Суспільні відносини, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди життю або здоров'ю громадян внаслідок медичної помилки

По-четверте, при ушкодженні здоров'я відшкодовується не тільки матеріальна шкода або збитки, а й моральна (немайнова) шкода, порядок відшкодування якої дещо відрізняється від порядку відшкодування матеріальної (ст. 1168 ЦК).

4.1 Відшкодування майнової шкоди, заподіяної в наслідок медичної помилки

За цивільним законодавством України, зокрема відповідно до статті 1195 ЦК, майнова шкода полягає у реальних матеріальних витратах, передусім у витратах на відновлення здоров'я та працездатності. Вважається, що до реальних матеріальних збитків при заподіянні шкоди здоров'ю належать втрачений заробіток і додаткові витрати потерпілого. Потерпілий пацієнт змушений робити додаткові витрати на купівлю ліків, протезування, плату за догляд, необхідність додаткового посиленого харчування, придбання спеціальних транспортних засобів, проходження курсу реабілітації, які також потребують справедливої компенсації [40; c. 23].

При спричиненні смерті пацієнта майнова шкода може полягати ще й у втраті утримання, як правило, непрацездатних осіб, що були на утриманні померлого або які мали право на його утримання до дня смерті, а також у витратах на лікування, яке передувало смерті, та на поховання.

Незважаючи на зазначене, українське законодавство досі не визначило чітких критеріїв розрахунку таких витрат та меж відшкодування.

В інших країнах світу ситуація дещо відрізняється. У більшості країн ЄС при визначенні суми відшкодування застосовується так звана тарифна система, яка передбачає нормативно визначені суми компенсації за конкретні негативні наслідки медичних втручань. Крім того, при визначенні розміру відшкодування майнової шкоди використовуються різні критерії та коефіцієнти. Наприклад, у Великобританії при розрахунку компенсації насамперед враховуються тривалість життя, професія та кваліфікація потерпілого. Залежно від виду каліцтва суд цієї країни може додатково присудити окремі виплати для придбання пристроїв для інвалідів (наприклад, обладнання помешкання спеціальним ліфтом чи заміна сходів), але лише у розумних (під кутом зору суду) межах.

У Швеції також діє тарифна система відшкодування, але законодавством передбачено відшкодування шести категорій шкоди залежно від факторів, що її спричинили [26; c. 326-327]:

· лікування (обстеження, вжиття медичних заходів за умови, що шкоди можна було уникнути, обравши інший метод чи спосіб лікування, які, на думку експертів, були б менш ризикованими);

недоліки (поломки, збої) медичного устаткування, інструментів або інших матеріалів, що використовувалися при обстеженні (лікуванні), чи їх неналежне використання;

· неправильно поставлений діагноз;

· інфекції чи інші ускладнення, що виникли внаслідок обстеження чи лікування;

· транспортування пацієнта в (з) медичний заклад або пожежі чи аварії у медичному закладі;

· неправильний припис лікаря чи неправильне його виконання молодшим (середнім) медичним персоналом, у тому числі застосування не тих ліків або неправильних доз.

У США при визначенні суми відшкодування враховують середньорічний дохід та вік потерпілого. Однак суми відшкодування та його порядок цілком залежать від страхової компанії, в якій застрахував свою цивільну відповідальність медичний заклад (лікар) [26; c. 326-327].

Варто зауважити, що заподіяння шкоди здоров'ю може супроводжуватися дуже широким спектром негативних соціально-економічних наслідків для потерпілого. Втрата можливості працювати взагалі чи повернутися до того способу життя, якого дотримувався громадянин до ушкодження здоров'я, докорінно змінює його існування, суспільний та матеріальний стан. Повернути втрачене у більшості випадків неможливо. Потерпілому залишається сподіватися лише на справедливу компенсацію у грошовому еквіваленті від правопорушника. Правова невизначеність щодо цього питання у вітчизняному законодавстві шкодить інтересам не тільки потерпілих пацієнтів, а й медичних закладів (медичних працівників), які повністю залежать від рішення суду.

4.2 Відшкодування немайнової шкоди, заподіяної в наслідок медичної помилки

Відповідно до чинного законодавства України порядок та розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом та встановлюється залежно від характеру правопорушення, глибини, тяжкості фізичного болю та страждань, яких особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, погіршення здібностей потерпілого або можливості їх реалізації, а також ступеня вини особи, яка завдала шкоду (ст. 23, 1168 ЦК).

Розглядаючи питання про моральну шкоду, спричинену невдалим медичним втручанням, слід вказати на наявність низки проблем, які суттєво ускладнюють відшкодування такої шкоди на практиці. Основними з них є неточність поняття «моральна шкода» та відсутність чітких, законодавчо визначених критеріїв та порядку визначення розміру моральної шкоди у випадках заподіяння шкоди здоров'ю.

На перший погляд, поняття «моральна шкода» за своїм змістом цілком відповідає аналогічним правовим інститутам законодавства інших правових держав, однак подібна термінологія там не застосовується (не беручи до уваги Росію та інші країни СНД). Наприклад, у Великобританії та США більше поширення має термін «психічна шкода». У Німеччині (§ 847 Німецького цивільного уложення 1900 р.) відшкодування має назву «Schmerzensgeld», тобто «гроші за страждання», чи більш адаптовано -- «грошова компенсація за страждання» [26; c. 328-330].

Поняття моральної шкоди майже з моменту виникнення й до цього часу є предметом постійних наукових дискусій правознавців. Сьогодні більшість вітчизняних правознавців дотримуються позиції, що поняття «моральна шкода» слід замінити на «фізичні та моральні страждання або переживання». У цьому контексті вбачається, що у визначенні «моральна шкода» слід окремо розрізняти моральні переживання потерпілої особи та психічні (нервові) страждання, причому до останніх необхідно віднести біль. І ось чому: особа, здоров'ю якої завдано шкоди, зазнає фізичного болю як реакції нервових клітин організму на патологічний процес чи порушення цілісності тканин -- у цьому полягає страждання, а також вона психічно переживає, обмірковуючи ці наслідки та свої соціальні втрати.

За даними медичної науки, шкідливі наслідки для організму людини має не лише фізичне ушкодження (порушення цілісності тканин та інше), а й втрата нервових клітин, які не відновлюються. Нервові реакції (відчуття болю, подразнення, неприємні відчуття) існують якийсь певний час після ушкодження, а можуть залишитися у потерпілої особи і до кінця життя. У цьому контексті вже посттравматичний біль та інші неприємні фізичні відчуття слід розглядати як залишкові явища первинного фізичного ушкодження.

Психологічні переживання, враховуючи положення частини 5 статті 23 ЦК про одноразовість відшкодування моральної шкоди, можуть бути відшкодовані тільки за період від моменту ушкодження до подання судового позову потерпілим. Для найбільш справедливої компенсації страждань (як нервових процесів в організмі) та психічних переживань під час усвідомлення негативних для організму та особистості наслідків доцільно було б визначати розмір кожної зі складових «немайнової шкоди» окремо. Однак у вітчизняній судовій практиці всі аспекти залишаються на розгляд суду.

Наприклад, громадянин Т. звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом про відшкодування йому 250 тис. грн. моральної шкоди однією з лікарень м. Вінниці, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок неправильно зробленої біопсії печінки йому пошкодили жовчний міхур, який згодом було видалено. У позовній заяві громадянин Т. розрахував розмір немайнової шкоди в однакових частинах, окремо визначивши психічне пригнічення, яке він відчуває після того, як його визнали обмежено придатним до військової служби, а також необхідність обмеження фізичних навантажень, дотримання спеціальних дієт з обмеженням вживання улюбленої їжі, що робить, на думку позивача, його неповноцінною людиною. Однак суд задовольнив позовні вимоги громадянина Т. частково, визначивши розмір відшкодування лише у сумі 80 тис. грн. [22; c. 36].

Зарубіжні правознавці досить скептично ставляться до можливості доведення у суді наявності болю чи психічних (нервових) ушкоджень. В окремих країнах Європи, наприклад у Швеції, психологічні переживання без наявності фізичних ушкоджень взагалі не відшкодовуються. Це пов'язано з прийнятою у цій країні доктриною «наявності фізичної рани», яка пояснює неможливість відшкодування психологічних переживань труднощами у доведенні відсутності прихованих психологічних розладів (наприклад пригніченого, депресивного стану), які могли бути у потерпілого ще до невдалого медичного втручання. З цим можна погодитися, оскільки об'єктивно визначити наявність або силу болю чи неприємних відчуттів поки що неможливо. Це суб'єктивні відчуття, а спеціальних приладів для їх вимірювання немає. Однак для доведення наявності таких негативних наслідків медичних втручань можна, наприклад, використовувати факт застосування за призначенням лікаря знеболювальних засобів, дані медичних оглядів із застосуванням пальпації чи перкусії потерпілого.

Як свідчить вітчизняна судова практика, суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди по-різному розуміють встановлені частиною 4 статті 23 ЦК засади розумності, справедливості та виваженості.

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва при розгляді справи за позовом громадянина Ш. до офтальмологічної клініки N визначив розмір моральної шкоди за ушкодження ока при невдалій операції 12-річного хлопчика (зі 100%-ю втратою зору) лише у 9 тис. грн.[ 19; c. 25].

В іншому випадку Подільський районний суд м. Києва, розглядаючи справу за позовом громадянки Г. до підприємства К про заподіяння матеріальної та моральної шкоди внаслідок надання медичної послуги неналежної якості (лікування кількох зубів), визначив розмір моральної шкоди у 600 тис. грн., врахувавши якийсь «особливий статус» позивачки, яка, за матеріалами справи, працює вдома телефонним оператором невеликої ріелторської фірми. У цьому разі для обґрунтування такої суми було використано психологічну експертизу. До речі, визначення суми психологічних переживань та страждань потерпілої особи у грошовому еквіваленті експертами-психологами сьогодні стає дуже поширеним явищем у вітчизняній судовій практиці, хоча методика такого розрахунку до цього часу не затверджена у встановленому порядку Міністерством юстиції України.

На думку автора, з метою запобігання подібним до зазначених вище судових «перекосів» цілком обґрунтованим було б нормативне закріплення мінімальних розмірів (тарифів) грошового відшкодування шкоди здоров'ю. Зрозуміло, що для кожного виду ушкодження здоров'я розмір відшкодування має бути різним. Необхідно законодавчо затвердити перелік видів ушкодження органів та їх систем чи окремих функцій організму з визначенням мінімального розміру відшкодування у кількості мінімальних розмірів заробітної плати (подібно до тарифної системи у розвинутих країнах Європи). Крім того, при визначенні розміру відшкодування можна заздалегідь враховувати повну чи часткову втрату органа (функції), а також вік потерпілого пацієнта. Розмір відшкодування міг би визначатися з урахуванням різниці між віком пацієнта на момент безпосереднього заподіяння шкоди (виникнення шкідливих наслідків лікування) та середньою тривалістю життя в країні. Такий принцип розрахунку адекватно визначав би період життя, на який людина втрачає можливість відчувати себе здоровою, не маючи порушень цілісності власного тіла.

ВИСНОВКИ

На підставі викладеного можемо сформулювати такі висновки:

1. Створення, удосконалення і розвиток законодавчої та нормативно-правової бази державного регулювання медичної діяльності, а в перспективі виокремлення медичного права як галузі права мають стати стратегією державної політики України в галузі охорони здоров'я.

2. Упродовж останніх років в українській соціальній сфері виокремилась і набула стрімкого розвитку проблема захисту прав суб'єкта (лікаря та пацієнта) в охороні здоров'я, що зумовлюється таким:

* постійним зростанням правової свідомості громадян;

* можливістю населення України звертатися в раніше закриті відомчі лікувально-профілактичні заклади і отримувати там медичні послуги на платній основі;

* законодавчим започаткуванням цивілізованого захисту прав пацієнтів шляхом запровадження систем медичного страхування.

3. Системний аналіз публікацій українських і російських авторів, в яких висвітлюється проблема відповідальності за правопорушення в медичній галузі, свідчить про те, що діапазон варіантів тлумачення поняття “лікарська помилка” сягає діаметрально протилежних значень. Так, одні дослідники, серед яких переважають юристи, цим терміном позначають халатні, недобросовісні та необережні дії чи прийоми з надання медичної допомоги, в результаті яких була спричинена шкода здоров'ю пацієнта чи навіть настала його смерть. Інші науковці і практики, серед яких переважають лікарі за фахом, -- продовжують дотримуватися поглядів відомого радянського патолога І.В. Давидовського, який ще 1928 р. сказав, що лікарська помилка -- це добросовісний заблуд лікаря, що виключає карну відповідальність.

4. Дослідженням виокремлено три обов'язкові умови настання кримінальної відповідальності медичних працівників за неналежне лікування:

перша умова -- дії медичного працівника, що розглядаються в конкретному випадку, були об'єктивно помилковими та суперечили загальновизнаним і загальноприйнятим правилами медицини;

друга умова -- медичний працівник, в силу отриманої ним освіти та займаної посади, повинен був усвідомлювати, що дії його є неправильними і можуть спричинити шкоду хворому; третя умова -- ці об'єктивно неправильні дії спричинили (прямо чи опосередковано) настання несприятливих наслідків -- смерть хворого або суттєву шкоду його здоров'ю.

5. Лікарські помилки можна класифікувати за причинами:

а) залежно від того, в якій сфері або на якому етапі надання медичної допомоги вони допущені. До цієї групи належать такі лікарські помилки: діагностичні, лікувально-тактичні, технічні, організаційні, деонтологічні, помилки заповнення медичної документації;

б) лікарські помилки можна поділити на такі, що стали результатом об'єктивних і суб'єктивних причин. Об'єктивні причини, як правило, створюють фон, а реалізується помилка, зазвичай, під впливом суб'єктивних причин, що відкриває реальні можливості для скорочення кількості лікарських помилок.

6. Медична помилка -- це помилкова дія чи бездіяльність медичного персоналу, що виразилися у неправильних наданні (ненаданні) допомоги, діагностиці захворювань і лікуванні хворих (потерпілих) та реально погіршили стан пацієнта чи призвели до спричинення шкоди здоров'ю або життю особи, які характеризуються як добросовісний заблуд за відсутності ознак халатності, зловмисного чи необережного проступку та злочинного невігластва.

Залежно від ступеня суспільної небезпеки, наявності необережної форми вини медичного працівника, покликаного надавати медичну допомогу згідно з законом, угодою, спеціальним правилом або практикою, що склалася, та шкоди, заподіяної здоров'ю пацієнта, медична помилка виключає або призводить до виникнення різних видів юридичної відповідальності.

7. Системний аналіз літературних джерел свідчить, що питання науково-теоретичного обґрунтування медичного права в Україні комплексно не розглядалися. Саме тому в контексті цієї проблематики дослідження потребують: теоретико-методологічні засади медичного права; особливості медичного права як навчальної та наукової дисципліни, її роль і місце в системі правової та медичної науки і практики; правове регулювання медичної діяльності в різні історичні періоди України (на особливу наукову зацікавленість заслуговує законотворча діяльність в Україні у бездержавний період, в період визвольних змагань українського народу за відновлення власної держави (1917-1920) та за умов державної незалежності (з 1991 р.); питання гармонізації національного законодавства України у галузі охорони здоров'я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу; механізми взаємодії органів управління та лікувально-профілактичних закладів державної охорони здоров'я України з приватними медичними підприємствами, об'єднаннями та кооперативами; правове регулювання діяльності відомчої медицини тощо.

Слід також зазначити, що в Україні на практиці виконання рішень суду щодо відшкодування шкоди здоров'ю досить ускладнене, а іноді взагалі нереальне. Особливо це стосується стягнення коштів з державних медичних закладів і рішень, які передбачають щомісячні платежі.

Останнім часом з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної в результаті невдалого медичного втручання, було зроблено різні законодавчі пропозиції. Пропонувалося зобов'язувати суб'єктів надання медичних послуг протягом року з моменту отримання ліцензії на медичну практику вносити на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Є також пропозиція нормативно закріпити обов'язок приватних медичних організацій укладати договори страхування професійної відповідальності. Однак жодна з цих ініціатив законодавчого закріплення до цього часу не здобула.

Ознайомившись із зарубіжним досвідом, автор пропонує для вирішення цього питання створити в Україні спеціальний страховий фонд відшкодування шкоди здоров'ю, заподіяної наданням платних медичних послуг. До цього Фонду комерційні медичні підприємства та приватно практикуючі лікарі повинні були б щомісячно сплачувати визначені збори. Сума такого збору повинна розраховуватися залежно від кількості надаваних послуг та їх вартості. У разі заподіяння шкоди (окрім моральної) пацієнтові, її відшкодування буде гарантовано здійснюватися за рахунок акумульованих у Фонді коштів відповідно до затверджених Кабінетом міністрів України мінімальних тарифів.

Дієвість та справедливість зазначеного порядку відшкодування перевірено у ряді країн Європи. Наприклад, у Швеції ще в 1975 році було створено Консорціум страхових компаній із відшкодування шкоди, завданої невдалим лікуванням. Цей Консорціум відшкодовує фізичну шкоду, завдану медичними втручаннями, за спеціально встановленими лімітами, розмір яких час від часу змінюється. Якщо постраждалого пацієнта не задовольняє запропонована Консорціумом сума компенсації, він може звернутися до суду. Цю модель гарантованої компенсації шкоди, яку, до речі, більшість науковців та практикуючих юристів вважає однією з найбільш прогресивних у світі, з деякими змінами вже запозичили Фінляндія (1987), Норвегія (1988) та Данія (1992).

Законодавче закріплення чіткого та прозорого порядку відшкодування шкоди, завданої невдалими медичними втручаннями, вирішило б проблеми не тільки пацієнтів, а й медичних закладів, які нерідко зазнають суттєвих матеріальних втрат внаслідок недосконалості вітчизняної судової системи.

СПИСОК ПОСИЛАНЬ

1. Барабаш О., Сиротенко С. Щодо протиправностi дiй при заподiяннi моральної шкоди // Право України. - 2010. - № 9. - с.43-45.

2. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. - М.: Юрид. лит., 1979. - С.64.

3. Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. Пособие. - К.: Імпреза, 2005. - 96 с.

4. Галянтич М., Коваленко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України. - 2009. - № 9. - с. 50-53.

5. Загальна декларація прав людини 10.12.1948 р-Преамбула ст.1.

6. Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання досудового слідства, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 1 грудня 1994р // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, №1, ст. 1.

7. Закон України «Про внесення змін і доповнень до положення законодавчих актів України, що стосується захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. №3188-12

8. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. №540/97 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 10, 1997.

9. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.1992 р. №2782 // Відомості Верховної Ради України № 77, 1992.

10. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N30, ст.379

11. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради № 22, 1991.

12. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 Року №565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, №4, ст. 20.

13. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1.12.1994 р. № 266 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 12, 1994.

14. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII // Відомості Верховної Ради України 1991.- №53.- ст. 3.

15. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21.12.1993 р. №3759 // Відомості Верховної Ради України № 101, 1993.

16. Закон України «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13 грудня 2001 р. // ВВР.-2002.- №14.-ст.96.

17. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. - Х.: Юдіссей, 2001.-281с.

18. Карабань В. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий та правотворчий аспекти // Право України. - 1999. - № 10. - с. 24-28.

19. Козлов С. «Моральна шкода: соціально-правові аспекти» // «Юридична газета». - 28 лютого 2006 року - № 3 (39).

20. Козлов С. Моральна та майнова шкода - тяжкий шлях істини. // Юридична газета №2 (38) 17 лютого 2005 р. С. 9-16.

21. Конституція України зі змінами і доповненнями. - Х.: Одисей, 2010.

22. Моральна шкода : погляд юриста // Інтернет-видання «Хай-Вей». - 20.12.2005 р.

23. Невалiнний М. Критерiї визначення моральної шкоди у зв'язку з трудовим калiцтвом або Іншим ушкодженням здоров'я // Право України. - 2006. - № 4. - с.49-51.

24. Невалiнний М. Моральна шкода та питания вiдшкодування її на практиці // Право України. - 1995. - № 7. - с.47-49.

25. Невалінний М. Деякі питання, пов'язанi зi встановленням настання моральної шкоди // Право України. - 2007. - № 3. - с. 90-92.

26. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование - Х.: Одиссей, 2007.- С. 326-327.

27. Павловська Н. Вiдшкодування моральної шкоди при посяганнi на недоторканнiсть особистого життя // Право України. - 2001. - №3. - с.45-47.

28. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. Посібник .-К. - Знання, 2005.- 583с.

29. Плаксiн В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом // Право України. - 1994. - №2. - с.14-16.

30. Положення «Про застосування закону про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду» від 4 квітня 1996 р.

31. Постанова КМУ «Про затвердження переліку професійних захворювань» від 8 листопада 2000р. №1662 // ОВУ.-№ 45.-ст.1940.

32. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди».

33. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

34. Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами по відшкодуванню шкоди» від 27 березня 1992 р. пункт 9

35. Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику в справам по позовам про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 р. пункт 12.

36. Солодовник Л. Юридичні факти - підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. - 2000. - № 1. - с. 59-61.

37. Спеціальні випадки відповідальності за заподіяння шкоди // К.Б. Ярошенко - К.: Юрид. літ. 2007.

38. Цивільне право України / О.Г.Братель, С.В. Губарев, В.П. Мироненко та інші - К. Паливода, 2005.-256 с

39. Цивільне право України Академіч. курс. // За ред. Я.М. Шевченко - К., Основи, 2007.

40. Цивільне право України Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко.-Т.2.Особлива частина. - К.: Концерн «Видавн. Дім «Ін Юре», 2010.-408с.

41. Цивільне право України Навч посіб. // М.І. Панченко - К.: Знання, 2007.

42. Цивільне право України. Частина перша/ за ред. проф. Ч.А. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. - Харків: Право, 2010. - 368с.

43. Цивільне право України: кн..2/ За ред.. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -К.: Хрінком Інтер, 2009. - 720с.

44. Цивільне право України: навч. посібн. / За заг. Ред. І.А. Бірокова, Ю.О. Заіки. - К.: Істина 2008р. - 224с.

45. Цивільне право України: Підручник / Під ред. Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. - К.: Істина, 2011. - 776 с.

46. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - О.: Юридична література, 2004. - 1112 с.

47. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004. - Ч. 1. - 692 с.

48. Чернадчук В. Право на вiдшкодування моральної шкоди: деякi аспекти // Право України. - 2000. - № 3. - с. 106-109.

49. Шимон С. Вiдшкодування моральної шкоди в проекті Цивiльного кодексу // Право України. - 1996. - № 10. - с.23-25.

Размещено на Allbest.ru