Аналіз діяльності ТОВ "Брянківське управління шахтобудмеханізації"

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Кафедра менеджменту

ЗВІТ

з управлінсько-економічної практики на ТОВ «БУШБМ»

м. Алчевськ, 2013 р.

Вступ

Економічні реформи, що здійснюються в Україні істотно змінили суть та значення підприємств, як ланки народного господарства. Поряд з організаціями державної власності, з'явилися також приватні, змішані та підприємства колективної власності. А ринкові відносини ставлять підприємство в принципово нові відносини з іншими організаціями, виробниками, партнерами.

Підвищилося також значення підприємств у економіці країни: тепер вони є центром економічної діяльності. Тобто, при добре налагодженому механізмі взаємодії державного апарату та підприємств, а також грамотно сформованій законодавчій базі, й економіка країни буде зростати. Звичайно, що результати діяльності підприємств залежать не тільки від зовнішніх факторів, а й від внутрішніх, таких як форма власності, концентрація виробництва, спеціалізація виробництва, кооперування, комбінування виробництва та компетентне керування.

Вивчення нових явищ у бізнесі і громадському житті неможливе без придбання практичних знань та навичок. Адже кваліфікований менеджер повинен добре знати не тільки загальні закономірності і тенденції розвитку економіки, але й тонко розуміти прояви загальних, специфічних і приватних економічних законів у практиці підприємства. Він повинен володіти сучасними методами економічних досліджень, комплексного економічного і фінансового аналізу, а також володіти методами роботи з людьми.

Саме тому так важливо навчати молодих фахівців для того, щоб закласти основу подальшого розвитку не тільки окремих підприємств, а й економіки в цілому. Адже тільки на практиці, при реальному застосуванні теоретичних знань можна дійсно зрозуміти, поглибитися та закріпити вже досягнуті знання.

Основною ціллю управлінсько-економічної практики є закріплення теоретичних знань та придбання практичних навичок в галузі економіки, організації та управління у будь-якому за формою власності підприємстві.

Основні завдання під час проходження практики:

загальне знайомство з підприємством;

вивчення основних напрямків діяльності підприємства;

вивчення основних економічних показників;

Об'єктом дослідження є компанія ТОВ «БУШБМ» (м. Брянка), що займається будівництвом доріг, аеродромів та улаштуванням поверхонь спортивних споруд.

1. Загальна характеристика ТОВ «БУШБМ»

1.1 Організаційно-правові форми підприємств

За організаційно-правовою формою об'єкти господарювання поділяються на:

Підприємства - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності (приватні підприємства, державні, унітарні, казенні, комунальні, дочірні, іноземні підприємства, підприємство об'єднання громадян, споживчі кооперації).

Приватне підприємство (ПП) - це повноправна юридична особа. Так, відповідно до ст. 113 ГК, приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Засновниками ПП можуть бути або тільки фізичні особи (обмежень щодо кількості немає, але якщо кількість більше 10 осіб, то це вже має бути акціонерне товариство), або тільки одна юридична особа.

Коли ПП буде створюватись декількома фізичними особами, то воно вважатиметься корпоративним підприємством. Це значить, що статутний капітал буде розділений на частки (частка кожного засновника визначається у статуті). Проте від цього ПП не стає господарським товариством. Для деяких господарських товариств (АТ, ТОВ, ТДВ) законодавством передбачений мінімальний розмір статутного капіталу.

Оскільки порядок створення та діяльності приватного підприємства окремим законом не врегульований, доводиться керуватися загальними нормами Цивільного та Господарського кодексів. У зв'язку із цим конкретні питання діяльності приватного підприємства (наприклад, порядок створення та діяльності органів управління, формування статутного капіталу, порядок прийняття нових учасників, розподілу дивідендів тощо) слід детально зазначити у статуті. Бажано не обмежуватися загальними фразами, а включати до статуту чіткі формулювання, щоб не створювати зайвих незручностей.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Статутний капітал має бути сформований в принципі, це вимога ГК. Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників як грошовими коштами, так і цінними паперами, речами, об'єктами інтелектуальної власності.

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу “достатності для здійснення господарської діяльності“.

Власником усіх переданих до статутного капіталу цінностей стає ПП. Правовстановними документами є статут та акт приймання-передачі майна.

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами (статут, засновницький договыр). Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарним є підприємство, засноване на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративним є підприємство, засноване на приватній власності двох або більше осіб.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо-встановленого обмеження, пов'язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства зумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

Господарські товариства - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів [1].

Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки (паї), розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Обов'язковим вищим органом товариства є загальні збори, рішення на яких приймається більшістю голосів. Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60% голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідність товариства до цілого і його учасників зокрема обмежується розміром та частками статутного капіталу.

Статутний капітал ТОВ може бути сформований декількома шляхами: за допомогою майнових внесків та/або за допомогою грошових внесків учасників ТОВ.

Формування статутного капіталу майном передбачає відчуження майна засновників у власність ТОВ.

Формування статутного капіталу за рахунок грошових внесків передбачає внесення відповідної суми грошових коштів на рахунок ТОВ.

Законодавством України передбачена можливість формування статутного капіталу ТОВ не в повному обсязі від зазначеного. Таким чином статутний капітал може бути сформований не менше ніж на 50% від суми зазначеної в статутних документах. В такому випадку засновники зобов'язані сформувати статутний капітал ТОВ в повному обсязі в зазначений законодавством для цього термін.

Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом об'єднання капіталів, що не потребує обов'язкового особистого участі своїх членів у справах суспільства.

Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділено на частки у визначених установчими документами розмірах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Товариства з додатковою відповідальністю мають ті ж переваги і недоліки, що і ТОВ. Додатковою їх перевагою є те, що вони привабливіші для кредиторів, оскільки несуть додаткову особисту відповідальність за зобов'язання товариства, але в той же час це є і їх недоліком.

Повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Найменування та місцезнаходження підприємства

Найменування товариства:

Українською мовою:

Повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізації».

Скорочене найменування: ТОВ «БУШБМ».

Російською мовою:

Повне найменування: Общество с ограниченной ответственностью «Брянковское управление шахтостроймеханизации».

Скорочене найменування: ООО «БУШСМ».

Місцезнаходження товариства: Україна, 94105 м. Брянка-5, Луганська область, вул.. Шахтарської дивізії, 25



1.2 Юридичний статус та мета діяльності ТОВ «БУШБМ»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізації» (далі Товариство) є юридичною особою, створеною у формі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з законодавством України і діє на основі Конституції України, Цивільного та Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», а також на основі інших чинних нормативних актах України. ТОВ «БУШБМ» було зареєстроване як юридична особа 21 жовтня 2009 року.

Товариство має самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, печатку та штампи зі своїм найменуванням, знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, які затверджуються директором товариство та реєструються згідно з чинним законодавством.

Його учасники самостійно визначають свою управлінську структуру, порядок прийняття рішень, маркетингову та цінову політику, політику оплати праці та виплати дивідендів, а також вирішують інші питання ведення та управління товариством.

Товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями лише в межах вартості належного йому майна, на яке може бути звернено стягнення за законодавством України. Учасники несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства тільки у межах вартості свого внеску (частки), включаючи і не внесені частини внесків.

А також товариство не відповідає за зобов'язання учасника укладених ним від імені товариства (за винятком тих випадків, коли такі договори будуть схвалені рішенням Зборів Учасників) та за зобов'язаннями юридичних осіб, створених товариством, і такі юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями товариства.

Товариство створене з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками товариства.

Для досягнення своєї мети підприємство має право:

набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки,

виступати від свого імені позивачем та відповідачем у суді, господарському суді;

укладати на території України та за її межами будь-які договори, що не є забороненими законами місця їх укладання або виконання з українськими та іноземними юридичними особами та громадянами;

приймати на себе боргові зобов'язання, випускати векселі, облігації,інші цінні папери;

отримувати кредити (займи), інвестувати та реінвестувати кошти;

купувати, передавати в користування (оренду), одержувати в користування (аренду), чи іншим законним чином, набувати рухоме і нерухоме майно, де б воно не знаходилось, володіти користуватися і розпоряджатися ним;

продавати свою продукцію (послуги) юридичним та фізичним особам в Україні та за кордоном;

орендувати та купувати земельні ділянки, будівлі та інше майно;

відкривати та використовувати банківські рахунки в будь-якій валюті на території України та за її межами у відповідності з вимогами чинного законодавства;

купувати, володіти та розпоряджатися акціями, інвестиціями чи частками в інших підприємствах;

виключати з товариства учасників, які систематично не виконують або неналежним чином виконують свої обов'язки (на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності як 60 % загальної кількості голосів учасників товариства).

Статутний капітал товариства складає 65 000 гривень і складається з вкладів учасників, поділених на частки, які розподіляються між учасниками в розмірі, вказаному у статуті підприємства (між трьома засновниками - фізичними особами, у розмірі, відповідно, 76,9%, 15,4%, 7,7%) .

Розподіл прибутку та виплати частки прибутку (дивідендів) здійснюється один раз на рік за підсумками фінансово-господарської діяльності у такій пропорції: 50% прибутку підлягає сплаті учасникам у вигляді дивідендів, інші 50% прибутку залишаються у розпорядженні товариства для використання у цілях його розвитку, якщо інше не вирішено зборами учасників. Збитки, якщо їх зазнало товариство при здійсненні господарської діяльності покриваються за рахунок нерозподіленого прибутку відповідного періоду, за рахунок інших фондів товариства, к тому числі коштів резервного фонду, а при їх недостатності за рахунок додаткових внесків учасників, розмір. Терміни та порядок внесення яких вирішується зборами учасників.

1.3 Основні види діяльності підприємства

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики.

Впровадження КВЕД забезпечує:

- проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

- реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

- застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Згідно статуту ТОВ «БУШБМ», підприємство виконує наступні види робіт, які відповідають КВЕД:

42 Монтаж інженерних споруд;

42.11 Будівництво доріг і автострад;

41.20 Улаштування фундаментів: збірних та монолітних;

42.91 Будівництво гідротехнічних споруд та комплексів;

45.22 Монтаж та встановлення дерев'яних конструкцій;

45.25.4 Улаштування металевих конструкцій будівель і споруд.

1.4 Структура робіт підприємства

Ліцензування - це процес видачі спеціального дозволу (ліцензії) на той чи інший вид господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню. Перелік ліцензованих видів діяльності зафіксований у Законі України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності".

Під ліцензуванням розуміють різновид контролю здійснюваного державою, який спрямований на захист прав, здоров'я і моральності громадян, а також їх законних інтересів, забезпечує безпеку і оборону країни. Можна також сказати, що ліцензування - це комплекс заходів, пов'язаних з видачею ліцензій, припиненням її дії або ж призупинення і поновлення дії ліцензій, анулювання ліцензій, здійснення контролю ліцензії за дотриманням ліцензіатами умов та вимог ліцензійної діяльності та ін

4.00.00 Будівельні та монтажні роботи:

4.01.00 Розробка ґрунтів, улаштування ґрунтових споруд;

4.02.00 Улаштування основ та фундаментів збірних та монолітних;

4.05.00 Зведення металевих конструкцій;

4.06.00 Зведення збірних бетонних та залізобетонних конструкцій;

4.07.00 Зведення монолітних бетонних, залізобетонних та армоцементних конструкцій;

4.08.00 Зведення кам'яних та армокам'яних конструкцій;

4.09.00 Зведення дерев'яних конструкцій;

4.10.00 Монтаж інженерних споруд;

4.12.00 Будівництво гідротехнічних споруд та комплексів;

4.18.00 Клас наслідків (відповідальності) об'єктів буівництва:

- клас СС2 - середні наслідки;

4.19.00 Умови будівництва:

- звичайні;

6.00.00 Будівництво транспортних споруд:

6.02.00 Доріг автомобільних;

6.08.00 Клас наслідків (відповідальності) транспортних споруд:

- клас СС2 - середні наслідки;

6.09.00 Умови будівництва:

- звичайні.

Класу наслідків СС2 відповідає можлива небезпека для здоров'я і життя людей в кількості:

- які постійно перебувають на об'єкті - від 20 до 300 осіб;

- які періодично перебувають на об'єкті - від 50 до 1000 осіб;

- які перебувають поза об'єктом - від 100 до 50000 осіб.

А також обсяг можливого економічного збитку в розмірі від 2000 до 150000 мінімальних розмірів заробітних плат, втрата об'єктів культурної спадщини категорії об'єктів місцевого значення та припинення функціонування комунікацій транспорту, зв'язку, енер-гетики, інших інженерних мереж на регіональному або місцевому рівні.

А умови будівництва дозволяють «окреслити» території діяльності того чи іншого товариства (бувають звичайні, територій підвищеної сейсмічності, територій зі складними інженерно-геологічними умовами).



1.5 Організаційна структура та основні функції відділів

Організаційна структура - сукупність всіх елементів і ланок системи управління і встановлених між ними постійних зв'язків.

Різноманіття назв видів структур управління пов'язано з поглибленням пізнанням об'єкта дослідження і прагненням авторів зробити свій внесок у науку, знайшовши більш точне або більш образну назву того чи іншого виду структур.

Розглянемо типи структур управління більш детально.

Лінійна структура управління

Лінійна структура управління проста за своєю суттю, основним принципом її побудови є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу доверху. При лінійній структурі управління жорстко здійснюється принцип єдиноначальності [3].

Ця структура управління використовується у випадках, коли виконувана робота проста й одноманітна і власник підприємства має можливість постійно контролювати роботу персоналу. Вона характерна для дрібного бізнесу.

Цей тип управлінської структури, як правило, сприяє формуванню стабільної і міцної організації і використовується тільки на самих нижніх виробничих ланках (у групах, бригадах), а також на малих підприємствах у початковий період їх становлення.

Переваги лінійної організаційної структури:

оперативність прийняття та реалізації управлінських рішень;

відносна простота реалізації функцій управління;

чітко виражена відповідальність.

Серед недоліків можна назвати:

безліч контактів з підлеглими, інформаційне перевантаження;

при великому числі рівнів управління подовжується процес прийняття та реалізації управлінських рішень;

збільшення кількості рівнів управління при зростанні організації;

жорсткість структури.

Функціональна структура управління

Функціональна структура склалася як результат ускладнення процесу управління. Особливість функціональної структури полягає в тому, що хоча і зберігається єдиноначальність, але по окремих функціях управління формуються спеціальні підрозділи, працівники яких володіють знаннями і навичками роботи в даній галузі управління.

В принципі, створення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим широким завданням, які він виконує. Конкретні характеристики та особливості діяльності того чи іншого підрозділу (блоку) відповідають найбільш важливих напрямків діяльності всього підприємства.

Традиційні функціональні блоки підприємства - це відділи виробництва, маркетингу, фінансів. Це широкі галузі діяльності, або функції, які є на кожному підприємстві для забезпечення досягнення його цілей.

В умовах даної структури управління кожний орган управління, а також виконавець спеціалізується на виконанні окремих функцій управлінської діяльності. При цьому створюється апарат фахівців, що відповідають тільки за певну ділянку роботи. В основі функціональної структури управління лежить принцип повного розпорядництва в межах виконуваної функції [4].

Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна, в свою чергу, підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними, або похідними. Основна ідея тут полягає в тому, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації і не допускати перевантаження керівництва. При цьому необхідно дотримуватися відомої обережності з тим, щоб такий відділ (або підрозділ) не ставив би свої власні цілі вище загальних цілей всього підприємства.

Переваги функціональної структури управління:

висока компетентність фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій;

виключення дублювання і паралелізму у виконанні управлінських функцій;

зменшення потреби у фахівцях широкого профілю.

Недоліки функціональної структури управління:

надмірна зацікавленість у реалізації цілей і завдань "своїх" підрозділів;

труднощі в підтримці постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами;

тривала процедура прийняття рішення;

відносно застигла організаційна структуру, яка ледве реагує на зміни.

Лінійно-функціональна структура управління

Найбільш поширеним підходом до побудови структури управління є лінійно-функціональний, що передбачає функціональний розподіл управлінської праці в підрозділах різних рівнів і поєднання лінійного та функціонального принципів управління.

Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

Функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника, або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень, або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Перевагами цієї структури є:

висока компетентність функціональних керівників;

зменшення дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних областях;

високий рівень використання потужностей.

Її недоліками є:

- складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

- у випадку реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників

- надмірна зацікавленість у результатах діяльності "своїх" підрозділів;

- збільшення часу прийняття рішень через необхідність погоджень;

- реакція на зміни ринку надзвичайно сповільнена.

Ця оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації[3].

Матрична структура управління

Матрична структура являє собою гратчасту організацію, побудовану на принципі подвійного підпорядкування виконавців: з одного боку, безпосередньому керівникові функціональної служби, що надає персонал і технічну допомогу керівнику проекту, з іншого - керівнику проекту, що наділений необхідними повноваженнями для здійснення процесу управління в відповідності з запланованими термінами, ресурсами і якістю. При такій організації керівник проекту взаємодіє з двома групами підлеглих: з постійними членами проектної групи і з іншими працівниками функціональних відділів, що підкоряються йому тимчасово і по обмеженому колу питань. При цьому зберігається їх підпорядкування безпосереднім керівникам підрозділів, відділів, служб.

Перевагами є:

скорочення навантаження на керівників високого рівня за рахунок

делегування певної частини повноважень;

більша гнучкість і більш швидке реагування на зміни зовнішнього середовища в порівнянні з іншими структурами;

інтеграція різних видів діяльності компанії в рамках реалізованих проектів, програм;

посилення особистої відповідальності конкретного керівника за проект (програму) в цілому, так і за його елементи.

Недоліки матричних структур:

структура складна для розуміння, громіздка, з важкою формою організації та дорога як у впровадженні, так і в експлуатації;

система не одноосібного підпорядкування, яку передбачає матрична структура, підриває принципи управління, ролі виконавців і керівників не закріплені належним чином, що часто призводить до конфліктів;

вміст більшої кількості керівників вимагає додаткових витрат фонду оплати праці;

спостерігається часткове дублювання функцій;

через групового прийняття управлінських рішень трапляються їх затримки.

у кризові періоди структура вважається абсолютно неефективною.

Матрична структура являє собою спробу використовувати переваги як функціонального, так і проектного принципу побудови організації і по можливості уникнути їх недоліків [3].

Дивізіональна структура управління

Необхідність нових підходів до організації управління була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікованістю їхньої діяльності й ускладненням технологічних процесів в умовах динамічно мінливого зовнішнього середовища. Першими перебудову структури по цій моделі почали найбільші організації, які в рамках своїх гігантських підприємств (корпорацій) стали створювати виробничі відділення, надаючи їм певну самостійність у здійсненні оперативної діяльності. У той же час адміністрація залишала за собою право жорсткого контролю за загальнокорпоративними питаннями стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, інвестицій і т.п.

Структуризація організації по відділенням виробляється зазвичай по одному з трьох критеріїв: за продукцією, що випускається або послуг, що надаються (продуктова спеціалізація), по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по території, яка обслуговується (регіональна спеціалізація).

Організація підрозділів за продуктовим принципом є однією з перших форм дивізіональної структури. При використанні дивізіонально-продуктової структури управління створюються відділення по основних продуктах. Керівництво виробництвом і збутом якого-небудь продукту (послуги) передається одній особі, яка є відповідальною за даний тип продукції. Керівники допоміжних служб підкоряються йому[4].

Деякі підприємства виробляють великий асортимент товарів або послуг, які відповідають запитам кількох великих груп споживачів або ринків. Кожна група або ринок має чітко визначені, або специфічні, потреби. Якщо два або більше таких елемента стають особливо важливими для підприємства, воно може використовувати організаційну структуру, орієнтовану на споживача, при якій всі її підрозділи групуються навколо певних груп споживачів. Прикладом активного використання організаційної структури, орієнтованої на споживача, є комерційні банки. Основні групи споживачів, які користуються їхніми послугами, - індивідуальні клієнти (приватні особи), пенсійні фонди, трастові фірми, міжнародні фінансові організації

Якщо діяльність підприємства охоплює великі географічні зони, особливо в міжнародному масштабі, то може виявитися доцільною організаційна структура за територіальним принципом, тобто за місцем розташування її підрозділів.

Регіональна структура полегшує вирішення проблем, пов'язаних з місцевим законодавством, звичаями і потребами споживачів. Такий підхід спрощує зв'язок підприємства з клієнтами, а також зв'язок між його підрозділами.

Добре знайомим прикладом регіональних організаційних структур можуть служити збутові підрозділи великих підприємств. Серед них найчастіше можна зустріти підрозділи, діяльність яких охоплює досить великі географічні зони, які в свою чергу діляться на більш дрібні підрозділи, поділені на ще більш дрібні блоки [4].

Переваги дивізійної структури:

використання дивізіональних структур дозволяє компанії приділяти конкретному продукту, споживачеві або географічного регіону стільки ж уваги, скільки приділяє невеличка спеціалізована компанія, в результаті чого можливе більш швидке реагування на зміни, які відбуваються в зовнішньому середовищі;

зменшення складності управління, з якою стикаються керуючі вищої ланки;

перенесення відповідальності за прибуток на рівень дивізіонів (відділів), децентралізацію прийняття оперативних управлінських рішень, така структура допомагає наблизити керівництво до проблем ринку;

поліпшення комунікацій;

розвиток широти мислення, гнучкості сприйняття і заповзятливості керівників відділень (дивізіонів).

Недоліки дивізійної структури:

протиставлення цілей відділень загальним цілям розвитку компанії, розбіжність інтересів "верхів" і "низів" у багаторівневій ієрархії;

невисока координація діяльності відділень (дивізіонів), штабні служби роз'єднані, горизонтальні зв'язки ослаблені;

неефективне використання ресурсів, неможливість їх використовувати повною мірою у зв'язку із закріпленням ресурсів за конкретним підрозділом;

збільшення витрат на утримання управлінського апарату внаслідок дублювання одних і тих же функцій у підрозділах і відповідного збільшення чисельності персоналу;

багаторівнева ієрархія і в рамках самих відділень (дивізіонів), дія в них усіх недоліків лінійно-функціональних структур.

У моєму випадку організаційна структура ТОВ «БУШБМ» є прикладом лінійно-функціональної структури і може бути представлена у вигляді наступної схеми (рис. 1).

Рисунок 1.1 - Організаційна структура ТОВ «БУШБМ»

Функції, які виконують відділи підприємства будуть розглянуті в наступних пунктах.

Основні функції відділів підприємства

Функції директора

Директор є керівником підприємства і виконує наступні основні функції:

керує виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю підприємства та несе всю повноту відповідальності за наслідки прийнятих рішень, збереження та ефективне використання майна підприємства, а також фінансово-господарські результати його діяльності;

організовує роботу і ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів, цехів і виробничих одиниць, спрямовує їх діяльність на розвиток і вдосконалення виробництва;

забезпечує виконання підприємством всіх зобов'язань перед державним, регіональним та місцевими бюджетами, державними позабюджетними соціальними фондами, постачальниками, замовниками і кредиторами, включаючи установи банку, а також господарських і трудових договорів (контрактів і бізнес-планів);

вживає заходів щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, раціолональному використанню та розвитку їх професійних знань і досвіду, а також для створення безпечних і сприятливих для життя і здоров'я умов праці, дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

забезпечує правильне поєднання економічних і адміністративних методів керівництва, єдиноначальності і колегіальності в обговоренні та вирішенні питань, матеріальних стимулів підвищення ефективності виробництва;

вирішує питання, які стосуються фінансово-економічної та виробничо-господарської діяльності підприємства, в межах наданих йому законодавством прав, доручає ведення окремих напрямків діяльності іншим посадовим особам - заступникам директора, керівникам виробничих одиниць і філій підприємств, а також функціональних і виробничих підрозділів;

забезпечує дотримання законності в діяльності підприємства і здійсненні його господарсько-економічних зв'язків, використання правових засобів для фінансового управління та функціонування в ринкових умовах, зміцнення договірної та фінансової дисципліни, регулювання соціально-трудових відносин, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства з метою підтримки і розширення масштабів підприємницької діяльності;

Захищає майнові інтереси в суді, арбітражі, органах державної влади і управління.

Більш детально права, обов'язки та функції директора ТОВ «БУШБМ» можна розглянути у посадовій інструкції (додаток В).

Функції юридичного відділу

Юридичний відділ є самостійним структурним підрозділом підприємства, який підпорядковується безпосередньо директору підприємства. Для виконання покладених завдань на відділ покладені такі функції:

пошук, збір, придбання нормативно-правових документів, необхідних для здійснення діяльності підприємством;

організація систематизованого обліку і зберігання документів, які надходять на підприємство, а також облік локальних нормативних правових актів, прийнятих підприємством;

перевірка на відповідність закону проектів наказів, інструкцій, положень та інших документів правового характеру, які подаються на підпис керівнику підприємства;

розробка примірних форм договорів і передача їх в структурні підрозділи підприємства;

візування проектів господарських договорів, що укладаються підприємством з контрагентами, і передача їх на підпис керівнику підприємства;

аналіз даних про суми штрафів, виплачених підприємством за порушення договірних зобов'язань, і вживання заходів з перегляду системи підготовки, укладення та виконання договорів;

підготовка позовних заяв та матеріалів для пред'явлення до арбітражних судів та їх безпосереднє пред'явлення;

вивчення позовних заяв, спрямованих підприємству;

представництво в засіданнях суду;

забезпечення підрозділів підприємства, окремих працівників нормативно правовими актами, необхідними для здійснення ними своїх функцій і обов'язків.

Функції відділу бухгалтерії

До функцій бухгалтерії можна віднести:

- формування облікової політики відповідно до законодавства про бухгалтерський облік та згідно з структурою та особливостями діяльності підприємства, необхідністю забезпечення його фінансової стійкості;

- робота з підготовки та прийняття робочого плану рахунків, форм первинних облікових документів, які застосовуються для оформлення господарських операцій, по яких не передбачені типові форми;

- розробка форм документів внутрішньої бухгалтерської звітності;

- забезпечення порядку проведення інвентаризацій;

- контроль за проведенням господарських операцій;

- формування і своєчасне надання повної і достовірної бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, його майнового стану, доходи та витрати;

- своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів;

- забезпечення розрахунків по заробітній платі;

- правильне нарахування і перерахування податків і зборів у державний, регіональний та місцевий бюджети, страхових внесків у державні позабюджетні соціальні фонди, платежів у банківські установи, коштів на фінансування капітальних вкладень;

- перевірка організації бухгалтерського обліку та звітності у виробничих (структурних) підрозділах підприємства;

- забезпечення суворого дотримання фінансової і касової дисципліни, законності списання з рахунків бухгалтерського обліку нестач, дебіторської заборгованості та інших втрат, збереження бухгалтерських документів, оформлення і здачі їх у встановленому порядку в архів;

- складання балансу й оперативних зведених звітів про доходи і витрати коштів, іншої бухгалтерської та статистичної звітності, надання їх в установленому порядку до відповідних органів.

Функції заступника директора з підготовки виробництва

Заступник директора з підготовки виробництва виконує наступні, покладені на нього функції:

організовує роботу і ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів, цехів та виробничих одиниць, підвищує рентабельність фірми;

розробляє і погоджує з директором фірми плани розвитку виробництва на рік та бюджетування фірми (на квартал, рік);

вирішує питання, що стосуються фінансово-економічної та виробничо-господарської діяльності фірми;

доручає ведення окремих напрямків діяльності іншим посадовим особам - керівникам виробничих одиниць і філій підприємств, а також функціональних і виробничих підрозділів;

затверджує штатний розклад фірми, встановлює посадові оклади та надбавки щокварталу або в міру необхідності;

очолює організацію роботи у фірмі по стимулюванню персоналу;

забезпечує суворе дотримання режиму економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

проводить роботи з удосконалення планування економічних і фінансових показників діяльності підприємства, по створенню й поліпшенню нормативів трудових витрат, витрачання товарно-матеріальних цінностей і використання виробничих потужностей;

забезпечує контроль за ходом дотримання фінансової дисципліни.

Функції відділів, що підпорядковуються заступнику директора з підготовки виробництва

Головний інженер виконує наступні функції:

визначає технічну політику і напрями технічного розвитку підприємства в умовах ринкової економіки, шляхи реконструкції і технічного переозброєння діючого виробництва, рівень спеціалізації і диверсифікації виробництва на перспективу;

забезпечує необхідний рівень технічної підготовки виробництв і його

постійне зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, скорочення витрат (матеріальних, фінансових і трудових), раціональне використання виробничих ресурсів;

відповідно до затверджених бізнес-планів підприємства на довгострокову і середньострокову перспективу керує розробкою заходів щодо реконструкції і модернізації підприємства;

організовує розробку і реалізацію планів впровадження нової техніки і технології, проведення організаційно-технічних заходів, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

забезпечує ефективність проектних рішень, своєчасну і якісну підготовку виробництва, технічну експлуатацію, ремонт і модернізацію устаткування, досягнення високої якості продукції в процесі її розробки і виробництва;

забезпечує своєчасну підготовку технічної документації (креслень, специфікацій, технічних умов, технологічних карт);

організовує навчання і підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників і забезпечує постійне вдосконалення підготовки персоналу.



Інженер з будівництва:

здійснює технічний нагляд за виконанням будівельно-монтажних робіт, приймання робіт і закінчених об'єктів;

контролює хід виконання планів будівництва, відповідність обсягів, термінів і якості будівельно-монтажних робіт, а також якості застосовуваних матеріалів, виробів, конструкцій затвердженої проектно-кошторисної документації, робочим кресленням, будівельним нормам і правилам, стандартам, технічним умовам, нормам охорони праці;

бере участь у вирішенні питань про внесення у проекти змін у зв'язку з впровадженням більш прогресивних технологічних процесів, об'ємно-планувальних і конструктивних рішень, що забезпечують зниження вартості і поліпшення техніко-економічних показників об'єктів будівництва і реконструкції;

бере участь у розгляді та узгодженні змін проектних рішень, що виникають в ході будівництва;

вивчає причини, що викликають зриви термінів і погіршення якості будівельно-монтажних робіт, вживає заходів щодо їх попередження та усунення;

здійснює технічне приймання закінчених будівельно-монтажних робіт і об'єктів, оформлює необхідну технічну документацію;

бере участь у роботі комісій з приймання будівельних об'єктів і здачі їх в експлуатацію;

веде облік закінчених будівельно-монтажних робіт і готує необхідні дані для складання звітності про виконання планів будівництва.

Інженер-лаборант:

керує проведенням або проводить лабораторні аналізи, випробування та інші види досліджень, сировини, напівфабрикатів, матеріалів, конструкцій і готової продукції для визначення відповідності чинним технічним умовам і стандартам;

виконує експериментальні і дослідні роботи з вишукування більш економних та ефективних методів виробництва, а також лабораторного контролю виробництва;

здійснює необхідні розрахунки за проведеними аналізами, випробувань і досліджень, аналізує отримані результати і систематизує їх;

приймає участь у розробці технологічних процесів і дослідженні їх у період освоєння, в розробці та впровадженні стандартів і технічних умов на використовувані у виробництві сировину, напівфабрикати, матеріали, а також у встановленні прогресивних норм їх витрати;

стежить за правильною експлуатацією лабораторного устаткування і своєчасним поданням його на періодичну державну повірку.

Інженер з ОП і ТБ виконує наступні функції:

здійснює контроль над дотриманням на підприємстві і в його підрозділах законодавчих та інших нормативних правових актів з охорони праці, за наданням працівникам встановлених пільг і компенсацій за умовами праці;

вивчає умови праці на робочих місцях, готує і вносить пропозиції про розробку і впровадження більш досконалих конструкцій огороджувальної техніки, запобіжних і блокувальних пристроїв, інших засобів захисту від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

бере участь у проведенні перевірок, обстежень технічного стану будівель, споруд, устаткування, машин і механізмів, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічних пристроїв, санітарно-побутових приміщень, засобів колективного та індивідуального захисту працівників;

бере участь у розгляді питань про відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків;

проводить вступні інструктажі з охорони праці з усіма, хто приймається на роботу, відрядженими, учнями і студентами, які прибули на виробниче навчання або практику;

бере участь у складанні розділу «Охорона праці» колективного договору, у розслідуванні випадку виробничого травматизму, професійних і виробничо-обумовлених захворювань, вивчає їх причини, аналізує ефективність проведених заходів щодо їх попередження;

складає звітність з охорони праці за встановленими формами і у відповідні терміни.

1.6 Виробнича потужність

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) - це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику - загальний вартісний (грошовий) показник[5].

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво.

За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнитствача його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

Під виробничою потужністю будівельного підприємства розуміється

максимально-можливий обсяг підрядних робіт, який може бути виконаний нею власними силами в плановому періоді при заданій структурі робіт і найбільш повному використанні представлених в її розпорядження трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів на основі прогресивної технології, передових методів організації виробництва, праці і управління[7].

Методика розрахунків потужності будівельних організацій як основної складової виробничого потенціалу залишається недостатньо розробленим питанням економіки будівництва. Складність цієї проблеми полягає в тому, що на виробничу потужність будівельних організацій впливає значна кількість факторів: рівень індустріалізації будівництва, технологічної спеціалізації, ступінь концентрації виробництва, коефіцієнт змінності роботи будівельної техніки, організаційні форми управління виробництвом, величина і структура основних засобів, чисельність робітників, рівень кваліфікації кадрів, стан матеріально-технічної бази тощо.



1.7 Склад постачальників та замовників ТОВ «БУШБМ»

Серед постачальників ТОВ «БУШБМ» можна назвати наступні підприємства: ПАТ «Стахановський завод феросплавів», ПАТ «Алчевський металургійний комбінат», ПП «Кременчуцька бітумна компанія».

Замовниками ж є головне управління ЖКГ облдержадміністрації, управління ЖКГ та КБ Первомайської міської ради, ППКФ «Жемчуг», Комісарівська селищна рада, Червонопрапорна сільська рада, ТОВ «ЕНТЕДІ», Зоринська міська рада, УЖКГ Брянківської міської ради, ТОВ «ЛЮКС ЛТД», виконком Попаснянської міської ради, УЖКГ та КБ виконкому Кіровської міськради Луганської області.