Менеджмент

Менеджмент як наукова система управління. Організація, її внутрішнє середовище і зовнішнє оточення. Розвиток теорії і практики менеджменту. Задачі менеджменту. Процес і методи прийняття рішення. Методи прийняття та оптимізації управлінських рішень.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид учебное пособие
Язык украинский
Дата добавления 02.01.2009
Размер файла 874,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

При виборі методу необхідно враховувати пропоновані до них вимоги. Це практична придатність методу; вартість роботи; результати, одержувані при використанні метода; його вірогідність, стабільність рішення, одержуване за допомогою методу; збалансованість даного методу з іншими на різних етапах формування рішень.

При визначенні складу і виборі методів менеджменту керівники і фахівці користаються комбінацією методів, що найбільшою мірою відповідає особливостям розв'язуваних задач. Оскільки багато видів управлінської діяльності періодично повторюється і методи їхнього рішення відомі, то розробка нових методів охоплює лише частину необхідного інструментарію. Це створює умови для економії часу і засобів, затрачуваних при рішенні управлінських проблем.

6.2. Методи експериментування

Одним з найважливіших методів обґрунтування управлінських рішень є експериментування. Економічний експеримент - науково поставлене дослідження в області економіки, організації, планування чи управління, що дозволяє спостерігати досліджувані економічні явища в умовах, що точно можна врахувати, стежити за їхнім ходом, відтворювати їх при повторенні зазначених умов. Досвід проведення управлінських експериментів дозволяє виділити ряд принципів, дотримання яких забезпечує їхню результативність. Насамперед це цілеспрямованість, тобто підпорядкованість експерименту визначеної цілі, яка науково обґрунтована і конкретно сформульована. Особливу цінність мають багатоцільові експерименти, що одночасно вирішують комплекс взаємозалежних задач. Другим принципом є елімінувати вплив умов і факторів, що спотворюють його хід і результати, тобто забезпечити “чистоту” експерименту. Важливо також дотримувати чіткість і наукову обґрунтованість обраних для досягнення його цілей. Принциповим є методична розробленість питань виділення, фіксування вихідних факторів і оцінки отриманих результатів. Результатом управлінського експерименту може бути:

управлінське рішення про прийняття чи про негативну оцінку нововведення, що перевіряється;

формулювання, наукове і практичне обґрунтування нових теоретичних положень в управлінні ;

розвиток системи методів менеджменту, підвищення їх наукової обґрунтованості.

Вважається, що з допомогою експерименту можна домогтися впевненості, що прийняте рішення правильне. Однак, це дуже дорогий метод. Тому він може бути використаний після всебічного і глибокого розгляду й аналізу. Експеримент широкого використовується в маркетингових дослідженнях, при прийнятті організаційних, кадрових рішеннях і т.п.

6.3. Методи моделювання

Основним прийомом оптимізації рішень є моделювання, тобто процес побудови і дослідження об'єктів будь-якої природи. Моделі надають можливість представити проблему у формі, яка відображає якості, взаємозв'язок, структурні та функціональні параметри системи. З цього визначення можна виділити основні властивості моделей: природа досліджуваного об'єкта може бути матеріальною чи ідеальною; здатність досліджуваного об'єкта до відтворення; можливість заміщення об'єкта дослідження; здатність одержати нову інформацію для перенесення її на об'єкт дослідження.

Основні етапи процесу моделювання - постановка задачі, побудова моделі, перевірка її на вірогідність, застосування.

У теорії управління використовується безліч моделей. Нижче надається опис деяких з найбільш розповсюджених:

моделі оперативного управління. Наприклад, розрахунок оптимального розміру партії виробів і розрахунок оптимального графіка запуску - випуску партії виробів;

моделі оперативного регулювання, дозволяють забезпечити відхилення виробничої діяльності від заданих нормативів у припустимих межах;

моделі управління запасами використовуються для визначення часу розміщення замовлень на ресурси і їхню кількість , а також маси готової продукції на складах;

моделі технічної підготовки виробництвом дозволяють визначити тривалість підготовки виробництва, інтенсивності споживання ресурсів;

моделі лінійного програмування дозволяють установити оптимальний спосіб розподілу дефіцитних ресурсів між споживачами. За допомогою лінійного програмування можна складати графіки виробництва, що мінімізують загальні витрати; визначати оптимальний асортимент продукції; встановлювати оптимальний технологічний маршрут виготовлення виробів; визначати оптимальне сполучення продуктів на складі; мінімізувати витрати при розподілі робітників;

імітаційне моделювання - це використання пристрою, що імітує реальну ситуацію.

Крім методу моделювання, існує ряд методів, які здатні допомогти керівнику в пошуках об'єктивно обґрунтованого рішення.

Методи дослідження операцій застосовуються для обґрунтування кращого рішення в наступних областях управління - організації виробничих процесів на підприємствах; матеріально - технічного постачання; організації перевезень і інші . Методи дослідження операцій базуються на використанні теорії імовірностей, теорії масового обслуговування, методах динаміки середніх; метод послідовного аналізу, математичного програмування.

Методи прогнозування використовуються для визначення загального стану економіки; для прогнозування розвитку технології; оптимізації планів, розподілу ресурсів, складання міжгалузевого балансу, програмно - цільового планування; розвитку конкуренції; соціальних прогнозів.

6.4. Методи оцінки

Прийняття рішень, що виступає як вибір одного найкращого / оптимального / варіанта цілі, способів дії з деякої їхньої безлічі, здійснюється на основі оцінки та аналізу кожного з них. Оцінка проводиться шляхом порівняння показників, що відбивають властивості й особливості розглянутих варіантів. Оцінка і аналіз притаманний усім видам діяльності і спрямовані на об'єктивне зважування господарських ситуацій, усього комплексу виробничих і соціальних зв'язків. Саме аналіз покликаний на ділі забезпечити глибоке пізнання процесів і явищ у ході реалізації задач управління.

Для правильного вибору найкращого варіанта рішень необхідно уключити всі можливі варіанти досягнення цілі; установити об'єктивні обмежуючі рішення, щоб можна було її виразити чисельно; передбачити наслідки реалізації обраного варіанта рішення; враховувати взаємозв'язки між показниками, що характеризують можливі варіанти рішення.

При виборі варіанта рішення варто орієнтуватися на критерій ефективності. Для будь-яких управлінських рішень критерій повинний бути єдиним і виражати економію суспільної праці на одиницю продукції . Про ефективність прийнятих рішень можна судити по витратах ( В ) на їхнє здійснення й одержуваних результатам ( Р ). У залежності від конкретних умов оптимальним варіантом вважається той, у якого найбільший результат при однакових з іншими витратами чи який забезпечує рівні з іншими варіантами результати, але на його здійснення необхідні найменші витрати.

Найчастіше ці два показники при оцінці розглянутих варіантів рішення вивчаються в зіставленні. Відношення витрат до результату показує питому величину витрат, що приходяться на одиницю одержуваного результату, а результату до витрат - відбиває результат одержуваний з одиниці необхідних витрат.

Оцінюючи варіанти прийнятого рішення варто розрізняти “ефект” і “ефективність”. Ефект представляє собою абсолютне перевищення результатів над витратами

Е = Р - В (6.1)

Відносна величина ефекту є ефективністю.

Еф = ( Р - В ) / В (6.2)

Дерево рішень - ще один з популярних методів, використовуваний для вибору найкращого напрямку дій з наявних варіантів.

Дерево рішень - це схематичне представлення проблеми прийняття рішень. Воно дає можливість керівнику врахувати різні напрямки дій, співвіднести з ними фінансові результати, скорегувати їх відповідно до приписаної їм імовірністю, а потім порівняти альтернативи. Цей метод дозволяє порівняти можливі альтернативи візуально. Метод можна використовувати в застосуванні до складних ситуацій, коли результат прийнятого даного рішення впливає на наступні.

Наступним методом, який дозволяє оптимізувати управлінські рішення є платіжна матриця. Платіжна матриця - це один з методів статистичної теорії рішень, метод, що може допомогти керівнику у виборі одного з декількох варіантів. Він особливо корисний, коли керівник установить, яка стратегія в найбільшій мері буде сприяти досягненню цілей.

Платіж являє собою грошову винагороду , що є наслідком конкретної стратегії в сполученні з конкретними обставинами. Якщо платежі представити у формі таблиці ми й одержуємо платіжну матрицю. У матриці показана залежність платежу від визначених обставин. У цілому платіжна матриця корисна, коли:

мається обмежене число альтернатив чи варіантів стратегії для вибору між ними;

те, що може трапитись з повною визначеністю невідомо;

результати прийнятого рішення залежать від того, яка саме обрана альтернатива і які події в дійсності мають місце.

Крім того, керівник повинний мати можливість об'єктивної оцінки імовірності релевантних подій і розрахунку очікуваних значень такої імовірності.

6.5. Форми участі в процесі прийняття рішень

Прийняття рішень - обов'язок кожного менеджера, і разом з тим це процес, що протікає у групах. Процес прийняття рішень може здійснюватися в комітетах, робочих групах, відділах, неформальних коаліціях тощо. Керівники мають можливість регулювати ступінь і форми участі співробітників у процесі прийняття рішень. Найчастіше використовують три основних форми: інтерактивна група, номінальні групи і групи Дельфі. Кожна з них має особливі характеристики , що дозволяє вибирати найбільш прийнятну у визначеній ситуації.

Інтерактивні групи - це наради залучених до процесу прийняття рішень співробітників, перед якими поставлена конкретна ціль і задача. Лідер викладає суть проблеми і пропонує висловити свою думку. Дискусія носить неформальний характер. У ході бесіди пропонуються й оцінюються можливі варіанти. Якщо учасники не приходять до єдиної думки, то рішення приймається голосуванням. Це не ефективний спосіб прийняття рішення, тому що на учасників голосування можна оказувати вплив, учасники голосування можуть формувати фракції і міняти рішення у свою користь.

Номінальні групи. Вони засновані на принципі обмежень міжособистих комунікацій. Достоїнством даної техніки є те, що члени груп мають рівні права і можливості в обґрунтуванні свого варіанта рішень. Для забезпечення рівності робота номінальної групи жорстко структуризується:

кожен учасник викладає свої ідеї і пропонує рішення в письмовій формі;

визначається порядок представлення ідей кожного учасника всієї групи. Основні положення записують на дошці. Дискусія не починається поки кожен учасник не виступить і не представить свої ідеї;

після ознайомлення починається відкрите обговорення з метою уточнення й оцінки пропозицій. Ця частина роботи носить неструктурований і спонтанний характер;

проводиться таємне голосування, у якому кожен учасник голосує за визначене рішення. Проект, що одержав більшість голосів, приймається за основу рішення.

Групи Дельфі виключають особисті зустрічі й обговорення учасників груп. Тим самим забезпечується незалежність думок. Членам груп пропанується відповісти на детально сформульований перелік питань по розглянутій проблемі; кожен учасник відповідає на питання незалежно анонімно; результати відповідей узагальнюються в спеціальному резюме - інтегральному документі, що містить усі пропоновані варіанти рішень; кожен член групи одержує копію цього документа, з урахуванням його змісту одержує можливість відкоригувати свої пропозиції; процес одержання запитальника і збору результатів продовжується доти, поки учасники не досягнуть консенсусу.

Контрольні питання:

Як роль методів прийняття і оптимізації управлінських рішень?

Наведіть класифікацію методів прийняття управлінських рішень.

Яким вимогам повинні відповідати методи прийняття та оптимізації рішень?

Яке призначення методів постановки проблем?

Які засоби можна віднести до методів розробки варіантів рішень?

Які методи впливу можна використовувати при організації виконання рішень?

Дайте характеристику методу моделювання?

Яка область застосування методу експериментування?

Що таке експериментування?

Які особливості методів колективного рішення проблем?

7. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ МЕНЕДЖМЕНТУ

7.1. Інформаційне забезпечення менеджменту

Одним з найважливіших інструментів менеджменту являється інформація. Під інформацією в управлінні слід розуміти сукупність відомостей про процеси, що протікають як в організації так і за її межами, і які являються основою прийняття управлінських рішень. Інформаційне забезпечення менеджменту складається з збору, нагромадженні, переробці, збереженні, пошуку, передачі інформації необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Від рівня реалізації даних процесів залежить ефективність систем управління організацією. Інформація використовується для: спостереження за ходом роботи й оцінки її ефективності; одержання сигналу про необхідність втручання в процес роботи керованої системи; перевірки виконання й оцінки отриманих результатів; вироблення стратегії і тактики функціонування організації; планування нововведень; прогнозування ринкових процесів та інше.

Зміст кожної конкретної інформації визначається потребами відповідних управлінських ланок і управлінських рішень, що приймаються, а також необхідним рівнем якості інформації. У число значимих відмітних властивостей інформації входять час, зміст і форма ( рис. 7.1.).

Для сучасних умов характерне застосування високоефективної інформаційної системи, заснованої на використанні новітніх технічних засобів автоматизованої обробки цифрової і текстової інформації, програмного забезпечення і людських ресурсів, внутрішніх і зовнішніх каналів зв'язку.

Основними компонентами інформаційної системи є банк і база даних. Банк даних - комплекс, що включає спеціальні структури організації інформації, алгоритми, спеціальні мови, програмні і технічні засоби, що забезпечують створення й експлуатацію систем нагромадження інформації, її відновлення, коректування і багатоаспектне використання. Основні вимоги до банку даних: интегрованість баз даних і

цілісність кожної з них; незалежність; мінімальна надмірність збережених даних; здатність до розширення. Ефективне функціонування банку даних припускає забезпечення захисту даних від несанкціонованого доступу чи випадкового знищення збережених даних. Користування банком даних прискорює процес одержання інформації і забезпечує можливість вибору оптимального рішення.

Час:

- своєчасність

- терміновість

- періодичність

- актуальність

Зміст: форма:

- точність - чіткість

- доцільність - деталі

- повнота - показність

- оптимальність - щільність

Рис.7.1. Характеристика високоякісної інформації

База даних є сховищем спеціально організованих і логічно зв'язаних інформаційних елементів. Це інформаційна модель керованого об'єкта. Вона складається із самих даних, що характеризують діяльність організації в цілому і її підрозділів, а також свідомостей щодо усіх факторів, які впливають на стан і тенденції розвитку організації. Набір статистичних показників для бази даних ретельно розробляється й уточнюється, безупинно обновляється на систематичній основі.

Управлінська інформаційна система ( ІС ) являє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації різних рівнів прийняття рішень. Відома безліч способів класифікації ІС і один з них - класифікація по рівнях управління.

Нові інформаційні технології дозволяють проводити збори управлінської команди в кіберпросторі, пропонують нові способи візуалізації інформації, сприяють появі різноманітних підходів до діагностування проблем, прискорюють процеси прийняття складних рішень. Системи підтримки прийняття рішень, географічні ІС, інтегровані ІС, корпоративні мережі дозволяють здійснити значні зміни в організації праці, істотно змінюють бізнес процеси, відкривають нові можливості .

Таблиця 7.1

Основні види інформаційних систем

Операційні ІС - обробляють інформацію, що отримана в ході бізнес-операцій на нижчих рівнях організації.

Інформаційні системи менеджменту - забезпечують прийняття рішень вищим рівнем менеджменту.

Інші інформаційні системи - забезпечують здійснення поточних операцій на різних рівнях.

1. Системи обробки трансакцій реєструють, накопичують, трансформують дані про бізнес операції і генерують необхідну документацію.

1. Інформаційні системи звітності забезпечують інформацію у формі звітів, необхідних для прийняття повсякденних рішень.

1. Системи підтримки групових рішень - це інтерактивна комп'ютерна система, що забезпечує прийняття групових рішень.

2. Системи контролю над виробничими процесами здійснюють моніторинг і контроль трансформаційних процесів.

2. Системи підтримки прийняття рішень забезпечують необхідну в процесі прийняття рішень інтерактивну підтримку.

2. Експертна система сприяє рішенню проблем у вузьких областях діяльності.

3. Офісні автоматизовані системи дозволяють прискорити офісні процедури, сприяють поліпшенню комунікацій і росту продуктивності.

3. Інформаційні системи виконавчого керівництва забезпечують вищих менеджерів спеціальною інформацією

Глобальна мережа Internet і корпоративні мережі, мобільний зв'язок - це мінімальні стратегічні рішення, що дозволяють зберегти конкурентноздатність організації, домогтися підвищення продуктивності і дієвості контролю, адекватно реагувати на зміну зовнішнього середовища.

Управління потребує ефективного обміну інформацією. Такий обмін називається комунікацією. Комунікація та інформація це різні, але пов'язані між собою поняття. Комунікація визначається як передача не просто інформації, а її значення, суті за допомогою символів.

Комунікації мають велике значення для забезпечення успіху організації, тому що якісний обмін інформацією - це основна умова прийняття усіх видів управлінських рішень. Здійснення комунікацій називають зв'язуючим процесом. В процесі обміну сторони грають активну роль: одна - представляє інформацію, а друга - її використовує. Головна проблема комунікації - забезпечення це розуміння інформації, яка являється предметом повідомлення. Можна виділити такі види комунікацій: між організацією і середовищем, що її оточує; комунікації між різними рівнями управління; комунікації між підрозділами; комунікації між керівником та підлеглими; комунікації між керівником та робочою групою; неформальні комунікації.

Обмін інформацією між двома і більше людьми називається комунікаційним процесом, який складається з характерних елементів та етапів. В процесі обміну інформацією можна виділити чотири базових елемента:

1. відправник, це особа яка генерує та передає інформацію;

2. повідомлення, це інформація яка представлена у вигляді символів;

3. канал, це засіб передачі інформації;

4. одержувач, це особа, для якої інформація призначена і яка буде її використовувати.

При обміні ін формацією відправник і одержувач проходять декілька етапів. Модель процесу комунікації приведена на рис. 7.2.

Рис. 7.2 Модель процесу обміну інформацією

Для підвищення якості управління необхідна постійно удосконалювати процес комунікацій: пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передачі; налагоджувати якісний зворотній зв'язок; слідкувати за своїми жестами і інтонацією; передавати повідомлення на мові, яка зрозуміла партнеру; бути чуйним до робітників. Удосконалення комунікацій в організаціях здійснюється за допомогою: раціоналізації структури комунікаційного процесу; регулювання інформаційного процесу; удосконалення документообігу; ефективне використання графічних засобів; удосконалення зворотного зв'язку та інформаційних технологій.

7.2. Документальне забезпечення менеджменту організації

Документальне забезпечення процесів управління являє собою систему операцій, спрямованих на рішення двох задач:

- перша з них зв'язана зі створенням документів, визначенням їхньої форми і змісту виходячи з принципів раціонального документування інформації;

- друга задача полягає в обслуговуванні всіх ланок підприємства документованою інформацією, необхідної для виконання їх функцій.

Зміст документів визначається безпосередньо в процесі виконання організаційно-адміністративних і аналітико-конструктивних операцій по кожній функції управління. У змісті документа можна виділити дві частин: перша - не формалізована частина, що вимагає спеціального продумування і рішення в кожнім окремому випадку; друга - формалізована частина, що може бути заздалегідь продумана і вирішена для багаторазового використання. Уніфікація формалізованої частини змісту документів і застосування технічних засобів, що забезпечують цю уніфікацію, - один з найважливіших напрямків удосконалювання документального забезпечення процесів управління.

Обслуговування всіх ланок апарата управління необхідною їм документованою інформацією можна розділити на дві фази: до першого відносяться операції оформлення оригіналів документів, їхнє копіювання, розмноження, реєстрація, контроль; у другу фазу входять операції транспортування, збереження, прийом і видача документів. Усі ці операції з документами в даний час прийнято відносити до сфери діловодства.

Документальне забезпечення є невід'ємною частиною будь-якої функції управління, оскільки жодна з них не може обійтися без підготовки, передачі, оформлення, збереження і використання документів. У загальному обсязі робіт з виконання функцій управління ці операції займають 25-30%, впливають на оперативність, економічність і надійність роботи апарата управління.

Особливістю документального забезпечення є те, що воно має справу з будь-якими видами документів, що обертаються на підприємстві, незалежно від їхнього характеру, функціонального призначення, змісту й інших властивих їм особливостей.

Використання інформації, що міститься в документах, супроводжується виконанням значного обсягу технічних операцій, безпосередньо не зв'язаних власне зі змістом самої інформації. Усі документальні матеріали у визначеному порядку піддаються реєстрації, оформленню, транспортуванню, обліку, контролю виконання, збереженню і пошуку. Таким чином система документального забезпечення процесів управління повинна містити в собі як операції, що відносяться до діловодства, так і операції підготовки документів у тій їхній частині, що може бути формалізована для багаторазового використання. Мається на увазі виділення з дій над документами таких , на які поширюється ряд загальних правил, що відносяться до всіх документів того чи іншого типу.

Правила виконання операцій з документами являють собою процедури по документальному забезпеченню. Оскільки значна частина цих операцій відноситься до традиційного поняття діловодства, представляється доцільним зупиниться на деяких питаннях удосконалювання системи діловодства на підприємстві і зв'язаних з нею процедур.

Основними вихідними документами при побудові процесів діловодства на підприємстві є ЄДСД і державні стандарти управлінської документації.

ЄДСД містить основні положення, норми і правила, що визначають і регламентують постановку діловодства в організації. В області організації документообігу передбачаються наступні основні принципи: централізація технічних операцій з документами, регулювання руху документів усередині підприємства, попередній розгляд документів, що надходять, упорядкування документопотоку.

При встановленні порядку реєстрації документів враховуються такі вимоги, як однократність реєстрації, карткова форма реєстрації, уніфікація реєстраційної картки, єдиний облік ініціативного і відповідного документів, використання реєстраційних карток для обліку, контролю, пошуку й аналізу документів.

Діловодний контроль має на меті забезпечити своєчасне використання рішень, що містяться в документах. З цією метою встановлюються категорії документів, що підлягають обов'язковому контролю, і терміни їх виконання, а також вводяться уніфіковані форми довідок для обліку й аналізу виконання документів.

Однієї з головних задач системи документоведення є правильне угруповання виконаних документів у справи відповідно до їхньої номенклатури. Формулювання найменувань розділів, підрозділів і справ ґрунтується на попередній класифікації ділянок і складу документів підрозділів і підприємств у цілому. Усередині справи документи систематизуються або в послідовності рішення питання або в хронологічному, алфавітному чи нумераційному порядку.

Підготовка документів до наступного збереження і використання охоплює комплекс робіт з ними на завершальному етапі циклу їхнього звертання. Сюди відносяться: робота експертної комісії, що визначає необхідність і термін збереження документів; оформлення обкладинок справ і складання описів документальних матеріалів; передача документів в архів; знищення непотрібних документів (за витіканням терміну їхнього збереження).

Система документування (як і діловодства) повинна регламентувати також рішення питань організації праці працівників, зайнятих виконанням цієї функції: побудова діловодних (документаційних) служб, розмежування функцій підрозділів, посадовий і чисельний склад відповідного персоналу, упровадження прогресивних норм у документуванні.

Передбачається механізація всіх основних робіт з документами, починаючи з їхнього складання (одержання) і кінчаючи оформленням справ на основі створення різних варіантів типових комплектів технічних засобів, а також типових проектів раціональної організації адміністративно-управлінських робіт.

7.3. Технічні засоби в інформаційній системі

Сучасні організації оснащені великою кількістю універсальних і спеціалізованих засобів обчислювальної техніки й оргтехніки. При цьому загальна тенденція складається в об'єднанні різних і навіть різнорідних технічних засобів у мережні структури. У такий спосіб відбувається інтеграція сфери обробки інформації з виробничою сферою, що дозволяє оперативно і гнучко реагувати на зміну виробничої ситуації і прогнозувати її, чим створюється можливість повного використання потенціалу сучасних технічних засобів і засобів обчислювальної техніки. Ієрархічний принцип побудови комплексів технічних засобів забезпечує можливість прийняття рішень нижніми найбільш близькими до виробництва рівнями ієрархії.

У сучасних інформаційних системах використовуються наступні види обчислювальної техніки: ЕОМ великогабаритні і персональні; мікропроцесори; засоби телекомунікацій; електронні друкарські машинки і композери, термінальні пристрої з убудованими мікро ЕОМ; засоби автоматизованої обробки текстової інформації.

У сучасних умовах ЕОМ використовують для обробки як цифровий так і нечислової інформації, а також текстової і графічної інформації.

У системі оперативного керування міні ЕОМ використовуються для: розробки оперативних планів і контролю за їхнім виконанням; контролю руху запасів матеріалів; розрахунку заробітної плати; контролю за надходженням замовлень; аналізу даних про збут продукції; реєстрації платежів, що надходять; ведення обліку і звітності; для перевірки якості продукції і інше.

У сучасних умовах одержало розвиток використання ЕОМ для автоматичного друкування тексту з голосу без участі друкарки. У результаті на 60-70% скоротилися витрати на введення інформації.

Розвиток систем телекомунікацій дозволило об'єднати всі технічні засоби цифрової і текстової інформації в єдину внутрифірмову систему. Найбільш ефективної вважається система інформації, заснована на одночасному використанні обчислювальної техніки і засобів автоматизованої обробки текстової інформації. Автоматизовані системи швидкого пошуку і видачі інформації створюються для збереження великого числа різних документів і полегшення користування ними.

До засобів підвищення рівня автоматизації адміністративно-управлінської праці відносяться: здійснення записів; пошук матеріалів і документів; розкладка копій документів по відповідним досьє.

До нових технічних засобів автоматизації конторської праці можна віднести: копіювальні пристрої з убудованою мікро ЕОМ для автоматизації процесу копіювання і розсилання документів; електронні друкарські машинки і композеры для автоматизації процесу передруку документів і матеріалів; інформаційна база даних для збереження текстів різних матеріалів чи їхніх індексів, для скорочення часу на їхній пошук; телекомунікаційний зв'язок, що забезпечує тісну систематичну взаємодію і координацію діяльності керівників підрозділів; фотоскладальну техніку, пристрої оптичного зчитування; електронну пошту; диктофонну техніку.

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттю інформація та інформаційне забезпечення менеджменту.

2. Сформулюйте основні вимоги до інформації.

3. Які засоби класифікації інформаційних систем вам відомі?

4. Наведіть характеристику банку і бази даних.

5. Які задачі вирішує документальне забезпечення організацій?

6. Які види обчислювальної техніки використовуються в сучасних інформаційних системах?

7. Дайте характеристику процесу комунікації в менеджменту.

8. Назвіть причини неефективних комунікацій.

9. Які засоби удосконалення комунікацій вам відомі?

Розділ ІІІ

ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

8. СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

У менеджменті питання про функції управління займає центральне місце. Через функції розкривається сутність та зміст управлінської діяльності на усіх рівнях. Виділення в менеджменті окремих функцій - це об'єктивний процес, який обумовлений складністю управління і є результатом диференціації цілеспрямованого впливу на об'єкт управління, а також розподілу та спеціалізації праці в сфері управління. Функції управління - особливий вид діяльності, що виражає напрямки цілеспрямованого впливу на відносини людей в процесі виробництва. Вони відповідають на питання, хто що робить або повинен робити в системі управління. Склад функцій управління забезпечує ефективну реакцію на всі зміни у системі управління, їх необхідно узгодити по часу, по місту виконання, між рівнями та ланками управління.

Вперше функції були описані французьким практиком та вченим А.Файолем у 1916 році - планування, організація, контроль, лідерство. Процес взаємозв'язку цих функцій показаний на рис. 8.1.

Ускладнення взаємодії з зовнішнім оточенням дозволяє сьогодні вже говорити про більшу кількість загальних функцій управління - установка цілей, розробка стратегії, планування, маркетинг, підприємництво, фінанси, організація, виробництво, контроль, координація, інновації, інформація, соціальне управління.

8.1. Сутність стратегічного управління

У сучасних умовах конкуренції і швидко мінливої ситуації кожна організація повинна не тільки реагувати на зміни, що відбуваються, але і свідомо керувати змінами на основі обґрунтованій процедури їхнього передбачення, реагування, пристосування до цілей організації, до зовнішніх умов. Тому і виникла необхідність принципово нового підходу до управління - до стратегічного управління.

Рис. 8.1. Процес менеджменту

Слово “стратегія” грецького походження й означає “мистецтво розгортання військ до бою”. Однак цей термін з 60-70-х років широко узвичаївся.

Стратегія - це набір правил, якими керується організація при прийнятті управлінських рішень.

Стратегічне управління можна визначити як управління організацією, що спирається на людський потенціал як її основу; орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів; здійснює гнучке регулювання і своєчасні зміни в організації, що дозволяє домогтися конкурентних переваг, а в сукупності - досягати мети в довгостроковій перспективі. Для стратегічного управління характерний погляд з майбутнього в сьогодення і можливість реагувати на зміни в зовнішньому оточенні для того, щоб досягти бажаних цілей у майбутньому.

Однак стратегічне управління не є універсальним методом, який можна використовувати в будь-яких ситуаціях і для рішення будь-яких задач. Тому, що стратегічне управління

- не може точно описати майбутнє, а дає тільки якісні рекомендації до того, яку позицію зайняти на ринку, яку мати організаційну культуру, у які ділові групи входити;

- не може бути зведене до набору процедур і схем, у нього немає описової теорії його можна представити як філософію чи ідеологію бізнесу і менеджменту;

- вимагає великих витрат часу і величезних зусиль для того, щоб цей процес почав існувати;

- підсилює негативні наслідки помилок стратегічного передбачення;

- вимагає створення підсистеми стратегічного виконання: організаційної культури, системи мотивації й організації праці, гнучкості в організації і інше.

8.2. Процес стратегічного планування

Планування стратегії організації, з одного боку, є підсистемою стратегічного управління, а з інший це основа процесу стратегічного планування.

Стратегічне планування - це процес формування місії і цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення й одержання ресурсів і їхнього розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації в майбутньому. Його основна задача полягає в забезпеченні нововведень і змін в обсязі достатньому для адекватної реакції на зміни в зовнішнім середовищі. У результаті встановлюються загальні напрямки, що забезпечать ріст і закріплення позицій організації.

Процес стратегічного планування вимагає наявності формальних і неформальних процедур, що допоможуть прилучити до стратегічного мислення широке коло керівників і фахівців середньої ланки. Етапи стратегічного планування представлені на рис. 8.2.

Зі схеми випливає, що перша стадія - оцінка керівниками організації її поточного положення, аналіз її місії, цілей і стратегії. Для того щоб ідентифікувати фактори, що впливають на положення організації, проводиться аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, у результаті якого може виникнути необхідність коректування місії, цілей, стратегій на різних організаційних рівнях. Так стратегія корпоративного рівня визначає організацію в цілому вона фокусується на питаннях взаємодії з зовнішнім середовищем і відповідає на запитання: яким бізнесом варто займатися. Стратегія на рівні підрозділів визначає прийоми і методи поліпшення конкретних позицій підрозділів на своїх ринках. Стратегія функціонального рівня включає прийняття рішень в області фінансів, маркетингу, виробництва, інновацій, управління персоналом. Три рівні стратегічного управління взаємозалежні. Ефективність їхньої інтеграції багато в чому визначає успіх організації в цілому. І завершальною стадією стратегічного планування є впровадження нової стратегії.

Ідентифікація сильних і слабких сторін організації, а також можливостей та загроз, що впливають на неї проводиться за допомогою ситуаційного аналізу. Інформацію про зовнішні можливості і погрози можна одержати з різних джерел: від покупців, постачальників, банкірів, консультантів, зі звітів державних органів, спеціалізованих фірм та інше. Інформацію про сильні і слабкі сторони організації менеджери одержують зі звітів, бюджетів, звітів про прибутки і збитки, опитувань працівників.

Аналіз зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище - це все те, що оточує організацію і впливає на неї. Його оцінюють, використовуючи три групи факторів:

1) зміни, що впливають на окремі складові існуючої стратегії;

2) фактори, що представляють погрозу для існуючої стратегії;

3) фактори, які сприяють виконанню цілей.

Таким чином, аналіз зовнішнього середовища являє собою дослідження результати якого дають можливість одержати відповіді на питання, життєво важливі при виробленні стратегії:

1. Де зараз знаходиться організація?

2. У якому напрямку їй треба рухатися і де вона повинна знаходиться в майбутньому?

3. Що необхідно зробити, щоб організація зайняла те положення, що планується керівництвом? Які ресурси для цього знадобляться?

У процесі дослідження звичайно виділяють сім самостійних груп факторів зовнішнього оточення: економічні фактори, політичні, ринкові, технологічні, міжнародні, конкуренції і соціального поводження.

1. Економічні фактори. Найбільш важливими з них є: купівельна спроможність населення, темпи інфляції чи дефляції, рівень зайнятості, міжнародний платіжний баланс, стабільність грошової одиниці за рубежем і податкова політика. Чисельні значення цих показників загальновідомі, постійно діагностуються й оцінюються. Задачею дослідників є визначення їхнього впливу на роботу підприємства, тому що той самий показник може оказувати на різні фірми як позитивний, так і негативний вплив. Наприклад, під час спаду галузь, що випускає автозапчастини, процвітає, тому що споживачі віддають перевагу не покупці нового, а ремонту старого автомобіля.

2. Політичні фактори. Державна політика відноситься до інтересів усіх без винятку підприємств. На рівні уряду і парламенту вона виражається через закони і підзаконні документи, податки, кредитування великих проектів, угоди з іншими країнами і появою в зв'язку з цим нових ринків збуту продукції. Невеликим підприємствам доцільно приділити особливу увагу співробітництву з місцевою владою, постійно бути в курсі їхніх поточних справ і при необхідності брати участь у рішенні окремих питань, що знаходяться у колі інтересів підприємства.

3. Ринкові фактори. Найбільше занепокоєння підприємствам доставляє мінливість ринкового середовища, причому ці зміни можуть робити як позитивний, так і негативний вплив на реалізацію стратегічного плану. Приймаючи в увагу різноманіття інтересів підприємств, можна з упевненістю затверджувати, що ринкові фактори охоплюють усі сфери виробництва в широкому змісті цього поняття. До основних, загальних для всіх підприємств, відносяться наступні: зміни демографічних умов, життєві цикли товарів і послуг, доходи населення, їх динаміка і розподіл, стан ринків збуту, гострота конкуренції в галузі.

4. Технологічні фактори. Вони по-різному можуть впливати на різні сфери підприємництва. Використання досягнень науково - технічного прогресу і нових технологій може за дуже малий проміжок часу вивести підприємство на рівень світового лідера або поставити його в зовсім безнадійне положення, що веде до руйнування. Усе залежить від того, хто і як скористається плодами науково - технічного прогресу.

5. Міжнародні фактори. Багато хто думають, що аналіз впливу міжнародної політики - доля тільки великих корпорацій, що діють на міжнародному ринку. Однак це не так. Зараз багато малих підприємств беруть участь у міжнародній торгівлі, ринки збуту стають усе більш інтернаціональними. Крім того, міжнародні потрясіння (війни, великі стихійні лиха), а також спортивні змагання міжнародного масштабу можуть зробити дуже великий вплив на діяльність будь-якого підприємства. Цей вплив буде здійснюватися через курси валют, вартість сировини, звуження чи розширення ринку.

6. Фактори конкуренції. Професор М.Портер виділяє чотири діагностичних елемента

- аналіз майбутніх цілей конкурентів;

- оцінка поточної стратегії конкурентів;

- огляд передумов у відношенні конкурентів до галузі, у якій функціонують компанії;

- поглиблене вивчання сильних і слабких сторін конкурентів.

По суті, потрібно відповісти на чотири питання:

1. Чи задоволені конкуренти дійсним положенням?

2. Які ймовірні кроки чи зміни в стратегії вони почнуть?

3. У чому уразливість конкурентів?

4. Що може спровокувати відповідні дії з боку конкурентів?

7. Фактори поводження. Ступінь впливу цих факторів визначається специфікою підприємства, характером продукції, що випускається, чи послуг. До найбільш важливих у даний час варто віднести активізацію асоціацій по захисту прав споживачів і настрої в суспільстві стосовно підприємництва. Організація повинна не тільки фіксувати зміни соціального середовища, але і сама змінюватися, пристосовуватися до цих змін суспільні цінності, установки, відносини,

Аналіз внутрішнього середовища.

Внутрішнє середовище являє собою систему показників, що характеризують діяльність підприємства. Метою аналізу є виявлення сильних і слабких сторін для стратегічного планування.

Сильна сторона - це позитивні внутрішні характеристики організації, що можуть бути використані для досягнення цілей.

Слабка сторона - внутрішні характеристики, що негативно впливають чи організовують її діяльність.

У ході аналізу внутрішнього середовища оцінюються організаційна структура, компетентність і якість менеджменту, характеристики людських ресурсів.

Отримані дані дозволяють зіставити сильні і слабкі сторони організації з достоїнствами і недоліками конкурентів.

8.3. Формулювання стратегій

У результаті досліджень визначена місія організації, сформульовані цілі, систематизовані матеріали по аналізу впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Цього досить для формулювання стратегій, їх завжди буде декілька, тому що наявна в розпорядженні керівництва інформація в силу відомих причин неоднозначна і не достатньо визначена. Поставлені цілі можна досягти різними способами, це і є стратегія в спрощеному розумінні. Задачею керівництва є формування стратегії і вибір оптимальної. Це центральний момент стратегічного планування.

При формуванні стратегії варто керуватися тими ж принципами, що і у відношенні цілей, а саме:

1.Стратегія повинна бути сформульована по можливості коротко, без зайвого цифрового матеріалу.

Таблиця 8.1

Перелік можливих сильних і слабких сторін організації

Виробництво

Фінанси

Маркетинг

Вік устаткування

Система закупівель Контроль якості

Продуктивність

Норма прибутку

Співвідношення власних і позикових засобів

Обсяг запасів

Норма повернення

інвестицій

Кредитоспроможність

Канали розподілу

Частка ринку

Ефективність реклами

Задоволення покупців

Якість продукції

Рівень сервісу

Менеджмент і

організація

Людські ресурси

Наукові дослідження

й розробка

Якість менеджменту

Якість персоналу

Ступінь централізації

Організаційні структури

Системи планування, інформації і контролю

Досвід і освіта працівників

Відношення з профспілками

Плинність кадрів і частота прогулів

Задоволення від праці

Скарги

Прикладні дослідження

Можливості лабораторій

Програма досліджень

Розробка нових

продуктів

Розробка нових

технологій

2.Стратегія повинна бути зрозумілою для всіх працівників.

3. Основні положення стратегії не повинні допускати різночитань і різних тлумачень.

4. Положення стратегії повинні бути доведені до зведення всіх причетних до її вибору керівників у явному виді.

5.Формулюючи стратегію, варто пам'ятати про її життєвий цикл, що іноді досягає 10 років.

З усього різноманіття стратегій можна вибрати чотири основні типи: обмежений ріст, ріст, скорочення і комбінація стратегій.

1. Обмежений ріст - стратегія більшості фірм, коли планування цілей проводиться від досягнутого з виправленням на інфляцію. Легкий, зручний, менш ризикований спосіб дій.

2. Стратегія росту застосовується в галузях, що швидко розвиваються, з мінливою технологією.

3. Варіанти скорочення: ліквідація, відсікання зайвого, скорочення і переорієнтація. Застосовуються при економічному спаді і для порятунку організації. Використовуються коли потенціал різко погіршується.

4. Комбінація типів являє собою конгломерат із трьох вищезгаданих: її використовують великі фірми, що активно діють у різних галузях.

Кожна з представлених вище стратегій являє собою базову стратегію, що у свою чергу має безліч альтернативних варіантів. Так, стратегія росту може здійснюватися шляхом придбання іншої форми (зовнішній ріст) або шляхом значного розширення асортименту продукції (внутрішній ріст). Стратегія скорочення має альтернативи: ліквідація, відсікання зайвого. Базові стратегія являються варіантами загальної стратегії і у процесі доведення наповнюється конкретним змістом.

Існує декілька методичних підходів до планування стратегічних альтернатив і їхньої оцінки. До них можна віднести матрицю " можливостей по товарам і ринкам", вона дає уяву про концепцію загальної стратегії (рис. 8.3).

Існуючі ринки

Нові ринки

Товари

Існуючі

I

Стратегія - «поліпшувати те, що вже робиться»

II

Стратегія

розвитку ринку

Нові

III

Стратегія розробки нових продуктів

IV

Стратегія

диверсифікованості

Рис. 8.3. Матриці можливостей за товарами / ринками

Кожний квадрант матриці визначає яку-небудь загальну стратегію.

Квадрант 1 показує направленість на існуючі ринки шляхом маркетингових досліджень, впровадженні конкурентоспроможних цін, активної реклами, інтенсифікації просування товарів.

Квадрант 2 показує спрямованість на утворення нових ринків для традиційної продукції: проникнення на нові географічні ринки, або на нові сегменти ринку, інтенсифікація реклами.

Квадрант 3 - означає направленість стратегії на розробку нових продуктів для давно освоєних ринків. Ця стратегія ефективна коли продукція популярна у споживача і організація розробляє новий продукт або модифікує старі товари поліпшеної якості.

Квадрант 4 - така стратегія використовується для того, щоб не допустити залежності від одного продукту, або одного асортиментного набору продуктів, тому передбачається розробка нових товарів і нових ринків.

Як показує досвід, керівники найчастіше використовують комбінацію цих стратегій.

Після того як стратегії сформульовані необхідно провести аналіз альтернативних варіантів для того, щоб вибрати оптимальний. Стратегічний вибір повинен відповідати концепції розвитку організації і враховувати такі фактори , як ризик, досвід минулих стратегій, вплив власників акцій, фактор часу.

Існує кілька методичних підходів, що дозволяють оцінити стратегічні альтернативи розвитку організації і серед них розроблена Бостонською консультаційною групою спеціальна матриця (БКГ).

Відносна частка на ринках

Висока

Низька

Зростання обсягу попиту

Високий

«Зірки»

Швидкий ріст

«Дикі кішки»

Нові підприємства зв'язані з високим ризиком, деякі

стають зірками

Низький

«Дійні корови»

Золоте молоко для фінансування Диких кішок і собак

«Собаки»

Не потребують інвестицій. Якщо приносять прибуток можна їх зберегти.

Рис. 8.4. Матриця БКГ

Оцінка обраної стратегії в основному здійснюється шляхом аналізу тих основних факторів, що визначають можливості реалізації стратегії і досягнення цілей організації. Подальша оцінка здійснюється по наступним напрямкам.

По - перше, проводиться оцінка відповідності обраної стратегії вимогам і стану оточення - чи зв'язана стратегія з вимогами основних суб'єктів, чи враховані фактори ринку і розвитку життєвого циклу продукту, чи з'являться нові конкурентні переваги і т.п.

По-друге, оцінка відповідності обраної стратегії потенціалу і можливостям організації дозволяє пов'язати обрану стратегію з можливостями персоналу, з існуючою організаційною структурою.

По-третє, проводиться оцінка виправданості ризику, що дозволяє установити негативні наслідки і можливий результат.

Контрольні питання.

1. Чим викликана потреба організацій у стратегічному плануванні і управлінні.

2. Що таке стратегічне управління і які задачі воно вирішує?

3. Назвіть етапи стратегічного планування і дайте їм характеристику.

4. Які фактори досліджують при аналізі зовнішнього середовища?

5. Яка мета аналізу сильних і слабких сторін організації?

6. У чому виявляється принцип адаптивності при плануванні стратегії організації?

7. Назвіть основні стадії процесу вибору стратегії.

8. Назвіть базові стратегії. Їхня суть і альтернативи.

9. Які методи використовуються для аналізу і вибору стратегії організації.

10. Дайте характеристику матриці БКГ і визначить сферу її використання.

9. ПЛАНУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЇ

9.1. Система планів в організації

Упровадження, перетворення стратегії в реальні справи є заключним етапом стратегічного менеджменту. Це найбільш складний і відповідальний етап по адекватному перетворенню сформульованої стратегії в практичні дії. На цьому етапі відчувається потреба в динамічних підходах до виконання стратегії, далекоглядності, інтуїції й участі всіх працівників організації. Стратегія стає частиною повсякденної роботи на всіх управлінських рівнях.


Подобные документы

  • Суть оптимізації управлінських рішень як вибір найефективнішого варіанта із можливих альтернатив, формування вихідних даних. Поняття моделі та характерні ознаки досліджуваного об'єкта. Методи менеджменту та прийняття менеджерами раціональних рішень.

    курсовая работа [108,9 K], добавлен 10.06.2011

  • Фінансово-господарська діяльність та організаційна структура фірми. Економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні методи управління трудовим колективом. Аналіз ефективності розробки і прийняття управлінських рішень в системі менеджменту підприємства.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 16.10.2014

  • Поняття управлінських рішень. Головні відмінності управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень. Процес ухвалення рішення. Ухвалення рішення в реальному житті. Методи прийняття управлінських рішень. Технологія ухвалення рішення.

    курсовая работа [39,9 K], добавлен 18.03.2007

  • Перебудова систем управління підприємством. Природа рішень у менеджменті. Технологія розробки рішень. Науковий підхід до розробки i прийняття управлінських рішень. Методи розробки і обґрунтування, оцінка і прийняття рішень. Організація виконання рішень.

    курсовая работа [64,7 K], добавлен 23.10.2008

  • Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.

    учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012

  • Сутність, класифікація і характерні риси управлінських рішень. Фактори, що визначають їх якість і ефективність. Стадії, структура, методи та моделі прийняття рішень. Застосування наукового підходу в процесі прийняття управлінських рішень на підприємстві.

    курсовая работа [169,1 K], добавлен 01.07.2008

  • Суть і основні функції управлінського рішення. Їх класифікація, технологія розробки та особливості прийняття. Чинники, що впливають на процес прийняття рішень. Основні підходи і вимоги до їх прийняття. Методи і способи прийняття управлінських рішень.

    лекция [272,9 K], добавлен 22.04.2010

  • Характеристика форми організації підприємства, законодавча база, відмінності від інших форм господарювання. Формування функцій менеджменту. Розробка механізмів прийняття управлінських рішень на ПП "Готель Профспілковий". Система робіт з документами.

    курсовая работа [329,9 K], добавлен 24.04.2014

  • Етапи та особливості прийняття управлінських рішень, їх класифікація та різновиди. Характеристика аналітичної схеми прийняття рішення. Системний аналіз та типи проблем у теорії прийняття рішень. Сутність та призначення теорії масового обслуговування.

    реферат [32,1 K], добавлен 16.11.2009

  • Філософія японського менеджменту. Система службового просування. Японський менеджмент як нове економічне чудо. Принципи японського управління. Керування персоналом у Японії. Система прийняття рішень. Японські методи управління якістю, виробництвом.

    реферат [36,1 K], добавлен 19.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.