У ситуаціях, де характер завдання не цілком однозначний, кращим є інструментальний стиль, що забезпечує керівництву виконання завдань й який збільшує й задоволеність, і продуктивність. Однак для неоднозначних завдань, які вже структуровані, додаткове структурування, що йде через інструментальний стиль, буде сприйматися як надмірний контроль. Тому більше підходящим тут був би стиль підтримки. Аналогічним образом, якщо завдання із самого початку приносять підлеглим задоволеність, стиль підтримки мало що додасть. Однак, якщо завдання не цілком Задовольняє підлеглих, стиль підтримки буде саме доречний. Як і з моделлю Філлера, потрібні додаткові дослідження для обґрунтування підходу «шлях-ціль». Дослідники цих напрямків звичайно дійдуть висновку, що результати обнадіюють. Однак, необхідно сказати, що «теорія не є остаточною відповіддю на питання про ефективність лідерства. Цей феномен управління настільки важливий і складний, що навряд чи можна в найближчі роки очікувати появи універсального підходу до лідерства, якщо такий взагалі можливий». [5, гл. 5]

Теорія життєвого циклу

Поль Херсі й Кен Бланшар розробили ситуаційну теорію лідерства, що вони назвали теорією життєвого циклу, відповідно до якої найефективніші стилі лідерства залежать від «зрілості» виконавців. Зрілість не слід визначати в категорії віку. Зрілість окремих осіб і груп має на увазі здатність відповідати за своє поводження, бажання досягти поставленої мети, а також утворення й досвід відносно конкретного завдання, яку необхідно виконати. Згідно Херсі й Бланшару поняття зрілості не є постійною якістю особи або групи, а скоріше характеристикою конкретної ситуації. Інакше кажучи, залежно від виконуваного завдання, окремі особи й групи проявляють різний рівень «зрілості» Відповідно, керівник може міняти й своє поводження залежно від відносної зрілості особи або групи. Керівник визначає цю зрілість, оцінюючи прагнення до досягнення, здатність відповідати за поводження, а також рівень утворення й досвід минулої роботи над дорученими завданнями. На підставі цієї суб'єктивної оцінки керівник і визначає порівняльну зрілість конкретної особи або групи. Як й інші ситуаційні моделі, модель життєвого циклу Херсі й Бланшара рекомендує гнучкий, адаптивний стиль керівництва. Але як й інші моделі лідерства, вона не одержала загального визнання. Критика підкреслювала відсутність послідовного методу зміни рівня зрілості; спрощений розподіл стилів на «давати вказівки», «продавати», «брати участь» й «делегувати» і неясність у відношенні того, чи зможуть керівники на практиці поводитися з таким ступенем гнучкості, як вимагає модель.

Модель прийняття рішень керівником Врума-Йеттона

Ще однією ситуативною моделлю керівництва стала модель, розроблена Віктором Врумом і Пилипом Йеттоном . Модель прийняття рішень керівником Врума-Йеттона зосереджує увагу на процесі прийняття рішень. Відповідно до крапки зору авторів моделі, є п'ять стилів керівництва, які може використати керівник залежно від того, у якому ступені підлеглим дозволяється брати участь у прийнятті рішень. Ці стилі наведені в Додатку 3.

Ці п'ять стилів представляють континуум, починаючи з автократичного стилю прийняття рішень (AI й АII), потім іде консультативний (СI і СII), і, нарешті, завершується повною участю (GII). Застосування кожного із цих стилів залежить від характеристик ситуації або проблеми.

Щоб допомогти керівникам оцінити ситуацію, Врум і Йеттон розробили сім критеріїв, по яких оцінюється ситуація «підлеглі - керівник», а також модель дерева рішень. Ці критерії дані в Додатку 4. Кожен критерію перетворюється в питання, що керівник задає собі при оцінці ситуації.

2.5 Відмінності неформальних лідерів

Варто повторити затвердження, що для того, щоб керувати, необхідно впливати, а щоб впливати - необхідно мати основу влади. Здоровий глузд підказує, що для того, щоб мати владу, керівник повинен мати можливість тримати під своїм контролем що-небудь, що має значення для виконавця, те, що створює його залежність і змусить виконавця діяти так, як бажає керівник. Звичайно влада ґрунтується на звертанні до активних потреб виконавця. Ці основи влади є інструментом, за допомогою якого керівник може змусити підлеглих виконувати роботу, спрямовану на досягнення цілей організації. Вони також є коштами, які можуть бути використані неформальним лідером, щоб перешкодити досягненню цілей організації.

Неформальних лідерів істотно відрізняє тільки те, що лідер формальної організації має підтримку у вигляді делегованих йому офіційних повноважень і звичайно діє у відведеній йому конкретної функціональної області. Опора неформального лідера - визнання його групою. У своїх діях він робить ставку на людей й їхні взаємини. Сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні рамки формальної організації. Незважаючи на те, що неформальний лідер одночасно є одним зі членів управлінського персоналу формальної організації, дуже часто від або вона займають там порівняно невисокий щабель організаційної ієрархії.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

Підбиваючи підсумок даної роботи, помічу: загальні тенденції такі, що роль психологічних методів із часом буде тільки підсилюватися у зв'язку з різноманітними факторами, що впливають на розвиток сучасного суспільства. Наступний важливий факт - багато хто із цих методів занадто слабко досліджені - як самі методи, так і негативні наслідки їхнього застосування, і це повинне стати пріоритетним завданням в області теорії управління.

Особлива увага варто приділити наслідкам, тому що деякі з них можуть проявлятися не відразу, а через деякий час, і чим раніше будуть виявлені негативні тенденції, тим більше буде можливостей уникнути соціальної кризи.

При написанні даної курсової роботи, ми намагався використати паралельно як заслужені, уже перевірені часом, так і сучасні джерела для одержання найбільш достовірної інформації, і скажу, що в основному література, наявна по даній темі, є не тільки не суперечливої, але й взаємодоповнюючої, що дозволило мені зробити роботу цілісної, не порушуючи логічного ходу, а також позбавило від необхідності включати найчастіше неоднозначно сприймані зауваження, що ставляться до точки зору інших авторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Г.М. Социальная психология. - М., 1980г.

2. Бандурка А. М.. Друзь В. А. Конфликтология. - Харьков, 1997

3. Бандурка А.М. Психологія управління. - Х.,1998 р.

4. Бодо Харенберг, «Хроника человечества». - М.: «Большая энциклопедия», 1996. - 1200 с., ил.

5. Верищагин Д.С., «Влияние: Система навыков ДЭИР, III ступень.» - СПб.: «Невский проспект», 2004.

6. Гольдштейн Г.Я. «Основы менеджмента: Учебное пособие», изд. 2-е, дополненное и переработанное. Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2003.

7. Гришина Н.В. Психология производствених конфликтов и восприятия. - Л.,1977 Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф., «Основы менеджмента»: Пер. с англ. - М.: «Дело», 1992. - 702 с.

8. ЕршовА.А. Как избежать конфликт // Труд, контнк ты,эмоции. - Л.,1980

9. Золотогоров В.Г. «Энциклопедический словарь по экономике» - Минск, 1997.

10. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. - К., 1996р.

11. Кайдалов Д.П., Суименко Е.Н. Психология единоначалия и коллегиальности. - М., 1979

12. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. - М., 1978 С.129 - 149

13. Кричевский Р.Л. Если Вы руководитель... - М., 1993г. С.247 -265

14. Сидоренко Е.В., «Тренинг влияния и противостояния влиянию». - СПб.: Речь, 2004. - 256 с., ил.

15. Труд руководителя: Учеб. пособие для руководящих управленческих кадров. - М., 1976.

16. Фрейд З., «Психоаналитические этюды». - М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. - 219, [5] с. - (Философия. Психология).

17. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. - М.,1991г. С. 465