Стратегія та тактика підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Україною зроблений вибір свого дальшого розвитку - перехід до ринкової економіки і вихід на світовий ринок. Адміністративно-командна економіка залишила тяжкі наслідки. Перехід до ринкової економіки немає альтернативи, але ринок не можна об'явити, затвердити законодавчо, його необхідно формувати. Складність цього процесу в тому, що одночасно необхідно здійснювати термінові як стабілізаційні, так і реформаційні заходи. Життєво важливим являється зупинка спаду виробництва, проведення антиінфляційних заходів, подолання державного монополізму, поступове формування ринкових структур, для здорової конкуренції між ними. Конкуренція за допомогою ринкових цін забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом, тобто включається механізм ринкового регулювання.

Вихід з існуючого положення вбачається в обгрунтуванні розвитку підприємства на довгострокову та короткострокову перспективу. Тому формування економічної стратегії розвитку підприємства та визначення основних пріоритетних напрямків діяльності є досить актуальною проблемою в сучасних умовах.

Актуальною проблемою будь-якого сучасного підприємства є формування стійких довгострокових конкурентних переваг на ринку і підтримання їх у перспективі за рахунок професійного стратегічного управління підприємством і використання ефективних інструментів як при розробці стратегій, так і при їх реалізації. Стратегія підприємства визначає концепцію досягнення ним успіху, однак вірно обрана стратегія розвитку - це лише частина потенційного успіху.

Не менш важливим є ефективна реалізація розробленої стратегії, якою часто нехтують, вважаючи, що успіх вже повинен бути закладений у вірно обраній стратегії, хоча на практиці це не завжди так. Реалізація стратегії підприємства знаходить своє відображення у його тактиці, розробленій на найближчу перспективу. І якщо питання розробки стратегій дуже добре пророблені, то питанням розробки і реалізації тактики такої уваги в літературі не приділяється.

В сучасних умовах розвитку ринкового середовища та зростаючої мінливості характеру діяльності підприємства виникає необхідність стратегічного підходу до управління зокрема до планування діяльності підприємства.

Стратегія визначає загальний напрямок і засіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому засобові відповідає визначений набір правил і обмежень для прийняття рішень. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрямок і засіб досягнення мети припиняє своє існування. Нові цілі ставлять задачу розробки нової стратегії.

Стратегія становить генеральну програму діяльності підприємства, в основі якої лежить визначення основних, довгострокових цілей та задач.

1. Поняття «стратегія підприємства». Необхідність її формування. Cтратегічний контекст у діяльності підприємства

Слово «стратегія» походить від грецького strategia (стратос - військо, аго - веду), тобто за походженням це військовий термін. Там він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і проведення крупних військових операцій із заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями.

Уперше термін «стратегія» запозичив у військових і використав у економіці для визначення одного із видів керівництва будь-яким комерційним підприємством А. Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки.

Термін «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як:

- систему організаційно-економічних заходів для досягнення довгострокових цілей підприємства; S обґрунтування перспективних орієнтирів діяльності підприємства на основі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування розвитку зовнішнього середовища;

- генеральний напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його цілей і можливостей та інтересів усіх суб'єктів;

- ефективну ділову концепцію досягнення конкурентних переваг підприємством;

- сукупність перспективних орієнтирів для роботи підприємства;

- план дій, що визначає пріоритети розв'язання проблем і ресурси для досягнення основної мети.

І. Ансофф під стратегією розумів один із декількох наборів правил прийняття рішень стосовно поведінки фірми в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток підприємства.

Урахування цього дозволяє запропонувати наступне, найбільш повне визначення стратегії підприємства [7, c. 203].

Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії викликана, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство.

В умовах ринку, коли зовнішнє середовище достатньо турбулентне, слабо передбачуване і переважно не залежить від зусиль підприємства, ігнорування ним стратегічного контексту діяльності може спричинити катастрофічні наслідки. Діяльність кадрів за принципом «сьогодні - на сьогодні» без заходів, які нині не дадуть віддачі, а забезпечать успіх підприємства в майбутньому, явно веде до банкрутства.

В даному контексті, про необхідність розробки стратегії підприємства достатньо влучно висловився один із авторів вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений Ігор Ансофф. Він писав: «…компанії, за відсутності планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою принаймні керують».

Особливо важливим є прищеплення навичок стратегічного мислення українським студентам. Адже середовище, в якому діють підприємства в Україні, характеризується нестабільністю і непередбачуваністю. Україна стала на шлях впровадження ринкових відносин. А будь-який ринок характеризується слабкою передбачуваністю умов росту і розвитку підприємства. На Україні внаслідок суттєвих прорахунків у проведенні реформ і в зв'язку з тим, що ринок лише зароджується, непередбачуваність середовища є до певної міри навіть загрозлива. Тому екстраполяційне довгострокове планування (від досягнутого рівня) уже не може бути інструментом коригування росту і розвитку підприємств. На зміну приходить стратегічне планування і стратегічне управління, тобто стратегічний менеджмент.

Отже, спеціаліст з економіки, який не володіє принаймні елементами стратегічного планування і управління, сучасному підприємству не підходить. Раніше чи пізніше він змушений буде зрозуміти стратегічний контекст діяльності підприємства і дібрати форми та методи його забезпечення.

2. Стратегія розвитку підприємства, її зміст. Сутність, місія та цілі, основні етапи стратегічного планування та стратегічна діагностика

Стратегія підприємства - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети і для підприємства проблеми, його місію, головні цілі і розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи для їх досягнення, таким чином, що підприємство має спільний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія розвитку підприємства - це довгостроковий плановий документ, тобто це результат стратегічного планування. В свою чергу стратегічне планування - це процес здійснення цілей на певний період та напрямків діяльності підприємства. Розробка стратегій підприємств - це досить складний і тривалий процес, враховуючи постійну переоцінку і періодичну перевірку вибраних цілей, аналізуючи при цьому стан середовища діяльності самого підприємства.

Найбільш визначальним та суттєвим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей діяльності підприємства. Існує система стратегічних цілей, яка має певні вимоги до себе.

Система стратегічних цілей:

*повинна бути багаторівневою - це означає, що повинна бути визначально головна ціль та ряд підрядних цілей;

*неоднорідно за періодом часу;

*різноманітною за змістом або предметом відображення, тобто має бути вказано конкретне виробництво. інвестиційна діяльність;

*нерівнозначною за об'єктом характеристики.

Основне завдання, тобто загальну ціль підприємства прийнято називати місією підприємства. Її вибір залежить від зовнішнього середовища та чинників існування конкретного підприємства. На основі загальної місії підприємства формулюються його стратегічні цілі. Від їх характеру буде залежати реальність та ефективність вибраної стратегії підприємства. Якщо стратегічні цілі будуть конкретними, вимірюваними, чітко орієнтовані в часі, досяжними, збалансованими, взаємопідтримуючими та ресурсно забезпеченими, то і стратегія підприємства буде визначена правильно та ефективно.

Основними етапами стратегічного планування на підприємстві є:

*визначення місії підприємства;

*формулювання стратегічних цілей;

*аналіз зовнішнього середовища та оцінка актуальності і реальності діяльності підприємства;

*аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку;

*вибір генеральної стратегії;

*аналіз стратегічних цілей;

*розробка функціональних та ресурсних стратегій;

*впровадження, контроль та оцінка результатів вибраної стратегії.

Після визначення місії підприємства починається діагностичний етап стратегічного планування. Першим і найбільш важливим кроком при цьому є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Аналіз зовнішнього середовища - це процес безперервного спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх чинників по відношенню до вивчення та контролю дії зовнішніх чинників по відношенню до підприємства для того, щоб своєчасно і якомога конкретніше визначити позитивну та негативну дію зовнішніх чинників, якими є політичні, економічні, науково-технічні, соціальні, міжнародні і т. п. Слід відмітити, що при розробці та здійснення стратегії значне місце посідає аналіз ринкових чинників, які безпосередньо впливають на діяльність підприємства, тобто розглядають попит, пропозицію, кон'юнктуру та рівень конкуренції за певною системою показників. Весь цей процес має назву в економіці - стратегічна діагностика.

3. Стратегія діяльності підприємства, її обґрунтування та класифікація

Ключові слова та поняття: стратегія, класифікація стратегій та цілей, життєвий цикл підприємства, стратегічний потенціал, конкурентний статус.

Однієї і тієї ж цілі можна досягнути різними методами та засобами. У зв'язку з цим, звісно, виникає питання: як намічена ціль може бути практично реалізована та в який спосіб. Намагаючись надати відповідь на ці питання, кожне підприємство повинне розробити декілька варіантів стратегії.

Стратегія становить генеральну програму діяльності підприємства, в основі якої лежить визначення основних, довгострокових цілей та задач, розробка напрямків його діяльності, визначення необхідних ресурсів для досягнення поставлених цілей та порядку їх використання.

Ціль становить кількісні та якісні характеристики функціонування підприємства, досягнення яких воно прагне.

Задачі підприємства визначають етапи або шляхи досягнення цілі впродовж періоду, на який розробляється стратегія [9, с. 245].

У процесі обґрунтування перспективних напрямків діяльності підприємства можуть формуватися різні типи стратегій.

Усі стратегії можна класифікувати за наступними ознаками:

1. За масштабом розробки: загальні (генеральні) та підтримуючі (допоміжні - за напрямком діяльності, виду ресурсів).

Загальна (генеральна) стратегія розвитку підприємства пов'язана з діяльністю підприємства в цілому, використанням усіх видів ресурсів та орієнтована на виконання його головної цілі. Функціональні (допоміжні) види стратегій забезпечують реалізацію генеральної стратегії підприємства за окремими напрямками його діяльності (маркетингова, фінансова, виробнича та ін.), видам діяльності: стратегія основної діяльності в торгівлі, наприклад, пов'язана з реалізацією товарів та обслуговуванням покупців - стратегія розвитку товарообігу; стратегія неторговельної діяльності - ремонтно-будівної, транспортної, виробничої та ін. (використання окремих видів ресурсів); стратегія формування та використання трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, фінансових ресурсів та ін.

2. За функціональним принципом (товарні, управління доходами, витратами, прибутком, стимулювання персоналу та ін.).

3. За терміном реалізації (короткострокові - до 1 року, середньострокові - на 3-5 років, довгострокові).

4. За темпами розвитку - прискореного росту, обмеженого росту, зберігання стану, або скорочення обсягів діяльності.

5. За способами забезпечення розвитку - за рахунок концентрованого підходу, диверсифікації або інтеграції діяльності.

6. За стадіями життєвого циклу - стратегія на стадії народження підприємства, його дитинства, юності, ранньої зрілості, повної зрілості, стадії старіння.

Формування стратегії становить складний творчій процес. Він потребує високої кваліфікації та компетентності виконавців. Важливо відзначити, що одні автори називають її стратегією діяльності підприємства, інші - стратегією розвитку підприємства.

Діяльність підприємства завжди повинна бути спрямованою на його розвиток. Якщо підприємство потрапило за своїм життєвим циклом на стадію старіння, тоді головною ціллю буде зберігання позицій та забезпечення стабільності господарчої діяльності - тобто, може бути намічена стратегія без помітного росту.

Таким чином, більш широке поняття має «Стратегія діяльності підприємства».

Етапи розробки стратегії:

1. Уточнення місії підприємства.

2. Оцінка поточної обстановки функціонування підприємства. Оцінка його слабих та сильних сторін; його конкурентоспроможність. Вибір найбільш вірогідних напрямків розвитку підприємства.

3. Визначення цілей та ключових проблем підприємства для досягнення необхідної цілі.

4. Розробка альтернативних варіантів розвитку підприємства.

5. Оцінка та вибір стратегії розвитку підприємства.

6. Складання програми дій. Розрахунок обсягів господарчо-фінансової діяльності.

7. Моніторинг реалізації стратегії та, при необхідності, її коректування.

Процес розробки стратегії становить собою стратегічне планування, в якому виявляються головні цілі та задачі, їх ресурсне та фінансове забезпечення, шляхи й методи досягнення цілей та рішення виникаючих проблем.

Значення стратегічного планування визначається тим, що воно займає центральне місце у системі стратегічного керування.

Досвід західних та східних фірм демонструє, що більшість фірм використовує стратегічне планування для того, щоб змінити себе, покинути безнадійний внутрішній стан.

Як відомо, планування можна визначити як специфічну форму громадської практики людей, яка є однією з функцій керування - приоритетною, яка перебуває в підготовці різних варіантів управлінських рішень у вигляді прогнозів, проектів, програм і планів, обґрунтування їх оптимальності, забезпечення можливості виконання та перевірці їх виконання.

Стратегія відрізняється від інших програм, від поточного планування та бізнес-планів. Стратегія характеризується комплексністю підходу до діяльності підприємства та, на відміну від бізнес-плану, не має чітких часових меж. Стратегія підприємства знаходиться в залежності від стадій його життєвого циклу, стану і перспектив ринку, ринкових позицій підприємства, перспективних можливостей [5, с. 153].

В залежності від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться підприємство, його керівництво може обрати в якості базової стратегії:

- стратегію виживання (захисту);

- стратегію стабілізації (наступаючо-захисна);

- стратегію росту (наступаюча), котра вважається найбільш ефективною.

Процес виробки стратегії не завершується якоюсь негайною дією. Звичайно, він закінчується установленням загальних напрямків, просування по яких забезпечить ріст та закріплення позицій фірми.

Сформульована стратегія повинна бути використаною для розробки стратегічних проектів, методів пошуку. Роль стратегії у пошуку складається в тому, щоб, по-перше, зосередити увагу на певних ділянках або можливостях, по-друге, відкинути всі інші можливості як несумісні зі стратегією. Необхідність у наданій стратегії відкидається, як тільки реальний хід подій виведе організацію на бажаний розвиток.

В ході формулювання стратегій не можна передбачити всі можливості, які відкриються при складанні проекту конкретних заходів. Тому змушені користуватися дуже узагальненою, неповною та неточною інформацією про різні альтернативи.

При появі більш точної інформації може бути поставлена під сумнів обґрунтованість первісної стратегії. Тому є необхідним зворотний зв'язок, який дозволяє забезпечити своєчасне переформулювання стратегії.

Процес реалізації стратегії може бути поділено на два великих етапи:

1. процес стратегічного планування - виробіток набору статей, починаючи від базової стратегії підприємства та закінчуючи функціональними стратегіями та окремими проектами;

2. процес стратегічного керування - реалізація визначеної стратегії у часі, переформулювання стратегії на підставі нових обставин.

Для оцінки перспективних можливостей підприємства в сучасній економічній літературі використовується поняття «стратегічний потенціал» та «конкурентний статус підприємства».

Стратегічний потенціал характеризується трьома моментами:

по-перше - наявністю та станом реальних ресурсів підприємства, його матеріальні, трудові, інформаційні, фінансові ресурси;

по-друге - ступенем відповідності ресурсного потенціалу стратегічним цілям і задачам підприємства;

по-третє - здатність ресурсного потенціалу забезпечити стійкість до впливу зовнішнього середовища та його гнучкість щодо внутрішньофірмових змін; іншими словами - здатність адаптуватися.

Рівень освоєння потенційних можливостей підприємства характеризує «конкурентний статус підприємства». Це поняття не можна змішувати або ототожнювати з конкурентоспроможністю, конкурентними перевагами.

Конкурентний статус оцінює ресурсне забезпечення й готовність підприємства до досягнення стратегічних цілей та завдань, ступень засвоєння своїх потенційних можливостей, наявність сприятливих зовнішніх умов для створення та підтримки конкурентних переваг [5, с. 192].

4. Ієрархія стратегії підприємства. Розробка стратегічного плану

Рис. 1.1. Ієрархія стратегії підприємства

Добір людей і перевірка виконання становить основу керування будь-яким процесом, а надто - процесом стратегічного планування. Оскільки стратегічне планування і стратегічні зміни на підприємстві приводять до певних, часто кардинальних, змін усталеної поведінки персоналу, нерідко помітно впливають на людські долі (закриваються окремі підрозділи, скорочується виробництво, змінюється географія розміщення підрозділів тощо), остільки надзвичайно важливо, щоб у розробці стратегії було, в першу чергу, по-справжньому заіцікавлене вище керівництво підприємства. Причому, від рівня його стратегічного мислення, від рівня підготовки в цілому суттєво залежатиме якість і дієвість стратегічного плану. В усіх інших випадках стратегічний план буде формальним.

Для проведення поточної роботи з формування і реалізації стратегічного плану на крупних підприємствах доцільно створювати відділи стратегічного розвитку на чолі із заступником першого керівника. На середніх і малих підприємствах дані функції має здійснювати планово-економічна служба господарства, а куратором проблеми стратегічного розвитку знову ж таки має заступник керівника підприємства або й сам керівник.

До розробки стратегічного плану залучаються всі функціональні служби, спеціалісти і керівники всіх рівнів (звідси і необхідність в кураторстві заступника директора чи й самого директора), а також експерти і науковці з інших інститутів. Для формування стратегічного плану (або окремих проектів) можуть створюватись спеціальні тимчасові робочі групи із залученням кадрів з усіх відділів господарства [12, с. 209].

Функції (завдання) вищого керівництва, кураторів стратегічного розвитку в організації розробки стратегії підприємства наступні:

- окреслити мету, завдання і основні цілі стратегічного планування на підприємстві;

- сформувати команду, здатну стратегічно мислити;

- залучити до розробки стратегії максимально можливу кількість працівників підприємства;

- сформувати таку організаційну структуру підприємства, яка найбільше відповідала б потребам стратегічного планування і реалізації стратегії;

- передбачити відповідний рівень і створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення процесу розробки та реалізації стратегії;

- забезпечити доступність і розуміння необхідної інформації зі стратегічного планування всіма працівниками, організувати відповідну роз'яснювальну роботу;

- розвивати у керівників і спеціалістів стратегічне мислення, формувати у них підприємливість.

І. Ансофф, аналізуючи тривалу практику впровадження стратегічного планування, особливо наголошував на таких завданнях вищого керівництва:

Щоб укласти якісний стратегічний план і здолати опір тих, котрі не хочуть його виконувати, потрібно, насамперед, щоб у розробці та реалізації плану обов'язково брало участь вище керівництво, причому постійно, не послаблюючи уваги. Стратегічне планування повинно здійснюватись комплексно і поєднуватись із розвитком умінь і навичок персоналу підприємства стратегічного планування та управління.

Необхідно забезпечити мирне співіснування конкурентної й підприємницької діяльності та їх прихильників, надаючи пріоритет підприємницькій поведінці, оскільки ці обидва типи поведінки суттєво відрізняються, часто навіть несумісні, кожен потребує відповідних управлінських структур. При доборі людей для розробки стратегічного плану і при його формуванні слід враховувати різні типи поведінки працівників підприємства. [9, с. 249].

Конкурентна поведінка - це операційна поступова поведінка, з метою отримання прибутку в умовах, коли існуючі ринки дозволяють забезпечувати цільовий рівень виробництва й прибутку.

Операційна поведінка означає такий зв'язок із зовнішнім середовищем, коли підприємство намагається отримати вигоду з обміну з ним товарами та послугами (зниження собівартості, зростання ціни реалізації тощо), тобто це діяльність, метою якої є поточна прибутковість.

Поступова поведінка необхідна тоді, коли товари і ринки розвиваються разом із поступовим, поетапним внесенням в них змін, покращень розвитку підприємства.

Підприємницька поведінка - це стратегічна, переривчаста поведінка, з метою отримання прибутку в умовах, коли передбачається, що існуючі ринки перестають забезпечувати цільовий рівень виробництва й прибутку.

Стратегічна поведінка - це зв'язок із зовнішнім середовищем, коли підприємство намагається замінити застарілі товари (послуги) на нові, що забезпечать високий прибуток у майбутньому (пошук сфер підвищеного попиту, розробка нових товарів, розвиток нових здібностей персоналу), тобто це діяльність з орієнтуванням на майбутню прибутковість.

Переривчаста стратегічна поведінка означає зміну логіки еволюційного процесу розвитку підприємства за допомогою зміни технології, структури, диверсифікації та інтернаціоналізації виробництва.

При переході від переважно конкурентної до переважно підприємницької поведінки, тобто до стратегічного планування і управління, вище керівництво підприємства повинно (за І. Ансоффом):

- розробити новий вектор розвитку здібностей персоналу, тобто формувати нові навички, системи й структури. Стратегічне планування - це лише один із складових цього вектора, і його результативність залежатиме від комплексного розвитку всіх складових;

- створити відповідну підприємницьку культуру, яка б стимулювала переміни, нововведення і ризик, без цього добре вкорінена конкурентна культура гальмуватиме переміни, серед них і стратегічне планування;

- подбати про гармонійне, взаємодоповнююче співіснування конкурентних та підприємницьких здібностей і культур.

Збір та аналіз стратегічної інформації і представлення її стратегічним менеджерам організовують відділи стратегічного планування (якщо вони створені) або спеціально призначені працівники підприємства. Їх завдання: а) моніторинг середовища, ходу виконання плану; б) обробка отриманої інформації; в) представлення аналітично-інформаційного матеріалу стратегічним менеджерам; г) створення системи регулярного перегляду стратегічного плану і забезпечення цього процесу; д) створення бази даних.

База даних - це комплексна інформаційна характеристика господарства. Вона формується внаслідок цільового збору з багатьох (усіх) можливих джерел, це процес перетворення сукупності даних у стратегічну інформацію на основі їх спеціальної обробки з орієнтацією на розробку і реалізацію стратегічного плану. База даних створюється, як правило, в комп'ютері.

Інформація є ще одним надзвичайно цінним ресурсом підприємства. Її оцінюють за багатьма параметрами, основними з яких є: обсяг, достовірність, насиченість, повнота, актуальність, цінність.

5. Тактика підприємства: сутність, особливості і взаємозв'язок зі стратегією

Існує два основних підходи до визначення сутності тактики. Найчастіше під тактикою розуміються поточні плани з реалізації стратегії, короткострокові стратегії, дії з реалізації стратегій, тобто те, що слід зробити для їх реалізації. З іншого боку, тактикою також є сукупність засобів, прийомів і методів досягнення цілей у конкретних умовах, тобто те, як реалізуються стратегії, за допомогою яких методів вони здійснюються. Обидва ці аспекти є важливими і невід'ємними елементами розгляду тактики.

Тактика - це за походженням військовий термін (від гр. taktike (techne) (мистецтво) - шикування військ, tasso - шикую війська). Він має три значення: 2) складова частина воєнного мистецтва; 2) засоби, методи, що забезпечують стратегічний успіх; 3) переносне значення: «прийоми, засоби досягнення будь-якої мети; лінія поведінки кого-небудь».

Таким чином, тактика - це все те, за допомогою чого реалізується стратегія підприємства. Тактика розробляється на основі стратегії підприємства менеджерами середньої ланки управління, призначена для реалізації стратегії і дозволяє її коригувати в процесі виконання.

Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики інноваційного менеджменту є мистецтво вибору оптимального рішення і прийомів досягнення цього рішення найбільше прийнятних у даній господарській ситуації [11, с. 199].

Тактика - це частина стратегії, це політична лінія суб'єктів політики на порівняно нетривалий період, це сукупність шляхів, форм, прийомів, методів та засобів реалізації політичних ідей - програм, досягнення головної мети й завдань стратегії. Тактика випливає з стратегії і підпорядковується їй.

Економічна тактика - це форма реалізації економічної стратегії, комплекс заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних процесів з метою надання їм параметрів, визначених завданнями економічної стратегії.

Завданнями економічної тактики є вивчення потенційних можливостей та закономірностей реакції об'єкта на тактичні заходи, розробка відповідних способів та найефективніших засобів впливу, власне здійснення цих заходів.

Очевидно, що суб'єкт та об'єкт економічної тактики являють собою конкретизацію суб'єкта й об'єкта економічної стратегії. Об'єктом є інтереси інших економічних суб'єктів, вплив на які здійснюється через зміни економічних параметрів, що використовуються цими суб'єктами як джерело регуляційної інформації при формуванні їхньої діяльності (опосередковані заходи), або через власне вплив на їхні дії (прямі заходи). [13, с. 453].

Таким чином, на відміну від економічної стратегії, що орієнтується на суспільний інтерес, економічна тактика бере до уваги інтереси нижчих рівнів.

Підприємство, організовуючи виробничу діяльність, визначає свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції; забезпечення результативності у технології; зниження собівартості; підвищення якості; досягнення ефективності при низьких витратах виробництва; забезпечення достатньої рентабельності; визначення конкретних параметрів досягнення результату.

Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках.

Стратегія визначає загальний напрямок і засіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому засобові відповідає визначений набір правил і обмежень для прийняття рішень. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрямок і засіб досягнення мети припиняє своє існування. Нові цілі ставлять задачу розробки нової стратегії.

Отже, під тактикою підприємства пропонується розуміти сукупність короткострокових дій, практичних методів і прийомів менеджменту, що використовуються для реалізації стратегій підприємства.

В найбільш загальному вигляді тактику можна уявити як заходи і засоби з реалізації стратегій підприємства, виконання яких призводить до поставлених цілей. Схематично цю залежність можна відобразити таким чином (рис. 1).



Рис. 1 - Взаємозв'язок стратегії і тактики підприємства

Взаємозв'язок між стратегією і тактикою є більш складним. В кожному підприємстві на різних рівнях управління використовуються свої особливі стратегії, всі вони побудовані за ієрархічним принципом: від корпоративної (загальної) до функціональної. Але ж якщо на кожному рівні існує своя стратегія, то чим вона відрізняється від тактики?

Г.Мінцберг проводить таке розмежування за допомогою врахування масштабу дій або перспектив лідера. Те, що для вищого керівництва підприємства виглядає як «тактика» для керівника відділу маркетингу, наприклад, буде «стратегією», оскільки від цих дій залежатиме в кінцевому випадку успіх його відділу. За зауваженням Р. Румельта, «те що для однієї людини є стратегією, для іншого - тактика, а тому стратегія залежить від того, на якому стільці Ви сидите». Важливо також і те, коли Ви сидите на цьому стільці: те, що сьогодні виглядає як тактика, завтра може виявитися повноцінною стратегією [2, с. 321]. Отже, тактичні рішення приймаються на всіх рівнях.

6. Відмінності тактики від стратегії та властивості тактики.

Слід відмітити, що стратегія і тактика підприємства мають ряд принципових відмінностей:

Ш стратегія має справу з найбільш важливими питаннями, а тактика займається деталями;

Ш стратегія підприємства визначає загальний напрямок розвитку підприємства, а тактика - дії, необхідні для досягнення цілей і реалізації стратегій;

Ш стратегія підприємства носить концептуальний характер, а тактичні заходи з її реалізації - організаційний;

Ш стратегія відображає, як досягати цілі підприємства, а тактика - як використовувати сили підприємства, його потенціал в процесі реалізації стратегій.

Теорія і практика менеджменту свідчить, що заходи з реалізації стратегій розробляються на короткостроковий період і знаходять своє відображення в тактиці підприємства. Разом з тим, тактичні заходи з реалізації стратегічного набору повинні бути повністю ув'язані зі стратегіями підприємства і є їх безпосереднім продовженням, вираженим у поточних заходах, діях, прийомах.

Тактика розробляється на основі стратегії, але в свою чергу, в процесі її реалізації здійснюється уточнення стратегії.

Враховуючи той факт, що будь-яка стратегія підприємства може бути представлена у вигляді запланованої та реактивної частини, тактика також включатиме відповідні дії. Іншим її структурним елементом будуть практичні методи і прийоми управління, що використовуються для реалізації стратегій і проведення відповідних їм змін (рис. 2).

Рис. 2 - Складові тактики підприємства

Узагальнення вітчизняного та закордонного досвіду дозволило виділити такі основні властивості тактики:

1. Короткостроковий характер діяльності: дії плануються на більш короткий термін, результати від їх реалізації можна відчути у плановому періоді.

2. Реактивність: в процесі реалізації стратегій підприємство постійно відстежує зміни, що відбуваються у середовищі його діяльності і застосовує тактичні заходи для пристосування до них.

3. Відносність: стратегії функціонального рівня (маркетингова, виробнича, кадрова, фінансова, інноваційна та ін.) виступають тактикою по відношенню до стратегій більш високого рівня (корпоративної та бізнес-стратегій), а для підрозділів, у яких функціональні стратегії розроблялися, вони виступають саме стратегіями і вимагають розробки відповідних тактичних заходів з їх реалізації. [6, с. 251].

4. Конкретність: тактика представляється у вигляді конкретних дій і заходів, на відміну від стратегії, що відображає узагальнену модель поведінки на ринку у довгостроковій перспективі.

5. Практична спрямованість: тактика спрямована на досягнення реальних результатів.

6. Адаптивність методів і прийомів менеджменту: засоби, за допомогою яких реалізуються стратегії і проводяться відповідні зміни, постійно змінюються з урахуванням ситуації, у якій вони застосовуються, обирається найкраща для даної ситуації тактика, що може призвести до необхідного результату.

Висновок

Уперше термін «стратегія» запозичив у військових і використав у економіці для визначення одного із видів керівництва будь-яким комерційним підприємством А. Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки.

Отже, стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії виклика-на, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство.

В залежності від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться підприємство, його керівництво може обрати в якості базової стратегії:

- стратегію виживання (захисту);

- стратегію стабілізації (наступаючо-захисна);

- стратегію росту (наступаюча), котра вважається найбільш ефективною.

Стратегічний потенціал характеризується трьома моментами:

по-перше - наявністю та станом реальних ресурсів підприємства, його матеріальні, трудові, інформаційні, фінансові ресурси;

по-друге - ступенем відповідності ресурсного потенціалу стратегічним цілям і задачам підприємства;

по-третє - здатність ресурсного потенціалу забезпечити стійкість до впливу зовнішнього середовища та його гнучкість щодо внутрішньофірмових змін; іншими словами - здатність адаптуватися.

Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики інноваційного менеджменту є мистецтво вибору оптимального рішення і прийомів досягнення цього рішення найбільше прийнятних у даній господарській ситуації.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках.

Тактика розробляється на основі стратегії, але в свою чергу, в процесі її реалізації здійснюється уточнення стратегії.

Взаємозв'язок між стратегією і тактикою є складним. В кожному підприємстві на різних рівнях управління використовуються свої особливі стратегії, всі вони побудовані за ієрархічним принципом: від корпоративної (загальної) до функціональної.

Література

1. «Про підприємництво»: Закон України від 7 лютого 1991 p.

2. Аза-рян О.М. Маркетинг: принципи і функції: Навч. посіб. для вищих навчальних закладів. - 3-є вид., перероб. і доп. / За ред. - Харків: Студцентр, 2002. - 290c.

3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. - Київ: Молодь, 2003. - С. 571-573.

4. Горфинкель В.Я., Швандар В.А., Купряков Е.М.; Курс підприємництва: Посібник/; Под ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара. - М.: Фінанси: ЮНІТИ, 2003.

5. Гризунов В.П. Экономіка підприємництва. - М., 2004. - 380 с.

6. Минцберг, Г. Стратегічний процес / Г. Минцберг, Дж.Б. Куін, С. Гошал; пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского - СПб.: Харків, 2006. - 688 с.

7. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. Навч. посібник - К.: КНЕУ, 2002. - 310 с.

8. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

9. Пуцентейло П.Р., Шлійко А.В., Організація підприємництва на ринку товарів і послуг/ Навчальний посібник. - Тернопіль: НІКЦ «ДОБРІ СПРАВИ». - 2005. - 355c.

10. Самуельсон П.О./ Економіка. [Посібник] - Львів: Світ, 2003. - 495 с.

11. Сизоненко В.0./ Підприємництво. [Підручник]. - К.: Вікар, 2004. - 259 с.

12. Уткин Э.А. Управління компаній. - М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Видавництво ЭКМОС, 2006. - 304 с.

13. Хруцький В.Е. Сучасний маркетинг. - М.: Фінанси і статистика, 2007. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru