Роль гри в розвитку творчості дітей дошкільного віку

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасника гри перебувати та діяти в однакових умовах.

Дидактичні ігри посідають значне місце серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі. Вони особливі тим, що створюються дорослими і пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і супроводжуються певними правилами. Педагоги широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв'язується вході доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дає дітям велику радість.

Дидактична гра - одна з форм навчального впливу педагога на дитину. Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого матеріалу, передбаченого програмою, і має проводитися на заняттях; може входити до музичного заняття; бути одним із елементів прогулянки, а також особливим видом діяльності [7].

Друга мета дидактичної гри - суто ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну і забезпечували засвоєння дошкільниками певних знань. Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати його, необхідно долати труднощі, самостійно діяти в певній ситуації або з певними предметами, набуваючи власного діяльнісного та чуттєвого досвіду.

Фіналом дидактичної гри є певний результат. Ним, зокрема, може бути відгадування загадок, виконання певних доручень та ігрових завдань, прояви кмітливості, що сприймаються дошкільнятами як досягнення. Для вихователя результат гри є завжди показником успіху дітей у засвоєнні знань, у розумовій діяльності, в характері їх стосунків з партнерами. Результатом дидактичної гри, окрім правильного виконаного завдання, є й задоволення, яке вона дає її учасникам. Дидактичні ігри будуть ефективними, якщо їх використовують систематично, послідовно, дотримуючись головного принципу дидактики: від простого до складного.

Досить важливими для всебічного розвитку дитини є рухливі ігри. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї покращується апетит і травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.

Рухливі ігри стимулюють розумовий розвиток дитини, регулюючи увагу, пам'ять, спостережливість. За їхньою допомогою можна виховувати моральні якості: сміливість, рішучість, чесність, почуття товариськості. Вони допомагають також педагогові виховувати дітей естетичні почуття. Динамічність, чіткість, плавність рухів, чіткі шикування, різні фігури, образи, словесний супровід тішать малюків, учать їх розуміти красу [10].

Рухлива гра є потребою здорової дитини, дарує їй радість і втіху, розвиває здатність усвідомлювати свої дії та вчинки, сприяє формуванню внутрішнього ставлення до того, що її оточує. Тобто рухлива гра є для дітей своєрідною формою пізнання світу, задовольняючи їхні пізнавальні, соціальні, моральні та етичні потреби.

Але рухливі ігри будуть чудовим виховним засобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво з боку вихователя. Ця вимога зумовлюється своєрідним характером такої рухової діяльності дітей [51].

У дошкільному закладі ігровою діяльністю керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри і від сезону, від кількісного та вікового складу групи, від поведінки учасників, їхнього фізичного стану та рівня рухового розвитку.

Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати, які саме навички та якості він хоче в ній розвинути або закріпити: в одній грі переважає біг, в іншій - метання, одна потребує витримки, інша - спритності тощо.

Інтерес до рухливої гри підвищує її взаємозв'язок з іншими видами діяльності дошкільника. Щоб зацікавити дітей рухливими іграми, педагоги широко використовують обігрування іграшок, предметів та картинок, загадки, вірші, заклички та інші малі художні жанри. Це допомагає збирати дітей на гру, викликати в них інтерес до її змісту.

Рухлива гра є діяльністю активною, різноманітною і творчою, а відтак здатна забезпечити набуття дитиною життєвих вражень, формування її особистості.

Розкриття творчого потенціалу, пізнання дитиною себе і своїх можливостей починається з почуттів. Рухлива гра сприяє цьому, адже всі діти люблять гратися і рухатися. Дошкільнят часто-густо цікавить, власне, не результат їхньої діяльності, а сам процес. Рухлива гра традиційно є самоцінною для них, тому що в ній процес руху - вже цінність.

Дуже важливо виховувати в дітей бажання грати в рухливу гру, щоб завдяки їй кожна дитина могла навчатися самореалізовуватися, здійснювати творчий пошук, розвиватися, набувати життєвої компетентності. Рухлива гра швидше сприятиме всьому цьому, якщо буде для дітей цікавою [10].

Не менш важливе місце у формуванні особистості дитини займають народні ігри. Народні ігри - походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей, вони невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий [55].

Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному і моральному вихованні дітей. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості, як спритність, кмітливість, наполегливість, організованість; розвивається сила, швидкість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьба, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів.

Не випадково, що більшість українських ігор супроводжуються піснями, вимовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі ігри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи не виробляться агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.

Для вибору гри потрібно чітко усвідомлювати завдання, які вирішуватимуться грою, рівень розвитку дітей і місце проведення. Підбираючи гру для заняття з фізичної культури потрібно врахувати основні його завдання. Наприклад, для закріплення техніки стрибків доцільно використовувати ігри, сюжет яких пов'язаний зі стрибками тощо.

Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного та психофізичного розвитку дітей.

Поступово від простих ігор потрібно переходити до більш складних, підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів.

Традиційно склалося так, що більшість українських ігор не ділиться за статтю. Проте існують як суто дівочі («Мак», «Горішок», «Козел»), так і хлопчачі («Тягти бука», «Дзвіниця») [20].

Народні ігри як правило, не вимагають спеціальних майданчиків. Можна грати на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ і навіть в процесі праці, коли є короткий перепочинок.

Під час проведення ігор у приміщенні потрібно передбачати, щоб не було непотрібних, особливо гострих, предметів. Велике значення для організації ігор мають лічилки, які дають можливість швидко організувати гравців, налаштувати їх на об'єктивний вибір ведучих. Крім лічилок, традиційно існує і жеребкування. Найчастіше воно використовується, коли потрібно розділити дітей на дві команди.

У ході гри педагог зосереджує увагу дітей на її змісті, слідкує за точністю рухів, робить короткі методичні вказівки, підтримує підвищений емоційний настрій і товариське ставлення гравців один до одного.

Головне завдання педагога - навчити дітей гратися активно і самостійно. Тільки в цьому випадку вони привчаться самі в будь-якій ситуації регулювати ступінь уваги та м'язових напружень, швидко приймати рішення, проявляти ініціативу.

Починати гру потрібно організовано і своєчасно. Затримка її значно знижує перед ігровий стан, зменшує готовність дітей до гри. Педагог уважно слідкує за ходом гри і спрямовує діяльність дітей у певному напрямку. Потрібно надавати дітям максимум ініціативи і залишатися об'єктивним суддею.

Після закінчення гри педагог повинен оголосити її результати. Для цього він створює спокійну обстановку. Бажано залучити до аналізу ігрових дій самих дітей, що дає змогу привчати до спостережливості і значно підвищує інтерес до фізичної культури.

Розділ ІІ. Теоретичні основи проблеми творчості

2.1 Творчість як важливий компонент розвитку дитини

Сьогодення педагогічної науки і практики характеризується пошуком нових підходів до організації навчально-виховного процесу, оскільки суспільний розвиток країни вимагає нової, активної, ініціативної, творчої особистості.

У світлі вимог, визначених новими документами про дошкільну освіту, вирішального значення набуває формування творчої особистості. Необачно вчити дітей орієнтуватись у всьому розмаїтті предметів і явищ, що є реаліями їхнього повсякденного життя, озброювати їх способами та стратегіями діяльності, формувати у малюків активно пізнавальне,творче ставлення до навколишньої дійсності. Основними джерелами для розв'язання цього завдання виступає природа, природний матеріал, як емоційний стимулятор, гарант оптимального,позитивного психічного стану дитини [60].

Що ж таке творчість? - це складне питання. Творче - це нове і цінне. Можна виділити наступні аспекти творчості: вона завжди є спробою формування майбутнього; кожна творчість є одночасно діалогом з минулим.

Творчість принципово вплетена в кондицію людяності. А людяність ніколи не є дана - її слід постійно будувати, конструювати, відновлювати. Але можливість такого формування залежить від певних обставин, наприклад, від ступеня розвитку мови, а також доступності певних форм мислення і діяння. Отже, творчість є для цієї людяності основним - якщо не єдиним - знаряддям. І воно повинно правильно використовуватись, як кожне знаряддя.

Для того, щоб знаряддя використовувати вдало, треба його зрозуміти та навчитися застосовувати [19].

Справді пізнати і глибше зрозуміти можна лише власну творчість. Творчість має різні відтінки, набирає дуже відмінних форм і не кожна з них є однаково «пізнавально-прозорою», не про кожну з них можна щось виразно і доречно сказати. Якщо упорядкувати форми творчості, від найдоступніших для пізнання до найбільш невиразних, за «запасом досвіду», треба відрізняти два аспекти:

- першим аспектом є творчість математична - вона є цілком доступною для пізнання; це означає, що розв'язавши будь-яке математичне завдання, при чому так, що розв'язок є, одночасно, правильним і творчим - можна ясно спостерегти та описати, одночасно - як структуру завдання так і спосіб осягання кінцевого результату, застосований на цьому шляху метод поступовування, вирішальні стадії розв'язування, вид пізнавальних механізмів і способів міркування, використання яких виявилося вирішальним, таким чином, про розв'язок можна багато сказати та передати знання про здійснену майстерність.

- протилежністю попередньому є творчість поетична. Поетом можна тільки бути і єдине, про що є сенс запитати, це про обставини, які супроводжували творчість; ці обставини є важливі, однак, їх з'ясування не дає можливості зазирнути в глиб - в суть здійснення, його перебіг, структуру, пануючі в ньому закономірності і т.д.

Досліджуючи творчість, необхідно починати з глибокого розуміння самого поняття творчості; виразом розуміння є здатність формулювати такі визначення цього поняття, що узгоджуються як з попередніми фактами, так і з відчуттям істини про пізнаване [54].

Чіткого визначення, що таке творчість у науковій літературі поки що немає, однак існує достатньо чітке поняття. Під творчістю розуміється здатність людини оригінально і конструктивно мислити, успішно розв'язувати нові задачі, тобто творчо діяти у нових ситуаціях.

Прояви творчого потенціалу можна спостерігати у дітей середнього і старшого дошкільного віку. Діти, у процесі гри, з легкістю переносять властивості і ознаки одного предмету на інші, придумують різноманітні нові способи використання предметів.

Існують різні підходи щодо кількості структурних компонентів творчого процесу. Однак кожен з авторів визначає такі чотири етапи: підготовчий, інкубаційний, натхнення і перевірка.

Виділяється структура процесу розв'язання завдання у вигляді більшої кількості компонентів з урахуванням того, що останні охоплюють творчий процес від самостійно поставленого завдання до перевірки отриманого результату [61].

Перший етап - виникнення проблемної ситуації (знайти проблему набагато важче, ніж її розв'язати) - можна поділити на три стадії: 1)визначення функціонального призначення аналізованої структури; 2)визначення головної функціональної ланки в аналізованій структурі; 3)виявлення найслабшої ланки в аналізованій структурі.

Другий етап - формулювання завдання - ділиться на такі стадії: 1)виявлення обмежених можливостей найслабшої ланки аналізованої структури; 2)визначення бажаної кінцевої мети; 3)формулювання умови завдання (доведення неможливості досягнення кінцевої мети логічним шляхом).

Третім етапом є розв'язання завдання: 1)усвідомлення завдання з точки зору кінцевої мети; 2)визначення передумов успішного розв'язання завдання; 3) виявлення шляхів і засобів досягнення поставленої мети; 4)створення області пошуку; 5)вибір способу розв'язання завдання; 6)розвиток способу розв'язання завдання; 7) досягнення поставленої мети.

Отже, у загальному вигляді творчий процес можна розглядати як розумову діяльність людини, спрямовану на побудову гіпотез, їх перевірку, модифікацію і зв'язок отриманих результатів. Звичайно, в різних видах творчої діяльності ці компоненти по-різному предметно забарвлюються і виявляють свою специфіку, проте при детальному аналізі наукової, технічної, організаційної і художньої творчості стає очевидною їх притаманність, тотожність [11].

Основний показник творчості, який вчені розглядають як діяльність вищого рівня - новизна її результату. Здавалося б, з цієї позиції говорити про творчість дітей недоречно, оскільки вони не створюють нічого нового. Однак вітчизняні психологи і педагоги (Л.С.Виготський, В.В.Давидов, О.В.Запорожець, Н.А.Ветлугіна) зуміли довести: творчі можливості дітей проявляються уже в дошкільному віці [63].

З перші чотири роки життя дитина засвоює велику кількість інформації. В пошуках нових вражень і відповідей на питання, які хвилюють дитину, починає розширювати рамку того середовища, де прожила попереднє життя. Збільшення фізичної сили та енергії, відчуття себе майже дорослим і компетентним в багатьох питаннях, потреба у підтвердженні цього близькими дорослими викликає у дитини прагнення до активної самостійної діяльності в оточуючому світі.

Будучи продуктом творчого розвитку природи, людина і сама стає геніальним творцем. Життя людини - це активний творчий процес, що забезпечує її існування як фізичне так і духовне.

Всі дитячі ігри побудовані на творчій основі. Коли маленька дитина грається, то можна почути, що вона супроводжує свою гру співом. Її пісенька - це маленька імпровізація, яка передає дитячий настрій. Це її творчість, її уява, її переживання.

Діти дуже люблять малювати. Вони не копіюють картини художників, а малюють свої власні. Сюжети цих картин відповідають їхньому внутрішньому світу. Діти не замислюються над технікою виконання, проте чітко знають, що малюють. Головне в цій ситуації, що вони творять [79].

Велике значення в розвитку дитячої творчості відіграють рольові ігри. Діти легко перевтілюються в казкові образи, а також в образи дорослих. Їм не потрібно вчити тексти, щоб говорити їх під час гри, їм не потрібні дорогі декорації: все це заміняє яскрава дитяча уява. Імпровізуючи, діти творять сюжети, які відповідають їхньому розвитку, їхній індивідуальності.

Людина приходить на землю не як пасивний спостерігач, вона має в собі достатній творчий потенціал, який необхідно розвивати. На жаль, сучасне виховання обходить стороною творчість дітей.

Реформування системи освіти, що торкнулося й дошкільної справи, висуває розвиток творчої особистості дитини як одне з пріоритетних завдань. Без його розв'язання нереально здійснити головну мету дошкільної освіти, окреслену базовим компонентом дошкільної освіти в Україні: формування базису особистісної культури дитини через відкриття її світу в його цілісності та різноманітності. При цьому дитина не повинна пасивно спостерігати світ довкола неї, споживати готову інформацію і репродукувати чи копіювати пропоновані їй готові моделі, алгоритми дій тощо. Людство перетвориться на сукупність бездумних виконавців чиєїсь волі, а цивілізація зупиниться на своєму шляху до прогресу. Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства [38].

Перші творчі прояви особистості з'являються на етапі дошкільного дитинства. Про них свідчать і постійні запитання дитини, і прагнення до перевтілень в іграх, і перші спроби заримувати слова у вірш, заспівати власну пісеньку; намалювати неповторного казкового птаха тощо.

Проблема розвитку творчо спрямованої особистості дошкільняти різноаспектна. Творчо спрямовані особистості притаманні: активність у мисленні та діях; ініціативність, наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви, небайдуже ставлення до навколишньої дійсності, здатність помічати, переживати, творити нове, сумніватися і шукати шляхи рішень. Отримувати задоволення від результату й самого процесу творення; достатній рівень життєвої компетентності.

Педагоги і психологи висловлюють щодо цієї проблеми різні погляди, дехто ставить під сумнів саме існування творчих здібностей у дітей дошкільного віку та можливість їхнього розвитку на даному віковому етапі. Інші, навпаки, вважають обдарованими і талановитими від природи кожного малюка, стверджуючи: всі діти обдаровані в тій чи іншій галузі, а от бездарність дитини є наслідком бездарного виховного впливу з боку дорослих [63].

Відомо, що становлення особистості взагалі та її творчого спрямування зокрема залежить від гармонійного поєднання природних задатків, вагомих для конкретної дитини мотивів діяльності та сприятливого розвивального середовища. Важливим чинником успіху є також виховання морально-вольових якостей, розвиток емоційної сфери та набуття дошкільнятами певних знань, вмінь і навичок. Необхідних для повнішого прояву творчого потенціалу. Водночас педагоги мають пам'ятати, що власне знання, уміння та навички - це «необхідні інструменти» втілення дитячих творчих задумів. Доводиться дещо змінювати й усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об'єкт виховання, що потребує прямого керівництва, тим паче в такій тонкій сфері, як творчість. Якщо те розглядати дитину як суб'єкт творчого процесу, то слід визнати її право на активність, самостійність, ініціативу у виборі виду діяльності, способів дій, інструментарію, партнерів тощо. Неприпустиме, жорстке, безальтернативне управління творчою діяльністю малюків, яке ґрунтується на авторитарності й дорослого постійному нав'язуванні регламентованих норм, зразків, шаблонів та власного бачення [35].

Ось чому перед науковцями та практиками постали завдання: віднайти шляхи своєчасного виявлення кожного вихованця, інтересів, природжених задатків, нахилів і здібностей; визначити конкретні сфери можливого докладання дитячого творчого потенціалу. Реалізація таких цілей неможлива при застосуванні лише усталеного арсеналу форм, методів, прийомів та засобів розвивально-виховної роботи з дітьми, педагогами та батьками без осучаснення його змісту.

Діти вже з дворічного віку здатні до творчого відображення навколишнього світу. Творчою називають таку діяльність малят, в ході якої йде не чисте копіювання дитиною дій та висловлювань дорослою, а на основі ініціативного наслідування набутої інформації виявляються особисті прояви та продукти діяльності дитини. Розвиток дітей більше успішно відбувається під час взаємодії дорослого з дітьми, в їх спільній продуктивній діяльності, яка проходить у невимушеній з середини цієї діяльності запроваджує свої пропозиції та приймає задуми дітей, демонструє різноманітні способи дій, вирішує проблеми, які виникають. В процесі діти отримують задоволення, виявляють зацікавленість, нібито граються, але насправді здійснюється процес творення [78].

Долучаючи малят до продуктивних видів діяльності, вихователі вчаться гнучко змінювати власну позицію: то ставати активними співучасниками образотворчої діяльності, то просто спостерігати й спрямувати цей процес, не змушуючи, не оцінюючи, не караючи. Вчаться непомітно скорочувати свою активність поступаючись дитині та надаючи їй першість у діяльності та самостійність у виборі найбільш ефектних варіантів дій у будь-якій ситуації.

Кращий засіб розвинути творчі здібності дитини це - підтримка її зусиль та схвалення досягнень. Якщо вихователь буде постійно робити зауваження, підкреслювати невміння або нездатність дитини, критично відгукуватись з приводу їхніх результатів, то у дитини зникне інтерес до даної справи і вона прагнутиме позбутися її.

Творчу дитину може виховувати лише творчий педагог. Знайомлячи дітей з різноманітними властивостями предметів, ні в якому не слід примушувати малят запам'ятовувати їхні назви, а також вимагати від дітей розгорнутих відповідей на запитання. Подібні вимоги призводять здебільшого до різкого зростання стомленості малят та зниження їхньої зацікавленості до пізнання [21].

Глобальні перебудови суспільства, перехід освіти,в тому числі й дошкільної, до нових - креативних технологій виховання і навчання зумовлюють необхідність самовдосконалення вихователя як фахівця та особисті - його відкритість інноваціям, уміння застосовувати сучасні методи й засоби освіти дошкільника. Сучасний педагог має вчитися активно задіювати особистісний потенціал дітей, формувати в них творче ставлення до життя, розвивати на частки творчого мислення.

Серед багатьох педагогічних проблем завжди існували і будуть існувати свого роду вершинні, так, що пронизують усе життя дошкільника. До них, зокрема належить і проблема творчості. Першорядними компонентами творчого процесу є прояви дошкільником оригінального, інтуїтивного, непередбачуваного, мимовільного, неусвідомленого, імпульсивного, другорядними - прояви логічного, рефлективного, довільного, вмотивованого усвідомленого. Єдність закладеного природою та прямо життєвого набутого дитиною - база для розвитку та збагачення її творчого потенціалу.

Якщо дошкільник творчо ставиться до всіх сторін життя, він наповнює кожний його момент вчинковим змістом. Вчинок - основна особистісна форма, одиниця поведінки дитини, акт її нормального само визнання. Він пов'язаний з творчим вибором юною особистістю цілей та засобів своєї поведінки, планів дій, свідомих намірів, прогнозом результатів, їх соціальною прийнятістю. Творчість і вчинок - саме ті виміри, які засвідчують поступ дитини на шляху особистісного зростання. Сьогодні розвиток творчості набуває особливої значущості, бо вона є якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою. Оскільки заявлена концепцією освіти ХХІ століття особистісно-орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її створивши для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільника робити по-своєму, виявляти оригінальність. Нажаль, безліч шаблонів зразків, готових орієнтирів запропонованих дорослими дитині для відтворення притуплюють її прагнення проявляти творчість [36].

Розвиток сучасної дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею своєї активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на власний розсуд шляхи й засоби досягнення цілей, намірів, реалізувати свої власні потреби та інтереси. Нажаль, виховання і навчання орієнтоване не на формування в неї механізму саморозвитку, а на кінцевий продукт - здатність у діяльності та поведінці відтворювати соціально задані зразки. Дошкільний заклад ніби і бере на себе обов'язок передавати суспільству істину, здатну функціонувати у заданих дорослими умовах. Але це не сприяє розвитку творчості дошкільника, його вміння самоорганізовуватись, приймати елементарні рішення, виявляти вигадку і фантазію, висловлювати власні судження, довіряти власним самооцінках.

Визнання жорсткої зумовленості дошкільника виховними та навчальними впливами призвело до того, що творчу активність теж почали розглядати як похідну цих впливів. Поширеним виразом у педагогів - дошкільників є «формування творчості», тобто, надання творчості певної форми. Проявом такого підходу є проведення занять «за задумом», на початку яких вихователь пропонує дітям пригадати все, чого їх навчили раніше, та відтворити щось з уже відомого. Так формується виконавець розпоряджень дорослого, відбувається становлення одноманітних форм свідомості й поведінки дошкільника. Щоб дитина виявляла творчу активність, слід насамперед з довірою поставитися до її природної схильності діяти на власний розсуд, сприймати життєві враження, покладаючись на власний досвід [73].

Вміння вихователя брати до уваги, хай і обмежений, проте особистий життєвий досвід дитини сприяє створенню ними оригінального продукту. А це й характеризує творчість як особистісний процес, що проходить у своєму розвитку певні етапи.

Аналіз наукової літератури надав можливість визначити основні етапи творчого процесу:

- поява у дини відчуття неясності чогось (поява проблеми);

- виникнення ряду запитань до дорослого, однолітків, самої себе;

- виділення значущих для успішного розв'язання проблеми елементів, диференціація головного та другорядного;

- усвідомлення проблеми;

- формування гіпотези;

- пошук і знаходження рішень.

У реальному житті дошкільникові доводиться виконувати як творчі (цілком нові, незнайомі або з елементами новизни), так і нетворчі (що містять готову логічну програму, передбачають шаблонне рішення) завдання. Надаючи перевагу завдання творчого характеру вихователь тим самим виховує старших дошкільнят інтерес до складних задач (практичних, інтелектуальних, комунікативних), бажання виконувати її самостійно, ризикувати без шкоди здоров'ю, не боятися помилитися.

Щоб дитина старшого дошкільного віку виявляла творчу активність, важливо забезпечити їй розвивальне середовище. Творчість не формують, а стимулюють. Щоб вона виявлялася і розвивалася у тому дитячому садку належить створити умови. Для цього треба вміти допомагати дітям проявляти природне прагнення до творчості, використовуючи для цього розвивальні завдання, правильно оцінювати досягнення дітей у творчій діяльності; не переривати творчий процес; не гальмувати прояви творчої активності дитини критичними зауваженнями, негативними оцінками; створювати ситуації вільного спілкування, обміну думками.

Отже, підсумком можуть служити слова Людвіга Фейєрбаха: «Де не має простору для виявлення здібності, там не має і здібності».

2.2 Розвиток творчості особистості в дошкільному віці

Сучасне українське суспільство ставить завдання формувати людину «нового покоління», яка б відмовилася б від застарілих стандартів та стереотипів, людину, що здатна творчо мислити, самостійно приймати рішення, брати активну участь у житті суспільства, розв'язувати складні проблеми сьогодення.

У зв'язку з цим однією основних проблем, яка хвилює багатьох вчених є проблема творчості.

Творчість дає змогу людині пізнавати й перетворювати дійсність. В процесі творчої діяльності змінюється й сама людина: вона стає творчою особистістю. Як засвідчують наукові дослідження, творчі можливості проявляються уже у ранньому дитинстві. Але творчість дітей, особливо дошкільників, має свої особливості [17;78].

Ш Діти роблять безліч відкриттів і створюють цікавий оригінальний продукт у вигляді малюнка, конструкції, вірша. Новизна відкриттів і продукту суб'єктивна.

Ш Процес створення продукту для дошкільника має першочергове значення. Діяльність дитини відрізняється від діяльності дорослих емоційністю, прагненням шукати й випробовувати різні рішенні, отримуючи особливе задоволення від неї, а не від досягнення кінцевого результату.

Ш Дитина з легкістю починає практично орієнтовану діяльність, яка поступово стає цілеспрямованою, захоплює дитину пошуком і часто приводить до позитивних результатів.

Сьогодні, коли особливого значення набуває завдання гуманізації освіти важливо створити умови для максимального розкриття потенціалу можливостей кожної дитини. Істотну роль у розвитку творчості відіграють специфічні види дитячої діяльності, серед них і конструювання, і малювання саме на цих видах. Під дитячим конструюванням зазвичай розуміють створення різних конструкцій і моделей з будівельного матеріалу й деталей конструкторів, виготовлення коробок з паперу, картону, різного природного матеріалу.

Одним з видів конструювання є художнє. У художньому моделюванні діти не лише відтворюють структуру об'єктів, а й виражають своє ставлення до них, передають їх характер, використовують колір, фактуру, форму. До художнього типу конструювання залічують конструювання з паперу та з природного матеріалу.

Досвід переконує, що дошкільнят треба якомога раніше залучати до творчої конструкторської діяльності, саме врахувати певні особливості віку дитини.

Конструювання - продуктивна діяльність, яка відповідає інтересам і потребам дошкільників. Створені поробки діти використовують у грі, театралізованій діяльності, а також дарують їх, прикрашають ними приміщення, що їм велике задоволення [38].

У конструюванні виокремлюють два взаємопов'язані етапи: створення задуму та його виконання. Творчість пов'язана зі створенням задуму, оскільки він полягає в обдумуванні й плануванні процесу практичної діяльності, у визначенні способів і послідовності його досягнення.

Джерелом задуму дітей може бути все: різноманітні предмети й природа, художня література, різні види діяльності, передусім - гра. Але сприйняття навколишнього середовища у дітей часто буває поверховим: і вони звертають увагу насамперед на зовнішні сторони предметів, явищ, які потім і відтворюють практичні діяльності.

Як показує практика час від часу потрібно влаштовувати «тематичні дні», які дуже подобаються дітям. У «День творчості» діти демонструють свої здібності (створення «диво-птаха» з використанням різних матеріалів: кісточок, зерняток, кришечок, сірників, паличок, мозаїки); умінням працювати в підгрупах, виступати перед однолітками з художніми номерами; колективно оформляти «Зимові вікна», випускати різні газети.

Діти охоче розв'язують жартівливі творчі завдання, що потребують кмітливості, вигадки, наприклад:

1.Як розвеселити плакучу вербу?

2. Птахи повернулися - їхнє гніздо зайняте…Як їм бути?

3. Ти зустрівся із зимою…Щоб ти її сказав?

4. Ялинку рубати шкода…Але який же Новий рік без ялинки?

З плином часу у дітей з'являються активне прагнення творити, щось змінювати, виходити за межі запропонованого. Діти впевнено обстоюють свою точку зору, свій підхід, свій варіант розв'язання, особливо яскраво це прагнення до творчості виявляється в образотворчій діяльності. Значна роль у творчому вихованні дошкільнят відводиться образотворчій діяльності. Це - заняття в художній студії із застосуванням різноманітних нестандартних технік малювання; організація авторських виставок і конкурсів дитячого малюнка; самостійне виготовлення дитячих книжечок. Тип діяльності залучає дітей до чарівного світу мистецтва, пробуджує творчі здібності, уяву, бажання фантазувати.

Осягнути створене людством дитина може тільки зусиллями та працею власної думки, власної уяви - так званою творчістю для себе, що і є основою розвитку. Через неї глобально відновлюються творчі здібності в масштабі суспільства.

Творчість дошкільнят характеризується неподільною єдністю уяви та мислення, яскравою емоційністю, що подеколи переважає над раціональними моментами. Елемент творчості як провідний включають усі види діяльності. Розумно організоване навчання та виховання починається не з передачі дітям готових знань, умінь, навичок, а і за створення умов розвитку їхніх здібностей [41].

Основу творчого потенціалу дитини становить її продуктивна (творча) уява. Будучи центральним новоутворенням, вона водночас і не від'ємна властивість свідомості, з якої розвивається все багатство суб'єктного світу дитини.

Саме тому розвиток уяви та системи творчих здібностей набувають значення провідної лінії педагогічної роботи в дитячому садку.

Представники гуманістичної психології вважають, що починати треба насамперед з того, щоб дати простір прояву здібностей малюка. Тим часом життя в садку аж занадто регламентоване, заорганізоване, і в дитини не лишається ані сил, ані часу для того, щоб створювати, будувати, фантазувати, робити щось самостійно.

Сучасні дослідження в галузі педагогіки та психології доводять, що дитина за своєю природою схильна до різних видів мистецтва з перших років життя. Її свідомість здатна одночасно охопити всі види художньої діяльності із своєрідним їх переплетінням у процесі розвитку. (Б. Юсов).

Видатні педагоги минулого надавали великого значення дитячому малюванню. Навчання дітей малюванню розглядалося як підготовка руки й ока до письма, а також як перша сходинка загальної системи навчання образотворчості.

У наш час дитячі малюнки досліджуються психологами, педагогами, мистецтвознавцями, фізіологами. Феноменом дитячого малюнка полягає у його полі функціональності в соціумі, у цінності для самої дитини, для батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти.

Для батьків дитини малюнок це шлях до порозуміння з нею, до гармонізації її родинних стосунків.

Для фахівців у галузі дошкільної освіти, педагогів та психологів дитячий малюнок це - своєрідна матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особистості дитини, її соціалізації.

Зацікавлюючи дітей малюванням, педагог отримує змогу розвивати їхнє образне мислення, творчу уяву наочно споглядати красу й творчість, занурюватись у них [80].

Успіх у розвитку творчих здібностей дошкільнят залежить насамперед від професійної підготовки педагогів, їхніх особистих якостей.

Творчих дітей може лише виплекати творчий педагог. Аналіз педагогічної літератури з даного питання, зробити висновок: для того, щоб, розвиток творчих здібностей дітей став можливим, потрібно забезпечити вільний доступ дітей до матеріалів, які сприяють розвитку творчості, та їхньою різноманітністю, можливість працювати з ними будь-якої хвилини. Тому діти повинні мати вільний доступ до книг. Мати достатню кількість матеріалів для створення костюмів, що розіграти ту чи іншу казку.

Для того, щоб навчити дітей творити, потрібно завжди обговорювати з дітьми, як вони уявляють того чи іншого героя, як би вони його одягли, кому може належати певна річ.

Також у своїй роботі вихователь повинен забезпечити всім дітям психологічний захист. Щоб діти мали відчуття зовнішньої і внутрішньої безпеки, тобто, щоб вони знали, що будь-які їхні творчі спроби не отримають зі сторони вихователя чи будь-кого з дорослих чи дітей негативної оцінки тому велику увагу слід приділяти роботі з батьками. Можливим вважають батьківські збори на тему: «Розвиваємо творчу особистість», регулярні консультації «Як заохочувати дитину до творчості» тощо.

Найперше, що повинен зробити кожен вихователь і взагалі всі дорослі - це забезпечити дитині душевний комфорт, задовольняти її потреби в любові, повазі до себе і оточуючих у співчутті до невдач, і схваленні успіхів.

Одним із засобів навчання творчості виступає казка - процес, як потребує багато часу, зусиль, наполегливості, а оскільки гра є провідним видом діяльності у дошкільному віці, це в основному здійснюється в ігровій формі [12;13].

Для того, щоб навчити дітей передавати свої думки, почуття, стан, настрій спочатку слід вчити все це помічати в інших людях. Вчити дітей ставити себе на місце іншого.

Розглядаючи ілюстрації до певної казки слід задавати різні запитання до дітей. Версії відповідей на запитання і є підґрунтям для розвитку творчої розповіді. І, аналізуючи вже зроблену роботу в цьому напрямку, можна стверджувати, що чим більший життєвий досвід, чим більший як активний так і пасивний словник дитини, тим більше в неї потреби творити щось своє.

Отже, для того, щоб душа дитини пробудилася до творчості, потрібно навчити її дивитись і бачити, слухати й чути. А для цього потрібно викликати у дитини захоплення, інтересу, зокрема до казки. Тому варто жити з дітьми за принципом - жодного дня без казки.

Розвиваючи творчість дітей, слід пам'ятати про можливий аспект. Потрібно вчити дітей радіти своїм успіхам, пишатися ними, але навчити також радіти успіхам інших співпереживати невдачам, вчитися критично оцінювати свої досягнення. Якщо діти середнього віку на запитання: «Чия казка вам найбільше сподобалась?», часто кажуть, що саме їхня, то старші діти досить таки суб'єктивно оцінюють творчість товаришів.

Найпростіше вчити творити маленьких дітей. Та методика, де попереду іде не навчання, а творчість є найбільш дієва і природна. Вона максимально зберігає беззмінний дар. Навчання є лише необхідним додатком до творчості, і творчість диктує, що саме сьогодні є недостатнім, і що сьогодні потрібно вивчати, щоб не завадити розвитку творчих здібностей.

Велике значення мають стосунки між вихованцем і вихователем. Коли йде мова про творчість, то грані між дитиною і вихователем непомітні, і якоюсь мірою учасники творчого процесу стають рівними. Педагог повинен розкривати здібності, але нізащо не пов'язувати свої стереотипи. Чисті дитячі почуття не завжди вкладаються в рамки відомих форм. Важливо бачити різницю між внутрішнім почуттям і дитячою імпровізацією. Не можна допускати, щоб діти грали не серцями, а надуманими прийомами, які автоматично будуть вироблятися в процесі навчання [68].

Творчо обдарована особистість завжди була і залишається в ореолі загадковості. Коли йдеться про людей із сформованою творчістю спрямованість, то психологи зробили чимало для того, щоб творчі здібності можна було розвивати. Але причини і момент виникнення творчості залишається загадковою навіть для дослідників.

Творчість притаманна абсолютно кожній людині. Сама природа є великим творцем і інформація до творчого процесу закладена в кожній частині матерії.

Розділ ІІІ. Матеріали експериментального дослідження творчості дітей

3.1 Діагностика творчості

В наш час активно розвивається логічно-орієнтовний підхід у навчанні і вихованні дітей в дошкільних навчальних закладах, обговорюються його основні принципи і шляхи реалізації. Одним із важливих принципів такого підходу є врахування індивідуальних особливостей кожної дитини.

Для цього педагогам, які щоденно спілкуються з дошкільниками і здійснюють значний вплив на формування його особистості, необхідно мати в своєму арсеналі діагностичні «інструменти», які дозволяють глибше пізнати душу дитини, її емоційний стан, її актуальні та потенційні можливості. Тільки маючи точну інформацію, педагог зможе свідомо і ціле направлено спланувати і реалізувати процес виховання і розвитку, який максимально підходить кожній дитині.

Однак не варто забувати про те, що на формування особистості дитини, її розвиток впливають не лише методи, якими користується педагог, якими б прогресивними та ефективними вони не були, але й сама особистість педагога.

Останнім часом у системі дошкільної освіти набула поширення практика проведення психолого-педагогічної діагностики, зокрема тестування дітей дошкільного віку. Саме собою використання діагностики є позитивним моментом освітнього процесу, однак сучасний стан цієї практики характеризується низкою негативних тенденцій.

Масового характеру набуває неправомірне застосування тестування дітей у процесі атестації дошкільних навчальних закладів, атестації педагогічних і керівних працівників при переході дітей з дошкільного закладу до першого класу загальноосвітньої школи.

Часто використовують технологічно не опрацьовані, не апробовані, із сумнівною науковою і практичною цінністю методи діагностики. Результати такої діагностики не відображають реальної картини розвитку дитини, а отже не можуть підвищити ефективність навчального процесу.

До процесу діагностування долучаються фахівці, які не мають відповідної кваліфікації. Це призводить до некомпетентної інтерпретації діагностичних даних, помилок у визначенні рівня розвитку дитини, що може дезорієнтувати педагогів і батьків під час взаємодії з дітьми. Діагностика розвитку дітей дошкільного віку, передбачена дошкільною освітою. Покликана допомагати педагогам і батькам дитини правильно організувати з нею педагогічне спілкування.

Специфіка дошкільного віку полягає в тому, що всі психічні процеси дуже рухливі і пластичні, а розвиток потенційних можливостей дитини переважно залежить від того, які умови для цього розвитку їй створять педагоги і батьки. Психолого-педагогічна наука визнає той факт, що реальні здібності дитини можуть виявитися досить пізно, і та освіта. Яку вона отримує, здебільшого сприяє їх виявленню. Зокрема, запроваджене Л.С. Виготським поняття «зони найближчого розвитку» особливим чином фіксувало саме цей відомий факт, тому визначаючи індивідуальні особливості дитини дошкільного віку, переважно потрібно мати на увазі її «схильності», що є основою подальшого розвитку здібностей [14;15].

Міністерство загальної і професійної освіти зазначає, що можливість використання психолого-педагогічної діагностики на основі спостереження за динамікою психічного і фізичного розвитку дитини з метою здійснення індивідуального підходу в освітньому процесі не піддається сумніву. Результати такого діагностування мають використовувати педагоги під час планування його діяльності, постановки й реалізації педагогічних завдань. Однак в умовах варіативності програмно-методичного забезпечення сучасної системи дошкільної освіти психологічна або педагогічна діагностика дитини може бути лише контролем за ефективністю конкретної освітньої програми, реалізованої дитячим садком. У цьому випадку діагностичні методи застосовуються для того, щоб простежити динаміку просування дитини в освоєнні цієї програми.

Проведення будь-якої діагностики завжди пов'язане із запитаннями: з якою метою вона проводиться, як будуть використанні її результати? Ці діагностики дозволяють педагогам і батькам стежити за перебігом розвитку дитини й здійснювати індивідуальний підхід, у цьому полягає позитивна роль діагностики в системі дошкільної освіти.

Провідною формою діагностики для дошкільного дитинства є спостереження. Для правильного проведення спостереження потрібно професійно ставити завдання, спостерігати дитину у її природному виді діяльності, в її спілкуванні з ровесниками, в її спілкуванні з дорослою людиною. Якщо педагог справді професійно вміє спостерігати, то йому не потрібні додаткові тести для діагностування.

У своєму дослідженні ми використовували додаткові методи для досягнення наших цілей.

Сучасна дошкільна педагогіка активно розвивається, залучаючи до цього процесу досягнення інших наук. Упровадження нових оригінальних методик підвищує якість освіти, ламає стереотипи, які є шкідливими для повноцінного розвитку дітей. Зокрема, методика, що ґрунтується на закономірностях ТРВЗ (теорія розв'язання винахідницьких задач), має на меті відхід від усталених хибних уявлень про творчість, творчий процес та виховання творчої особистості.

Чимало педагогів розуміють під творчістю активні прояви дитячої особистості в музиці, малюванні, декоративно-ужитковому мистецтві. Насправді ж ці сфери діяльності є лише виявом творчості дітей. Вони покликані відображати плин творчої думки. До того ж поширеною є ілюзія, що творчість виникла сама собою як обов'язків результат засвоєння дітьми інформації під час навчання.

Мета методики ТРВЗ: розвивати у дітей діалектичне мислення на основі формування системного аналізу, вміння бачити в подіях, явищах протиріччя і знаходити оптимальні результати його вирішення, вміння вирішувати одне і те завдання різними варіантами, формувати у дітей вміння винаходити.

Для того щоб творче впроваджувати в навчально-вихований процес дітей методи ТРВЗ, треба добре знати методи, прийоми, принципи ТРВЗ.

Умови застосування ТРВЗ:

забезпечити розкутість дитячого колективу;

заохочувати дітей до різноманітних відповідей;

схвалювати відповіді дітей, особливо аргументовані, обґрунтовані, пов'язані з фактами, але жодної не засуджувати.

Кожне заняття з дітьми -- це ланцюжок питань «Як?», «Звідки?», «Для чого?», «Чим поганий?», «Чим корисний?».

Так ми навчаємо дітей системного аналізу і даємо знання не як догму, а як пошук істини і суті. Далі постійно відкриваємо перед дітьми тайну подвійного, наявність протиріч в об'єкті, виділяти, що корисне, а що шкідливе, наявність двох протилежних якостей в одному об'єкті. Наприклад: ліки добре і ліки погано.

Навчити дітей бачити користь і шкоду, добре і погане в одному об'єкті або явищі, значить, навчити основам зрізу [5].

Кожного дня з дітьми проводяться ігри «Добре -- погано», «Користь -- шкода», «Навпаки, зате», ігри на вміння знаходити протиріччя «Дощ і фонтан» ігри-міркування про пори року, зміну сезону.

Під час проведення ігор типу «Добре -- погано» краще ділити дітей на дві команди. А для аналізу брати такі об'єкти, до яких діти вже встановили своє відношення. З позицій добре-погано -- аналізувати героїв казки, різні життєві ситуації. В усіх варіантах гри «Добре -- погано» потрібно після розгляду поганої сторони звернутись до хорошого.

Коли ми піднімемо дитячу думку до рівня питань пошукового характеру, вміння співставляти і порівнювати, знаходити абсолютно однакові предмети і навпаки, тоді можна переходити до більш складного рівня узагальнення, систематизації і встановлення закономірностей. Наприклад, назвати як можна швидше якості якого-небудь предмета, конкурс на найвеселіше запитання, на найрозумніше питання.

Дуже важливо на цьому етапі використовування картинок, на яких не одразу видно зображення та інші проблемні картинки. Далі проводимо такі творчі ігри: «Історія виникнення стола, олівця», фантастичне придумування «що буде, якщо зникнуть меблі».

Але вихователю треба не пропустити момент, коли фантазія заходить у безмежність, а щоб цього не сталося, рекомендовано розвивати винахідливість не тільки в фантастичних історіях, але і в реальних життєвих ситуаціях. Наприклад, у групі пожежа, а води ніде немає. Як ти поступиш?

Курс розвитку творчої уяви включає комплекс вправ, психологічних ігор, різних завдань на кмітливість, що ламають стереотипи розхитують психологічну інерцію.

До таких ігор входять ігри за методом «мозкового штурму». Він полягає в колективному пошуку нетрадиційних шляхів розв'язання проблем. Цей метод має два етапи.

На І етапі (генерації ідей) висувається якомога більше пропозицій, вони не критикуються. Потрібно вчити дітей не боятися запропонувати сміливу думку.

На ІІ етапі відбираються раціональні ідеї для розв'язання проблеми, яку не вдалося розв'язати нетрадиційним способом.

На жаль, більше уваги надається формуванню у дітей виконавчих здібностей (навичок, умінь). Тож дуже актуальною стає проблема збереження в малюків творчого начала, пригнічуваного могутнім потоком інформації. Саме з огляду на цю проблему методика ТРВЗ ставить на чільне місце завдання виховання творчої особистості, підготовленої до прийняття рішень у нестандартних ситуаціях, інструментарій ТРВЗ підібрано так, щоб сформувати в дитини пошукове мислення, яке дає змогу знизити стереотипність, шаблонність думок, так звану психологічну інерцію.

Існує багато варіантів визначення цієї методики, найлаконічніше з них звучить так: "прагнення ідеальності, засноване на розв'язанні протиріч за використання різноманітних ресурсів".

Окреслимо головні положення ТРВЗ.

1. Виявлення протиріччя та його вирішення

Ключовим моментом розв'язання будь-якої проблеми є з'ясування мети та обдумування способів її досягнення. Дитина, як і всі ми, боїться надто складних формулювань, нечітких, "розмитих" висловлювань. Педагог має допомогти своїм вихованцям глибше зрозуміти проблему, підвести їх до суті задачі. Треба максимально конкретизувати задачу, звузити її до рамок звичайного протиріччя, тоді рішення буде знайдене набагато швидше.

2.Різноманітні ресурси

Слід пам'ятати, що ресурси існують всюди, треба тільки вміти їх виявити та вчасно використати. Наприклад, перед дітьми поставили проблему: що треба зробити, аби яєчко у казці "Курочка Ряба" не розбилося, за умови, що Мишка все ж таки "пробіжить і хвостиком махне") Діти запропонували використати готові ресурси: "підстелити щось м'якеньке", "покласти яєчко у чашечку або тарілочку", а також похідні: "зробити ямку в столі та покласти туди яєчко", "зробити стіл увігнутим".

3. Системність

Мислити системно -- дуже важливе вміння, яке потрібно формувати в дітей. Воно допомагає осягнути світ у взаємозв'язку всіх його компонентів, Дитина має вміти виділити із загальної картини надсистему (групу елементів), систему (конкретний елемент) і підсистему (частину елемента).

4. Ідеальність

Це остання ланка загальної системи ТРВЗ. Безумовно, ідеальності як такої не існує, але потрібно прагнути ідеального кінцевого результату (ІKP). Це сприяє розвиткові думки, стимулює бажання удосконалювати, моделювати об'єкти, явища та ситуації, що постають перед дітьми. Розв'язання будь-якої проблеми - це досягнення ідеальності в конкретизованому вигляді.

Як свідчить практика, інструментарій ТРВЗ непогано "працює" як каталізатор думок у дітей на заняттях з математики, розвитку зв'язного мовлення, естетичного,екологічного виховання. Але найбільшої ефективності досягають тоді, коли діти повністю орієнтовані на безпосереднє розв'язання творчих задач. Окремі заняття дають малюкам змогу швидше оволодіти інструментарієм ТРВЗ і якісніше застосовувати його в різноманітних сферах діяльності. Під час таких занять діти не зацікавлені у будь-яких інших діях, окрім розв'язання поставленої задачі, їхнє мислення цілеспрямовано працює у творчому, пошуковому ключі. Це дуже важливо, адже у дошкільнят ще недостатньо розвинена здатність концентрувати увагу, їм важко осмислити велику кількість різнорідних процесів [5].