Педагогічні умови формування духовно-моральних якостей молодших школярів у процесі позакласної роботи

Проблеми формування духовно-моральних якостей молодших школярів у позакласній роботі вчителя. Оцінка сформованості цих якостей у школярів сучасної загальноосвітньої школи. Експериментальне дослідження духовно-моральних якостей молодших школярів.

Рубрика Педагогика
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 29.11.2011
Размер файла 252,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

За допомогою розумно організованої «поведінкової» практики, дитина підготовлюється до переходу на наступний, принципово новий етап свого духовного становлення.

Другий етап характеризується в цілому формуванням у дітей первісної готовності добровільно, на основі елементарної усвідомленості змісту моральних вимог, підкоряти їм своє поводження, ставити «треба» вище «хочу» причому недостатня усвідомленість моральних дій виявляється в дитини на даній ступіні розвитку головним чином у тім, що їх направляють не власні його переконання, а некритично засвоєні їм моральні уявлення навколишніх. Цей етап охоплює дошкільний і молодший шкільний вік.

У молодшому шкільному віці, у період власне морального розвитку дітей, їхня моральна сфера змінюється далі. Гру як ведучий вид діяльності дошкільника змінює тепер повсякденне виконання дитиною різноманітних шкільних обов'язків, що створює добрі умови для поглиблення його моральної свідомості і почуттів, зміцнення його моральної волі. Домінуюча в дошкільника мимовільна мотивація поведінки уступає в нових умовах першість мотивації довільної, соціально спрямованої [46].

З приходом до школи відкривається новий могутній канал виховного впливу на особистість дитини через однолітків, учителів шкільні навчальні предмети і справи. Розширюється сфера контактів із засобами масової інформації. З розвитком нових комунікаційних технологій і ростом кількості засобів масових комунікацій, а також відносна воля у виборі і подачі матеріалу збільшило роль цього фактора соціалізації.

Моральне виховання школярів важливо здійснювати не лише засвоєнням теорії, норм і правил поведінки у процесі навчання, а й спеціально організованою вчителем моральною освітою, моральною діяльністю, спрямованою на формування моральної поведінки, пройнятої почуттям істини, доброти, прекрасного, на формування таких моральних якостей, як батьківщинолюбство, національна гідність, лицарство, міжнаціональна повага та дружба, вдячність, любов до праці, дисциплінованість, честь, совість.

Н.І. Болдирєв відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що це тривалий і безупинний процес, а результати його відстрочені в часі, його не можна відокремити в якийсь спеціальний виховний процес [12].

Протягом молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з оточуючими людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, все більше значення для дитини починають здобувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Таким чином, центральними новотворами молодшого шкільного віку є:

-- якісно новий рівень розвитку довільної регуляції поведінки і діяльності;

-- рефлексія, аналіз, внутрішній план дій;

-- розвиток нового пізнавального відношення до дійсності;

-- орієнтація на групу однолітків.

Так, відповідно до концепції Е. Еріксона, вік 6-12 років розглядається як період передачі дитині систематичних знань і умінь, що забезпечують залучення до трудового життя і спрямованих на розвиток працьовитості. Найважливіші новотвори виникають у всіх сферах психічного розвитку: перетвориться інтелект, особистість, соціальні відносини. Ведуча роль навчальної діяльності в цьому процесі не виключає того, що молодший школяр активно включений і в інші види діяльності, в ході яких удосконалюються і закріплюються нові досягнення дитини. Згідно Л.С. Виготському, специфіка молодшого шкільного віку полягає в тому, що мета діяльності задається дітям переважно дорослими. Вчителі і батьки визначають, що можна і що не можна робити дитині, які завдання виконувати, яким правилам підкорятися і т.д. Одна з типових ситуацій такого роду - виконання дитиною якого-небудь доручення [33].

Навіть серед тих школярів, які охоче беруться виконати доручення дорослого, досить частими є випадки, коли діти не справляються з завданнями, оскільки не засвоїли його суті, швидко втратили первісний інтерес до завдання чи просто забули виконати його в термін. Цих труднощів можна уникнути, якщо, даючи дітям яке-небудь доручення, дотримуватися визначених правил.

Я.Л. Коломинський вважає, що якщо в дитини до 9-10-річного віку встановлюються дружні відносини з ким-небудь з однокласників, це значить, що дитина вміє налагодити тісний соціальний контакт із ровесником, підтримувати відносини тривалий час, що спілкування з ним теж комусь важливо і цікаво. Між 8 і 11 роками діти вважають друзями тих, хто допомагає їм, відзивається на їхні прохання і розділяє їхні інтереси. Для виникнення взаємної симпатії і дружби стають важливими такі якості, як доброта й уважність, самостійність, впевненість у собі, чесність. Поступово, у міру освоєння дитиною шкільної дійсності, у нього складається система особистих відносин у класі. Її основу складають безпосередні емоційні відносини, що переважають над всіма іншими. Відносини між школярами постійно міняються. Якщо у віці від 3-х до 6-ти років діти будують свої відносини в основному під наглядом батьків, то від 6-ти до 12-ти років школярі велику частину часу проводять без батьківського догляду. У молодших школярів дружні відносини формуються, як правило, між дітьми тієї самої статі. В міру ослаблення зв'язку з батьками дитина усе більш починає відчувати потребу в підтримці з боку товаришів. Крім того, їй необхідно забезпечити собі емоційну безпеку [14].

Саме група однолітків стає для дитини тим своєрідним фільтром, через який він пропускає ціннісні установки батьків, вирішуючи, які з них відкинути, а на які орієнтуватися надалі.

В шкільні роки групи однолітків формуються по принципах статі, віку, соціально-економічного статусу родин, до яких належать діти.

Граючи, дитина опановує важливі соціальні навички. Ролі і правила «дитячого суспільства» «дозволяють довідатися про правила, прийняті у суспільстві дорослих» [52:581]. У грі розвиваються почуття співробітництва і суперництва. А такі поняття, як справедливість і несправедливість, упередження, рівність, лідерство, підпорядкування, відданість, зрадництво, починають знаходити реальний особистісний зміст.

У численних дослідженнях вітчизняних психологів були виділені найбільш істотні умови, що дозволяють дорослому формувати в дитини здатність самостійно керувати своїм поводженням. Такими умовами є:

1) наявність у дитини досить сильного і довгостроково діючого мотиву поводження;

2) введення обмежувальної мети;

3) розчленовування засвоюваної складної форми поводження на відносно самостійні і невеликі дії;

4) наявність зовнішніх засобів, які є опорою при оволодінні поводженням.

Навчальна діяльність дитини розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі попередні діяльності (маніпуляційна, предметна, ігрова).

Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Дитина учиться не тільки знанням, але і тому, як засвоювати ці знання.

Саме істотне в навчальній діяльності - це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін

«Не вмію - вмію», «Не міг - можу», «Був - став», -- ключові оцінки результату заглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб дитина стала для самого себе одночасно предметом зміни і суб'єктом, що здійснює цю зміну самого себе. Якщо дитина одержує задоволення від рефлексії на своє сходження до більш зроблених способів навчальної діяльності, саморозвиткові, то це значить, що вона психологічно занурена у навчальну діяльність [2].

Разом з тим навіть найвищим рівнем морального розвитку молодшого школяра властиві свої вікові обмеження. У цьому віці діти ще не здатні до досить повноцінного вироблення власних моральних переконань. Засвоюючи ту чи іншу моральну вимогу, молодший учень усе ще покладається на авторитет педагогів, батьків, більш старших учнів. Відносна несамостійність морального мислення і велика сугестивність молодшого школяра обумовлюють його легку сприйнятливість, як до позитивного, так і до поганого впливу.

Третій етап морального розвитку особистості охоплює підлітковий і юнацький вік і представлений як етап моральної самодіяльності вихованця, під якою розуміється усвідомлення цілком, і добровільне підпорядкування людиною своєї поведінки моральним принципам.

Моральний розвиток підростаючої особистості -- це процес знаходження його усе більшої і більшої моральної волі, коли особистість помалу емансипується у своїх діях від безпосередніх впливів зовнішнього середовища і від впливу власних імпульсивних бажань.

З приходом дитини в школу змінюється соціальна ситуація, але внутрішньо, психологічно дитина залишається ще в дошкільному дитинстві. Основними видами діяльності для дитини продовжують залишатися гра, малювання, конструювання.

1.3 Роль позакласної роботи у формуванні духовно-моральних якостей школярів

На даному етапі демократизації українського суспільства особливо актуальним є процес становлення духовності особистості, загострюється жага культурного оновлення та формування нового світогляду. Саме тому надзвичайно важливими стають питання виховання, які являють собою найважливіший соціальний інструмент збагачення духовності, формування свідомості, смаків та ідеалів особистості. Одним із напрямків реорганізації змісту навчально-виховного процесу є гуманізація та гуманітаризація, збільшення ролі виховання як засобу творення духовного світу людини, розуміння нею безкінечності світобудови та її озвитку в гармонії, красі, любові.

«Майстерність виховання не є якимось особливим мистецтвом, що потребує таланту, це спеціальнісь, якої треба навчати, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта...» - писав А.Макаренко [47:51].

Велике значення у процесі духовно-морального виховання має позакласна та позашкільна виховна робота. Це могутній засіб виховання, адже саме в ході позакласної роботи вихованець розкриває себе, свої уподобання, вміння, цінності, переконання.

Позакласна виховна робота - різноманітна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснювана в позаурочний час [25].

Педагог в ході виховної позакласної роботи може невимушено спілкуватися з вихованцями, моральне виховання тут проходить легше і невимушеніше.

Під час позакласної роботи здійснюється розвиток ініціативи учнів, винахідливості, творчий здібностей і задатків, широко використовуються цікаві форми і методи роботи.

Виховна робота в позаурочний час виконує ряд педагогічних функцій:

- здійснення різнобічного виховання

- виховання суспільної та пізнавальної активності

- пробудження інтересу до різних областей знань і видів діяльності

- виявлення і розвиток здібностей

- культурна організація вільного часу

- професійна орієнтація

- регулює вплив масової інформації.

Позакласна та позашкільна виховна робота мають свої специфічні принципи:

1. Добровільний характер участі в ній. Учні можуть обрати профіль заняття за інтересами, тому вчителю слід ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові форми й методи активізації інтересу.

2. Суспільна спрямованість діяльності учнів. Зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності повинен відображати досягнення сучасної культури і мистецтва.

3. Комплексний підхід до реалізації цілей виховання, системність.

4. Розвиток ініціативи та самодіяльності, особистісна орієнтованість.

5. Розвиток винахідливості, дитячої художньої творчості

6. Поєднання масових, колективних та індивідуальних форм роботи

7. Використання ігрових форм, цікавість, емоційність.

Позакласна та позашкільна робота проводяться у визначених організаційних формах.

Форма виховання - це організаційна структура виховного процесу: збори, бесіди, гуртки, конференції, що використовується переважно в позакласній і позашкільній виховній роботі. Для неї властиві такі ознаки: склад учнів за кількістю і віком, місце і час проведення виховної роботи, цілеспрямований зміст, певна методика організації, керівництво з боку вихователя або його помічника, специфіка взаємозв'яку та взаємодії вихователя та вихованців.

Не слід забувати, що форми і методи виховання тісно пов'язані між собою і мають спільну суттєву ознаку: це організована взаємодія між вихователем і вихованцем. Організаційні форми виховання за змістом поділяють на загальні та спеціальні. За кількістю учасників - на індивідуальні, парні, групові, колективні [37].

Індивідуальна форма передбачає відособлену роботу: конструювання, моделювання, колекціонування, малювання, ліплення, аплікацію, вишивання, випалювання, випилювання тощо.

Форма парної роботи передбачає роботу вихователя і вихованця як взаємодію. Це безпосереднє спілкування має свої перваги: повніше враховуються індивідуальні особливості, виховні умови.

Групова форма виховної роботи передбачає розподіл вихованців на групи за інтересами, врахування вікових та індивідуальних особливостей, добір змісту діяльності. Це гуртки, секції, студії, товариства, клуби, різні творчі об'єднання. До цієї форми здебільшого належить гурткова робота.

Колективна форма виховної роботи передбачає діяльність цілого колективу за спільною метою, змістом, методами. Це може бути колектив художньої самодіяльності або масові форми: свята, фестивалі, виставки, екскурсії, зустрічі, експедиції, ігри-подорожі, конкурси, вікторини.

Спеціальні форми виховання:

o словесні: усні журнали, конференції, вечори, лекції, радіогазети, круглі столи.

o практичні: екскурсії, зустрічі з діячами культури, музично - літературні гуртки, позакласні заняття з музики, діяльність колективів художньої самодіяльності, олімпіади, фестивалі дитячих вистав, тижні кіно, театру, літератури.

o наочні: виставки юних художників, шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки, тематичні стенди.

Читацькі конференції, обговорення книг. Влаштовують для пропаганди художньої літератури серед учнів, активізації їх самостійності в оцінних судженнях, думках. Під час підготовки до них учні працюють над виступами з певних проблем ( на матеріалі одного або кількох творів, творчості письменника, літературної проблеми). На конференціях учні виступають з доповідями, повідомленнями, де висловлюють своє ставлення до твору або проблеми, ставлять інсценівки або переглядають уривки кінофільму. Підводячи підсумки, вчитель зосереджує їх увагу на найважливіших аспектах проблеми [25].

Екскурсії. Відкривають можливості для комплексного використання методів виховання, збагачують знаннями учнів і самого вчителя, сприяють ознайомленню учнів з творами мистецтва, історичними пам'ятками. Об'єктами екскурсій є установи культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, історичні місця. Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення мети, вибір оптимального змісту, об'єкта екскурсії з урахуванням рівня підготовки учнів.

Завдання екскурсій:

o збагатити знання учнів (на основі безпосереднього сприймання)

o встановити зв'язок теорії з практикою

o виховувати любов до природи, праці

o розвивати творчі здібності учнів, їх самостійність

o збагачувати естетичні почуття, спостережливість, пам'ять, мислення, емоції.

o активізувати пізнавальну і практичну діяльність.

Проведення екскурсії поділяють на декілька етапів:

1. Теоретична та практична підготовка передбачає опанування учнями мінімумом необхіних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об'єктом, домовляється з екскурсоводом про зміст екскурсії.

2. Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомленні учнів із метою і змістом екскурсії. Учитель характеризує об'єкт, зацікавлює ним, повідомляє про план екскурсії.

3. Проведення екскурсії, що передбачає послідовний розгляд об'єктів екскурсії. Учні запитують, спостерігають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершується екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту.

4. Опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточнення, систематизацію, узагальнення отриманих під час екскурсії вражень. За потреби наслідки екскурсії оформлють у вигляді стенда, плаката, альбому, пишуть твори.

Виставки. Їх присвячують досягненням учнів у гуртках дитячої творчості та на уроках праці, у сфері образотворчого мистецтва, результатах краєзнавчих походів. Екскурсоводи - школярі демонструють експонати, відповідають на запитання, організовують обмін досвідом.

Масові свята. Організовують як дні, тижні, місячники підвищеної уваги до поезії, музики, театру, кіно, дитячої книги тощо. В них беруть участь усі учні школи. Під час таких свят традиційно відбуваються зустрічі з письменниками, художниками, композиторами.

Конкурси, олімпіади. Проводять для виявлення талантів, розвитку творчих можливостей дітей. Конкурси (дитячого малюнка, художніх робіт) і олімпіади (з навчальних предметів) організовують за певним графіком, заздалегідь повідомляючи про це учнів.

Комплексні заняття або справи - заходи. Велику роль у вихованні мають позакласні комплексні заняття або справи - заходи. Вони поєднуюють різні методи і прийоми виховної роботи. Виховний захід є процесом, перебіг якого передбачає кілька взаємопов'язаних стадій:

- аналіз обстановки, визначення актуальності теми заходу і напрямку діяльності

- визначення мети

- планування

- підготовка безпосереднього впливу на учнів

- наслідок - аналіз результативності цього заходу.

Такий логічний ланцюжок є постійним для кожного заходу, змінюється лише зміст, посилюється значення того чи іншого етапу залежно від мети запланованої справи.

Під час організації позакласних комплексних заходів учитель може запропонувати такі форми роботи: сюжетно-рольові ігри, конкурси, вікторини, заочні мандрівки у країну мистецтв, творчі хвилинки, часи мистецтва, інсценівки та театралізації творів мистецтва.

Нами було досліджено, на що слід звертати увагу під час проведення заходу.

І етап. Планування.

Підготовча частина.

- визначити мету і завдання заходу;

- обрати види, форми і методи роботи з урахуванням віку школярів;

- продумати, як найоптимальніше залучити вихованців до підготовки і проведення заходу;

- визначити можливість участі батьків, фахівців із мистецтва.

Організаційна частина

- добір тематичного матеріалу;

- застосування цікавих творчих засобів;

- побудова логічної послідовності, логічної завершеності теми на підставі обраної мети заходу;

- визначення тривалості заходу відповідно до віку вихованців та місця проведення;

- добір матеріалу для оформлення заходу.

ІІ етап. Розроблення

Складання програми позакласного заходу:

Тема:

Мета:

Обладнання:

Форма проведення:

Учасники:

І. Методика підготовки заходу

ІІ. План проведення

ІІІ. Сценарій

ІV. Аналіз проведеного виховного заходу, висновки

V. Використана література

Основні вимоги до проведення виховного заходу

- чітка назва заходу та розуміння педагогом його мети;

- планування основних етапів заходу та визначення завдань кожного з них;

- організація підготовки заходу відповідно до поставленої мети;

- визначення оптимального змісту виховного матеріалу з урахуванням основних принципів організації виховного заходу;

- вибір найбільш раціональних методів і прийомів виховного впливу на учнів в кожному етапі заходу;

- чіткість виховного заходу, оптимальні його ритм і темп;

- гнучкість і широта «виховного маневру»;

- різноманітність і творчий характер діяльності учнів;

- взаємозв'язок заходу з попередніми і наступними формами позакласної роботи з учнями.

Позакласна виховна робота дозволяє широко використовувати різноманітні форми роботи з школярами, які поділяються на масові, групові та індивідуальні. Велику роль у вихованні мають позакласні комплексні заняття або справи - заходи. Вони поєднуюють різні методи і прийоми виховної роботи. Під час проведення КТС діти можуть проявити себе в тому, що найкраще виходить, спробувати себе в різних ролях. Діти разом з вихователем продумують, проводять і підсумовують заняття, що сприяє розвитку відповідальності, ініціативи, творчості, самооцінки [47].

Великий виховний вплив на дітей роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого рівнятися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загальношкільних заходів. Варто прагнути до того, щоб учні 1-4 класів брали активну участь у загальношкільних святах, фестивалях, виставках, рейдах, оглядах, конкурсах і спортивних змаганнях.

Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їхньої виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поведінки, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності. Значне місце в позаурочній роботі займає гра. Дитина 6-10 років має потребу в активній, бадьорій і радісній діяльності, у гострих переживаннях. Цінність гри як виду і форми організації діяльності полягає в тому, що дитина сам вибирає способи рішення виникаючих практичних задач і завдяки цьому активно діє, учиться керувати собою в залежності від обставин, що складаються.

Практично кожне позакласне чи позашкільне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на ранках, на заняттях кружків і клубів по інтересах, у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання [37].

В позакласній та позашкільній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз'ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей [25; 47].

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз'яснення і привчання, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, розясняються цікаві для дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. В задежності від дидактичної задачі розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань), бесіда-повідомлення нових знань, бесіда-інструктаж.

Вимоги до навчальної бесіди на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках.

До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь. Наприклад: «Чи знаєте ви, з яких матеріалів зроблена ваша іграшка?», «З чого і як роблять папір?», «Як виробляється цукор?» та ін. Нерідко темами бесід стають питання дітей. Треба йти назустріч дитячій допитливості, давати докладні відповіді на їхні питання [25].

Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття. Бесіда - словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли воно викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати її, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів'я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярами мають бути виконані.

Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценівками. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через «струмок», не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка «зламалася», і він може «промочити ноги», якщо йому вчасно не допомогти. Чи здогадається про це його товариш? [27:39]

Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.

В позакласній роботі використовуються різноманітні вправи: усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твори, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання [37].

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощів, творчої насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі.

Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з привчанням і вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми привчання до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукають до визначених учинків.

Кожен учитель повинний виробити систему конкретних вимог, пропонованих до учнів. Виконуючи їх, діти накопичують досвід морального поводження. Для цього створюється атмосфера доброзичливості, довіри, уваги, зацікавленості вчителя в гарних вчинках учнів, в їх справді товариських взаєминах. У таких умовах зміцнюється суспільна думка, і діти самі починають вимагати один від одного правильних вчинків.

Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття обов'язку, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив. Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі - така змінюваність допомагає залучити кожну дитинку до виконання суспільних обовязків. Виконання постійних доручень повинне знаходитися під постійним контролем вчителя [25].

В 1 класі діти виконують свої доручення під керівництвом учителя, який піклується про те, щоб учні добре знали коло своїх обовязків і виконували їх повсякденно. У навчанні умінню виконувати доручення використовуються такі методи, як бесіда, інструктаж, складання памяток (спочатку в картинках, а потім письмових), контроль, оцінка, заохочення.

В 2 класі складається актив - група дітей, що вміють не тільки виконувати свої доручення, але і робити допомогу іншим учням. Починає діяти девіз «Учися, учи, допомагай іншим».

Учителі за допомогою активу учнів організують виконання різноманітних тимчасових, колективних і індивідуальних доручень. В позакласній роботі таких доручень може бути дуже багато: а) доручення по підготовці і проведенню ранків, зборів, екскурсій, виставок, гурткових і клубних занять; б) доручення по організації суспільно корисної праці (ремонт посібників, прибирання території навколо школи й ін.); в) доручення по оформленню альбомів, стендів, підготовці різних домашніх завдань (наприклад, оглядів); г) індивідуальні доручення (проведення спостережень, збір зведень, підготовка виробів, малюнків, моделей і ін.) [37].

У практиці роботи учителів використовуються різні прийоми організації виконання доручень. Доручення дає кращий результат, якщо враховуються інтереси і бажання учнів. Наприклад, якщо учень захоплюється читанням, то йому доручається зробити повідомлення про прочитану книгу. Той, хто любить тварин і птахів, повідомить про свої спостереження. Захоплений моделюванням готує виставку. Подібні доручення розвивають захоплення дітей, викликають у них бажання безкорисливо поділятися своїм досвідом, допомагати іншим [37; 47]. При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримуватись наступних правил:

1.Роз'яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обовязків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов'язок. Поточне

інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання. Важливо, щоб у процесі виконання групових і колективних доручень між дітьми складалися правильні взаємини, не було сварок, образ, спроб окремих учнів перекласти свої обовязки на інших. Здорова суспільна думка, контроль, справедлива оцінка, індивідуальний підхід допомагають домогтися злагодженої і дружної роботи.

Змагання - метод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця [25].

Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобовязань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і обєктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії.

Групи учнів змагаються за краще виготовлення наочності, за краще збирання класу, за збереження підручників, шкільного устаткування; беруть участь у спортивних змаганнях, вікторинах, конкурсах за звання кращого читця, математика, художника, спортсмена, фотографа та ін. [47].

Використання змагання як методу організації діяльності вимагає почуття міри, уваги до тих відносин, що виникають у ході змагання. Малята легко збудливі, і почуття суперництва може переходити грань, коли радість за загальний успіх чи за свої досягнення стає торжеством переможця, який радується, що «в інших гірше». Така радість не необразлива, вона симптом того, що змагання починає давати негативні результати. Якщо вчитель зауважує появу нездорового суперництва, зловтіхи, прагнення бути першим за рахунок інших, таке змагання потрібно припиняти. Необхідно також стежити, щоб поразки не викликали образи, невдоволення, заздрості і небажання брати участь у змаганні. Досвідчений учитель завжди знайде такі засоби і прийоми, що допоможуть дитині безболісно пережити тимчасові невдачі, зуміє уселити віру у свої сили, в успіх всіх і кожного окремо.

Зі змаганням пов'язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обовязків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового паперу). Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, «Майстер золоті руки», «Майбутній олімпієць». Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри.

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти, невпевнені у своїх силах, недотепні і сором'язливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення, похвалу [37].

Позакласне та позашкільне заняття має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: «провести урок». Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі [25].

Головна особливість позаурочного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких дитина змогла б реалізовувати хоча б мінімум товариських очікувань. Це дає підстави вважати, що позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, що його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки.

Отже, позакласний та позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.

Висновки до першого розділу

На основі здійсненого історико-порівняльного аналізу джерел із проблеми встановлено: питання духовно-морального виховання в історії педагогічної думки були актуальними в усі періоди розвитку суспільства; духовно-моральне виховання молодших школярів як педагогічна проблема викристалізовувалася поступово під впливом потреб життя; вимоги до морального виховання розширювалися, а з часом охопили всі аспекти зазначеного процесу.

Синтез аналізу наукової літератури з проблеми сутності процесу морального виховання дав можливість визначити основні поняття дослідження:

- духовність - це індивідуальна здатність до світо- і самопізнання, орієнтованість особистості діяти «для інших», пошук нею моральних абсолютів;

- мораль - це сукупність принципів, вимог, норм і правил, що регулюють й оцінюють поведінку людини в усіх сферах її суспільного життя;

- моральність - втілення принципів, правил і норм у реальній поведінці людей і стосунках між ними;

- моральне виховання - виховний вплив на особистість з метою її морального вдосконалення, формування моральної поведінки, таких якостей як батьківщинолюбство, національна гідність, лицарство, чемність, міжнаціональна повага, вдячність, любов до праці, дисциплінованість, честь, совість та ін.

- духовно-моральні якості - комплексні якості, які характеризують здійснення особою основних цілей духовного і морального регулювання у їх єдності та взаємозв'язку.

У ході дослідження літератури ми виявили, що глибинний сутнісний зв'язок між духовністю і моральністю як продукованими людиною явищами, не дозволяє нехтувати формуванням моральних i духовних чеснот. Так само i надмірне захоплення моральними ідеалами й цінностями у вихованні без урахування соціальних координат може перетворитись на нудне i безплідне моралізаторство.

Вивчення психолого-педагогічної літератури показало, що дуже важливим є врахування психологічних особливостей молодших школярів у процесі морального виховання. Адже саме молодший шкільний вік - це вік посиленного формування духовно-моральних якостей особистості.

За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. Адже вирішення даної проблеми має забезпечити високий розвиток особистості.

Як показує передовий педагогічний досвід, велику роль у духовно-моральному вихованні учнів відіграє позакласна виховна робота. Адже саме позаурочний педагогічний процес явище більш виховне, ніж дидактичне, його важливим моментом є не стільки пізнання, скільки духовні стосунки.

Особливо важливо це враховувати в педагогічній діяльності у різних сферах життєдіяльності школярів: в школі, позанавчальних соціально-виховних закладах, в об'єднаннях чи клубах за інтересами тощо.

Розділ 2. Педагогічні умови формування духовно-моральних якостей молодших школярів у процесі позакласної роботи

2.1 Стан сформованості духовно-моральних якостей молодших школярів у сучасній загальноосвітній школі

Важливе місце у процесі формування духовно-моральних якостей школярів у позакласній роботі належить засвоєнню основних закономірностей процесу морального виховання:

єдності виховання та самовиховання (правильно організоване виховання стимулює самовиховання, відкриває шляхи до вдосконалення особистості); залежності результатів від способів організації суспільно-корисної діяльності учнів у позакласній роботі;

залежності ефективності роботи від міри активності вихованців; залежності результатів виховання від характеру спілкування вихованців із оточуючими людьми;

єдності і взаємозв'язку методів виховання і різних засобів виховання.

На підготовчому етапі педагогічного експерименту ставилися такі завдання: вивчити стан організації позакласної діяльності молодших школярів в контексті досліджуваної проблеми і узагальнити педагогічний досвід; визначити рівень сформованості духовно-моральних якостей молодших школярів. На цьому ж етапі дослідження визначалися психолого-педагогічні передумови формування духовно-моральних якостей молодших школярів, критерії рівнів їх сформованості, здійснювався пошук шляхів ефективного впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів.

Протягом дослідження було проведене спостереження за роботою вчителів початкових класів та керівників гуртків та проаналізована роль духовно-морального виховання школярів. Було проведено анкетування серед батьків, яке показало досить низьку зацікавленість їх у вихованні власних дітей. Робота вчителів по духовно-моральному вихованню учнів зводилась, в основному, до бесід та роз'яснень, коли виникали проблеми у цій сфері.

Аналіз бесід з вчителями засвідчив, що більшість з них виявляють зацікавленість проблемою духовно-морального виховання. У такий спосіб перед нами постала задача намітити шляхи вдосконалення роботи з розвитку духовно-моральних якостей у дітей.

До проведення констатувального та формувального експериментів було залучено 73 учні 3-4 класів, які відповідали на запитання анкет та приймали участь у зимовому денному таборі.

На даному етапі дослідження ми мали на меті визначити рівень сформованості духовно-моральних якостей молодших школярів, виявити недоліки в роботі вчителів із цієї проблеми, а також намітити шляхи впровадження нашої методики в життя.

Визначення стану сформованості духовно-моральних якостей школярів проводилось за допомогою таких діагностичних методів:

1. Вивчення ефективності навчально-виховної роботи на основі розроблених методик для учнів.

2. Бесід із вчителями, під час яких вивчалось їх ставлення до організації навчально-виховної роботи з учнями.

3. Відвідувань уроків, виховних заходів, класних годин, батьківських зборів, занять гуртків тощо.

4. Діагностики основних проблем формування духовно-моральних якостей учнів.

Основною формою виявлення рівня сформованості духовно-моральних якостей було обрано тест як експериментальну методику, що має наступні переваги: достатня об'єктивність результатів; широкі можливості для кількісних оцінок і математичної обробки інформації; незалежність від суб'єктивних факторів експериментатора.

Однак, усвідомлюючи обмеженість тесту як методу, що не враховує багатьох індивідуальних особливостей учня і педагога, рівнів їх творчих навичок тощо, ми вважали за доцільне включити разом із перерахованими методами в констатувальний експеримент: анкетування, вивчення навчальних програм, різних видів учбової практики, планів виховної роботи вчителів загальноосвітньої школи, педагогічне спостереження, методики для вивчення вихованості учнів, методи експертної оцінки педагогів та самооцінки учнів, аналіз, узагальнення.

Окрім цього, було проаналізовано середовище, у якому зростають сучасні діти.

Сім'я. Сьогодні, як це не прикро, сімейне життя змінюється далеко не в кращу сторону. Зростає кількість неповних, неблагополучних та зовні благополучних сімей. Розлучення стало звичною справою - якщо 25 років назад розпадався лише кожен сотий шлюб, то на сьогодні - кожен восьмий. Від цього страждають насамперед діти.

Але якщо навіть батьки і живуть разом, то у звичайній середньостатистичній сім'ї працюють і тато, і мама. У такій ситуації на виховання дитини не вистачає часу, вона належить сама собі [70].

Засоби масової інформації. Якщо проаналізувати сучасні дитячі передачі, фільми і мультфільми, то можна побачити, що більшість з них (особливо зарубіжні) несуть в собі відверте або завуальоване насилля, немає виховного моменту, моралі, чогось повчального. Не дивно, що в Україні є досить поширеними дитяче насилля та жорстокість. Дійсно добрих, повчальних мультфільмів все меншає.

Окрім цього, до десятої години вечора часто можна побачити на головних телеканалах країни передачі і фільми, взагалі не призначені для дитячих очей. А не слід забувати, що на данному етапі дитина проводить досить-таки багато часу біля телевізора, особливо якщо батьки, як завжди, зайняті своїми справами.

Всесвітня мережа «Інтернет» - це не лише скарбниця знань і інформації, але й склад аморальності. Скільки часу ваша дитина проводить там? Чим більше часу, тим більша вірогідність того, що вона там побачить чи прочитає щось таке, що зовсім не потрібне її ще незміцнівшій психіці та чистій душі.

Вулиця. Якщо всього два десятки років назад дітлахи могли вийти на вулицю і погратися на спеціально створеному для них майданчику, то на даний момент це здебільшого неможливо. Тому наші діти за браком занять шукають собі пригод у підвалах, закинутих будівництвах, проводять багато часу з товаришами, які не завжди можуть навчити їх чомусь доброму.

Якщо скласти всі ці шматочки мозаїки разом, то ми можемо побачити таку картину виховання сучасної дитини: навчання і виховання в школі, яке здебільшого вдома не підкріплюється батьківським впливом, зовсім руйнується під впливом мас-медіа і бездоглядного гуляння на вулиці. А під час канікул рівень вихованості дітей падає ще більше, особливо в неблагополучних сім'ях, оскільки вплив школи на особистість дитини втрачається.

Щоб виявити рівень сформованості духовно-моральних якостей школярів, було здійснено анкетування (див. додаток А,Б).

Дані констатувального експерименту дають змогу розподілити учнів, які брали у ньому участь, на 3 групи за критеріями:

- розуміння суті добра і зла;

- прагнення допомогти слабшому;

- загальна культура поведінки (привітність чи грубість);

- виконання найпростіших норм моралі по відношенню до людей і оточуючого середовища;

- почуттєво-емоційна реакція на несправедливість і навпаки;

- наявність інтересу і співчуття до проблем близьких і друзів;

- вміння ділитися, співпереживати.

Як з'ясувалося у процесі опрацювання результатів, констатувальний експеримент виявив 3 рівні сформованості духовно-моральних якостей молодших школярів.

Високий рівень мають респонденти, що розуміють суть духовно-моральних категорій добра і зла і відповідних їм почуттів та емоцій; уміють визначати та порівнювати добре і погане, щире і нещире, давати словесну характеристику своїм почуттям і мотивувати свої вчинки. Це діти, які завжди допомагають товаришам, батькам, людям похилого віку, вміють співчувати і співпереживати. Учні відвідують гуртки, беруть активну участь у шкільних виховних заходах та гуртковій роботі.

Середній рівень - діти мають достатній рівень знань про норми моралі і виконують їх, інколи відвідують гуртки, проявляють малу активність до участі в шкільних виховних заходах. Учні не завжди адекватно розрізняють добре і погане; не завжди прийдуть на допомогу, нечітко мотивують свої вчинки. Для того, щоб ці діти почали співпереживати або допомагати, їи необхідний невеличкий «поштовх» у вигляді нагадування.

Низький рівень характерний для учнів низьким рівнем розуміння доброго і поганого; вони не вміють співчувати і допомагати іншим, не виконують норми моралі. Ці діти здебільшого грубі і непривітні, мають мало друзів. Вони не відвідують гуртки, не ходять на масові свята тощо.

Програма констатуючого експерименту передбачала визначення ефективності виховного процесу в початкових класах щодо виховання духовно-моральних якостей дітей; з'ясування умов використання казок, навчально-пізнавальної гри у виховній роботі; здійснення діагностики духовно-моральних якостей згідно з визначеними критеріями та показниками.

Бесіди з учителями початкових класів та батьками учнів засвідчили, що завдання виховання духовно-моральних якостей дітей усвідомлюється недостатньо як батьками, так і вчителями. Головна увага вчителів спрямована на розвиток техніки читання і розуміння учнями змісту прочитаних творів (у школах нового типу дітей привчають звертати увагу на свій зовнішній вигляд, поведінку). Спостереження, проведені на уроках читання, і бесіди з учителями засвідчили, що казку та гру іноді використовують у роботі з молодшими школярами. Проте, в цій роботі ми не виявили цілеспрямованості в ознайомленні з казкою, оскільки вчителі проводять здебільшого ознайомлення дітей з сюжетом казки формально, використовуючи методи аналізу та пояснення сюжету, але не звертаючи уваги на почуття героїв казки та вихованців.

Діагностика молодших школярів проводилася на контрольних заняттях з допомогою розроблених нами методик «Пошук - відчуття», «Телеміст», «Нескінчена казка», «Ми живемо у казці…», «Відгадай почуття героя…», а також бесід, малюнків, ліплення, аплікацій, використовуючи методи вивчення продуктів самостійної дитячої творчості, думки компетентних осіб, аналіз спеціальних ситуацій. Застосовували також методики «Неіснуюча тварина» і «Радощі та засмучення» (Т. Гавриличева), модифіковані нами у відповідності із завданнями дослідження. Нами використані, в основному, казки про тварин, оскільки, як показали бесіди з дітьми, вони їм більше подобаються. Більшість молодших школярів емоційно, зацікавлено реагують на казковий сюжет та зазнають сильного враження від подій у творі. Емоційно-емпатична реакція дітей на конфлікт казки інстинктивна, але слабко усвідомлена, вони утруднюються передати словами свої переживання. Емпатійні почуття молодших школярів залежать від їхніх індивідуальних характеристик.

Таблиця 2.1 Результати усвідомлення змісту моральних понять школярами

Рівень

Характеристика відповіді

Кількість балів

% від загальн. кількості

кількість учнів

Високий

Повна правильна

П'ять

10,4%

10

Середній

Правильна неповна

Чотири

36,4%

19

Низький

Частково правильна

Три

51,2%

39

У процесі опрацювання матеріалів за кожен із показників учень одержував від 3 до 12 балів: 3-6 балів - низький рівень; 7-9 балів - середній рівень; 10-12 балів - високий рівень (див.додаток А)

Проаналізувавши відповіді дітей за анкетою, отримали результати, що представлені нижче в таблиці.

Таблиця 2.2 Рівні сформованості духовно-моральних якостей у молодших школярів

Рівні сформованості дух.-мор. якостей

Кількість дітей

Відсоток від загальної кількості

низький

3

4 %

середній

62

85 %

високий

8

11 %

Всього:

73

100 %

Отож, можемо побачити, що значна кількість дітей має середній рівень сформованості духовно-моральних якостей. Також вдалося з'ясувати, що дуже мала частка дітей приймає участь у групових формах позакласної виховної роботи (близько 10%), не користуються популярністю гуртки (їх відвідує лише близько 46% дітей). Щоб з'ясувати причину цього прикрого явища, з учнями третіх-четвертих класів було проведено бесіди «Мої захоплення» та «Чим я планую займатися на зимових канікулах». Як виявилось, сучасні діти мають не досить широке коло інтересів: 63% опитуваних захоплюються комп'ютерними іграми, 13% (в основному дівчата) - танцями, співом, 9% - спортом, 15% взагалі не змогли точно визначитись з відповіддю. На запитання ж, яким чином планують проводити зимові канікули, основна частина дітей відповіла, що проведе їх вдома, гратиме з друзями або дивитиметься телевізор.

Лише невелика частка дітей має змогу відвідати якісь культурні заходи (похід в театр, поїздку на відпочинок), окрім «Новорічного вогника» в школі.

2.2 Педагогічні умови формування духовно-моральних якостей молодших школярів у позакласній роботі вчителя

Вагомими принципами позаурочного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособистих взаємин [47].Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Він відповідає терміну «творчий процес», оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.

Одна із основних стратегій позакласного та позашкільного виховання - дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і уміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати; вміння працювати незалежно від інших; здатність визнавати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співробітничати. Багатоплановість і багатоваріантність завдань, яки постають перед позаурочним педагогічним процесом, вимагають від педагога таких можливих якостей, як:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.