Проектування взуття

Чим вище значення напруги, тим більша небезпека ураження електричним струмом. Умовно безпечною для життя людини прийнято вважати напругу, що не перевищує 42 В (в Україні така стандартна напруга становить 36 та 12 В), при якій не повинен статися пробій шкіри людини, що призводить до різкого зменшення загального опору її тіла.

Електричний опір тіла людини залежить, в основному, від стану шкіри та центральної нервової системи. Загальний електричний опір тіла людини можна представити як суму двох опорів шкіри та опору внутрішніх тканин тіла.

Найбільший опір проходженню струму чинить шкіра, особливо її зовнішній ороговілий шар (епідерміс), товщина якого становить близько 0,2 мм. Опір внутрішніх тканин тіла незначний і становить 300-500 Ом. В цьому можна переконатися, коли до язика прикласти контакти батарейки, при цьому відчувається легке пощіпування.

Коли ці ж контакти прикласти до шкіри тіла, то відчутних подразнень не виникає, оскільки опір сухої шкіри (епідермісу) значно більший.

Загальний опір тіла людини змінюється в широких межах - від 1 до 100 кОм, а іноді й більше. Для розрахунків опір тіла людини умовно приймають рівним Rл = 1 кОм. При зволоженні, забрудненні та пошкодженні шкіри (потовиділення, порізи, подряпини тощо), збільшенні прикладеної напруги, площі контакту, частоти струму (рис. 3.10) та часу його дії опір тіла людини зменшується до певного мінімального значення (0,5-0,7 кОм).

Опір тіла людини зменшується також при захворюваннях шкіри, центральної нервової та серцево-судинної систем, проявах алергічної реакції тощо. Статистика показує, що кількість травм, викликаних електричним струмом, становить 2% від їх загальної кількості. Але з усіх нещасних випадків, які завершилися летально, найбільша кількість припадає на враження електричним струмом. Причому до 80% усіх випадків електротравматизму зі смертельним кінцем приходиться на електроустановки з напругою до 1000 В (110 В і 380 В).

3.2 Санітарно-побутові та допоміжні приміщення

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.

Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені в СНиП 2.09.02-85.

До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:

- санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);

- медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);

- громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжі);

- культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);

- адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.

Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих факторів.

Вимоги щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних приміщень викладені в СНіП 2.09.04-87.

Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі та відкриті простори.

Розрахунок санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих в найбільш чисельну зміну.

Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси поділяються на чотири групи, а кожна з них - ще на 2-5 підгруп.

До першої групи (має три підгрупи) відносяться виробничі процеси, що проходять при нормальних метеорологічних умовах та при відсутності шкідливих газів та пилових виділень.

До другої групи (має п'ять підгруп) відносяться виробничі процеси, що проходять при несприятливих метеорологічних умовах або пов'язані з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.

До третьої групи (має чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко виражених шкідливих факторів.

До четвертої групи відносяться процеси, що вимагають особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої чистоти.

Розташування, розміри, обробка тощо допоміжних приміщень обумовлюються цілою низкою санітарних вимог. Наприклад, вбиральні розташовують, як правило, на кожному поверсі на відстані не більше 75 м від найбільш віддаленого робочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах, суміжних з гардеробними біля внутрішніх стін.

Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питтєвого водопроводів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Виключення складають невеликі виробництва (з кількістю до 25 чоловік в зміну), що розміщені в районах без центральної системи водопроводу та каналізації.

При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.

Норма витрат води на пиття та побутові потреби для цехів зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна складати 45 л, а в інших цехах та відділеннях - 25 л.

В проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. В гарячих цехах повинні бути передбачені місця площею 2-3 м² для установок з охолодженою підсоленою газованою водою (5 г солі на 1 л води).

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв питтєвого водопостачання не повинна перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання мереж господарсько-питтєвого водопроводу з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водопроводів, що подають не питтєву воду.

Всі стічні води спускаються в міську каналізаційну систему. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила.

На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів обробки пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.

Усі виробничі та побутові приміщення, а також робочі місця та обладнання повинні утримуватися в чистоті та порядку і своєчасно ремонтуватися. Для всіх виробничих і побутових приміщень має бути встановлено певний порядок прибирання з урахуванням умов виробництва. Викиди і сміття мають регулярно збиратися і видалятися у спеціально відведені для цієї мети місця.

При розміщенні побутових приміщень у будівлях, що стоять окремо та призначаються для обслуговування працівників в опалюваних виробничих приміщеннях, окремо розташовані побутові будівлі повинні з'єднуватися з виробничими будівлями опалюваними переходами.

Робочі приміщення заводоуправлінь, конструкторських бюро, пункти харчування та медпункти повинні, як правило, мати безпосереднє природне освітлення. В інших допоміжних приміщеннях допускається освітлення другим світлом або штучне освітлення.

Адміністративно-конторські приміщення, цехові контори та конструкторські бюро, розташовані всередині виробничих будівель, має бути ізольовано від виробничих приміщень. У разі розташування їх у шумних цехах або поруч з ними має здійснюватися звукоізоляція до допустимих рівнів гучності шуму на робочих місцях.

На кожному підприємстві має бути облаштовано санітарно-побутові приміщення для працівників (умивальні, душові, вбиральні чи шафи для одягу, гардеробні тощо). Усі санітарно-побутові приміщення повинні щодня прибиратися і регулярно провітрюватися. При неможливості природного провітрювання має влаштовуватися електромеханічна вентиляція.

Гардеробні, роздягальні, душові та інші санітарно-побутові приміщення і пристрої мають періодично піддаватися дезінфекції.

Використання виробничих приміщень для приймання їжі заборонено. Пункти харчування (їдальні, буфети) мають відповідати санітарним вимогам, установленим для підприємств громадського харчування.

Необхідно звернути увагу, що важливим елементом гігієни праці (зокрема, працівників бухгалтерського обліку) є раціональне планування службових приміщень. При цьому слід орієнтуватися на комплекс організаційно-технічних умов, що забезпечують можливість нормальної роботи згідно зі санітарно-гігієнічними стандартами.

Приміщення для сушіння, витрушування та ремонту спецодягу повинні мати площу не менше як 9 кв. м кожне, а приміщення для обігріву - 12 кв. м.

Використання побутових приміщень на виробництві не за призначенням забороняється.

3.3 Розрахунок рівномірного штучного освітлення в складальному цеху ТОВ «Взутекс»

Задачею розрахунку штучного освітлення є визначення потужності освітлювальної установки, необхідної для створення у виробничому приміщенні заданої освітленості. Найбільш поширений метод розрахунку - метод використання коефіцієнта світлового потоку. Задачею розрахунку є визначення необхідної кількості світильників.

Розміри складального цеху ТОВ «Взутекс»: А=30 м, В=12 м, Н=4,5 м; розряд виконуваної зорової роботи - ЙЙЙ а.

Конструктивно приймаємо тип світильника з люмінесцентними лампами - ПВЛМ-Д-2Ч40;

Приймаємо висоту розташування світильників над робочою поверхнею Н_р= 2 м;

За даними коефіцієнти відбиття: с_n = 50%, с_c = 30%, с_p = 10%.

1) Визначаємо нормоване значення освітленості:

Е_н= 500 лк;

2) Приймаємо коефіцієнт запасу:

К_з = 1,5;

3) Визначаємо площу приміщення:

S = 30Ч12 = 360 м²;

4) Вибираємо коефіцієнт нерівномірності для ПВЛМ-Д-2Ч40:

z = 1,1;

5) Кількість ламп: n =2;

6) Для світильників приймаємо лампи типу ЛБ 40-4, у яких потужність Р_л = 40 Вт; світловий потік Ф = 2850 лм;

7) Визначаємо індекс приміщення за формулою:

8) Знаходимо значення коефіцієнта світлового потоку:

з = 0,21;

9) Визначаємо необхідну кількість світильників, яка знаходиться за формулою:

де Е_н - нормоване значення освітленості (в даному випадку Е_н=500 лк;

S - площа приміщення;

Z - коефіцієнт мінімальної освітленості;

n - кількість ламп у світильниках;

Ф_л - розрахунковий світловий потік;

з - коефіцієнт використання світлового потоку.

10) Приймаємо попередньо N_ф=246 шт., які розміщуємо в 6 рядів по 41 шт.

11) Визначаємо фактичну освітленість:

Е_факт= Е_н (N_p/N) = 500 (246/248,12) = 495 лк.

Допускається відхилення фактичної освітленості від нормованого значення до 10% в меншу сторону і до 12% в більшу.

12) Знаходимо допустимі значення освітленості:

[Е] = (0,9…1,2) • Е_н = (0,9…1,2) • 500 = (450…600) лк;

13) Визначаємо повну та питому потужність освітлювальної установки:

Р = Р_n • N_факт • n = 40 • 246 • 2 = 19680 Вт = 19,68 кВт;

14) Розраховуємо потужність освітлювальної установки на 1 м² площі приміщення:

Р' = Р/S = 19680/360 = 54,7 Вт/м²;

Після усіх розрахунків наносимо план приміщення на схему, що зображена на рисунку 3.1.

Так як 6 рядів світильників, а ширина приміщення 12 м, то відстань між рядами буде дорівнювати: 12/6 = 2 м; відстань між світильниками в ряду - 30/41= 0,73 м.

Розміри світильників: 1325 мм Ч 148 мм.

Висновки

В ході проведення цієї роботи був розроблений асортимент, а також конструкції спеціального взуття осінньо-весняного сезону, а саме взуття для військовослужбовців. Враховуючи вид і призначення цього взуття, вибрана базова модель взуття - напівчеревики з настроченою союзкою та відрізними задинками на резинках, на основі якої проектується решта моделей асортименту.

Усі моделі спроектовані в художньо-конструктивній єдності, стилістичному поєднанні, оформлені декоративними елементами, що відповідають призначенню взуття.

При розробці конструкцій моделей, дотримані всі вимоги Держстандартів щодо їх виготовлення та підібрані відповідні матеріали.

Для проектування взуття, підібрано відповідну колодку 270 розміру, повнотою 6, з круглою носковою частиною, що відповідає призначенню взуття та напрямкам моди. Також вибрані способи обробки видимих країв - це загинання по верхньому канту та фарбування по передньому краю берців та союзки.

Оскільки спроектовані моделі призначені для військових, то велика увага приділяється швам, що забезпечують міцність готового взуття. Вибраний клейовий метод кріплення підошви, що забезпечує легкість взуття та зручність при експлуатації.

В дипломному проекті спроектовані деталі верху усіх моделей за різними методиками проектування. Варто сказати, що найбільш зручною у використанні виявилася італійська методика, тому що ескіз моделі наноситься на колодку, де відразу можна побачити його у реальності та після проектування деталей виготовляється макет-склейка та проводиться апробація моделі і при необхідності проводяться всі її коригування.

Для базової моделі зроблене градирування деталей за допомогою ЕОМ, тобто розроблена ціла серія шаблонів чоловічих напівчеревиків для військовослужбовців, які можуть бути впроваджені у виробництво на відповідному підприємстві.

Також спроектовані всі деталі низу, в тому числі і формована підошва, для виготовлення якої в свою чергу спроектована відповідна прес-форма.

Слід зауважити, що після апробації виготовленого взуття зроблений висновок, що модель є придатна до виготовлення, доказом чого являється акт впровадження моделі на підприємстві, який затверджений керівниками цього підприємства.

Усі інші моделі також можуть бути впроваджені у виробництво, оскільки спроектовані з дотриманням відповідних нормативів та вимог до даного виду та призначення взуття.

В проекті також здійснений техніко-економічний аналіз виготовленого зразка взуття з позиції матеріальних та трудових витрат і розрахована собівартість моделі.

Для підготовки виробництва виготовленої моделі підготовлена вся конструкторська документація, яка за змістом відповідає ТЗ.

Аналізуючи все вищесказане, можна сказати, що результати роботи можуть бути застосовані у виробництві, науці та практиці проектування взуття.

Література

ГОСТ 44-91 «Взуття із шкір хромового методу дублення для військовослужбовців»

AutoCAD R14. Русская и англоязычная версия / Е. Романычева, Т.М. Сидорова, С.Ю. Сидоров, Т.Ю. Трошина. - М.: ДМК, 1998. - 512 с.

Александров С.П., Глазунов Н.А. Компьютерное проектирование подошов // Кожеобувная промышленность. - М., 2003 г. - 56 с.

Бегняк В.І. та ін. Практикум з конструювання і проектування взуття: Навчальний посібник / Під заг. ред. В.І. Бегняк, - Хмельницький, 2002. - 272 с.

Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник. 2-е вид. / За ред. М.П. Гандзюка. - К.: Каравела, 2004. - 408 с.

Зыбин Ю.П. и др. Конструирование изделий из кожи. Учебн. для студентов вузов. - М.: Легпищепром, 1982.

Індивідуальні завдання та методичні вказівки до їх розв'язування для студентів інженерних спеціальностей / Г.С. Калда, О.В. Снозик - Хмельницький: ХНУ, 2007 - 40 с.

Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 215 с.

Киселев В.А., Семёнов А.А. Способи получения и подготовки исходных даних при проектировании оснастки обувного производства. - М., 2006 г. - 85 с.

Коновал В.П., Гаркавенко С.С., Свістунова Л.Т. та ін. Універсальний довідник взуттєвика: Навчальний посібник. - Київ: Лібра, 2005. - 270 с.

Курсові та дипломні проекти. Методичні вказівки до їх оформлення для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності «Взуття, шкіргалантерейні та лимарні вироби»/ В.М. Калина., В.П. Либа. - Хмельницький, ТУП, 2001. - 38 с.

Лабораторний практикум з курсу «Проектування взуття» / В.І. Бегняк, Т.Є. Корж, В.П. Либа. - Хмельницький, ТУП, 1999, 102 с.

Макарова В.С. Моделирование и конструирование обуви и колодок. - М.: Легпромбытиздат, 1987.

Методичні вказівки до дипломного проектування для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності «Взуття, шкіргалантерейні та лимарні вироби»/ Бегняк В.І., Домбровський А.Б., Корж Т.Є. - Хмельницький, ТУП, 2001. - 25 с.

Оснастка взуттєвого виробництва. Лабораторний практикум / А.Б. Домбровський, І.Т. Врона. - Хмельницький: ТУП, 2003. - 58 с.

Справочник обувщика. Проектирование обуви, материалы. - М.: Легпромбытиздат, 1988.

Стронгин Б.М. Конструирование технологической оснастки. - М.: Легкопромбытиздат, 1988.

Цимбалюк В.М. Системи автоматизованого проектування виробів. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт для студентів спеціальності «Взуття, шкіргалантерейні та лимарні вироби». - Хмельницький: ХНУ, 2004. - 43 с.

Чеботарьова О.В., Абракітов В.Е. (2008) Методичні вказівки до виконання розділу «Охорона праці» дипломного проекту (№1042).

Размещено на Allbest.ru