Договір купівлі-продажу по українському законодавству

Згідно ст. 686 ЦК при передачі продавцем покупцеві товару без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, то покупець має право пред'являти до продавця альтернативні вимоги за своїм власним вибором:

- вимагати від продавця передання товару у належних тарі та (або) упаковці - заміни неналежних тари та (або) упаковки, якщо інше не випливає із суті зобов'язання чи характеру товару;

- вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни та безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк (ст. 678 ЦК);

- вимагати від продавця відшкодування витрат на усунення недоліків товару (стосовно тари та упаковки), якщо він сам погодиться їх виправити (ст. 678 ЦК).

Якщо продавець не може передати покупцеві відповідно до умов договору купівлі-продажу товар у належній тарі та (або) упаковці, то покупець має право відмовитися від укладеного договору купівлі-продажу і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Вимоги про усунення недоліків товару (тобто передача товару без тари та упаковки, або якщо така передача була здійснена у неналежній тарі та упаковці) можуть бути пред'явлені покупцем не тільки до продавця товару, але й також до виготовлювача товару, якщо продавець не є виготовлювачем цього товару. Перелік прав покупця, що виникають у зв'язку із порушенням продавцем вимоги про тару та (або) упаковку не є вичерпним, інші вимоги можуть випливати із суті зобов'язання чи характеру товару.

2.2 Передача, зберігання, якість

Найважливішим обов'язком продавця (ст.ст. 662, 663 ЦК) є передача визначеного договором купівлі-продажу щодо кількості, якості, асортименту, комплектності, тари та (або) упаковки проданого покупцеві:

- товару;

- приналежності товару (ч. 1 ст.186 ЦК);

- документи на товар (технічний паспорт, гарантійні талони встановленого зразка, сертифікат якості тощо, якщо це передбачено договором або актами цивільного законодавства). Передача повинна відбутися у встановлений договором купівлі-продажу строк, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, то відповідно до положень ст. 530 ЦК. (покупець має право вимагати передачі йому товару у будь-який час; боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства). Передача може здійснюватися безпосередньо покупцю, як у магазині продавця, так і на його складі, у місці знаходження покупця або у будь-якому іншому місці, про яке домовляться сторони.

Момент передачі товару від продавця до покупця може визначатися як момент передачі його перевізникові, який здійснює транспортування товару у визначене місце. В окремих випадках, товар вважається переданим від продавця до покупця, коли продавець завантажив товар у транспортний засіб, який може належати як покупцеві так й іншим особам, як правило, транспортним організаціям. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (ч. 2 ст. 334 ЦК) Коли предметом договору купівлі-продажу є складні речі (ч. 1 ст. 188 ЦК), то згідно з ч. 2 ст. 188 ЦК за договором мають передаватися усі частини такої речі.

Стаття 664 ЦК встановлює декілька способів визначення моменту передачі товару покупцеві, а саме:

- вручення товару покупцеві, яке має місце, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (договором може бути передбачений обов'язок продавця доставити товар як безпосередньо покупцеві так і іншій особі, яку вкаже покупець);

- надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару;

- законодавець допускає, що договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо:

- у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці (його відповідність умовам договору купівлі-продажу щодо кількості, якості, асортименту комплектності, тари та (або) упаковки);

- покупець поінформований про те, що товар готовий до передання;

- товар повинен бути відповідним чином ідентифікований, зокрема шляхом маркування, як це передбачено Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарами (I. 2.17, п. 2.1.2,п. 2.3.2). Згідно ст. 531 ЦК продавець має право виконати свій обов'язок і достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.. Якщо у договорі купівлі-продажу не встановлений обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, а також якщо сторони не скористалися правом, наданим їм ст. 664 ЦК та не визначили момент передачі товару іншим чином, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (по акту передачі, розписки покупця про отримання товару, транспортним документам, що посвідчують прийняття товару перевізником, або поштова квитанція тощо.)

Згідно Закону України «Про засади державної мовної політики « «…маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини. За рішенням виробників товарів поруч із текстом, викладеним державною мовою, може розміщуватися його переклад іншими мовами….» (I.1.30. ст.26 п.3).

Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами встановлюють, що «здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів… Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови». (I. 2.17, п. 16)

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. (ч.1 ст. 666 ЦК)

На мій погляд, розумним вважається такий строк, протягом якого сумлінний продавець міг би виконати зобов'язання із передачі приналежностей та (або) документів у конкретних обставинах. Так, наприклад, якщо до товару не додана інструкція з експлуатації, у зв'язку із тим, що продавець не переклав її мовою зрозумілою для покупця, останній може визначити розумний строк для передачі цієї інструкції виходячи з того, скільки часу для перекладу такої інструкції потрібно професійному перекладачеві, про що можна дізнатися у бюро перекладів. Продавець не може посилатися на те, що строк встановлений для нього не є розумним, бо він не є професійним перекладачем, оскільки він міг звернутися до останнього для виконання послуг із перекладу.

Невиконання продавцем обов'язку передати приналежності й (чи) документи до товару в розумний строк, встановлений покупцем, відповідно до ч. 2 ст. 666 ЦК тягне за собою виникнення в покупця права в односторонньому порядку відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК у випадку односторонньої відмови від договору у повному обсязі він є розірваним. Це означає, що зобов'язання сторін за ним припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК). Разом із тим, для продавця може бути вигіднішим самому придбати приналежності до товару або, якщо це можливо, отримати документи, що стосуються товару. Так, покупець може самостійно звернутися до перекладача, з тим, щоб перекласти інструкцію. При цьому, Глава 54 ЦК не містить спеціальних норм, які б встановлювали правові наслідки таких дій покупця. Тому я підтримую пропозиції за аналогією застосовувати загальні норми, що регулюють виконання зобов'язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК).

Продавець за договором роздрібної купівлі-продажу може взяти на себе обов'язок доставити товар у вказане покупцем місце у передбачений договором строк. (ст. 704 ЦК). Якщо договором не встановлений строк доставки товару для вручення його покупцеві, то, відповідно до ч. 3 ст. 704 ЦК, товар має бути доставлений у розумний строк після одержання вимоги покупця. Договір вважається виконаним з моменту вручення товару покупцеві, а в разі його відсутності - особі, яка пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору або оформлення доставки товару (інше може бути встановлено договором, актами цивільного законодавства або випливати із суті зобов'язання).

Строки доставки деяких видів товарів встановлені актами законодавства. Так, згідно Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами «…доставка товарів здійснюється у строк не пізніше 7 днів з моменту оформлення покупки, якщо інший строк не установлено згідно з домовленістю сторін. У разі, коли доставка не зроблена через відсутність споживача в обумовленому місці та в обумовлений час, повторна доставка здійснюється у строк згідно з домовленістю сторін. Днем передачі товару вважається день доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - день їх здійснення, за наявності підпису споживача в супровідній документації. Водночас споживачу надаються документи із зазначенням гарантійного строку (технічний паспорт тощо)» (I. 2.17, п. 25 Розділу I).

Має місце такий різновид договору роздрібної купівлі-продажу як продаж товарів поштою, яким передбачено обов'язкову доставку товарів (продажа на відстані). Це регламентується Правилами продажу товарів поштою. Строк виконання замовлення на продаж товарів поштою визначається суб'єктом господарювання самостійно, але він не повинен перевищувати п'яти робочих днів з дня одержання заяви-замовлення. Строк виконання замовлення зазначається у каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо (I. 2.15, ст.8).

Відносини щодо купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві регулюються також Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями (I. 2.16., п. 2.3. Доставка замовлень проводиться в узгоджений зі споживачем час»).

Невиконання продавцем обов'язку із передачі товару тягне за собою наслідки, передбачені ст. 665 ЦК. Зокрема, у такому випадку покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право витребувати річ відповідно до ст. 620 ЦК.

Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства настають наслідки, передбачені ст. 666 ЦК. Так, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. У випадку, якщо приналежності чи документи не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У разі відмови продавця виконати дії із передачі товару у строки та на умовах, передбачених договором, передати покупцеві проданий товар в цілому (а не частину), покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати частину товару, застосуванню підлягає ст. 670 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК у випадку односторонньої відмови від договору у повному обсязі він є розірваним. В свою чергу це означає, що зобов'язання сторін за ним припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК). В такому випадку покупець має право вимагати зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 184 ЦК), покупець має право на власний вибір скористатися або правом на відмову від договору (ч. 1 ст. 665 ЦК), або правом на витребування речі (ч. 2 ст. 665 ЦК). Він також може скористатися правами, перерахованими у ст. 611 ЦК, якщо це буде передбачено договором або законом.

В разі порушення продавцем договірних зобов'язань, покупець має право відмовитися від прийняття товару (ст. ст. 666, 670, 672, 686 ЦК). Якщо покупець цим правом скористається, то у нього виникають два обов'язки: - забезпечити схоронність товару (здійснення дій, спрямованих на запобігання порушенню його споживчих властивостей або знищенню); - негайно, але не пізніше 24 годин з моменту прийняття рішення про відмову повідомити продавця про таку відмову (інформація про те, що покупець відмовляється від прийняття товару з вказівкою на вид порушення, допущеного продавцем та положення договору або норму законодавчого акту, що дає право на відмову від договору).

У випадку одержання повідомлення від покупця про відмову від прийняття товару, продавець повинен в розумний строк (строк, необхідний для реальної можливості здійснити певні дії стосовно неприйнятого покупцем товару): забрати (вивезти) товар, або розпорядитися ним (наприклад, знайти іншого контрагента, який придбає товар за іншим договором купівлі-продажу та прийме його у відповідному місці) Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право: реалізувати товар, або повернути його продавцеві.

Витрати покупця, пов'язані із зберіганням товару (наприклад, охорона приміщення, заходи щодо запобігання псуванню товару тощо), його реалізацією або поверненням продавцеві (наприклад, витрати, пов'язані з доставкою товару), підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцю. Порядок дій сторін договору купівлі-продажу (покупця та продавця) у разі відмови покупця від товару застосовується для випадків, коли покупець обгрунтовано відмовляється від товару (статті 670, 672, 678, 684 ЦК). Якщо покупець без поважних причин зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар, як це було передбачено договором купівлі-продажу, або має право відмовитися від договору. Продавець має право на відшкодування завданих йому збитків через необгрунтовану відмову покупця прийняти товар. Якщо сторони договору купівлі-продажу не дійдуть згоди щодо прийняття товару та оплати його, спір вирішується в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Обов'язок покупця зберігати неприйнятий товар, встановлюється і у інших нормативних актах. Так, згідно Статуту залізниць України «…у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом та ін.), останній зобов'язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання. Одержувач може відмовитись від прийняття вантажу лише у разі, коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання. Відповідальність за псування і пошкодження вантажу, що сталися через його несвоєчасне вивантаження і вивезення одержувачем, а також через затримку вагонів на залізничних під'їзних коліях і станціях з його вини, несе одержувач». (I. 2.10, п. 47)

В житті часто-густо бувають випадки, коли по договору купівлі - продажу, як правило, великогабаритного товару, покупець оплатив товар, ставши його власником, але в силу тих чи інших причин на зміг його вивезти в день оплати за нього. Майно більше не належить продавцеві, він може не ставитися до нього як до свого, та не вживати необхідних заходів щодо його охорони, збереження і т.д., хоча зобов'язання продавця із передачі товару (ст. 662 ЦК) ще не виконані. Тому стаття 667 ЦК встановлює, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Відтак, продавець повинен подбати про те, щоб на момент передачі товар за кількістю, якістю, асортиментом, іншими характеристиками відповідав умовам договору.

Фінансові затрати (наприклад, витрати на електроенергію, якщо товар повинен зберігатися у певних температурних умовах, плата за послуги зберігачів і т. д.) за збереження товару покупець зобов'язаний відшкодувати.

Зазначена норма не є імперативною, а тому сторони у договорі, можуть передбачити, що продавець зберігає товар за власний рахунок. Обов'язок продавця зберігати товар є одним із видів зберігання за законом, тому на нього поширюються положення (ст. 954 ЦК).

У випадку порушення продавцем обов'язку зберігати річ, можуть наставати різні наслідки, в залежності від того, до яких результатів призвели дії або бездіяльність продавця: якщо зменшилася кількість товару, будуть наступати наслідки, встановлені ст. 670 ЦК; у випадку погіршення якості товару будуть наступати наслідки, встановлені ст. 678 ЦК; якщо товар зник, наслідки, встановлені ст. 665 ЦК; у випадку втрати або пошкодження товару, покупець має право на відшкодування збитків на підставі ст. 951 ЦК. Підстави відповідальності продавця визначаються за ст. 950 ЦК.

Обов'язок продавця зберігати товар до моменту передачі його покупцеві регулюється також спеціальними актами законодавства: « Придбані великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильники, пральні машини тощо) споживач має право залишити на зберігання у суб'єкта господарювання на узгоджений строк шляхом укладення договору зберігання відповідного товару. До залишеного на зберігання товару додається копія розрахункового документа, на якій зазначається строк зберігання, а на самому товарі розміщується табличка з написом "Продано". Відповідно до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів суб'єкт господарювання протягом зазначеного строку несе відповідальність за зберігання і якість товару (I. 2.11, ст.25).

Якість продукції - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність, економічність продукції (товарів) і зумовлюють її здатність задовольнити відповідно до свого призначення потреби споживачів. Якість залежить від якості сировини, рецептури і якості виготовлення, пакування, умов та режиму зберігання, режим й умов транспортування. Для деяких продовольчих товарів зберігання є продовженням технологічного процесу вироблення (дозрівання м'яса, сирів, вин тощо). Порушення умов зберігання товарів, які вже готові для вживання, призводить до появи великої кількості дефектів і робить продовольчі товари непридатними для вживання (пліснявіння борошна, крупів, гниття свіжих плодів, овочів, м'яса, риби, скисання вин, пива та ін.). Якість товару повинна відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей такого роду. Вимоги до певних видів товарів встановлюються нормативними актами зі стандартизації: державними стандартами України, галузевими стандартами, технічними умовами, тощо.

Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлюються законами "Про стандартизацію" та "Про стандартизацію і сертифікацію" (I.1.22, I.1.23). По закону продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. (ч. I ст.673 ЦК). У договорі купівлі - продажу якість товару визначається шляхом вказівки на нормативні документи із стандартизації або показників якості (кількісних характеристик товару, надійності, безпеки, енергоспоживання, ергономічних, екологічних, естетичних та ін.) товару. Якщо сторони обирають інший спосіб формування умов з якості товару, вони викладаються у специфікації, що є невід'ємною частиною контракту (договору).

З метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього середовища, сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції проводиться обов'язкова (щодо окремих видів товарів) або добровільна сертифікація. У договорі можуть бути передбачені підвищені порівняно з державними стандартами вимоги до якості товару, у такому разі продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає вимогам договору. За відсутності в договорі умов щодо якості товару продавець має передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Так, стосовно договору міжнародної купівлі-продажу товарів (за Віденською конвенцією ООН 1980 p.) непридатним для звичайного використання вважається товар, якщо у нього відсутні певні якості, і це є перешкодою для його фактичного використання або веде до негативного результату, або збільшує витрати споживача. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Певні особливості має порядок визначення вимог до якості товарів за договором роздрібної купівлі-продажу, який в більшості випадків укладається в усній формі. Покупець не бере участі у визначенні умов договору про якість товару, а приймає ті, котрі заявлені продавцем, і у випадку прийняття цих умов вони стають договірними. Не дивлячись на це, Закон України "Про захист прав споживачів» встановлює, що « продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції» (I.1. 4., ст. 6 п.2)

Умови щодо якості продукції, як правило, доводяться до споживачів у технічних паспортах на товар або правилах користування ним, де вказуються основні споживчі показники якості і нормативні документи із стандартизації, вимогам яких повинен відповідати товар; на етикетці або ярлику, що прикріплюються до товару, де вказується документ із стандартизації, артикул, фасон, колір, розмір, правила догляду і т. д.; на самому товарі чи його упаковці, де вказуються нормативний документ із стандартизації, дата виготовлення, строк придатності, правила користування чи зберігання і т. п.

Окремо регламентуються вимоги до якості харчових продуктів, як ступеню досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт.

Згідно Закону "Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини" «особам, які займаються діяльністю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, забороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, непридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти» (I.1.24, ч. I ст. 20).

В окремих випадках законом може бути встановлена заборона на використання певних складових у продуктах харчування. Так, Закон України "Про молоко та молочні продукти" вказує, що « у виробництві традиційних молочних продуктів забороняється використовувати жири та білки немолочного походження, а також будь-які стабілізатори і консерванти. (I.1.21, ст. 6)

Неякісні та небезпечні харчові продукти і продовольча сировина підлягають вилученню з обігу в порядку, встановленому Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" (I.1.28., ст.5)

На практиці широко розповсюджений продаж за зразками (виріб, споживчі (експлуатаційні) характеристики якого визначають вимоги до якості товару, що передається). та (або) описом. (це перелік споживчих (експлуатаційних) характеристик, які повинен мати товар; його опис може супроводжуватися графічним зображенням, фотографією і т. п.) Якщо продаж товару здійснюється за зразками і (або) за описом, то якість переданих товарів має відповідати цим зразкам і (або) опису. Існують рекомендації щодо організації продажу товарів за зразками. (Наказ Мінекономіки України « Про затвердження Рекомендацій щодо організації продажу товарів за зразками») (I. 2.19)

Якість окремих видів товару може посвідчуватись відповідними документами. Так, згідно Закону України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин" «на кожну машину, що завозиться на територію України, повинен бути сертифікат відповідності або документ, що засвідчує визнання іноземних документів про підтвердження відповідності машини вимогам, встановленим законодавством України « (I.1.19, ст.15 ч.1 п.2)». На ринках дозволяється продавати харчові продукти, не заборонені для реалізації.

В Україні діє Закон України « Про підтвердження відповідності «, який «…визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності (I.1.25. Преамбула). Підтвердження відповідності полягає у видачі документу (декларації про відповідність - гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством) або сертифікату відповідності (підтвердження, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством на основі рішення, яке приймається після проведення відповідних (необхідних) процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог.

Постачальник зобов'язаний «…реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності». (I.1.25., ст.13 ч.2).

Згідно ч.1 ст. 675 ЦК товар у момент його передачі від продавця до покупця повинен відповідати вимогам по якості, хоча сторони у договорі в силу різних причин можуть встановити й інший момент визначення відповідності якості товару (наприклад):

- в момент підписання договору;

- в момент огляду товару покупцем;.

- зі спливом певного терміну після його придбання;

- тощо Продавець дає гарантію, що у товарі (в момент його передачі або в інший момент), встановлений у договорі, відсутні недоліки по якості товару, що знижують його вартість, або не дозволяють використовувати відповідно мети, передбаченої договором., тобто гарантується якість товару. Строк, протягом якого продавець гарантує якість товару, іменується гарантійним строком (ч.2 ст. 675 ЦК). Згідно Закону України "Про захист прав споживачів" «…гарантійний строк - це строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг» (I.1. 4., ст. 1 п.5).

Закон України "Про захист прав споживачів" визначає й інші часові періоди, протягом яких гарантується якість товару. Це: - строк (термін) придатності, визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам договору « (I.1. 4., ст. 1 п.24) - «строк служби - календарний строк використання продукції за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту, протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку та несе відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини» (I.1. 4., ст. 1 п.25).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на машини, закінчується одночасно із закінченням гарантійного строку на машини і не може бути меншим 12 місяців. При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини машини, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на нові комплектуючий виріб і складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві машини після ремонту. Гарантійний строк експлуатації машин відраховується від дня введення їх в експлуатацію, але не пізніше 6 місяців від дня продажу для машин, що працюють протягом усього року, і не пізніше 12 місяців для машин із сезонним характером робіт. Відповідно до Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни дорожніх транспортних засобів «…гарантійний термін, встановлений продавцем, не може бути меншим, ніж встановлений виробником» (I. 2.21., п. 2.).

Договірний гарантійний строк може мати місце у випадку, коли він встановлюється в договорі на товари щодо яких гарантійні строки не встановлені законодавством, а якщо ж сторони бажають встановити гарантійний строк на товар щодо якого існує законодавчий гарантійний строк, він не може бути меншим від того, що визначений законодавством (ч. 4 ст. 673 ЦК). Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" «гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції» (I.1. 4., ст.7 п.2).

Гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійна заміна технічно складних побутових товарів мають свої особливості. До технічно складних побутових товарів належать непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний термін.

Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, наведено у Постанові КМУ про «Порядок гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів» (I. 2.9, додаток 1).

Гарантійні зобов'язання зазначаються виробником (продавцем) у гарантійному талоні, за формами, передбаченими Порядком або в іншому експлуатаційному документі у розділі "Гарантійні зобов'язання виробника". До експлуатаційних документів також додаються відривні талони на технічне обслуговування (у разі необхідності) і гарантійний ремонт.

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби. (ч. 3 ст. 675 ЦК) Договором може бути передбачений різний гарантійний строк на різні комплектуючі.

«Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк придатності)» (ч.1 ст. 677 ЦК).

Строк придатності встановлюється виробником на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням встановлених умов зберігання. Він встановлюється для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна фізичних осіб, а також і навколишнього природного середовища. «Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання». (ч.2 ст. 677 ЦК) Способи обчислення строків придатності свідчать про їх відмінності від гарантійних строків. Так, якщо строк придатності починає обчислюватися з дати виготовлення товару, то гарантійний строк починає спливати з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором (ст. 676 ЦК). Крім того, гарантійні строки можуть встановлюватися договором або законом (ч. II ст. 675 ЦК). В той час, як строк придатності встановлюється законом або іншими нормативно-правовими актами. На відміну від гарантійного строку строк придатності не підлягає зупиненню чи поновленню.

Строк придатності може бути зазначений так: «Придатний...(годин, діб, місяців або років) з дати виготовлення», «Строк придатності... (годин, діб, місяців або років)». Термін придатності може бути зазначений таким чином: «Придатний до...(дата), Вжити до...(дата)». Якщо термін придатності харчового продукту зазначено після слів «придатний до» або «вжити до», то його закінчення позначають двозначними цифрами, що означає: годину, день і місяць - для продуктів, які швидко псуються (наприклад, вжити до 15 години 18.12); день, місяць, рік, - якщо строк придатності не перевищує три місяці Рік дозволено зазначати двома останніми цифрами (наприклад, 15-12-06). Якщо строк придатності перевищує три місяці, то термін придатності такого продукту позначають цифрами місяця і року (наприклад, 02.06 або 11.06). Під час маркування дати між двозначними цифрами можуть бути проставлені розділові знаки (крапка, похила лінія, тощо) або вони наносяться через інтервал. Нормативне визначення строку придатності міститься також у Законах України "Про безпечність та якість харчових продуктів" та "Про лікарські засоби" (I.1.26, I.1.27).

Сплив строку придатності товару є причиною віднесення його до неякісної та небезпечної продукції. (I.1.28, ст. 5 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції") Згідно Закону України "Про захист прав споживачів» продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Якщо покупець придбав товар, строк придатності на який минув, у нього виникають права, встановлені чинним законодавством у випадку придбання товару неналежної якості.. Вказаний закон передбачає обов'язок виготовлювача товару вказувати встановлений строк придатності на продукти харчування, товари побутової хімії та інші подібні товари. Продаж товару, на який має бути встановлений строк придатності, але він відсутній, заборонено. Тому при маркуванні, зокрема, харчових продуктів виробник (продавець) зобов'язаний вказувати (а для імпортних харчових продуктів ще й додавати переклад) дату виготовлення продукту, строк його придатності до споживання чи дату закінчення строку придатності до споживання, умови зберігання тощо. (I.1. 4.) Згідно Закону України "Про лікарські засоби" «неякісні лікарські засоби, включаючи ті, термін придатності яких закінчився, підлягають утилізації та знищенню» (I.1.27, ст.23) « Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку» (ч.3 ст. 677 ЦК).

Ця норма покладає на продавця обов'язок передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку. Порушення продавцем цієї норми є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ст. 215 ЦК, як такого, що суперечить вимогам ЦК (ч. I ст. 203 ЦК).

Які ж правові наслідки порушення договору про якість товару?

Покупець, якому переданий товар неналежної якості незалежно від можливості використання товару за призначенням, має право вимагати від продавця за своїм вибором:

- пропорційного зменшення ціни (ціна може встановлюватися за домовленістю сторін або ж може бути проведена і згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (I.1.15);

- безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк. Різновидом безоплатного усунення недоліків є гарантійний ремонт, який полягає у виконанні робіт, пов'язаних з усуненням недоліків товару для забезпечення використання його за призначенням протягом гарантійного терміну експлуатації. Усунення недоліків здійснюється шляхом заміни чи ремонту комплектуючого виробу або окремої складової частини, а також виконання регулювальних робіт відповідно до вимог нормативних документів. Якщо покупцем є споживач, то гарантійний ремонт здійснюється відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" та «Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів» (I.1. 4., I. 2.9) - відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Підставою для застосування вказаних прав є передача покупцю товару, що не відповідає вимогам по якості навіть і в тому випадку, якщо неналежна якість товару не є перешкодою для використання його за призначенням, тобто, коли недоліки товару по якості не є істотними.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: - відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; - вимагати заміни товару.

Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару. Разом із тим, вимоги покупців, щодо товарів виготовлених за межами України згідно Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про захист прав покупців сільськогосподарських машин" задовольняються за рахунок продавця (I.1. 4, п. 13 ст. 8, I.1. 4, п. 10 ст. 15).

Положення, що містяться у ч.ч. I - III ст. 678 ЦК є загальними, тому вони застосовуються у тих випадках, якщо у ЦК, іншому законі немає спеціальних правил, щодо наслідків передачі покупцю товару неналежної якості. Так, необхідно враховувати те, що відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару, розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми, заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар задовольняються за згодою продавця. (I.1. 4, п. 2 ст. 8).

2.3 Ціна, оплата, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, його страхування

Ціна - фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару. У випадку, коли одиниця даного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, кількість стає товарною ціною даного товару.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За загальним правилом договір купівлі-продажу є укладеним, навіть у тих випадках, коли сторони не визначили ціну товару у ньому (умова про ціну не є істотною умовою договору). Якщо вона не встановлена у договорі, то для з'ясування ціни договору слід проаналізувати інші його умови. Якщо ж в результаті такого аналізу ціну визначити неможливо, вона буде визначатися на підставі ст. 632 ЦК, тобто виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору. В силу положень ч. II ст. 638 ЦК істотні умови договору можуть встановлюватися й законами або якщо щодо них за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так для договорів купівлі-продажу земельних ділянок (ч. II. ст. 132 Земельного кодексу України), договорів про продаж товару у кредит (ч. II ст. 695 ЦК), ціна товару визнається істотною умовою.

Способи визначення ціни товару можуть бути різними (на індивідуально визначені речі - за одиницю товару, на земельні ділянки - за площу, на товари, визначені родовими ознаками - за вагу). Розрізняють вагу нетто, брутто, інші види ваги (нетто - вага товару без тари та упаковки, брутто - вага товару разом з тарою та упаковкою.)

Якщо законодавець не встановив імперативних норм для формування ціни, сторони договору купівлі-продажу можуть на власний розсуд визначати спосіб встановлення ціни у договорі. Якщо ж сторони встановили ціну у договорі в залежності від ваги товару і при цьому не конкретизували, яка вага товару мається на увазі, то ціна буде визначатися в залежності від ваги нетто. Договори купівлі-продажу, що укладаються на тривалий строк, можуть містити умову про заміну ціни товару, в залежності від зміни показників, що формують його вартість (може змінюватися собівартість товару, чи інші показники : зміни в оподаткуванні, державній тарифній політиці тощо), які впливають на його вартість). При цьому спосіб перегляду ціни встановлюється договором. Якщо ж сторони не визначити спосіб перегляду ціни у договорі, ціна визначається виходячи із співвідношення певних показників, передбачених договором, на момент укладення договору і на момент передання товару.

Прострочення продавцем виконання обов'язку щодо передання товару зумовлює інший спосіб перегляду ціни. Зокрема, в такому разі ціна визначається виходячи із співвідношення відповідних показників на момент укладення договору і на день передання товару. Якщо день передачі товару не встановлений у договорі, то ціна на товар визначається шляхом співвідношення показників на момент укладення договору та закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги покупцем про передачу товару (ч. II ст. 530 ЦК). Якщо із договору чи акту цивільного законодавства випливає обов'язок продавця передати товар негайно, то ціна на товар визначається виходячи із співвідношення її на момент укладення договору та на момент пред'явлення вимоги покупцем про передачу товару. Ці вимоги щодо визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Закон України "Про ціни і ціноутворення" розрізняє наступні види цін:

- вільні ціни (встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін);

- державні регульовані ціни. «Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: - фіксованих цін;

- граничних цін;

- граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);

- граничних нормативів рентабельності;

- розміру постачальницької винагороди; - розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів)» (I.1.14. п. 1 ст. 13). «Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку» (I.1.14. п. 1 ст. 12).

У договорах купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, прилюдних торгах, вона формується на засадах змагальності між потенційними покупцями. При продажу майна на публічних торгах законодавець може встановлювати вимоги щодо початкової ціни (порядку її встановлення). Так, «визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі не реалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна» (I.1.11 п.1 ст.58).

Покупець зобов'язаний у строк, встановлений договором, не лише оплатити товар (зразу всю суму або протягом певного часу (оплата в розстрочку), але й вчинити за свій рахунок необхідні дії для здійснення такого платежу. (I. 2.12. I. 2.13) Якщо встановлений інший строк оплати товару актами цивільного законодавства, то покупець повинен виконати свої обов'язки у відповідний строк. Якщо покупець порушив свій обов'язок щодо своєчасної оплати за товар, то він крім цієї суми повинен сплатити ще й проценти за користування чужими коштами. У випадку відмови прийняти та оплатити товар продавець має право вимагати оплати за товар, або відмовитися від договору. Крім цього продавець має право і зупинити передачу інших товарів, що підлягають передачі відповідно до умов договору купівлі-продажу, до того часу, поки покупець не оплатить за товар обумовлену договором ціну (якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства) (ст. 692 ЦК).

Договором може бути встановлена у визначений договором купівлі-продажу або цивільним законодавством строк попередня оплата покупцем до передачі продавцем товару покупцю: повністю; частково.

Якщо продавець одержав суму попередньої оплати, а при цьому не передав товар покупцю відповідно до умов договору купівлі-продажу у встановлений строк, то покупець має право або передати обумовлені договором купівлі-продажу товари, за які вже була здійснена попередня оплата, або вимагати сплаченої за товар суми.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. (ст. 536 ЦК)

Договором може бути встановлений продаж суб'єктами господарювання різних форм власності товару у кредит фізичним особам, які мають постійний прибуток і постійно проживають в населеному пункті, де знаходиться суб'єкт господарювання, з відстроченням або з розстроченням платежу (оплата товару на умовах розстрочки кінцевого розрахунку, на певний строк) за цінами, що діють на день продажу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Якщо покупець не здійснює у встановлений договором строк чергового платежу за продані з розстроченням і передані йому товари (при цьому проданий товар вже знаходиться у покупця), продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч.II ст. 695 ЦК),. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Порядок продажу суб'єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у розстрочку, тобто на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток регулюється« Правилами торгівлі у розстрочку фізичними особами» (I. 2. 3) Різновидом купівлі-продажу товару у кредит є продаж із розстроченням платежу. За цим договором покупець здійснює оплату ціни товару після передання товару продавцем окремими частинами, встановленими договором. Особливості договору з розстроченням платежу зумовлюють його істотні умови, якими є ціна, порядок, строки і розміри платежів.

В окремих випадках актами цивільного законодавства встановлені певні вимоги щодо розміру платежів та порядку їх оплати. Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку), розмір якого визначається договором, з урахуванням обмежень, визначених пунктом 11 Правил торгівлі у розстрочку фізичними особами У разі коли особи, які придбавають товари у розстрочку, здійснюють виплати за виконавчими документами у розмірі менш як 50 відсотків їх заробітної плати (стипендії, пенсії), суб'єкт господарювання під час продажу товарів у розстрочку визначає суму розстрочки з таким розрахунком, щоб загальна сума щомісячних утримань за виконавчими документами, а також на оплату товару, що продається у розстрочку, не перевищувала 50 відсотків відповідної місячної заробітної плати (стипендії, пенсії). Право власності на товари, передані у розпорядження покупця, переходить до нього після проведення кінцевого розрахунку. Під час продажу транспортних засобів у розстрочку суб'єкт господарювання робить позначку "розстрочка" у довідці-рахунку або в акті приймання-передачі, що видається заводом-виробником покупцеві. Такі транспортні засоби не підлягають відчуженню, про що в свідоцтві про їх реєстрацію робиться позначка "відчуження заборонено", а також не знімаються з обліку в органах Державтоінспекції до пред'явлення покупцем договору з відміткою суб'єкта господарювання про проведення розрахунку в повному обсязі. (I. 2. 3, п. 10)

Невиконання покупцем обов'язку здійснити у встановлений договором строк черговий платіж за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, надає продавцеві право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. При цьому законодавець не встановлює обов'язку продавця повернути покупцеві вже оплачену частину коштів. Договір з розстроченням платежу є різновидом товарного кредиту, тому до відповідальності покупця за порушення обов'язку внесення платежів можуть застосовуватися норми §§1, 2 гл. 71 ЦК.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна - це несення несприятливих наслідків, які можуть настати і за які не відповідають ні сторони, ні треті особи. Це таке знищення або пошкодження, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин, котрі учасники цивільних відносин не могли передбачити, а тому не могли відвернути її настання та наслідки. (непереборна сила, випадок тощо).

Частина 1 статті 668 ЦК встановлює спеціальне правило, що ризик випадкової загибелі або пошкодження товару покладається на покупця з моменту передачі йому товару, а не з моменту переходу права власності на нього, як це встановлено ст. 323 ЦК (ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом).