Проблеми висвітлення екстремальних подій, терактів та катастроф на телебаченні

Українські центральні телеканали беззастережно передавали всю інформацію, що надходила до них, включаючи кожну вимогу терористів, яку ті передавали за допомогою заручників. Непрофесійною та неетичною видалася критика російської влади журналістами «ICTV» у невиконанні головних вимог терористів. В задачі ЗМІ навпаки входить переконливо довести обґрунтованість використання сили проти терористів, розкривати небезпеку й антигуманну сутність тероризму, дегероїзувати його лідерів та виконавців, а не йти у зловмисників на поводу.

Вранці 2 вересня українські ЗМІ, посилаючись на прес-секретаря Олександра Дзасохова повідомили про те, що кількість захоплених становить 354 людини, що втричі менше за реальну кількість заручників. Згодом дана обставина стала джерелом протиріч і суперечок, винуватців якої не виявили навіть сьогодні.

Коли на других день терористи відпустили 24 заручника, після медичного обстеження та допиту відділу спецназу на потерпілих накинулися журналісти за свіжою інформацією. В даному випадку репортери мали б поспілкуватися з бойовиками чи медперсоналом, аби ще більше не травмувати фізично та емоційно виснажених людей.

Враховуючи помилки під час висвітлення теракту на Дубровці у 2002 році, 3 вересня журналісти всіх телеканалів відмовилися від прямих включень одразу після вибухів та розпочатого бойовиками штурму. Пряме включення відновили телеканали «Перший» та «Інтер» через декілька годин, не уникаючи кадрів зі скривавленими тілами загиблих як дорослих, так і дітей. Безумовно, в даній ситуації неможливо було уникнути кривавої драми на телеекрані у прямому ефірі, тому більш доречно було відредагувати картинку перед випуском його для мільйонної аудиторії. Для оперативності журналісти мали б коментувати перебіг подій усно, не підкріплюючи його відеорядом.

Про наслідки трагедії у Беслані говорили всі українські центральні телеканали, використовуючи як архівне відео за 1-3 вересня 2004 року, так і нові кадри з місця події. 7 вересня одразу ж після репортажу російського телеканалу «НТВ», українські телекомпанії «Інтер», «5 канал», наступного дня - «ICTV» та «Перший» показали відеозапис, який відзняли всередині захопленої школи самі терористи. Як результат, загальні та середні плани тіл загиблих, дітей, що тримають руки за головою під дулом пістолета бачив кожний пересічний громадянин, в тому числі й десятки родичів захоплених у полон. Акцентуація на перебігу подій, детальний показ знущань над заручниками має негативний вплив на емоційний стан потерпілих та уразливих телеглядачів.

13 вересня журналіст «ICTV» у інформаційно-аналітичному сюжеті про трагедію в Беслані описав точне місце розташування бійців спецназу та ОМОНу, тим самим поширюючи конфіденційну інформацію, яка може зіграти на руку зловмисникам у майбутньому. Володіючи даною інформацією, терористи зможуть уникнути певних помилок, наприклад, у захваті іншої будівлі в даній країні.

У ряді сюжетів про трагедію в Беслані, що виходили на телеканалах «Перший», «5 канал», «Новий», «Новини 24» та «СТБ» протягом 2004-2007 рр., лунають різкі висловлювання на адресу осіб чеченської національності в цілому. Неважливо, що слова ці йдуть не з вуст автора сюжету, а з'являються лише у ході інтерв'ю, все одно журналіст має усвідомлювати, що такі висловлювання можуть стати причиною розпалювання національної ворожнечі.

Простежується в даних сюжетах і проблема використання займенників «ми» та «вони», що підсвідомо протиставляє людей виокремлювати нації та ставитися ворожо не лише до терористів, а й до всіх представників певної національності.

Доволі значна кількість сюжетів про наслідки трагедії у бесланській школі на українських центральних каналах базувалася на припущеннях «що було б, якщо...», а не на тому, як жити далі, який досвід можна витягти на майбутнє, як зробити, щоб подія не повторилося, як краще ліквідовувати його наслідки. Орієнтація на минуле в ЗМІ змушує людей почуватися пригніченими та безпорадними, тому негативно впливає на подальше психологічне відновлення.

29 березня у Москві пролунали два вибухи на станціях метро «Луб'янка» та «Парк культури». Від вибухів загинули 40 осіб, кількість постраждалих перевищила 60 людей.

Для телеканалу «Інтер» інформацію про теракт кілька разів на день надавала спецкор Ірина Юсупова. Не дивлячись на те, що репортерка частково у своїх сюжетах використовувала відео, відзняте очевидцями трагедії, вона уникала масових сцен із загиблими, а також не акцентувала увагу на емоціях поранених, використовуючи фактажний метод передачі інформації.

У інформаційному випуску «ТСН», що виходить на телеканалі «1+1», навпаки акцент робили на відеокадрах із пораненими, яким у той час лікарі надавали медичну допомогу. Доходило до того, що жертви вибуху затуляли обличчя руками, просили їх не знімати, але кадри із пораненими все одно пішли в ефір.

«5 канал», на відміну від інших українських телеканалів, передав лише інформацію про час, місце трагедії, кількість поранених та загиблих. Свою увагу журналісти зосередили на профілактичних та антитерористичних діях владних структур Російської Федерації. Варто позитивно відмітити даний підхід до висвітлення терористичного акту, бо в сюжетах «5 каналу» відсутня орієнтація на пошук причин і винуватців того, що сталося. Можна довго розмірковувати про причини і винуватців, посилюючи взаємну ворожість і готуючи тим самим ґрунт для нових конфліктів.

Декілька українських телеканалів («Інтер», «СТБ», «1+1», «ICTV») випустили в ефір звернення Доку Умарова, який взяв на себе відповідальність за подвійний теракт у Москві. На відео Умаров заявив, що ця атака була «ударом у відповідь і акцією відплати за різанину, влаштовану російськими окупантами, найбідніших жителів Чечні і Інгушетії, які збирали черемшу під Арштами 11 лютого» і наголосив на тому, що це не останній напад на російський народ. Опираючись на світовий досвід, такі заяви негативно впливають на психічний стан людей, що може призвести до масової паніки та появи фобій у пересічних громадян. До того ж, оприлюднюючи заяви такого роду, телеканали виконують головне бажання терористів - залякування мирного населення.

В даній ситуації ряд етичних помилок допустили українські журналісти в лексичній складовій своїх телевізійних сюжетів, використовуючи, наприклад, термін «шахідка». Використання даного терміну веде до розпалювання релігійної ворожнечі, створює у мусульман відчуття стану війни з іновірцями, оскільки шахід в ісламі зовсім не воїн-смертник, яким його вважають на території країн СНД.

Швидкий потяг №166 «Невський експрес» зійшов з рейок 13 серпня в 21:38 на перегоні Бурга - Мала Вішера Жовтневої залізниці. Причиною аварії назвали підрив залізничних колій, слідчі органи кваліфікували підрив поїзда як терористичний акт. Українські журналісти одразу прозвали даний теракт «кавказьким слідом», ще до того, як були зібрані докази провини людей, причетних до трагедії. Першим після росіян таку заяву зробив телеканал «СТБ», згодом за ним повторили й інші українські ЗМІ.

Пізніше, коли обвинувачення лягли саме на групу з 4 людей кавказької національності, українські телеканали зарясніли назвами сюжетів в новинах: «Кавказькі моджахеди заявили про успішну диверсійну операцію проти «Невського експресу» («1+1»), «Кавказькі моджахеди взяли відповідальність за підрив потягу в РФ» («Інтер») тощо. До того ж телеканал «Інтер» оприлюднив заяву-звернення терористів та їх погрози щодо проведення подібних терактів у майбутньому у ефірі новин. Це призвело до нестабільної ситуації в країні, особливо після того, як відбувся другий підрив «Невського експресу» 27 листопада 2009 року. Терористи добилися поставленої цілі - залякати російський народ. А в цьому, звісно, зловмисникам допомогли ЗМІ, які, в свою чергу, мали б акцентували увагу на контртерористичних діях держави задля спокою в країні.

Неодноразово українські журналісти використовували у своїх сюжетах про підрив «Невського експресу» дефініцію «ісламісти», зрозуміло ж, у негативному сенсі, чим підштовхували телеглядачів до релігійної нетерпимості. До того ж репортери «Інтера» за власною ініціативою підв'язали теракт до мусульманського Курбан-байраму - свята жертвоприношення, яке вважається великим днем для людей, що сповідують іслам.

Терористичний акт в Мумбаях (Індія) відбувся 14 травня 2008 року. «Плач, море крові, десятки тіл лежать прямо на головному проспекті міста», - так починається підводка до сюжету на телеканалі «1+1». У погоні за яскравими образами журналісти добирають якомога вражаючі фрази, створюючи літературними засобами більш емоційну картину катастрофи, тим самим не думаючи про реакцію людей, які дивляться даний репортаж. До того ж кореспонденти використовують любительську відеозйомку дуже поганої якості, де важко розібрати певні деталі того, що відбувається. Позитивним моментом у сюжеті телевізійників «ТСН» є те, що, на відміну від інших українських центральних телеканалів, лише вони взяли до уваги інтерв'ю мера міста, який закликав людей не вдаватися у паніку через підірвані гранати, а боротися з горем втрати та продовжувати нормальне життя.

Такої ж політики дотримався «5 канал», коли випустив в ефір звернення Прем'єр-міністра Індії до громадян країни після теракту в місті Мумбаї 7 вересня 2011 року. Окрім слів підбадьорення, посадова особа заявила про початок активної контртерористичної діяльності; прем'єр запевнив всіх жителів Індії у професійній підготовленості бойовиків, що планують розпочати штурм та необхідності обраних ними плану дій. Така заява заспокоїла людей, але, на жаль, не обійшлося й без підводних каменів: терористам також стало відомо про майбутній штурм. До того ж, журналісти виголосили певні деталі запланованого штурму через синхрони глав Міністерств закордонних справ Німеччини та Франції.

Недоліком інформаційних сюжетів на дану тематику стала відсутність конкретики. Журналісти «1+1», «СТБ», «Нового», «Інтеру» повідомили лише загальні назви місць теракту: лікарня, готелі, станція залізничного вокзалу тощо. В такому випадку репортери мали б точно зазначити місце вибухів, як це зробив «Новини 24» та «5 канал», аби виключити плутанину. Цілком можливо, що у телеглядачів родичі та знайомі знаходилися в даний період саме в Мумбаї, тому подавати точну інформацію із зазначенням місць, кількості жертв та поранених вкрай необхідно.

Журналістом «5 каналу» було висловлене припущення щодо причин теракту. В ефір пішла непідтверджена версія щодо релігійного підтексту злодіянь. Кореспондент використав ряд неетичних висловів у сторону терористів, що цілком могло ворожо налаштувати українців відносно людей, що сповідують іслам. До речі, після розслідування дана думка була спростована речником Міністерства внутрішніх справ Індії, та були названі інші причини теракту. Журналісти «Першого» запевнили глядачів, що терористи шукають громадян Сполучених Штатів та британців, але дана версія також була спростована індійською владою за відсутності доказів.

Позитивною є позиція українських журналістів стосовно спілкування з постраждалими від даного теракту. Всі працівники українського телебачення, що висвітлювали трагедію, обмежилися лише інтерв'ю з очевидцями та представниками поліції.

13 грудня 2011 року у бельгійському місті Льєжі невідомий підірвав чотири гранати на автобусній зупинці поряд з центральною площею Сен-Ламбер, а потім відкрив вогонь по відвідувачах розташованого поруч ринку. Жертвами вибухів і стрілянини стали 4 осіб, ще 75 людей отримали серйозні поранення.

На відміну від попередніх сюжетів позичене у іноземних ЗМІ відео майже на всіх центральних телеканалах України відрізнялося одне від одного.

Телеканали «1+1», «Новини 24», «Новий» та «5 канал» декілька разів у свої сюжетах називають трагедію терактом, хоча насправді служба безпеки Бельгії дотримується дефініції кримінального злочину. До правоохоронної служби прислухалися лише 2 українські центральні телеканали: «Перший» та «СТБ», які у матеріалі не називали зловмисників терористами.

Найбільше у висвітленні даного інциденту заплутався телеканал «Новини 24», випустивши 4 сюжети з різним змістовним наповненням. Протягом дня на цьому каналі декілька разів змінювалася не тільки кількість підірваних гранат, а й кількість зловмисників. Спочатку журналіст називав трьох правопорушників, згодом заявила про підтверджений бельгійською міліцією факт, що підривник був лише один. Наступного дня, 14 грудня репортер сказала вже про чотирьох винуватців в трагедії, чим зовсім заплутала телеаудиторію. Непрофесійний підхід до висвітлення подій такого характеру може не тільки дезорієнтувати глядачів, а й нашкодити пошуково-слідчій групі.

Під цікавим кутом зору інформацію щодо кримінального злочину подав репортер телеканалу «1+1». Сюжет базувався на розповіді колишньої мешканки України, що вимушено стала очевидцем трагедії, не знаходячись на місці підриву. Анжела Гавриличенко розповіла про те, як вона чула по радіо про події на площі і як намагалася забрати зі школи, що знаходилася поряд із місцем трагедії, свого сина. Внаслідок цього включення через скайп, глядачі буквально з перших уст дізналися про деталі інциденту та про заходи безпеки, яких дотрималося правління міста та правоохоронці. Матеріал не був обтяжений зайвими фактами та відеоматеріалом, через що був легко сприйнятий аудиторією.

27 квітня 2012 року в Дніпропетровську відбулася серія терористичних актів, що стались в центрі міста. Внаслідок вибухів постраждало 27 осіб, зокрема дев'ятеро дітей.

Українські телекомпанії, озброївшись аматорським відео очевидців подій, оперативно передали інформацію у випусках новин. Відеокадри, що пішли в ефір, майже на всіх телеканалах країни не відповідало вимогам Етичного кодексу українських журналістів. Можливо, причина в тому, що зйомка проводилася не фахівцями, але це не виключає відповідальності журналістів перед глядацькою аудиторією.

До того ж телеканал «Новини 24» оприлюднив відеофайли, відзняті камерою спостережень під дахом однієї з будівель ще до того, як на це дали дозвіл працівники служби безпеки України.

На «1+1», «ICTV» та «5 каналі» переважали макроплани з калюжами крові; неодноразово крупним планом були показані жертви зловмисників, яким в той час лікарі надавали першу допомогу. На «СТБ» та «5 каналі» з'явився ряд синхронів з учасниками та очевидцями подій, які ще не відійшли від шокового стану, їх мова була сплутана та зверхемоційна. В даній ситуації журналісти прагнули передати всю трагічність події, але натомість завдали моральних збитків потерпілим та їх родичам, а імовірно й шокували телеглядачів.Кореспондент «СТБ» навіть задала питання до очевидців: «Вам страшно?», чим самим знову повернула постраждалих до стану, який ті перенесли декілька хвилин тому. Апеляція до емоцій в даному випадку не є виправданою та коректною по відношенню до інтерв'юера.

Ще до виголошення генпрокуратурою України протиправних дій у Дніпропетровську терактом ряд українських телеканалів, зокрема «1+1», «5 канал» та «Новий» вже на повну називали зловмисників терористами. Наприклад, «СТБ» та «Інтер» не поспішали з власним визначанням екстремальної ситуації, тому в першу чергу звернулися за коментарієм до фахівців щодо дефініції даної протиправної дії.

Конфлікт між Ізраїлем та Палестиною, що здобув свого піку у листопаді 2012 року, щодня обговорювався на всіх українських центральних телеканалах. Дуже помітно, що всі українські репортери намагалися бути нейтральними у оприлюдненні даного конфлікту, але все ж таки їм не завжди вдавалося побудувати сюжети, рівноправно висвітлюючи позиції двох сторін. Наприклад, журналісти телеканалу «Інтер» доволі часто використовують інтерв'ю з офіційними представниками управлінського апарату цих двох держав, але майже кожен сюжет побудований таким чином, що речниками виступають особи лише однієї із сторін. Вірогідно, це наслідки того, що журналісти хочуть оперативно видавати інформацію, що тільки-но з'явилася. Але телеглядачі, які фізично не можуть дивитися всіх випущених в ефір сюжетів, можуть неправильно опрацювати інформацію, яка надається репортерами непропорційно протягом цілого дня.

У погоні за найяскравішими кадрами, українські центральні телеканали під час висвітлення конфлікту між Палестиною та Ізраїлем часто використовують відеоряд перепалок між населенням з використанням зброї, підручних засобів; кожна випущена по населеному пункту ракета демонструється глядачам з гелікоптера; в ефірі транслюють відео дітей з автоматами в руках. Це певним чином, грає на руку людям, що керують конфліктом між країнами, демонструючи не тільки одна одній свою радикальну позицію, а й доносячи її всьому світу. Це подібно до ситуації з тероризмом: він нікому не буде потрібний, якщо про нього не буде говорити весь світ.

«СТБ» - єдиний український телеканал, який показав страшні відеокадри з воїнами ХАМАСу, що розстріляли шістьох людей за обвинуваченням у зраді, а потім тіла вбитих, прив'язані до мотоциклів, возили вулицями міста. Такі прояви звірства не мають демонструватися на телебаченні. Виправдання випуску в ефір подібного відеоряду могло би бути лише в тому випадку, якщо б це завадило продовженню подальших перехресних воєнних дій. В даній ситуації - це груба етична помилка журналістів.

Почасти українські репортери забувають, що погляди етнічних екстремістів не можна екстраполювати на всіх представників певної національності, як про це говорять, наприклад, журналісти «Нового», «5 каналу», «Першого», «СТБ», коли угрупування ХАМАС прирівнюють до цілої держави з однаковими поглядами.

До речі, журналісти «5 каналу» та «Першого» неодноразово вдалися до використання термінів, що суперечать дотримання елементарної релігійної терпимості. Кореспонденти «СТБ» конфесійної тематики уникають, але й не шкодують красномовних тропів задля висвітлення масштабів трагедії, підсилюючи небажаний ефект того, що відбувається.

Телеканал «Новий» випустив в ефір зверхемоційне інтерв'ю з жінками-ізраїльтянками, в яких під час воєнних дій загинули рідні. Вони, не стримуючи розпачу, звертаються до палестинців, використовуючи заклики до розплати, що є неприпустимим у телевізійному просторі, особливо незацікавлених у конфлікті країн.

Значної уваги приділяють репортери темі українців в даному протистоянні. Наприклад, «5 канал» та «Новини 24» майже не щодня сповіщають про кількість евакуйованих та потерпілих вихідців з України.

2.3 Аналіз телевізійних сюжетів про катастрофи

У серпні 2006 року на території населеного пункту Новобогданівка (Запорізька область) через вибух артилерійських снарядів полум'ям зайнялася територія в 3 гектари. Першими спрацювали українські телевізійники, які надали кадри вибухів з вертольота. «Перший», «1+1», «Новий» одразу ж звернулися за необхідною інформацією речника МНС. Лише журналісти «5 каналу» під час трагедії звернулися до колишніх артилеристів, що надали необхідну інформацію про можливі наслідки даного інциденту (час горіння та кількість негативних викидів в атмосферу).

Журналісти «ТСН» («1+1») повідомили про термінову евакуацію 1,5 тисячі людей з розташованих поблизу населених пунктів, коли репортери «СТБ» говорили лише про півтисячі. Причиною тому стала неперевірена журналістами «СТБ» інформація у офіційних джерелах.

Щодо визначення основних причин займання, першими з даним питанням виступили репортери «5 каналу», виокремивши декілька можливих помилок у поводженні з боєприпасами. Одну з версій вони підтвердили вже через 2 дні офіційною заявою речника МНС. Лише декілька каналів («1+1», «5 канал», «Перший») знову повернулися до теми вибухів, коли відбувся суд над правопорушниками, що стали причиною займання такої масштабної території. Вони використали у своїх сюжетах не лише інтерв'ю із суддею та прокурором, але й дали висловитися осудженим, тим самим показавши обидві сторони конфлікту. Інші ж телеканали, так і не сповістили про остаточні причини вибуху та його зачинателів.

Наступна не менш масштабна техногенна катастрофа в Україні відбулася у 2007 році на Львівщині, коли в районі села Ожидово перевернулися цистерни з фосфором. На українських телеканалах одразу відбулася плутанина із кількістю розтрощених ємкостей: журналісти «Інтеру» наголошували на 14 цистернах, «Новини 24» взагалі говорили про 7 цистерн. Точними в даному питанні виявилися кореспонденти «Нового», «СТБ» та «1+1», які назвали цифру 15.

Журналісти «5 каналу» використали тип подачі матеріалу «без коментарів», подаючи основні відомості про аварію у титрах. «Новини 24» просто продемонстрували відеоряд не підкріплюючи жодною поміткою, окрім плашки «Львівщина», що не є прийнятним викладом матеріалу в ефірі. Відсутність жодної інформації могла спричинити хвилювання в масах, особливо серед жителів Львівської області.

Найбільш розгорнутим видався новинний сюжет «СТБ» наступного дня після катастрофи. Журналіст спілкувався з генеральним директором «Укрзалізниці», офіційними представниками заводу по виготовленню даних цистерн, екологами, рятувальниками тощо. Етичною помилкою журналіста було інтерв'ю з потерпілими від випари продуктів фосфору. Серед основних симптомів отруєння репортер називає і «сплутану свідомість». Не дивлячись на це, автор сюжету спілкується з потерпілими в день катастрофи, яким, як видно з відео, дуже важко формулювати власні думки.

Телеканал «1+1» через 2 дні після катастрофи відрядив журналіста на місце події для прямого включення. Така дія виявилася необачною, бо токсичні випари ще були на небезпечному рівні на даній території, а журналіст навіть не дотримувався основних заходів безпеки, що могло призвести до серйозних наслідків для його здоров'я.

В репортерів українських центральних телеканалів виявилася величезна розбіжність між кількістю діб, які працівники МНС витратили на делокалізацію пожежі, причиною чого стали різні джерела інформації. Якщо журналісти «1+1» говорили про 3 доби протипожежних робіт, то "Інтер" повідомив про 10 діб. Даний випадок ще раз підтверджує, що інформацію потрібно підтверджувати, як мінімум в двох, а то і трьох різних джерелах.

4 грудня 2009 року сталася масштабна пожежа у пермському нічному клубі «Кульгавий кінь», жертвами якої стали 146 чоловік. Любительську зйомку того, як працівники МНС переносять обгорілі тіла сотні людей та грузять їх у фургони один на одного без використання носилок, показали всі українські центральні телеканали. Кожен з них видав в ефір і кадри відвідувача нічного клубу, який намагався вибратися із закладу, коли сталася пожежа. Крики переляканих людей, давка у вузьких коридорах - весь цей жах побачили мільйони українців. Телеканал «1+1» у випуску ТСН за 5.12.2009 до того ж видав в ефір жахливі кадри с десятками трупів у поліетиленових мішках, обпалені ноги загиблих тощо.

Замість того, щоб заглибитися у з'ясування причин трагедії та засобів профілактики подібного у майбутньому, ряд українських телеканалів («ICTV», «Новини 24», «Новий», «Перший») просто констатував хронологію подій, кількість жертв та зосередився на враженнях потерпілих та очевидців пожежі. На всіх цих телеканалах вийшли сюжети з однаковим синхроном потерпілої, яка щойно вибралася з полум'я. Тим самим журналісти змусили її та десятки інших постраждалих знову зануритися у ситуацію та пережити жахливі події ще не один раз.

Більш відповідально до висвітлення подій у пермському клубі підійшов «5 канал», випустивши в ефір одразу ряд інтерв'ю з фахівцями з рятувальних операцій, головним лікарем чергової міської лікарні, міністром надзвичайних справ та міністром внутрішніх справ в Росії. Журналісти акцентували увагу саме на процесі одужання тих, що вижили у трагедії та планах покращення пожежної безпеки в місцях масового скупчення людей. Увагу стосовно детальної перевірки всіх суспільних закладів на виконання вимог пожежної безпеки також висвітили й журналісти «СТБ», уникаючи вражаючих людську психіку відеоряду про події 4 грудня. Вагомою помилкою журналістів стало наданні інформації щодо кількості людей, що знаходилися в нічному клубі в день пожежі: замість 400 відвідувачів, журналіст «СТБ» назвав цифру - 250.

Оперативно спрацювали телеканали «Новий», «Перший» та «СТБ» стосовно з'ясування наявності українців у клубі «Кульгавий кінь» у день пожежі. 5 грудня у вечірніх випусках новин вже були озвучені прізвища та імена загиблих, що допомогло спростувати неприємні чутки та здогадки.

10 липня 2011 затонув річковий круїзний двопалубний теплохід «Булгарія» у Куйбишевському водосховищі в районі села Сюкеєво (Татарстан) на глибині 20 метрів. На борту перебувало 201 осіб (147 пасажирів, 36 чоловік членів екіпажу, 18 незареєстрованих пасажирів), з них врятовано 79 осіб.

Потоплений теплохід українські ЗМІ одразу ж обізвали «російським Титаніком», гіперболізувавши трагічність даної події. До зайвих літературних тропів вдався телеканал «Новини 24», що неодноразово використовував в закадровому тексті словосполучення «плавуча труна».

В перших сюжетах про катастрофу журналісти «1+1» вщент заплуталися з цифрами, називаючи дані, що нібито були надані Міністерством внутрішніх справ Росії. В тому разі, як «Перший», «Новини 24», «Інтер» за інформацією, наданою тією ж офіційною структурою, майже одночасно вказували реальну кількість врятованих, загиблих та тих, що пропали без вісті. Неточну інформацію надав телеглядачам і канал «UBR», використовуючи у сюжеті абстрактні поняття «майже» та «приблизно».

Ряд українських телеканалів («1+1», «Новини 24», «5 канал», «СТБ», «Новий») використали у новинних сюжетах інтерв'ю з потерпілими, що тільки-но опинилися на суші та не встигли оправитися від шоку. Журналісти випитували у потерпілих деталі процесу, про родичів та друзів, статус яких ще не було встановлено тощо.

Першими про причини аварії заговорили журналісти «5 каналу», заручившись інтерв'ю з речником Міністерства надзвичайних ситуацій в Росії, фахівцями у морській справі тощо. Саме цей телеканал в даній ситуації став прикладом оперативної подачі необхідної інформації телеглядачам.

Повідомлення щодо відсутності українців на теплоході «Булгарія» надали лише журналісти «5 каналу», «СТБ» та «Інтер».

Вражаючі непідготовлену людську психіку кадри виловлювання трупів з води показали в ефірі телеканали «Інтер» та «UBR». До них додали й відеозапис з похорон капітана «Булгарії», показавши, як опускають перемотане тіло з посинілими кінцівками у могилу. Для підсилення драматичності журналіст ТСН («1+1») у недільному підсумковому сюжеті використали трагічну музику, пригнічуючи й приголомшливу картину. Але, на відміну від інших українських телеканалів, що вели пряму трансляцію під час підняття теплоходу «Булгарія», журналіст «1+1» Акім Галімов вирішив використати пряме включення по телефону, аби уникнути можливих кадрів із трупами на борту судна.

Майже всі українські центральні телеканали повідомили про те, як діє російська влада стосовно запобігання трагедій подібного роду на території країни. Про стан подібної роз'яснювально-профілактичної діяльності на території України розповіли журналісти лише «5 каналу». До речі, лише на цьому каналі репортери звернули більше уваги не на причини катастрофи, а на те, як вирішується питання із її наслідками, що певною мірою позитивно вплинуло на реакцію людей, які перебувають по той бік телеекрану.

Авіакатастрофа під Ярославлем 7 вересня 2011 року - катастрофа літака Як-42Д (реєстраційний номер RA-42434), який належав авіакомпанії «Як-Сервіс» та виконував чартерний рейс за маршрутом Ярославль-Мінськ. На облавку літака перебувала хокейна команда «Локомотив» (Ярославль), яка мала летіти до Мінська для старту сезону КХЛ 2011-2012 років матчем із «Динамо» (Мінськ). Літак майже відразу після зльоту впав на березі річки Туношонка за 2,5 км від аеропорту.

Висвітлення трагедії почалося в Україні вже після того, як співробітниками МНС була проведена рятувальна операція, і коли вже стала відома кількість загиблих та пасажирів, що вижили після зіткнення. Не дивлячись на це, цифри, озвучені українськими журналістами у випусках новин мали певні розбіжності на 1 чи 2 особи. Телеканал «Перший» взагалі повідомив глядачів про загибель більше 40 пасажирів на борту. Відбулася плутанина і з загиблими українцями на борту ЯК-42. Деякі телеканали називали прізвища трьох спортсменів, інші - чотирьох.

Усі українські телеканали оперували відео, відзнятим очевидцями події, а також прес-службою рятувальників. Незалежно від того, тільки «1+1» всупереч етичним нормам продемонстрував всій країні жахливі кадри з тілами загиблих, яких на руках виносили працівники МНС із річки.

Тільки на «Першому» в оперативному порядку прозвучали інтерв'ю з фахівцями у авіасправі: диспетчером авіадрому Ярославля, звідки вилетів літак, та речником міністерства транспорту Російської Федерації. Інші ж українські телеканали обмежилися описом подій із уст очевидців авіакатастрофи та припущеннями про причини трагедії. Дана політика телеканалів не є виправданою та може заплутати глядачів.

На відміну від цієї авіакатастрофи, трагедія під Смоленськом, що відбулася 10 квітня 2010 року, була показана українськими репортерами на високому рівні. Журналісти оперували двобічною інформацією, польської та російської спецслужб, при цьому не приймаючи жодної зі сторін. Вичерпну інформацію про інцидент надав «5 канал», випустивши в ефір ряд сюжетів, в кожному з яких з'являлися більш свіжі факти. Загалом висвітлення даної авіакатастрофи на українському телебаченні можна вважати прикладом правильного підходу журналістів до оприлюднення екстремальних подій.

Після масштабного вибуху житлового будинку в Дніпропетровську у жовтні 2007 року, коли журналісти припустилися ряду етичних помилок по відношенню до людей, що зазнали втрат як людських, так і матеріальних, відомо, що після інциденту з телевізійниками була проведена роз'яснювальна робота, після якої журналісти мали винести для себе певні обмеження на майбутнє. Але, на жаль, коли подібний вибух стався 5 років потому - у 2012 році, все одно було виявлено ряд помилок з їх сторони. Наприклад, журналісти «Першого» допустили виходу в ефір оперативного відео МНС, на якому жінку з однорічною дитиною витягують з-під завалів. Телевізійники під час монтажу навіть не використали ефект мозаїки, аби зберегти особу жінки з дитиною в тайні. «5 канал» за відсутності деталей просто пустив в ефір відео наслідків вибуху без жодної інформації. Це є негативним явищем в тележурналістиці, бо телеглядач з Дніпропетровська за відсутності коментарів міг не правильно ідентифікувати місце трагедії.

Проаналізувавши ряд сюжетів українських журналістів про екстремальні події, теракти та катастрофи, ми дійшли висновку, що в багатьох випадках вони не відповідають базовим вимогам етичних норм журналістики, не є збалансованимита містять інформацію, що викривляє факти та маніпулює думкою глядачів.

У гонитві за яскравими образами та рейтингом телевізійники українських медіа нерідко використовують інтерв'ю з очевидцями та учасниками екстремальних подій, в ефір виходять кадри із трупами тощо. Незбалансованість інформації найбільш помітна підчас висвітлення журналістами воєнних та міжетнічних конфліктів. Нерідко українські кореспонденти телевізійних інформаційних служб використовують у сюжетах інформацію, що надійшла лише з одного джерела, не перевіряючи її, через що найчастіше викривляються цифри матеріальних та людських втрат.

Екстремальні події займають провідне місце в випусках новин на українському центральному телебаченні, тому журналісти мають більш ретельно підходити до подачі інформації. Акцент має бути зроблений на оперативну та точну передачу основної фактичної інформації, такої як час, місце та наслідки трагедії. Робота за даною схемою допоможе уникнути проблем, пов'язаних з негативним впливом на маси людей.



РОЗДІЛ 3. ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ЖУРНАЛІСТА У «ГАРЯЧИХ ТОЧКАХ»

В пострадянському журналістикознавстві існує ряд дисциплін, що дають загальні уявлення роботи журналіста у «гарячих точках». Дану тему побіжно вивчають на таких дисциплінах як «Журналістська етика», «Безпека журналіста» та «Журналістський фах». Про роботу в екстремальних умовах написані декілька статей в сучасних фахових періодичних виданнях, існують посібники щодо роботи спеціального кореспондента у зоні воєнних дій. Але унікального посібника для журналістів, що відправляються у відрядження для висвітлення екстремальних подій, що містив би поетапні рекомендації стосовно роботи у «гарячих точках» від вибору одягу до поведінки в ситуації захоплення у заручники, не існує. Тому, використовуючи досвід та рекомендації журналістів та науковців, описані в різних статтях, підручниках та блогах, ми зробили спробу узагальнити набуті знання в універсальний набір рекомендацій для кореспондентів, що працюють в галузі «екстремальної» журналістики.

3.1 Підготовка журналіста до від'їзду в «гарячу точку»

Перед виїздом на завдання в "гарячу точку" слід виконати ряд рекомендацій:

- зберіть якомога більше інформації про ту країну, в яку їдете: її історію, культуру, традиції, звичаї. Дізнайтеся, хто з ким конфліктує і з якої причини;

- для більш вичерпної інформації про ситуацію в тій чи іншій країні фахівці рекомендують звертатися в Міжнародну Федерацію Журналістів;

- вивчіть міжнародні закони, які регулюють діяльність журналістів в зоні воєнних дій;

- ознайомтеся з чинними законами окремо обраної країни, які обмежують свободу руху та право брати інтерв'ю, робити фотографії, знімати фільми. Ви маєте чітко знати рамки законності власних дій в даному регіоні чи на території держави, де працюєте;

- вивчіть мову хоча б на такому рівні, щоб ви могли впевнено і вільно спілкуватися з місцевими жителями. Час та гроші, витрачені на вивчення мови, не пропадуть дарма. За їх браку, вам у відрядженні допоможуть розмовники та касети із швидким курсом навчання. Ви маєте бути впевненими, що зможете чітко пояснити, ким являєтесь, попросити про медичну допомогу або зателефонувати;

- пройдіть медичне обстеження, зробіть флюорографію, щеплення (від туберкульозу, жовтої гарячки, малярії, гепатиту, залежно від того, в яку країну їде журналіст);

- задля безпеки власного здоров'я вивчіть загальну інформацію про те, яким чином передаються, проявляються та лікуються такі хвороби, як СНІД, малярія, інші хвороби, розповсюджені в даному регіоні, знати основні правила загальної гігієни;

- перед виїздом у «гарячу точку» рекомендовано застрахувати своє життя і майно, бо ситуація може розвиватися непередбачуваною;

- якщо потрібно, візьміть в оренду куленепробивний жилет, аварійний радіомаяк, шолом. За жилетами або шоломами з надписом «преса» ви можете звернутися до міжнародних журналістських організацій;

- фахівці, що бували у подібних відрядженнях, рекомендують пройти курси надання першої допомоги та самооборони;

-в разі відрядження у зону воєнного становища обов'язково зверніться до силової структури, чиї підрозділи ведуть бойові дії в передбачуваному місці (МО, МВС, МНБ) та зустріньтеся з офіцером, відповідальним за роботу зі ЗМІ, щоб отримати «добро» на виїзд в «гарячу точку». Бажано, щоб вам виписали відповідний документ, завірений підписом заступника міністра або начальника відділу;

- для офіційного прийому у силовій структурі вам на руках необхідно мати посвідчення про відрядження від редакції, яка посилає вас в зону бойових дій;

- перед тим, як їхати на завдання, ви має повідомити своїм колегам і редакторам, куди конкретно збираєтесь поїхати, і коли плануєте повернутись назад;

- маршрут має бути прорахований так, щоб редакція, яка відправляє вас у «гарячу точку», мала можливість постійно знати, де в конкретний момент часу ви знаходитесь. Якщо ви журналіст-фрілансер, то свій маршрут краще повідомити родичам, друзям або колегам.

Крім того, непогано передбачити можливості термінового виходу з небезпечної зони. Буде виправдано, якщо про запасні варіанти кореспондент не розповість нікому до самого кінця відрядження.

З собою у «гарячу точку» візьміть:

- закордонний паспорт (термін придатності не менш ніж 6 місяців);

- прес-карту;

- міжнародну карту вакцинації;

- інформацію про групу крові, зазначену на ідентифікаційній карті;

- міжнародні водійські права;

- готівку в доларах чи євро (залежно від того, в якій країні доведеться працювати);

- карти регіону, до якого він їде;

- список офіційних контактних осіб або планованого маршруту (дипломатичні представництва, міжнародні організації);

- мобільний телефон з зарядним пристроєм;

- номери організацій, які можуть прийти на допомогу;

- аптечку для надання першої допомоги;

- якщо ви відправляєтесь в зону стихійного лиха або техногенної катастрофи, візьміть засоби для знезараження води - знайти бутильовану на місці буде важко.

Необхідно особливу увагу приділити багажу, який ви плануєте взяти з собою. Найкраще мати рюкзак, щоб руки залишалися вільними для ручки, блокнота, теле-, відео- або фотокамери. Слід узяти з собою продукти тривалого зберігання (крупи, консерви, печиво тощо), достатній запас відеокасет або цифрових карт пам'яті.

Залежно від тривалості поїздки або кліматичних особливостей країни, в яку ви направляєтесь, необхідно підібрати правильний одяг: чи то теплу куртку з капюшоном, черевики з високою халявкою, чи варіант більш весняний - легку куртку, штани та кросівки. Незалежно від прогнозів синоптиків, у журналіста у відрядженні обов'язковим атрибутом в рюкзаку є - дощовик та головний убір. В арсеналі необхідно мати годинник, а також спеціальний металевий жетон, де повинні бути вигравірувані всі необхідні дані.

Одяг не повинен бути яскравим, фахівці рекомендують вибирати переважно темні кольори. Не слід надягати на себе армійську камуфльовану форму. Журналіст не повинен брати в руки зброю і носити військову форму - це правило, прийняте в усьому світі. Задля власної безпеки слід утриматися й від носіння прикрас. А от гроші можуть стати в нагоді в скрутну хвилину, однак сума не повинна бути занадто великою (також із міркувань про безпеку). Журналістам-газетярам за наявності вільного місця в багажі рекомендовано узяти екземпляри їх газети, щоб роздати їх солдатам і офіцерам на передовій. Стануть в нагоді і дрібні сувеніри, що мають на війні практичну цінність - сигарети, сірники, запальнички, ручки, конверти тощо. Не потрібно купувати дорогі подарунки - ви їдете виконувати свою роботу, а не в гості.

Добиратися на місце роботи бажано разом з військовими, на їх транспорті, або разом із представниками офіційних структур. Таким чином відпадуть багато питань, пов'язаних з поїздкою. Якщо ж ви відправляєтесь в «гарячу точку» самотужки, розробіть найкоротший маршрут поїздки, бажано з найменшою кількістю державних кордонів, що необхідно перетнути.



3.2 Правила поведінки журналіста в екстремальних умовах

Для забезпечення нормальної, а головне - безпечної роботи в екстремальних ситуаціях:

- виробіть програму дій, зауваживши основні нюанси на місці. План буде корегуватися по ходу розвитку подій;

- познайомтеся з офіційними представниками місцевої влади і повідомте їм про передбачувані місце і час свого перебування. Вам не слід розглядати це як замах на ваші права і гідність: краще, щоб про ваше місцезнаходження знали у владних структурах - в цілях вашої ж безпеки. Чітко викладіть мету своєї поїздки, уникаючи загальних фраз типу: «Хочу написати щось про війну/теракт/стихійне лихо». Найкраще, попросіть дозволу зустрітися з солдатами, офіцерами чи працівниками МНС, які перебувають на місці подій. Не пригнічуйтесь через те, що вам не приділятимуть належної уваги. Люди також знаходяться і працюють у «гарячій точці» як і ви, клопоту їм і так вистачає, а тут ще одна турбота - спілкуватися з журналістом і дбати про його безпеку. Однак, якщо у вас є дозвіл від начальства, то вам зобов'язані забезпечити виконання редакційного завдання;

- намагайтеся не обтяжувати офіцерів своєю персоною. Якщо вас пригощають за спіл ним обідом, до загального столу обов'язково дістаньте що-небудь зі своїх припасів. Не вживайте багато спиртного, навіть якщо вам пропонують, це може негативно сказатися на взаємовідносинах з працівниками, а отже і на вашій роботі;

- при зустрічі з військовими та рятувальниками не обов'язково хизуватися своїми подвигами. Людей, які щодня бачать кров та смерть, важко чимось здивувати. Навпаки, ваші хвастощі викличуть неприязнь ось. Не обов'язково показувати, що ви не новачок на війні, хоча вчасно вставлена ??фраза типу: «На війні в Афганістані / Під час торнадо в Канаді був випадок ...», - дозволить вашим співрозмовникам самим зробити свій висновок про вас;

- у розмові з солдатами не задавайте дурних запитань типу: «Скільки ворогів ви вбили особисто?» У бесідах прагніть не тільки розпитувати, але й самі розповідайте про обстановку в світі, про те, що робиться в країні;

- знайомтеся з людьми, що прямують з вами в одну сторону, або є вихідцями міста, в яке ви направляєтесь. Попутник в ході розмови може підказати вам якусь цікаву тему, наприклад, розповість про подвиг якогось солдата чи офіцера, чи про проблеми, які виникають на війні. Одним словом, намагайтеся розширити коло своїх знайомств;

- у разі, якщо місцеві жителі агресивно налаштовані до журналістів, слід не афішувати свою роботу. Якщо ваша присутність може погіршити ситуацію, припиніть використання записуючого обладнання, а в більш гострих випадках і зовсім приберіть його;

- будьте ввічливі, тоді оточуючі люди будуть ставитись до вас з більшою повагою, це допоможе уникнути неприємних моментів;

- повідомляйте про себе місцевим людям, яким довіряєте. Будьте завжди в центрі подій, дізнавайтесь від влади або людей, звідки чекати неприємностей;

- завжди носіть із собою посвідчення особи, міжнародну прес-карту та готівку в національній валюті країни чи в доларах;

- ніколи не носіть з собою зброю, не вбирайтеся в одяг зеленого кольору, або у щось подібне, що може нагадувати солдата. До речі, не рекомендовано вдягатися й «зухвало», що стало би приводом для зайвої уваги від місцевих жителів. Добре ставлення місцевих жителів, особливо представників старшого покоління, викличе приїжджаюча жінка, яка з'являється на людях в хустці; не зрозуміють тих журналісток, які не знають міри у використанні косметики. Необхідно керуватися одним «золотим правилом»: чим менше напоказ, тим краще для роботи і спілкування;

- нескромність та неповагу до співрозмовника місцеві жителі можуть угледіти в таких, на європейський погляд, цілком нешкідливих жестах і звичках, як, наприклад, закидання ноги на ногу в присутності співрозмовника. Така поведінка особливо негідна для жінки на території сходу;

- розмовляти, тим більше про щось розпитувати людину бажано лише після того, як знайомство відбулося. При цьому краще слідувати загальноприйнятим умовностей: представитися, коротко і в загальних рисах поцікавитися станом здоров'я і справ членів сім'ї, а вже потім переходити до розпитів та інтерв'ю. Встановлення більш довірчих, неформальних відносин, а значить, і більшої відвертості посприяє і вашою увагою до хворих і старих людей. Але треба орієнтуватися по ситуації. Наприклад, на Заході і, зокрема, в Європі вважається непристойним розпитувати про хвороби і якісь сумні сімейні обставини, на Сході ж навпаки - це розцінюється як прояв чуйності, і навіть вихованості;

- під час інтерв'ю з потерпілими, що знаходяться в шоковому стані після трагедії, беріть до уваги можливість перекручення фактів, зверхньої емоційності, що може мимоволі передатися й телеаудиторії. Не тисніть на скорботних родичів з метою отримання інтерв'ю;

- щоб уникнути звинувачень у шпигунстві, не беріть з собою бінокля або пристроїв з антеною. Будьте обережні з предметами, що нагадують зброю;

- гострих ситуацій, можливо, виявиться набагато менше, якщо ви будете знати про деякі особливості укладу життя і місцевих моралі і звичаї. Наприклад, у тих випадках, коли влаштовують якісь масові заходи, і при цьому передбачається частування, з'являються додаткові особливості в силу етнічних відмінностей. Зокрема, у узбеків і таджиків чоловіки і жінки розміщуються в таких випадках роздільно, у європейських країнах - разом;

- при виконанні редакційного завдання проявляйте особливу делікатність, зачіпаючи міжетнічні відносини. Ваше особисте - і вашого редактора - справа, як подавати цей аспект життя регіону в своєму ЗМІ. Однак в ході зустрічей та інтерв'ю вам слід поводитися так, щоб не спровокувати нехай хоча б серед кількох людей конфлікт, що має етнічне забарвлення;

- при зборі матеріалу ніколи не задавайте своїм співрозмовникам питань про міжетнічні проблеми «в лоба» та ще в присутності представників іншої національності. Найкраще, якщо ви обійдетеся взагалі без згадки про якісь конфліктні ситуації, сформулювавши свої питання так, щоб ваші співрозмовники самі згадали про це першими;

-не очікуйте від інтерв'юйованих щирості і в тому випадку, якщо розпитуєте їх про місцеві проблеми у присутності представників владних структур. І навпаки, задаючи чиновникам питання, в тому числі і прилюдно, ви змусите їх бути по можливості щирими;

- можливості безпечно виконати свою роботу залежать від наступного: чи має поліція доступ до ваших матеріалів після завершення демонстрації або громадських заворушень. Ви можете наразитися на велику небезпеку, якщо люди, котрі беруть участь у мітингу, визнають вас за того, хто збирає докази;

- якщо захочуть конфіскувати плівку, тримайте при собі одну з старих і непотрібних, або фальшивий диск, який можна було б віддати, якщо вас примусять;

- при висвітленні терористичних актів, воєнних дій, міжетнічних конфліктів тощо про всяк випадок майте при собі білий прапор;

- якщо ви працюєте в зоні техногенної чи природної катастрофи, остерігайтеся мародерів та злочинних груп, які, як правило, часто з'являються на «арені» під час катаклізмів;

- наперед поставте свій стільниковий телефон у режим набору екстреного номера за випадку необхідності;

- домовтесь з редакцією про кодові слова, які будуть означати, що ви в безпеці або в небезпеці;

- обдумайте наперед моменти, пов'язані з вашим пересуванням;

- якщо ви один, об'єднайтесь на певний час з іншим журналістом, для того щоб один за одним наглядати;

- уникайте прямого репортажу з місця події, розвиток якої, як показує практика, неможливо передбачити;

- не вірте всьому, що вам розповідають. Міжнародні недержавні організації спочатку стають на бік постраждалої сторони. Вони хочуть викликати інтерес до своєї історії, і у них є, про що розповісти: часто ця розповідь шокує навіть без додаткових зусиль з боку цих організацій зробити його емоційним. Пам'ятайте про це, коли отримуєте інформацію не безпосередньо від свідків подій, а в переказі;

- не відмовляйтеся вислухати іншу сторону і представити конкуруючі точки зору. Причиною ігнорування другої сторони є багаторічна історія виховання в моноідеологічному режимі, а також зайва сугестивність і вразливість, коли репортер піддається чарівності одного оповідача і забуває про багатьох інших. А іноді самі журналісти «глушать» інші голоси ще й по іншому міркуванню: ця точка зору більш прибуткова в прямому і переносному сенсі. Уникаючи даної помилки, інформація до вас, як журналіста, так і для аудиторії надходитиме збалансована та рівноправна. Особливо не можна нехтувати даним правилампри висвітленні воєнних дій та конфліктів;

- запишіть та збережіть усі номери телефонів співрозмовників, якою б незначною на перший погляд не була їх посада. Скромний сільський вчитель або агроном завтра може стати джерелом дуже важливої ??інформації з даного регіону.

При роботі в зоні проведення контртерористичної операції рекомендовано вживати певних заходів власної безпеки.

- довести до відома керівника контртерористичної операції про свій намір висвітлювати події, якщо це не несе реальну і безпосередню загрозу встановлення контролю над діями і публікаціями журналіста, а, отже, зриву його місії;

- у випадку, якщо від керівника контртерористичної операції надійде пропозиція використовувати вас як свого агента, відмовитися від цієї пропозиції, якщо це суперечить вашій місії, як журналіста;

- тримайте при собі і на першу вимогу пред'являйте редакційне посвідчення чи інший документ, що посвідчує особу та повноваження журналіста в зоні проведення контртерористичної операції;

- намагайтеся сховатися при перестрілці, не розгулюйте в зоні видимості терористів, так як навіть в оптичний приціл снайпер може не відрізнити журналіста від учасника контртерористичної операції, або, навпаки, вистежувати саме представника ЗМІ;

- коли дії терористів реально і безпосередньо загрожують безпеці журналіста, в такому випадку журналіст може самостійно вирішувати власну долю і, або спробувати залишитися нейтральним спостерігачем, або взяти в руки зброю і вступити в бій, але пам'ятайте й про те, що кореспондент позбавляється захисту права у випадку, коли він безпосередньо приймає участь у бойових діях.

Перед поверненням з відрядження постарайтеся знову побувати в місцевих установах влади і подякувати їх співробітникам за сприяння (особливо якщо вони дійсно допомогли) і по можливості зв'яжіться з вашими недавніми співрозмовниками, щоб ще раз виказати їм свою дяку за співпрацю. Це не лише жест ввічливості, а й запорука подальшого тісного спілкування при необхідності.

3.3 Обробка зібраної інформації та написання журналістського матеріалу

Після виконання завдання складіть звіт для того, щоб уникнути припущених помилок в майбутньому. Всі зібрані матеріали зберігайте в надійному місці. До матеріалів слід віднести: записні книжки, касети, показання свідків, копії документів, фотографії. Окрім підготовки сюжету чи статті для ЗМІ все це може знадобитися і в суді.

Під час обробки отриманої інформації стосовно певного терористичного акту, стихійного лиха чи катастрофи:

- подавайте всю важливу інформацію, яку здобули. Не варто викладати власні оцінки, краще просто озвучувати факти;

- зробіть акцент на швидкій та точній передачі основної фактичної інформації, такої як час, місце розташування, місце від'їзду, місце призначення, маршрут, номер рейсу (у разі авіакатастрофи, наприклад);

- не озвучуйте жодних припущень, не підкріплюючи їх інформацією з офіційних джерел або результатами досліджень фахівців у даній галузі. Формула Анатолія Аграновського: «Бачив сам, розповідали, припускаю» означає необхідність чіткого розмежування і позначення способів отримання інформації журналістом. Всі «розповіді» слід перевіряти додатково, як втім, припущення та чутки. У тому випадку, коли чутки стають предметом інтересу журналіста, слід все ж: спробувати відшукати джерело і опитати підтвердити інформацію; у разі відмови, - знайти інших, хто може і бажає підтвердити чутки. Ті ж самі дії можливі і тоді, коли журналіст повідомляє інформацію, передуючи її сполученнями типу «за відомостями з джерел, що заслуговують довіри», «як нам стало відомо». Один із способів перевірки чуток - офіційний запит редакції;