Історія вчень про державу і право

3. Знищення парламентаризму

«Комуна,-- писав Маркс,-- повинна була бути не парламентарною, а працюючою корпорацією, яка в один і той же час і видає і виконує закони...».

Ця блискуча критика парламентаризму, дана в 1871 році, теж належить тепер, завдяки пануванню соціал-шовінізму й опортунізму, до числа «забутих слів» марксизму.

Але для Маркса революційна діалектика ніколи не була тією пустою модною фразою, брязкальцем, яким зробили її Плеханов, Каутсь-кий та ін. Маркс умів нещадно рвати з анархізмом за невміння використати і навіть «хлів» буржуазного парламентаризму, особливо коли напевно нема революційної ситуації,-- але в той же час він умів і давати дійсно революційно-пролетарську критику парламентаризму.

Розділ V

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ВІДМИРАННЯ ДЕРЖАВИ

... 2. Перехід від капіталізму до комунізму

... Раніше питання ставилось так: щоб добитися свого визволення, пролетаріат повинен скинути буржуазію, завоювати політичну владу, встановити свою революційну диктатуру.

Тепер питання ставиться дещо інакше: перехід від капіталістичного суспільства, яке розвивається до комунізму, в комуністичне суспільство неможливий без «політичного перехідного періоду», і державою цього періоду може бути лише революційна диктатура пролетаріату.

Яке ж відношення цієї диктатури до демократії? ...

В капіталістичному суспільстві, при умові найсприятливішого розвитку його, ми маємо більш або менш повний демократизм у демократичній республіці. Але і цей демократизм завжди стиснутий тісними рамками капіталістичної експлуатації і завжди лишається через це, по суті, демократизмом для меншості, тільки для імущих класів, тільки для багатих. Свобода капіталістичного суспільства завжди лишається приблизно такою ж, якою була свобода в стародавніх грецьких республіках: свобода для рабовласників. Сучасні наймані раби, в силу умов капіталістичної експлуатації, лишаються настільки задавленими нуждою і злиднями, що їм «не до демократії», «не до політики», що при звичайному, мирному ході подій більшість населення від участі в громадсько-політичному житті відсторонена....

Демократія для мізерної меншості, демократія для багатих,-- от який демократизм капіталістичного суспільства. Коли придивитись ближче до механізму капіталістичної демократії, то ми побачимо скрізь і всюди, і в «дрібних», начебто дрібних, деталях виборчого права (ценз осілості, виключення жінок і т. д.), і в техніці представницьких установ, і в фактичних перепонах праву зборів (громадські будинки не для «злидарів»!), і в суто капіталістичній організації щоденної преси і так далі і так далі,-- ми побачимо обмеження і знов обмеження демократизму.

А диктатура пролетаріату, тобто організація авангарду пригноблених у пануючий клас для придушення гнобителів, не може дати просто тільки розширення демократії. Разом з величезним розширенням демократизму, який вперше стає демократизмом для бідних, демократизмом для народу, а не демократизмом для багатеньких, диктатура пролетаріату дає ряд винятків із свободи у відношенні до гнобителів, експлуататорів, капіталістів. їх ми повинні придушити, щоб визволити людство від найманого рабства, їх опір треба зламати силою,-- ясно, що там, де є придушення, є насильство, нема свободи, нема демократії. ...

Тільки в комуністичному суспільстві, коли опір капіталістів уже остаточно зламано, коли капіталісти зникли, коли нема класів (тобто нема різниці між членами суспільства в їх відношенні до суспільних засобів виробництва),-- тільки тоді «зникає держава і можна говорити про свободу». Тільки тоді можлива і буде здійснена демократія справді повна, справді без усяких винятків. І тільки тоді демократія почне відмирати внаслідок тієї простої обставини, що, звільнені від капіталістичного рабства, від незліченних страхіть, дикостей, безглуздь, мерзот капіталістичної експлуатації, люди поступово звикнуть додержувати елементарних, віками відомих, тисячоліттями повторюваних в усіх прописах, правил співжиття, додержувати їх без насильства, без примусу, без підкорення, без особливого апарату для примусу, який називається державою. ...

3. Перша фаза комуністичного суспільства

...Комуністичне суспільство, яке тільки що вийшло на світ божий з надр капіталізму, яке має в усіх відношеннях відбиток старого суспільства, Маркс і називав «першою» або нижчою фазою комуністичного суспільства. ...

Отже, справедливості і рівності перша фаза комунізму дати що не може: відміни в багатстві залишаться і відміни несправедливі, але неможлива буде експлуатація людини людиною, бо не можна захопити засоби виробництва, фабрики, машини, землю та інше у приватну власність.

Маркс не тільки якнайточніше враховує неминучу нерівність людей, він враховує також те, що один тільки перехід засобів виробництва в спільну власність всього суспільства («соціалізм» у звичайному слововжитку) не усуває недоліків розподілу і нерівності «буржуазного права», яке продовжує панувати, оскільки продукти діляться «по роботі». ...

Таким чином, у першій фазі комуністичного суспільства (яку звичайно звуть соціалізмом) «буржуазне право» скасовується н є цілком, а лише почасти, лише в міру вже досягнутого економічного перевороту, тобто" лише щодо засобів виробництва. «Буржуазне право» визнає їх приватною власністю окремих осіб. Соціалізм робить їх спільною власністю. Остільки -- і лише остільки -- «буржуазне право» відпадає.

Але воно залишається все ж у другій своїй частині, залишається як регулятор (визначник) розподілу продуктів і розподілу праці між членами суспільства. «Хто не працює, той не повинен їсти» -- цей соціалістичний принцип уже здійснений; «за рівну кількість праці рівну кількість продукту» -- і цей соціалістичний принцип уже здійснений. Однак це ще не комунізм, і Це ще не усуває «буржуазного права», яке нерівним людям за нерівну (фактично нерівну) кількість праці дає рівну кількість продукту. ...

Держава відмирає, оскільки капіталістів уже нема, класів уже нема, том}і придушувати будь-який клас не можна.

Але держава ще не відмерла зовсім, бо залишається охорона «буржуазного права», яке освячує фактичну нерівність. Для повного відмирання держави потрібен повний комунізм.

4. Вища фаза комуністичного суспільства

Тільки тепер ми можемо оцінити всю правильність зауважень Енгельса, коли він нещадно глумився над безглуздістю поєднання слів: «свобода» і «держава». Поки є держава, нема свободи. Коли буде свобода, не буде держави.

Економічною основою повного відмирання держави є такий високий розвиток комунізму, при якому зникає протилежність розумової і фізичної праці, отже, зникає одно з найважливіших джерел сучасної суспільної нерівності і притому таке джерело, якого одним переходом засобів виробництва в суспільну власність, однією експропріацією капіталістів відразу усунутії ніяк не можна....

В першій своїй фазі, на першому своєму ступені комунізм не може ще бути економічно цілком зрілим, цілком вільним від традицій або слідів капіталізму. Звідси таке цікаве явище, як збереження «вузького горизонту буржуазного права» -- при комунізмі в його першій фазі. Буржуазне право щодо розподілу продуктів споживання передбачає, звичайно, неминуче і буржуазну державу, бо право є ніщо без апарату, здатного примушувати додержувати норм права. ...

Демократія має величезне значення в боротьбі робітничого класу проти капіталістів за своє визволення. Але демократія зовсім не є межа, її же не прейдеши, а тільки один з етапів по дорозі від феодалізму до капіталізму і від капіталізму до комунізму.

Демократія означає рівність. Зрозуміло, яке велике значення має боротьба пролетаріату за рівність і лозунг рівності, якщо правильно розуміти його в значенні знищення класів. Але демократія означає тільки формальну рівність. І зараз же слідом за здійсненням рівності всіх членів суспільства щодо володіння засобами виробництва, тобто рівності праці, рівності заробітної плати, перед людством неминуче стане питання про те, щоб іти далі, від формальної рівності до фактичної, тобто до здійснення правила: «кожний по здібностях, кожному по потребах».

Демократія є форма держави, один з її різновидів. І, значить, вона являє собою, як і всяка держава, організоване, систематичне застосування насильства до людей. Це з одного боку. Але, з другого боку, вона означає формальне визнання рівності між громадянами, рівного права всіх на визначення устрою держави і управління нею.

І розвиток капіталізму, в свою чергу, створює передумови, для того, щоб справді «всі» могли брати участь в управлінні державою. ...

З того моменту, коли всі члени суспільства або хоч би величезна більшість їх самі навчились управляти державою, самі взяли цю справу в свої руки, «налагодили» контроль за мізерною меншістю капіталістів, за панками, які хочуть зберегти капіталістичні замашки; за робітниками, глибоко розбещеними капіталізмом,-- з цього моменту починає зникати потреба в усякому управлінні взагалі. Чим повніша демократія, тим ближчий момент, коли вона стає непотрібною. Чим демократичніша «держава», яка складається з озброєних робітників і являє собою «вже не державу у власному розумінні слова», тим швидше починає відмирати всяка держава. ...

І тоді будуть відчинені навстіж двері до переходу від першої фази комуністичного суспільства до вищої його фази, а разом з тим до повного відмирання держави.

Пролетарська революція і ренегат Каутський (1918 р.) Ленін В. 1. Повне зібрання творів. - К.. 1973. - Т. 37. - С 234-235, 240-241,244-247. Каутський К. (1854-1938) -- один з лідерів і теоретиків німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу, центрист. Заперечував неминучість пролетарської революції, виступав проти диктатури пролетаріату.

ЯК КАУТСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ МАРКСА В ДЮЖИННОГО ЛІБЕРАЛА

... Наче сліпе щеня, яке випадково тиче носом то в один, то в другий бік, Каутський ненароком наткнувся тут на одну правильну думку (а саме, що диктатура є влада, не зв'язана ніякими законами), але визначення диктатури все ж не дав і сказав, крім того, явну історичну неправду, ніби диктатура означає владу однієї особи. Це й граматично неправильно, бо диктаторствувати може і купка осіб, і олігархія, і один клас, і т. д. ...

Диктатура є влада, яка спирається безпосередньо на насильство і яка не зв'язана ніякими законами.

Революційна диктатура пролетаріату є влада, завойована і підтримувана насильством пролетаріату над буржуазією, влада, не зв'язана ніякими законами. ...

Що диктатура передбачає і означає «стан» неприємного для ренегатів революційного насильства одного класу над іншим, цього «шила в мішку не сховаєш». Безглуздість розрізняння «стану» і «форми правління» випливає наверх. Про форму правління говорити тут потрійна дурість, бо кожний хлопчик знає, що монархія і республіка різні форми правління. Панові Каутському треба доводити, що обидві ці форми правління, як і всі перехідні «форми правління» при капіталізмі, є лише різновидності буржуазної держави, тобто диктатури буржуазії. ...

БУРЖУАЗНА І ПРОЛЕТАРСЬКА ДЕМОКРАТІЯ

Питання, безбожно заплутано Каутським, виступає на ділі в такому вцгляді. ...

«Чиста демократія» є брехлива фраза ліберала, який одурює робітників. Історія знає буржуазну демократію, яка йде на зміну феодалізмові, і пролетарську демократію, яка йде на зміну буржуазній. ...

Буржуазна демократія, будучи великим історичним прогресом в порівнянні з середньовіччям, завжди лишається -- і при капіталізмі не може не лишатися -- вузькою, урізаною, фальшивою, лицемірною, раєм для багатих, пасткою і обманом для експлуатованих, для бідних. Ось цієї істини, яка становить найістотнішу складову частину марксистського вчення, «марксист» Каутський не зрозумів. Ось у цьому -- корінному -- питанні Каутський підносить «приємності» для буржуазії замість наукової критики тих умов, які роблять всяку буржуазну демократію демократією для багатих. ...

Візьміть буржуазний парламент. Чи можна допустити, що вчений Каутський ніколи не чув про те, як біржа і банкіри тим більше підкоряють собі буржуазні парламенти, чим сильніше розвинута демократія? З цього не виходить, що не треба використовувати буржуазний парламентаризм (і більшовики так успішно використовували його, як навряд чи інша партія в світі, бо в 1912-1914 роках ми завоювали всю робітничу курію в IV Думі). Але з цього виходить, що тільки ліберал може забувати історичну обмеженість і умовність буржуазного парламентаризму, як забуває про це Каутський. ...

Пролетарська демократія, однією з форм якої є Радянська влада, дала небачений в світі розвиток і розширення демократії саме для гігантської більшості населення, для експлуатованих і трудящих. Написати цілу книжку про демократію, як це зробив Каутський, який говорить на двох сторінках про диктатуру і на десятках сторінок про«чисту демократію»,-- і не помітити цього, це значить по-ліберальному перекрутити справу цілком....

Ради -- безпосередня організація самих трудящих і експлуатованих нас, яка полегшує їм можливість самим влаштовувати державу і управляти нею всіляко, як тільки можна. Саме авангард трудящих і експлуатованих, міський пролетаріат, дістає ту перевагу при цьому, що він найкраще об'єднаний великими підприємствами;

йому найлегше вибирати і стежити за виборними. Автоматично радянська організація полегшує об'єднання всіх трудящих і експлуатованих навколо їх авангарду, пролетаріату. Старий буржуазний апарат -- чиновництво, привілеї багатства, буржуазної освіти, зв'язків та ін. (ці фактичні привілеї тим різноманітніші, чим більш розвинута буржуазна демократія),--все це при радянській організації відпадає. Свобода друку перестає бути лицемірством, бо друкарні і папір відбираються у буржуазії. Те саме з кращими будинками, палацами, особняками, поміщицькими будинками. Радянська влада багато й багато тисяч цих кращих будинків відібрала відразу в експлуататорів й таким чином зробила в мільйон раз більш «демократичним» право зборів для мас,-- те право зборів, без якого демократія є обман. Непрямі вибори в нелокальні, не-місцеві Ради полегшують з'їзди Рад, роблять весь апарат дешевшим, рухливішим, доступнішим для робітників і для селян в такий період, коли життя вирує і треба особливо швидко мати можливість відкликати свого місцевого депутата або послати його на загальний з'їзд Рад.

Пролетарська демократія в мільйон раз демократич-ніша від усякої буржуазної демократії; Радянська влада в мільйон раз демократичніша за найдемократичнішу буржуазну республіку.

А в Росії зовсім розбили чиновницький апарат, не лишили на ньому каменя на камені, прогнали всіх старих суддів, розігнали буржуазний парламент -- і дали значно доступніше представництво саме робітникам і селянам, їх Радами замінили чиновників, або їх

Ради поставили над чиновниками, їх Ради зробили виборцями суддів. Самого цього факту досить, щоб усі пригноблені класи визнали Радянську владу, тобто дану форму диктатури пролетаріату, в мільйон раз демократичнішою за найдемократичнішу буржуазну республіку.

Ще раз про профспілки, про поточний момент і про помилки тт. Троцького і Бухаріна Ленін В. І. Повне зібрання творів. - К., 1974. - Т. 42. - С 268-269, 284-285.

ПОЛІТИКА І ЕКОНОМІКА. ДІАЛЕКТИКА І ЕКЛЕКТИЦИЗМ

Дивно, що доводиться ставити знову таке елементарне, азбучне питання.

... Політика є концентрований вираз економіки -- повторив я у своїй промові, бо раніше вже чув цей безглуздий, в устах марксиста зовсім неприпустимий, докір за мій «політичний» підхід. Політика не може не мати першості над економікою. Міркувати інакше, значить забувати азбуку марксизму. ...

Держава, це -- область примусу. Божевіллям було б відрікатися від примусу, особливо в епоху диктатури пролетаріату. «Адміністрування» і адміністраторський підхід до справи тут обов'язкові. Партія, це -- безпосередньо правлячий авангард пролетаріату, це -- керівник. Виключення з партії, а не примус -- ось специфічний засіб впливу, засіб очищення і загартування авангарду. Профспілки -- резервуар державної влади, школа комунізму, школа господарювання. В цій області специфічне і головне є не управління, а «зв 'язок» «між центральним» (і місцевим, звичайно, теж) «державним управлінням, народним господарством і широкими масами трудящих»

Поки ми, Цека партії і вся партія, будемо адмініструвати, тобто управляти державою, ми ніколи не відмовимось і не можемо відмовитися від «перетрушування», тобто усування, переміщення, призначення, звільнення та ін. ...

Тут вирішення може бути одно і тільки одно.

Правильно вирішити політичне питання про «тенденції в галузі профруху», про співвідношення класів, про співвідношення політики і економіки, про специфічні ролі держави, партії, профспілок,-- «школи» і апарату і т. п.

Про завдання Наркомюсту в умовах нової економічної політики (1922 p.) Ленін В. 1. Повне зібрання творів. - К., 1974. - Т. 44. - С 380-383.

звід законів римського права.

лист Д. I. Курському

... З особливим проханням: не розмножувати, тільки показувати під розписку, не дати розголосити, не розбазікати ворогам.

20/11. 1922.

т. Курський!

Діяльність Наркомюсту, як видно, зовсім ще не пристосована до нової економічної політики.

Раніше бойовими органами Радвлади були головним чином Наркомвійськ і ВЧК. Тепер особливо бойова роль припадає НКЮ-стові; розуміння цього, на жаль, з боку керівників і головних діячів НКЮсту не видно.

Посилення репресії проти політичних ворогів Радвлади і агентів буржуазії (особливо меншовиків і есерів); проведення цієї репресії ревтрибуналами і нарсудами в найбільш швидкому і революційно-доцільному порядку; обов'язкове проведення ряду показових (щодо швидкості й сили репресії; щодо роз 'яснення народним масам, через суд і через пресу, значення їх) процесів у Москві, Пітері, Харкові та кількох інших найважливіших центрах; вплив па нар-суддів та членів ревтрибуналів через партію в розумінні поліпшення діяльності судів і посилення репресії; -- все це треба проводити систематично, уперто, наполегливо, з обов'язковою звітністю.

Виховне значення судів величезне. До у нас дбають про це? Де облік реальних результатів? Цього нема, а це азбука всієї юридичної роботи.

Така сама азбука -- потрійна кара комуністам проти кари безпартійним. І така сама безтурботність НКЮсту.

За царя прокурорів ганяли і підвищували, зважаючи на процент виграних ними справ. Ми перейняли від царської Росії найгірше, бюрократизм і обломовщину, від чого ми буквально задихаємось, а розумного перейняти не зуміли. Кожного члена колегії НКЮсту, кожного діяча цього відомства треба було б оцінювати за послужним списком, після перевірки: скількох комуністів ти запроторив у тюрму втричі суворіше, ніж безпартійних за ті самі провини? скількох бюрократів ти запроторив у тюрму за бюрократизм і тяганину? скількох купців за зловживання непо ти підвів під розстріл або під інше, не дрібне (як у Москві, під носом у НКЮсту звичайно буває) покарання? Не можеш відповісти на це питання? -- значить ти шалопут, якого треба гнати з партії за «ком-базіканпя»\та за «комчванство».

Іде підготовка нового цивільного законодавства. НКЮст «пливе за течією»; я це бачу. А він повинен боротися протії течії. Не переймати (вірніше, не дати себе одурювати тупоумним і буржуазним старим юристам, які переймають) старе, буржуазне поняття про цивільне право, а створювати нове. Не піддаватись Нарком-заксправ, який «через службове становище» веде лінію «пристосування до Європи», а боротися з цією лінією, виробляти нове цивільне прдво, нове ставлення до «приватних» договорів і т. п. Ми нічого «приватного» не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правове, а не приватне. Ми допускаємо капіталізм тільки державний, а держава, це -- ми, як сказано вище. Звідси -- розширити застосування державного втручання у «приватноправові» відносини; розширити право держави скасовувати «приватні» договори; застосовувати не corpus juris romani до «цивільних правовідносин», а нашу революційну правосвідомість; показувати систематично, уперто, наполегливо на кількох показових процесах, як це треба робити з розумом і енергією; через партію шельмувати і виганяти тих членів ревтрибуналів і нар-суддів, які не вчаться цього і не хочуть зрозуміти цього. ...

Пропоную Вам

1) прочитати мій лист усім членам колегії НКЮсту;

2) те саме -- на зборах чоловік із 100--200 виключно комуністів, які практично працюють у сфері права цивільного, кримінального і державного;

3) заборонити під страхом партійної відповідальності вести балачки про нього (про цей лист), бо ворогам показувати нашу стратегію -- безглуздо;

4) добитися того, щоб кілька цілком згодних з духом цього листа комуністів, працівників суду і НКЮсту, виступило на ці теми з статтями у пресі та з публічними рефератами;

5) розподілити між усіма членами колегії (а по змозі також між іншими визначними комуністами, які працюють по відомству НКЮсту) відповідальність: менш злободенне

(а) за відділи нового цивільного законодавства (особливо і найбільш важливе)

(б) також кримінального

(в) також державного -....

(г) за організацію і проведення в зазначених вище центрах показових, гучних, виховних процесів

(д) за діловий, а не паперовий контроль за нарсудами і ревтрибуналами, щоб вони зуміли наділі посилити репресію і проти політворогів Радвлади (НКЮст буде першим винним, якщо ця репресія не носилиться) і проти зловживань н є п о. ...

Християн Раковський

Строго секретно

ЦК РКП т. Сталину

Копия ЦК КПУ т. Лебедю

Замечания тов. Раковского по проекту резолюции о взаимоотношениях РСФСР с независимыми республиками Из истории образования СССР//Известия ЦК КПСС-1989.-№9.-С. 209-213.

28 сентября 1922 г.

В проекте, представленном т. Сталиным «Проект резолюции о взаимоотношениях РСФСР с независимыми республиками, предложенный И.В.Сталиным», див. у данній Хрестоматії с. 801. отмечаю прежде всего следующие неясности и противоречия в п.п. 2. 3, 4 и 5.

По 2-му пункту. Поскольку идет речь об Украине, компетенция ВЦИК, СНК и СТО РСФСР распространяется и теперь на все соответствующие центральные учреждения на Украине по всем вопросам, касающимся объединенных комиссариатов. Если нужно понимать, что в будущем компетенция вышеупомянутых органов распространяется и на необъединенные комиссариаты, тогда нельзя их считать самостоятельными, как это предусмотрено п. 5.

По п. 3. Что касается Украины, перечисленные комиссариаты -- внешторг, военных дел, железных дорог, финансов и почты и в данный момент являются объединенными с таковыми же РСФСР. Необъединенным является только Наркоминодел, о котором буду говорить отдельно. Возникает вопрос, с какой целью в 3-м п. говорится о «необходимости» объединения только что упомянутых комиссариатов, когда они уже объединены. Имеются ли здесь в виду Кавказские республики, где такового объединения, кажется, нет, или же т. Сталин считает неудовлетворительной теперешнюю форму объединения и хотел бы более тесной. Этот пункт остается неясным.

Неясно также, в какой форме должны быть объединены комиссариаты иностранных дел. Комиссариаты иностранных дел отдельных республик могут существовать и пбд теперешней фирмой действовать от имени отдельных республик, но находиться формально в советском порядке в подчинении Наркоминоде-ла РСФСР, директивы и приказы которого исполняют. Можно понимать это объединение в смысле упразднения комиссариатов и сведения их к агентствам Наркоминодела РСФСР, каковое имеется, например, в Севастополе при Крымской Автономной Республике. Согласно проекту, представленному весной Чичериным накануне отъезда в Геную, который тогда был отвергнут, комиссариаты иностранных дел в отдельных республиках оставались, но за ними признавалось право, как писал Чичерин, заниматься «иностранными делами местного характера», тогда как представительство пассивное и активное за границей, право ведения переговоров и заключения договоров и пр., и пр. оставалось за Наркоминоделом РСФСР.

В п. 4 сказано: «наркоматы продовольствия, труда и народного хозяйства необходимо формально подчинить директивам соответствующих комиссариатов РСФСР». Опять-таки, что касается Украины, труд и народное хозяйство являются наркоматами объединенными. Поэтому и здесь возникает вопрос, вносятся ли какие-нибудь изменения в форму теперешнего объединения. Что касается наркомата продовольствия, который является формально самостоятельным, а фактически подчиненным директивам наркомпрода РСФСР, возникает вопрос: если он будет подчинен формально наркомпроду РСФСР, почему он в отличие от других управлений объединенных комиссариатов должен называться «наркоматом».

В проекте говорится об обязанностях независимых республик, о подчинении директивам центра, но ничего не сказано о правах, которыми пользуются их ЦИК и Совнарком и находящиеся при них наркоматы и управления объединенных комиссариатов. Практика доказала, что центральные органы в некоторых независимых республиках живут при полном неведении, что им позволено предпринять и что запрещено, и часто рискуют быть уличены или в отсутствии инициативы или в действиях, имеющих сепаратистский характер.

ПО СУЩЕСТВУ ВОПРОСА

Необходимость поставить на прочные начала отношения РСФСР с независимыми республиками не может быть оспариваема. Между доводами, говорящими в пользу этого, отметим следующие. Первое -- новая экономическая политика. Она освободила мелкобуржуазную капиталистическую стихию не только в окружающей среде, но и у самих наших государственных органов и государственных хозяйственных объединений. Они стали проявлять ту же жадность к наживе и то же стремление к захвату, которое характерно вообще для капитализма, безразлично, является ли он государственным или частным. Ясно выразилась борьба за захват предприятий между центральными органами и местными органами. Необходимость урегулирования этих отношений между центром и местами для более правильного распределения всех благ страны между трудовыми массами всей федерации несомненна.

Второй довод -- международное положение. В момент, когда мы вступаем в политические и хозяйственные отношения с капиталистическим миром, необходимо больше, чем когда-либо, единство руководства.

Третий довод -- необходимость довести до конца строительство нашей государственной формы и положить конец непрерывно повторяющимся попыткам в этом смысле, кончавшимся составлением коротких схематических договоров или коротких положений, часто отменяемых и пересматриваемых.

Все это абсолютно бесспорно. Однако, проект резолюции, принятый комиссией, является тоже одной из этих очередных попыток, которая, несмотря на решительный характер своих формул, будет нуждаться в ближайшее время в новом пересмотре.

Вместо того, чтобы довести начатое строительство до конца, поставив ясно и определенно вопрос о формах нашей государственной жизни и о строении наших центральных органов, вместо того, чтобы выработать действительную федерацию, которая обеспечивала бы для всех одинаковые условия революционного строительства, объединяла бы рабочий класс всех национальностей России на основе равноправия, данный проект проходит мимо этой задачи. Данный проект игнорирует, что Советская федерация не является однородным национальным государством. В этом отношении проект резолюции является поворотным пунктом во всей национальной политике нашей партии. Его проведение, т. е. формальное упразднение независимых республик, явится источником затруднений как за границей, так и внутри Федерации. Он умаляет революционно-освободительную роль пролетарской России. Внутри страны на всех'окраинах новая политика будет учтена, как нэп, перенесенный в плоскость национальных отношений. Тем более, что при страшной нищете, переживаемой республикой, все национальные расовые чувства обострились и сам пролетариат поддался общей мелкобуржуазной стихии.

Проведение новой политики явится ударом по планам хозрасчетного возрождения республики. И в данный момент хозяйственная инициатива независимых республик чрезвычайно сужена. При отсутствии у них финансовых средств и права распоряжаться местными богатствами, они теперь не в состоянии работать как следует для поднятия местных производительных сил. Суживание их инициативы, что явится следствием проведения данного проекта, еще больше уменьшит их хозяйственную роль и все эти «совнаркомы» и «цики» будут только вредным средостением между губерниями, которыми они управляют, и центральными органами РСФСР. Бессильные сами помочь своим губерниям, своим наличием эти «совнаркомы» будут только мешать центральным органам оказывать их губерниям должное внимание. Картина, которая получилась с борьбой с голодом на Украине, где голодающие губернии до последнего времени не были признаны таковыми, будет повторяться и в других областях деятельности.

За границей проведение этой резолюции укрепит положение наших противников из буржуазного и соглашательского лагерей. Форма независимых республик давала нам возможность производить максимум революционного эффекта на всех окраинах, а также за границей. Посредством независимого Азербайджана, Бухары, Хивы и пр. Советская федерация получала возможность оказывать максимум мирного революционного проникновения на Восток. Посредством независимой Советской Украины -- Советская федерация имела возможность совершать такое же революционное проникновение в Галицию, Буковину, Бессарабию. Без всякой серьезной надобности мы сами себя лишаем этого оружия и, наоборот, даем польской и румынской буржуазии новое оружие для борьбы с нами и усиления своей национальной политики. По отношению к Украине Польша выступит в роли защитницы ее независимости, признанной Рижским договором.

Между тем, нет ни одного из затруднений, возникших из взаимоотношений между советскими республиками, которых нельзя было бы устранить соответственным изменением в их конституции. Как пример можно указать на один из вопросов, который больше всего заслуживает нашего внимания,-- использование природных богатств республик. Главнейшие из этих богатств могут быть объявлены кондоминиумом, т. е. общей собственностью Советского Союза с признанием за центральными федеральными хозяйственными органами РСФСР права распоряжаться этими имуществами.

Но здесь идет речь о решении частных вопросов. Самый главный вопрос остается -- вопрос о выработке строго централизованной, но федеральной системы управления, в которой правильно были бы защищены интересы республик и последние пользовались бы определенной автономией.

ПРЕДЛОЖЕНИЕ

Я предлагаю считать заключение комиссии неокончательным. Вопрос должен быть поставлен снова и разрешен во всем его объеме согласно постановлений партийных съездов.

Гурзуф 28/Х--1922 г. X. Ракове кий

3 листа X. Г. Раковського Д. 3. Мануїльському Известия ЦК КПСС. - 1989. -№ 9. - С. 213. Д. Манільський підтримував сталінський проект резолюції про «автономію» національних республік.

29 вересня 1922 р.

Уважаемый Дмитрий Захарович!

Я получил Вашу телеграмму и принимаю к сведению, что 14-го будет Пленум нашего ЦК. К этому времени я буду уже там. На заседание Пленума ЦК РКП не смогу поехать. Оставшиеся у меня еще десять дней отпуска я хочу использовать для книги, над которой теперь работаю интенсивно. Однако я считаю своим партийным долгом реагировать против резолюции по взаимоотношениям РСФСР с независимыми республиками, находя ее вредной для укрепления позиций Советской власти на всех окраинах. Я изложил свое мнение в письме к ЦК РКП, копию которого посылаю и Вам (также прошу Вас отослать т. Сталину предлагаемый для него экземпляр). Я не знаю, в каком дальнейшем порядке получит направление эта резолюция: в Политбюро ЦК или на Пленуме 5-го Октября. Но если Политбюро ЦК КП(б)У разделяет мою точку зрения, было бы целесообразно, чтобы т.т. Петровский и Фрунзе, поехавши в Москву, отстаивали бы нашу точку зрения. Я думаю, что Украина в данном случае страдает главным образом из-за неблагоразумия и уклонов других независимых республик. Между тем более всего для нашего революционного воздействия на заграницу имеет значение сохранение независимости Украины. Около десяти миллионов украинцев Польши, Галиции, Прикарпатской Руси, Буковины и Бессарабии ориентируются и будут ориентироваться больше и больше на Советскую Украину. Я не знаю, насколько это учитывается авторами резолюции.

Гурзуф X. 29/X--1922. С тов[арищеским] приветом. Раковский

Микола Скрипник

Від постанов до діла у національній політиці (1922) Скрипник М. Статті й промови. - X., 1931. - Т. 2. - Ч. 4. - С 5-8. Промова на XI З'їзді РКП(б).

Хоча тов. Ленін у своїй доповіді говорив, що треба перейти від розмов, від політики до діла, але це було, очевидно, його своєрідною політикою. Доповідь тов. Леніна була, в основному, вказівкою -- якою була діяльність ЦК, яка наука для партії, які передбачення на майбутнє по двох основних питаннях, по двох китах, що на них повинна триматись тактика нашої партії -- питанню про взаємовідносини партії й кляси та питанню про взаємовідносини пролетаріяту й селянства у нас на поточний період пролетарської революції. По цих двох питаннях т. Ленін указував на досвід минулого року й тому, очевидно, можливо буде й нам, виступаючи тут, тикатися політики. Я дозволю собі говорити про третього кита, що на нім повинна триматися тактика нашої партії в сучасний період пролетарської революції. Я маю на думці відношення розвиненіших країн до країн відсталих.

На жаль, тов. Ленін у даній доповіді по цьому питанню нічого не сказав. А сказати треба також, як і треба підкреслити, що тепер, як і за попереднього періоду, партія тримається тої самої лінії, себто партія залишається представником звільнення всіх трудящих мас по всій земній кулі, вона є іскрою, що її кидають у пороховий льох сходу, всіх колоніяльних країн. Але, проводячи цю лінію поза радянською територією, ми цю свою роботу можемо виконати лише в тім випадку, коли ми повністю провадитимемо цю політику й у нас, на радянській території. Лише тим, що ми тут, у нашій країні розв'язуємо ці питання, ми даємо приклад всім народам, трудящим, пригніченим масам, що лише радянська влада, влада пролетаріяту й селянства, може розв'язувати ці питання. Ось чому для мене має деяке показове значіння кинута мимохідь т. Леніном заява, що Україна, між іншим, і на щастя, є самостійною державою. Товариші, це мимохідь кинутий вислів розв'язує життєве питання. Справа в тім, що сучасний рух зміновіхівців і інтелігенції по даному питанню своїх віхів не змінює. «Єдина й неподільна Росія» -- колишнє гасло денікінців і врангельців є зараз гаслом всіх цих зміновіхівців. І той же професор Устрялов є захисником цього гасла. І нам треба визнати, що вони не лише думають і говорять про це, але прагнуть провадити це й на практиці. Ось зараз представник ревізійної комісії т. Ногін доповідав про те, як апарат ЦК, складений переважно з комуністів, не може на ділі упоратися з роботою ЦК. А ми не будемо обманювати себе, затуляти очі, що те ж саме є й у досить багатьох радянських апаратах, з тою лише різницею, що там робітники, на жаль, не комуністи, а прибічники зміновіхівців. Ми помічаємо досить багато фактів і явищ, коли на практиці лінія радянських апаратів є зовсім іншою, ніж та лінія, що її дає наша партія.

Я пригадую листопадо-грудневу конференцію 1919 p., де партія намітила свою лінію в питанні про відношення до України. Ми перші в усім світі правильно й повнотою розв'язали це питання. Ми даємо можливість трудящим у нас, на радянській території, повністю розвинути всі свої здібносте і, незалежно від національности, задовольнити їхні національні потреби. Це наше рішення, рішення нашої партії. В-дійсності ж, на практиці окремі особи провадять декілька іншу лінію,: заражаючи іноді й окремі радянські апарати. «Єдина неподільна Росія» -- гасло не наше. Ми нічого спільного не можемо мати з цим гаслом. Лише ненависть і презирство може у нас викликати колишня стара царська Росія. Нова вільна робітничо-селянська Росія, інше об'єднання трудящих -- це є нашим шляхом.

Лозовський: Єдина неподільна РКП.

Скрипник: Дякую за роз'яснення, але ми маємо перед собою цілком визначене явище так щодо України, як і щодо інших радянських республік. Є тенденція до ліквідації тої державности робітників і селян, здобутої силою робітників і селян цієї країни. Питання про ліквідацію робітничо-селянської державности України також ставлять тут окремі прибічники зміновіхівців. І треба тому прийняти заяву тов. Леніна, що має політичне значіння у розумінні відмежування нашої партії від цих зміновіхівських настроїв. Але товариш Ленін навів цю заяву як таку, а тов. Лозовський коментував її інакше. Тов. Ленін говорить: «наша партія єдина», а Лозовський коментує: «про єдину неподільну РКП». Тов. Лозовський не знає історії нашої партії. Мені пригадується постанова ЦК РКП з 18 травня 1918 p., що визнає самостійність комуністичної партії більшовиків України й самостійний вхід у III Інтернаціонал, оскільки Україна є самостійною державою. Я повинен сказати, що ніколи ніякого положення ми не можемо брати назавжди й визначати «серйозно й надовго», -- воно може змінятись. Але я не знаю, чому можна вважати те чи інше організаційне відношення за обов'язкове для нас. Нам потрібне було дане рішення в 1918 р. Але відкиньмо тепер властиве т. Лозовському й іншим таке схиляння як перед «ідеалом» у данім питанні. Ми маємо перед собою організаційні партійні співвідносини, й вони є перед нами, -- іншого ми не знаємо, й стоїмо на цьому обома ногами. Питання не в цім. Ми маємо перед собою не зміну взаємних відносин в середині, а маємо зараження від зміновіхівців. Ми маємо перед собою дане явище й ЦК треба виразно сказати: Щодо цього ЦК партії повинен провадити тверду, певну лінію,,що усуне зривання партійної лінії, прийнятої партією, чужими елементами, що свою лінію на практиці гадають провадити, працюючи в наших радянських апаратах. Саме про що йде мова? Мова йде про те, чи дати змогу зміняти лінію, намічену партією на практиці чужими нам елементами, що працюють у радянськім апараті. Є таке чи нема? Я б хотів почути заяву товаришів, які говорять, що цього нема. Це, на жаль, є, і нам треба в данім випадку сказати, щоб теперішня резолюція ЦК нашої партії не була подібна до тих декретів, що про них говорив тов. Ленін, і що їх ми приймали часто для того, щоб показати, чого ми не бажали б. Ми приймали для цього резолюції. Це були деклярації. Але резолюції нашої партії, партійних з'їздів і конференцій ми приймаємо не як деклярації, а як ту директиву, що зобов'язує й кожну партійну організацію й кожного члена партії і ЦК суворо йти за цією директивою, серйозно й надовго. Ось чому на заяву т. П'ятакова: а ви повірили чи не повірили резолюції ЦК? -- я говорю: резолюція ЦК тоді мала значіння й їй треба було няти віри, але вона втратила значіння через півгодини. Ми повинні вимагати від ЦК, від кожного члена нашої партії і члена ЦК, щоб директиви виконувались.

Революційна законність (1925) Скрипник М. О. Вибрані твори. - К., 1991. - С 215-217. Доповідь М. Скрипника на Всеукраїнській нараді у справі радянського будівництва 13 лютого 1925 року.

Революційна законність є об'єднання принципів революції з принципами законності. В буржуазному суспільстві законність є одним із знарядь для пригноблення працюючих мас. Дух законності, підлеглості буржуазним законам є найбільш шкідливим для революційного руху; дух легальності витравлює революційний дух.

І на початку революції ми намагалися замінити законність поняттям революційної доцільності; після закінчення громадянської війни, після переходу до нових економічних форм життя ми заміняємо законну революційність революційною законністю; революційна законність є підпорядкованість існуючим формам революційного життя, уведення життя в певні рамки законів, утворених революцією. В перші роки революції, роки військового комунізму ми не рахувалися з формальними моментами, -- ми здійснювали свою диктатуру, і до формальності нам тоді діла не було.

В перші роки революції, особливо на селі, нам доводилося мати справу з багатьма ворогами, і тоді власна ініціатива була одним з факторів діяльності рад, влади на місцях; але зараз така ініціатива може перейти у свавілля. ...

Нашим основним завданням є знищення цього свавілля, запровадження революційної законності на місцях, бо від цього залежить значною мірою здійснення змички селянства і робітництва. За часів революції багато було стягнуто на місцях незаконних податків, добровільних і напівдобровільних збирань і т. д.

Дух революційної законності є втілення у свідомість кожного радянського робітника на місцях, що він є агент Радянської влади, захищає інтереси робітничого класу і селянства й повинен підлягати законам влади робітників і селян. Отже, революційна законність є одна з основних підвалин радянського будівництва.

Разом з тим такий агент Радянської влади не може тільки формально, бюрократично підходити до роботи; такий урядовець-бюрократ викликає з боку селянства велике обурення й незадоволення і такий бюрократ легко може відійти від принципів революційної законності.

Особливо нині, коли ми широко залучаємо робітничі й селянські маси до органів влади, представники Радвлади на місцях мусять якнайуважніше стежити за тим, щоб виконувати волю всього класу, а не тільки задовольняти окремі групові або місцеві особисті інтереси. Тов. Ленін в той час, коли утворювалась прокуратура, говорив, що немає законності Тульської, Калузької й т. п., а є єдина революційна законність робітничо-селянської влади.

Часто окремі робітники на місцях кажуть, що закони Радвлади -- це одне, але й «ми самі з розумом». 1 такі робітники ведуть свою лінію, яка часто суперечить законам Радянської влади. Ми мусимо розпеченим залізом випалювати всі випадки свавілля, хабарництва, злочинств і т. д. на місцях. Органи прокуратури, Роб.-сел. інспекції, райвиконкоми та всі інші органи Радянської влади на селі повинні наглядати за тим, як виконується закон на місцях, наскільки правильно здійснюються принципи революційної законності.

Місцеві виконкоми повинні допомогти прокуратурі в її роботі в справі боротьби з незаконними вчинками або розпорядженнями органів Радвлади на місцях. Протести прокурорів на ці вчинки й розпорядження повинні розглядатись не пізніше двох тижнів після одержання протесту прокуратури.

В 1923 р. прокуратурою було подано 642 протести на діяльність місцевих органів влади, в 1924 р. -- по окремих губерніях цифри протестів змінювалися від 150 до 400, що свідчить про велику роботу прокуратури в цьому напрямку.

Зв'язок прокуратури з населенням здійснювався раніше шляхом доповідей про завдання прокуратури, а потім -- шляхом звітів прокурорів перед робітниками й селянами. Скарг до прокуратури Республіки подано 882 селянами й 382 робітниками. Значна кількість справ порушена прокуратурою Республіки за дописами робітничих і селянських кореспондентів.

Народні судді в значній своїй кількості -- робітники й селяни. В 1923 р. ми мали 23% народних суддів з лав робітників і селян, нині ми маємо 73% нарсуддів -- робітників і селян. Робітники й селяни повинні допомагати органам прокуратури в боротьбі із злочинствами й незаконними вчинками.

Прокуратурою за рік розглянуто 36 тис. справ; дописів роб-корів і сількорів розглянуто мало не 10 тис; слід відкинути ту думку, що подача заяв на свавільні вчинки агентів Радвлади шкодить авторитетові влади; навпаки, рішуча боротьба з цими явищами тільки зможе цей авторитет піднести.

Нам треба здійснити й зміцнити тісний зв'язок органів прокуратури з широкими масами трудящих, слід встановити певний контроль над діяльністю керівників місцевих органів влади, треба розвинути діяльність робітничих і селянських кореспондентів, і в такий спосіб ми зміцнимо диктатуру робітників і селян.

Вісті. № 36.

14 лютого 1925 р.

Уголовная политика Советской власти (1924) Скрипник Н. А. Уголовная политика Советской власти. - X., 1924. - 72 с. 800

.. .Область права для широких кругов рабочих и крестьян была мало знакома и даже чужда. Право было средством подавления трудящихся. Октябрьская революция сделала его средством борьбы рабочих и крестьян за свое освобождение, средством защиты интересов трудящихся. ...

I. УГОЛОВНАЯ ПОЛИТИКА СОВЕТСКОЙ ВЛАСТИ

.. .Уголовное право Советской республики развивалось, вырабатывалось и оформлялось постепенно.

Вначале... после Октябрьского переворота революционное правотворчество трудящихся масс в области уголовного права находило свое выражение многочисленными путями приговоров и постановлений различных судебных учреждений, постановлений отдельных Советов, многочисленных отдельных законодательных новел. В этот период советские суды руководствовались революционным правосознанием, не имея письменных кодексов. ...

Уголовные кодексы советских республик, изданные в 1920 и 1921 гг. явились не отрицанием судебной практики и судебной политики, проводимой советскими судами в предшествующий период -- гражданской войны, но лишь оформлением, выражением и обобщением всей предшествовавшей судебной практики. ... С образованием СССР уголовное право советских республик вступает в новую фазу развития. Советский суд, проводя защиту интересов трудящихся и Советской власти, должен иметь и имеет дело в каждой отдельной стране, у каждого отдельного народа со всем своеобразием жизни этого народа, со всей совокупностью наличных бытовых, культурных, национальных и других условий жизни..., создавшихся в результате предшествующей истории. Поэтому, при объединении Советских республик в единый союз, суд и уголовное право естественно должны были остаться органами самостоятельными, организуемыми каждой союзной республикой самостоятельно. ...

III. ЗАДАЧИ СОВЕТСКОГО СУДА

.. .Всякая уголовная политика есть совокупность мер и действий, при помощи которых класс, держащий власть в государстве, проводит свою власть, обеспечивает ее сохранность. ...

Уголовное советское право имеет характер общественный, социальный, антииндивидуалистический, в противоположность уголовному праву буржуазному, построенному на свойственных буржуазному обществу началах индивидуализма. ...

VII. НЕ ПРЕСТУПНИК, А ПРЕСТУПЛЕНИЕ

Советское уголовное право имеет в виду не преступника, но преступление. Не сам по себе преступник наказывается, но преступление, т. е. всякое общественно опасное действие или бездействие, подрывающее власть трудящихся или правопорядок, ею установленный или им угрожающее.

Важно не то, что человек -- преступник. Важно то, что им совершено общественно опасное действие или бездействие, которое именно и карается советским судом. ...

Революційна законність УСРР Доповідь на сесії ВУЦВК 22 жовтня 1925 Скрипник М. О. Вибрані твори. - С. 221-225.

Газетний виклад

РЕВОЛЮЦІЙНА ЗАКОННІСТЬ НА СТОРОЖІ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Справа зміцнення революційної законності в Республіці залежить у першу чергу від загального зміцнення Радянської влади, від розвитку продуктивних сил країни та від зростання політичного і культурного рівня трудящих. Наші закордонні вороги, а також наша еміграція гадають, що, оскільки Радвлада стала на шлях зміцнення революційної законності, тим самим вона не зможе більш проводити у своїх ідеях диктатуру пролетаріату, що запровадження революційної законності обмежить цю диктатуру і Радянська республіка перетвориться в буржуазну. Даремні надії закордонної буржуазії та наших зміновіхівців! Мі стоїмо на шляху до здійснення не просто законності, ми здійснюємо революційну законність, а це значить, що революційні закони повинні забезпечити революційний порядок, повинні захистити інтереси робітників і селян з тим, щоб забезпечити розвиток робітничо-селянської влади. Латинське прислів'я каже: «Хай загине увесь світ, щоб тільки юстиція була забезпечена»! Така юстиція нам непотрібна. Ми розуміємо закон інакше, інакше розуміємо й те життя, яке закон обслуговує. Ми прагнемо до того, щоб виконувались домагання робітничої і селянської маси, а не бажання представників влади. І коли ми боремось з адміністративною сваволею, то це значить, що окремі представники адміністрації йдуть проти революційної законності.

Утворення революційної законності обумовлюється чинністю всіх органів Радвлади, бо для населення, для окремої людини однаково, хто чинить незаконно. Отже, дотримання революційної законності залежить не тільки від органів прокуратури та суду, а й від місцевої влади та всього радянського апарату. Революційна законність може бути забезпечена повною мірою не спеціальними установами, а загальним прагненням усієї робітничої та селянської маси, що повинно бути тісно зв'язано з органами юстиції. ...

ОРГАНИ ЮСТИЦІЇ -- СУСПІЛЬНІ САНІТАРИ

...Може наші закордонні вороги дивляться на цифри нашої злочинності і радіють з того, але ми на це не звертаємо ніякої уваги, бо ми є суспільні санітари, що прагнуть до того, щоб злочинів у Радянській республіці не було. Злочинність адміністративного апарату ми пояснюємо ще вбогістю нашого бюджету, а також недостатньою кількістю кваліфікованих юридичних сил. ...

Для зміцнення революційної законності слід поставити справу так, щоб вона була забезпечена з боку наших органів влади на місцях та служила зв'язком між робітничими та селянськими масами.

Йосип Сталін

ВОПРОСЫ ЛЕНИНИЗМА

Проект резолюции о взаимоотношениях РСФСР с независимыми республиками, предложенный И. В. Сталиным Известия ЦК КПСС.-1989.-№9.- С.192-193.

1. Признать целесообразным формальное вступление независимых Советских республик: Украины, Белоруссии, Азербайджана, Грузии и Армении в состав РСФСР, оставив вопрос о Бухаре, Хорезме и ДВР «Далекосхідна Республіка». 1 Пошта і телеграф. открытым и ограничившись принятием договоров с ними по таможенному делу, внешней торговле, иностранным и военным делам и прочее.

Примечание: Соответствующие изменения в конституциях, упомянутых в 1-м пункте республик, произвести по проведении вопроса в советском порядке.

2. Признать целесообразным формальное распространение компетенции ВЦИКа, СНК и СТО РСФСР на соответствующие центральные советские учреждения перечисленных в п. 1-м республик.

3. Внешние дела (Индел, Внешторг), военные дела, железнодорожные, финансовые и потель Почта и телеграф. упомянутых в пун. 1-м независимых республик, объединить с таковыми РСФСР.

4. Наркоматы: продовольствия, труда и народного хозяйства формально подчинить директивам соответствующих наркоматов РСФСР.

5. Остальные наркоматы упомянутых в п. 1-м республик как то: юстиции, просвещения, внутренних дел, земледелия, рабоче-крестьянской инспекции, народного здравия и социального обеспечения считать самостоятельными.

Примечание: Органы борьбы с контрреволюцией в упомянутых выше республиках подчинить директивам ГПУ РСФСР.

6. Настоящее решение, если оно будет одобрено ЦК РКП, не публикуется, а передается национальным цека, как циркулярная директива для его проведения в советском порядке через ЦИК или съезды Советов упомянутых выше республик до созыва Всероссийского Съезда Советов, на котором декларируется оно, как пожелание этих республик.