Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

⁵⁴⁸ Вплив французького кодексу позначився і на російському Х т.

⁵⁴⁹ Див.: про ці уложення: Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. -- Казань, 1902. Вып. 2. -- С. 301, 327. -- У Шершеневича Г.Ф. див.: літературу.

⁵⁵⁰ Про ранковий дар говорить також австрійське уложення, § 1232.

⁵⁵¹ Див. Коментар до § 207 Allgemeines Landrecht fur die Preussischen Staaten. Bd. 1-3. - Berlin: Guttentag, 1878-1879. (Далі - АLPS). Пор. §§ 269, 774 АLРS.

⁵⁵² Там само. Пор. §§ 206, 207, 269.

⁵⁵³ Та самок винна сторона зобов'язана була повернути невинній стороні по-дарунки, отримані від неї під час шлюбу, як однаково повертались дружиною невиновному чоловіку дарунки, зроблені їй чоловіком в якості нареченого (§ 773). Пор. Коментар до §783 АLPS.

⁵⁵⁴ АLРS § 184. Див. коментар до цього параграфу.

⁵⁵⁵ Там само‚ § 679.

⁵⁵⁶ Там само‚ §§ 188, 189. Пор.: §§ 190, 191.

⁵⁵⁷ Там само‚ § 195.

⁵⁵⁸ Там само‚ § 198. Пор. § 196.

⁵⁵⁹ Там само‚ § 211.

⁵⁶⁰ Пор. АLРS § 682.

⁵⁶¹ АLРS §§ 181--183.

⁵⁶² Там само‚ §§ 185, 186.

⁵⁶³ Там само‚ §§ 256, 262.

⁵⁶⁴ Там само‚ §§ 192, 193, 194.

⁵⁶⁵ Деякі інші постанови ландрехту у сфері особистих відносин подружжя по-яснються також захистом особистості дружини. Цей захист проходив шляхом договору і охорони родичами особливо там, де могли бути зачеплені матері-альні інтереси дружини (пор. §§ 199, 200 і 201).

⁵⁶⁶ Див.: АLРS § 669.

⁵⁶⁷ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С.135.

⁵⁶⁸ АLРS §§ 221, 222, 318. За виключенням, чоловік може перешкодити дружині укласти договір з третьою особою через негосподарністі і марнотратство дружини (§§ 223--225). Пор. французький закон 1907 р. (с. 127).

⁵⁶⁹ Див. коментар до § 276 АLРS.

⁵⁷⁰ Див.: §§ 287, 290, 307.

⁵⁷¹ АLРS § 314. Пор.: § 206 і 256, 262.

⁵⁷² АLРS §§ 215, 251. Таким чином, якщо в сфері особистих відносин подруж-жя договір поступився місцем виробленим ним же самим «обыкновениям», то у сфері майнових відносин подружжя договір зберігає ще своє значення. За допомогою його можливо було змінювати, за бажанням сторін, майнові відносини подружжя.

⁵⁷³ «Не подумайте, -- говорив він, -- ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов‚ - Я не руйнувати прийшов‚ але виконати--. (Матв. V, 17).

⁵⁷⁴ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. --С. 29.

⁵⁷⁵ Ламех мав одночасно двох жінок -- Аду і Селлу.

⁵⁷⁶ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.29.

⁵⁷⁷ Повторення Закону‚ XXIV, 1--4.

⁵⁷⁸ Див.: Надеждин А. Права и значение женщины в христианстве -- С. 175. (Цитуємо за: Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 32).

⁵⁷⁹ Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 88.

⁵⁸⁰ Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 349.

⁵⁸¹ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С.33

⁵⁸² Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 370; Тissot. Le mагiаgе, lа seраrаtijn еt le divоrсе. -- Раris:Aine, 1868. Р. 44; Лопухин А.П. Законодательство Моисея. Исследование о семейных, социально-экономических и государственных законах Моисея. -- СПБ., 1882. -- С. 84.

⁵⁸³ Кожен‚ хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. (Матв. V, 32), Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою, той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

⁵⁸⁴ Кожен, хто дружину свою відпускає‚ і бере собі іншу‚ той чинить пере-люб. І хто побереться з тією‚ яку хто відпустив‚ той чинить перелюб. -- Друга половина цього вірша, хоча і відсутня у св. Марка, але вона очевидна сама собою: раз розлучення немає, то зв'язок з відпущеною є зв'язок з чужою дружиною, тобто перелюбство.

⁵⁸⁵ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 36.

⁵⁸⁶ Renan Е. Les Evangiles et la seconda generation chretienne. -- Рaris: Levy, 1877. -- P. 77, 78.

⁵⁸⁷ Згідно з текстом Біблії, творінню чоловіка і дружини передували слова Все-вишнього в такій формі: «Створімо людину за образом Нашим‚ за подобою Нашою» . (Буття. 1, 26).

⁵⁸⁸ Таким був і погляд Христа на закон Мойсеїв, який говорив, що «спочатку ж так не було» (Матв. XIX, 8), тобто «так», як проголошує цей закон, а було так, як проголошує закон, за яким двоє складали єдине тіло. Під «початком» розумів Христос первісне життя, час, коли ще не наступила порча моральна серед іудеїв, що змушувала Творця розкаятися у своїм творінні (Буття. V, 1, 6).

⁵⁸⁹ Архимандрит Михаил. О евангелиях и евангельской истории. 2-е Изд. -- М., 1870. -- С. 164, 165.

⁵⁹⁰ Категоричне положення: «Тож‚ що Бог спарував‚ -- людина нехай не розлучує» повторюється і у Марка (X, 9). Воно не повторюється у Луки, очевидно, лише тому, що у євангеліста цього все вчення про розлучення викладене в одному тільки вірші.

⁵⁹¹ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 40.

⁵⁹² А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу‚ і одружиться з іншою‚ той чинить перелюб (Матв. XIX, 9).

⁵⁹³ Хто дружину відпустить свою‚ та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка‚ і вийде заміж за іншого‚ то чинить перелюб вона (Марко. X, 11, 12).

⁵⁹⁴ Пор.: Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 161--190, 206.

⁵⁹⁵ І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною» А Він відказав йому: «Чоловіче‚ хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» (Лука. XII, 13, 14).

⁵⁹⁶ Матв. XIX, II--12.

⁵⁹⁷ Розмежування досить східне за духом з цитованими вище словами пророка Малахії.

⁵⁹⁸ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 45.

⁵⁹⁹ Загоровский А. По доводу предстоящей кодификации гражданских законов. // Наблюдатель. -- 1883. -- № 2. -- С. 69.

⁶⁰⁰ Бо хочу‚ щоб усі чоловіки були, як і я. (1 Кор. VII, 7). Цікаво, що біографічні чи, вірніше, автобіографічні відомості про цього апостола змальовують його, як людину слабку фізично, хворобливу, не стражджаючу чуттєвими покликами і, як здається, такою, що не брав у шлюб. Renan Е. Lеs Ароtrеs. -- Paris: Levy, 1866. -- Р. 171, 172.

⁶⁰¹ Прочим же я говорю, а не Господь (1 Кор. П, 12).

⁶⁰² Hefele C. J. von. Соnсiliеngeschichte. Nach den Quellen bearb. Von C.J. von Hefele. Bd. 1--9. -- Freiburg im Breisgau: Herder, 1855--1890. Bd. 1. -- S. 131, 132, 179. Bd. 3. -- S. 93.

⁶⁰³ Архим. Иоанн. Опыт курса церковного Законоведения. -- СПБ., 1905. -- Т. ІІ. -- С. 390.

⁶⁰⁴ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 10.

⁶⁰⁵ Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. -- М., 1927. -- С. 69.

⁶⁰⁶ Там само.

⁶⁰⁷ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 83.

⁶⁰⁸ О времена, о нравы!

⁶⁰⁹ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М., 1973. -- С. 17.

⁶¹⁰ Там само‚ С. 18.

⁶¹¹ Там само.

⁶¹² Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. -- Киев‚ 1892. -- С. 137.

⁶¹³ Там само‚ С. 138.

⁶¹⁴ Там само.

⁶¹⁵ Gide P. Etude sur la condition privee de la femme, dans le droit ancien et moderne. -- Paris: Durand, 1867. -- Р. 34.

⁶¹⁶ «Так, часто дівочість і родючість жінки, що продається вважаються суттє-вою умовою договору купівлі, і якщо покупець буде в цьому обманутий, то може вигнати дружину і вимагати назад заплачене за неї». Post A.H. Diе Geschlechts -- genossenschat der Urzeit und die Entstehung der Ehe. -- Oldenburg: Schulze, 1873. -- S. 157. Сюди ж можна віднести новину про повернення подарунків Гефесту. Пор.: Гомер. Одіссея. -- Київ: Дніпро‚ 1968. VIII. 318. Анналогічне явище відмічене у Ману, IX. 73.

⁶¹⁷ Plutarchus. Quaestiones romanae. -- Lipsiae, 1873. -- P.1, 85.

⁶¹⁸ Ibid. -- P. 171, 436.

⁶¹⁹ Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: Тип. Зеленого. -- Вып. II. -- 1883. -- С. 174.

⁶²⁰ Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. -- М.: Тип. Гатцук, 1886. -- Т.1. -- С. 206.

⁶²¹ Пор.: Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. -- Freiburg, 1882. -- S. 262.

⁶²² Гомер. Одіссея. -- Київ: Дніпро‚ 1968. -- С. 142.

⁶²³ Аналогічне явище в руському житті див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. -- К.‚ 1900. -- С. 91.

⁶²⁴ Це право засвідчене у Val. Maximus, VI. 3. 7.; Plinius(Secundus). Historiae naturalis libri XIV. -- Paris, 1827. -- Ann. XII 32.

⁶²⁵ Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. (Б.г., б.м.). -- С. 243.

⁶²⁶ Загоровский А. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 53.

⁶²⁷ Там само.

⁶²⁸ Там само.

⁶²⁹ Див.: Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. -- Stuttgart, 1822. -- S. 120 -- 139. Troplong M. De 1'influence du christianisme sur le droit civil des ro--mains. -- Paris: Lecon, 1855. -- Р. 94; Unger J. Die Ehe in ihrer welthistorischen Entwickelung. -- Wien: Jasper, 1850. -- S. 78.

⁶³⁰ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т.1 -- С. 143.

⁶³¹ Там само‚ 381.

⁶³² Hefele К.J. Conciliengeschichte nach den Guellen bearbeitet. -- Freiburg, 1902. -- S. 131.

⁶³³ Ibid. -- S. 566.

⁶³⁴ Ibid. -- S. 636.

⁶³⁵ Беседы Св. Иоанна Златоуста на разные места священного писания. Полн. собр. творений Св. Иоанна Златоуста: В 12 т. -- М.: Православная книга, 1991. --Т. 3. -- С. 483.

⁶³⁶ Там само. -- С. 989.

⁶³⁷ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -S.101.

⁶³⁸ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т. II, 365, 390‚ 866. В цьому ж розумінні складене 61 апостольске правило і особливо 1 Гангрського собору: «аще кто порицаетъ бракъ и супруговъ верныхъ и благочестивыхъ сожитие порицаетъ, яко не могущихъ внити въ царствие, да будетъ подъ клятвою». -- Це правило було спрямоване проти Єфстафія і його послідовників, які дотримувалися вказаного у правилі погляду на шлюб. Див. ще того ж собору пр. 9.--Иоанн, 1. 199 i 373, 874, 879.

⁶³⁹ Для дружини: якщо чоловік звинувачувався у вбивстві, отруєнні, чаклунст-ві (на думку деяких -- в розриванні могил), куди згодом, в 337 р., приєднане було 4-річне безвісне перебування на війні. Для чоловіка: якщо дружина вия-вилась винною в перелюбстві, отруєнні і зводництві.

⁶⁴⁰ Такими покараннями для дружини були: повна втрата приданого (до головної булавки) на користь чоловіка і депортація на острів. Для чоловіка -- повне і негайне повернення приданого і заборона вступати у 2-й шлюб під страхом втратити все придане другої дружини на користь першої.

⁶⁴¹ Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. -- Stuttgart, 1822. -- S. 218, 214.

⁶⁴² Ibid. -- S. 215, 239.

⁶⁴³ Ibid.

⁶⁴⁴ Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. - С. 61.

⁶⁴⁵ Quoniam eorum, quae in hominibus snbsecuinntur, quieduid ligatur, solubile est -- Distrahuntur... matrimonia: alia quidem consentiente utraque parte... nov. 22 -- P. 3, 4.

⁶⁴⁶ Nov. 117. -- P. 10 a Nov. 134 -- P. 11.

⁶⁴⁷ Nov. 140. -- P. 1.

⁶⁴⁸ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. --Wien: Braumuller, 1863. --S. 105.

⁶⁴⁹ Розуміючий під незаконним розлученням -- розлучення, не узгоджене з правилами світського законодавства.

⁶⁵⁰ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 140.

⁶⁵¹ Див. це тлумачення в Чтениях общества любителей, духовного просвеще-ния. Август. Правила св. Василия Великого. -- C. 279.

⁶⁵² Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S.108.

⁶⁵³ Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. -- СПБ.: Тип. Фишера, 1851. -- Т. II. 223.

⁶⁵⁴ Оrigenis Соmmеntariorum in Маtthаеum. -- Раris, 1862. -- Т. III. -- Р. 648, 649.

⁶⁵⁵ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.112.

⁶⁵⁶ Памятники древней христианской письменности в русском переводе. Т. III. Соч. св. Иустина философа и мученика. -- СПБ., 1834. -- С. 115.

⁶⁵⁷ А саме цей канон говорить: «Si guis dixerit ecclesiam errare, cum docuit et docet, juxta evangelicam et apostolicam doctrinam propter adulterium conjugium matrimonii vinculum non posse dissolvi, anathema est». Тут, мабуть, мається на увазі вчення протестантів, піддаючи анафемі тих, хто робить закид західній церкві у помилці; навпаки, саме помилкове вчення залишається без подальшого визначення. Див.: Richter, Kirchenrecht, s. 844, прим. 10.

⁶⁵⁸ Це різне відношення до перелюбства чоловіка і дружини належить до числа споконвічних поглядів римлян це -- та «Lех durа», на котру жалується Плавт, і яка в перші часи римської історії доходила до визнання повної безкарності чоловіка за перелюбство. Тільки з часів Феодосія і остаточно з часів Юстиніана і перелюбство чоловіка стало для дружини приводом до розлучення. 1. 6, 34 D. 48,5.--1. 8.С.5, 17. Nоv. 117 c.9. §5. 101. Нижче ми побачимо, втім, що вказаний погляд на перелюбство не є особливість одного римського права.

⁶⁵⁹ Павлов А.С. Личные отношения супругов по греко-римскому праву // Ученые Записки Казанского Университета. Т.1. -- Казань, 1865. -- С. 96.

⁶⁶⁰ Там само. С. 98.

⁶⁶¹ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 578--583.

⁶⁶² Загоровский А.И. О разводе по русскому праву --Харьков, 1884. -- С. 91.

⁶⁶³ 9-е правило і 21 Василя Великого і 87-е Трулльського собору, див.: К. 1,-- л. 160 і наоб. 162 і наоб. 163 і 142.

⁶⁶⁴ К. II л., 41 наоб. і 42.

⁶⁶⁵ К. II, л. 123 і наоб.

⁶⁶⁶ К. II, л. 123 і наоб. Під словом «корнен» ймовірно‚ розуміється‚ урізання носа.

⁶⁶⁷ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -- С. 93.

⁶⁶⁸ Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. -- Zurich: Zurcher, 1885. -- S. 132, прим. Nov. 134, с. 10. -- Павлов А.С. вказ. вище ст. с. 99: «древні християни підкорялись цьому закону за власним переконанням в його справедливості. Так‚ Ерма забороняє не лише клірикам, але й мирянам тримати при собі своїх дружин, які винні в перелюбстві. Ту ж заборону знаходимо і в соборних правилах (Ельвірського собору)».

⁶⁶⁹ Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. -- Leip., 1873. -- S. 375, 376.

⁶⁷⁰ 8-е правило собору Неокесарійського (314 р.) Арх. Иоанна, т. 1, С. 364 -- 365.

⁶⁷¹ Аже от попа или от дьякона попадья сотворит прелюбы? Цоустив ю, рече, держати свой сан / Рус. Истор. Библиот., -- СПБ., 1880. -- Т. VI. 2. 82.

⁶⁷² Ці питання і відповіді поміщені в VI т. Рус. Истор. Библиот. під № 124. Пи-тання 38-е говорить: „а с попадьею кто падётся, а священнику свестно есть, без священьства есть".

⁶⁷³ Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S. 591 -- 592.

⁶⁷⁴ Стосовноно насильства Василь Великий у 49 прав. говорить: «растления, бы-вающие насилием, да не подвергаются обвинению» / Иоанн, II, 68. Правило це в нашій кормчій подано наступним трактуванням: 1) «девица нуждею растленна бывши, и жена срамоту приемши насилием некоего, неповинни суть». 1. л. 168. У Григорія Неокесарійського у 2 правилі сказано: «не тяжко и то, что пленённыя жёны растлены от варваров, наругавшихся над их телами.... Аще некая жена, жившая в совершенном целомудрии, и показавшая прежнее житие чистым и изъятым от всякого подозрения, ныне подверглась поруганию, по насилию и принуждению: то на сей случай глаголетъ закон: ничтоже сотворите отроковиц» / Арх. Иоанн, 1. 269. Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. --S. 590, 735, 736. Підтвердження цього правила ми знаходимо в канонічних відповідях митрополита Іоанна. В правилі 26 сказано: «понеже полонят жены иереем и паки возвращенье им будет, подобно поимати своим мужем и сим приобщатися и не отметатися держанья ради иноплеменник оскверненья» / Русск. Ист. Библиот. -- СПБ., 1880. -- Т. VI.

⁶⁷⁵ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.591.

⁶⁷⁶ Там само, 736.

⁶⁷⁷ Перелюбство, як один із найважливіших і в самій основі руйнуючих шлюб приводів до розлучення, визнавалось досить давно таким і в західній церкві, як це видно з числених соборних постанов, які стосуються впливу перелюбства на шлюб. Про таке значення перелюбства говорять постанови наступних соборів: арелатського (314 р.), нантського (658 р.), герфордського (673 р.), толедського (681 р.), у соборних постановах Боніфатія (IX ст.), фріульського (796 р.), римського при папі Євгенії II (826 р.), і собору в Воurges'e (1031 р.).

⁶⁷⁸ Так‚ у питаннях Кіріка та ін читаємо: «аже ли жена от мужа со иным, то муж не виноват, пуская ю».(92). Сюди ж відносяться і цитовані вище питання (82) Кіріка і (38) другого запитувача. -- У 1683 р. чоловік, після покарання дружини його батогом у приказному домі (за клопотанням чоловіка) за блудну справу, просить архієрея про розлучення через невірності дружини. Акты отн. до юрид. быта древней России. II, № 220.--Петрей відносно цього приводу до розлучення повідомляє таке: хто вчинить блуд із заміжньою і чоловік знову візьме її до себе, перелюбник повинен цілком задовольнить його грошима, ... якщо чоловік не візьме її (тобто дружини, яка порушила подружню вірність), то у неї стрижуть волосся, віддають до монастиря і роблять її черницею, а чоловік бере собі другу дружину, перелюбник же сплачує йому деяку кількість грошей». -- История о Великом Княжестве Московском: Пер. с нем. Шемякина. -- М:, 1867. -- С. 405.

⁶⁷⁹ Те саме розповідає і Олеарій про насильницький постриг. Див. його: По-дробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Пер-сию: Пер. с нем. П. Барсова. -- М., 1870. -- С. 214.

⁶⁸⁰ Владимирский-Буданов М.Ф. Там само -- C. 224.

⁶⁸¹ Русск. Истор. Библ. -- СПБ., 1880. -- Т. VI. 2. -- С. 58.

⁶⁸² Дубакин Д. Влияние христианства на семейный быт русского общества. -- СПБ., 1880. -- С. 63.

⁶⁸³ Олеарий. Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию: Пер. с нем. П. Барсова. -- М., 1870. -- С. 213: «За нарушение супружеской верности у русских смертью не наказывают, и они не называют нарушением этой верности, если женатый будет иметь сожительство с другой сторонней женщиной, а считают это просто любодейством; нарушителем же супружеской верности называют они того мужа, который от живой жены женится на другой».

⁶⁸⁴ Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа / Собрание сочинеий. Исторические монографии и исследования. -- СПБ., Стасюлевич, 1905. -- Кн. 8. -- Т. 19. -- С. 108.

⁶⁸⁵ Котляревский А.А. Древности юридического быта балтийских славян. -- Прага: Тип. Клауди. --1874. Ч. 1. -- С. 109.

⁶⁸⁶ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 147.

⁶⁸⁷ Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. -- Одесса: Тип. Зеленого. Вып. 1. 1882. -- С. 153, § 85. Вып. 2. 1883. -- С. 170, § 123.

⁶⁸⁸ Стоянов А.Н. Исторические аналогии и точки соприкосновения новых законодательств с древним правом. -- Харьков: 1883. -- С. 4.

⁶⁸⁹ Dеmоlombе. Соurs de Соdе Nароleоn. II, р. 472.

⁶⁹⁰ D. 48. 5. 13. §13, §3. С. 9. 9. 7.; Арм. Константин. Перевод ручной книги законов‚ или так называемого Шестикнижия‚ собранного отвсюду и сокращенного достопочтеным Номофилактом и судьею в Фессалонике Константином Арменопулом; при чем прилагается и ручная книга о браках, сочиненная Алексием Спаном. Части 1--2. -- СПБ.: Сенат.тип.‚ 1831. -- Ч. 1. -- С. 83.

⁶⁹¹ В церкві західній заручини мали аналогічне значення і навіть нерідко замі-няли церковне вінчання.

⁶⁹² Иоаннъ. Там же. II, 498. Корм. 1. л. 144.

⁶⁹³ Ще раніше подібний погляд на заручини викладений був в 11 правилі собору Анкірського.

⁶⁹⁴ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche.-- Wien: Braumuller, 1863. --S. 134, 734. Пор.: -- S. 387.

⁶⁹⁵ Пор.: Повторення закону, XXII, 13--21.

⁶⁹⁶ Славянская мифология, 82. (Див.: Дубакин Ю. Там же. -- С. 52).

⁶⁹⁷ Стоглав. Изд. Кожанчикова Д.Е. -- СПБ., 1863. -- С. 141, вопр. 24.

⁶⁹⁸ Смирнов И.Н. Очерк культурной истории южных славян. -- Казань: 1900. -- Вып. 2. Развитие общественных отношений. -- 1900. -- С. 17.

⁶⁹⁹ Вестник Европы. 1883. -- № 4. Пермяки. -- С. 556, 570.

⁷⁰⁰ Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. 3-е Изд. -- СПБ. 1884. -- С. 127.

⁷⁰¹ Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст.ст. -- СПБ., 1860. -- С. 172. Цей звичай зберігався і в подальшому. Див.: Терещенко А.В. Быт русского народа. Ч. 1--7. -- СПБ., 1848. -- Ч. 2, -- с. 114, 115.

⁷⁰² Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII ст. -- СПБ., 1860. -- С. 111.

⁷⁰³ Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. - Wien: Braumuller, 1863. - S. 737-739.

⁷⁰⁴ Див.: Горчаков М. О тайне супружества. -- СПБ., 1880.-- С. 308, прим. 2.

⁷⁰⁵ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884. -С. 113.

⁷⁰⁶ Там само. С. 114.

⁷⁰⁷ Там само. С. 115.

⁷⁰⁸ Sine justa et probabili causa foris scilicet pernoctantem. 1. 8, § 3. С. V. 17. Майже те саме і в Nov. 22. C. ХV. § 2: ...citra rationabilem causam foris pernoctantem.

⁷⁰⁹ Див. канонічні відповіді митр. Іоанна 24. Рус. Ист. Библ. т. VI. 1. Можна б засумніватися -- чи не говорить тут митрополит про грецький звичай, але по-дібна ж поведінка монахів у пізніші часи, від яких збереглися чисто руські свідоцтва, переконує в тому, що такі звичаї і нам не були чужі.

⁷¹⁰ Костомаров Н.М. Там само. -- С. 198, Соловьев С.М. Там само -- Т. XII, с. 110.

⁷¹¹ Тут зв'язок розуміється із заміжньою жінкою, тому що зв'язок з незаміж-ньою буде перелюбством у прямому розумінні, а не одним лише фактом, що межує з перелюбством. Пор.: Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. -- Zurich: Zurcher, 1885. --S. 233.

⁷¹² Тут сказано більше, ніж в першоджерелі, де стоїть одне слово: сulраtus. Nov. 117. с. 9, § 5.

⁷¹³ Слід зазначити у: Неволин К.А. История Российских Гражданских Законов Т. 3. -- СПБ., 1857.-- С. 244, зроблено неточний переклад першої частини цієї постанови. Там сказано: «Если муж в том же доме, в котором живет с женою будет найден в непозволительной связи с другой женщиной». Між тим у вказаному вище місці 117 Nоv. сказано: Si guis in ea domo, in gua сum suа соnjugе соmmаnеt, еt. соntеmmеns еаm, сum аlia invеniatur in еа dоmо mаnеns. Підкреслені слова показують, що мова йде не про поодинокий факт, як можна вивести з перекладу Неволіна К. а про злягання взагалі зі сторонньою жінкою в спільній подружній квартирі. Відомо, що це правило перейшло до французького кодексу, де йому і надається розуміння, яке міститься в 117 Nоv.: Lа fеmmе роurа dеmаnlеr lе divоrсе роur саusе d'аdultere de son mari, lorsgu'il aura tenu sa соncubine dans la maison commune». (Агt. 230).

⁷¹⁴ Шашков С.С. Очерк истори русской женщины. -- СПБ.‚ 1872. -- С. 163.

⁷¹⁵ Практика східної церкви, слідуючи словам Апостола Павла, який запрошує відкинути справи темряви і обрядитися в зброю світла і не віддаватися ні пристрасті, ні розпусті (Римл. XIII. 12, 13. Пор. 1, 26, 27), шляхом аналогіч-ного трактування означеного вище § 117 Nov. прийшла до можливості допустити‚ що разлучення внаслідок спокуси чоловіка на протиприроднє задоволення статевої потреби. Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S.748, 749. Наші джерела про цей привід не згадують.

⁷¹⁶ Точний переклад Nоv.117, с, 9, § 4. Звідти ж запозичена і не зовсім точна постанова Нов. Запов. гр, 13, гл. 4, л. 42: «а не глаголавъ на ню мужъ о прелюбодеянии, не обличетъ же, нипокажетъ знамения».

⁷¹⁷ Неволин К.А. Полн. собр. соч. -- СПБ., 1857. -- Т. ІІІ. -- С. 78, 79.

⁷¹⁸ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков, 1884 . -- С. 125.

⁷¹⁹ Иоанн. Там само. II, 463 -- 469. Кормч. Там же. 1 л. 140.

⁷²⁰ Те саме повторено і у Нов. 3апов. Юстиніана, гл. 44, гр. 13, гл. 4. І, л. 41. -- стосовно дружини в короткій редакції, а стосовно чоловіка в такій ссамій, як і в Градському Законі. Статті Градського Закону запозичені буквально із Nоv. 117 с. 8. § 1 і с. 9. §1

⁷²¹ Азаревич Д. Русский брак / Журнал гражданского и уголовного права. 1880. Кн. 5. -- С. 86.

⁷²² Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 108.

⁷²³ Полное Собрание Законов Российской империи. -- № 562. -- 1673.

⁷²⁴ «Которые помещики и вотчинники за воровство...сосланы в ссылку с жёна-ми и с детьми». № 702, п. 6. 1677 г. «Воров.... ссылать в Сибирь на пашню с жёнами и с детьми». № 773. 1679 г. «Которые воры объявятся в первой или в дву татьбах... ссылать их в Сибирь с жёнами и с детьми». № 8 46.1680 г. і див. № 1266. 1687 г.

⁷²⁵ Див.: Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 103; Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 2. -- Ярославль и К.: -- 1890. -- С. 30, прим. 7; Владимирский-Буданов М.Ф. Исторический очерк займа по русскому праву до конца XIII века. -- Киев, 1875. -- С. 50.

⁷²⁶ Полное Собрание Законов Российской империи -- № 1285 -- 1688 г.

⁷²⁷ В одній із справ XVII ст. ми знаходимо наступну вказівку на законодавчу практику у питаннях цього роду: «по указу Великих Государей: которые люди за воровство доведутся ссылки мужеска пола и тех воров посылают с женами их а за женино воровство мужей въ ссылку не ссылают». Полное Собрание Законов Российской империи -- № 1266 -- 1687г.

⁷²⁸ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. -- С. 155.

⁷²⁹ Краткая редакция Нов. Запов. Юстиниана царя--«безъ пакости же разрушается бракъ, аще мужъ въ три лета. не возможетъ быти съ женою»-- гл. 44, гр. 13, гл. 4, л. 42 на об.

⁷³⁰ 31 прав. Вас. Вел.--Иоанн. Там само. II, 55. Кормчая. Там само. 1, л. 165.

⁷³¹ 46 прав. Вас. Вел.-- Иоанн II. Там само. II. 64. К. 1, л. 107.

⁷³² Иоанн. Там же. II, 492. Кормчая. Там само. 1, л. 142; Це правило було правилом і західної церкви: на соборі в Руані, у 17 к. було постановлено: дружина чоловіка, який відлучився, не може вступити в шлюб до смерті його. Неfelе. Ibid. Т. IV. -S. 825.

⁷³³ Иоанн. Там самое. II, 57. К. 1, л. 165 и на об. 93 прав. Трулльского собора --1. с. Те ж і в 9-му правилі Василя Великого «жена оставившая мужа своего, есть прелюбодейка, аще перешла к другому мужу «, Иоанн. Там же. II, 27, 28. К. 1, 160.

⁷³⁴ В 11 гл. 117 Nov, тобто в першоджерелі.

⁷³⁵ На цей порядок розслідування про смерть безвісно відсутнього солдата вказує і Арістін, тлумачення якого наведене в кормчій під 36 прав. Василя Великого.

⁷³⁶ Констянтин Великий дозволяв розлучення дружині солдата після 4-річного очікування 1. 7. С. V. 17. Юстиніан в 22 Nov. с. 14, знаходячи цю постанову «святійшого» Констянтина «незрілою», продовжив термін до 10 років, зобов'язавши дружину неодмінно, перш ніж вступити до шлюбу, доводити про це до відома начальства чоловіка. Ця постанова була змінена Юстиніаном в 117 Nov. так, як викладено в тексті.

⁷³⁷ Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. -- СПБ., 1905. 4-е изд. -- С. 349.

⁷³⁸ Кормча. Там само. в гл. 44, II, л. 42, і у гл. 48. Зак. град. гр. II, гл. 3 л. 71.

⁷³⁹ Ці постанови, як і вище викладені, запозичені із Візантії, а що стосується уривків із Закону Градського, то вони майже дослівно взяті із гл. 7. Нов. 22 Юстиниана. Пор.: Nоv. 117, с. XII.

⁷⁴⁰ «Разлучается муж от жены своей.... аще в недуг прокажен впадёт. Паки же разлучается жена от мужа своего.... аще в недуг прокажен впадает», К. II, л. 53 на об.

⁷⁴¹ «Разлучается и жена от мужа сея ради вины.... аще вреден есть». К. ІІ. 124.

⁷⁴² Иоанн. Див.: Варсануфий Великий и Иоанн (Преподобных отцов Варсануфия Великого и Иоанна) руководство к духовной жизни в ответах на вопрошения учеников. -- СПБ., 1905. 4-е изд. -- С. 346. Закон Мойсеїв повністю виганяв уражених із суспільства громадського.

⁷⁴³ Zhisman Jos. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. -- Wien: Braumuller, 1863. -- S. 772,773.

⁷⁴⁴ «Якщо уражений дозволить своїй дружині вийти за іншого, то вона може це зробити. Те само(зрозуміло) і стосовно чоловіка ураженої дружини». Кан. 19. Неfеle K. J. von.: Vide: Lehrbuch der Kirchengeschichte. Auf Grund der akademischen Verlesungen von K.J. von Hefele. -- Freiburg im Breisgau. 1902. S. 556.

⁷⁴⁵ Голубинский Е. История русской церкви. Т. 1--2. -- М., 1890 -- 1900. --1890. Т.1. -- С. 540.

⁷⁴⁶ Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. -- К., 1881. -- С. 520.

⁷⁴⁷ Жмакин П. Митрополит Даниил и его сочинения. Чтения в обществе истории и древностей. -- К., 1881. -- С. 524.

⁷⁴⁸ Полное собранье постановлений по ведомству православного исповедания. -- СПБ., -- 1878. -- Т. 3.

⁷⁴⁹ Всі ці постанови відповідають: Nоv. 22, с. 5 і особ. Nov. 117, с. 10 і 12 і Nоv. 123, с. 40. /Digesta Justiniani A. Recognoverunt et ediderunt P. Bonfante. Libri І-ХХVІІІ. - Mediolant, 1908. 696 c.

⁷⁵⁰ Аристов Н.Я. Невольное и неохотное пострижение в монашество у наших предков до начала ХVІІ в. Див.: Древняя и новая Россия. 1878. -- Т. ІІ. -- С. 70.

⁷⁵¹ Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. -- Казань: Университет, 1869. - С. 144.

⁷⁵² Див: Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и XVII столетиях и старинные земские соборы. /Собрание сочинений . Исторические монографии и исследования. -- СПБ.: Стасюлевич, 1905. -- Кн. 8. Т. 19. -- С. 106.

⁷⁵³ Так за законами Ману, чоловік мав право відкинути безплідну протягом 8 років дружину. Він міг, втім, при небажанні розлучитися з нею взяти «поміч-ницю». Glasson E. Le manage civil et le divorce 2 ed., -- Paris. 1880. p. 142; Tissot G. Le manage, la separation et le divorce. -- Paris, 1868. -- p. 35.

⁷⁵⁴ Русск. Истор. Библиот. т. VI, 1130 -- 1158гг. -- СПБ., 1880. -- С. 92.

⁷⁵⁵ Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII., 1585. -- С. 868.

⁷⁵⁶ Дубакин Д. Там само. С. 65.

⁷⁵⁷ Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории литовско-русского права. -- Вып. 2. К., 1890. С. 225.

⁷⁵⁸ Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII. 1585. -- С. 368.

⁷⁵⁹ Ману, ІХ 196.

⁷⁶⁰ Там само‚ ІХ 196, 197.

⁷⁶¹ Там само‚ ІХ, 198.

⁷⁶² Там само‚ VІІІ, 416.

⁷⁶³ Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. -- М., 1973. -- С. 46.

⁷⁶⁴ Ману, ІХ, 3.

⁷⁶⁵ Там само‚ ІХ, 135, 136.

⁷⁶⁶ Там само‚ ІХ, 77.

⁷⁶⁷ Там само‚ ІХ, 200.

⁷⁶⁸ Там само‚ ІХ, 192

⁷⁶⁹ Там само‚ V, 148, ІХ, 3.

⁷⁷⁰ Там само‚ V, 147.

⁷⁷¹ Там само‚ ІХ, 3; V, 148.

⁷⁷² Там само‚ ІХ, 15; VІІІ, 77.

⁷⁷³ Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. -- Юрьев, 1910. -- С. 65.

⁷⁷⁴ Ману, V, 150.

⁷⁷⁵ Там само‚ V, 151.

⁷⁷⁶ Там само‚ V, 154.

⁷⁷⁷ Там само‚ ІХ, 74, 85, 95.

⁷⁷⁸ Там само‚ ІХ, 10, 11.

⁷⁷⁹ Там само‚ ІХ, 12.

⁷⁸⁰ Там само‚ ІХ, 77--82.

⁷⁸¹ Там само‚ ІХ, 77.

⁷⁸² Там само‚ ІХ, 78.

⁷⁸³ Там само‚ ІХ, 79.

⁷⁸⁴ Там само‚ ІХ, 80.

⁷⁸⁵ Там само‚ ІХ, 81.

⁷⁸⁶ Там само‚ ІХ, 82.

⁷⁸⁷ Там само‚ ІХ, 83.

⁷⁸⁸ Мэн Г.С. Древнейшая история учреждений: Пер. с англ. Нахимова А. П.-- СПБ.‚ 1876. -- С. 258.

⁷⁸⁹ Там само. -- С. 259.

⁷⁹⁰ Там само. -- С. 257.

⁷⁹¹ Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. -- Киев, 1885.-- С. 18.

⁷⁹² Там само. -- С. 19.

⁷⁹³ Із цих форм шлюбу перші 4 суть шлюби благословенні, а 4 інших -- нещасні. До цих нещасних належить і шлюб, укладений на власний вибір. Одна форма відрізняється від іншої тим, що при першій батько дає своїй дочці тільки одне плаття, при останній же розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Аsurа тим, що наречений дає батькові нареченої дві корови, при останній же -- ще що небудь.

⁷⁹⁴ Цим також пояснюється різне визначення числа каст, які ми вже зустрі-чаємо у греків.

⁷⁹⁵ Три вищі касти носять пояс або шнур, Zenar, який у кожної касти різний і так оскільки це опоясування шнурком вважається другим народженням, то воно у Ману називається подвійнонародженням. Втім, в індийському епосі таку назву носять тільки брахмани.

⁷⁹⁶ Ramajan 1. С. 216.

⁷⁹⁷ Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. -- Киев, 1885.-- С. 21.

⁷⁹⁸ На цьому, здається, заснований також суворий обов'язок батька не видава-ти заміж своїх дочок, які, як описується в епізоді Nala, поеми Маhabharata --повинні самі шукати собі чоловіка по досягненні 21-літнього віку.

⁷⁹⁹ У древньоєврейському праві дочка не успадковувала, однак, при братах, як це було встановлено законами Хаммурапі (Числа, XXVII 8; Кетуб., [11, 7]). Однак‚ за відсутністю братів, дочки могли отримати у спадок і нерухомість (Числа, XXVII 8; Бава-Батра, [10, 7]).

⁸⁰⁰ Кетуб., УШ 6; Баба-Батра, IX 9.

⁸⁰¹ Там само‚ VI 2. 5; [6, 7].

⁸⁰² Там само‚ VI 3. 4.

⁸⁰³ Там само‚ VI 5. Пор. Кетуб., [6, 4]. Сироті також давали придане у розмірі не менше 50 зузь (Кетуб., VI 5).

⁸⁰⁴ Там само‚ VI 5; [6, 7].

⁸⁰⁵ Там само‚ VI 7.

⁸⁰⁶ Там само‚ IX 1; [9,2].

⁸⁰⁷ Там само‚ [5, 1]. Ср.V 9.

⁸⁰⁸ Там само‚ VI 2-4; [6, 5. 6]. Див. також V, 1.

⁸⁰⁹ Див.: Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. - СПБ., 1903. - Т. 3 С. 177.

⁸¹⁰ У Талмуді знаходиться також вказівка на весільні подарунки (сивлонот) нареченого нареченій (Киддуш., II 6 [4, 4]).

⁸¹¹ Кетуб., УШ 1. Тосефта, Кетуб., [8,1]: «наші вчителі повернулись і зібрали голоси з питання про майно, яке дісталось їй до ніссуїнъ і котрі вона продала чи подарувала після ніссуїнъ: її продаж недійсний». -- Слова, які позначені у нас в даному тексті (Кетуб., УШ 1) такими дужками : [ ], дані в пояснення тексту і взяті нами із приміток Переферковича Н.

⁸¹² Кетуб., IX 1; [9, 2].

⁸¹³ Там само‚ УШ 2. Тосефта, Кету б. [1, 1]: « ... що це майно, про яке чоловік не знає? -- якщо вона живе тут, а їй дісталось майно в заморській країні».

⁸¹⁴ Там само‚ УШ 6.

⁸¹⁵ Иевам. ХШ 1. 2.

⁸¹⁶ Там само. ХШ 4 [13, 3].

⁸¹⁷ Кетуб [1, 5]. Суворість покарання зрозуміла. Сім'я дружини зацікавлена в її незайманості. 400 зузь дорівнюють двом кетубам.

⁸¹⁸ Там само‚ [7, 4]. А якщо дружина дає такий обіт, то вона повинна піти без кетуби, тому що вона доставляє йому погане ім'я перед сусідами. Чоловік зобов'язаний також розлучитись з дружиною і дати їй кетубу, якщо він дав обіт, щоб вона не їла плодів, не наряджалась, не ходила до батьківського дому (Кетуб., VII 2--4).

⁸¹⁹ Там само‚ IV 4; [5, 1]. Пор.: Вихід‚ XXI, 10.

⁸²⁰ Там само‚ V 8. 9 [5, 8].

⁸²¹ Там само‚ [10, 2]; ХП, 1.

⁸²² Там само‚ V 5 [5, 4].

⁸²³ Там само‚ V 7 [5, 7]. Талмуд встановлює навіть терміни подружнього спілкування (Кетуб., V 6); відмова чоловіка своїй дружині в подружньому спілкуванні шляхом обіту, на думку школи Шаммая, припустима тільки на два тижні (Кетуб., V 6).

⁸²⁴ Там само‚ УП 6.

⁸²⁵ Там само‚ [7, 6].

⁸²⁶ Там само‚ УП 10 [7, II].

⁸²⁷ Там само‚ ХШ 10. 11; (13, 2).

⁸²⁸ Там само‚ IV 8.

⁸²⁹ Там само‚ IV 8 [4, 5].

⁸³⁰ Там само‚ [4, 6].

⁸³¹ Там само‚ IV 10. 14. Ср. IV 12.

⁸³² Там само‚ ХП 3 ср. [12, 3].

⁸³³ Там само‚ [11, 5].

⁸³⁴ Там само‚ IV 12.

⁸³⁵ Там само‚ IV 12.

⁸³⁶ Там само‚ IX 4 ср. [9, 3].

⁸³⁷ Там само‚ IX 6 ср. [9, 3].

⁸³⁸ Там само‚ IX 6: «Якщо вона (вдова) від могили (похорону) чоловіка свого відправилась в дім батька свого чи повернулась в дім свого свекра, не ставши опікуншою, то спадкоємці не вправі вимагати від неї присяги, а якщо вона стала опікуншою, то вони можуть вимагати від неї присяги на майбутнє, але не на минуле» /Талмуд: Критический перевод Н. Переферковича. -- СПБ., 1903. -- Т. 3. -- C. 158 пояснює в примітці: «це так звана «присяга судова». Її дає обвинувачувач у присутності суддів, щоб очиститися від звинувачування в привласненні чужого». «Майбутнє» і «минуле» береться тут по відношенню до моменту смерті її чоловіка: «майбутнє», це час після смерті його, а «минуле»-- час до смерті». Таким чином, на протилежність Руській Правді (опіка дається перед людьми) і за законами Хаммурапі (опіка дається суддею), в Талмуді очищювальна присяга є гарантією збереження опікуваного майна. -- Про опіку над особистістю сироти див. Кетуб [II, 4].

⁸³⁹ Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. -- СПБ., 1903. -- Т. 3. -- C. 177. За вказівкою Переферковича Н. від сучасної кетуби нічим не відрізняється текст кетуби, який знаходиться в рукописі Cod. Halberstamm № 15 (тепер в Montefiore в Лондоні). Ця кетуба відноситься до ХІІІ чи XIV ст. і опублікована Далманом в його: Dahlmann P. Аramaische Diаlеktproben. -- Leipzig, 1896. А рівно нічим не відрізняється від початку ХХ століття кетуби текст, що наводиться в Махзор Витри, с. 791. Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. -- Ч. 1‚ с. 108‚ 109 дає текст кетуби по Мишні, а також текст найбільш стародавньої із знайдених (в Каїрі в 90 роках) кетуб, що відноситься до XI ст.

⁸⁴⁰ Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. -- Т. 3. -- С. 178, прим. 1.

⁸⁴¹ Цей зговірний запис надруковано в «Акты, относящ. до юридич. Быта». СПб. 1884 т. III. 336, 1. Наведений також в хрестоматії Владимирського-Буданова М.Ф. Вып. II - С. 228. Пор.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному -- СПб.‚ 1879. -- С. 274.

⁸⁴² Майно, що збереглося чи у протилежному випадку, можливо, вартість майна, внесеного кожною стороною; особливо це слід сказати про худобу, оскільки внесена до запису худоба могла бути заміщена з плином часу іншою худобою.

Точність, з якою перераховується майно, що приноситься дружиною, поясню-ється, на нашу думку, не лише тим, що всякий договір повинен бути точний і ясний за своїм змістом і особливо в тих чи інших перерахуваннях, але -- і не-обхідністю повернення цього майна дружині або її кровним родичам у випад-ку її бездітної смерті. Див., напр., змовний запис від 11 грудня 1702 р., в яко-му сказано: «а дочери моей в животе не станет, а детей не останетца, и о тех вышеописанных люцких дочерях и о бобылских сестрах мне Андрею и жене моей и детям бить челом великому государю волно (Акты, относ. до юридич. быта. -- СПБ.‚ 1884. -- Т. III.‚ № 336, VII)». Пор. також змовну на весілля і прийом зятя в дім від 11 квітня 1692 р., де сказано: «а буде судом Божиим мне Петру смерть случитца и до срочных лет не доживу, а отроду у меня Петра не останетца, ино отдать те мои денги полтора рубля по мне Петре на крылась в сорокоуст, а шубняк отдать матери моей (Акты 1. с. № 337)». Пор. ще: Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд. доп. -- СПБ.‚ 1903. -- С. 467.

⁸⁴³ Див.: Узаконения митр. Филарета 1627--1628 г. / Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1 -- 3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 207 .

⁸⁴⁴ Уложение (XVII, 5) постановляє ділити куплену вотчину між дружиною і дітьми від усіх раніше померлих дружин за рівним жеребом: «купленная вотчина дати жене и детем его всем, разделя по жеребьямъ, по скольку на жеребей достанется». Правда, це обмеження права власності дружини на куплену вотчину робиться на той випадок, якщо померлий не мав вислужених вотчин, маєтків, і, вочевидь, переслідує державний інтерес. Тим не менше, Уложення в іншому випадку прямо заперечує за дружиною право власності на куплену вотчину, відписану в духовному заповіті бездітній дружині, якщо тільки вона піде заміж; отже, Уложення встановлює в цьому випадку лише довічне і умовне користування відписаною їй купленою вотчиною (Улож. XVII, 7‚ пор.: Улож. XVII, 6). Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е изд. с доп. -- К.‚ 1905. -- С. 466 і наст., не відзначає цих змін, внесених Уложенням в старий порядок про куплені вотчини. Правда, Владимирський-Буданов посилається на Улож. XVII, 2, але цей порядок старий, встановлений Філаретом. У цій же статті 2-ій XVII глави Уложення ясно сказано: «Анын, государь, царь и великий князь Алексей Михайлович всея Руси указал, и бояре приговорили: . . . і далі слідують ст. 5 і 7, котрі змінюють постанову ст. 2.

⁸⁴⁵ С. 3. № 634 (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд. с доп. -- К., 1905. -- С.466) Див. також П. С. 3. № 675 закон ц. Феодора Алексеевича 1679: а жене умершего до тое вотчины (разумеется купленной) дела нет» (Владимирский-Буданов М.Ф.‚ Там само. -- С. 469).

⁸⁴⁶ Пор. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. --СПБ.‚ 1857. -- С. 106, 123‚ 219. Див.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному. -- СПб.‚ 1879. С. 287.

⁸⁴⁷ П.С.З. № 3013 и № 5717 (Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -- СПБ.‚ 1857.-- С. 120; пор. Указ. 1714 г. марта 23.

⁸⁴⁸ Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч. 1. -СПБ.‚ 1857. - С. 92 ‚ 105.

⁸⁴⁹ Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1 -- 3. -- СПб., 1871--1896. -- Ч. 2. С. 134.; Кавелин К.Д. Очерк юридических отношений, возникающих из семейного союза. СПб., 1884. -- С. 56 -- говорить про те, що початок роздільності проведено у нас подібно до східних законодавств «з більшою послідовністю». Правда, не зовсім ясно, чи повинна ця послідовність бути віднесена у Кавеліна К.Д. до всієї руської історії чи тільки до її останнього періоду. На користь теорії роздільності майна з найдревніших часів висловився Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше / Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московском университете, 1868. Кн. II. -- С. 12); див. протилежну думку: Пергамент О.Я.. К вопросу об имущественных отношениях супругов / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894. -- № II. -- С. 3.

⁸⁵⁰ Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е изд. доп., -- СПБ., 1903. -- С. 464 ; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 4-е с доп. -- К., 1905. - С. 459.

⁸⁵¹ Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. Изд. 3-е. К., 1900.- С. 462. Втім, і Владимирський-Буданов М.Ф. визнає, «что уже и в московскую эпоху оба супруга могли обладать и имуществами, принадлежавшими каждому из них в раздельности; таковы из имуществ мужа родовые его вотчины и жалованные; из имуществ жены: вотчины, доставшиеся ей по наследству от родственников во время существования брака, вотчины, полученные ею в виде дара, если дарственная совершена на её имя (с. 469)». Ми бачимо, таким чином, що «панування» системи спільності майна не було вже таким пануванням насправді, бо багато нерухомості, ця головна частина майна, підпорядковувалась системі роздільності.

⁸⁵² Про вплив візантійських джерел права на систему майнових відносин у нас у найдревнішу епоху права див.: Пергамент О. Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894. -- № 11. -- С. 25.

⁸⁵³ Сергеевич В. Лекции и исследования. -- СПБ., 1903. -- С. 469.

⁸⁵⁴ Там само. -- С. 931.

⁸⁵⁵ Так, наприклад, Пергамент О. Я. На його думку, в древності переважала над Прохіроном (принцип -- система роздільності) Еклога (її принцип -- система спільності). Початки ж Еклоги, на думку О. Пергамента, стояли ближче до основних положень звичаєвого права словянства, ніж початки Прохірону. Цей свій висновок Пергамент О. Я. обгрунтовує на порівнянні Еклоги зі статтями Руської Правди і Псковської судної грамоти. Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву / Журнал Министерства народного просвещения. -- 1894 -- № 11. -- С. 20.

⁸⁵⁶ Пануюча у 1910 році в руському праві система роздільності, вочевидь, су-перечить ідеї шлюбу, як повного єднання всього життя подружжя. У нас прийнято захищати цю систему тим, що вона забезпечує краще, ніж інші системи, особисте становище дружини в сім'ї чоловіка.

⁸⁵⁷ Див.: Чтения в Императорском Обществе Истории и Древностей Россий-ских при Московском Университете. Заседание 26 января 1846 г. Отд. 3. с. 3 -- 4.

⁸⁵⁸ Кошихин (Котошихин) Г. О России в царствование Алексея Михайловича. Изд. 3-е. 1884. -- С. 178.

⁸⁵⁹ Там само. С. 177.

⁸⁶⁰ Поседення в монастир і заборона протягом семи років одружуватися.

⁸⁶¹ Розділення «животов» пополам.

⁸⁶² Указная книга ведом. казначеев (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 11): „А духовный суд: которая жена у мужа умрёт, а напишет в духовной мужа своего в приказчики: и тому мужу в приказчиках не быти, а та духовная не в духовную, потому что жена в его воле, что ей велит писати, то она и пишет (указ царя и велик, князя Ив. Васил. лета 7064 [1556] г. августа в 21 день)». Владимирский-Буданов зауважує від себе (1. с. стр. 11 прим. 40), що «этот закон лишь констатирует бытовые отношения, вовсе не говоря, законны ли они или нет». Правильність думки про те, що мова йде в даному указі про фактичне, а не юридичне відношення, підтверджується указом, який вийшов через п'ять років поготів, про те, що заповіти, в яких поряд з чоловіками призначені душеприказчиками і родичі дружини-заповідачки, повинні вважатися дійсними. «А у иныя духовныя мужи у жен в приказе бывают, да с ними жен их племя в приказе имаются, и тем духовным верити ж. А в которых духовных муж у жены в приказе пишется один, а сторонных людей с ним в той духовной не будет, и тем духовным не верити (ук. лета 7069 (15611) марта в 14 день)»; див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С.28. Зрозуміло, що мова йде тільки про можливість насильства з боку чоловіка над останньою волею дружини. Навпаки, право дружини складати заповіт визнається указом 1561 р., і цим самим відкидається думка про владу чоловіка, як правовий інститут поглинання особистості дружини.

⁸⁶³ Пор.: Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. 1--3. -- Ярославль и К.‚ 1890. -- Вып. 3. -- С. 11. прим. 40.

⁸⁶⁴ Орович Я. Женщина в праве. 3-е изд. -- СПБ., [Б.г.] -- С. 65.

⁸⁶⁵ «Да будут жены домодержцы . . . да покоряются во всем своим мужам, и мужи до любят жёны свои, и жены да послушают во всем мужей своих, яко раб господина . . . Не мози, сыну, возвести главы женския выше мужни, али то Христу наругаешься. Того ради не подобает жены звати госпожою, но и лепо жене мужа звати господином» (Див.: Орович Я. Там само. -- С. 66).

⁸⁶⁶ Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. -- Харьков‚ 1884. -- С. 121, 122, 123, 127, 280.

⁸⁶⁷ Орович Я. Женщина в праве. 3-е.Изд. -- СПБ., [Б.г.] -- С. 61.

⁸⁶⁸ Твір цей носить назву: «Le Songe de Verger» (vers 1516) Liv. 1, ch.147. Див. також: Жид П. Гражданское положение женщины с древнейших времён: Пер. с франц. под ред. и с предисл. Ю. Гамбарова. -- М., 1902 . С. 445.

⁸⁶⁹ Дозволимо собі майже дослівно навести замітку із однієї газети за 1908 р. під заголовком: «Бабьи стоны». Около Михайловского монастыря в Киеве. Праздник 800-летия и потому -- тучи народа. Но почти все киевские -- мест-ные. Среди белых лиц горожан только маленькие кучки крестьян. Тёмные, почти черные от солнца и нужды лица. Измученные аскетически строгие лица старух с впалыми Нестеровскими глазами. Пожалуй, в толпе только эти и мо-лятся: они ждут «чуда», потому что больше им ждать нечего. В уголку лежит под платком женщина, по-видимому, в падучей. -- Что она ? -- «Муж підпа-лив . . . Да вона со страху бильш . . . Попритчилась». Говорят по малорусски, но я не буду передавать особенности чужого для меня говора . . . -- Как под-палил ? -- А так . . . Разозорничался. Немного пьян и стал учить. Разжёг огонь. Привязал и стал жечь. С той поры с ней и «сделалось». Может исцелит велико-мученица Варвара . ..» -- А муж? В тюрьме, что ли? -- Ни; дома. Что ему? Кто станет путаться? Его дело «чоловичье» (Чоловик--муж).--В одном селе мужик привязывает жену к веревке церковного колокола и бьёт, чтобы «под звон» вышло. -- Смотрите, добрые люди! Он был пьян, -- но, очевидно, в основе этой дикости лежит мировоззрение всех его трезвых соседей. «Право бить» -- его священное, религиозное право. Мужик был даже уверен, что его батюшка поддержит.-- Що стосується літератури з питання про становище заміжньої жінки в древньому руському цивільному праві, то див. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Ч.1. -- СПБ., 1857; Алексеев К. Об отношениях супругов по имуществу в древней России и Польше: Чтения в Импер. Общ. Истории и Древностей Российских при Московск. Унив., 1868 г., кн. II; Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч. 1--3. -- СПБ., 1871--1896. Ч.2; Мейер Д.И. Русское гражданское право. -- СПБ., 1902; Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву семейному и наследственному. -- СПБ., 1877; Пергамент О.Я. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву (Ж. М. Н. Пр. 1894 -- № 11); Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд.‚ доп.,-- СПБ., 1903; Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е Изд.‚ доп. -- Киев, 1905. Обидва останніх автори дають також перелік літератури (див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Там само. -- С. 420; Сергеевич В. Там само. -- С. 443.) Див.: Також: Повориннский А.Ф. Систематический указатель русской литературы по гражданскому праву.-- СПБ.‚ 1904. -- С. 222.