Концепт міста в малій прозі Валер'яна Підмогильного

У місті, яке втрачає свої зовнішні виразники, натовп, шум, швидкий рух, з'являються інакші його характеристики: простір стискується до меж вулиць, районів міста тощо.

Виразником змін у суспільстві та авансцено майже усіх подій вулиця стає також і в оповіданні «Історія пані Ївги». Переїхавши з села в місто, жінка ніби навмисно поселяється на тихій вуличці у маленькій кімнаті. Тут простір зовнішній і внутрішній перегукуються і частково накладаються один на одного. «Пані Ївга покинула маєток і оселилась в місті - найняла невеличку кімнату на тихій вулиці, нікуди не виїздила, нікого не приймала, тільки гуляла часом сама ввечері, а вдень читала книги. Обідати їй приносили з їдальні» [33,с.193]. Образ вікна як межі між двома середовищами повторюється тут також, неможливість пані Ївги виходити на вулицю компенсується видом з вікна. «Старечі сили не дозволили їй поділяти народну радість на мітингах, але коли повз її вікна випадково проходила маніфестація, губи її складались твердо і руки напружувались» [33,с.195]. Пані Ївга, яка не має змоги пересуватись простором безпосередньо, робить це опосередковано, за допомогою вікна. Вулиця міста для непристосованої пані стає місцем смерті, хоча її й приймає до себе покоївка Настя, проте індивідуальний простір Нарчевської уже був порушений. Вулиця вбиває її в обличчі сина Насті Серьоги.

Дія в творах Підмогильного уповільнюється в приміщенні і динамізується ззовні, майже усі події відбуваються саме надворі: на вулиці сидить Тиміш («Старець») і чекає того, хто йому кине грошей, Тимергей («Собака») на вулиці зустрічається зі своїм товаришем і знаходить собаку, на вулицю, де йде бій дивиться Ксана («Третя революція») і вулиця притягує до себе погляд пані Ївги («Історія пані Ївги»).

Можемо стверджувати, що топос вулиці є одним із найважливіших у текстах Підмогильного, вона постає сценою, на якій відбувається дія і частково спровоковує цю дію. Місто письменника невіддільне від топосу вулиці, який зустрічаємо в оповіданнях не лише «міського циклу», але й у тих, що стосуються теми села.

Топоси вулиці, дороги в'яжуть до себе подальші топографічні нашарування, одним із яких є топос будинку (двері, вікна, поріг, кімната тощо). Життя у місті вимагає від індивіда засвоєння певних практик великого міста. До прикладу, у Булгакова, простір комунальної квартири постає як уособлення пекла, люди, які змушені жити на одній території, поділеній стінами постійно перебувають у стані конфлікту. У Підмогильного стиснений простір житла теж має негативну семантику. «Канцелярія ЖК № ніколи не була велика, а тепер обернулась просто на закуток з надмірно довгим і покрученим апендиксом-коридором, позбавленим природного світла»[33,с.232]. Тісний простір призводить до стану перманентного конфлікту, злоби та агресії, та попри це простір кімнати залишається сакральним для її мешканця, показовим цей приклад є у кімнаті Тимергея («Собака»). «Пригадав, що до цього часу він тільки те й робив, що будував високу й грубу стіну з книжок. Пригадав, як з кожною книжкою, викладеною в стіну щораз менше бачив він життя. Воно було десь там, ніби далеко від нього одмежоване паперовою цеглою» [33,с.115]. Створюючи власний світ у кімнаті, Тимергей намагався відмежуватись від життя, але врешті змушений був йти на вулицю, бо не має грошей і хоче їсти. Сакральний простір кімнати протиставляється профанному простору вулиці, де хлопець усе зневажає і хоче якнайшвидше повернутись до простору кімнати.

Топос кімнати, як місце захисту бачимо також в оповіданнях «Історія пані Інги», «З життя», «Третя революція». У творі «З життя будинку» кімната старої Веледницької заважає на шляху до поліпшення добробуту, оскільки вступає в дію ще й соціальний чинник (як дочка царського сенатора, вона сприймається суспільством як ворожий елемент), то відпадають усі заперечення і її хочуть пересилити до іншого приміщення, до комірки над казанами центрального опалення. Переселення для Веледницької - це смертельний вирок. У темній кімнаті були заховані скарби дочки царського чиновника, які старенька ретельно приховувала. Під час огляду її кімнати усе стало зрозумілим. «Досить простора кімната зразу виступила в своїй гнітюче брудній голизні. Роками не мазані стіни були чорні згори до низу й засновані величезними полотнищами павутиння, що важко коливалося від руху повітря. По всій підлозі валялося огидне гниття, сміття, уламки, наскрізь перейняті мокрінню, що в ній ці речі нечутно гнили й розкладалися, вилучаючи вогкий нерухомий сморід» [33,с.238]. Показ соціальної нерівності Підмогильним підсилюється простором кімнати. Для Веледницької він був єдиним місцем, в якому вона могла почувати себе в безпеці, тому, коли ЖК вирішує її переселити, вона лякається і намагається проковтнути усе своє золото, що призводить до летального випадку.

Спокій кімнати протиставляється шуму та метушні вулиці («Третя революція»). Простір кімнати оберігається будь-якими можливими методами. «Каганця поставили в кімнаті за шафою, щоб не видно було світла крізь віконниці. А не спав ніхто. Говорили пошепки, ступали навшпиньках» [33,с.207]. І дисонансом вривається у цю тишу вулиця: «Вони недбало ввійшли, тягнучи свої рушниці, - троє хлопців у кожушанках, у великих, болотом закаляних чоботях. Спинившись на порозі кімнати, один вимовив голосно - а всім після шепотіння й обережних кроків здалося, що він гукнув…»[33,с.208]. Вікно як місток між світом внутрішнім та зовнішнім дає можливість поділу простору на простір міста і простір не міста. Вікно як ланка між двома реальностями постає як межа цих світів, що повертає нас до мотиву перехрестя, роздоріжжя. Вікно, а що найважливіше, підвіконня - сприймається як поріг між світом будинку і світом вулиці. Простір кімнати намагаються якось зберегти, тому світло від лампи ховають за шафою, а Ксану забирають від вікна.

Кімната сприймається як замкнений простір, тому час у неї теж ніби замкнений, він спокійний, не плинний, його можна відчути. Місто є особливим простором, якому притаманні структури, які роблять його принципово новим, семіотично насиченим середовищем людського існування і призводить до того, що воно стає культурною семіосферою, не тільки осередком цивілізації та культури, але водночас певним сакральним топосом, на який накладається сітка символів-міфологічних уявлень.

Отже, простір міста Валер'яна Підмогильного виокремлюється на основі топосів вулиці, будинку (кімнати, вікна, підвіконня). Прочитання малої прози В.Підмогильного з погляду урбаністичних студій відкриває новий погляд на місто та авторську інтерпретацію міського середовища, що дає додатковий матеріал при осмисленні літературного процесу кінця Х1Х - ХХ століття.

2.2 Переживання міста. Конструювання нового літературного героя

Життя людини в селі і в місті має докорінні відмінності. Місто - це рух, неспокій, життя плине у постійній зміні внутрішніх та зовнішніх переживань. «Місто - це інша якість населеного пункту, зовсім інші функції, інша швидкість функціонування, інша плинність часу» [8], натомість село є утіленням природного життя, унормованого співіснування людини з природою. Місто має свій ритм життя, який порушує норми усталеного часу, воно творить свій час. Попри те місто неможливе без села, діалог між якими був від часів постання міста, яке живиться працею села і потребує його ресурсів. Магістралі, електрика, транспорт, складні схеми підземних лабіринтів, повсюдна техніка перетворюють місто на машину для життя.

У місті змінюються основи життя, воно характеризується підвищеною нервозністю і приглушеністю відчуттів «велике місто створює саме такі психологічні умови своєю вуличною біганиною, швидким темпом і різноманіттям господарського, професійного, суспільного життя» [15]. Звідси виникає перенасичення через надмір збудників від міського середовища і городянин перестає помічати зовнішню реальність, замикається у собі, рятуючись і захищаючись від цієї реальності. Місто впливає на людину, яка стає елементом міського пейзажу. «Людина - творець міста, людина - витворює місто і міські умови і у той же час їхній продукт, тобто нова людина - городянин…»[45].

Міські практики впливають на тіло людини, поведінку, зміну ментальних та інших рис. Велике місто майже завжди було культурним центром країни, тут відбувались найважливіші події, творилась історія. Невипадковим у цьому контексті є намагання творення кожним індивідом власного міста, що найяскравіше простежується на матеріалі художньої літератури, де переплітаються індивідуальні інтенції автора із суспільно відомими фактами та поняттями. В українській літературі маємо досить цікаву парадигму творення міста людиною не-міського середовища. Автор «вживається» у місто разом зі своїм героєм, конструює унікальне місто.

Місто - це місце, де зустрічаються незнайомці, які перебувають близько один до одного і де вони взаємодіють один з одним протягом тривалого часу, водночас залишаючись незнайомцями. Цим простір міста відрізняється від простору не-міста, у якому незнайомці упродовж тривалого часу взаємодії стають знайомими.

Творчість В. Підмогильного та В. Петрова Соломія Павличко вважає такою, у якій вперше заявляє про себе урбаністична тема, зазначаючи, що «їхнім містом був Київ, який ріс, змінювався, українізувався, бюрократизувався, радянізувався, модернізувався, витворюючи з тих, що в ньому вже жили, і з тих, що тисячами в цей час до нього попрямували, специфічно київський міський натовп» [31,с.212]. Попри таке визначення Київ Підмогильного кардинально інший, авторові важливим є протистояння міста й села, ця тема простежується як у малій, так і у великій прозі письменника. Герої його перших оповідань переважно селяни, деякі з них уже трансплантувалися у місто, але воно для них залишається чужим простором.

Проаналізувавши твори Підмогильного у хронологічному порядку зауважимо етапи конструювання нового героя і переживання ним міста.

В оповіданні «Старець», написаному 1919 року герой «викидається» містом із життя, Тимоша покалічив потяг, тому він постановив йти прохати допомоги у людей. Місто змінює його і пристосовує до себе, породжуючи злість у його ставленні до людей і до міста загалом. «І до тих, що давали йому гроші, і до тих, що дивились на нього, але минали, прибираючи на себе здебільшого замислений вигляд, Тиміш ставився однаково з тупою злістю» [33,с.73]. Це оповідання увійшло до збірки «Твори. Т.І.», і Тиміш тут єдиний міщанин, хоча і його не можна повністю вважати мешканцем міста, він швидше витіснений містом, не сприйнятий.

Не сприймається як повноцінний мешканець міста і герой оповідання «Собака», протиставляючи постійно себе городянам. Твір написано 1920 року, дата важлива, тому що розкриває додаткові обставини життя людини у місті, коли не має чого їсти. Колишній студент університету проголошує нову істину: «Кант і борщ, Ніцше й ковбаса» [33,с.116]. Місто породжує у героєві полярності між фізичним та інтелектуальним, на перше місце висуваючи все-таки фізичне. Як і у випадку із Тимошем, ми бачимо героя, що «виштовхується» із загального міського натовпу і частково протистоїть йому.

Основним твором Підмогильного про місто можна назвати оповідання «Третя революція», у якому реалізовано загальну тему текстів автора, на думку М.Тарнавського, а саме: конфлікт між містом і селом. «З погляду села, місто є хворобою, яку треба побороти й викинути з суспільного організму» [33,с.112]. Тому махновці намагаються зруйнувати усе, що у місті відрізняється від села, вони руйнують будинки, вчиняють погроми у квартирах. Найбільше їх цікавить одіж, що «вабила їх незвичайним своїм кроєм, своєю притаманністю панству» [33,с.228].

У «Третій революції» герої уже мислять як мешканці міста із притаманними їм звичками та поведінкою. Марта Данилівна смутно пригадує, що колись було «казкове спокійне життя, а тепер його уявити важко. Хіба можна повірити, - були такі часи, коли люди вставали по теплих хатах, умивалися, пили чай, розходилися на посади. Потім обідали» [33,с.211]. Це приклад часу у місті, показ розміреного врівноваженого життя, яке диктується розпорядком та розкладом. «Обставини та життя мешканця великого міста бувають зазвичай надзвичайно різноманітними і складними, і, що надзвичайно важливо, завдяки такій великій кількості людей з такими диференційованими інтересами, їхнє життя і діяльність складається у такий багаточисельний організм, що без пунктуальної точності домовленостей і їхнього виконання усе перетворилося б у суспільний хаос» [15]. З приходом ірраціональної сили села усе змінюється.

Григорій Опанасович, син селянина, що все життя упоряджав свою домівку, що була для нього частиною його мрій і життя. Коли махновці руйнували усе у його квартирі він зрозумів, що вже немає життя для нього і ніколи уже він не поверне плодів своєї праці. Герой любить свою посаду, бо за три дні боїв занудився за нею «Прийдеш. Папери. І- тихо. Десь змінюється начальство, ідуть нові накази, а на столі одноманітні відношення, а коло столу - спокійно» [33,с.212].

Герої Валер'яна Підмогильного еволюціонують від колишніх селян до повноцінних городян. Городянин не лише мешканець. Одиниця населення, він створює і живе у новому за своєю суттю співтоваристві, міському, і у зовсім новій просторовій організації. Городянин стає таким одночасно із включенням до нового типу поселення, яким є місто. Таку формулу можна сміливо застосувати до героїв автора: Тимергей, Тимош, Григорій Опанасович, можливо і є колишніми вихованцями із села, але давно живуть у місті і вважають його своїм.

Валер'ян Підмогильний творить декілька типів героїв, у ранніх оповіданнях герой - жертва, зрештою, у творах пізнішого періоду герої теж жертви, але манера опису автором помітно змінюється від «високого» стилю, до іронічності, відстороненості. У монографії М.Тарнавського знаходимо згадку про розвідку Михайла Долено, опубліковану 1924 року, у якій автор доводить, що головною темою для Підмогильного є «трагедія даремного напруження, непотрібного зусилля».

Тематично різні оповідання мають однакову структуру, у якій, за М.Доленго, герої оповідань Підмогильного переживають процес відкриття дисгармонії у собі і у світі, що призводить до загибелі.

Таким чином, в оповіданнях відображено статичний конфлікт, який не має вирішення, тому герої гинуть, або залишаються у невизначеності, бо не має розвитку теми і герої не мають змоги еволюціонувати.

Висновки

Міста виникають у певному місці у певний момент, час їхнього постання закладає у культурі коди для подальшого продукування смислів та текстотворення. Момент та місце постання міста закладає специфіку функціонування простору, специфіка міста дає йому «мову» і творить власний текст, який промовляє вулицями, будинками, магазинами, оголошеннями та метатекст: музику, архітектуру, малярство, скульптуру тощо.

Урбаністичний дискурс української літератури найяскравіше представлений творчістю письменників межі ХІХ-ХХ: Михайла Коцюбинського, Миколи Хвильового, Віктора Петрова (Домонтовича), Валер'яна Підмогильного та багатьох інших письменників. Спираючись на європейський досвід, ці письменники витворили власний міф міста: периферія у М.Хвильового перекручується із замкненим простором М.Коцюбинського та контрастує із містом як простором культури В.Петрова (Домонтовича) та «завойованим» В.Підмогильного.

Поступовий розвиток теми міста у літературі породжує створення концепту міста, який в українській літературі має свої особливості. Реалізація концепту різними авторами відбувалась по-різному, тому можна говорити про концерт міста Віктора Петрова (Домонтовича), Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного як окремо, так і виводячи спільні риси побудови концепту. Для Підмогильного характерними ознаками його творення є використання контрасту на різних етапах побудови тексту: як на рівні героїв, їхнього середовища (внутрішнього), так і навколишнього пейзажу (зовнішнього). Автор будує концепт «завойованого», упокореного міста людиною, або упокорення людини містом, що залежить від способів прочитання. У його творчості простежується два рівні впровадження теми у текст. Для першого характерним є ще не повне входження героя у місто, він мислиться ще як селянин, котрий намагається зробити місто своїм, для другого - чітке освоєння героя у місті, а також яскравий опис міського пейзажу.

У роботі розглянуто концепт міста у малій прозі Валер'яна Підмогильного, що реалізується за допомогою топосної локалізації міста. Зроблено спробу аналізу теми міста у літературних творах найяскравіших представників літератури 20-х -30-х років ХХ століття, а також простежено становлення концепту міста в українській літературі.

Акцентується виявлення та репрезентація концепту окремим автором (Валер'яном Петровичем Підмогильним) на матеріалі малої прози, що реалізується за допомогою елементів міського пейзажу - вулиці, дороги, кімнати, це аж ніяк не вичерпує усіх можливих варіантів топологізації простору міста автором, однак за допомогою цих елементів зможемо простежити основні просторові концепти.

Топос вулиці (дороги), окрім метафізичного значення символу єднання, блукань та спогадів стає центральною точкою міста. На вулицях відбувається більшість подій із малих прозових оповідань Підмогильного. Його герої живуть завдяки вулиці («Старець», «Собака»), вбачають у ній центр та смисл свого життя («Історія пані Ївги», «Третя революція»).

Дія у творах Підмогильного уповільнюється в приміщенні і динамізується ззовні, майже усі події відбуваються саме надворі: на вулиці сидить Тиміш («Старець») і чекає того, хто йому кине грошей, Тимергей («Собака») на вулиці зустрічається зі своїм товаришем і знаходить собаку, на вулицю, де йде бій дивиться Ксана («Третя революція») і вулиця притягує до себе погляд пані Ївги («Історія пані Ївги»).

Топоси вулиці (дороги) в'яжуть до себе додаткові топографічні нашарування, одним із яких є топос будинку (двері, вікна, поріг, кімнати тощо). Кімната сприймається як замкнений простір, тому час у ній теж ніби замкнений, він спокійний, не плинний, його можна відчути. Простір кімнати сакралізується та наділяється особливими смислами, він протиставляється профанному середовищу міста та вулиці. Кімната оберігається, як місце, в якому можна знайти спочинок від шуму та руху міста, а також як можливість вибудови власного простору персонажем, відмінного від того, який знаходиться за порогом приміщення.

Як символічний вхід/вихід у простір міста постає топос вікна. Через вікно видно вулицю і місто, тому герої В.Підмогильного часто сидять біля вікна, вдивляючись у вулицю. Вікно як ланка між двома реальностями постає як межа цих світів, що повертає нас до мотиву перехрестя, роздоріжжя. Вікно, а що найважливіше, підвіконня - сприймається як поріг між світом будинку і світом вулиці.

Завдяки тематизації міста та місць і виокремлення ключових для прози Підмогильного топосів (вулиці, будинку, кімнати, вікна), можемо стверджувати, що простір міста для героїв Валер'яна Підмогильного не є чужим. Колишні селяни успішно завойовують його і стають повноправними городянами, носіями та «читателями» тексту міста. Аналіз моделей конструювання письменником типу оповіді, а звідси і конструювання образів, показав еволюцію героїв залежно від зміни оповіді і поетапний перехід автора від теми села до витворення власного концепту міста.

Список використаної літератури

1.Агєєва В. Жіночий простір; Фенімістичний дискурс українського модернізму: [монографія]/ В.Агєєва.-К.: Факт, 2003.-320с.

2.Агєєва В. Координати урбаністичного простору/ В.Агєєва// Кур'єр Кривбасу. -2006.-№198.-С154-163.

3.Анциферов Н.П. «Непостижимый город…» Душа Петербурга. Петербург Достоевского. Петербург Пушкина/ Н.П. Анциферов [сост. М.Б. Вербловская]. - СПб.: Лениздат, 1991. - 335 с.

4.Аскольдов С.А. Концепт и слово/ С.А.Аскольдов// Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология / под ред. Проф.В.П.Нерознака.-М.,1997.-С.269.

5.Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по истор. Поэтике/ М.Бахтин//Литературно-критич. Статьи.-М.,1986-С.86-127.

6.Бурини С. От кабаре как к тексту/ С.Бурини//Europa Orientalis ХVІ: Сборник статей/ под ред. А.Д'Амелии, А.Конечного, Дж-П.Пиретто - Рим, 1997.-№2-С.275-289.

7.Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. І допов.) [уклад. І голов. Ред. В.Т. Бусел].- К..:Ірпінь: ВТФ «Перун»,2055-1728с.

8.Возняк Т. Львів. Sine gua non - «без чого немає»/ Т.Возняк// Independent cultural «Ї».-2003.-№9(29).-С.394-409.

9.Возняк Т. Феномен міста / Т.Возняк.-Львів, Бібліотека журналу «Ї», 2009.-334с.

10.Гундарова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація./Т.Гундарова - Львів: Літопис, 1997-300с.

11.Гусейнова О. Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія маргінальності/ О.Гусейнова //Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна.-№33(ч.1.).-2004-С.66-71

12.Домонтович В. Доктор Серафікус/ В.Домонтович. - Мюнхен, 1947. - 174с.

13.Етимологічний словник української мови: В 7 Т./ АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні; [ред. Мельничук О.С.] К.: Наукова думка, 1983. - Т.3.- 1989. - 552с.

14.Єфремов С. Історія українського письменства/ С.Єфремов. -.К.:Femina, 1995. - 688с.

15.Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь/ Г.Зиммель// Логос.- 2002. -№3(34). - С.1-12.

16.Казари Р. Московские маргиналии к Петербургскому тексту/ Р.Казари// Europa Orientalis ХVІ: Сборник статей/ под ред. А.Д'Амелии, А.Конечного, Дж-П.Пиретто - Рим, 1997.-№2-С.361-369.

17.Карасик В.И. Лингвокультурный концепт как элемент языкового сознания [Электронный ресурс] / В.И.Карасик, Г.Г.Слышкин // Методология современной Психолингвистики: Сборник статей. - Москва; Барнаул: Изд-во Алтайского. Ун-та,2003.-Режим доступу до тексту: http//psycholing.narod.ru/monograf/karasik-psy-hrest.htm.

18.Качуровський І. Променисті сильвести: Лекції, доповіді, статі, есеї, розвідки/ І.Качуровський. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія».-2008.-766с.

19.Коломієць Л.»Місто» В.Підмогильного: проблематика та структурна організація/Л.Коломієць//Слово і час. - 1991. -№5. - С.64-71.

20.Коломієць Л. Український ренесанс, У пошуках індивідуальності/ Л.Коломієць// Слово і час. - 1992. - №10. - С.64-70.

21.Костюк Г. Валер'ян Підмогильний [Електронний ресурс]/ Г.Костюк - Режим доступу до тексту: http//memorial.org.ua/education/write/pidohy1/4.htm.

22.Коцюбинський М.М. Подарунок на іменини: Оповідання, новели, повісті/М.Коцюбинський. - К.: Веселка,1990. - 335с.

23.Красных В.В. Русское культурное пространство: концепт «Я»/ В.Красных//Проблемы вербализации концептов в семантике языка и текста: Материалы международного симпозиума, 22-24 мая 2003г.-Волгоград, 2003.-Ч.1,С.196.

24.Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка/Д.С.Лихачев// Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология; под ред.проф.В.П.Нерознака:-М.,1997.-С.281.

25.Літературний словник-довідник [упоряд. Р.Гром'як, Ю.Ковалів та ін.].-К.:Академія,1997.-752с.

26.Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров // Ю.М.Лотман Семносфера. - СПб: «Искусство-СПб», 2004-С.150-390.

27.Мельник В. На перехресті міста і села (Роман В.П. «Місто» у критиці 20-х років / В.Мельник // Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті [упоряд. В.Г.Дончик].-К.:Дніпро, 1991.-366с.

28.Мельник В. Суворий аналітик доби. В.Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст./В.Мельник. - К.:Либідь,1994.357с.

29.Мовчан Р. Проза Валер'яна Підмогильного. Доля. Людина. Стиль/ Р.Мовчан// Дивослово.- 2000.-№1.-С.52-56.

30.Образ міста в контексті історії, філософії, культури: Києвознавчі читання. - К.: Парапан, 2005. - 200с,

31.Павличко С. Теорія літератури/ С.Павличко// -К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи»,2002.-679с.

32.Підмогильний В. Місто [роман]/ В.Підмогильний; [післямова, біографічна та бібліографічна довідки Григорія Костюка]. - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук, 1954.-299с.

33.Підмогильний В.П. Оповідання. Повість. Романи./ В.Підмогильний// [вступ. Ст., упоряд. І приміт. В.О.Мельника]. -К.:Наук. Думка,1991.-800с.

34.Поліщук Я. Із дискурсів і дискусій: [монографія]/ Я.Поліщук. - Харків. - «Акта», 2008.-288с.

35.Сергеева Е.Н. Понятие концепта и аспекты его изучения в современной лингвистике [Електронний ресурс]/ Е.Н.Сергеева.- Режим доступу до тексту: http://www.work.vegu/vestnik/DocLib/.pdf.

36.Серто М. Неприкосновенный запас. Общее место: обыденный язык/ М.Серто// Журнальный зал.-2007.-№4(54).-2007.-С.82.

37.Смирнов С.А. Антропология города или о судьбах философии урбанизма в России [Електронний ресурс]/ С.А.Смирнов. - Режим доступу до тексту: http://www.antropolog.ru/doc/persons/smirnov/smirnovgorod/

38.Снігурова О.В. Новолатинська поетична спадщина як частина полімовного літературного процесу в Україні кінця ХVІ століття[Електронний ресурс]/ О.В.Снігурова. - Режим доступу до тексту: http:/librar.org.ua/sections_load.php?s=philogy&id=2150.

39.Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования/ Ю.С.Степанов. - М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. 824с.

40.Тарнавський М. «Невтомний гонець у майбутнє» (екзистенційне прочитання «Міста» Підмогильного) / М.Тарнавський // Слово і час, - 1991. - №5. - С.56-63.

41.Тарнавський М. Між розумом та ірраціональністю:Проза Валер'яна Підмогильного / М.Тарнавський [пер. з англ.]. - К.: Унів. Вид-во «Пульсари», 2004. - 232 с.

42.Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты / В.Н.Телия. - М.,1996. - С.96.

43.Топоров В.Н. Петербург и петербургский текст русской литературы / В.Н.Топоров. - Режим доступу до тексту: http://novruslit.ru/library/?p=7.

44. Топоров В.Н. Пространство и текст. Текст : семантика и структура. / В.Н.Топоров. - М., 1983. - С.227-284.

45. Тыхеева Ю.Ц. Человек в городском пространстве (Философско-антропологические основания урбанологии) : Дис… д-ра филос. наук: 09.0013 / Ю.Ц. Тыхеева - Санкт-Петербург, 2003. - 335с.

46. Успенский Б.А. Отзвуки концепции «Москва - Третий Рим» в идеологии Петра Первого (К проблеме средневековой традиции в культуре барокко)/Б.А.Успенский, Ю.М.Лотман // Культурное наследие Древней Руси: Истоки. Становление. Традиции. - М.: Прогресс, 1976. - С.236-249.

47. Фоменко В.Г. Поліфонізм української урбаністичної прози [Електронний ресурс] / В.Г.Фоменко. - Режим доступу до тексту :http:/www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlush/Filol/2010_20_3/10.pdf.

48. Фоменко В. Місто і література: українська візія: [монографія] / В.Фоменко. - Луганськ : Знання, 2007. - 312с.

49.Харлан О. Чернівецький текст у циклі повістей Ірини Вільде «Метелики на шпильках» / О.Харлан // Слово і час. - №2. - 2008. - С. 27-32.

50. Хвильовий М. Новели, оповідання: «Повість про санаторійну зону». «Вальдшнепи». Роман. Поетичні твори. Памфлети./М.Хвильовий//[вступ. Ст., упоряд. І приміт. В.П.Агеєвої]. - К. : Наук. Думка, 1995. - 816 с.

51. Шевчук В. Мислене дерево: Роман-есе про Київ./В.Шевчук. - К. : Молодь. - 360 с

52. Шевчук В. У світі прози Валер'яна Підмогильного/ В.Шевчук// Підмогильний В.П.»Місто». - К. : Молодь, 1989. - С.3-13.

53. Шерех Ю. Людина і люди («Місто» В.Підмогильного)/ Ю.Шерех// Українська мова і література. - 2000. - №37. - С.6-8.

54. Weber М. The City./ М. Weber. - Fress, 1958.-462р.

Размещено на Allbest.ru