Слід відзначити, що чинне законодавство, на відміну від КК 1927 року, не визнає ознакою хуліганства вчинення його «на підприємствах, в установах і в громадських місцях». Тому досі побутуюча серед частини практичних працівників думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання в громадських місцях, є не чим іншим, як пережитком. Насправді ж порушення громадського порядку може вчинятися і в житлі громадян при відсутності інших осіб, і в безлюдних місцях тощо. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.15.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, в кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Але, часто хуліганські дії можуть вчинятись і в безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний бажає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання. Тому, наприклад, знищення газонів квітів, зривання афіш, перевертання лавочок, пошкодження дерматину на дверях квартир в момент їх вчинення, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих, ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, обурення. Вони з'являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.67. Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С. 365.

Тому, подібні дії визнаються хуліганськими, незалежно від того, вчинені вони публічно, чи у відсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок. Татарухин С.А. Квалификация преступлений судебной и следственной практики. К. 1995. С.196.

Тому, можна зробити висновок, що публічність і громадське місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. І це, на мою думку, є правильним.

Питання про те, більш чи менш грубо порушується тими чи іншими діями громадський порядок, вирішується в кожному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. Так, наприклад, фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину: ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство, а ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину. При вирішенні питання про грубе порушення порядку, слід проаналізувати обстановку його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значимістю. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карного хуліганства./ Право України. 1997. №2. С.67.

З об'єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.65. В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об'єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.59.

Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.38. На мою точку зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того, щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що з'ясування об'єктивної сторони хуліганства викликає певні труднощі, оскільки законодавець не конкретизував її досконало в диспозиції статті 296 КК України. Однак, здійснивши аналіз цієї норми, можна дійти висновку, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення дії, тобто активної поведінки (вчинку) особи, в якій виражена зовні її воля. Сама ж дія полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побої, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні дій, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК України або КУпАП. Ознакою об'єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об'єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.

Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо.

1.3 Суб'єкт хуліганства

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).- К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009. Отже, виходячи з цього визначення, не будь-яка особа може бути суб'єктом хуліганства. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинене нею хуліганство, якщо вона: 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки визнаються загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони належать до обов'язкових ознак будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.62.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права - особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Кримінальне законодавство виключає також кримінальну відповідальність малолітніх і можливість застосування заходів кримінального покарання до неосудних. Тому, суб'єктом хуліганства може бути лише фізична особа, яка є осудною і досягла встановленого законом віку.

У ч.1 ст.22 КК України прямо зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Цей вік прийнято називати загальним віком кримінальної відповідальності. У ч.2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені в законі, злочини. Серед цих злочинів знаходиться і хуліганство.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за злочини, перелічені в ч.2 ст.22 КК України покладено такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомлювати фактичні об'єктивні ознаки та суспільну небезпечність цих злочинів;

2) значна поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значна суспільна небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С. 141.

На мою думку, встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності за хуліганство з 14 років є вірним і науково обґрунтованим, оскільки суспільна небезпечність хуліганства є цілком очевидною і зрозумілою будь-якому неповнолітньому. І неповнолітній з 14 років повинен і може усвідомлювати цю суспільну небезпеку, яка міститься в його діях.

Як зазначає з цього приводу В.М.Бурдін, у старшому підлітковому віці, який починається з 14 років, неповнолітні стають ще більш самостійними, ще більш сформованими особами. В своїй поведінці вони керуються вже не тільки найпростішими правилами. Особи з цього віку здатні усвідомлювати більш складні суспільні явища та мати власну думку з приводу кожного з них. Такий рівень розвитку свідомості підкріплюється достатньо високими вольовими здібностями. Все це, в своїй сукупності, дозволяє твердити, що особи цього віку здатні усвідомлювати більш складні соціальні зв'язки та наслідки своєї поведінки, а також керувати нею в ситуації вибору. Наскільки глибокі ці знання в різних суспільних відносинах, які є об'єктами кримінально-правової охорони, встановити можна лише в кожному окремому випадку. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. - К.: Атіка, 2004. С.45.

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність за хуліганство, визначається саме до часу вчинення цього злочину. Тому при розслідуванні і розгляді кримінальної справи дуже важливо встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих же випадках, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили хуліганство у віці від 14 до 16 років, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до 30 років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим, досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці - старше 30 років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).

Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старше.

Суб'єкт хуліганства характеризується не лише певним віком. Обов'язковою ознакою, яку повинна мати особа, що притягується до кримінальної відповідальності за хуліганство, як і за будь-який інший злочин, є осудність.

У ч.1 ст.19 КК України вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Отже, осудність - це здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Частина 2 статті 19 КК України вказує, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Здатність особи під час учинення хуліганства усвідомлювати свої дії означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак цього злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення). Здатність усвідомлювати свої дії повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємопов'язані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку зі вчиненням нею хуліганства. Саме щодо нього необхідно з'ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчинених хуліганських дій та керувати ними.

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила хуліганство. Зі станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність учиненого хуліганства, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (біологічним) і психологічним (юридичним).

Медичний критерій неосудності означає наявність у особи хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану психіки. Психологічний (юридичний) критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій на момент вчинення нею хуліганства.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями, що передбачені законом як хуліганство.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.65.

Наявність лише одного медичного критерію не дає достатніх підстав для визначення особи неосудною. Їх необхідно розглядати в сукупності тому, що психічне захворювання саме по собі не свідчить про неосудність особи, наприклад, при деяких станах коли особа все ж може усвідомлювати свої дії і керувати ними. Лише наявність двох вище зазначених критеріїв, які органічно поєднуються, дає можливість зробити обґрунтований висновок про неосудність. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987. С.113.

Необхідно також зауважити, що відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Отже, з усього вище викладеного слідує висновок, що суб'єкт хуліганства є загальним. Ним є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

1.4 Суб'єктивна сторона хуліганства

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Вона характеризується тими психічними (тобто, внутрішніми) процесами, які відбуваються в свідомості суб'єкта, характеризують його волю і які проявляються в самому злочинному діянні (у відношенні до того діяння яке особою вчинено). Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.46.

Суб'єктивна сторона характеризується такими ознаками, як вина, мотив, і мета вчинення злочину.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону, є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння і особи, що вчинила це діяння, а також індивідуалізації відповідальності.

Вина - основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Стаття 23 КК України встановлює, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Це поняття в значній мірі досліджене також наукою кримінального права.

Відповідно до ст. 23 КК України, вина особи у вчиненні злочину може проявлятися у двох формах: умислу і необережності. Кожна з цих форм поділяться на два види: умисел - на прямий і непрямий; необережність - на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Хуліганство відноситься до таких злочинів, які вчиняються лише умисно. Такий висновок випливає з аналізу диспозиції ч.1 ст.296 КК України. Необережна форма вини при хуліганстві виключена. Якщо порушник вчиняючи ті чи інші суспільно небезпечні діяння, не передбачав, не міг і не повинен передбачати, що вони призведуть до порушення громадського порядку, то він не може нести відповідальності за хуліганство. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.46.

В юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які власне види умисної вини можливі при хуліганстві. В певній мірі це пояснюється відсутністю вказівки на точну форму умислу в ст.296 КК України.

Одні вчені дотримуються думки, що хуліганство може бути скоєно лише з прямим умислом, тобто особа, що вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх небезпечний характер, передбачає, що в результаті її діяння наступають шкідливі наслідки, і, все ж таки, бажає вчинити ці діяння. Цієї точки зору дотримуються І.М.Даньшин, Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.156. П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов, Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. С.С.Яценко Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.:Вища школа. 1976. С.72. та інші.

Інші вчені вважають, що хуліганство може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає, що цими діями він грубо порушує громадський порядок і проявляє явну неповагу до суспільства, хоча не бажає, але свідомо допускає настання наслідків таких дій. Такої думки дотримуються М.Л.Наклович, Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.:Вища школа. 1974. С.48. С.К.Кидираліева Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе: Изд-во. Илим. 1981. С.26. та інші. Вони вважають, що далеко не завжди винний прагне порушити громадський порядок. Швидше за все, його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи.

Взагалі, хуліганство має так званий формальний склад злочину. Тобто, настання суспільно небезпечних наслідків не є обов'язковою ознакою складу хуліганства.

Для складу закінченого злочину досить звичайних для даного посягання наслідків. Встановлювати, доводити та доказувати їх величину, розміри немає потреби, і тому законодавець конструює склад цього злочину так, що злочинні наслідки мовби знаходяться за межами складу злочину, поза його обов'язковими ознаками. Цей злочин має наслідки, вони є, вони суспільно небезпечні, але до складу хуліганства вони не належать. Склад цього злочину є наявним у діях особи при будь-яких розмірах цих наслідків. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.11.

Видається, що ті, хто вважають можливим вчинення хуліганства з непрямим умислом, не враховують необхідність окремого встановлення вини до наслідків, які відносяться до основного об'єкта посягання, та до наслідків, які відносяться до додаткових факультативних об'єктів. При бажанні заподіяння шкоди конкретному потерпілому - заподіянні тілесних ушкоджень, образі, знищенні чи пошкодженні майна і т.п., відсутнє бажання виразити явну неповагу до суспільства й скоєне повинно кваліфікуватися не як хуліганство, а за статтями про злочини проти особи чи проти власності. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.16.

Отже, можна зробити висновок, що хуліганство може вчинятись тільки з прямим умислом.

При розгляді суб'єктивної сторони хуліганства необхідно проаналізувати мотив цього злочину.

Мотивом злочину взагалі визнають ті внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт при вчиненні злочину. Мотив - це рушійна сила злочину, це ніби внутрішня причина його вчинення. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.57.

Встановлення мотивів і мети злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів, визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально караного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.68.

Як і будь-який умисний злочин, хуліганство вчиняється з певним мотивом. Хоча мотиви хуліганства є досить своєрідними, але їх відкидати не можна.

В літературі з питання мотивів хуліганства існують різні думки. Так, наприклад, Волков Б.С. вказує, що в основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а також вульгарне розуміння свободи, моральний анархізм. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968. С.74. Маяковський В.В. вважає, що хуліганський мотив - це прагнення до самоствердження особи невихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення до самоствердження хама, варвара, дикуна. Маяковский В.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т. М. 1982. Т.1. С.317. М.Й.Коржанський стверджує, що в основі хуліганських спонукань лежать озлобленість і незадоволеність, що сягають до безтямної люті і тупого відчаю, викликаного розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.462.

Хуліганські спонукання, таким чином, зводяться не до одного якогось мотиву, а до багатьох гамм мотивів. В конкретних злочинних проявах вони можуть виступати окремо, роз'єднано, але, в більшості, вони діють в поєднанні, у взаємодії. Ось чому для визначення сукупності хуліганських мотивів застосовується термін «хуліганські спонукання». Характеризуючи хуліганські спонукання, І.М.Даньшин зазначив, що для їх прояву характерна швидкоплинність, незначність, легковажність мотивації і наочність. Даньшин И.Н. О мотивах хулиганства. Правоведение. 1965. №2. С.174. Але, в чому б конкретно хуліганські спонукання не проявилися, всім їм обов'язково притаманна спільна риса - явна неповага до суспільства.

В юридичній літературі існує багато визначень поняття «явна неповага до суспільства». Так, Гришаєв П.І. і Здравомислов Б.В. під явною неповагою до суспільства розуміють очевидне для кожного зневажання громадськими інтересами і протиставлення винним своєї поведінки колективу і його інтересам. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.497. С.С.Яценко зауважує, що мотив явної неповаги до суспільства характеризується усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, неперсоніфікованого кола осіб, ігнорування існуючих в суспільстві елементарних правил поведінки, моральності, добропристойності. Таке ставлення проявляється у вчинках особи, стає відкрито вираженим, очевидним як для самого винного, так і для інших осіб. Мотив явної неповаги до суспільства, проявляючись у вчиненні дій, що грубо порушують громадський порядок, може характеризуватися комплексом ницих спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, виявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.610. На мій погляд, друге визначення більш ширше розкриває поняття явної неповаги до суспільства.

Чи є неповага до суспільства явною і який ступінь прояву неповаги, можна визначити, лише виходячи з конкретних хуліганських дій. Ступінь прояву неповаги до суспільства може визначатись цілим рядом обставин: нахабством чи цинізмом дій, особливостями часу, місця, обстановки скоєння хуліганських дій, їх способом та ін. Перераховані обставини можуть поєднуватись, виступаючи в сукупності, визначаючи тим самим підвищений ступінь прояву неповаги до суспільства. Одні і ті ж дії, вчинені різним способом, в різний час, в різних місцях чи в різній обстановці, можуть свідчити про більший чи менший ступінь неповаги до суспільства. Курс советского уголовного права. Т.5. С.14.

Для мотивів поведінки винного при хуліганстві притаманним є вчинення відповідних дій без видимого приводу чи використання незначного приводу для розправи з потерпілим. Посягання, як правило, вчиняється проти першого стрічного, кожного, хто «підвернувся під руку», як правило, хулігана й потерпілого раніше не пов'язували будь-які стосунки - наявність же особистих мотивів (помсти, заздрості, ревнощів) говорить про те, що має місце не хуліганство, а вчинення злочину проти особи. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.17.

В процесі вчинення злочину, що розпочався за мотивом особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останній може перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння може перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.611. Проте, особисті мотиви, як відмічає М.Т.Куц, носять другорядний, незначний, слабо виражений характер. Переважає ж завжди неповага до суспільства, що виражається в порушенні громадського порядку і є головним, вирішальним мотивом для кваліфікації злочинів за ст. 296 КК України. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.с.14-15. Саме мотив явної неповаги до суспільства виступає одним із головних критеріїв відмежування хуліганства від суміжних злочинів. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного в тій чи іншій мірі порушували громадський порядок і характеризувались застосуванням насильства до потерпілого, знищенням майна тощо. Це підтверджується також судовою практикою.

Так, у постанові президії Івано-Франківського обласного суду від 31 травня 1996 року в справі С. зазначається, що, як вбачається із матеріалів справи, конфлікт між С. і потерпілим був викликаний неправильними діями останнього, який почав з'ясовувати причини відмови в задоволенні його прохання сісти в кафе за столик до С. та його знайомих, і в ході цього конфлікту С. заподіяв В. удар, від якого той упав на бетонну підлогу, вдарився головою й одержав смертельну травму. Падіння потерпілого було наслідком дій С. і суд встановив його вину щодо наслідку у формі необережності, тоді як хуліганство згідно із законом є умисними діями. Оскільки ж С. умисних дій, що грубо порушують громадський порядок і вражають явну неповагу до суспільства, не вчиняв, і конфлікт з потерпілим виник не з хуліганських мотивів, а у зв'язку з неправильною поведінкою останнього на ґрунті з'ясування взаємних стосунків, дії засудженого не містять складу злочину «Хуліганство». Президія обласного суду в цій частині справу закрила на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в діях С. складу злочину і постановила вважати його засудженим лише за необережне вбивство. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.611.

В п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» зазначається: «Суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи...». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема, його мотиву, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Важливе значення для всебічної характеристики суб'єктивної сторони злочину має мета суспільно небезпечного діяння, під якою розуміють той фактичний результат, якого винний намагається досягти шляхом вчинення злочину. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.55. Так, С.С.Яценко вважає, що при хуліганстві грубе порушення громадського порядку, а також проявлення неповаги до суспільства являє мету діянь винного, Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.75. а М.Т.Куц стверджує, що мета хуліганства полягає в самому діянні, в демонстрації хуліганом своєї зневаги до суспільства, до встановленого у ньому порядку. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.16. Існує думка, що хуліганство - злочин, який може бути вчинений і без мети грубого порушення громадського порядку. Але, на практиці хуліганськими вважаються не лише ті дії, мета яких - порушення громадського порядку і виявлення неповаги до суспільства, але й ті, коли винний переслідує якусь мету, наприклад, має намір звести з кимось особисті рахунки. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.56.

І.М.Даньшин, С.С.Яценко вважають, що при хуліганстві мета співпадає з мотивом, стверджуючи, що твердої і ясної мети у хуліганства немає. Так як хуліган прагне досягнути якогось об'єктивного результату, хуліганські мотиви з'являються якось несподівано, інколи навіть миттєво, оскільки мотивація хуліганських дій відрізняється відносною легкістю, тому мета у свідомості хулігана не знаходить вираження. Даньшин И.Н. О мотивах хулиганства. Правоведение. 1965. №2. С.172.

Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.75.

На мою думку, у більшості випадків мотив і мета при хуліганстві нерозривно пов'язані, а, оскільки при даному виді злочину винний задовольняється самоствердженням, реалізацією своєї примхи, ефектом здійснюваних дій, то це приводить до злиття мети з мотивом.

Отже, суб'єктивна сторона хуліганства характеризується виною у виді прямого умислу і мотивом явної неповаги до суспільства. Прямий умисел виражається в тому, що особа, яка вчиняє хуліганські дії, усвідомлює їх суспільну небезпечність, і, все ж таки, бажає вчинити ці дії. Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

Розділ 2. Види складів хуліганства та їх юридичний аналіз

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють:

1) простий (іноді його називають «основний») склад злочину - він містить основні ознаки цього злочину і не містить пом'якшуючих чи обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. В ст.296 КК України такий склад хуліганства описаний в частині 1 даної статті;

2) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), який характеризується обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину. Чинний КК України не передбачає склад хуліганства з пом'якшуючими ознаками;

3) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, що обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікуючого складу можна вважати ч. 2 ст. 296 КК України, тобто хуліганство, вчинене групою осіб;

4) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, що надають злочину особливу суспільну небезпечність. Ст.296 КК України передбачає два особливо кваліфікуючих склади хуліганства, які знайшли свій прояв у частинах 3 та 4 цієї статті.

Кожному з цих видів хуліганства притаманні певні ознаки. Тому, правильне відмежування одного виду хуліганства від іншого має велике теоретичне і практичне значення.

Отже, як вказано вище, види хуліганства відрізняються між собою підвищеним ступенем суспільної небезпеки, яка проявляється в додаткових ознаках, які необхідно враховувати при кваліфікації дій особи.

Так званий простий склад кримінально караного хуліганства являє собою таку сукупність ознак цього складу злочину, що мають місце в кожному випадку скоєння хуліганства, на відміну від хуліганства з додатковими ознаками.

Отже, для того, щоб правильно розрізняти види хуліганства, розглянемо додаткові ознаки, які характеризують злісне та особливо злісне хуліганство. Так зване просте хуліганство було розглянуте в розділі 1 даної дипломної роботи, тому перейдемо безпосередньо до розгляду інших видів хуліганства.

2.1 Хуліганство з кваліфікуючими ознаками

Кваліфікуюче хуліганство характеризується тими ж діями, які передбачені ч.1 ст.296 КК України, а тому все, що було сказано в розділі 1, повністю стосується і цього виду хуліганства. Отже, хуліганство з кваліфікуючими ознаками - це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, але яке було вчинене групою осіб.

Частина 2 статті 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство (ч.1 ст.296 КК України), вчинене групою осіб (двох і більше виконавців), причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.366.

Як стверджує М.Й.Коржанський, за ч.2 ст.296 КК України кваліфікуються дії, вчинені кількома суб'єктами кримінальної відповідальності, коли кожен з учасників групи вчинив хуліганські дії, передбачені ч.1 ст.296 КК. Якщо ж хуліганські дії вчинив один із співучасників, а інші були, наприклад, підмовниками, то вчинене не кваліфікується як хуліганство, передбачене ч.2 ст.296 КК. За таких умов дії виконавця кваліфікуються за ч.1 ст.296 КК, а дії підмовника - за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.296 КК України. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.с.465-466.

Однак, на мою думку, дане твердження є неправильним з наступних підстав.

Як слушно зауважують автори одного з науково-практичних коментарів КК України, для кваліфікації злочинів, в яких вчинення їх групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку цих діянь, за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.89.

Крім того, вчинення хуліганства групою осіб матиме місце, коли принаймні дві особи діють спільно як виконавці без попередньої змови між собою (ч.1 ст.28 КК України), спонтанно або у випадку, коли до хуліганських дій однієї особи приєдналась інша (інші) особа. Вчинення хуліганства за попередньою змовою групою осіб, тобто тих, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення (ч.2 ст.28 КК України) дає також підставу для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.296 КК України, а факт вчинення злочину за попередньою змовою має враховуватись як обставина, яка обтяжує покарання. Злочин вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб і у випадку його вчинення організованою групою, тобто коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на реалізацію цього плану, відомою всім учасникам групи (ч.3 ст.28 КК України). У цьому випадку дії всіх членів організованої груп кваліфікуються безпосередньо за ч.2 ст.296 незалежно від їх ролі у вчиненні хуліганства. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.611.

Ця позиція підтверджується також роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, яке він дав у постанові №10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство», в п.6 якої зазначається: «Хуліганство визнають учиненим групою осіб і кваліфікують за ч.2 ст.296 КК України у разі участі в злочинних діях декількох (двох і більше) виконавців незалежно від того, яка форма співучасті (ст.28 КК України) мала місце. Кваліфікація за цією ознакою дій осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою або організованою групою, не виключає визнання зазначених обставин такими, що обтяжують покарання (п.2 ч.1 ст.67 КК)». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України). Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.366.

2.2 Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками

Частина 3 статті 296 КК України встановлює кримінальну відповідальність за хуліганство, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).- К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009.

За ознакою вчинення хуліганства особою, раніше судимою за нього, дії винного кваліфікують за ч.3 ст.296 КК України тоді, коли він на час учинення злочину мав не зняту чи не погашену судимість хоча б за однією з частин зазначеної статті або за ч.2 чи ч.3 ст. 206 КК України 1960 року. У разі кваліфікації дій винного за цією ознакою не можна визнавати обставинами, які обтяжують покарання, вчинення злочину повторно і рецидив злочинів (п.1 ч.1 ст.67 КК України). П.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Підвищена суспільна небезпека такого злочину полягає у тому, що хуліганство вчиняється особою, яка вже притягувалась судом до кримінальної відповідальності за раніше вчинене хуліганство. Тим самим ця особа показує стійкість своєї злочинної, антигромадської поведінки. І, хоча знову вчинені хуліганські дії за своїми об'єктивними ознаками не виходять за межі основного хуліганства, але особливості суб'єкта злочину у відповідності до ч.3 ст. 296 КК України надають цим діям якість злісного хуліганства, а для винного тягнуть більш тяжкі правові наслідки - більш сувору міру покарання.

Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.408.

Судимість за інші більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини, вчинені з хуліганських спонукань, не прирівнюється до судимості за хуліганство, оскільки в цьому випадку особа була засуджена не за хуліганство, а за більш тяжкий злочин. При вчиненні цього злочину винний керувався лише хуліганськими мотивами. Тому така судимість не може бути кваліфікуючою ознакою злісного хуліганства.

Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.3 ст.296 КК України.

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головною з таких умов є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Тривалість відповідних строків визначена в законі (ст.89 КК України) і залежить від: а) виду покарання; б) строку покарання, яке відбуте винним; в) тяжкості злочину.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості постановою суду. При знятті судимості, на відміну від її погашення, перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості.

Необхідно, щоб це питання було розглянуто судом. Закон не зобов'язує, а тільки надає суду право на основі конкретних, передбачених у законі умов, зняти з особи судимість.

Зняття судимості можливе лише до закінчення строків погашення судимості, передбачених у ст.89 КК України. Тому воно завжди є достроковим.

Для зняття судимості згідно зі ст.91 КК України необхідні такі умови: 1) відбуття особою покарання тільки у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89 КК; 3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

Судимість може бути також знята актом амністії чи помилуванням.

Хуліганство також кваліфікується за ч.3 ст.296 КК України, якщо винний вчинив опір особам, які припиняли його хуліганські дії - представники влади, представники громадськості, що виконують обов'язки з охорони громадського порядку, інші громадяни, які припиняли хуліганські дії.

Під представником влади необхідно розуміти особу, яка постійно або тимчасово перебуває на службі в органах державної влади і здійснює функції зазначених органів. Представники влади - це, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників влади належать, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.842.

Представниками громадськості, які охороняють громадський порядок, є особи, які виконують обов'язки по охороні громадського порядку: позаштатні працівники міліції, члени будинкових комітетів, особи, призначені для підтримання порядку під час мітингів, демонстрацій, походів, проведення зборів тощо.

Опір як кваліфікуюча ознака хуліганства знаходить вияв в активній протидії представникові влади чи представникові громадськості виконувати їх службовий або громадський обов'язок з охорони громадського порядку або в активній протидії громадянину виконати його громадський обов'язок по припиненню хуліганських дій. Під поняття опору підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, погроза побиття у відповідь на вимогу представника влади або громадськості припинити хуліганство, нанесення цим особам побоїв, тілесних ушкоджень, зштовхування їх з транспортних засобів, засипання очей піском тощо.

Під припиненням хуліганський дій громадянином потрібно розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (наприклад, виклик по телефону наряду міліції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару громадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як нанесення за таких же обставин удару, наприклад, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.3 ст.296 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.612.

Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору. Непокора, тобто відмова від виконання наполегливих, неодноразових вимог громадян, представників влади або громадськості припинити хуліганські дії, не є опором і не визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001. С.466.

Хуліганські дії, пов'язані з опором представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян і охоплюються ч.3 або ч.4 ст.296 КК України. Опір цим особам або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, не охоплюються названими нормами у випадках, коли внаслідок застосованого при цьому насильства вчинюється ще й інший, більш тяжкий злочин (наприклад, передбачений п.8 ч.2 ст.115, ст.ст.119, 121, 348 КК України). Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.612.

Опір особам, що припиняли хуліганські, дії, визнається кваліфікуючою ознакою ч.3 ст.296 КК України лише у тих випадках, коли він був складовою частиною хуліганства. Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій - як протидію затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК України. Абз.3 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Не повинне кваліфікуватися за ч.3 ст.296 КК України дрібне хуліганство, пов'язане з опором представникові влади чи громадськості під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Вчинений за таких обставин названим особам опір становить злочин, передбачений відповідною частиною ст.342 КК України, а винна особа підлягає відповідно кримінальній (за ч.2 чи ч.3 ст.342 КК України) та адміністративній (за ст.173 КУпАП) відповідальності.

Опір інший службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, поєднаний з умисним нанесенням побоїв або заподіянням легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, кваліфікується за ч.2 ст.350 КК України, а поєднаний з заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, - за ч.3 ст.350 КК України. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.612.