Іпотечне кредитування на прикладі СТОВ ім. Шевченка Червоноармійського району Житомирської області"

Емітентом структурованих іпотечних облігацій може бути виключно спеціалізована іпотечна установа. Емітент не несе відповідальності за виконання грошових зобов'язань за структурованими іпотечними облігаціями іншим, ніж іпотечне покриття, майном.[12].

Структуровані іпотечні облігації одного випуску можуть поділятись на класи. Кожен клас структурованих іпотечних облігацій може, відповідно до проспекту емісії, встановлювати різний обсяг прав та привілеїв для їх власників. Зокрема, залежно від класу структурованих іпотечних облігацій можуть відрізнятись умови щодо:

-- дохідності структурованих іпотечних облігацій, коли облігація одного класу передбачає нижчу чи вищу дохідність, ніж облігація іншого класу;

-- черговості задоволення вимог власників структурованих іпотечних облігацій, коли вимоги власників облігацій одного класу задовольняються тільки після повного задоволення вимог власників облігацій іншого класу;

-- розподілу голосів на загальних зборах власників іпотечних цінних паперів, коли власник облігації одного класу має більшу чи меншу кількість голосів, ніж власник облігації іншого класу.

Власники структурованих іпотечних облігацій одного класу мають однаковий обсяг прав.

Послідовність дій випуску структурованих іпотечних облігацій у цьому випадку така:

-- іпотечний кредитор надає іпотечний кредит;

-- іпотечний кредитор продає спеціалізованій іпотечній установі іпотечні активи;

-- спеціалізована іпотечна установа формує іпотечне покриття для структурованих іпотечних облігацій та здійснює їх емісію;

-- спеціалізована іпотечна установа продає інвесторам структуровані іпотечні облігації;

-- інвестори купують структуровані іпотечні облігації та отримують платежі в рахунок погашення основного боргу і виплати відсотків;

-- управитель від імені власника іпотечних цінних паперів здійснює управління іпотечним покриттям;

-- ДКІДПФР регулює проведення емісії структурованих іпотечних облігацій;

-- ДКРРФП здійснює нагляд та регулювання за діяльністю спеціалізованої іпотечної установи.

Прийняття Закону України „Про іпотечні цінні папери" дозволить використовувати в Україні моделі як однорівневого, так і дворівневого вторинного іпотечного ринку.

18 листопада 2003 року прийнято Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Вбачається необхідним існування законодавчого акта такого типу стосовно правового режиму нерухомого майна та інших правовідносин щодо нерухомості.

Очікується, що найближчим часом буде прийнято Закон України „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно". Відповідний законопроект знаходиться на розгляді в профільному Комітеті Верховної Ради України. Цим законом передбачається запровадити єдину державну систему реєстрації прав на нерухоме майно, в якій реєструватимуться в тому числі й обтяження нерухомості іпотекою. В процесі розробки і подання до Верховної Ради України також знаходиться законопроект щодо створення кредитних бюро, що має на меті створення доступної для кредиторів бази даних щодо кредитоспроможності потенційних позичальників.

1.2 Зарубіжний досвід регулювання іпотечних відносин

Дуже важливо для ефективного впровадження в Україні іпотечного кредитування вивчити досвід міжнародного регулювання іпотечних відносин.

Англо-американська система правового регулювання іпотеки має багато спільних рис з інститутом фідуції. Інститут фідуції у праві означав впевненість, довіру. Цей інститут передбачав тимчасову передачу кредитору права власності на предмети, які слугували забезпеченням боргу. Таким чином, боржник довіряв позичальнику ці предмети на період виконання боргового зобов'язання.

Згодом виникла інша правова форма забезпечення боргових зобов'язань на основі договору пігнусу. Правовий інститут пігнусу передбачав, що предмети, які слугували забезпеченням зобов'язання, передавалися у володіння кредитора. Але право власності на ці предмети зберігалося у позичальника. Це заклало основи формування дворівневої континентальної правової системи іпотеки.

Правовідносини, історично пов'язані з інститутом фідуції, знайшли своє відображення в системах правового регулювання іпотеки Великобританії та частини штатів США.

Законодавство Великобританії визначає іпотечну заставу як надання землі, нерухомого та рухомого майна, майнових прав для забезпечення грошових зобов'язань. Іпотечною заставою також вважається обтяження будь-якого інтересу у рухомому та нерухомому майні, а також угода на створення такого обтяження для забезпечення грошових зобов'язань або зобов'язань, що підлягають грошовій оцінці.[12].

Відповідно до законодавства Великобританії іпотечна застава може базуватися на загальному праві і праві справедливості. Договір іпотечної застави на засадах загального права передбачає передачу заставотримачу титулу власності, який фактично стає власником заставленого майна на період угоди. Якщо борг не буде сплачений у строк, заставотримач стає повним власником заставленого майна. Проте після завершення кредитної угоди на визначених умовах титул власності повертається заставодавцю.

Договір іпотечної застави, що базується на праві справедливості, не передбачає передачі титулу власності на заставлене майно заставотримачу. Право справедливості у Великобританії має давню історію і бере початок з часу створення судів справедливості. Суди справедливості з давніх часів визнавали за заставодавцем право викупу майна, що заставлене в іпотеку у "розумні строки" шляхом подачі заяви про готовність погашення боргу разом з процентами. Право повернення майна заставодавцем могло бути реалізоване лише на основі рішення судів справедливості. Звідси походить назва права справедливості. Право повернення заставленого майна діє до моменту ухвалення рішення суду про позбавлення права викупу заставної заставодавцем.

У США питання іпотеки регулюються законодавством штатів, хоча на федеральному рівні законодавчо регламентуються відносини у сфері державного кредитування, банківської діяльності, обігу державних цінних паперів, федеральних земель, функціонування операторів вторинного іпотечного ринку, зокрема спеціальних іпотечних агентств. У частині штатів діють норми загального права, що регулюють правовідносини з питань іпотеки. Згідно з ними право власності на предмети застави на період іпотечної угоди переходить до заставотримача. В іншій групі штатів іпотечне законодавство не передбачає передачу титулу власності на майно, що знаходиться в іпотечній заставі, заставотримачу. В окремих штатах цієї групи кредитор може користуватися і володіти предметом іпотеки, якщо це обумовлено угодою. Предметами іпотеки в США можуть бути земля, нерухоме та рухоме майно, майнові права.

Як у Великобританії, так і в США іпотечні угоди, укладені на засадах загального права, передбачають можливість передачі заставотримачем заставленого майна в оренду заставодавцю на визначених угодою умовах.

У США досить широкого розповсюдження набули позасудові процедури реалізації заставленого майна.

У Європейському континентальному праві відносини іпотеки регламентуються по-іншому. За нормами цього права, предмети іпотечної застави залишаються у власності заставодавця на весь період іпотечної угоди.

У Німеччині, наприклад, цивільне законодавство визначає іпотеку як право застави. Згідно з ним іпотечному кредитору надається право забезпечення своїх вимог за зобов'язаннями шляхом використання обтяженої земельної ділянки чи майна через їх продаж або встановлення примусового управління. У Німеччині розрізняють два види іпотеки: зворотну та забезпечувальну або книжкову. Зворотна іпотека встановлюється шляхом фактичної передачі дільничним судом кредитору заставної. Забезпечувальна іпотека - шляхом реєстрації в Поземельній книзі без видачі іпотечного свідоцтва.

У праві Швейцарії іпотекою вважається таке майнове забезпечення зобов'язання, яке виникає на основі договору або закону за умови внесення запису до реєстру нерухомості. Іпотека в цій країні - не єдиний спосіб забезпечення зобов'язань, предметом яких є нерухомість.

У Швейцарії існують три види застави нерухомості. Це іпотека, застава на основі іпотечної заставної, а також застава на основі заставної за рентою на нерухомість. Останні два види застави спрощують процедуру переуступки прав за іпотечним кредитом.

Свої особливості має регулювання іпотеки у Франції, Польщі, Італії та інших європейських країнах.

В цілому у Європі фідуціарна форма іпотечних угод не використовується. Тут обов'язковою є участь судів у процесі вирішення питань, пов'язаних з відчуженням заставленого майна. Подібна форма іпотечних договірних відносин є більш демократичною, хоча й спричиняє те, що судові процеси з відчуженням заставленого майна інколи тривають два-чотири роки. Це породжує додаткові ризики для кредиторів і вимагає від них надзвичайно ретельного здійснення процедур андерайтингу.

Класична форма іпотечної угоди сформувалась на основі інституту "пігнусу". Класична іпотечна угода передбачає збереження за позичальником права на власність, користування та володіння заставленим майном. Основною формою зобов'язань, які забезпечувалися іпотекою, став кредит.

Історично склалося так, що інститут іпотеки у його класичній формі, сформованій на базі римського права, набув розповсюдження у більшості країн континентальної Європи та в Царській Росії. Разом з тим, в країнах Північної Америки, Великобританії та інших країнах англо-американської системи права інститут іпотеки несе на собі значний відбиток, як вже зазначалося, правовідносин, властивих інституту "фідуції".

Як зазначає В.І.Кравченко, в англо-американському праві термін іпотека почав використовуватися для позначення застави мертвого активу , тобто земельної ділянки або нерухомості. Згодом цей термін набув більш широкого значення, оскільки він почав вживатися і стосовно відповідних цінних паперів та інших боргових зобов'язань. У Великобританії історично виникли дві форми іпотечних кредитних угод. Перша з них базується на загальному праві. Друга - на так званому справедливому праві. Що стосується угод на засадах загального права, то відповідно до них титул власності на заставлене майно передається кредитору, і він, таким чином, стає його власником, хоча і з певними застереженнями, до завершення терміну кредитної угоди. Угоди, укладені на засадах справедливого права, не передбачають передачу титулу власності кредитору.[8].

У США інститут іпотеки має свої особливості залежно від законодавства штатів. В цій країні використовується як класичний інститут іпотеки, що базується на основі римського права, так і фідуціарна форма іпотечних відносин.

У США є дві основні форми іпотечного кредитування - на основі заставних та на основі актів запровадження довірчої власності . Перша форма іпотечного кредитування передбачає передачу позичальником кредитору заставної. Відповідно оцієї форми кредиту позичальник залишається власником заставленого майна, а також має право на користування ним та отримання доходів з цього майна. Друга форма кредиту передбачає передачу позичальником кредитору титулу власності на заставлене майно або прав на володіння цим майном довіреній особі до моменту погашення боргу. Такою довіреною особою може бути і кредитор. Приблизно в половині штатів у США використовується одна форма іпотечного кредитування, в другій половині - інша.

Відмінності правового статусу інституту іпотеки у його класичній формі та за англо-американською системою права стали важливим чинником, який вплинув на формування різноманітних систем іпотечного кредитування. Ці системи згодом отримали назву європейської континентальної та англо-американської.

В цей же період розвиток інституту іпотеки значно вплинув на становлення цивільно-правових відносин в Європі та заставного права. В Російській імперії заставне право було запроваджене Ф.М. Сперанським у 1835 р. у "Зведенні законів цивільних".

Розвиток інституту іпотеки у буржуазну епоху супроводжувався створенням спеціальних іпотечних кредитних установ, іпотечних банків, позичкових кас, кредитних асоціацій. Перший іпотечний банк був створений в 1970 р. в Німеччині як державний банк, який випускав спеціальні заставні листи - іпотечні облігації. В 1916 р. створені федеральні земельні банки в США.

Великий поштовх розвитку іпотечних фінансово-кредитних установ в Російській імперії надала аграрна реформа 1861 р. та Столипінські аграрні реформи. У 1882 р. був утворений державний Селянський земельний банк. Він надавав позички селянам для купівлі землі під її заставу. У 1885 р. був утворений Дворянський земельний банк. Цей банк надавав кредити дворянам на благодійних засадах. Наприкінці XIX ст. в Росії ухвалюється законодавство про утворення закладів дрібного кредиту, яке сприяло появі різноманітних ощадно-позичкових і кредитних товариств, сільських, повітових, ощадно-позичкових і земських кас. Напередодні революції 1917 р. в Російській імперії функціонувало 16 тис. різноманітних кредитних товариств, які були об'єднані в кредитні спілки.

Великий поштовх розвитку іпотеки надали заходи, які здійснювалися в більшості зарубіжних країн, пов'язані з подоланням світової економічної кризи 1929-1933 рр. В 30-х рр. 20 ст. в багатьох країнах різко збільшуються темпи житлового будівництва. У США зростання капіталовкладень у житлове будівництво стало одним із факторів прискорення розвитку економіки в цілому та зростання ВВП. В цей період у США створюється ряд нових, невідомих до цього закладів іпотечного кредитування, національних іпотечних асоціацій та системи банків житлового кредитування за активної участі та підтримки держави

Іпотечне кредитування набуває нових ознак, починають формуватися основи ринку іпотечних кредитів.

В той же час на теренах колишнього Радянського Союзу інститут іпотеки був скасований, припинилася практика іпотечного кредитування. Тут заборона на іпотечне кредитування тривала аж до початку 90-х рр. 20-го століття.

Після другої Світової війни розвиток іпотеки набув якісно нових ознак. В більшості зарубіжних європейських країн, в США та Японії спостерігався бурхливий процес економічного відродження, який значною мірою був обумовлений високими темпами житлового будівництва та розвитку житлово-будівельного комплексу, формуванням фінансових ринків.

Сучасні форми іпотеки увібрали у себе кілька тисячолітній досвід розвитку цього інституту.

Одним з правових різновидів іпотеки є іпотека "за законом". Інколи її називають легальною іпотекою. Подібна іпотека виникає без договору сторін. В історичному розумінні відомо кілька різновидів іпотеки "за законом". До них треба віднести: іпотеку інвестора на інвестиції; іпотеку фіскальну на майно неплатника податків; іпотеку на майно опікуна; іпотеку жінки на майно чоловіка; іпотеку церкви тощо.

Кожна з цих іпотек "за законом" має свої особливості. Всі вони, крім іпотеки церкви, сьогодні використовуються в багатьох країнах світу.

Крім іпотеки "за законом", існує іпотека "за угодою". Розрізняють два види іпотек "за угодою". Це іпотеки, оформлені офіційними документами, та іпотеки, оформлені приватними документами.

Досить розповсюдженою правовою формою іпотеки є іпотека за рішенням суду.

Існує поняття первинної іпотеки, вторинної іпотеки і так далі, що свідчить про можливість використання нерухомості у якості об'єкта застави кілька разів. Таким чином іпотека поділяється за старшинством, існує складна ієрархія іпотек.

Сучасна система правового регулювання іпотеки в країнах Європи, Америки та інших зарубіжних державах бере початок з римського права. Проте у кожній із зарубіжних країн під впливом

різноманітних соціальноекономічних і політичних чинників склалася власна система правового регулювання іпотеки.

Як вже зазначалося, розрізняють дві основні системи регулювання іпотеки: європейську континентальну та англо-амери-канську. Кожна з систем має свій понятійний апарат. Причому в багатьох випадках між понятійним апаратом англо-американської системи правового регулювання іпотеки і понятійним апаратом європейської континентальної системи немає повної відповідності. Це, в свою чергу, є причиною відсутності єдиної універсальної системи правового регулювання іпотеки як економічного інституту. Враховуючи вищезазначене, доцільно визначити особливості функціонування іпотечних інститутів у контексті правових систем окремих країн, що має принципово важливе значення для України, яка розпочинає створення власної системи іпотечного кредитування.

За умов України доцільно використати той зарубіжний досвід іпотечного кредитування, який найбільшою мірою відповідатиме особливостям національної економіки, соціально-політичним реаліям країни.

Аналіз зарубіжного досвіду форм іпотеки дозволяє дати сучасне визначення поняття "іпотека" як економічного та правового інституту. Іпотеку одночасно можна визначити як взаємо-поєднані між собою категорії. По-перше, це грошові зобов'язання, забезпечені заставою нерухомості, землі, окремих об'єктів рухомого майна, майнових прав, емісійних іпотечних цінних паперів, а також інших іпотечних боргових зобов'язань. По-друге, це заставна. По-третє, це іпотечний кредит.

1.3 Особливості іпотечних відносин в аграрному секторі економіки

Суть іпотечних відносин в аграрному секторі економіки такі сама, що й в інших секторах. Водночас іпотечні відносини в сільському господарстві мають властиві тільки їм особливості. До них насамперед належить іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Згідно із законодавством України предметом застави можуть бути земельні ділянки (у тому числі сільськогосподарського призначення), які перебувають у приватній власності громадян України.

Аграрний сектор економіки потребує довгострокових системних фінансових ресурсів. Єдиним реальним забезпеченням таких кредитів може бути застава земельних ділянок. Цей кредит сприятиме збільшенню розмірів продуктивного капіталу підприємців, а землевласникам дасть змогу фінансувати купівлю додаткових ділянок землі, машин, устаткування та інших засобів виробництва, тобто сприятиме розвиткові та зміцненню ринкових відносин.[18].

Однією з основних умов іпотеки землі є створення спеціалізованого селянського іпотечного банку з широкими можливостями іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників і комерційних операцій із землею та нерухомістю. Оскільки операції із землею мають перебувати під контролем держави і їх недоцільно передавати приватним підприємницьким структурам, статус Земельного банку повинен бути державним.

Формування системи іпотечного кредитування не обмежується запровадженням спеціалізованих іпотечних інвестицій. Потрібні й інші заходи для створення системи іпотечного кредитування, що враховували б нинішні економічні реалії. Стримують розвиток таких операцій не так відсутність спеціалізованих іпотечних інвестицій, як недосконалість самого механізму іпотечного кредитування. Першим невирішеним питанням є неврегульованість відносин власності. Адже при заставі заставодавцю передається право власності у вигляді певної форми користування об'єктом застави. Це право має бути зафіксоване певною правовою нормою, однак вона ще недостатньо розроблена. Другим питанням є відсутність в Україні прозорого ринку застави. Банки, навіть спеціалізовані на іпотеці, повинні мати не тільки право, а й можливість реалізувати заставу неплатоспроможних боржників. Поки що комерційні банки позбавлені таких можливостей. За потреби вони самостійно реалізовують заставу неплатоспроможних боржників. Хоч це й не є функцією комерційних банків. При цьому ризик неповернення заборгованості банком збільшується. З метою зменшення ризику банки можуть знижувати вартість застави, завдаючи збитків боржникові. При цьому банки не завжди уникають збитків від кредитних операцій.[22].

Комерційні банки будь-якої спеціалізації повинні мати право і можливість реалізації не лише своєї застави, а й права застави. Особливе значення це має для підтримки ступеня ліквідності, передбаченого нормативами Національного банку України. Наявність такого права може значно розширити обсяги іпотечного кредитування. Але для цього має бути відповідна система реалізації цих прав через спеціальні інструменти.

Отже, комплексне обґрунтування організаційно-методичних заходів сприяє запровадженню раціонального кредитування сільського господарства на іпотечній основі.

За підрахунками вітчизняних і зарубіжних експертів, використовуючи можливості іпотеки на українських землях сільськогосподарського призначення, щороку в АПК можна залучати від 8 до 12 млрд. грн. Земля має нарешті стати товаром, капіталом і давати прибуток, передусім будучи об'єктом купівлі-продажу. Земля виступатиме як аграрний капітал, що сприятиме поліпшенню інвестиційної та кредитної привабливості сільськогосподарського виробництва. "Земля -- це четверте колесо економіки, завдяки якому вона може швидше рухатись та інтегруватись у світову економічну систему". Щоправда, на шляху до цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення -- ціла низка правових, економічних та організаційних перешкод, які варто вирішувати нині, оскільки часу залишилось не так уже й багато -- до 01.01.2007 року, коли Земля має нарешті стати товаром, капіталом і давати прибуток, передусім будучи об'єктом купівлі-продажу. Земля виступатиме як аграрний капітал, що сприятиме поліпшенню інвестиційної та кредитної привабливості сільськогосподарського виробництва буде скасовано.

Однією з головних проблем, на думку спеціалістів-аграрників, є те, що селяни, отримавши право власності на землю, не мають права розпоряджатися нею. Це явище можна назвати "консервативністю селян", оскільки значна кількість людей, особливо похилого віку (третина власників сертифікатів і державних актів), не в змозі чекати скасування мораторію, тобто отримати реальне право власності на землю.[27].

Окрім того, не всі власники ділянок сільськогосподарського призначення зможуть передати землю в іпотечне кредитування навіть після скасування мораторію на її продаж. Адже нині 22 млн. га перебуває в оренді, а за законом продаватися може лише власність. Єдиний вихід -- розроблення механізму застави права на оренду.

Ще однією перешкодою для запровадження іпотечного кредитування експерти-аграрники вважають пункт 13 перехідних положень Земельного кодексу, який обмежує землеволодіння на період до 01.01.2015 року до 100 гектарів на одну особу (юридичну чи фізичну)6. Аргументи прихильників запровадження такої норми -- запобігання формуванню латифундій -- цілком зрозумілі'.

Нині близько 64% сільськогосподарських підприємств в Україні потребують довгострокових кредитів (терміном на 5--20 років), 16 середньострокових (до 5 років) і лише 10 -- короткострокових. На нашу думку, саме довгострокові кредити можуть забезпечити розширення сільськогосподарського виробництва та оновлення виробничих фондів, сталий розвиток галузі. Однак однією з необхідних умов довгострокового кредитування є стабільні прибуткові сільськогосподарські підприємства, яких, на жаль, в Україні обмаль, переважна більшість -- неприбуткові (2002 рік -- 52%). Щоб крокувати світовим економічним коридором, Україні варто зосередити увагу на розвитку ринкових відносин, адаптації законодавства до європейських норм, виведенні землі з тіньового ринку.[22].

В українському суспільстві думки щодо розвитку іпотеки найрізноманітніші.

Приміром, іпотека не потрібна взагалі, а іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення не лише не потрібна -- вона шкідлива і неприпустима;

-- іпотечне кредитування може здійснювати будь-хто, у кого є кошти для надання кредиту;

-- іпотечні операції можуть здійснювати універсальні комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи в разі отримання ними іпотечної ліцензії Національного банку України;

-- іпотечні операції можуть здійснювати лише спеціалізовані іпотечні фінансово-кредитні установи.

Таке розмаїття поглядів не дивує з огляду на новизну питання в Україні. Але історичний досвід нашої держави свідчить, що іпотека за певних умов може стати важливим рушієм економіки.

В останній третині XIX століття в Україні зародилася і склалася мережа іпотечних установ. Простір для розвитку іпотеки відкрила реформа 1861 року, завдяки якій іпотечні відносини в Україні бурхливо розвивалися до 1917 року. Тепер вони відроджуються знову. Усупереч майже повної відсутності необхідних передумов, особливо правових, частка нерухомого майна досягла 30% вартості забезпечення кредитів, виданих українськими банками.[16].

У нашій країні важливим і необхідним є прийняття низки законів, які, з урахуванням кращого зарубіжного досвіду, були б водночас адаптовані до конкретних умов України і враховували специфіку, зумовлену нашим історичним розвитком, сучасними особливостями земельних відносин, унікальністю її ґрунту.

Сільськогосподарські угіддя, на відміну від земель інших галузей народного господарства, є основним виробничим ресурсом, що за певних умов може розглядатися і як значний потенційний фінансовий ресурс, оскільки в активах суб'єктів господарювання посідає значне місце (до 40--50%) і, як правило, має стабільну ліквідність. Саме ця особливість сільськогосподарських угідь становить для суб'єктів господарювання фінансовий інтерес, оскільки дає змогу залучати до господарського обороту у вигляді кредитів додаткові фінансові ресурси. Отже, іпотека має економічне значення не сама по собі, а як засіб залучення під заставу земельних ділянок кредитних ресурсів.[27].

В Україні земля приватизується ділянками, середній розмір яких становить 4,5га. При цьому майже 93% землі не є власністю засновників сільськогосподарських підприємств10. Тобто у найближчій перспективі тільки 7% землі може потенційно бути таким об'єктом іпотеки. Але й до них треба ставитися з певними застереженнями, адже не всі засновники підприємства можуть погодитися ' на заставу своєї землі, тобто на ризик її втрати.

Для іпотечного кредитування, крім довгостроковості, характерним є експлуатація заставного майна боржником. Заставотримач може перевірити наявність, стан і умови зберігання заставного майна. Допускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо вартість майна не вичерпана попередніми заставами, а боржник має економічну можливість сплатити проценти і сплатити борг.

Зважаючи на історію і традиції фінансово-кредитних відносин в аграрному секторі більшості європейських країн, слід було б створити в Україні механізм, в якому суб'єктами іпотечного кредитування виступали б іпотечні інститути державної та недержавної форм власності. Загальна схема іпотечного кредитування сільськогосподарських виробників подана на рисунку.

В умовах недостатнього досвіду роботи і відсутності досконалої нормативної бази обороту земельних ділянок в Україні вважаємо, що на першій стадії створення іпотечного механізму необхідно обмежити оборот землі: здійснювати його тільки між державою і сільськогосподарським виробником.

Принципово важливо, щоб кредитування сільськогосподарських виробників здійснювалося на конкретних принципах іпотечного механізму, таких як загальні кредитно-фінансові, основоположні соціально-економічні, соціально-правові та спеціальні кредитно-фінансові принципи.

Керуючись основними соціально-економічними принципами, і насамперед принципом дохідності, держава повинна виділити із основної маси сільськогосподарських виробників великі господарства, фермерів, які бажають і здатні прибутково використовувати нерухомість. В умовах високої вартості кредитних ресурсів на перших етапах розвитку аграрної іпотеки з економічної точки зору було б доцільним пільгове іпотечне кредитування сільськогосподарських виробників. В умовах фінансово-економічної кризи і високої вартості кредитних ресурсів воно забезпечило б доступність кредитів і розширило б кількість позичальників. З метою підвищення ефективності роботи аграрної іпотеки держава повинна розвивати ринок землі, підвищувати ефективність роботи ринку аграрної продукції. Важливо, щоб регулювання ринків не створювало різноманітних перешкод для вільного капіталообігу.

На сучасному етапі розвитку економіки можна виділити такі основні проблеми при наданні іпотечного кредиту:

-- визначення вартості нерухомого майна, оскільки це складний процес, особливо коли йдеться про великий період часу, а позички під нерухомість завжди видаються на тривалий період. Цінові варіанти можуть бути найрізноманітніші;

-- юридичний аналіз ситуації позичальника і його можливість брати позику. Необхідність складення автентичного акту передбачає збереження від будь-яких негативних випадків і визнання документа недійсним;

-- реалізація застави (тобто продаж у разі несплати) теж передбачає довгий ланцюг юридичних процедур. У Франції, наприклад, необхідно 4 роки, щоб кредитор повернув свої гроші. Більше того, умови продажу на підставі судового рішення дуже жорсткі (це зумовлено захистом прав власника, майно якого заарештоване) і оскільки оголошення про продаж у цьому випадку неадекватні, усі ці чинники перешкоджають отримати відповідну ціну.[24].

Світовий досвід свідчить, що іпотека не лише розширює виробничий капітал в аграрному секторі, а й сприяє ефективності розподілу нерухомості. Через іпотечний механізм земля з часом переходить до рентабельніших підприємств. У результаті показники сільського господарства в цілому поліпшуються.

З метою запобігання ризиків непогашення кредитів і завдання збитків іпотекотримачам іпотечні кредити під заставу сільськогосподарських земель можна надавати у розмірі не більше 60--70% від ринкової вартості цієї землі, яка при цьому є предметом застави.

Допоки не буде створено умов для стабільної прибуткової діяльності сільськогосподарських виробників, використання сільськогосподарської землі для забезпечення повернення кредитів може призвести до довгострокових негативних соціальних наслідків у вигляді масового позбавлення сільськогосподарських виробників своїх земель і формування за рахунок цих земель латифундій.

Оскільки виникнення таких наслідків неприпустиме, держава повинна сприяти підвищенню ефективності сільськогосподарської діяльності та відчужувати сільськогосподарські землі лише у крайньому разі. Держава сприятиме розвитку ефективного професійного землекористування; страхуванню ризиків; захисту інтересів національних сільськогосподарських товаровиробників при експорті та імпорті сільськогосподарської продукції; субсидуванню сільськогосподарського виробництва, зокрема фінансуванню коштом держави наукових досліджень у рослинництві та тваринництві, покриттю збитків сільськогосподарських товаровиробників у зв'язку з несприятливими погодними умовами, створенню інформаційної інфраструктури тощо.

Фінансово-економічні умови аграрного сектору України підсилюють важливість довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників уже не як окремих ініціатив комерційних банків або регіонів, а як цілісної системи за безпосередньої участі держави. І саме іпотечне кредитування надасть новий потужний імпульс у розвитку аграрного сектору економіки, залучивши для цього значні фінансові ресурси.

Держава має сприяти формуванню ефективних власників сільськогосподарських земель, що працюють на ній, і підтримувати іпотечне кредитування купівлі сільськогосподарських земель сільгоспвиробниками під заставу цих земель. Банки й інші кредитні установи, що видають кредити на поповнення обігових коштів та фінансують сільськогосподарських виробників, можуть встановлювати обмеження на сільськогосподарські землі.

Отже, удосконалення кредитування сільськогосподарських товаровиробників з боку держави має здійснюватись у кількох напрямах:

-- початкове пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств на іпотечній основі, яке передбачає збільшення частки довгострокових кредитів, що дають змогу підприємцям збільшити розмір продуктивного капіталу;

-- розвиток іпотечного кредиту в системі комерційних банків;

-- підвищення ефективності сільськогосподарської діяльності та формування принципів, за яких відчуження земель має бути крайнім заходом захисту інтересів іпотекотримачів;

-- обов'язкова державна реєстрація іпотеки, нотаріальне засвідчення іпотечної угоди.

Фінансово-економічні умови аграрного сектору України підсилюють важливість довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників уже не як окремих ініціатив комерційних банків або регіонів, а як цілісної системи за безпосередньої участі держави.[23].

В Україні треба пришвидшити запровадження механізмів купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, бо через відсутність ринку землі селяни втрачають можливість залучення в агровиробництво коштів інвесторів-кредиторів, а отже, й активізувати інноваційні процеси, оновити матеріально-технічну базу, підвищити родючість ґрунтів і розв'язати соціально-економічні проблеми.

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Загальна характеристика господарства

Повна назва підприємства - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Місце знаходження Червоноармійський район, Житомирська область. Підприємство було створено 1 березня 2000 року, на основі колишнього КСП „Колективіст" шляхом об'єднання майнових і земельних паїв громадян для підприємницької діяльності відповідно до законів "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про підприємництво", та ін. З метою одержання прибутку і нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та інших товарів.

Знаходиться на відстані 60 км. від м. Житомира, та на відстані 40 км від Новоград-Волинська, які являються основними пунктами реалізації продукції.

Знаходиться в зоні Полісся, територія підприємства не забруднена радіонуклідами, природні умови сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур, а також для ведення тваринництва.

До складу підприємства входить 3 населених пункти Андріївна, Рудокопи, Улашанівка.

Розглянемо забезпеченість господарства земельними ресурсами, та визначимо тенденції їх зміни за три останні роки. Дані зведемо у вигляді таблиці. 2.1.

Таблиця 2.1. Склад і структура земельних угідь СТОВ ім. Шевченка

Види угідь	Площа, га	Структура, %
	2004	2005	2006	Загальної земельної площі	Площі сільськогоспо-дарських угідь
Земельна площа	1384,5	1384,5	1384,5	100,0	100,0	100,0	Х	Х	Х
В тч. с/г угіддя	1384,5	1384,5	1384,5	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Рілля	883,4	8834	883,4	63,81	63,81	63,81	63,81	63,81	63,81
Сінокоси	25,6	25,6	25,6	1,85	1,85	1,85	1,85	1,85	1,85
Пасовища	475,5	475,5	475,5	34,34	34,34	34,34	34,34	34,34	34,34
Площа лісу	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Ставки і водойми	-	-	-	-	-	-	-	-	-

Отже з таблиці 2.1 видно, що загальна земельна площа господарства становить 1384,5 га., вона є незмінною протягом трьох останніх років. Що ж до площі сільськогосподарських угідь, то вона протягом трьох років залишилася без змін і дорівнює загальній земельній площі. Площа ріллі становить 883,4 га., і протягом останніх років вона також не змінилася. Аналізуючи таблицю 1 ми бачимо, що площа сінокосів і пасовищ також залишилася незмінною. Бал економічної оцінки землі в господарстві становить 39 балів.

Основною галуззю сільського господарства вважається рослинництво, оскільки від рівня його розвитку залежить не лише задоволення потреб у відповідних продуктах харчування, сировині для переробної промисловості, а й стан розвитку тваринництва.

Основні види діяльності СТОВ ім. Шевченка

1. Виробнича, комерційна.

2. Торгівельну, в тому числі: оптову, роздрібну, дрібнооптову.

3. Торгово-закупівельну.

4. Надає транспортні, ремонтні послуги;

5. діяльність пов'язану з реалізацією виробленої продукції

На сучасному етапі на підприємстві функціонує:

1. Функціональні служби господарства

§ бухгалтерського обліку

§ планово-економічна

§ агрономічна

§ зооветеринарна

§ інженерно-технічна

2. Обслуговуючі і підсобні виробництва

§ машинно-тракторний парк

§ ремонтна майстерня

§ складське господарство

§ складське господарство

3. Культурно-побутові умови

§ їдальня

§ дитячий садок

§ клуб

4. Підрозділи основного виробництва

§ рільнича бригада

§ тракторна

§ молочнотоварна ферма

§ свиноферма

Що стосується характеру виробництва, то так як підприємство є збитковим то звичайно у нього відсутні енерго- та ресурсозберігаючі технології. Підприємство застосовує застарілу техніку, яка залишилася ще з часів Радянського Союзу і тому зважаючи на її вік, фізичне і моральна застаріння всі процеси на підприємстві є енерго- та ресурсоємкими. Сільськогосподарські машини, які використовуються на даний час у виробничій діяльності мають вік в середньому 15-18 років. Звідси можна зробити висновок, що дана техніка не відповідає сучасним вимогам по виробництву продукції. Підприємство забезпечене технікою лише на 45%. Підприємство має у своєму 3 комбайни СК - 5 "Нива", 1 ЗИЛ - 130, по одному трактору Т - 150 К, МТЗ - 80 Л і Т - 40. А це значить що йому не вистачає техніки для дотримання технологій виробництва продукції і виробництво ведеться не ефективно.

СТОВ ім. Шевченка має автопарк на території якого знаходяться вантажні автомобілі, комбайни, трактори. Техніка зберігається на відкритому повітрі. Також на території автопарку здійснюють ремонт техніки, хоча звичайно на ремонт всієї техніки коштів не вистачає, тому ремонтують ту, яка в даний період найнеобхідніша. Вантажні автомобілі і трактори використовуються не тільки на польових роботах, але й в тваринництві. Звичайно сільськогосподарська техніка завдає шкоди навколишньому середовищу зокрема забруднює повітря вихлопними газами, також автопарк забруднює паливно-мастильними матеріалами водоймища, що знаходяться поруч. Оскільки техніка відіграє важливе значення в сільському господарстві, то потрібно підвищувати ефективність її використання таким чином:

· по можливості закуповувати нову техніку;

· використовувати сучасні агрегати які за один прохід виконують декілька операцій;

Житомирська область - одна з найбільш постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Забруднення території радіонуклідами призвело до суттєвого погіршення екологічного стану ґрунтів, що в свою чергу зумовлює забруднення радіонуклідами продукції сільського господарства. Тому нині гостро стоїть проблема виробництва екологічно чистої продукції для населення з метою поліпшення його здоров'я. Проблема екологічно чистого природокористування безпосередньо стосується і виробництва продукції на досліджуваному підприємстві СТОВ ім. Шевченка бо воно безпосередньо займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Екологічна ситуація, яка склалася, за всіма ознаками має чітко виражений кризовий характер. Вихід з цього стану шляхом реалізації традиційних методів неможливий. Тому необхідні принципово нові екологічні і економічні виважені підходи до розвитку народного господарства України та обґрунтовані заходи щодо їх реалізації на основі ефективного застосування ринкових економічних інструментів і важелів в управлінні природокористуванням та природоохоронною діяльністю, що тим самим забезпечить послідовне втілення в життя концепції сталого розвитку нашої держави.

Що стосується екологічної шкідливості то господарство своєю діяльністю не перевищує допустимі норми впливу на навколишнє середовище. Оскільки господарство збиткове то відповідно у нього нема коштів на закупівлю мінеральних добрив і засобів захисту рослин у повній мірі. Тому воно їх використовує мінімально і через це не завдає шкоди навколишньому середовищу.

Далі проаналізуємо забезпечення господарства основними виробничими фондами. Основні виробничі фонди є частиною матеріально-речових елементів виробництва, яка у вигляді засобів праці бере участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносить свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму. Забезпеченість господарства виробничими фондами наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Забезпеченість господарства основними виробничими засобами

Показники	Значення показника	2006 р. в % до 2004 р.
	2004	2005	2006
Всього основних засобів, тис. грн	7173,2	7183,2	7164,9	99,88
В т.ч. вартість основних виробничих засобів с.-г. призначення, тис. грн.	6097,2	6105,7	6090,2	99,89
Фондовіддача, грн.	0,06	0,04	0,04	66,67
Припадає прибутку (збитку) на 1 грн осн. Вироб. Фондів, грн.	-0,03	-0,03	-0,02	66,67
Фондоємкість, грн.	16,4	24,5	26,5	161,59
Коефіцієнт обороту основних фондів	0,01	0,01	0,01	100,0
Період обороту осн. фондів	97,5	78,2	159,6	163,69
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн	446,6	295,0	149,6	33,50
Коефіцієнт обороту оборотних засобів	0,87	1,04	1,64	188,5
Середня тривалість 1 обороту оборот. засобів	419,5	350,9	222,6	53,1
Норма прибутку, %	-2,8	-3,4	-1,8	64,29
Коефіцієнт зносу осн. фондів	0,23	0,24	0,26	113,04

Значення основних виробничих фондів фактично не змінюється і залишаєлося сталим на протязі всього досліджуваного періоду. Фондовіддача за всі роки становить менше 1 (<1), а це свідчить про неефективне використання оборотних засобів на підприємстві. Господарство має проблеми з забезпеченням виробництва обіговими коштами, матеріалами примочу з кожним роком ситуація ускладнюється. Так за аналізуємий період їх розмір зменшився на 66,50% або на 297,0 тис. грн. Також ми бачимо негативну тенденцію по прибутковості підприємства, оскільки на 1 грн основних виробничих фондів припадає в 2006 році 0,02 грн. збитку. Така ситуація має місце тому що ОВФ підприємства є морально зношені, а також неефективно викорнистовуються у виробничому процесі.

Для визначення виробничого напрямку (спеціалізації) господарства необхідно проаналізувати структуру його товарної продукції. Зобразимо відповідні дані у формі таблиці та проаналізуємо їх. Склад і структура товарної продукції СТОВ ім. Шевченка наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Структура товарної продукції СТОВ ім. Шевченка

Види продукції	2004 р. (початок періоду)	2006 р. (кінець періоду)	2006 в % до 2004
	Грошові надходження тис. грн.	В % до загальної кількості	Грошові надходження тис. грн.	В % до загальної кількості
1	2	3	4	5	6
Всього товарної продукції	267,8	100,00	149,5	100,00	55,83
В т.ч. рослинництва	107,1	39,99	65,9	44,08	64,89
З них зернові і зернобобові	96,8	36,15	64,1	42,88	66,22
Інші продукти рослинництва	10,3	3,85	1,8	1,20	17,48
По тваринництву, всього:	119,6	44,66	56,3	37,66	47,07
З них: м'ясо	58,6	21,88	26,9	17,99	45,90
Молоко	57,1	21,32	28,2	18,86	49,39
Інші продукти тваринництва	3,9	1,46	1,2	0,80	30,77
Продукція промисловості	5,6	2,09	2,9	1,94	51,79
Інші види продукції та послуг	35,5	13,26	24,4	16,32	68,73

Виходячи з даних, які подані в даній таблиці, можна зробити висновок, що кількість продукції, яку реалізує підприємство постійно зменшується так у 2006 р. порівняно з 2004 всього товарної продукції зменшилось на 44,17%.

Найбільшу частку в структурі товарної продукції у 2006 році мала галузь рослинництва - 44,08%, галузь тваринництва складала - 37,66%. Проте у 2004 році це співвідношення було зовсім протилежне, галузь рослинництва в структурі товарної продукції складала 39,99%, а галузь тваринництва відповідно 44,66%. Скоротилося виробрництво і реалізаці зернових культур в порівнняні з 2004 роком на 32,7 тис. грн., або на 33,78%. Також зменшення зазнала реалізація молока, а саме на 28,9 тис. грн., або на 50,61%. Інші продукти та послуги в структурі товарної продукції складають 16,32% і зменшилися на 11,1 тис. грн.

З даної таблиці можна зробити висновок, що господарство має зерново-скотарський виробничий напрямок. За структурою товарної продукції визначають рівень спеціалізації господарства. Для цього користуються формулою.

= Або 39,6%.

П_ві - питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %;

Ni - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє - з найменшою.

Значення рівне 39,6 свідчить що господарство можна віднести до господарств з середнім рівнем спеціалізації (дані для розрахунку використовувались за 2006 рік).

Підприємство використовує переважно власну сировину, для виробництва сільськогосподарської продукції. Господарство використовує посадковий матеріал лише із власного насінневого фонду, закуповується тільки добрива, пестициди, паливо. Постачальниками добрив та пестецидів виступають різні комерційні структури Житомирської області.

Основними пунктами реалізації продукції. Зокрема це ДАК „Хліб Україна" м. Житомир, Торговий дім, Хлібозаводи в Новоград-Волинську, молокопереробні підприємства м. Житомира серед яких основним являється „Рудь".

Наступним кроком буде характеристика економічних результатів господарювання СТОВ ім. Шевченка, яку дають вартісні показники таблиці 2.4.

Як бачимо, найгірші показники за період дослідження спостерігаються в 2006 р., коли було отримано найменше валової продукції (229,5 тис. грн. в порівняльних цінах 2000 р.) і підприємство понесло збитки в розмірі 103,8 тис. грн. В 2006 р. валова продукція склала 229,5 тис. грн., що на 38,32% менше від 2004 р. Скорочення валової продукції відбулося, завдяки значному зменшенню валової продукції у рослинництві та тваринництві.

У рослинництві даний показник зменшився на 94,6 тис. грн., або на 39,07%, при порівнянні показників 2006-2004 років А у тваринництві даний показник зменшився на 48,0 тис. грн, або на 36,92%.

Таблиця 2.4 Основні економічні показники господарської діяльності СТОВ ім. Шевченка

Види продукції	Р о к и	2006 р. в % до 2004 р.
	2004	2005	2006
Вироблено валової продукції (в порівняльних цінах 2000 р., тис. грн.)	372,1	249,4	229,5	61,68
· 100 га с.-г. угідь, тис. грн.	26876,13	18013,72	16576,38	61,68
· 1 середньорічного працівника, грн.	5814,06	5421,74	5464,29	93,98
· в т.ч. ВП рослинництва, в т. грн.	242,1	132,6	147,5	60,93
· в % до заг. кількості	65,06	53,17	64,27	98,79
· ВП тваринництва, т. грн.	130,0	116,8	82,0	63,08
· в % до загальної кількості	34,94	46,83	35,73	102,26
Валовий доход, всього, тис. грн.	-189,3	-222,2	-81,4	43,00
Прибуток (збиток), всього, тис. грн.	-176,0	-261,8	-114,4	65,00
Рівень рентабельності, %	-42,4	-47,2	-34,39	81,11
· в т.ч. рослинництва, %	-38,6	-41,0	22,83	-59,15
· тваринництва, %	-51,0	-61,3	-44,58	-87,41
Фондовіддача, коп. на 1 грн.	0,06	0,04	0,04	66,67
Оплата праці 1 середньорічного працівника, грн.	1081,0	861,3	785,71	72,68

Відповідно із зменшенням кількості валової продукції, зменшилася її частка, яка припадає на 100 га. сільськогосподарських угідь, на 10299,75 тис. грн., або на 38,32%. Більшу половину валової продукції в СТОВ ім. Шевченка продовжує давати рослинництво. Хоча господарство і лишається збитковим, у 2006 році порівняно з 2005 р. валові збитки зменшилися на 107,9 тис гри., або на 57,0%. В останній рік намітилась позитивна тенденція до зниження збитковості галузях господарства.

Проаналізуємо, як змінився за останні роки рівень рентабельності. Загалом рівень збитковості зменшився на 18,89%, і становив у 2006 році 34,39%. Галузь рослинництва була рентабельною лише у 2006 році (28,83%). Також краща ситуація склалася з тваринницькою галуззю, тут з кожним роком зннижується рівень збитковості. Якщо порівняти 2006 з 2004 роком, то збитковість зменшилась на 12,59%.

Фондовіддача є узагальнюючим показником, який характеризує рівень ефективності використання основних виробничих фондів підприємства. Цей показник з року в рік в господарстві знижується, і в 2006 р. склав 0,04 коп. на 1 грн. або 33,33% проти 2004 р.

Оплата праці на 1 - го працівника з кожним роком зменшується, так в порівнянні 2006 року з 2004 роком вона зменшилася на 785,71 грн.27,3%. Дана сума становить заробітну плату працівників, які залучаються на виконання сезонних робіт. Таким чином 2004-2006 роки періоду дослідження виявилися для СТОВ ім. Шевченка як і для більшості господарств України, дуже складними.

Ефективність господарювання в СТОВ ім. Шевченка вкрай низька. Від ведення своєї діяльності підприємство отримує збитки. Тому для подолання кризового стану в господарстві потрібно використовувати більш вдосконалені форми організації виробництва і оплати праці, раціонально використовувати земельні, трудові і матеріальні ресурси, впроваджувати комплексну механізацію виробничих процесів і застосовувати нову техніку і технологію.

На даний час підприємство не повністю використовує свої виробничі потужності по виробництву продукції. Оскільки площа ріллі складає 883,4 га, а посівна площа в 2005 році склала 845,0 га. Тобто підприємство має можливість наростити виробництво використавши ще додатково 38,4 га землі. Для того, щоб віддача від даних земель була вищою, потрібно: вирощувати пріоритетні види продукції, які насамперед користуються попитом на ринку, підвищувати продуктивність праці працівників, використовувати сучасну техніку, яка є більш продуктивною ніж вітчизняні аналоги.

Дане підприємство займає незначне місце як в галузі так і на ринку. Оскільки воно виробляє мало валової продукції і є збитковим.

Також воно не має монопольного стану оскільки в 1999-2000 роках згідно з указом президента України на основі реформованих СТОВ створені нові суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності: приватно-орендні підприємства, СТОВ, кооперативи тощо наприклад, по Житомирській області

- підлягало реформуванню - 600 господарств;

- зареєстровано статутів новостворюваних господарств - 632/100%;

- з них * ТОВ - 262; - 41.5%;

* приватно - орендні підприємства - 262: 35.8%;

* селянських (фермерських) - 35: - 5.5% '* інші-23;-3.6%

Тобто на ринку с/г продукції працює велика кількість підприємств і жодне з них не має монопольного стану і в даній галузі має чітке вираження конкуренція.

Важливим елементом господарського механізму є створення ефективного організаційного механізму. Організайний механізм охоплює організацію структури управлінської системи (статику), який регламентується системою організаційно-правових документів, нормативів, стандартів. Це насамперед, Закон України "Про підприємства"(ВВР - 1992, №14, с.387-400), примірний статут сільськогосподарського підприємства, положенн про структурні підрозділи, посадова інструкція, загальні стандарти управління тощо

Центральним елементом організаційного механізму господарювання є структура управління, від якої значною мірою залежить дієвість всього господарського розрахунку. Структура управління - це упорядкована сукупність взаємопов"язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службові зв'язки між структурними підрозділами і працівниками апарату управління щодо підготовки, прийняття, реалізації управлінських рішень.

Вона організаційно закріплює функції за структурними підрозділами й працівниками і регламентує потоки інформації у систему управління. Структура управління виражається в схемі і параметрах системи управління, штатному розписі, певному співвідношенні структурних підрозділів і працівників апарату управління, положеннях про відділи і служби, у системі підпорядкування і функціональних зв'язків між персоналом управління.