Визначення рівня гармонізації національних стандартів на прикладі текстильного і шкіряного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Успішність діяльності різних підприємств та галузей економіки на внутрішньому і зовнішньому ринках цілком залежить від того, якою мірою їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств і від її вирішення значною мірою залежать ефективність діяльності і національної економіки. З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а навпаки, ускладнюється. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю за якістю готової продукції, практично неможливо.

Основним кінцевим продуктом діяльності зі стандартизації є стандарт. Це офіційно визнаний документ, який може мати силу закону. Стандарт повинен задовольняти дві тісно переплетені вимоги. Перша - стандарт повинен максимально широко описати властивості того чи іншого об'єкта, процесу, виробу чи групи виробів, друга - стандарт повинен бути придатний для того, щоби перевіряти або підтверджувати відповідність цих властивостей. Якщо в стандарті досягається оптимальне поєднання цих двох вимог, то стандартизація в цьому випадку сприяє розвитку економіки, науки і техніки.

Стандартизація та процедури оцінки відповідності є важливими елементами в системи керування економікою. Стандартизація встановлює правила, загальні принципи чи характеристики стосовно різних видів діяльності або її результатів (тобто продукції, процесів, послуг), розробляючи і приймаючи доступні всім нормативні документи.

Стандартизація у нашій державі розвивається за подібною схемою, що і стандартизація у світі. Нині Україна вважається країною з перехідною економікою, тому і в стандартизації відбувається етап становлення. Результатом успішної діяльності з стандартизації, як і у нас, так і в кожній іншій країні світу, є вдосконалення управління господарством і державою, підвищення технічного рівня продукції, інтенсифікація і стимулювання ефективності суспільного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, встановлення раціональної номенклатури продукції, ефективне і раціональне використання ресурсів тощо.

За останні роки Україна зробила помітні поступи у наближенні до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі.

У вересні 2004 року Україну було обрано до Ради ISO (Міжнародної організації зі стандартизації), що є свідченням підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це свідчить також про результат наполегливої роботи Держспоживстандарту України, УКрНДНЦ та його Агентів в системі виготовляння та розповсюдження офіційних та легалізованих копій нормативних документів.

Членство в СОТ має стати стимулом для створення стабільного законодавства, привабливого ринкового та інвестиційного середовища, яке сприятиме проведенню структурної перебудови та модернізації економіки в цілому та окремих її галузей, сприятиме підвищенню потенціалу експортно-технологічних виробництв, розширенню присутності на зовнішніх ринках.

За розрахунками, сукупне зростання добробуту від вступу України до СОТ, складе 10,2% обсягу споживання України та зростання ВВП на 4,8% у довгостроковій перспективі. Можна очікувати, що вступ до СОТ призведе до зростання експорту товарів та послуг на 9,2% та імпорту на 11,8%.

Тому для оцінки наслідків від вступу до СОТ у галузевому розрізі необхідно звернути увагу на аналіз впливу на таку галузь як текстильна та шкіряна промисловість.

Метою дипломної роботи є вивчення сучасного стану стандартизації технологій шкіряної та текстильної промисловості та рівня гармонізації стандартів чинних у цій сфері з міжнародними та європейськими стандартами. Питання гармонізації НД з міжнародними та європейськими є актуальними для України в цілому і зокрема для технологій легкої промисловості.

Для вирішення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

Провести аналіз нормативно-регуляторної політики в сфері стандартизації;

Визначити рівень гармонізації національних стандартів в галузі текстильного і шкіряного виробництва;

Запропонувати нові технології для розроблення і погодження стандартів всіх рівнів і видів;

Розрахувати економічну ефективність від впровадження гармонізованих стандартів.

Позитивне вирішення поставлених завдань дозволить в повному обсязі розкрити тему роботи.

Об'єкт дослідження - вивчення сучасного стану стандартизації технологій текстильного і шкіряного виробництва.

Предмет дослідження - аналіз нормативних документів на текстильні і шкірні вироби [18,19]

Матеріал дослідження - нормативно правові документи, нормативні документи різних категорій, каталоги, класифікатори

Методи дослідження - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ НА УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

1.1 Державна політика України у сфері стандартизації

Законодавство України у сфері стандартизації складається з Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері та цілим рядом основоположних стандартів.

Згідно Закону України «Про стандартизацію» об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.[1]

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням

стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі у міжнародній (регіональній) стандартизації;

прийняття і застосування органами стандартизації на території України Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342). (Частину другу статті 5 доповнено абзацом десятим згідно із Законом N 3164-IV (3164-15) від 01.12.2005)

Державні стандарти України установлюються на:

вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);

продукцію міжгалузевого призначення;

продукцію для населення і народного господарства;

організаційно-методчні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);

елементи народногосподарських об'єктів державного значення (транспорт, зв'язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);

методи випробувань. Вони містять обов'язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб'єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. [2] Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств виокремлюють у самостійну категорію умовно (без правової основи). Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно у інших видах нормативно-технічної документації. Об'єктами стандартизації на підприємствах можуть бути окремі деталі, вузли, складальні одиниці, оснащення і інструмент власного виготовлення, певні норми у галузі проектування і продукування виробів, організації та управління виробництвом тощо. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти і технічні умови - це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблення або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів не для кожного конкретного виробу, а для групи однорідної продукції, і в обмеженні кількості показників до найбільш істотних. Це дає змогу помітно зменшити кількість чинних стандартів, спростити їхній зміст і здешевити весь процес стандартизації.[3]

Суб'єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації;

рада стандартизації та технічного регулювання; (Абзац третій статті 6 в редакції Закону N 3164-IV (3164-15) від 01.12.2005)

технічні комітети стандартизації;

інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.[4]

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації, у тому числі вживає обґрунтованих заходів для прийняття і застосування органами стандартизації на території України, а також регіональними органами стандартизації, створеними на території України, членами яких вони є, Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342);

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації;

забезпечує адаптацію стандартів, процедур оцінки відповідності, процедур сертифікації та практики відповідно до сучасних досягнень науки і техніки;

встановлює процедуру та приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

забезпечує відповідність національних стандартів цьому Закону;

встановлює символи або знаки, що засвідчують відповідність продукції національним стандартам (далі - знак відповідності стандартам);

бере участь у розробленні технічних регламентів та підготовці робочої програми з технічних регламентів;

бере участь у підготовці міжнародних і регіональних стандартів, які розробляються відповідними міжнародними та регіональними організаціями, та підготовці рекомендацій для процедур оцінки відповідності, забезпечуючи врахування інтересів України;

співпрацює та проводить консультації з відповідними органами у сфері стандартизації інших держав, у разі потреби вживає заходів для розв'язання суперечок або скарг, які виникають;

формує програму робіт з стандартизації та не рідше одного разу на шість місяців публікує актуалізовану програму;

веде реєстр стандартів та документів з стандартизації;

організовує створення і ведення національного фонду нормативних документів та Національного інформаційного центру міжнародної інформаційної мережі (ISONET);

організовує розповсюдження офіційних публікацій національних стандартів, правил усталеної практики і класифікаторів та іншої друкованої продукції стосовно прийнятих національних стандартів, стандартів та документів відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких він є чи з якими співпрацює відповідно до положень цих організацій або відповідних договорів, а також делегує ці повноваження іншим організаціям;

забезпечує і сприяє співробітництву між виробниками, постачальниками, споживачами продукції, процесів і послуг та відповідними державними органами у сфері стандартизації.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації може виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.[4]

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері діяльності.

Центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.[5]

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації.

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.

Членство в технічних комітетах стандартизації є добровільним.

Центральні органи виконавчої влади та організації мають право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень з урахуванням своїх господарських та професійних інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх розроблення, позначення та застосування;

представляти Україну у відповідних спеціалізованих міжнародних та регіональних організаціях стандартизації, виконувати зобов'язання, передбачені положеннями про ці організації;

створювати і вести реєстри нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та інформаційного обміну;

видавати і розповсюджувати свої стандарти, документи спеціалізованих відповідних міжнародних та регіональних організацій стандартизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень про ці організації або відповідних договорів, а також делегувати ці повноваження іншим організаціям.

Центральні органи виконавчої влади та організації повинні інформувати центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації про роботи із стандартизації за своїми напрямами для виконання Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (981_008), що є додатком до Маракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі 1994 року (995_342).

Міністерство оборони України, враховуючи особливості цієї сфери, визначає порядок застосування стандартів для задоволення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

1.2 Нормативно-регулятивна політика України в сфері стандартизації

У 1991 р. між державами - членами СНД підписана Міжурядова угода про проведення узгодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації. Відповідно до цього документу зберігається єдність вимірів на основі положень, прийнятих до розвалу Союзу, на основі використання єдиних еталонів (більшість їх знаходитися в Росії), стандартних довідкових даних, стандартних зразків складу і властивостей речовин і матеріалів. Угода містить положення про взаємне визнання результатів випробувань засобів вимірів і їх перевірки.

Велике значення питанням стандартизації, сертифікації і якості продукції надається і у рамках СНД.

13 березня 1992 р. в Москві відбулося засідання Ради глав урядів СНД. На порядку денному стояло питання про узгодження політики в області стандартизації, метрології і сертифікації, політики, покликаної зберегти технічну єдність у виробництві і торгівлі на території країн-членів СНД.

Згодом був організований Міждержавний Радий з метрології і сертифікації (МГС), який був надалі перейменований в Євроазіатський міждержавний радий із стандартизації, метрології і сертифікації (EASC).

Країни, маючи повну самостійність в питаннях формування і реалізації систем стандартизації, метрології, сертифікації і організації робіт в цій області:

використовують основні положення діючих систем стандартизації і метрології, і розвивають їх стосовно ринкової економіки, гармонізуючи з міжнародними нормами і правилами;

визнають діючі стандарти "ГОСТ" як міждержавні;

зберігають абревіатуру "ГОСТ" за міждержавними стандартами, що знову вводяться, передбачаючи гармонізацію їх вимог з міжнародними, регіональними і передовими національними стандартами;

здійснюють роботи по сертифікації на основі загальних організаційно-методичних станів через створювані урядами національні органи по сертифікації;

погоджено вирішують правові, економічні і організаційні питання стандартизації, метрології і сертифікації, у тому числі на основі двосторонніх або багатосторонніх договорів, програм і технічних проектів.

Сторони проводитимуть узгоджену політику по наступних напрямах в області стандартизації, метрології і сертифікації:

прийняття загальних правил проведення робіт після стандартизації, метрології і сертифікації, що представляють міждержавний інтерес;

встановлення єдиних обов'язкових вимог до продукції і послуг, що забезпечують їх безпеку для життя і здоров'я людини, охорону довкілля, сумісність і взаємозамінюваність, а також єдині методи випробувань;

стандартизація загальнотехнічних вимог, що представляють міждержавний інтерес;

організація ведення і розвитку класифікаторів техніко-економічної інформації і систем кодування;

вступ і розвиток еталонної бази і системи передачі розмірів одиниць фізичних величин;

формування, зберігання і ведення фонду міждержавних стандартів, міжнародних, регіональних і національних стандартів інших країн і забезпечення учасників Угоди цими стандартами;

ведення і зберігання діючих галузевих стандартів на найважливіші групи продукції, що представляють міждержавний інтерес;

взаємне визнання результатів державних випробувань, метрологічної атестації, перевірки і калібрування засобів вимірів;

взаємне визнання акредитованих випробувальних, перевірочних, калібрувальних і вимірювальних лабораторій (центрів), органів сертифікації, сертифікатів на продукцію і систем забезпечення якості;

видання, перевидання, тиражування і поширення міждержавних стандартів, міжнародних і регіональних стандартів, інших нормативних документів по стандартизації, метрології і сертифікації, що представляють міждержавний інтерес;

координація програми підготовки і підвищення кваліфікації кадрів в області стандартизації, метрології і сертифікації;

міжнародна співпраця в області стандартизації, метрології, сертифікації і якості.

У Угоді передбачається також, що сторони здійснюватимуть: фінансування загальних програм і технічних проектів в області стандартизації, метрології і сертифікації цільовим напрямом засобів; фінансування власної частини робіт по реалізації основних напрямів узгодженої політики у вказаних областях. [7]

Кожна сторона Угоди має право вільного виходу із складу його учасників за умови письмового повідомлення не менше чим за 12 місяців. В той же час Угода відкрита для приєднання Урядів інших країн, що визнають його положення.

Ця Угода має надзвичайно важливе значення для кожної держави СНД, тим більше, якщо врахувати, що 19 західноєвропейських країн утворили Європейський Союз (ЄС) і створюють єдині нормативні документи на продукцію і послуги - Євронорми (EN).

Міждержавна Рада здійснює координацію і виробляє рішення по проведенню узгодженої політики в області стандартизації, метрології і сертифікації. Рада складається з повноважних представників держав - учасників Угоди. Представниками в Раді є керівники національних органів по стандартизації, метрології і сертифікації різних держав.[8]

Рада виконує наступні основні функції:

вироблення і узгодження пріоритетних напрямів і форм спільної діяльності міждержавної співпраці в області стандартизації, метрології і сертифікації;

розгляд і прийняття основних напрямів наукових досліджень, науково-технічних програм, планів і проектів, представлення на твердження урядам держав-учасників, а за наявності повноважень - затвердження документів, передбачених Угодою;

ухвалення рішень про міждержавні стандарти, вироблення і прийняття правил і процедур проведення спільних робіт в цій області;

розгляд і узгодження кошторисів витрат для виконання цільових програм і технічних проектів по стандартизації, метрології і сертифікації з виробленням пропозицій за джерелами їх фінансування;

ухвалення рішень про формування технічного секретаріату Ради і тимчасових науково-технічних комісій, твердження. планів їх робіт, кошториси витрат і інші функції. Прийняті Радою рішення є обов'язковими для національних органів по стандартизації, метрології і сертифікації, які видають постанови про їх введення на території держав.

В останні роки основною тенденцією розвитку економіки на світовому, європейському та регіональних рівнях є інтенсифікація та поширення міжнародної торгівлі споріднених з нею або тих, що її підтримують, видів діяльності. З поступовим усуненням торгівельних та технічних бар'єрів, лібералізацією економіки в багатьох країнах цей розвиток все більше прискорюється спираючись на технічний прогрес. Важливу роль в інтеграційних процесах, що відбуваються у світовій торгівлі, має Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (GATT), яка з 1995 року стала складовою частиною новоствореної Всесвітньої організації з торгівлі (WTO).

Створення транснаціональних компаній, збільшення кількості міжурядових угод щодо взаємної діяльності або кооперації в різних галузях економіки є ще одним важливим чинником для посилення цієї тенденції. Суттєву роль в економічній політиці в багатьох країнах світу відіграє їх прагнення до створення єдиного економічного простору та нове відношення до споживачів.[2]

Все це призвело до інтенсивної конкуренції на міжнародних ринках умовах, коли одночасно зросла важливість вирішення проблем захисту прав та інтересів споживачів, надійного забезпечення безпеки життя та здоров'я населення, охорони навколишнього середовища та створення умов для відтворення, раціонального енергоспоживання тощо.

В умовах конкуренції виробники часто відчувають підвищену потребу в допомозі інших членів економічних процесів для доказу і перевірки того, що їх продукція і послуги відповідають вимогам законодавства, прийнятним національним, міжнародним або регіональним стандартам. Часто ці перевірки не є справою вибору самих виробників, а встановленою законодавством нормою. На даному етапі розвитку світової економіки підприємства або торгівельні посередники пристосовуються до нових глобальних торгівельних моделей слідом за змінами у всьому світі. Мінливе обличчя торгівлі відбиває ці зміни, як у дзеркалі. У межах цих процесів йде швидка еволюція систем стандартизації, оцінювання відповідності та сертифікації, зв'язана з підвищенням їх ролі в сприянні міжнародному обміну товаром і послугами,

Необхідність глобального системного підходу до оновлення засад міжнародної торгівлі та їх взаємоузгодження з вирішенням багатьох економічних, соціальних, політичних, науково-технічних проблем стимулювала розвиток діяльності в галузі метрології, сертифікації, стандартизації та акредитації і споріднених видах діяльності не тільки в напрямку їх поширення, але й у напрямку їх суттєвого удосконалення та перебудови.

Нормативні документи, які розробляються провідними міжнародними організаціями з стандартизації (ISO, IEC) та іншими міжнародними, регіональними і національними організаціями з стандартизації, встановлюють і удосконалюють важливі елементи механізму функціонування міжнародних систем метрології, стандартизації, сертифікації та акредитації.[7]

Україна з 1993 року є членом Міжнародної організації з стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), з 1997 року Міжнародної організації з законодавчої метрології (OLML) і членом-кореспондентом Європейського комітету з стандартизації (CEN).

Таким чином, на сьогодні у сфері стандартизації, метрології, оцінки відповідності та захисту прав споживачів діє 43 угоди з 30 країнами, 17 з яких укладено на міжурядовому рівні.[2]

Участь у міжнародних організаціях відповідає стратегічному курсу України щодо підтвердження вступу до СОТ та членства в ЄС. Держспоживстандарт отримує як проекти так і щойно видані стандарти, публікації, журнали і каталоги, які створюють фонд нормативних документів, користування яким доступно розробникам національних стандартів, промисловцям, підприємцям, громадськості.[12]

Завдяки підтримці Держспоживстандарту України, 10 українських технічних комітетів активізували свою участь у міжнародній стандартизації, змінивши статус наглядача на активного члена. Таким чином, на сьогодні 39 ТК працює у 126 структурних підрозділах ISO у статусі активного члена.[7]

Участь України в такій кількості міжнародних і регіональних організацій із стандартизації і метрології, а також підписання та реалізація міжнародних угод з країнами членами Європейського Союзу забезпечить тверду основу для гармонізації національних стандартів, норм і правил з міжнародними і європейськими, а також сприятиме інтеграції України у європейський економічний простір та доступу української продукції на світові ринки.

1.3 Шляхи удосконалення національної системи стандартизації

У 2005 році Україна розпочала науково-дослідну роботу (НДР) «Перегляд», яка спрямована на актуалізацію чинного фонду ГОСТ, переважно колишнього СРСР, для усунення технічних бар'єрів у торгівлі згідно з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ).

Перевірку ГОСТ здійснюють за критеріями:

втрата актуальності та підлягає скасуванню;

необхідність внесення змін, у тому числі обмеження сфери застосування;

необхідність перегляду для внесення прогресивніших положень чи впровадження гармонізованого національного стандарту.

Основні результати такі:

розроблено і затверджено програму перегляду та зміни до неї;

закріплено близько 14 тис. стандартів колишнього СРСР;

виконуються роботи щодо закріплення стандартів, прийнятих у 1992-2006 роках;

у 2007 році технічні комітети стандартизації (ТК), секретаріати яких ведуть організації, підпорядковані Держспоживстандарту України, перевірили 399 стандартів: 123 - потребують перегляду (30,8 %), 19 - можуть бути застосовані з обмеженням сфери застосування, 98 - потребують скасування (24,6 %);

скасовано протягом 2005-2007 років 955 ГОСТ;

на основі пропозицій ТК було підготовлено та розміщено в інформаційних мережах проект наказу щодо скасування 901 ГОСТ, але за даними, отриманими від підприємств України, 754 застосовуються у їхній діяльності;

питання актуалізації фонду з ініціативи Держспоживстандарту України виносилося на розгляд 31-го та 32-го засідань МДР; пропозицію підтримали Білорусь і Російська Федерація, яка розпочала роботи в цьому напрямку.[7]

Суб'єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тисяч ГОСТ та 28-30 тис. ОСТ колишнього СРСР, розроблених до 1992 року. Ці стандарти значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному рівню науково-технічних досягнень. Це не сприяє впровадженню уже прийнятих міжнародних та європейських стандартів, нових матеріалів, технологій та інновацій у виробництво, виробленню товарів з новими споживчими властивостями, підвищенню конкурентоспроможності продукції.[2]

Окремі галузі української промисловості значною мірою не готові за технічними і технологічними показниками до випуску продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів, норм та правил і, внаслідок цього, мало впроваджують гармонізовані стандарти.

Вітчизняні промисловці та підприємці здебільшого не виявляють зацікавленості у фінансовій підтримці розроблення прогресивних стандартів та участі у їх розробленні. Розроблення стандартів ТК, як правило, здійснюється за бюджетні кошти, частка суб'єктів господарювання не перевищує 10 %.

Має місце неузгодженість та погіршення вимог у технічних умовах підприємств щодо вимог національних стандартів, а також одночасне застосування технічних умов на продукцію у сфері дії стандартів та необґрунтовано широка сфера застосувань технічних умов аж до оцінювання відповідності у державній системі УкрСЕПРО.[9]

Застосування електронних інформаційних технологій у діяльності головного фонду нормативних документів, насамперед стосовно надання послуг користувачам стандартів, та у процедурах розроблення стандартів ТК не відповідає потребам сьогодення.[2]

Стратегічний розвиток у сфері стандартизації як в цілому, так і стосовно гармонізації нормативних документів, визначено Законами України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності», Кодексом доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів, Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, Угодою про партнерство і співробітництво України з Євросоюзом [1-5], а також нормативно-правовими актами Уряду України. Напрямки робіт, завдання та показники розвитку сфери стандартизації на середньострокову перспективу визначені Державною програмою стандартизації на 2006-2010 роки, прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою від 01.03.2006 № 229 [10].

Стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентоспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього природного середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки.

Національна система стандартизації створювалася в умовах переходу до ринкової економіки, нестабільної економічної та фінансової ситуації та на основі розгалуженої системи стандартизації колишнього СРСР.[10]

В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3 відсотка. У той же час міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються у разі здійснення міжнародної торгівлі у відповідності з вимогами СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами - членами Європейського Союзу та їх торговими партнерами.[2]

Проте існуюча система стандартизації не відповідає вимогам міжнародних організацій стандартизації стосовно здійснення міжнародної торгівлі, що зумовлено рядом проблем, зокрема таких:

застосування значної кількості нормативних документів колишнього СРСР;

недотримання суб'єктами стандартизації вимог національного стандарту ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000 "Кодекс усталених правил стандартизації" та національного стандарту ДСТУ 1.13:2001 "Національна стандартизація. Правила надавання повідомлень торговим партнерам України";

недостатня активність суб'єктів господарювання у фінансуванні розроблення національних стандартів, неналежним чином координується діяльність технічних комітетів стандартизації, що призводить до зниження рівня підготовки проектів нормативних документів;

значне відставання у виконанні завдань, визначених Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими;

обмеженість участі у роботі міжнародних та регіональних організацій із стандартизації.[2]

Узагальнена інформація про стандарти, затверджені наказами Держспоживстандарту України, дотримання вимог яких сприймається як доказ відповідності вимогам європейських директив «нового підходу» та чинним в Україні технічним регламентам стандартизації між центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ), недотримання ними нормативно-правових актів та стандартів під час виконання робіт у сфері стандартизації, незабезпеченість проведення єдиної державної політики (стосовно пріоритетів, планування, цінової політики) обумовлює потребу посилення ролі Держспоживстандарту України в координації робіт з гармонізації нормативної бази.[5]

На основі норм Закону України «Про стандартизацію» [1]:

ЦОВВ спрямовують значні кошти Державного бюджету на розроблення стандартів організацій (галузевих) і навіть технічних умов, створюють нормативні документи для галузевих систем стандартизації;

підприємства розробляють та реєструють у Державних центрах стандартизації, метрології та сертифікації (ДЦСМС) технічні умови (інколи кілька десятків і навіть сотень) на певну продукцію, щодо якої чинний відповідний національний чи міждержавний стандарт. Це стосується насамперед продукції широкого вжитку та підвищеного попиту, зокрема харчової продукції.

У значній частині технічних умов та стандартів організацій погіршуються показники чинних національних стандартів, чим порушуються правові норми декрету «Про стандартизацію і сертифікацію» стосовно їх узгодженості з національними стандартами та встановлення в них вищих або (та) додаткових показників, ніж у національному стандарті.

Доступ зацікавлених сторін, насамперед споживачів, до положень технічних умов і стандартів організацій обмежується їх власниками. Цим порушуються норми Закону України «Про захист прав споживачів» [14] про надання інформації стосовно продукції та послуг.

Одностороннє виконання Україною таких робіт у значних обсягах не відповідає правилам міждержавної стандартизації та порушує чинну нормативну базу країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) та Єдиного економічного простору і може створити технічні бар'єри у торгівлі України з цими країнами.

Однак обсяги робіт (понад 3000 документів щорічно) не забезпечені фінансовими та людськими ресурсами, а терміни недостатні для їх виконання, навіть за наявності ресурсів. На перегляд одного стандарту потрібно 20-25 тис. грн. (в цінах на 01.01.2011). Тому невиконання робіт з актуалізації ГОСТ за програмою перегляду або виконання їх вкрай обмежених обсягів негативно впливає на розвиток національної економіки.

Проаналізовано державну політику України в сфері стандартизації і показано, що вона повинна базуватися на принципі відповідності стандартів чинному законодавству, їхньої адаптації до сучасної науки і техніки, пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів.

Показано, що гармонізація національних стандартів, норм і правил з міжнародними і європейським сприяє інтеграції України у Європейський економічний простір та доступу української продукції на світові ринки.

Доведено, Що стратегічний розвиток в сфері стандартизації як в цілому, як в цілому так і стосовно гармонізації нормативних документів повинен базуватися на застосуванні Законів України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності».

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В ГАЛУЗІ ТЕКСТИЛЬНОГО І ШКІРЯНОГО ВИРОБНИЦТВА

2.1 Сучасний стан стандартизації в галузі текстильного та шкіряного виробництва в Україні і за кордоном

Аналіз ситуації на сучасному ринку товарів легкої промисловості, включаючи і ринок одягу, вимагає, на нашу думку, певної переорієнтації і розширення роботи в галузі екологічної стандартизації цих товарів [22,24]. Передусім потрібні нові види вітчизняних стандартів, які регламентували б:

терміни і визначення, що стосуються екологобезпечних груп товарів вітчизняної легкої промисловості;

номенклатуру показників якості основних екологобезпечних груп товарів (одягу, взуття, інтер'єрного текстилю, килимів та інших).

обґрунтовані нормативи, критерії, методи оцінювання специфічних еколого-гігієнічних властивостей товарів різних способів виробництва та призначення.

Велике значення має ролі стандартизації у формуванні вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу. Необхідність постановки і вирішення цього невідкладного завдання диктується низкою причин, а саме:

суттєвим зростанням частки екологобезпечних груп товарів легкої промисловості, включаючи і одяг, які надходять на ринок України після вступу нашої країни до СОТ;

постійним збільшенням в останні роки можливостей вітчизняної легкої промисловості (особливо швейної) поставляти свою продукцію на зарубіжний ринок, на якому домінуючим чинником конкурентоспроможності являється рівень її екологічної безпечності;

суттєвим відставанням від зарубіжної вітчизняної системи стандартизації формування і оцінювання рівня екологічної безпечності

текстильних матеріалів і одягу з них, що в значній мірі гальмує формування та розвиток вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу;

Перелік названих блоків питань переконливо свідчить про необхідність всестороннього аналізу та оцінки ролі вітчизняної системи стандартизації у формуванні ринку екологобезпечних груп товарів легкої промисловості та його окремих сегментів [21,23]. Для цього передусім представляється доцільним на прикладі текстильних матеріалів і виробів розглянути ті види вітчизняних стандартів, в яких містяться основні терміни, визначення та екологічні вимоги щодо формування та оцінювання їх екологічної безпечності, а також використані для цього еко-критерії та еко-нормативи, методи, показники та методики, порядок екологічної сертифікації та еко-маркування. Це стосується в першу чергу таких видів екологічних стандартів на текстильні матеріали і вироби:

ДСТУ 4239:2003 Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. Основні гігієнічні вимоги;

ДСТУ ISO 14020:2003 Екологічне маркування та декларації. Загальні принципи;

ДСТУ ISO 14024:2002 Екологічне маркування та декларації. Екологічне маркування типу І.

Відзначаючи позитивну роль вітчизняних екологічних стандартів у формуванні окремого сегменту ринку екологобезпечного текстилю і одягу в нашій країні після її вступу до СОТ, представляється доцільним висловити деякі зауваження і побажання до їх окремих положень з метою подальшого вдосконалення цих нормативних документів. Сформулюємо найбільш вагомі з них: - перелік нормативів і екокритеріїв, які містяться у ДСТУ 4239:2003 і у Технічному регламенті, ще обмежений і не в повній мірі задовольняє потреби споживачів і ринку екологобезпечного текстилю і одягу.

В результаті отриманих даних можна відмітити, що до цього часу на переважну більшість чинники є стандарти колишнього Союзу, які нині називають міждержавними стандартами. ГОСТи потребують негайного перегляду. Необхідно зазначити, що найбільшої уваги потребують саме міждержавні стандарти, тому що більшість їх були розроблені за часів Союзу. На даний час ці стандарти не відповідають вимогам щодо якості і безпечності.

Великим недоліком в стандартах на текстильне і шкіряне виробництво є те, що практично не розроблялись національні стандарти на цей вид продукції.

В ході досліджень було виявлено кількість чинних стандартів в Україні і їх рівень гармонізації. Результати приведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Загальна кількість чинних в Україні

Клас та назва продукції згідно з ДК-004-2003 та ISO	ГОСТ	ДСТУ	СТУ	ГСТУ СОУ
59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва	6	5	-	-
59.040 - допоміжні матеріали	22	6	-	-
59.060 - текстильні волокна	157	42	-	-
				3
59.080 - виробничий текстиль	498	268	26	5
				14
59.100 - матеріали для зміцнювання композитів	6	2	-	-
59.120- текстильне устатковання	63	1
59.140 - технологія шкіряних виробів	146	56	5	-
Всього	898	380	31	22

Як видно з таблиці найбільша кількість чинних в Україні стандартів це ГОСТ. В основному вони припадають є на клас 59.080 «виробничий текстиль», що становить - 498, а найменша їх кількість припадає на клас 59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва - 6 та 59.100 - «матеріали для зміцнювання композитів» - 6.

Національних стандартів ДСТУ, лише 269, при цьому до класу 59.080 - «виробничий текстиль» відноситься 268, а до класу 59.120 - «текстильне устаткування» - 1.

Стандарт підприємств СТУ є в класах 59.080 - «виробничий текстиль» - 26, та - 59.140 - «технологія шкіряних виробів» - 5. Однак їх кількість мала.

В таблиці 2.2 наведено рівень гармонізації національних стандартів з європейськими та міжнародними.

Таблиця 2.2 - Гармонізація ДСТУ чинних в Україні

Клас та назва продукції згідно з ДК-004-2003 та ISO	чинних ДСТУ	Гармонізовані ДСТУ	Загальний рівень гармонізації, %
		ISO	EN
59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва	5	-	-	0
59.040 - допоміжні матеріали	6	-	4	66,6
59.060 - текстильні волокна	42	8	-	19,0
59.080 - виробничий текстиль	268	137	21	58,9
59.100 - матеріали для зміцнювання композитів	2	-	-	0
59.120- текстильне устатковання	1	-	-	0
59.140 - технологія шкіряних виробів	56	28	-	50
Всього	380	173	25	52,1

Аналіз наведених в таблиці даних показує, що найбільше гармонізованих EN припадає на 59.080 - виробничий текстиль - 21, а найменше на клас 59.040 - допоміжні матеріали - складало 4.

Найбільше гармонізованих міжнародних стандартів ISO знаходиться у класі 59.080 - виробничий текстиль - 137, найменша кількість у класі 59.060 - текстильні волокна (всього 8).

В таблиці 2.3. наведено рівень гармонізації чинних в Україні міждержавних стандартів.

Таблиця 2.3 - Гармонізація ГОСТ чинних в Україні

Клас та назва продукції згідно з ДК-004-2003 та ISO	ГОСТ	Гармонізовані ГОСТ з	Загальний рівень гармонізації, %
		ISO	EN
59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва	6	-	-	0
59.040 - допоміжні матеріали	22	1	-	4,5
59.060 - текстильні волокна	157	16	-	10,2
59.080 - виробничий текстиль	498	60	5	13,1
59.100 - матеріали для зміцнювання композитів	6	-	-	0
59.120 - текстильне устаткування	63	16	-	25,4
59.140 - технологія шкіряних виробів	146	2	-	1,4
Всього	898	95	5	11,1

Дані таблиці показують, що гармонізовано EN у класі 59.080 - виробничий текстиль - 5, а решта продукції по складах була відсутня.

Найбільше гармонізованих ISO було у класі 59.080 - виробничий текстиль - 60, найменше було у класі 59.040 - допоміжні матеріали і складало - 1, а в 59.100 - матеріали для зміцнювання композитів - гармонізація відсутня.

European Committee for Standardization (CEN) Європейський Комітет зі Стандартизації був заснований в 1961 р. національними органами по стандартизації Європейського Економічного Співтовариства й країнами Європейської асоціації вільної торгівлі.

Європейський стандарт EN - стандарт, прийнятий CEN, CENELEC або ETSI із правом застосування в якості ідентичного національного стандарту зі скасуванням суперечних національних стандартів (CENELEC - Європейський комітет електротехнічної стандартизації; ETSI - Європейський інститут стандартизації телекомунікацій).

Стандарти, видавані Європейським комітетом зі стандартизації, мають позначення EN. Часто за основу цих стандартів приймають стандарти IEC (МЭК) або ISO (ИСО) без змін або з незначними змінами. У цьому випадку використовується подвійне позначення, наприклад EN ISO.

В додатку А (Табл. А1.) Наведено перелік європейських стандартів. Аналіз даного переліку дозволив визначити рівень гармонізації EN з ДСТУ і ГОСТ за класами продукції згідно ДК-004-2003. Результати аналізу наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 - Гармонізація міжнародних стандартів чинних в EN з ДСТУ і ГОСТ

Клас та назва продукції згідно з ДК-004-2003 та ISO	Кількість стандартів EN	Гармонізовано з	Загальний рівень гармонізації, %
		ДСТУ	ГОСТ
59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва	3	-	3	100
59.040 - допоміжні матеріали	-	-	-	-
59.060 - текстильні волокна	-	-	-	-
59.080 - виробничий текстиль	36	10	26	100
59.100 - матеріали для зміцнювання композитів	-	-	-	-
59.120 - текстильне устаткування	-	-	-	-
59.140 - технологія шкіряних виробів	-	-	-	-
Всього	39	10	29	100

Як видно з таблиці, що найбільше гармонізованих стандартів виявлено у класі 59.080 - виробничий текстиль - ДСТУ -10; ГОСТ -26.

Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту - це опублікування національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту. В додатку А (Табл. А.2.)Перелік міжнародних стандартів чинних в ISO та їх гармонізація.

Аналіз даного переліку дозволив визначити загальний рівень гармонізації, який наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5 - Гармонізація міжнародних стандартів чинних в ISO з ДСТУ і ГОСТ

Клас та назва продукції згідно з ДК-004-2003 та ISO	Кількість стандартів ISO	Гармонізовано з	Загальний рівень гармонізації, %
		ДСТУ	ГОСТ
59.020 - технологічні процеси текстильного виробництва	17	17	-	100
59.040 - допоміжні матеріали	-	-	-	-
59.060 - текстильні волокна	4	4	-	100
59.080 - виробничий текстиль	78	75	3	100
59.100 - матеріали для зміцнювання композитів	2	2	-	100
59.120- текстильне устатковання	-	-	-	-
59.140 - технологія шкіряних виробів	27	27	-	100
Всього	126	123	3	100

Як видно з таблиці, найбільше гармонізованих стандартів було у класі 59.080 - виробничий текстиль - ДСТУ - 75; ГОСТ- 3.

Таким чином проведені дослідження дозволили визначити рівень гармонізації національних і міждержавних стандартів на текстильні та шкіряні вироби з міжнародними та європейськими.

Загальний рівень гармонізації національних стандартів (ДСТУ) з міжнародними (ISO) та європейськими (EN) складає 52,1%, а міждержавних (ГОСТ) - 11,1%. Тобто рівень гармонізації є низьким тому для виходу національної продукції цієї галузі на зовнішні ринки потрібно прискорювати роботи з гармонізації нормативної бази.

2.2 Розробка організаційних заходів щодо поновлення діючих нормативних документів

Одним з важливих заходів в вдосконаленні та підвищенні науково-технічного рівня НД, в тому числі і гармонізованих стандартів є проведення кожні п'ять років перевірки та поновлення з ціллю виявлення та заміни застарілих положень. Обертання НД після їх впровадження в виробництво - один з важливих етапів життєвого циклу документа. Зростаючі темпи розвитку науки і техніки, підвищення вимог до якості продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку всі ці фактори призводять до морального старіння діючої документації та потребують їх поновлення і вдосконалення[16]. Проте збільшення кількості стандартів, що потребують поновлення, з однієї сторони, та достатньо великий час на їх розробку і введення в дію - з іншої сторони, негативно впливає на виробництво продукції та зменшує ефект від стандартизації. Відомо, що рівні якості стандартизованої продукції формуються в часі ступенево. Тому, що змінення показників, норм і вимог НД до якості продукції потребує реорганізації виробництва. Отже встановлення порядку проведення робіт стосовно поновлення та вдосконалення НД, є актуальним питанням вирішення якого дозволяє планово проводити перегляд документації та реорганізацію виробництва.

В даний поновлення НД час проводиться за двома напрямками: шляхом перегляду - змінення основних показників, норм та вимог, які впливають на суттєві показники продукції, та шляхом внесення незначних змін якісних продукції.

В першому випадку нормативні документи включаються в плани стандартизації для перегляду, а в другому - робота не планується, але проводиться у разі необхідності.

При включенні нормативних документів до планів стандартизації виникає справедливе питання, які документи та на якому рівні доцільно змінювати, переглядати або вносити в них зміни.

Відсутність рекомендуючих документів, які б встановлювали єдиний порядок та методи визначення науково-технічного рівня (НД всіх категорій та видів), ускладнює проведення робіт з поновлення нормативної бази і потребує систематизації, тобто побудови спеціальної системи.

В роботі [22], пропонується для цих цілей використовувати математичні методи та електронно-обчислювальну техніку, так як тільки за їх допомогою можна обґрунтовано із загального масиву документації вибирати ті, які не задовольняють сучасним вимогам.