Юрисдикція судів України за спеціалізацією

Історико-правовий аспект розвитку юрисдикції судових інститутів України за спеціалізацією. Міжнародний досвід спеціалізації органів правосуддя (на прикладі Великобританії, Німеччини, США, Росії) та його роль у розбудові спеціалізованих судів України.

Рубрика Государство и право
Вид диссертация
Язык русский
Дата добавления 17.05.2011
Размер файла 197,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЮРИСДИКЦІЯ СУДІВ УКРАЇНИ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СУДІВ УКРАЇНИ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

1.1 Історико-правовий аспект розвитку юрисдикції судових інститутів України за спеціалізацією

1.2 Міжнародний досвід спеціалізації органів правосуддя (на прикладі Великобританії, Німеччини, США, Росії та Франції) та його роль у розбудові спеціалізованих судів України

РОЗДІЛ 2. КРИТЕРІЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СУДІВ УКРАЇНИ

2.1 Спеціалізація судів за галузевою ознакою

2.2 Спеціалізація судів за суб'єктною ознакою учасників судочинства

2.3 Становлення спеціалізованих судів України: проблеми теорії та практики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Прийнявши Декларацію про державний суверенітет 1990 року і Акт проголошення незалежності 1991 року, Українська держава стала на шлях практичного втілення мети побудови соціальної і правової держави, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме в такій державі забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина визначають зміст і конкретну спрямованість її діяльності. Ці принципи знайшли своє закріплення на конституційному рівні (Розділ ІІ чинної Конституції України) і відображені в законодавчих актах, прийнятих у період становлення незалежної України.

Реформування державної влади і судової системи в Україні в останні роки висвітлило актуальність питання про місце конституційного принципу спеціалізації судової системи, передбаченого статтею 125 Конституції України. Недостатність теоретичної розробки та законодавчого врегулювання породжує гострі дискусії щодо загальної моделі судоустрою України, з чим безперечно пов'язано вирішення проблеми організації та діяльності спеціалізованих судів адміністративної, господарської та інших юрисдикцій, їх місце в структурі судів загальної юрисдикції. Ця проблема не була вирішена повною мірою внесенням змін до процесуального законодавства (червень 2001 рік) та Закону України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року, які названі за виразом правників “малою судовою реформою”. Не вирішена вона із прийняттям нового Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року

Таким чином, вдосконалення форм судочинства, моделювання структури по організації та діяльності судових органів по відправленню правосуддя, необхідність чіткого визначення критеріїв розмежування компетенції судових органів в умовах поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), обумовила нагальну необхідність дослідження інституту спеціалізації судів України через призму історико-правового та міжнародного досвідів.

Актуальність теми

Актуальність проблем здійснення правосуддя за спеціалізацією пов'язана з їх недостатнім дослідженням на теоретичному рівні та недосконалістю практики застосування правового механізму судочинства в судах України. Про це свідчить аналіз наукової літератури та наявність дискусій навколо цієї проблеми. Відсутність у належному обсязі теоретичних розробок, суперечливість вітчизняної практики здійснення спеціалізованого правосуддя зумовили необхідність у проведенні наукового дослідження з урахуванням надбань теорії і практики в історико-правовому аспекті та міжнародного досвіду розмежування компетенції судів при здійсненні правосуддя. У новітній історії України як відправна точка становлення спеціалізованих судів розглядається Концепція судово-правової реформи від 28 квітня 1992 року, що передбачає як один із основних принципів судово-правової реформи - “поступове здійснення спеціалізації судів” (Розділ ІІ Концепції).

Чинна Конституція України закріплює систему судів загальної юрисдикції в Україні, яка будується за принципами територіальності і спеціалізації. За цими принципами найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди (стаття 125 Конституції України). Системне і текстуальне тлумачення частини 3 статті 124 Конституції України - “Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції” - свідчить про те, що спеціалізовані суди є невід'ємною частиною системи судів загальної юрисдикції і входять до її складу як самостійна структура.

Створення судових органів зі спеціалізованою юрисдикцією (ланок відповідних судів) закріплено на конституційному рівні (стаття 125 Конституції України) та в Законі України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року.

Проблеми становлення спеціалізованих судів досліджувалися вченими-практиками як України, так і Росії, зокрема в наукових працях О.П.Альохіна, Л.С.Анохіної, Т.В.Апарової, Д.М.Бахраха, В.Е.Беляневича, О.Д.Бойкова, Л.С.Гамбурга, Ю.М.Грошевого, В.В.Долежана, І.М.Зайцева, М.В.Карасьової, М.М.Кобилецького, В.А.Ковальова, В.В.Кривенка, В.С.Кульчицького, І.Є.Марочкіна, Е.Б.Мельникової, О.Р.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, М.І.Настюка, В.І.Німченка, Т.О.Новікової, В.Т.Нора, В.Т.Окіпнюка, Г.М.Омельяненко, В.М.Палій, І.М.Паньонка, Л.І.Пахолок, І.Л. Петрухіна, С.В.Познишева, Ю.Є.Полянського, Л.Т.Присташ, Д.М.Притики, Ф.М.Решетникова, А.Х.Саідова, А.О.Селіванова, Н.В.Сібільової, Н.П.Сизої, Н.М.Силенко, В.Є.Скоморохи, В.С.Смородинського, Д.С.Сусла, В.С.Стефанюка, М.І.Тітова, П.Й.Тищика, А.П.Ткача, О.В.Тодощака, С.В.Філіпова, А.І.Черв'якова, Г.Г.Черемних, В.П.Шевченка, В.І.Шишкіна, О.М.Якуби, А.Г.Яреми та інших.

Однак, у зазначених авторів проблема юрисдикції судів за спеціалізацією не була предметом цільового дослідження, а розглядалася в контексті інших правових проблем. Це ускладнює системне бачення такого предмета дослідження, яким є спеціалізоване правосуддя. Необхідність у комплексному дослідженні саме в аспекті спеціалізації судів має сприяти виробленню оптимального шляху вирішення проблем, пов'язаних з визначенням структури спеціалізованих судів України та здійсненням ними правосуддя в системі судів загальної юрисдикції.

Наведеними чинниками і зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження. Робота виконана на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з урахуванням напрацювань у галузі судоустрою, загальної теорії держави і права, конституційного права, адміністративного, цивільного та кримінального процесу, враховано результати узагальнення судової практики, проаналізовано і використано результати опитування суддів судів України різних ланок щодо бачення шляхів створення і вдосконалення механізму здійснення правосуддя судами з урахуванням їх компетенції. Використано результати порівняльного і системного аналізу вітчизняного законодавства з законодавством про судоустрій і діяльність судів зарубіжних країн: Великобританії, Німеччини, США, Росії, Франції та інших.

Мета і завдання дослідження

Метою дослідження є аналіз проблем та вироблення теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо функціонування спеціалізованих судів України. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань: 1) дослідження історії становлення юрисдикції судових інститутів України; 2) аналіз міжнародного досвіду органів правосуддя, зокрема судових систем країн, в яких функціонують спеціалізовані суди; 3) визначення суті спеціалізації судів за галузевою ознакою; 4) з'ясування особливостей спеціалізації судів за суб'єктною ознакою учасників судочинства; 5) визначення на основі проведеного дослідження проблемних питань і внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчого регулювання системи спеціалізованих судів в Україні.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з організацією, створенням та діяльністю спеціалізованих судів України (історико-правовий аспект їх становлення та зв'язок із сучасністю, їх місце та роль в системі судів України при здійсненні правосуддя).

Предметом дослідження є спеціалізовані адміністративні та господарські суди, військові суди, як органи правосуддя при вирішенні спорів певної нормативно врегульованої сфери правовідносин (спеціалізоване правосуддя за галузевою ознакою, за суб'єктним критерієм та “внутрішня” спеціалізація суддів інших судів загальної юрисдикції), а також модель цілісної структури адміністративних судів, що мають бути створені за чинним законодавством (спеціалізація за галуззю права); обгрунтування необхідності реформування військової юстиції шляхом створення спеціалізованих судів військових формувань України (спеціалізація за суб'єктом); вдосконалення діяльності спеціалізованих господарських судів та питання “внутрішньої” спеціалізації суддів в інших неспеціалізованих судах України.

Методологічна основа дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використані загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. Використання історико-правового методу дало змогу показати історичні витоки і розвиток юрисдикції судів за спеціалізацією, визначити шляхи вдосконалення їх системи. Правовою базою дослідження стали Конституція України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини і судочинства, інші чинні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти та пам'ятки права, що стосуються судоустрою, акти Конституційного Суду України, роз'яснення Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів України.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СУДІВ УКРАЇНИ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ

1.1 Історико-правовий аспект розвитку юрисдикції судових інститутів України

Державність в Україні має вікові традиції та велику історичну спадщину. Діяльність судових органів за княжої доби, демократичне державне утворення Запорізької Січі, перша в світі Конституція Пилипа Орлика виникли на території України тоді, коли на інших територіях та в інших державах панували феодально-монархічні режими.

За часів Київської Русі, яка займала територію не тільки сучасної України, а й Росії та Білорусії, діяв княжий суд. Князь здійснював правосуддя як найвищий суддя, зважаючи на те, що судова влада належала до прерогатив княжого уряду, а обов'язок судити своїх підданих вважався головним обов'язком володаря. Княжі суди мали право судити всіх осіб, за винятком, коли особа була “церковною людиною” [1] ) [1] Енциклопедія українознавства: За ред. Є.Ф.Бориса. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 1995. - С.665. - 885 с.). Історичні джерела свідчать про діяльність вічових, громадських та приватних судів [2] ) [2] Голубинський Е.К. Історія українських судів: Княжа доба. -К.: Віче, 1901. - С.144. - 211 с.). Оскільки княжому суду не надавалося право здійснювати правосуддя щодо “церковних людей”, то в Київській Русі діяли церковні суди, підпорядковані єпископам. Їх компетенція поширювалася на осіб, які були пов'язані з діяльністю церкви (представники духівництва, їх родини, церковна прислуга тощо). Ці суди розглядали справи про злочини проти віри, подружжя, сімейно-шлюбні спори та спори про спадкування [3] ) [3] Дювернуа Н. Источники права и суд в древней Росии. - М.: Мысль, 1866. - С.23. - 303 с.). У своїй діяльності церковні суди застосовували Номоканон та церковні статути князів, тобто, судові органи здійснювали правосуддя тільки стосовно одного спеціально виокремленого суб'єкта судочинства [4] ) [4] Лотоцький О. Українські джерела церковного права. Укр. наук. інститут. - В.: Світоч, 1931. - С.117. - 208 с.).

Із середини ХVІ ст. почала розвиватися українська козацька державність - Запорізька Січ, де згодом припинили свою дію правові норми, які встановлювали кару за злочини проти королівської влади і польсько-литовського врядування. У цей же період була встановлена сувора кара за зраду українському народу, християнській вірі, невиконання вимог військово-старшинської адміністрації. Специфічним для Запорізької Січі було те, що на чолі Війська Запорізького стояв гетьман, який мав повну адміністративну владу та брав участь у законотворенні і судочинстві [5].

На становлення судової системи в Запорізькій Січі істотно вплинули тогочасні правові джерела. Основним з них було звичаєве право, яке широко застосовувалося на Запоріжжі, при здійсненні правосуддя відмічається і вплив збірників писаного права Речі Посполитої та гетьманського законодавства. На нормах цих правових джерел ґрунтувалася структура і діяльність військово-адміністративних та судових органів. Це дає можливість розкрити питання, пов'язане із розмежуванням компетенції судових органів Запорізької Січі [6] 2) [6] Юридичний словник-довідник: За ред.Ю.С.Шемшученка . - К.: Феміна, 1996. - С.235. - 696 с.).

Запорізька Січ була громадсько-політичною і військово-адміністративною організацією українського козацтва і об'єднувала козацькі січі, розташовані на дніпровських островах. Козацтво складало товариство (громаду), організаційною частиною якого був курінь, а вищим органом - січова (військова) рада. Органом військово-адміністративного і судового управління був козацький кіш. Кошовий отаман мав військову, адміністративну і судову владу, а в управлінні йому допомагали кошовий суддя, осавули, писар, а також виборні полковники і курінні отамани. Ці посадові особи складали кошову старшину, яка була дорадчим органом при кошовому отаманові як з військово-адміністративних, так і з судових справ [7] 3) [7] Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). - Видання 4-те. - Л.: Світ, 1992. - С.15. - 117 с.).

Поряд з гетьманом судові функції виконувала військова рада, генеральні, полкові та сотенні суди, а в умовах війни - козацька старшина. Отже, у Запорізькій Січі судова діяльність не була чітко відокремлена від адміністративної і судові функції виконували органи адміністративно-територіального управління [8]

1) [8] Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України. Події, факти, дати. Довідник. Друге видання. К.: Зодіак -ЕКО, 1993. - С.25-30. - 114 с.).

Систему судових органів козацької держави очолював гетьман, якому належала вища судова влада, і він мав право затверджувати вироки чи рішення Генерального і полкових судів з найбільш важливих справ, особливо вироки, що стосувалися засудження до смертної кари [9] 2) [9] Алексеев В.В. История государства и права СССР. - М.: Юрид. лит., 1972. - С.269. - 689 с.). Гетьману також подавалися скарги на рішення всіх судів, перевірки яких він проводив за власним бажанням, надсилаючи своїх представників на місця для розгляду справ по суті, однак сам судові справи не вирішував [10] 3) [10] Василенко М. Збірка матеріалів з історії Лівобережної України та українського права ХVII-XVIII cт. Вип. 1. - К.: Думка, 1926. - С.135. - 276 с.). Роль вищих судових органів виконували рада козацької старшини, рада генеральної старшини і колегіальний Генеральний суд [11] 4) [11] Пашук А.И. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVII-XVIII cт. (1648 - 1782). - Л.: Видавництво Львівського університету, 1967. - С.79. - 241 с.). Полкові, сотенні та сільські суди поширювали свою компетенцію не тільки на справи щодо козаків, але також і на справи селян, міщанства та шляхти [12] 5) [12] Кулиш П.А. История воссоединения Руси. - СПб.: Заря, 1874. - С.163. - 363 с.) ( див. “Додаток А”).

У Запоріжжі порядок здійснення правосуддя та сама його суть були визначені військовими традиціями і звичаями. Звичаєве право діяло в козацькій державі у ХVI - XVII ст.ст., на нормах якого ґрунтувалася структура та діяльність військово-адміністративних і судових органів, цими нормами регулювалися також питання земельних, майнових і особистих відносин [13] 3) [13] ] Дольский А. Система карательных мер в Запорожьи. - К.: Киевская старина, 1893. -март. - С.212. - 302 с.). А.Й. Пашук на підтвердження цієї думки зазначав, що “писаних законів у Запорізькій Січі не можна було чекати, оскільки козацька громада мала за собою невелику минувшину і все життя запорожці проводили у безперервних війнах, через які не мали можливості займатися влаштуванням внутрішніх судових порядків [5] ) [5] Хавронюк М.І. Військові злочини. - К.: Варта, 1995 . - С.10. - 67 с.)”.

На жаль, до нашого часу не дійшли документи про діяльність козацьких судів у поході і на війні. Однак, збереглися окремі повідомлення про діяльність козацького суду у мирний час. Шляхом вивчення судової практики та тих норм, згідно з якими здійснювалося правосуддя (польські і литовські нормативні акти, а також військові козацькі звичаї), можна встановити за що саме каралися козаки і козацька старшина. Січ, як воєнізована організація, взяла під охорону основний її принцип - військове товариство, і будь-яке посягання на нього ставило винних під загрозу застосування найсуворіших покарань. Такими посяганнями визнавалися вбивство козака козаком, розкрадання січового майна, крадіжки козаками майна та речей один в одного тощо [14]. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на недоторканність січового майна. Підтвердити цей факт можливо вироком великої козацької ради від 23 грудня 1764 року: “На кажду потребность атаманам и старшине казны войсковой себе никогда не делити и не касаться без стариков скарбу неподвижного войскового под смертным штрафом и кто поступить проти этого войскового устава, то горлом карать и всю худобу его забрать не уважая ни на старшину, ни на атаманов и ни на кого [15] 2) [15] Історія держави і права України. Під редакцією В.Г.Гончаренка. - К.: Вентурі, 1999. - С.100. - 346 с.

3) [13] ] Дольский А. Система карательных мер в Запорожьи. - К.: Киевская старина, 1893. -март. - С.212. - 302 с.).” Цей документ - одна з небагатьох писаних пам'яток козацького судочинства.

В особливих випадках на Січі створювалися і надзвичайні суди. Прикладом їх існування може бути направлення у 1656 році київського полковника Ждановича до Білорусії. До наших часів дійшов уривок з рішення такого суду: “…милости пана гетьмана для выслушанья сыску в розыскных делах, кто чинит разорение и царского величества грабеж, таковых сыскивать и расправу чинить и всякого винного, на кого б такое воровство покажется, горлом карати и наказание чинити всякое [13].”

Виходячи зі специфіки існування та діяльності козацької державності на Запоріжжі, є підстави стверджувати, що в Запорізькій Січі функціонувала судова система, яка складалася з Генерального, полкових, сотенних та сільських судів. В умовах війни правосуддя здійснювала і козацька старшина, основним завданням якої був захист правових норм і звичаїв, що мали важливе значення для існування об'єднаної козацької громади. Особливість функціонування судів на Запоріжжі полягала в організації судових установ, яка базувалася на військово-адміністративному поділі Війська Запорізького. Це свідчить про наявність в Україні за часів Січі чіткої вертикальної судової системи з розмежуванням повноважень в аспекті компетенційності кожної судової ланки.

Особливість функціонування сільських і сотенних судів полягала в здійсненні правосуддя за суб'єктною ознакою щодо козацької голоти, козаків-наймитів, оскільки право засуджувати представника старшини їм не надавалося. Компетенція полкових судів поширювалася на злочини, які вчинялися сотенною та полковою старшиною. Одним з елементів спеціалізації цих судів убачаємо поширення їх компетенції не тільки щодо козацької старшини, але й стосовно міщанства та шляхти з введенням до їх складу бургомістрів та війтів. Судочинство у полкових судах здійснювалося спільно козацькими суддями і представники міських адміністрацій, що значно розширило їх повноваження. Ці суди мали компетенцію по розгляду не лише кримінальних справ, а й цивільних спорів, пов'язаних з набуттям права на землю, спадкуванням тощо.

З'ясовуючи питання функціонування судової системи часів Запорізької Січі в аспекті дисертаційного дослідження, зазначимо, що судова діяльність у цьому козацькому державному утворенні не була чітко відокремлена від військово-адміністративної діяльності. Це зумовило своєрідність організації судової системи як за територіально-предметною ознакою, так і за суб'єктним критерієм. Основною передумовою створення і функціонування системи судів на Запоріжжі стало майнове розшарування козацької громади та інші об'єктивні причини (часті війни і походи, вплив польсько-литовських та західноєвропейських правових джерел), що виразилося в здійсненні судочинства за суб'єктною ознакою.

Здобувши незалежність у ході національно-визвольної війни 1648-1654 р.р., український народ створив і власну судову систему, яка є однією з ознак державності. Ця система хоч і мала певні недоліки (поєднання адміністративної і судової влади, велика кількість судових ланок), але відображала мету побудови нового, безстанового, дійсно народного правосуддя [16] ) [16] Сиза Н.П. Кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський ун-т ім.Т.Шевченка. - К. 2002. - С.8. - 19 с.). До системи козацьких судів доби Гетьманщини входили сільські, сотенні й полкові суди, що діяли відповідно у козацьких сотнях і полках, а також міські, копні, отаманські суди та домініальний суд пана щодо своїх підданих [17] ) [17] Гамбург Л.С. Судові реформи в Лівобережній України (гетьманщині) ХVІІІ ст. Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.01/ Нац. юрид. академія ім. Я.Мудрого. - Х. - 2000. - 17 с. ) (див. також “Додаток Б”).

Вищою апеляційною інстанцією був Генеральний військовий суд. Також до вищих органів судової влади належали суд гетьмана, суд ради Генеральної старшини, Генеральна військова канцелярія, а з посиленням тиску з боку російського самодержавства - Малоросійська колегія. Головами сільських судів були вихідці з козацької старшини, що обиралися козацькою громадою хутора чи поселення (укріплення), а сотенних та полкових судів - відповідно сотники й полковники, які поєднували обов'язки по здійсненню правосуддя з адміністративними обов'язками.

Необхідно зазначити, що складовою частиною судової системи доби Гетьманщини були й інші судові органи. Н.П.Сиза слушно віднесла до них духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські суди та суд грецького Ніжинського братства. В аспекті дисертаційного дослідження потрібно вказати, що ці суди мали елементи спеціалізації з точки зору їх компетенційних ознак: духовні суди розглядали судові справи духовенства та деякі категорії цивільних справ світського населення; цехові суди мали компетенцію по вирішенню внутрішніх конфліктів, що виникали серед членів цехового товариства; суд грецького Ніжинського братства був створений для розгляду справ осілих у м. Ніжині грецьких купців та їх челяді, а ярмаркові суди вирішували справи, що виникали під час проведення ярмарків. До компетенції митних судів відносилося розв'язання цивільних спорів, що виникали з питань торгівлі та сплати митних зборів, а до відання третейських судів належало вирішення цивільних та дрібних кримінальних справ.

Ще за часів Речі Посполитої органи міського самоврядування поряд з адміністративно-управлінськими функціями виконували і судові. За гетьманства Б.Хмельницького (1648--1657 р.р.) колишні польські суди в містах були замінені на магістратські і ратушні. Магістратські суди створювалися в полкових містах та в містах, у яких діяло магдебурзьке право, а в непривілейованих сотенних містах - ратушні суди. Зазначені суди здійснювали цивільне і кримінальне судочинство, вирішуючи справи міщан та посполитих. Вільні селяни судилися в ратушних судах непривілейованих міст, якщо знаходилися під їх юрисдикцією. До складу ратушного суду входили бургомістр і радники або війт із бургомістрами і ратушний писар. Магістратські суди складалися з війта і “градської колегії”, до якої входили бургомістр, радники і лавники (присяжні). Мінімальна чисельність ратушної колегії була визначена три особи, а магістратської - п'ять. Апеляції на рішення ратушних судів у другій половині XVII - на початку XVIII ст.ст. подавалися до магістратських або полкових судів, а на рішення останніх - до гетьманського суду. Як правило, гетьман доручав їх розгляд генеральному судді і судовому писарю. Найвищою ж апеляційною інстанцією щодо рішень міських судів з часів гетьманства І.Брюховецького став російський цар [18] 1) [18] Багалей Д.И. Магдебургское право в Левобережной Малороссии. - СПб: Из-во Мин. Нар. Прос., 1892. - С.37. - 55 с. ).

Козацька старшина намагалася підпорядкувати собі міщанські суди, спираючись на військову силу козацтва та його провідну роль у політичному житті Гетьманщини. Це значною мірою їй вдавалося, оскільки часто полковники безпосередньо головували в судових засіданнях магістратів або надсилали до них своїх представників. У ратушних судах аналогічно діяли сотники та городові отамани, які очолювали міських козаків. Участь козацької старшини у міському судочинстві Гетьманщини помічається вже у 1660 році [19] 1) [19] Местечко Борисполь в XVII веке. Акты мейского уряда. 1612-1699 г.г. с предисл. А.В.Стороженка. - К.: Киевская старина, 1892. - С.57. - 112 с.). Так, у 1771 році полковий суддя обіймав посаду війта магістрату Переяслава [20] 2) [20] Модзалевский В.Л. Отрывки из стародубовской меской книги за 1664-1673 г.г. - Ч.: Новость, 1911. - С.25-26. - 37 с.). Відзначалася і більша оперативність козацьких судів, пов'язана із значно вищим освітнім рівнем козацької старшини у порівнянні з міщанською, але тотального підпорядкування міщанських судів козацьким не відбулося.

Відносна відокремленість міщанських судів знайшла юридичне відображення в ”Правах, по которым судится малороссийский народ” (1743 р.) - першому проекті загального кодексу українського права. “Права...” передбачали наявність магістратських судів у містах магдебурзького права і ратушних судів у непривілейованих містах. Ратушні і магістратські суди виступали також як суди другої інстанції щодо рішень сільських судів. Апеляційна інстанція для магістратського суду визначалася залежно від ступеня привілейованості магістрату. В середині XVIII ст. магістрати були виведені з-під юрисдикції полкових судів і канцелярій, тому апеляції на рішення магістратів почали подаватися до Генерального військового суду.

Переважна тенденція до підпорядкування міських судів козацькій старшині все ж не призвела до повної заміни міщанських судів козацькими. Це пояснюється значущістю міщанства у соціально-економічному житті Гетьманщини, що зумовлювало певний ступінь його політичної автономії. Царське самодержавство побоювалося надмірного політичного посилення козацтва, вбачаючи в ньому загрозу своїм спрямуванням щодо України [21] 1) [21] Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 года / Под ред. В.Л.Модзалевского. - Ч.: Изд-во Черниг. губ. учен. архив. комиссии, 1914. - С.36-42. - 137 с.). Втручання козацької старшини в діяльність міщанських судів пояснювалося і тим, що власне полкові та сотенні суди формувалися після 1648 року поступово, тому козацтво початково судилося у міських судах. З утворенням козацьких судів магістратські та ратушні суди втратили колишнє значення і знову замкнулися в тісних станових рамках [18] ) [18] Багалей Д.И. Магдебургское право в Левобережной Малороссии. - СПб: Из-во Мин. Нар. Прос., 1892. - С.37. - 55 с.).

Зазначимо, територія Києва від часу створення у 1708 році Київської губернії адміністративно підпорядковувалася монастирям (Верхнє місто), губернатору (Печерськ) і магістрату (Нижнє місто). Земельні спори між монастирями і магістратом вирішувалися спільною судовою комісією, яку створювали гетьман і губернатор. З 1737 року Київський магістрат був вилучений російським самодержавством з підпорядкування гетьмана, а з 1760 року апеляційною інстанцією для магістратського суду м. Києва став Урядовий Сенат.

Після Полтавської битви і так званої “справи Мазепи” тиск на Україну з боку російського самодержавства набув цілком виразних форм. Показовим було ставлення російської адміністрації і особисто імператора Петра І до інституту гетьманства - вищої державної, адміністративної, військової та судової влади у Війську Запорізькому: в 1722 році управління Україною з Колегії закордонних справ було передано до Сенату, що означало відмову самодержавства визнати Україну окремим державним організмом, і було створено Малоросійську колегію, якій надавалися повноваження вищої судової апеляційної інстанції [22] 1) [22] Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп. ред) та ін.- К.: Довіра: Генеза, 1996.- С.207.- 942 с.).

У 1760 році було проведено судову реформу, наслідком якої став поділ гетьманської України на 20 судових повітів, у кожному з яких створювалися земський суд по розгляду цивільних справ та підкоморський суд, який розглядав земельні спори. Кримінальні справи вирішувалися гродськими судами, що діяли в кожному полковому місті. Суддів обирала місцева старшина, а найвищою судовою інстанцією відповідно до реформи став Генеральний військовий суд, що обирався із представників полкової старшини.

Аспекти спеціалізації земського суду вбачаються у вирішенні цивільних справ, сторонами в яких були як козаки, так і мешканці даного судового повіту. Згідно з реформою підкоморські суди розглядали земельні спори щодо прав спадщини на землю, правового статусу вільних і кинутих земель та межові спори. Внаслідок цього, розгляд справ даної категорії виводив на перший план спеціалізацію такого суду за галузевою ознакою. Така ж ситуація після реформи виникла і з гродськими судами, які діяли в кожному полковому місті і розглядали кримінальні справи як щодо козаків і старшини, так і стосовно представників селянства, міщанства і шляхти.

До ХVІІІ ст. загальна система російського права на Україну не поширювалася, а самодержавство не втручалося в систему української судової організації. З перетворенням Росії в абсолютну монархію деякі суспільні відносини почали регулюватися російським законодавством. Однак воно не змогло витіснити місцеві правові традиції, відповідно до яких здійснювалося судочинство в Україні, оскільки збірники Магдебурзького права діяли до 1835 р., а Литовські статути - до 1840 р. З кінця ХVІІІ ст. все частіше використовувалося загальноімперське російське законодавство, і до початку ХІХ ст. в Україні поступово ліквідовується національна система судів. Зважаючи на те, що у 1775 р. за Указом Катерини ІІ Запорізька Січ була зруйнована, а територія Січі, Правобережної та Лівобережної України увійшла до складу Російської імперії, з цього часу в Україні почали діяти російські імперські суди.

Досліджуючи аспекти судової спеціалізації доби Гетьманщини, зауважимо, що період 1648-1783 р.р. був позначений існуванням першого українського державного утворення з елементами військової козацької республіки. Відповідно до цього в гетьманській державі були створені різні державні органи, які крім управлінських функцій наділялися й функцією здійснення правосуддя. Судова система часів Гетьманщини будувалася, виходячи з суб'єктної компетенції, хоча в подальшому для неї стало властивим створення і судових установ за галузевою ознакою, про що свідчить діяльність митних судів, які мали компетенцію по розгляду справ у галузі митної справи, а також підкоморських судів, що вирішували спори, які виникали з земельних правовідносин. Це зумовлювалося потребою в захисті тих правовідносин, які державницькі структури визначали пріоритетними і вважали за необхідне поставити під захист суду, а їх доля мала визначатися шляхом винесення судового рішення.

Близькість європейських правових джерел і традицій та усталеність норм звичаєвого права зумовили наявність у судовій системі Гетьманщини таких прогресивних принципів судоустрою як виборність суддів, гласність розгляду, колегіальність вирішення справи, а також право на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, велике значення для розбудови системи судів мало проведення судової реформи 1760 року, яка хоч фактично і поновлювала стару польську систему судів, але, разом з тим, відокремила судову владу в Гетьманщині від адміністративної. Виходячи з наведеного, Україна в цей період своєї історії вперше здобула право на власне судочинство, відповідним чином побудувавши судову систему.

У 1864 р. російським самодержавством було проведено судову реформу - колишні російські станові суди ліквідовувалися і вводилися загальні судові установи трьох ступенів. Згідно з реформою найнижчою судовою інстанцією був інститут мирових суддів, що створювався в містах та повітах. На Лівобережній Україні у кінці 80-тих років ХІХ ст. було проведено контрреформу, за якою інститут мирових суддів скасовувався, і створювалася така система судових органів: земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду. Апеляційною інстанцією для цих судових органів був повітовий з'їзд судового присутствія на чолі з предводителем дворянства повіту.

До загальних судових установ відносилися окружні суди, які розглядали кримінальні справи у складі трьох призначених царем суддів за участю народних засідателів, обраних населенням округу. Судові палати (Київська, Харківська та Одеська) мали повноваження суду апеляційної інстанції щодо перевірки рішень окружних судів та по першій інстанції розглядали справи про державні і посадові злочини. Палата складалася з двох департаментів: кримінальних і цивільних справ, що свідчить про наявність у цій судовій установі елементів спеціалізації суддів по розгляду справ окремих категорій. З ліквідацією судової системи, яка функціонувала на теренах України за гетьманського правління, незалежне українське судочинство фактично було знищено. Наголосимо, що за часів російського самодержавства відбувся відхід судочинства від усталених європейських засад правосуддя, характерних для України-Гетьманщини.

Заслуговує на увагу процес становлення судової організації Галичини, оскільки після приєднання цієї території України до Австро-Угорської імперії система судочинства залишалася майже без змін. У період перебування в складі Австро-Угорщини судова влада Галичини поділялась на шляхетську, духовну і міщанську, що свідчить про суб'єктну спеціалізацію судових органів. В структурі шляхетських судів першої інстанції були земські і міські суди, які розглядали цивільні і кримінальні справи щодо шляхетних громадян. Спори, що виникали між представниками духовенства, розглядалися в особливих духовних судах, серед яких були єпископські суди у Львові, Перемишлі та Кракові. Зазначимо, що компетенція духовних судів чітко не визначалася, до 1784 року такі суди розглядали лише кримінальні справи щодо священнослужителів [23] ) [23] Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик П.Й. Історія держави і права України. Навчальний посібник для студентів юрид. спец. вузів. - Л.: Право, 1996. - С.139. - 296 с.) (див. також “Додаток В”).

У містах Галичини діяли магістратські суди, але лише тоді, коли місто користувалося магдебурзьким правом. Такі суди розглядали кримінальні справи, а також позови про спадщину і спірні земельні питання. В решті міст функціонували міщанські суди, вирішуючи цивільні та кримінальні справи щодо громадян цього міста. У 1773 році у Львові було створено Верховний губернський суд з повноваженнями суду апеляційної інстанції для всіх нижчих судів Галичини і суду першої інстанції по розгляду особливо важливих справ.

За законом 1852 року в Галичині було створено два вищі крайові суди у Львові та Кракові, поряд з якими діяли на правах окружних крайові суди. Найвищою судовою інстанцією для всіх крайових судів Австро-Угорщини був створений у 1850 році Верховний судовий касаційний трибунал у м. Відні [24] ) [24] Кульчицький В.С. Судова система в Галичині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. 140 наукова конференція Львівського університету. Тези доповідей. - Л.: Видавництво Львівського університету ім.І.Франка, 1996. - С.111-114. - 167 с.).

Для вирішення судових справ щодо військовослужбовців на території Галичини в цей же період були створені окремі суди трьох інстанцій: військовий суд, вищий військовий суд і Верховний військовий трибунал. У Галичині існували також фінансові суди, які розглядали фінансові спори, а спори між підприємцями і робітниками вирішували промислові суди. Однак, зазначені судові установи були засновані у 1896 році лише в деяких містах. З наведеного вбачається, що в Галичині часів Австро-Угорщини судова система будувалася як за суб'єктною, так і за галузевою ознакою спеціалізації. Це в повній мірі відображало ставлення імперської влади як до участі в судочинстві різних верств населення, так і до вирішення справ певної галузевої категорії.

З'ясовуючи питання судової спеціалізації Галичини, відзначимо, що система судів цієї невід'ємної території сучасної України, будучи частиною судової системи Австро-Угорської імперії, мала ознаки станової. Це підтверджується поділом судової влади на шляхетську, духовну та міщанську, а також, певною мірою, існуванням судових органів військової юстиції. Безперечно позитивним для правосуддя Галичини було функціонування магістратських судів у містах, які користувалися Магдебурзьким правом, а також право особи на апеляційне оскарження судового рішення.

Крім того, здобутком судової системи Галичини була діяльність самостійної трьохступеневої системи військових судів і, незважаючи на властиві їй недоліки, вперше на території України правосуддя у сфері військової справи здійснювалося спеціалізованими судовими органами. З розвитком промислового виробництва та збільшенням фінансових надходжень для розвитку економіки відбувається поступовий перехід від спеціалізації судової системи за суб'єктною ознакою до галузевої спеціалізації. Виходячи з цього, на території Галичини були створені фінансові суди, що вирішували в межах компетенції справи, пов'язані з врегулюванням відносин у фінансовій сфері, та промислові суди, в яких робітники, відстоюючи свої права в соціальній сфері та у сфері трудових відносин, могли позиватися з роботодавцями.

Питання судоустрою в Україні у 1917-1920 р.р. необхідно розглядати з точки зору чергового і, на мою думку, базисного етапу державотворення та національного самовизначення українського народу, спрямованого на отримання суверенності і самостійності в аспекті об'єднання нації як виокремленого суспільства з наявністю всіх ознак незалежної держави. У цей період судову систему та інститут військової юстиції в Україні в історичному і правовому сприйманні необхідно аналізувати як невід'ємну складову частину суспільних відносин, окреслену масивом правових норм, що на конкретному відрізку історії становлення державності забезпечували механізм здійснення правосуддя.

Діяльність судових установ доби Української Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського та Директорії (1917-1919 р.р.) визначає характерна риса уніфікації судової системи - наділення військових судів повноваженнями органів правосуддя у сфері правовідносин як військового, так і цивільного характеру. Заслуговує на увагу та обставина, що в перші місяці після лютневих подій 1917 року судова система в Україні майже нічим не відрізнялася від діючої на всій території Росії, де Тимчасовий уряд ліквідував військово-польові суди, станові “особливі присутствія” та відновив діяльність мирових суддів, які були скасовані в Україні ще в 1898 році, фактично повернувши судову систему у відповідність до першої редакції судових статутів 1864 року.

Кримінальні і цивільні справи розглядали мирові судді, касаційною інстанцією для рішень яких були з'їзди мирових суддів. Судами загальної юрисдикції вважалися окружні суди, що створювалися один на кілька повітів і розглядали справи колегіально у складі трьох суддів, а деякі - і за участю 12 присяжних, обраних із представників органів місцевого самоврядування. Вищою інстанцією для окружних судів були Київська, Харківська і Одеська судові палати, що вирішували справи у складі трьох постійних суддів.

Розвиток подій вимагав об'єднання політичних сил України під одним центром. Політичні організації за ініціативою Товариства українських поступовців 17 березня 1917 року створили Українську Центральну Раду, обравши її головою М.С.Грушевського. Центральна Рада, формуючи судову систему, з 4 травня 1917 року розширила компетенцію мирових суддів, а з 30 травня у повітах почали призначатися адміністративні судді, які розглядали спори між державними органами та громадськими організаціями. Тим самим можна вести мову про введення принципу спеціалізації по розгляду спорів у сфері публічних правовідносин, що потягло зародження вперше в Україні гарантування права громадян вирішувати в суді спори з органами і посадовими особами держави. При окружних судах створювалися адміністративні відділення з повноваженнями суду апеляційної інстанції щодо справ, розглянутих адміністративними суддями (див.також “Додаток Д”).

У виданому 3 (16) липня 1917 року другому Універсалі Центральна Рада наголосила, що визнає Всеросійські установчі збори, і не має планів відокремлення України від Росії [25], а за постановою Української Центральної Ради від 15 липня 1917 року “Про склад Генерального секретаріату” до нього ввійшли 9 Генеральних секретарів [26] ) [26] Постанова Комітету Української Центральної Ради від 15 липня 1917 року “Про склад Генерального секретаріату” // Вісті з УЦР. - 1917, № 17. - С.3.). 4 серпня 1917 року Тимчасовий уряд Росії видав Тимчасову інструкцію, якою визнавав Центральну Раду, але перетворював її Генеральний секретаріат на орган зв'язку між Тимчасовим урядом і Центральною Радою [27] ) [27] Тимчасова інструкція від 4 серпня 1917 року // Вісті з УЦР. - 1917. - №№ 20-21. - С.1-2.). У проголошеній 29 вересня 1917 року “Декларації Генерального Секретаріяту України” щодо судової системи зазначалося “щоб апарати суду були краще пристосовані до місцевого населення відповідно до нових національних форм життя на Україні [28] ) [28] Декларація Генерального Секретаріяту України від 29 вересня 1917 року // Народна воля. - 1917.- 30 вересня.)“. Таким чином, є всі підстави стверджувати, що формування влади в Україні ні за яких умов не було пов'язано з ігноруванням судової влади. Залишалося тільки єдине питання - визначення місця судів в ієрархії державних структур, що забезпечували б існування влади взагалі. Це стосувалося і наступних політико-правових процесів, що мали місце в Україні [29] ) [29] ІІІ Універсал Центральної Ради // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 2. - С.1. ).

Формуючи судову систему, Центральна Рада 19 листопада 1917 року прийняла Закон “Про амністію”, згідно з яким “сила сього закону простягається на справи, підсудні як загальним і мировим установам, так і військовим судам і виконання постанов сього закону доручити також і військовому морському начальству, військовим окружним і військовим місцевим судам [30] ) [30] Закон Центральної Ради від 19 листопада 1917 року “Про амністію” // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 2. - С.3.).

Підкреслимо, що перебіг подій початку ХХ ст. свідчить про структурування компетенції судів за загальновизнаними європейськими принципами. Про це свідчить ухвалення Центральною Радою Закону від 2 грудня 1917 року “Про утворення Генерального Суду” [31] ) [31] Закон Центральної Ради “Про утворення Генерального Суду” від 2 грудня 1917 року // Вістник Генерального Секретаріяту УНР. - 1917. - № 4. - С.1.), що діяв у складі трьох департаментів - цивільного, кримінального й адміністративного, а також тимчасово виконував функції Головного Воєнного Суду.

Політична ситуація в країні і надалі зумовлювала проводити розбудову судової системи. Так, 27 листопада 1917 року було ухвалено Закон “Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки”, за яким за правилами територіальної підсудності були створені апеляційні суди: Київська, Харківська та Одеська судові палати [32] ) [32] Закон Центральної Ради “Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки” від 27 листопада 1917 року // Народна воля. - 1917. - 30 листопада.). У постанові від 30 березня 1918 року “Про одноособове рішення мировими суддями всіх цивільних та карних справ у місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані” [33] ) [33] Постанова Центральної Ради “Про одноособове рішення мировими суддями всіх цивільних та карних справ у місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані” від 30 березня 1918 року // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. - 1918. - № 19. - С.2.), Центральна Рада вказала: “В тих місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані й не затверджені, всі цивільні та карні справи рішаються мировими суддями одноособово.

Головні губернські коменданти, посади яких було запроваджено з 14 лютого 1918 року, для розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбої, мали право створювати військові революційні суди, які діяли згідно з інструкцією, затвердженою міністерствами військових справ, юстиції і внутрішніх справ. Заслуговує на увагу та обставина, що компетенція військових революційних судів згідно з виданою 5 березня 1918 року Інструкцією військовому революційному судові поширювалася на військових і цивільних громадян УНР у випадках вчинення ними таких злочинів як вбивство, підпал, зґвалтування, грабіж і розбій. У розділі ІІ Інструкції зазначалося: “Законним приводом до початку діл в військовому революційному суді може бути тільки предложення губернського коменданта [34] ) [34] Інструкція військовому революційному судові від 5 березня 1918 року // Вістник Ради Народних Міністрів УНР. - 1918. - № 17. - С.2-4.)”. Тобто на даному історичному відрізку військова влада фактично мала повноваження судової, оскільки без відповідних дій визначеної Інструкцією посадової особи провадження у справі не порушувалося.

Починаючи з лютого-березня 1918 року, політична і військова ситуація почала складатися не на користь Центральної Ради і виникла потреба в організації військових судів. На виконання цього завдання Центральною Радою 23 квітня 1918 року був прийнятий “Наказ про Військові суди”, в якому зазначалося: “В м. Києві закладається Вищий Військовий Суд, до судової компетентності котрого належать усі справи, що виникають на обсягові всієї Правобережної України та Чернігівщини. Такий же суд закладається у м. Катеринославі для розгляду справ, що виникають на обсягові Лівобережної України за винятком Чернігівщини [35] ) [35] Наказ про Військові Суди від 23 квітня 1918 року // Державний вістник. - 1918. - № 14. - С.2.)”.

На території України створювалися штабові і вищі суди для розгляду злочинів і провин з боку військових осіб, діючи в межах дислокації дивізій як суди першої інстанції відповідно до Вищого Військового Суду. Штабові суди створювалися при Головному штабі, а також у м. Києві (окрім штабового тут діяв і вищий суд), Катеринославі (штабовий і вищий суди), Одесі (2 штабових суди), Чернігові (2 штабових суди), Житомирі, Кам'янці-Подільському, Вінниці, Олександрії, Гомелі, Луцьку, Рівному, Полтаві, Харкові та Новоград-Волинському (по 1 суду). Тобто на даному етапі розвитку української державності військові суди фактично презентували систему судочинства, оскільки цивільна державна влада взагалі і судова влада зокрема реально не мали змоги впливати на хід подій і здійснювати правосуддя в умовах воєнних дій. Привертає увагу той факт, що наряду із суддями, які здійснювали правосуддя, у штаті Київського вищого військового суду були передбачені посади слідчих-суддів щодо вирішення господарських справ. Це дає підстави вважати про наявність елементів спеціалізації суддів цього суду по розгляду справ і за галузевою ознакою.

У червні 1917 року в Києві відбувся з'їзд українських юристів. Його рішенням було запроваджено порядок ведення судочинства на мові того народу, серед якого відбувається суд. Делегати визнали за необхідне запровадити в судах України українську мову із забезпеченням прав меншин, обрання і призначення на відповідні судові посади українців або осіб, які знають українську мову, місцеві традиції та правничу термінологію [22]. Процесу становлення і функціонування судової системи Центральної Ради в аспекті досліджуваної теми було властиво запровадження в судах України української мови для ведення судового процесу із забезпеченням прав меншин. До суддів та працівників апарату судів також висувалися вимоги щодо знання місцевих традицій і звичаїв, національної юридичної термінології, що стало одним із чинників утвердження судової влади в боротьбі за незалежну українську державність.

Звертаємо увагу на організацію Генерального суду часів Центральної Ради, оскільки в його діяльності вбачаються елементи внутрішньої спеціалізації судового корпусу в межах одного міжгалузевого суду, зважаючи на створення в його складі відповідних департаментів за галузевою ознакою. Наголосимо і на діяльності судових органів адміністративної юстиції, що свідчить про створення вперше в Україні трьохланкової спеціалізованої судової структури, для якої визначальною в аспекті її компетенції стала можливість вирішення справ, що виникали у сфері публічних відносин. Це дає змогу стверджувати, що за часів Центральної Ради судова спеціалізація за галузевою ознакою стала першим реальним проявом здійснення права громадянина на суд з державою. З іншого боку, в цей період історії розвитку України, зважаючи на об'єктивні причини (громадянська війна, занепад народного господарства), державну владу фактично презентувала військова влада, яка, в свою чергу, трансформувалася в судову.


Подобные документы

  • Конституція України про принципи спеціалізації судових органів, правовий статус. Закон України "Про судоустрій і статус суддів", система вищих спеціалізованих судових органів. Повноваження Вищого адміністративного та Вищого господарського судів.

    курсовая работа [50,3 K], добавлен 29.08.2014

  • Система судів загальної юрисдикції та діяльність вищих спеціалізованих судів як касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ. Склад та повноваження Верховного Суду України, його голови та пленуму.

    контрольная работа [22,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Історичні аспекти розвитку та становлення господарських судів в Україні. Система, склад, структура, повноваження та ключові принципи діяльності господарських судів. Проблемні питання юрисдикції господарських, загальних та адміністративних судів.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 06.02.2014

  • Місцеві суди в судовій системі України, пощирення їх юрисдикції, правовий статус апеляційних судів. Верховний Суд України як найвищий судовий орган. Обрання, атестація та дисциплінарна відповідальність суддів, їх правовий статус та соціальний захист.

    реферат [23,3 K], добавлен 17.04.2010

  • Система судів загальної юрисдикції в Україні. Поняття ланки судової системи та інстанції, повноваження місцевих судів, їх структура, правовий статус голови та суддів. Види та апеляційних судів: загальні та спеціалізовані. Колегіальний розгляд справи.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 17.11.2010

  • Характеристика системи судів загальної юрисдикції. Повноваження вищих спеціалізованих судів. Порядок призначення судді на адміністративні посади, причини звільнення. Аналіз Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: склад, строки повноважень її членів.

    дипломная работа [101,3 K], добавлен 20.04.2012

  • Аналіз особливостей судової системи України, яку складають суди загальної юрисдикції і Конституційний Суд України. Функції, завдання місцевих судів, дослідження правового статусу апеляційних судів. Компетенція найвищого судового органу - Верховного Суду.

    реферат [21,2 K], добавлен 17.05.2010

  • Основні поняття й інститути судової системи. Правосуддя в Україні. Система судів загальної юрисдикції та їх структура. Місцеві суди. Апеляційні суди. Військові суди. Вищі спеціалізовані суди. Верховний Суд України. Конституційний Суд України.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 22.05.2008

  • Поняття та загальні ознаки правосуддя, засади здійснення судочинства. Система органів правосуддя Німеччини. Судова влада: суди загальної юрисдикції та суди у трудових справах, соціальні і адміністративні суди, об’єднаний сенат вищих федеративних судів.

    курсовая работа [42,5 K], добавлен 25.04.2008

  • Загальнотеоретична сутність та значення судової влади. Проблема визначення ролі спеціалізованих судів в гілці відповідної влади України. Матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів вищих спеціалізованих судів, загальні положення їх статусу.

    курсовая работа [75,6 K], добавлен 15.06.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.