень, що так чи інакше стосуються цієї проблеми, мовна агресія, як і раніше, потребує не тільки оціночної констатації, а й багатоаспектного вивчення. Авторка наголошує на тому, що проблема двомовності є надзвичайно складною. Саме тому згадує працю Василя Лизанчука «Навічно кайдани кували» у якій автор порушує гостру проблему русифікації: «Штучно було обмежено сферу вживання української мови «для домашнього користування» [31, с. 8]. Зробивши висновок із вищезгаданої проблеми, можна із впевненістю стверджувати, що повноцінного функціонування української мови на українських телеканалах немає. Потрібно усувати деформації мови, зберігати її чистоту, евфонічність на сучасному телебаченні, як і в цілому у ЗМІ [32, c. 112].

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, слід зважати на те, що комунікативно-суспільні функції та завдання спілкування у певній сфері зумовлюють вибір і своєрідне використання мовленнєвих засобів, причому це свідомий вибір і строго мотивоване використання засобів висловлювання [33, с.2]. У публікації «Інформаційні телепрограми в контексті проблем дослідження екології української мови» Олена Скочинець наголошує на тому, що відчувається зниження загальної мовної культури в теле- та радіо просторі України, порушення граматичних і лексичних норм, які забезпечують правильність, точність, образність і художню цінність мови. “Виховання словом - одна з найважливіших і найгостріших проблем, - підкреслював В.О. Сухомлинський, - тонкість внутрішнього людського світу, благородство морально-емоційних відносин не утвердити без високої культури словесного виховання”. Крім цього варто додати, що авторку статті непокоїть те, що у телепрограмах надмірна кількість іншомовних (переважно англійських) та жаргонних слів, що негативно впливає на людей, особливо підлітків та молодь, які є найактивнішими споживачами мовного продукту. Проаналізувавши лише обмежений обсяг інформації про стан українського телепростору, можна стверджувати про необхідність дослідження процесу "оякіснення" телепродукції, складниками якого мають стати і відповідні теоретичні та практичні напрацювання.

Розглядаючи найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні, а саме такі як: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань можна зробити значні висновки. Отже, сучасне телебачення не є зразком української літературної мови. У кожній телепередачі, у фільмах і телесеріалах допускається безліч помилок. Це, безперечно, дуже негативна тенденція, бо ж для багатьох людей телебачення - джерело української мови, іноді навіть єдине. Закономірним видається висновок про те, що працівники телеефіру для адекватної передачі власного творчого задуму мають ретельно добирати лексичні мовні засоби з невичерпного арсеналу саме літературної мови, а не з периферійних зон національної мови. Недотримання цієї вимоги призводить, зокрема, до того, що не літературні лексичні вкраплення порушують стилістичну цілісність тексту, стимулюють глядацьку аудиторію до аналогічного слововживання ненормативних елементів. Свідченням негативного впливу російської мови на українську є величезна кількість зросійщених форм, уживаних у телеефірі. Показово, що до таких русизмів, як правило, є повноцінні українські відповідники.

Наукове дослідження виявляє непоодинокі випадки слововживань, що з'являються в лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів, зокрема впливу російської мови. Вони отримали назву «росіянізмів» - слів чи мовних зворотів, утворених за зразком російських мовних форм, що можуть зазнавати часткової адаптації до фонетичного складу чи словотворчих особливостей української мови. Наприклад: хорошо замість нормативного хороше або добре; другий замість інший; у недалекому часі, у найближчий час замість найближчим часом; на площадях замість на площах; кожноденне замість щоденне, приймання замість прийом та ін.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Адже високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

1.3 Проблематика рекламного впливу на телебаченні

Реклама у наш час продовжує перетворюватись із нешкідливого для людини механізму формування попиту на елемент маніпулювання. Звісно, реклама є невід'ємною складовою маркетингу. Але розробляючи і впроваджуючи маркетингові заходи слід пам'ятати, -- застосування маніпулювання масовою свідомістю може призвести і до інших, непередбачуваних ефектів і наслідків [37].

Реклама давно стала невід'ємною частиною нашого повсякденного життя. Хоча вона вирізняється величезною різноманітністю форм, але мету має одну - вплинути на свідомість людей. Головним завданням будь-якої реклами є залучення до її сприйняття якомога більшої кількості глядачів. Телевізійна реклама є найбільш потужнішим засобом впливу на свідомість потенційного споживача. Використання сучасного телебачення для цілеспрямованого й інтенсивного впливу на всі сфери суспільного життя набуває сьогодні масового характеру.

Реклама володіє не тільки інформаційною, але і комунікативною функцією. Вона ефективно передає потрібне послання величезній аудиторії за мінімальний час. Образи, які нам пропонується переглянути, міцно вкарбовуються у пам'ять. Саме таким чином ми знайомимося з новими товарами і послугами, підсвідомо прилучаємося до нових стандартів життя. Деякі аспекти, що стосуються впливу реклами на потенційних споживачів і маніпулятивні прийоми впровадження інформації досліджують у своїх роботах такі автори як Г.Почепцов, С.Братченко, Л.Гримак, В.Різун, А.Москаленко та інші. У багатьох випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» також простежується чітке висвітлення цієї проблеми у теоретичних працях таких авторів як П.Остапишин, О. Почапська-Красуцька, М.Демченко, В.Васильчук, Н.Грицюта, Л.Конюхова та багато інших. Зокрема, серед них варто виокремити напрацювання «Сутність і елементи формування інформаційної безпеки в галузі реклами», «Ефективність політичної реклами у передвиборчій кампанії», «Місце сучасної реклами у системі новітніх соціальних комунікацій» та «Емоційна ефективність рекламного повідомлення».

Структура та виражальні засоби телереклами.

У вищезгаданих публікаціях збірника вдало простежується структура та виражальні засоби телереклами. У своїй статті «Сутність і елементи формування інформаційної безпеки в галузі реклами» автор з'ясував, що «суспільна сфера сутності формування інформаційної безпеки у галузі реклами виступає найбільш вразливою для інформаційних впливів, оскільки включає системи формування громадської думки, структури засобів масової комунікації, інформаційно-організаційні структури політичних партій, громадських рухів, національно-культурних та релігійних інституцій, структури забезпечення основних прав і свобод, плюралізму і незалежності виявлення поглядів, вільного обміну ідеями та інформацією» [38]. Втім, варто зазначити, що рекламна інформація виступає головним продуктом і основою функціонування рекламної індустрії. Автор підкреслює, що «об'єктом безпеки інформаційних відносин у галузі реклами є рекламна інформація і рекламна діяльність в інформаційному просторі України, котра повинна здійснюватись на засадах непорушності прав та свобод людини і громадянина (право на достовірну інформацію); духовних, морально-етичних, культурних, історичних, інтелектуальних та матеріальних цінностей суспільства; конституційного ладу, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість держави [38].

Окремо можна виділити політичну телерекламу, яка має місце під час різних виборів. Вона складає значну частку прибутку ТРК. Якщо телерадіокомпанія від початку свого заснування незаангажована певними політично-діловими колами, то вона у своїй діяльності дотримується виваженої позиції, щоб її не звинуватили в тому, що вона непропорційно розподіляє свій рекламний час між різними політиками чи партіями. Досліджуючи проблематику впливу телевізійної політичної реклами варто виокремити і статтю В.Васильчук «Ефективність політичної реклами у передвиборчій кампанії». «Телебачення, як один із найдоступніших та найпростіших способів отримання інформації, є найпривабливішим каналом для замовника політичної реклами. Представлення іміджу політичного лідера на телеекрані, вплив політичної реклами та правильне і широке застосування по телебаченні політичних технологій дає відчутний ефект у подальшій електоральній поведінці виборців і, як правило, відображається на результатах виборів. Саме тому такий потужний засіб впливу на свідомість, як телебачення, важко оминути в досягненні політичних цілей [39]».

На думку авторки, телереклама безумовно впливає на виборців, проте аж ніяк не такою мірою, як на це сподіваються партії та їхні лідери, адже на свідомий вибір політична реклама впливає у найкращому разі опосередковано. Дослідниця також наголошує на тому, що політична реклама функціонує не тільки в період виборчих кампаній, але і в проміжках між ними. Вона слугує, наприклад, підмогою для залучення тієї чи іншої партії прихильників, вербування нових членів, донесення до широких мас ідеї чи принципів нової партії, для спонукання людей до участі в якій-небудь політичній акції. Підсумовуючи все вищесказане можна зробити висновок, що українці значно менше довіряють політичній рекламі, а оцінюють політиків за їх вчинками. Сучасна телереклама відіграє важливу роль у системі соціальних комунікацій. Велику увагу цій проблемі приділяє М. Демченко у своїй публікації «Місце сучасної реклами у системі новітніх соціальних комунікацій». Автор запевняє, що сучасна українська реклама орієнтована на задоволення культурних запитів населення шляхом впровадження певних цінностей і стандартів. Адже рекламні стандарти, цінності, які вона просуває, претендують на роль загальнолюдських норм поведінки, які треба наслідувати. Також реклама сприяє формуванню стереотипного мислення, особливо в молоді, адже вона є потужним інструментом упливу на ціннісні установки й орієнтири адресатів, створюючи стереотипи, що відповідають цій системі. Саме тому вплив реклами на соціальні зміни в суспільстві та зворотній вплив цих змін на рекламу виступає ще одним зрізом соціального бачення реклами. Отже, реклама впливає на поведінку людей, суспільні настрої, інтеграцію громадського життя, соціальну мобільність та легітимізацію влади.

Варто також зазначити, що телереклама впливає на емоційну сферу як і позитивно, так і негативно. Позитивні емоції викликають переважно приємні асоціації щодо рекламованої продукції, стимулюють бажання споживача купити саме цей товар або скористатися саме цією послугою. Негативні емоції можуть викликати неприємні відчуття й асоціації, яких споживачеві хотілося б уникнути[40]. Емоційність - це надзвичайно важлива складова у створенні сучасних рекламних повідомлень, що полегшує засвоєння моделей поведінки, які пропонуються. В статті «Емоційна ефективність рекламного повідомлення» вміло проаналізовано особливості емоційного впливу сучасної реклами на споживача, а також окреслено фактори емоційної ефективності рекламного повідомлення. Важливо, що О.Федоренко підкреслює, що емоційний вплив реклами залежить від низки чинників: від емоційної насиченості рекламних образів, їхньої переконливості та оригінальності, точного підбирання слів та правильної композиції тексту. Окрім того, авторка наводить багато прикладів емоційних рекламних текстів. Ось деякі з них: „Домашній сир, який готувала бабуся” (President). Дім, бабуся чи дідусь у рекламі створюють відчуття сімейного затишку, спокою, довіри (соки „Садочок”, чай „Бесіда”). Адже дім - це символ захищеності, безпеки, тепла. Така реклама є достатньо ефективною для продуктів харчування (найчастіше це реклама соку, чаю, молочних продуктів, різноманітних добавок до борщу й супу та ін.) [41, с. 70]. Реклама емоційно має притягувати людину, а не відштовхувати її, презентувати нові можливості, що можуть з'явитися у зв'язку із придбанням того чи іншого товару[40].

Результати телереклами як психологічного чинника впливу.

У телепросторі також неабияку роль відіграє прихована реклама. Прихована реклама небезпечна, в першу чергу, тим, що вона здатна здійснювати на споживача неусвідомлений вплив і примушувати його до певних вчинків. Вона має винятково маніпулятивний характер, тому що глядач не відразу розбереться, який саме сюжет несе дійсно інформативний характер, а який має замовний характер. Прихована реклама впливає на підсвідомість людини і маніпулює її поведінкою. Цій проблемі достатньо велику увагу приділяє В. Васильчук у своїй публікації «Прихована реклама в теле- та радіопросторі». Приховна реклама - інформація про особу у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких публікацій [42]. Прихована реклама забороняється [43]. Авторка у вищезгаданій публікації також зазначає закони України щодо прихованої реклами. Нагадує про те, що Україні рекламні відносини контролюють декілька законів. А саме Закон України “Про рекламу”, Закон України “Про авторське право і суміжні права”, Закон України “Про телебачення і радіомовлення”. Проте законодавство України щодо реклами, зокрема прихованої, дуже недосконале. Оскільки не визначено чітких ознак прихованої реклами і покарання за її застосування [44]. Крім того, дослідниця наголошує на тому, що у мозок сучасної людини імплантують все більше важелів психічного впливу, починаючи від неусвідомлюваної акустичної й зорової інформації, й закінчуючи застосуванням електромагнітних випромінювань для модифікації поведінки людини [45, 34]. Потрібно чітко усвідомити, що це дуже негативно впливає на внутрішній світ людини.

У нашому дослідженні ми неодноразово звертали увагу на те, що телереклама має великий вплив на масову свідомість. Пітверджують це і автори О.Почапська-Красуцька та Л.Конюхова у своїх статтях «Вибір без вибору: реклама як гра масовою свідомістю у великий бізнес» та «Міфологізація телереклами як засіб маніпулювання свідомістю мас». У своїх публікаціях автори намагаються переконати читачів у тому, що сучасна телевізійна реклама заграє з аудиторією з бізнесовою метою. Автори також розглядають маніпулятивний вплив на свідомість споживача телереклами та виділяють основні міфологеми, які апелюють до життєвих стереотипів українця (наприклад: Родина їде машиною на відпочинок. У всіх усміхнені обличчя. Звучить голос: „Мівіна - завжди поруч”). В одній із вищезгаданих статей авторка вдало зазначає думку вченого М. Демченка, «рекламі на сучасному етапі розвитку вже замало просто інформувати споживача: вона активно перебирає на себе ширшу функцію комунікатора» [46, с. 37]. Реклама також активно впливає і на формування та переформування суспільних цінностей. Саме Кальвін Кулідж дуже влучно окреслив можливості реклами: «Реклама - це найпотужніший фактор, що впливає на те, що ми їмо, у що ми вдягаємося, як працюємо та як поводимось. Інколи здається, що наше покоління не здатне зрозуміти, що вважати життєвими цінностями. Реклама - це величезна сила, що відроджує та перевиховує людство» [47, с. 19-20]. Отож, варто усвідомити, що людська психіка не розрахована на такий маніпулятивний тиск, який спроможні здійснювати сучасні рекламні компанії. Психіка людини є беззахисна перед таким натиском, і для будь-якого індивіда необхідно вміти здійснювати свідоме волевиявлення, а не під впливом рекламних сюжетів, потрібно навчитися виявляти маніпулювання свідомістю.

Варто також згадати і про психологічні механізми дії телереклами, які вдало окреслює Л. Шпанер у своїй публікації «Психологічні механізми дії телереклами». Авторка досліджує психологічні чинники впливу телереклами на споживачів у контексті розвитку рекламного бізнесу в Україні. Дослідниця виділяє 5 головних етапів обробки інформації, а саме такі як: контакт, увага, розуміння, сприйняття та запам'ятовування. Отже, висновок можна зробити такий, що найголовнішим завданням для рекламодавців являється пошук споживачів, які готові сприйняти нову інформацію. Насамперед, потрібно вивчати мотиви і бажання покупців, щоб реагувати на них і задовольняти їх. Не можливо не згадати і про вплив реклами на дітей. Сьогодні дитина пізнає світ не з бабусиних оповідей і не із спостереження за навколишнім світом живої природи, а саме з рекламного простору. У статті «Імператив довіри як морально-етична категорія рекламної діяльності» авторка чітко розглядає сприймання реклами дітьми. Усім відомо, що маленька аудиторія не сприймає рекламу на телебаченні критично. Адже діти є наївними та довірливими і вони не розуміють, чому реклама не відповідає дійсності. Реклама часто спокушає дітей не найкориснішими товарами - шоколадними батончиками, жувальною гумкою, газировкою тощо. А під впливом реклами бажання і запити зростають. Відтак дітей треба навчити виробляти зважені рішення та критичне ставлення до реклами [48].

Таким чином, із вищесказаного можна зробити висновок, що реклама на телебаченні останніми роками виступає як засіб маніпулювання свідомістю споживачів. Говорячи про вплив реклами на споживачів, не слід забувати і про залежність рекламодавців від споживчої аудиторії. Споживачі більше схильні купувати ті товари й марки, до яких ставляться позитивно, і менш схильні -- речі, до яких склалось негативне ставлення. На основі проаналізованих публікацій рекламного змісту збірника «Теле- та радіожурналістика, можна зробити висновок, що маніпуляція передбачає спотворення та приховування правдивої інформації, інтересів і носія цих інтересів. На сучасному етапі розвитку суспільства телереклама займається активним впровадженням у масову свідомість соціальних цінностей та визначає моделі поведінки, санкціоновані чи несанкціоновані суспільством.

У першому розділі магістерської роботи «Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення) на основі проаналізованих публікацій досліджено такі проблеми: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Розглянуто та обґрунтовано телевізійну агресію на дитячу аудиторію, морально-виховний аспект, тематичну наповненість дитячого телепростору, а також когнітивний дискурс дитячих телепрограм. У дослідженні зазначено, що українське телебачення не повинне продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, адже наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого. У роботі також порушуються найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні. А саме: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань. Також наведено чимало прикладів мовних огріхів у сучасному телепросторі.

Осмисливши вищезгадані мовні проблеми тележурналістики можна стверджувати, що мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Адже високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Отож, варто зауважити, що «справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання та постійно працювати над збагаченням свого мовлення» [15,7]. Також, варто зазначити, що у роботі досліджується вплив телереклами на споживача.

А саме акцентовано увагу на структурі та виражальних засобах телереклами і виявлено результати телереклами як психологічного чинника впливу. На основі проаналізованих статей збірника «Теле- та радіожурналістика» наше дослідження дає підставу стверджувати, що у сучасному суспільстві проблема впливу та сприймання дітьми телепередач, мовна проблема сучасного телеефіру, а також проблема рекламного впливу на телебаченні є найпоширенішими і потребують негайного вирішення.

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМНО-ЗМІСТОВИЙ ДИСКУРС СТАТЕЙ ЗБІРНИКА «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» (аспект радіо)

2.1 Проблематика впливу та сприймання дітьми радіопередач

Загальновідомо, що в наш час ЗМІ справляють найбільш вагомий вплив на суспільну свідомість. Через здатність швидко і майже тотально охоплювати найбільш широкі аудиторії ЗМІ можуть трансформувати традиційну систему духовного виробництва, і сьогодні у розвинених суспільно-політичних системах панує теза, що ті, хто володіє ЗМІ, володіють громадською думкою. Найефективнішим знаряддям впливу на суспільну свідомість у просторі неформальної комунікації є радіо[49].

Радіо існує у багатьох країнах світу та набуває своє популярності. Навіть незважаючи на наші бажання ми вимушені нав'язливо слухати, те що нам пропонують у ефірі, бо радіо супроводжує нас усюди: у транспорті, на роботі, навчанні, вдома - звучить і сприймається у фоновому режимі та діє на підсвідомість різних верств населення[49]. Але такий вплив ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми радіопередач, мовну проблему сучасного радіоефіру, а також проблему рекламного впливу на радіо.

Вищезгадані проблеми широко висвітлюються у збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» і наголошують на тому, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу радіо та приділяти більше уваги як і негативним, так і позитивним наслідкам впливу. Звичайно, радіо не несе таких негативних наслідків як телебачення, але все-таки містить неабиякий вплив. Найбільшого впливу радіомовлення зазнають діти, адже будь-яку інформацію вони не сприймають критично. Кафедральний збірник подає статтю Тетяни Гиріної «Типологічна характеристика дитячих радіопрограм: тематичний та віковий аспекти дискурсу в Україні», у якій приділяється велика увага проблемі впливу радіомовлення на дітей. Авторка з'ясовує особливості дитячих радіопрограм, яким відводиться неабияка роль у процесі виховання підростаючого покоління. Варто зазначати, що сьогоднішніх дітлахів цікавлять подорожі в далекі країни та в паралельні світи, міфічні супергерої та надприродні сили, але, водночас, вони цікавляться навколишнім світом, зокрема світом тварин, рослин, люблять відвідувати гуртки та ходити у походи, проводити час на свіжому повітрі та серед друзів. Усі ці запити підростаючого покоління знаходять своє відображення у різноманітних радіопрограмах[51]. Авторка наголошує на тому, що досить важливим є слухання радіопередач дітьми, навіть у великій кількості, не має таких негативних наслідків, як занадто частий перегляд телепередач. В статті чітко розглядається перш за все сприймання ведучого дітьми у радіопередачах. Залежно від ролі ведучого в програмі формуються загальний образ, унікальна концепція радіопрограми. Так ведучий може бути старшим товаришем, наставником та мудрим вчителем, який будучи психологом, педагогом, письменником, прагне поділитися власним досвідом. Інший тип ведучого дитячої радіопрограми - одноліток, чи, частіше, група однолітків, їхніх слухачів, які будучи дітьми граються та навчаються разом. Таким чином, інформація отримана від такого ведучого не сприймається як повчання, а радше як добра порада, тому краще засвоюється та викликає довіру[51].

Найкраще сприймаються ті матеріали радіопрограм, що спонукають до пошукової діяльності. Більшість школярів надає перевагу передачам, у яких до слухачів звертаються із запитаннями, дають їм завдання, просять оцінити той чи інший факт, подію, явище, вчинок дорослої людини чи ровесника тощо. Учні охоче беруть участь у цікавих радіоіграх. Це спонукає їх користуватися підручниками, словниками, довідниками, спеціальною літературою, зустрічатися з цікавими людьми. З'ясовуючи якесь питання, наприклад, з української історії, культури, мистецтва, причини подій, явищ, юні слухачі виявляють свої знання, моральні цінності, емоційний настрій. У процесі такої активної діяльності формується свідоме ставлення до навчальної роботи, яке реалізується також через використання почутої інформації під час відповідей на уроках, написання творів тощо [50].

У більшості діти вперше ознайомлюються з радіо ще зовсім маленькими. Їх приваблює цей дивний предмет, з якого лунає музика, чути різні голоси. Коли дітлахам виповнюється три - чотири роки, вони стають повноправними радіослухачами - адже спеціально дня них існують радіопередачі, заміняють зайнятих тата, маму, бабусю чи дідуся, які не завжди мають вільну годину, щоб прочитати книжечку, розповісти казку чи проспівати пісеньку. Що менша дитина, те більше значення має форма, у якій ведеться розповідь. Якщо просто сказати: треба бути охайним, ввічливим, поважати старших, - вона не запам'ятає цю настанову. А якщо дитина прослухає по радіо цікаву дитячу оперу Б.Олексієнка «Марійка-Розгубійка», у якій би брали участь разом з ведучим - професійним актором, маленькі виконавці, результат був би зовсім інший. Серед музичних радіопередач для дошкільників хотілося, щоб було чимало таких, які за допомогою музичних звуків розповідали про навколишню природу, навчали слухати і розуміти нескладні музичні твори. Досить красномовним може бути сам перелік назв таких радіопередач: «Розкажи мені, музико» і «Музичні сходинки», «Веселі нотки», «Я малюю пісеньку» «Радіо-няня», «Театр біля мікрофона» тощо. Але музика має звучати не лише у спеціальних радіопередачах - вона є обов'язковим співучасником літературних дитячих передач. Не можливо уявити казку дідуся Панаса без супроводу бандурки, розповідь бабусі Орини - без супроводу баяна. Музика допомагає краще зрозуміти тест казки, більше усвідомити думку твору.

Радіомовлення для дітей середнього та старшого віку тісно пов'язане з програмами шкільного навчання і виховання. Воно допомагає розширювати і поглиблювати знання, які діти отримують у школі, розвиває їх допитливість, цікавість до історії, культури українського народу, його звичаїв, традицій. Для цього часто використовують радіогру, яка відкриває дійсність в образах і діях. У радіогрі, як і в праці, завжди є робоче зусилля, зусилля думки, почуття відповідальності, радість творчості. Учасники радіогри відтворюють різні аспекти життя, побуту і праці, наслідують дорослих, що сприяє цілеспрямованому формуванню особистості школяра. У такий спосіб радіопередачі не тільки вчать юних слухачів розуміти прекрасне, знати свій край, рідну Україну і пишатися нею. Вони виховують потребу в моральних вчинках, у праці заради розвитку своєї Батьківщини, розвивають творчі здібності, сприяють набуттю практичних навичок і вмінь [50]. Серед існуючих сучасних дитячих радіопрограм кількісно переважають розважальні, тому що швидкий темп життя не залишає часу на вдумливе та розбірливе сприймання інформації. Діти шукають легших способів отримання інформації та відпочинку[51].

Радіо має ознайомлювати малят з кращими зразками української та світової літератури. Потрібно, щоб діти мали змогу почути вірш та казки, цікаві оповідання відомих письменників, які присвятили свою творчість дітям. Отже, створення радіопепередач для дитячо-юнацької аудиторії вимагає від радіожурналістів чіткого усвідомлення та орієнтації на визначену вікову аудиторію. Теорії психологічного розвитку дитини підтверджують, що створення універсальної передачі для всіх вікових категорій є недоцільним. У цьому випадку варто скеровувати увагу на окрему групу глядачів: дітей, підлітків або юнаків.

2.2 Мовна проблематика сучасної радіожурналістики

Емоційно насичена мова радіопередач - чи не найефективніший засіб впливу на почуття слухачів. Чітка національно-ідейна спрямованість, тематична актуальність, жанрова різноманітність, високий літературний рівень підготовки матеріалів, вміле використання специфічних виражальних засобів радіо є найважливішими чинниками, що сприяють цілеспрямованому вибору і сприйманню передач.

Перспектива національного аспекту українського радіомовлення.

У суспільстві зараз дуже гостро порушується проблема деукраїнізації. Проблема декраїнізації завжди була надзвичайно важливою і потребувала негайного вирішення, а тим більше якщо це стосувалося FM-простору. У збірнику «Теле- та радіожурналістика» наголошує на цьому і В. Каспрук у своїй публікації «FM-деукраїнізація України: що далі». Автор зазначає, що на нинішньому етапі FM-простір - майже суцільна російськомовна низькопробна попса, котру нав'язують з більшості радіостанцій українському слухачеві. Очевидно, що навіть при тій безконтрольності, в якій перебуває нині український FM-простір, від керівництва цих радіостанцій вимагають хоча б формально дотримуватися певного відсотка україномовної продукції. Ця проблема має для України дуже велике значення. Адже в дуже багатьох офісах доводилося спостерігати налаштовані на хвилі FM-радіостанцій приймачі, завдяки чому працівники увесь день перебувають в радянсько-російському інформаційному просторі [52]. Для підтвердження важливості авторського голосу в тексті, автор наголошує на тому, що FM-радіопростір у будь-якій сучасній країні - це вже не просто радіо. Формат цих радіостанцій, а також їхнє позиціонування в суспільстві, робить їх чи не найважливішим елементом оточуючого інформаційного середовища в суспільстві. Принаймні в його аудіосегменті. Отже, за своїм впливом на суспільство FM-радіостанції впритул наближаються до найбільшого медійного впливача - телебачення. Оскільки FM-радіо з його музичним контентом, а також новини, супроводжує людей практично скрізь - у транспорті, на роботі, під час відпочинку, - маючи деяку перевагу над телебаченням, чинить інформаційний вплив навіть на ті сегменти суспільства, котрі, загалом, так чи інакше відмежовані від інформаційного впливу [52].

Мовно-культурні проблеми в радіопросторі.

Питання правильної мови - багатогранне. Сьогодні дослідники все частіше порушують проблему радіомовлення. Зокрема, науковець Г. Козаков у своїй публікації розглядає сучасний стан культури усного мовлення в українському радіоефірі, а також аналізує найтиповіші порушення норм української літературної вимови. Автор детально розповідає про те, що «в аудіовізуальних засобах масової інформації зникає неоціненне багатство - школа красного слова, яка ґрунтувалася не лише на прекрасних голосових особливостях і зовнішніх даних справжніх професіоналів, а й на їхній майстерності найвищого ґатунку, манері говорити, високому рівні мовленнєвої культури, мовного досвіду, глибині проголошуваного тексту. Все це сприяло поширенню та усталенню орфоепічних, лексичних, граматичних норм літературної мови, розкриттю її стилістичних можливостей». У своїй публікації «Саботаж: актуальні проблеми культури ефірного мовлення» автор має на меті довести кожному читачеві, що знання рідної мови - це найцінніший скарб людини. «Здавна вважається, що знання мови народу, серед якого ти живеш, - ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови - священний обов'язок кожного».

Слід зважити на те, що проблема правильності чистоти ефірного мовлення виступає головним фактором у радіопросторі. Адже слово на сучасному радіо має неабияку вагу. Тому потрібно пам'ятати, що до радіомовлення глядачі ставляться дуже прискіпливо, а деякі навіть вважають прикладом для наслідування. Саме тому правильності мовлення радіоефіру потрібно приділяти особливу увагу.

Сучасний стан орфоепічної культури в українському суспільстві початку XXI століття є, на жаль, незадовільним. Про це красномовно свідчать і трансляції засідань парламенту, і невмирущість такого феномену як “суржик”, і кількість щоденних помилок професійних мовців у радіоефірі, пов'язаних із вимовою звуків і наголошенням слів [53-55].

Вдало окреслює орфоепічний аспект фахової підготовки журналістів Ю. Єлісовенко у своїй публікації «Орфоепічний аспект фахової підготовки ведучих». Автор із впевненістю стверджує, що орфоепічний аспект фахової підготовки журналістів, зумовлений особливістю їхньої професійної діяльності, що ґрунтується на усному літературному мовленні, потребує систематичної цілеспрямованої роботи з оволодіння практичними навичками вимови звуків і наголошення слів, а також їхнього узгодження і підпорядкування цілям і характеру мовленнєвого акту. Дослідник наголошує на тому, що із гучномовців має звучати нормативна сучасна українська літературна вимова. Чим краще журналісти володіють нею, тим точніше вони доносять до своєї аудиторії зміст того, про що йдеться в їхніх повідомленнях, репортажах, коментарях тощо. Автор також подає чимало зразків для вдосконалення культури усного мовлення журналістів. Ось деякі з них: Цікаву тенденцію простежуємо з голосними [Е] - [И] у слабкій позиції. Ненаголошений [Е] перед наголошеним [И] в усному мовленні наближається до [И], наприклад, пишемо “ПШЕНИЦЯ”, а говоримо “ПШИНИЦЯ”, або в дієсловах другої відміни однини, наприклад, БЕРИ звучить як БИРИ, ПЕРИ -ПИРИ, МЕЛИ - МИЛИ, ГРЕБИ - ГРИБИ і т. д.[56].

Радіо, як вербальний засіб масової інформації та комунікації, впливає на мислення людини, її психологію, формує колективну свідомість суспільства. В культурологічному дискурсі мова радіореклами допомагає реалізувати основну функцію мови - бути символом, необхідним для консолідації нації, живим свідченням її самобутності. Мова “зберігає єдність народу в його історії всупереч класовим бар'єрам і соціальним катаклізмам, об'єднує народ у часі, в географічному і соціальному просторі” [57, с. 10]. Отож, важливим елементом впливу у радіопросторі є реклама, яка містить у собі чимало мовних огріхів. Тому, варто відзначити мовні норми радіореклами. У цьому нам допоможе стаття Н. Фурманкевич «Мовні особливості радіореклами». Дослідниця акцентує увагу на тому, що лексика завжди повинна спрямовуватися на певну аудиторію, оскільки лише зрозуміла і доступна реклама може справити гарне враження, зацікавити і, відповідно, змусити придбати певний товар. Тому використовують розмовну, експресивно-забарвлену лексику. Авторка підкреслює те, що радіореклама здебільшого складається із поширених, складних речень, використання діалогів, повторів слів, фраз. Також часто у рекламному мовленні стикаємося із таким явищем як стилістичний дисонанс - стильовий контраст - використання мовних засобів, які нехарактерні і навіть недопустимі у певній комунікативній ситуації. Із вищезгаданої публікації ми з'ясували, що порушення загальноприйнятих норм спілкування мовцем здійснюється для ефективного впливу на адресата. Велика емоційність закладена у стилістичних фігурах: анафорі, епіфорі, паралелізмі, градації, інверсії, кільці та антитезі [58].

Правильне мовлення на радіо є важливим фактором як і для ведучих, так і для слухачів. Аналізуючи мовлення ведучих у радіоефірі варто зазначити і найбільш вживані помилки. У збірнику «Теле- і радіожурналістика» А. Капелюшний у своїй публікації «Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс» зазначає та аналізує типові мовностилістичні помилки, а саме: акцентуаційні помилки, помилки у слововживанні та помилки у стилістичному використанні морфологічних та синтаксичних засобів. Також автор наголошує на тому, що радіожурналісти доволі часто припускаються помилок через неуважність, але все-таки більшість помилок спричинена незнанням мовностилістичних норм, небажанням звертатися до довідкової літератури [59].

На сьогодні становище україномовної музики на радіо також є невтішним. І до того ж переважає мовлення мовою національних меншин, зокрема російською. Загальний відсоток української музики на досліджуваних радіостанціях становить 35%. Це низький показник. Для нормального розвитку та розширення сфер функціонування української мови та української музики потрібно збільшити ротацію нашої музики до 50% [50]. В українському FM-просторі практично відсутня українська пісенна продукція. Диктори і ведучі рубрик повинні обов'язково вести свої передачі українською мовою. Хоча щодо української народної музики, то її ніколи не почуєш на FM, але водночас сучасні обробки російських народних пісень доволі часто транслюють для українського слухача. Немовби намагаючись його з усіх сил переконати, що Україна - це Росія [52]. Дуже хотілося би, щоб української музики на радіостанціях було набагато більше, адже це наша рідна мова і вона повинна звучати повсюди і радувати наші серця.

Проблема лексичного різноманіття української мови.

Українська мова - багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Багатство й різноманітність мовлення залежить від того, хто є мовець: весь народ чи окрема особа, дитина чи доросла людина. Великий вплив на багатство та різноманітність мовлення мають стиль та сфера спілкування. Багатство та різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному й стилістичному рівнях [22].

У нашому дослідженні ми розглядатимемо більш детальніше різноманітність української мови на лексичному рівні. Лексичне багатство мовлення формується словниками української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова[22]. 10 випуск збірника «Теле- і радіожурналістика» публікує надзвичайно цікаву статтю «Причини використання іншомовних слів у теле- та радіотекстах: соціолінгвістичний аспект», яка допоможе наш глибше розглянути цю проблему. У статті автор Леся Гурч характеризує причини використання лексичних запозичень та обґрунтовує доцільність їх функціонування у телемовленні. А також на основі соціологічного опитування з'ясовує мотивацію журналістів у вживанні іншомовних слів. Результати опитування щодо мотивації використання у ЗМІ іншомовних слів та причини надуживання чужомовною лексикою дослідниця подає у вигляді діаграм (див. додатки 4 і 5).

Аналізуючи причини та доцільність побутування іншомовних лексем у телемовленні, можна стверджувати, що журналісти використовують їх найчастіше тоді коли необхідно уникнути повторів та розмежувати змістовно близькі та нетотожні поняття. Такі запозичення дійсно сприяють збагаченню та вдосконаленню українського лексикону. Але буває й таке, що невиправдане вживання чужомовних слів витісняє з активного вжитку питомі лексеми та обмежують словотворчі можливості нашої мови. Із зазначених у статті результатів опитувань можна стверджувати, що медіа надають їм перевагу спираючись на оригінальність, моду, а іноді навіть прагнення похизуватись своєю ерудованістю перед глядачами.

2.3 Проблематика рекламного впливу на радіо

Рекламу в наш час можна зустріти буквально на кожному розі. Ідеш по вулиці - будь ласка, тобі: білборди, лайтбокси, плакати. Відкриваєш газету - і там теж реклама. Вмикаєш радіо і після кожної пісні або передачі слухаєш рекламу.

Великим маніпулятивним впливом на слухачів радіопростору є аудіальна реклама, яка, до того ж, приносить значний прибуток від продажу ефірного часу. Перевага радіореклами полягає в тому, що в даний час радіо супроводжує людину практично скрізь: у будинку, у транспорті, часто на роботі чи на навчанні. Причому те, що радіо сприймається, як би у фоновому режимі тільки підсилює ефективність радіореклами, оскільки, таким чином, вона діє в більшому ступені на несвідоме, чим на свідомість. У випадку з радіорекламою важливе значення має час виходу ролика в ефір і його місце в рекламному блоці, різні характеристики голосу і фонової музики, форма подачі і змістовна сторона. Найбільш ефективною є реклама в ранковий і вечірній час, а також уночі. Ранком, коли люди зайняті збиранням на роботу чи навчання, на радіо звертають найменше уваги, проте, інформація не зникає безвісти. Те ж саме відбувається у вечірній час. До того ж ранком і ввечері радіо слухає найбільша аудиторія. Уночі ж, коли організм набудований на сон, мова може йти про легкий трансовий стан і тоді реклама діє як пряме навіювання. Дуже важливо те, як звучить радіоролик. Людині властиво домислювати ситуації, що здаються їй незакінченими. У випадку з радіорекламою люди приписують персонажам реклами деякі характеристики, ґрунтуючись на голосі, темпі мови, манері говорити. І якщо створений образ є позитивним, близьким до самої людини, те і реклама виявляється більш ефективною. Крім того, приємний і м'який голос легше сприймається, а також привертають увагу голоси з різними звуковими ефектами. Особливу увагу може привертати до себе різка зміна голосу чи музичного оформлення. Що стосується фонової музики, то вона є дуже важливою. Гармонічне сполучення музики і тексту багаторазово підсилює ефективність реклами, допомагає сприйняттю тексту. Але, у той же час, не можна припускати, щоб музичний супровід, акустичні ефекти відривали радіослухача від суті оголошення. Хоча після декількох пісень і реклам з фоновою музикою увагу до себе може легко привернути короткий радіоролик без музичного супроводу. Як фон для реклами може використовуватися як популярна музика, що викликає одним своїм звучанням позитивний настрій, так і спеціально створена музика, що часто підбудовується під ритм серця і подих слухачів. Також можуть використовуватися жартівні пародії, що привертають увагу знайомим звучанням, або новим змістом, який, до того ж несе в собі позитивний заряд.

Емоційний вплив реклами залежить від форми подачі, переконливості обраних аргументів і виражальних засобів, новизни та визначеності рекламної інформації, змісту, матеріальних і духовних потреб людей тощо. Радіореклама впливає на емоційну і раціональну сфери сприймання інформації. Радіореклама втілюється в різноманітних жанрах: оголошення, репортажі (інформаційні експрес-випуски), радіофільми тощо. Найпоширенішим є оголошення. Короткий і конкретний текст із адресами, телефонами, переліком переваг та послуг у певній частоті повторень досить ефективний. Часто використовуються і такі жанри, як репортаж, інтерв'ю (бесіди, консультації...). Здебільшого вони діють як непряма реклама, можуть бути разовими або ж передаються з певною періодичністю. Яскравий словесно-звуковий малюнок з місця події та "живі" враження, емоції, а також інформація з уст компетентної людини переконують, як відомо, найсильніше. З розвитком приватних радіоорганізацій зросла роль реклами як джерела доходів, що й породило негативний зворотний бік цієї форми журналістського маркетингу. Дбаючи лише про комерційні інтереси, у багатьох радіоорганізаціях рекламу висувають на чільне місце, однак нерідко порушують визначені законом вимоги до реклами і принципів рекламної діяльності [50].

Основи рекламного радіодискурсу.

У кафедральному збірнику Наталія Ковтун велику увагу приділяє рекламному радіодискурсу. У різних випусках опубліковано такі її статті: «Колективний характер комуніканта в аспекті технології продукування радіореклами», «Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо в контексті ефективності радіо реклами» та «Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу». У вищезгаданих статтях автор з'ясовує значення комуніканта в радіорекламі, яке важко переоцінити. На радіо слухачі отримують інформацію, інтерпретовану кількома суб'єктами виробничого процесу. Такий колективно-колегіальний характер комуніканта в радіорекламі накладає свій відбиток на зміст, форму, жанр, стильове та мовне оформлення рекламного повідомлення та, безумовно, впливає на комунікативну ефективність реклами на радіо. Виробництво радіореклами не стільки творчий процес, як чітко продумана технологія з власним алгоритмом дій. Рекламний аудіоролик є елементом усієї рекламної кампанії, де творчість поступається місцем чітко продуманій стратегії, а тому має безпосередньо підпорядковуватися й узгоджуватися із загальною рекламною концепцією[60].

У публікації «Стандарти вокального каналу комунікації та технічні параметри радіо в контексті ефективності радіореклами» авторка акцентує увагу на важливості проблеми комунікативної ефективності радіо реклами. Зацікавлення проблемою комунікативної ефективності радіореклами зумовлене й тим, що стрімкий розвиток сучасного радіомовлення останнім часом призвів до інформаційного перенасичення комерційного ефіру рекламою, особливо в години-пік, що викликає не надто позитивну реакцію слухачів та ускладнює сприйняття рекламної інформації реципієнтами. Аналізуючи вокальний канал комунікації, не можна не згадати й питання про специфіку ефірного мовлення, що стало надбанням людства лише на почату ХХ ст. й було зумовлено низкою технічних відкриттів. Проблеми звукового мовлення і його ефірний різновид у вітчизняній науці слали об'єктом наукового зацікавлення О. Сербенської [61, с. 349]. Дослідниця наголошує на тому, що “традиційні форми усного мовлення набувають нині іншого, вже технічного життя, а відтак - радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні вже й комп'ютер, диктують свої правила звуковому мовленню, що, функціонуючи, змінює координати в просторі й часі” [61, с. 356].

Серед головних позитивних рис реклами на радіо варто виокремити: широке географічне та демографічне охоплення аудиторії, високу мобільність й оперативність, доступні й досить прості сучасні технології звукозапису й радіомонтажу тощо. Більшість із вказаних характерних ознак радіореклами зумовлені специфікою вокального каналу комунікації та акустично-технічними параметрами радіо як рекламного засобу. Актуальними лишаються також і проблеми звукової естетики та радіофонії рекламних повідомлень, що також суттєво впливають на ефективність радіо реклами [62].

Досліджуючи рекламний радіодискурс Наталія Ковтун у статті «Рекламний радіодискурс як вид комунікативного дискурсу» акцентує увагу на тому, що радіодискурс варто розглядати як базову універсальну категорію, що ввібрала в себе елементи інших типів дискурсів, зокрема і рекламного. А екстралінгвістичні обставини, в яких відбувається рекламна комунікація на радіо, дають підстави вважати рекламний радіодискурс своєрідним типом дискурсивної діяльності. Рекламний радіодискурс ми розумітимемо комунікативну подію, у центрі якої - тексти різних рекламних жанрів, що продукуються в процесі аудіокомунікації та передаються через акустичний канал за допомогою технічних засобів радіомовлення, а також характеризується різноманітними лінгвістичними, паралінгвістичними, соціальними та іншими інтра- та екстралінгвістичними чинниками. У радіорекламі, як і рекламі загалом, за кожним рекламним повідомленням відчутний соціальний контекст комунікації. Радіореклама певною мірою нав'язує схеми та норми поведінки в стандартних побутових та виробничих ситуаціях, суспільні стереотипи, образи, спосіб життя, іншими словами - усі сторони соціального [63].