Обмеження виборчих прав громадян

У Європі на сьогодні застосовується інший підхід. Для прикладу, Конвенцією Ради Європи про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні, секомендується надавати право голосу на місцевих виборах іноземцям, які постійно проживають в межах теритосії відповідної адміністративно-теситоріальної одиниці протягом певного терміну« Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні» [Електронний ресурс]. - Режим доступу. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_318/conv/print1364073363970043. Варто звернути увагу на той факт, що Венеціанська комісія, здійснюючи псавовий аналіз положень виборчого законодавства окремих країн, наголошує про такий недолік аналізованих законів, як відсутність у іноземних громадян права голосу на місцевих виборах. Хоч питання стосовно надання іноземним громадянам права голосу на місцевих виборах сьогодні в Україні не стоїть у найближчій черзі, проте, у перспективі законодавство стосовно місцевих виборів потрібно було б доповнити відповідними демократичними нормами.

2.3 Обмеження пасивного виборчого права

У попередньому розділі розкривалися питання які стосувалися обмежень активних виборчих прав. Але законодавство встановлює деякі обмеження і пасивних виборчих прав. При цьому по відношенню до них не можна стверджувати, що вони можуть встановлюватися лише Конституцією України. З огляду на те, що Конституція України регулює не всі виборчі процеси, більше того, обмеження виборчих прав не має настільки масового характеру, пасивні виборчі права можуть обмежуватися як Конституцією, так і поточним законодавством. У відношенні пасивних виборчих прав також може використовуватися поняття «ценз». При цьому можна виділяти цензи за віком та територією (цензи осілості). 

Пасивне виборче право є частиною загального виборчого права, котре надає виборцю право бути обраним до певних виборних органів, або на виборну посаду. Набуття громадянином України права бути обраним тісно пов'язане з наявністю у нього активного виборчого права, а також з іншими додатковими умовами та виборчими цензамиСтавнійчук, М.І. «Деякі проблеми реалізації права голосу громадян України під час голосування та підрахунку голосів на виборах і референдумах в Україні» // Держава і право. - 2001. - Вип.11. - С.. 111-119, які безпосередньо випливають з положень ст. 76 Конституції України:

По-перше - підвищений віковий ценз із 18 років до 21 року на виборах народних депутатів України та до 35 років, для виборів Президента України. Пояснюється це тим, що діяльність глави держави чи парламентаря вимагає наявності достатнього життєвого досвіду, належного освітнього рівня, вміння вирішення політичних, економічних, правових, та соціальних проблем, які турбують державу і суспільство, а це досягається на думку законодавця по досягненні відповідного віку.

По-друге - ценз осілості який встановлений на виборах Президента України та народних депутатів України, вимагає від громадянина України для одержання пасивного виборчого права проживання в України протягом десяти останніх років перед днем виборів, від народного депутата вимагається прожити на території України п'ять років. Таке обмеження зумовлюється тим, що Президент та парламентар повинні бути обізнаним із суспільним життям країни та проблемами які у ньому існують. Відносно терміну «проживання в Україні» згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про вибори народних депутатів України» означає Закон України «Про вибори народних депутатів України»//Відомості Верховної Ради України від 09.07.2004 -- 2004 р., / 27-28 /, стор. 1098, стаття 366:

-проживання на території в межах державного кордону України;

-перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України;

-перебування громадян України в установленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України,міжнародних організаціях та їхніх органах;

-перебування на полярних станціях України;

-перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України;

-перебування громадян України за межами України відповідно до міжнародних договорів України;

По-третє встановлений мовний ценз стосовно виборів Президента України. Так, для того, щоб громадянина України обрали на посаду Президента України він повинен володіти державною мовою (ст. 103 Конституції України) Конституція України //Офіційний вісник України від 01.10.2010 -- 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 11, стаття 2598;

4) передбаченим також є обмеження права бути обраним для осіб, котрі мають непогашену або незняту у встановленому законом порядку судимість за учинення умисного злочину. Поняття умислу розкриваєтьсяте у ст. 24 Кримінального кодексу України - це така форма вини, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел) або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання Кримінальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001 -- 2001 р., № 25, стаття 131. Відносно громадян, котрі хоч і утримуються під вартою та звинувачені у вчиненні умисного злочину, однак не визнані в судовому порядку винними у його вчиненні, обмеження права бути обраним на виборах народних депутатів їх не стосується.

Поряд із вищенаведеними обмеженнями слід звернути увагу на грошову заставу котру на думку О.В.Гейди, все-таки потрібно відносити до обмежень пасивного виборчого права. Особливе місце належить політичним правам серед прав та свобод людини та громадянина, котрі закріплені у Конституції України, а саме - активне та пасивне виборче право стосовно виборів Президента, народних депутатів та місцевих виборів. Жодна держава яка вважається демократичною не зможе існувати без періодичних, вільних та справедливих виборів, які є атрибутами демократичного суспільства. Завдяки виборам здійснюється легітимація владних інститутів.

Однією із обов'язкових умов, що вимагається для участі у виборах до органів державної влади є - грошова застава. Термін «грошова застава» є не зовсім некоректним і дещо юридично неправильним. Попри це Конституційного Суд звертає увагу на тому, що грошова застава що застосовується на виборах та застава як спосіб забезпечення зобов'язань у цивільному праві аж ніяк не можна ототожнювати, бо вони за своєю правовою природою є різними. З цим варто погодитись оскільки застава насправді є цивільно-правовою категорією. У ст.1 Закону України «Про заставу» дається визначення застави. Застава - це такий спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами Закон України «Про заставу»//Відомості Верховної Ради України від 24.11.1992 -- 1992 р., № 47, стаття 642. Основною рисою застави в цивільному праві є те, що предмет застави відчужується у заставодавця коли ним не виконано взятих на себе зобов'язань. В деякій мірі ця риса присутня і у виборчій заставі. Як відомо, грошова застава повертається кандидатам на пост Президента України, котрі подолали бар'єр у 7%, а також партіям які пройшли через 3-відсотковий бар'єр на парламентських виборах України. Всі громадяни мають рівні права і свободи та не можуть бути обмежені у своїх правах, тому таке положення, що передбачене у законі є не тільки незаконним, воно є ще й неправомірним - ним порушується рівність прав учасників виборчого процесу яка закріплена Конституцією України.

Для народних депутатів України грошова застава складає 2 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати, а для кандидатів на пост Президента України вона становить 500 тисяч гривень. Абсурдною є думка Конституційного Суду України про те, що грошова застава не може розглядатися як майновий ценз, тому що вони мають різну правову природу. Конституційним Суд України мотивую таке твердження тим, що виборча застава виконує стимулює до зваженого прийняття рішення відносно реалізації громадянами свого права бути обраним, виборча застава попереджає непотрібні витрати з державних коштів, що в основному скадаються з податків які сплачують громадяни Рішення Конституційного Суду України від 30 січ. 2002 р. № 2 - рп/2002 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 6. - Ст. 245.. Майновий виборчий ценз нерозривно зв'язаний із майновим станом особи, він характеризується сукупністю рухомого та нерухомого майна, певним доходом, що отримує громадянин, саме це визначає його як власника.

Позиція яку зайняв Конституційного Суд є спірною через декілька причин. Коли виносилось це рішення чинним був Закон «Про вибори народних депутатів України» у попередній редакції, у якому розмір грошової застави розмежовувався. Так, для політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, застава складала - 255 тис. гривень. Кандидат у депутати по одномандатному виборчому окрузі, змушений був сплатити грошову заставу у розмірі - 1020 гривень. Громадянин із середньою заробітною платнею міг без особливих труднощів внести заставу 1020 гривень та реалізувати своє пасивне виборче право. Коли Конституційний Суд виніс своє рішення діяв Закон України «Про вибори Президента України» у якому про грошову заставу не було зазначено. У редакції вказаного вище Закону від 2004 року закріплено положення згідно якого, грошова застава вноситься партією (блоком), котра висунула свого кандидата на пост Президента України, чи самим кандидатом в розмірі - 500 тисяч гривень. Встановний законом такий розмір застави сміло можна розглядати як майновий ценз, адже аналізуючи положення закону замітно, що законодавець ніяк не розмежовує розмір застави у залежності із суб'єктом котрий висувається на пост Президента.

Застава, що вноситься партією, за свого кандидата на пост Президента є цілком прийнятною, через те, що фінансування партій здійснюється кількома джерелами, включно з державним фінансуванням. Коли кандидат самовисувається на пост Президента України досить сумнівним є те, що пересічний громадянин зможе самостійно внести виборчу заставу у розмірі 500 тисяч гривень, враховуючи середню та мінімальну заробітню плату в Україні. Через це пасивним виборчим правом не можуть скористатися більшість громадян України, це обмежує їх пасивне виборче право не тільки за майновою, а ще й за соціальною ознакою.

Грошова застава на виборах Президента України у вигляді в якому вона зараз існує є не умовою реєстрації кандидата, а майновим цензом, дія якого є грубим порушенням пасивного виборчого права громадян України.

2.4 Виборчі цензи

Обмеження виборчого права, як раніше було встановлено, здійснюється з певними умовами. Ці умови визначаються правовою наукою як виборчі цензи. Відносно ж позбавлення виборчого права, питання залишається дискусійним. Одні вчені (В.І. Червонюк) не вважають, що позбавлення суб'єктивного виборчого права також відбувається із застосуванням цензу Конституционное право России: энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.И.Червонюка. - М.: Юридическая литература,2002. - С.196 , інші ж (В.Н. Белоновський), включають позбавлення в обсяг поняття обмеження виборчого права Белоновский В.Н. Цензовое право в советский период //Закон и право. - 2006. - №3.- С.67..

Термін «ценз» (la. census від la. Censeo - роблю опис, перепис) як такий має декілька значень і бере своє первісне походження з Давнього Риму. Під цим словом мавася на увазі періодичний перепис громадян з оцінкою їх майна з метою розділення їх на соціально-політичні, військові та інші розряди. Сучасне значення терміну може позначати будь-які обмежувальні умови Юридический словарь на http://dic.academic.ru[Электронный ресурс]. Режим доступа: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/166666.

В теперішній час цензи присутні в значних обсягах в Конституційному праві та є необхідними атрибутами реалізації громадянами їх деяких соціально-економічних і політичних прав. Найбільший інтерес для правової науки і найбільше значення для державно-громадського розвитку мають цензи у виборчому праві. Проблеми виборчих цензів у дослідженні інститутів електорального права в вітчизняній літературі недостатньо опрацьовані. Переважним є примітивне розуміння виборчих цензів, коли в цензах бачать тільки обмеження, пов'язані з реалізацією виборчих прав. Такої точки зору дотримувалися, наприклад, провідні фахівці з виборчого права початку XX століття В. Григор'єв Григорьев В. Избирательное право и организация выборов. - С-П., 1905 - С.81, В.М. Гессен Гессен В.М. Основы конституционного права. - Петроград.1918[Електронный ресурс]. - Режим доступу. //ex-jure.ru/law/news.php?newsid=110. Але, як видається, вони не зовсім мали рацію. Виборчі цензи не слід розглядати як щось однозначно негативне. Безумовно, історичний розвиток інституту прав і свобод людини і громадянина був далеко не простим. І багато прав з числа проголошених в якості загальних на практиці обмежувалися за допомогою іноді навіть вкрай дискримінаційнних цензів. Однак якщо виборчі цензи носять природний характер (наприклад, надання права брати участь у виборах по досягненню певного віку), то вони цілком укладаються в конституційні рамки здійснення праві свобод людини і громадянина. Керуючись цим і низкою інших аргументів, багато правознавців (такі, як М.В. Баглай, В.А. Туманов, А.С. Автономов, Н.А. Новикова) дають найбільш науково обгрунтоване визначення цензів у виборчому праві. Вони визначають виборчі цензи як встановлювані конституцією чи виборчим законом умови (вимоги) для отримання і (або) здійснення виборчого права. Слід зазначити, що поряд з поняттям «виборчих цензів» існує поняття «цензові кваліфікації». У юридичній науці вони, як правило, розглядаються як синоніми.

Система виборчих цензів покликана забезпечити якісне формування, повноцінну функціональність, професіоналізм виборних органів влади та посадових осіб. Виборчі цензи, не допускають до виборів осіб, які не володіють дієздатністю, що становлять підвищену суспільну небезпеку для суспільства і державної влади, сприяють вдосконаленню механізму державного управління та стабільності політичної обстановки Белоновский В.Н. Цензовые квалификации в избирательном праве дореволюционной России // Закон и право. - 2005. - №12. - С.75. Однак сутність виборчих цензів може значно спотворюватися окремими політичними режимами, які використовують їх як правове прикриття для розправи над політичними супротивниками, боротьби з опозицією. Таким чином, поряд з позитивним, стабілізуючим призначенням виборчі цензи можуть стати ефективним інструментом політичного маніпулювання. Виходячи з двоякого розуміння виборчих цензів, неоднозначної законодавчої практики, фахівці у галузі виборчого права відзначають дві основні їх функції в системі регламентації суб'єктивних виборчих прав:

* кваліфікаційну, яка виражається у фіксації електорального корпусу на основі закріплення умов придбання виборчого права; 

* правообмежувальну, яка полягає в обмеженні складу електорально- рального корпусу. Функції виборчих цензів виражають найбільш суттєві риси розглянутих кваліфікацій і представляють основні напрями впливу цензового права на регульовані суспільні відносини. Таким чином, виборче право, формально проголошене загальним, фактично обмежено участю у виборах тільки так званого «вибіркового корпусу», тобто сукупності громадян, що володіють правом голосу за законом. Іншими словами, цивільна правоздатність автоматично не тягне за собою право на участь виборах, необхідно відповідати ще низці вимог визначених як виборчі цензи.

Отже, виборчі цензи (кваліфікації) - це встановлювані конституцією чи виборчим законом умови (вимоги) для отримання або здійснення активного і пасивного виборчого права. Законодавчій практиці різних країн відомо безліч видів виборчих цензів. Більшість з них мають історичний характер, тобто вже не застосовуються в більшості сучасних країн. Наприклад, такі цензи, як династійний, класовий, партійний, расовий і багато інших. Деякі цензові кваліфікації діють досі і є неодмінною умовою для отримання та здійснення суб'єктивного виборчого права. Наприклад, такі, як віковий ценз, ценз громадянства, ценз осілості.

Віковий ценз - це вимога законодавства, згідно з якою право обирати і (або) бути обраним на певні державні посади надається лише після досягнення певного віку Конституционное право России: энциклопедический словарь / Под общ.ред. В.И.Червонюка. - М.: Юридическая литература, 2002. - С.35 . З одного боку, введення вікового цензу виправдано тим, що виборець може усвідомлено зробити свій вибір лише в тому випадку, якщо він вже в цілому сформувався як доросла особистість, має досить стійкі політичні переконання, засновані на певному рівні знань і хоча б на мінімальному життєвому досвіді. У даній ситуації віковий ценз розглядається як природній, що не суперечить принципу загальності виборчого права. З іншого боку, штучне завищення вікового цензу є недемократичним, оскільки необгрунтовано звужує виборчий корпус. Наявність завищеного цензу пояснюється тим, що громадяни молодого віку (у більшості студенти) нерідко є збудниками спокою для верхівки влади, радикальними прихильниками опозиції.

На початку XX століття вікові цензи в різних державах були різні: від 17 років (у деяких кантонах Швейцарії) до 30 років (Данія) . Надання активного виборчого права з вісімнадцятирічного віку передбачено і діючою Конституцією. В даний час спостерігається стійка тенденція у всьому світі до зниження вікового цензу при активному виборчому праві. За даними дослідження Міжпарламентського союзу, проведеного в 1992 р., більш ніж у 100 державах активне виборче право визнається за особами старше 18 років, а в 4 державах - Бразилії, Кубі, Ірані, Нікарагуа - правом голосу користуються громадяни з 16 років, з 20 років - в Японії, Швейцарії, Фінляндіі. Законодавство окремих країн визначає умови, підпадаючи під які, особа може одержати суб'єктивне виборче право і раніше встановленого віку. Так в Індонезії молодим громадянам, що перебувають у шлюбі, надається виборче право і до досягнення встановленого законом 17-річного віку Избирательное право и выборы. Сборник статей. / Отв. ред. Ю.А. Юдин.- М.: Наука, 1990. - С.89.. 

Зазвичай для отримання активного виборчого права потрібно досягнення певного віку на день виборів як, наприклад, в Російській Федерації. У Австрії, у свою чергу, виборче право надається особам, які досягли 19 років до початку виборчої кампанії, в Індонезії особам, які досягли 17 - річного віку до моменту реєстрації виборців. Таким чином, визначення моменту, по настанню якого особі встановленого законом віку надаєтся виборче право визначається законодавцем виходячи із практики і політичних традицій. Для пасивного виборчого права віковий ценз встановлюється, як правило, вище. Наприклад, в Італії, щоб бути обраним до Палати депутатів, громадянин повинен досягти віку 25 років, в Сенат - 40 років; щоб бути обраним президентом - 50 років. Проте в Нідерландах, як і в деяких інших країнах пасивним, як і активним, виборчим правом на парламентських виборах володіють громадяни, які досягли 18-річного віку. В Україні чинне законодавство встановлює такі вікові цензи щодо пасивного виборчого права: для кандидата на посаду Президента - 35 років (в даному випадку встановлено більш високий віковий ценз, визначається важливістю завдань, покладених на главу держави). Більш високий віковий ценз для заняття цієї посади передбачений і Конституціями інших країн. Так, Конституцією США встановлено, що Президентом США може бути обрана особа, яка досягла 37-річного віку) ; для кандидатів у депутати ВРУ- 21 рік; вік кандидатів у депутати законодавчих органів влади не повинен бути менше 21 року; вік для кандидатів на посади голів муніципальних утворень і кандидатів у депутати представницьких органів муніципального освіти не повинен бути менше 18 років.Верхня вікова межа щодо пасивного виборчого права, як правило, в демократичних державах не встановлюється. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про те, що віковий ценз має повсюдне поширення і міцні правові гарантії.

Ценз громадянства є вимогою закону, згідно з яким особа для володіння активним і пасивним виборчим правом має бути громадянином відповідної держави Конституционное право России: энциклопедический словарь / Под общ.ред. В.И.Червонюка. - М.: Юридическая литература, 2002 - С.394. . Володіння громадянством є передумовою повного поширення на дану особу всіх прав (в тому числі і виборчих) і свобод, визнавати не тільки всередині країни, а й за її межами. У радянських конституціях 1924р, 1936 р. Конституция СССР. Утв. Постановлением Чрезвычайного VIII съезда Советов СССР от 5.12.1936 г. // Известия ЦИК СССР и ВЦИК.-1936.-№283 і 1977 р, такими виборчими правами користувалися тільки громадяни СРСР.

У теперішній час виборче право належить до категорії політичних прав, обов'язковою умовою наявності та користування якими є приналежність до громадянства. При цьому не має значення для можливості використання виборчих прав підстави і порядок придбання громадянства. Відповідно до Конституції України громадянство є рівним, незалежно від підстав його придбання. Конституція не встановлює яких-небудь термінів набуття громадянства для того, щоб громадянин міг реалізувати активне і пасивне виборче право. Таким чином, виходить, що виборчим правом можуть користуватися всі громадяни України, які мають її громадянство на день виборів. Однак в інших країнах придбання пасивного виборчого права може бути обумовлено терміном громадянства. Наприклад, згідно з Конституцією США 1787 членом палати представників Конгресу США може бути обрана особа, яка у громадянстві не менше 7 років, а сенатором - не менше 9 років. В Аргентині натуралізовані громадяни отримують право голосу через 3 роки після отримання громадянства, в Тунісі - після 5 років. У США, Фінляндії, Білорусі, Казахстані кандидату на пост президента необхідно бути громадянином за народженням. Що стосується кандидата на пост Президента України, то Конституція не вимагає, щоб він був громадянином України за народженням. Але, виходячи з того, що для кандидата на пост Президента України встановлений ценз осілості, що дорівнює 10 рокам, виходить, що кандидат повинен мати громадянство України не менше 10 років. Громадянин України, який проживає за її межами, користується всією повнотою виборчих прав.

В Україні на підставі міжнародних договорів іноземні громадяни, які постійно проживають на території відповідного муніципального утворення, не мають мають права обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування на тих же умовах, що і громадяни України, що є на мою думку неправильним . Суб'єктивне виборче право надається іноземним громадянам на рівні місцевого самоврядування у низці інших європейських держав (Швеція, Нідерланди, деякі кантони Швейцарії) Автономов А.С. Конституционное право зарубежных стран.- М., 2007.-С. 110. При наділенні виборчою правоздатністю осіб, які не є громадянами даної держави, необхідно виходити з того, що постійно проживаючі іноземні громадяни фактично включені в життєдіяльність місцевого населення, рішення, що приймаються на місцевому рівні, реально торкаються, у тому числі їх інтересів. Органи місцевого самоврядування не вирішують загальних завдань, не входять до системи органів державної влади, тому немає серйозних підстав побоюватися закордонного впливу на забезпечення загальних інтересів через згаданих іноземних громадян. Тим не менш, незважаючи на надання суб'єктивного виборчого права іноземним громадянам у ряді країн, більшість сучасних держав пов'язує активне і пасивне виборче право зі статусом громадянина.

Громадяни України, які виїхали з України з порушенням законного порядку виїзду за кордон позбавлені виборчого права, хоча ст. 70 Конституції України не передбачає обмеження права голосу залежно від підстав (законних чи незаконних) перебування громадянина України за межами України.

Ценз осілості - це передбачена законом умова реалізації пасивного виборчого права, пропонована деяким кандидатам на виборні посади. Суть його полягає в тому, що при проведенні виборів певного рівня для обрання на виборну посаду закон вимагає від кандидата проживати в місцевості, де проводяться вибори протягом певного періоду. Дане поняття цензу осілості, визначається тільки відносно пасивного виборчого права. Це пояснюється тим, що в сучасному Українському законодавстві цензу осілості щодо активного виборчого права не існує. У світовій практиці виборчого законодавства ценз осілості припускає, що після того, як особа проживе в даній країні або на даній місцевості певний час за ним визнається як активне, так і пасивне виборче право. Наприклад, у Франції для участі у загальних виборах встановлений ценз осілості, рівний 6 місяцям, які необхідно прожити в низовій територійльній одиниці - комуні, у Новій Зеландії - 3 місяці, які потрібно прожити на території виборчого округу. У США даний ценз також широко закріплений в електоральному законодавстві. Термін проживання за цензом осідлості становить в різні штатах від трьох місяців до одного року. У ряді країн ценз осілості не деталізується і зводиться до загальної вимоги мати постійне проживання, в деяких він виражається в непрямій формі. 

У відношенні пасивного виборчого права, як правило, встановлюються більш тривалі терміни проживання. Так, наприклад, в США президентом може бути обраний громадянин, який не менше 14 років проживає на території США Автономов А.С. Конституционное право зарубежных стран. - М., 2007.-С. 113.. Радянські Конституції не передбачали даної цензовой кваліфікації. Згідно з сучасним законодавством активним виборчим правом володіє громадянин України, який постійно або переважно проживає у межах виборчого округу. Перебування громадянина України поза його місцем проживання під час проведення в окрузі, в якому розташоване його місце проживання, на час виборів не може служити підставою для ненадання йому виборчого права. Обмеження пасивного виборчого права, пов'язані з постійним або переважним проживанням на певній території, включаючи вимоги до тривалості і терміну проживання, можуть встановлюватися тільки Конституцією, ніякі інші обмеження не допускаються. В Україні бути обраним народним депутатом може той, хто проживає в Україні протягом останніх п'яти років, а Президентом України - хто проживає в Україні протягом десяти останніх років перед днем виборів.

Ставлення правової науки до цензу осілості, що застосовується до активного виборчого права є досить негативним. Даний ценз виключає зі складу електоральнорального корпусу значну частину населення, як правило, її складають сезонні робітники, селяни, що йдуть на відхідні промисли, безробітні, які займаються пошуком роботи. У США внаслідок застосування даного цензу від участі у виборах виключаються в середньому 5,5 млн. чоловік Избирательное право и выборы. Сборник статей. /Отв. ред. Ю.А. Юдин.- М., 1990. - С.101.. Стосовно ж пасивного виборчого права, ценз осілості сприймається не так негативно і є найважливішою умовою здійснення права бути обраним. В даний час розглянута цензовая кваліфікація виявляє загальносвітову тенденцію до скорочення і зникнення, принаймні, на всезагальних виборах.

Ценз дієздатності. У більшості держав світу з моменту зародження виборчого права не мають права обирати і бути обраними особи певного фізичного чи психічного стану - визнані судом недієздатними. Необхідність наявності даних обмежень виборчого права не викликає в юридичній науці ніяких сумнівів. Навіть самі різкі критики будь-яких обмежень виборчої правоздатності визнавали об'єктивність даної вимоги.

Виключення даної категорії громадян зі складу електорального корпусу, несе природний характер. Виборці на виборах визначають хто, як і якими методами здійснюватиме публічну владу від їх імені. І було б, принаймні, нерозумно допускати до виборів осіб, нездатних усвідомлювати свої дії та нести відповідальність за прийняті рішення.. Окреслена умова обмеження активного і пасивного виборчого права визнана більшістю держав як невід'ємна. Різниця існує лише в різноманітних формах недієздатності, якою повинна влодіти громадянин щоб підпасти під дану цензовую квафікацію.

Крім вищенаведених цензових кваліфікацій в законодавчій практиці держав зустрічалися (у деяких країнах зустрічаються і в сучасний період) інші виборчі цензи. Так досить широко використовувався як умова обмеження права обирати і бути обраним на ранніх етапах розвитку виборчого права майновий ценз. Майновий ценз - це вимога виборчого закону, згідно з якю виборче право (активне чи пасивне) надається тільки громадянину, який володіє майном певної вартості або вносить податки не нижче певної суми Юридичний словник [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. //dic.academic.ru/dic.nsf/lower/15019. Прихильники даного цензу стверджують, що матеріальний достаток забезпечує людині якісну освіту, усвідомлене розуміння нею політичних питань, незалежність соціального стану, необхідного для вироблення політичних переконань і свободу від зовнішніх впливів. Ці доводи представляються не зовсім переконливими і піддаються різкій критиці представників найрізноманітніших політичних напрямів. Майновий добробут не завжди припускає високий ступінь інтелектуального розвитку особистості.

Незалежність політичних переконань також не пов'язана з матеріальною складовою, це є швидше показником рівня правової культури, економічна спроможність у свою чергу в багатьох випадках веде людину до підпорядкування вузьким корпоративним поглядам таких же заможних людей, а не до незалежності його соціального стану. Майновий ценз був визнаний фахівцями в галузі виборчого права дискримінаційним, що суперечить принципу рівноправності громадян. Дана умова обмеження виборчого права в XX ст. практично повсюдно було скасована. 

Цензовому праву також відомий ценз грамотності та освітній ценз. На жаль, дані цензи часто ототожнюються, розглядаються як аналогічні. Однак насправді, це не відповідає дійсності. Ценз грамотності передбачає вміння читати і писати на офіційній мові (або однією з офіційних мов), а в деяких випадках розуміти і тлумачити конституцію країни. Даний ценз історично мав дві форми. Або він був доповненням до майнового цензу, або ж існував самостійно. В даний час обмеження активного виборчого права посередством цензу грамотності зустрічається вкрай рідко. Для розвинених країн наявність або відсутність даного цензу є неактуальним, бо в них з масовою неписьменністю практично покінчено. У країнах, що розвиваються, навпаки, обмеження виборчого права у зв'язку з наявністю розглянутого цензу становить істотну проблему. Однак і в більшості з них під тиском демократичних сил дана цензова кваліфікація була скасована або значномодифікована. 

Так Конституція Еквадору 1977 визначає голосування обов'язковим для розуміючих читати і писати і факультативним для неграмотних. У деяких країнах (Наприклад, Японія) закон формально не встановлює ценз грамотності, однак вимагає, щоб виборець власноруч вписав у бюлетень ім'я того кандидата, за якого він голосує. Така вимога є не що інше, як замаскований ценз грамотності. У відношенні пасивного виборчого права дана умова обмеження виборчого права до цих пір широко поширена, особливо в країнах що розвиваються. Наприклад, згідно зі ст. 14 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 не можуть бути обраними неграмотні. 

Освітній ценз передбачає, що виборче право (активне або пасивне) надається тільки тим громадянам, які мають певний (Зафіксований відповідним документом) рівень освіти. Раніше він досить широко використовувався, проте до теперішнього часу із законодавства більшості країн дана вимога повністю вилучена. Значення цензу грамотності та освітнього цензу пояснюється тим, що участь у політичному житті вимагає від громадянина певного обсягу знань. Вітчизняне законодавство не знало даних цензів. Можливо тому, що грамотність, як умову обмеження виборчого права, доцільно вводити лише там, де не існує загальна, обов'язкова і безкоштовна початкова освіта. Введення ж такого цензу в Україні, де не було обов'язкової початкової освіти у XIX-XX століття, призвело б до відсторонення від участі у виборах величезної кількості населення. Якісний розвиток системи освіти в наступні десятиліття призвели до повсюдного поширення грамотності, проте вітчизняне законодавство на виборах також не передбачало розглянутих цензів.

Сучасне українське виборче законодавство не містить вимог наявності грамотності або певного рівня освіти для отримання та здійснення пасивного або активного виборчого права.

Непрямим чином з наведеними вище «розумовими» цензами пов'язаний мовний ценз. Мовний ценз це вимога закону, згідно з яким для володіння суб'єктивним виборчим правом необхідно знати офіційну (державну) мову (або одну з офіційних мов, або всі офіційні мови) відповідної держави. У деяких державах крім загального встановлюється розмаїття мовного цензу. Так, згідно з Конституцією Казахстану президентом республіки може бути обраний громадянин Казахстану, що досконало володіє державною мовою, тоді як від кандидата на пост віце-президента потрібно лише простого знання. Конституція Російської Федерації у ч. 2 ст. 19 забороняє будь-які форми обмеження прав громадян (у тому числі і виборчих) за цією ознакою. А в Україні даний ценз присутній і застосовуються до громадян які обираються на посаду Президента України, так відповідно до ст. 103 Конституції України кандидат повинен володіти державною мовою…

Особливу групу цензових кваліфікацій утворюють так звані «моральні цензи ». Морально-етичний ценз - це норма виборчого закону, згідно з якою для володіння активним і (або) пасивним виборчим правом необхідно «мати високі моральні якості», «вести гідний спосіб життя ». Наприклад, в Ісландії для володіння суб'єктивним виборчим правом від особи вимагається, вести пристойний спосіб життя і володіти «добрим норовом », в Мексиці не мають права обирати особи, що зловживають наркотиками, у Нідерландах - позбавлені батьківських прав. Однак детальна класифікація моральних цензів в законодавствах відповідних держав, як правило, відсутня, що дає можливість для зловживань і довільного трактування даних вимог. Моральні цензи були відомі за часів Катерини Великої. В системі цензового права існують, хоча в законодавчій практиці держав зустрічаються рідко, релігійні та сімейні цензи. Релігійний ценз передбачає приналежність виборця до певної релігії. Цей ценз характерний в основному для країн Сходу. Наприклад, в іранський парламент можуть бути обрані лише особи, які сповідують іслам, в Індонезії - особи, віруючі в єдиного бога.

Установлення сімейного цензу означає, що виборчою правоздатністю не наділяються особи, що не мають сім'ї. Причому в законодавстві в якості обов'язкової умови для участі у виборах може бути передбачено наявність дітей. Даний ценз характерний для країн що розвиваються.

Важливе місце серед цензових кваліфікацій займає ценз статі. Данний ценз передбачає недопущення до участі у виборах жінок. Спочатку виборче право було суто «чоловічим» і абсолютно не поширювалося на жінок. Ценз статі довгі роки був одним з найбільш міцних і стійких обмежень виборчого права. Відомий правознавець початку XX століття Гессен знаходив пояснення даного політичного безправ'я жінок в силі історичної інерції - в тих скам'янілих забобонах, які, на його думку, складаючись століттями, жили в політичних нормах і звичаях суспільства Гессен В.М. Основы конституционного права.Петроград.1918.[Електронний ресурс] //ex-jure.ru/law/news.php?newsid=110. Дана цензова кваліфікація до кінця XIX ст. існувала майже у всіх державах. Однак у міру розвитку політичних процесів у світі, зростання суспільної самосвідомості жінок, втягування їх у соціально-економічне життя та активізації боротьби за свої права на початку XX століття, а особливо в період після другої світової війни, ценз статі був скасований в більшості країн. Великобританія надала виборчі права жінці в 1918 році, США в 1920 році, Франція - у 1944, Італія - ??у 1945, Греція - в 1956, Швейцарія - в 1971 році Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов/Под общ.ред. М.В.Баглая, Ю.И.Леёбо, Л.М.Энтина. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА,1999.- С.193. . В даний час особливі обмеження права голосу для жінок встановлені лише в декількох невеликих державах Латинської Америки, деяких арабських країнах. Перша Конституція УРСР 1918 (ст.64) скасовувала позначене обмеження і встановлювала, що виборчими правами користуються особи чоловічої і жіночої статі. Це положення встановлює і чинна Конституція України. 

Ценз національності - це вимога закону, згідно з яким для володіння активним і (або) пасивним виборчим правом необхідно належати до певної національності. Активне виборче право за допомогою національного цензу в даний час практично не обмежується, проте збереглися окремі випадки щодо пасивного виборчого права. Так, відповідно Конституції Сирії 1973 президентом цієї держави може бути тільки особа арабської національності, а Конституція Туркменістану 1992 р. допускає обрання президентом країни тільки туркмена. Однак, необхідно мати на увазі, що конституції деяких держав термінологічно ототожнюють національність з громадянством: Основний закон ФРН, кажучи про «німців», має на увазі всіх громадян німецької держави незалежно від їх етнічного похождення Онлайн журнал про вибори [Електронний ресурс]. ? Режим доступу. http://izbiratel.ru/izbiratelnoe/2006/10/17/izbiratpravo.html. 

Близьким за змістом до національного цензу є расовий ценз. Расовий ценз є вимогою закону, згідно з якою виборчі права надаються тільки громадянам певної раси. В останні десятиліття у світовій практиці він зустрічався вкрай рідко, останній був скасований в ПАР у 1993р. Для більшості держав у минулому був характерний класовий ценз. Так у XVIII столітті після губернської реформи Катерини II на виборах до місцевих органів влади виборчі права не давали селянам, духовенству, нижчим верствам міського населення. На виборах в першу Державну Думу Російської Імперії правом обирати і бути обраними не володіли промислові працівники. У перші роки радянської влади широке коло осіб позбавлявся виборчого права за класовими мотивами. В даний час, у зв'язку з якісним і широким розвитком демократичних традицій та інститутів, даний ценз практично повсюдно був виключений. Він вступає в серйозні протиріччя із загальновизнаними нормами і принципами рівності всіх громадян. Традиційно в багатьох державах відсторонюють від участі у виборах військовослужбовців. Дане обмеження у світовій практиці пояснюється загальновідомою концепцією «армія - поза політикою». 

У ряді держав з однопартійними системами встановлюється партійний ценз. Під ним розуміється вимога, згідно з яким пасивним виборчим правом володіють тільки члени правлячої політичної партіії.В окремих державах партійний ценз поширюється і на активне виборче право. Так в Індонезії за законом «Про загальні вибори» 1969 члени забороненої Комуністичної Партії Індонезії, включаючи її масові організації, що не вносяться у виборчі списки. Крім розглянутих в даній роботі цензів у світовій електоральнії практиці існували й інші цензові кваліфікації. Найчастіше вони були характерні для певних нетривалих історичних періодів, носили дискримінаційний характер і були пов'язані з бажанням за допомогою виборчих кваліфікацій усунути від участі у виборах категорії громадян які є несприятливими чинній владі. Так, цензовому праву в радянський період були відомі цензи найму, династійний, службовий, торгово-посередницький, підслідний та інші цензи.

Від виборчих цензів необхідно відрізняти особливі обмеження пасивного виборчого права. Їх складають несумісність і невиборність. 

Несумісність полягає в тому, що не підлягає обранню особа яка займала певну посаду (якщо вона має намір і далі її обіймати), маючи який небудь виборний мандат (якщо дана особа має намір і далі його зберігати) або яке-небудь певне заняття (якщо особа має намір і далі його здійснювати) . Так, наприклад, в Україні дані обмеження в широкому обсязі встановлені для депутата ВРУ. 

Невиборність - це неможливість для особи балотуватися в кандидати на певну посаду. Невиборність пов'язана зі спеціальними обмеженнями для певних осіб чи категорій осіб. Так, відповідно до Конституції України одна і та ж особа не може займати посаду Президента України більше двох термінів поспіль. Таким чином, виборче право включає в себе безліч різновидів виборчих цензів. Проте їх різноманітність не означає, що всі вони закріплені у виборчих законодавствах держав як діючі. Більшість з них в результаті боротьби за закріплення принципу загальності виборчого права практично повсюдно були скасовані.

РОЗДІЛ III. Правозастосовча практика та проблеми обмежень виборчих прав

3.1 Проблеми обмеження виборчих прав в Україні

Одним із складних питань що стосується обмежень виборчих прав в Україні є обмеження активного виборчого права на місцевих виборах деяких категорій осіб. Згідно положень Конституції України та виборчого законодавства : активним виборчим правом на місцевих виборах не володіють військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, особи які у судовому порядку визнані визнані недієздатними, а також громадяни України, котрі за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, оскільки вони не належать до жодної територіальної громади.

Дискусійним є питання чи потрібно надавати активне виборче право на місцевих виборах засудженим котрі відбувають покарання на території певної територіальної громади. Цікавим є звернення президента «Асоціації захисту прав ув'язнених та їх родин», в якому доводилось, що неучасть засуджених, та осіб що перебувають у місцях позбавлення волі, у місцевих виборах є порушенням їх конституційних прав наданих положеннями Конституції. На думку «асоціації захисту прав ув'язнених та їх родин», положеня Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»" - «Зневажають права осіб котрі відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Такими є положення п.6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Закон України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»//Відомості Верховної Ради України від 10.09.2010 -- 2010 р., № 35, / № 35-36 /, стор. 1220, стаття 491 де йдеться про те, що громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать ні до якої територіальної громади і не мають право голосу на місцевих виборах. Зазначене положення Закону, на думку асоціації, є неконституційним, оскільки ст. 70 Конституції України надає право голосу на виборах повнолітнім громадянам України. У свою чергу ст. 141 Конституції України говорить про те, що до місцевих рад входять депутати, які обираються жителями територіальної громади. Всі місця позбавлення волі фактично перебувають на території тієї чи іншої громади, прямо і побічно контактуючи між собою. У свою чергу особи, що перебувають в місцях позбавлення волі, фактично проживають на території тієї чи іншої громади, в силу чого мають право виявляти свою думку щодо процесів, що відбуваються в громаді. Враховуючи неможливість голосування на місцевих виборах, особи, які відбувають покарання, не можуть обрати депутата тої чи іншої місцевої ради, який би міг представляти їх інтереси в громаді, як мешканців даної громади. Хотілося б відзначити, що в даний момент в місцях позбавлення волі по всій Україні знаходяться близько 150 тис. осіб, саме стільки людей безпідставно позбавили голосу, голосу бути почутого через представника. А якщо взяти до уваги окремі регіони, наприклад, Луганська область 12 тис. ув'язнених або ще глибше р. Петрівське Луганської області, де дана категорія громадян досягає 10 - 20% від загального числа жителів.

Зазначене вище твердження «Асоціації захисту прав ув'язнених та їх родин» про те, що «Всі місця позбавлення свободи фактично знаходяться на території територіальної громади і прямо контактують між собою і те, що особи котрі перебувають у місцях позбавлення волі фактично проживають на території відповідної територіальної громади надає їм право впливати на процеси які відбуваються у громаді» можна вважати суперечливим і з правової точки зору необґрунтованим. У правовій літературі та законодавстві поняття територіальної громади та її кваліфікуючі ознаки розкриваються по різному. Діюча Конституція України і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» під територіальною громадою розуміють сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»// Відомості Верховної Ради України від 25.06.1997 -- 1997 р., № 24, стаття 170.

Засуджені постійно в колонії не проживають, оскільки Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає місце проживання як - адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»// Відомості Верховної Ради України від 09.04.2004 -- 2004 р., № 15, стаття 232. Відносно осіб, котрі за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі,то їх свобода пересування обмежується вільний вибір їх місця проживання також обмежений.

Перебуваючи у колонії засуджені відбувають заслужене покарання, а не проживають. Саме тому їх реєстрація за адресою колонії не проводиться. І ч6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», чітко це підтверджує, так відповідно до неї громадяни України, котрі перебувають у місцях позбавлення волі за рішеням суду не належать до жодної територіальної громади і не мають права голосу на місцевих виборах».

Важливим є те, що Кримінально-виконавчий кодекс України, у ч. 2 ст.7 закріпив положеня згіно якого «засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду» Кримінально-виконавчий кодекс України// Відомості Верховної Ради України від 23.01.2004 -- 2004 р., № 3, стаття 21. А Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» закріпив саме таке обмеження їх виборчих прав.

Приблизно 30% засуджених осіб не проживали у межах адміністративно-територіальної одиниці до відбуваня свого покарання на її території, більше того вони навіть не були у межах відповідної області в якій знаходиться територіальна громада. Можливості впливати таких осіб на вирішення проблем територіальних громад може призвести до прийняття рішень, що негативно вплинуть на територіальну громаду.

У ч.2 ст.64 Конституції України дано вичерпний перелік прав людини та громадянина, котрі не можуть бути обмежені чи скасовані за будь-яких обставин, право на участь у місцевих виборах до них не належить. Таке обмеження введене законодавцем є необхідним та обґрунтованим і вести мову про неконституційність положень ч.6 ст.3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів - не можна.

Обмеження пасивного виборчого права в Україні на даний момент є заплутаним та суперечливим. Діючий Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" істотно поміняв правила проведення місцевих виборів, залишивши незмінними критерії яким повинен відповідати кандидат для обрання на місцевих виборах. Ст. 70 Конституції України зазначає, що право голосу на виборах та референдумі надається громадянам України, котрих не визнано у судовому порядку недієздатними і які на день проведення виборів досягли повноліття Конституція України //Офіційний вісник України від 01.10.2010 -- 2010 р., / № 72/1 Спеціальний випуск /, стор. 15, стаття 2598.Також ч. 2 ст. 9 Закону визначає, що "депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку" Закон України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»//Відомості Верховної Ради України від 10.09.2010 -- 2010 р., № 35, / № 35-36 /, стор. 1220, стаття 491

.

Саме поняття "пасивного виборчого права" доречно розкривати через поняття "право голосу". Згідно загального правила правом голосу на виборах депутатів до місцевих рад, виборах сільського, селищного, міського голови наділяють дієздатних громадян України, котрі належать до територіальних громад в яких балотуються і яким на день виборів виповнилося 18 років. Дане положення фактично визначає додатковий критерій, а саме належність до територіальної громади. На превеликий жаль, цього положеня немає у ст. 9 Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», яке є базовим для права бути обраним та обмежуючись критеріями що визначені у ст. 70 Конституції України. Таким чином у майбутньому громадянин, що буде балатуватись у депутати місцевої ради чи на посаду сільського, селищного, міського голови може не належати до цієї територіальної громади. У зв'язку з цим на практиці виникають ситуації коли в раду одної області входитимуть депутати які не проживають на її території, або взагалі вся рада сформується з депутатів іншої області. Слід підкреслити, що в Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у своєму конституційному поданні до Конституційного Суду України від 04.03.2002 р. підкреслював, що обмеження реалізації права громадян бути обраними через таку умову як належність самовисуванців до території відповідного виборчого округу для їх реєстрації є неконституційним.У цій справі Конституційний Суд України прийшов висновку, що дійсно, така вимога до кандидатів суперечить Конституції, проте, не через те, що вона обмежує конституційне пасивне виборче право, а тільки через те, що такі умов реалізації права бути обраним не були встановлені для тих кандидатів, що висувались в іншому порядку. Конституційний Суд України виходив з принципу рівності суб'єктів виборчого процесу і неможливість обмеження права бути обраним у залежності від способів реалізації такого права. Цим самим Конституційний Суд України не заперечує набуття пасивного виборчого права за умови проживання або роботи у межах виборчого округу де висувається кандидат на місцевих виборах, а тільки зазначив на обов'язковості застосування такої умови відносно всіх кандидатів.