Управління зовнішньоекономічною діяльністю СТОВ "Тростянець" в умовах невизначеності зовнішнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах розвитку ринкової економіки України підприємствам надаються широкі можливості для здійснення всіх видів і форм зовнішньоекономічної діяльності, як із закордонними партнерами, так і вітчизняними товаровиробниками. Першочергового значення набувають питання формування і здійснення зовнішньоекономічних зв'язків.

Актуальність теми дипломної роботи зумовлена необхідністю здійснення комплексних досліджень у сфері управління зовнішньоекономічною діяльністю з метою забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Проблеми управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств розглядаються такими визначними дослідниками як Г.Л. Азоєв, І. Ансофф, К. Боумен, О.С. Виханський, А.Е. Воронкова, І.Н. Герчікова, Ю.Б. Іванов, Н.В. Куденко, О.І. Наумов, В.С. Пономаренко, О.І. Пушкар. Вирішенню питань управління, у тому числі зовнішньоекономічними зв'язками, присвячені праці А.Я. Кібанова, В.П. Пугачова, Р. Марра, Г. Шмідта. Значного подальшого розвитку набули різноманітні аспекти управління підприємства на зовнішньому ринку дістали у дослідженнях таких українських економістів як О.І. Амоша, Д.П. Богиня, В.М. Геєць, В.М. Гриньова, О.А.Грішнова, М.С. Дороніна, А.М. Колот, Л.І. Михайлова, П.Г. Перерва, В.М.Петюх, М.В. Семикіна, В.О. Сумін.

Однак, на сьогоднішній день не достатньо розробленим є прикладний методичний інструментарій управління зовнішньоекономічною діяльністю, який надав би можливість використати наявні та розвинути потенційні конкурентні переваги підприємства.

Становлення ринку вже сьогодні поставило ряд нових завдань, вирішення яких неможливе на базі застарілих уявлень, підходів і методів. Особливої уваги в цьому контексті набули питання перебудови державної політики в Україні. В різних сферах економіки проблеми інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності, кращого використання цінних та дефіцитних кадрових ресурсів вийшли на перший план, почали набувати ключового значення для виживання, пристосування підприємств до нових для них економічних умов. В розвинутих країнах ще у 60-70-х роках минулого століття зрозуміли важливість людського капіталу для розвитку економіки як на макро- так і макрорівні. Саме тому його визнано найбільш цінним ресурсом, значно важливим, ніж природні ресурси та накопичене багатство. Відомо, що будь-який ресурс має працювати з максимальною віддачею, тому нині особливо важливим є не лише належне забезпечення підприємств кваліфікованими працівниками, в тому числі й менеджерами, а й формування у них тих якостей, які сприятимуть підвищенню продуктивності праці.

Проте, соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні в результаті економічних реформ, характеризується спадом виробництва в багатьох галузях, зубожінням значної частини населення, втратою ідеалів, порушенням морального устрою суспільства. На думку вчених, необхідно чітко розмежовувати питання про необхідність економічної реформи, її логіки й етапів з одного боку, і питання про стратегію і тактику її здійснення з іншого. Без кардинального перетворення сформованої системи соціально-економічного устрою Україна не може стати ринковою державою.

Ці проблеми і спонукають вчених та практиків до найретельнішого вивчення досвіду управління зовнішньоекономічною діяльністю економічно розвинених країн, до пошуку шляхів та засобів, які дали б змогу забезпечити стабільно високий рівень добробуту населення нашої країни та пошук нових ринків збуту. Таке вивчення передбачає не сліпе копіювання системи взаємовідносин у процесі виробництва і управління, а прийняття ефективних управлінських рішень, що впливають на ефект виробничої та управлінської діяльності.

Управління належить до таких видів управлінської діяльності, які потребують специфічних людських якостей, що роблять конкретну особу професійно придатною до менеджерської діяльності. Ці якості не можна розглядати ізольовано, адже вони характеризують особу, хоча й із різних сторін. Тільки розглядаючи їх у взаємозв'язку можна одержати відповідне уявлення про працівника, про його придатність або непридатність до діяльності на посаді менеджера. Комплексний підхід до вивчення складу й змісту властивостей, які в сукупності здатні забезпечити якісне виконання управлінським персоналом своїх функціональних обов'язків, забезпечує формування моделі сучасного менеджера.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства займає особливе місце в системі управління організації. Методологічно ця сфера діяльності володіє специфічним понятійним апаратом, має відмітні характеристики і показники господарювання, спеціальні процедури і методи. Крім того, є однією із найважливіших сфер діяльності організації, яка може підвищити ефективність будь-якого виробництва за рахунок об'єктивних якісних змін, що характеризують сучасну діяльність, активну і визначальну роль людських ресурсів в управлінні підприємством.

Саме тому нині особливо важливим є формування нової стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю, яка враховуватиме особливості розвитку підприємств, а також особливості діяльності працівників, що сприятиме останніх до кращої адаптації щодо проблемних ситуацій, які виникають у процесі виробничо-господарської діяльності, а отже, підвищення рівня їх професіоналізму.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності на об'єкт господарювання безпосередньо впливають ринкові умови господарювання, при яких держава регулює зовнішньоекономічну діяльність за допомогою різноманітних митних, тарифних і нетарифних систем.

Зовнішньоекономічну діяльність на підприємстві неможливо ефективно організувати без наукового обґрунтування механізму формування зовнішньоекономічних зв'язків та впливу на них валютних, фінансових і правових інструментів. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності повинен забезпечити продуктивність, ефективність та динамічність виробництва. Тому перехід економіки України на ринкові взаємовідносини передбачає необхідність вивчення форм і методів управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні основної господарської ланки - підприємства.

Управлінська діяльність постійно вдосконалюється відповідно до суб'єктивних та об'єктивних вимог виробництва, реалізації товарів та послуг, укладання господарських зв'язків, підвищення ролі як вітчизняного, так і закордонного товаровиробника.

Зміна умов виробничої діяльності, необхідність пристосування до відповідної системи управління відображається не тільки на вдосконаленні організації підприємства, але й на перерозподілі функцій управління за рівнем відповідальності, формами їх взаємодії тощо. Така система управління зумовлена об'єктивною необхідністю забезпечити індивідуальні потреби кожного працівника, застосовувати мотиваційні фактори, які повинні підвищити продуктивність та ефективність праці та заінтересованість працівників у кінцевих результатах, вдосконалити товарно-грошові відносини та застосовувати інноваційні технології в процесі виробництва. Всі ці чинники вимагають від керівництва підприємствами адаптації до нових ринкових умов, подолання виникаючих протиріч в економічному та науково-технічному процесах.

Подолати наслідки глибокої економічної кризи, сформувати соціально орієнтовану ринкову економіку в Україні не можливо без широкого розвитку зовнішньоекономічної діяльності, прояву творчої ініціативи і підприємливості працівників на основі принципів економічної демократії, роздержавлення власності й демонополізації суспільного виробництва. У зв'язку з цим особливого значення набуває розвиток нових форм організації зовнішньоекономічних зв'язків суспільного виробництва.

Процес трансформації підприємств різних організаційно-правових форм господарювання потребує створення дієвого економічного механізму взаємовідносин у сфері зовнішньоекономічних відносин. У системі економічних взаємозв'язків господарський механізм охоплює як горизонтальну спрямованість, коли виникають відносини із рівнозначними суб'єктами галузей інших країн на базі еквівалентності обміну між ними, так і вертикальну спрямованість із вищими ланками субординованої системи або вищими суб'єктами господарювання.

Саме у вертикальній спрямованості немає рівності в економічних зв'язках, а існують межі самостійності в прийнятті рішень і ступені еквівалентності обміну. Тому, функція управління виступає засобом управління вищими ланками і створює специфічний механізм впливу на них. Власник засобів виробництва автоматично стає власником результатів виробництва.

В пореформений період розвитку ринкової економіки України підприємство являє собою складний суспільно-виробничий механізм, який має відповідну систему управління. Ступінь самостійності управління підприємства значно зростає в зв'язку з зовнішньоекономічною діяльністю. Для практичної реалізації нових принципів діяльності необхідно організацію управління підприємством привести до відповідності з новими умовами господарювання. Слід зазначити, що в умовах переходу до ринкових відносин в Україні ще не склалось єдиного погляду на управління зовнішньоекономічною діяльністю. Ринкові умови потребують створення організації виробництва "як відкритої системи".

Тому об'єктивна необхідність теоретичного вдосконалення та поглиблення прикладних досліджень в обраному напрямку зумовила вибір теми дипломної роботи, визначила предмет, об'єкт, основну мету і завдання дослідження.

Метою дослідження дипломної роботи є шляхи вдосконалення організації системи управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства за рахунок підвищення організаційної культури як основи стратегічного розвитку зовнішньоекономічної діяльності, формування інформаційної бази та впровадження ефективних напрямків організації управління зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані і вирішені наступні завдання:

- розкрити поняття та сутність зовнішньоекономічної діяльності в умовах невизначеності зовнішнього середовища;

- визначити основні джерела впливу зовнішніх та внутрішніх факторів функціонування системи управління зовнішньоекономічною діяльністю на використання наявних і розвиток потенційних конкурентних переваг підприємства та уточнити їх класифікацію;

- провести оцінку кількісних та якісних елементів системи управління підприємством;

- охарактеризувати господарсько-фінансовий стан підприємства;

- дослідити зовнішньоекономічну діяльність на підприємстві в цілому, визначити особливості, можливості та обмеження використання наявних конкурентних переваг підприємства;

- сформувати систему управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства;

- розробити комплексну систему реалізації та визначення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства;

- запропонувати структуру інформаційної підтримки формування стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю та її практичної реалізації;

- розробити заходи щодо вдосконалення організаційної культури на досліджуваному підприємстві.

Предмет та об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретичні, методичні підходи, механізми, практичні рекомендації з формування і реалізації управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Об'єктом дослідження є процеси обґрунтування, формування й реалізації управління зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Методи дослідження. У процесі роботи над дипломною роботою для розв'язання поставлених завдань автором застосовувались такі загальнонаукові методи: теоретичного узагальнення - для обґрунтування теоретичних досліджень і методичних підходів формування і реалізації управління зовнішньоекономічної діяльності підприємства; економіко-математичні, системний підхід - для створення системи формування та реалізації управління зовнішньоекономічної діяльності підприємства; системного та статистичного аналізу - для вивчення, групування, виявлення домінуючих факторів, що впливають на формування і реалізацію стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, для аналізу й інтерпретації фактичних даних при порівнянні основних показників господарської діяльності підприємства; метод матричного аналізу для позиціювання підприємства і обґрунтування вибору напрямку формування стратегічних управлінських рішень; методи дерева рішень та експертних оцінок - для визначення ступеня впливу факторів ризику на формування і реалізацію управління зовнішньоекономічної діяльності підприємства; графічний метод - для наочного зображення теоретичних та практичних положень дипломної роботи. Інформаційною базою виступали законодавчі акти, Постанови Кабінету Міністрів України, офіційні статистичні матеріали Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України, звітно-статистична інформація обласного управління статистики, первинна бухгалтерська документація підприємства, наукові публікації. Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст викладено на 131 сторінці друкованого тексту. Робота містить 20 таблиць, 23 рисунка та 9 додатків. Список використаних джерел налічує 58 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1 Сутність, завдання та основні етапи управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки України глобальні перетворення в усіх сферах виробничої діяльності викликають потребу у постійному пошуку нових форм і методів цілеспрямованого впливу на господарюючі суб'єкти, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При ринковому типі відносин підприємства і організації зовнішньоекономічної діяльності перестають бути лише об'єктом управління, вони стають і суб'єктом управління зовнішньоекономічної діяльності, носієм управлінських функцій.

Вивчення питань управління зовнішньоекономічною діяльністю здійснювалось багатьма вченими на протязі всього періоду розвитку суспільства. Процеси зовнішніх зв'язків між товаровиробниками пройшли еволюційний розвиток висвітлених у Біблії та давніх рукописах, до сучасних моделей, які стали активно розроблятись у ХХ столітті.

Засоби зовнішньоторгової політики на національному рівні характеризуються зовнішньоторговельною політикою промислово - розвинутих країн, які змінювалися в різні періоди розвитку суспільства. В час становлення капіталістичного способу виробництва, система протекціонізму загалом відповідала інтересам буржуазії і була характерна для багатьох країн того часу, зокрема для Голландії, Англії та Франції.

У період домонополістичного капіталізму інтереси великого промислового капіталу на зовнішньому та внутрішньому ринках вимагали свободи конкуренції. У сфері зовнішньоторгової політики це відобразилось у розвитку системи вільної торгівлі. Ініціатором цієї системи стала буржуазія Англії.

В умовах ринкових перетворень у більшості країн із розвинутою економікою властивий протекціонізм, але він суттєво відрізняється від протекціонізму на домонополістичній стадії, оскільки спрямований на захист від іноземної конкуренції слабких, відсталих та неконкурентоспроможних галузей промисловості, сприяючи цим самим їх розвитку.

Сучасний протекціонізм спрямований на захист найбільш розвинутих галузей промисловості і має регіональний характер, захищаючи інтереси великих регіональних угруповань Європи та Північної Америки, Південно-Східної Азії та Латинської Америки.

В період трансформаційних процесів розвитку суспільного виробництва вчені-економісти по різному трактують поняття зовнішньоекономічної діяльності підприємством. Так, Й.С. Завадський під зовнішньоекономічною діяльністю (англ. Foreign economic Activity) розуміє сукупність напрямків, форм і методів торговельно-економічних відносин, які охоплюють торгівлю і послуги, науково-технологічного співробітництва, а також кредитних і валютно-фінансових відносин даної країни з зарубіжними державами з метою ефективного використання переваг міжнародного поділу праці [14, с. 501].

Управління зовнішньоекономічною діяльністю, як стверджує І.С. Гринько, це системний вплив на об'єкт, тобто виробничі структури, фірми, організації з метою забезпечення їх функціонування, узгодженості в процесі виробництва між різними структурами управління і досягнення поставленої мети [32, с. 11].

В системі управління зовнішньоекономічною діяльністю розрізняють поняття керуючої і керованої систем. Керуючу систему представляють спеціальні органи управління, менеджери або працівники апарату управління, що безпосередньо здійснюють розробку і реалізують рішення з метою кращого використання потенціальних можливостей, закладених в керованій ланці, і досягнення поставленої мети. Керована ланка є елементом системи, що сприяє керований вплив з боку керуючої ланки. При здійсненні управління зовнішньоекономічною діяльністю суб'єкти та об'єкти господарської діяльності керуються основними принципами (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Основні принципи управління зовнішньоекономічною діяльністю

- суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у винятковому праві громадян України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України;

- свободи зовнішньоекономічного підприємництва і неприпустимості дискримінації;

- верховенства закону, який передбачає неухильне дотримання в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю законів України;

- захисту інтересів суб'єктів і об'єктів зовнішньоекономічної діяльності тощо.

До структури інститутів, які управляють зовнішньоекономічною сферою в Україні входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі чи зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи, Національний банк України, Експортно-імпортний банк, Центральне статистичне управління, Міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі виконує функції управління, регулювання та контролю у галузі зовнішньої торгівлі, розробляє розпорядження і контролює за їх виконанням усіма підвідомчими йому організаціями.

З прийняттям незалежності України Міністерство зовнішньої торгівлі виконує функції найважливішими з яки є:

1) розробка та здійснення загальних заходів, спрямованих на розвиток торгових відносин країни з іншими країнами світу;

2) розробляє проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іншими державами, підписує і контролює їх за уповноваженням свого уряду;

3) складає, регулює і контролює проекти експортно-імпортних та інших зовнішньо-торгівельних планів, удосконалює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4) регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і місіях своєї країни;

5) займається питаннями митної політики;

6) розробляє та здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоекономічними операціями;

7) вивчає питання транспортування зовнішньоторгових вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8) спостерігає за виконанням наказів, постанов і положень, що стосуються зовнішньої торгівлі;

9) видає експортні і імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10) займається підбором і підготовкою кадрів.

Основною структурною одиницею Міністерства зовнішньої торгівлі є управління (рис. 1.2.).

За характером діяльності вони поділяються на три групи:

1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торгових відносин з окремими групами країн, а також заходами щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними партнерами.

Рис. 1.2. Структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту та імпорту; розглядають замовлення зарубіжних країн на поставку та закупівлю товарів; проводять переговори з іноземними партнерами щодо експорту та імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

3. Функціональні управління та відділи поділяються на:

- договірне-правове (розробка проектів торгових договорів та угод, урядових постанов; контроль за виконанням правових умов договорів та угод); валютне управління (складання торгівельних валютних балансів з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті);

- митне управління (управляє місцевими митними організаціями та контролює дотримання ними законодавства і правил митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробці проектів міжнародних угод з питань, які стосуються митної справи);

- управління цін ( здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів).

Торгові представництва країни та іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі. До функцій та завдань торгових представництв відносять:

1) представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвитку торгових та інших господарських відносин цієї країни з країною перебування торгового представництва;

2) регулювати та здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торгового представництва;

3) вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв'язки та кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни та подавати відповідну інформацію у Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговим та іншим заінтересованим організаціям своєї країни.

Торгові представництва країни є частиною відповідних повноважень представництв даної держави за кордоном, частиною посольства чи місії цієї країни і безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами і, насамперед, регулюванням курсу національної валюти, який безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки від імені уряду виконують кредитні і розрахункові функції. Кредитування зовнішньої торгівлі - надзвичайно важлива функція, яка безпосередньо пов'язана із зовнішньоторговим процесом.

Митні органи - це державна установа, яка контролює експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни. Вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила, стягують митні збори та податки.

Міністерство закордонних справ сприяє визначенню зовнішньополітичних орієнтирів по забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів і імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, які беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни [24, с.65].

Засоби торгово-політичної діяльності будь-якої країни набувають форм самостійних односторонніх актів її уряду, які встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або угод з урядами інших країн, що регулюють торгові взаємовідносини. Звідси два основних правових джерела торгово-політичних засобів: національне законодавство, яке встановлює режим експорту та імпорту товарів; торгові договори й угоди (дво- і багатосторонні) уряду однієї країни з урядами інших країн.

Митні тарифи будь-якої країни являють собою переліки товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару.

Мито - це податок, який стягується у зв'язку із ввозом іноземного товару в країну. Він збирається митницями при випуску товарів на внутрішній ринок [34, с.45]. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну і створює різницю в ціні одного і того ж товару на світовому ринку і в межах цієї країни.

Мито у тарифі встановлюється двома методами. Один з них - це встановлення розміру (ставки) мита у вигляді процента до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом від ціни, або адвалерним.

Інший метод - це встановлення розміру мита безпосередньо у грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, обсягу чи штуки товару. Мито, виражене таким чином, називається специфічним митом [14, с.34].

У сучасних митних тарифах використовується обидва мита. Однак адвалерне та специфічне мито по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним є адвалерне мито, при зниженні - специфічне. Оскільки у післявоєнний період ціни на товари постійно зростали, то у сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостерігається тенденція до підвищення ролі адвалерного мита у тарифах.

У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни підписали конвенцію про уніфікацію методів визначення митної вартості товарів. За цією конвенцією мито стягується з так званої „нормальної ціни" товару. Це ціна, яка існує в момент подачі митної декларації і включає всі витрати на доставку товару до кордону.

За своїм походженням мито може бути автономним чи конвенційним. Автономне мито створюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється у процесі укладення угоди чи договору з іншою країною і фіксується у цьому договорі. Воно не може змінюватись протягом строку його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу тоді, коли договори, за якими воно було надане, припиняють свою дію [28, с.55].

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає дві і більше ставки мита для кожного товару. Звичайно, найвища ставка називається максимальною, чи генеральною. Вона використовується для тих країн, з якими немає торгових угод. Найнижча, мінімальна ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торгові угоди й договори і, що особливо важливо, яким наданий режим найбільшого сприяння [10, с.123].

Зараз на світовому ринку існує декілька видів митних угруповань. Митний союз - це угода двох чи кількох країн про відміну митних кордонів між ними [38, с.125]. Територія держав, які входять у митний союз, є єдиною митною зоною, яка має загальний митний тариф. Зона вільної торгівлі також передбачає відміну митних кордонів між державами, які уклали угоду про її створення, але, на відміну від митного союзу, країни-учасниці зони не створюють єдиного загального митного тарифу стосовно країн, які не беруть участі у цій угоді.

Кожна країна має свою національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після Другої світової війни ГАТТ (Генеральна Асамблея з торгівлі і тарифів), ЄЕС (Європейська економічна співдружність) тощо, які вимагали зіставлення тарифів різних країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена так звана брюссельська схема митного тарифу [44, с.245]. За цією схемою покладено в основу поділ товарів за виробничим принципом. Товари, які належать до певної галузі виробництва, починаючи із сировини і закінчуючи готовим продуктом, об'єднані в один розділ. Відповідно до цієї схеми нині встановлені митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії та інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються.

Рівень митних ставок, як правило, зростає з підвищенням ступеня обробки. Сировина обкладається низьким митом або взагалі не обкладається. За техномісткі готові товари та послуги стягується високе мито.

Слід зазначити, що, поряд із митом, у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту - це контингентування та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу [22, с.145]. Контингенти можуть встановлюватися шляхом укладання двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні лише для країн, які підписали цю угоду. В іншому випадку уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюються дії контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, якій цей контингент надано.

Від контингентів, які встановлюють кількість товарів, що дозволені для імпорту, слід відрізнити так звані тарифні контингенти, котрі дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або без нього. Товар, який ввозиться понад тарифний контингент, обкладається звичайним митом, встановленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко застосовують країни Європейської співдружності та США. При ліцензійній системі вільний ввіз тих чи інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.

Більшість статей торгових договорів промислово-розвинутих країн відводиться питанням ввозу та вивозу товарів і капіталів, придбанню нерухомого майна в іншій країні, захисту його від націоналізації тощо. Ці питання у сучасних торгових договорах посідають чільне місце. Правовий режим цієї групи питань встановлюється у торгових договорах шляхом взаємного надання сторонами режиму найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння - це положення, яке зобов'язує надати іншій державі, що бере учать у переговорах, сприятливі умови співпраці, як і ті, що їх вона надає чи надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торгових договорах цей режим застосовується у так званій безумовній формі [21, с.95]. Це означає, що пільги та переваги, які були чи можуть бути надані третій державі однією з сторін-учасницею переговорів, поширюються на іншу сторону автоматично, тобто безумовно.

Режим найбільшого сприяння поширюється у торгових договорах на питання ввозу, вивозу та транзиту товарів, умови використання морських портів, мореплавання тощо.

Багато країн укладають різносторонні торгові угоди, котрі, на відміну від торгових договорів, регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема обсяг і товарну номенклатуру взаємної торгівлі; порядок взаємного надання контингентів та їх розмір; умови та способи розрахунків за торговими операціями тощо. Ці угоди мають різні назви, а саме товарообіг; угода про товарообіг і платежі; угода про взаємні товарні поставки тощо. Вони укладаються на основі вже чинних торгових договорів і ґрунтуються на певних принципах. Термін їхньої дії переважно 1 рік або більше. Як правило, вони не ратифікуються і набувають чинності відразу після підписання. Умови цих угод мають двосторонній характер і не поширюються на інші країни, пов'язані з цією державою договірними відносинами. Тому угоди такого типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю.

Одним з найважливіших типів угод у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є угоди про ліквідацію подвійного оподаткування.

Виробниче підприємство на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української економіки. Вихід на зовнішній ринок самостійно господарюючих суб'єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світових господарських відносин, формуванню економіки відкритого типу.

Ринкова стратегія фірми у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачає обґрунтування всіх альтернативних варіантів та прийняття оптимального рішення. Але без державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємство постійно знаходиться під загрозою. Тому важливим аспектом управління зовнішньоекономічною діяльністю є вивчення процесу державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю підприємства в умовах ринкової економіки, яке розглядається в наступному підрозділі.

1.2 Методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характеризується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку торгівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробітництво. У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів. При недосконалій конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості населення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду.

Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'єрів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.

Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати наступне:

· захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї діяльності;

· створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій;

· заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері ЗЕД.

У кінцевому результаті регулювання повинне підпорядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насамперед забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому ринку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприятливі умови для входження країни в

міжнародний поділ праці.

Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі представлені на рис. 1.3.

Тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів; нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін.

Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на транспортні засоби та інших об'єктів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або за участю українських юридичних і фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.

Рис. 1.3. Основні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Для іноземних інвесторів на території України запроваджено національний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він визначений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" не передбачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяльності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інвестицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно надходять в економіку України.

Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування законів України.

З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у межах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.

Зовнішньоекономічну діяльність в Україні регулюють за допомогою:

- Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і не митного регулювання, які видають державні органи України в межах їхньої компетенції;

- економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;

- рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;

- договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні представлені на рис. 1.4.

1. Верховна Рада України. У її компетенцію входить:

- прийняття, зміна, анулювання законів;

- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики;

- затвердження структури органів державного регулювання ЗЕД;

- укладання міжнародних договорів;

- запровадження спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

- затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підлягає

- ліцензуванню або заборонений.

Рис. 1.4. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

2. Кабінет Міністрів України:

- визначає методи зовнішньоекономічної політики України;

- координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств щодо регулювання ЗЕД;

- координує роботу торговельних представників України в інших державах; приймає нормативні акти з питань ЗЕД;

- веде переговори й укладає міжнародні договори;

- виносить на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо організації міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання ЗЕД;

- забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- вживає заходів щодо раціонального використання грошей Державного валютного фонду України.

3. Національний банк України:

- зберігає і використовує золотовалютний резерв України;

- відстоює інтереси України у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами інших держав і укладає з ними банківські угоди;

- регулює курс національної валюти щодо грошових одиниць інших держав;

- веде облік і розрахунок за наданими та одержаними державними кредитами і боргами, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяють з Державного валютного фонду України в розпорядження НБУ та ін.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у разі виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

- проводить контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

- вживає заходів нетарифного регулювання ЗЕД, реєструє окремі види контрактів та ін.

5. Державне управління митного контролю України провадить митний контроль в країні.

6. Антимонопольний комітет України контролює дотримання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Органи місцевого управління та територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України провадять регулювання ЗЕД у межах своєї компетенції, передбаченої законами "Про зовнішньоекономічну діяльність" та "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоврядування".

Державні органи, які регулюють ЗЕД, керуються законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів. Серед них основоположними є Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування". Декрети Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", "Про єдиний митний тариф" та ін.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовнішньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни. В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним законом.

Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу наступні:

- захист національних виробників від іноземної конкуренції;

- забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

- поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

- поліпшення стану платіжного балансу [19, с. 23].

В Україні застосовують ввізні та транзитні види мита. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпорту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну. Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.

Розглянемо класифікацію видів мита відповідно основних ознак (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Класифікація видів мита за ознаками

За способом нарахування мита бувають:

- адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

- специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до одиниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);

- комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита.

За характером походження мита поділяють на:

- автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від будь-яких угод з іншими державами;

- які запроваджують у процесі укладання договору з іншою країною і фіксують у цьому договорі.

Є також і специфічні види мит, зокрема:

- спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

- антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлення фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експортері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних товарів;

- компенсаційні. Застосовують у випадку ввезення на територію України товарів, для виробництва й експорту яких використано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним виробникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після спеціального розслідування, яке провадить Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на окремі товари на період не більше чотирьох місяців.

До економічних методів регулювання зовнішньоторговельних операцій належить і зміна валютного курсу національної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національної валюти сприяє збільшенню експорту і гальмує імпорт товарів. Ревальвація валюти, навпаки, стримує експорт товарів і стимулює їхній імпорт.

Поряд з економічними методами регулювання зовнішньоторговельних операцій застосовують методи адміністративні, передусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погіршений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпечити певну пропорцію між імпортною та вітчизняною продукцією тощо.

Ліцензування ЗЕД ведуть у таких формах:

- дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльністю;

- дозвіл на проведення певної експортно-імпортної операції.

В Україні застосовують такі види ліцензій: генеральну; разову (індивідуальну); відкриту (індивідуальну) [32, с. 37].

Генеральна ліцензія - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару і/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) - це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на період, потрібний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше одного місяця) з зазначенням його загального обсягу.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видає Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України, а ліцензії на операції з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб'єктам ЗЕД - Національний банк України.

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов'язане з кількісним обмеженням цих операцій - квотами на імпорт та експорт окремих товарів.

Квотування є гнучким методом регулювання зовнішньоторговельної діяльності, оскільки його провадить Кабінет Міністрів і воно не потребує прийняття відповідних законів. Квоти - це граничний обсяг певних товарів, які дозволено експортувати або імпортувати.

В Україні застосовують такі квоти: глобальні, групові, індивідуальні.

Глобальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів). Безоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Групові квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Індивідуальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) можна експортувати або з якої його можна імпортувати.

Таким чином, одним із важливих завдань регулювання зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація зовнішньоторговельних зв'язків, яка дасть змогу ліквідувати надмірну (від 20 до 90%) залежність економіки України від монопольного імпорту стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей національного виробництва.

1.3 Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [1, с. 345].

Це визначення дає уявлення про ознаки ЗЕД:

а) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто "діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність" (ч. 1 ст. З ГК);

б) ця діяльність побудована на відносинах між суб'єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

По-іншому визначає ЗЕД ч. 1 ст. 377 Господарського Кодексу - як господарську діяльність, що в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону майном та/або робочою силою [2, с. 345].

Визначаючи перетин митного кордону майном та/або робочою силою кваліфікуючою ознакою ЗЕД, законодавець вдався до формального, звуженого підходу до розуміння такої діяльності. На користь цього свідчить наступне:

- згідно з Митним кодексом України переміщуватися через митний кордон, підлягати митному контролю та митному оформленню можуть лише товари та транспортні засоби. Однак предметом зовнішньоекономічної операції можуть виступати і роботи, послуги, об'єкти інтелектуальної власності, фінансові активи тощо, про перетин якими митного кордону не може йти мова;

- правовою формою реалізації ЗЕД є зовнішньоекономічний договір (контракт). Міжнародні конвенції, що регулюють міжнародний господарський оборот, зокрема ратифіковані Україною Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980р.), Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 р.) як єдиний критерій для визначення міжнародного характеру договору використовують критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін на територіях різних держав (розуміючи під комерційним підприємством постійне місце регулярного здійснення ділових операцій). Вимоги ж фактичного перетину предметом договору митного кордону не висуваються, оскільки це призвело б до невиправданого виключення окремих угод з міжнародного обороту.

- практикою визнана необхідність правових конструкцій експорту товарів без фактичного вивезення цих товарів за межі митної території України та імпорту товарів без їх фактичного ввезення на митну територію України.

Відтак уявляється необхідним коригування позиції Господарського Кодексу щодо визначення ЗЕД.

Зовнішньоекономічній діяльності притаманні загальні ознаки господарської діяльності, а саме:

а) виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;

б) діяльність виконується на професійних засадах спеціальними суб'єктами - суб'єктами господарювання;

в) результати такої діяльності реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

г) поєднання приватних інтересів виробника та публічних інтересів. При цьому публічними інтересами є відображені в праві згармонізовані, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, а також інтереси всього суспільства, значної його частини, в т. ч. територіальних громад, соціальних груп, особливо тих з них, які власними силами за допомогою правових засобів не спроможні захистити свої інтереси і тому потребують державної підтримки, за відсутності якої велика ймовірність виникнення кризових явищ у суспільстві.