Вдосконалення управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства в умовах розвитку ЗЕД (на прикладі ВАТ "Охтирський сиркомбінат"

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему: “Вдосконалення управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства в умовах розвитку ЗЕД (на прикладі ВАТ «Охтирський сиркомбінат»)”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи управління виробничо-збутовою діяльностю в умовах розвитку ЗЕД

1.1 Теоретичні аспекти управління виробничо-збутовою та зовнішньоекономічною діяльностю в формуваннях АПК

1.2 Особливості організації та управління виробничо-збутовою діяльністю в молокопереробних підприємствах

1.3 Стан молокопереробної галузі в Сумській області

Розділ 2. Аналіз стану управління виробничо-збутовою діяльністю у ВАТ «Охтирський сиркомбінат»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз стану управління виробничою діяльністю підприємства

2.3 Оцінка стану управління збутовою діяльністю підприємства в умовах розвитку ЗЕД

Розділ 3. Основні напрямки удосконалення управління виробничо-збутовою діяльністю в умовах розвитку ЗЕД у ВАТ «Охтирський сиркомбінат»

3.1 Оцінка інвестиційної привабливості підприємства

3.2 Бізнес-проект створення виробництва нового виду сиру у ВАТ «Охтирський сиркомбінат»

3.3 Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності підприємства на основі поліпшення якості та безпечності продукції

Розділ 4. Правове забезпечення діяльності ВАТ «Охтирський сиркомбінат»

Розділ 5. Впровадження інформаційних технологій на підприємстві

Розділ 6. Економічне обґрунтування ефективності заходів по охороні праці при виробництві та реалізації сиру

Розділ 7. Екологічна експертиза доцільності врахування екологічних параметрів якості продукції харчової промисловості

Висновки

Джерела використаної літератури

Додатки

Вступ

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни. Роль її посилюється з часу набуття незалежності нашою державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. Історичний досвід підтверджує вигідність щодо розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише її економіці, але і в інших сферах суспільного життя.

Досконало організована виробничо-збутова діяльність допоможе підприємству зайняти вигідне місце на ринку, серед великої кількості конкурентів; задовольнити споживачів високою якістю продукції, широким асортиментом, рівнем обслуговування. Кожна фірма прагне утримати постійних клієнтів та привернути увагу тимчасових, які в майбутньому можуть стати і постійними. Для цього необхідно постійно розширювати асортимент продукції та виходити на нові ринки в тому числі і на зовнішні. Зважаючи на все вище сказане, обрана тема є актуальною.

Метою магістерського дослідження є розкриття певних питань з удосконалення управління виробництвом продукції та її збутом в підприємстві, а також налагодження його зв'язків з іноземними партнерами.

Відповідно до поставленої мети перед нами стоять такі задачі:

обґрунтувати теоретичні основи управління виробничо-збутовою та зовнішньоекономічною діяльністю;

визначити особливості організації виробничо-збутової діяльності в АПК;

оцінити стан молокопереробної галузі в Сумській області;

- провести аналіз стану виробничо-збутової та зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

- розглянути основні напрямки удосконалення виробничо-збутової та зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

- обгрунтувати пропозиції щодо удосконалення управління виробничо-збутовою та зовнішньоекономічною діяльністю.

База дослідження: ВАТ „Охтирський сиркомбінат" Охтирського району Сумської області, в останні роки - його філія ПП «Рось».

Об'єктом дослідження є виробничо-збутова діяльність ВАТ „Охтирський сиркомбінат" та його зовнішньоекономічні зв'язки.

Предметом даного дослідження є процеси удосконалення управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства в умовах розвитку ЗЕД.

При виконанні дипломних досліджень використовувались такі методи:

статистичний, аналітичний, графічний, математичний, інші.

Інформаційну базу дослідження складають: законодавчо-нормативна база; статистична звітність; бухгалтерська та фінансова звітність; літературні джерелаз досліджуваної теми.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше запропоновано організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності підприємства та його продукції, а також проект виробництва нового виду твердого сиру. На основі оцінки слабких і сильних сторін діяльності підприємства обґрунтовані напрямки підвищення його конкурентоспроможності шляхом впровадження управління якості продукції на основі НАССР і визначена його інвестиційна привабливість.

Практична значимість роботи полягає в тому, що розроблений бізнес-план після реалізації на даному об'єкті дослідження, може бути рекомендованим і в інших молокопереробних підприємствах.

Робота складається з вступу, трьох основних розділів, чотирьох додаткових спеціальних розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи управління виробничо-збутовою діяльностю в умовах розвитку ЗЕД

1.1 Теоретичні аспекти управління виробничо-збутовою та зовнішньоекономічною діяльностю в формуваннях АПК

Зовнішньоекономічна діяльність (англ. Foreign есоnоmіс Асtivitу) - це сукупність напрямів, форм і методів торговельно-економічного, науково-технічного співробітництва, а також кредитних і валютно-фінансових відносин даної країни з зарубіжними державами з метою ефективного використання переваг міжнародного поділу праці. Торговельно-економічні відносини охоплюють торгівлю і послуги.

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у тому числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише в економіці, але і в інших сферах суспільного життя.

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

- фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т. ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Чинне законодавство не дає вичерпного переліку можливих видів зовнішньоекономічної діяльності, здійснюваних її суб'єктами.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють в Україні суб'єкти і об'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

- надання об'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним об'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експлуатаційних, страхових, консультативних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і винятково не заборонені законами України; надання вище зазначених послуг іноземними об'єктами господарської діяльності об'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними об'єктами господарської діяльності;

- навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між об'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними об'єктами господарської діяльності;

- створення об'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських та страхових установ за межами України;

- створення іноземними об'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між об'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними об'єктами господарської діяльності;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних об'єктів господарської діяльності.

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі за участю об'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між об'єктами зовнішньоекономічної Діяльності та іноземними об'єктами господарської діяльності;

-орендні, в тому числі лізингові, операції між об'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними об'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку.

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними об'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами.

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Крім загальних принципів управління ЗЕД (принцип науковості, системності, принцип взаємовигідності), багато специфічних принципів, яких також необхідно дотримуватися. Специфічні принципи ЗЕД зкріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт.

У частині переміщення товарів як основної форми ЗЕД головне значення належить принципу (режиму) найбільшого сприяння (most-favored-nation MPM). Суть режиму найбільшого сприяння (РНС) полягає в тому, що зменшення митних бар'єрів для однієї країни означає також зменшення цих бар'єрів і для всіх інших країн, що встановили з нею режим найбільшого сприяння. Зазначений принцип поширюється також на квотування і ліцензування. Слід також додати, що ГАТТ дала світу основний комплекс принципів, за якими проводяться торгові переговори і контроль за їх реалізацією.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському Союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій книзі (1985 р.) і включають:

- контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

- свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні;

- уніфікацію технічних норм і стандартів;

- відкриття споживчих ринків;

- лібералізацію фінансових послуг;

- поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

- лібералізацію транспортних послуг;

- створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

- усунення фіскальних бар'єрів.

Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні. Система згаданих принципів включає:

- суверенітет; свободу; юридичну рівність і недискримінацію; верховенство закону; захист інтересів суб'єктів підприємницької діяльності; еквівалентність обміну.

Принцип суверенітету означає незалежне здійснення зовнішньоекономічної діяльності народом України на території своєї країни, а також точне виконання всіх міжнародних договорів і зобов'язань. Свобода зовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність дій у цій сфері суб'єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання вимог законодавства і виключне право власності суб'єктів ЗЕД на всі отримані результати.

Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких правил, як рівність перед законом усіх учасників ЗЕД, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця розташування та ін. Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності, порівняно з законами України. Захист інтересів суб'єктів ЗЕД полягає в тому, що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного законодавства як на території України, так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й умовами усіх ратифікованих міжнародних договорів.

Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів. При ринковому типі відносин підприємства і організації зовнішньоекономічної діяльності перестають бути лише об'єктом управління, вони стають і суб'єктом управління зовнішньоекономічної діяльності, носієм управлінських функцій. Наша країна експортує продукцію в країни СНД і Балтії, з-поміж яких найбільш активні споживачі українських продуктів - Росія, Молдова, Білорусь. Серед країн далекого зарубіжжя основні споживачі українських продовольчих товарів - Італія, Великобританія, Німеччина. Для розширення присутності на ринках СНД українських товарів підвищено ефективність роботи торгово-економічних місій у складі Посольств України в цих країнах. Вони мають постійну інформацію про стан споживчого ринку України та ціни на продовольчі товари. Останнім часом значно активізувалися зовнішньоекономічні зв'язки з Росією, відновлюються традиційні ринки збуту. Позитивне й зовнішньоторговельне сальдо, воно дорівнює 168 млн. доларів США.

Для вдосконалення і подальшого розвитку українсько-російських зовнішньоторговельних відносин, з урахуванням дотримання інтересів обох сторін, детально вивчаємо асортимент зустрічних експортно-імпортних поставок, кон'юнктуру товарних ринків і їхньої потреби, у разі необхідності вживаємо невідкладних заходів. Разом з Виконавчим комітетом СНД ведемо роботу і щодо виконання Програми дій з розвитку СНД. Проте варто зазначити, що сучасний стан торгово-економічних зв'язків між Україною і Росією в галузі харчової промисловості ще не відповідає потенційним можливостям обох країн.

Харчова промисловість України нагромадила певний досвід залучення додаткових джерел фінансування, зокрема, через використання інвестиційних і кредитних ресурсів розвинених країн, лізинг, створення спільних підприємств, що значно зміцнює її експортний потенціал. Питома вага харчової промисловості в загальному обсязі іноземних Інвестицій в економіку України становить 14, а в промисловість - 29 відсотків, зокрема, у тютюнову галузь інвестовано понад 200 млн. доларів США, Організовано 6 спільних підприємств з німецькою фірмою «Реємстма». а також з американськими «Філіп Морріс» і "Рейнольдс"

Поряд з іноземними інвестиціями, на реконструкцію, технічне переоснащення вкладають власні кошти й підприємства. Обсяг інвестицій в основний капітал підприємств, що входять до системи Держдепартаменту продовольства, за останні 2 роки перевищив 1 млрд. гривень. Постійні ділові стосунки налагоджено між харчовими підприємствами України й фірмами США., Англії, Італії, Австрії, Данії., Чехії, а особливо Німеччини.

Визначаючи експортні можливості харчової промисловості держави, слід враховувати, що стан продовольчого сектора споживчого ринку в усіх державах - учасницях СНД характеризується досить високим і стабільним забезпеченням товарними ресурсами. При цьому в ряді з них на формування ресурсів багатьох продовольчих товарів істотно впливає імпорт.

Аналіз стану аграрного ринку СНД свідчить про те що, в перспективі він може стати одним з найбільших регіональних ринків. Розміщення та функціонування аграрно-промислового комплексу зумовлене розподілом праці та природно-кліматичними умовами. Наявність транспортної інфраструктури та фактори створюють сприятливі можливості для розвитку в країнах СНД виробництва харчових продуктів та взаємовигідної торгівлі ними.

Зовнішньоекономічна діяльність пов'язана з проведенням різними господарськими суб'єктами ділових операцій на закордонних ринках. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1), прийнятому 16 квітня 1991 р., зазначено, що: "Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як на території України, так і за її межами". Тому очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій; операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн в Україні.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартії економічних прав і обов'язків держав», прийнятій IV Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:

- суверенітет; - територіальна цілісність і політична незалежність держав;

- суверенна рівність усіх держав;- ненапад і невтручання у внутрішні справи;

- взаємна і справедлива вигода;

- смирне співіснування; - рівноправність і самовизначення народів;

- мирне регулювання спорів;

- усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

- сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

- повага до прав людини та основних свобод; відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

- сприяння міжнародній соціальній справедливості;

- міжнародне співробітництво з метою розвитку; вільний доступ до морів для країн, що їх не мають. На підприємствах та в організаціях, які здійснюють експорт і імпорт товарів, зовнішньоторговельні функції управління будуються здебільшого у двох формах: як частка внутрішньовиробничої структури зовнішньоекономічний відділ і як відносно самостійна організація -- зовнішньоторговельна фірма.

В умовах ринкової економіки підприємства та організації мають не лише зберегти свій потенціал, якість і асортимент товарів на досягнутому рівні, але й удосконалити експорт і імпорт товарів, по можливості оперативно оволодіти світовими ринками шляхом зниження витрат на виробництво продукції. Економічну політику у сфері експорту і імпорту товарів здійснює зовнішньоекономічний відділ, провідна роль у якому належить службі маркетингу, бо для виходу на зовнішній ринок необхідно вивчати споживчий ринок як усередині країни, так і за межами, а також здійснювати багато інших маркетингових робіт.

До функцій зовнішньоекономічного відділу належать: маркетингова діяльність,; експорт та імпорт товарів, продаж та закупівля продукції зарубіжними замовниками; облік досягнень конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках; виставочна діяльність з метою показу своїх товарів і ознайомлення з продукцією конкурентів; підготовка та здійснення реклами своїх товарів: вивчення цінової політики та кон'юнктури ринків: збір і опрацювання інформації про ціни, якість та обсяги продажу конкурентоспроможної продукції; укладання контрактів; оформлення документів; організація зустрічей з іноземними діловими людьми, відрядження своїх спеціалістів за кордон; розробка перспективних планів експорту і імпорту товарів; розробка кошторису витрат на здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначення ризиків, що мають місце при транспортуванні товарів; фінансове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Організаційна структура зовнішньоекономічного відділу складається з таких відділів: експорту, імпорту, діловодства і перекладів, реклами і виставок, фінінсово-валютних операцій. Підвідділи експорту і імпорту товарів, кожний по своєму напрямку, опрацьовують перспективи проведення необхідних заходів по науковому, економічному і торговельному співробітництву із зарубіжними країнами; організовують переговори із зарубіжними делегаціями; готують проекти контрактів на експорт та імпорт товарів; визначають ступінь конкурентоспроможності товарів на світовому ринку; Підвідділ діловодства і перекладів організовує протокольні заходи, здійснює консультації з іноземними спеціалістами, оформляє документи для запрошення іноземних спеціалістів для відвідування підприємства чи організації; перекладає каталоги, проспекти, іншу комерційну документацію. Підвідділ реклами та виставок розробляє заходи щодо стимулювання попиту на товари, аналізує ефективність реклами, визначає доцільність участі підприємства чи організації у виставках, вивчає умови укладання контрактів, опрацьовує анкети для вивчення потреб споживачів і покращення обслуговування.

До функцій підвідділу фінансово-валютних операцій входять вибір найбільш оптимального підходу до ціноутворення при експорті і імпорті товару; аналіз цін на ринку товарів та крос-курсів на валютному ринку; рахунок потреби в кредитах та позичках; опрацювання форм оплати при експорті і імпорті товарів; визначення сальдо цієї діяльності.

1.2 Особливості організації та управління виробничо-збутовою діяльністю в молокопереробних підприємствах

Агропромисловий комплекс - це складна виробничо-економічна система до якої входять технологічно і економічно пов'язані галузі промисловості, сільського господарства та інфраструктури.

Безумовно, в кожній країні підприємницька діяльність має певні особливості, що зумовлюються економічними, політичними, правовими й соціальними умовами. Саме їх необхідно враховувати кожному підприємцю в своїй економічній діяльності, що сприятиме полегшенню прийняття вірних управлінських і комерційних рішень.

Підприємництво є прогресивним видом виробничо-господарської діяльності, яка вільна у виборі її напрямів і форм реалізації продукції та послуг і побудована на принципах доброчинності й повної відповідальності за результати використання власного майна. Це ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, яка здійснюється від свого імені, на свій ризик і під свою відповідальність, або від імені й під майнову відповідальність юридичної особи підприємства. Воно сприяє активізації структурної перебудови економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої Окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Саме підприємництво, створюючи відповідне ринкове середовище, гнучко пристосовується до змін кон'юнктури ринку, здатне задовольнити потреби не тільки на внутрішньому, а й на міжнародному ринках, сприяє подоланню галузевого і регіонального монополізму, посиленню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, дає змогу розширити сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування, здатне значно зміцнити економічну базу регіонів, позитивно вплинути на розвиток самого села.

До підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки країни належать підприємницька діяльність у виробництві засобів виробництва; власне сільськогосподарська виробництво; зберігання, переробка і торгівля як сировиною, так і переробленою продукцією, обслуговування сільського господарства. Поєднання кількох видів підприємницької діяльності сприяє поліпшенню функціонування підприємницької структури, зміцненню стійкості її на ринку, зменшення вразливості при зміні ринкового середовища.

Україна має всі передумови для розвитку аграрного підприємництва: потужний виробничий потенціал АПК; наявність розвинутого ринкового середовища; наукове, інформаційне й кадрове забезпечення; порівняно високий рівень розвитку продуктивних сил країни, ресурсний, трудовий і виробничий потенціали. Виробничий потенціал в АПК зосереджує близько третини основних виробничих фондів; виробляється понад 20% валового суспільного продукту і третина національного доходу, 70% дрібного товарообороту.

Стійкі й різноманітні виробничі зв'язки між сільським господарством і промисловістю сприятимуть розвитку агропромислової інтеграції, що дозволить на її основі формувати різноманітні форми підприємництва в АПК, особливості становлення якого зумовлюють такі фактори:

· роль, завдання і функції АПК в розвитку національної економіки;

· політика держави стосовно розвитку АПК в умовах перехідної економіки;

· фінансово-економічний, майновий та соціальний стан комплексу;

· розвиток ринкових відносин, включаючи процеси приватизації землі, майна, роздержавлення колгоспно-радгоспної власності;

· галузеві особливості виробничо-господарської діяльності основних напрямів сільськогосподарського виробництва, сфери послуг сільському господарству та переробній промисловості на базі сільськогосподарської сировини і продукції;

· перспективи структурної перебудови АПК відповідно до зміни земельних, майнових та інших аспектів економічних відносин.

При співпраці переробних підприємств та сільськогосподарських виробників важливу роль відіграє якість сировини (особливо це стосується і молокопереробних підприємств). Молоко, призначене для переробки на сир, повинно відповідати таким вимогам: мати добрий смак, запах, колір і консистенцію, визначений об'єм мікрофлори, яка повинна складатися переважно з молочнокислих бактерій; виявляти добре виражену здатність до коагуляції під впливом сичужного ферменту; містити нормальну кількість компонентів, зокрема казеїну і фосфорне-кальцієвих солей.

Від кількості жиру і білка в молоці залежить вихід сиру. Між жиром і білком, кальцієм і фосфорнокислими солями повинно бути певне співвідношення. Особливо цінним є молоко з високим вмістом казеїну, міцели якого дають великий діаметр, з найбільшою кількістю казеїну і найменшою у-фракцій. Для виробництва сиру використовується молоко з кислотністю не нижче 20 Т, оскільки з молока з вищою кислотністю не можна одержати сир високої якості

Молоко повинно бути без сторонніх присмаку і запаху. Молоко, яке не задовольняє вимогам першого і другого сортів, а також з різко вираженими кормовими присмаками (часнику, цибулі, полину, кислого жому) вважається некондиційним. Молоко повинно бути повноцінним середовищем для розвитку молочнокислих бактерій. Про його технологічні властивості роблять висновок за такими показниками, як густина та еластичність сичужного згустка, кислотність, діаметр міцел казеїну, сичужне зсідання. Сичужне зсідання - один з основних показників, які характеризують придатність молока для виготовлення сиру. За цим показником молоко поділяють на три типи: молоко, яке зсідається за одних і тих самих умов протягом 15 хв., належить до першого типу, від 16 до 40 хв. -- до другого типу, протягом 40 хв. - до третього типу. Для сироваріння бажано використовувати молоко другого. Молоко першого і третього типів потребує додаткової обробки. Непридатне молоко часто одержують при неповноцінній годівлі корів, введенні до раціону одноманітних компонентів або великої кількості лляної, соєвої і бавовникової макухи, яка негативно впливає на якість молока. Отже, придатність молока та якість сиру залежать від раціонів і типів годівлі корів.

В асортименті сирів, які випускають сироварні заводи, переважають сири голландського типу: голландський брусковий, круглий, костромський, пошехонський, степовий, ярославський, естонський.

Процесс виробництва твердого сиру складається з таких операцій: приймання і сортування молока; його нормалізації, пастеризації; охолодження; підготовки до зсідання (внесення бактеріальної закваски, розчину хлориду кальцію, селітри, фарби); сквашування, обробки згустка (подрібнення і друге підігрівання), формування і пресування сирної маси; соління сиру, його дозрівання; обробка і зберігання дозрілого сиру; пакування, транспортування і зберігання сиру; визначення виходу сиру. При прийманні кожної партії молока для виробництва сиру визначають його жирність, кислотність, механічне забруднення, органолептичні властивості роблять редуктазну і бродильну проби. На основі цих даних молоко сортують. Молоко, яке не відповідає вимогам першого і другого сортів, фальсифіковане, стародійне молоко за 15 днів до запуску корів, а також молозиво вважаються некондиційними і їх переробляти на сир забороняється. Дня того, щоб виготовити сир з потрібною жирністю, молоко нормалізують з урахуванням вмісту жиру і білка в ньому.

Пастеризація молока. Молоко для виробництва сиру пастеризують для знищення в ньому мікрофлори при мінімальній зміні його властивостей. Для цього застосовують такі режими пастеризації: нагрівання молока до 63-65 °С з витримуванням протягом 20 хв. або нагрівання молока до 72-74 °С без витримування. Пастеризують молоко після сортування, зважування, фільтрування і нормалізації. Пастеризоване молоко негайно охолоджують до температури зсідання.

Підготовка молока до сквашування. Внесення у пастеризоване і охолоджене молоко чистих культур бактеріальних заквасок забезпечує активні мікробіологічні процеси в молоці і в готовому сирі під час його дозрівання та зберігання. Бактеріальну закваску вносять у кількості 0,2-0,5 %. Сироробні заводи одержують бактеріальну закваску в сухому вигляді. Перед використанням її оживляють і готують робочу закваску.

Підфарбовування молока. Незалежно від пори року виробництва сир повинен мати колір, який відповідає вимогам стандарту. Влітку, а також взимку при достатній кількості в раціоні корів силосу та коренеплодів колір сиру зумовлюється каротином, який міститься в молоці. Якщо в молоці мало каротину, то для надання сиру стандартного світло-жовтого кольору в молоко добавляють 3 %-й розчин рослинної фарби анна-то: 5-10 мл на 100 кг молока взимку та 1-5 мл -- влітку. Після внесення фарби анна-то молоко старанно перемішують,

Зсідання молока. Виробництво всіх видів сиру грунтується на коагуляції казеїну. При зсіданні молока сичужним ферментом відбуваються два взаємозв'язаних процеси: утворюється параказеїн та формується структурний згусток за рахунок коагуляції параказеїну під впливом іонів кальцію. Після зсідання молока під дією сичужного ферменту утворюється згусток, який надалі при тепловій і механічній обробці поділяється на тверду (включаючи переважно жир і казеїн) і рідку фази. Із твердої фази потім виготовляють сир. При температурі молока 32-34 °С вносять розчин сичужного ферменту, приготовлений за 20-30 хв. до його використання, перемішують, дають постояти до утворення сичужного згустку . Розрізування згустку і обробка сирної маси. Основне завдання обробки сирної маси -- видалення із згустку зайвої сироватки і створення оптимальних умов для мікробіологічних і біохімічних процесів у згустку, сирному зерні і сирі на початку його дозрівання. Обробка сирного згустку складається з таких операцій; розрізування, вимішування, постановки та обсушування сирного зерна. Від режиму обробки згустку залежать видові особливості сиру і ступінь його готовності. Процес розрізування згустку та його перемішування в сироварінні називається постановкою зерна, який триває 15-20 хв.

Подальша обробка після постановки зерна полягає у вимішуванні сирних зерен для ущільнення та обсушування. Під час обсушування сирні зерна можуть склеюватися, тому сирну масу слід вимішувати лірою з товстими дротинами. Вимішування припиняють після того, як сирні зерна стануть щільнішими і круглішими.

Формування і пресування сирної маси. Протягом обробки сирна маса складається з окремих сирних зерен. Для того щоб з цих розрізнених зерен одержати сир певної форми і щільності, треба проводити її формування і пресування, в результаті яких сирні зерна утворюють зв'язну щільну сирну масу.

Для формування круглого сиру користуються спеціальними формами у вигляді високих чаш, що закриваються дерев'яними кришками. Розкладені у форми шматки сирного пласта формують і пресують. Сир тричі перевертають у формах, щоб зробити його круглим. Після перевертання кожну головку сиру акуратно обгортають змоченою міткалевою салфеткою так, щоб матерія не морщилася, і кладуть у форму. Одночасно сир маркірують. Для пресування сирів використовують преси механічної дії різної конструкції: важільно-гвинтові, пружинно-гвинтові, важільні. Нині преси механічної дії змінюють на преси гідравлічної або пневматичної дії. Залежно від напрямку тиску (зверху або збоку) розрізняють вертикальні і горизонтальні преси для пресування сирів. Після пресування й охолодження сири направляють у солильне приміщення.

Соління сиру. Сир солять для того, щоб надати йому солоного смаку. Соління впливає також на структуру, консистенцію та якість продукту, на регулювання мікробіологічних, ферментативних і фізико-хімічних процесів у ньому. Швидкість проникнення солі в сир залежить від концентрації розсолу, питомої поверхні сиру та вмісту вологи в ньому. Чим більша концентрація росолу, тим більший дифузійно-осмотичний потенціал та інтенсивніше просолювання сиру. За час перебування в розсолі маса сиру зменшується в середньому на 4--6 % (усушка), причому під час соління інтенсивність виділення вологи поступово знижується. Після закінчення соління сир виймають із розсолу, обсушують і розставляють на стелажах у солильному приміщенні. Тут сир стоїть 5--6 днів, потім його переносять для дозрівання у підвал.

Дозрівання сиру -- найважливіший етап у його виробництві. Молодий недозрілий сир несмачний, має грубу, трохи гумисту консистенцію, погано перетравлюється. У результаті дозрівання сир набуває властивих йому гострого смаку і запаху та нормальної консистенції, добре перетравлюється. При правильній технології виробництва сиру під час дозрівання утворюється щільна сирна кірка, яка зберігає форму і захищає внутрішні його шари від механічного пошкодження та від шкідливих мікроорганізмів. Обсушений сир перші 15-20 днів дозріває у підвалі при t=10-12 °С і відносній вологості повітря 85-90 %. Подальше дозрівання сиру протягом 30-35 днів відбувається в підвалі при t=14-16 °С і відносній вологості 80-85 %. Дозрівання сиру триває не менш як 2,5 міс.

На процес дозрівання сиру впливають багато факторів: хімічний склад і біологічні властивості молока, якісний склад мікрофлори молока, молочнокислої закваски і сирної маси; якість сичужного згустку і сирної маси, температура другого нагрівання, вміст вологи після пресування і соління сиру, рН, кількість солі у сирі, температура і відносна вологість у камері для визрівання сиру, а також догляд за сиром під час дозрівання. Якщо фактори стимулюють розвиток мікрофлори, прискорюють біохімічні процеси, то сири дозрівають швидше, вони високої якості, що є основним завданням при виготовленні сирів.

Парафінування сиру проводять для того, щоб уберегти його від висихання, розвитку плісені, шкідників та надати привабливого зовнішнього вигляду. Для парафінування сиру застосовують спеціальні прилади -- парафінери. Температура сиру перед парафінуванням повинна бути не нижче 10 °С. Сир із захололим парафіновим шаром переносять у підвал, де його витримують при температурі 10-12 °С і відносній вологості повітря 85-88 до повної стиглості. Перед упаковуванням сиру в ящики оцінюють якість кожної його партії. На торцевому боці ящика роблять маркіровку фарбою, зазначаючи назву сиру, номер заводу, порядковий номер ящика, масу брутто і нетто, кількість головок сиру.

Транспортування і зберігання сиру. Сир, однорідний за якістю, відвантажують для зберігання в холодильниках. При перевезенні сири оберігають від високих і надмірно низьких температур (сприятлива температура для перевезення від +10 до -6 °С). При замерзанні сиру знижується його якість. Влітку сир транспортують в охолоджених, а взимку в утеплених вагонах або автомобілях. Дозрілий сир можна довгий час зберігати (1--1,5 року) при температурі -5 °С.

Вихід сиру залежить від кількості молока, витраченого на виготовлення 1 кг продукту, а також від якості і хімічного складу його. Чим більше сухих знежирених речовин міститься в молоці, тим більший вихід сиру і тим менша витрата нормалізованої суміші на 1 кг продукту. Сир зважують після пресування для обліку. Розрізняють абсолютний і відносний вихід сиру. Абсолютний вихід сиру -- це кількість молока, яка необхідна для виготовлення 1 кг сиру, а відносний -- це процент одержання сиру, тобто скільки кілограмів сиру вироблено із 100 кг молока. Показник виходу сиру використовують під час контролю ефективності його виробництва. Залежно від складу молока для виробництва 1 кг сиру його витрачається 10-15 кг.

У доповіді Світового банку виділяються п'ять основних завдань, які повинна виконувати держава і без яких неможливий сталий економічний |Ш розвиток : утвердження основ законності; підтримка збалансованості політичної обстановки, яка б не підлягала спотворенням, включаючи забезпечення макроекономічної стабільності; фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтримка незахищених верств населення; охорона навколишнього середовища. Найважливішою повинна бути роль, держави у розвитку АПК, який є гарантом продовольчої безпеки країни. Нині він стає осередком підвищення економічної активності, лідером у проведенні реформ, зростає його інвестиційна привабливість. Ці важливі процеси потребують постійної державної підтримки та стимулювання. Частка видатків Державного бюджету України на фінансування розвитку сільського господарства має бути не менше за 5% видатків бюджету.

Державне регулювання агробізнесу на заході ведуть за такими головними напрямками:

1. регулювання цін і фермерських доходів;

2. бюджетне фінансування;

3. кредитування;

4. оподаткування;

5. стабілізація ринку сільськогосподарської продукції.

В умовах, що склалися сьогодні в Україні з метою розвитку АПК і країни в цілому, крім перерахованих вище напрямів держава повинна: підтримувати розвиток фермерства; сприяти реалізації продукції у межах квот і гарантованих цін, які запроваджують органи державної влади; підтримувати розвиток аграрної науки соціальної інфраструктури.

Державне регулювання розвитку АПК значною мірою можна забезпечити програмним регулюванням. Залежно від поставлених завдань програми поділяються на: міжгалузеві; галузеві (розвиток сільського господарства і сфери АПК); товарні (визначення ринкового механізму певного продукту); функціонально-інвестиційні, соціально-економічні, науково-технічні, інноваційні, природоохоронні. У програмах відображені головні важелі державного регулювання: 1-законодавча діяльність; 2-пряма державна підтримка (субсидії); 3-механізм санкцій; 4-митне регулювання; 5-оподаткування; 6-цінове регулювання (фіксація внутрішньої ціни на рівні нижчому від світової призводить до скорочення внутрішнього виробництва одночасно із зростанням попиту, для задоволення якого уряд вдається до імпорту. Рівень добробуту нації зменшується); 7- кредитна система. Масштаби регулювання залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках.

Досвід державного втручання засвідчує, що масштаби і можливість регулювання пропорційні до сили державної влади. Дієвість інструментів і механізмів регулювання також залежить від здатності органів влади контролювати ситуацію, тому перехідний стан допускає і потребує не тільки непрямого, а й прямого впливу на економіку, що зумовлено швидкістю і порівняно меншими бюджетними затратами.

Потребу та особливості державного регулювання АПК визначає низка об'єктивних чинників: наявні природнокліматичні умови; страхування діяльності сільськогосподарських виробників; нестабільність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від кон'юнктури ринку; конкурентне середовище; низька привабливість інвестування; потреба екологізації сільського господарства; особливості формування соціальної інфраструктури села.

При організації збутової діяльності перед підприємством може поставати низка ризиків: ризик від зростаючої дебіторської заборгованості; ризик втрати грошових коштів виробником через недисциплінованість, несумлінність, недостатню обов'язковість, непередбачуваність, тобто - ненадійність посередників у мережі збуту його товару. Тому, як альтернативу управлінню ризиками, що виникають у виробника з боку систем збуту можна запропонувати процедуру забезпечення надійності збутових мереж.

Дня суттєвого зменшення ризику неплатежів і подолання проблеми дебіторської заборгованості в збутових мережах можна запропонувати загальну концепцію надійності функціонування збутових систем, при цьому проблема якості товару виробника вважається вирішеною. Тоді концепція досить чітко ґрунтується на пасивних та активних принципах або на їх комбінаціях. Пасивними принципами забезпечення надійності є: створення виробником власної мережі збуту; передачу товару посереднику після попередньої оплати; передачу товару посереднику під заставу; передачу товару посереднику під гарантію банку.

Активні принципи застосовуються коли виробник змушений передавати партнеру товар для реалізації. В них широко використовуються різноманітні критерії надійності партнерів із залученням: повної достовірної Інформації про партнерів; вірогідної інформації про надійність кожного партнера; експертних оцінок надійності партнерів.

На практиці, як правило, виробник поєднує у певних комбінаціях будь-які з цих пасивних і активних принципів.

Створення власної мережі збуту (своїх фірмових магазинів) на перший погляд забезпечує повну надійність збутової системи. Однак цей підхід має свої переваги та недоліки, тому рекомендувати виробнику створювати власну мережу збуту можна лише за певних умов:

· коли немає добре розгалуженої збутової мережі на певному регіональному ринку;

· коли на ринку існує сильна протидія появі нового виробника і конкуренти застосовують систему заохочень великооптових і дрібнооптових посередників задля реалізації тільки їх товару. З приводу цього для виробника доцільніше створювати, розвивати і підтримувати свою збутову мережу, ніж долати різноманітні економічні перешкоди, укорінюючись в існуючу мережу;

· коли виробник ставить за мету швидко завоювати новий ринок чи значно збільшити свій сегмент на ньому.

В усіх інших випадках витрати на створення й забезпечення задовільного функціонування власної системи збуту набагато перевищують витрати на проникнення в існуючу систему та її успішне використання.

Передача товару посередникам тільки після попередньої оплати вигідна виробнику і абсолютно надійна для нього, але не задовольняє інших учасників збутового процесу. По-перше, переважна більшість оптових та дрібнооптових посередників, як правило, не має достатньої кількості вільних коштів для попередньої оплати товарів виробника. За таких умов виробник може втратити більшість своїх збутових партнерів, що стратегічно невигідно, особливо, коли вони утримують значну частку ринку. По-друге, посередники, що мають кошти на попередню оплату товару, неохоче на це погоджуються, оскільки для них виникає ризик з боку виробника. Адже виробник, отримавши гроші за товар, може не забезпечити з тих або інших причин його вчасне постачання посереднику, а останній через нестачу вільних коштів не зможе звернутися до іншого виробника. Ризик опинитися без товару і повністю залежати від виробника, робить цей шлях розв'язання проблеми платежів недосконалим.

Передача товару посередникам під заставу їх нерухомості, транспортних засобів, обладнання на жаль не зручна для виробника, оскільки супроводжується певними труднощами з реалізації застави (при необхідності за її рахунок компенсувати свої втрати від дебіторської заборгованості). За такої схеми треба виставити заставу на продаж і знайти покупця, а це потребує часу і додаткових витрат на збереження об'єктів застави в належному стані та на оформлення потрібних для купівлі-продажу документів.

Гарантії банку (авальований вексель) є, мабуть, універсальним інструментом, спроможнім розв'язувати поточні товарне-грошові відносини між виробником і суб'єктами системи збуту. При цьому повністю враховуються інтереси всіх учасників збутового процесу, який стає для них прозоре і високо надійним. Хоча розраховувати на подібні гарантії може лише фірма, яка має поточний розрахунок в певному банку. Якщо на цьому рахунку с достатньо вільних коштів для оплати обумовленої кількості товару, то як тільки буде одержано підтвердження відправки товару на адресу фірми - посередника, банк може гарантувати виробнику своєчасну оплату його товару. Додатково банк також може гарантувати виробникові, що не дозволить своєму клієнту (покупцеві) витратити гроші не за призначенням до повного його розрахунку з виробником. Проте цей метод розрахунків недоступний як для малих фірм, так і для великих підприємств, якщо на їхніх рахунках замало коштів для гарантованої оплати обумовленої партії товару. У цьому випадку посередник має або домовлятися з банком про кредит для купівлі товару, або вирішувати свої проблеми з виробником якимось іншим шляхом (наприклад, за допомогою аваліста).

Альтернативне рішення виробника відпускати свій товар всім посередникам під реалізацію ставить його в невигідні умови суттєво збільшуючи ризик втратити значні кошти внаслідок ненадійності суб'єктів збутової мережі. Більш прийнятним тут буде компромісний варіант, коли однієї групи посередників, яких відділ маркетингу чи збуту вважає надійними, виробник відпустить товар під реалізацію, другій групі з частковою передплатою і членам третьої групи - з повною попередньою оплатою (як більш ненадійним). У цих умовах головним питанням для виробника стає пошук, аналіз та виявлення надійних партнерів у збутовій мережі. Цю роботу можна полегшити, якщо залучити активні принципи забезпечення надійності та відповідні критерії.

1.3 Стан молокопереробної галузі в Сумській області

Сумщина - перспективний і потужний промислово-аграрний регіон з розвиненою інфраструктурою, що на північному сході межує з Російською Федерацією. Доволі розвиненим є аграрний сектор. Агропромисловий комплекс області нині налічує понад 500 сільськогосподарських підприємств різних форм власності, більше 800 фермерських господарств і 150 переробних та обслуговуючих підприємств. Тут зосереджено 60% основних фондів, зайнято 38% загальної чисельності працюючих, виробляють 60% продукції (3/4 товарів народного споживання). Від стабілізації роботи агропромислового комплексу великою мірою залежить економіка області.

Для економіки Сумщини агропромисловий комплекс є надзвичайно важливішою ланкою, що визначає її соціально-економічний стан і перспективи подальшого розвитку, забезпечує потреби регіону у продуктах харчування й робить вагомий внесок у продовольчу безпеку держави.

Підґрунтям збалансованого розвитку економіки Сумської області є форму формування сучасної ринкової інфраструктури, створення конкурентоспроможного агропромислового комплексу. [29]

На ринках Сумської області уже працюють такі провідні підприємства ВАТ „Охтирський сиркомбінат", ВАТ "Конотопський молокозавод", ВАТ „Глухівський маслозавод", ВАТ „Роменський молочний комбінат", ВАТ „Сумський молочний завод", ВАТ „Краснопільський маслозавод", ВАТ "Буринський завод сухого молока". Лідером по Сумській області визнано ВАТ „ІІІосткинський міськмолкомбінат". На розміщення молокопереробних заводів впливає сировинний чинник та наявність масового споживача. Так, вироблення продукції з незбираного молока - пастеризованого молока, сметани, кефіру, ряжанки - розміщене у великих містах, тобто орієнтоване на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджено в невеликих містах і селищах, у сільськогосподарських районах і розвинутим молочним тваринництвом.

Для більш наочного розгляду стану молокопереробної галузі в Сумській області необхідно дані по рокам порівнювати з іншими переробними підприємствами, ми порівняємо з м'ясопереробними підприємствами області. Розглянемо динаміку зміни виручки від реалізації продукції переробних підприємств Сумської області за 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 роки. * Виручка від реалізації продукції, тис. грн.: Всього - переробні підприємства, 184929,9; 256680; 402219,8; 458830; 419593; у тому числі: молокопереробні підприємства 93198,1; 156173,8; 257717,2; 330569,1; 287952,7; м'ясопереробні підприємства: 91731,8; 100506,2; 144502,6; 128260,9; 131640,3. * Темпи зміни виручки від реалізації продукції порівняно з попереднім роком, %: Всього - переробні підприємства 100 138,80 156,70 114,07 91,45, у тому числі: молокопереробні підприємства 100 167,57 165,02 128,27 87,11 м'ясопереробні підприємства 100 109,57 143,77 88,76 102,63 3*. Темпи зміни виручки від реалізації продукції порівняно з 2003р., %: Всього - переробні підприємства 100 138,80 217,50 248,11 226,89 у тому числі: молокопереробні підприємства 100 167,57 276,53 354,70 308,97 м'ясопереробні підприємства 100 109,57 157,53 139,82 143,51 Наведені дані свідчать, що переробні підприємства з 2004 по 2008 р. збільшували обсяги реалізації продукції, а у 2008 р. порівняно з 2007 р. обсяг реалізації продукції зменшився на 8,55 % через зменшення обсягу реалізації продукції молокопереробними підприємствами. Зокрема, у 2008 р. знизили обсяги реалізації продукції порівняно з попереднім роком такі підприємства, як: ВАТ "Кролевецький маслозавод" - на 66,41 %, ВАТ "Охтирський сиркомбінат" - на 34,75 %, ВАТ "Роменський молочний комбінат - на 14,09 %, ВАТ "Краснопільський маслозавод" - на 5,74 %. Зменшення обсягу реалізації продукції у 2008 р. позначилося на зменшенні суми прибутку, отриманого переробними підприємствами. Зробимо аналіз чистого прибутку, одержаного переробними підприємствами Сумської області: *Сума чистого прибутку, тис. грн.: Всього - переробні підприємства 7538,4 13643,2 3995,8 4642,3 1309,6 у тому числі: молокопереробні підприємства 1697,7 8696,2 4952,1 4254,7 -1283 м'ясопереробні підприємства 5840,7 4947 -956,3 2592,6* Темпи зміни суми чистого прибутку порівняно з попереднім роком, % Всього - переробні підприємства 100 180,98 29,29 116,18 28,21 у тому числі: молокопереробні підприємства 100 512,23 56,95 85,92 - м'ясопереробні підприємства 100 84,70 - - 668,89 * Темпи зміни суми чистого прибутку порівняно з 2004 р., %: Всього - переробні підприємства 100 180,98 53,01 61,58 17,37 у тому числі: молокопереробні підприємства 100 512,23 291,69 250,62 - м'ясопереробні підприємства 100 84,70 - 6,64 44,39. Із даних видно, що у 2008 р. сума чистого прибутку, одержаного переробними підприємствами, склала від рівня 2007 р. лише 28,91 %. Наведені цифри дають змогу прослідити тенденцію розвитку молокопереробної галузі в і Сумській області. [53]