Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з дисципліни: “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

на тему: «Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства»

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Науковий керівник:

Викладач

Баталова Олена Анатоліївна

Київ - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти управління зовнішньоекономічною діяльністю

1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення

1.2 Форми здійснення експортних операцій в зовнішній торгівлі

1.3 Управління експортними операціями на підприємстві

РОЗДІЛ 2. Дослідження системи управління зовнішньоекономічної діяльності ЗАТ КЗШВ «Столичний»

2.1 Загальна характеристика та стан фінансово-господарської діяльності підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»

2.2 Аналіз здійснення зовнішньоекономічної діяльнлсті підприємства ЗАТ « КЗШВ» «Столичний»

2.3 Оцінка ефективності здійснення експортних операцій підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»

РОЗДІЛ 3. Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення управління зовнішньоекономічною діяльністю ЗАТ КЗШВ «Столичний»

3.1 Недоліки управління зовнішньоекономічною діяльністю

3.2 Вдосконалення організаційної структури управління експортною діяльністю підприємства ЗАТ КЗШВ «Столичний»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвиненої системи зовнішньоекономічної діяльності. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів і, тим самим, підвищенню рівня життя населення.

Одним із найдискусійніших протягом останніх десяти років було питання співвідношення політики лібералізації зовнішньої торгівлі й захисту національного товаровиробника в умовах перехідного періоду.

На основі практичного досвіду, щодо застосування засобів протекціонізму в міжнародній торгівлі, сформувалися новітні тенденції у галузі розвитку державного регулювання експортно-імпортних операцій.

Важливу роль у підтримці національних виробників повинна відігравати система фінансового стимулювання і кредитування експорту, яка має забезпечувати дешевими фінансовими ресурсами.

В Україні політика експортно-імпортного регулювання у 90-х роках призвела до досить суперечливих результатів. Поряд із тим, oо лібералізація експорту сприяла збільшенню поставок на зарубіжні ринки українських товарів, його структура залишається недосконалою. Більше того, вільне вивезення окремих видів сировини і матеріалів, які використовуються у національному виробництві, спричинило зменшення їх пропозиції на внутрішньому ринку, підвищення внутрішніх цін на них, і в результаті знизилася конкурентоспроможність відповідних видів національного виробництва.

В Україні не тільки відсутні механізми пільгового фінансування й страхування експорту, а й спостерігається хронічне неповернення експортерам сплаченого ПДВ, причому сума заборгованості держави становить, за різними оцінками, від 3,5 до 6 млрд. грн. Це істотно знижує конкурентоспроможність українських експортерів на міжнародних ринках.

Зміцнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств, а не штучне їхнє відгороджений від зовнішнього конкурентного середовища є одним із центральних завдань уряду. Політика нарощування конкурентоспроможності повинна бути активною, спрямованою на створення стійких конкурентних переваг у найсучасніших і найдинамічніших секторах економіки. Це потребує стимулювання таких чинників конкурентоспроможності, які пов'язані із сучасним науково-технічним прогресом, оперативним створенням новітніх товарів і впровадженням сучасних технологій міжнародного маркетингу.

Ціллю кваліфікаційної роботи є дослідження теоретичних основ управління експортними операціями і вдосконалення шляхів його здійснення.

Об'єктом дослідження являється експортна діяльність ЗАТ КЗШВ «Столичний» .

Предметом курсової роботи є система економічних зв'язків в процесі управління експортними операціями на ЗАТ КЗШВ «Столичний».

Завдання дослідження полягають у наступному:

- визначення сутності експорту як виду зовнішньоекономічної діяльності;

- дослідження експортних операцій на прикладі ЗАТ КЗШВ «Столичний»;

- виявлення суб'єктів міжнародного середовища управління експортними операціями;

- оцінка ефективності експортних операцій на прикладі ЗАТ КЗШВ «Столичний».

Кваліфікаційна роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1 Сутність зовнішньоекономічної діяльності та її значення для держави

Зовнішньоекономічна діяльність -- це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передаванні технологій. У всіх країнах, а особливо з перехідною економікою, де відбувається значна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є:

- зовнішня торгівля,

- фінансово-кредитні операції,

- підприємницька діяльність,

- науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями,

- надання їм різноманітних послуг.

Міжнародна торгівля -- історично перша форма міжнародних економічних відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля-- це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля -- це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати в двох аспектах: 1. Як процес безпосереднього обміну товарами та послугами між суб'єктами МЕВ 2. Як особливий тип суспільних відносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну товарами.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм -- це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого -- може призвести до застійних явищ в еко номіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм -- за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі.

Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжнародної торгівлі використовують систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт), зовнішньоторговельний обіг (ЗТО), «генеральна» торгівля,«спеціальна» торгівля, фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.

2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту, географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи зовнішньоторговельного обігу на душу населення; експортна, імпортна чи зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, сальдо балансу з поточних операцій, індекс «умови торгівлі».

5. Показники динаміки

6. Показники зіставлення.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:

1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту

2. Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн

3. Зміни в товарній структурі світової торгівлі:

- збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів;

- зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів;

- інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими послугами).

4. Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.

5. Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.

6. Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.

7. Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.

8. Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.

9. Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.

10. Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.

11. Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів.

Експорт - вивіз за кордон товарів національного походження або значною мірою перероблених в країні з метою їх продажу.

Для визначення експорту як явища української економіки слід звернутися до законодавчої бази:

Експорт товарів - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній торгівлі. Тож слід детальніше описати теоретичні аспекти таких операцій і при цьому особливу увагу звернути на експортні операції.

Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.

Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання про метод експорту.

Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції. У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:

Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків.

На сьогодні у міжнародному бізнесі, особливо серед індустріально розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту. Це пояснюється тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.

З іншого боку, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення власного експортного відділу, а також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації. Крім того, пряме експортування призводить до подовження платіжного терміну порівняно з реалізацією товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.

При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл усіх витрат і ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері. транспортування та пошуку замовника.

Внаслідок цього прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих і середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.

Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Значення експорту для усієї економіки та для окремого підприємства можна прослідкувати крізь призму стимулювання експортних операцій.

Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Причинами такої появи можна вважати численні кризи надвиробництва у провідних країнах світу та формування у деяких країнах неомеркантилістської торгової політики.

В теоретичному розумінні політика стимулювання експорту є важливою невід'ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.

Держава, проводячи політику стимулювання експорту, має на меті виконання завдань, що лежать у макро- і мікроекономічній площинах.

З макроекономічної точки зору внаслідок реалізації такої політики можна досягти:

а) внутрішньої економічної рівноваги, яка тісно пов'язана з політикою зайнятості. В результаті форсування експортної діяльності та розширення або відкриття зовнішніх ринків збуту виникає можливість створення додаткових робочих місць чи гарантування існуючих, що має велике значення для внутрішньої економіки з високим рівнем безробіття. Незважаючи на те, що за сучасних умов досягти внутрішньої економічної рівноваги практично неможливо, стимулювання експорту може, принаймні, допомогти зменшити рівень безробіття;

б) зовнішньої економічної рівноваги, яка пов'язується з політикою щодо платіжного балансу. Державне стимулювання експорту допомагає побудувати активний платіжний баланс внаслідок нарощування позитивного або ж зменшення негативного сальдо торговельного балансу. Це є актуальним для усіх країн. Високорозвинуті країни за допомогою позитивного сальдо торговельного балансу покривають негативні сальдо балансів капіталу і послуг. Країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, з свого боку, таким чином можуть імпортувати більше високотехнологічного обладнання і товарів, які внаслідок структурних деформацій економіки виробляються вітчизняними продуцентами у недостатній кількості. При цьому рівновага платіжного балансу забезпечується не за допомогою золотовалютних резервів, а через рівновагу торговельного балансу.

У мікроекономічній площині держава може, використовуючи організаційні та фінансові засоби, допомогти суб'єктам економіки в освоєнні нових ринків збуту на кожному етапі прийняття підприємством експортних рішень під час проведення експортної діяльності. Виділяють шість етапів експортної діяльності, на кожному з яких у (потенціального) експортера виникають специфічні для зовнішньоекономічної діяльності труднощі і проблеми:

1. Пізнання ринку і умов діяльності на ньому.

2. Підготовка експортної операції

3. Формування пропозиції.

4. Фінансування замовлення.

5. Виконання замовлення і його гарантування

6. Оплата. Останнім етапом експортної діяльності є сплата ціни контракту іноземним клієнтом. Під час виникнення платіжних зобов'язань, особливо довгострокових, які в умовах жорсткої конкуренції дедалі частіше мають місце, експортер стикається з великою небезпекою невиконання їх вимог. Це може статися під дією чинників економічного або політичного характеру. Економічний ризик охоплює втрату платоспроможності імпортера та його готовності платити. Політичний ризик стосується заходів вищого порядку. Це - обмеження платежів з боку держави, заборона конвертації і трансфертних операцій, а також платіжні мораторії, що призводить до невиконання вимоги (її замороження).

З огляду на ефективність стимулювання експорту Україні доцільним було б переглянути свої підходи до зовнішньоекономічної політики. Тим більше, що за умов падіння внутрішньої купівельної спроможності експорт є одним з найважливіших чинників економічного зростання. Так, за оцінками Держкомстату, 6-процентне зростання у 2000 р. обсягів внутрішнього валового продукту майже на 80% зумовлене збільшенням експорту.

Стимулювання експорту могло б дати новий імпульс у розвитку зовнішньої торгівлі України. Особливо гостру потребу відчувають вітчизняні виробники у функціональних інструментах стимулювання експорту, які, до речі, відіграють величезну роль і за кордоном. Адже за умов децентралізації зовнішньоекономічної діяльності після розпаду Радянського Союзу кожен з них має самостійно приймати рішення щодо експорту, фактично «з нуля» досліджувати іноземні ринки, встановлювати контакти з потенціальними клієнтами. Такі дослідження можуть собі дозволити лише великі підприємства. Однак і їм за обмеженості обігових коштів робити це дуже важко. Та й результат не є прогнозованим. Тому багато підприємств відмежовуються від експортування, а це негативно впливає на економічне зростання, на технічне і технологічне оновлення підприємств, зайнятість, бюджет тощо.

Для цілісності і всебічності підтримки вітчизняних експортерів треба ще багато зробити. Програмою стимулювання експорту продукції закладено лише принципи побудови системи стимулювання експорту. Для її виконання треба розробити і ухвалити ряд законопроектів, зокрема щодо інформаційного забезпечення експортування, зовнішньоекономічного кредитування і експортного страхування. Потрібен певний час, щоб набуті знання наших молодих фахівців з міжнародного бізнесу було підкріплено відповідним професійним досвідом. Тоді вже можна буде говорити про ефективність системи і політики стимулювання експорту на український зразок.

Стимулювання експорту всієї номенклатури товарів та послуг звісно ж не є можливим за даних умов. Тому ще одним пріоритетним напрямком державної політики у сфері управління експортною діяльністю має стати формування експортної спеціалізації країни.

Українська економіка може пропонувати на експорт продукцію як високих технологій, так і традиційну, в тому числі - сировину. Найбільший ефект українським підприємцям може принести просування на зовнішні ринки високотехнологічної продукції. За даними Світового банку, з точки зору основних показників розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце і має певні передумови для переорієнтації пріоритетів міжнародного співробітництва з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та новітні технологи.

Нині в структурі українського експорту переважають порівняно низькотехнологічні товари, перш за все - продукція чорної металургії та основної хімії, а також сировина і матеріали, серед яких слід відзначити марганцеву руду і продукцію сільського господарства. Поряд з тим в Україні збереглися високотехнологічні виробництва, деякі з яких є унікальними. У більшості випадків вони були складовими радянського воєнно-промислового комплексу. Отже, при пошуках Україною свого місця у світовому поділі праці найперспективнішими, на наш погляд, є спроби просунути на зовнішні ринки високотехнологічну продукцію, в першу чергу - військову техніку, літаки, кораблі.

Аналіз показує, що всі українські суб'єкти міжнародної діяльності зустрічаються з двома основними проблемами. По-перше, специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України вимагає розробки обгрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для українських промислових товарів на світових ринках. По-друге, необхідною є конкретна адаптація міжнародного досвіду до умов перехідної економіки з метою формування власної бізнес- та маркетингової стратегії українських підприємств, що функціонують у міжнародному середовищі.

Серед найважливіших організаційних факторів успіху українських компаній на зовнішніх ринках можна виділити такі:

- формування чітких цілей і пріоритетів міжнародної спеціалізації та зовнішньоекономічної політики України;

- розробка сучасних міжнародних маркетингових програм, які б ефективно поєднували світові досягнення у сфері маркетингу з досвідом експортно-імпортної діяльності та господарською орієнтацією України;

- визначення сильних і слабких позицій українських виробників, які працюють у міжнародному середовищі, та створення дійової системи державної підтримки міжнародно спеціалізованих підприємств;

- підготовка обгрунтованих бізнес-планів виходу та присутності українського бізнесу на міжнародних ринках;

- створення та просування українських торгових марок і брендів, які б легко ідентифікувалися та впізнавалися на зарубіжних ринках.

Якщо конкретизувати сьогоднішні експортні можливості України, то йтиметься перш за все про ракетну техніку, літаки, панцирну техніку та кораблі - сферу бізнесу, де ефективність маркетингових програм значною мірою залежить від суто політичних чинників.

Один з найбільших та найкращих у світі комплексів з виробництва ракетно-космічної техніки "Південмаш" і КБ "Південне" були практично єдиними виробниками радянських військових ракет середньої дальності "СС-20", більшості носіїв для радянських космічних апаратів та унікальних стратегічних ракетних комплексів підземного базування, які пересувалися в тунелях по залізничних рейках. Після розпаду СРСР Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї, відтак, їй стали непотрібними і засоби її доставки. "Південмаш" пережив період великих труднощів. У середині 90-х років інтерес до нього виявляли німецькі компанії, які були готові інвестувати в комплекс до 1,5-2 млрд. дол. з тим, щоб налагодити виробництво ракет-носіїв для космічних апаратів у межах західноєвропейської космічної програми. Проте, внаслідок недостатніх гарантій з боку Українського уряду і тиску з боку російських партнерів "Півден-машу", ідею не було реалізовано. Значним маркетинговим успіхом об'єднання за останні роки можна вважати йога участь у спільній українсько-американсько-норвезько-російській програмі комерційного запуску супутників з морської платформи на водній поверхні поблизу екватора "Sea Launch". Доход від космічних програм на сьогоднішній день становить понад 100 млн. дол.

Іншим високотехнологічним продуктом, який Україна могла б продавати на світовому ринку, є авіаційна техніка. Сьогодні Україна -одна з семи країн світу, що мають повний цикл літако- та вертольотобудування, тобто вона могла б самостійно розробляти і виробляти найрізноманітніші типи літаків та вертольотів.

Україна є шостою країною в світі, що має власну технологію вертольотобудування: перший український вертоліт "Ангел" уже проходить випробування. Він має унікальні технічні характеристики і може широко використовуватися для швидкої доставки хворих та потерпілих у катастрофах, рятування людей під час стихійних лих та пожеж, патрулювання доріг, сільськогосподарських, комунальних та інших цілей. З його створенням розпочинається широкомасштабна державна програма щодо формування цілої галузі вертольотобудування, на продукцію якої існує попит і на вітчизняному, і на зарубіжних ринках .

Багато іноземних компаній висловлюють заінтересованість продукцією українських авіавиробників. Великий інтерес до "Ан-70" проявляли західноєвропейські члени НАТО, перш за все - Німеччина, проте вони відмовилися від ідеї створити спільно з українцями на основі цього літака модель "Ан-7Х", яка б стала базовим військово-транспортним літаком європейських країн НАТО. Перевагу було віддано британсько-французькій моделі, яка ще перебуває на стадії розробки (хоча вже відомо, що вона буде дорожчою за українську і навряд чи переважатиме її за технічними характеристиками). Головною причиною цієї невдачі слід вважати політичні мотиви.

Українські літакобудівники не здійснили прорив і на досить місткому китайському ринку, де їм не вдалося посунути американських конкурентів. У 1999 р. українські авіазаводи виробили та продали лише 5 нових літаків.

Важливим напрямом у потенціальному експорті української високотехнологічної продукції є поставки панцирної техніки. Український танк "Т-84 УД" успішно конкурує з російським Т-90* та німецьким "Леопардом" за "звання" найкращого середнього танка сучасності. Справжнім проривом у цьому напрямі став "великий танковий контракт" з Пакистаном вартістю понад 1,5 млрд. дол., виконання якого вже завершено. Танкобудівникам з Харківського ВО імені Малишева довелося перебороти великі труднощі на цьому специфічному ринку. За радянських часів усю торгівлю вітчизняною військовою технікою здійснювали московські спеціалізовані зовнішньоекономічні організації, які після розпаду СРСР доклали всіх зусиль, щоб традиційні покупці надалі придбавали саме російську, а не українську військову техніку. Крім того, у світовій пресі російські конкуренти запустили антирекламну кампанію українського танка. Коли ж контракт з Пакистаном було підписано, російські партнери намагалися зірвати його виконання, відмовившись поставляти харків'янам комплектуючі, зокрема - танкові гармати. У рекордно короткий строк - за 6 місяців - Сумське ВО імені Фрунзе освоїло їх випуск. Більше того, на прохання пакистанців сумську гармату зроблено відповідно до стандартів НАТО. Продовженням успішного міжнародного співробітництва можна вважати новий контракт між Україною та Пакистаном на 150 млн. дол., яким передбачаються поставки українських двигунів для 300 найновіших танків "Аль-Халід" протягом 3 років на замовлення пакистанського уряду .

Експортною галуззю виступає і українська легка промисловість. Ще на початку 90-х років на замовлення великих швейних фірм Німеччини було проведено маркетингове дослідження порівняльної ефективності пошиття одягу в Північній Африці, Південно-Східній Ази та Україні. Виявилося, що персонал українських швейних фабрик є найкваліфікованішим з цих трьох регіонів і водночас згоден працювати за найнижчу зарплату. Проте недосконалість і нестабільність українського законодавства призвели до того, що західноєвропейські швейні фірми відмовилися від великих інвестицій в українську швейну промисловість, і, на жаль, у цій сфері досі зберігаються примітивні форми співробітництва. Так, західні виробники одягу замовляють на українських підприємствах лише "роботу". Моделі - західні, лекала та тканини - теж у більшості випадків західні. Вироби поставляються за кордон у вигляді напівфабрикатів. Там товар "доводиться": наприклад, пришиваються ґудзик і бірка, скажімо, "Made in Germany". Таким чином, більшість західних споживачів української продукції навіть уявлення не мають, що носять одяг, пошитий в Україні. Таке співробітництво є дуже невигідним для українських підприємств. По-перше, вони заробляють набагато менше, ніж могли б за інших умов, отже, не мають достатньо коштів на розвиток і оновлення виробництва. По-друге, назви підприємств, їх товарні марки залишаються абсолютно невідомими західним споживачам. Українські виробники працюють на просування іноземних торгових марок та брендів.

1.2 Форми здійснення експортних операцій в зовнішній торгівлі

В світовій практиці існують певні форми здійснення експортних операцій, кожна з яких має свою специфіку та форми здійснення розрахунків по ним.

Реекспортні операції.

Реекспортна операція - це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах.

Здійснюють реекспортні операції торгові фірми для отримання прибутку завдяки різниці цін на той самий товар на різних ринках. Країна, фірма якої здійснює реекспорт, отримує торговий прибуток та вигоди від надання транспортних послуг, проведення страхових, кредитних та інших операцій товаропросування.

Реекспортні операції передбачають укладення двох зовнішньоторгових угод реекспортером. За першим договором він купує товар, а за другим - продає його.

Реекспортні операції здійснюються, як правило, на замовлення кінцевого імпортера, який не має виходу на ринок країни експортера та не бажає нести витрати, які зв'язані з таким виходом. Іноді причиною реекспортних операцій є торгово-політичні умови, які обмежують експорт чи імпорт до деяких країн.

Операції зустрічної торгівлі.

Зустрічна торгівля (trade-in, countertrade) об'єднує операції, у межах яких передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів товари або послуги на частину або повну вартість товарів, що експортуються.

Згідно з термінологією, яка використовується експертами ООН, усі види зустрічних угод об'єднуються поняттям "міжнародні компенсаційні угоди ", згідно з якими підприємства (фірми) різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, надання послуг або технології) однієї із сторін будуть компенсуватись чітко зазначеним у відповідних договірних документах способом та у визначених у них розмірах іншими конкретними діями (поставкою товарів, наданням послуг, технології) іншої сторони.

У наш час 1/3 міжнародних комерційних угод має зустрічний, взаємозв'язаний характер поставок товарів. Існують різні види зустрічних угод, але причини їх використання однакові:

- нестача або обмеженість валюти для здійснення прямих закупівель товарів чи послуг;

- необхідність здійснення гарантованих поставок;

- вихід на нові або труднодоступні ринки;

- спрощення фінансових взаєморозрахунків;

-необхідність подолання кризових явищ в економіці (неплатежі, часткова або повна неконвертованість національної валюти, падіння обсягу виробництва, зниження конкурентоспроможності товарів).

Усі операції зустрічної торгівлі згідноз їх економічною природою можна поділити на такі види: операції натурального обміну; операції, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем; операції в рамках промислового співробітництва; операції на давальницькій сировині; операції з викупу застарілої продукції; операції, які передбачають поставки на комплектацію.

Операції натурального обміну, або бартерні (barter), є операціями безвалютного обміну товарів одного чи різних видів на еквівалентну за вартістю кількість іншого товару чи товарів без використання фінансового механізму взаємних розрахунків.

Головною особливістю бартерних операцій є те, що товарообмін здійснюється на основі рівності вартостей товарів, що обмінюються, за світовими цінами на момент підписання бартерного контракту, але з урахуванням базисних умов поставки. Наприклад, якщо за контрактом на поставку українського прокату на умовах FOB порт Одеса передбачається зустрічна поставка продуктів харчування із Франції на умовах DDP місто Київ, то у ціни кожної поставки вносяться поправки, які враховують різницю у витратах (на страхування, фрахт, транспортування) при виконанні даних умов поставки.

Бартерний контракт за своєю структурою та змістом є нібито здвоєним контрактом купівлі-продажу з усіма властивими йому особливостями взаємовідносин сторін. Тому оцінка обмінюваних товарів у єдиній валютній одиниці необхідна для нарахування мит, податків та зборів, для здійснення валютного контролю, транспортного страхування, оцінки та виплати можливих збитків, нарахування та виплати штрафних санкцій, для можливої уцінки товару, на випадок застави товару для забезпечення кредитних зобов'язань тощо. Мита, податки, митні збори, акцизи кожна із сторін сплачує у своїй країні самостійно, без взаєморозрахунків. Визначення сторін у бартерному контракті відрізняється тим, що кожна з них є продавцем та покупцем, інколи вводять поняття "перший постачальник" та "другий постачальник". Строки взаємних поставок по бартерних контрактах практично ніколи не співпадають, завжди одна сторона є першим, інша - другим постачальником. Загальна сума бартерного контракту визначається сторонами у валюті після внесення поправок, зведених з урахуванням базисних умов поставок. Кількісні обсяги поставок товарів з кожного боку корегуються таким чином, щоб загальна вартість поставок з кожного боку була однакова. Порядок подання претензій з якості, кількості, строків поставок та підрахунку збитків і штрафних санкцій при виконанні бартерного контракту не відрізняється від контракту купівлі-продажу.

До недоліків бартерної угоди можна віднести таке: партнери позбавляються можливості маневру на ринку, ставляться у повну залежність один від одного. Ефективність бартерної угоди залежить від зміни цін на ринку на товари, які передаються за угодою. Крім того, інколи експортер змушений погоджуватись на зустрічну поставку непотрібної йому продукції, а потім шукати для неї покупця.

При здійсненні операцій цього виду гроші використовуються і як міра вартості, і як засіб платежу. Розрахунок між партнерами здійснюється в грошовій формі за цінами, які можуть змінюватись зі зміною ринкової ситуації. У процесі здійснення угоди платежі за первісним експортом повністю або частково покриваються платежами за зустрічними поставками.

До операцій, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем, належать:

- комерційна компенсація (commercial compensation);

- зустрічні закупки (counter purchase);

- авансовані закупки (advance purchase);

- угоди типу "офсет" (gentelment's agreement of set);

- угоди типу "світч" (switch transaction).

Деякі компенсаційні угоди передбачають обмін декількома товарами з кожного боку. У такому випадку компенсаційні угоди здійснюються експортно-імпортними торговими фірмами двох або більше країн по відносно широкій номенклатурі товарів. В угоду, таким чином, залучається значна кількість національних експортерів та імпортерів. Механізм проведення такої операції зводиться ось до чого:

- кожний контрагент готує по два списки товарів: в одному перераховує товари, які він бажає продати, а у другому - які купити;

- узгоджують під час переговорів номенклатуру товарів і складають два списки: у першому зазначають товари, що поставляються однією фірмою, у другому - іншою;

- узгоджують ціни по кожній позиції списків;

-узгоджують інші умови поставки та підписують контракт з двома додатками: один додаток - це перелік товарів (із зазначенням ціни по кожній позиції), які поставдляються в одну країну, інший - у другу. У тексті контракту зазначаються загальні суми взаємних поставок і при їх неспівпадінні - неконвертоване сальдо.

Зустрічні закупки (reciprocal transaction) - це операції, при яких продавець бере зобов'язання зустрічно придбати товари або продукцію у країни покупця. Така покупка не обов'язково може бути здійснена у самого партнера по даній угоді, може бути обумовлена покупка товарів у третьої особи, з якою будуть здійснені взаєморозрахунки у місцевій валюті.

Зустрічні закупки є найбільш поширеною формою зустрічної торгівлі, яка дозволяє партнерам досить гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної або часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансування взаємопоставок.

Основна відмінність зустрічних закупок від комерційної компенсації полягає у тому, що платежі по первісних та зустрічних закупках здійснюються незалежно один від одного.

Зустрічні закупки оформляються у вигляді двох або трьох зв'язаних контрактів, у відповідності із якими експортер зобов'язується закупити або забезпечити закупівлю третьою стороною (на підставі укладання з нею угоди типу "світч") товари імпортера, які за вартістю становлять певний процент від його власної поставки.

Якщо зустрічні закупки оформляються двома контрактами (контрактом купівлі-продажу та індивідуальним контрактом), то у контракті купівлі-продажу містяться умови первісної поставки та зобов'язання зустрічної закупки. У контракті передбачається, що імпортер оплатить повну вартість товарів проти документів, які підтверджують поставку, а експортер приймає на себе зобов'язання купити не пізніше встановленого терміну зустрічні товари на всю або частину суми експортного контракту. Другий, індивідуальний, контракт укладається у виконання зобов'язань закупки, які містяться у першому контракті.

Багато країн Південно-Східної Азії, Африки та Південної Америки законодавчим шляхом установили обов'язковість зустрічних закупівель при імпорті у ці країни.

Авансові, або попередні, закупки є різновидом зустрічних закупок. Ці операції передбачають укладання основного контракту, за яким приблизно 50% вартості поставленого товару імпортер сплачує грошима, а ще 50% - зустрічною поставкою товарів, але цю зустрічну поставку він здійснює авансом, попередньо, тобто до основної поставки.

Авансові закупки дають можливість експортеру спочатку одержати, наприклад, матеріали, комплектувальні вироби (зустрічна поставка), а потім виготовити товар та здійснити експортні поставки.

Контракти на основну поставку та на попередню поставку зв'язані між собою таким чином, що закінчення виконання зобов 'язань по зустрічній авансовій поставці товарів є початком виконання зобов'язань по основній поставці.

Експортер захищає свої інтереси включенням в основний контракт зобов'язання імпортера надати фінансові гарантії виконання зустрічних поставок (банківські гарантії, резервні акредитиви). Імпортер захищає свої інтереси тим, що авансові поставки товарів по додатковому контракту здійснюються тільки проти банківської гарантії належного виконання зобов'язань на всю суму авансових поставок.

У деяких випадках набір товарів, які поставляються по авансових закупках, може бути довільним. Сторона, зацікавлена в продажу своїх товарів партнеру, спочатку закуповує у нього якісь товари, після чого поставляє на цю суму свої товари.

Угода типу "офсет", або джентльменська угода передбачають юридичного оформлення, тобто це свого роду "джентльменські" угоди. Це означає, що хоча угоди такого роду не містять зобов'язання експортера, яке має законну силу відносно зустрічної закупівлі, вони передбачають, що експортер згоден купувати товари в імпортера у невстановленій кількості, причому ця частка відносно експортної поставки часто перевищує 100%. Набір товар, які поставляються за цими угодами, не є довільним.

Угоди типу "офсет" зв'язані із дороговартісними урядовими програмами закупівель військової техніки, літаків, обладнання для атомних станцій.

Змістом угод типу "світч" є передача експортером своїх зобов'язань із зустрічної закупівлі третій стороні, як правило, спеціалізованій торговій фірмі. Мета цих операцій:

1. Звільнити експортера від необхідності реалізації непотрібних йому товарів, які йдуть за зустрічною закупкою.

2. Збалансування торгівлі між двома країнами, які мають двосторонні клірингові угоди.

Таким чином, операції типу "світч " - це чисто фінансовіреекспортні операції, зміст яких полягає у звільненні фірми від створення власного збутового підрозділу для реалізації товарів, які не відповідають її основному профілю.

Операції типу "світч" не є самостійною формою торгівлі, і тому вони застосовуються у поєднанні з іншими операціями зустрічної торгівлі (крім бартерної).

У розглянутих вище комерційних операціях немає жодного виробничого чи технологічного зв'язку між товарами, якими обмінюються контрагенти. Товарне наповнення зустрічних поставок ніяк не ув'язувалось із специфікою товарів первісного експорту і залежало від чисто ринкових факторів. Наведені нижче операції з викупу застарілої продукції, поставки на комплектацію та операції на давальницькій сировині створюють передумови для появи тривалих стійких зв'язків між партнерами.

Викуп застарілої продукції, або, як її інакше називають, викуп техніки, яка була у використанні (redemption), є ефективним комерційним заходом ведення зустрічних операцій, оскільки для експортера - це можливість продати більш досконалу, більш дорогу сучасну продукцію, а для імпортера - можливість купити нову та одночасно звільнитись від морально застарілої техніки шляхом продажу її за залишковою вартістю, із врахуванням її у вартості придбаної нової техніки. Вартість застарілої техніки, яка зараховується у платіж за нову, становить залежно від стану, моделі, року вироблення та інших умов близько 10-20% вартості нової.

Ініціатором такої операції виступає зазвичай імпортер. Якщо, наприклад, експортер пропонує імпортеру придбати у нього нову техніку, то імпортер ставить обов'язковою умовою викуп у нього експортером застарілої техніки, яка, ясна річ, має бути технікою того ж самого профілю, хоча і виробленою іншою фірмою, не тією, що пропонує нову. Під час переговорів про продаж нової техніки та викуп застарілої, які йдуть одночасно, погоджуються ціни на нову та застарілу техніку. У результаті переговорів може бути укладений один контракт, а може бути укладено два: один контракт- на викуп застарілої техніки, другий -на продаж нової. Головна особливість викупної операції та складність її реалізації полягає у тому, що експортер має визначити після ретельного огляду застарілої техніки такі ознаки:

- яким виробам можна надати товарного вигляду, здійснивши реновацію, що включає виробничі операції з проведення діагностики, заміну швидкозношувальних деталей та перефарбування. Після цього експортер вирішує, на який ринок цю оновлену техніку продати. Як правило, повторний продаж оновленої техніки розрахований на споживачів з нижчими споживчими вимогами, наприклад, в СРК та країни з перехідною економікою (так звана техніка "second hand"). Експортер може скористатись послугами посередників;

- які вироби економічно невигідно доводити до товарного вигляду, а слід розібрати та відсортувати деталі і вузли на дефектні, які підуть у металобрухт, та придатні, які можна використати під час ремонту та відновлювальних робіт.

Викуп техніки, яка була у використанні, стосується передусім машинотехнічних виробів: автотранспортної, літако-вертолітної та шляхобудівельної техніки, сільськогосподарських машин, а також комп'ютерної техніки. Цим способом просування на ринок нових моделей, марок, товарів в умовах жорсткої конкуренції користуються такі відомі компанії, як Rank-Xerox, Canon, Volvo, General Motors, Lokhid, Boeing, Ford.

Поставка на комплектацію (transaction on a complectation basic) використовується при виготовленні на' замовлення дороговартісного комплектного устаткування і передбачає укладання двох зв'язаних контрактів: у першому контракті передбачається продаж комплектного устаткування; у другому - зустрічна поставка частини обладнання та приладів для комплектації цього устаткування. Замовник мотивує цю умову тим, що його вітчизняне обладнання є більш зручним для експлуатації, ніж іноземне, хоча насправді це може бути викликано нестачею валютних коштів для оплати замовлення.

Об'єктом поставок на комплектацію може бути будь-яке складне комплектне устаткування та обладнання, а комлектувальні прилади та деталі - це, в основному, стандартні двигуни, насоси, акумулятори тощо.

Операції на давальницькій сировині (толинг)

Операції на давальницькій сировині (transaction withgue and take raw materials), або толинг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини, напівфабрикатів, комплектувальних виробів для їх подальшої переробки та /або складання у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту.

Особливість здійснення операцій на давальницькій сировині полягає у тому, що власник сировини, який не має потужностей з його переробки, надає її переробному підприємству в обсязі, який є необхідний не лише для забезпечення виробництва заданої кількості готової продукції, а також для покриття переробнику затрат, позв'яза-них з переробкою та для забезпечення норми прибутку переробному підприємству. Сторонами контракту є власник, постачальник сировини, напівфабрикатів та покупець переробленої продукції, з одного боку, та переробне підприємство - з іншого. Предметом контракту є здійснення переробки сировини напівфабрикатів тощо у готову продукцію за узгодженими між контрагентами техніко-економічними нормами, умовами, показниками. Вартість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, виробленої із них, визначається на базі світових цін. Виплата штрафних санкцій та відшкодування збитків передбачається у контракті в основному у товарній, а не грошовій формі. Якщо постачальник сировини винен у запізненні поставки або у поставці сировини неналежної якості, то він на вимогу переробника повинен поставити додаткову кількість сировини, вартість якої покриє суми штрафів або/та відшкодування збитків. Переробка сировини, напівфабрикатів тощо у готову продукцію здійснюється під митним контролем, який передбачає звільнення сторін толинговог угоди від заходів економічного впливу держави, уплати ввізних та вивізних мит, але за умови, якщо під час виробничого процесу переробки митний контроль підтвердить, що продукція, яка підлягає вивезенню, виготовлена саме із визначеної у контракті давальницької сировини та згідно із встановленими та узгодженими нормами виходу готової продукції із даної сировини.

Толинг застосовується, наприклад, при пошитті готового одягу із матеріалу та по лекалах замовника, у виробництві товарів широкого вжитку, електронній та алюмінієвій промисловості, металообробці, при отриманні нафтопродуктів із сирої нафти.

Ще глибоші та триваліші зв 'язки між партнерами виникають, якщо зустрічна торгівля є частиною промислового співробітництва. У такому разі вона безпосередньо позв'язується із виробничо-збутовою сферою та утворює особливі види зустрічних поставок, до яких можна віднести:

- співробітництво на компенсаційній основі, яке включає прості та складні компенсаційні операції;

- виробниче кооперування, яке виступає у трьох основних формах - підрядного кооперування, договірної спеціалізації або розподілу виробничих програм та спільного виробництва;

- франчайзинг товарів та послуг.

Прості угоди про співробітництво на компенсаційній основі передбачають поставку експортером на умовах кредиту комплектного обладнання, ліцензій на використання винаходів та ноу-хау, а також надання ним інжинірингових послуг та подальше (після встановлення та пуску обладнання в експлуатацію) погашення імпортером вартості обладнання, ліцензій, інжинірингових послуг та вартості кредиту зустрічними поставками продукції, виробленої на цьому обладнанні.

У компенсаційній угоді зазначається, що імпортер розплачується з експортером поставками продукції в залежності від роботи встановленого устаткування, тобто поступово, як з відтермінуванням платежу.

Метою простих компенсаційних угод може бути:

- створення нових виробництв, нової продукції; наприклад, спорудження компенсаційних об'єктів для видобутку та переробки корсиних копалин у тих країнах, де є корисні копалини, але немає досвіду, фахівців, підприємств, обладнання, технології тощо з їх переробки;

- реконструкція, модернізація, насичення сучасним обладнанням та технологією енергоємних галузей промисловості (целюлозно-паперової, металургійної, нафтохімічної, виробництва мінеральних добрив, конверсійного виробництва тощо).

В угоді передбачається зобов'язання експортера поставити необхідне обладнання, передати супровідні ліцензії на використання винаходів, ноу-хау, технології з виділенням їх вартості у загальній сумі, а також здійснити шефмонтаж обладнання, пуск в експлуатацію та навчання персоналу.

Складність здійснення простих компенсаційних угод виявляється у тому, що контрагенти повинні чітко виконувати свої зобов'язання за умовами угоди. Зокрема це стосується дотримання строків пуску об'єкта в експлуатацію, оскільки власне з цього моменту має розпочинатися поставка продукції до країн-виконавця у рахунок погашення кредиту, і, якщо пуск об'єкта затримується, то погашення кредиту повинно здійснюватись або у валюті, зафіксованій в угоді, або рівноцінною продукцією з іншого підприємства [13, 49-52].