Організаційно-правові засади податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування

На виконання Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», Кабінет Міністрів України і Національний банк України 17 липня 1995 року спільно приймають Постанову щодо стану виконання даного Указу, де Міністерству внутрішніх справ разом із Службою безпеки, Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, Державним митним комітетом, Головною державною податковою інспекцією та за участю Національного банку наказують «всебічно проаналізувати виявлені зовнішньоторговельні контракти, укладені в IV кварталі 1991 року та в 1992-1994 роках між резидентами та фірмами в офшорних зонах, у разі виявлення порушень вжити відповідних заходів, подати матеріали в установленому порядку до Генеральної прокуратури і про результати повідомити Кабінетові Міністрів України» [168].

Істотний вплив на розвиток українського фінансового законодавства справила VIII Міжнародна конференція по боротьбі з корупцією, яка відбулася 7-11 вересня 1997 року в місті Ліма, Перу, за участю 93 країн світу, за підсумками якої була прийнята Декларація, де як однин із заходів боротьби з корупцією на міжнародному та регіональному рівнях зазначалось регулювання операцій всіх міжнародних банківських центрів з метою поліпшення таким чином, аби всі активи під їх контролем управлялися за міжнародними узгодженими нормами, а нелегально отримані активи можна було відстежити або заморозити. Це має здійснюватись шляхом виключення з міжнародної монетарної системи офшорних банківських центрів, що не відповідають цим стандартам. Банківське збереження таємниці не повинно бути щитом для злочинців та перешкоджати викриванню корупції [93].

В Україні правова регламентація діяльності, пов'язаної з офшорним підприємництвом, здійснювалася за рахунок норм не лише банківського, а й податкового та валютного законодавства. Так, 12 листопада 1998 року Кабінетом Міністрів України і Національним банком України затверджуються Додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в державі, де серед заходів щодо збільшення надходжень до Державного бюджету, скорочення державних видатків, підвищення рівня використання бюджетних коштів Державній податковій адміністрації, Міністерству закордонних справ, Національному банку, Міністерству економіки та Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі необхідно: «на основі аналізу даних стосовно ухилення від оподаткування резидентів України, зареєстрованих в офшорних зонах, підготувати пропозиції щодо заборони вивозу національного капіталу в ці зони» [137]. 18 грудня 1998 року відзначаючи, що стан надходження доходів до державного і місцевих бюджетів украй незадовільний та з метою забезпечення виконання дохідної частини Державного і місцевих бюджетів України у 1998 році та створення належних умов для наповнення доходів бюджетів у 1999 році Кабінет Міністрів України приймає постанову «Про комплекс заходів, спрямованих на збільшення дохідної частини бюджетів та недопущення ухилень від оподаткування», де одним із заходів, що покладається на Державну податкову адміністрацію, Міністерство внутрішніх справ разом із Службою безпеки України, є «виявлення підприємств, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю через офшорні зони у значних обсягах, та перевірка повноти внесення обов'язкових платежів з доходів, отриманих їх власниками та посадовими особами» [151].

З метою впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України, недопущення незаконного переміщення валютних цінностей за межі України та запобігання ухиленню від оподаткування під час здійснення зовнішньоекономічних операцій 21 лютого 2000 року Президент України видає Розпорядження «Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України», якою на Кабінет Міністрів України було покладено обов'язок «підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що здійснюються на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах, або передбачають здійснення розрахунків через нерезидентів (банківські рахунки нерезидентів), які розташовані в офшорних зонах». Національному банку України було рекомендовано «розробити та затвердити у двомісячний строк порядок інформування органів державної податкової служби уповноваженими банками про розрахунки резидентів за зовнішньоекономічними операціями з нерезидентами, які розташовані в офшорних зонах, або через таких нерезидентів (банківські рахунки таких нерезидентів), а також за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що відносяться до таких, які можуть зашкодити економічним інтересам України». Державній податковій адміністрації України - «вжити заходів до посилення фінансового контролю за зовнішньоекономічними операціями резидентів, що здійснюються на користь нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах, або передбачають здійснення розрахунків через нерезидентів (банківські рахунки нерезидентів), які розташовані в офшорних зонах». А Міністерству економіки України спільно з Міністерством закордонних справ України «забезпечити збір та надання за запитами органів виконавчої влади та Національного банку України інформації про діяльність нерезидентів, які розташовані в офшорних зонах» [128]. Дисертант підкреслює, що значна частина положень розглянутого розпорядження Президента залишилася суто декларативною, а передбачені ним підзаконні нормативно-правові акти не були розроблені та прийняті.

Наступною подією, яка значною мірою визначила напрями розвитку фінансового законодавства України, присвяченою впорядкуванню відносин у сфері офшорного підприємництва, став Десятий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, який відбувся 10-17 квітня 2000 року і на якому членами-країнами ООН була прийнята Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття, яка проголошувала, що боротьба проти відмивання коштів і економічної злочинності є найважливішим елементом стратегій боротьби проти організованої злочинності, як це закріплено в Неапольській політичній декларації і у Глобальному плані дій проти транснаціональної організованої злочинності [93]. Стверджувалось, що запорука успіху цієї боротьби полягає у встановленні широких режимів і погодженні відповідних механізмів боротьби з відмиванням доходів від злочинів, у тому числі підтримка ініціатив, дія яких спрямована на держави та території, які пропонують офшорні фінансові послуги, що дозволяють відмити доходи від злочинів [93].

На виконання зазначеної вище декларації 20 березня 2001 року Президент України видає Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки», яким зобов'язує Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України «подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проекти законів про грошовий обіг, про запобігання та протидію легалізації («відмиванню») доходів, отриманих злочинним шляхом, про систему державної реєстрації суб'єктів господарювання, про впорядкування здійснення зовнішньоекономічних операцій резидентами України з нерезидентами, які знаходяться в офшорних зонах». А в Основних засадах детінізації грошового обігу, затверджених цим Указом, наголошуючи на необхідності переходу до нової стратегії детінізації грошового обігу, що полягає у створенні сприятливих умов для обігу грошей на основі максимального врахування інтересів власників коштів, при цьому однієї з основних засад детінізації грошового обігу визначається удосконалення системи валютного регулювання, а саме: «запровадження особливого режиму контролю за грошовими потоками через офшорні зони і країни Балтії» [163]. 26 березня 2001 року Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» схвалюються «Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2001-2005 роки», де однією з головних тенденцій на міжнародних фондових ринках, що визначатимуть дальший розвиток фондового ринку України, визначається «дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщенню в офшорні зони» [133].

Крім того, щорічно, починаючи з 2003 року, Кабінет Міністрів України і Національний банк України затверджують Програми та План заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, де одним із організаційно-управлінських та практичних заходів Мінекономіки, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби, МВС та СБУ є проведення аналізу зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб'єктами підприємницької діяльності через офшорні зони, з метою виявлення та припинення протиправної діяльності [144, 145, 138].

У травні 2003 р. Національний банк України з метою забезпечення реалізації норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» затверджує Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яким встановлюються загальні вимоги Національного банку України щодо: виявлення та реєстрації банками фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; ідентифікації клієнтів; надання банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації відповідно до вимог законів України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [140]. Додатком до цього Положення є орієнтовний перелік критеріїв оцінки ризику щодо проведення клієнтом операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, де одним з критерієм є наявність контрагентів - резидентів країн, про які з достовірних джерел відомо, що вони є офшорними територіями.

18 липня 2005 р. Кабінет Міністрів України видає Розпорядження «Про заходи щодо недопущення мінімізації податкових зобов'язань, вивезення капіталів за кордон, а також відмивання коштів через офшорні зони», яким суворо і однозначно висловлює своє негативне ставлення до мінімізації податкових зобов'язань і офшорних зон. Так, до запланованих заходів віднесено: розроблення законопроекту щодо внесення змін до законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» щодо встановлення обмежень із застосування нульової ставки податку на додану вартість при здійсненні розрахунків за експортними операціями через офшорні зони, уточнення визначення терміна «звичайна ціна», впорядкування формування податкового кредиту при проведенні зазначених операцій та обмеження трансфертного ціноутворення; внесення узгоджених пропозицій щодо запровадження обов'язкової реєстрації договорів (контрактів) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах, та постійного моніторингу їх виконання; підготовка пропозицій щодо вдосконалення та узгодження податкового, митного та інших галузей законодавства з метою недопущення відмивання коштів через офшорні зони і припинення незаконного відшкодування податку на додану вартість, а також перегляду переліку офшорних зон; проведення перевірок суб'єктів господарювання, які мають валові доходи в сумі 200 млн. гривень, низький рівень податкового навантаження, сплати платежів до бюджету, та вжити заходів для недопущення застосування схем мінімізації податкових зобов'язань цими суб'єктами; запровадження порядку інформування Кабінету Міністрів України про стан розрахунків з бюджетом суб'єктами господарювання, які мають валові доходи в сумі більше ніж 200 млн. гривень; запровадження дієвого механізму взаємодії контролюючих органів на місцях з метою забезпечення повноти надходження платежів до бюджету суб'єктами господарювання, які мають валові доходи в сумі більше ніж 200 млн. гривень [148].

Тенденції розвитку фінансового законодавства у досліджуваній сфері певним чином відображає і схвалена Кабінетом Міністрів України 3 серпня 2005 року Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 роки, метою якої виступає забезпечення прозорості фінансової системи; підвищення інвестиційної привабливості економіки України для іноземних інвесторів; покращення міжнародного іміджу України; подолання бар'єрів на шляху визнання України державою з ринковою економікою; декриміналізація і детінізація економічних відносин; розширення кореспондентських відносин українських банків з фінансовими установами держав - членів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (далі - ФАТФ (FATF - Financial Action Task Force on Money Laundering)); сприяння наповненню дохідної частини Державного бюджету [170]. Відповідно до напрямів розвитку системи запобігання та протидії легалізації незаконних доходів і фінансуванню тероризму одним із заходів виступає запобігання використанню слабких сторін фінансової системи з метою легалізації незаконних доходів і фінансування тероризму є проведення постійного моніторингу зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються через офшорні зони.

Спробуємо з'ясувати, з якими саме проявами офшорної діяльності відбувається боротьба, які цілі при цьому переслідуються, які успіхи і якого розвитку подій можна очікувати в майбутньому, як це вплине на вітчизняне фінансове законодавство.

Можна погодитися з тим, що основні претензії, що висуваються до офшорних зон, зводяться до нечесної податкової конкуренції і сприяння криміналу (перш за все, легалізації коштів). Ці два обвинувачення носять зовсім різний характер, тому боротьба ведеться на двох різних напрямах. Перша лінія розроблюється під загальним керівництвом ОЕСР, друга - ФАТФ. Власне кажучи, при цьому йдеться про боротьбу не з офшорами як такими, а саме з вказаними негативними явищами. Відзначимо, що в обох випадках претензії є також і до держав, які ніяк не є офшорними, приміром, до США - за лінією ОЕСР, чи до України - за лінією ФАТФ. Однак найбільш виражені ці проблеми саме в офшорних зонах. Тому на них і зосереджена особлива увага цих міжнародних організацій, хоча не завжди для цього є відповідні підстави. Так, фонд Центру свободи і процвітання у Вашингтоні опублікував дослідження, яке показує, що між так званими офшорами і відмиванням грошей немає прямого зв'язку. Ендрю Квінлан, президент благодійного фонду, відмітив: «в цьому новому дослідженні використані дані Держдепартаменту, Центрального розвідувального управління, податкового управління та організації ФАТФ. З їх допомогою стало можливим стверджувати, що країни з невисокою податковою ставкою і фінансовою секретністю є центрами відмивання грошей не більше, ніж країни з високими ставками оподаткування. Брудні кошти, схоже, відмиваються в країнах з високою податковою ставкою, оскільки саме тут має місце нелегальна діяльність». Схожі висновки містяться у звіті, що має назву «Агентства США стверджують, що юрисдикції з низькими податковими ставками не є притулками з відмивання грошей», написаному експертом з податків фонду Спадщини Даніелем Дж. Мітчеллом, який заявляє: «Цей звіт руйнує негативний стереотип, що юрисдикції з низькими податковими ставками залучають величезну долю брудних грошей. Тепер для політиків з країн з високим рівнем оподаткування настав час відсторонити їх демагогію і зайнятися боротьбою з такими злочинами, як ухилення від сплати податків [1].

Міжнародний тиск на офшорні зони може, як свідчить практика, бути досить ефективним. Однак реальні заходи впливу приймаються на рівні національних законодавств з використанням, у тому ж числі, і рекомендацій міжнародних організацій. Провідну роль у боротьбі з нечесною податковою конкуренцією відіграє Організація економічного співробітництва та розвитку. Сьогодні в цю організацію входять 30 держав, у тому числі більшість могутніх індустріальних країн світу. Україна не є учасником цієї організації Вперше ОЕСР по-справжньому зацікавилась даною проблемою в 1996 році, а в 1998 р. вийшла доповідь «Шкідлива податкова конкуренція», де були сформульовані як критерії для визначення того, яка податкова практика є «шкідливою», так і заходи боротьби з нею. У доповіді як шкідливі розглядалися не тільки «податкові сховища», але й деякі преференційні податкові режими, що надаються іншими країнами, у тому числі й членами ОЕСР. Ми не будемо детально розглядати питання преференційних режимів, а зосередимо увагу саме на «податкових сховищах».

Зокрема, сьогодні критерії визначення податкового сховища такі: нульове або номінальне оподаткування, сувора таємність і відсутність ефективного обміну інформацією з податковими органами інших країн та недостатня прозорість у дії закону й адміністративних правил.

Слід зауважити, що сам по собі перший критерій не вважається достатнім для обвинувачення у шкідливій конкуренції, а є лише підставою для додаткового вивчення країни щодо відповідності другому і третьому критеріям.

Щодо методів боротьби зі шкідливою практикою, то слід відмітити, що сама ОЕСР не має жодних повноважень на накладення санкцій. Це залишається компетенцією держав-учасниць, а ОЕСР пропонує їм свої рекомендації.

Умовно всі 19 рекомендацій ОЕСР можна поділити на такі основні групи:

1. Рекомендації, що стосуються внутрішнього законодавства (введення в податкову систему країн-учасниць ОЕСР правил, що ліквідують переваги від використання офшорів; полегшення доступу податкових органів до банківської інформації; щодо звітності резидентів по відношенню до іноземних інвестицій).

2. Рекомендації, щодо податкових угод (положення щодо обміну інформацією і взаємодії податкових органів; положення, що виключають використання угод офшорними компаніями; відмова від укладання угод з податковими сховищами).

3. Рекомендації щодо міжнародного співробітництва (створення постійно діючого Форуму зі шкідливої конкуренції для впровадження рекомендацій; підготовка єдиного офіційного переліку «податкових сховищ»; вплив на «податкові сховища», використовуючи країни, що взаємодіють з ними; розробка принципів ефективного та раціонального податкового адміністрування; організація взаємодії з країнами, що не входять до ОЕСР).

Вже у 2000 році був представлений новий доклад «До глобального податкового співробітництва». Одним з елементів його новизни було визначення переліку податкових сховищ, але він носив технічний характер, де просто перераховувались країни, які формально відповідали критеріям визначення податкового сховища. Про заходи боротьби з цими країнами і санкції не йшлося, а лише наголошувалось на заклику їх до співробітництва. Якщо ж країни ігноруватимуть таку співпрацю щодо виключення шкідливої податкової конкуренції, то вони будуть включені до остаточного «чорного списку» країн, до яких будуть вживатися певні заходи впливу. Сьогоднішні більшість країн «технічного» списку зобов'язались покращити прозорість своєї податкової системи та забезпечити обмін податковою інформацією з країнами-членами ОЕСР. За останньою інформацією, що ми володіємо, станом на 2005 рік небажання співпрацювати виявили лише Андорра, Ліберія, Ліхтенштейн, Маршаллові острови, Монако, Науру [51].

Інше, набагато серйозніше обвинувачення, що висувається офшорним зонам, є сприяння «відмиванню брудних коштів», а також фінансування злочинної діяльності, у тому числі терористичної. Окрім заходів, що вживаються окремими країнами, боротьба з цими явищами ведеться й на міждержавному рівні. Лідируючу роль у світовій боротьбі з «відмиванням» капіталу відіграє створена у 1989 році країнами «Великої сімки» в Парижі Спеціальна фінансова комісія з проблем «відмивання» грошей. На теперішній час організація об'єднує 31 країну-учасницю та Європейську комісію і Раду співробітництва Персидської затоки [50]. ФАТФ - розробила так звані «40 рекомендацій», яких повинні дотримуватись її учасники для запобігання «відмиванню» коштів. Їх можна розділити на три основні групи:

1. Рекомендації, що стосуються національного законодавства (пропонується відповідно до Віденської конвенції від 1988 року включити відмивання грошей до списку злочинів; законодавчо передбачити можливість конфіскації власності, отриманої таким чином).

2. Рекомендації, що стосуються фінансової системи (рекомендується пред'явити певні вимоги до фінансових установ відносно ідентифікації клієнта (принцип «знай свого клієнта»); вимоги відносно зберігання записів трансакцій; банки повинні сповіщати органам влади про підозрілі операції; звертати особливу увагу на операції з країнами, що не виконують дані рекомендації; регулюючі органи повинні контролювати виконання рекомендацій).

3. Рекомендації з міжнародного співробітництва (рекомендації щодо обміну інформацією; співробітництва в розслідуванні справ щодо відмивання грошей, а також щодо конфіскації відмитих капіталів та екстрадиції злочинців).

Наступним кроком організації була ініціатива щодо виявлення так званих «країн і територій, що відмовляються від співпраці» (мається на увазі співпраця у сфері боротьби з відмиванням коштів) й щодо протидії їм. У 2000 р. була опублікована доповідь, що формулювала 25 основних критеріїв на основі «сорока рекомендацій» для визначення таких юрисдикцій. Їх можна поділити на такі групи:

1. Недоліки у фінансовому регулюванні (недоліки в регулюванні і ліцензуванні фінансових інститутів, у процедурах ідентифікації клієнтів, надмірна банківська секретність, відсутність системи оповіщення про підозрілі операції).

2. Недоліки в інших видах регулювання (недостатність системи реєстрації юридичних осіб і ідентифікації їх бенефіціантів).

3. Перешкоджання міжнародному співробітництву (відмова від обміну інформацією й іншого співробітництва з адміністративних та кримінальних справ).

4. Недостатні ресурси, призначені для боротьби з відмиванням (виділення недостатніх ресурсів, відсутність централізованого органу аналізу підозрілих трансакцій).

До юрисдикцій, що підпадають під вказані критерії, пропонувалось застосовувати певні заходи впливу:

1. При відкритті рахунків їх резидентами в країнах ФАТФ - особливо жорстка процедура ідентифікації клієнта.

2. Особлива увага і оповіщення в органи про трансакції з резидентами цих країн.

3. Обмеження чи навіть заборона фінансових трансакцій з особливо злісними країнами-порушницями.

Тоді ж у 2000 році у світ вийшов перший так званий «чорний список ФАТФ» - список територій і країн, офіційно визнаних «неспівпрацюючими». Він налічував 15 держав, більшість з яких були фактично офшорними зонами, а також такі країни, як Ліван, Ізраїль, Філіппіни та Росія.

Як бачимо, прямого зв'язку між офшорними зонами та відмиванням коштів немає. Ні в рекомендаціях, ні в критеріях ФАТФ щодо визначення «неправильних» країн не зазначається про податковий режим. Зрозуміло, що нульова ставка податку ще не робить компанію злочинним інструментом, хоч і може відігравати певну роль при виборі злочинцем місця діяльності. Значно більшу роль відіграє режим секретності, що надається окремою територією. Крім того, навіть суворе дотримання рекомендацій ФАТФ не гарантує фінансову систему від можливості відмивання капіталу, хоч і знижує ступінь ризику. Тому небезпідставна думка, що більшість кримінальних капіталів відмивається зовсім не через офшорні зони, а через банки Лондона, Нью-Йорка та інших потужних фінансових центрів.

З іншого боку, було б дивним, якщо б злочинці не намагались використовувати у своїх інтересах переваги офшорних країн, а це означає, що відмивання може відбуватись і через них. Це розуміють і уряди цих країн і територій. Багато країн, що попали до списку, включаючи більшість офшорних зон, виявили повне розуміння проблеми і готовність до співробітництва з ФАТФ. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб його країну асоціювали з організованою злочинністю і накладали санкції. Останнім часом, у більшості офшорних та інших країнах розроблені та введені в дію законодавства і правила, що відповідають «сорока рекомендаціям», перш за все, спеціальні законодавчі акти протидії відмиванню.

Зі свого боку ФАТФ всіляко демонструє, що у її підході немає дискримінації, і всі країни як офшорні, так і неофшорні, повинні дотримуватись одних й тих же правил.

Так, сьогодні список ФАТФ країн та територій, що відмовляються співпрацювати, включає лише дві юрисдикції: М'янма та Нігерія.

Після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. діяльність ФАТФ отримала нове спрямування. Тепер, з-поміж питань відмивання грошей, організація займається також протидією фінансуванню тероризму. Для цього необхідно було розширити мандат групи, адже, окрім кримінальних грошей тероризм може також фінансуватися за рахунок коштів «чистого» походження. Група напрацювала рекомендації з боротьби з фінансуванням тероризму, в цілому аналогічні рекомендаціям протидії відмиванню. Вони включають таке:

1. Ратифікацію відповідних конвенцій ООН.

2. Включення до списку кримінальних діянь фінансування тероризму.

3. Заморожування і конфіскацію активів терористів.

4. Сповіщення про підозрілі операції.

5. Міжнародне співробітництво.

6. Контроль за небанківськими системами переказування грошей.

7. Контроль за банківськими переказами.

8. Контроль за некомерційними організаціями.

Новим є те, що увага спрямована не тільки на операції готівкою, але й на безготівкові перекази. Пропонується звертати особливу увагу на отримувачів та відправників великих сум невідомого призначення.

Таким чином, перспективи офшорних компаній загалом невтішні. «Податкові оази», тобто зони нульового чи пільгового (спеціального режиму) оподаткування продовжують своє існування. Однак під тиском світової суспільної думки в особі ОЕСР та ФАТФ, а також під тиском окремих держав, перш за все США, офшорні зони, як, утім й інші країни, вимушені піти часом на радикальний перегляд свого законодавства. Зокрема, знижується рівень гарантій додержання режиму банківської таємниці. Вже зараз у багатьох країнах світу, в тому числі майже у всіх офшорних зонах, прийняті законодавства проти «відмивання» грошей відповідно до рекомендацій ФАТФ, що роблять банківську систему прозорою для органів влади і зобов'язують банки вимагати «прозорості» від своїх клієнтів.

Підвищується рівень прозорості корпоративних структур. Ті ж закони про відмивання припускають розширення можливості доступу органів влади до інформації про реальних власників компаній, нехай навіть «прикритих» номінальними утримувачами акцій на пред'явника. У більшості юрисдикцій акції на пред'явника вже заборонені, і цей процес буде продовжуватись.

Розширюється міжнародний обмін податковою інформацією. Більшість податкових сховищ вже поставили підпис під відповідними вимогами ОЕСР. Офшорні зони, наче змагаючись між собою за першість, укладають угоди про обмін інформацією - перш за все із США, на черзі й інші країни-члени ОЕСР. Ті офшорні зони, що відмовляються прийняти умови пред'явленого їм ультиматуму, стають ізгоями, а пропоновані ними структури фактично втрачають працездатність. Останніми заходами США припинена докорінно діяльність «кишенькових» офшорних банків.

Все це означає тільки одне. Епосі примітивного ухилення від податків, а тим більше відмиванню капіталів за допомогою «підпільних» офшорів приходить кінець. Він настане не відразу, бо, окрім готовності офшорних зон до співробітництва, потрібен ще достатній рівень розвитку законодавства і адміністративної практики, як їх самих, так і країн с високим рівнем оподаткування, а також розширенням мережі міжнародних угод. Зокрема, Україна не має угод про обмін інформацією з більшістю податкових зон, а, не будучи членом ОЕСР, не має реальних можливостей наполягти на їх укладенні. Але все ж таки справа йде саме до цього - до згортання «підпільного» офшорного бізнесу.

Офшорні компанії збережуть своє значення як інструмент податкового планування, але вони будуть використовуватись виключно в легальних схемах, що допускається законодавствам країн, у яких здійснюється діяльність даної міжнародної структури.

Стає очевидним, що у світовій практиці існує досить легітимний офшорний сектор, де обертаються величезні кошти, походження яких, звісно, перш за все з найбільш розвинених держав світу. До речі, вже саме це дає деяку гарантію збереження статус-кво, тобто продовження існування безподаткових юрисдикцій. Справа в тому, що не тільки самі офшорні зони кровно зацікавлені у збереженні цього сектора, але й в розвинутих країнах існує потужне лобіювання, зацікавлене в цьому ж не менше. Тому «гармонізації» світових податкових режимів, чи, інакше кажучи, введення податків у безподаткових країнах найближчим часом не передбачається.

Ніяких перешкод на міжнародному рівні функціонуванню таких легальних офшорних структур не було і немає. Звісно, при умові, що вони в своїй діяльності не порушують законів тієї чи іншої держави. Найбільш вірогідно, дещо подібне буде відбуватись і зі звичайними офшорними компаніями (не банківськими і не страховими). Інші мобільні види бізнесу, що пов'язані з фінансами, міжнародною торгівлею тощо будуть мігрувати в зони низького оподаткування, при чому це буде відбуватись на легальній основі, з урахуванням вимог законодавств зацікавлених країн. Звісно, використання нових, найбільш складних податкових схем потребує, окрім іншого, достатньої кваліфікації від спеціалістів з податкового планування. Таким чином, вже найближчим часом можна очікувати формування нового, більш цивілізованого, обличчя офшорного бізнесу.

Підсумовуючи вищесказане, дисертант вважає за необхідне підкреслити, що основними напрямами розвитку законодавства з питань податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування в Україні має стати прийняття низки нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з ухиленням від оподаткування та легалізацією коштів, здобутих злочинних шляхом. Паралельно доцільно розробити та прийняти спеціальний закон, присвячений регулюванню відносин, передусім легальних, пов'язаних із використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування. Структурно цей закон може містити такі розділи: загальні положення (охоплюють визначення всіх термінів, які стосуються цього виду діяльності, основні та додаткові критерії віднесення територій до зон із спеціальним режимом оподаткування), розділи, присвячені офшорним застереженням, порядку створення та функціонування на території України зон із спеціальним режимом оподаткування тощо.

Розв'язання проблеми підвищення ефективності державної політики у сфері податкового планування в умовах домінування тенденцій до інтернаціоналізації економік, на думку дисертанта, перебуває в площині поєднання інтересів органів державної влади, міжнародних організацій та безпосередньо платників податків. Аргументується, що податкові конфлікти між державними органами і платниками податків є, як правило, наслідком неефективної державної політики у сфері податкового планування та наводяться конкретні рекомендації щодо підвищення дієвості цієї політики в Україні. Зокрема, обґрунтовується, що необхідність дотримання національних інтересів при здійсненні інвестиційної діяльності за кордоном і забезпечення інтеграції української економіки у світове господарство визначають такі завдання державного регулювання вивозу капіталу з України: регулювання масштабів вивозу капіталу перш за все за рахунок посилення заходів із запобігання його нелегальному вивозу; забезпечення вивозу капіталу у формах, видах і напрямах, які відповідають національним інтересам; підтримка найбільш важливих з точки зору національних інтересів форм, видів і напрямів вивозу капіталу; забезпечення обліку і аналізу українських інвестицій за кордоном; забезпечення репатріації частини українських інвестицій за кордоном і доходів від них.

Наголошується, що важливою складовою державної політики регулювання руху капіталу є регулювання державою створення і функціонування зон зі спеціальним режимом оподаткування, у зв'язку з чим визначено три групи стратегічних цілей, які має на меті держава при створенні зони зі спеціальним режимом оподаткування: економічні, соціальні та науково-технічні.

Розглядаючи проблематику оподаткування з використанням зон із спеціальним режимом оподаткування, автор звертається до питання щодо належності офшорних зон до складу спеціальних (вільних) економічних зон. Аналізуючи загальновідомі моделі вільних зон, дисертант систематизує основні їх ознаки: інтеграція у світову економіку; розвиток міжнародного співробітництва; умовна екстериторіальність щодо митних кордонів та індиферентність до торгового режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності; використання для власного розвитку зовнішніх фінансових ресурсів, у тому числі - прямих іноземних інвестицій; стимулювання розвитку місцевих факторів виробництва і забезпечення зміни існуючих на момент створення зони продуктивних сил та економічних потенціалів; особливий (відрізняється від загального, існуючого на території держави розташування) організаційно-правовий механізм; наявність чітко визначеного кордону.

Посилаючись на неузгодженість думок щодо понятійного апарату серед вчених і практиків, автор пропонує застосовувати термін «спеціальні (вільні) економічні зони», який необхідно використовувати для позначення зон, створених відповідно до національного законодавства, а термін «зони зі спеціальним режимом оподаткування» рекомендується застосовувати щодо територій за межами України, в межах яких створено спеціальний режим оподаткування і здійснення підприємницької (офшорної) діяльності. Аналізується питання про доцільність створення на території України спеціальних (вільних) економічних зон різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські.

Забезпечення ефективного правового регулювання податкового планування, на думку автора, має відбуватися за рахунок прийняття базового закону «Про правовий режим зон із спеціальним режимом оподаткування». Зазначений нормативно-правовий акт повинен містити поняття, критерії віднесення певних юрисдикцій до зон із спеціальним режимом оподаткування, спеціальні правила оподаткування з урахуванням міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Необхідність прийняття зазначеного закону зумовлюється також необхідністю об'єднання в одному акті норм, які містяться зараз у Господарському кодексі, проекті Податкового кодексу, законах «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», інших законах, присвячених окремим видам податків, підзаконних нормативно-правових актах.

Автор пропонує замінити у проекті Податкового кодексу України термін «офшорні зони» на «зони зі спеціальним режимом оподаткування» та визначити їх як «зони, які здійснюють реєстрацію іноземних компаній та в яких застосовуються особливі пільгові ставки та спрощені правила оподаткування».

Дисертант підтримує пропозицію про необхідність внесення змін до законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зокрема, стосовно податку на репатріацію) та «Про податок на додану вартість» - щодо встановлення обмежень із застосування нульової ставки податку на додану вартість при здійсненні розрахунків за експортними операціями через офшорні зони, уточнення визначення терміна «звичайна ціна», впорядкування формування податкового кредиту при проведенні зазначених операцій та обмеження трансфертного ціноутворення; внесення узгоджених пропозицій щодо запровадження обов'язкової реєстрації договорів (контрактів) суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах, та постійного моніторингу їх виконання; підготовка пропозицій щодо удосконалення та узгодження податкового, митного та інших галузей законодавства з метою недопущення відмивання коштів через офшорні зони і припинення незаконного відшкодування податку на додану вартість, а також перегляду переліку офшорних зон.

Основною метою законодавства, присвяченого регулюванню податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування, є перетворення офшорних компанії на дієвий інструмент податкового планування виключно в легальних схемах, що допускається законодавствам країн, у яких здійснюється діяльність даної міжнародної структури.

Висновки

У ході дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення наукових концепцій та поглядів у різних галузях знань, аналізу чинного законодавства України та міжнародних правових актів, зважаючи на комплексний та багатоаспектний характер проблеми, автором сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо окремих заходів з організаційного та правового забезпечення функціонування зон із спеціальним режимом оподаткування.

Дослідивши запропоновані в теорії та нормативних актах поняття податкового планування та ухилення від сплати податків, обґрунтовується думка, що ухилення може розглядатися як незаконна мінімізація податків, у той час як законна мінімізація відбувається, як правило, у формі податкового планування та оптимізації податків. Наводиться авторське визначення поняття «податкове планування» як складного організаційно-економічного механізму, складовими елементами якого є економічне обґрунтування, бухгалтерське оформлення, використання чинного законодавства з метою мінімізації податкових платежів у рамках загального стратегічного планування діяльності господарюючого суб'єкта без порушень законодавства. Пропонується нормативно закріпити принцип права платників податків на їх оптимізацію (обрання найбільш сприятливого режиму оподаткування), що сприятиме відмові від фіскального розуміння державними органами податкового планування в цілому, та законодавчо визначити зміст податкового планування як можливості кожного платника податків використовувати всі допустимі законом засоби, прийоми й способи для максимального скорочення своїх податкових зобов'язань, у тому числі з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування (офшорних зон).

Дисертант обґрунтовує доцільність розробки і прийняття Концепції публічного і приватного податкового планування, у якій слід визначити зміст та методику податкового планування, основні категорії та поняття «податкового планування» (зокрема чітко відмежувати такі терміни, як «ухилення від сплати податків», «оптимізація оподаткування», «уникнення оподаткування», «податкове планування» тощо), принципи (оптимальності господарських і управлінських рішень, своєчасності обліку змін у податковій системі, взаємодії та координації дій платників податків і фіскальних органів, законності, доцільності) і етапи податкового планування, критерії ефективності податкового планування (на рівні підприємства та з точки зору органів публічної адміністрації), завдання податкового планування (для публічного планування - розробка та впровадження економічно обґрунтованих показників бюджетних доходів, а відповідно і перспективних програм розвитку держави та адміністративно-територіальних одиниць, підвищення ефективності адміністрування податків, а для приватного - законна оптимізація оподаткування) та визначити напрями подальшого нормативно-правового забезпечення розвитку податкового планування. Концепція може бути прийнята у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Виходячи з того, що відносини у сфері податкового планування врегульовані наразі не лише нормами податкового права, особливістю якого є орієнтація насамперед не на приватні інтереси платників податків, а на суспільні інтереси та інтереси держави, а й нормами господарського, цивільного та інших галузей права, видається доцільним виділення норм, які регламентують податкове планування, в правовий комплексний інститут (з огляду на наявність суспільної потреби та зацікавленості держави у ефективному правовому регулюванні цієї групи відносин, наявність самостійного предмета правового регулювання, зумовленого специфікою регулювання цього виду діяльності, потреба в особливому методі регулювання, потреба в спеціальних джерелах права, наявність специфічної системи понять і категорій), основу якого становлять норми фінансового права та податкового як його інституту.

Аналіз міжнародно-правових актів з питань податкового планування дозволяє зробити висновок, про те, що поряд з основним завданням таких угод - забезпечення уникнення подвійного оподаткування, залучення інвестицій, запобігання ухиленню від сплати податків, запобігання деяких форм податкової дискримінації, визначення єдиних способів і методів розв'язання податкових проблем - їх важливим завданням є формування орієнтирів для здійснення міжнародного податкового планування, спрямованого на максимізацію глобального доходу господарюючих суб'єктів за рахунок полегшення їх сукупного податкового тягаря, облік усіх податків, сплачених у всіх юрисдикціях активності, пошуку найбільш раціональних способів зниження таких податків.

Сформульовано авторське поняття «офшорної юрисдикції» - як країни чи окремої території всередині країни, законодавство якої щодо заснування, управління та оподаткування компаній орієнтоване здебільшого на міжнародний, а не на внутрішній бізнес, «офшорного підприємництва» - як процесу взаємодії ринкових суб'єктів з приводу взаємопередачі прав власності на деякі товари чи послуги через офшорне підприємство, «зони зі спеціальним режимом оподаткування» - як території, де діють особливі податкові режими.

Окреслено напрями фінансово-правового забезпечення господарської діяльності з використанням зон із спеціальним режимом оподаткування. Зокрема, пропонується внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у зв'язку з необхідністю переглянути ставку податку на репатріацію, розмір якої зараз становить 15%, та доопрацювання механізму перерахування зазначеного податку.

У дослідженні зазначається, що практика постійної зміни нормативного переліку офшорних зон значною мірою суперечить інтересами платників податків та ускладнює податкове планування. Дисертант наголошує на принциповому моменті, який стосується податково-правової регламентації офшорної діяльності - на відсутності у світовій практиці загальноприйнятого переліку офшорних зон. Відповідно, кожен раз Уряд України при формуванні відповідного переліку дотримувався різних критеріїв при віднесенні тієї чи іншої країни до офшорної, і як результат - щорічні зміни в переліку офшорних зон. Наслідками такої нестабільності в законодавстві є, по-перше, нестійкий характер економічних відносини між господарюючими суб'єктами різних держав. По-друге, саме зміни переліку можуть призвести до протиправного використання офшорних зон, сприяти таким негативним явищам, як тінізація економіки, відмивання брудних грошей, незаконне вивезення капіталу, ухилення від оподаткування. Відповідно, зазначений перелік доцільно прийняти у вигляді додатка до спеціального закону «Про правовий режим зон із спеціальним режимом оподаткування» (орієнтовна назва).

Дисертант доводить, що розвиток законодавства, в тому числі податкового, пов'язаного з регулюванням діяльності зон із спеціальним режимом оподаткування, має ґрунтуватися на теоретичному принципі неможливості поєднання високих ставок податків та одночасного скасування податкових пільг. Відповідно, вдосконалення законодавства, присвяченого регулюванню діяльності зон із спеціальним режимом оподаткування («офшорних зон») та вільних економічних зон, можливе лише у контексті оптимізації податкового законодавства України в цілому, передусім, за рахунок прийняття Податкового кодексу і на його основі - спеціального закону, присвяченого зонам із спеціальним режимом оподаткування. Автор пропонує замінити у проекті Податкового кодексу України термін «офшорні зони» на «зони зі спеціальним режимом оподаткування» та визначити їх як «зони, які здійснюють реєстрацію іноземних компаній та в яких застосовуються особливі пільгові ставки та спрощені правила оподаткування». Термін «офшорна зона», відповідно має визначати територію, стосовно якої будь-яка діяльність, зареєстрована на її території, здійснюється за її межами.

Набуло подальшого розвитку питання про взаємозв'язок та ефективність податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування з метою подолання проблем вивозу капіталу та залучення інвестицій в економіку України, у зв'язку з чим запропонована низка рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства в цій сфері.

На основі аналізу протилежних думок науковців і практиків сформульована авторська позиція щодо доцільності й можливостей утворення і ефективності функціонування в Україні вільних економічних зон та зон зі спеціальним режимом оподаткування.

Список джерел

1. Агентства США утверждают, что юрисдикции с низкими налоговыми ставками не являются прибежищами по отмыванию денег. - Ел. ресурс: <http://www.cbsfcorp.ru >.

2. Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник / За ред. М.Я. Азарова. - К.: Експерт-Про, 2000. - 490 с.

3. Апель А., Гунько В., Соколов И. Обналичивание и оффшорный бизнес в схемах. - СПб.: Питер, 2002. - 192 с.

4. Архипов А., Городецкий А., Михайлив Б. Экономическая безопасность: Оценки, проблемы способы обеспечения // Вопросы экономики. - 1994. - №12. - С. 36-44.

5. Барановський О.І. Фінансова безпека / НАН України; Інститут економічного прогнозування. - К.: Фенікс, 1999. - 338 с.

6. Безопасность России и армия / В.В. Серебряников, Ю.И. Дерюгин, Н.Н. Ефимов, В.И. Ковалев. - М., 1995. - 337 с.

7. Бельков О.А. Понятийно-категориальный аппарат концепции национальной безопасности // Безопасность. Информационный сборник Фонда национальной и международной безопасности. - М., 1994. - №3 (19). - С. 91-94.

8. Бирковский Д. Применение оффшорных компаний в Украине. - Харьков: Веста: Издательство «Ранок», 2002. - 272 с.

9. Білоус В.Т., Попович В.М. Про Державну програму детінізації економіки України / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2000. - 50 с.

10. Білоус В.Т., Попович В.М., Попович М.В. Організаційно-правове зебезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження / Державна податкова адміністрація України; Академія держ. податкової служби України / За ред. П.В. Мельника. - К., 2001. - 137 с.

11. Большой англо-русский словарь: в 2-х т. Ок. 160000 слов. / Н.Н. Амосова, Ю.Д. Апресян, И.Р. Гальперин и др. Под общ. рук. И.Р. Гальперина и Э.М. Медниковой. - 4-е изд., испр., с дополнением. - М.: Рус. яз., 1988. - Т. 2. - 1072 с.

12. Большой Энциклопедический Словарь. - 2-е изд., перераб. и доп. - М, 1998. - 1456 с.

13. Бухвальд Е., Словацкая Н., Лазуренко С. Макроаспекты экономической безопасности: факторы, критерии и показатели // Вопросы экономики. - 1994. - №12. - С. 25-35.

14. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - №37-38. - Ст. 189.

15. Верхан П.Х. Предприниматель: его экономическая функция и общественно-политическая ответственность. - Минск.: ЭРИДАН, 1992. - 370 с.

16. Вишневская М.К. Актуальные вопросы налогообложения. - Х., 1997. - 144 с.

17. Вишневский В.П. Налогообложение предприятий в Украине / НАН Украины; Институт экономики промышленности. - Донецк, 1998. - 327 с.

18. Вол В. Оффшоний бізнес: за і проти // Вісник податкової служби України. - 2000. - №30. - С. 23-26.

19. Воронова Л.К. Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР: (на материалах союзных республик). - К.: Вища школа, 1981. - 223 с.

20. Воронова Л.К., Мартьянов И.В. Советское финансовое право. - К.: Вища школа, 1983. - 240 с.

21. Галкін І.Г. Міжнародні податкові угоди: поняття та структура // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - №4. - С. 72-80.

22. Галкін І.Г. Офшорні зони: легальні і незаконні цілі використання // Право України. - 2003. - №3. - С. 70-74.

23. Галкін І.Г. Проблема належності офшорних зон до складу спеціальних (вільних) економічних зон // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2004. - №2. - С. 45-50.

24. Галкін І.Г. Трансформація у законодавстві України переліку офшорних зон // Науковий вісник Академії державної податкової служби України. - 2002. - №4 (18). - С. 149-151.

25. Гарасюк О.А. Передумови та економічна доцільність формування оффшорних зон в Україні: Дис… канд. екон. наук: 08.10.01. - К., 2001. - 236 арк.

26. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. - 2. вид., переглянуте і доп. - К.: Знання, КОО, 2001. - 215 с.

27. Глухов В.В., Дольдэ И.В. Налоги: Теория и практика: Учеб. пособие. - СПб.: Специальная литература, 1996. - 282 с.

28. Годме П.М. Финансовое право. - М.: Прогресс, 1978. - 526 с.

29. Горбунов А.Р. Дочерние компании, филиалы, холдинги: Организационные структуры, консолидированный баланс, налоговое планирование. - М.: АНКИЛ, 1997. - 150 с.

30. Горбунов А.Р. Налоговое планирование и снижение финансовых потерь. - М.: СО «Анкил», 1993. - 176 с.

31. Горбунов А.Р. Оффшорный бизнес и управление компаниями за рубежом. - 3.изд., перераб. и доп. - М.: Анкил, 1997. - 192 с.

32. Гореев М. О национальной безопасности России // Обозреватель. - 1993. - №22 (26). - С. 94-98.

33. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144.

34. Господарський кодекс України: Коментар. - Х.: Одіссей, 2004. - 848 с.

35. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И., Калина А.В. Налоговая система Украины: Учеб.пособ. / Межрегиональная Академия управления персоналом. - К.: МАУП, 2000. - 126 с.

36. Грузенкин В.В. Пратические рекомендации по законному использованию оффшорных компаний в Российской Федерации. - Белгород: Крестьянское дело, 1999. - 319 с.

37. Гуренко С.І. Особливості правового режиму та ефективність функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні: Співдоповідь на засіданні №58 Верховної Ради України. - Ел. ресурс: <http://rada.gov.ua>. Офіційний сайт.

38. Гуцериев М.С. Формирование и развитие зон экономического благоприятствования (методология и практика): Дис… д-ра экон. наук - М., 1998. - 298 л.