Характер жінки за часів короля Георга III у романі Джейн Остін "Аргументи розуму"

У романах письменниці невластно-пряма мова, новаторська за своєю структурою і функцією, виражає: I) мову дійової особи, що реально прозвучала, у поєднанні з його думками; 2) вислови і переживання одного персонажа у взаємодії із словами і думками іншого, 3) реакцію дійової особи на речі, що не висловлені, а такі, що маються на увазі, 4) розгорнений діалог.

Драматизація оповідання, відсутність деталізованого опису і невловиме злиття мови оповідача з мовою персонажів за допомогою невластно-прямої мови не означають, проте, що Джейн Остін дотримується принципу безособового, неупередженого, як би, «безавторського» мистецтва [40 - c. 425]. На кожній сторінці своїх романів письменниця прагне передати нам своє відношення до того, що зображається, своє світобачення. Образ автора, вирішальний і об'єднуючий початок у всіх творах Остін, виразно відчувається читачем. Невимушено і ненав'язливо романістка висловлює свої думки про людей і життя, не докучаючи читачеві моралями.

Сприйняття образу оповідача і його поглядів на речі в романах Остін визначається як прямим викладом авторських оцінок, що рідко зустрічається, так і різними непрямими проявами - ледве помітним акцентуванням тону, загальним ефектом внутрішньоструктурного зв'язку, а також зображенням подій в специфічному забарвленні суб'єктивного бачення одного з персонажів. Таке зображення, що отримало пізню назву «Точки зору оповідача» (narrative point of view), вперше в англійській прозі багатобічно розробляється Остін і стає важливим стилістичним прийомом в її художній системі.

Як підсумок можна сказати, що наявність підтексту, психологізм, за якістю близький до художнього психологізму ХХ ст., споріднюють письменницю з літераторами ХХ ст.

Іронія є одним з видів комічного, яка поряд із гумором та сатирою є вираженням певної ідейно-стилістичної оцінки. Тлумачення іронії як стилістичного прийому та ідейно-емоційної оцінки свідчать, що, з одного боку, іронія є стилістичним засобом, який виражає насмішку або лукавство, з іншого - це вид комічного (гумор з сатирою), ідейно-емоційна оцінка, прообразом якої слугує стилістична іронія [17 - c. 52].

Щодо стилістичних засобів створення іронічного ефекту в англійській мові, то серед найчастотніших виділяють такі: 1) порівняння (співставлення різних предметів або їх якостей); 2) зевгма (вживання паралельних конструкцій з різними значеннями; одночасне відтворення обох значень однієї полісемантичної одиниці в одному контексті) [34 - c. 92]. Цей засіб сприяє імплікації іронічного змісту; 3) оксиморон (різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створоюючи ефект смислового парадоксу) і т.ін. Оксиморон як один з засобів вираження прихованої насмішки має іронічне забарвлення, розкриваючи при цьому людські недоліки, висміює слабкості та манеру поведінки [1 - c. 299].

Серед інших стилістичних засобів створення тексту з іронічним ефектом філологи наводять: гру слів, використання метафор, гіперболу, персоніфікацію і т.ін. Проте найбільш вживаним стилістичним прийомом створення іронічного ефекту визнано каламбур. Каламбур - стилістичний прийом, що базується на лінгвістичній двозначності (полісемії, омонімії чи фонетичній подібності) для досягнення іронічного ефекту [2 - c. 62]. Застосовуючи такий прийом, мовець насправді намагається переконати слухача побачити не очевидне значення, а приховане.

Іншим стилістичним засобом вираження іронії є парадокс, тобто висловлювання або судження, що розходиться з загальноприйнятою традиційною думкою. Використання цього лінгвістичного феномену досить популярне серед англійських авторів, наприклад: Оскар Уайльд, Бернард Шоу, Льюїс Керролл, Гілберт Честертон. Парадокс нерідко набуває дотепної форми та реалізує засоби іронії. В художньому тексті, коли парадокс використовується в мові персонажа, він служить засобом його характеристики.

Наступним стилістичним засібом реалізації іронії є повтор, який вважається потужним засобом досягнення комічного та іронічного ефекту, оскільки з кожним новим разом внаслідок повторення слово може набувати виразності та додаткового значення. За допомогою цього тотожного стилістичного повтору створюється довершений іронічний образ персонажів.

Використання цитат (як прихованих, так і явних) є способом створення комічного ефекту, що перетворює їх на штампи, що переходять з області змісту в область коду. Такий стилістичний засіб є досить продуктивним для створення іронічного ефекту.

Також для створення іронічного ефекту використовують змішування стилів, що часто пов'язується з цитуванням та алюзіями. Поєднання в одному контексті слів та виразів, які належать до різних стилістичних рівнів, надає яскраво вираженого комічного або іронічного ефекту, оскільки відбувається протиріччя між поверхневим та внутрішнім змістом мовної одиниці.

Іншими словами, гумористичний або іронічний ефект досягається синтезом та одночасним протиставленням текстуальних елементів, які існували раніше, та нового контексту. Іронія письменниці виявляється по-різному залежно від освітлюваної теми. Виявляючи людські слабкості, іронічний голос Остін, повний добродушності і терпимості, обернений на тих, хто страждає від соціальної несправедливості, він несе в собі співчуття до інших. Але іронія автора стає різкою і злою, такою, що переростає в сатиричні викриття, коли вона розкриває соціально-обумовлені пороки свого часу [25 - c. 6].

Висновки

Одне із провідних місць серед творчого доробку прекрасних представниць літературного мистецтва справедливо належить зворушливим та реалістичним романам Джейн Остін. Творчий спадок письменниці становлять шість завершених романів. Датування романів спричинило гостру полеміку серед українських та зарубіжних літературознавців, оскільки твори Джейн Остін видавалися значно пізніше. У 90-ті роки XVIII ст. в Англії почав формуватися новий тип реалізму. Творчість Джейн Остін стала певною сполучною ланкою між двома літературними епохами Просвітництвом та Класичним реалізмом ХІХ ст. Важливо також наголосити, що 90-ті роки XVIII ст. були важливим етапом у становленні англійського романтизму. По суті, основи романтизму та реалізму закладаються одночасно. Творчість Джейн Остін виділяється на тлі цієї закономірності,

Принципи її творчого методу ґрунтуються на безпосередньому запереченні романтичної естетики на етапі її становлення. Письменниця починає свій шлях на літературній ниві з гострого протистояння з представниками сучасних їй літературних шкіл: епістолярним романом, готичною школою, преромантиками і романтиками. Полеміка стосувалась проблем людської природи, людської душі. Романтики підпорядковували все принципу особистості, її індивідуальності, неповторності, невичерпності, неоднозначності. Для творчості романтиків був характерним культ індивідуальності, їх герой «піднімається» над натовпом, бездуховною масою, його навіть неможливо засудити за етичними нормами прийнятими у сучасному авторці суспільстві.

Джейн Остін мала власне, відмінне бачення цих проблем. Її не цікавили надмірні пристрасті, абсолютне зло, романтична помста. Письменниця відкриває англійській літературі поезію та правду повсякденності, прототипи для своїх персонажів вона знаходить серед своїх друзів, вона достеменно знає їх проблеми, почуття, переживання, вона розуміє і зображає сховане під спокійною, по вікторіанськи стриманою повсякденністю життя людської душі, спокійної і бурхливої, трагічної та меланхолійної, словом такої мінливої жіночої душі. Новаторство та майстерність письменниці проявились не стільки в сюжеті романів, скільки в її підході до проблеми характеру, в тому як вона розуміє і показує тонкий та інколи суперечливий внутрішній світ своїх персонажів, в особливості жіночих.

«Змішані характери» - основний творчий принцип письменниці. Вона не просто показує різні пропорції суміші, а й прослідковує, як зароджується певне почуття, як воно переростає в інше, як в упередженість поволі проникає зацікавленість, як починає працювати серце у пошуках спільного почуття, яке згодом перетворюється на кохання. Сюжети романів Джейн Остін нескладні. Центральна тема її роману - шлюб.

Як представниця реалізму, письменниця пише про те, що їй добре відомо. Вона наполегливо та плідно працює в жанрі психологічного роману, де одне з чільних місць посідають описи характерів персонажів. Саме в цьому жанрі письменниця досягла таких вершин, які зацікавили інших авторів лише у ХХ ст. Основою поетики Остін вперше в історії англійського романа стає діалог. Примушуючи героїв говорити про предмет своїх розумових, ділових, побутових інтересів, письменниця завжди проникає в самі інтимні мотиви, що таяться в глибині об'єктивної обумовленості висловлювань. Діалог Джейн Остін - це діалог аналітичний, детермінований подвійним мотивуванням: зовнішнім, не адекватного відчуттям і настроям персонажів, і внутрішнім, відповідного їхнім дійсним переживанням.

У процесі створення своєї стилістичної системи Остін відмовилася від епістолярного оповідання (широко поширеного в ХУШ столітті) як основного способу художнього відображення життя. Проте вона використовує деякі елементи епістолярної форми викладу; у поєднанні з діалогом вони допомагають найбільш всебічному опосередкованому розкриттю жіночих характерів.

Психологічно-обумовлена мова героїв Остін завжди відтворюється як прояв їх історично-детермінованої свідомості. Тим самим, весь суспільний фон, соціальні явища, що зображаються, виступають з великою художньою силою і конкретністю. Джейн Остін без особливого авторського натиску, використовуючи переважно засоби мовної характеристики, які завжди включають індивідуальний для мови кожного персонажа словарний склад, синтаксичну організацію тексту, стиль, інтонацію, досягає всестороннього розкриття чоловічих і жіночих персонажів у взаємодії [8 - c. 542].

Індивідуалізація мови дійових осіб служить Остін одночасно і засобом її типізації, за допомогою якої вона характеризує людей певного соціального статусу, складу розуму, психології, викриваючи соціально-обумовлені людські пороки: снобізм, чванство, пихатість, підлабузництво, себелюбство, користь.

Список використаної літератури

1. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. - 5 - е изд., испр. и доп. - М.: Флинта: Наука, 2002. - 384 с.

2. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. - М.: Б. и., 1980. - 163 с.

3. Джейн Остин: [Електроний ресурс]/ Вульф В. // Впервые опубликовано на сайте APROPOS в «Литературные забавы» - 2005. - Режим доступу до статті: http://www.apropospage.ru/person/vulf/v8.html

4. Гальперин И.Р. Речевые стили и стилистические средства языка, «Вопросы языкознания» №4, 1954. - 160 с.

5. Чудо Джейн Остин: (по материалам сайта Всероссийской государственной библиотеки иностранной литературы имени М.И. Рудомино: http://www.libfl.ru) [Електроний ресурс]/ Гениева Е. - Режим доступу до статті: http://apropospage.ru/osten/osten.html

6. Гурович Н.М. Портрет персонажа в структуре эпического произведения: гротескный и «классический» типы (на материале романов Н.В. Гоголя «Мертвые души» и М.Ю. Лермонтова «Герой нашего времени»): автореф. дисс. канд. филол. наук/ Гурович Н.М. - М., 2009. - 190 с.

7. Джейн Остин и ее роман «Гордость и предубеждение» [Електроний ресурс]/Демурова Н. - 2004. - Режим доступу до статті: http://www.apropospage.ru/osten/ost3.html

8. Знаменская Т.А. Стилистика английского языка. Основы курса: Учебное пособие. Изд. 2-е, исп. - М.: Едиториал УРСС, 2004. - 208 с.

9. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л - Я/ За ред. Н. Михальської та Б. Щувурського. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006. - 864 с.

10. Ивашева В. Английский реалистический роман XIX века в его современном звучании. М., «Худож. лит.», 1974, 464 с.

11. Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. - М.: Аспект Пресс, 1990. - 240 с.

12. История Великобритании/ Коллектив авторов под редакцией Кеннета О. Моргана; Пер. с англ. - М.: Издательство «Весь мир», 2008. - 680 с. - (Национальная история)

13. Казанская Г.П. Некоторые стилистические приемы создания эфекта иронии в портретных характеристиках романа С. Ричардсона «Кларисса Гарлоу». Вопросы стилистики английского языка. - 1980. - Вып. 155. - С. 47-52.

14. Лукьянова Н.А. Экспрессивная лексика разговорного употребления. - Новосибирск: Наука, 1986. - 270 с.

15. Мороховский А.Н., Воробьева О.П., Лихошерст Н.И., Тимошенко З.В. Стилистика английского языка. - К.: Вища шк., 1991. - 272 с.

16. Очерки истории Англии. Средние века и Новое время: Пособие для учителя: Под ред. доц. Г.Р. Левина - М.: Гос. уч. - пед. изд. Министерства Просвещения РСФСР., 1959. - 357 с.

17. Остин, Джейн. Доводы рассудка. АСТ; М.; 2004. - 107 с.

18. Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии. - К.: Наукова думка, 1989. - 123 с.

19. Любовь по-английски или положение женщины в георгианской Англии (статья, по страницам романа «Гордость и предубеждение») [Електроний ресурс]/ Первушина Е. - 2007. - Режим доступу до статті: http://apropospage.ru/osten/ost8_2.html

20. Плещенко Т.П., Федотова Н.В., Чечет Р.Г. Стилистика и культура речи. - ТетраСистемс, 2001 - 544 с.

21. Собрание сочинений. В 3-х т. Т.1. Чувство и чувствительность; Гордость и предубеждение: Романы. Пер. с англ./ Редкол.: Г. Анджапаридзе, Е. Гениева, М. Климова и др.; Предисл. Е. Гениевой; Коммент. Е. Гениевой и Н. Демуровой; Ил. Х. Томсона и Ч. Брока. - М.: Худож. лит., 1988. - 750 с., ил.

22. Собрание сочинений. В 3-х т. Т.3: Эмма; Доводы рассудка: Романы: Пер. с англ./ Редкол.: Г. Анджапаридзе, Е. Гениева, М. Климова и др.; Сост. и коммент. Е. Гениевой; Ил. Э. Уоллиса Милза, Дж. Остена, Х. Томсона, Ч. Брока. - М.: Худож. лит., 1989. - 669 с.

23. Сырица Г.С. Язык портрета в романах Л.Н. Толстого «Война и мир» и «Воскресение»: Дис. канд. філол. наук - М., 1986. - 254 с.

24. Титова С.В. Лингвопоэтическая значимость словосочетания в описаниях внешности персонажей (на материале английской прозы XVIII - XХ веков): дис. канд. филол. наук - М., 1990. 182 с.

25. Джейн Остин, ее жизнь и окружение [Електроний ресурс]/ Томелин К. // По материалам книги Claire Tomalin «Jane Austen: A Life». - 2007. - 400 с. - Режим доступу до книги: http://apropospage.ru/osten/ost12_1.html

26. Тремасова Г.Г. Языковые средства выражения сатирического смысла. - М., 1979. - 26 с.

27. Одиночество убежденного холостяка и старой девы: фрагменты из книги «Философия и психология пола»: [Електроний ресурс]/ Хамитов Н. - 2003. - Режим доступу до статті: http://semya.potrebitel.ru/data/8/23/06.shtml

28. Чабаненко В. Основи мовної експресії / В. Чабаненко. - К.: Вища шк., 1984. - 168 с.

29. Шолватер Елейн. Феміністична критика у пущі // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно - критичної думки ХХст // за ред. М. Зарубінської - Львів, «Літопис», 1996 - 412 с.

30. Grifin, Michael. Jane Austen and religion: salvation and society in Georgian England, 2002. - 222p.

31. Jane Austen: The Critical Heritage. Volume 1. 1811-1870 / Jane Austen; ed. B.C. Southam. - Taylor & Francis Group, 2005. - 287p.

32. Persuasion: [Електроний ресурс]/ Jane Austen // ElecbookClassic - 2001. - 301p. - Режим доступу до книги: http://www.ymqygz.com/library/UploadFiles_1851/200911/Persuasion (%C8% B0% B5% BC).pdf

33. Harold Bloom. Jane Austen's Persuasion. Bloom's ModernCritical Interpretation - Chelsea House books, 2004. - 284p.

34. Humphreys A.R. Fielding's Irony, its Methods and Effects. English Studies, 1942. - 112 р.

35. Lakoff R. Language and Women's Place. - New York: Harper and Row, 1975. - 125 р.

36. Lefroy J.H. Notes and documents relating to the family of Lеffroy, by a cadet. Woolwich, 1867. - 459 р.

37. Murrey J., Middleton J. The Problem of Style. Oxf., 1925. - 325 р.

38. Poplawski, Paul - A Jane Austen encyclopedia. Greenwood Press, 1998 - 413p.

39. Meyer Sparcks, Patricia. Jane Austen. Persuasion: Authorative text backgrounds and contexts criticism. London, W.W. Norton &Company, 1995, 316 p.

40. The World Book Encyclopedia. - Chicago, 1994. - 680 p.

Размещено на Allbest.ru