Проблеми висвітлення екстремальних подій, терактів та катастроф на телебаченні

- у випадках засухи або циклону не називайте розмір втрат урожаю в грошовому еквіваленті, поки немає можливості отримати точні дані з надійного офіційного джерела;

- користуйтеся правом та обов'язком журналіста «перевіряти достовірність наданої йому інформації». Суть у тому, що Цивільний Кодекс України в частині 1 статті 152 «Захист честі, гідності та ділової репутації» припускає презумпцію відповідальності журналіста, як і всякого іншого громадянина, за поширені ним відомості. «Громадянин вправі вимагати по суду спростування, ганьблять його честь, гідність чи ділову репутацію відомостей, якщо хто поширив такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності». Журналіст апріорі, за визначенням, заздалегідь змушений готуватися забезпечити юридично належними способами захист використовуваних в публікації або передачі відомостей. Відомо, що в Законі України«Про інформацію» зафіксована одна і та ж норма в двох статтях: 47 «Права журналіста»та 49 «Обов'язки журналіста»- перевіряти достовірність наданої йому інформації. Правила для цього вельми невибагливі: передзвонити джерелу і в готовому для опублікування матеріалі ще раз перевірити ще раз цифри, точність відтворення цитат, інші дані; звернутися до існуючих документів, копії яких завжди бажано мати в архіві; зустрітися з очевидцями, свідками (не менше двох);показати матеріал досвідченим колегам, редактору;порадитися з експертами;нарешті, дати для оцінки юристу.Перевіряти достовірність відомостей вкрай важливо ще й тому, що судді, як правило, вбачають умисел у діях журналіста, знехтував вимогами перевірки інформації, а ця обставина значно ускладнює становище і редакції, і автора опублікованого матеріалу.

- не допускайте мовної, стилістичної приблизності і недбалості, не використовуйте невтішні та необачні епітети. Мова йде не про заборону використання епітетів. Більш того, без цієї частини мови газетні статті, новинні сюжети здаються прісними,однак практика підказує: значно безпечніше не використовувати стосовно людей хльосткі епітети, наприклад, називати когось«недоумкуватим», а продемонструвати набір фактів, який сам приведе аудиторію до тієї ж оцінки;

- забезпечте недоторканість вашому матеріалу. Ви повинні чітко знати рамки законності дій журналіста, перебуваючи на території іноземної держави. Якщо немає ніякої можливості забезпечити підготовлений матеріал у межах даної країни, то чи можливий варіант зберігання матеріалу про громадські заворушення за її межами (наприклад, в мережі Інтернет). Для зв'язку і передачі матеріалів можна задіяти всі можливі канали, в тому числі телефони, електронну пошту, факс працюючих у зоні відрядження державних і неурядових організацій, при необхідності попросити допомогу у колег і місцевих жителів;

- під час написання матеріалу уникайте кліше. «Серце темряви» - назва книги Джозефа Конрада, написаної на початку ХХ століття і присвяченої подорожі уздовж річки Конго. Зовсім необов'язково вказувати Конго в заголовку, якщо пишете про країну;

- мисліть оригінально, дивіться на події з боку: намагайтеся знайти історії, які ще не розказані, і які виходять за рамки кліше;

- не намагайтеся докопатися до остаточної істини. Вона існує, але дістатися до неї дуже складно. Як журналіст ви змушені спиратися на ті дані, які вам вдалося зібрати, спілкуючись з людьми, крім, випадків, коли ви бачили події своїми очима;

- не виривайте деталі з контексту. Це може призвести до спотворення інформації, її перекручуванні, а отже - до надання невірної інформації глядачам чи читачам;

- перед тим, як використовувати інформацію, задавайте питання. Факти та цифри ні про що не говорять без контексту. По-перше, поставте перед собою питання: що я знаю про те, як були зібрані ці дані? до якого тимчасового періоду ці дані відносяться? Не використовуйте ці цифри, якщо не знаєте даних подробиць;

- не забувайте про людське обличчя страждань. Сексуальне насильство та зґвалтування- це жахливі злочини, як і будь-які людські страждання. Коли ви готуєте репортаж, не забувайте про те, що у всіх заголовків та історій є людське обличчя;

- будьте уважні до слів, які використовуєте: юридичний термін «геноцид» має конкретне значення і визначення. Не слід застосовувати його автоматично тільки на тій підставі, що було вбито велику кількість людей. Не використовуйте такі терміни, як шахід, маючи на увазі терориста-смертника. Використання даної дефініції веде до розпалювання релігійної ворожнечі, створює у мусульман відчуття стану війни з іновірцями, оскільки шахід в ісламі зовсім не воїн-смертник.

- не йдіть на поводу у чужих інтересів. Час має дуже важливе значення: пам'ятайте, що дуже часто зацікавлені сторони повідомляють інформацію, приурочену до політичних подій. Наприклад, перед дебатами в Раді Безпеки ООН недержавні організації закликають до дій. Як журналіст ви самі встановлюєте порядок денний, не дозволяйте іншим встановлювати його для вас.

- не ігноруйте тиск, який чиниться на місцевих журналістів. Наприклад, журналісти в Конго працюють абсолютно в інших політичних умовах, які дуже відрізняються від тих умов, в яких пощастило працювати європейцям. Вони постійно стикаються з цензурою (або самоцензурою), переслідуваннями, приниженнями і погрозами фізичної розправи - ??дуже часто вони просто не можуть висвітлювати те, що вони хотіли б висвітлити;

- під час монтажу сюжету не стикуйте двох самостійних за змістом фактів, сюжетів, фотографій. Вони можуть не тільки посилити значення одне одного, а й створити інший зміст;

- не використовуйте шокуючи відеокадри, не показуйте трупи людей, бо це може викликати у глядачів травматичні переживання, подібні до переживань у справжніх очевидців події;

- обирайте за основну мету прагнення вплинути на людей за допомогою свого сюжету, допомогти пережити травму, впоратися з ситуацією, а не шокувати, здивувати чи налякати;

- труп може бути за крайньої необхідності показаний загальним планом, але непотрібних крупних планів потрібно уникати. Великі плани осіб та серйозних травм повинні показуватися в мінімальному обсязі;

- використовуйте сцени страждання лише в разі потреби і лише для розуміння важливості інформації для публіки;

- не будуйте матеріал на особистому горі якоїсь сім'ї для сенсаційного ефекту, поважайте право на приватне життя;

- люди не повинні дізнаватися по радіо або телевізійним повідомленням про вбивство своїх родичів. Подбайте про те, щоб уточнити у найближчих родичів установчі дані людей, що померли або пропали безвісти. Не називайте прізвища, поки не переконаєтеся, що найближчі родичі вже проінформовані про це;

- вибирайте оптимальний час для показу будь-яких сцен насильства, шокуючи кадрів тощо;

- уникайте невиправданого натуралізму в описанні наслідків теракту, стихійного лиха чи катастрофи;

- замість підкреслення безглуздості того, що відбувається, безглуздості загибелі близьких, зосередьте свою увагу на співпереживанні, готовності держави допомогти та підтримати потерпілих;

- при висвітленні етнічних конфліктів не апелюйте до побутових стереотипів, не використовуйте образливу для певних національностей лексику.

При висвітленні терористичних актів журналіст має пам'ятати декілька правил та рекомендацій:

- згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» заборонено поширювати через ЗМІ опис спеціальних засобів, технічних прийомів, тактики боротьби, складу учасників контртерористичних дій. У випадку порушення норм для редакцій ЗМІ передбачені форми покарань: від офіційних попереджувальних листів до вилучення тиражу і закриття редакції;

- не розповідайте про плани учасників контртерористичного загону, бо в курсі подій можуть опинитися і терористи, що призведе до зриву операції та стане загрозою для життя заручників;

- не підіймайте статус терористів, використовуючи словосполучення типу «бригадний генерал», «польовий командир», «військовий трибунал» тощо;

-не пропагуйте та не виправдовуйте екстремістську діяльність злочинців;

- не випускайте в ефір інтерв'ю з терористами, не цитуйте їх, бо це може сприяти передачі кодових повідомлень спільникам. Прямі звернення журналістів до суспільства іноді стають причиною співчуття громади до зловмисників;

- не демонструйте у відеоряді військовополонених, а також заручників, тому що це може негативно вплинути на психологічний стан родичів потерпілих.

3.4 Правила поведінки журналіста під час викрадення

Журналіста можуть викрасти, щоб привернути увагу широкої громадськості, через помсту, помилково, або для того, щоб використати працівника ЗМІ як гарантію безпеки.

По-перше, оцініть потенційні ризики того, що ви можете стати заручником, іякщо ви в групі ризику, візьміть до уваги дані рекомендації:

- якщо викрадач озброєний, у вас немає шансів,якщо ж він неозброєний, ви можете здійняти галас з метою привернення уваги. Вдайте, що ви непритомний, це допоможе ускладнити дії викрадача, коли він намагається посадити вас в свій автомобіль;

- під час раптового викрадення, злочинці роблять ставку на те, що їх жертва буде деморалізована і приведена в сум'яття. Крики збільшать рівень адреналіну в крові і допоможуть вам чинити опір;

- якщо вас взяли в заручники, нагадуйте собі, що багато людей виживали в такій ситуації і благополучно повертались. Ви втратили фізичний контроль, але не втрачайте контроль над своїми думками. Щоб пережити тривалий період стресу, слід навчитись позитивно сприймати дійсність. Намагайтеся не виявляти свої емоції настільки довго, наскільки це можливо, а кращеспрямуйте свої роздуми на те, як діяти далі;

- налаштуйтесь психологічно, що дуже швидко вас не звільнять,але звільнять обов'язково;

- не дозволяйте своїм викрадачам поводитися нелюдяне. Намагайтеся зав'язати стосунки, іякщо це вдасться, ви, можливо, уникнете фізичного насилля.

-спробуйте зробити так, щоб вони побачили в васпо-перше людину, а не заручника.Розкажіть про свою родину і,якщо злочинці не забрали ваші особисті речі, дістаньте фотографію сім'ї;

- не допускайте дій, які можуть спровокувати нападаючих до застосування зброї;

-не дивіться в очі злочинцям, не поводьтеся зухвало;

- виконуйте вимоги злочинців, не заперечуйте їм, не ризикуйте своїм життям і життям оточуючих, не допускайте істерики і паніки. Постарайтесь бути ввічливим і не чиніть опір викрадачам;

- якщо є можливість поговорити з викрадачами, постарайтесь донести до них, що ви - цивільна особа, що журналістам відведена важлива роль переконатися у тому, що всі сторони конфлікту однаково висвітлені;

- перш ніж що-небудь зробити - питайте дозволу (сісти, встати, попити, сходити в туалет і т.д.);

- якщо ви поранені, намагайтесь не рухатися, цим ви зможете запобігти додатковій втраті крові;

- вам невідомо, як довго триватиме ваше перебування як заручника, тому поводьтеся так, якби воно тривало протягом довгого часу. Щонайшвидше постарайтеся звикнути до цієї атмосфери,не дозволяйте собі забитися в куток і вийти з психічної рівноваги;

- використовуйте будь-які способи для релаксації організму. Наприклад, плануйте, чим займетеся після повернення додому,думайте про свята в оточенні рідних та друзів,напишіть подумки листа, спробуйте пригадати уривки віршів тощо;

- якщо вас утримують більше одного чи двох днів, спробуйте попросити про дрібні поблажки. Попросіть, наприклад, не тримати в ланцюгах, дати мило, дозволити написати листа дочці тощо. Ні за яких умов не чиніть опору, але залишайтесь наполегливим в рамках дозволеного. Якщо ваше прохання не примушує викрадачів йти на ризик, вони можуть погодитись. Якщо вам вдасться добитись маленьких поблажок, вважайте, що ви виграли інтелектуальний бій;

-якщо вас тримають одного і поводяться жорстоко, спробуйте скористатися вашою самотою в думках. Якщо ви релігійна людина, поговоріть з Богом, помоліться,якщо ні, уявіть, що розмовляєте з близькою людиною. Розкажіть їм про те, як збираєтесь пережити цей тимчасовий дискомфорт;

- не вірте обіцянкам про ваше швидке звільнення і пам'ятайте: навітьякщо відбуваються переговори, вони можуть затягнутись. Ваші викрадачі, можливо, схильні до помилкового оптимізму, або просто з вами граються. Поводьтеся так, ніби збираєтеся залишатися в заручниках тривалий час-це допоможе підтримати самодисципліну і пом'якшити розчарування;

- при вашому звільненні працівниками спецслужб лежіть на підлозі обличчям вниз, голову закрийте руками і не рухайтеся; тримайтеся, по можливості, подалі від отворів дверей, вікон; у жодному випадку не біжіть назустріч працівникам спецслужб або від них, оскільки вас можуть прийняти за злочинців;

- якщо викрадачі достатньо компетентні, до докладуть максимум зусиль для вашої охорони. Будь-яка спроба приречена на провал, якщо немає якихось зовнішніх джерел, або ж вдало використаного елементу раптовості. Питання втечі залежить від вашого фізичного й емоційного стану:наслідки невдалої спроби вибратися із заручників можуть погіршити ваше становище. З іншого боку, якщо ви відчуваєте, що ваше життя в небезпеці, то вам нічого втрачати. Ознаками, що ви в небезпеці, можуть бути: звільнення полонених, які працюють на інші компанії, а про ваше ж звільнення немає мови; ваші охоронці змінили до вас ставлення і стали жорстокіші; вас перестали годувати і звертати увагу на фізичний стан.

Дотримуючись основних пунктів перелічених правил та рекомендацій щодо поведінки журналіста у «гарячих точках», можна оперативно зробити змістовний, вичерпний матеріал про екстремальну подію, уникнувши негативного впливу на маси, та убезпечити власне здоров'я. Головне, пам'ятайте, що жодна історія чи репортаж не варті життя, і якщо журналіст потрапив у зону ризику, необхідно поспішити вийти з неї, аби уникнути серйозної трагедії.

Демократизація суспільного життя країни надала журналістам федеральних і регіональних ЗМІ можливість висвітлювати бойові дії і наслідки катаклізмів безпосередньо з місця дії. Тим самим загострилося питання щодо етичності написаних та відзнятих матеріалів, а також безпеки здоров'я та життя кореспондентів, що працюють у екстремальних умовах.

Держави повинні приділяти достатньо уваги, людських та матеріальних ресурсів запобіганню нападів на журналістів, розслідуванню таких нападів, коли вони відбуваються, і негайному притягненню винних до судової відповідальності, що знизило б об'єктивні ризики для безпеки життєдіяльності працюючих у «гарячих точках». Але в першу чергу журналісти мають самі піклуватися за себе, тому дотримання основних правил та рекомендацій, систематизованих вище, допоможуть не лише оперативно написати змістовний, вичерпний матеріал, не завдаючи моральної та матеріальної шкоди аудиторії, а також убезпечити власне здоров'я та життя.

ВИСНОВКИ

Сучасні ЗМК є потужною психологічною зброєю, і некоректне інформування про катастрофи, терористичні акти та екстремальні події може завдати суспільству серйозної шкоди.

У магістерській роботі детально розглянута специфіка роботи журналіста в «гарячих точках» на прикладі досвіду освітлення екстремальних подій в різних країнах світу. Також в роботі проаналізовані основні дослідження щодо етичної складової в сегменті «екстремальної» журналістики. В аналізі ми спиралися на праці В. Ф. Іванова, В. М. Амірова, Р. Блюма, А. С. Вартанова, О. Д. Кузнєцової, С. А. Муратова, Є. В. Прохорова та О. М. Романюка.

Ми детально зупинилися на аналізі новинних сюжетів сегменту «екстремальної» журналістики на українському телебаченні. Загалом було опрацьовано та проаналізовано понад 160 новинних сюжетів про найбільш масштабні терористичні акти, катастрофи та стихійні лиха за період з 2000 по 2012 роки на 9 українських центральних телеканалах, що дало змогу визначити недостатній рівень кваліфікованості журналістів питаннях висвітлення екстремальних подій на телебаченні. Наукове дослідження роботи кореспондентів в даній тематиці дало змогу виявити ряд основних помилок журналістів, випускаючих редакторів та режисерів монтажу у висвітленні терактів, катастроф та стихійних лих. До них відносяться порушення багатьох пунктів Етичного кодексу журналіста, а в окремих випадках і порушення Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

На прикладі сюжетів у випусках новин на українському телебаченні в роботі проаналізовано приклади вдалого та невдалого використання окремих засобів подачі матеріалу для висвітлення екстремальних подій, доречного та недоречного їх застосування для досягнення певних комунікативних цілей.

Світова спільнота журналістів, редакторів, видавців і мовників зацікавлена в тому, щоб мати єдині і досить деталізовані стосовно до різних ситуацій орієнтири професійної поведінки, які можуть далі конкретизуватися в регіональних, національних або корпоративних етичних кодексах. Принципово важливо, щоб ці орієнтири були вироблені самим співтовариством, за участю психологів, соціологів, етнологів, теологів та інших експертів, а не нав'язані ззовні. Вироблення єдиних стандартів у висвітленні екстремальних подій повинно покласти край взаємним обвинуваченням у застосуванні «подвійних стандартів».

Значної уваги у науковій роботі приділено питанням безпеки журналістів під час роботи в екстремальних умовах. Статистика засвідчує, що щорічно заручниками ситуації, а також її жертвами стають сотні журналістів по всьому світі. Тому, використавши ряд посібників, статей та блогів журналістів, що працюють в «гарячих точках», ми розробили ряд основних рекомендацій висвітлення кореспондентами екстремальних подій на телебаченні.

Порятунок журналістів у небезпечних відрядженнях не повинно залишатися справою рук тільки журналістів. Державні, громадські організації просто зобов'язані зробити все від них залежне, щоб така важлива функціональна частина сучасного суспільства, як журналістика, вийшла зі списку небезпечних професій.

Отже, висвітлення тероризму та катастроф - одне з найважливіших і важких завдань, що стоять перед глобальним телебаченням. І ніколи невідомо, коли й кому з цим прийдеться зустрітися під час професійної діяльності. Кожному журналісту необхідно володіти хоча б базовими знаннями того, як правильно висвітлювати події екстремального характеру у ЗМІ відповідно законодавчим та етичним вимогам, а дана магістерська робота є своєрідним універсальним посібником у для роботи у «гарячих точках».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста. Москва: Мысль, 1991. 158 с.

2. Александровский Ю. А. Пограничная психиатрия и современные социальные проблемы. Ростов-на-Дону: Ростов, 1996. 256 с.

3. Амиров В. М. Журналистика экстремальных ситуаций (конспект лекций). Екатеринбург: Полар, 2008. 51 с.

4. Артемов В. Л. Массовые коммуникации и массовое сознание: Сборник научных статей. Москва: МГИМО(У) МИД РФ, 2001. 204 с.

5. Блюм Р. Етика засобів масової інформації: проблематика та практика. Сучасне та майбутнє в плюралістичному суспільстві [за ред. Л. З. Москаленка та ін.].Київ: Центр вільної преси, 1999. С. 82-87.

6. Бондар Ю. Свобода слова: українська лірика. Київ: МАУП, 2004. 144 с.

7. Бусел В. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2005. 1728 с.

8. Вайшенберг З. Новинна журналістика: Навчальний посібник [за загал. ред. В. Ф. Іванова]. Київ: Академія Української преси, 2011. 262 с.

9. Вартанов А. С. Актуальные проблемы телевизионного творчества: На телевизионных подмостках: Учебное пособие. Москва: Высшая школа, 2003. 316 с.

10. Ващенко Н. Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства. Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005.136 с.

11. Глебова Е. Война - это совсем не то, что вы думаете.Журналист. 1993. № 8. С. 6-9.

12. Гребенчук Ю. Медиа, терроризм и евроатлантическая интеграция. Київ: ЦСЭИ «Диаматик», 2007. 71 с.

13. Грищук В. К. Терроризм: проблема понятия. Актуальные проблемы государства и права. 2000. №8. С. 16-17.

14. Губерський Л. В.,КамінськийЄ. Є. Інформаційна політика України: європейський контекст. Київ: Либідь, 2007. 360 с.

15. Жаринов К. Терроризм и террористы: Исторический справочник. Минск: Харвест, 1999. 96 с.

16. Закон України № 25 «Про боротьбу з терроризмом» від 23 липня 2003 р. / Верховна Рада України. Офіц. вид. Київ: Парламентське видавництво, 2003. 39 с.

17. Закон України № 32 «Проінформацію» від 11 липня 2011 р. / Верховна Рада України. Офіц. вид. Київ: Парламентське видавництво, 2011. 71 с.

18. Здоровега В. Й. Вступ до журналістики. Львів: Наука, 1995. 578 с.

19. Зусин В. Я. Этика и этикет общения: Учебное пособие для студентов вузов и техникумов. [3-е изд., перераб. и доп.]. Мариуполь: Издательство «Рената», 2006. 272 с.

20. Іванов В. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика: Підручник. [2-ге вид., випр.]. Київ: Вища школа, 2007. 231 с.

21. Карпачова Н. Право на інформацію: свобода слова, думки, вільноговираженняпоглядів: щорічна доповідь Уповноваженого з прав людини. Голос України. 2001. С. 12-14.

22. Кібл Р. Журналістська етика. [переклад Смоляк Д.І.]. Київ: Київська типографія, 2007. 190 с.

23. Кодекс професійної етики українського журналіста [упор. А. Зіненко] Журналіст України. 1997. № 5. 30 с.

24. Колобов О.А. Терроризм и контртерроризм в современном мире: Аналитические материалы, документы, глоссарий [научно-справочное издание]. Москва: Экслит, 2003. 240 с.

25. Кузнецова Г. В. ТВ-журналистика: критерии профессионализма. Москва: РИП-холдинг, 2003. 476 с.

26. Кузнецова О. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. Львів: Світ, 1998. 96 с.

27. Кузнецова О. Правові й етичні норми журналістики: тексти лекцій. Львів: Львів, 1993. 78 с.

28. Лебедева М. М. Политическое урегулирование конфликтов. Москва: Аспект Пресс, 1997. 212 с.

29. Лазутина Г. В. Профессиональная этика журналиста: Учебное пособие. Москва: Аспект Пресс, 1999. 299 с.

30. Моніторинг плітичних новин. Основні результати: за даними Академії Української Преси за участю співробітників Інституту соціології НАН України за червень 2012 р. 10 с.URL: : http://www.aup.com.ua.

31. Москаленко А. З. Етика журналіста: між боротьбою за тираж і об'єктивною інформацією. Журналіст. 1997. № 6. С. 6-9.

32. Муратов С. А. ТВ - эволюция нетерпимости (история и конфликты этических представлений). Москва: Логос, 2001. 187 с.

33. Муратов С. А. Телевизионное общение в кадре и за кадром: Учебное пособие. Москва: Аспект Пресс, 2003. 354 с.

34. Мягченко О. П. Безпека життєдіяльності людини та суспільства. Київ: Центр учбової літератури. 2006. 483 с.

35. Орлова В.В. Глобальные телесети новостей на информационном рынке. Москва: РИП-холдинг, 2003.168 с.

36. Пантелеев Б. Правовые основания доступа к информации в боевых условиях и некоторые особенности взаимодействия журналистов с силовыми ведомствами. Справочник для журналистов, работающих в районах военных действий. Москва: Права человека, 2002. 56 с.

37. Петровский В. Стратегия и инструменты урегулирования конфликтов. Москва: Дипкурьер, 2000. 286 с.

38. Почепцов Г. Г. Информационные войны.Київ: Ваклер, 2001. 378 с.

39. Почепцов Г. Г., Чукут С. А. Інформаційна політика: Навчальний посібник[2-ге вид.]. Київ: Знання, 2008. 663 с.

40. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. Москва: Рефл-Бук, 2002. 352 с.

41. Почепцов Г. Г. Теория и практика коммуникации (от речей президентов до переговоров с террористами). Москва: Центр, 1998. 352 с.

42. Прайс М. Телевидение, телекоммуникации и переходный период: общество и национальная идентичность. Москва: Книга, 2000. 319 с.

43. Приступепко Т.О. Правові засади функціонування сучасних засобів масової комунікації України [за ред. В. В. Різуна]. Київ: Либідь, 2000. 178 с.

44. Прохоров Е. П., ПшеничныйГ. М., ХрульВ. М. Правовые и этические нормы в журналистике. Москва: Аспект Пресс, 2004. 222 с.

45. Саппак В. Телевидение и мы. Москва: Искусство, 1988. 501 с.

46. Романюк О. М. Заручники інформації. Посібник з безпеки для українських журналістів [передм. О. Мані-Кьорл; В. Ф. Іванова]. Київ: Такі справи, 2007. 168 с.

47. Смирнова Е. Журналист в горячей точке: составляющие профессионализма. Минск: Звезда, 1999. 210 с.

48. Смуров Н. Г. Терроризм должен быть. Коммерсант. 2002. №200. С. 13.

49. Трифонов Ю. Собрание сочинений в 4 томах. Том IV. Москва: Художественная литература, 1987. 575 с.

50. Федеральный закон Российской Федерации N 35-ФЗ «О противодействии тероризму» от 6 марта 2006 г. Государственна дума России. Москва: Парламентское издательство, 2006. 62 с.

51. Хлебников И. Н. Информация и терроризм. Независимое военное обозрение. 1997. №42 (69). С.7-10.

52. Хлобустов О. О роли СМИ в противодействии терроризму. Москва: Знамя, 2001. 137 с.

53. Холод А. М. Масс-медиа и гражданское общества. Кривой Рог: Международный исследовательский центр «Человек: язык, культура, познание», 2008. 227 с.

54. Хоффман Б. Терроризм: Взгляд изнутри. Москва: Культура, 2003. 577 с.

55. Шеркович Ю. А. Психологические проблемымассовых информационных процессов. Москва: Мысль, 1973. 215 с.

56. Шостак М. И. Репортер: профессионализм и этика. Москва: РИП-холдинг, 2003. 266 с.

57. Элбакян Н. ЭлбакянВ. Снаряжение и работа журналистов в полевых условиях. Правовые основания доступа к информации в боевых условиях и некоторые особенности взаимодействия журналистов с силовыми ведомствами. Москва: Права человека, 2002. 92 с.

Размещено на Allbest.ru