Виявлення семантичних риз першої частини, її функції за відношенням до другої має служити надійним критерієм диференціації значень зіставлених одиниць. Речення "Іскра потрапила на сухеньке - губка почала зітлівати"і речення "Замаж трав'яним соком, воно пройде" семантично неоднорідні: перше з них включає часовий компонент, друге - виражає відношення умови і наслідку. Відмінність їх у відсутності та наявності внутрішнього умовного зв'язку між першим і другим складником. У першій конструкцій дієслово потрапила не становить умови щодо дії, вираженої у наступній частині, воно є часовим фоном для другого складника. У другому речення компоненти виявляють внутрішню пов'язаність, обов'язкову смислову зумовленість стану другого складника дією першого.

Отже, якщо дія, виражена другою частиною, здійснюється в час, названий дієсловом першої, то таке значеннєве відношення компонентів характеризує конструкцію з часовим складником. Коли ж для реалізації дії другого інгредієнта перший є умовою, то це умовно-наслідкові відношення. Вказані семантичні ознаки визначають межі між цими різновидами і роблять неможливим вбачати в структурах із часовим значенням відтінки умовності, як на це вказує Б.М.Кулик [49, с.256].

Проте зазначені ознаки, за якими розрізняють часові й умовно-наслідкові речення, не відносяться до низки інших конструкцій із зумовленою частиною, з огляду на те, що структурно вони становлять оригінальні граматичні синтаксичні одиниці, не властиві складним реченням із часовою семантикою. Такими є структури потенціальної й реальної умови, тому що в них особливі способи вираження присудків, які забезпечують передачу виразно умовних смислових відношень.

Речення і потенціальної, й ірреальної умови займають периферійну позицію у прозі Г.Тютюнника.

Конструкції потенціальної будови мають характерну будову. У них потенціальна умова передається співвідношенням форм дієслів умовного способу в зумовлюючому компонентові та дійсного у зумовленому: "Посадили б кавунів - довгі рублі в дурну кишеню". У такому зіставленні форм функції складників чітко визначені: мовний спосіб ужитий у прямому розумінні, тобто у значенні умови, дійсний спосіб виражає передбачуваний наслідок.

У структурах ірреальної умови відповідно до семантики речення (нездійснена умова у минулому чи нереальна для теперішнього чи майбутнього) умовно-наслідкові відношення передаються дієслівними формами, що мають гіпотетичне значення, або іншими засобами відтворення здогадності. Це передусім форми умовного способу, форми наказового в значення умовного і форми інфінітива з часткою б(би)із значенням здогаду. За способами вираження присудка зумовлюючої частини конструкцій ірреальної умови С.І.Дорошенко поділяє на дві групи: 1) речення, в обох компонентах яких головний член виражається умовним способом або інфінітивом із часткою б (би); 2) конструкції з присудком зумовлюючого складника у формі наказового а в зумовленій - у формі умовного способу [31,с.105-106].

Дослідник стверджують, що більш поширеною в українській мові є перша група безсполучникових структур. Наші дані не суперечать цим висновкам: "Узяв би молот, грукнув раз та два - все б легше було на руки ковалеві".

Менш поширені речення другої групи із співвідношенням форм наказового і умовного способів. Своєрідність їх - у вживанні наказового способу як умовного. У цій функції наказовий спосіб співвідноситься з формами умовного, виражає ірреальне умовне значення. Коли ж наказовий спосіб співвідноситься з формами дійсного або з неозначеною формою дієслова без частки б (би), тоді він виражає реальне значення. Форма другої особи однини здатна сполучатись із будь-яким особовим займенником, особові ознаки при цьому повністю втрачаються: "Прийди він до мене, я б його встановив догори штаньми".

Безсполучникові складні конструкції ірреальної умовності обох груп стилістично співвідносяться зі складно підрядними структурами з підрядними умови. Проте ні морфологічно, ні семантично вони не дорівнюють одна одній. Умовно-наслідкові речення з ірреальним значенням не можна перетворювати у складнопідрядні простим введенням сполучника до зумовлюючої частини. У безсполучникових конструкціях із присудками, вираженими в обох компонентах умовним способом, в якому формальним показником умовності є частка б (би), вставити сполучник якби недоречно. Створюється тавтологія умовності: на частку б (би) накладається сполучник якби. Передача умовності і без сполучника достатньо виразна і цілком правомірна.

Не піддаються трансформації у складнопідрядні з підрядними умови з введенням сполучника і безсполучникові складні речення ірреальної умови з наказовим способом у першому складникові й умовним - у другому. Це пояснюється тим, що у складнопідрядних структурах з умовним підрядним компонентом немає співвідношення присудків, виражених наказовим способом у підрядній частині й умовним у головній. До того ж не завжди з'являється потреба у такому перетворенні. Виразні граматичні засоби для відтворення умовності виконують важливу комунікативну роль як ознаки певного стилю.

Стислість будови, смислова єдність надають і конструкціям реальної та потенціальної, і реченням ірреальної умовності стилістичної динаміки, через що вони й сприймаються стилістичними синонімами складнопідрядних структур із підрядної частиною умови. Крім стилістичної своєрідності, вони відрізняються від сполучникових складних речень можливістю виражати смислові відтінки не властиві складнопідрядним відповідникам.

Для підкреслення результату, викликаного відповідною дією, у розмовному мовлення може створюватись специфічна структурна схема умовно-наслідкових конструкцій: на початку зумовленої частини ставляться кореляти то, так, а також службове слово і. У таких реченнях на думку С.І.Дорошенка, службове слово не виступає сполучником, а функціонує як підсилювально-видільна частка [31, с. 109]. Тому структури подібного зразка не сприймаються складносурядними. Перший компонент цих складних синтаксичних одиниць виражає умову, а другий - наслідок. Те, що службове слово і (й),не виконує ролі сполучника, дає йому можливість стояти не на початку другої частини, а переноситись всередину складника і посідати тут єдино можливе місце. У творах Г.Тютюнника нами зафіксовано лише такі реченні зі службовим словом, у яких він знаходиться всередині другого компонента: "Будуть у нас машини - буде й матерія"; !Ти до неї ладком ат ласкою, вона ще й по одежині подарує". Трапляється таке у фразах із різним розміщенням членів обох компонентів. Уживання і продиктоване не потребою у приєднанні другого складника до першого, а необхідністю посилити увагу до слова, що є значеннєво центральним у наслідковому компонентові.

Дослідники стверджують, що кореляти можливі у конструкціях реальної, потенціальної й ірреальної умовності у структурно співвідносних і структурно не співвідносних зі складнопідрядними реченнями. Це свідчить про та, що кореляти - "не уламки" сполучникових структур, які залишаються, коли сполучник умовності у підрядному компонентові пропускаються. Кореляти у безсполучникових складних конструкціях мають самостійне походження. Їх функції - наголошувати на результаті. Вони не постійні у вживанні, їм властива факультативність. Проте кореляти надають будові речень чітко окреслених рис, позбавляючи їх гнучкості незалежно від способу вираження присудка зумовлюючого складника.

Отож, наші дослідження засвідчують, що у прозі Г.Тютюнника умовно-наслідкові конструкції реальної умовності займають центральну позицію (80%). Регулярно функціонують безсполучниково складні речення ірреальної умовності (12%). Периферійну позицію посідають безсполучникові складні речення потенціальної умови (8%).

3.3 Причиново-наслідкові речення

Наші дані засвідчують, що у творах Г.Тютюнника причиново-наслідкові речення представлені активно. Смислове співвідношення частин причиново-наслідкових структур відповідає формулі "причина - наслідок). Їх відмінність від умовно-наслідкових конструкцій полягає у змістовому наповнення першого компонента, який у реченнях причиново-наслідкової семантики констатує факт або дію, що спричиняють результат, висновок, побажання, прохання, наказ [31,с.111]: "Там усе засекречено, спроста не побачиш"; "[І веде оце жеребця.]А він вибасовує та ногами витьохкує, годі втримати", а в умовно-наслідкових реченнях препозитивна частина виражає здогад. Структурно обидва різновиди подібні розташуванням наслідкового складника (він стоїть у постпозиції), що відповідає логічній послідовності розгортання процесу "причина - результат". Логіка такого процесу супроводжується і відповідним морфологічним вираженням присудків за принципом "попередній час - наступний час". Це засвідчується у різних комбінаціях співвідношень видо-часових форм. За нашими дослідженнями, найбільш поширеними у творах Г.Тютюнника є зіставлення форм різних часів, що відповідають об'єктивному відтворенню часу:

а) минулого і теперішнього: "Наївся - ноги гнуться"; "Ми з ним і в фінську воювали, в нас і награди однакові"; "У Сергійка чобітки зовсім порвалися, босий у школу ходить";

б) теперішнього і майбутнього: "Погода сьогодні сонячна, з вітерцем, до вечора і висохне"; "У нас нема нікого вдома, зарию тебе, приголублю, подушечку принесу вишивану".

Співвідношення попереднього, що передається минулим часом доконаного виду, і наступного, вираженого формою майбутнього часу, вказує на здійснену в минулому, але продовжувану дію, яка стане основою для наступної: "Трапився добрий чоловік - от і будемо з хлівчиком"; "Ну, думаю, уже обтанцювала мене мара з мітлою, уже я тепер не вийду з цього місця; "Удвох шкодили - удвох і відповідати будемо".

Якщо присудки обох частин виражені одно часовими формами дієслів ,послідовність подій фіксується або наявністю доконаного виду, або сприймається з семантики лексичних елементів. Нами зафіксовані такі причиново-наслідкові речення, у яких присудки компонентів виражені формами:

а) минулого і минулого часу: "Ця комедія набридла солдатам, вони вистрілили з гвинтівок"; "Ми їх з коней позбивали, вони й відстали"; "Якось він недобре прикрив лантух, кури повилазили і давай літати по хаті, битись у вікна, кудкудакати";

б) теперішнього і теперішнього часу: "Гості в хату - могорич на стіл"; "Мороз повертає силу, Тимко біжить"; "Спати хочеться - очі злипаються"; "Бур'яни - хат не видно"; "Латочка намагається заглушити всіх, кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили";

в) майбутнього і майбутнього часу: "Злапають тебе колись за хвоста, годі буде вирватися"; "Отоді він і розгорне свої рулони та по нових грішцях як у шкварне, от і буде бариш!".

Крім цього, часто послідовність подій відтворюється конструкціями, у яких у препозитивному компоненті, названа ознака, що викликає результат і без якої він не може бути пояснений, наприклад: "Ви мудріші - підкажіть"; "Місце там глухе, туди рідко хто заходить"; "Йоньці тепленько і спосіб ненько, він похропує в бороду і бачить сон".

Відношення "попередній - наступний час" може передаватися також поєднанням "різномодальних структур із другим імперативним компонентом" [31, с.113]: "Душа з тілом розлучається, пустіть хоч у сіни".

Смислове співвідношення "причина - наслідок" накладає відбиток на вживання видо-часових і способових форм у причин овій частині. Тому і немає повної відповідності у засобах вираження присудків умовно-наслідкових і причиново-наслідкових структур, а надто рідкому вживанню дієслів минулого і теперішнього часу в зумовленому складникові умовно-наслідкових речень протиставляється широке їх використання у причиновому компонентові причиново-наслідкових конструкцій. Однак поширеності форм майбутнього часу в зумовленій частин відповідає обмеженість у причиновому складникові: майбутньому часу властива ознака умовності більше, ніж іншим часовим формам.

Сполучуваність різномодальних складників не однаковою мірою властива зіставлюваним різновидам безсполучникових синтаксичних одиниць. Ширші можливості їх співвідношення виявляють речення умовно-наслідкового різновиду. Конструкції причиново-наслідкового значення з другим питальним складником трапляються рідко. Суттєва відмінність умовно-наслідкових і причиново-наслідкових структур полягає у вільному використанні наказового способу в зумовлюючий частині і неможливості введення його у причиновий компонент. Дослідники це пояснюють тим, що властивий зумовлюючому складникові здогад, ґрунтується в основному, на формах майбутнього часу, умовного та наказового способів, спорідненість між якими виявляється у відтворенні не справжніх, а ідеальних подій [31, с.113]. Причинова частина позбавлена будь-яких ознак гіпотетичності та спирається переважно на форми дійсного способу реального значення.

Порівняння причиново-наслідкових конструкцій з умовно-наслідковими, як і умовно-наслідкових зі структурами з часовим компонентом, дало змогу зробити висновок про те, що кожен із цих різновидів виявляє свої специфічні риси різною семантикою препозитивної частини, яка відіграє відповідну роль стосовно наступного показника. Ця значеннєва наповненість у кожному з різновидів своєрідно взаємодіє зі способами вираження присудків, засобами передачі видо-часових і способових співвідношень, що відбивається на порядку розташування компонентів як одній з граматичних ознак синтаксичної будови названих речень.

Безсполучникові причиново-наслідкові конструкції стилістично близькі до складнопідрядних, у яких підрядна (наслідкова) частина приєднується до головної за допомогою сполучного елемента так що. Ми погоджуємось із твердженням мовознавців про те, що майже всі причиново-наслідкові речення можуть трансформуватись у сполучникові й навпаки: "Склянок не було - дудлили з кришки" - Склянок не було - так що дудлили з кришки; "Насилу свій кагал приспав, так що тепер можна й рушати" - Насилу свій кагал приспав - тепер можна й рушати.

Проте особливість причиново-наслідкових структур цим не вичерпується. До другого компонента можна ввести також службові елементи тому, а тому, і тому, які вживаються у складносурядних реченнях, наприклад: "Коняка добра - забрати можуть" - Коняка добра, так що забрати можуть -

Коняка добра, тому(а тому, і тому) забрати можуть.

Можливість безсполучникових і сполучникових конструкцій відтворювати близьке значення забезпечує їх синтаксичну синонімічність. Відсутність сполучника надає складній структурі внутрішньої динаміки, експресивності, що губиться під час трансформації безсполучникового речення у сполучникові відповідними.

Отже, безсполучникові причиново-наслідкові структури зближує зі складносурядними із значенням наслідку і складнопідрядними з підрядною наслідковою частиною семантична подібність у формуванні схеми "причина - наслідок"[31,с.116]. Граматично ж і стилістично - це окремі типи у системі складного речення.

3.4 Речення, постпозитивна частина яких виражає обґрунтування з відтінком причини

Безсполучникові складні конструкції, постпозитивна частина яких виражає обґрунтування з відтінком причини, складаються з двох компонентів, другий із яких обґрунтовує, мотивує, називає причину того, про що говориться у першому, наприклад: "Думки в Оксена обірвалися: в кабінет зайшов завгосп артілі Григір Тетеря"; "Між людьми запала тиша: відверте повідомлення Оксена приголомшило їх. Смислова ознака обґрунтування попереднього закріпила за мотивуючим складником постпозицію, яка й визначає структурний характер цього різновиду речень. Потребу у називанні обґрунтування попередньої дії викликає значеннєве наповнення першої частини. Його зумовлюють передусім семантико-граматичні ознаки предикативного члена першого компонента: обґрунтування з називанням причини дії, зазначеної у препозитивному складникові, вимагається наявністю заперечення при різних формах присудків: "Я його і не лаю - у дворі все знадобиться" або наявністю головного члена із заперечним значенням: "Через міст проїхати неможливо - у два ряди стоять машини". Заперечення тою чи іншою мірою викликає необхідність його обгрунтування.

Причинове обґрунтування стає необхідним і в тих випадках, коли присудок першої частини передає волевиявлення, виражене наказовим способом дієслова або іншими формами з імперативним значенням: "Візьми мене, молодице, звідси, загину я тут".

Наші дані не суперечать зауваженню В.І.Борковського: "Вимога, повинність (із запереченням або без нього) створює смислову неповноту першої частини, оскільки, як правило, має потребу в обов'язковому обґрунтуванні цієї вимоги, наказу" [6, с.37].

Крім цього, як засвідчують наші дослідження, характер обґрунтування вимог чи наказів буває різний. Другий складник або дає причинове пояснення вимогам чи пропозиціям , вираженим банально: "Не бійся, нікого немає"; "Хазяїн, а, хазяїн, готуй закуску - земляків зустріли", або зауважує, що станеться за умови невиконання наказу, наприклад: "Закривай двері, коров подушить, сатана"; "Зійди сім східок униз і ні одної більше, інакше я на твоєму животі зірку вистрочу".

Мотивацію може викликати вираження присудка першого компонента умовним способом, що передає бажання, можливість дії, якій у другій частині дається причинове пояснення: "Я б і свекрові простила, він уже старенький".

Отже, перший складник підкреслено вимагає обґрунтування названого, якщо він утримує в собі ознаки заперечення, волевиявлення, бажання. Однак, значеннєву недовершеність здатні передавати також компоненти, позбавлені названих вище рис: "Але все закінчилось добре: Тимко розшукав люльку і віддав її старому". Важливу роль у цьому відіграє інтонація і лексична наповненість першої частини.

Постпозиція обгрунтовуючого складника є суттєвою структурною прикметою, яка зумовлює необерненість цих безсполучникових конструкцій. Транспозиція частин кардинально змінює характер смислових відношень: речення причинового обґрунтування перетворюються у структури причиново-наслідкові, наприклад: "Спиняй, Миколо, я вже вертаюся" - Я вже вертаюся - спиняй, Миколо.

І.К.Білодід, Б.М.Кулик розглядають конструкції обґрунтування з відтінком причини і причиново-наслідкові структури як один вид безсполучникових речень із причиново-наслідковими відношеннями компонентів у їх прямій і оберненій співвідносності компонентів [63, с.417,418; 48, с.115; 61]. У такому підході до розглядуваних різновидів безсумнівним є визнання взаємодії причини і наслідку, що засвідчив попередній приклад. Ми поділяємо думку тих дослідників, які вважають, що наявність причиново-наслідкових відношень між складниками безсполучникових синтаксичних одиниць не може бути перешкодою для розмежування зіставлених різновидів речень [31, с.118]. І конструкцій, що мають значення обґрунтування з відтінком причини, й причиново-наслідкові речення мають розглядатись окремо, оскільки синтаксичні одиниці обґрунтування з відтінком причини і причиново-наслідкові, крім відмінного значення і структури, різняться, як вказувалось науковій літературі, інтонацією і можливими типами сполучення форм дієслів-присудків [58, с.350], які входять до складу компонентів.

Наші дослідження засвідчують, що смислова відповідність "висловлене і його причинове обґрунтування" базується на співвідносності видо-часових і способових форм, не в усьому схожій на її вираження у причиново-наслідкових реченнях. Так, співвідношення одночасності у конструкції обґрунтування з відтінком причини передаються зазвичай в одній часовій площині:

1) у плані минулого: "Северин пускав по вітру білі кучері, усміхався - він був не пошкоджений"; "Евакуйована худоба, виснажена, табунилася у дворах, сумно повісивши голови, нюхала власні ратиці, - їсти не було чого"; "Тимко насмішкувато скалив зуби: Йонька красувався в Юлиних стоптаних черевиках на високих каблуках і солом'яному брилі з матерчатою квіткою на боці";

2) у плані теперішнього: "Люди ворушать лопатками - заїдає нужа"; "Воля твоя - ти хазяїн".

Речення, у яких відношення одночасності передається у плані майбутнього, у прозі Г.Тютюнника не зустрічаються. Способами вираження відношень одночасності структури обгрунтування з відтінком причини не виявляють своєрідності у зіставленні з конструкціями причиново-наслідкового значення.

Порівняно з причиново-наслідковими структурами розглядувані речення мають відмінні риси у передачі часової послідовності. У конструкціях причиново-наслідкового різновиду значення послідовності дій виражається у прямій наступності, яка знаходить вияв і в порядку розташування компонентів (причина - наслідок), і в часовому розміщенні дій: перша дія вказує на дію, що передує тій, про яку йдеться у другому складникові. У реченнях причинової обумовленості, у яких часова послідовність могла б бути оберненою, а саме: перша частина виражати час наступний, друга - попередній, - спостерігається подвійне вираження темпоральної послідовності. Перший компонент, який сприймається як передумова дії-обгрунтування, закладеної в другому, може передавати дію і як наступну, і як попередню. Часове вираження формули "попереднє - наступне" сприймається як "пряма" послідовність, видо-часове втілення формули "наступне - попереднє" виражає "зворотну" послідовність.

За нашими даними, у творах Г.Тютюнника кількісно переважають конструкції зі "зворотною" послідовністю, а структури із "прямою" послідовністю займають периферійну позицію. Значення "прямої" послідовності виявляють співвідношення присудків, виражених формами теперішнього і майбутнього часу: "Ні ти, ні я нічого не знаємо, інакше обом попаде"; інфінітиву і майбутнього часу: "Двох котів у мішок саджати не можна - покусаються"; "Ферми наці треба переобладнувати, інакше корови потопляться"; минулого часу і минулого у значенні майбутнього: "Село заніміло і прищулилося: ось-ось повинні були вступити німці".

"Зворотна" часова послідовність передається у такому співвідношенні форм присудків, що збігаються з реальним вираженням часу: теперішній - минулий: "Раптом чоловік насторожується: з білої мли почулося коняче хропіння"; інфінітив - минулий час: "Зайця тепер трудно зустріти: озимина підросла". Інших варіантів співвідношень форм присудків нами не зафіксовано.

При збігові часових форм присудків наступність - попередність розрізняється або за смислом, або за наявністю форм доконаного виду в обгрунтовуючому компонентові:

а) теперішній - теперішній: "Підозра Гнатова розвіюється: виконавець спить на столі під телефоном";

б) минулий - минулий: "Копав Яким - не знайшов: зброя була під самим порогом зарита"; "Зробилося затишніше, - увійшли в хутір"; "Тимко здивовано звів на переніссі брови, він уже десь чув цей сміх"; "Запахло мерзлими стріхами - назустріч кинулись хати"; "Вийшов на галявину - і закляк на місці: перед ним стояли озброєні люди"; "В душі Оксен непокоївся: весна видалася засушливою".

Отож, на відміну від причиново-наслідкових речень, у яких вираження часового значення попередності - наступності відбиває реально існуючу послідовність "причини - наслідку", у конструкціях обґрунтування з відтінком причини, часове вираження допускає передачу послідовності дії й у формулі "наступне - попереднє", й у формулі "попереднє - наступне".

"Пряма" і "зворотна" часова послідовність може виражатися співвідношенням часово-способових форм і в конструкціях, перша частина яких формулює наказ, прохання. З присудком препозитивного компонента, вираженого формою наказового способу, співвідносяться дієслова у різних формах часу, припускаючи перенесення дії у план минулого, теперішнього і майбутнього часу. Характерним для відношень наказового способу з минулим і теперішнім часом є вираження "зворотної" послідовності, наприклад:

а) наказовий спосіб - минулий час: "Не жени бичків, Тимку, бідна худоба зовсім охляла"; "Святий Миколаю-угоднику, заступнику роду християнського, возверни утрату мою, я ж тільки молочком на світі й жила, тільки ним і годувалася"; "Іди хутчій, корову вкрадено!";

б) наказовий спосіб (або дійсний у значенні наказового ) - теперішній час: "Не гнівайтеся - час тепер, самі знаєте, воєнний"; "Хлопці, не беремо землі, вона й так наша".

Введення наказової модальності у перший складник і дієслів у формах майбутнього часу у другий передає зазвичай "пряму" часову послідовність: "Дістати рушники і портрет, інакше я не прийму старостат"; "Готов он харчі - поїдемо сіно косити на Пісочкове". Отож, у безсполучникових структурах і з дієслівними формами минулого і теперішнього часу наказовість виступає із значенням наступності: наслідок, виражений наказовим способом, іде за причиною, що зумовила його. У співвідношенні наказового способу і форм майбутнього часу, навпаки, наказовість сприймається зі значенням попередності, тому наслідок, переданий імперативом, темпорально передує причині. Отже, розгляд часових і способових співвідношень присудків речень, які виражають обгрунтування з відтінком причини, показує, що часова співвідносність у них тісно переплітається з модальними характеристиками [31,с.122].

Наявність структур із модальним відтінком першого інгредієнта стала основою для поділу конструкцій обґрунтування з відтінком причини на групи. Одні дослідники виділяють дві групи : власне-з'ясувальну і наказово-з'ясувальну, інші до названих груп додають ще бажально-з'ясувальні та питально-з'ясувальні речення [58, с.349; 48, с.116; ,31 с.122]. У власне-з'ясувальних конструкціях додається обґрунтування якому-небудь стверджувальному чи заперечувальному судженню; наказово-з'ясувальні структури огрунтовують ту чи іншу вимогу сказаного; друга частина бажально-з'ясувальних речень розкриває те, чому відповідна дія є бажаною; у питально-з'ясувальних синтаксичних одиницях сигналом до появи обґрунтування причини висловленого можу бути питальність першого компонента: "Куди пропиваєш, вона грошей коштує?"

Окрему групу структур обґрунтування з відтінком причини становлять речення, у другому складникові яких містяться займенникові слова зі значенням збільшеної міри прояву якості, дії або стану: "Він косив повагом, раз за разом махаючи косою і майже на відчуваючи її в руках, така вона була легка" Займенники такої семантики стають на перешкоді перетворення конструкцій причинового обґрунтування у речення причиново-наслідкові. Транспозиція частин спричиняє утворення складнопідрядних структур із підрядними означальними за умовами введення сполучного елемента: "Така вона була легка, (що)він косив повагом, раз за разом махаючи косою і майже не відчуваючи її в руках".

Проте конструкції, що передають обґрунтування з відтінком причини є стилістичними синонімами таких складнопідрядних речень ,у яких підрядний компонент приєднується до головного за допомогою сполучників бо, тому що, оскільки. Їх відмінність - у можливості/неможливості відтворювати динаміку називання факту і його обґрунтування.

Отже, структурні обмеження, які накладаються га можливості перетворення конструкцій причинового обґрунтування у причиново-наслідкові шляхом транспозиції, засвідчують те, що не завжди можлива зміна причиново-наслідкових речень у синтаксичній одиниці причинового обґрунтування. Як засвідчують наші дослідження, структури причинового обґрунтування і причиново-наслідкові не є конструкціями одного виду, а становлять окремі різновиди безсполучникових речень із властивими їм своєрідними, інтонаційними і семантичними особливостями.

3.5 Безсполучникові речення, друга частина яких має значення мети

У мовознавчій літературі статус безсполучниковий речень, у яких одна з частин має значення мети, остаточно не визначений. В одних джерелах наголошується, що складнопідрядні з підрядними мети "відповідних їм складних безсполучникових речень не мають" [25, с.179]. В інших джерелах такий різновид безсполучникових речень взагалі не згадується [61, с.113,170].

Частина вчених розглядає складні синтаксичні одиниці, другий компонент яких вказує на мету дії, зазначеної у першому, у складі конструкцій причинового обгрунтування, вважаючи мету додатковим відтінком основного значення причиновості [67, с.63]. Деякі автори, які виносять структуру зі значенням мети в окрему групу, бачать їх лише "подібними до складнопідрядних речень з підрядними мети" [48, с.119].

Суперечності у визначенні місця цих конструкцій у класифікації різновидів безсполучникових структур зумовили, на думку С.І.Дорошенка, неначе поширеність їх у мові та деяку конструктивну спорідненість і семантичну близькість із реченнями причинового обгрунтування [31, с.124].

Ми вважаємо, що значення мети певною мірою близьке до семантики причинового пояснення здатністю обгрунтовувати дію, що передається першою частиною конструкції. Проте обгрунтування дії препозитивного складника у реченнях зі значенням мети лише супроводжує виразно позначувану мету, на яку націлює чи вказує дія першого компонента: "Іди, товариша купати будемо". У цій фразі другий інгредієнт не становить обгрунтування висловленої у першій частині пропозиції, а розкриває її мету.

Вираження саме цільового значення другим компонентом дає підстави виділяти такі конструкції в окремий семантичний різновид речень [31, с.125].

На розрізнення структур, другий компонент яких виражає мету, і конструкцій із причиновим обгрунтуванням вказує також і несхожість видо-часових відношень присудків співвідносних складників. Безсполучникові речення із частиною, що вказує на мету дії, виражають значення часової послідовності лише у "прямому" розташуванні "попередності-наступності" дій. Як зазначалось раніше, контрукції обгрунтування з відтінком причини відтворюються і в значеннях одночасності ,і в часовій послідовності як з "прямим", так і зі "зворотним" розміщенням "попередності-наступності". Це означає, що порівнювані структури не однакові у граматичному вираженні препозитивних частин за часовим значенням попередності-наступності.

Крім того, співвідношення часових форм присудків при вираженні "прямої" послідовності не обмеженні у реченнях причинового обгрунтування, а структури з компонентом мети виразно окреслюються вузьким вживанням співвідносних форм, що відбиває специфіку цільового значення, зверненого в майбутнє.

Граматисти зауважують, що "пряма" часова послідовність у реченнях із складником мети може передаватись дієсловами, вираженими різними формами часу, що відбивають об'єктивне співвідношення часу. Проте зовсім не досліджені випадки співвідношення будь-яких дієслівних форм у першому компоненті з формами минулого часу у другому складникові.

Нами зафіксовані конструкції зі складником мети, у яких "пряма" часова послідовність передається дієсловами, що відбивають співвідношення минулого і майбутнього часу: "Малеча повилазила на яблуні - може, буде там видніше".

Частіше зустрічаються структури з присудком у формі наказового способу в першій частині і предикатом другої, вираженої формою майбутнього часу: "Ану, швиргони ракету, я їх поколошкаю трохи"; "Наставляй жменю, я трохи тебе освіжу"; "Хлопці, розкладайте манатки, я буду ревізію робити". У цих конструкціях імперативність передає дію, що збуджує мету, і це ставиться у план прямої часової послідовності.

Категорія наказового способу взагалі активно використовується для оформлення безсполучникових речень із компонентом мети. Це передусім спостерігається у конструкціях із присудком першої частини, вираженим наказовим способом, що вимагає називання мети дії. С. І.Дорошенко зазначає, що мета дії у них має різноманітне синтаксичне оформлення, але в усіх випадках співвідношення категорії наказового способу з іншими дієслівними формами виражає "пряму" часову послідовність. Дослідник виділяє такі відношення:

а) наказовий спосіб - теперішній час;

б) наказовий спосіб - майбутній час;

в) наказовий спосіб - аналітична форма наказового способу [31, с. 126].

У прозі Г.Тютюнника зустрічаються конструкції, у яких співвідносяться синтетична й аналітична форми наказового способу: "Першим ділом попроси, хай подушечку поправить"; "Ану рвони за міхи, хай свіь задимиться"; "Шпурни березове полінце, хай вогонь палає ясніше"; "Дай хлопцям по п'ять ковтків спирту і закусить - хай зігріються"; "Пошліть пластунів, хай візьмуть живцем". Трапляються й речення, у яких співвідносяться дійсний спосіб і аналітична форма наказового способу: "Ні, завтра ж їду в район, хай пакують у посилку і шлють на Південний берег Криму".

Отже, за специфічною семантикою і способами вираження граматичної співвідносності присудків речення, у яких постпозитивний компонент називає мету, становлять окремий різновид конструкцій із детермінантним складником. Семантично структури з компонентом мети співвідносні зі складнопідпрядними реченнями з підрядними мети. Засобами ж вираження присудків безсполучникові речення виявляють своєрідність, що стоїть на перешкоді перетворення їх у сполучникові конструкції тільки введенням сполучника. Під час такої трансформації у багатьох випадках виникає необхідність зміни форм присудка другого складника. Безсполучникові структури з частиною мети відрізняються від складнопідрядних із підрядним мети також і стилістично. Безсполучниковість не тільки надає реченням динаміки у вираженні значення мети, а й припускає таке часово-модальне вираження компонентів, яке емоційно забарвлює всю безсполучникову конструкцію.

3.6 Речення, одна з частин яких передає допустовість

Особливість конструкцій, у яких одна з частин передає допустовість, полягає у специфічному смисловому співвідношенні першого і другого компонентів. Перший складник називає дію, яка сприймається як умова, а другий становить повідомлення про те, що здійснилось, здійснюється чи здійсниться наперекір чи незалежно від висловленого у першій частині У прозі Г.Тютюнника безсполучникові речення допустового значення є раритетними, наприклад: "Йому ще хотілося припасти до котелка - пошкодував".

Конструкції допустової семантики можуть перебудовуватись у сполучникові завдяки введенню сполучників хоч, дарма що: Хоч йому ще хотілося припасти до котелка, пошкодував. Паралельно з цим їх трансформація у складнопідрядні можлива за допомогою складних сполучників хоч - але, дарма що - але: "Зварить Федора відерний чавун борщу - за день як вітром вивіє" - Хоч зварить Федора відерний чавун борщ, але за день як вітром вивіє.

Можливість введення складного сполучника з протисоавним елементом але до безсполучникових структур допустового значення і відповідна їх трансформація у складнопідрядні речення дало змогу граматистам трактувати ці безсполучникові одиниці як речення з допустово-протиставною семантикою [31, с.128].

Безсполучникові конструкції, у яких друга частина передає допустовість, маловживані. Їх сфера поширеності - усна розмовна мова, жанри фольклору, художньої літератури.

Отже, урахування взаємодії різнофункціональних предикативних частин, а також своєрідного використання тих граматичних засобів, що супроводжують пов'язаність компонентів, дало змогу виділити серед безсполучникових структур окремий вид речень із синтаксичним відношенням детермінації. Семантичну наповнюваність конструкцій цього виду визначають детермінуючі частини, які є показниками часу, умови, причини, обґрунтування, мети, допуску стосовно всього детермінованого компонента.

Від безсполучникових складних речень із пояснюючим складником детермінантний вид відрізняється не тільки семантичними, а й структурними і граматичними ознаками.

У будові складних структур із відношенням пояснення наявні лексеми, що виступають у ролі конститутивних елементів у першій або в другій частинах. Ті лексеми, що вживаються у першому складникові, викликають необхідність їх розкриття або уточнення. Ті ж, що розміщені в постпозитивному компоненті, служать для співвіднесення другої частини з першим як пояснююче з пояснюваним. Речення з відношенням детермінації не мають таких лексичних одиниць, які б викликали потребу вираження цілою предикативною частиною часу, умови, причини, мети або інших ознак. В окремих різновидах структур, детермінантного значення певну роль у створення тих чи інших відношень детермінації може відігравати модальність детермінованого компонента або вираження в ньому заперечності чи оформлення волевиявлення. Однак ці ознаки предикативних частин не можуть вважатись конструктивними одиницями через відсутність єдиної форми їх вираження. Отже, речення з відношенням пояснення і структури з відношенням детермінації різняться за наявністю / відсутність конструктивних лексичних одиниць.

Якщо у конструкціях із пояснювальним значенням видо-часова і способові співвідносність не відіграє граматичної ролі в оформленні значеннєво-синтаксичних відношень, то взаємозв'язок компонентів, що вступають у відношення детермінації, здійснюється завдяки співвідносності видо-часових і часово-способових форм дієслів.

Речення з відношенням детермінації різняться від пояснювальних порядком розташування складників. У пояснювальних структурах пояснююча частина постпозитивна. За місцем розташування детермінуючого компонента речення з відношенням детермінації поділяються на дві групи: з препозитивним і постпозитивним детермінантом. Семантика детермінуючого складника визначає його місце стосовно детермінантного компонента. Частина, що виражає час, впродовж якого чи після якого здійснюється дія, стоїть у препозиції. Наслідок залежний від умови, причини чи здійснюваний всупереч чомусь, займає місце після детермінанта, що визначає умову, причину, допустиму. Тому у конструкціях із часовим складником, умовно-наслідкових, причиново-наслідкових і допустових детермінуюча частина препозитивна. У реченнях із причиновим обґрунтуванням або вказівкою на мету дії детермінуючий компонент постпозитивний. Отже, на основі наших досліджень можна зробити висновок, про те, що безсполучникові складні конструкції з різнофункціональними частинами у прозі Г. Тютюнника функціонують активно. Причиною цього на нашу думку, є більша кількість їх різновидів порівняно з реченнями з одно функціональними компонентами, що зумовлено різноманітністю смислових відношень. Центральну позицію серед безсполучникових речень із різнофункціональними частинами займають конструкції з відношенням детермінації, регулярно функціонують структури з пояснювальними відношеннями компонентів, периферійну позицію посідають конструкції зіставно-протиставного значення.

РОЗДІЛ IV. Неелементарні безсполучникові та безсполучниково-сполучникові конструкції

1. Безсполучникові багатокомпонентні утворення

Поряд із елементарними безсполучниковими реченнями у творах Г.Тютюнника активно вживаються і безсполучниково-складні неелементарні конструкції. Це структури, що складаються з трьох і більше предикативних одиниць і являють собою багатокомпонентні безсполучникові утворення, частини яких можуть перебувати між собою в різних відношеннях - однорідності, неоднорідності; у тій самій конструкції можуть поєднуватися відношення однорідності й неоднорідності [74, с.107].

Більш поширеними є безсполучникові конструкції, у яких компоненти незалежні, однорідні (вони становлять в середньому 61% від усіх зафіксованих неелементарних конструкцій). Це речення з однорідною безсполучниковістю, серед яких найчастішим є поєднання трьох - п'яти частин, що виражають одночасність, часову послідовність дій, явищ. Як зазначає К.Ф.Шульжук, зазвичай у таких структурах чітко визначаються семантичні відношення між реченнями [74, с.107]. Регулярними є конструкції із значенням одночасності дій, наприклад: "Верби жовтіли і слали на блакить води золоті ризи; кущі верболозу горіли жовтими люстрами, вузенькі листочки хиталися язичками свічок"; "Тимко провів мокрою долонею по очах, мотнув головою, мокра борода блищала краплями води, очі дихнули грозовою ніччю"; "Над підматами кружляє гайвороння, очманілі від тепла горобці лізуть прямо під ноги, так і хочеться накрити якого-небудь картузом"; "Заскрипіли ворота, загавкали собаки, забухкали об груддя чоботи, затупотіли постоли"; "Тріщали вози, сопіли бики, матюганилися дядьки ,витручений із черги тихо лаявся"; "Десь за річкою гув болотяний бугай, а осоках покахкувала час від часу дика качка, в сазі одноманітно, безконечно кричали деркачі". Трапляються й структури із значеням послідовності дій фактів: "Ружжо з собою приволік, бички бояться, довелося мені вогнепальну зброю носити".

Г.Тютюнник регулярно використовує структури, у яких змістова єдність підтримується спільним другорядним членом: "купляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки, сідають на спочинок перелітні журавлі, в'ють гнізда лугові чайки"; "Від швидкої ходи випирало дух, піт заливав очі, в горлі щеміло"; "Колись цей старий був чистун, акуратист, вуса підстрижені, сорочка чиста, борода і шия підголені"; "За цих кілька місяців у нього відросла борода, запали очі, загострились вилиці"; "Вечорами музика, веселі, з підвивання тірольські пісні, нудне терликання губної гармошки"; "Уночі хтозна від чого хлипали двері, шелестіло по хлівах сіно, щось перешіптувалося"; "Від тих побоїв поволі тьмарилася її здорова сільська краса, тверде тіло обм'якло і в очах згасла жага кохання".

У прозі Г.Тютюнника нами зафіксовано й однорідні ряди номінативних речень: "Жах, мовчазність, пустеля".

Інколи одночасно можуть поєднуватись різні типи номінативних речень і неповні двоскладні речення: "Ташань, Ташань, голуба ріка, конопляний дух над оселями, журлива пісня надвечірня, одинока зоря над млином".

У безсполучникових складних неелементарних структурах присудки компонентів здебільшого виражаються одночасовими формами дієслів:

а) формами минулого часу: "Над болотом стояла мертва тиша; з потреводених купин із сердитим сичанням проступала вода, здалека долітав приглушений гарматний гомін"; "Після дощу зробилося свіжо, в калюжах відсвічувалося західне небо, іноді гарба потрапляла колевами в глибоку калабаню, розбовтувала малинову воду в темно-буру"; "Годівля худоби провадилася за графіком, молодняк випоювався молоком, чергування на корівнику було регулярне"; "Тут було холодніше і вологіше, сонце не досягало із глибинних гір цілими зграями вилітали пічкури, ширяли у биків попід животами і зникали у свіжому прозорому ранковому повітрі"; "На Ташані голубів лід, тріщав і лопався від морозу, вітер злизував на ньому сніжок, порошив очі; із Баєвої гори червоною діжею котився місяць, бризкав іскрами на біл замети";

б) формами теперішнього часу: "Бородиша розпущена, грива сивого волосся кільцюється по спині, під кущуватими бровами хтось роздуває горна"; "Конопляним чадом пахнуть береги, шелестить посхзлим бадиллям картопля, сумно викивують важкими головами соняшники"; "Язики як линви, лиця розпашілі, в них прихована гроза"; "Образи не пробачають, з двох слів у бійку лізуть, є щось дике і свавільне у їх характері, тигряча кров тече по їхніх жилах"; "Вже видно луги, потовченим люстром блищить Ташань, на луках бродять чиїсь коні, по травах стеляться дими, на зеленому роздоллі брудними плямами - шатра"; "В горлі в нього сохне, дихання переривається, в голові молотить кров".

Безсполучникових складних неелементарних речень ,у яких присудки виражаються формами майбутнього часу, нами не зафіксовано.

Значно рідше трапляються випадки використання багатокомпонентних конструкцій, присудки яких виражаються співвідношенням різних часових форм. Найчастіше це поєднання форм минулого іт еперішнього часу у різній послідовності: "Сорочка на спині лопнула, кров бризкає, молоде тіло чорними п'явочками взалося, стогне, сердешненька, голову під руки ховає" ; "Орися розпашіла від роботи, в щоки пломінь б'є, локони білого волосся поприлипали до висків"; "Китель йього був розстебнутий, на шиї, надавленій тугим коміром, горіли рожеві плями, на лиці підозрілість, очі морозяьб слідчим всезнайством"; "Пахне борошно і відлежаними яблуками; посеред сінейперекинутий кадібок з грушами; вони розкотилися по долівці".

Напіврегулярно функціонують структури, у яких присудки виражаються формами минулого часу й предикативними або модальними прислівниками: "Наука настобісіла, блукання з різними кавалерами також, краще виходити заміж за командира, жити тихо і спокійно, не турбуючись ні за вбрання, ні за їжу".

Поряд із багатокомпонентними реченнями з однорідною безсполучниковістю у прозі Г.Тютюнника вживаються неелементарні конструкції з відношеннями семантичної неоднорідності між частинами (31%): "Ну, сам знаєш, ліс рубають - тріски летять"; "Будуть питати - кажи, нічого не знаю". У першому реченні зовнішніми є пояснювальні відношення, внутрішніми - відношення детермінації, а в другому - навпаки. Рідше і зовнішніми, і внутрішніми можуть бути однакові семантичні відношення: "Але дрімати не довелося: в яру почулося погейкування, хтось гнав биків до водопою"; "Не хвилюйтесь, мамашо, перевірю документи і відпущу - такий порядок".

У творах Г.Тютюнника нами зафіксовані структури, у яких між одними компонентами наявні відношення рівноправності між іншими - семантичної неоднорідності: "Очі його туманіють, довгі пальці стискаються в кулаки: понищено, сплюндровано, потоптано, пограбовано"; "На машинах евакуйовані євреї - волосся розпатлане, обличчя замучені, очі з сухим полиском ,повні жаху - все на небо поглядають"; "На Баєвій горі, за вітряками, лунали останні рожеві відсвіти західного сонця, троянівська долина уже повнилася синюватою млою: вона крила сади, придорожні верби і білі хати"; "Вони були зодягнені чистенько і просто: дівчатка ходили в спідничках з блузочками, в босоніжках і косиночках, хлопці - в широченних, добре відпрасованих штанях, підперезаних ремінними поясами з пряжками в формі серця або кинджала, тапочках-спортсменках і майках"; "Сам червоний, збуджений їздою, губи зведені в дудочку: вічно Гнат щось насвистує".

Центральну позицію займають конструкції з визначальною неоднорідністю складників, яка поєднується з пояснювальними відношеннями між двома іншими частинами: "Були в них свої, ніким не писані, дикі закони: вкрав - не позивайся, сам украдь"; "В контору артілі вбіг Прокіп: картуз на потилиці, черемхове пужално так і в'ється в руках, обличчя розгублене, піт оцчі залаває"; "Тимко рушає по тому сліду і бачить: сидить задумана, обіпнута чорною шаллю, лицн бліде"; "І від його слів все прийшло в рух: баба мацала на припічку сірники, дівчина побігла в сіни і грюкнула засувом, підліток Микола шукав свої штани". Регулярно як домінуючі використовуються відношення детермінації: часові, умовно-наслідкові, причиново-наслідкові, обґрунтування з відтінком причини та ін.: "Сорочка на плечах мокра від води: не щільно був заткнутий чіп, от вона й розхлюсталась"; "Вип'єш третю - в очах сяє, думка думка здоганяє"; "Губи тихо ворушаться, обличчя зблідло: він побачив рідне дворище"; "Комендант оглянув Тодося і залишився задоволеней: такий битиме морду і роз'юшуватиме носи, є собача відданість і тигрова злість"; "Мундир був тісний і короткий, від нього набрякла шия, різало під пахвами і спирало подих".

Нами зафіксовані такі неелементарні безсполучникові речення, у яких зіставно-протиставні відношення поєднуються з іншими видами однорідних чи неоднорідних відношень: "У першій кімнаті дрімав Кузьма, відро стояло під стіною, в другій сидів за столом Гнат, щось писав"; "Найстарший син - Улас, два менших від Уласа брати уже працюють - один трактористом, другий так, на різних роботах"; "Під самим лісом їх наздогнало кілька мін: дві вибухнули далеко позаду, третя шарахнула в лісі"; "На них сиділи дядьки, одні з них бадьорилися, перемовляючись між собою, інші, обіпершись ногами об війя, куняли, зморені сном"; "Їхали по двоє, один - за рулем, другий - у люльці"; "В окопчику, по шию в землі стояло троє людей: двоє з гвинтівками, третій - з кулеметом". Причому, як засвідчують наші дані, найчастіше використовуються структури з пояснювальними і зіставними відносинами.

Рідше вживаються безсполучникові речення з пояснювальними і цільовими відношеннями: "А мій каже: принеси мені, тату, шаблюку з війни, я німців рубатиму".

Отже, у прозі Г.Тютюнника кількісно переважають неелементарні речення з однорідною безсполучниковістю, хоч багатокомпонентні конструкції з відношенням семантичної неоднорідності виділяються більшою різноманітністю представлених семантичних відношень, причому в таких структурах можуть бути представлені як відношення рівноправності, поєднувані з семантичною неоднорідністю, так і відношення неоднорідності між усіма частинами.

2. Сполучниково-безсполучникові речення

Поряд з іншими видами безсполучникових конструкцій помітне місце займають складні сполучниково-безсполучникові речення, вони завжди є багатокомпонентними. Ураховуючи характер сполучникового зв'язку і безсполучниковості, дослідники розрізняють три типи сполучниково-безсполучникових структур:

1) з сурядністю і безсполучниковістю;

2) з підрядністю і безсполучниковістю;

3) з сурядністю, підрядністю і безсполучниковістю [74, с.111].

Серед конструкцій їх сурядністю і безсполучниковістю, залежно від характеру безсполучниковості К.Ф.Шульжук виділяє три різновиди:

а) з сурядністю і однорідною безсполучниковістю;

б) з сурядність і неоднорідною безсполучниковістю;

в) з сурядністю і однорідною та неоднорідною безсполучниковістю [74, с.111].

Структури з сурядністю і однорідною безсполучниковістю зі змістового і структурного погляду співвідносяться зі складносурядними реченнями, їх легко трансформувати у складносурядні конструкції, наприклад: "Сергій накричав на них, вони повернули барок, а натомість вкрали черезсідельник" - Сергій накричав на них, і вони повернули барок, а натомість вкрали черезсідельник; "Колона рушила, і зараз же завищав під ногами сніг, засапали, давлячись холодним морозним повітрям люди, хтось забрязчав котелком, хтось спіткнувся і впав, зарившись носом у сніг" - Колона рушила, і зараз же завищав під ногами сніг, і засапали, давлячись холодним морозним повітрям люди, і хтось забрязчав котелком, а хтось спіткнувся і впав, зарившись носом у сніг.

Структури із сурядністю і однорідною безсполучниковістю становлять теоретично незамкнений ряд предикативних одиниць, і через це здебільшого виділяється лише один рівень членування: "Дощ лив як із відра; небо закаламутилося і зробилося глиняного кольору, раптом біле сліпуче світло різонуло по очах людей і почувся сухий тріск; люди під мажарою затихли, коні стояли, піднявши вгору морди, прищуливши вуха, і враз загоготіло по всіх небесах і покотило каміння, загриміло, віддаляючись і затихаючи"; "Зодягнений у зелену ватянку, на ногах кирзові чоботи, на голові шапка-вушанка з бумазеєвим зеленим верхом, при поясі гранати, а на грудях - німецький автомат". Однак трапляються випадки, коли рівні членування в таких структурах виділяються, причому ведучою може бути як сурядність, так і безсполучниковість, наприклад: