Безполучникові складні речення у прозі Г. Тютюника
Історія становлення теорії безсполучниковості в українському мовознавстві. Структурно-семантичні особливості речень із різнофункціональними частинами. Експресивно-виражальні можливості безсполучникових складних речень та багатокомпонентних утворень.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.06.2011 |
| Размер файла | 156,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Компоненти таких утворень будуються за однотипним зразком - у прямому чи інверсованому розміщення підмета і присудка. Найчастіше такі речення двочленні, підмет виражений іменником, присудок - особовою формою дієслова.
Щоб віднести дії та явища в один часовий відрізок, часто вводять у безсполучникову конструкцію спільний для всіх компонентів другорядний член. Спільним елемент стає, коли займає препозитивне місце. За нашими даними, у безсполучникових складних реченнях, роль спільного другорядного члена можуть виконувати:
1) обставини місця: "Коло нього, затоплений у воду, стояв човен, лежало поламане весло";
2) обставини часу: "Іноді мелькне чиясь тінь, глухо задзеленьчить відро";
3) додаток: "Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою"; "А в Гната - сідло на рипах, кінь як звір". Здебільшого місце спільного члена є закріпленим, тобто завжди знаходиться на початку всієї конструкції. Поставлений у препозицію, він "виконує важливе семантичне навантаження" [31, с.37]: називається об'єкт, про який ідеться в реченні або обставина ,що повідомляє про те, де, коли чи як відбувається перелічуване в наступних компонентах. Спільний член втрачає свої особливості під час перенесення його в межі наступної частини. У такому випадку він стає другорядним членом лише цього компонента. Це можна простежити на такому прикладі: "На Ташані кричали, ляпаючи крилами, гуси, чулося бовтання ненажерливої щуки" - Кричали, ляпаючи крилами, гуси, на Ташані чулося бовтання ненажерлевої щуки. Тому, на думку С.І Дорошенка, "препозицію спільного члена треба вважати конститутивною прикметою" [31,с.37] цього різновиду безсполучникових складних речень.
Конструкції перелічульваної семантики із значенням одночасності деякі вчені вважають граматичними одиницями з гнучкою структурою, оскільки, як однорідні за значенням, їх компоненти найчастіше не мають постійного місця в порядку розміщення. Ідеться про те, що зміна складових частин речення не внесе жодних змін у його значення, бо всі компоненти семантично одно функціональні і не мають ніяких ознак, що якось вказують на місце у послідовності переліку, наприклад: "Горища тріщали від пшениці, в клітках вистрибували кролі"; "Поміж сухим бадиллям картоплі греблися кури, у садку стояло прип'яте теля".
На певний порядок і розташування частин можуть впливати лише специфічно перелічувані лексеми чи наявність спільного члена у першому компоненті. Приміром, у реченні "За ним, енергійно накульгуючи, рушив Гаврило, трохи ззаду шелестіла босими ногами по піску Орися"є спільний член у першій частині за ним, який перешкоджає перенесенню однієї частини на інше місце.
Очевидним є висновок науковців про те, що лексична наповнюваність складних безсполучникових структур і деяка ознака будови компонентів, у тому числі й введення до першого компонента спільного члена, здатні обмежувати гнучкість речень [31, с.37-38].
За смисловим відношенням між частинами аналізовані складні конструкції наближаються до складносурядних речень, частини яких виражають перелік і пов'язані єднальним сполучником. Але ця подібність є стилістичною, бо за значенням ці конструкції відрізняються одна від одної, тобто безсполучникові складні речення не мають семантичної тотожності зі складносурядними реченнями.
Безсполучникові структури із значенням одночасності об"єднують перелічавані деталі в єдине ціле без виділення явищ чи дій окремого компонента, наприклад: "Коноплища розливали над оселями цибулячий дух ,на городах мервились кучугури соняшникових шапок". Кожна із частин наведеного речення важлива для вираження задуму автора, але ні дії,ні явища в ньому окремо не виділені. Така особливість семантико-синтаксичної структури характерна не тільки для елементарних безсполучникових конструкцій а й для багатокомпонентних утворень, пор. : "Заяча шапка його вкрилася інеєм, лице розрум'янилося"; "Нащадки Горонецьких зняли окуляри, попи тихо перехрестилися і перестали сперичатися за парафію"; "На болотах за Ташанню безугавно кричав кулик, іноді спросоння скиглила сполохана чайка, від ріки віяло теплом, від скошеного лугу - розіпрілою за день на сонці травою". Вживання таких речень у тексті сприяє досягненню ефекту нерозривності компонентів.
Більшість граматистів вважає, що безсполучникові складні речення зі значенням одночасності переважно використовуються у художніх описах. На думку С.І.Дорошенка, таке твердження є дещо категоричним.
Безперечно, для опису природу розкриття внутрішнього стану героїв, характеристики персонажів безсполучникові складні конструкції із значенням одночасності вживаються часто. Однак сфера їх уживання є не єдиною. У художніх творах справді трапляється велика кількість таких структур, що введенні для змалювання та відтворення словесних картин. У прозі Г.Тютюнника нами зафіксована значна кількість безсполучникових складних речень із значенням одночасності. Наприклад, словесний малюнок - картини живої природи - становлять такі конструкції: "Над Троянівкою висіло розцяцьковане зорями небо, у провулках чорною марою затаїлася темрява"; "Сосни червоніли стовбурами, боярськими шапками зеленів мох розцяцькований жовтим осиковим листом"; "Дон жовтів і каламутився, гнав посічену дощем хвилю, придонські ліси стояли чорні і холодні". Такі конструкції вводить автор до художнього тексту також для переліку зовнішніх рис героїв: "Чорна борода його загрозливо заворушилася із волохатих, сильних, голих по лікоть рук краплями стікала вода"; "Бліде, безкровне лице незнайомця було спокійним, навіть трохи відчуженим, тонкі губи міцно стиснуті"; "Григір відвів убік налиті тугою очі, лице його зробилося сумним і якимось безнадійним"; "Вологе від дощу волосся різко відтіняло бліде обличчя, великі єгипетські очі дивилися різко, з холодним полиском". Внутрішній стан людини розкривається у таких безсполучникових структурах: "В душі у неї буяла розбишацька веселість, нервовий мороз ходив по тілі"; "Маркові відібрало ноги, руде волосся підняло картуз".
Однак дослідник С.І.Дорошенко наголошує на тому, що речення розглядуваної семантики легко вводяться в текст офіційно-ділового, наукового, публіцистичного і розмовного стилів. Він робить висновок, що безсполучникові складні речення із значенням переліку належать "до активних засобів, поширених у різних стилях мови" [31, с.41]. Ми приєднуємося до висновку С.І.Дорошенка, про те, що аналізований різновид - конструкції, позбавлені стильової закріпленості.
Ще одну групу речень перелічуваної семантики із значенням одночасності утворюють безсполучникові складні структури із значенням сумісності дій. Їх особливості в тому, що, по-перше, "вони не формують однорідного ряду перелічуваності, оскільки в їх складових частинах наявне повторення формально відмінного лексичного елементу" [31, с.41], який зазначений у першому компоненті, через це частини стають пов'язаними одним предметом думки; по-друге, "у вираженні присудків предикативних інгредієнтів не завжди дотримана одночасність, хоч і немає послідовності у називанні дій"[31, с.41]. Саме через це такі структури сприймаються як конструкції із значенням сумісності повідомлюваного. Важливою структурною ознакою цих конструкцій є введення до натупного компонента особового займенника. Він може бути вжитим замість підмета попередньої частини, наприклад: "Весняні води ще не зійшли, вони затопили луги, луки ,все приташання аж до денелевських горбів"; "Над вишневою балкою диміла курява, з неї вирвалося декілька чорних крапок і швидко рухалися до Троянівки"; "Надвечір вийшла мати з торбинкою насіння в руках , старі калоші ляпали її по п'ятах"; "Собаки на цепах так і рвуться на нас, шерсь на них як на добрій вівці". Особові займенники можуть замінювати на тільки підмет, а й будь-який інший член. Так, у реченні "Подекуди вже палили вогнища з сухого бур'яну, біля них грілися трудармійці" прийменниково-займенникове сполучення біля них вжито замість додатка першого компонента. За нашими дослідженнями, у творах Г.Тютюнника часто функціонують безсполучникові складні речення, у яких особові займенники виконують функцію означення, наприклад: "Розлючені діди підійшли до тополі ,очі їх від пожеж червоні і лиховісні"; "Тимко ліг на спину і закрив очі, на густих бровах його блищало сонце"; "Мати, нагнувшись, лущила квасолю, білу хустку її зачорнювало вечір'ям". Переважно такі структури є двокомпонентними. Багатокомпонентні безсполучникові складні речення перелічуваної семантики з особовим займенником займають периферійну позицію. Можливі також випадки, коли у другій частині форма займенника пов'язана із займенником першої: "Він сухий, маленький, від нього несе міцним думом"; "Він там жив, там спав, туди йому діти носили їсти"; "Він був у мундирі, галіфе, чоботи його блищали в снігу". У конструкціях зі значенням сумісності місце предикативного компонента закріплене. Ці частини семантично залежні від іменників або початкових форм займенників, вони, як зазначає С.І.Дорошенко, "з різними про номінативними формами посідають постпозитивне місце по відношенню до частин, що отримують початкову форму суб"єкта повідомлення" [31, с.42]. Таке розміщення пов"язаних частин є ланцюговим поєднанням компонентів, коли предикативні одиниці сполучаються для вираження смислу за допомогою особового займенника, а це сприяє досягненню логічного зв"язку компонентів.
2. Речення перелічувальної семантики із значенням послідовності дій, фактів, явищ
Складові частини речень перелічувальної семантики із значенням послідовності "становлять перелік дій, фактів, явищ" (31, с.43), що сприймаються змінюваними в часовій постлідовності. Спорідненість цого різновиду з конструкціями зі значенням одночасності дій, явищ полягає у тому, що вони є утвореннями перелічувальної семантики.
Частини, що виражають часову послідовність, семантично рівноправні між собою. Дії, факти, явища, про які йдеться у таких конструкціях, не залежать одне від одного в смисловому плані. Такі речення регулярно функціонують у романі Г.Тютюнника "Вир", наприклад: "Северин глузливо усміхається, цвьохкає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі", "Оксен простяг руку, воно обнюхало і лизнуло", "Туман розвіявся, на сході зарожевіло небо". І.С.Дорошенко зауважує у конструкціях із значенням послідовності, що "названа дієсловом попередніх компонентів дія не викликає дій наступних частин ні вираженням часу, ні семантикою головного члена" (31, с.43), тобто аналізовані речення виражають перелік дій, фактів, явищ, які змінюють одне одного в часі без їх внутрішнього зв'язку. Саме цим вони відрізняються від безсполучникових складних сполук із різнофункціональними частинами, одна з яких має часове зхначення.
За нашими підрахунками, довжина безсполучникових структур прелічувальної семантики зі значенням послідовності дій може становити від двох до чотирьох предикативних одиниць, що характерно і для конструкцій із значенням одночасності. У першому компоненті безсполучникових речень перелічувальної семантики зі значенням послідовності дії трапляються спільні члени, які семантично і структурно обєднують обидві предикативні одиниці, наприклад : "Потім дрімота відлетіла, він відкрив очі і тяжко, з шумом, зітхнув".
Як і структури зі значенням одночасності, аналізовані речення семантично споріднені зі складносурядними, у яких компоненти пов'язані єднальним сполучником. Вони, на думку І.С.Дорошенка, є "семантичними синонімами" (31, с.44).
У зв'язку з недостатнім дослідженням цього різновиду конструкцій у мовознавчій літературі немає більш-менш повного аналізу способів вираження присудків компонентів. Так, Б.М.Кулик відзначає, що "присудки здебільшого бувають виражені однорідними видо-часовими формами" (17, с.107), інші зауважують, що вони передаються однаковими або різними часовими формами (26,с.10).
Наші дані засвідчують, що у безсполучникових складних реченнях перелічувальної семантики зі значенням послідовності присудки можуть бути виражені однаковими і різними часовими формами, причому, нами зафіксовані конструкції, в яких одна часова площина забезпечується:
а) дієсловами минулого часу: "У воротях Денис несподівано рвонув "соб", колесо глухо стукнуло об вушак і зачепилося за нього"; "Джмелик заліз у пахучу яму, Тимко накрив йогос сіном, ще навіть і потоптався злегенька"; "Оксен замотав віжки за залізну драбину, поліз у кишеню за кисетом, скрутив цигарку і, повернувшись спиною до вітру, прикурив, клубочок диму, вдарений вітром, відразу ж зник";
б) дієсловами теперішнього часу: "Северин глузливо усміхається, цьвохає биків батогом, гарба із скрипом рушає далі".
С.І Дорошенко наголошує на тому, що дієслова у формах теперішнього часу позначають одночасність і не вживаються для вираження послідовності. Причиною цього є граматична особливість цієї дієслівної форми, тобто неможливість виражати доконаний вид, "здатний переносити дію у передуючий іншій дії час" (31,с.45). Але, зауважує мовознавець, що форми теперішнього часу у реченнях із часовою послідовністю вживаються тільки тоді, коли "на розміщення дій одна за одною вказують лексичні одиниці" (31,с.45). Отож, форми теперішнього часу здатні виражати часову послідовність тільки у поєднанні зі словами, які вказують на послідовність розгортання дій, явищ, фактів.
За нашими даними, у безсполучникових складних реченнях перелічувальної семантики із значенням послідовності дії можливі такі поєднання часових форм присудків:
а) минулий і теперішній час: "Живіт осколком розшматувало, кишки крізь пальці випирає";
б)минулий і майбутній час: "У Полтаву його привіз поїзд, далі требе буде добиратися підводою".
Науковці звернули увагу на те, що "значення часової послідовності накладає відбиток на структуру"(31,с.46) цього різновиду речень. Безсполучникові складні речення перелічувальної семантики із значенням послідовності дії мають закріплений порядок розміщення предикативних одиниць, у протилежному випадку порушується логіка викладу через зворотну послідовність. Часову послідовність втратить будь-яка констоукція цього різновиду, якщо змінити позицію складників. Наприклад: "Юля зняла капелюшок, кинула його на траву і швидко розплутала поясочок; халат м'яко поплив по її руках і, тихенько згорнувшись, ліг біля ніг"; "Хома плигнув у юрбу, вівчарка гайнула за ним, вчепилася зубами в штани"; "Гнат вийняв засмальцований блокнотик, розгорнув його, з-поміж листочків посипались крихти і тютюнова потеруха". Коли предикативні одиниці наведених вище речень поставити у зворотному порядку, то описувані структури уже не зможуть відтворювати часову послідовність. Обмежувати зміну позиції частин здатні також і лексичні елементи, наприклад "Чорний згорток шкіри тьмяно блиснув у нього в руках, потім він витяг кілька пар червоноармійської білизни, два відрізи на шенклю, три пари нових галіфе, білу байку на онучі"; "Спочатку чувся за ним тихий шелест соняшників, потім долинув короткий, ледве чутний скрип кладки через потік". У наведених структурах перестановка компонентів змінює семантику цієї конструкції, тому такі трансформації не допустимі.
Отже, безсполучникові складні речення перелічувальної семантики із значенням одночасності і послідовності дій мають такі спільні семантичні й структурні особливості: 1) однакова інтонація; 2) здатні включати до свого складу спільний другорядний член; 3) можуть перетворюватись у складнопідрядні речення; 4) є загальностильовими одиницями.
Однак кожен із наведених різновидів перелічувальної семантики має специфічні особливості. Так, безсполучникові конструкції перелічувальної семантики із значенням одночасності припускають зміну позицій компонентів без втрати значення, у структурах часової послідовності престановка місць частин призводить до втрати семантики всього речення. Відрізняються семантикою й можливістю введення специфічних для кожного з різновиду цих речень лексичних елементів: "в одних випадках слів перелічувальної семантики, в інших - лексен, що вказують на часову послідовність" (31,с.46).
Розділ ІІІ. Конструкції з різнофункціональними предикативними частинами
У прозі Г.Тютюнника активно представлені безсполучникові складні речення з різнофункціональними предикатичними частинами, причому їх кількість, за нашими підрахунками, значно перевищує кількість безсполучникових речень з однорідними частинами. Закономірною є і більша кількість виділюваних різновидів безсполучникових складних речень з різнофункціональними предикатичними частинами, що, очевидно, пов'язане з їх різноманітним семантичним наповненням.
1. Речення зіставно-протиставного значення
Зіставлення і протиставлення у безсполучникових сполуках синтаксиcтами трактується по-різному. На наш погляд, не слід ні ототожнювати відношення зіставності та протиставності і зводити їх до одного загального значення зіставності, ні підпорядковувати зіставленню відношення протиставності.
Зіставлення і протиставлення - два типи відношень із відмінними сематичними і структурними ознаками, за якими, на думку С.І Дорошенка, "безсполучникові структури цих значень доцільно об'єднувати в один вид зіставно-протиставних речень з розподілом їх на різновид конструкцій із зіставним і різновид структур із протиставним значенням"(31,с.48).
Для розподілу безсполучникових складних речень на зіставні і протиставні не можна покладатись на їх аналогію з відповідними різновидами складносурядних конструкцій. Вони схожі, але не тотожні. Те, що чітко передається відповідними групами сполучників, не виражається "безсполучниковим поєднанням частин" (31, с.48). Часто трапапляються випадки, коли з пропуском сполучника зникає відношення зіставності чи протиставності. Ці речення трансформуються в складні структури з іншим синтаксичним відношенням компонентів, зокрема, з ознаками перелічувальної семантики, порівняємо: "Тимко підкинув бур'яну у вогонь і сходив до озеречка по воду, а Денис вклався на розісланому кожусі обличчям до вогню" і: Тимко підкинув бур'яну у вогонь і сходив до озеречка по воду, Денис вклався на розісланому кожусі обличчям до вогню". Не можливо розрізнити зіставні та протиставні відношення у безсполучникових реченнях і шляхом підстановки сполучників. Перешкодою є те, що безсполучникові складні конструкції аналізованого виду, припускаючи можливість трансформації у сполучникові, дають змогу вводити різні сполучники. Саме ця обставина в багатьох випадках позбавляє можливості встановити причетність речення до одного з різновидів зіставно-протиставних структур, наприклад: "Ми від нього- воно за нами" і "Ми від нього - а (але) воно за нами".
Критерієм розпаду таких структур не може й бути інтонація. Обидва різновиди безсполучникових речень мають ріносильні логічні наголоси на синтаксично однорідних словах - тих, що зіставляються чи протиставляються. В перше із частин зіставно-протиставних конструкцій вимовляється з деяким підвищенням тону, друга - з відповідним зниженням. І в першому, і в другому випадку між компонентами речення має місуе пауза. В основі розподілу безсполучникових структур на зіставні і протиставні лежить значення частин і всієї сполуки ті їх структурні ознаки.
Компоненти аналізованих конструкцій передають різний ступінь подібності чи неподібності між двома явищами, діями, предметами двокомпонентного безсполучникового речення. Зіставлення виражаються поєднанням таких двох частин, які повідомляють про схожі чи несхожі явища , дії, що паралельно існують , не протидіють і не заперечують одна одну. Б.М. Кулик зіставлюваними називає такі дві частини, "які становлять вислови, протилежні своїм змістом" (31,с.250). На нашу думку, попереднє визначення більш точне. Б.М.Кулик називає "контраст між двома діями, станами, явищами, ознаками, судженнями" (50, с.250), тоді як мовознавець М.С.Поспєлов протиставлюваними вважає такі безсполучникові складні речення, у "яких одна частина протиставляється за своїм змістом другій частин" (7,346). С.І. Дорошенко вважає, що протиставлення "грунтується на невідповідності, несумісності, суперечливості" між компонентами, на заперечуванні одного і стверджуванні іншого "як протиставно-контрастуючих елементів" (31, с.49). Ми поділяємо думку останнього, оскільки він глибше характеризує аналізоване явище. Щодо семантичної диференціації різновидів, то деякі граматисти наголошують, що вона супроводжується "виразним структурним розмежуванням", тобто розрізнювачем значень зіставності і протиставності є синтаксична будова частин, а також їх лексичний склад. Усе це певним чином впливає на розташування компонентів, на функції обох частин речення, на структуру кожного з різновидів.
1.1 Речення зіставного різновиду
У конструкціях із зіставним відношенням частини співвідносяться за змістом без ознак заперечення одного і ствердження іншого, несумісності явищ. У них зіставляються подібні чи відмінні факти.
За нашими даними, найчастіше зіставляються частини спорідненої синтаксичної будови, однотипні за морфологічним вираженням головних членів, що створює паралелізм складових частин, наприклад: "Тоська - в морській тільняшці, Тоська - в зеленій вовняній жіночій кофті. Одна ряба, друга рижа"; "Ви люди військові, ми - цивільні". Нами також зафіксовані й такі речення, у яких у відношення зіставності вступають компоненти неспорідненої синтаксичної будови, але з чітко вираженими зіставлюваними лексемами: "Одного б'ють - п'ятеро навдвори".
У часовому вираженні компонентів зіставного різновиду безсполучникових конструкцій спостерігається така закономірність: відношення між ними можуть бути як одночасними, так і різночасними. Нами зафіксована значна кількість конструкції з одночасним відношенням компонентів, частини яких передають дії, виражені одними і тими самими дієсловами, що можуть бути як обов'язковими, так і факультативними, наприклад: "У тебе сусід - дугу , ти в нього - воза"; "Один горілиць, розкинувши ножицями ноги, другий на животі, зарившись лицем у пісок".
Частини речень такої будови здатні вільно розташовуватись, що припускає зміну їх позиції без зміни змісту. Порівняємо: "Ви - не князь, ми - не пахолки" і Ми - не пахолки, ви - не князь". Розміщення компонентів у структурах цього різновиду граматично не закріплене, прицьому транспозиція частин впливає на семантичний відтінок конструкції: перестановка змінює "тло, на якому здійснюється зіставлення" (31,с.50). Тлом зіставлення служить перша частина, у другій - називається те, на чому зосереджене зіставлення. Під час зміни місць компонентів виникає інший варіант зіставлення. Отож, транспозиція складників впливає на семантику всієї структури. Обмеження в розташуванні частин може зумовлювати лише особливість їх граматичної будови. За нашими дослідженнями, такі речення часто зустрічаються у творах Г.Тютюнника. Наприклад, конструкціїї з неповною другою частиною: "Капітан із Хамраєвим та сержантом Голобородьком їх а попереду, Оксен із земляками - ззаду"; "Одного з них звали Госька, другого - Тоська"; сполуки з лексемами, що становлять основу зіставлення: "Одні повиходили заміж, інші поженилися"; "Одні плачуть, другі скачуть".
До речення розглядуваного зіставного різновиду можуть входити антонімічні слова "як вияв лексичного зіставлення" (31,с.50): "Молоде народжується, старе вмирає"; "Молодь верхи на конях, старики на гарбі". Складники цих конструкцій не мають зафіксованого місця.
Наші дані не суперечать висновкам граматистів про схожість внутрішньої структури і часового вираження компонентів безсполучникових складних речень з перелічувальною семантикою, і безсполучникових конструкцій зі значенням зіставлення. Крім цього, обидва різновиди безсполучникових речень характеризується наявністю у їх структурі співвідносних елементів (один-другий, перший-другий, один-інший та ін.) та можливість порядкового варіювання предикативних частин.
Але названих ознак не досить, щоб ставити поряд речення перелічувального і зіставного характеру. Ці конструкції мають деякі відмінності. По-перше, вони відрізняються інтонаційним оформленням. Компоненти зіставних структур не схожі висотою тону: перший вимовляється з підвищенням , другий - зі зниженням голосу. Частини ж сполук перелічувальної семантики однотипні інтонаційно: у них повторюється одна і та сама інтонація. При зіставленні чітко виділяються слова з логічним наголосом. Під час переліку такі явища не спостерігаються. Отож, відмінне інтонування порівнюваних конструкцій "відповідає їх своєрідному смисловому наповненню" (31,с.51), тобто або переліку предметів чи дій, або зіставленню для виявлення характерних рис явищ, фактів.
По-друге, структури зіставного різновиду можуть включати два компоненти. Речення перелічувальної семантики відрізняються тим, що це структури відкритого ряду, тобто вони мають властивість складатися з двох і більше частин. Збільшення кількості складників можливе й у зіставних реченнях. Але, як наголошують дослідники, таке "конструктивне розширення складників руйнує їх значеннєву, граматичну і ритмомелодичну єдність" (31,с.52), тобто перетворює зіставні складні структури в інший семантико-синтаксичний та інтонаційний вид скальних речень - у відкриті ряди предикативних одиниць зі значенням переліку. Так, безсполучникова складна конструкція "На одному полотняна хламида, покрашена учнівським чорнилом, на другому - в'язана жіноча кофта" виражає зіставлення, бо є двокомпонентною сполукою із підвищенням та зниженням голосу і зіставлення антонімічних лексичних елементів: на одному - на другому. Це речення можна розширити, увівши ще одну предикативну одиницю з лексемою на третьому:"На одному полотняна хламида, покрашена учнівським чорнилом, на другому - в'язана жіноча кофта, на третьому - латана свитина". Але від цього нова конструкція втрачає те значення, яке мала попередня, оскільки трикомпонентна структура виражає перелік, а не зіставлення. Зі зміною будови фрази змінюється її ритмомелодика. Ідетьтся про те, що кожен предикативний складник вимовляється з пониженням голосу, тобто інтонаційний малюнок такий самий, як під час вимови зі значенням переліку. Отож, ми поділяємо думку мовознавців про те, що можливість трансформації утворень зіставного різновиду на конструкції прелічувального значення не можна вважати ознакою структурної та семантичної близькості цих видів безсполучникових речень, тобто складні структури одного виду в можуть перетворюватись в інший, але це не вказує на їх спорідненість чи тотожність. Тому ми приєднуємось до висновку дослідника С.І.Дорошенка: "твердження про схожість зіставних речень і структур перелічувального значення мало переконливі" (31,с.52).
Поряд із безсполучниковими реченнями зіставного різновиду зі значенням одночасності зустрічаються конструкції з різночасністю відношень, наприклад: "Колись я тебе з виру витяг, тепер ти мене витягай".
За нашими дослідженнями, у прозі Г.Тютюнника безсполучникове утворення з одночасними відношеннями трапляються значно частіше, ніж сполуки, що виражають різночасні відношення. Перші становлять основну групу зіставного різновиду.
1.2 Речення протиставного різновид
Конструкції протиставного значення за своєю семантикою грунтуються на "контрастуючому вияві протилежності між явищами, діями, ознаками" (31,с.53). Як зазначає К.Ф.Шульжук, протиставні відношення виявляються в структурах "з контрастним порівнянням" (74,с.105). Лінгвіст М.С.Поспєлов наголошує на тому, що семантичне протиставлення "здебільшого поєднується з паралелізмом граматичних значень і протилежністю лексичного змісту" (58, с.347) частини в одному безсполучниковому реченні. Тобто обидва наголошують на тому, що протиставлення грунтується на контрасті між певними фактами, явищами, ознаками.
Утворення аналізованого різновиду засновані на запереченні одного на користь іншого або на невідповідності між дією першої і другої частин. Науковець С.І. Дорошенко речення протиставної семантики поділяє на дві групи:
1) структури, у яких компоненти поєднуються на "основі заперечно-стверджувального протиставлення";
2) сполуки, у яких відношення між частинами "засновані на невідповідності їх змісту" (31,с.53).
До першої групи речень належать конструкції, між компонентами яких протиставлення виникає внаслідок заперечення у першій частині і ствердження у другій, наприклад: "Кращої долі не вибалакаєш, її робити треба". У таких сполуках виразно формулюється тло, на якому вимальовується протиставність, що задається запереченням, розміщеним у першому компоненті. Заперечення предмета, дії, ознаки вимагає протиставного ствердження, яке висловлюється далі. Цим ствердженням і є другий елемент: "Всі в білих капелюхах ходити не будемо, треба комусь і в картузах".
Дослідники стверджують, що наявність заперечення і напружена інтонація з логічним наголосом на основі, що протиставляється, надають першому компонентові ознак незавершеності" (31,с.53). За нашими даними, у творах Г.Тютюнника такі речення регулярно функціонують, наприклад: "Не кожному в руки щастя йде - від багатьох воно тікає". Семантична незавершеність першої частини очевидна й тоді, коли присудок у ній виражений наказовим способом у поєднанні з часткою не, наприклад : "Не кусай мене ззаду - я смачніший спереду!".
Переважно у складних безсполучникових реченнях протиставного різновиду позиція частин є закріпленою, на що звернули увагу дослідники [58;149]. Раритетними є випадки функціонування безсполучникових речень протиставного різновиду за незакріпленою позицією частин, однак нами такі структури у прозі Г.Тютюнника не зафіксовані.
Другу групу структур протиставного різновиду складають речення із елементом невідповідності їх змісту окремих компонентів. Наприклад: "Дряпаюся на неї, дряпаюся, не бере"; "Кричи та клич - вітер і голосу не донесе". Особливість цих конструкцій у тому, що в них дія другого комнонента "констатує відсутність позитивного результату, фіксує заперечення того" (31,с.55), що мало б бути наслідком дії, названої у першому елементі. Отож, дія першої частини безрезультатна : "Уже баба й пареними висівками обкладала - не допомага"; „Жалівся Оксенові - не допомагає"; "Вона і до знахарів, і до шептух - не допомагає"; "І на свіжий вітерець носили, і в земельку закопували - нічого не пособило".
У наведених реченнях дія першої частини, що передбачає досягнення наслідку, в другій заперечується вказівкою про її невиконання.
Важливим є те, що компоненти конструкції аналізованої групи розташовуються чітко, а саме : постпозицію займає частина, в якій йдеться про невиконання певної дії. Зміна розташування компонентів зумовлює втрату смислу всього речення.
Отже , зіставні та протиставні речення - це два різновиди зіствно-протиставного виду безсполучникових складних речень. Вони відрізняються і семантичними ознаками, і структурою. Семантична відмінність полягає в тому, що схожість чи несхожість між явищами виявляється різною мірою. Щодо формально-граматичної структури, то вони відрізняються синтаксичним вираженням компонентів і можливостями транспозицій. Обидва різновиди стилістично забарвлені : безсполучниковість надає конструкціям із зіставною іпротиставною семантикою експресії, що не властива сполучниковим реченням.
2. Речення з пояснювальнимим відношеннями компонентів
У сучасній синтаксичній науці термін "пояснення" трактується по-різному. Одні дослідники вважають його типом синтаксичних відношень, інші, зокема М.С.Поспєлов,- типом синтаксичного зв'язку [58,с.357]. С.І. Дорошенко зауважує, що у зазначених вище трактуваннях терміна "пояснення" "виразно проступає тенденція до визнання його одиницею синтаксичного порядку, на основі якої встановлюється характер зв'язків між компонентами" [31,с.58]. Проте, на його думку, такий пілхід неповно виявляє зміст самого терміна "пояснення".
Беручи до уваги дослідження багатьох інших граматистів, маємо змогу зробити висновок, що пояснення - це не лише синтаксична категорія, а також і семантична. Таке розуміння цього терміна сприяє чіткому проведенню "лінії зв'язку між смисловими і синтаксичними відношеннями" [31,с.58] складних речень, що передають пояснюваність і виявленню їх семантико-синтаксичних особливостей.
Заслуговує на увагу думка О.С. Ахманової про те, що термін "пояснення" можна тлумачити як "розвиток змісту основного складу висловлення шляхом його деталізації" [3,с.343]. Цієї позиції притримується С.І.Дорошенко. Таке трактування він вважає смисловою основою терміна "пояснення". Ми поділяємо думку С.І.Дорошенка та О.С.Ахманової щодо розуміння терміна „пояснення" у синтаксисі.
Розвиток і конкретизація того, що повідомляється у пояснювальній частині, виражається різнотипними відношеннями компонентів. Відповідно до цього граматисти поділяють пояснювальні речення на такі, у яких:
а) сказане у пояснювальній частині знаходить розвиток у пояснюючій;
б) висловлене у першому компоненті уточнюється другим складником;
в) назва не коментується наступною частиною;
г) сформульоване у першому інгредієнтові доповнюється додатковими даними" [31,с.59].
Це основні семантико-синтаксичні відношення частин пояснючальних безсполучникових речень.
Загальні смислові відношення ставши сентаксичними, мають специфічні засоби вираження. Структурні особливості пояснювальних конструкцій науковці групують відповідно до того, як у них виявляються значеннєво-синтаксичні відношення складників. До першої групи відносять такі речення, у яких у пояснювальній частині є лексеми певної семантики, що налаштовують на повідомлення ("І так і знай: на слідуючи рік держпоставку виконаю і більше не дам ні зернини") або готують до сприйняття факту дійсності ("Прилетіла до двору, басить: якийсь чоловік у шинелі ходить по городі Сергійка на руках носить"). До другої групи входять такі конструкції, у яких у пояснювальному компонентові мають місце вказівні слова або слова узагальненого значення, зміст яких потребує уточнення: "А щодо твоїх думок про городян, скажу тобі одне: прошиб ти". Третю групу становлять складні структури, у яких у пояснюючій частині наявність слова вказівного значення, що вводять усю частину в коментування, роз'яснення висловленого у попередньому складникові: "Вони проїхали якимось яром, видерлися на горб і зупинилися перед чорною купою - то було дерево, складене в штабелі."
Для встановлення семантико-структурних ознак різновидів речень із пояснюючим rомпонентом визначальним є те, яке значеннєво-граматичне співвідношення частин властиве певному різновиду, і те, які структурні елементи поясювального чи пояснюючого компонента наявні у будові відповідного різновиду.
Ураховуючи семантико-синтаксичні і структурні ознаки речень роз'яснювального виду, С.І. Дорошенко виlіляє такі їх різновиди :1)речення з розгортаюxою частиною; 2) речення з уточнюючим компоненетом; 3) речення з коментуючим інгредієнтом; 4) речення з доповнюючим складником. Усі вони, як зазначає дослідник, "охоплені єдиним поняттям пояснення, пояснювальних відношень" [31,с.60], що характерно для складних синтаксичних конструкцій, у яких пояснююча частина розгортає, уточнює, коментує або доповнює своїм змістом пояснювальний компонент або один із його елементів.
2.1 Речення з розгортаючою частиною
До цього різновиду безсполучникових речень належать конструкції такого зразка : "А я тобі кажу: не чипай"; "У тебе виходить: набрав чоловік соломи у своєму хліві - вже вкрав"; "Воно й видно: так брагою від тебе й несе".
Особливість речень із розгортаючою частиною полягає у своєрідності взаємозв'язку лексичного елемента першої частини і всього другого компонента безсполучникової конструкції. Другий інгредієнт розгортає зміст опорного слова першої частини, "лексична природа якого націлює на розкриття думки, почуття, на називання того, що сприймається" [31,с.60]. Цю співвідносність між лексичним елементом і другим складником науковці визначають як розгортаючу, а різновид пояснювальних речень називають реченнями з розгортаючою частиною.
Від особливості семантики кожного складового компонента аналізованих утворень залежить їх структура: у перпозиції знаходиться частина, що спрямовує на розкриття повідомлення, у постпозиуії - його називання. Посідаючи перше місце, спрямовуючий компонент вказує на висловлене, програмує його. Це досягається за допомогою не лише лексичного значення опорного слова, а й інтонації незавершеності, з якою вимовляється препозитивна частина. Транспозиція складових компонентів із розгортаючою частиною або взагалі неможлива, бо призводить до втрати смислу, або якщо й можлива, то пов'язана зі зміною семантичних і синтаксичних відношень між складниками.
Ураховуючи значення опорних слів першого компонента речення з розгортаючою частиною ми виділяємо такі основні групи безсполучникових речень із розгортаючим складником:
1) речення, у яких опорне слово вказує на вираження думки, передачу повідомлення;
2) речення, опорне слово яких підводить, готує до сприймання об'єкта дійсності, не називаючи сам акт сприйняття.
Складні конструкції, що належать до першої групи, по-різному кваліфікуються дослідниками безсполучникових речень. у навчальних посібниках з української мови для вузів, зокрема за редакцією Б.М.Кулика, їх названо сполуками, подібними до складнопідрядних із підоядними підметовими і додатковими, у яких друга частини виступає у відношенні до першої в ролі її підмета чи додатка. У такому підході виразно помітно граматичне і синтаксичне ототожнення речень із розгортаючою частиною зі сполучниковими складними одиницями, у яких підрядний компонент сприймається як розгорненнмй підмет чи поширений додаток. На нашу думку, це дещо змінює специфіку семантико-синтаксичних ознак безсполучникових структур, які схожі на названі складнопідрядні речення, та не однотипно з ними ні сематично, ні граматично.
Трохи по-іншому трактуються складні сполуки розглядуваного різновиду в академічному п'ятитомному виданні "Сучасної української літературної мови" за редакцією І.К.Білодіда. Як і в класифікації М.С.Поспелова, їх віднесено до конструкцій із синтаксичним зв'язком пояснення. Їх поділено на дві групи: 1) безсполучникові речення, у яких пояснююча частина виступає у функції підмета, тому вони називаються синтаксично синонімічними до складнопідрядних із підрядним підметовим; 2) безсполучникові речення з пояснювально - об'єктними відношеннями, у яких пояснююча частина є розгорнутим додатком до головної частини; такі конструкції виступають синтаксичними варіантами до складнопідрядних речень із підрядними додатковими. С.І.Дорошенко вважає, що визнання аналізованих конструкцій як синтаксичних одиниць пояснювального значення знаменує відхід учених від погляду, за яким розглядувані сполуки - це ті самі складнопідрядні, але з пропущеними сполучниками.
Важливими у вивченні безсполучникових конструкцій взагалі, і аналізованого різновиду зокрема, є погляди В.А.Бєлошапкової. За структурними ознаками складні структури цієї групи дослідниця відносить до речень із не зайнятою у першій частині синтаксичною позицією, тобто у перпозитивному компонентові відсутній підмет або сильнокеровна форма. В.А Бєлошапкова відзначає подібність у структурі безсполучникових і з'ясувальних складнопідрядних речень: наявність в одній із частин обох конструкцій опорних слів певної семантики і незаміщена синтаксична позиція при них. Проте виділяється і низка відмінностей, що полягають у можливості чи неможливості застосування опорних слів і в характері оформлення категорії особи, модальності й питальності. Ці розрізнення, як визначає В.А.Білошапкова, "не дозволяють бачити в безсполучникових реченнях з незамінною синтаксичною позицією у складі однієї з частин варіанти з'ясувальних складних підрядних речень"[5,с.241]. за допомогою цього висновку є можливість встановити значеннєву своєрідність аналізованих конструкцій і виявити їх співвіднесеність зі сполучниковими реченнями.
Справді, суб'єктно-з'ясувальні та об'єктно-з'ясувальні складнопідрядні конструкції і безсполучникові структури з розгортаючими відношеннями дещо подібні способами вираження опорних слів першої частини. Так, у сполучникових об'єктно-з'ясувальних конструкціях і безсполучникових з розгортаючою частиною однаковою мірою вживаються такі семантичні групи опорних слів: лексеми на позначення повідомлення і розумової діяльності, інтелектуального відчуття і сприймання зовнішніми органами, волевиявлення і почуття. наприклад: "Адже ти бачиш, як мало в артілі робочих рук" - "Сам бачив, два ящики оружжя у дворі закопували"; "А ви знаєте, що то голова сільради" - "Знаю, уже сьогодні ти мене шукатимеш, ганчірник плюгавий".
Безсполучникові складні речення з розгортаючими відношеннями можуть трансформуватися у складнопідрядні об'єктно-з'ясувальні речення і навпаки, наприклад: "Вона відкрила очі і побачила, що поранений підвівся і, обпершись руками об лаву, озирається навкруги [,ніби шукае когось]" - Вона відкрила очі і побачила, поранений підвівся і, обпершись руками об лаву, озирається навкруги [,ніби шукае когось] і "Я думав - покинули мене" - Я думав , що покинули мене.
Схожими є також і засоби вираження опарного слова першої частини в суб'єктно-з'ясувальних складнопідрядних структурах і в безсполучникових реченнях аналізованого різновиду. Головний член оформляється:
а) дієсловом із постфіксом -ся;
б) дієсловом минулого часу у формі середнього роду;
в) безсполучниково-предикативною формою на -но, -то і категорією стану.
Однак С.І.Дорошенко зауважує, що такий паралелізм у вживанні сполучникових конструкцій аналізованого різновиду не слід сприймати як підтвердження їх однотипності у вираженні об'єктно- і суб'єктно- з'ясувальних відношень. Ми поділяємо думку дослідника про те, що "наявність чи відсутність сполучника - важливий структурно -граматичний показник відмінних типів складних речень - сполучникових і безсполучникових, завдяки якому створюються специфічні граматичні відношення предикативних інгредієнтів, своєрідна семантик" [31,с.58].
Підрядні компоненти в складнопідрядних реченнях підпорядковані головній частині формально і семантично і реалізують валентні властивості опорних слів головної частини [31,с.64] та виконують роль поширених членів - підмета чи додатка, що створює граматичну одночленність складнопідрядної сполуки. Завдяки сполучникам виникають суб'єктні й об'єктні відношення. Сполучники надають складним структурам ознак з'ясування.
За відсутності сполучника зникає підпорядкованість частин, не має поділу на головну і підрядну, а відтак і з'ясувальних відношень. У безсполучникових конструкціях другий компонент вступає у відношення смислового розгортання змісту опорного слова попереднього складника, тобто у відношення, при якому складові частини функціонують, на думку С.І.Дорошенка, "із значенням репрезентуючого і репрезентованого інгредієнтів" [31,с.64]. Репрезентуюча частина значенням лексичних елементів вказує на розкриття думки, спрямовує увагу на зміст мовлення. Функція другого компонента - передавати думку, виражати повідомлення. Тобто перший складник націлю на повідомлення, програмує його, другий формулює те, що має розкриватись, висловлюватись. За такого співвідношення частин інформативне навантаження несе в собі другий складник. Перша частина семантично обслуговує другу і в той же час виконує структурно - організуючу роль. У взаємозв'язку названих ознак компонентів - семантико-структурна природа цих речень: у них перша частина відіграє структурну, а друга - семантичну роль.
Отож, зіставлювані сполучникові і безсполучникові конструкції відмінні за синтаксичним відношенням частин, тобто різні за вираженням граматичного значення. Значить, при лексемах на позначенням мовлення, почуття, думки, сприйняття у системі складних речень реалізується два види відношень: у сполучникових - з'ясування, у безсполучникових - семантичного розгортання. Тому ми можемо зробити висновок про те, що аналізований різновид безсполучникових структур семантично не співвідноситься зі сполучниковими, хоч і не виключає введення в названі конструкції сполучників, бо результатом їх наявності чи відсутності є утворення різних граматичних значень.
Специфіка розгортання змісту опорного слова попередньої частини полягає у тому, що припускається можливість поєднання складників, співвідносних зі складнопідрядними суб'єктно-з'ясувальними й об'єктно-з'ясувальними реченнями і виявляється здатність до поєднання таких компонентів, які в сполучникових зв'язках не існують. Ми поділяємо думку тих дослідників, які пояснюють широке охоплення різноманітних конструкцій із цим відношенням компонентів граматичною природою безсполучникових речень: "їх граматичною двочленністю на відміну від синтаксичної одночленності сполучникових речень з'ясувального значення" [31,с.65]. граматична двочленність дає змогу передавати репрезентований складник у будь-якому структурному оформленні, у тому числі й такому, якого немає у зв'язках підрядної і головної частин складнопідрядних речень. Не співвідносними зі сполучниковими є такі безсполучникові конструкції, у яких, на думку С.І.Дорошенка, друга частина становить:
а) номінативну структуру;
б)пряму мову в формах наказового способу;
в)пряме чи непряме питання, оформлюване з допомогою деяких питальних слів [31,с.65].
У безсполучникових структурах із розгортаючим складником між першим і другим компонентом встановлюються смислові відношення репрезентуючого і репрезентованого. Репрезентуючими в них виступають опорні слова, що виражені тими самими морфологічними одиницями. Які вживаються у конструкціях із розгортаючою частиною. Відмінність їх у тому, що вони не перетворюються у складнопідрядні. Наприклад: "[Чиясь сердита рука схопила його за шинелю.] Обернувся - чабан"; "Тмко розгорнув - білизна".
У таких випадках говорити про пропуск сполучника чи сполучного слова вважаємо некоректним.
Не аналогійну до складно підрядних речень структуру має безсполучникова конструкція, що передає "повідомлення про повідомлення", тобто утворення з прямою мовою, у яких пряма мова включає форми наказового способу.
Під поняттям "пряма мова" прийнято розуміти точне, об'єктивно відтворюване висловлювання, передане так, як воно було або могло бути проказане, із збереженням лексичних, синтаксичних та інтонаційних ознак [50,с.349;68,с.16]. За нашими дослідженнями, у безсполучникових сполуках, що передають "повідомлення про повідомлення", сказане кимось вставляється в мовлення повідомляючої особи, наприклад: "Кажуть - усе добре"; "Командир завжди говорив: ану, Охріме Сазоновичу, дайош пісню!"; "Говорили дурневі: сиди дома". Але пряма мова може включати і власні слова того, хто говорить: "Отже, я тобі раджу - подовбай землю, подумай"; "Дуже я вас, дядьку Григоре, проситиму : наглядайте за нею"; "А я тобі кажу: надінь".
Розглядувані складні синтаксичні одиниці сприймаються як мова в мові, де кожна частина сполуки незалежно одна від одної виражає модальність. Різномодальність частин - це ознака безсполучникових складних сполук, якої немає в складнопідрядних реченнях.
Як засвідчують наші дані, у безсполучникових складних конструкціях обох груп: і тих, у яких умовлення повідомляючого вставляються чужі слова, і тих, у яких вставляються його власні слова, можуть бути такі поєднання часових форм присудків:
а) теперішній і теперішній час: "Кажу вам: нема нікого"; "Так питається: за щож ми мучимось?";
б) теперішній і минулий час: "А я тобі кажу - піймали";
в) минулий і теперішній час :"Він, було, завжди говорив: з ворогом панькатися не можна";
г) теперішній і майбутній час: "Тільки попереджаю: запаришся з такими робітниками"; "Балакають - німці земельку будуть роздавати";
д)майбутній і теперішній час: "А за кражу я тобі скажу: вона від низької свідомості людини"; "Скажуть: що воно там за дурні лугом ходять".
Також нами зафіксовано речення, у яких присудок однієї з частин виражений формою наказового способу. Здебільшого у структурах із чужим мовленням такий компонент займає препозицію, а у сполуках із власним мовленням - постпозицію: "Біжи до Тимка і скажи: Орися його хоче бачити"; "Ні, ти скажи: вийшла б чи ні?"; "Ще раз пропоную: їдьте з нами"; "Ще ж я казав: бережись, Василю"; "І ще скажу тобі на прощання: не лізь, дійду, ло хліборобів-собственників"; "Ось що, брате, я тобі скажу: бережи себе".
Крім того, трапляються випадки, коли присудок першого складника безсполучникових речень виражений неозначеною формою дієслова, а другого - формою наказового способу: "Добре сказати - потерпи!".
Наведені вище приклади засвідчують, що і у реченнях, у яких у мовлення повідомляючого вставляються чужі слова, й у конструкціях, у яких вставляються його власні слова можливі поєднання різних часових і способових форм присудків.
Граматисти зауважують, що самостійна модальність репрезентованого компонента, його експресивність, виражена інтонаційно, зумовлює його перехід у препозицію. В усному мовленні перестановка відбувається у синтаксично непоширених складниках: "Цить, кажу"; "Хто палив, питаю?"; "Неси, кажу"; "Кінчай, кажу"; "Коней напували, питаю?". У писемному мовленні транспозиція частин допускається за наявності поширеного прямого мовлення. Але в обох випадках слова автора, винесені в пост позицію, сприймаються як вставній таку роль вони виконують і в інтерпозиції.
Неоднорідна модальність частин у реченнях з таким різновидом прямої мови робить їх специфічно безсполучниковими структурами, які не трансформуються у сполучникові шляхом підстановки сполучників чи сполучних слів.
Серед безсполучникових речень з розгортаючим відношенням, опорне слово першої частини яких націлює на повідомлення, виділяємо дві групи: утвореня що допускають введення сполучника, і конструкції які не можуть перетворюватись у складнопідрядні речення. Проте ні перша, ні друга група структур не можуть вважатись семантично співвідносними зі сполучниковими єдностями, оскільки зіставлювані речення передають різні синтаксичні відношення. Семантичну співвідносність слід визначати не за можливістю чи неможливістю вставлення сполучника, а за здатністю чи нездатністю конструкцій передавати однотипне граматичне значення.
Розглянемо безсполучникові речення з розгортаючою частиною, у яких опорне слово першої частини підводить до сприймання: "От ми йдемо, дивимося - щось біліє"; "Дорош глянув у куток: біля столусиділи обліковець Улас Хомутенко, Сергій Золотаренко і Денис Кошара".
У конструкціях цієї групи основу структури визначає одне слово першої частини - предикат своєрідного лексичного наповнення. Семантична ознака цих слів - виражати дію, яка підводить ло сприймання факту, інформації, повідомлення. Цю функцію виконують передусім дієслова та дієслівно-іменні сполуки із значенням зорового і слухового сприймання або звернення уваги, зокрема: дивитися, придивлятися, зиркати, оглядатися, прислухатися, виднітися, доноситися, перевести погляд тощо. Наприклад : "Озирнувся, вона вже стояла ззаду і посміхалась"; "А он глянь, люди йдуть"; "Юля замазала і прислухалася: справді, стало ніби легше". До акту сприймання можуть підводити й інші лексеми, які своїм значенням не вказують на сприймання. Таку роль можуть виконувати дієслова з семантикою руху: "Зайшли ми до двору - ніде нікого не видко"; "Орися гнівними рухами оголює ногу воище коліна: по білому тілу від стегна до литки стікають сині п'явки батиожиних ударів".
Подобные документы
Різновиди складних безсполучникових речень. Види безсполучникових складних речень з різнотипними частинами. Складні синтаксичні конструкції, їх функції у мові. Формування української пунктуації, її основні принципи. Схеми граматичного аналізу речень.
курс лекций [124,3 K], добавлен 26.08.2013Поняття про складне речення, його функції в мові. Засоби вираження зв’язку між частинами складного речення. Характеристика типів складних речень. Структура складносурядних речень, їх основні різновиди. Ознаки складносурядних речень, його складові частини.
лекция [22,2 K], добавлен 26.08.2013Поняття та визначення складних речень, особливості їх утворення з двох чи більше простих, об'єднаних в одне ціле змістом і інтонацією. Застосування сполучників та сполучних слів, види розділових знаків, їх використання. Утворення складносурядних речень.
презентация [211,1 K], добавлен 25.11.2011Вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови. Неелементарне складносурядне речення. Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень. Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
курсовая работа [95,3 K], добавлен 26.03.2014Поширені і непоширені називні речення. Основні види односкладних речень. Особливості односкладних речень з головним членом - підметом. Способи вираження головних членів речення односкладних речень. Роль односкладних речень у текстах різних стилів.
разработка урока [145,1 K], добавлен 25.11.2014Місце складносурядного речення у синтаксичній системі української мови. Специфіка та класифікація складносурядних речень з єднальними сполучниками. Граматичні та смислові, розділові знаки та смислові зв’язки між частинами складносурядного речення.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 06.12.2015Координація форм підмета і присудка та їх причини. Складні випадки керування в українській мові та їх запам'ятовування. Норми вживання прийменників у словосполученнях. Особливості використання прийменника "по". Синтаксичні норми побудови складних речень.
реферат [27,4 K], добавлен 05.12.2010Основні синтаксичні конструкції. Стилістика речень зі вставними і вставленими одиницями. Функціонально-стилістичне навантаження складних синтаксичних конструкцій у прозі Оксани Забужко. Однорідні члени у синтаксисі творів. Обірвані та номінативні речення.
курсовая работа [79,6 K], добавлен 11.12.2014Загальна характеристика складнопідрядних речень, їх структура і функції в мові. Класифікація підрядних речень, характеристика їх видів. Різнотипні, нерівноправні частини, залежні одна від другої, у складі складнопідрядних речень. Основі засоби зв'язку.
лекция [52,1 K], добавлен 26.08.2013Поняття та загальна характеристика складних речень, їх структура та головні елементи, класифікація та різновиди: складнопідрядне та складносурядне. Правила розстановки знаків пунктуації. Умови, при яких ставиться та не ставиться кома в таких реченнях.
презентация [240,7 K], добавлен 24.06.2015
