Телепростір Миколаївщини

У мовознавчій літературі зафіксоване таке його значення: «інтерференція - взаємодія мовних систем при двомовності, яка виникає при мовних контактах або при індивідуальному засвоєнні нерідної мови» [1, 209]. Термін цей своїм значенням близький до слів запозичення, калькування. Але якщо серед запозичень та кальок є не лише невиправдані одиниці, а й виправдані з погляду норми чи навіть її динаміки, то наслідком інтерпретації є виключно відхилення від норми. У такому значенні термін увійшов у науковий обіг, уточнюючи поняття, важливі для розуміння живомовних процесів.

З приводу руйнівної дії запозичень акад. Л. Булаховський писав кілька десятиліть тому: «Корисність запозичання перетворюється в свою протилежність, коли через невпинний тиск численних запозичень у носіїв мови, що йому (цьому тискові) підлягають, занепадають власні творчі сили на мовній ділянці та не розвивається (слабшає) контакт з прямими носіями мовної стихії.

Сила рабського запозичання в певних соціально-історичних умовах, незалежно навіть від того, що запозичаються саме культурні слова, може призвести всередині народу або соціальної групи до шкідливого або небезпечного для її цілісності розпаду, і не дивно, отже, що деякі народи проти цього енергійно борються і знаходять у цій боротьбі красномовних захисників права народів бути в цьому відношенні самим собою [3, с. 270]. У багатьох народів такий захист, що охоплює широке коло питань, стає завданням найбільшої ваги державно-політичних структур, найрізноманітніших інститутів, товариств, організацій, видатних особистостей; він спрямований на збереження самобутніх ознак мови, розширення її функцій; ідеться також про удосконалення її комунікативних можливостей, естетику тексту.

Живильні імпульси для такого самозбереження як вияв незнищеності людського духу, набуваючи найрізноманітніших форм, виникали в різний час і в різних місцях пошматованих українських земель, оживляли пуль народного життя, даючи поштовх регенераційним процесам, і утворювали невидимий для людського ока і не завжди збагненний для нашого розуму покров, який послаблював дію кількасотрічних варварських лінгвоцидів; а механізм знищення мови, витворений зокрема у радянський час, був особливо руйнівний, бо свідомо спрямовували його на розхитування мовної системи зсередини, зближення мов і на реалізацію ідеї творення «нової людини». Юрій Шевельов мав цілковиту рацію, уважаючи лінгвістичним чудом те, що в таких умовах українській мові вдалося не лише вижити, а зберегти основу своєї самобутності.

З наданням українській мові статусу державності інтерференційні процеси не стали менш відчутними; вони продовжують спричинювати свою руйнівну дію і в основному через те, що:

а) у сферу українського публічного мовлення прийшло чимало людей з недостатнім знанням фонетичних, лексичних та граматичних законів державної мови; артикуляційна база таких мовців здебільшого не відповідає природі української мови; їхні помилки, поширюючись переважно через засоби масової інформації, забруднюють ефір і стають серйозною перешкодою для реалізації кодифікаційної ролі ЗМІ;

б) нашою реальністю є не лише двомовність (як правило, несиметрична) а й прагнення частини політиків узаконити як офіційну мову російської держави. Імперські амбіції і завойовницькі плани цієї мови не приховані й очевидні;

в) багатовікова бездержавність сформувала середовища, які дають поштовх інтерференційним процесам. Це функціонування російської мови у великих промислових центрах півдня та сходу держави, а також мовна практика православної церкви московського патріархату. Якраз в Україні, яку підступно і лицемірно позбавляли інформаційного простору, де здеформований жований її звуковий простір, створюються умови для інтерференції посилено руйнівної дії.

Інтерференція найбільше виявляється у середовищі суржикомовних. Суржик з його різновидами - мовленнєва реальність України; він поки що мало вивчений, але з огляду засад культури мови потрактований як явище негативне.

Термін інтерференція дав базу ще для одного утворення - інтерферема, яке своїм формантом - ем/а природно поповнює словотвірний ряд мовознавчих термінів - лексема, фразема, морфема, фонема, інтерферема. Новоутворений термін уживається на позначення мовної одиниці, яка є результатом інтерференційних процесів.

Вони базуються переважно на перенесенні особливостей російської мови в українську на різних рівнях - фонетичному, лексико-фразеологічному, граматичному; інтерфереми стають набутком писемного й усного мовлення. Відсоток інтерферем у мовленні українця може бути дуже різним; він залежить від рівня освіченості, впливу середовища, у якому перебував мовець, вироблених навичок самоконтролю тощо.

Порівняно легко, принаймні теоретично, бо на практиці не завжди бачимо позитивні результати, позбуватися інтерферем у писемному мовленні; тут може допомогти досвідчений редактор, вироблені навички саморедагування, вміння користуватися словниками, яких маємо уже чимало, посібниками, численними порадниками з культури мовлення [1; 2; 6; 8]. Щоправда, певні труднощі доводиться долати щодо дискусійних правописних питань, які ще чекають свого остаточного врегулювання. Упродовж останніх років відчутна тенденція до зменшення різного типу помилок, принаймні у виданнях, що претендують на статус елітарних.

Особливої уваги потребує сьогодні українське усне публічне мовлення, якому впродовж останніх років доводиться долати чималі труднощі, пов'язані із входженням у важливі сфери суспільного і державно-політичного життя, з освоєнням інформаційного простору. Цей різновид публічного спілкування складний для опанування: адже у такому акті ніколи не існує просте кодування змісту чи перекодування інформації; у ньому співіснують різні системи, словесний потік посилюється невербальними засобами, особистість мовця виявляється рельєфніше, ніж у писемному різновиді.

Серед багатьох проблем, які сьогодні виокремилися у сфері функціонування цього різновиду нашого мовлення, варто назвати хоч-би найістотніші:

· значна кількість політиків, посадовців різного рівня не має навичок публічних виступів, свідомо чи підсвідомо навіть уникає їх;

· у багатьох, які вийшли на публічний контакт, особливо через телеканали, вербальна і невербальна поведінка не завжди відповідає прийнятим стандартам, чимало людей усномовних професій, а серед них і теле - та радіожурналісти, переважно не обізнані із загальними законами успішного спілкування;

· у цій сфері кількість фахових працівників ще не досягла належного критичного рівня, щоб добірним живим словом заповнювати наш простір;

· серед журналістів ще надто мало тих, які здатні професійно організувати наше громадянство на ефективні теле - та радіовиступи;

· з уваги на те, що саме життя активізує громадян для різноманітних публічних виступів, збільшується кількість тих, хто стає перед мікрофоном, потрібні заходи щодо відповідного навчання.

Це з одного боку. З другого - вст. упивши в свою нову фазу розвитку, чому сприяли позамовні чинники і насамперед демократизація суспільства, сучасне українське публічне мовлення активізує можливі ресурси, удосконалює традиційні форми, набуває нових жанрово-стильових обрисів (вуличне опитування, круглі столи, дискусії, дебати, пожвавлення товариського життя, роботи громадських організацій тощо), оновлює зміст. Відчутною є тенденція відходу мовців від естетичного стереотипу попередніх епох - тоталітаризму і посттоталітаризму, для яких характерним було засилля штампів, різного ти кліше, активізація вербальних засобів для забезпечення ефекту помпезност ності влади і панівної ідеології.

Однак усні публічні виступи українців поки що недостатньо вивчені; вони, розкидані в періодиці минулих епох, у різних виданнях, не зібрані у відповідні хрестоматії, не маємо укомплектованих сучасних фоно - та відеотек, немає програми дослідження цього неоціненного скарбу народу. Якщо писемні пам'ятки нашої культури були об'єктом вивчення багатьох дослідників, то усному мовленню в цьому плані менше пощастило. Записи усних текстів по суті обмежені одним різновидом - це усна народна творчість; певні здобутки у цьому плані має діалектологія.

Високі вимоги до усної публічної мови закріплені віками і подиктовані усвідомленням всеохопної функції живого слова, до якого різні епохи, соціальні середовища виробляли своє естетичне мірило. Сьогодні, спрямовуючи зусилля на збереження природної основи української мови, дбаючи про розгортання її невикористаних можливостей, важливо забезпечити протидію інтерференційним процесам, можливим деформаціям.

У сучасному українському усному публічному мовленні відхилень від норми набагато більше, ніж у писемному. Живе слово деформується, коли мовець вживає його у невластивому значенні, замінює у ньому один-два звуки, дає ненормативне закінчення. Прикро, коли з уст журналістів, які зобов'язані бездоганно знати мову, чуємо ноль, двух, лєкція, чотири листа, три мільйона, два працівника, випустили білих голубєй, містами заморозки заміст нормативних нуль, двох, лекція, чотири листи, три мільйони, працівники, білих голубів, місцями заморозки, коли, звертаючись до себе, вживають форму називного відмінка - Павло, Дмитро замість Павле, Дмитре, коли бадьорий чоловічий голос, рекламуючи зубну пасту, продуманий, логічно побудований відеоряд прикрашує фразою тридцять два зуба - норма. Чому, запитуєш, ті, хто посилає у простір оті два зуба, руйнуючи природну для мови мікросистему, навіть не здатні це відчути, і найважливіше - ніякої кари за це не передбачено. Неприємно, коли чиновники, а то й високопосадовці не здатні позбуватися ненормативних висловів будемо розбиратися у справі, діючий закон, приймати участь, опитаний у якості свідка, самий активний, протирічить закону замість будемо вникати в справу, з'ясовувати справу, чинний закон, брати участь, найактивніший, опитаний як свідок, суперечить чи не відповідає закону, коли співачка, енергійно рухаючись на кольоровому екрані, через мікрофон посилає в ефір начебто українською - а я Крещатиком пройду. І, чесно кажучи, дивуєшся, наскільки може бути «глухим» вухо чиновника, коли він витворює фразу питання врегулювання оподаткування.

Крім лексичної та граматичної інтерференції, маємо суттєві помилки, пов'язані із невнормованою артикуляційною базою мовців; інтерфереми виникають в артикуляції звуків, звукосполучень та у вимові. Ці два терміни треба розрізняти: вимова - поняття ширше; крім артикуляції, вона передбачає дотримання законів мелодійності, плавності у мовленні, бере до уваги інтонацію, модуляції голосу, його регістри тощо; це також дикція, її характер та якість. Щодо артикуляції та вимови варто керуватися хоч би кількома загальними настановами:

· треба усвідомити, що в різних мовах артикуляція звуків, на перший погляд, навіть однакових, має відмінності, що простежується навіть у близькоспоріднених мовах, вони також є у діалектах однієї мови, існують між звуками літературної мови та діалектів;

· людям усномовної професії важливо пізнати особливості своєї артикуляційної бази, самому чи за допомогою професіонала охарактеризувати роботу артикуляторів;

· важливо навчитися контролювати рух і положення одного з найважливіших артикуляторів та життєво важливого органу - язика (з латинського - мова). Його м'язова структура має надзвичайно складну будову [10, 256] і з цим пов'язана його виняткова рухливість та велика мінливість форми: він має властивість вкорочуватися, може вигинатися на всі боки, бути сплощеним, витягнутим у довжину, звужуватися в кінчику тощо;

· пам'ятати, що дикційній органіці сприяє добре знання мови, щоденне практичне вживання;

· усвідомити, що у словах, написаних за морфологічним принципом, звукове відтворення букв чи їх сполучень не збігається із написанням; так, у словах футбол, отже, отче графему [т] треба артикулювати як [д], [дж], [ч]: [фудбол], [оджже], [отчче].

Ознакою невнормованої бази мовців, які зазнають інтерференції російської мови, є:

· губно-губна вимова звука [в] у всіх позиціях, аж до оглушення його в кінці слова: [любоф];

· м'якість звука [ч] та інших шиплячих;

· неправильна артикуляція звуків [дж], [дз]: [хожу], [кукурудза], замість [ходжу], [кукурудза];

· невміння артикулювати ненаголошений [о] як звук середнього підняття: [парада], замість [порада];

· ненапружена артикуляція звука [й];

· оглушення дзвінких приголосних в кінці слів та в кінці складу;

· пом'якшення губних звуків;

· невміння артикулювати горловий звук [г];

· неправильна артикуляція звукокомплексів.

Докладно орфоепічні норми розглянуто у спеціальних слові сах та у посібниках з культури усного мовлення.

Зверну увагу на ще один поширений різновид інтерферем; вони «уміщені» у вербальному мисленні кожного з нас - у т.зв. «картотеці готових висловів». Стійкі звороти полегшують наше спілкування - адже немає потреби щоразу шукати нові слова, пов'язувати їх з іншими. Упродовж віків у мовні практиці витворено чимало найрізноманітніших словосполук, і йдеться лише про те, щоб ми вживали їх дорєчно та уникали кальок-покрічів, а це переважно російські синтаксичні блоки, заповнені українськими словами. Фразеологізми-інтерфереми поширені в різних ситуаціях, але не завжди мовці усвідомлюють їх як помилку. Говоримо і пишемо: вартує нагадати, в недалекому минулому, вповні можливо, займати посаду, користуватися авторитетом, нести відповідальність, рахую можливим, співпадають обставини, увінчатися успіхом, через відсутність доказів, явне протиріччя, як не дивно, як попало, як прийдеться.

Натомість наша мова витворила структури, які більш відповідають її природі (беремо до уваги значення українського слова, граматичну форму, зважаємо й на такий критерій мовної норми, як вживання у класичній літературі, народній мові). Отже: варто нагадати, недавно, цілком можливо, обіймати (мати) посаду, мати авторитет, бути відповідальним, вважаю за можливе (можливим), збіг обставин, вдало (щасливо, успішно) закінчити, якщо доказів немає, очевидна суперечність, хоч як дивно, абияк, як доведеться.

Як позбуватися таких інтерферем? Добру пораду дають російсько-українські словники стійких висловів С. Головащука, С. Караванського, Н. Непийводи та ін., де до російських фраз автори подають питомі українські, не цураючись, звичайно, й спільнослов'янського набутку. Тим, хто прагне «почистити» свою «картотеку», радимо погортати практичний словник «Екологія українського слова» [11]. Робота зі словничком і над системою вправ, укладених на його основі (розміщені на сайті Львівського національного університету імені Івана Франка www.franko.lviv.ua/lknp/mova. Мовний калейдоскоп), вироблятиме звичку вслухатися в чуже й своє мовлення, фіксувати фрази, що викликають сумнів - добре сказано чи не зовсім, спонукатиме до пошуків кращих засобів, активізуватиме роботу думки; розвиватиметься мовний контроль і самоконтроль, потреба спілкуватися не лише правильно, а й доброю мовою. Користувач матиме змогу практично перевірити свою обізнаність із правилами сполучуваності слів, а психологічна налаштованість на підвищення рівня мовленнєвої культури вироблятиме здатність навіть на інтуїтивному рівні відчувати правильність/неправильність уживаних висловів, морфологічних форм, синтаксичних конструкцій, відхилення від норми в артикуляції та вимові.

Подаємо зразки вправ:

І. У словосполученнях, поданих попарно, виявіть ненормативні; поясніть характер помилки:

А) 1. Перспектива на майбутнє. 3. Інакше кажучи. 5. Не судилося. 7. Слідує з умови. 9. Ставити понад усе.	2. Плани на майбутнє 4. Іншими словами. 6. Не судьба. 8. Випливає з умови. 10. Ставити вище всього
Б) 1. Прихована хиба. 3. Завжди. 5. Самий необхідний. 7. Бути підставою. 9. Розмова продовжується	2. Скритий недолік. 4. У всіх випадках. 6. Конче потрібний. 8. Служити підставою. 10. Розмова триває
В) 1. Крайня необхідність. 3. Працює цілодобово. 5. Більше ніж досить. 7. Співпадіння обставин. 9. Не зовсім добре розумію.	2. Конечна потреба. 4. Працює кругло добово. 6. Цілком достатньо. 8. Збіг обставин. 10. Толком не розумію

(Ключ. Ненормативні: а) 1,4, 6, 7, 10; б) 2, 4, 5, 8, 9; в) 1, 4, 5,

ІІІ. Із поданих, переважно близьких своїм значенням словосполучень, проаналізуйте ті, які з тих чи інших міркувань не варто вживати.



а) 1. Врешті-решт. 2. Зрештою. 3. Нарешті. 4. Кінець кінцем. 5. В кінці кінців.	б) 1. Тим не менше 2. Проте. 3. А втім. 4. Однак. 5. А все-таки.
в) 1. Йому щастить. 2. Пощастило. 3. Він має щастя. 4. Йому везе. 5. Йому повезло. 6. Йому таланить.	г) 1. Якраз це. 2. Іменно це. 3. Власне це. 4. Саме це.
ґ) 1. Мені однаково. 2. Мене це не обходить. 3. Мені байдуже. 4. Мені все рівно	д) 1. Рахую, що… 2. Вважаю, що… 3. Думаю, що… 4. Міркую, що…

(Ключ. Ненормативні: а) 5; б) 1; в) 4, 5; г) 2; ґ) 4; д) 1).

Робота над усуненням інтерферем є ефективною, коли мовець усвідомлює суть помилки, механізм її виникнення, не обмежується загальниками (наприклад, це калька). Так, вибираючи з попарно поданих висловів перспектива на майбутнє - плани на майбутнє і вникаючи у значення окремих слів (а для цього є різні типи словників), доходимо висновку, що запозичене слово перспектива вживається у значенні «погляд у далечінь», «плани на майбутнє», тому недоречно вживати поруч запозичене та українське слово по суті в тому ж самому значенні. Подібне бачимо у фразі, яку чомусь дуже люблять наші чиновники, - на сьогоднішній день, навіть у кількахвилинному виступі можуть повторювати її два-три рази. Адже саме слово сьогодні утворене із сполучення сього дня; вживання такої фрази не робить честі мовцеві (порівняй: широко поширений). А ще улюбленим для них висловом є в першу чергу, начебто мова не має інших синонімів - насамперед, найперше, перш за все, передусім. Коли чуємо два мільйона, три депутата, чотири кілометра, то, порівнюючи російські, переконуємося, що числівники два-три-чотири в українській мові вимагають іменників у називному відмінку множини, отже, 2, 3, мільйони (депутати, кілометри). Коли з уст тележурналіста йде в ефір генерального штаба, то стає прикро, що через незнання елементарних правил, журналіст калічить українську мову. Порівнюючи, не важко встановити та навіть інтуїтивно відчути, що в російській мові домінує закінчення - а (-я) у формі родового відмінника однини іменників чоловічого роду (сахара, меда, института, штаба, жанра, фейлетона), натомість в українських і іменниках у такій формі перевагу має - у (-ю). Закінчення - а (-я) має кілька тематичних груп: іменники чоловічого роду на позначення істот (Івана, Василя, тигра), конкретних одиничних предметів (апарата, акта; хоч є апарату, акту - в іншому значенні), математичних та технічних термінів (синуса, атома), назв днів тижня і місяців (вівторка, квітня) та ще кількох інших. Робота над усуненням одного типу помилок спонукатиме фахівця, для якого добра усна мова є своєрідною професіограмою, до постійного вдосконалення. Динаміка у цьому процесі незаперечна: сьогодні багатьох мовців - і не лише тих, для яких рідною є українська, - характеризує справді шанобливе, дбайливе ставлення до державної мови, турбота про її збереження та утвердження.

Українське усне публічне мовлення має свої добрі багатовікові традиції, що ґрунтуються на вироблених у народі нормах спілкування, правил етикету, на знанні класичної риторики, поширеному насамперед серед нашої освіченої людності.

Безперечно, українське усне публічне мовлення мало свої особливості розвитку на землях, які були в складі різних держав, що залежало від їхньої мовної політики. На тих українських землях, що входили до Російської імперії - а це найбільша частина України - мову корінного населення трактували хіба що як придатну лише для домашнього вжитку, переважно селян, погляд на неї як на недолугу, нерозвинуту, нездатну обслуговувати суспільно важливі сфери.

Прикладом цілковитого усунення цієї мови із публічного життя є мовна практика російської православної церкви, що упродовж віків діє в Україні. Святою, богоугодною мовою ця церква оголосила старослов'янську. Часто, коли й сьогодні через електронні медійні канали передають Літургії чи Богослужби із храму Києво-Печерської Лаври, чуємо фразу «Літургія ведеться старослов'янською мовою». Безперечно, у цьому різновиді усного публічного мовлення багато лексико-фразеологічних та граматичних старослов'янізмів, які певним чином доповнюють такого типу утворення, що природні для російської літературної мови. Однак дуже сумнівним є те, що російськомовні священнослужителі з відповідно сформованою артикуляційною базою відтворюють фонетичні особливості, ритмомелодику старослов'янської мови, мертвої у своєму усному різновиді. Довільне озвучення писемного різновиду старослов'янської мови не гарантує того, що справді чуємо те давнє солунське наріччя. Отже, можна говорити хіба що про російське усне публічне мовлення в його церковному різновиді. Варто відзначити, що у багатьох указах російська церковна влада щодо української мови діяла в абсолютній єдності з державними органами, і в своїх указах застерігала, що у цьому жанрі публічного мовлення «произношение не смеет быть малороссийским» зважити, що такий жанр публічного мовлення упродовж віків був для мільйонів українців найбільш масовим, а самому мовленню церква надавала статус богоугодного, небуденного, підкреслюючи його святість, то виразно виокремлюється ще одна важлива причина зросійщення чи на певному етапі суржикізації значної частини людності України. Сила інтерферентних процесів, зумовлена цим видом публічного мовлення, завжди була значною, хоч, можливо, не завжди до кінця усвідомленою.

Порівняно сприятливі умови для функціонування української мови у сфері суспільного життя були в підавстрійській Україні, а також у Галичині в міжвоєнний період. Виступи на вічах, зібраннях, сходинах, промови на академіях, на засіданнях різних товариств - наукових, громадських, спортивних, з приводу публічних церемоній, церковні проповіді, ведення судових засідань, особливістю яких було насамперед те, що вони, принаймні у своїй обвинувальній частині, повинні були бути зрозумілими обвинуваченій стороні, якою часто були українці, - отже, й чужинці - судові чиновники мусили знати мову і говорити нею, - виступи українською мовою, хай спорадичні, у сеймі - усе це давало змогу не лише зберегти тяглість у функціонуванні цієї форми спілкування, а й творити тексти, які вписувалися в парадигму європейських еталонів, відбиваючи уподобання епохи, стаючи своєрідним її естетичним мірилом.

Суттєво обмежене українське публічне мовлення було й в часи тоталітарної системи - активної реалізації ідеї «злиття нації», утверджень «єдиного радянського народу» і привілейованого становища російської мови.

До цього типу мовлення, багатого своїми структурними, жанрово-стильовими особливостями та комунікативною специфікою, цивілізоване, демократичне суспільство завжди ставило високі вимоги. В Україні, відзначимо, завжди в пошані був добрий бесідник (у Галичині, наприклад, популярними були товариства «Руська бесіда», згодом «Українська бесіда»). Гарні виступи публікували, знайомили з ними громадськість, підкреслювали не лише що сказано, ай як бесідник говорив, як реагували на виступ слухачі. Варто згадати хоча б щире Франкове захоплення «знаменитими бесідниками», яких закрема чимало було серед селян. Для історії нашої культури учений зберіг яскравий образ такого бесідника - старого неписьменного Антона Грицуняка, колоритна розповідь якого про «свинську конституцію» на багатолюдному вічі з легкої руки письменника була надрукована багатьма мовами й облетіла «увесь цивілізований світ обох півкуль землі» [15, с. 7]. Франко не лише передав «слово в слово» сам виступ, а й майстерно показав особливості композиції, манеру говоріння, схарактеризував модуляції голосу, регістри, міміку, жести. У традиціях минулого навіть прийнято було залишати згадку про блискучі промови фіксуючи це на людному місці.

Сьогодні, коли українське публічне мовлення вступило у свою нову фазу розвитку, чому сприяли, з одного боку, державно-політичні чинники, з другого - нові технології, коли змінилися, як твердять дослідники, взаємини між тими, хто використовує магістралі мови, і тими, хто їх експлуатує [9, 123], коли зазнають змін моделі мовлення, іншими стали можливості поширення цього різновиду літературної мови в просторі та збереження в часі, підвищуються і вимоги до його комунікативної добротності. Вони подиктовані загальною настановою: українська мова - це стратегічна мета Держави, і ми маємо цю мову плекати, шанувати як Символ нашої присутності на планеті.

3. Охорона праці журналіста

3.1 Конституційні основи безпеки життєдіяльності: право на життя та здоров'я, працю, свободу та державний захист

Основним законом, що гарантує права людини, безпеку життєдіяльності в нашій державі, право громадян на безпечні нешкідливі умови праці та їх проживання в навколишньому середовищі, є Конституція України. Відповідно до Конституції України, всі люди вільні й рівні, мають право на життя, працю, відпочинок, недоторканність.

Вони мають право володіти, розпоряджатися своєю власністю, мають право на страйк, на житло, охорону здоров'я, освіту, правову допомогу тощо.

Конституцією України громадянам нашої держави гарантуються такі права:

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкані і безпека визнається в Україні найвищою соціальною цінністю

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду України є найважливішим обов'язком держави.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що вимагає права на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом ситуаціях.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що вимагає достатнього харчування, одягу, житла.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних, і оздоровчо-профілактичних програм.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування наданої порушенням цього права шкоди Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля та якість харчових продуктів.

Також Конституція України гарантує, що:

- кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушено прав і свобод інших людей (ст. 23);

- кожен має право на повагу його гідності; ніхто не може бути свавільно підданий катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує його гідність покаранню або поводженню (ст. 28);

- кожна людина має право на недоторканість житла (ст. 30);

- кожному гарантована таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31);

- ніхто не може втручатися в особисте та родинне життя;

- заборонено збирання, зберігання та використання конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32).

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає також прийняті Верховною Радою Закони України «Про охорону здоров'я», «Про охорону праці», «Про охорону навколишнього середовища», кримінальне законодавство, а також закони України «Про цивільну оборону», «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення», «Про дорожній рух», «Про пожежну безпеку». Не менш важливу роль в безпеці життєдіяльності відіграє Закон України «Про основи національної безпеки», який був прийнятий 19. 06. 2003 року.

Він визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

3.2 Характеристика робочого місця журналіста

Життєдіяльність безпосередньо пов'язана з виконанням певного виду робіт та продуктивністю праці, яка визначається як людським чинником, так і засобами виробництва, а також технологічними й організаційними умовами праці. Сьогодні діяльність більшості працівників сучасних професій у виробничій сфері пов'язана з використанням комп'ютерної техніки. Працюючи з комп'ютером, людина потрапляє під вплив різноманітних факторів: електромагнітних полів, інфрачервоного та іонізуючого випромінювання, шуму і вібрацій, статичної електрики.

Нині в багатьох установах, підприємствах часто застосовують застарілу техніку. Вимоги щодо безпеки праці на сьогодні є чинними.

Робота з комп'ютером вимагає значної розумової напруги і супроводжується нервово-емоційним навантаженням операторів, високою напругою зорової роботи і досить значним навантаженням на м'язи рук під час роботи з клавіатурою ПК. Велике значення має раціональна конструкція і розташування елементів робочого місця, що є важливим для підтримки оптимальної робочої пози в процесі праці.

Загальні вимоги до безпеки при користуванні комп'ютером: площа одного робочого місця не менше 6 кв. м при об'ємі 20 куб. м; в одному приміщенні не можна розміщати більше 12 робочих місць; комп'ютер є електропожежонебезпечним об'єктом, тому приміщення повинно бути обладнано всіма засобами електропожежонебезпечності; приміщення повинно бути обладнано системою кондиціювання повітря і повинно проводитися щоденне вологе прибирання.

У процесі роботи з комп'ютером необхідно дотримуватись правильного режиму роботи і відпочинку. А також виконувати основні правила безпеки при роботі з комп'ютером. Ось таким:

1. Екран дисплея повинен бути розташованим перпендикулярно до напрямку погляду якщо він розташований під кутом, то стає причиною сутулості.

2. Відстань від дисплея до очей повинна перевищувати звичну відстань між книгою та очима.

3. Перед екраном монітора, особливо старих типів, повинен бути спеціальний захисний екран. При його відсутності треба сидіти на відстані витягнутої руки від монітора.

4. Що стосується зору, є необхідність створення неоднорідного поля зору. Для цього можна розвісити на поверхнях (стіни) плакати та картини, виконанні у спокійних тонах. Наприклад, пейзажі.

Важливою є форма спинки крісла, яка повинна повторювати форму спини. Висота крісла повинна бути такою, щоб користувач не почув тиску на куприк або стегно. Крісло бажано обладнати бильцями. Його потрібно встановити так, щоб не треба було тягнутися до клавіатури. Періодично користувачу необхідно рухатися, вчасно змінювати положення тіла і робити перерви у роботи.

При напруженій роботі за комп'ютером щогодини необхідно робити перерву на 15 хвилину через кожну годину і треба займатися іншою справою. Декілька разів на годину бажано виконувати серію легких вправ для розслаблення.

В протилежному випадку в персоналу спостерігається незадоволеність роботою, головний біль, роздратування, порушення сну, втома і больові відчуття в очах, попереку, у ділянці шиї та рук.

Особливу увагу потрібно звертати на раціональне освітлення робочої зони і робочих місць. Коли правильно розраховано і підібрано освітлення виробничих приміщень, очі працюючого протягом тривалого часу зберігають здатність добре розрізняти предмети і знаряддя праці. Такі умови освітлення сприяють зниженню виробничого травматизму і професійного захворювання очей.

Погане освітлення виробничої зони може призвести до погіршення якості виконуваних робіт.

Природне освітлення має велике гігієнічне значення, що виявляється в значній тонізуючій дії на організм людини внаслідок того, що організм людини мільйони років пристосовувався до такого освітлення. Тривала відсутність природного (сонячного) світла гнітюче діє на психіку людини. Санітарні норми передбачають обов'язкове безпосереднє природне освітлення виробничих, адміністративних, підсобних і побутових приміщень.

Природне освітлення не використовується у виняткових випадках (використовується електричне штучне освітлення), наприклад, у приміщеннях, де обслуговуючий персонал перебуває короткочасно і де не проводяться спостереження за виробничим процесом: у складах, що розташовуються в підвалах та ін.

Погане освітлення робочих місць є однією з причин низької продуктивності праці. При недостатньому освітленні очі працюючого напружені, знижується темп роботи, погіршується загальний стан організму людини.

3.3 Поведінка журналіста у натовпі під час масових заходів

1. Щоб не загинути у натовпі, краще правило - е потрапляти в нього або обминути його. Якщо це не можливо, в жодному випадку не рухатись проти натовпу.

2. Пам'ятайте, що найбезпечніше - бути затисненим і затоптаним у тисняві.

3. Люди у паніці не помічають тих, хто перебуває поруч. Кожен думає про особистий порятунок. Люди пориваються вперед, до виходу, найбільша тиснява буває в дверях, перед сценою, біля арени тощо.

4. Тому, входячи в будь - яке приміщення, треба звертати увагу на запасні та аварійні виходи, і знати, як до них добратися.

5. Не наближайтесь до вітрин, стін, скляних дверей, до яких можуть притиснути і таким чином травмувати. Якщо натовп захопив - не чинити опір. Потрібно глибоко вдихнути, зігнути руки у ліктях, підняти їх, щоб захистити грудну клітку. Неможна тримати руки у кишенях, чіплятися за щось руками - їх можуть зламати. Якщо є можливість, потрібно застебнути одяг. Високі підбори можуть коштувати життя, так само, як і розв'язаний шнурок. Потрібно викинути сумку, парасольку тощо. Якщо щось впало, ні в якому разі не можна намагатися підняти - життя дорожче.

6. головне в натовпі - не впасти. Якщо вас усе ж збили з ніг і ви впали на землю, необхідно спробувати звернутись клубком і захистити голову руками, прикриваючи потилицю. При будь - якій можливості треба спробувати встати на ноги.

7. З метою запобігання небезпечним ситуаціям під час проведення масових заходів рекомендується створення так званих груп порятунку. Основне їх завдання - своєчасне й оперативне реагування на раптові запити присутніх і недопущення панічних настроїв.

Висновки

На сьогодні створення суспільного телебачення для України залишається лише мрією. Незалежність засобів масової комунікації не можлива в умовах, коли головним замовником є політичні та фінансові групи. До того ж суспільство країни заангажоване та нездатне вимагати від ЗМІ правдивої та об'єктивної інформації. Необхідно ще не одне десятиріччя незалежності, щоб громадськість сама диктувала, що вона хоче бачити та чути.

Дублювання західноєвропейського законодавства виявляється неефективним, натомість, завдяки активній громадській ініціативі має відбутись потужна ліберальна трансформація інформаційного простору ЗМІ, від становлення принципів плюралізму до локальних механізмів і власного шляху реформування системи ЗМІ. Головний ефект від реформування обласних державних телерадіокомпаній полягає у виведенні їх з-під залежності органів влади місцевого самоврядування і створенні на цій основі організацій, не зорієнтованих на обслуговування суб'єктивних інформаційних потреб.

Протягом десяти років розвитку регіонального ТБ створилася деформована, безперспективна модель державного телемовлення. Увесь цей час увага політичних кіл середнього й нижчого рівнів концентрувалася на обласному телебаченні, яке вважалося доволі ефективним засобом впливу. Надмірна увага політиків, відсутність кадрового потенціалу й принципу професійності призвели до деградації творчого і виробничого колективів, яку до сьогодні більшість телекомпаній не здатні припинити без зовнішнього втручання й значних кадрових змін.

Слід визначити таку стратегічну проблему: держава залишається значним і впливовим гравцем і, водночас, регулюючим суб'єктом телевізійного ринку. Вона використовує систему субсидій і дотацій як позаринковий механізм впливу. Зважаючи на можливі спекуляції на тлі висвітлення діяльності місцевих органів влади, пропонуємо знаходити нові форми власності телекомпаній: громадську (суспільну), колективну або змішану.

Необхідно розвивати широкий тематичний (політика, економіка, культура, мистецтво, соціальні питання, спорт, література тощо) і географічний (наявність власних кореспондентів, які працюють у кожній точці регіону) спектри. Телепрограми повинні бути збалансовані й різнобічні, мати кілька рівнів перевірки фактів та інформації.

Питання усуспільнення державних ЗМІ вимагає концептуального переосмислення ролі регіональних і місцевих телекомпаній відповідно до основних принципів громадського суспільства, адже, у країнах посткомуністичного простору фактично відсутній «громадський» критерій формування засобів масової інформації. Українські ЗМІ сьогодні існують в умовах олігархічної монополії, безальтернативності мовлення, а також посилюються проблема зі свободою слова і недовірою до ЗМІ.

Проаналізовані сюжети миколаївських телеканалів на предмет виявлення та усунення вживання русизмів та запозичень в журналістських текстах, дозволили дійти висновку, що для подолання проблеми вживання русизмів журналісту та редактору важливо насамперед налаштувати себе психологічно, тобто відчути внутрішню потребу розмовляти, писати рідною мовою. Тоді процес мислення здійснюватиметься теж рідною мовою, в не прориватимуться небажані кальки.

Наступний етап вирішення проблеми мовного суржику - мовна самоосвіта. Журналіст із гарною мовностилістичною підготовкою не плутатиме слова споріднених мов, не змішуватиме граматичні вимоги однієї мови з іншою, не тягтиме бездумно в рідну мову слова, що суперечать традиціям нашої класичної літератури чи живої народної мови. Інакше суржик процвітатиме й надалі як ознака некультурної нації.

Один з можливих шляхів подолання проблеми викорінення русизмів з лексикону журналіста - складання власного словника. Користуючись ним і постійно доповнюючи, журналіст сам ставатиме більш грамотним, і поволі залучатиме до мовної культури свою аудиторію.

Врахувавши усі аспекти, піднявши регіональне телебачення на вищий рівень, ми надамо йому можливості для розвитку. Це сприятиме появі нових цікавих проектів власного виробництва, що підвищить рейтинг і притягне рекламодавців та зацікавлених інвесторів. Саме завдяки цьому на регіональному телебаченні почне розквітати розважальний жанр програм, який на сьогодні без згідного фінансування знаходиться у занепаді.

І насамкінець зауважимо, що нові-старі проблеми обласного телебачення України поступово виходять на рівень якщо не вирішення, то принаймні обговорення. Навряд чи вдасться у короткі терміни «оздоровити» телекомпанії повністю. Але працівників цього «не ввімкненого наркотика», як назвала місцеві канали критик Марі Бреннер, хоча б позбавлять головного гальма - затятої віри у те, що це телебачення й не повинно бути цікавим.

Список використаних джерел

1. Аксененко С. Проблеми національного телерадіомовлення України / С. Аксененко // Україна: інформація і свобода слова. - К., 1997. - С. 689-700.

2. Багиров Э.Г. Очерки теории телевидения / Э.Г. Багиров. - М.: Искусство, 1998. - С. 18-24.

3. Бакулев Г.П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции: учеб. пособие для студентов вузов / Г.П. Бакулев. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 176 с.

4. Борецкий Р.А. Информационные жанры телевидения / Р.А. Борецкий. - М., 1961. - С. 27-31.

5. Браун Л. Имидж - путь к успеху / Л. Браун. - СПб: Питер Пресс, 1996. - С. 10-14.

6. Бугрим В.В., Мащенко I.Г. Телебачення прямого ефіру: Навч. Посібник / В.В. Бугрим, І.Г. Мащенко. - К.: Либідь, 1991. - С. 46-53.

7. Будущее общественного телерадиовещания. Резолюция №1 4-й Европейской конференции министров по политике в области СМИ // Общественное телерадиовещание: документы, комментарии, рекомендации. - СПб., 2000.

8. Васильева Л.А. Делаем новости! Учеб.пособие / Л.А. Васильева. - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 190 с.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головний редактор Бусел В.Т. - К: Перун, 2003 - 1440 с.

10. Воинов А. Общественное телевидение и радио в Западной Европе / А. Воинов // Законодательство и практика средств массовой информации. - 1995. - №8. - Апрель.

11. Вересень М., Пиркало С., Ворожко Т. Без табу про «Без табу» / М. Вересень, С. Пиркало, Т. Ворожко. - К.: «Джерела М», 2003. - 208 с.

12. Васильева Т.В. Теле- и радиоинформация: Учеб. пособ. - Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1987. - С. 17.

13. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики. АУП, Навчальний посібник / Вальтер фон Ла Рош. - К., 2005. - 225 с.

14. Владимиров В.М. Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння: монографія / В.М. Владимиров. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2003. - 220 с.

15. Гід журналіста: Збірка навчальних матеріалів, складена за французькою методикою вдосконалення працівників ЗМІ. - К.: ІМІ, 2003. - 122 с.

16. Герасим'юк О. Йде зле телебачення / Ольга Герасим'юк // День. - 2002. - 20 вересня.

17. Гете И.В. Избранные филосовские произведения / И.В. Гете. - М., 1964. - 440 с.

18. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літератури і журналістики / Гетьманець М.Ф., Михайлин І.Л. - Х.: Прапор, 2009. - 384 с.

19. Голда Д. Шевченкіана України / Д. Голда // Україна. - 2000. - №2. - С. 40.

20. Гоян В.В. Інформаційна телевізійна програма: типологічна характеристика, параметри діяльності журналіста: Дис. … канд. філол. Наук / В.В. Гоян. - К., 1999. - С. 34-45.

21. Гоян О.Я., Гоян В.В. Телебачення і радіомовлення України: роздержавлення і приватизація /О.Я. Гоян, В.В. Гоян // Роль ЗМІ в процесах державотворення. - 1998. - С. 59-63.

22. Гуревич П.С. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия / П.С. Гуревич. - М.: Искусство, 1991. - С. 9-16.

23. Даль В. Толковый словарь живого великорусского язика / В. Даль. - Т. 2 - М., 1956.

24. Дмитровсъкий 3.Є. Інформаційне телемовлення України: здобутки і прорахунки / З.Є. Дмитровський // Українська журналістика: формування сучасного обличчя / Вісн. Львів, ун-ту. - Сер.: Журналістика. - Львів, 1993.

25. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Редкол. О.С. Мельничук (головний ред.) та ін. - К.: Наук. думка, 1982. - Т. 1: А-Г / Укл.: Р.В. Болдирєв та ін. - 1982. - 632 с.

26. Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» - К., 18.07.1997 р. - 485/97-ВР // Голос України. - 1997. - 5 листопада.

27. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: підручник / Володимир Здоровега; 2-е вид., перероб. і допов. - Львів: ПАІС, 2004. - 268 с.

28. Кертли Дж. Правовые основы свободы прессы в Соединенных Штатах Америки / Дж. Кертли // Глобальные проблемы. Т.8. - №1 - февраль. - 2003

29. Коваль А.П. Слово про слово / А.П. Коваль. - К., 1986. - 312 с.

30. Костомаров Н.И. Историческое значение южноукраинского народного песенного творчества / Собр.соч. Н.И. Костомарова. - Кн. 8. - Т. 21. - СПб., 1905. - 458 с.

31. Купер Дж. Енциклопедія символів / Дж. Купер. - М., 1995. - 230 с.

32. Лизанчук В.В. Засоби масової інформації і духовне відродження України: формування національних ідеалів та інтернаціональних почуттів / В.В. Лизанчук. - Львів: Вид - во Львів. ун-ту, 1990. - С. 27.

33. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та. - К.: ВЦ «Академія», 1997.

34. Литературный энциклопедический словарь / Под ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева. - М.: Советская энциклопедия, 1987.

35. Макаров Ю., Герасим'юк О., Чернілевський С. Ти не один!: З новітньої історії українського телебачення. - Харків: Фоліо, 2004. - С. 170.

36. Малий словник історії України / Смолій В., Кульчицький С., Майборода О. та ін. - К.: Либідь, 1997. - 464 с.

37. Мас-медіа Федеративної Республіки Німеччини // Проблеми розвитку інформаційного середовища: Інформ.-аналіт.зб. - К., 1997. - В. 1.

38. Мащенко І. Телевізійні аномалії: Мас-медійні історії в деталях / І. Мащенко. - К.: ЗАТ «Телерадіокур'єр», 2005. - 216 с.

39. Мащенко І. Міфи і реалії телерадіоефіру / І. Мащенко. - К.: Агентство ТРК, 2001. - 288 с.

40. Мащенко І. Г. Телебачення України: В 2 т. - Т.1: Телебачення de-facto. - К.: Тетра, 1998. - 513 с.

41. Мащенко І. Г. Телебачення України: В 2 т. - Т. 2: Телебачення de-jure. - К: Tempa, 2000. - 529 с.

42. Михайлин I.Л. Журналістська освіта і наука: підручник /І.Л. Михайлин. - Суми: Університетська книга, 2009. - 336 с.

43. Михайлин I.Л. Науково-дослідна робота студента з журналістики: методичні матеріали для студентів із спеціальності «Журналістика»/ І.Л. Михайлин. - 2-е вид., випр. і допов. - Х.: Харківське історико-філологічне товариство, 2010. - 92 с.

44. Михайлін І.Л. Основи журналістики: Підручник / І.Л. Михайлін. - К., 2003. - 284 с.

45. Михайлов С.А. Журналистика Соединенных Штатов Америки / С.А. Михайлов. - СПб., 2004.

46. Москаленко А.3. Журналістика на сторожі інтересів людини / А.З. Москаленко // Українська журналістика-96: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1996. - С. 3-6.

47. Монро П. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність / П. Монро // Ґлобалізм, телебачення і суспільство. - 2005. - С. 23-25.

48. Монро П. Телебачення, телекомунікації і перехідний період: право, суспільство і національна ідентичність / П. Монро // Солодка свобода слова. - Львів, 2004.

49. Овсепян Р.П. Журналист - профессия востребованная. Всюду. Журналистское образование в национальных регионах страны/ Р.П. Овсепян. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 2007. - 97 с.

50. Пирогова Ю.К. Журналистский текст: семіотика и лингвистика / Ю.К. Пирогова. - М.: И.Д. Гребенникова, 2000. - 71 с.

51. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика / Б.В. Потятиник. - Львів: ПАІС, 2004. -312 с.

52. Почепцов Г.Г. Теорія комунікації / Г.Г. Почепцов. - К., 2001. - С. 20-24.

53. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Голос України. - 1992. - 13 листопада. - С. 3-9.

54. Скуратко М. Львів, Високий Замок / В кн.: Мащенко І. Українське телебачення: штрихи до портрета. - К., 1995. - С. 244-247.

55. Томенко М. Занепад телерадіоефіру України / М. Томанко // Українське Слово. - 2003. - 18-24 грудня.

56. Федорів Т.В. Телевізійні новини в політичній комунікації України: жанрова типологія, технологія виробництва, взаємодія з аудиторією: Дис. канд. філол. Наук / Т.В. Федорів. - К., 2004. - 231 с.

57. Фенг И. Теленовости: Секреты журналистского майстерства / И. Фенг. - М., 1993. - С. 23-29.

58. Щероатюк Т.В. Украинское телевидение как тип республиканской телевизионной программы: Дис…канд. філол. наук / Т.В. Щероатюк. - К., 1982. - С. 54.

59. Этика ЗМИ / Кол.авторов. - М.: КноРус, 2003. - 260 с.

Размещено на Allbest.ru