Німецький постмодерністський дискурс в текстовому просторі феміністичної літератури

6) кроскультурні, лінгвокультурологічні дослідження, що включають гіпотезу гендерних субкультур [31, с. 113].

В той же час А.В. Кириліна вважає, що навіть така класифікація є дуже умовною, і всі ці напрямки мають багато спільного, оскільки для всіх перерахованих груп характерна подібність проблематики та об'єкту дослідження.

По-перше, як правило, об'єктом дослідження стають взаємні стосунки між статтю та мовою, тобто питання про те, яким саме чином стать маніфестується в мові ? номінативна система, лексика, синтаксис, категорія роду та інше [30, с. 183]. Основною метою таких досліджень є опис та пояснення того, як проявляється в мові стать, які оцінки приписуються в мові чоловікам та жінкам, і в яких семантичних областях вони найбільш поширені.

По-друге, метою гендерних досліджень в мові може стати вивчення мовленнєвої поведінки статей, виокремлення та опис особливостей чоловічого та жіночого мовленнєвого малюнку. При цьому дослідження найчастіше провадяться або з позиції соціокультурного детермінізму, або в межах теорії біодетермінізма.

По-третє, слід окремо відзначити, що часто гендерні дослідження в мовознавстві мають міждисциплінарний та зіставний характер.

По-четверте, практично будь-яка з галузей лінгвістики може бути розглянута з гендерних позицій.

По-п'яте, гендерна проблематика в мовознавстві носить яскраво виражений прикладний характер, і саме в межах цієї дослідницької парадигми було створено найбільшу кількість вдалих спроб в напрямку мовного планування та реформування мови [30, с. 184-186].

Феміністська лінгвістика (ФЛ), широко представлена в західному мовознавстві, а в вітчизняному практично не розвинута, має два головних напрямки.

Перший стосується дослідження мови з метою з'ясування асиметрій в системі мови, спрямованих проти жінок, які отримали назву мовного сексизму. Йдеться про патріархатні стереотипи, зафіксовані в мові, що нав'язують всім її носіям певну картину світу, в якій жінкам відводиться другорядна роль та приписуються негативні якості. В межах цього напрямку досліджується, які саме образи жінок фіксуються в мові, в яких семантичних полях представлена жінка, та які конотації пов'язані з цим представленням [76, S. 55-56]. Аналізується також мовний механізм "включення" в граматичний чоловічий рід: мова віддає перевагу чоловічим формам, якщо йдеться про осіб обох статей. З точки зору представників цього напрямку, подібний механізм сприяє Ігноруванню жінок в картині світу. Виходячи з цього, ФЛ наполягає на переосмисленні та зміні мовних норм, вважаючи свідоме нормування мови та мовну політику метою своїх досліджень [82, S. 13-14].

Другим напрямком ФЛ стало дослідження особливостей комунікації в одностатевих та змішаних групах. Ці дослідження характеризуються широким обсягом: аналізуються найрізноманітніші аспекти ведення аргументованих діалогів ? телевізійні ток-шоу, діалоги лікарів та пацієнтів, мовленнєве спілкування в родині і так далі. В основі таких досліджень лежить уявлення про те, що на базі патріархатних стереотипів, зафіксованих в мові, розвиваються різні стратегії мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок [76, S. 57].

Для контрастивної лінгвокультуролопї суттєвим є зіставлення культурних концептів та їхньої інтерпретації. В рамках цього підходу постулюється опис наївної картини світу, де у неявному вигляді, що потребує наукової експлікації, представлені взаємодія та взаємопроникнення культури та мови, а також форми фіксації в мові культурно значимої інформації. Отже, з точки зору гендерної лінгвістики завданням тут є опис культурних концептів "чоловічність" та "жіночність", виявлення їх внутрішніх складових. Вже доведеним можна вважати той факт, що домінантна чоловічність, з одного боку, змінюється в різних культурах, з іншого, як чоловічність, так і жіночність є динамічними, історично змінними концептами, що складаються з великої кількості бінарних опозицій. В силу їх багатошаровості їх окремі складові можуть в певні періоди підкреслюватись в ЗМІ та інших видах громадського дискурсу, а отже і бути об'єктом свідомої маніпуляції [30, с. 171].

Отже, застосування ґендерного підходу дозволяє досліджувати з широке коло питань і по-новому висвітити феномен статі. Якщо категорія гендеру є вагомою для аналізу ряду лексичних одиниць, де стать є компонентом значення, то гендерні дослідження в мовознавстві охоплюють значно ширше коло питань, розглядаючи всі способи мовного конструювання чоловічої чи жіночої ідентичності. У цьому випадку гендер осмислюється як конвенціональна сутність, у чому й полягає його головна відмінність від статі як біологічної категорії. Ґендерний підхід припускає також дослідження відображення ґендерних відносин в історії мови, вивчення статі як культурної репрезентації в лінгвокультурології, лексикографічне кодування відповідних одиниць мови та ін.

1.4.2 Гендерні дослідження постмодерністського дискурсу

Дані про мову, отримані лінгвістикою, є одними з основних джерел інформації про характер і динаміку конструювання гендера як продукту культури і соціальних відносин. Постмодерністський дискурс бачить у мові головний інструмент конструювання картини світу, стверджуючи, що те, що людина сприймає як реальність, насправді є мовним образом, соціально і лінгвістично сконструйованим феноменом, результатом наслідуваної нами мовної системи. Але сама мова не є продуктом деякого вищого розуму. Вона є наслідком людського досвіду, насамперед конкретного, тілесного. Саме тому мова дає ключ і до вивчення механізмів конструювання статевої ідентичності. Хоча гендер не є лінгвістичною категорією, за винятком соціо- і частково психолінгвістики, аналіз структур мови дозволяє одержати інформацію про те, яку роль відіграє гендер у тій чи іншій культурі, які поведінкові норми для чоловіків і жінок фіксуються в текстах різного типу, як міняється уявлення про гендерні норми мужності і жіночності в часі, які стильові особливості можуть бути віднесені до переважно жіночого чи переважно чоловічого, як осмислюється мужність і жіночність у різних мовах і культурах [30, с. 173].

У ПмД гендерні рефлексії стають визначальними; вони набувають чинності під впливом такої постмодерністської категорії, як "смерть суб'єкта" ? метафоричний термін Пм, впроваджений М. Фуко, пов'язаний з відмовою від ідеї детермінованості суб'єктно-об'єктної опозиції на користь небінарних ризоматичних структур. Саму ідею спрямовано проти уявлення про самовільного, владного індивіда "буржуазної свідомості", який ігнорує залежність від соціальних умов існування [21, с. 283]. Уявлення про людину як про центр Всесвіту, істоту суверенну, незалежну і самодостатню є непереконливими і навіть абсурдними для постструктуралістської свідомості. Пм наполягає на неможливості індивідуального існування, доводячи, що індивід постійно, незалежно від його волі й свідомості піддається зовнішньому впливу. Основною тут стає ідея колективного несвідомого. Християнський світ упритул до епохи постсучасності наполягав на домінанті активно-творчого розумного суб'єкта [42, с.3].

Дискурс Пм передбачає цілковите знищення поняття "суб'єкта" як центру Всесвіту і логоцентричної парадигми. Найактивніші трансформації для подолання суб'єктивності в НПмД відбуваються на рівні гендерних рефлексій, оскільки кореляції суб'єкта і об'єкта реалізуються насамперед за рахунок взаємовідношення чоловічого і жіночого. Заміна суб'єктної домінанти на домінанту об'єктну відбувається в гіпоконцептах аніма / фемінність і анімус / демаскулінність, які позначають архетипічні гендерні начала та ілюструють процес зміни світоглядних орієнтирів.

У зв'язку із цим слід зазначити, що в останній чверті ХХ ст. виникле таке явище, як постмодерністський фемінізм, перетворивши фемінізм на методологію, яка критикує колишню наукову раціональність і об'єктивність, оголошуючи їх обслуговуючими чоловічу науку. Постмодерністський фемінізм ставить проблему обмеженості знань, представлених у соціальній теорії виключно чоловіками, їхньою системою цінностей, чоловічим поглядом на світ ("адроцентрична картина світу"), чоловічими засобами вираження знання ("фаллогоцентризм"). Заперечуючи колишню раціональність, постмодерністський фемінізм пропонує враховувати особливості суб'єкта пізнання певної статі, його (її) ціннісні орієнтації. Методологія такого фемінізму спрямована проти позитивістської тези про "об'єктивний факт", підкреслює вплив світогляду ученого як представника певної статі на завдання дослідження і висновки з нього. У центрі більшості праць філософів-феміністок цього напряму стоїть питання придушення жінок через мовні практики (дискурси). Завдяки філософам-постмодерністкам феміністської орієнтації в науку введені поняття "жіночого письма" і "жіночого читання". Джерелами "жіночого письма" як особливої форми самовираження є, з точки зору постмодерністських філософів, жіноче тіло і жіноча сексуальність.

Так, видатною представницею феміністичного напрямку НПмД є Ельфріда Єлінек - австрійська письменниця, поетеса, перекладачка, драматург та кіносценаристка, лауреат Нобелівської премії, яка у своїх романах постійно звертається до техніки "жіночого письма".

Тексти Єлінек завжди зухвалі, шокуюче сміливі за своєю тематикою і побудовані цілковито на примхливій словесній грі, що робить їх практично недоступними для аудиторії поза німецькомовного ареалу. Слід зазначити, що протягом багатьох років вона пише твори, центральні теми яких означились вже в перших її романах і продовжують хвилювати письменницю до сьогодні: сексуальність, насилля, спорт, музика, масова культура, неофашизм. Хоча в її текстах усе взаємопов'язане: секс - це насилля і приниження (в першу чергу жінки), спорт - це теж насилля, пов'язане з дисципліною і дресурою (передусім чоловіків), а фашизм підсвідомо сублімується в спорті, сексі, насиллі.

Ельфріда Єлінек відома головним чином як авторка феміністичних романів "Піаністка" та "Коханки", які є складними психологічними творами. Так, у центрі уваги роману "Піаністка" знаходиться постать головної героїні, Еріки Когут, вчительки музики, яка є досить складним нетиповим персонажем. Уже на початку твору авторка загострює нашу увагу на її "унікальності", яку зумовлює ряд причин.

Перш за все увагу привертає типовий садо-мазохістський комплекс. З одного боку Еріка боїться болю, але з іншого - за допомогою болю хоче уникнути самого болю. Біль - задоволення. Він же - потяг до смерті. Кожного разу, коли їй потрібне задоволення, вона грається зі смертю. Страх перед статевою близькістю через можливе покарання перетворився на жагу до болю, до покарання за власне бажання. Кожний прояв Еросу втілюється у Танатосі. Тут ми бачимо наскільки близько проходить межа між потягом до життя і до смерті. Насолода супроводжується болем.

Причину такої поведінки можна розглядати як наслідок постійної сублімації. Головна перешкода всього життя - її рідна мати. Через обмеження, у які вона з дитинства ставила дочку, життя Еріки перетворилося на суцільну сублімацію, яка вже стала нормою. Але її стосунки з матір'ю носять такий самий садо-мазохістський характер. Вона любить свою матір, незважаючи ні на що. Любить навіть в більш вузькому значенні. Головна героїня займає місце власного батька, проявляючи свій неправильний Едіпів комплекс. По суті, розмежування персонажів матері і дочки є досить умовним. Мати виконує роль скоріше психологічного чинника, аніж живої людини. Вона існує лише у підсвідомості Еріки у вигляді страху, ненависті, любові - як медіатор між зовнішнім і внутрішнім.

Слід зазначити, що симулякри складають основу поведінки Еріки Когут. Будь-яка дія виявляється у симуляції - свободи, кохання, задоволення, сексу, втрати цнотливості та у грі.

Тож, можна зробити висновок, що життя людини, за Е. Єлінек, - це гра, адаптована під індивідуальне світобачення, правила цієї гри кожний індивідуум створює сам, незалежно від впливу ззовні. Для відображення концепту штучності, симулятивності людського існування у соціумі Ельфріда Єлінек використовує ряд асоціативних символів, акцентуючи увагу на певних психологічних моментах конкретної особистості. Приклад, описаний у романі - лише один з багатьох можливих варіантів, провідною ідеєю якого є, вжитий для більшої експресивності, різкий контраст із традиційним консервативним поняттям норми, основу якого складають основні інстинкти.

Інший феміністичний роман Е. Єлінек "Коханки" також є доволі символічним. Тут у центрі уваги авторки дві головні героїні (Брігіта і Паула), які мають скупе та застигле життя. Хоча одна з них живе у місті, а інша - у селі, обидві вони мріють лише про заміжжя та "облаштування" щасливого майбутнього. І, як не дивно, кожна з жінок - через старання, страждання, приниження, секс і вагітність - отримує бажане. Тільки Брігіті щастить куди більше, ніж Паулі: її бюргерські мрії стають реальністю ? вона багатіє і впевнено йде до старості. А бідолашна Паула остаточно заплутується і втрачає геть усе, заледве до нього торкнувшись.

Звертаючись до техніки "жіночого письма", іронії, пародії (часто жорстокої, брутальної) Е. Єлінек вдається створити унікальний роман про життя жінок та їхню роль у сьогоднішньому суспільстві.

Отже, виділений в окрему галузь, постмодерністський фемінізм спирається на постструктуралістські уявлення про смерть суб'єкта, що витісняють маскулінність із культури і навіть мови. Ремінний спосіб світосприйняття у ПмД - це спроба відмови від бінарної опозиції, заснованій на структурі раціоналізму й змагальності, де одна сторона - переможець, а інша - переможена. Крім того, постмодерністський феміністичний рух ставить під сумнів існування метафізичного дискурсу з домінуванням маскулінного суб'єкта, що також стимулює смерть суб'єкта. Тому акценти НПмД виявляються спрямованими на другу половину опозиції: замість пануючого довгий час суб'єкта-чоловіка на перший план вийшов об'єкт-жінка.

Висновки до першого розділу

Як провідний соціокультурний феномен сучасності постмодернізм виникає в умовах постіндустріального інформаційного суспільства, формується на теоретичній базі постструктуралізму і використовує - залежно від національної своєрідності - різні художні стратегії попередніх культурних епох. Для німецького постмодернізму пріоритетними художніми формулами є модернізм і романтизм.

Зберігаючи основний принцип постструктуралізму - відмову від раціонального сприйняття дійсності, постмодернізм наслідує його філософсько-естетичну базу і термінологічний апарат, які апелюють до таких понять, як "суб'єкт", "текст", "дискурс", "структура", "ризома". Однак замість фундаментальних структуралістських орієнтирів постмодернізм запровадив своє бачення реальності: логоцентризм змінився ацентризмом, бінарність - плюралізм, закономірність - грою, знак - симулякром, метамова - дискурсом.

Важливим ідейно-художнім джерелом постмодернізму є романтизм, характерний переважно для його німецької гілки. Окрім переосмислення культурної спадщини, романтична традиція актуалізується через специфічну техніку творення текстів - подвійне кодування, нелінійне письмо, інтертекстуальність, цитатність тощо.

Базуючись на традиціях постструктуралізму, модернізму й романтизму, постмодернізм відтворює не "деревну", а ризоматичну модель світу, в якій чинності набувають іманентність, мінливість, ризоматичність, фрагментарність, позбавлені центру і периферії, початку і кінця, часу і простору. Ризома з її поліморфністю й ацентричністю виступає альтернативою структурованої дійсності.

Ключовою особливістю постмодерністської соціокультури є нове тлумачення знаку, який зазнав трансформацій через панування епістемічної невпевненості - втрати віри в істину. Відкинувши можливість адекватного відображення довкілля, постмодернізм реформував і ставлення до знаку, в результаті чого знак перестає бути єдністю позначуваного і позначу вального, а перетворюється на симулякр - копію дійсності, істини, реальності. Сукупність симулякрів створюють гіперреальність - єдино можливу форму постмодерністської дійсності.

Симулятивна рефлексія постмодернізму спирається на імітацію реального життя, тобто відтворення реальності посередництвом гри. Ігрова сутність сучасної культури реалізується за допомогою мовної гри з використанням значного спектру поетичних технік, серед яких провідними стають також колаж, пастиш, авторська маска, подвійне кодування тощо. Постмодернізм представляє собою специфічну культурну ситуацію, засновану на боротьбі з канонами логоцентричної традиції. Намагаючись запровадити панування писемного мовлення, він створює особливий стиль, заснований на презумпції інтертекстуальності, хаотичного набору цитат, ігрового переосмислення дійсності.

Дискурс традиційно розглядається як динамічний текст (В.Г. Борботько, Н.С. Валгіна, О.А. Селіванова, С. Сміт, М. Шварц-Фрізель), але в постмодернізмі він не стільки віддзеркалює дійсність, скільки виступає засобом відтворення нової дійсності. Текст у постмодернізмі має знаковий характер і виступає як семіотичний процес, який реалізується в різноманітних видах художніх практик. Дискурс виступає як складне комунікативне явище, яке містить окрім тексту ще й екстралінгвальні фактори і демонструє специфічний спосіб організації мовленнєвої діяльності.

Німецький постмодерністський дискурс базується на загальній орієнтації постмодернізму на інтертекстуальність, цитатність, фрагментарність, монтажність, експериментування тощо. Він є відкритим, рухливим, мінливим утворенням, у якому відбувається конструювання художніх кодів постмодернізму.

Концептуальний простір німецького постмодерністського дискурсу становить собою ієрархічно упорядковану систему, яка конституюється ментальними одиницями висхідного і низхідного порядку. Його ядро утворюється мегаконцептом постмодернізм, якому підпорядковуються концепти низхідного рівня різного ієрархічного статусу - гіпер-, гіпо- і катаконцепти. Останні виступають найменшими і далі неподільними ментальними одиницями концептосистеми. Концепти різного порядку, вступаючи в різноманітні зв'язки, змальовують специфічний ментально-інформаційний портрет німецького постмодерністського дискурсу.

Гендерний підхід є актуальним і у дослідженні німецького постмодерністського дискурсу, адже він передбачає цілковите знищення поняття "суб'єкта" як центру Всесвіту і логоцентричної парадигми. А найактивніші трансформації для подолання суб'єктивності в німецькому постмодерністському дискурсі відбуваються саме на рівні гендерних рефлексій, оскільки кореляції суб'єкта і об'єкта реалізуються насамперед за рахунок взаємовідношення чоловічого і жіночого. Заміна суб'єктної домінанти на домінанту об'єктну відбувається в гіпоконцептах аніма / фемінність і анімус / демаскулінність, які позначають архетипічні гендерні начала та ілюструють процес зміни світоглядних орієнтирів.

Розділ 2. Репрезентація концепту фемінність у романі Е. Єлінек "Коханки"

2.1 Мовна репрезентація гіпоконцептуального домену фемінність

Пріоритетне місце серед основних напрямів досліджень НПмД посідає його лінгвоконцептуальний аналіз. Це передбачає з'ясування шляхів і способів мовного аранжування постмодерністських настанов, ідеалів і цінностей, втілених в одиницях лінгвокультурного порядку - концептах. Такі одиниці не є ані випадковими для Пм, ані оказіональними для його текстових реалізацій. Більш того, концепти є чітко структурованими як з огляду на свою ієрархічну організацію, так і з огляду на сполучуваність між собою, що засвідчує наявність у НПмД певної концептосистеми, а точніше - дискурсивної конфігурації концептів.

Концептосистема (концептуальний простір) НПмД складається з мегаконцепту постмодернізм, якому підпорядковуються гіперконцепти смерть суб'єкта, смерть Бога, децентрація, а також - гіпоконцепти, вишикувані у вигляді трьох лінгвокультурних діад: фемінність і маскулінність, геніальність і маргінальність, духовність і тілесність (див. Додаток А.1). На нижньому рівні ієрархії розташовуються катаконцепти - ментальні одиниці, що, власне, й виступають безпосереднім об'єктом аналізу. Вони перебувають у центрі уваги постмодерністської ревізії світу: об'єктивуючись і суб'єктивуючись у дискурсі, піддаючись мовному експериментуванню, метафоризуючись, асоціативно й валоративно варіюючись, катаконцепти переймають на себе масовані удари постмодерністської ідеології, стають першими її носіями і надійними провідниками [44, с. 292].

Не менше ідеологічне навантаження несуть і лінгвокультурні типажі Пм - ментальні утворення, у яких ознаки гіпер-, гіпо- і катаконцептів виявляються контамінованими.

У повній відповідності до ідеології німецького Пм конфігурація його концептів відбиває ментальну схему "ризома - лабіринт - гіпертекст" і є результатом орієнтації постмодерністської картини світу на ігрове освоєння Хаосу. При цьому організовуючим началом системи є мегаконцепту постмодернізм, ідейно-телеологічною настановою якого виявляється досягнення нелінійності, поліморфності, ризоматичності в контексті некласичної наукової парадигми.

У центрі уваги нашого дослідження знаходиться гіпоконцепти фемінність, тому доцільним буде розглянути гіперконцептуальний простір смерть суб'єкта, до якого він належить. "Смерть суб'єкта" ? метафоричний термін Пм, впроваджений М. Фуко, пов'язаний з відмовою від ідеї детермінованості суб'єктно-об'єктної опозиції на користь не бінарних ризоматичних структур. Саму ідею спрямовано проти уявлення про самовільного, владного індивіда "буржуазної свідомості", який ігнорує залежність від соціальних умов існування [21, с. 283]. Уявлення про людину як про центр Всесвіту, істоту суверенну, незалежну і самодостатню є непереконливими і навіть абсурдними для постструктуралістської свідомості. Пм наполягає на неможливості індивідуального існування, доводячи, що індивід постійно, незалежно від його волі й свідомості піддається зовнішньому впливу. Основною тут стає ідея колективного несвідомого. Християнський світ упритул до епохи постсучасності наполягав на домінанті активно-творчого розумного суб'єкта [42, с. 3].

Дискурс Пм передбачає цілковите знищення поняття "суб'єкта" як центру Всесвіту і логоцентричної парадигми. Найактивніші трансформації для подолання суб'єктивності в НПмД відбуваються на рівні гендерних рефлексій, оскільки кореляції суб'єкта і об'єкта реалізуються насамперед за рахунок взаємовідношення чоловічого і жіночого. Заміна суб'єктної домінанти на домінанту об'єктну відбувається в гіпоконцептах аніма / фемінність і анімус / демаскулінність, які позначають архетипічні гендерні начала та ілюструють процес зміни світоглядних орієнтирів.

Отже, перейдемо до більш ретельного розгляду та аналізу гіпоконцептуального домену аніма / фемінність.

Аніма - перший з діади гендерно маркованих ментальних архетипів, що представляє синтезовану інформацію статі [64, S. 117], а в нашому випадку - сутність жінки. Аніма у психології - картина душі, алогічне, хаотичне і спонтанне джерело [63, с. 26], у міфології - ремінна, темна, дефрагментована, інтуїтивна енергія [96, с. 37]. Гіпоконцепт аніма в НПмД є провідником фемінізації культури, спровоковану феміністичним рухом багатьох західноєвропейських країн. Фемінізм - це ідея, в основі якої лежить концептуалізація сексуальних відмінностей [14, с. 11], що є важливим складником постмодерністської картини світу не тільки з філософсько-ідеологічної точки зору, а й головним чином з лінгвістичної.

Саме тому останнім часом у філологічних науках поширюється інтерес до лінгвістичної сторони гендерних студій. Гендерологія звертається до структури мови, погоджуючись з її неабиякою важливістю в механізмах культурної репрезентації статі [48, с. 94]. Особливої значущості тут набуває її соціокультурний субстрат, у царині якого особливе місце належить жіночому гіпоконцепту / донему аніма та його ментальним складникам.

Гіпоконцепт аніма актуалізується через концепт Frau, який позиціонується як центральний серед концептів Tochter, Mutter, Grossmutter як його гендерно-архетипічні втілення та інші, що входять до угрупування аніма: висвітлюють критику стереотипних уявлень про жінку Kind, Hochzeit, окреслюють її характеристику в межах НПмД Schцnheit, Dummheit, Hilfslosigkeit, Zugдnglichkeit, Naivitдt, висвітлюють її соціальне положення по відношенню до суб'єкта (чоловіка) Opfer, Passivitдt, описують її архетипічну сутність через міфоконцепти Mond, Echo.

Концепт Frau є такою ментальною одиницею, що допомагає отримати інформацію про культурну специфіку німецької спільноти, зокрема завдяки його пошаровій будові [52, с. 43]. Він виступає не тільки як гендерний, а і як соціоісторичний феномен культурного життя різних епох Німеччини [14, с. 187].

Для НПмД особливої значущості набуває асоціативно-образний шар концепту Frau (див. Додаток А.2), який відбиває практики порівняння жінки з тваринами (Glucke, dumme Kuh, Schakal, Insekt, Jagdfalke, Maulwurf, Meckerziege) /97, S. 234/; речами (Fregatte, Instrument, Kochtopf, Weibstьck, Miststьck, Giftspritze, Giftnudel, alte Schachtel, Blaustrumpf, Tuschkasten, Maschine, Gebдrmaschine, Schraubendampfer) /97, S. 234-235/ і невизначеними об'єктами (Lustobjekt, Identifikationsfigur, schlьpfriges Ding, das wippende tote Gewicht, Miniatьrmasse, Mannweib, weibliches Wesen, Waschweib, etwas mittleres, das unwesentliche, formlose masse) /97, S. 234-235/, /101, S. 78/. Жінка не ідентифікується з людською істотою, бо вона є unmenschlich і hirnlos, а її мисленнєво-мовленнєві здібності визначаються як die dumme kuh, heult wie ein schakal, grinst wie ein totenkopf, schьtelt wie ein Hund seine Beute; особливо підкреслюється її підлеглість до чоловіка (steht unter einem mann, bekommt einen mann angeschafft) /97, S. 201/, /101, S. 75, 91, 112/.

Причиною такого різкого висвітлення негативного ставлення до жінки у НПмД є зміна гендерної парадигми. Ж.-Ф. Ліотар говорить, що жінка завжди знаходилася в подвійній ситуації: або підкорювалась фалічному порядку, або перебувала в режимі ремінної неартикульованості [86, p. 111]. Її постать формувалася виключно з точки зору чоловічої суб'єктивності, що втілюється в концептах Schцnheit, Dummheit, Hilfslosigkeit, Zugдnglichkeit, Naivitдt. Німецька традиційна культура не мала дискурсивних засобів для вираження власне жіночої мови і артикуляції жіночих проблем [14, с. 27]. У НПмД відбувається жіноча делегітимізація чоловічих законів, жінка отримує можливість висловити своє ставлення по відношенню до маскулінно орієнтованого суспільства. З'являється таке явище, як жіночий дискурс - альтернативна форма суб'єктивності, яка виражається в особливому стилі письма і специфічних ментальних репрезентаціях. Відбувається змістовий колапс - на рівні лінгвоконцептуальної системи ілюструється підлеглість жінки (Opfer, Passivitдt та ін.), її соціальна роль у патріархальній культурі (Kind, Hochzeit), у той час як на рівні лінгвостилістичних засобів домінує "жіночий" текст - нелінійний, алогічний, гетерогенний.

У постмодерністському фемінізмі відбувається руйнація образу жінки як істоти тендітної, прекрасної, життєдайної та повної любові [46, с. 135]. Тож і в НПмД провідні риси концепту Frau зводяться до атрибутивного ряду "dumm - dankbar ? schlьpfrig - vielbenutzt - blind - kьmmerlich - unterentwickelt - unwesentlich - unmenschlich - gefьhlsunfдhig - klein - tot - kochend - hirnlos". Своє положення в суспільстві жінка, після того як отримала право голосу, характеризує саме у вимірах негативності.

Активно в характеристиках жінки реалізуються такі атрибути: totenkopf, so gut wie lebendig, das wippende tote gewicht, ein Insekt in bernstein, які мають прив'язку до власне етимології слова Frau, яке, вважається, походить або від давньогерманського fraw-jon "жіночий рід" (похідне від fraw "чоловік, господар", або від імені скандинавської богині кохання і краси, чаклунки Фреї / Freyja [82, S. 71]). Останній варіант реалізує потенціал семи "мертвий", т. б. у прив'язці до міфологеми "богиня" може означати "ефемерний, несправжній, неживий" ? той, що не належить до світу живих. Тим самим виключається людське походження жінки на відміну від чоловіка (Mann = Mensch).

Відображення структурованого світоустрою за принципом "центр - периферія", який став основним об'єктом деконструкції у Пм, знайшов своє втілення у подоланні опозиції "чоловік - жінка", "суб'єкт ? об'єкт", "головне - підлегле". Ілюстрація агресивності суб'єкта і залежності об'єкта, які були зумовлені історико-релігійною ситуацією, знайшли своє втілення і в НПмД: brigitte kann aus ihrem eigenen leben nichts besseres machen. das bessere soll vom leben von heinz herkommen. heinz kann brigitte von ihrer nдhmaschine befreien, das kann brigitte von selbst nicht /101, S. 11/; heinz ist etwas, brigitte ist nichts…, heinz ist unverwechselbar, und man hat heinz auch oftmals nцtig…, brigitte ist austauschbar und unnцtig. brigitte ist austauschbar und unnцtig. heinz hat eine zukunft, brigitte hat nicht einmal eine gegenwart /101, S. 12/.

Відображення підлеглого стану жінки нерідко підкреслюється за допомогою граматичних конструкцій, що позначають пасивність: heinz wird einmal anschaffen…, brigitte lдЯt sich lieber von ihrem eigenen mann in seinem eigenen geschдft, das auch ein wenig ihr eigenes geschдft sei wird, anschaffen /101, S. 11/; brigitte will ihre zukunft gemacht bekommen. sie kann sie nicht sselber herstellen /101, S. 12/; die frauen bleiben bis zu ihrer heirat verkдuferin oder hilfsverkдuferin, wenn sie geheiratet worden sind, ist es auch mit dem verkaufen, dann sind sie selbst verkauft /101, S. 15/; und die tochter ist noch wie neu, wird aber bald verkдuferin werden und gebraucht werden /101, S. 16/, а також іронічного використання модальних дієслів: sie ist jetzt alt genug, um sich ьberlegen zu dьrfen, was sie einmal werden mцchte: hausfrau oder verkдuferin. verkдuferin oder hausfrau /101, S. 14/; sie erfьllt eine pflicht. sie darf dabei sitzen /101, S. 6/; diese kleine episode soll nichts weiter zeigen, als daЯ brigitte arbeiten kann, wenn es sein muss. und es muss sein /101, S. 14/; aber warum soll die tochter nicht verbraucht werden, wenn die mutter auch verbraucht werden ist /101, S. 16/; und die tochter kann es nicht mehr erwarten, sterben zu dьrfen /101, S. 11/.

Концепти НПмД апелюють до архетипічних, несуть у собі міфологічне та символічне забарвлення. Так, міфоконцепти Mond і Echo висвітлюють глибинні уявлення про жінку завдяки інтертекстуальному зверненню до сталих гіперсимволічних образів. Міфоконцепти фіксують співвіднесеність глибинних стихій, планет, гендеру тощо, у результаті чого міфологізація заповнює всі галузі вітального модусу [53, с. 391]. Міф - особлива знакова система, яка репрезентує архаїчну і концептуальну модель світобудови [59, с. 10]. Міфоконцепти - ментальне утворення, елемент міфологічної картини буття, якому властиві традиційна триєдина характеристика концепту з наголосом на метафорі, заснованій на певних міфологічних асоціаціях.

Оскільки основа постмодернізму - синтез усієї культури людства, а його основні концепти виступають ще й алюзіями інших текстів, можна припустити, що деякі концепти німецького ПмД мають риси універсальних, загальнокультурних явищ. Зокрема, про архетипічну втілення діви відповідно до трьох основних фаз матріархату говорить Ф.В. Фуртай [57]. Тож і тріада Tochter - Mutter - Grossmutter НПмД, яка є кореферентною концепту Frau, наслідує три фази матріархату - дівчина, німфа (жінка шлюбного віку) і стара.

Концепт Frau доцільно вважати архетипічних по відношенню до жіночої тріади "Tochter - Mutter - Grossmutter". Всі вони мають ряд спільних з матріархальною міфологемою Frau факторів: прадавній розподіл господарських повноважень між чоловіком і жінкою в умовах панівного становища останньої (eine frau in ihrem hausfrauenreich /101, S. 23/, das leben der hausfrau genieЯen /101, S. 26/, ihr haus wird brigitte festhalten /101, S. 55/; die mдnner im dorf sind entweder holzarbeiter oder tischler, elektriker, spengler, maurer /101, S. 25/); ставлення до чоловіка як до виключно репродуктивної істоти, символу родючості (heinz macht brigitte ein kind, ein kind wie ein schild, er kann nur kinder machen und manchmal etwas nьtzliche /101, S. 78/).

Концепти Frau, Mutter, Grossmutter, Tochter нашаровуються в НПмД один на одний завдяки спільній ознаці ? "жіноча стать", а їхнй індивідуальні ознаки зводяться до таких: Аніма - жіноче начало загального світомоделювання, Frau - аніма, персоналізована в людині, а Mutter, Grossmutter, Tochter - соціально-вікові та біовітальні іпостасі жінки, Mond і Echo - її метафоричні втілення, приховані в міфологемах. Так, концепт Mutter в НПмД - це насамперед жінка в її репродуктивній ролі (Пор.: Nullipara - die Frau, die noch nicht geboren hat; Multipara - die Frau, die mehrmals geboren hat; unsere liebe Frau - die Mutter Christi /98, S. 478/), де характерні такі змістові складники, як народження дітей, нагляд за ними, піклування, заступництво. Концепт Mutter, подібно до концепту Frau, ілюструє характерну для фемінізму критику традиційної "чоловічої культури", яка репрезентує жінку як об'єкт пригнічення (mutter - ein ungeьbtes gehirn /101, S. 62/).

Тому не дивно, що НПмД не скупиться на пейоративні номінації матері (muttertier, gebдrmutter, stubenfliege, ein toter hund, gemeine kanaille), а її характеристики зводяться до таких негативних рис, як alt, fett, dumm, erschцpft, nicht schцn, erbдrmlich, verrьckt, nicht mehr resch. Активно у структурі концепту Mutter обігрується процес "вмирання" (подібно концепту "мертвий" у концепті Frau): die mutter stirbt gleich anstatt erst nach der hochzeit /101, S. 18/. З точки зору естетики постмодерністського фемінізму таке ставлення до матері відбиває маскулінно позицію щодо материнства, яке зводить його до виношення та вигодовування дитини [82, S. 14]. Чоловік, будучи вихованим матір'ю, стає дорослим і вже не потребує її турботи.

Однак зовсім інші стосунки, вважає постмодерністський фемінізм, формуються між матір'ю та дочкою. Концепт Tochter актуалізує у НПмД такі ознаки, як rьckstдndig, dumm, naiv, noch nicht tot, ratlos, verblendet, asozial. Актуалізується тут і ідея "смерті", а точніше - "вмирання". Йдеться не про фізичну смерть, а радше про символічне припинення існування в будь-якій іпостасі - як людини чи як жінки: mцglichst schnell sterben /101, S. 19/, sie (die Tцchter) sind schon gestorben /101, S. 32/.

Специфіка відношень "мати-дочка" у традиційній культурі полягає у відсутності ідеальної ідентичності дівчинки. За законами "фалоцентричного суспільства" дитина жіночої статі лише заміщує свою матір в один з моментів життя [70, S. 42], повторює її шлях і не має власної самоідентифікації (die frauen beginnen ihre tцchter zu hassen /101, S. 16/).

На перший план у концепті Tochter висувається єдина для Mutter та Grossmutter соціальна роль "жінка в сім'ї", яка має лише два сенси свого існування - циклічна репродукція (brigitte ist die unendliche tochter einer mutter /101, S. 17/; ein kleines wesen sie zu einer mutter einer mutter einer mutter machen wьrde, kriegt selber die nдchste tochter /101, S. 51/) і робоча сила (verkдuferin, hausfrau, also hat brigitte erkannt, daЯ es im leben auЯer arbeit, arbeit, umziehen zur arbeit, kaffeekochen, arbeit etc. auch noch den einen und einzigen gibt /101, S. 21/) тощо. Не випадково етимологія слова Tochter зводиться до значень "hervorbringen, arbeiten" ("Arbeiterin", "Dienerin" > "Mдdchen" > "Tochter") [98, S. 290].

Концепт Grossmutter, так само як Tochter у НПмД частково ототожнюється концептом Mutter, виступаючи його ніби архетипічним втіленням (die rolle der groЯmutta ist die besдnftigende. deswegen ist die oma auch so beliebt bei kindern. die oma ist bei mann und frau immer unbeliebt, weil sie sich einmischt /101, S. 69-70/).

Постмодерністський фемінізм розглядає діади "матері-дочки" (Mutter-Tochter, Grossmutter-Tochter) як такі, що знаходяться під дією суб'єктної домінанти: мати робить все можливе, щоб сформувати в дитині жіночої статі таку ж модель існування, яка була сформована для неї її власною матір'ю під пригнічувальним впливом символічного батька [14, с. 170]: geburt und einsteigen und geheiratet werden und wieder aussteigen und die tochter kriegen, die hausfrau oder verkдuferin, meist hausfrau, tochter steigt ein, mutter kratzt ab, tochter wird geheiratet, steigt aus, sprigt ab vom trittbrett, kriegt selber die nдchste tochter /101, S. 15/; brigitte ist die unendliche tochter einer mutter /101, S. 12/.

Тотальна підлеглість жінки в НПмД закладена і в концепті Opfer, який є в цьому сенсі типовим представником гіпоконцептуального домену фемінність / аніма. Характеризуючи суб'єкт, що постраждав у результаті насилля [98, S. 797], він наголошує підлегле положення за допомогою таких "об'єктивних" ознак: жінка ? об'єкт по відношенню до чоловіка-суб'єкта (holen sich die jungmдnner eine frau ins haus /101, S. 15/), жінка - об'єкт насилля (im wald wird paula dann an den busen oder schlimmerenfalls zwischen die beine oder an den arsch gegriffen /101, S. 30/; hoffentlich ist diese liebe auch kцrperlich, hofft heinz. ein mamm muss alles mitnehmen, was er kriegen kann /101, S. 22/; fьr wen hat der vatta diesen unterleib verwьstet? /101, S. 76/; der krebs hat auch schon etwas schцneres gesehen als diesen runiierten Unterleib, in dem sich im laufe der langen ehejahre schon einiges abgespielt hat. von der Sitzungen im kochendheiЯem wasser zur abtreibung wollen wir gar nicht erst anfangen /101, S. 75/), жінка - об'єкт приниження (wird gebraucht /101, S. 16/; wird genommen und benutzt /101, S. 12/).

Особливе місце в лінгвокультурному просторі НПмД належить концептам Kind і Hochzeit, які хоч і ілюструють стереотипні уявлення про жінку, але роблять це під зовсім іншим кутом зору. А той виявляється заданим феноменом духовної деформації суспільства масового споживання, у якому жінка, вважає фемінізм, втрачає примат репродуктивної функції та починає характеризуватися агресивною сексуальністю [46, с. 135]. Тому дитина, так само й як процес її зачаття, перестає бути таїнством (aber ihn trotzdem festhalten, an sich binden, durch tausenderlei kleinigkeiten, etwa durch ein kleines baby /101, S. 73/). Німецький ПмД розглядає і вагітність, i дитину у кращому випадку як щось неминуче нав'язливе (heinz empfindet brigittes schwangerschaft als inen zwang /101, S. 135/), а в гіршому - як результат насилля. Але найпоширенішим ціннісним компонентом концепту Kind є його асоціювання з певною річчю, яка є засобом для досягнення певних егоїстичних цілей. Пор.: vielleicht ist das kind auch besser als die nдhmaschine. mit dem kind kann man in der frischen luft spazierengehen, mit der maschine nicht /101, S. 107/.

Семантичну наповненість концепту Kind створює образно-асоціативний шар, який формують метафори. Найчастіше Kind уподібнюється комасі (wie ein Wurm aus dem apfel), наслідку статевого акту і викликаного ним вади (die folgen, eine belastung, lebendige rechtfertigung), хворобі (aussehende krankheitssymptome), таємниці (ihr geheimnis) і навіть неживій істоті (etwas ungeborenes, das neugeborene ding). У такий спосіб вітальний концепт Kind німецької лінгвокультури міняє в ПмД свою аксіологічну полюсність з оцінки "плюс" на оцінку "мінус", т. б. весь той позитив, що його випромінює концепт, перетворюється в НПмД на негатив.

Переполюсування концептуального змісту відбивається в НПмД й на самому процесі народження дитини, який набуває вигляду чогось похідного, брудного і навіть огидного: wegen der mehrarbeit und dem ekelhaften geburtsvorgang hat sie auch schon viele male die kinder in ihrem bauch und spдter die kinder auЯerhalb ihres bauchs gehasst /101, S. 95/; eines tages kommt paula in das spital und presst ein kind in mьhevoller kleinarbeit aus sich heraus… /101, S. 122/.

Як зазначає Л.В. Сажина, у наївній картині світу буває й так, що квалітативні ознаки концепту приписуються тільки чоловікам або тільки жінкам [48, с. 95-97]. Концепт Hochzeit у НПмД, наприклад, відбиває, з одного боку, загальнокультурний стереотип щодо заміжності (прагнення жінок вийти заміж), а з іншого, ? його гендерна цінність лише для однієї половини постмодерністської громади (keine aborte, sonderm eine schцne hochzeitstorte). Стереотипи в НПмД підлягають реконструюванню в особливій манері. Вони гіперболізують ся, що призводить до спотворення ідеї жіночності - її зведення до рівня карикатури.

Клішоване бачення жіночих образів робить жінку залежною від її гендерної приналежності, що особливо яскраво проглядається у концепті Passivitдt, головним атрибутом якого в НПмД є ознаки kalt і alt. Актуалізація суб'єктивної домінанти тут відбувається за рахунок підкреслення жіночої пасивності, причиною якої виступила чоловіча домінанта. Зміст цього концепту найвиразніше втілюється в НПмД через підкреслення професійної приналежності жінок (hausfrau, verkдuferin, bьstenhaltennдherin, hilfsverдuferin). Інколи професійна діяльність жінки стає важливішою, ніж жіночність: sie ist 15 jahre alt. sie ist jetzt alt genug, um sich ьberlegen zu dьrfen, was sie einmal werden mцchte: hausfrau oder verkдuferin. verkдuferin oder hausfrau /101, S. 14/.

Гендерна значущість концепту Passivitдt об'єктивується в НПмД навіть на рівні граматики - зокрема через категорію пасиного стану. Пор.: durch heinz besitzen wird /101, S. 76/; wenn erich prьgelt und paula geprьgelt wird /101, S. 91/; oben wird paula dann wie ein bumerang abgefangen /101, S. 82/; wird mit nahrung, trank und dem fernsehprogramm versorgt /101, S. 102/; wird gewickelt und gefikkelt /101, S. 88/; wird geohrfeigt /101, S. 92/. Пасивність тут не реалізується як риса характеру, а радше як гендерна ніша (sie war unendlich passiv /101, S. 75/). Зрілість жінки розглядається в НПмД як смерть (alter - dieses langsame sterben /101, S. 91/).

Створений масовою культурою образ юної та завжди привабливої жінки постає в НПмД у вигляді проблеми віку, т. б. перетворюється у свій антипод: зовнішність постмодерністської жінки - це завжди стара (alt), а її сексуальність - це завжди холодна (kalt). Вік жінки визначає ступінь її привабливості, де молодість дорівнює певному ступеню жіночності (brigitte wird immer дlter und immer weniger frau /101, S. 13/; und diese falte: war sie gestern schon hier? nein, es ist eine neue falte, und das wird doch nicht etwa ein graues haar sein? /101, S. 155/). Але жінка завжди ідентифікується як alt, на відміну від чоловіка: die tochter ist noch wie neu, wird aber bald verkдuferin werden und rapide altern und gebraucht werden /101, S. 16/.

Атрибут kalt для концепту Frau є метафоричним маркуванням жіночої холодності: sie hat nichts verspьrt /101, S. 41/; …so gut wie nichts /101, S. 25/. Прийом "кастрації чоловіка" [46, с. 135] є однією з основних ідей художнього задуму постмодерністського фемінізму. Холодність жінки акцентується не навмисне, а як натік на чоловічу неспроможність: ihre Weiblichkeit verspьrt nichts /101, S. 111/; im unterleib ist alles abgestorben und nichts mehr zu verspьren /101, S. 91/; an ein vorspiel, das brigitte SpaЯ machen soll, hat heinz nie gedacht /101, S. 46/; jetzt will heinz seinen spaЯ haben, brigitte will lieber erst spдter ihren spaЯ haben… brigitte fьhlt den schwammigen heinzbauch auf sich herunterdrьcken, nichts deutet darauf hin, dass noch ein leben in diesen koloЯ ist /101, S. 17/.

Жінка, яка підвладна стереотипам масової культури, повинна вирішувати проблему власної самоідентифікації та саморепрезентації. Жіноче страждання і пригнічення сьогодні демонструється у контексті "хворого" і руйнівного патріархального суспільства. Феміністична практика позиціонує саме жінку не тільки як об'єкта оповіді, але і як суб'єкта ("жіноче письмо"), здатного висловлюватися на підставі власного досвіду, а не відображати бажання чоловіка. Така позиція - це спроба НПмД реконструювати гендерні стереотипи.

Таким чином, підбиваючи підсумки, можна зробити висновок, що домен фемінізм / аніма складається з двох шарів - негативного і нейтрального. Перший шар - це традиційно позитивні для німецької лінгвокультури концепти Frau, Tochter, Mutter, Grossmutter, Kind, Schцnheit, перетворені НПмД на свій антипод, що по суті є симулятивний. Другий шар утворюється низкою концептів (Hilflosigkeit, Dummheit, Zugдnglichkeit, Naivitдt, Opfer, Passivitдt), які з точки зору традиційної лінгвокультури є різною мірою негативними, але в НПмД вони побутують як цілком нейтральні. Феміністичні практики відбивають жіночий погляд на устої традиційної культури, намагаючись реалізувати деконструкцію центричної моделі світу. Переоцінка існуючих цінностей - це усталена практика НПмД.

2.2 Жіночі типажі постмодерністської лінгвокультури у романі Е. Єлінек "Коханки"

2.2.1 Типаж "фригідна жінка" у романі Е. Єлінек "Коханки"

Лінгвокультурний типаж (ЛкТ) - це один із численних різновидів концептів - ментальних одиниць, що функціонують у єдності свого поняттєвого, асоціативно-образного та ціннісного начал. Вони являють собою певні соціокультурні типи / "модельні особистості", головною метою яких є встановлення ціннісних орієнтирів поведінки [25, с. 87]. Лінгвокультурний типаж є репрезентантом "модельного" уявлення про особистість, тому він наділений або абсолютно позитивним, або абсолютно негативним змістом, що робить його або зразком для наслідування і копіювання, або осуду та відторгнення.

Важливою ознакою лінгвокультурних типажів є те, що вони являють собою відомі образи представників певного культурного простору, сукупність яких засвідчує своєрідність того чи іншого народу [25, с. 88]. Вони є концептами "типізованої особистості", образом, типізованим на основі соціокультурних критеріїв і специфічних характеристик вербальної та невербальної поведінки [49, с. 6]. Поряд із цим вони постають і як узагальнені образи особистості, чия поведінка та ціннісні орієнтири, відчутно впливаючи на лінгвокультури в цілому, є показниками етнічної та соціальної своєрідності суспільства [62, с. 19-21]. Саме тому при вивченні лінгвокультурних типажів для розуміння певної культури, у т.ч. й дискурсивної, пріоритетним має бути встановлення культурної значущості типізованої особистості.

Слід зазначити, що культура - "комплекс інформації із певною структурою, що демонструється в її внутрішній єдності" [92, с. 207]. Оскільки у Пм культура ототожнюється з текстом, то лінгвокультурні типажі мають чинність виключно в постмодерністському текстовому просторі, а його найбільш виразними представниками є такі лінгвокультурні типажі: божевільний геній, номад, чоловік-андрогін, фригідна жінка і жінка-тиран, які поділені за гендерним принципом на чоловічі та жіночі постаті.

У текстовому просторі німецького ПмД присутні щонайменше дві виразні жіночі постаті лінгвокультурного типажування: фригідна жінка та мати-тиран, які знаходять своє яскраве відображенні і у романі Е. Єлінек "Коханки". Ці лінгвокультурні типажі, з одного боку, відбивають абсолютно амбівалентне бачення жіночої натури, а з іншого - пропонують себе в якості об'єктів для осуду та відторгнення, т. б. випромінюють доволі сильну негативну енергетику.

Лінгвокультурний типаж фригідна жінка - доволі складне, глибоке і неоднозначне явище, адже починається воно з сексуальності та публічності сучасної культури. На відміну від чоловіка, який у патріархальній свідомості християнської культури займав завжди однозначне положення, архетип жінки відбивав її колосальну амбівалентність. Він представляв жінку як абсолютно полярне створіння: Богоматір (верхня межа), відьма, розпутниця, повія (нижня межа). Але у міфологізованій свідомості масової культури жінка постає як сексуальний символ із гіпертрофованою тілесністю, що позиціонує її як безособову фригідну ляльку (…alle brauchen sie ununterbrochen frauen und verwenden sie auch, aber selber wollen sie auf keinen fall eine schon gebrauchte frau kaufen und weiterverbrauchen… /101, S. 17/; gebrauchte frauen werden selten und wenn, dann vom erstverbraucher genommen. dann mьssen sie sich ihr leben lang hцren: wenn ich dich nicht genommen hдtte, hдtte dich kein andrer genommen… /101, S. 17/) або як злющу фурію, яка несе смерть [57]. Міра сексуальності розглядається через посередництво повної об'єктивації жіночої суб'єктивності, через втрату статтю свого біологічного начала [34, с. 193]. Жіноче тіло стало доступним масовому окові, воно більше не приховується, на нього не існує більше заборон і обмежень. Жінка, стаючи об'єктом сексуального потягу і насолоди, автоматично стає симулякром (видимістю), адже за гіперсексуальністю не стоїть нічого окрім тіла, яке демонструється (heinz fragt, was brigitte denn vorzuzeigen hat. brigitte hat einen kцrper zu bieten… brigitte hat brьste, schenkel, beine, hьften und eine mцse. das haben auch andere, manchmal sogar von besserer qualitдt /101, S. 13/).

Беручи до уваги специфіку дії симулякрів, можна припустити, що жіночого тіла у традиційному розумінні в майбутньому може не бути. Тож у німецькому ПмД відбувається процес суцільної десексуалізації та андрогенізації [34, с. 194]: скасовується роль спокусниці, порушується таїнство статевого акту, порушується сакральність народження, нівелюється материнство упритул до повного його знищення тощо: auЯerdem haben die frauen im bus der paula das wissen um die heilsamen schmerzen des kinderkriegens voraus. der vorsprung ist groЯ aber nicht unaufholbar. viele gesprдche hallen durch die miefige luft, die vom schmerzen im allgemeinen, den ungesunden schmerzen des lastenschleppens, des operiertwerdens, des rheumas, des leistenbruches, hexenschusses oder krebses handeln. anschlieЯend diskutiert man die gesunden schmerzen des kindergebдrens, die eine frau von mal zu mal leistungsfдhiger machen. Auf welche sofort und ohne ьbergang die groЯe freude des kinderhabens folgt, was die ьbergroЯe freude des wochenbetts nach sich zieht… /101, S. 28/; wegen der mehrarbeit und dem ekelhaften geburtsvorgang, hat sie auch schon viele male die kinder in ihrem bauch und spдter die kinder auЯerhalb ihres bauches gehasst… /101, S. 95/. Даючи жінці соціальну свободу, масова культура майже повністю руйнує її традиційний образ, доводячи цю свободу до деструктивного абсурду. Всі ці процеси відбиваються і на романі Е. Єлінек "Коханки", де у повній відповідності до традицій постмодерністської гри і пародійного переосмислення культури виникає травестійний (перевернутий) образ жінки - ЛкТ фригідна жінка, в орбіті якого присутність чоловіка виявляється зайвою: …ohne mann ist es leichter zu leben, sagt mutti /101, S. 19/; brigitte braucht heinz nur anzuschauen und schon hasst sie ihn wieder…, weil er immer dann ein kцrperliches gefьhl fьr brigitte in sich hochkommen lдsst, wenn gitti gerade von ihren seelischen problemen plaudern mцchte /101, S. 54/; …die anderen frauen halten ihr wissen ьber die mдnner fest, das paula noch nicht hat. mдnner kцnnen schweine sein aber auch das gegenteil. was ist das gegenteil eines schweines? /101, S. 27/.