Загалом Програма складає враження більш “стиглого” документа, ніж закон. Позитивним моментом розцінюємо присутність в ній розділу “Виховання у територіальній громаді”, хоча і не погоджуємося з визначеним тут спрямуванням виховної роботи. Однак і в Програмі є казуси з термінологічним апаратом. Наприклад, це стосується поняття “соціалізація”, яку не можна вважати “результатом виховання”, як зазначено в Програмі, оскільки виховання - лише частина, саме керована частина соціалізації. Якщо маємо підкреслити результати соціального розвитку через виховання, то доцільніше, на наш погляд, користатися визначенням “соціальність”.

Проте, не зважаючи на всі зауваження, данні документи є визначною подією педагогічного буття України. Нині вітчизняним фахівцям потрібно сплатитися для їх досконалого доопрацювання та реалізації задля модернізації соціокультурної дійсності нашої країни.

Щодо соціальних педагогів, то, на нашу думку, ще не повністю усвідомлено їх потенціал у “підвищенні суспільного статусу виховання в освітніх закладах, …забезпеченні цілісності та різноманітності виховного простору в державі, гармонізації сімейного і суспільного виховання”[357,6] Саме вони могли б відіграти провідну роль у підвищенні соціально-виховного впливу освітніх закладів. Саме ці фахівці, вважаємо, цілком спроможні здійснювати соціально-педагогічне патронування дітей, які не відвідують дошкільні заклади. Проте немає сенсу обмежувати їх діяльність лише обліком та контролем за кількістю дітей, що проживають у мікрорайоні і мають стати школярами, розкриттям, відстеженням і змінюванням соціальної бази, що породжує і утримує дітей підвальних нічліжок, метро, ринків, як це пропонує С.Болтівець [56]. Так, проблема захисту малих громадян нашої країни є дуже важливою і складною, оскільки, не забезпечивши дитині сприятливих умов для її біологічного розвитку, не можна сподіватися на позитивні зрушення у соціальному, духовному. На жаль, соціально-економічні умови країни не допомагають вирішенню цієї проблеми. Обліком і контролем дітей, особливо із сімей соціального ризику, “кризових”, займаються соціальні працівники районних соціальних служб у справах неповнолітніх. Можливо, їх не вистачає і вони мають працювати ближче до дітей у мікрорайонах, де їхній осередок міг би бути і в дитячому садочку. Ефективність же соціального педагога була б значно вищою, якщо б він здійснював зміст Базового компонента дошкільної освіти у відкритому соціальному середовищі, реалізував завдання соціального виховання дошкільнят у таких напрямах:

- педагогічний всеобуч батьків, дідусів, опікунів, тобто всіх тих, хто причетний до виховання дітей;

- допомога родині у вихованні соціальних рис, духовності її дітей, онуків, правнуків тощо;

- анімація дозвілля дошкільнят за місцем проживання;

- здійснення посередницької ролі у взаєминах дитини, родини з освітніми, соціокультурними закладами мікрорайону.

Так, на це потрібні гроші, але суспільство, яке намагається стати гуманним, демократичним, правовим, повинне вкладати кошти в соціальний розвиток дошкільнят, допомагаючи родині в їх духовному зростанні поза межами дошкільних закладів, щоб не виконувати “Сизифову роботу” з корекції девіантної поведінки підлітків, ресоціалізації юнаків і дорослих.

Певна річ, що робота з родиною у “відкритому” соціальному середовищі значною мірою відрізняється від роботи в дитячому садку, оскільки будується на неформальних стосунках. Соціальний педагог дістане успіху лише тоді, коли зацікавить родину, донесе до її свідомості значення соціального виховання для майбутнього дитини, сприятиме усвідомленню батьками їх відповідальності за забезпечення дошкільного розвитку дитини згідно з вимогами Базового компонента, допоможе родичам виконати їхні обов'язки. Вочевидь, соціальний педагог має взяти на себе відповідальність за соціальне виховання у “своєму” мікрорайоні, організовувати, координувати, контролювати і керувати цим процесом. Звісно, що він буде працювати і зі “здоровими” сім'ями, і з сім'ями соціального ризику. Якщо у роботі з першими соціальний педагог має докласти зусилля щодо організації і спрямування дорослих на соціальне виховання, акцентоване на антропоцентричних цінностях (відповідно до культурної трансформації суспільства), то в роботі з другими - безпосередньо працювати з дітьми, сприяючи розширенню їх позитивного соціального досвіду, просоціальній життєвій компетентності, здійснюючи копітку соціально-педагогічну корекцію та реабілітацію. Враховуючи це, вважаємо, що 2000 населення і 80 дошкільнят на одного соціального педагога забагато, якщо сподіватися на позитивний соціальний наслідок, а не ефективний звіт.

Спрямованість соціального педагога на безпосередню діяльність з реалізації Базового компонента дошкільної освіти за місцем проживання дитини, очевидно, потребує не просто фахової освіти дошкільного вихователя, а підготовки його до роботи у “відкритому соціальному середовищі”. Професійна освіта має враховувати специфіку дошкільного соціального педагога, який не чекає, а сам йде до дитини, родини, в соціум, щоб стати їм потрібним, оскільки “вимушено” ніхто з соціальним педагогом співпрацювати не буде.

У такий само спосіб має працювати шкільний соціальний педагог, який, крім організації та підтримання соціокультурного виховного середовища в школі, міг би викладати курси типу “Соціальне “Я”, “Людина та суспільство”, “Алгоритм просоціальної самореалізації” тощо в неформальних умовах і грунтуючись на інтересі дитини, підлітка, юнака.

Той же соціальний педагог у вищому навчальному закладі міг би продовжити розпочате в школі: підвищити соціальну культуру закладу, сприяти адаптації першокурсників, підтримати студенців у самоорганізації та здійсненні самоврядування, взаємодопомоги; викладати спецкурси “Соціальне значення моєї професії”, “Людина і людство” тощо.

Зрозуміло, не можна очікувати швидкого оновлення вітчизняної соціально-педагогічної системи, оскільки ще А.Щвейцер стверджував, що відродження культури можливе не завдяки, а всупереч умовам, які склалися у світі. Проте консолідація українських громадян, котрі розуміють, що порятунок України, її добробут і перспективи на майбутнє багато в чому залежать від виховання активної, гуманної, творчої, відповідальної Особистості, на наш погляд, уможливить прискорення цього процесу. Тому всіх не байдужих до розвитку країни слід залучати до контролювання діяльності згаданого вище міжвідомчого соціально-педагогічного центру, до створення та здійснення таких соціально-педагогічних програм: “Сімейний соціальний педагог”, “Соціальний педагог вулиці”, “Школа життя” (для інтернатів) та поступово об'єднувати ці локальні програми в координаційні “Мікрорайон, що виховує”, “Місто, що виховує”, аж до з'єднання регіональних програм в єдину соціально-педагогічну систему країни. Поступово, з поширенням соціально-педагогічної знань, сподіваємося, з'являться в Україні і соціально-педагогічні журналісти, економісти, політики, урядовці, законодавці. У кожному разі, коли через систему соціального виховання, націлену на поширення соціально-педагогічних знань, на духовне пробудження народу, вдасться виховати міцне суспільство, це має стати реальністю.

Отже, перспективи розвитку вітчизняної соціальної педагогіки загалом залежать від того, зворотним чи ні є процес демократизації в Україні, оскільки тоталітарне суспільство заперечує соціальну педагогіку як таку. Проте соціальна педагогіка сама є одним із засобів ствердження демократії в суспільстві і цей її потенціал реалізовується недостатньо активно. Сьогодення свідчить, що в нашій країні поки ще відсутня соціально-педагогічна система. Активніше розвиваються соціально-педагогічні наука та освіта, значно відстають соціально-педагогічна практика та керування. Майже відсутні зв'язки між всіма чотирма елементами. Сподіваємося, що лабораторія соціальної педагогіки (2002), створена в АПН України, стане об'єднуючим центром, перша вчена рада із захисту докторських дисертацій (Луганськ, 2004) сприятиме формуванню соціально-педагогічних фахівців вищого гатунку, а перше фахове видання “Соціальна педагогіка: теорія та практика”(2004) закладе підвалини багатосторонніх зв'язків між всіма елементами соціально-педагогічної системи України. Сучасна вітчизняна соціальна педагогіка, яка ґрунтується на культурологічних основах, на загальносуспільному рівні має гармонізувати соціальний розвиток індивіда, різних груп та країни в цілому як на мікросоціальному так і регіональному рівнях, сприяючи ствердженню при цьому антропоцентричних цінностей. На даному етапі поки лише усвідомлюється потреба розробляти науково обгрунтовані програми щодо формування територіального, регіонального, загальносуспільного виховного середовища, проте лише для дітей та молоді, хоча визнається, що людина розвивається, а отже виховується, протягом всього життя. Отже, перспективними є закон, програма, технології виховання людини від народження до смерті, а також соціально-педагогічні технології гармонізації соціального розвитку людини на індивідуальному, регіональному, суспільному, загальнолюдському рівні, гармонізації ставлення держави та суспільства до людини (без чого неможливе ціннісне ставлення людини до себе), гармонізації соціального виховання людей з особливими потребами, технології педагогізації різних соціокультурних сфер нашої країни, зокрема політики, економіки тощо. Для запобігання використанню в інформаційну добу соціально-педагогічних механізмів з метою маніпулювання індивідуальною та суспільною свідомістю необхідно, щоб кожний громадянин набув соціально-педагогічних знань, умінь і мав можливість свідомо брати активну участь у гармонізації соціального виховання, відчуваючи відповідальність за соціодуховний розвиток як власний, так і своєї країни. Особливу роль у педагогізації вітчизняного суспільства має взяти на себе освітянська підсистема соціального виховання, яка, у свою чергу, потребує соціокультурного оновлення, зарадити цьому спроможні соціальні педагоги. Моніторинг за виховними впливами різних сфер вітчизняного соціуму зміг би здійснювати міжвідомчий соціально-педагогічний центр. Проте контроль за регулюванням, гармонізацією цих впливів має реалізовуватися громадськістю (і не лише педагогічною) України.

Висновки до четвертого розділу

Інформаційне суспільство є, мабуть, останньою добою, коли людство оволодіває Соціумом, щоб вийти на духовний рівень свого буття. У цей період соціум поступово набуває регіональних та глобальних властивостей, однак водночас пізнає значення індивіда, усвідомлює, що останній є найвищою його цінністю, за рахунок якої він розвивається або занепадає. На відміну від індустріального суспільства, міцність інформаційного соціуму полягає не стільки у фізичній силі (зокрема і військовій) маси його населення, скільки - у духовній кожної особистості. Отже, для культури інформаційного суспільства поступово притаманним стає антропологізм. Проте самоцінною людина відчуває себе лише в авангардних суспільствах світу, де створюють сприятливі умови для її розвитку та самореалізації незалежно від віку, статі, здоров'я, раси, соціального стану та інших ознак. Для багатьох розвинутих країн і тих, що стали на шлях інтенсивного розвитку, цінність людини визначається її інтелектуальним та духовним потенціалом, оскільки саме духовна енергія особи вважається невичерпним джерелом культурного розвитку суспільства.

Особливістю культури інформаційного суспільства на противагу всім попереднім є її спрямованість в майбутнє, на творення нового, зокрема нової одухотвореної людини, якій властива відповідальність за себе, суспільство, людство, природу. За цих умов провідного значення набуває соціальне виховання, з одного боку, як засіб ствердження в індивідуальній та суспільній свідомості нових цінностей інформаційної культури, а з іншого - як субкультура, метою якої є соціальне, зокрема духовне, творення людини протягом життя, тобто складова, котра в інформаційному суспільстві визначає спрямованість культурної динаміки в цілому. Проте, щоб виконувати таку культуротворчу місію, соціальне виховання має трансформуватися відповідно до потреб інформаційної культури, до її цінностей - до того ж не природним, стихійним шляхом поступового набуття нових якостей протягом тисячоліть (доіндустріальне суспільство), або хоча би століть (індустріальна доба), а в найкоротший термін, оскільки неконтрольовані соціокультурні перетворення загрожують природі та фізичному існуванню людства. Тому реалізувати завдання сучасної культури з цілеспрямованого реформування соціального виховання можливо і потрібно через науково обгрунтовану соціальною педагогікою відповідну практику, що актуалізує значення самої соціальної педагогіки в інформаційному суспільстві.

Соціальна педагогіка, котра виокремилася як галузь науково-практичної педагогічної діяльності наприкінці XIX ст., у інформаційному суспільстві має відповідати тенденціям розвитку його культури та сприяти їх реалізації соціально-педагогічними засобами. Саме в цьому - її соціокультурна функція. Внутрішньопедагогічна функція соціальної педагогіки полягає в з'ясуванні своїх теоретико-методологічних засад у нових соціокультурних умовах та створенні на цих основах соціально-педагогічних технологій гармонізації соціального розвитку людини (групи, суспільства) на мікросуспільному, регіональному, загальносуспільному, регіонально світовому та глобальному рівнях. Отже, об'єктом соціальної педагогіки інформаційного суспільства є процес соціалізації всіх соціальних суб'єктів, предметом - соціальне виховання як регульована частина соціалізації, що забезпечує розвиток соціальності (соціальні цінності, соціальні риси, просоціальна поведінка) всіх соціальних суб'єктів на добровільних засадах, а принципом - гармонізація соціальності людини і соціуму (мікро-, мезо-, макро- мега-).

Зважаючи на попередній досвід соціального виховання протягом філогенезу, специфіку інформаційного суспільства, маємо можливість виокремити тенденції розвитку сучасної соціальної педагогіки:

- по-перше, теоретико-методологічними основами її мають бути не політичні, економічні тощо, а саме культурологічні потреби гармонізації духовності соціальних суб'єктів (людина, група, соціум, регіон світу, людство), без чого майбутнього в інформаційній культури може і не бути;

- по-друге, технологічними засадами соціальної педагогіки має бути її спрямування на оволодіння випереджальної парадигми соціальним вихованням та на гармонізацію технологій соціального виховання різних соціальних суб'єктів, кількість яких збільшується - регіон світу, глобальне людство, звідси виникають відповідні види соціального виховання. Соціальна педагогіка має створити умови ствердження інформаційної культури, тому головний акцент у соціальному вихованні робиться не на адаптаційні процеси (як раніше), а на індивідуалізаційні, на розвиток та реалізацію здібностей до творення та перетворення соціальними суб'єктами, насамперед, себе, своїх соціальних ціннісних орієнтацій. Крім того, соціальне виховання має забезпечити адаптацію та інтеграцію до інформаційної культури поколінь, які культивувалися в інших умовах, та людей із різних соціокультурних середовищ, щоб зберегти єдність культури окремих суспільств та сформувати єдність глобальної культури людства, що можливо за допомогою педагогізації всіх сфер культури соціумів, і особливо ЗМІ;

- по-третє, методичним засобом досягнення цього соціальним вихованням є створення умов для засвоєння соціально-педагогічних знань, умінь, навичок кожною людиною і всіма іншими соціальними суб'єктами з метою усвідомленого позитивного впливу на інші соціальні суб'єкти та запобігання маніпулюванню індивідуальною та суспільною свідомістю;

- по-четверте, з практичної точки зору, для України, як посттоталітарної країни, соціальна педагогіка має спочатку забезпечити відновлення системи соціального виховання на антропоцентричних цінностях та принципі суспільності виховання, що прискорить демократизаційні процеси та входження її в європейський культурний простір. Проте прискорення розвитку самої соціальної педагогіки в Україні уможливить вітчизняна соціально-педагогічна система, яка формується останнім часом, але досить повільно. Регулюванню та гармонізації виховних впливів всіх вітчизняних соціокультурних сфер, педагогізації соціального середовища на практиці сприяли би: створення міжвідомчого соціально-педагогічного центру, розробка та реалізація районних, регіональних, загальносуспільних соціально-педагогічних програм та підвищення соціальної культури освітніх закладів, освіти в цілому в озброєнні людини соціально-педагогічними знаннями, уміннями, навичками, зокрема і через курс “Людина і суспільство”.

Культурологічна парадигма соціальної педагогіки дозволить набути нової ролі соціального виховання як визначального чинника мирного культурного розвитку всіх соціальних суб'єктів, особливо кожної людини світу упродовж її життя.

Викладене в четвертому розділі надруковано у виданнях, що входять до списку ВАК України, а саме у в статтях автора дисертації: “Культуролого-педагогічний підхід до виховання морально-духовної зрілості особистості в соціально-педагогічній системі України”[296], “Культурологічні проблеми соціального виховання”[295], “Соціальне виховання інформаційного суспільства”[308], “Соціальна педагогіка в школі: культурологічний аспект”[310], “Дошкільне соціальне виховання: культурологічний аспект”[293], “Соціальна педагогіка і соціальна робота”[311], а також у публікаціях у інших виданнях “Гармонізація соціального та індивідуального виховання як принцип соціальної педагогіки [292], “Гуманізація культури людства і соціальна педагогіка”,[292А] Соціальна педагогіка в системі педагогічних наук”[309А]

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні теоретико-методологічних основ, зокрема предметної сутності, соціальної педагогіки через аналіз її розвитку в соціокультурному контексті та обґрунтуванні на цих засадах перспективи вдосконалення соціальної галузі педагогіки в умовах формування культури інформаційної доби людства, у період зміни ціннісних орієнтацій культури України від тоталітарних до демократичних.

1. Аналіз сучасного стану теоретичного дослідження соціальної педагогіки в Україні доводить, що соціальна галузь педагогіки перебуває на етапі становлення. Подальше заглиблення в соціологічні та педагогічні теоретико-методологічні підвалини соціальної педагогіки призводить або до ототожнення її з соціологією (соціальною роботою, педагогічною соціологією, соціологією виховання), або до нівелювання соціальної педагогіки як самостійної педагогічної галузі, обмеження об'єкта соціально-педагогічної діяльності лише дітьми та молоддю, плутанини в категоріальному апараті. Це та особливості соціокультурного етапу людства і нашої країни зумовлюють розбудову культурологічної парадигми соціальної педагогіки, формування її культурологічних методологічних основ.

2. Специфіка соціальної педагогіки стосовно інших педагогічних галузей полягає у вивченні соціального виховання та розробці науково обґрунтованих, тобто соціально-педагогічних технологій його регулювання. Особливість “соціального виховання” стосовно “виховання” виявляється у: 1) спрямуванні на соціальний розвиток, сприянні становленню та вдосконаленню соціальності як сукупності соціальних цінностей, соціальних якостей, соціальної поведінки (мета); 2) визначенні об'єктів соціально-виховної дії, а саме: людини (протягом життя; здорова і з особливими потребами тощо), соціальної групи, соціуму в цілому (об'єкт); 3) створенні сприятливих умов для набуття соціальності в усіх сферах соціуму, тобто у педагогізації соціального середовища та підвищенні соціальної культури освітніх закладів (метод). Соціальна педагогіка має методологічне значення для прикладних галузей педагогіки щодо координації та гармонізації розвитку соціальності, водночас соціально-педагогічна діяльність реалізується в практичній сфері кожної з них (сімейна педагогіка, дошкільна, військова, педагогіка дозвілля та інші).

3. Специфіка соціальної педагогіки стосовно соціології - у дослідженні та науково обґрунтованому підвищенні виховного потенціалу соціуму, нейтралізації його негативного впливу на розвиток соціальності, гармонізації виховних впливів різних соціальних факторів на соціальний розвиток соціальних суб'єктів. Лише соціально-педагогічна допомога як специфічний вид соціальної допомоги і соціального виховання належить до проблемного поля обох галузей наук - і соціології, і педагогіки. Проте соціальна педагогіка (як складова педагогіки) є теоретико-методологічною основою соціальної роботи (як складова соціології), оскільки будь-яка допомога (медична, психологічна, юридична, побутова тощо) має сприяти відтворенню соціальної самостійності та активності, відновленню та розвитку соціальності, а не споживання.

4. Специфіка соціальної педагогіки стосовно культурології - в дослідженні та створенні технологій засвоєння (або зміни), розвитку соціальних цінностей творців культури відповідно до культурних цінностей і норм певного соціуму, означених культурологією. Соціальне виховання (предмет соціальної педагогіки) є продуктом культури (предмет культурології), отже, культурологічні методологічні основи забезпечують дослідження соціального виховання як частини культури соціального буття та з'ясування культурозумовлених причин виникнення та розвитку соціальної педагогіки, що загалом сприяє формуванню її культурологічної парадигми.

5. Модель культурологічного підходу, що відповідає специфіці дослідження теоретико-методологічних основ розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті, дозволила вивчити взаєморозвиток соціального виховання, соціальної педагогіки і культури, інтегруючи антропологічний, соціологічний, філософський, психологічний, економічний, педагогічний аспекти, враховуючи принципи культуровідповідності, інтегративно-цілісності, динамічності, гуманізації, наступності, інноваційності, вико-ристовуючи комплекс підходів: аксіологічний, історичний, діалек-тичний, особистісний, системний, діяльнісний, що в цілому забезпечує аргументованість культурологічної парадигми соціальної педагогіки.

6. Дослідження соціального виховання в культурі доін-дустріального суспільства на донауковому етапі становлення соціальної педагогіки дозволило дійти висновку, що соціальне виховання як цілеспрямований процес зміцнення доцентрових спрямувань соціальних суб'єктів є потребою культури будь-якого соціуму і виникає водночас з ним. Як продукт культури і об'єктивна соціальна реальність, соціальне виховання розвивається відповідно до ускладнення соціальної організації та динаміки цінностей культури. Воно відіграє роль культурного механізму із спрямування соціуму від його неусвідомленої природної соціальності (первісність) до усвідомленої через “примушування” відповідати соціальним зразкам, незважаючи на знищення індивідуальності людини, групи, що сприяло сталості соціуму, але не його розвитку (Архаїка).

Соціально-педагогічна ідея виникає лише в умовах демокра-тизації культури античного соціуму, коли зовнішнє “примушення” архаїчного виховання почало замінюватися на “зацікавлення” людини у власному соціальному розвитку та спрямування її активності на розвиток соціуму. Це стало підставою для обґрунтування в межах філософії ідеї, за суттю соціальної педагогіки (Платон, Аристотель), як відповіді на потребу узагальнення та наукового вдосконалення іс-нуючої практики соціального виховання з метою гармонізації соці-альності на рівні відносин “особа - держава”.

Ідея соціальної педагогіки не могла бути реалізованою в куль-турі європейського Середньовіччя, оскільки заважали непоступовість розвитку практики соціального виховання, консервативність характеру культури християнського соціуму і провідного - релігійного - вихо-вання.

7. Відновлення ідеї соціальної педагогіки розпочинається за індустріальної доби з формуванням демократичних національних сус-пільств, які звертаються до культури “сучасності”, а отже, потребують гармонії індивідуального та соціального розвитку, але вже на рівні відносин “особа - група - держава”. Причинами виокремлення соціальної педагогіки як самостійної педагогічної галузі були: руйнація традиційної системи соціального виховання у зв'язку з індустріалізацією культури та необхідність відновлення її на демокра-тичних засадах, усвідомлення суспільством значення непримусової соціальності і відповідна активізація розвитку теорії соціального виховання в межах філософського, педагогічного знання, створення соціально-педагогічних моделей мікро- та національного соціуму, випробування їх на практиці, визначення предмета соціальної педаго-гіки, подальша розробка її теоретичних основ, збільшення кола дослідників соціальної педагогіки, публікацій та видань соціально-педагогічної тематики тощо.

8. Теоретико-методологічні основи розвитку соціальної педагогіки з позиції культурологічної парадигми:

- соціальна педагогіка як наука про соціальне виховання виникає на високому рівні розвитку культури, коли соціум усвідомлює роль індивіда в забезпеченні соціокультурної динаміки, створює умови вдосконалення унікальності людини і має гармонізувати цю уні-кальність вищім рівнем соціальності; коли стан системи соціального виховання не відповідає соціокультурним перетворенням і потребує теоретичної систематизації об'єктивних знань та розробки науково обґрунтованих технологій трансформування соціально-виховної дійс-ності на непримусових засадах, оскільки відсутність свободи обмежує творчість, а, отже, і культурну динаміку;

- розвиток соціальної педагогіки можливий лише в культурі демокра-тичного суспільства, коли є реальними умови вибору соціальних ціннісних орієнтацій соціальними суб'єктами, де соціальності суб'єктів намагаються досягти на непримусових засадах, заці-кавлюючи їх власним соціальним розвитком, демонструючи сприй-няття, повагу, підтримку, цінність для суспільства кожної людини, соціальної групи через усі сфери соціуму;

- за соціокультурною суттю соціальна педагогіка є галуззю пізна-вальної та перетворювальної педагогічної діяльності з гармонізації соціальності соціальних суб'єктів непримусовими засобами через дослідження та науково обґрунтоване регулювання соціального виховання індивіда, групи, суспільства; засобом гармонізації соці-ально-виховних впливів усіх сфер соціуму з метою зміцнення його доцентрових спрямувань, що сприяє культурній динаміці;

- перспективи розвитку соціальної педагогіки залежать від тенденцій культури людства і, не в останню чергу, визначатимуть їх; динаміка соціальної педагогіки певної країни (регіону) пов'язана з рівнем культури даного суспільства, його “відкритості” інноваціям культури світового співтовариства.

9. Напрями перетворення соціальної педагогіки в культурі інформаційного суспільства:

- теоретико-методологічні засади розвитку соціальної педагогіки визначатимуться не політичними, економічними, а саме культурними потребами гармонізації соціальних цінностей соціальних суб'єктів на рівні відносин “людини - група - суспільство - регіон - людство”, тобто потребами перетворення з “національно-соціальної”, за суттю, соціальної педагогіки індустріальної доби на “глобально-соціальну” галузь педагогіки інформаційної епохи;

- технологічними засадами соціальної педагогіки має бути її спрямування на (1) оволодіння випереджальної парадигми соціального виховання в “культурі майбутнього” та на гармонізацію технологій соціального виховання різних соціальних суб'єктів, кількість яких збільшується - регіон світу, глобальне людство, звідси виникають відповідні види соціального виховання, а, отже, і (2) регіональні та глобальні соціально-педагогічні технології. Виникає потреба розробки соціально-педагогічних технологій соціальної адаптації та інтеграції до інформаційної культури поколінь, які культивувалися переважно в умовах індустріального суспільства Проте головний акцент у соці-ально-педагогічних технологіях має робитися не лише на адаптаційні процеси, але й на індивідуалізаційні, на розвиток та реалізацію здіб-ностей до творення та перетворення, насамперед, себе, своїх (3) соці-альних ціннісних орієнтацій, оскільки саме вихованість є підставою для розвитку не лише глобальних цінностей, але й глобальної відпо-відальності. Підвищення ролі ЗМІ у соціальному вихованні потребує розробки соціально-педагогічних програм не лише усвідомлення ролі глобальних інформаційних каналів в розвитку культури, зокрема соціальної, кожної людини, суспільства, але й захисту від маніпу-лювання їх свідомістю, від формування нового виду залежності - інформаційного рабства;

- методичними засадами є поширення соціально-виховних цінностей, знань, умінь в соціумі для гармонізації соціально-виховних впливів усіх його сфер через підвищення кількості й якості соціально-педаго-гічних фахівців та створення умов для засвоєння соціально-педагогічних знань, умінь, навичок кожною людиною з метою усвідомленого позитивного впливу на інші соціальні суб'єкти та запо-бігання маніпулюванню індивідуальною та суспільною свідомістю;

- провідним принципом культуровідповідної соціальної педагогіки інформаційної доби є принцип гармонізації соціальності людини, групи, соціуму. На індивідуальному рівні - сприяння гармонічному засвоєнню сімейних, етнічних, суспільних тощо цінностей на шляху до глобальних, гармонізація процесів самопізнання та усвідомлення своєї соціальної цінності кожним індивідом. На національному рівні - це гармонізація соціальних цінностей: а) людини, групи, регіону країни, суспільства; б) різних груп (політичних, етнічних, релігійних тощо); в) різних поколінь (діти, дорослі, люди похилого віку); г) суспільства, регіону світу, глобальних цінностей людства. На регіональному рівні - гармонізація цінностей окремих країн регіону, регіону та іншіх регіонів, регіону та людства. На глобальному рівні соціальна педаго-гіка має сприяти гармонізації цінностей Заходу і Сходу, Півночі і Півдня.

10. Перспективи розвитку соціальної педагогіки в Україні зале-жать від сталості демократичних спрямувань культури вітчизняного соціуму. Проте соціальна педагогіка може бути вико-ристана саме для зміцнення демократичних процесів. Цьому сприяють відновлення вітчизняної системи соціального виховання (але на антро-поцентричних цінностях та за умови суспільного характеру вихо-вання), розробка та реалізація територіальних, регіональних, загально-національних соціально-педагогічних програм гармонізації соці-ального виховання та підвищення соціальної культури освітніх закладів. Доцільно розпочинати вдосконалення соціального виховання із зміцнення соціально-педагогічної діяльності в освіті, викори-стовуючи відповідну модель для школи, напрями дошкільної соціально-педагогічної діяльності. Створення національного міжвідом-чого соціально-педагогічного центру України сприятиме не лише відтворенню “національно-соціального” рівня вітчизняної соціальної педагогіки, але й забезпечить можливість її виходу на регіональний, глобальний рівні.

11. Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем вивчення розвитку соціальної педагогіки в соціокультурному контексті. Серед перспективної тематики визначено: подальший розвиток культу-рологічних теоретико-методологічних основ соціальної педагогіки відповідно до культурної динаміки інформаційного суспільства; створення технологічних проектів регулювання соціального виховання окремих закладів, районів, територіальних громад, регіонів країни, соціально-педагогічних технологій використання глобальних інформа-ційних комунікацій в соціальному вихованні, моделей соціального виховання певних країн, регіонів світу, людства інформаційної доби; розробка методик соціального виховання певних категорій населення, зокрема вирішення проблеми вдосконалення соціального розвитку людей похилого віку, з метою запобігання їхньої маргіналізації в інформаційному суспільстві; створення технологій координації вихов-них зусиль усіх соціокультурних сфер країни, удосконалення підсистеми соціально-педагогічного менеджменту в Україні, розробка та реалізація моделі вітчизняного національного міжвідомчого соціально-педагогічного центру, моделі соціально-педагогічної діяльності в професійно-технічних, вищих навчальних закладах; обгрунтування та фахова підготовка соціально-педагогічних аналітиків та інші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авсієвич М.А. Історичний аспект розвитку духовної культури особистості //Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблем соціальної педагогіки: Зб. наук. праць //Проблеми сучасного мистецтва і культури. - Харків: Книж.видавництво “Каравела”, 2000. - С. 5-10.

Адамс Д. Культура мира как стратегия, практика, видение и теория //Общественные перемены и культура мира. - М.: Весь мир, 1998. - С.286-290.

Акстман К. Социально-педагогическая работа с семьей //Соціальна робота в Україні. - 2002. - №1. - С.85-91.

Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг. ред. А.Й.Капської. - К.: ДЦССМ, 2002. - 164 с.

Актуальные проблемы социального воспитания. - М. - Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990. - 167с.

Александров И.А. Космический феномен человека: человек в антропном мире. - М.: АГАР,1999. - 432с.

Алексеева Т. Приоритеты региональной политики в интересах детства //Социальная педагогика. - 2003. - №3. - С.3-7.

Алєксєєнко Т.Ф. Концептуальні підходи до визначення соціально-педагогічних засад виховання особистості //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. : В 2 кн. Кн.1. - К. - Житомир: Вид-во Волинь, 2003. - С. 46-52.

Алєксєєнко Т.Ф. Сімейне виховання як філософська та соціально-педагогічна проблема: методологія і теорія дослідження //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. : В 2 кн. Кн.2. - К.: Ін-т проблем виховання АПН України, 2002. - С. 6 -11.

Алфёров Ю.С. Совет Европы и образовани //Педагогика.-1998. -№7.-С.100-111.

Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? - М.: Просвещение, 1986. - 176 с.

Андреев И.Л. «Заказное» самоубийство (ритуальный уход из жизни как социально-психологический феномен) //Вопросы философии.- 2000. - №2. -С.14-34

Андреева И.Н. Антология по истории и теории социальной педагогики. - М.: Изд. Центр «Академия», 2000. - 176с.

Андрианова Р. Социально- педагогическая природа взаимоотношений поколений //Социальная педагогика. - 2003. - №3. - С.22-31.

Андрієнко О.С. Соціальні технології в діяльності соціального педагога// Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.) : В 2 т. Т.2. - К., 2002. - С.156-164.

Антология культурологической мысли /Авт.-сост. С.П.Мамонтов, А.С.Мамонтов; Ун-т рос. акад. образования. - М.: РОУ, 1996. -352 с.

Антология педагогической мысли в России. Первая половина XIX в. - М.:Педагогика,1987. - 558 с.

Антология педагогической мысли в России. Вторая половина XIX - нач. XX в. - М.: Педагогика,1990. - 603 с.

Антология педагогической мысли Украинской ССР. - М.: Педагогика, 1988. - 640с.

Антонюк Р.І. Система цінностей у суспільстві як фундаментальний рівень соціальної регуляції //Соціальна педагогіка: Теорія та практика. - 2004. - №1. - С.42-49

Арнольдов А.И. Живой мир социальной педагогики (В поддержку атуальной науки). - М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1999. - 136 с.

Арнольдов А.И. Социальная педагогики и культурология: содружество наук. - М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1996. - 150 с.

Асташова Н.А. Концептуальные основы педагогической аксиологии //Педагогика. - 2002. - №8. - С.8-13.

Афанасьеа В.Г., Урсул А.Д. Социальная информация: некотрые методологические аспекты //Вопросы философии. - 1974. - №10. - С.64-76.

Ахиезер А.С. Социокультурная динамика России: К методологии исследования //Политические исследования. - 1991. - №5. - С.3-13.

Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків: Дельта, 1993. - 256 с.

Базовий компонент дошкільної освіти //Дошкільне виховання. - 1999. - №1. - С. 6-19.

Баранчик С. Духовність в Україні і ЗМІ //Україна на порозі третього тисячоліття духовність як основа консолідації суспільства. - К., 1999. - Т. 15. - С. 589-597.

Барт П. История социально-педагогической идеи: Пер. с нем.- Одесса,1923.- 32с.

Бауман З. Глобализация: Последствия для человека и общества. - М.: Весь мир,2002. - 188 с.

Баяновська М.Р. Соціально-педагогічна діяльність самодіяльних дитячих і молодіжних об'єднань (на матеріалі Закарпаття): Автореф. дис. … канд. пед. наук (13.00.05). - К., 1996. - 23 с.

Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2003. - 134 с.

Безпалько О.В. Тренінг як інноваційна форма соціально-педагогічної роботи //Соціальна педагогіка: Теорія та практика. - 2004. - №1. - С.22-27.

Безрогов В.Г. Воспитание знатного мальчика в ранней Ирландии //Школа и педагогическая мысль средних веков, Возрождения и начала Нового времени. - М.: АПН СССР, 1991. - С. 4-17.

Безрогов В.Г. К вопросу об источниках реконструкции светского идеала воспитания в раннем средневековье (по материалам ирландских «королевских зерцал») // Западноевропейская средневековая школа и педагогическая мысль: Сб. науч. тр. - Вып. 1. - Ч.1. - М.:АПН СССР,1989. - С.86-105.

Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. - М.: Academia, 1999. - 786 с.

Белл Д. Социальные рамки информационного общества. - М.: Прогресс, 1986. - 286 с.

Белых А.С. Культурная и духовная составляющая в мировоззрении //Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти. - Луганськ, 1998. - С. 9-11.

Беляев В.И. Современные подходы в историко-педагогических исследованиях //Педагогика. - 1999. - №6. - С.19.

Беляева Л.А., Беляева М.А. Категории «социальная работа» и «социально-педагогическая деятельность» в их взаимоотношениях //Понятийный аппарат педагогики и образования: сб. науч. тр. /Отв. Ред. М.А.Галагузова. - Вып.3. - Екатеринбург: Изд-во «СВ-6»,1998. - С.185-196.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М.: Медиум, 1995. - 323 с.

Бердяев Н.А. Новое Средневековье. Размышление о судьбе России и Европы. - М.: Феникс, 1991. - 82 с.

Бецкой И.И. Генеральное учреждение о воспитании обоего пола юношества (1764). Генеральный план Московского воспитательного дома (1763) //История дошкольной педагогики в России: хрестоматия. - М.,1976. - С.37-42.

Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введение в XXI век. - М.: Политиздат, 1991. - 412 с.

Бим-Бад Б.М. Воспитание человека обществом и общества человеком //Педагогика. - 1996. - №5. - С.3-9.

Битинас Б. Введение в философию воспитания. - М.,1996. - 141 с.

Битинас Б. Процесс воспитания. Приобщение к ценностям. - М.: Б.и.,1995.- 72 с.

Більченко Є. Про застосування міждисциплінарного підходу у вивченні педагогічної думки Київської Русі (на прикладі творчості Климента Смолятича) //Рідна школа. - 2004. - № 3. - С.71-73.

Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. - К., 1996. - 229 с.

Бойко А.М., Пащенко В.О. Сучасні конкуруючи парадигмальні напрями виховання: варіанти вибору //Філософія освіти XXI ст.: Проблеми і перспективи: Зб. наук. пр. - К., 2000. - Вип. 3. - С. 234-238.

Болгаріна В. Виховання: пошук культурної парадигми //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. : В 2 кн. Кн. 1. - К.: Ін-т проблем виховання АПН України, 2002. - С. 26-30.

Болгаріна В. Соціокультурне середовище як проблема педагогічної соціології //Філософія освіти XXI ст.: Проблеми і перспективи: Зб. наук. пр. - К., 2000. - Вип. 3. - С. 300-304.

Болонський процес: Документи /Укл.: З.І.Тимошенко, А.М.Грехов, Ю.А.Гапон, Ю.І.Палеха. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. - 169 с.

Болонський процес: Нормативно-правові документи /Укл.: З.І.Тимошенко, І.Г.Оніщенко, А.М.Грехов, Ю.І.Палеха. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. - 102 с.

Болтівець С.І. Суперечності педологічної практики 20-30-х рр. XX ст. і розвиток психогігієни //Практична психологія та соціальна робота.- 2000. - №3. - С. 32-33.

Болтівець С.І. Соціально-педагогічний патронаж: нова місія дитячого садка //Дошкільне виховання. - 1999. - №4. - С. 5-6.

Борнштейн Є.Р. Соціокультурна трансформація в Україні //Культурна політика в Україні в контексті світових трансформаційних процесів: Матер. Міжнар. наук.-прак. конференції. - К., 2001. - С.58-61.

Бочарова В.Г. Педагогика социальной работы. - М.: SvR-Аргус, 1994. - 208с.

Бочарова В.Г. Профессиональная социальная работа: личностно-ориентированый подход. - М.: Ин-т педагогики социальной работы РАО, 1999. - 182с.

Бочарова В.Г. Социальная микросреда как фактор формирования личности школьника: Дис. … д-ра пед наук: 13.00.01. - М., 1991. - 401с.

Братов А.К. Что дальше?: Опыт управления процессом социального воспитания подростков в Одессе //Советская педагогика. - 1991. - №10. - С.75-78.

Брушлинский А.В. Социальность субъекта и субъект социальности //Собъект и социальная компетенция личности /Под ред. А.В.Брушлинского. - М.: Ин-т психологии РАН, 1995. - С.3-23.

Буева Л.П. Духовность и проблеми нравственной культуры //Вопросы философии. - 1996. - №2. - С.3-9

Буева Л.П. Человек: культура и образование в кризисном социуме /философия образования. - М.: Фонд «Новое тысячелетие», 1996. - 288 с.

Бурая Н.П.Соціальна робота. - Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1996. - 104 с.

Бутківська Т.В. Цінності в контексті соціокультурності освіти //Педагогіка і психологія. - 1995. - №3. - С.33-39.

Вайнола Р.Х. Особливості соціально-педагогічної роботи в умовах вуличного простору // Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.) : В 2 т. Т.2. - К., 2002. - С.63-71.

Василенко О.М. Соціально-педагогічна діяльність у вищих закладах освіти // Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.) : В 2 т. Т.1. - К., 2002. - С.197-206.

Василенко О.М., Малько А.О. Соціально-педагогічна діяльність у закладах освіти. - Х.: Крок, 2003. - 83с.

Васильєва О.В. Гендерні аспекти у соціально-виховній роботі зі студентською молоддю // Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.) : В 2 т. Т.2. - К., 2002. - С.135-141.

Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога. - М.: ИПСР РАО, 2001. - 160 с.

Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. - М.: Изд. центр «Академия», 1999. - 440с.

Васильченко О.І. Соціально-педагогічна робота з жінками в громаді // Соціальна робота в Україні на початку XXI ст.: Проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції (Київ, 29-31 жовтня 2002 р.) : В 2 т. Т.2. - К., 2002. - С.188-194.

Ваховський Л.Ц. Філософія виховання західної цивілізації в епоху Просвітництва: Автореф. дис. … д - ра пед. наук: 13.00.01. - Х.:ХДПУ,2002. - 40с.

Ващекин Н.П. Информатизация общества как феномен культуры //Информатика и культура. - Новосибирск, 1990. - С.24-49.

Величие здравого смысла. Человек эпохи Просвещения. - М.: Просвещение, 1992. -287с.

Витвар О. Формирование эффективной мультидисциплинарной команды в решении проблем семьи и детства: региональный опыт //Социальная педагогика. - 2004. - №1. - С.99-101.

Власов П. Жертвуя на бедных //Социальная защита. - 1993. - №9. - С.67-69; 1994. - №1. - С.76-79.

Власова О.І., Тюптя О.В. Соціально-педагогічні погляди Пауля Наторпа //Вісник Київського університету. Серія Соціологія, психологія, педагогіка. - Вип. 2. - К., 1996. - С. 212-217.

Вовканыч С.И. Информационная мобильность нации как концепция развития // Информация и рынок. - 1993. - №2. - С.21-25.

Воробьёв Г.Г. США вступили в информационное общество //Проблемы информатизации. - 1991. - №2. - С.46-51.

Воспитание как вхождение ребенка в культуру //Воспитание детей в школе: Новые подходы и новые технологии /Под ред. Н.Е.Щурковой - М.: Новая школа, 1998. - С. 6-29.

Воспитательные функции средств массовой информации: Сб. науч. тр. - М.: АПН СССР, 1990. - 76 с.

Воспоминания учеников и современников о Витторино да Фельтре //Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV-XVII в.). - М.: Изд-во УРАО, 1999. - С. 366-380.

Всесвітня історія: Навч. посібник /Б.М.Гончар, М.Ю.Козицький, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. - 565 с.

Вульфов Б.З. Положительный минус - ортицательный плюс, или социальная педагогика //Вульфов Б.З. Семь парадоксов воспитания. - М.: Новая школа, 1994. - С. 54-66.

Вульфсон Б.Л. Джон Дьюи и советская педагогика //Педагогика. - 1992. - №9-10. - С. 99-105.

Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика в системе современного научного знания //Педагогика. - 1998. - №2. - С. 79-89.

Вульфсон Б.Л., Малькова З.А. Сравнительная педагогика. - М.,Воронеж: Ин-т практ. Психологии: МОДЭК, 1996. - 256 с.

Вульфсон Б.Л. Эрих Фромм о воспитании //Сов. педагогика. - 1991. - №11. - С.114-121.

Вьюнкова Ю., Климова С. Социальная культура школы //Социальная педагогика. - 2004. - №1. - С.55-59.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К.: Основи, 1993. - 238 с.

Гаврилюк П.И. Современное телевидение и высшая школа //Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали Міжнародної наукової конференції, 21-22 листопада 2003 р. - Х.: ХДАК, 2003. - С.67-68.

Галагузова М.А. Категориально-понятийные проблемы социальной педагогики // Понятийный аппарат педагогики и образования: сб. науч. тр. /Отв. ред. М.А.Галагузова. - Вып.3. - Екатеринбург: Изд-во «СВ-6», 1998. - С.168-184.

Гапон Ю.А. О социально-педагогической концепции воспитания //Вестник высшей школы. - 1990. - №3. - С.19-23.

Гапон Ю.А. Педагогічні галузі непедагогічних наук і галузі педагогіки //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. : В 2 кн. Кн.1. - К.: Ін-т проблем виховання АПН України, 2002. - С. 19-25.

Гапон Ю.А. Соціально-педагогічна концепція виховання. - К., 1990. - 159 с.

Гапон Ю.А. Соціально-педагогічні технології виховання: теоретичні основи і практика //Педагогіка і психологія. - 1996. - №2. - С.108-115.

Гапон Ю. Попередні дані про вивчення впливу традицій на соціальне виховання особистості //Рідна школа. - 2004. - №5. - С.18-21.

Гартман М. Проблема духовного бытия. Исследование к обоснованию философии истории и наук о духе //Культурология: антология XX в. - М.: Юрист, 1995. - С.608-648.

Ге Ф. История образования и воспитания. - М.: К.И.Тихомиров, 1912. - 644 с.

Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання. - К.: Основи, 1994. - 416 с.

Гердер И.Г. Еще один опыт философии истории для воспитания человечества //Гердер И.Г. Избр. соч. - М. - Л.: Гослитиздат, 1959. - С.274-285.

Гердер И.Г. Идеи о философии истории человечества //Гердер И.Г. Избр. соч. - М. - Л.: Гослитиздат, 1959. - С.227-274.

Гердер И.Г. Письма для поощрения гуманности //Гердер И.Г. Избр. соч. - М. - Л.: Гослитиздат, 1959. - С.285-302.

Герлянд Т.М. До питання сутності соціального розвитку особистості в теорії та практиці виховання //Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: В 2 кн. Кн.1.- К.- Житомир: Вид-во Волинь, 2003.- С.115-121.

Гернле Е. Дитячий рух, як нова форма організації виховання // Мамонтов Я. Хрестоматія сучасних педагогічних течій. - Харків: Держвидав України, 1926. - С. 255-262.

Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию. - М.: Школа-Пресс,1995. - 448с.

Глебовский В. Древние педагогические писатели. - СПб., 1903. - 144с.

Глотова Г.А. Социальная педагогика, психология и психотехника //Социальная педагогика: теория, методика, опыт исследования. - Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та, 1989. - С.41-62.

Головко А.Г. Інтернет як засіб створення інтерактивних навчальних систем //Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали Міжнародної наукової конференції, 21-22 листопада 2003 р. - Х.: ХДАК, 2003. - С.68-69.

Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи //Педагогика. - 1995 - №1. - С.117-119.

Горячев М.Д. Социальная опека над ребенком. - Самара: Изд-во «Самарский университет», 1998. - 152с.

Грибанова Г.И. Скаутизм как воспитательная система //Педагогика. - 1992. - №5-6. - С.26-32.

Грива О.А. Соціально-педагогічний аспект профілактики наркогізації і алкоголізму //Сучасні підходи та моделі розв'язання проблем попередження правопорушень, наркоманії серед учнівської та студентської молоді. - К., 1997. - С. 119-121.

Григорьев С.И., Демина Л.Д. Психолого-социологические основы социальной педагогики. - Барнаул: Изд-во АГУ, 1996. - 173 с.

Гринько Г. Соціальне виховання дітей // Мамонтов Я. Хрестоматія сучасних педагогічних течій. - Харків: Держвидав України, 1926. - С. 346-358.

Гриньова В.М. Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методологічний аспект): Автореф. дис… д-ра пед. наук 13.00.04. - К., 2001. - 45 с.

Гриньова В.М., Яресько К.В. Теоретико-методологічні основи соціально-педагогічної діяльності. - Х.: Крок, 2003. - 32с.

Гуманистическая мысль, школа и педагогика эпохи Средневековья. - М.: АПН СССР,1990. - 200с.

Гуманистические воспитательные системы вчера и сегодня /Под ред. Н.П.Селивановой. - М.: Педагогическое общество России, 1998. - 336с.

Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры.- М.: Искусство,1972.- 318с.

Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. - М.: Искусство, 1990. - 395 с.

Гуревич А.Я. Культурология. - М.: Знание, 1998. - 288с.

Гурьянова М. Наука, востребованная жизнью. Социальная педагогика села как научная дисциплина // Социальная педагогика. - 2004. - №1. - С.22-28.

Дежникова Н.С. Экологическое воспитание в контексте социокультурной динамики //Педагогика. - 2002. - №10. - С.51-56.

Джуринский А.Н. История педагогики. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 432с.

Джуссани Л. Рискованое дело воспитание //Новая Европа. - 2000 - №11. - С.66-153.

Диоген Лаэртский О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М.: Мысль, 1986. - 571с.

Дистервег Ф.В.А. Избр. пед. сочинения. - М.: Учпедгиз, 1956. - 374 с.

Дистервег Ф.В.А. О природосообразности и культуросообразности в обучении //Дистервег Ф.В.А. Избр. пед. Сочинения. - М.: Учпедгиз, 1956. - С.227-235.

Дистервег Ф.В.А. Три заметки о педагогике и о стремлениях учителей //Дистервег Ф.В.А. Избр. пед. Сочинения. - М.: Учпедгиз, 1956. - С.235-246.