Роль Біблії та її вплив на літературу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль Біблії та її вплив на літературу

Зміст

Вступ

Склад та структура Біблії

Біблія на українській землі

Роль Біблії

Вплив на літературу

Біблійні мотиви у світовій літературі

Висновок

Використана література

Вступ

Біблія - це Слово Боже, Святе Письмо найпоширенішої релігії сучасності -- християнства. Біблію зараз увесь цивілізований світ сприймає не лише як основну релігійну книгу християн та іудеїв, а й одну з найвизначніших пам'яток світової літератури. Тому знати її має кожна освічена людина. Своє Святе Письмо має не лише християнство, а й інші великі світові релігії. Вона виникла протягом першого тисячоліття до нашої ери та перших двох століть нашої ери шляхом відбору, редагування та канонізації значного масиву релігійних текстів, які іудаїстська, а згодом християнська традиції визначили як богодухновенні.

Склад та структура Біблії

Назва «Біблія» походить від грецького фб вйвлйб - «книги». Інші ЇЇ назви - «Слово Боже», «Одкровення», «Книга Книг», «Книга спасіння», «Священне письмо». Найпоширеніша ж назва -- Біблія -- утвердилась серед християн з IV ст. Вперше назвав її так Іоанн Златоуст, константинопольський патріарх. А його сучасник, перекладач Біблії латинською мовою -- Ієронім -- вживав вислів «божественна бібліотека», бо ж складається Біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів -- окремих книг: 50 із них входять до Старого Заповіту, а 27 -- до Нового. Маємо на увазі канонічну Біблію. У протестантів Старий Заповіт складається з 39 книг, у католиків -- із 47, у православних -- із 50.

Книги ці виникли в різний час і відрізняються одна від одної. Творили їх представники шістдесяти поколінь. Автори Біблії, а було їх більше сорока, займали різне соціальне становище. Так, Мойсей був вихований у знатній єгипетській сім'ї. Петро був рибалкою, Соломон -- царем, Матвій -- митником, Павло -- рабином. А нещодавно з'явилась версія, що частина Старого Заповіту написана жінкою -- 40-літньою аристократкою, що була придворною дамою царя Соломона. Незважаючи на те, що авторство практично кожного з біблійних текстів пов'язувалось і пов'язується з іменем певної історичної чи легендарної особистості, істинним автором все одно визнається сам Бог, під впливом (натхненням) якого була написана та чи інша книги Біблії.

Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не створювалися книги Біблії! Мойсей писав перші п'ять книг (так зване П'ятикнижжя Мойсеєве) у пустелі, Єремія писав у в'язниці. Лука -- під час подорожей, Іоанн -- на острові Патмос, а деякі автори писали під час військових походів. Так, під час війни була написана частина книг Давида, а книги Соломона писалися у мирний час. І створювалися книги Біблії у XII ст. до н.е. -- II ст. н.е.

Та частина Біблії, що розповідає про союз Бога з давньоєврейським народом називається Старий Заповіт. Друга частина, яка у християн іменується Новий Заповіт, розповідає про союз Бога з усім людством, укладений через спокутну жертву Ісуса Христа. Для християн є священними обидві частини Біблії. Іудеї визнають лише її давню, «першу» частину (ТбЗбХ), не вживаючи, щоправда, поняття «Старий Заповіт». «Перша» частина Біблії писалася до Різдва Христового, а «Друга» частина - в період першого століття після Різдва Христового. Наше літочислення ведеться із року народження Ісуса Христа. «Старий Заповіт» був написаний на давньоєврейській мові, а «Новий Заповіт» на давньогрецькій мові, тобто на мовах культур тих часів.

У «Старому Заповіті» розповідається про те, як Господь створив всесвіт, про гріхопадіння людей, про історію Ізраїлю - народу Божого, сюди ж входять Псалми - це пісні про Славу Господа і молитви до Бога, Книги Йова та ін. У Новому Заповіті мова йде про народження й життя нашого Спасителя - Господа Ісуса Христа, а також Його вчення, яке називається Євангеліє (грец. - «Радісна Звістка»).

В Біблії розповідається не тільки про те, як відбулося гріхопадіння людини, її відлучення від Бога і засудження на вічну загибель, а й про Боже спасіння людства. Так як Господь послав на землю Свого Сина, Ісуса Христа, щоб Він прийняв смерть за гріхи людей, наставив їх на шлях правди.

Біблія - перша в світі печатна книга (Гутеннбергова Біблія» - 1452-1455). Вона читається все більшим і більшим числом людей, стає настільною книгою не тільки в сім'ях простих людей, а серед інтелігенції. Біблія розповсюдилася по всьому світу, її читати мають змогу навіть люди, які не можуть бачити, для них вона створена шрифтом Брайля на 84 мовах світу.

Біблія на українській землі

Біблія прийшла на українську землю ще до Київської Русі. Відомо, що слов'янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену російською мовою. А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас, як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром, ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького Євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов'янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Повне видання Біблії українською мовою здійснив видатний мовознавець, історик церкви, митрополит Іван Огієнко. Перекладена ним на українську мову Біблія вперше вийшла за межами України в 1962 р. і з того часу неодноразово перевидавалася. Але перший переклад повної Біблії власне українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй. Книга вийшла в 1903 р. у Відні. Але чому? Бо ж російський царизм жорстоко придушував українське слово. Із 22 заборон української мови, про які я прочитала, в пам'яті зринають кілька з кінця XIX ст.: Валуєвський циркуляр про заборону книгодрукування українською мовою і українського театру в Східній Україні від 1863 р.; Емський акт від 1876 р. про заборону ввезення українських книжок з-за кордону та друкування нот українською мовою; указ від 1881 р. про дозвіл друкувати окремі сценічні твори українською мовою, але російським правописом. На місцеву владу при цьому покладалися обов'язки контролювати публічне виконання українських пісень, дозволених цензурою. Найбільше ж мене вразив ганебний указ від 1888 р. про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. А у 1895 році забороняються навіть українські книги для дітей... За таких умов не могли з'явитися на рідній землі праці перекладачів. Але й раніше, задовго до XIX ст., українці брали участь у виданні повного тексту Біблії у Москві в 1663 р. 1758 р. у друкарні Києво-Печерської лаври також вийшов повний текст Біблії. Знаменита «Острозька Біблія» вийшла на Україні в 1581 р., створили її члени Острозького вченого гуртка, очолюваного Г.Смотрицьким. Ще раніше -- XI ст. -- датуються найдавніші списки Псалтиря -- улюбленої старозавітної книги.

Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир -- у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф.Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І.Федорович при сприянні Г.Хоткевича. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) -- Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов'янській Біблії -- із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. А трохи згодом -- 1680 р. -- видав свою «Римотворну Псалтирю» Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра «Римотворну Псалтирю» було покладено на ноти.

Роль Біблії

Біблія в нашому житті займає провідне місце. Адже вона навчає нас, як жити на світі, розкриває перед нами шлях спасіння. Через неї Господь показав, яке життя було наших предків, які вірили в Бога. Незважаючи на те, що віра в ті часи, коли відбувалися гоніння на християн була заборонена, віруючі люди не залишали Бога. Вони були впевнені, що є Господь і він допоможе їм врятуватися від цього жахливого світу неправди. Ісус промовляв до них кажучи: «Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві той, але матиме світло життя».

Біблія - це карта подорожнього, палиця прочанина, компас пілота, меч воїна, хартія християнина. В Біблії знаходимо відновлення раю, відкриття неба й виявлення пекельної брами.

Христос є головною темою Біблії, наше добро - її призначення, а Божа слава - її мета.

Вона мусить заповнити нашу пам'ять, оволодіти нашим серцем і направляти наші кроки. Читайте Біблію розважно, часто й молитовно. Вона є копальнею багатства, раєм Божої слави й рікою духовного задоволення. Біблію подаровано нам для цього життя, її розкривають, її відкриють на Останнім суді, тому її слова мусимо запам'ятати навіки. Біблія кладе на нас велику відповідальність, вона винагородить наше найкраще зусилля і засудить усіх, хто легковажно нехтує її святим змістом.

Найбільшу увагу я хочу звернути на головні елементи Біблії. Це, зокрема, «Заповіді Божі», «Заповіді Блаженства» і «Отче Наш» - головну молитву в нашому житті. Найперше ви повинні впустити в себе краплину Святого Духа. Сказати: «Господи, я вірую в Тебе, прагну пізнати тебе через Святе Писання, яке Ти дав нам! Хочу, щоб впродовж всього життя ти був моїм вірним другом, помічником, спасителем і отцем! Я обіцяю, що буду виконувати Заповіді Божі , як це було б не складно і буду вірити в Тебе істинною вірою!» Промовивши це із душею, ви відчуєте почуття спокою, піднесення, внутрішнього благополуччя. Воно означатиме присутність Святого Духа. І тільки тепер, ви зможете відкрити Святе Писання і зрозуміти те, що хоче донести до нас Господь. Якщо це в тебе вийшло, то ти можеш бути впевненим, що Бог тебе не покине і буде з тобою все життя, але із однією умовою, що ти ніколи не покинеш Його і будеш виконувати Заповіді Божі.

Давайте розглянемо питання: «Що таке Заповіді Божі?». Це окремі статті закону, в яких коротко, але точно вказано, як повинні жити люди: що виконувати, а чого уникати. Отже, Господь дав закон для того, щоб люди могли розпізнавати, які діла добрі, а які лукаві. Перше закон внутрішній (сумління), потім зовнішній (заповіді). Внутрішній закон існував завжди, у всіх людей, але після гріхопадіння люди стали легко піддаватися впливам лукавого, забувати Бога, стали провадити лише тілесне життя і керуватися тільки хотінням тіла. Щоб пробуджувати їхню свідомість і утримувати їх на шляху праведного життя, Господь дав зовнішній закон - закон заповідей. Як тут не згадати даних Богом народові на горі Сінай заповідей: «Я є Господь Бог твій: нехай не буде у тебе інших богів, окрім мене», «Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі чи на землі внизу, і що у воді під землею: не вклоняйся їм і не служи їм», «Не призивай імені Господа Бога твого надаремно», «Пам'ятай день суботній, щоб святкувати його: шість днів працюй і роби в них всі справи свої, а день сьомий - субота, для Господа Бога твого», «Шануй батька свого і матір свою -- довго житимеш на землі», «Не вбивай!», «Не кради!», «Не твори перелюбу», «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!», «Не бажай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, а ні раба його, а ні невільниці його, а ні вола його, а ні осла його, а ні всього, що у ближнього твого».

Біблія знайомить нас з Всевишнім, який не дозволить нікому образити тебе, який буде вести у Царство Небесне, не дасть спіткнутися в житті, який завжди буде супроводжувати нас.

Вплив на літературу

біблія український літературний мотив

Своєрідність літературно-художньої форми Біблії, образотворчих засобів, у ній застосованих, її величезна жанрова та тематична різноманітність, оригінальність за проблематикою зумовили не лише безпосереднє використання біблійних текстів у богослужбовій та богословській практиці іудаїзму та християнства. Надзвичайно поширеними є мотиви біблійних книг у світовій та вітчизняній духовній культурі: літературі, образотворчому мистецтві, музиці, театрі, кінематографі.

Біблійний текст демонструє цілу низку літературних жанрів та специфічних способів художнього вираження. Серед них трапляються властиві іншим стародавнім літературам та специфічні, що визначають особливість Біблії як релігійного тексту. Зокрема, можна виділити такі: міф ( елементи етіологічних міфів у сюжетах про створення світу та гріхопадіння, а також у Пс. 17:8-16; Йов 40:20-41-26); героїчний епос; генеалогії - «толедот», де списки поколінь наводилися задля розкриття родинних зв'язків між окремими людьми та народами (Бут. 10); змалювання історичної спадкоємності традиції (1-2 Хр.); обґрунтування месіанських пророцтв (Мт. 1:1-17; Лк. 3:32-38); біографічні оповіді; оповіді про подвиги праведників; «діяння»; елементи літопису; повчання; апокаліптика - компонент пророцьких писань; притчі; байки (Суд. 9:8-15); афоризми та прислів'я; загадки; молитви, гімни, благословення, прокляття; пісенна поезія. Дослідження біблійних літературних жанрів, що належать до сфери літературної біблійної критики, необхідне для адекватного розуміння та витлумачення Біблії.

Вплив Біблії на давньоруську літературу визначався спочатку перекладними творами, серед яких були й поетична лірика, інтегрована до богослужіння, й церковна проповідь, і парафрази з тлумаченнями, й численні апокрифи. Останні містили фольклорні сюжети та легенди візантійського, перського, індійського походження (оповіді про Соломона, царицю Савську, чудовисько Китовраса, про зішестя Христа до пекла тощо. Біблійними ремінісценціями сповнена давньоруська літописна і повчальна література, що осмислювала долю християнізованої Русі в контексті всесвітньої Священної історії спасіння (Нестор Літописець, Володимир Мономах, Даниїл Заточник, Кирило Туровський, Іларіон Київський).

У різні віки ставлення митців до Святого Письма змінювалось. Так, в середні віки Біблія була непорушним каноном, у творах літератури використовувалась як джерело не лише образів, а й історичних відомостей. У «Повісті минулих літ» знайшли відголоски біблійні легенди, наприклад, легенда про Самсона: княгиня Ольга палить місто Іскоростень так само, як спалив поле філістимлян Самсон. Особливого значення для християнської міфології набуває культ святих, виникає житійна література, яка розповідає про життя святих, їх подвижництво, аскетизм і поширюється у формі окремих біографічних оповідань або у складі спеціальних збірників, таких, як «Прологи», «Патерики». За хрестоматією або збірником «Дерево пам'яті» (К., 1990. -- Т. 1) ви ознайомитесь із анонімними «Житієм Ольги» та «Оповіданням про святих князів Бориса та Гліба», з «Житієм Володимира» Дмитрія Туптала. Святе Письмо позначилося й на творах ораторсько-проповідницької прози. Українські письменники-полемісти спиралися на Біблію, відстоюючи переваги віри православної. Так, знайомлячись на наступних заняттях із посланнями Івана Вишенського -- першого «публіциста у великім стилі», за словами Івана Франка, -- ми знайдемо сотні цитувань Святого Письма, зокрема Нового Завіту і послань апостола Павла. Та й самі послання Вишенського за стилем нагадують послання апостола Павла. Біблія була для Вишенського непорушним, незаперечним авторитетом, він ставив Її вище за праці мислителів античності Арістотеля та Платона, в той час як сучасники Вишенського зверталися до їх філософських трактатів все частіше й частіше. Бо ж і тоді вже помічено було чимало логічних суперечностей у багатьох біблійних положеннях -- сьогодні їх, наприклад, американський пастор Сендерленд нараховує близько 10 тисяч. Поступово образи Святого Письма починають трактуватися в літературі не буквально, а алегорично. Григорій Сковорода, в творчості якого Біблія посідає найповажніше місце, першим розмірковує про символічне, а не буквальне розуміння її образів, мотивів, тлумачень. Український мислитель вважав, що в Біблії є чимало суперечностей, тому недоцільно сприймати її догматично. Глибше знайомлячись із творчістю Сковороди, звернімо увагу на його неоднозначний погляд на Книгу Книг, яка для нього є плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Висміюючи “історіальний вздор” її, український Сократ разом з тим спонукає бачити у Біблії багатющий світ символів, за допомогою вдумливого осмислення яких людина спроможна глибше пізнати і навколишній світ, і саму себе в цьому світі. На біблійній символіці побудована переважна більшість прозових, драматичних і поетичних творів давнього письменства. В останніх традиція цитування біблійного тексту отримала назву “візерунки”. Сьогодні завдяки ряду нових видань давньої української поезії маємо змогу простежити багатство і розмаїття переосмислення мотивів Святого Письма у віршах Г.Сковороди, І.Величковського, Л.Барановича, І.Максимовича, С.Климовського та багатьох інших. Звернімо увагу на те, що біблійною образністю багата не тільки духовна лірика, а й історичні вірші, світські, панегіричні.

Сплеск інтересу до духовного, ідейного та художнього потенціалу Біблії стався у добу культурно-національного піднесення (ХVI-XVII ст.), поєднаного з релігійним протистоянням. Літературне опрацювання біблійних сюжетів переважно не мало самостійного естетичного характеру, підпорядковувалося ідеологічним, полемічним та дидактичним виховним завданням ( І.Вишенський, Г.Смотрицький, Х.Філалет,Клірик Острозький, М.Смотрицький, З.Копистенський, І.Галятовський, К.Транквіліон-Ставровецький, П.Могила, Л.Баранович, А.Радивіловський, В.Ясинський, С.Яворський, Д.Туптало, Ф.Прокопович). Біблійна тематика присутня у світських драматичних та поетичних творах тієї доби (шкільні драми, інтермедії, діалоги, декламації, панегірики тощо), а також у текстах до містерій та міраклів - театралізованих дійств, що синтезували церковне вчення, елементи літургії та фольклору. П'єси для шкільної драми, одним із центрів якої стала Києво-Могилянська академія, у XVIII ст. набули величезної популярності (анонімні автори, С.Ляскоронський, Д.Туптало, М.Довгалевський). Українські літератори та біблеїсти справили значний вплив на закріплення біблійної тематики в російській літературі (С.Полоцький, С.Яворський, Ф.Прокопович, Д.Туптало). Оригінальним мислителем XVIII ст., котрий у поетичній формі символічно витлумачував Святе Письмо, був Г.Сковорода. Подумаймо, чому український Сократ назвав Біблію своєю “возлюбленою невъстою”, підкресливши, що саме в духовному “шлюбі” з Книгою книг і народилися найкращі його твори. Можливо, розгадка притягальної сили Святого Письма криється й у словах Григорія Сковороди про те, що Біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює.

Для української літератури XIX ст. властиві й традиційне сприйняття Біблії у творчості та філософсько-етичних роздумах (М.Гоголь), і свідоме використання біблійної символіки в обґрунтуванні потреб та завдань національного руху (М.Костомаров, П.Куліш, Кирило-Мефодіївське товариство). Той самий П.Куліш у своїх біблійних перекладах удавався до художніх парафразів. Нарешті, дуже потужним, емоційно та художньо переконливим стало звернення до біблійних сюжетів та образів в українській поезії другої половини XIX-початку XX ст. (Т.Шевченко, І.Франко, О.Пчілка, Л.Українка, С.Руданський, М.Чернявський, С.Яричевський, К.Устиянович). Франко, до того ж, опікувався текстологічним, літературним та історико-критичним аналізом Біблії.

Рідкісним, але плідним є звернення до біблійних мотивів у творах прозових (наприклад, «Авірон» Г.Хоткевича), драматичних («Ціна крові» С.Черкасенка) чи художньо-публіцистичних («Перебудова Вавилонської вежі» Є.Сверстюка, «Молитва до мови» К.Мотрич або ж «Вавилонська вежа і змішання мов» М.Трубецького). За багато століть біблійні образи стали органічною ознакою художнього мислення. Звичним, наприклад, став вираз «бути записаним на скрижалі історії», що означає здобути безсмертя, добру пам'ять нащадків. Рядок «високих дум святі скрижалі» з вірша М.Вороного, присвяченого І.Франку, ми не відразу співвідносимо з біблійною першоосновою. За легендою, на кам'яних плитах-скрижалях були написані заповіді, які Бог дав Мойсеєві на горі Сінай. Не відразу, можливо, пригадується біблійний сюжет, коли чуємо вираз «за часів Адама», що означає сиву давнину. Знаменитий Шевченків вислів: «Усі на сім світі -- і царята, і старчата -- Адамові діти», нагадуючи про спільний корінь роду людського, проголошує рівність усіх людей. Мотив гріхопадіння, вигнання перших людей з раю -- один із найпопулярніших у мистецтві різних часів і народів. Давайте бодай пунктирне простежимо його динаміку в українській поезії і побачимо, як по-різному, відповідно до злободенних суспільних, національних, моральних проблем, інтерпретовано його різними авторами, кожен із яких зумів через загальновідоме сказати водночас і щось нове, привернувши увагу читача до гармонійних чи драматичних, комічних або й трагічних вимірів давно зужитої, здавалось би, теми.

Не можу не зупинитися на творчості великого сина України - Тараса Григоровича Шевченка. Із самого малку його супроводжувала Біблія, зокрема, Псалтир за яким він навчився грамоти, який читав над хворими.

Візьмемо один з видатних і найбільш сміливих його творів - «Сон», за який перетерпів він тяжкі муки і каторги. В цьому творі Тарас Шевченко - бідна, самотня людина, недавній кріпак - підняв свій голос проти кого? Проти безмежної величності царя Миколи І, проти великого панства, проти тяжких кайданів, що віками кувались на бідний народ. Що ж дало Шевченкові цю безмежну сміливість? Він сам про це каже в заголовку до свого твору: «Дух істини, якого світ прийняти не може, бо не знає Його і не бачить Його». От цей Дух Христовий, Дух істини, як той вогонь, горів у душі Шевченка і підніс його на безмежну духовну височінь. Тарас Григорович мав спілкування з Богом, це видно із його поезії «Заповіт»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою, злою кров'ю волю окропіте!». І все, що було записано в його творах справдилося в нашому житті.

Шевченка не міг не вразити стратегічний план Люципера (поема-містерія «Великий льох») по винищенню українців -- подібними підступними способами у поемі Кобзаря планують знищити український народ алегоричні ворони. І Самійло Величко, і Тарас Шевченко розробляють біблійні мотиви в тісному зв'язку з національними, суспільно-політичними проблемами свого часу, до того ж Кобзар переосмислює біблійні сюжети і в поезії, і в живопису. Маємо на увазі живописну серію “Притча про блудного сина” (до нас дійшло вісім малюнків із задуманих дванадцяти), у якій художник майстерно передав тугу вигнанця. Образ блудного сина в серії малюнків Т.Шевченка не автобіографічний, бо зовсім не схожий на митця. Водночас здається, що автор присутній десь поряд і співчуває безталанності свого героя, а не осуджує його. Найбільшу ж кількість розробок цього сюжету в українській літературі залишив Т.Шевченко, у якого тема відходу з рідного краю і повернення до нього, тема пригод на чужині блукальця, тема каяття й повернення -- одна з наскрізних у поезії. Мотиви життя людини, що силою різних обставин була викинута з рідного краю, з отчого дому, розробляються Шевченком у певній залежності від поворотів його власної долі. Так, вони стають домінуючими у ранній творчості поета, посідають значне місце і в час важкої для Шевченка осені 1845 р., і в час ув'язнення та роки заслання. З гіркотою і болем говорить поет про свою самотність у вірші «Вітре буйний, вітре буйний», у творі «На вічну пам'ять Котляревському», у відомій поезії, яку ви знаєте з дитинства як пісню «Думи мої, думи мої», у заспіві до «Мар'яни-черниці», що вражає образом перекотиполя, з яким асоціюється доля вигнанця.

Особливо своєрідно тема блукальця розвинута в поемі «Тризна», написаній російською мовою. У творах «Сон», «Кавказ», «Саул», «Не нарікаю я на Бога» Кобзар звертається до іншої євангельської притчі -- про сіяча (Євангелія за Матвієм, за Лукою). Ця притча користується великою популярністю в українських письменників, що пояснюється просвітительським призначенням красного письменства, прагненням митців слова показати своєму народові його життя в усій повноті й протиріччях, пробудити свідомість народу.

Ремінісценцію притчі про сіяча знаходимо й у творах Лесі Українки, зокрема в її драмі “Адвокат Мартіан”. Ставлення Лесі Українки до Біблії було неоднозначним, та поетеса (за свідченням її чоловіка) ніколи з Святим Письмом не розлучалась. Загалом же їй належить більше п'ятдесяти творів*, у яких вона звертається до Старого і Нового Завітів, трансформуючи біблійні сюжети у зв'язку з болючими національними та загальнолюдськими проблемами. “Вавилонський полон” Лесі Українки вважають вершиною художнього переосмислення біблійних мотивів.

У XX ст., за пануванням атеїстичної ідеології, до біблійних сюжетів та образів вдавалися багато українських поетів. Митці різних стилів та світоглядів, визнані або гнані на Батьківщині, виявляли у цьому моральну опозицію і прагнення до національного визволення власного народу та духовної свободи особистості (П.Тичина, Б.-І. Антонич, М. Філянський, Ю.Клен, О.Ольжич, Є.Маланюк, П.Карманський, Т. Осьмачка, Д. Загул, П.Савченко, Г.Чупринка, М.Зеров, Б.Лепкий, Ю.Боршош-Кум'ятський, Зореслав, І.Світличний, В.Стус). В останні десятиліття до релігійно-філософського та етичного осмислення Біблії в поетичній формі вдавалися П.Мовчан, В.Кордун, І.Драч, Д.Павличко, І.Жиленко, Л.Костенко.

У поемі «Казка про любов» у шкільному театрі І.Драч мовби розвиває основну думку поезії В.Симоненка, в деталях розробляючи конфлікт Адама та Єви з Богом. Як і В.Симоненко, І.Драч інтерпретує покару перших людей на землі як несподіване, непередбачене Богом щастя -- давати життя, вирощувати урожай, радіти красі земній. Бог не просто карає людей вигнанням із раю, а й мстить їм за те, що вони не хочуть навчити Всемогутнього любові: відбирає в людей молодість, силу, а потім і життя. Та сила Божа, образно розвиває цю думку в поемі І.Драч, мізерніє перед красою людини в її натхненній любові, вірності і пам'яті серця. Тричі відвідує Бог Адама та Єву, аби переконатись у слабкості людській, у скороминущості любові, не підозрюючи, що «ще могутніша і вже неосягненна краса людська» в любові помножується, стає непідвладною навіть Йому:

«Найбільше диво світу -- це Любов!

Схопився Бог за голову руками

І геть пішов з землі на небо…»

Побіжний погляд на еволюцію найпоширенішого біблійного сюжету засвідчує багатство і неоднозначність різних інтерпретацій, у світлі яких виразніше проступає суспільна оцінка ролі жінки, матері на різних етапах історичного розвитку, за якою можна судити про духовний статус, моральне здоров'я і рівень культури суспільства. Біблійні мотиви, як ми можемо пересвідчитись, звернувшись і до інших сюжетів та їх художніх трактувань, не лише збагачують образність, поглиблюють підтекст творів, а й постають морально-етичним стимулом для осмислення найболючіших проблем. Значної еволюції зазнав і образ райського саду, який віддавна став поетичною алегорією. Смислове навантаження цього образу теж неоднозначне. Щоб переконатись у цьому, звернімось до поетичної збірки Григорія Сковороди “Сад божественних пісень” та вчитаймось у сторінки роману Івана Багряного “Сад Гетсиманський”. Побачимо багатство і глибину відмінних від первісного значення переосмислень поняття раю, яке в перекладі з грецької означає

“Закритий сад”. Розміщувався він на землі, в країні Едем. Едем -- означає: приємний, ніжний, делікатний.

Напевне, ви чули, що Чорнобильську катастрофу пов'язують із пророцтвом Апокаліпсиса, основним змістом якого є опис пророцтв і видінь, які відкрилися апостолу Іоанну Богослову. Пророк передвіщав кінець світу, який мав статися через занепад віри, падіння моралі. Після аварії в Чорнобилі людям пригадалися рядки з останньої книги новозавітних писань: “І засурмив третій Ангел, -- і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона...”

Пророк Іоанн Богослов передрікав майбутню долю світу, пришестя Христа, Страшний суд, зображував райське життя, яке чекало на праведних віруючих. У вступі до Апокаліпсиса Христос звертається до семи християнських церков. Пророк же говорить про книгу, яку він бачить за сімома печатями. Ангел знімає їх одну за одною, і після кожного зняття печаті на землю приходить нещастя. Потім з'являються сім ангелів з трубами. Після звуку кожної труби на землі коїться лихо. Відтак з'являються сім ангелів з чашами гніву і по черзі виливають їх на землю. І тільки після цього приходить Ісус Христос, який карає грішників, а віруючих забирає до раю. Про зірку Полин йшлося, коли затрубив третій ангел. Цей трагічний образ дав поштовх до створення десятків художніх як прозових, так і поетичних творів на чорнобильську тематику: “Марія з полином у кінці століття” В.Яворівського, “Чорнобильська мадонна” І.Драча, поетичний цикл Є.Гуцала з промовистою назвою “Крематорій нації”, приурочений до 800-річчя міста Чорнобиля*. Інший апокаліпсичний образ -- образ дикого звіра, що “мав два роги”, немов агнець, а говорив, як “дракон” -- постає в романі В.Барки «Жовтий князь» образом-символом страхітливого лиха для українського народу -- штучно створеного голодомору 1932-1933 рр. До слова, саме В. Барці належить один із останніх перекладів Апокаліпсису українською мовою: у 1988 р. письменник підготував “Одкровення св. Іоанна Богослова” для україномовного видання Біблії. У названих творах ми зустрічаємося з алегоричним, а не буквальним тлумаченням образів Біблії.

Біблійні мотиви у світовій літературі

Історія світової літератури знає багато прикладів художньої інтерпретації біблійних сюжетів, від переказів-парафразів до вільних обробок. Частина їх залучалася до церковного вжитку, наприклад проповіді та окремі богослужбові тексти. Найдавнішим літературним твором на біблійну тему вважається драма ІІ ст. до н.е.. «Вихід», стилізована автором, іудеєм Єзекіїлем, під античну трагедію. Останні століття до н.е. та перші століття н. е. ознаменовані появою численних апокрифів, де імітувався біблійний стиль, але відчувався вплив фольклорних, міфологічних і художніх мотивів.

Середньовічні обробки біблійних тем зберігали зв'язок із поетичними формами античності, але біблійна поезія потрапляла до культової сфери, особливо у Візантії (кондаки Романа Солодкоспівця, «Великий канон» Андрія Критського).

Окремо слід зазначити особливе місце біблійних мотивів у творчості одного з провісників Ренесансу, поета й містика Данте Аліг'єрі. Становлення романтизму ознаменувалося осмисленням психологічних, філософських та соціальних проблем через звернення до трагічних, конфліктних сюжетів Біблії.

Висновок

Слово Боже повинне знаходитися в нашому серці, тільки тоді воно може приносити користь і допомагати всім оточуючим. Коли ми цілком проникнемо ся словом Божим, воно пом'якшить наше серце, заспокоїть наші бунтівні думки і наповнить нас любов'ю, яка відбиватиметься в кожному нашому слові й у кожній нашій дії.

Більш за все ми потребуємо коректного ставлення до нашої мови, до слів, що виходять із наших вуст. Забуваючи про наслідки сказаного нами , як легко, як нестримно промовляємо ми необдумане слово, яке може образити, поранити або взагалі завдати шкоди нашим ближнім. Ми повинні молитися невпинно, щоб мова наша була в підпорядкуванні у Господа, молитися, щоб у скрутні хвилини Святий Дух навчив нас, що повинні говорити (Луки 12:12). І тоді сказане нами зможе впливати благотворно.

Наше життя ніколи не буде даремним, якщо ми навчимося служити Христу нашою мовою і застосовувати на славу Його дивовижний дар слова.

На всіх етапах розвитку літератури митці слова постійно зверталися до Книги Книг. До XIX ст. біблійна фразеологія була обов'язковим елементом розвитку художнього образу, сама ж Біблія є джерелом істини, авторитетним суддею, духовним Всесвітом.

Біблія стала однією з найбільш шанованих в Україні книг і почала впливати і на світогляд людей, і на культуру, мистецтво, літературу.

Размещено на Allbest.ru