Треба вести мову про відповідальність органів місцевого самоврядування за стан планування, оскільки, згідно з чинним законодавством України, останні де-юре представляють інтереси територіальних громад. Отже, за таких обставин доцільніше вести мову про встановлення з боку територіальної громади контролю за майновими операціями з комунальним майном. При цьому такий контроль можна було б забезпечити з боку спеціально створеної комісії, яка б діяла при міській раді та до складу якої входили б представники територіальної громади. Зокрема, до числа членів цієї комісії можна віднести представників громадських організацій, органів самоорганізації населення, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків за відповідним квотним принципом. Звісно, створення таких спеціальних комісій має бути передбачено у законодавчому порядку із одночасним затвердженням щодо них типових положень. Такий порядок регламентації їх діяльності має сприяти уникненню певного впливу з боку міської ради.

Безумовно, створення лише цієї спеціальної комісії або подібних до неї органів на місцевому рівні в корені не вирішить проблему забезпечення ефективного господарювання із використанням об'єктів права комунальної власності, проте може мінімізувати вірогідність прийняття органами місцевого самоврядування сумнівних рішень, які шкодять інтересам територіальної громади.

На часі є і питання про нормативне забезпечення ї системи планування розвитку держави як основи законодавчого забезпечення економічної політики. Це питання розглядається В.К. Мамутовим у контексті розробки Концепції конституційного забезпечення економічної системи держави. На думку В.К. Мамутова, істотним недоліком системи правового регулювання планування слід визнати відсутність закріплення на конституційному рівні засад цього процесу Слід погодитися із знаним науковцем-господарником у твердженні про необхідність доповнення Конституції України окремим розділом, у якому могли б бути консолідовані досить важливі положення про економічну систему України та планування її розвитку.

До таких важливих положень дослідником відноситься норма, яка визначає принципи планового розвитку економічної системи. Зокрема, В.К. Мамутов цілком обґрунтовано пропонує внести в Конституцію України положенням про те, що управління економікою здійснюється на основі планів та програм, які розроблені відповідно із принципами ринкової економіки. [48, с. 21].

Слід відзначити і те, що сегментованість господарського планування, яка проявляється у існуванні численних програмних документів на місцевому рівні, загалом негативно впливає на формування єдиних ключових напрямів державної політики у сфері планування господарської діяльності. Адже за умов, коли у кожному селі, селищі та місті існує своє бачення щодо напрямів і засобів стратегічного розвитку, досить важко виробити певні уніфіковані рекомендації щодо досягнення запланованих результатів. Звісно, кожна адміністративно-територіальна одиниця має власну специфіку обумовлену рівнем соціально-економічного, інноваційного та іншого розвитку і, відповідно, задля ефективного вирішення питань місцевого значення органи місцевого самоврядування мають використовувати особливий комплекс економіко-правових засобів, у тому числі у сфері господарського планування.

Втім розробка заходів у межах господарського планування має спиратися на загальні принципи, дотримання яких у будь-якому разі не позбавлятиме органи місцевого самоврядування права самостійно визначити склад того комплексу економіко-правових засобів, що будуть використані для вирішення конкретної господарської задачі. Отже, перш за все слід створити єдиний, так би мовити, «фундамент» для здійснення господарського планування на державному та місцевому рівнях, із відповідною конкретизацію економіко-правових засобів правозастосовчим органом із урахуванням специфіки населеного пункту.

Одним з досить яскравих прикладів, який би міг свідчити про створення єдиних підвалин для організації планування господарської діяльності із їх трансполяцією на місцевий рівень, можна назвати прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15 грудня 2009 р. [70].

Визначальним у цьому нормативному акті є те, що поряд із запропонованими змінами до низки законів України щодо сприяння розвитку бізнесу в Україні, містяться і рекомендації для органів місцевого самоврядування. Зокрема, у цих рекомендаціях пропонується до 1 січня 2011 р. не збільшувати: розмір орендної плати за договорами оренди, укладеними з суб'єктами малого підприємництва щодо майна, яке відповідно перебуває в комунальній власності; вартість торгового патенту, встановлену на 1 січня 2009 р. відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Зазначені рекомендації спрямовані, у першу чергу, на створення ефективних підходів у плануванні, а вже конкретний механізм їх реалізації має вже бути розроблений власно органом правозастосування.

3.1 Моніторинг і оцінка як інструменти ефективного стратегічного планування

Терміни «моніторинг» та «оцінка» іноді вживаються як синоніми або взаємозамінні поняття, що призводить до плутанини. Всі ці поняття дещо відрізняються.

Моніторинг - це процес, який включає регулярний збір і фіксацію даних для відстеження ключових елементів реалізації проекту протягом його існування.

Оцінка - систематизоване дослідження ситуації, процесу реалізації програми або її результатів з метою розробки проекту діяльності, створення рекомендацій з поліпшення роботи, оцінки її ефективності й результативності. Існує кілька типів оцінки. Серед них можна виділити три основних: оцінка ситуації, оцінка процесу, оцінка впливу. Оцінка ситуації, як правило, проводиться перед початком втручання. Її мета - розробка проекту, адекватного потребам цільової групи. Оцінку процесу проводять у ході реалізації програми. Вона покликана відкоригувати програму під час реалізації для підвищення ефективності її впливу. Оцінка впливу проводиться після закінчення програми (або її компонента) або через якийсь час. Вона показує, наскільки програма втручання досягла поставлених цілей.

При проведенні оцінки розглядаються більш глибокі питання, наприклад, який-небудь захід мав або не мав бажаного ефекту, які фактори були сприятливими, а які заважали, які зміни можуть бути внесені для поліпшення подальшої роботи. Звичайно це вимагає більш поглибленого аналізу й інтерпретації більшого обсягу різних видів інформації. Залежно від планованого використання результатів оцінки можна також розрізняти формуючу (оцінка, що проводиться з метою сформувати або відкоригувати проектну діяльність; до неї належить оцінка процесу й оцінка ситуації) і підсумовуючу (оцінка-підсумок проведеної діяльності з метою визначення ефективності й результативності цієї діяльності, такою є оцінка впливу) оцінку.

Досить часто моніторинг і оцінка виступають взаємодоповнюючими компонентами при реалізації державних цільових програм [61, с. 125].

Саме такий підхід використовують провідні іноземні країни, наприклад в США з метою кращого взаємозв'язку результатів діяльності міністерств з бюджетом адміністративно-бюджетне управління (виконавча гілка влади) при роботі над бюджетом застосовує систему оцінки та аналізу програм (PART), що впроваджена у 2002 р.

В рамках PART, щорічно повинні аналізуватися 20% усіх бюджетних програм, що оцінюються за п'ятибальною шкалою: ефективна, помірно ефективна, адекватна, неефективна, неможливість оцінки результатів. Даний інструмент спрямований на поліпшення результатів функціонуючих програм і на реформування або закриття неефективних програм. Він дозволяє виявити слабкі та сильні сторони кожної програми, на підставі чого приймаються відповідні управлінські рішення про подальше їх фінансування. Проте, показники результативності не використовуються в процесі підготовки проектів бюджетів міністерств. Одна з головних причин - невисокий рівень якості таких показників.

Моніторинг результатів економічної діяльності виконавчої гілки влади та оцінку відповідних програм в США здійснює Управління із забезпечення підзвітності уряду (GAO). До недавнього часу тільки виконавча гілка влади повинна була визначати цілі своєї роботи. Відповідно до нових правил, конгрес також повинен визначати такі цілі, перш ніж розглядати і проводити голосування для затвердження нових або продовження дії існуючих програм.

Моніторинг виконання програм в Канаді здійснює безпосередньо канадський уряд. Уряд Канади розглядає щорічний звіт міністра фінансів про результати діяльності органів державної влади, оцінює результативність реалізації програм і приймає рішення про доцільність їх подальшого виконання. На відміну від інших країн, що застосовують індикативні підходи, в Канаді найкращим чином розроблені показники соціально-економічної ефективності, що доцільно врахувати і в українській практиці планування.

Головним джерелом інформації про соціально-економічну ефективність програм і послуг, що здійснюються і надаються канадським урядом, є відомчі звіти. Такі звіти в обов'язковому порядку подаються до парламенту органами державної влади двічі на рік [102, с. 49].

У Франції пктуальність (корисність), зрозумілість і надійність показників результативності програм оцінюються спеціально створеним міжвідомчим комітетом з аудиту програм (CIAP), до якого входять генеральні фінансові інспектори з різних міністерств. CIAP перевіряє якість даних та аналізу, що містяться в річних планах і в звітах про результати діяльності міністерств.

Щороку кожне міністерство подає в парламент проект звіту про результативність, що включає детальний звіт про досягнення цільових значень показників результативності з урахуванням зовнішніх чинників.

Потім, визначається досягнення затверджених цілей та кількість витрачених коштів. В результаті такого аналізу коригуються цілі, що визначені для бюджету наступного періоду. Суттєвої кореляції між бюджетом на наступний період і результатами попереднього немає, оскільки не завжди можливо визначити, чому та чи інша мета не була досягнута. Важливу роль в аудиті результатів діяльності відіграє Рахункова палата Франції, що проводить аналіз «послідовності та достовірності» даних у бюджетній документації, як ex ante, так і ex post [102, с. 112].

Таким чином, досвід розвинутих країн засвічує про необхідність створення в Україні єдиного органу, який повинен провидить моніторинг виконання державних програм із застуванням принципів індикативного планування на основі відповідної системи оцінюваня.

Для створення ефективної системи моніторингу необхідні: ретельне планування всіх робіт, виконання яких необхідне для реалізації програми; точна оцінка часу, ресурсів та витрат; облік фактичного виконання і витрат у тимчасовому розрізі; періодична переоцінка часу та витрат, необхідних для виконання роботи, що залишилася; багаторазове, періодичне порівняння фактичного виконання і витрат із графіком та бюджетом.

Система моніторингу ефективності повинна забезпечувати коригувальні впливи там і тоді, де і коли вони необхідні. Наприклад, якщо відбувається затримка виконання окремих заходів програми, то необхідні конкретні плани для виправлення ситуації. З іншого боку, якщо плани обновляються занадто часто і без застосування процедур контролю за змінами, контроль над програмою може бути втрачений. У результаті аналізу зібраних даних керівництво програмою повинно визначити, чи відповідає поточна ситуація запланованій, а якщо ні, розрахувати розмір і серйозність наслідків відхилень. Основними показниками для аналізу є час та вартість. Для аналізу тенденцій у вартісних і часових оцінках заходів програми необхідно використовувати спеціальні звіти (див. додаток 1).

Прогноз, наприклад, може показати збільшення вартості заходів. При цьому часто відхилення в часових та вартісних показниках роблять також вплив на зміст майбутніх робіт і якість результатів.

Завершальним кроком процесу моніторингу є дії, що здійснюються керівництвом та спрямовані на подолання відхилень у ході виконання програми.

Вони можуть бути націлені на виправлення виявлених недоліків і подолання негативних тенденцій у рамках програми. Однак у ряді випадків може знадобитися перегляд плану. Перепланування вимагає проведення аналізу типу «що, якщо…», який забезпечує розрахунок наслідків від запланованих дій.

У рамках функції моніторингу ефективності програми вирішуються задачі виміру, прогнозування та оцінки оперативної ситуації, що складається, по досягненню результатів, витратах часу, ресурсів і фінансів, аналізу та усуненню причин відхилення від затвердженого плану. Основні методи аналізу стану робіт, які використовуються в моніторингу ефективності, передбачають збір фактичних даних про досягнуті результати і оцінку фактичних витрат, обсягу робіт, що залишився, фактичного виконання етапів програми на поточну дату [107, с. 121].

Процеси контролю програми діляться на наступні етапи: загальний контроль змін - координація змін по програмі в цілому; ведення звітності - збір і передача звітної інформації про хід реалізації програми, включаючи звіти про виконані роботи, виконання планових показників, прогноз із урахуванням наявних результатів; контроль змін змісту - контроль за змінами змісту програми; контроль розкладу - контроль за змінами в розкладі програми; контроль витрат - контроль витрат по роботах і змін бюджету програми; контроль якості - відстеження конкретних результатів програми для визначення їхньої відповідності встановленим стандартам і вживання необхідних заходів по усуненню причин, що приводять до порушення якості; контроль ризику - реагування на зміну рівня ризику в ході реалізації програми [103, с. 50].

При виконанні моніторингу можливе застосування наступних методів: * простого моніторингу, який також називають методом «0-100», оскільки він відслідковує тільки етапи завершення детальних заходів (існують тільки два ступеня завершеності програми: 0% і 100%). Іншими словами, вважається, що програма є ефективною тільки тоді, коли досягнутий її кінцевий результат; * детального моніторингу, що передбачає проведення оцінок проміжних станів виконання програми. Даний метод більш складний, оскільки вимагає оцінювати відсоток завершеності для заходів і конкретних проектів, які перебувають у процесі виконання.

Кількісні показники отримуються на рівні робіт або пакетів робіт і потім узагальнюються для верхніх рівнів контролю у відповідності із структурою заходу програми. Моніторинг ефективності передбачає перш за все управління змінами, які можуть відбутися впродовж року під час виконання програми соціальноекономічного розвитку області. Управління змінами являє собою процес прогнозування і планування майбутніх змін, реєстрації всіх потенційних змін для детального вивчення, оцінки наслідків, схвалення або відхилення та коригування [110, с. 239].

Під зміною розуміється заміщення одного рішення іншим унаслідок впливу різних зовнішніх і внутрішніх факторів при розробці і реалізації програми.

Причинами внесення змін в окремих випадках є неможливість передбачення на стадії розробки програми єдино правильних рішень, а також відставання в ході виконання від запланованих термінів, обсягів внаслідок непередбачених обставин.

Загальний моніторинг ефективності програми здійснюється з метою: оцінки впливу факторів, які приводять до позитивних або негативних змін; визначення змін, що вже здійснились; управління змінами в програмі в міру їхньої появи [108, с. 221].

Для моніторингу ефективності використовується набір формальних процедур, що визначають регламент змін раніше прийнятих офіційних документів програми і порядок їхнього затвердження. Це може бути, наприклад, система документообігу. Для проведення змін в окремих ситуаціях застосовуються також процедури, які можуть бути затверджені без попереднього розгляду. Зміни повинні бути в обов'язковому порядку задокументовані і враховані, щоб надалі не виникло проблем через відсутність інформації про реальний стан справ по програмі.

Результати загального моніторингу ефективності містять модифікований базовий план програми з урахуванням затверджених змін, які в обов'язковому порядку доводяться до відома виконавців. Вихідні дані моніторингу ефективності включають інформацію про результати виконання у вигляді: звітів про виконані роботи; фінансових звітів по витратах; документації про кінцеві результати програми. У документі також надається порядок дій по управлінню, обліку, ідентифікації та інтеграції змін в програмі. Для впровадження змін необхідно затвердити порядок, відповідно до якого готуються та проводяться зміни, визначаються форма і послідовність проходження документів по змінах, рівень і повноваження осіб, відповідальних за їх прийняття, узгодження або відхилення.

Причинами змін у змісті робіт можуть бути: зміни кон'юнктури на ринку; технологічні зміни, зміни в цінах та наявності ресурсів; економічна нестабільність; помилки в планах і оцінках; помилки у виборі методів, інструментів.

Зміни, що відбуваються при реалізації річної програми, можуть носити руйнівний характер для всього процесу управління нею. Для ефективного управління змінами в ході реалізації заходів необхідне застосування відповідних підходів: реалізація ефективного взаємозв'язку між відповідальними виконавцями і органом контролю; розмежування ролей та відповідальності, пов'язаних з кожною зміною; можливість відслідковувати вплив змін на часові і вартісні показники програми [108, с. 312].

Процес контролю за реалізацією змін полягає в роботі з набором документів, що регламентують облік і супровід кожної окремої зміни від появи потреби в ній до повної реалізації.

Ми пропонуємо наступні етапи процесу впровадження змін у програму: 1. Опис. На початковій стадії необхідно усвідомити і описати запропоновану зміну. Пропозиція документується та обговорюється.

2. Оцінка. Друга стадія передбачає повномасштабний аналіз впливу запропонованої зміни. Для цього проводиться збір і узгодження всієї інформації, необхідної для оцінки наслідків даної зміни. Результати дослідження оформляються документально та аналізуються.

3. Схвалення. Розглядаються результати досліджень і приймається рішення: схвалити зміну, відмовити, відкласти. У випадку прийняття рішення відкласти реалізацію зміни необхідно провести додаткові дослідження та розрахунки. Якщо приймається позитивне рішення, затверджуються виконавці і виділяються засоби на проведення зміни. Прийняті рішення документуються.

4. Реалізація. Зміна вноситься у програму і вживаються заходи для її виконання.

5. Підтвердження виконання. Контроль коректного і повного виконання робіт у рамках даної зміни. У випадку позитивного результату зміна знімається з контролю.

Система моніторингу ефективності дозволяє при необхідності ідентифікувати і по можливості усувати будь-які зміни, що перешкоджають досягненню цілей програми.

Досить часто внаслідок непередбачених змін зовнішніх факторів програми ефективність її виконання, фактична вартість заходів відрізняються від запланованих. Чим складніше програма, тим частіше виникає необхідність перепланування і тим більше навантаження лягає на систему моніторингу ефективності.

В цілому, використання моніторингу спонукає до застосування стратегічного планування, надає чіткої форми процедурам і моделям стратегічного планування в державному управління, полегшує досягнення бажаного результату незалежно від рівня складності системи управління та рівня її завершеності. Крім цього, залишає можливості широкого оперативного втручання у сфери, безпосередньо пов'язані з досягненням результату, який держава ставить перед собою в процесі стратегічного планування.

Висновки

Тема, розглянута в цій роботі, має виняткову актуальність з огляду одразу на кілька причин, які обумовлюються сучасними тенденціями розвитку системи державного управління в Україні.

У результаті проведеного дослідження, яке було виконане на основі теоретичного обґрунтованих наукових праць, автори яких зосереджують свою увагу на проблемах стратегічного планування в державному управлінні, аналізу чинного законодавства, яке стосується процесів планування та практики його застосування, ознайомленням із зарубіжним досвідом планування економічного розвитку, в роботі визначено ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, які спрямовані на досягнення поставленої мети, а саме - виявлення основних елементів и форм планового впливу на економічні процеси в рамках національних моделей регулювання економіки розвитих країн, та можливості їх застування в Україні

Узагальнення результатів дослідження дозволяють зробити висновки, що мета досягнута, поставлені завдання реалізовані, а отримані наукові результати мають практичне значення.

Отже, за результатами дослідження сформульовано такі висновки, пропозиції та рекомендації:

1. Досліджено поняття, сутність та сутність стратегічного планування як частини державного управління. Встановлено, що під стратегічним плануванням доцільно розуміти особливий вид планової діяльності, що полягає у розробці стратегічних рішень (у формі прогнозів, проектів, програм і планів), які передбачають висування таких цілей, завдань і стратегій розвитку національної економіки, реалізація яких забезпечить її ефективне функціонування в довгостроковій перспективі і швидку адаптацію до умов зовнішнього середовища, що постійно змінюються. Проаналізовано праці вітчизняних і зарубіжних науковців щодо проблем стратегічного управління, встановлено, що оптимальне сполучення ринкової економіки і державного регулювання - реальний шлях розвитку соціально-економічного потенціалу країни.

З'ясовано, що планування як функції управління полягає у намаганні завчасно врахувати при можливості всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку об'єкта управління. Планування - це визначення параметрів управлінського процесу на основі співставлення інформації про потреби зовнішнього середовища в результатах діяльності і його можливостей, з урахуванням розвитку самого суб'єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети, а план - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення.

Державне стратегічне планування має об'єктивний характер, воно є частиною державного управління в зарубіжних країнах та думка про те, що ця сфера державного управління притаманна виключно соціалістичній фармації - є помилковою. Всупереч думці, що існувала донедавна, що планування в ринковій економіці неможливо ні в якому вигляді, вивчення досвіду західних країн довело зворотне: елементи планування, що застосовувалися в країнах з ринковою економікою, були покликані доповнити й скорегувати її недоліки і перекоси (несправедливий розподіл доходів, нестабільність економіки, недостатня ефективність) з метою забезпечення макроекономічної стабільності й високих темпів економічного зростання, більш ефективного функціонування самої економічної системи, глибокої взаємодії всіх економічних суб'єктів у процесі виробництва і прийняття рішень.

2. Зосереджено увагу на тому, що сучасний стан стратегічного планування в Україні та його нормативне правове забезпечення потребує вдосконалення. Проблеми впровадження ефективного планування в практику державного управління пов'язані перш за все із тим, що система планування найчастіше асоціюється із терміном «планова економіка», який став синонімом економічного занепаду. Саме заперечення регулюючої ролі держави в процесі планування привело не до зростання, а до спаду суспільного виробництва, а запізніле і неадекватне втручання держави в економічну сферу привело до системної кризи в країні. Разом із тим не можна стверджувати, що держава повністю ігнорує інструменти планування в процесі управління, хоча ці інструменти є недосконалими. Визначено, що в Україні використовується переважно тактичне планування індиктивного типу, яке не дає змоги на належному рівні здійснювати не тільки планування, але й ставить під сумнів можливості ефективного державного управління. Встановлено, що сучасний підхід до планування на основі програмно - цільового методу є ситуативним, величезна кількість державних цільових програм, по своїй суті, є декларативними, держава не в змозі їх виконати в силу обмеженості ресурсів як організаційних, так і фінансових, відповідно таке планування є «віртуальним» не відповідає інтересам дер вави та суспільства.

Аналіз правового поля, яке забезпечує планові процеси в державному стратегічному управлінні засвідчив, що і в цій сфері мають місце певні проблеми. Ці проблеми також обумовлені повною недооцінкою механізмів стратегічного планування з боку законодавців. На сьогодні законодавча база стратегічного планування включає в себе норми Господарського Кодексу, Закону України «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України», Постанова Кабінету Міністрів «Про розробку прогнозів і програмних документів економічного і соціального розвитку і складання проекту державного бюджету». Аналіз цього нормативно - правового масиву засвідчив, що в цих нормативно - правових актах є цілий ряд недоліків, що знижують їх ефективність у регулюванні економічних відносин, а отже існує необхідність доповнення і зміни ряду законодавчих положень і прийняття нових нормативних актів, що розширюють правову базу планової діяльності.

3) Результати дослідження показують, що у процесі вдосконалення системи стратегічного планування на державному рівні доцільно було б провести оптимізацію державних цільових програм, перейти від тактичного ситуативного планування до стратегічного планування, яке дає змогу розширити планові горизонти, комплексно вирішувати проблеми державного управління. Саме завдяки вмілому поєднанню зазначених факторів реформування системи стратегічного планування на державному рівні можна досягти головної мети - створення ефективних та реальних стратегічних програм розвитку держави та окремих галузей ринкового господарства. У свою чергу, законодавство України повинно бути реформовано в напрямку забезпечення реальних можливостей планування на основі врахування інтересів держави та суспільства.

4. Розроблено пропозиції та рекомендації стосовно вирішення проблем реального вдосконалення системи державного планування. Визначені критерії оптимізації державних цільових програм, запропонована методологія створення комплексної системи державного стратегічного планування соціально-економічного розвитку України, що представляє собою впорядкований набір інструментів планування. Цілями створення системи є: визначення оптимальної траєкторії переходу від поточного стану соціально-економічного розвитку до бажаного стану; концентрація різноякісних (фінансових, організаційних, інформаційних, кадрових) ресурсів для досягнення запланованих цілей; консолідація зусиль всіх суб'єктів економіки (держави, корпорацій, структур цивільного суспільства) для досягнення цілей соціально-економічного розвитку України.

5) Зазначено, що в методологічному плані стратегічне планування складається із трьох взаємозалежних етапів: стратегічного аналізу, метаполягання і стратегічного вибору й саме така послідовність дій створює підґрунтя для ефективного планування на рівні державного управління. Наголошується, що важлива роль у плануванні належить критеріям, показникам, нормативам, кількість і склад яких залежать від ієрархічного рівня та призначення. Так, на макрорівні перевага повинна віддаватися показникам народногосподарської ефективності, а на рівні галузі - прибутковості, конкурентоспроможності

Зазначена важлива роль моніторингу та оцінки стратегічних планів, які є частиною державного управління. Метою моніторингу річної програми соціально-економічного розвитку є забезпечення виконання планових показників і підвищення ефективності. Для здійснення постійного контролю за виконанням завдань і заходів програми, внесення необхідних змін потрібні методичні напрацювання та розробка документів методичного характеру, основні положення яких були надані нами в пропонованому дослідженні. Виявлені характерні риси цих інструментів, встановлено, що вони є етапними моментами в процесі планування. Наголошено, що сама процедура оцінювання має проводитися на основі певних аналітичних процедур, які надають цьому процесу науковості, системності і об'єктивності.

Список використаних джерел

1. Акулов В.Б. Модель макроэкономического регулирования российской экономики в современных условиях: Автореф. дис. докт. экон. наук. СПб., 1994. - 32 с.

2. Альбер М. Капитализм против капитализма. - СПб.: Экономическая школа, 1998. - 296 с.

3. Бакуменко В. Державне управління і державно-управлінські рішення: вступ до досліджень // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -1999. - №4. - С. 68-79

4. Баринов В.А., Харченко В.Л. Стратегический менеджмент: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2006.

5. Батин В. Индикативное управление от Франции до Татарстана. / «Время и деньги». 14.03.2001

6. Бачурин А. Эволюция рынка при капитализме и государственное регулирование // Экономист. - 1991. - №2. - С. 78-88.

7. Безруков В., Косарев А. Формирование системы государственного регулирования (опыт Франции) // Экономист. 1991. - №5. - С. 38-47.

8. БЕРЕЖНИЙ Я.В. Оцінювання як компонент стратегічного планування в державному управлінні. - К., 2009.

9. Бережний Я. Стратегічне планування в демократичному врядуванні

10. Биктагиров И.А. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Казань: КФЭИ, 1997. - 176 с.

11. Богатырев С. Что означает план во Франции /С. Богатырев // За рубежом. - 1991. - №25. - С. 12.

12. Бор М.З. Основы планирования народного хозяйства СССР. М.: Экономика, 1971. - 232 с.

13. Брайсон Дж. Стратегічне планування для державних та неприбуткових організацій / Дж. Брайсон; [пер. з англ. А. Кам'янець]. - Л.: Літопис, 2004. - 352 с.

14. Браун П. Посібник з аналізу державної політики / П. Браун; [пер. з англ.]. - К.: Основи, 2000. - 243 с.

15. Бреев М.В. Методология планирования народного хозяйства. - М.: Изд-во МИНХ им. Г.В. Плеханова, 1970. - 44 с.

16. Бреев М.В. Предмет теории планирования народного хозяйства. - М.: Изд-во МИНХ им. Г.В. Плеханова, 1970. 38 с.

17. Вайс. Оцінювання: Методи дослідження програм та політики / Вайс, Г. Керол; пер. з англ. Р. Ткачука та М. Корчинської; [наук, ред., пер. О. Кілієвич]. - К.: Основи, 2000. - 671 с.

18. Васильева А.Ф. Делегирование государственных функций субъектам частного права // Изв. вузов. Правоведение. - 2008. - №2. - С. 65-75.

19. Ведунг Е. Оцінювання державної політики і програм / Е. Ведунг; [пер. з англ. В. Шульга]. - К.: Всесвіт, 2003. - 350 с.

20. Ведута Н.И. Экономическая кибернетика. - Минск: Наука и техника, 1971.

21. Веснин В.Р. Стратегическое управление: Учебник. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004.

22. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник для вузов. - М.: Гардарика, 2000.

23. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини: Монографія. - К.: Слово, 2008. - 512 с.

24. Вопросы планирования народного хозяйства. (Сборник научных трудов). Под ред. Анчишкина А.И., Орешина В.Н.М.: Издательство МГУ, 1982. - 70 с.

25. Голубцов Ю.В. Исследование характеристик макроэкономического развития стран на основе моедли межстрановых взаимодействий: Автореф. дис. канд. экон. наук. М., 1992. - 25 с.

26. Господарське право: підручник / В.К. Мамутов. Г.Л. Знаменський та ін. - К.: Юринком, 2002

27. Гурвич Е.Т., Канторович Г.Г. Опыт государственного регулирования цен во Франции // Проблемы прогнозирования. -1994. - №3. - С. 115-127.

28. Гурне Б. Державне управління/ Бернар Гурне,; Пер. В. Шовкун; Пер. с фр. В. Шовкун. - К.: Основи, 1993. -164 с.

29. Данн, Вільям Н. Державна політика: вступ до аналізу / Данн, Н. Вільям; [пер. з англ. Г. Є. Краснокутського]; [наук. ред. М.О. Баймуратов]. - Одеса: АОБАХВА, 2005. - 504 с.

30. Державне управління: Навчальний посібник/ А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко. - К.: Знання-Прес, 2003. -343 с.

31. Державне управління: Теорія і практика/ За ред. В.Б. Авер'янова; Національна Академія Наук України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 431 с.

32. Динкевич А.И. К осмыслению опьгга экономического развития Японии // Российский экономический журнал. 1992. - №10. - С. 8693.

33. Дробенко Г.О. Стратегічне планування рпозвитку територіальних громад / Г.О. Дробенко, Р.Л. Брусак, Ю.А. Свірський. - Львів.: СПОЛОМ, 2001. - 118 с.

34. Дудкин В.Е. Американский и западноевропейский подходы к индикативному планированию: возможен ли синтез на российской почве? // Российский экономический журнал. 1997. - №10. - С. 99-101.

35. Евграшин Е. Из практики французского индикативного планирования // Российский экономический журнал. 1998. - №2. - С. 84

36. Жиголов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К., 1994.

37. Законопроект №9407 «О государственном стратегическом планировании»,

38. Запровадження стратегічного планування в Україні / зб. Док. І мат/ укл. В. Тертичка. - К.: Центр досліджень адміністративної реформи НАДУ, 2004. -

39. Иванова Е. Французское программирование: эволюция механизма разработки планов. Л., 1990

40. Исаева Е.Б. Воздействие государственного программирования на экономику Франции. Количественные методы анализа: Автореф. дис. канд. экон. наук. М., 1977. - 27 с.

41. Исалова М.Н. Макроэкономическая политика в переходной к рынку экономике: Автореф. дис. канд. экон. наук. М., 1994. - 19 с.

42. История мировой экономики. Хозяйственные реформы 1920-1990 гг.: Учебное пособие; Под ред. А.Н. Марковой. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 192 с.

43. Йохансен JI. Очерки макроэкономического планирования. Т. 1. - М.: Прогресс, 1992. 398 с.

44. Каким быть плану: дискуссии 20-х годов: Статьи и современные комментарии /Сост.: Корицкий Э.Б.Л.: Лениздат, 1989. - 224 с.

45. Калмыков Ю. Регулирование экономики (опыт Франции) // Плановое хозяйство. 1990. - №9. - С. 102-108.

46. Кац И.Я. Планирование - системообразующий элемент государственного регулирования экономики // Проблемы теории и практики управления. - 1997. - №3.-с. 114-118.

47. Кілієвин О. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки / О. Кілієвич-К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. - 510 с.

48. Концепція конституційного забезпечення економічної системи держави (як основи законодавчого забезпечення економічної політики): Брошура / НАН України. Ін-т економіко-правових досліджень. - Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2008. - 24 с.

49. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки: Конценція Верховної Ради УРСР від 1 листопада 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - №48. - с. 632).

50. Крюков П.А.: Планирование в моделях государственного регулирования экономики развитых стран. Дис…. канд. экон. наук. / Крюков П.А. - Москва, 2001. - 153 с.

51. Кудров В.М. Мировая экономика: Учебник. М.: Издательство БЕК, 1999. - 464 с.

52. Кунас 3. Среднесрочное финансовое планирование в Германии // Финансы. 1994. - №10. - С. 47-49.

53. Лаптєв В.В. Введення в підприємницьке право. - М., 1994. - 31 с.

54. Лаптєв В.В. Проблеми удосконалювання підприємницького законодавства // Правове регулювання підприємницької діяльності. - М., 1995. - с. 4-17).

55. Малиновський В. Державне управління: Навч. посібник/ Валентин Малиновський. - Вид. 2-е, доп. та перероб. - К.: Атіка, 2003. -575 с.

56. Марущак В. Державне управління: планування і ринок. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 167 с.

57. Марущак В.П. Планування в умовах ринкової економіки. - О.: Пальміра, 2008. - 284 с.

58. Марущак В. Правове регулювання планування змішаної економіки. - Ч. І Одеса: ОФ УАДУ, 2001. - С. 20-24.

59. May В.А. В поисках планомерности: из истории развития советской экономической мысли конца 30-х начала 60-х гг. - М.: Наука, 1990. - 160 с.

60. Методология и организация народнохозяйственного планирования. (Сборник научных трудов). Под ред. Будавея В.Ю.М.: НИЭИ при Госплане СССР, 1981. - 211 с.

61. Мониторинг и оценка экономической ситуации. Методические рекомендации. - К. Альнс, 2004. - 134 с.

62. Нарзыкулов В. Планирование развития в условиях рыночной экономики (мировой опыт и проблема выбора модели для России) // Вопросы экономики. 1994. - №4. - С. 49-55.

63. Новейшая история ХХ ст. (с. 194-203) / О.С. Сороко-Цюпа. - М., Просвещение, 2002 р.

64. Об едином хозяйственном плане: (Работы 1920-1921 годов) / С.И. Гусев, A.M. Кактынь, Г.М. Кржижановский, Л.Н. Крицман. Ред. коллегия: А.И. Анчишкин (отв. ред.) и др. М.: Экономика, 1989. -286 с.

65. Осипов Ю.М. Государственное программирование капиталистической экономики. (На примере Франции). М.: МГУ, 1979 г. - 175 с.

66. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 1998. - 464 с.

67. Оцінювання державної політики і програм: конспект лекцій до навч. дисципліни /уклад.: В.А. Ребкало, Ю.Д. Полянський. - К.: Вид-воНАДУ, 2005. -72 с.

68. Планирование народного хозяйства: Спецкурс академика А.И. Анчишкина / под ред. Э.Н. Крылатых. - М.: Изд-во МГУ, 1989.

69. Поповська І. П. Правові основи програмного регулювання господарської діяльності в Україні: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 / І. П. Поповська; Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2010. - 21 с.

70. Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні: Закон України від 15 грудня 2009 р. №1759-VI / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // zakon1.rada.gov.ua

71. Про єдиний господарський план: (Роботи 1920-1921 років) / С.И. Гусєв, A.M. Кактынь, Г.М. Кржижановский, Л.Н. Крицман. Ред. колегія: А.И. Анчишкин (отв. ред.) і ін. М.: Економіка, 1989. -286 с.

72. Прокопенко И.И. Государственно-монополистическое программирование экономики. На примере Великобритании. - Киев, 1974. - 232 с.

73. Р о з п о р я д ж е н ня Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 р. №292-р Київ «Питання оптимізації кількості бюджетних программ» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=292-2011-%F0

74. Радзиевский А.И. Централизованное планирование: кризис и дальнейшее развитие. К.: Знание, 1990. - 16 с.

75. Райзберг Б. Проблемы государственного стратегического планирования - http://www.finanal.ru/001/problemy-gosudarstvennogo-strategicheskogo-planirovaniya-v-sovremennoi-rossii

76. Райзберг Б.А., Пекарский Л.С. Научные основы народнохозяйственного планирования. М.: Экономика, 1975. - 55 с.

77. Райт Г. Державне управління/ Глен Райт,; Глен Райт; Пер. з англ. В. Ивашко, О. Коваленко, С. Соколик. - К.: Основи, 1994. -188 с.

78. Розенфельд, Реймонд А. Лекції з державної політики / Розенфельд, А. Реймонд. - К.: К.І.С, 2002. - 60 с.

79. Рой О.М. Система государственного и муниципального управления. - 2-е изд. - СПб.: Питер, 2006. - 336 с.

80. Самуэльсон П.Э., Нордхаус В.Д. Экономика / пер. с англ. 17-е изд. М., 2002.]

81. Симоненко Н. Балансовый метод в рамках индикативного планирования // Экономист. 1993. - №10. - С. 24-31.

82. Становление и функционирование экономических институтов: от «робинзонады» до рыночной экономики, основанной на индивидуальном производстве / Некипелов А.Д. - М.: «Экономистъ», 2006.

83. Стратегическое планирование / Под ред. проф. А.Н. Петрова. СПб.: Знание, ГУЭФ, 2003.

84. Стратегія оптимізації кількості бюджетних программ http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=292-2011-%F0

85. Тихомиров Ю.А. Публічне право. - М., 1995. - 496 с.

86. Тихомиров Ю.А. Публічне право: падіння і злети // Держава і право. -1996.- №1. - с. 3-12).

87. Туманянц К.А. Моделирование трансформации экономики: системный и сравнительный анализ: Автореф. дис. канд. экон. наук. Волгоград, 1999. - 27 с.

88. Фридман А.А. Модель смешанной экономики с очередями и свободным рынком: Автореф. дис. канд. экон. наук. - М., 1994. - 16 с.

89. Хлынов В. Общегосударственное планирование рыночной экономики (опыт Японии) // Экономист. 1994. - №4. - С. 89-94.

90. Цвєтков В. Державне управління: теорія, методологія, практика // Вісник Академії правових наук України. -2003. - №2-3. - С. 254-272

91. Шаров Ю.П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті. Концептуальні аспекти: монографія /Ю.П. Шаров. - К.: Вид-воУАДУ, 2001.-302 с.

92. Шаров Ю.П. Стратегічне планування та реалізація політики на центральному, регіональному та місцевому рівнях: навч. посіб. / Ю.П. Шаров. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 56 с.

93. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник / К.: Знання, 2006. - 435 c.

94. Швырков Ю.М. Государственное программирование в капиталистических странах. - М.: Мысль, 1975 г. 286 с.

95. Шибалкин О.Ю. Опыт разработки вариантов социально-экономического развития в первых народнохозяйственных планах // Проблемы прогнозирования. 1992. - №1. - С. 115-120.

96. Шишков Ю. Экономическая роль государства в современном мире // Экономист. 1999. - №1. - С. 25-34.

97. Экономика: Учебник / Под ред. А.С. Булатова. М.: Издательство БЕК, 1997. - 816 с.

98. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356

99. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст. 144

100. Закон Украины от 23 марта 2000 года «О государственном прогнозировании и разработке программ экономического и социального развития Украины. Режим доступа http://www.base.spinform.ru/show_doc.fwx? Rgn=18068

101. Постанова Кабінету Міністрів «Про розробку прогнозів і програмних документів економічного і соціального розвитку і складання проекту державного бюджету» від 26 квітня 2003 р. №621. - Режим доступу: http://conservation.in.ua/legislation/decree/postanova_kabinetu_ ministriv1

102. Азизова И.А. Бюджетирование, ориентированное на результат / И.А. Азизова. - М. Косул, 2010. - 144 с.

103. Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки / Ю. Архангельський // Економіка України. - 2004. - №3. - С. 47-52.

104. Звіт Рахункової палати України за 2010 рік [Електронний ресурс] / Рахункова палата України. - Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/img/files/Zvit_2009.pdf.

105. Інноваційні практики: фінансовий менеджмент на місцевому рівні. Випуск №2 / [Щербина І. Ф., Зубенко В.В., Панченко О.В., Корнієнко А. І.]; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. - К.: ДГВПП «Зовнішторгвидав України», 2010. - 32 с.

106. Ливдар М.В. Програмно-цільовий метод складання бюджету / Марта Ливдар // Галицький економічний вісник. - 2009. - №2. - С. 109-114.

107. Панасюк Б. Планирование: становление и развитие / Б. Панасюк. - К.: Наукова думка, 2000. - 164 с.

108. Прогнозування і розробка програм: методичні рекомендації / [за ред. В.Ф. Бесєдіна]. - К.: Науковий світ, 2000. - 468 с.

109. Программный бюджет: лучшая практика/ М.П. Афанасьев, А.А. Беленчук, Л.А. Ерошкина, С.Е. Прокофьев, В.В. Сидоренко, А.Г. Силуанов // АБиК. Финансовый журнал. - 2011. - №1. - С. 5-22.

110. Савченко В. Програмне регулювання соціально-економічного розвитку на регіональному рівні / В. Савченко. - Чернігів: Чернігівські обереги, 2007. - 516 с.

111. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: монографія / за заг. ред. А.В. Єрмолаєва. - К.: НІСД, 2010. - 528 с.

112. Шаров Ю.П., Маматова Т.В., Чикаренко І.А. Упровадження стратегічного планування в суспільне управління: фактори необхідності та досвідhttp://center.uct.ua/distants/courses/pu02/htm/p11_07.htm

113. Яньшина К. Індикативне планування О. Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери - 2009 / Матеріали IV міжнародної науково-теоретичної конференції молодих учених і студентів. - В 2-х томах. - Т. 1. - Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ» - 2009, с. 216-217.

Размещено на Allbest.ru