Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.

У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину. Проте, на мою думку, і та, й інша позиції, є недостатньо переконливими, тому що вони не є визначальними. Насправді, частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно. Проте, це не обов'язкові ознаки даного злочину, про що вже йшлося в главі 2 розділу 1.

Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одного певним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки. Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повинен одержати самостійну юридичну оцінку (ч.2 ст.33 КК України). Набагато складніше вирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дією вчиняються два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільним відносинам, які охороняються самостійними нормами КК України.

При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додаткової кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК України, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу. Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. - 1999. - № 3. - С. 52.

Слід зазначити, що хуліганство, пов'язане з приниженням честі й гідності громадян, порушенням їх особистої недоторканності, відрізняється від певних злочинів проти особи (образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Підстави для такого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб'єктивної сторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах і цілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину.

Однакові, на перший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються.

Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов'язаний з бажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують).

Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхневе дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті, ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо.

Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, але й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони нерідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого.

Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням. Шепелява Н.В. До питання про відмежування хуліганства від злочинів проти особи // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. - К., 1993. С.35.

Мотивом при хуліганстві завжди є грубе порушення громадського порядку і прояв явної неповаги до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об'єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які вчиняються, проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб'єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета - досягнення злочинного результату шляхом заподіяння моральної шкоди, фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров'я, честь та гідність громадянина.

До того ж, хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України). Кримінальне право України: Особлива частина: підручник / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін.; За ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. С.366.

Важливо також проводити розмежування між кримінально караним хуліганством і дрібним хуліганством, відповідальність за яке настає за Кодексом України про адміністративні правопорушення. У практичній роботі органів внутрішніх справ, суду та прокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства. Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. - 1999. - №3. - С.50.

Стаття 173 КУпАП зазначає, що дрібне хуліганство - це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Видавничий дім «Скіф», 2009.

При розмежуванні кримінально караного хуліганства і дрібного хуліганства потрібно всебічно враховувати такі обставини, як характер і розмір порушення громадського порядку (форма, тривалість), обставини скоєння хуліганських дій (час, місце та інші умови), наслідки хуліганських дій, кількість потерпілих, а також особу винного, мотив і мету його дій. При дрібному хуліганстві дії винного хоча і порушують громадський порядок, але не являють великої небезпеки для суспільства і не спричиняють суттєвої шкоди охоронюваним законом правам та інтересам. При кримінально караному хуліганстві порушення громадського порядку є грубим, що надає діям винного той ступінь суспільної небезпеки, який відрізняє хуліганство, каране в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, що є адміністративним проступком. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.39.

Лише об'єктивне врахування всіх ознак, взятих у сукупності, дає можливість встановити, чи має вчинок характер дрібного хуліганства, чи характер суспільно-небезпечного. М.Л.Наклович справедливо зазначає, що нецензурна лайка, яка, в принципі, і вважається дрібним хуліганством, переростає в кримінально каране хуліганство, якщо буде довготривалою, і тому, надовго порушить спокій громадян. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.62.

При дрібному хуліганстві дії за своїми об'єктивними якостями не можуть бути пов'язані з насильством, яким наноситься істотна шкода особі, тілесними ушкодженнями, муками. Також вони не можуть бути поєднані зі знищенням чи пошкодженням майна, що спричиняє значну шкоду, з опором представникові влади чи громадськості, що виконує обов'язки по охороні громадського порядку; не можуть бути визнані хуліганські дії адміністративним правопорушенням, якщо вони містять інші ознаки злісного і особливо злісного хуліганства. Визнання подібних дій адміністративно-правовим деліктом буде серйозним порушенням законності, а адміністративний вплив в цьому випадку не буде мати превентивного значення. Красиков Ю.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством. Воронеж. 1966. С.5.

Необхідно також зауважити, що при розмежуванні кримінально караного хуліганства і дрібного хуліганства в юридичній літературі немає єдиної думки. Так, В.Т.Калмиков вважає, що різниця полягає лише у різному ступені суспільної небезпеки. При чому, ступінь суспільної небезпеки є поняттям складним, що визначається за рахунок поєднання всіх об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують вчинене діяння. Наприклад, при визначенні суспільної небезпеки враховується, де і в якій обстановці було вчинене діяння, його характер, в чому воно проявилось, як довго тривало. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск. Беларусь. 1979. С.39. О.Шишов також зазначає, що відмінність дрібного хуліганства від кримінально караного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства Шишов О. Неокоторые вопросы квалификации хулиганства по советскому законодательству // Сб.: Вопросы уголовного права. - М., 1966. С.248.. З цією точкою зору не згідний М.Л.Наклович, який стверджує, що немає жодного законодавчого акту, в якому говорилось би, що адміністративні правопорушення наділені ознакою суспільної небезпеки. Роблячи спробу розділити адміністративний проступок і злочин за допомогою більшого чи меншого ступеня суспільної небезпеки, означає неправильно орієнтувати слідчо-судову практику в цьому важливому питанні. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Л.: Вища школа. 1974. С.с.64-65.

Даючи аналіз цим точкам зору, необхідно звернутись до ст.11 КК України та ст.9 КУпАП. Даючи поняття злочину, ст.11 КК України вказує, що злочином є суспільно небезпечне діяння. В ст.9 КУпАП вказівки на суспільну небезпеку, як ознаку адміністративного правопорушення, не дається. Тому, на мою думку, позиція М.Л.Накловича правильно відображає зміст діючого законодавства.

Насправді ж, дії адміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам, які охороняються законом, суттєвої шкоди і не мають, таким чином, суспільної небезпечності, а тому є просто суспільно шкідливими. Вони малозначимі і не містять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами, що передбачають адміністративну відповідальність. Коваль Л.В. Дрібне хуліганство - різновид порушень громадського порядку // Вісник Київського університету. - К., 1988. С.с.58-62.

Чи був хуліганський прояв грубим порушенням громадського порядку або малозначним - це питання повинно вирішуватися шляхом оцінки всіх обставин справи.

Такі хуліганські дії, як нецензурна лайка в громадських місцях і образливе чіпляння до громадян, належать до дрібного хуліганства. Але, у той же час, було б неправильним вважати, що названі форми хуліганських проявів характерні лише для дрібного хуліганства. Такі дії можуть визнаватися дрібним хуліганством за умови, що вони за своїм характером не тягнуть застосування мір кримінального покарання. Це означає, що суспільна небезпечність хуліганських дій значною мірою визначається їх тривалістю. Та ж сама нецензурна лайка (що є, в принципі, дрібним хуліганством) переростає в кримінально караний його вид, якщо буде тривалою і тому надовго порушить спокій громадян.

Таким чином, відмежування хуліганства від суміжних складів злочинів шляхом встановлення умислу, мотивів, мети і обставин скоєних дій дозволяє виключити слідчі й судові помилки в кваліфікації при розслідуванні і розгляді справ, а з'ясування основних ознак кримінально караного і дрібного хуліганства є необхідним для правильною визначення того чи іншого виду відповідальності і застосування до винних відповідної міри покарання.

Висновки

Вивчення діючого кримінального законодавства, слідчо-судової практики його застосування, монографічної та іншої спеціальної літератури дозволяє зробити наступні висновки:

1) хуліганство є розповсюдженим для вітчизняних соціокультурних умов явищем. В сучасній Україні прояви хуліганства досить різноманітні: воно представлене як «традиційними» порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, підпалів, нанесення тілесних ушкоджень), так і «нетрадиційними» формами поведінки (футбольним хуліганством, скінхед-рухом та ін.);

2) в структурі злочинності протягом останніх десяти років хуліганство складає 3-6%, а серед злочинів проти громадського порядку та моральності - понад 2/3 від загальної кількості. Загалом динаміка хуліганства протягом останніх років має тенденцію до зниження, але абсолютна кількість зареєстрованих протягом року злочинів коливається в надто значних межах, що свідчить про досить значний вплив на динаміку цього злочину державної кримінально-правової політики та високий рівень їх латентності. Декриміналізація окремих проявів хуліганства в чинному КК України (за КК України 1960 року кримінально караним визнавалось хуліганство, яке сьогодні кваліфікується як дрібне та відповідальність за яке настає за КУпАП), не забезпечена відповідними організаційно-правовими, фінансово-економічними та іншими заходами, призвела до погіршення стану громадського порядку та оцінки громадянами умов свого життя як безпечних. Оскільки це злочин є переважно ситуативним, вчинюється на ґрунті немотивованої (безадресної) агресії, то його жертвою може стати будь-яка особа;

3) хуліганство є, переважно, «вечірнім», молодіжно-підлітковим та груповим злочином, що вчинюється в громадських місцях без попередньої підготовки та під впливом вживання алкогольних напоїв. Більшість таких груп виникає за місцем проживання чи спільного проведення вільного часу на ґрунті природного потягу неповнолітніх та молоді до спілкування. Найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%); воно може також проявлятися в дебошах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, чіплянні до громадян (21,1%);

4) родовим і безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок - система сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі відносин взаємодії та взаємоспілкування, обумовлених способом виробництва й розвитком всіх сфер життєдіяльності громадян; врегульована юридичними нормами i правилами співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які мають забезпечувати нормальне функціонування державних i громадських установ, підприємств i організацій, цілісність майна громадян, безпеку, честь i гідність людей, а також нормальні умови для їх роботи, побуту i відпочинку;

5) об'єктивна сторона хуліганства - дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, але воно не належить до «класичних» формальних злочинів: одним із основних критеріїв, що характеризують об'єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілилися в бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його нормами і правилами. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом та прагненням настання певних психологічних наслідків - демонстрації своєї вищості, безкарності, вседозволеності;

6) суб'єкт вчинення хуліганства - фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 14-річного віку. Оскільки законодавець надає цьому злочину невеликої тяжкості певного виключного статусу з позиції віку настання кримінальної відповідальності, то можна стверджувати, що хуліганство несе виключну шкоду для суспільних відносин, яку особа здатна усвідомлювати вже з 14 років. Але визнаючи виключність хуліганства як злочину з огляду на вік, з досягненням якого може наставати кримінальна відповідальність за його вчинення, слід було перенести її й на заходи покарання, які, на мою думку, найбільше сприяють виправленню та ресоціалізації неповнолітніх хуліганів, зокрема, на ст.100 КК України - «Громадські та виправні роботи»;

7) типовими для хуліганства слід вважати мотиви: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні). Хуліганським спонуканням притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, прагнення продемонструвати зневагу до іншої людини, свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку. Вони передбачають відсутність негативних особистих відносин між винним і потерпілим, і детермінуються певними сталими властивостями особистості (задерикуватість, озлобленість, жорстокість, зневага тощо);

8) існує три основних типи хуліганів: а) особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю, для яких посягання на життя чи здоров'я людини є лише ланкою агресивної поведінки в різних ситуаціях; б) особи, які характеризуються в цілому негативно, але їх спрямованість на вчинення посягань проти особи явно не виражена; в) ситуаційні або випадкові злочинці, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально і застосували насильство як реакцію на ситуацію, що була сприйнята як гостроконфліктна. Відповідно, засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими.

Список використаних джерел

1. Нормативний матеріал

1. Конституція України (із змінами і доп.).- К.: Атіка, 2009.

2. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов.: (відповідає офіц. тексту).- К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009.

3. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» від 7 березня 2002 р. №3075-III / Відомості Верховної Ради України, 2002, №30, ст.206.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення - К.: Видавничий дім «Скіф», 2009.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Станом на 7 жовтня 2009 р.- К.: Велес, 2009.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. №10.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. №3.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. №7.

2. Спеціальна література

1. Атонян Ю.М., Городин С.В. Преступность и психологические аномалии. М.: Наука. 1987.

2. Бажанов Н.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. К.: Вища школа. 1980.

3. Бажанов Н.И. Уголовное право Украины. Общая часть. Днепропетровск.: «Пороги». 1992.

4. Викторов Б.А. Цель и мотивы в тяжких преступлениях. М. Госюриздат. 1963.

5. Волков Б.С. Мотив и квалификация преступления. Казань. 1968.

6. Герцензон А.А. Уголовное право и социология. М.: Юрид. лит. 1972.

7. Горбунова О.Н. К вопросу об определении понятия «общественный порядок» в советской науке административного права / Труды Иркутского госуниверситета. Т. XIX. Серия юридическая. Вып.8. Часть 2. Иркутск, 1967.

8. Гришанин П.Ф. Юридическая квалификация хулиганских действий. М.: ВШ СССР. 1969.

9. Гришанин П.Ф. Уголовный закон на страже социалистического общественного порядка. М.: ВШ МООП РСФСР. 1969.

10. Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка. М.: ВЮЗИ. 1957.

11. Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. Харьков: ХЮИ. 1971.

12. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. М.: Юрид. лит. 1973.

13. Калмыков В.Т. Хулиганство и меры борьбы с ним. Минск: Беларусь. 1979.

14. Кириченко В.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1970.

15. Коваль Л.В. Дрібне хуліганство - різновид порушень громадського порядку // Вісник Київського університету. - К., 1988.

16. Комарчук В. Категорія «громадський порядок» у теорії та практиці адміністративного права. // Радянське право. - 1990. - №2.

17. Коментар судової практики з кримінальних справ / Відпов. ред. В.Т.Маляренко. - К.: Юрінком, 1997.

18. Красиков Ю.А., Труфанов В.В. Борьба с хулиганством. Воронеж. 1966.

19. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. редактор Кондратьев Я.Ю., наук. ред. Клименко В.А., Мельник М.І. - К.: Правові джерела, 2002.

20. Кудрявцев Л.И. Судебная псилого-психиатрическая экспертиза. М.: Юрид. лит. 1988.

21. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. М.: Юрид. лит. 1977.

22. Курс советского уголовного права. Т.5. Л.: ЛГУ. 1981.

23. Куц Н.Т. Преступления против общественного порядка и общественной безопасности. К.: КВШ МВД СССР. 1974.

24. Кыдыралиева С.К. Хулиганство. Уголовно-правовые и криминологические вопросы. Фрунзе: Изд-во Илим. 1981.

25. Мальцев В. Ответственность за хулиганство // Законность, 2000, №7

26. Матышевский П.С. Ответственность за преступления против общественной безопасности и здоровья населения. М.: Юрид. лит. 1964.

27. Маяковский В.В. Хулиган. Избранные сочинения в 2-х т. М. 1982. Т.1.

28. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством. Львів: Вища школа. 1974.

29. Налуцишин В.В. Кримінальна відповідальність за хуліганство: автореф. дис. кандидата юридичних наук. 12.00.08 - 2008.

30. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н. 2001.

31. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. - К.: А.С.К., 2006.

32. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003.

33. Навроцький В.О. Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я: Лекції для студ. юрид.фак. - Львів, 1997.

34. Нор В.Т., Михеєнко М.М., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Либідь. 1992.

35. Піщенко Г. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів і його адміністративного делікту // Право України. 1999. №3.

36. Піщенко Г. Деякі закономірності хуліганства та його профілактика // Право України, 1998, №1.

37. Піщенко Г. Кримінологічна характеристика хуліганства: причини та умови його вчинення // Право України, 2000, №5.

38. Піщенко Г. Особистість злочинця-хулігана та його основні характеристики // Право України, 1999, №11

39. Піщенко Г. Правові аспекти та відмінні особливості кримінально-карального хуліганства. // Право України, 1997, №2.

40. Словарь по уголовному праву / Отв. ред. проф. А.В.Наумов, - М.: Изд-во «БЕК», 1997.

41. Словник оціночних понять Кримінального кодексу України / Академія суддів України, Апеляційний суд Чернівецької області; Заг. ред. та упор. А.П.Огородник. - К.: Пульсари, 2006.

42. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Изд-во МГУ. 1971.

43. Советское уголовное право. Особенная часть. М.: Юрид. лит. 1988.

44. Советское уголовное право. Часть общая. М.: Юрид.лит. 1977.

45. Советское уголовное право. Часть особенная. М.: Юрид. лит. 1983.

46. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. - К.: Юринком. 1995.

47. Тевлін Р. Ще раз про поняття «громадський порядок». // Радянське право, 1990, №6.

48. Ткаченко М. Насильницький злочин і насильство як спосіб його вчинення: кримінально-правові проблеми // Право України, 1999, №12

49. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. К.: Политиздат Украины. 1987.

50. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть особенная. К.: Наукова думка. 1985.

51. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Отв. ред. Е.Л.Стрельцов. - Х.: «Одиссей», 2006.

52. Шепелява Н.В. До питання про відмежування хуліганства від злочинів проти особи // Проблеми удосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства. - К., 1993. С.35.

53. Шишов О. Неокоторые вопросы квалификации хулиганства по советскому законодательству // Сб.: Вопросы уголовного права. - М., 1966.