Організація виробничої дільниці з виробництва темброблоків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах становлення ринкових відносин вивчення економіки підприємства набуває особливої актуальності, оскільки саме підприємство є основним суб'єктом господарської діяльності країни. Підприємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію, надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб населення, так і для власного виробництва. Сучасне підприємство - це складна система, що об'єднує і використовує різноманітні ресурси: людські, матеріальні, фінансові, інформаційні тощо. Ефективне управління підприємствами неможливе без вивчення їх сутності та взаємозв'язків. Від того, як підприємства використовують власні ресурси, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною мірою залежать добробут населення й економічна могутність держави загалом.

Термін "електроніка" виник середині ХХ століття, він відобразив інтенсивність розвитку радіоелектроніки, її засобів і методів, як і розробку й застосування нових електронних приладів, з урахуванням яких будується радіоапаратура. Нині до радіоелектроніки відноситься радіотехніка і електроніка. З ним з нею пов'язані автоматика і обчислювальна техніка. Сучасна радіоапаратура дозволяє передавати звуку і зображення, визначати відстань між двома точками, як на землі та і в космосі. З допомогою радіоапаратури, здійснюють запуски штучних супутників, ведеться наукове дослідження. Важко назвати область народного господарства, де не застосовують електроніку. Її застосовують у медицині, у виробництві, сільському господарстві й у побуті.

Настав час, коли рівень виробництва радіоелектронної апаратури стає одним із чинників, який визначає рівень технічного розвитку. Багато проблем радіотехніки сприяли винаходу нових й вдосконаленню існуючих електроприладів. Ці прилади застосовують у радіозв'язку, телебаченні, під час запису і відтворення звуку, в радіолокації, радіоуправлінні та інших областях радіоелектроніки. Застосування електронних приладів дає змогу проводити різноманітні дослідження та застосування, зокрема такі, які не мають нічого спільного з електронікою. Електронні прилади та інші пристрої стали потужними коштами наукових досліджень, автоматизації, функціях контролю виробничих процесів.

Я пропоную організувати дільницю по виготовленню темброблоків на мікросхемі КР174ХА53. Їх застосування досить поширене у звуковій техніці. Перевага цього темброблоку - мікросхема є цифровою, регулювання гучності, тембру низьких і високих частот здійснюється кнопками, а не резисторами, що в свою чергу зменшує вартість.

Об'єктом дослідження є організація дільниці з виробництва темброблоків.

Основні завдання:

1) визначення типу виробництва,

2) розрахунок кількості робочих місць, виробничої площі та чисельності промислово-виробничого персоналу;

3) організація праці на дільниці;

4) розрахунок витрат і ціни;

5) визначення доцільності виробництва.

1. Характеристика типу виробництва

Особливості діяльності підприємства, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень істотно залежать від типу виробництва.

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

Робочі місця одиничного виробництва характеризуються виконанням різноманітних операцій над різними деталями в межах технологічних можливостей устаткування. Через часту зміну предметів праці багато часу витрачається на переналагоджування устаткування.

Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об'єктів виробництва технологічних процесів потребує висококваліфікованих робітників.

На робочих місцях серійного виробництва виконуються операції над обмеженою номенклатурою деталей, які обробляються періодично партіями. Застосовується універсальне та спеціальне устаткування, що розміщується як технологічними групами, так і за предметним принципом. Кваліфікація робітників у цілому може бути середньою, за винятком тих висококваліфікованих спеціалістів, які працюватимуть на машинах з ЧПК та на гнучких автоматизованих лініях.

Залежно від широти номенклатури, величини партій, періодичності їхньої обробки серійне виробництво поділяється на дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне. Робочі місця дрібносерійного виробництва за своїми характеристиками близькі до робочих місць одиничного виробництва з дещо меншою кількістю операцій, які на них виконуються, оскільки предмети обробляються малими партіями. Для робочих місць середньосерійного виробництва характерне ще більше обмеження кількості виконуваних операцій, оскільки партії виробів стабільно повторюються. Устаткування має більш високий рівень спеціалізації. На робочих місцях велико серійного виробництва предмети обробляються великими партіями, устаткування спеціалізоване.

Робочі місця масового виробництва характеризуються постійним виконанням однієї операції над одним предметом праці. Устаткування є вузько спеціалізованим, застосовується спеціальне оснащення. Принцип розміщення устаткування -- предметний. Виконання елементарних операцій на потокових лініях не потребує високої кваліфікації робітників, але на автоматизованих системах їхня кваліфікація має бути на рівні техніка чи навіть інженера.

Підприємства одиничного виробництва виготовляють продукцію в одиничних екземплярах, що не повторюються взагалі або повторюються нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робочі місця та цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, контрольні прилади тощо). До підприємств одиничного виробництва належать заводи важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін.

Підприємства серійного виробництва випускають серії виробів обмеженої номенклатури, які періодично повторюються. Серія - це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Водночас можуть використовуватися і процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях. Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, електровозів тощо,

Підприємства масового виробництва безперервно випускають один або кілька виробів протягом тривалого часу за умов високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, проте в окремих випадках за низької трудомісткості операцій використовуються серійні типи виробництва, наприклад на заготівельних процесах. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства з виготовлення годинників, телерадіоапаратури та ін.

Тип виробництва істотно впливає на його організаційно-технічну побудову й ефективність. Від типу виробництва залежить виробнича структура підприємства і його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування й оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, де легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування й максимально реалізувати принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно та організаційно складним і найменш ефективним є одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід (за можливості) від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва. Досягається це різними способами, зокрема розширенням ринку збуту і збільшенням серій виробів, уніфікацією деталей і агрегатів особливо складних машин і приладів, запровадженням групових методів обробки тощо.

2. Визначення витрат часу і відрядної розцінки на одиницю продукції

Для виготовлення одиниці продукції нам необхідно встановити операції технологічного процесу, трудомісткість кожної операції, встановити розряд складності робіт і відповідно до розряду тарифну ставку, розрахувати відрядну розцінку.

Тарифна ставка - виражений у грошовій формі розмір оплати праці за одиницю робочого часу.

Трудомісткість - час на виготовлення одиниці продукції.

Розраховуємо відрядну розцінку за формулою:

де, Т_ст - годинна тарифна ставка відповідного розряду, грн.;

t_шт - трудомісткість виконання операції, хв.

Розрахуємо відрядну розцінку для операції комплектування:

Таблиця 2.1

Розрахунок трудомісткості робіт та відрядної розцінки на виготовлення темброблоків

№ п/п	Найменування операцій технологічного процесу	Трудомісткість операції, хв. (tшт)	Розряд складності робіт	Тарифна ставка за 1 год, грн. (Тст)	Відрядна розцінка, грн. (Рвідр)
1	Комплектування	1,0	ІІ	4,64	0,077
2	Лудження проводів	0,6	ІІІ	5,10	0,051
3	Формування і обрізання виводів	2,9	III	5,10	0,247
4	Монтаж	1,5	III	5,10	0,128
5	Пайка «хвилею»	0,3	ІV	5,65	0,028
6	Контроль ВТК	2,1	IV	5,65	0,198
7	Збирання виробу	1,4	III	5,10	0,119
8	Тестування виробу	12	V	6,39	1,278
9	Пакування	0,7	II	4,64	0,054
	Разом	22,5			2,18

3. Розрахунок потрібної кількості устаткування. Визначення коефіцієнту його завантаження

Для того щоб розрахувати потрібну кількість устаткування необхідно визначити річну програму випуску з урахуванням попиту на продукцію. Річна програма випуску темброблоків складає 36500 штук за рік.

Оскільки при виробництві можливі технологічні відходи то для того щоб забезпечити виготовлення запланованого обсягу продукції необхідно розрахувати програму запуску враховуючи коефіцієнт виходу придатних:

,

де, N_вип - річна програма випуску продукції, шт.;

в - коефіцієнт виходу придатних (приймаємо 0,96)

Необхідну кількість устаткування для річної програми випуску продукції визначаємо за формулою:

,

де, М_р - розрахункова кількість устаткування, шт.;

N_зап - річна програма запуску, шт.;

t_шт - трудомісткість виготовлення одиниці продукції, год.;

F_еф^уст - річний ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;

К_зу - коефіцієнт завантаження устаткування (приймаємо 0,8)

Розраховуємо необхідну кількість устаткування для комплектування:

Розрахункова кількість устаткування дробове число, тому визначається прийнятна кількість одиниць устаткування шляхом округлення до більшого цілого числа:

М_пр = 1

Ступінь використання устаткування характеризує коефіцієнт завантаження устаткування, який визначається за формулою:

,

де, М_р - розрахункова кількість устаткування, шт.;

М_пр - прийнята кількість устаткування, шт.

Визначимо коефіцієнт завантаження устаткування для комплектування:

Таблиця 3.1

Розрахунок потрібної кількості устаткування та коефіцієнту його завантаження

п/п	Найменування операцій технологічного процесу	Найменування устаткування	Параметри
			tшт і	Мр і	Мпр і	Кзу
1	Комплектування	Робоче місце комплектувальника	1	0,41	1	0,41
2	Лудження проводів	Робоче місце лудильника	0,6	0,24	1	0,24
3	Формування і обрізання виводів, монтаж	Робоче місце монтажника	4,4	1,8	2	0,9
4	Пайка «хвилею»	Установка Vitronics Soltec Delta7	0,3	0,12	1	0,12
5	Контроль ВТК	Робоче місце контролера ВТК	2,1	0,86	1	0,86
6	Збирання виробу, пакування	Робоче місце працівника	2,1	0,86	1	0,86
7	Тестування виробу	Робоче місце регулювальника	12	4,9	5	0,98
	Разом		22,5	9,19	12	0,77

4. Розрахунок чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВП)

Промислово-виробничий персонал - всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні (працівники основних, допоміжних, обслуговуючих виробництв, лабораторій, охорони).

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

1) керівники -- це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах;

2) спеціалісти - працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема -- інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо;

3) службовців - працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема -- діловоди, обліковці, агенти, креслярі;

4) робітники - працівники які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

4.1 Розрахунок чисельності основних робітників

До категорії основних робітників відносять робітників, які безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції.

Чисельність робітників зайнятих на роботах, що нормуються розраховуємо за формулою:

,

де, Ч_осн.р. - чисельність основних робітників, чол.;

N_зап - річна програма запуску, шт.;

t_шт - трудомісткість виготовлення одиниці продукції, год.;

F_еф^роб - річний ефективний фонд часу працюючого, год.;

К_вн - коефіцієнт виконання норм (приймаємо 1,1)

4.2 Визначення чисельності допоміжних робітників

Допоміжні робітники - робітники, які виконують функції обслуговування основного виробництва та створюють умови праці (прибиральниця, електрик).

Норматив чисельності допоміжних робітників складає 15 - 25% чисельності основних виробничих робітників (приймаємо 25%).

де, Ч_осн - чисельність основних робітників, чол.;

Н_ч.доп - норма чисельності допоміжних робітників, %.

Таблиця 4.1

Чисельність та склад допоміжних робітників

№ п/п	Професія	Чисельність, чол.	Розряд	Годинна тарифна ставка, грн.
1	Електрик	1	IV	5,25
2	Прибиральниця	1	ІІ	4,16

4.3 Визначення чисельності керівників

Керівники - це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів.

Основним призначенням керівників є організація виробництва, спрямована на досягнення максимальних результатів з найменшими затратами суспільної праці. Вони здійснюють управлінську діяльність, виконуючи організаційно-розподільчі, адміністративно-господарські, організаційно-інженерні та організаційно-економічні функції. Праця керівників специфічна за своїм змістом, характером і методами виконання роботи. Вона безпосередньо не пов'язана зі створенням матеріальних цінностей, але як частина сукупної праці повинна бути продуктивною і прямо впливати на виробничу діяльність підприємства.

Роль управлінських працівників полягає у створенні передумов та умов, необхідних для випуску продукції, регулюванні процесу її створення, оформленні відповідних аналітичних і звітних документів.

Таким чином, керівники мають справу не з матеріально-речовими елементами виробництва, а з документацією, що містить відповідну інформацію. Крім цього, праця керівників, пов'язана з керівництвом людьми, не піддається кількісному обліку. Наприклад, безглуздо оцінювати якість роботи керівника за кількістю прийнятих рішень, оскільки окремо взяте рішення не є готовим продуктом, воно повинно бути адекватно сприйняте і реалізоване трудовим колективом, за роботу якого відповідає керівник.

Чисельність керівників розраховуємо за формулою:

де, Ч_осн - чисельність основних робітників, чол.;

Ч_одоп - чисельність допоміжних робітників, чол..

Н_ч.кер - норма чисельності керівників, %.

Норма чисельності керівників становить 8 - 10% від загальної чисельності основних і допоміжних робітників (приймаємо норму чисельності 8%).

Таблиця 4.2

Чисельність керівників

Посада	Чисельність, чол.	Місячний оклад, грн.
Майстер	1	2300

Майстри займають проміжне становище між керівником і робітничим складом. Їх праця -- розумова праця, в основі якої творчий процес пошуку і прийняття оптимальних технічних, організаційних та економічних рішень. Це вимагає великого обсягу спеціальних знань, практичних навичок. Праця майстрів характеризується вищим ступенем відповідальності порівняно з працею робітників, адже правильне і своєчасне прийняття рішень визначає не тільки результати їхньої праці, а й значною мірою результати праці всього колективу.

4.4 Визначення загальної чисельності працюючих

Таблиця 4.3

Загальна чисельність і склад ПВП

№ п/п	Категорія	Чисельність, чол.	Питома вага %
1	Основні робітники	7	70
2	Допоміжні робітники	2	20
3	Керівники	1	10
	Разом	10	100

5. Розрахунок площі дільниці та вартості ОВФ

дільниця вартість персонал

Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування, тобто - це капітал, вкладений в сукупність матеріально-речовинних цінностей, що відносяться до засобів праці. Основні засоби і довгострокові інвестиції роблять багатоплановий і різносторонній вплив на фінансовий стан і результати діяльності фірми.

За наказом міністерства фінансів України від 18.11.2005. Основні засоби це матеріальні активи, які підприємство утримує, щоб використовувати як засоби праці чи при поставці товару, надання послуг, надання в оренду чи виконувати адміністративні і соціально культурні функції, очікуваний строк використання яких більше ніж один рік, тобто основні виробничі фонди - це будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини та устаткування.

5.1 Розрахунок площі дільниці

При визначенні площі дільниці враховуємо виробничу площу (зайняту робочими місцями і проходами) та допоміжну.

Площу виробничих приміщень розраховуємо за формулою:

де, S_вир - загальна площа виробничих приміщень, м² ;

- основна площа (S_осн), м²;

М_і - кількість робочих місць (машинних, ручних та ін.), од.;

H_sі - норма площі на одне робоче місце, м (укрупнено: на ручне - 5-7 м ,

автоматизоване - до 20 м ) (для ручного приймаємо 6, автоматизоване - 15);

0,2 * S_осн - допоміжна площа (20 % від основної), м .

Розраховуємо площу для ручних робочих мість:

Розраховуємо площ для автоматизованого робочого місця:

Основна площа:

Площа службово-побутових приміщень:

де, Мс - кількість робочих місць керівників, спеціалістів, технічних виконавців (службовців), од.;

Нs_сл.пр - норма площі службових приміщень на одне робоче місце (4-5 м ) (приймаємо 4);

Ч_ПВП - чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

Нs_поб.пр - середня норма площі побутових приміщень на одного працюючого (1-1,5 м²) (приймаємо 1,5);

1,2 - коефіцієнт, що враховує допоміжну площу (коридори, проходи).



Загальна площа дільниці становить:

S_заг = S_вир + S_сл.по6,

5.2 Розрахунок вартості ОВФ

Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами в міру їх зношування.

Вартість приміщень визначаємо за формулою:

де, Ц_б - ціна 1 м² площі приміщень

Таблиця 5.1

Розрахунок вартості устаткування (робочих місць)

Найменування устаткування (робочого місця)	Кількість одиниць	Вартість, грн.
		одиниці	загальна
Робоче місце комплектувальника	1	400	400
Робоче місце лудильника	1	500	500
Робоче місце монтажника	2	750	1500
Установка Vitronics Soltec Delta7	1	200000	200000
Робоче місце контролера ВТК	1	800	800
Робоче місце працівника	1	600	600
Робоче місце регулювальника	5	1800	9000
Разом	12		212800

Розраховуємо вартість інших основних фондів за формулою:

де, В_у -- вартість устаткування, грн.;

%В_ін - відсоток інших основних фондів (5-10%) (приймаємо10%)

.

Визначаємо загальну вартість основних виробничих фондів:

6. Організація праці на дільниці

Організація праці - це, система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та один з одним, що утворює певний порядок трудового процесу, який включає: поділ праці та її кооперування, організацію робочих місць та їх обслуговування, мотивацію, планування і облік.

В умовах ринкової економіки можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

1) поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;

2) організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

3) організація підбору персоналу та його розвиток, тобто -- планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;

4) нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;

5) поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

6) оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

7) раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду.

8) мотивація й оплата праці.

9) зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюються різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто одним або групою працівників виконується певна частина загального обсягу роботи.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також всередині підприємств.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація -- це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

1) всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

2) всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

3) всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце -- це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця -- це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації -- робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами.

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

1) енергетична -- забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

2) транспортно-складська -- доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

3) підготовчо-технологічна -- розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

4) інструментальна -- зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

5) налагоджувальна -- налагодження і регулювання технологічного устаткування;

6) міжремонтна -- профілактичне обслуговування;

7) контрольна -- контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

8) облікова -- облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як:

1) чергове обслуговування - це обслуговування по виклику, його організовують, як правило, в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва. При цьому обслуговуючий персонал викликають на робоче місце у міру необхідності. Така організація обслуговування не завжди гарантує його своєчасність, допускає можливість зупинок виробничого процесу, непродуктивних втрат робочого часу, але відрізняється відносною простотою.

2) планово-попереджувальна обслуговування найбільш часто застосовується в серійному виробництві і проводиться по планах-графікам (розкладу). Ця форма організації обслуговування вимагає більшої підготовчої роботи, ніж чергове обслуговування, характеризується чітким ритмом роботи служб обслуговування і мінімальною вірогідністю простоїв робочого місця через невчасність обслуговування.

3) стандартне обслуговування використовують в потоково-масових виробництвах. Це найдосконаліша форма організації обслуговування робочих місць. Воно проводиться в строго регламентованому порядку по стандартних розкладах і стандарт-планах. Цю форму організації обслуговування називають стандартною ще і тому що, будучи обґрунтованою і розробленою, система обслуговування включається в стандарт підприємства, який є обов'язковий для всього персоналу документом.

Стандартне обслуговування характеризується високою економічністю, відсутністю простоїв з вини обслуговуючих робочих, але вимагає чіткої організації основного виробництва.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технологій, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці.

Умови праці - це сукупність взаємозв'язаних виробничих, сані-тарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

1) фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язані з утримуванням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне;

2) нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене;

3) робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне;

4) монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена;

5) температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1см² за хвилину). Стадії впливу ні, високі, дуже високі;

6) забруднення повітря (вміст домішок в їм³ або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний;

7) виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

8) вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

9) освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або осліплююча.

На кожному робочому місці на працездатність впливають, здебільшого, декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів: настрою, ставлення до праці, стану здоров'я та ін, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі незмінних умов виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

1) з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці;

2) зі шкідливими і важкими умовами праці;

3) зі шкідливими умовами праці.

Ці дані заносяться до Карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

1) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

2) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

3) робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшення умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактичних умов праці з нормативними, прийнятими для базового періоду.

Для прикладу візьмемо робоче місце монтажника. Правильна організація робочого місця серйозно впливає на продуктивності праці і якість продукції. Робочим місцем монтажника є монтажний стіл, оснащений необхідним обладнанням і пристосуваннями. На робочому столі розміщують всі необхідні для виконання поточної роботи інструменти, деталі та устаткування.

Стіл монтажника має бути добре освітлений денним світлом. При штучному освітленні лампу потужністю 40-60 Вт встановлюють на відстані 0,5 - 0,75м від площини столу. Світло повинно падати рівномірно; тіні, які ускладнюють роботу, повинні бути якомога менші. Джерело світла не повинно бути надмірно яскравим, бо воно дає сліпучу дію на очі.

Технологічну карту вміщують у рамку і вішають на спеціальному кронштейні, щоб вона завжди була у полі зору монтажника, а об'єкт монтажу розміщують в зоні руху його рук.

7. Розрахунок витрат на виробництво

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються у собівартість продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартість. Виробничу собівартість формують витрати, пов'язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до місця зберігання. В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартість.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з'ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

За способами включення до собівартості продукції витрати поділяють на:

1) прямі -- витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням робіт і враховані у виробничій собівартості продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

2) непрямі (загальновиробничі) -- витрати, пов'язані з управлінням, організацією й обслуговуванням виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат і розподіляються між об'єктами витрат пропорційно базі розподілу.

За принципом залежності від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління праці.

Накладні витрати не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

7.1 Розрахунок основних витрат

Основні витрати безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Вони охоплюють три групи витрат;

а) прямі матеріальні витрати;

б) прямі витрати на оплату праці з відрахуваннями,

в) витрати на утримання та ремонт виробничого обладнання.

7.1.1 Розрахунок прямих матеріальних витрат

До складу прямих матеріальних витрат включають вартість сировини та основних матеріалів, які складають основу продукції, що виробляється, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного виду продукції.

В даному розділі розраховуємо вартість основних і допоміжних матеріалів

Вартість основних матеріалів на одиницю продукції визначаємо за формулою :

де, Ц_і - гуртова ціна за одиницю виміру матеріалу, грн.;

Нв_і - норма витрат матеріалу.

Таблиця 7.1

Відомість основних матеріалів

№ п/п	Найменування матеріалу	Одиниця виміру	Гуртова ціна за одиницю виміру, грн.	Норма витрат на одиницю продукції	Вартість, грн.
1	Припій ПОС - 61	кг	75	0,005	0,375

Вартість допоміжних матеріалів визначається як відсоток від вартості основних матеріалів:

де, %В_м.д. - відсоток вартості допоміжних матеріалів, який складає 2,5%

Розраховуємо суму витрат на основні і допоміжні матеріали для річного обсягу продукції:

де, N_зап - річна програма запуску, шт.;

К_mp - коефіцієнт транспортно-заготівельних витрат (1,02).

Таблиця 7.2

Відомість купованих комплектуючих виробів

№ п/п	Найменування купованих комплектуючих виробів	Одиниця виміру	Гуртова ціна за одиницю виміру, грн.	Норма витрат на одиницю продукції	Вартість, грн.
1	Плата	шт.	7	1	7
2	Куповані елементи
	Резистори МЛТ: 10кОм - 0,125 Вт 2,7кОм - 0,125Вт 100кОм - 0,125Вт	шт.	0,15	2 2 2	0,9
	Конденсатори електролітичні: 10мкФ х 50В 1мкФ х 50В	шт.	0,40	2 5	2,8
	Конденсатори керамічні: 0,1мк х 63В 4700нФ	шт.	0,30	4 2	1,8
	Мікросхема КР174ХА53	шт.	8	1	8
	«Панель» під мікросхему	шт.	0,45	1	0,45
	Кнопки	шт.	0,60	4	2,40
	Роз'єми	шт.	0,35	3	1,05
	Разом	шт.		29	24,40

Сума витрат на куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати визначається з врахуванням транспортних витрат та програми запуску за формулою:

де, В_квⁿ - вартість комплектуючих виробів на одиницю продукції.

7.1.2 Розрахунок прямих витрат на оплату праці

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції.

Заробітна плата - заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Заробітна плата складається з основної й додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вище за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.

В Україні застосовується тарифна система оплати праці, яка включає відрядну та погодинну форми оплати праці.

Я обираю відрядну оплату праці, адже оплата здійснюється згідно кількості виробленої продукції. Правильно організована відрядна оплата праці створює у робітників заінтересованість у збільшенні випуску продукції установленої якості, підвищення кваліфікації, застосування передових методів і прийомів праці.

Для основних робітників при відрядній формі оплати фонд основної заробітної плати розраховують за формулою:

де, N_зап - річна програма запуску продукції, шт.;

Р_від - відрядна розцінка на одиницю продукції, грн.;



Фонд додаткової заробітної плати визначаємо за формулою:

де, %ЗП_д - відсоток додаткової заробітної плати 25%.

Сума витрат на оплату праці основних робітників становитиме:

Середньомісячна заробітна плата одного робітника;

7.1.3 Розрахунок суми витрат на соціальні заходи

Витрати на соціальні заходи включають збір до Пенсійного фонду, внески до Фонду страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, внески до Фонду страхування на випадок безробіття та до Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві. Величина цих нарахувань встановлюється у відсотках до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників:

де, %В_сз - відсоток відрахувань на соціальні заходи, який становить 38,5%.

7.1.4 Розрахунок витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та

устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу. За базу розподілу приймаємо основну заробітну плату основних робітників:

де, В_{непр.витр} - витрати на утримання і експлуатацію устаткування.

Для розрахунку витрат на оплату праці робітників, що обслуговують машини та устаткування застосовується погодинна форма оплати праці з врахуванням відрахувань на соціальні потреби:

де, Ч_д.роб - чисельність допоміжних робітників з погодинною оплатою праці, чол.;

F_еф - ефективний фонд роботи одного робітника на погодинних роботах, год.;

Т_ст^ср - середня годинна тарифна ставка на погодинних роботах, грн.;

К_дз - коефіцієнт додаткової заробітної плати (1,25).;

К_всз - коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (1,358).

Розраховуємо фонд заробітної плати для електрика:

Інші витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування розраховують пропорційно до суми основної заробітної плати основних робітників згідно формули:

де, %В_УЕУ - витрати на утримання та експлуатацію устаткування, які складають 60% .

Всього витрат на утримання і експлуатацію устаткування:

7.2 Розрахунок накладних витрат

Накладні витрати - це витрати, не пов'язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи в організації по управлінню та обслуговуванню виробництва. Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

7.2.1 Розрахунок загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, що пов'язані з управлінням, організацією та обслуговуванням виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат і розподіляються між об'єктами витрат пропорційно базі розподілу.

Розраховуємо витрати на оплату праці керівників з відрахуваннями на соціальні потреби:

де, Ч - чисельність працівників, чол.;

О - посадовий оклад працівників, грн.;

К_дз - коефіцієнт додаткової заробітної плати 1,3;

К_всз - коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (1,385).

Розраховуємо фонд заробітної плати майстра:

Розраховуємо витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу:

де, Ч_д.роб - чисельність допоміжних робітників з погодинною оплатою праці, чол.;

F_еф - ефективний фонд роботи одного робітника на погодинних роботах, год.;

Т_ст^ср - середня годинна тарифна ставка на погодинних роботах, грн.;

К_дз - коефіцієнт додаткової заробітної плати (1,25).;

К_всз - коефіцієнт відрахувань на соціальні заходи (1,385).

Розраховуємо фонд заробітної плати прибиральниці:

Розраховуємо інші загально виробничі витрати:

де, %В_зв^ін - складають 120%.

Розраховуємо суму загально виробничих витрат:

Сума розрахованих статей складає виробничу собівартість продукції:

7.2.2 Розрахунок адміністративних витрат

Адміністративними є витрати, пов'язані із обслуговуванням виробництва і управлінням ним в масштабі всього підприємства. До адміністративних витрат відносяться такі витрати:

1) витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);

2) витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

3) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

4) податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові

5) платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

6) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;