2

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Спеціаліст

на тему:

Юридичний аналіз складу злочину «Хуліганство»

Львів - 2010 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та юридичний аналіз складу хуліганства

1.1 Об'єкт хуліганства

1.2 Об'єктивна сторона хуліганства

1.3 Суб'єкт хуліганства

1.4 Суб'єктивна сторона хуліганства

Розділ 2. Види складів хуліганства та їх юридичний аналіз

2.1 Хуліганство з кваліфікуючими ознаками

2.2 Хуліганство з особливо кваліфікуючими ознаками

Розділ 3. Застосування покарання за хуліганство

Розділ 4. Відмежування хуліганства від суміжних правопорушень

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави і суспільного життя передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку.

Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов'язки як перед суспільством, так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей.

Натомість, криміногенна ситуація, яка склалася в Україні, перетворилася у найбільш небезпечне соціальне лихо, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави.

Одним з небезпечних і все ще досить поширеним посяганням на громадський порядок є хуліганство. Так, згідно статистичної інформації МВС України про стан та структуру злочинності в Україні за 2005 рік було зареєстровано 14959 кримінальних справ, порушених за ознаками статті 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Офіційний веб-сайт МВС України. Режим доступу: http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/maіn/uk/publіsh/category/іmg/common/uk/publіsh/artіcle/48496. У 2005 році в провадженні судів перебувало 10175 кримінальних справ про хуліганство. Закінчено провадження у 8414 кримінальних справах цієї категорії, що становить 82,7 % від тих, що перебували у провадженні. Із постановленням вироку суди розглянули 5808 справ. Узагальнення Верховного Суду України «Розгляд судами кримінальних справ про хуліганство» від 01.02.2007 року.

Особа, яка вчиняє хуліганство, посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті та побуті, часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їхньому здоров'ю, власності, навколишньому середовищу тощо. На підґрунті досвіду практичних працівників міліції та вивченні статистичних даних можна зробити висновок, що хуліганство являється своєрідною «початковою школою» злочинності. Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечне для суспільства тим, що на його ґрунті вчиняється ряд інших, більш тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а з них - в хуліганів-ґвалтівників, хуліганів-вбивць.

Скоюючи хуліганські дії, особа грубо протиставляє себе суспільству, прийнятим в ньому правилам поведінки. Все це сприяє формуванню в її свідомості антисоціальних мотивів, які пізніше проявляються у скоєнні інших, більш тяжких злочинів. Тому, боротьба зі злочинністю немислима без активізації боротьби з хуліганством.

Не зважаючи на те, що боротьбі з хуліганством приділено увагу, багато її питань продовжують залишатись спірними, інші з них розроблені не досить глибоко і повно. Це стосується розуміння об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони хуліганства, його кваліфікуючих ознак, відмежування даного злочину від суміжних деліктів. Має певні проблеми, а інколи й допускає помилки при застосуванні статті 296 КК України і практика. Покращення потребує і саме кримінальне законодавство, яке регулює відповідальність за хуліганство.

Все вище викладене і обумовило вибір мною даної теми в якості дипломної роботи.

Стан розробки теми в літературі. Юридичному аналізу складу злочину «Хуліганство» було присвячено чимало праць як українських вчених, так і вчених країн пострадянського простору. Не зважаючи на значне число публікацій, присвячених проблемам хуліганства, і що цьому питанню приділяється велика увага на конференціях, симпозіумах, семінарах, збагачення літератури відповідними монографіями і статтями не припиняється. Дана тема активно досліджувалася ще науковцями колишнього СРСР і, хоч із прийняттям нового Кримінального кодексу України 2001 року юридичний склад хуліганства був дещо змінений, багато питань, розроблених в той час, залишаються актуальними і сьогодні. Однак, не зважаючи на це, чимало наукових тверджень вже застаріли і потребують переосмислення. При написанні даної дипломної роботи я намагався систематизувати та синтезувати досліджені праці, на основі чого сформулювати власні висновки та погляди на ті чи інші актуальні питання даної теми.

Науково-теоретичну основу дослідження та юридичного аналізу складу злочину «Хуліганство» склали праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Бажанова М.І., Герцензона О.А., Горбунової О.М., Гришаніна П.Ф., Гришаєва П.І., Даньшина І.М., Калмикова В.Т., Кириченка В.Ф., Коржанського М.Й., Куца М.Т., Кидиралієвої С.К., Матишевського П.С., Навроцького В.О., Накловича М.Л., Налуцишина В.В., Піщенка Г.І., Яценка С.С. та інших.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове визначення і розкриття змісту кримінально-правових ознак хуліганства, з'ясування особливостей конструкції юридичних складів цього злочину, включаючи і особливості його понятійного апарату, встановлення критеріїв розмежування хуліганства та інших злочинів проти особи, власності, від дрібного хуліганства, що становить собою адміністративний проступок, а також питання призначення покарання за його вчинення. Метою дослідження також є поглиблення та конкретизація наукової бази для практичного застосування цієї норми, наукове обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення редакції ст.296 КК України та удосконалення практики її застосування.

Мета дослідження реалізована у завданнях, які полягають у наступному:

1) дослідити юридичну природу кримінально караного хуліганства як злочину та здійснити порівняльний аналіз норм про хуліганство за КК України 1960 року та нині чинним Кримінальним кодексом України;

2) з наукових позицій та практичного їх значення дослідити та визначити зміст поняття «громадський порядок» і його співвідношення з поняттями «громадський спокій», «громадська безпека», «правопорядок», а також зміст понять «особлива зухвалість» та «винятковий цинізм» та визначити їх кримінально-правове значення;

3) дослідити значення термінологічних зворотів «з мотивів явної неповаги до суспільства», «публічність хуліганства» та визначити їх вплив на механізм кримінально-правової охорони соціальних цінностей від хуліганських посягань;

4) провести аналіз кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів злочину «Хуліганство»;

5) на підставі аналізу об'єктивних і суб'єктивних ознак, що утворюють юридичні склади хуліганства як злочину, виявити існуючі недоліки в розумінні змісту цих ознак, які є оціночними;

6) виробити наукові пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст.296 КК України та оптимально сформулювати санкції з уточненням видів і розмірів покарань за хуліганство.

Об'єктом дослідження є хуліганство як злочинне посягання, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 КК України.

Предметом дослідження є юридичний склад злочину «Хуліганство».

Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань. Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий - при співставленні положень чинного КК України, що регламентує відповідальність за хуліганство, з відповідними положеннями КК України 1960 року; діалектичний - при вивченні юридичної природи хуліганства як кримінально-правового явища, визначенні його ознак та структурних елементів; формально-логічний - при аналізі основного, кваліфікуючого та особливо кваліфікуючих складів хуліганства; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів, понять, визначень та понятійних (термінологічних) зворотів; статистичний - при дослідженні статистичних даних про злочин, склад якого передбачений ст.296 КК України та матеріалів слідчо-прокурорської та судової практики, що дало можливість оцінити стан, динаміку та тенденції наявності хуліганських проявів та їх небезпечності.

Використання наведених методів дослідження, джерел інформації (законодавства, наукових праць, статистичних даних) дало можливість виявити нові проблеми юридичного аналізу складу злочину «Хуліганство» та запропонувати власні пропозиції їх вирішення.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дипломантом було проведене комплексне дослідження юридичних ознак складу злочину «Хуліганство», відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 КК України, та зроблено особистий внесок у наукову розробку цих проблем, що полягає в обґрунтуванні нових положень, уточненні змісту і значення окремих юридичних ознак, термінів (термінологічних зворотів) та понять (понятійних зворотів), що має значення для науки кримінального права, правозастосовної практики та вдосконалення як норми, що передбачена у статті 296 КК України, так і деяких інших норм КК України. Проведено порівняльно-правове дослідження вказаної проблематики.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані у практичній діяльності правоохоронних органів та судів при застосуванні кримінального законодавства; у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінально-правовою характеристикою хуліганства; у навчальному процесі при викладанні курсу з Особливої частини кримінального права України, відповідних спецкурсів, при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів; у законотворчості - з метою вдосконалення редакції ст.296 КК України.

Структура дипломної роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дипломної роботи становить 97 сторінок, обсяг основного тексту - 81 сторінка, списку використаних джерел (61 найменування) - 5 сторінок.

Звернемося ж ближче до самої теми роботи і спробуємо з'ясувати найбільш двозначні, суперечливі на даний час питання.

Розділ 1. Поняття та юридичний аналіз складу хуліганства

Стаття 62 Конституції України встановлює: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Конституція України (із змінами і доп.).- К.: Атіка, 2009.

У відповідності до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).- К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009. Отже, підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».

Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, водночас має важливе практичне значення - вона вказує на обов'язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна сторона злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2003. С.11.

Зазначені елементи складаються з обов'язкових і факультативних ознак. Ознаки складу злочину - це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину. Обов'язкові ознаки - це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без яких взагалі відсутній склад злочину. Обов'язкові ознаки складу злочину мають значення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.

До обов'язкових ознак складу будь-якого злочину належать:

1) ознаки, що характеризують об'єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;

2) ознаки, що характеризують об'єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об'єкту, для матеріальних складів злочину обов'язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням, є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв'язок між діянням і наслідком;

3) ознаки, що характеризують суб'єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);

4) ознаки, що характеризують суб'єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності, осудність.

Факультативними визнаються ознаки, які не є обов'язковим для всіх складів злочинів. Вони не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку, якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини КК України, то вони стають обов'язковими і їх встановлення є обов'язковим. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. редактор Е.Л.Стрельцов. - Х.: ООО «Одиссей», 2006. С.с.60-61.

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об'єктивних і суб'єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Юридичний аналіз складу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи із законодавчої характеристики його делікту. Диспозиція частини 1 статті 296 Кримінального кодексу України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

1.1 Об'єкт хуліганства

Правильне вирішення питання про об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.96.

Перед тим, як розкривати поняття об'єкта хуліганства, необхідно розкрити зміст взагалі об'єкта посягання.

Об'єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумінні об'єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає злочин, яким він спричинює шкоду, наносить збитки і які захищаються нормами кримінального закону. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.31.

Однак, як зазначає Є.Л.Стрельцов, визнання суспільних відносин об'єктом злочинного посягання ще не дає підстав вважати дану проблему до кінця вирішеною. Проблема об'єкта злочину не є новою в теорії кримінального права, і особливо останнім часом, у підручниках та інших роботах з кримінального права дедалі частіше висловлюються сумніви в тому, що об'єктом злочину дійсно у всіх випадках є суспільні відносини. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. редактор Е.Л.Стрельцов. - Х.: ООО «Одиссей», 2006. С.69. Так, А.В.Наумов стверджує, що в ряді випадків теорія об'єкта злочину як суспільних відносин не спрацьовує. Об'єктом злочину, на його думку, слід визнати ті блага, інтереси, на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В.Наумов, - М.: Изд-во «БЕК», 1997. С.702.

Проте, спроба відходу від визнання об'єктом злочину суспільних відносин поки що не втілилась у розгорнуту нову теорію об'єкта злочину. Тому, саме на положеннях про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, побудовані позиції практично всіх вчених України. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ре-дактор Кондратьев Я.Ю., наук. ред. Клименко В.А., Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2002. С.96.

В науці кримінального права розроблена класифікація об'єктів злочинів на загальний, родовий і безпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифікаційне і правозастосовне значення.

Загальним об'єктом злочину виступають всі суспільні відносини, які охороняються нормами кримінального закону. Цей об'єкт є сталим, але до тих пір, поки не зміниться сам кримінальний закон (криміналізація, декриміналізація). Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск: «Пороги». 1992. С.31.

Родовий об'єкт - це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об'єктом. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.12. Родовий об'єкт більш детально конкретизує об'єкт посягання, він є частиною загального об'єкту.

В правовій літературі питання про родовий об'єкт хуліганства є спірним. Ряд авторів визнають родовим об'єктом хуліганства суспільний порядок. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.18.

На думку ж авторів одного з підручників Особливої частини кримінального права, родовим об'єктом злочинів, об'єднаних тоді ще в десятій главі Кримінального кодексу України 1960 року, є сукупність близьких між собою суспільних відносин, що складають зміст громадського порядку, громадської безпеки і здоров'я населення. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.494.

Професор В.О.Навроцький з даного приводу зазначає, що в теорії кримінального права намітилися принаймні три підходи до вирішення цього питання.

Перший зводився до того, що визнавалася наявність єдиного родового об'єкта, який охоронявся нормами глави Х Особливої частини КК - суспільних відносин, що складалися з приводу громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я.

Другий - що в главі «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я» об'єднані посягання на три самостійних родових об'єкти:

- громадський порядок;

- громадську безпеку;

- народне здоров'я.

Третій полягав у визнанні наявності ще більшої кількості родових об'єктів, які охоронялися нормами тоді чинної глави Х Особливої частини КК. Крім трьох вказаних вище серед них виділяли:

- інтереси сім'ї та молоді;

- відносини, що складалися з приводу обов'язку громадян займатися суспільно корисною працею;

- безпеку виробництва;

- безпеку транспорту;

- відносини з приводу обороту предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.6.

Суспільна небезпечність діянь, зазначених в розділі ХІІ Особливої КК України «Злочини проти громадського порядку та моральності», полягає в тому, що вони завдають або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Громадський порядок - це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна мораль - це система етичних норм, правил поведінки, які склалися в суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість, що визначають умови нормального громадського життя людей. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.359.

Оцінюючи думки, висловлені з приводу родового об'єкта в кримінально-правовій літературі, слід відзначити наступне. Існують фактори, які об'єднують суспільні відносини, вказані у назві розділу ХІІ Особливої частини КК України, водночас є ознаки, які дозволяють їх досить чітко розмежувати. Вбачається, що жодний зі злочинів, передбачених даним розділом Особливої частини КК України, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну мораль. Тому, мені видається необґрунтованим констатувати наявність єдиного родового об'єкта для всіх таких посягань. Тому, на мою думку, найбільш зручною видається позиція, за якою визнається, що в розділі ХІІ Особливої частини КК України передбачена кримінально-правова охорона двох самостійних родових об'єктів, які вказані в назві цього розділу.

На мою думку, найбільш обґрунтованою є позиція авторів, що визнають родовим об'єктом хуліганства громадський порядок. Ця позиція базується, по-перше, на тому, що громадський порядок і суспільна моральність - поняття не тотожні і навіть не однорідні, хоча близькі і взаємообумовлені. По-друге, в дійсності ні один із злочинів, передбачених розділом ХІІ, не посягає одночасно і на громадський порядок, і на суспільну моральність.

Виходячи з особливостей безпосередніх об'єктів, ці злочини можуть бути поділені на два види:

1) злочини проти громадського порядку (групове порушення громадського порядку - ст.293 КК; масові заворушення - ст.294 КК; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, - ст.295 КК; хуліганство - ст. 296 КК);

2) злочини проти суспільної моральності (наруга над могилою - ст.297 КК; знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці - ст.298 КК; знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду - ст.298¹ КК; жорстоке поводження з тваринами - ст.299 КК; ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - ст.300 КК; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів - ст.301 КК; створення або утримання місць розпусти і звідництво - ст.302 КК; сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією - ст.303 КК; втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність - ст.304 КК). Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.с.359-360.

Таким чином, на мою думку, родовим об'єктом хуліганства слід вважати лише громадський порядок.

Для правильного застосування ст. 296 КК України треба чітко зрозуміти, що ж охоплюється поняттям «громадський порядок». Законодавець не дав з цього приводу чіткого визначення. Воно розроблене в наукових працях вчених-юристів, і існує багато різних визначень громадського порядку.

Всю сукупність визначень І.М.Даньшин розподіляє на три групи:

а) поняття громадського порядку в широкому розумінні;

б) поняття громадського порядку у вузькому розумінні;

в) тлумачення громадського порядку за допомогою інших або описання його з допомогою однієї, і до того ж не головної ознаки. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.16.

Що стосується поняття громадського порядку в широкому розумінні, то тут також немає одностайності серед вчених. Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під громадським порядком в широкому розумінні весь лад, всю систему громадських відносин, існуючих в суспільстві, що організовується і підтримується в державі. Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия общественный порядок в советской науке административного права. Инструк.: МГУ. 1967. С.с.17-18. В.І.Ткаченко вважає, що громадський порядок - це сукупність відносин, що регулюються правом, нормами і правилами співжиття. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.496. М.Л.Наклович висловлює думку, що під громадським порядком в широкому розумінні потрібно розуміти врегульовану юридичними нормами і правилами співжиття сукупність громадських відносин, що склалися в державі і ставлять своєю метою подальший розвиток і укріплення цих відносин. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.23. Висловлюються й інші визначення. Але їх аналіз зводиться, в загальному, до того, що прихильники погляду на громадський порядок у широкому розумінні вважають, що він складається при здійсненні не тільки правових норм, але й інших правил поведінки - правил співжиття, норм моралі і т.п.

Визначення громадського порядку у широкому розумінні є неконкретним. І.М.Даньшин вважає, що у широкому розумінні поняття громадського порядку носить надто загальний характер, з нього не видно, які ж сторони суспільного життя, який порядок відносин між людьми потрібно захищати. Більш вузьке розуміння громадського порядку має певні теоретичні переваги, бо дозволяє виокремити окремі елементи, сторони громадського порядку, які в своїй сукупності дають можливість визначити коло суспільних відносин, які його складають. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.19.

Визначення громадського порядку у вузькому розумінні вчені також трактують по-різному. Так, наприклад, О.М.Горбунова розуміє під ним відносини, що створюють в державі стан спокою і безпеки, складають систему вольових суспільних відносин, сукупність яких можна назвати громадським порядком у вузькому змісті слова. Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия общественный порядок в советской науке административного права. Инструк.: МГУ. 1967. С.18. М.Єфремов говорить про громадський порядок як про систему взаємовідносин, які встановились в суспільстві між громадянами, що регламентується не лише нормами права, але й нормами моралі, і які забезпечують здійснення державними і громадськими організаціями та всіма громадянами своїх прав, захист їх законних інтересів і виконання ними своїх обов'язків. Але, частіше за все, криміналісти під громадським порядком у вузькому значенні розуміють врегульовану юридичними нормами і правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних і громадських установ, підприємств і організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь і гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту і відпочинку. І це визначення, на мій погляд, найбільш правильне.

Загалом, для з'ясування поняття «громадський порядок» слід з'ясувати значення термінів «громадський» та «порядок», які його утворюють.

Під порядком розуміють:

1) стан урегульованості суспільних відносин нормами права, моралі, звичаями, правилами співжиття, нормами громадських організацій. Таким чином, упорядкованість суспільних відносин означає їх закріплення правовими та іншими нормами;

2) результат дотримання членами суспільства встановлених правил і норм поведінки.

Громадський - це той, який стосується невизначеної кількості осіб, всіх членів суспільства. Тобто, громадський порядок - це наявність відповідних правил і норм поведінки, які поширюються на всіх членів суспільства та результат їх дотримання. Такі правила і норми поведінки є загальновизнаними та загальноприйнятими. Громадський порядок встановлюється з метою досягнення інтересів всього суспільства, задоволення спільних потреб в створенні обстановки спокою і безпеки, нормального ритму праці, стосунків між людьми, виховання підростаючого покоління в дусі моральних засад, прийнятних для суспільства, умов для відпочинку та задоволення побутових потреб. Громадський порядок передбачає насамперед повагу до законних прав та інтересів інших осіб, недопущення задоволення своїх інтересів на шкоду іншим людям, державі, суспільству.

Таким чином, громадський порядок як родовий об'єкт відповідних злочинів - це сукупність охоронюваних нормами кримінального права суспільних відносин, спрямованих на забезпечення спокійних умов праці, іншої суспільно корисної діяльності, відпочинку і побуту людей, громадської моралі, викорінення паразитизму. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.с.7-8.

Що стосується безпосереднього об'єкта, то це - комплекс суспільних відносин чи певне соціальне благо, на які безпосередньо посягає той чи інший конкретний злочин. Як родовий об'єкт є частиною загального, так і безпосередній - частина родового об'єкта.

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. Основний безпосередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому спричинюється у зв'язку з посяганням на основний. Безпосередній додатковий об'єкт може бути обов'язковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і не виникнути. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.с.12-13.

Встановлення безпосереднього об'єкта при кваліфікації злочину є обов'язковим. По ньому проводиться розмежування подібних складів злочинів.

В правовій літературі існують різні точки зору на те, що вважати безпосереднім об'єктом хуліганства. Так, наприклад, В.І.Ткаченко, П.І.Гришаєв, Б.В.Здравомислов вважають, що безпосереднім об'єктом хуліганства завжди є громадський порядок. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.495. На думку інших вчених, безпосереднім об'єктом хуліганства, крім громадського порядку, слід визнати також правила співжиття (О.А.Герцензон), Герцензон А.А. Уголовное право и социология. М.: Юрид. лит. 1972. С.92. громадську безпеку (Н.Ф.Кузнєцова) Советское уголовное право. Особенная часть. М.: МГУ. 1971. С.365. та інше.

Більшість вчених-юристів все ж таки вважають основним безпосереднім об'єктом хуліганства громадський порядок, тобто комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С. 364. І, на мій погляд, це є вірне твердження, так як важко уявити громадський порядок, який би не опирався на суворе дотримання правил поведінки в суспільному житті.

Тому, на мою думку, основним безпосереднім об'єктом хуліганства слід вважати громадський порядок. Дане твердження опирається також і на диспозицію частини 1 статті 296 КК України, з тексту якої видно, що хуліганство - «грубе порушення громадського порядку».

Як додаткові факультативні об'єкти часто виступають особистість, здоров'я особи, навколишнє середовище, власність, авторитет органів державної влади, громадська безпека. Однак, при вчиненні хуліганства, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, здоров'я потерпілого, яке зазнає шкоди або ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках застосування хуліганом зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, є додатковим обов'язковим об'єктом такого посягання. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.609.

Отже, з усього вище викладеного можна зробити висновок, що родовим об'єктом хуліганства є громадський порядок у тій його частині, яка забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, побуту та відпочинку людей (громадський спокій). Це також є основним безпосереднім об'єктом хуліганства, тобто родовий та безпосередній об'єкти хуліганства збігаються. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, її особистість, власність, навколишнє середовище. При особливо кваліфікованому складі хуліганства (ч.4 ст.296 КК України) додатковим обов'язковим об'єктом є також здоров'я особи, яке зазнає шкоди чи ставиться в небезпеку заподіяння шкоди в усіх випадках використання хуліганом зброї або інших предметів, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень.

1.2 Об'єктивна сторона хуліганства

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови, пов'язані з цим посяганням. Курс советского уголовного права. Т.5. С.13. Тобто, об'єктивна сторона - це те, в чому злочин має зовнішнє вираження. Об'єктивна сторона має значення для оцінки суспільної небезпеки злочину. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.: «Пороги». 1992. С.34.

Об'єктивна сторона хуліганства в КК України не конкретизована. Аналіз диспозиції ст.296 свідчить, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.697.

Хуліганство полягає у вчиненні активних дій. Підставу для такого висновку дає аналіз диспозиції ч.1 ст.296 КК України. В теорії ж кримінального права відзначається, що при утриманні від вчинення конкретної дії неможливо спричинити значну шкоду громадському порядку (І.М.Даньшин). Однак, така позиція і закону, і теорії видається щонайменше спірною, поза межами кримінально-правового регулювання залишаються, наприклад, випадки невтручання в роботу технічних систем, поведінку тварин, якщо це порушує спокій, права громадян. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997. С.15.

Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

З об'єктивної сторони склад хуліганства є формальним, так як цей злочин вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій, вважає П.С.Матишевський, стверджуючи, що для складу хуліганства не вимагається настання шкідливих наслідків. Сам факт грубого порушення громадського порядку утворює закінчений злочин. Шкідливі ж наслідки, що настали, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.65. В той же час, І.М.Даньшин, М.Л.Наклович вважають, що необхідною ознакою об'єктивної сторони хуліганства є наслідки. Слово «порушення», яке дається у визначенні хуліганства (ч.1 ст.296 КК України), вони трактують як таке, що свідчить про наслідки, необхідні для складу хуліганства. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.59.

Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.38. З моєї точки зору, законодавець слово «порушення» застосовує не для того, щоб вказати на наслідки хуліганських дій, а для того,щоб визначити дії, які слід кваліфікувати як хуліганство.

Слід зазначити, що ст.296 КК України значно звужує поняття кримінально караного хуліганства порівняно з ст.206 КК України 1960 року. Чинний КК декриміналізує дії, які за КК України 1960 року карались як просте хуліганство, яке за змістом не відзначалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Особлива зухвалість, як і винятковий цинізм із кваліфікуючих ознак хуліганства перетворились у його альтернативні конститутивні (конструктивні), тобто обов'язкові ознаки. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006. С.с.608-609.

Законодавством не визначений перелік хуліганських дій. І це неможливо зробити, так як за своїм характером хуліганські дії досить різноманітні. В зв'язку з цим, в юридичній літературі пропонуються різні класифікації хуліганських проявів.

Так, П.С.Матишевський та І.М.Даньшин ділять останні на три групи. До першої групи відносяться ті злочинні діяння, які виражаються тільки в порушенні громадського порядку без безпосереднього зв'язку з посяганням на особу чи майно. Такі дії можуть виражатись, наприклад, в штучному створенні шуму, аморальних вчинках і т.п. Другу групу становлять діяння, що порушують громадський порядок і одночасно супроводжуються посяганням на особу. В таких випадках хуліганство вчиняється шляхом образи, нанесення ударів, побоїв, спричинення тілесних ушкоджень. Третя група включає в себе діяння, що виявляються не лише в порушенні громадського порядку, а й у посяганні на власність, наприклад, підпал, руйнування тощо. Матышевский П.С. Ответственность за преступление против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964. С.78.;

Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973. С.с.154-155.

П.І.Гришаєв, наприклад, об'єднує другий і третій елементи, що виокремлює П.С.Матишевський. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. М.: ВОЗИ. 1957. С.с.61-62. Необхідно зауважити, що хоча запропоновані класифікації хуліганських дій і мають певне теоретичне значення, вони все ж носять умовний характер, так як хуліганські дії дуже часто виражаються в порушенні громадського порядку, що супроводжується посяганням на особу чи власність. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення і громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.с.364-365.

Кримінально караним є грубе порушення громадського порядку. Термін «грубе» є оціночною категорією, його предметний зміст залежить від конкретних обставин вчиненого винним діяння. Грубість такого порушення відображає його ступінь, серйозність.

В юридичній літературі з цього приводу є різні думки. Так, наприклад, П.С.Матишевський під діями, що грубо порушують громадський порядок, розуміє таку поведінку винного, яка створює загрозу нормальній діяльності установ, підприємств, здоров'ю, життю людей, або викликає тривогу у громадян за недоторканість їх прав та інтересів.

М.Т.Куц, В.Т.Калмиков вважають, що під грубим порушенням громадського порядку потрібно розуміти лише таке порушення правил поведінки в суспільстві, що спричиняє чи може спричинити суттєву шкоду нормальній діяльності організації, а також правам та інтересам громадян. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.12.;

Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.19.

На мій погляд, більш правильною є друга точка зору, хоча вона і неповно розкриває поняття грубого порушення громадського порядку, адже при кваліфікації і встановленні ступеня суспільної небезпеки хуліганства вирішальним є не можливість спричинити шкоду суспільним відносинам, а реальне спричинення шкоди.

Крім того, грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. С.697.

Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.

Закон не розкриває змісту особливої зухвалості. Як і винятковий цинізм, особлива зухвалість є поняттям оціночним. Правильний висновок про наявність або відсутність особливої зухвалості хуліганства вимагає детального аналізу всіх обставин справи в кожному конкретному випадку.

Зухвалість в загальноприйнятому значенні - це недоречна сміливість і буйність, образлива грубість. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юр.лит.1988. с.498. Але ознакою злісного хуліганства є не просто зухвалість, а особлива зухвалість.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» у абз.1 п.5 зазначає, що «за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2.

Судова практика хуліганством за ознакою особливої зухвалості визнає хуліганство, вчинене у присутності великої кількості людей, пов'язане із приниженням національної гідності, насильством і знищенням майна, з демонстрацією вогнепальної зброї, безцільною стріляниною у повітря, вбивством у громадських місцях тварин. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988. С.498.

Щодо вирішення питання про наявність чи відсутність особливої зухвалості в хуліганських діях винних, що виразилось в насильстві над потерпілим, в юридичній літературі існують такі думки. Наприклад, С.С.Яценко вважає, що нанесення тілесних ушкоджень, що не потягнули розладу здоров'я, не може розглядатись як хуліганство. Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.88.

Іншої точки зору притримуються П.С.Матишевський та М.Л.Наклович. Вони стверджують, що не можна визначати хуліганство особливо зухвалим залежно від наслідків. Особлива зухвалість хуліганства є результатом, насамперед, способу вчинення насильства, що являє собою небезпеку. Такий спосіб насильства є очевидним для потерпілого чи оточуючих і може лякати, тероризувати їх. Тому, правильним буде визнати хуліганство, яке виразилось в нанесенні з хуліганських спонукань потерпілому таких побоїв, які, хоч і не потягнули за собою розлад його здоров'я, але мали характер побиття. Матышевский П.С. Ответственность за преступление против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964. С.91.

Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.72.

На мою думку, остання точка зору є правильною, так як хуліганство вважається закінченим в момент вчинення хуліганських дій і для наявності об'єктивної сторони складу хуліганства настання шкідливих наслідків не вимагається. Тому, головним є виявлення способу насильства, його підвищеної небезпечності.

На практиці часто зустрічається хуліганство з ознаками особливої зухвалості, які свідчать самі про себе. Це наприклад, випадки скоєння хуліганських дій із застосовуванням насильства, що являє собою велику небезпеку для потерпілого. Або ж такі дії поєднуються із застосуванням чи спробою застосування предметів як знаряддя вчинення злочину у випадках, коли відсутні ознаки, передбачені ч.4 ст.296 КК України.

Часто хуліганські дії виражаються в умисному знищенні чи пошкодженні державного, колективного чи приватного майна. При вирішенні питання про оцінку цих дій не можна виходити з тяжкості спричиненої шкоди. Потрібно враховувати спосіб знищення чи пошкодження цього майна. Якщо знищення чи пошкодження майна носило характер буйства, то такі дії потрібно розцінювати, як особливо зухвалі, навіть у тих випадках, коли в результаті злочинних дій винного суттєва шкода і не була спричинена. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.44.

Відмежування має проводитись за тими ж ознаками, за якими відмежовується хуліганство від злочинів проти особи. Знищення і пошкодження майна не з хуліганських спонукань, а з особистих не залежно від способу, не може бути визнане ознакою зухвалого хуліганства.

На думку С.К.Кидиралієвої, склад хуліганства цілком виключається, якщо знищення або пошкодження особистого майна на ґрунті особистих мотивів не супроводжувалось грубим порушенням громадського порядку. Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе. Изд-во. Илим. 1981. С.с.67-68.

Особлива зухвалість може виражатись також у порушенні роботи транспорту, підприємств, установ, в зриві масових заходів. Але й тут необхідно враховувати характер хуліганських дій у всіх їх сукупності, а також особливості часу, місця, обставин, передбачуваності хуліганом наслідків своїх дій, їх тривалість, вчинення їх разом з групою осіб та інші. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974. С.21.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винятково цинічними необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №10 «Про судову практику у справах про хуліганство» в абз.2 п.5 зазначає, що «хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.». Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - №2. Тому, враховуючи вищевказане, можна зробити висновок, що цинічні дії винного свідчать про його зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі. Більшість юристів під виключним цинізмом розуміють у вищому ступені нахабну, безсоромну поведінку, що грубо ображає принципи моральності, благопристойності і принижує людську гідність. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.6.

Яценко С.С. Ответственность за преступления против общественного порядка. К.: Вища школа. 1976. С.86.

Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.41.

Винятковий цинізм може полягати у публічному скоєнні розпусних дій, непристойних жестах чи рухах тіла, в демонстративному задоволенні природних потреб чи появі оголеним на вулицях, в скверах, парках чи інших громадських місцях, в опоганенні портретів, пам'ятників і т.п. Але для наявності складу хуліганства за ознакою виняткового цинізму необхідно, щоб вище перерахованими діями був грубо порушений громадський порядок. В іншому випадку злісне хуліганство за ознакою виняткового цинізму виключається.

Для кваліфікації хуліганства за ч.1 ст.296 КК України достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак - особливої зухвалості або виняткового цинізму.

В кримінально-правовій літературі існує думка про те, що обов'язковою ознакою хуліганства є його публічність. Різні автори в поняття ознаки публічності хуліганства вкладали різний зміст. Так, Є.О.Фролов, А.К.Щедріна характер хуліганства обумовлювали вчиненням його лише в публічних місцях. Фролов Е.А., Щедрина А.К. Ответственность за хулиганство. Свердловск. 1957. С.11. На думку П.І.Гришаєва, публічність полягає в наявності сторонніх осіб - очевидців. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. М.: ВОЗИ. 1957. С.с.61-62. Більшість авторів вважають хуліганські дії публічними, якщо громадяни спостерігають або за самими діями, або за їх наслідками (Н.Т.Куц, С.С.Яценко та інші). І така точка зору, на мій погляд, є правильною, так як хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинятись у будь-яких місцях: парк, ресторан, кінотеатр, підприємство, установа тощо, а також в місцях індивідуального призначення: будинок, квартира, дача. У 72% випадків хуліганські дії вчиняються у громадських місцях. І, як показує слідчо-судова практика, у 84% прилюдно, тобто в присутності інших громадян. В такому випадку хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його вчинення. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-караного хуліганства. Право України. 1997. №2. С.67.