Порівнюючи заплановані реформи судової влади і судочинства з реально проведеними, є підстави стверджувати, що судова влада в Україні, не дивлячись на повільність реформаційних процесів, поступово позбувається тоталітарного забарвлення, набуваючи рис судової влади демократичної, правової держави. Водночас має місце і зволікання з проведенням судової реформи, оскільки не прийняті нові процесуальні кодекси, без яких унеможливлюються якісні зміни судового захисту прав і свобод людини. Лише за тиждень до закінчення конституційного терміну, передбаченого для реформування судової влади, парламент спромігся на внесення найнеобхідніших змін до чинного законодавства. Сьогодні можна стверджувати, що в приведенні судової системи до конституційної моделі нарешті зроблено реальні кроки. Скільки триватиме реформа - залежить від конструктивної взаємодії всіх гілок державної влади і рівня їх відповідальності за розбудову правової демократичної держави.

Судовий устрій держави є основою судової влади. Безперечно, Верховною Радою України прийнятий принципово новий Закон “Про судоустрій України”, підгрунтям якого стала розроблена відповідно до вимог сучасного українського суспільства концепція, яка, в свою чергу, грунтувалась на проведених дослідженнях та аналізі судової практики. Запровадження спеціалізованих судів у сучасних економічно-правових відносинах є дуже доречним. Вони покликані вирішувати специфічні правові конфлікти.

Юрисдикція спеціалізованих судів повинна, в першу чергу, поширюватись на спори, що виникають з правовідносин, які з'явились в українській правовій системі порівняно недавно. Базисом у розв'язанні питання, які саме спори потрібно віднести до компетенції спеціалізованих судів, має стати статистика розглянутих судами України справ по галузях права. Аналіз цих даних виступає об'єктивним індикатором для вирішення питання про необхідність створення тієї чи іншої вертикалі спеціалізованих судів. Тільки шляхом теоретично-практичних досліджень можлива розробка та створення ефективної моделі системи спеціалізованих судових органів, яка б відповідала потребам саме України.

При проведенні судової реформи необхідно звернути увагу також на специфіку судової влади. По-перше, кожний суддя наділений всією повнотою цієї влади. Він здійснює правосуддя від імені України, а постановлене ним рішення є обов'язковим для виконання на всій території держави всіма підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами. По-друге, суддя виконує лише одну функцію - правосуддя і здійснення ним цієї функції має надзвичайно важливий характер для суспільства. Такий високий статус судді та важливість покладеного на нього завдання зумовлюють абстрагування суддів від виконання будь-яких інших функцій. Тому важливим чинником є забезпечення державою належного фінансування та відповідних умов для функціонування судів і діяльності суддів.

Потреба держави і суспільства в суддях з року в рік збільшується. Таку тенденцію, на нашу думку, можна пояснити двома причинами. По-перше, це зростання ролі судової влади в житті суспільства, поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, практичне втілення в життя Україною конституційних принципів демократичної, правової держави, де судова влада перетворюється на дієвий механізм забезпечення прав і свобод людини.

Друга причина нерозривно пов'язана з першою. Проголошуючи свою відданість ідеалам демократії та принципу верховенства права, Україна проводить в життя відповідні реформи, однією з яких є судова. Прийняті Верховною Радою України 21 червня 2001 року істотні зміни до законодавства, що регулює діяльність судів та суддів, та Закон України “Про судоустрій України”, передбачають суттєву перебудову судової системи України і розбудову спеціалізованого судочинства (наприклад, створення відповідно до Указу Президента України від 11 липня 2001 року № 511/2001 апеляційних господарських судів вимагає значного збільшення чисельності суддівського корпусу) [258] ⁾ [258] Указ Президента України № 511/2001 “Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11 липня 2001 року .⁾ .

Разом з тим, варто врахувати й іншу тенденцію, виходячи з наведеного та практики діяльності Вищої ради юстиції. Не всі рекомендовані кваліфікаційними комісіями кандидати на посаду судді мають достатній рівень знань та професійної підготовки для зайняття посади судді. Хоча цей показник дещо зменшився порівняно з минулими роками, але все ж таки він залишається досить високим [259] ⁾ [259] Порівняльний аналіз результатів розгляду кандидатур для зайняття посад суддів за 1999 - 2002 р.р. Інформація Вищої ради юстиції. - 5 с. ⁾. В цьому плані науковцям і юристам-практикам доцільно розробити єдину концепцію підготовки та добору кадрів спеціально для судової влади, яка б передбачала запровадження тестової системи складання кваліфікаційних іспитів.

Сьогодні судова система ще не в повній мірі відповідає вимогам часу та надіям співвітчизників. “Мала судова реформа”, яку започатковано Верховною Радою України 21 червня 2001 року прийняттям пакету законів про приведення судової системи у відповідність з конституційними принципами правосуддя, по суті стала компромісним варіантом. Системний аналіз чинного законодавства після внесених до нього змін та доповнень висвітлює наявність чисельних розбіжностей між окремими нормами та непослідовності, а практичне застосування деяких правових норм не забезпечує доступності правосуддя та належного судового захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина. Прорахунками щодо умов діяльності судів та відсутністю бачення перспектив і можливостей розвитку судової системи і, зокрема, спеціалізованих судів можливо пояснити внесення таких змін до законодавства, які потягли різке збільшення кількості надходження до судів справ та матеріалів і фактично перевантажили їх.

Прикладом є новий порядок розгляду адміністративних справ про порушення правил дорожнього руху. Після передачі функції по розгляду цієї категорії справ до місцевих судів загальної юрисдикції лише за кілька місяців число протоколів (2236000 !), що надійшло до судів, перевищило кількість справ, що розглядалися судами за рік. Тобто, судді місцевих судів мають ще менше часу для розгляду цивільних та кримінальних справ. Зрозуміло, що це викликає скарги громадян на тяганину, яка об'єктивно спричинена внесеними змінами у законодавство [260] ⁾ [260] Аналіз судової практики судів України по вирішенню адміністративних справ за 2002 рік. - Архів Верховного Суду України за 2002 рік.⁾.

Доречно зауважити, що з прийняттям відповідних законів у 2001 році збільшився обсяг виконуваної Вищою радою юстиції роботи з питань внесення подань про призначення суддів на посади вперше, звільнення суддів з посад та по розгляду скарг суддів місцевих та апеляційних судів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Крім цього, значно зросла кількість звернень народних депутатів України, в яких ставляться питання про звільнення суддів з посад за порушення присяги. Не зменшується і кількість скарг громадян, що надходять до кваліфікаційних комісій суддів та Вищої ради юстиції.

Приведення судової системи та правосуддя у відповідність з принципами демократичної правової соціальної держави неможливо без якісних змін складу суддівського корпусу, тому слід підвищити вимогливість до підбору кандидатів на суддівські посади, адже основою злагоджено працюючої судової системи є неупереджений та високопрофесійний суддя. Підкреслю, що успішне проведення судової реформи і створення системи спеціалізованих судів, в яких правосуддя здійснювалося б дійсно кваліфікованими фахівцями з високим рівнем спеціальних знань та професійної підготовки, має супроводжуватися грунтовною науковою підтримкою та поглибленим дослідженням наявних проблем.

ВИСНОВКИ

На підставі дослідженого матеріалу та проведеного аналізу можливо зробити ряд узагальнених висновків.

1. На кожному етапі державотворення України суди виступали як невід'ємні елементи влади, але їх цілі і завдання, порядок утворення, компетенція та повноваження істотно відрізнялись. Що ж до спеціалізованого правосуддя на теренах сьогоденної України, то воно формувалося за принципом встановлення субєктної, відомчої чи галузевої підсудності. Джерелами правового регулювання були як національна нормативно-правова база (сотенні суди часів Запорізької Січі), так і законодавство Польщі, Австро-Угорщини, Російської імперії (митні суди доби Гетьманщини, шляхетні суди Галичини тощо). При цьому становлення спеціалізованого судочинства (побудова судів за повноваженнями) має відлік із часів Запорізької Січі, коли у ХVI - середині XVIII ст.ст. були сформовані суди, компетенція яких визначалася за суб'єктом юрисдикції. До таких належали сільські, сотенні та полкові суди.

Компетенція судів часів України-Гетьманщини у період з 1648-1783 рр. значно розширилася в порівнянні з судами часів Запорізької Січі і визначалася як за суб'єктним критерієм, так і за сферою правовідносин, спори в яких державні структури вважали за необхідне поставити під захист суду, про що свідчить створення митних та ярмаркових судів.

Судова система Галичини, яка досліджувалася з урахуванням наслідків взаємного впливу правових систем Австро-Угорщини, Польщі та Російської імперії, передбачала на початковому етапі здійснення судочинства за суб'єктною ознакою (шляхетські, духовні суди), але поряд з ними були створені фінансові та промислові суди, що свідчить про розширення повноважень судових органів разом з поступовим розвитком соціально-економічної системи суспільства. У 1852 р. в Галичині вперше на території сучасної України було запроваджено установи військової юстиції (військові суди), які мали компетенцію з розгляду справ тільки щодо військовослужбовців, тобто за суб'єктом судочинства, і будувалися за принципом централізації, найвищою ланкою для яких був Верховний військовий трибунал, що розглядається автором як спеціалізований суд з цільовою самостійною структурою і найвищий спеціалізований суд.

На основі аналізу законодавства та неопублікованих архівних джерел період 1917-1920 рр. визначений як період відступу від демократичних інститутів функціонування судової влади, пов'язаний з веденням у цей час бойових дій на фронтах та революційним рухом. Разом з тим, кожна зміна уряду в Україні (Центральна Рада, Гетьманат П.Скоропадського, Директорія, влада більшовиків) зумовлювала використання силового впливу, характерного для воєнного часу, і, як наслідок - посилення ролі військових судів з міжгалузевою компетенцією, тобто органи правосуддя виступали по суті як репресивні органи (див.“Додатки Д, Е, Ж і З”).

Період 1921-1957 рр обумовлював необхідність створення спеціалізованих (відомчих) судів, завданням яких було сприяння відбудові об'єктів народного господарства (військово-транспортні, залізничні суди тощо). Разом з цим, суперечило демократичним традиціям створення у цей же період спеціальних структур за суб'єктним характером з повноваженнями виконання судових функцій, сутність діяльності яких зводилася виключно до застосування заходів репресивного характеру (так звані двійки, трійки, особливі наради, спеціальні колегії НКВС та МВС). Для тоталітарного режиму необхідно визнати характерним у більшості своїй ігнорування принципів здійснення правосуддя цими “судами” взагалі.

2. 1961-1991 р.р. є періодом створення і вдосконалення національного судоустрійного і процесуального законодавства щодо здійснення правосуддя та поступового і повільного відновлення традиційних демократичних інститутів судочинства залежно від галузі права, про що свідчить прийняття і введення в дію у 60-тих роках ХХ століття нових Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів та Закону УРСР “Про судоустрій Української РСР” від 5 червня 1981 року. Запровадження на законодавчому рівні інституту оскарження дій (бездіяльності) органів державного управління та їх службових осіб (Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу Української РСР” від 25 квітня 1988 року), виокремлення в ЦПК України процесуального порядку судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності та захисту громадянами порушеного права в сфері публічно-правових відносин (Закон України “Про внесення змін до статей 235, 236 та Глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України” від 31 жовтня 1995 року) є першим етапом становлення адміністративної юстиції в новітній історії України, елементи якої були започатковані ще за доби Центральної Ради та з прийняттям Адміністративного кодексу УРСР 1927 року.

3. Закріпивши принцип спеціалізації судової системи, Конституція України прямо не передбачає існування спеціалізованих судів. Доцільним є, за можливості, в майбутньому зосередити ці питання у статті 125 Конституції, виключивши із статті 124 Конституції України частину третю.

Стаття 125 Конституції України могла б бути викладена в такій редакції:

“Стаття 125. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

До судів загальної юрисдикції відносяться загальні і спеціалізовані суди. Відповідно до закону діють місцеві, апеляційні, касаційні суди.

Найвищим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Створення надзвичайних та особливих судів забороняється.”

4. Спеціалізовані суди можуть створюватися у випадках, коли це викликано специфікою судових справ залежно від характеру правовідносин і особливостей правового статусу суб'єктів судочинства. Виходячи з цього, визначається поняття спеціалізованого суду, яким є створена в системі судів загальної юрисдикції самостійна судова структура (самостійний вид судів), повноваження якої визначаються законом за принципом спеціалізованої компетенції з розгляду певної категорії справ, виокремлених за галузевою чи суб'єктною ознакою, а правосуддя здійснюється за нормами відповідних галузей процесуального законодавства.

5. Судова спеціалізація передбачає процесуальну спеціалізацію, відповідно до якої особливості процедури розгляду окремих категорій справ, що підлягають юрисдикції певних спеціалізованих судів, мають бути оптимізовані до властивостей цих справ. Конституційний принцип спеціалізації передбачає, що в системі судів діють певні підсистеми судових органів, які покликані вирішувати справи тільки певної категорії, і такі суди здійснюють правосуддя за нормами спеціальних процесуальних кодексів, уніфікованих і максимально пристосованих до розгляду категорій справ, віднесених до їх компетенції.

Розуміння принципу судової спеціалізації відповідно до вимог Конституції України зводиться до того, що цей принцип передбачає кілька способів її визначення: галузеву спеціалізацію, спеціалізацію за суб'єктною ознакою та внутрішню спеціалізацію суддів у межах одного міжгалузевого суду.

Галузева спеціалізація визначається як поділ предмета судової діяльності на окремі сфери правосуддя - загальну і спеціалізовану. Загальна сфера правосуддя включає в себе вирішення цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення судами загальної юрисдикції. Здійснення спеціалізованого правосуддя включає в себе розгляд справ окремих категорій, що виникають з господарських, адміністративних та інших правовідносин відповідно до певної галузі права.

Суб'єктна спеціалізація судової системи передбачає здійснення правосуддя стосовно певного суб'єкта правовідносин, які виникають у сфері військової діяльності чи пов'язані з врегулюванням відносин щодо неповнолітніх.

Внутрішня спеціалізація суддів в межах одного міжгалузевого суду передбачає спеціалізацію представників судової влади - суддів, виходячи із суб'єктивних критеріїв розподілу судових справ у конкретному суді, та пов'язана з вирішенням справ певних категорій, віднесених до юрисдикції даного суду.

Вважаю що, такий підхід до визначення конституційного принципу спеціалізації судової системи України дає можливість відповідно до методологічних позицій кандидатського дослідження розглядати пропозиції щодо створення та подальшої розбудови спеціалізованого правосуддя в нашій державі.

6. Зміна законодавства, що стосується спеціалізованих судів, забезпечить можливість вдосконалення їх організації та діяльності, а саме:

- наведено додаткові аргументи щодо необхідності прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, який має забезпечити право на судовий захист у сфері публічних правовідносин;

- пропонується структура цього Кодексу, в якому потрібно визначити загальні положення адміністративного судочинства; організацію діяльності судів; правовий статус учасників процесу і питання доказів; порядок судочинства в адміністративних судах по першій інстанції, в апеляційному та касаційному порядку; питання перегляду судових рішень, що набрали законної сили, Верховним Судом України, за нововиявленими обставинами та виконання судових рішень;

7. Для побудови системи адміністративної юстиції необхідно:

- створити нову структуру спеціалізованих адміністративних судів: суди першої інстанції - місцеві окружні суди (по одному на два адміністративно-територіальні райони та в містах обласного підпорядкування, по 2-3 суди у великих містах з районним поділом), апеляційні адміністративні суди - по одному на дві області (в деяких густонаселених областях можливе створення одного або двох таких судів), Вищий адміністративний суд України (див. “Додаток С”);

- визначити предметну компетенцію адміністративного суду, віднести до його юрисдикції спори про: визнання незаконними і недійсними письмових індивідуальних актів державних органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; визнання незаконними дій державних органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; відшкодування збитків, завданих протизаконними актами і діями державних (у тому числі і правоохоронних) органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; відмову у видачі ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; відмову в проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) чи наданні згоди на це з порушенням закону; відмову в реєстрації об'єднань громадян; порушення порядку призначення на посади та звільнення з посад службовців органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх апарату (перелік таких посад бажано оформити законодавчо); незаконність та необгрунтованість рішень, прийнятих за скаргами, раніше поданими до органів державної влади і місцевого самоврядування тощо;

- встановити умови розмежування повноважень спеціалізованих адміністративних і господарських судів за таким принципом: спори, що випливають з публічно-правових відносин - віднести до сфери повноважень адміністративних судів, а спори господарського характеру, передусім ті, що випливають з господарських договорів - до сфери повноважень господарських судів, які вирішуватимуть їх на підставі Господарського кодексу України. Правові норми, які регулюють розгляд справ щодо визнання недійсними актів державних і самоврядних органів, якщо вони порушують права і законні інтереси суб'єктів господарювання, доцільно закріпити в Адміністративному процесуальному кодексі України, зосередивши їх у спеціальній главі з пропонованою назвою: “Провадження у справах про визнання недійсними актів”;

- створити в апеляційних адміністративних судах та Вищому адміністративному суді України відповідні судові палати з розгляду податкових і митних справ, оскільки вони пов'язані із застосуванням окремих інститутів адміністративного права, регулюючи певні сторони однорідних суспільних відносин. На цій же підставі є можливим створення у цих судах судових палат з питань громадянства й міграції населення;

- в законодавчому порядку визначити такі принципи формування колегіальних складів відповідних судових ланок спеціалізованих судів: один суддя-юрист і два судді спеціалісти у певній галузі (в місцевому суді) або три судді-юриста і два - спеціалісти з питань юрисдикції спеціалізованого суду (для апеляційних судів).

8. Виходячи з конституційного принципу спеціалізації та враховуючи специфіку завдань військового правосуддя, юрисдикція військових судів визначається не тільки залежно від суб'єкта судочинства (військовослужбовця чи іншої особи), але й специфіки об'єкта злочину (державна безпека, порядок несення або проходження військової служби). Визначення юрисдикції військового суду випливає з єдності трьох її складових: особливості суб'єкта (військовослужбовця чи іншої особи), категорії справи (військові злочини) та особливості сфери правовідносин (військове управління).

Визначення юрисдикції військових судів як спеціалізованої в межах загальної судової юрисдикції має право на існування з урахуванням сукупності потреб такого правосуддя, практики та умов його здійснення в державі. Доцільно створити “суди військових формувань”, як спеціалізовані, і пропонується модель структури та відповідні ланки цього суду (див. “Додаток У”). Юрисдикція цих судів має поширюватись на всі правовідносини, що виникають у системі Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, всіх військовослужбовців, осіб, що входять до військових формувань, які по суті визначаються як озброєні формування, а також осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

Виходячи з визначення моделі структури організації та діяльності військової юстиції, як спеціалізованої, пропонується така структура спеціалізованих судів військових формувань: суди першої інстанції - місцеві суди військових формувань (створити на базі військових місцевих судів гарнізонів), апеляційні суди військових формувань (створити на базі військових апеляційних судів регіонів і ВМС України) та Вищий суд військових формувань України. Для створення спеціалізованих судів військових формувань необхідно внести такі зміни і доповнення до Закону України “Про судоустрій України”:

- частину 2 статті 19 Закону України “Про судоустрій України” викласти в такій редакції: “2. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні суди, суди військових формувань та інші суди, визначені, як спеціалізовані.” У зв'язку з цим, у частині 1 статті 21 слова “військові суди гарнізонів” - виключити;

- у частині 2 статті 25: слова “військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України” - виключити;

- частину 3 статті 25 викласти в такій редакції: “3. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські, апеляційні адміністративні суди та апеляційні суди військових формувань, які утворюються відповідно до указу Президента України”;

- у частині 6 статті 25 та частині 2 статті 32 Закону України “Про судоустрій України” слова “військова судова палата” - виключити.

Для вирішення питання розширення підсудності судів військових формувань щодо розгляду цивільних справ та справ, передбачених Главою 31-А ЦПК України, внести зміни до частин 2 і 3 ст.123 ЦПК України та ч.4 ст.22 Закону України “Про судоустрій України”:

- частину 2 і 3 статті 123 ЦПК України викласти в такій редакції: “Місцевим судам військових формувань як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами осіб, належних до воєнної організації, на неправомірні дії та рішення службових осіб воєнної організації, крім тих, що підсудні судам апеляційним судам військових формувань; справи про захист честі та гідності, сторонами в яких є особи, належні до воєнної організації, або військові та інші організації; інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод осіб, належних до воєнної організації, та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, інших установ та організацій, належних до воєнної організації.

Апеляційним судам військових формувань як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами на незаконні дії службових осіб і органів управління, належних до воєнної організації, на рівні їх об'єднань, прирівняних до них і вище.”

- частину 4 ст.22 Закону України “Про судоустрій України” викласти в такій редакції: “4. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері діяльності органів управління воєнної організації, розгляд яких віднесено до компетенції судів військових формувань.”

9. З поширенням відповідно до статті 124 Конституцією України юрисдикції судів на всі правові відносини, які виникають у державі, суттєво розширилася і ускладнилася специфіка здійснення правосуддя. Пропонується внести зміни у ч.6 ст.7 Закону України “Про статус суддів”, виклавши її в такій редакції: “6. Особливі вимоги, необхідні для заняття посади судді Конституційного Суду України, спеціалізованих судів та судів військових формувань, визначаються Конституцією України, Законом України “Про Конституційний Суд України” та іншими законами України.”

10. Конституцією України не забороняється створення судових установ, для яких визначальною є суб'єктна ознака спеціалізації. До таких судів слід віднести суди у справах неповнолітніх. Хоча Законом України “Про судоустрій України“ не передбачено створення цих судів, Конституція України не забороняє створення судів, спеціалізація яких обумовлена суб'єктом судочинства. Виходячи з наведеного, пропонуємо внести зміни до ч.1 ст.19 Закону України “Про судоустрій України”, доповнивши її таким реченням: “Суди по справах неповнолітніх належать до загальних судів і здійснюють правосуддя відповідно до законодавства”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Енциклопедія українознавства: За ред. Є.Ф.Бориса. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 1995. - С.665. - 885 с.

2. Голубинський Е.К. Історія українських судів: Княжа доба. - К.: Віче, 1901. - С.144. - 211 с.

3. Дювернуа Н. Источники права и суд в древней Росии. - М.: Мысль, 1866. - С.23. - 303 с.

4. Лотоцький О. Українські джерела церковного права. Укр. наук. інститут. - В.: Світоч, 1931. - С.117. - 208 с.

5. Хавронюк М.І. Військові злочини. - К.: Варта, 1995. - С.8-9. - 67 с.

6. Юридичний словник-довідник: За ред. Ю.С.Шемшученка. - К.: Феміна, 1996. - С.235. - 696 с.

7. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). - Видання 4-те. - Л.: Світ, 1992. - С.15. - 117 с.

8. Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України. Події, факти, дати. Довідник. Друге видання. - К.: Зодіак-ЕКО, 1993. - С.25-30. - 114 с.

9. Алексеев В.В. История государства и права СССР. - М.: Юрид. лит., 1972. - С.269. - 689 с.

10. Василенко М. Збірка матеріалів з історії Лівобережної України та українського права ХVII-XVIII cт. - К.: Думка, 1926. - С.135. - 276 с.

11. Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVII-XVIII cт. (1648 - 1782). - Л.: Вид-во Львівського університету, 1967. - С.79. - 241 с.

12. Кулиш П.А. История воссоединения Руси. - СПб.: Заря, 1874. - 363 с.

13. Дольский А. Система карательных мер в Запорожьи. - К.: Киевская старина, 1893. - март. - С.212. - 302 с.

14. Слабченко М.Е. Опыты по истории права Малороссии ХVII-XVIII cт.- О.: Вече, 1911. - С.12. - 209 с.

15. Історія держави і права України. Під редакцією В.Г.Гончаренка. - К.: Вентурі, 1999. - С.100. - 346 с.

16. Сиза Н.П. Кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський ун-т ім.Т.Шевченка. - К. - 2002. - С.8. - 19 с.

17. Гамбург Л.С. Судові реформи в Лівобережній України (гетьманщині) ХVІІІ ст. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого. - Х. - 2000. - С.7. - 17 с.

18. Багалей Д.И. Магдебургское право в Левобережной Малороссии. - СПб: Из-во Мин. Нар. Прос., 1892. - С.37. - 55 с.

19. Местечко Борисполь в XVII веке. Акты мейского уряда. 1612-1699 г.г. с предисл. А.В.Стороженка. - К.: Киевская старина, 1892. - С.57. - 112 с.

20. Модзалевский В.Л. Отрывки из стародубовской меской книги за 1664-1673 г.г. - Ч.: Новость, 1911. - С.25-26. - 37 с.

21. Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 года / Под ред. В.Л.Модзалевского. - Ч.: Изд-во архив. комиссии, 1914. - С.36 - 42. - 137 с.

22. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп. ред) та ін.- К.: Довіра: Генеза, 1996.- С.207.- 942 с.

23. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик П.Й. Історія держави і права України. Навчальний посібник для студентів юрид. спец. вузів. - Л.: Право, 1996. - С.139. - 296 с.

24. Кульчицький В.С. Судова система в Галичині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. 140 наукова конференція Львівського університету. Тези доповідей. - Л.: Видавництво Львівського університету ім.І.Франка, 1996. - С.111-114. - 167 с.

25. ІІ Універсал Центральної Ради від 3 (16) липня 1917 року // Вісті з УЦР. - 1917, № 10. - С.1.

26. Постанова Комітету Української Центральної Ради від 15 липня 1917 року “Про склад Генерального секретаріату” // Вісті з УЦР. - 1917, № 17. - С.3.

27. Тимчасова інструкція від 4 серпня 1917 року // Вісті з УЦР. - 1917. - №№ 20-21. - С.1-2.

28. Декларація Генерального Секретаріяту України від 29 вересня 1917 року // Народна воля. - 1917.- 30 вересня.

29. ІІІ Універсал Центральної Ради від 20 листопада 1917 року // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 2. - С.1.

30. Закон Центральної Ради “Про амністію” від 19 листопада 1917 року // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 2. - С.3.

31. Закон Центральної Ради “Про утворення Генерального Суду” від 2 грудня 1917 року // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 4. - С.1.

32. Закон Центральної Ради “Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки” від 27 листопада 1917 року // Народна воля. - 1917. - 30 листопада.

33. Постанова Центральної Ради “Про одноособове рішення мировими суддями всіх цивільних та карних справ у місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані” від 30 березня 1918 року // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. - 1918. - № 19. - С.2.

34. Інструкція військовому революційному судові від 5 березня 1918 року // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. - 1918. - № 17. - С.2-4.

35. Наказ “Про Військові Суди” від 23 квітня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 14. - С.2.

36. Закон УНР “Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі” від 30 травня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 11. - 7 червня.

37. Закон “Про тимчасове встановлення судової влади на території Кобринського, Пружанського, Берестейського і Більського повітів Гродненської губернії, Пінського повіту Мінської губернії, Ковельського та Володимир-Волинського повітів Волинської губернії” від 25 травня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 8. - 31 травня.

38. Закон “Про військову підсудність” від 30 травня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 11. - 7 червня.

39. Закон “Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію” від 21 червня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 20. - 5 липня.

40. Закон “Про доповнення до Закону “Про військову підсудність” від 30 травня 1918 року // Державний вістник.- 1918. - № 32. - 1 серпня.

41. Закон “Про доповнення до Закону “Про військову підсудність” від 3 жовтня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 38. - 24 жовтня.

42. Закон “Про вибори суддів до військових судів” від 24 жовтня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 39. - 27 жовтня.

43. Закон “Про зміну артикула 1 від 2 грудня 1917 року “Про Генеральний Суд” від 2 червня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 12. - 9 червня.

44. Постанова Ради Міністрів Української Держави “Про утворення посад тимчасових судових слідчих для переведення справ про спекуляцію” від 17 серпня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 41. - 29 серпня.

45. Закон Української Народньої Республіки “Про судове провадження” від 21 грудня 1918 року // Вістник Української Народньої Республіки. - 1918. - 21 грудня.

46. Закон Української Народньої Республіки “Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року відносно “Утворення Державного Сенату”, про відновлення діяльності Генерального Суду під назвою “Найвищий Суд Української Народньої Республіки” на підставі закону Центральної Ради від 2 грудня 1917 року” // Вістник Української Народньої Республіки. - 1919. - 9 січня.

47. Закон Української Народньої Республіки “Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року “Про Судові Палати й Апеляційні Суди”, про утворення Харківського та Одеського Апеляційних Судів і відновлення Київського Апеляційного Суду, про увільнення з посад в Судових Палатах та про затвердження штатів Київського Апеляційного Суду” 24 січня 1919 року // Вістник Української Народньої Республіки. - 1919. - 29 січня.

48. Наказ “Про створення військових польових судів” від 22 листопада 1918 року // Вістник Української Народньої Республіки. - 1918. - 17 грудня.

49. Наказ командира Осадного корпусу “Про доповнення наказу з 15 грудня 1918 року ч.2 і на підставі п.12 розділа і додатку до положення про польове управління військ в військовий час (видання 1914 року)” від 17 грудня 1918 року // Нова Рада. - 1918. - 19 грудня.

50. Наказ командира Осадного корпусу “Про утворення військово-польових судів” від 20 грудня 1918 року // Відродження. - 1918. - 19 грудня.

51. Наказ командира Осадного корпусу “Про військові злочини і підсудність військово-польових судів” від 22 грудня 1918 року // Відродження. - 1918. - 23 грудня.

52. Постановление Полтавского Совета революции № 3 “О создании революционного суда”от 24 мая 1917 года // Известия Полтавского Совета революции. - 1917. - 8 июня.

53. Декрет Совета рабочих депутатов г .Одессы “О революционном трибунале” от 24 ноября 1917 года // Известия Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота. - 1917. - 5 декабря.

54. Постановление Рабочего комитета Северо-Донецкой железной дороги “О Чрезвычайном революционном трибунале” от 14 февраля 1918 года // Наш Юг. - 1918. - 20 февраля.

55. Сусло Д.С. Історія судочинства Радянської України. - К.: Наукова думка, 1969. - С. 93. - 231 с.

56. Постановление Харьковского Совета рабочих депутатов “О ликвидации мировых судов и мировых судей” от 13 января 1918 года // Весник советской юстиции. - 1918 год. - №№ 21-22. - С.704.

57. Декрет Киевского Совета рабочих и солдатских депутатов “О ликвидации судебных палат, окружного, военно-окружного и мировых судов” от 19 февраля 1918 года // Голос солдата. - 1918. - 20 февраля.

58. Положение о революционном трибунале от 23 января 1918 года // Донецкий пролетарий. - 1918. - 27 января.

59. Постановление І съезда народных судей № 2 от 10 февраля 1918 года // Известия Юга. - 1918. - 15 февраля.

60. Декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України “Про створення особливих військових трибуналів в Українській Червоній Армії” від 1 червня 1919 року // ЗУ УРСР. - 1919. - № 1. - С.8.

61. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР “Про суд” від 14 лютого 1919 року // ЗУ УРСР. - 1919. - № 1. - С.14.

62. Декрет Ради Народних Комісарів УРСР “Про Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали в УРСР” від 14 лютого 1919 року // ЗУ УРСР. - 1919. - № 1. - С.14.

63. Інструкція Наркомату юстиції УРСР “Про введення касаційного перегляду справ” від 12 травня 1919 року. - Окреме видання. - С. 249-256. - 272 с.

64. Центральний державний архів Української РСР. Звіт Наркомату юстиції УРСР за 1920 рік.

65. Постанова Ради оборони РРФСР “Про затвердження Положення про революційні військові трибунали залізниць” від 15 квітня 1920 року // ЦДАЖР. Звіт Наркомату юстиції УРСР за 1920 рік.

66. Положення про судоустрій Української РСР від 16 грудня 1922 року // ЦДАЖР. Звіт Наркомату юстиції УРСР за 1922 рік.

67. Постановление ЦИК и СНК СССР “О передаче железнодорожных линейных судов из ведения союзных республик Верховному Суду СССР” от 27 августа 1932 года // СЗ СССР. - 1933. - № 55. - Ст.324.

68. Постановление ЦИК и СНК СССР “Об образовании железнодорожных линейных судов” от 27 ноября 1930 года // СЗ СССР. - 1930. - № 57. - С.601.

69. Окіпнюк В.Т. Державне політичне управління УРСР (1922-1934): історико-правовий аналіз. - Автореф. дис...канд. юрид.наук: 12.00.01 / Інст-т держави і права ім.В.М.Корецького. - К. - 2001. - 19 с.

70. Постановление ВУЦИК и СНК СССР “О создании специальных коллегий” от 10 июля 1934 года // СЗ СССР. - 1934. - № 36. - Ст.284.

71. Архів Верховного Суду України за 1998 рік. - Справа № 6р-213п-98.

72. Постанова ЦВК і РНК СРСР “Про утворення водно-транспортних судів” від 13 квітня 1934 року // ЗЗ СРСР. - 1934. - № 33. - Ст.251.

73. Указ Президиума Верховного Совета СССР “О военном положении” от 22 июня 1941 года // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1941. - № 20.

74. Архів Верховного Суду України за 1999 рік. - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1999 року № 7р-214п-99.

75. Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика / За редакцією В.Т.Маляренка - К.: Юрінком, 1997. - С.450. - 461 с.

76. Указ Президиума Верховного Совета СССР “Об объявлении рабочих и служащих железнодорожного транспорта мобилизованными на период войны” от 15 апреля 1943 года // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1943. - № 5. - С.23.

77. Закон СССР “О ликвидации линейных и окружных судов на железнодорожном и водном транспорте” от 12 февраля 1957 года // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1957. - № 4/84. - Ст.86.

78. Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.12.

79. Основи кримінального законодавства Союзу РСР, союзних і автономних республік від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.6.

80. Основи кримінального судочинства Союзу РСР, союзних і автономних республік від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.15.

81. Закон СРСР “Про затвердження Положення про військові трибунали” від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.14.

82. Закон СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.8.

83. Закон СРСР “Про кримінальну відповідальність за військові злочини” від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.10.

84. Закон Української РСР “Про судоустрій Української РСР” від 30 червня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1960. - № 23. - Ст.176.

85. Закон Української РСР “Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР” від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст. 14-15.

86. Закон Української РСР “Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР” від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст. 14-15.

87. Основи цивільного законодавства Союзу РСР, союзних і автономних республік від 8 грудня 1961 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961 - № 50. - Ст. 525-526.

88. Закон Української РСР “Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР” від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1964 - № 50. - Ст. 525-526.

89. Закон Української РСР “Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Української РСР” від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1964 - № 50. - Ст. 525-526.

90. Закон СРСР “Про затвердження Положення про військові трибунали” від 25 грудня 1958 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1959. - № 1. - Ст.14.

91. Постанова Верховної Ради України “Про проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України . - 1991. - № 38. - Ст.502.

92. Конституція незалежної України: у 3 кн. / Під заг. ред. С.Головатого. - К.: Право. Українська правнича фундація, 1999. - 480 с.

93. Закон України “Про внесення змін до статей 149 і 150 Конституції (Основного Закону) України” від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України . - 1994. - № 26. - Ст.202.

94. Закон Української РСР “Про судоустрій Української РСР” від 5 червня 1981 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1981. - Додаток до № 24. - Ст.357.

95. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України . - 1992 . - № 35. - Ст.508.

96. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 26. - Ст.204.

97. Постанова Верховної Ради України “Про утворення військової колегії у складі Верховного Суду України” від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 26. - Ст.779.

98. Постанова Верховної Ради України “Про перейменування військових трибуналів України у військові суди і продовження повноважень їх суддів” від 3 лютого 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 15. - Ст.135.

99. Указ Президента України № 572/98 “Про мережу та кількісний склад військових судів України” від 30 травня 1998 року // Офіційний вісник. - 1998 . - № 22. - Ст.798.

100. Закон України “Про Збройні Сили України” від 6 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N9. - Ст.108.

101. Закон України “Про Прикордонні війська України” від 4 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N2. - Ст.7.

102. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N27. - Ст.382.

103. Закон України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - N35. - Ст.236.

104. Закон України “Про Цивільну оборону України” від 3 лютого 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - N14. - Ст.124.

105. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - N29. - Ст.397.

106. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №№ 27-28. - ст.180.

107. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 15. - Ст.190.

108. Порівняльні статистичні дані діяльності військових судів України за 1998-2002 р.р. - Архів Верховного Суду України.

109. Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 36. - Ст.469.

110. Арбітражно-процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України . - 1992. - № 6. - Ст.56.

111. Указ Президента України № 333/98 “Про утворення в арбітражних судах України спеціальних колегій з розгляду справ про банкрутство” від 21 квітня 1998 року // Збірник Указів Президента України (квітень-червень 1998 року). - Випуск 2. - С.44.

112. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 40. - Ст.194

113. Закон України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 36. - Ст.188.

114. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України” від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 40. - Ст.191.

115. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. - М.: БЕК, 1993. - С.11. - 172 с.

116. Давид Р. Основные правовые системы современности. М.: Юрид. лит., 1988. - С.24. - 67 с.

117. Апарова Т.В. Суды и процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия. / Институт международного права и экономики. - М.: Триада ЛТД, 1996. - С.35. - 157с.

118. Ковалев В.А. Органы расследования и судебная система Великобритании.: Учебное пособие / ВЮЗИ. - М.: Юрид. лит., 1985. - С.12. - 148 с.

119. Бельсон Я.М. Суд и прокуратура в современном буржуазном государстве . - М.: Юрид.лит, 1969. - С. 23. - 176 c.

120. Бельсон Я.М. Полиция “свободного общества”. - М.: Юрид. лит., 1984. - С.41. - 138 c.

121. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6. - Ст.56.

122. Государственное право Германии: Сокр. пер. с нем. 7-томного издания / Б.Топорнин и др. РАН, Инт-т государства и права. - М., 1994. - С. 28. - 311 с.

123. Государственное и административное устройство Германии. - Мюнхен, Издательство Баварской школы управления, 1993. - С.145 . - 256 с.

124. Розен В. Боннская фемида. - М.: Международные отношения, 1986. - С.81. - 136 с.

125. Г'юз Ч. Американське судочинство / Пер. з англ. - Нью-Йорк, 1996. - С.92. - 174 с.

126. Шишкін В.І. Військово-апеляційний суд Сполучених Штатів Америки // Військо України .- 1997. - № 1-2. - С.24-25. - 52 c.

127. Червяков А.И. Военное правосудие США (1950-1993г.г.). - М.: Наука, 1994. - С.56-57. - 108с.

128. Медісон Дж. Федералістичні аркуші / Пер. з англ. - Нью-Йорк, 1997. - С.36. - 55 c.

129. Мідор Деніел Дж. Суди в Сполучених Штатах Америки / Пер. з англ. - Сент-Пол, 1991. - С.13. - 53 c.

130. Кодекс о налоговом регулировании США. - М:. Юрид.лит., 1982. - С. 32. - 39 с.

131. Конституция Российской Федерации: Принята Всенародным голосованием 12 декабря 1993 года. - М.: Юрид.лит., 1993. - Ст.ст.125-127.

132. Федеральный Конституционный Закон “О судебной системе Российской Федерации” от 31 декабря 1996 года // Российская газета. - 1997. - № 3 от 6 января 1997 года.

133. Федеральный Конституционный Закон “Об арбитражных судах в Российской Федерации” от 28 апреля 1995 года // Российская газета. - 1995. - № 93 от 16 мая 1995 года.

134. Федеральный Конституционный Закон “О военных судах Российской Федерации” от 23 июня 1999 года // Российская газета. - 1999. - № 120 от 29 июня 1999 года.

135. Закон “О борьбе с терроризмом” от 17 ноября 1986 года. Французская республика. Конституция и законодательные акты: Пер. с франц. / Составитель В.В. Макланов. - М.: Прогресс, 1997. - С.225. - 478 с.

136. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. - М.: Юрид. лит., 1999. - С.216. - 343 c.

137. Французская республика. Конституция и законодательные акты: Пер. с франц. / Составитель В.В. Макланов.- М.: Прогресс, 1997. - С.152. - 478 с.

138. Бойков А.Д. Третья власть (Очерки о правосудии, законности и судебной реформе). - М.: Дело, 1997. - С. 83.

139. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. - 1997. - № 8. - С.44.

140. Петрухин И.Л. Правосудие в системе государственных функций // Правоведение. - 1983. - № 3. - С. 40-41.

141. Падох Я. Конституція Пилипа Орлика як відображення демократичних процесів Гетьманщини. - Ц.: Голос, 1938. - С. 45. - 62 с.

142. Монтескье Ш. Избранные сочинения. - М.: Наука, 1955. - С. 290-291. - 340 с.

143. Бахрах Д.Н. Административная власть как вид государственной власти // Государство и право. -1992. - № 3. - С.12.

144. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990. - № 31. - Ст.429.

145. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. - К.: Видавництво Верховної Ради України, 2001. - 23 с.

146. Правоохранительные органы. Под ред. проф. К.Ф.Гуценко. - М.: издательство БЕК, 1995. - С.35. - 320 с.

147. Судоустройство и правоохранительные органы в Российской Федерации: Учебник. / Под ред. В.И.Швецова. - М.: БЕК, 1996. - С.24. - 311 с.

148. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебник / Под ред. В.П.Божьева. 3-е изд., испр. и доп. - М.: Спарк, 1999. - С.60. - 414 с.

149. Зайцев И.М. Судебная власть в гражданском процессе // Российская юстиция. - 1994. - № 2 . - С.35.

150. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. Издание 5-ое, дополненное и переработанное / Под ред. М.Ю.Тихомирова. - М.: БЕК, 2001. - С.952. - 972 с.

151. Якуба О.М. Административная ответственность. - М.: Юрид.лит., 1972. - С.93. - 152 с.

152. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи” від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - Ст.426.

153. Концепція судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - Ст.426.

154. Шевченко В.П. Конституційно-правові основи військового правосуддя: Автореф. дис…канд. юрид.наук: 12.00.02 / Ін-т держави і права ім.Корецького. - К. - 2003. - С.7. - 21 с.

155. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 8. - Ст.56.

156. Закон України “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України” від 2 лютого 1994 року // Голос України. - № 63 від 6 квітня 1994 року.

157. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 року // Голос України № 63 від 6 квітня 1994 року.

158. Закон України “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 25. - Ст.146.

159. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст.272.

160. Омельяненко Г.М. Правове регулювання та забезпечення судово-правової реформи в Україні. // Право України . - 1998. - № 1. - С.71 -78.

161. Коментар до Конституції України / В.Б.Авер'янов, В.Ф.Бойко, В.І.Борденюк та ін., Ін-т законодавства Верх. Ради України. - 2-ге вид., випр. й допов. - К., 1998. - 410 с.

162. Архів Верховного Суду України. Матеріали ІІ з'їзду суддів України 20-21 жовтня 1994 року. - Київ. - 1994. - Окреме видання.

163. Архів Верховного Суду України. Матеріали ІІІ (позачергового) з'їзду суддів України 20 вересня 1996 року. - Київ. - 1996. - Окреме видання.

164. Архів Верховного Суду України. Матеріали ІV з'їзду суддів України 15 грудня 1999 року. - Київ. - 2000. - Окреме видання.

165. Архів Верховного Суду України. Матеріали V зїзду суддів України 24 жовтня 2002 року. - Київ. - 2002. - Окреме видання.

166. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект станом на 14 червня 2003 року). - Довідка управління законопроектної роботи та представництва в судах Верховного Суду України від 3 липня 2003 року.