Роль гри в розвитку творчості дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль гри в розвитку творчості дітей дошкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ І. Вплив гри на формування і розвиток особистості дитини

1.1 Погляди педагогів на роль і місце гри у формуванні особистості дитини

1.2 Види ігор та їх характеристика

Розділ ІІ. Теоретичні основи проблеми творчості

2.1 Творчість як важливий компонент розвитку дитини

2.2 Розвиток творчої особистості дитини в дошкільному віці

Розділ ІІІ. Матеріали експериментального дослідження творчості дітей

3.1 Діагностика творчості

3.2 Дослідження рівня творчості

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

творчий дитина дошкільний педагог

Сьогодення педагогічної науки і практики характеризується пошуком нових підходів до організації навчально-виховного процесу, оскільки суспільний розвиток країни вимагає нової, активної, ініціативної і творчої особистості.

Питання навчання і виховання дітей, що проявляють високий рівень інтелекту і творчості, мають важливе суспільне значення. Кожна талановита людина становить особливу цінність для суспільства.

В сучасних умовах підвищився інтерес дошкільників до проблеми творчої діяльності та всебічно гармонійного розвитку особистості. А дошкільний вік - це початкова ланка становлення особистості.

Особлива роль у творчості дошкільників належить іграм. Важко переоцінити значення гри та забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого члена суспільства. Завдяки іграм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шукаємо у людей і які нам хотілося б прищепити дітям за допомогою оповідань, бесід та навчання. Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Залежно від ходу гри дитина мусить оцінювати загальну обстановку і швидко та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити.

Гра - це «чарівна скринька», за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити розуміти, творити.

Відомий психолог Л.С. Виготський зазначав, що наукові поняття не засвоюються і не заучуються дитиною, а виникають і складаються за допомогою величезної напруги її власної думки. Саме тому одним зі шляхів, який веде до прискорення процесу пізнання, є використання розвивальних ігор у різних видах діяльності дошкільників [14].

Діти всіх народів світу мають суспільну характерну рису - вроджений потяг до гри. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо. Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання у дитини - це бажання рухатися. Дитина рухається під час гри. В гру вона вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини.

Гра - це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Ігри привчають дітей долати труднощі психічні і фізичні навантаження, виховують чесність, колективізм, дисциплінованість.

Психолого-педагогічні дослідження, а також практика виховання дітей у дошкільних навчальних закладах свідчить, що початок розвитку творчих здібностей дітей припадає на дошкільне дитинство, коли ігрова діяльність стає провідною. У дошкільному віці закладаються основи творчої діяльності дитини, які проявляються і в самому задумі - виборі теми гри, знаходженні способу реалізації задуманого, а також у тому, що діти не наслідують побачене, а з великою щирістю і безпосередністю передають думки і почуття, показують своє ставлення до відображуваного.

Гра, розвиваючи психічні, фізичні сили дитини, сприяючи освоєнню навколишнього світу і людських відносин, пробуджує, залучає її творчий потенціал. Залежно від того, в які ігри грає дошкільник, можна говорити про його здібності, задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку на найближчий час.

Задовго до того, як гра стала предметом наукових досліджень, вона широко використовувалася як один з важливих засобів виховання дітей. Час, коли виховання виділялося в особливу суспільну функцію, сягає глибини століть, і з тієї ж глибини століть виходить гра як засіб виховання.

Питання про природу і суть гри хвилювало і до тепер продовжує привертати увагу багатьох дослідників, таких як: Гальперін П.Я., Данилова В.Л., Запорожець А.В., Ельконін Д.В [25; 27].

Різні підходи до дитячої гри відбиті у багатьох дослідженнях. Серед цих підходів можна виділити пояснення природи суті дитячої гри, як форми спілкування (Лісина М.І.), або як форми діяльності, зокрема, засвоєння діяльності дорослих (Ельконін Д.В.), або як прояв і умова розумового розвитку (Ж.Ж. Піаже).

Проблема формування творчих здібностей дітей у дошкільних закладах є актуальною і потребує вивчення і розробки на рівні науково-теоретичних і практичних досліджень. Проблема своєчасного виявлення інтересів, здібностей і нахилів дітей, формування творчих засад уже з перших років життя дитини нині дуже розповсюджена.

Актуальність піднятої проблеми викликана потребою психологів, педагогів, батьків в методах вдосконалення психолого-педагогічних дій, спрямованих на формування особистості дитини з метою розвитку інтелектуальних, комунікативних і творчих здібностей.

Саме тому ми обрали темою нашого дослідження: «Роль гри у розвитку творчості дітей дошкільного віку».

Об'єкт дослідження - гра як провідний вид діяльності у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - шляхи використання гри як засобу розвитку творчості дітей у ДНЗ.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити можливості гри в розвитку творчості дітей дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження зводилась до думки, що широке і систематичне використання дидактичних та творчих ігор на заняттях з образотворчого мистецтва сприяє стимулюванню творчої уяви, фантазії, імпровізації, оригінальності, що у свою чергу веде до розвитку творчості дітей дошкільного віку.

Завдання:

- проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження;

- розглянути гру як провідний вид діяльності дітей та охарактеризувати її види;

- розглянути творчість як важливий компонент розвитку особистості дитини;

- обґрунтувати та експериментально перевірити окремі методики розвитку творчості дітей дошкільного віку за допомогою ігор.

Методи дослідження:

- аналіз науково-педагогічної та методичної літератури, періодики;

- вивчення передового педагогічного досвіду;

- аналіз власного педагогічного досвіду;

- бесіда;

- спостереження за дітьми дошкільного віку;

- педагогічний експеримент;

- методи математичної обробки результатів.

Теоретичне значення полягає у висвітленні проблеми розвитку творчості дітей дошкільного віку та механізмам її розвитку засобами гри.

Практичне значення полягає у можливості використання матеріалів даного магістерського дослідження вихователями ДНЗ і студентами- практикантами.

База магістерського дослідження: ДНЗ № 2 м. Луцька, середня група «Сонечко», вихователь Фусік Марія Лазарівна.

Структура роботи. Магістерська складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури і додатків.

Розділ І. Вплив гри на формування і розвиток особистості дитини

1.1 Погляди педагогів на роль і місце гри у формуванні особистості дитини

Ще з давніх часів психологи і педагоги називали дошкільний вік віком гри. І це не випадково. Майже все, чим займається маленька дитина, вони називають грою. Для дитини гра - це її незалежна діяльність, в якій вона може реалізувати свої бажання та інтереси, не дивлячись на обов'язки та необхідності, заборони і вимоги, які властиві світу дорослих.

Для дитини гра - засіб самореалізації та самовираження. Гра дозволяє дитині вийти за рамки обмеженого світу «дитячої» і побудувати свій власний світ [23].

Але у дитини є інші заняття, які вона грою не називає, хоча в них вона також вільна в реалізації своїх бажань. Це малювання, ліплення, конструювання. Однак, на відміну від гри, в них є відчутний, матеріальний результат - малюнок, будівля тощо.

Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього життя. Не дивно, що проблема гри приваблювала і приваблює до себе увагу дослідників, не тільки педагогів і психологів, але й філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців і біологів. Природно, що представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони притримуються однієї думки, що гра - невід'ємна частина людської культури [21].

В сучасній теорії дошкільної педагогіки питання історичного походження гри являється одним з головних, тому що висвітлює саме її суть. До сьогоднішнього дня висловлюються думки про гру як діяльність, що обумовлена біологічними причинами, і має постійний, поза історичний характер. Невідповідність таких поглядів заперечують самі дитячі ігри, які відрізняються за своїм змістом не тільки в залежності від історичної епохи, але й у дітей, які живуть один час, але в різних культурних, економічних, і географічних умовах.

Більшість сучасних учених пояснюють гру як особливий вид діяльності, який вклався на відповідному етапі розвитку суспільства. На початку ХХ століття в дослідників не було єдиної думки відносно вирішення питання, що являється первинним в історії людства: праця чи гра. Висловлювалися думки, що гра виникла раніше ніж праця. Вперше з протилежним твердженням про те, що «гра - це дитя праці», виступив німецький психолог і філософ В. Вунт, а в подальшому цю точку зору розвинув російський філософ Г. В. Плеханов вивчав проблеми походження мистецтва в людському суспільстві. Він прийшов до висновку, що гра має багатовікову історію і виникла в первісному суспільстві разом з різними видами мистецтва. Таким чином, Г. В.Плеханов підкреслив генетичну спільність мистецтва та гри. На його думку, історії суспільства праця передувала грі.

До праці людину примушували життєві потреби, пов'язані з необхідністю здобувати їжу, оберігати своє майно, турбуватися про житло і т. д. Праця, полювання, війна із сусідніми племенами - все це супроводжувалося почуттями радості, задоволення смутку. Бажання знову пережити відчуття, які вони отримували в тій чи іншій діяльності спонукало первісну людину до обрядових ігор, танців, пісень. Таким чином, в історії суспільства праця старша за мистецтво та ігри.

Але в житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. В цьому полягає соціальне призначення гри: вона слугує засобами передачі «культурних досягнень з роду в рід» готує дітей до праці Г. В. Плеханов звертав увагу на те, що гра соціальна і за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навкруги, в тому числі і працю дорослих. Так як в людському суспільстві склався поділ праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики й дівчатка в іграх беруть приклад з тих представників статі, до яких належать самі.

Д. Б. Ельконін на основі аналізу етнографічного матеріалу висунув гіпотезу про історичне виникнення і розвиток рольових ігор. Він вважав, що на початку існування людського суспільства дитячої гри не було. Через примітивність самої праці і необхідних для неї знарядь діти дуже рано починали долучатись до праці дорослих [25].

Ускладнення знарядь праці, перехід до полювання, тваринництва, землеробства, привели до змін положення дитини в суспільстві: малюнок уже не міг брати безпосередньо участь в праці дорослих, оскільки вона вимагала вмінь, знань, навичок, спритності і т. д. Дорослі почали виготовляти іграшки для вправлення дітей в трудових діях. Виникли ігри - вправи, в ході яких дитина оволодівала необхідними навичками та вміннями в користуванні знарядь праці так як іграшки були їх моделями.

Нарешті, з виникненням різноманітних ремесел, розвитком техніки, складних знарядь праці іграшки перестали бути моделями. Вони нагадували знаряддя праці зовнішнім виглядом, але не функціями. Іншими словами, іграшки стали образом знарядь. З такими іграшками працювати не можна, але можна це зображати. Виникає рольова гра, в якій проявляється прагнення дитини до активної участі в житті дорослого. Рольова гра виникає не під впливом внутрішніх, вроджених інстинктів, а в результаті цілком визначених соціальних умов життя дитини в суспільстві. Дорослі, в свою чергу, сприяють поширенню дитячої гри за допомогою спеціально створених іграшок, правил, ігрової техніки, які передаються з покоління в покоління, перетворюючи саму гру на частину культури суспільства.

Протягом соціально-історичного розвитку людства гра набуває все більшого значення для формування особистості дитини. З її допомогою діти оволодівають досвідом взаємодії з оточуючим світом. Засвоюють моральні норми, способи практичної та розумової діяльності, які вироблені багатовіковою історією людства.

Сучасні педагогічні теорії гра розглядається як основний вид діяльності дитини-дошкільника. Основні положення гри визначаються не кількістю часу, який дитина присвячує грі, а тим, що вона задовольняє свої основні потреби, під впливом гри формуються і розвиваються інші види діяльності, гра найбільше сприяє психічному розвитку.

В грі діти знаходять вираження основних своїх потреб. Перш за все, дитині притаманне прагнення до самостійності, активної участі в житті дорослого. В процесі формування дитини розширюється усвідомлений нею світ, виникає внутрішня потреба брати участь в такій діяльності дорослих, яка в реальному житті дитині не доступна. У грі дитина бере на себе роль прагнучи наслідувати дорослих, образи яких збереглися в її досвіді. Граючись, дитина діє самостійно, вільно виражаючи свої бажання, уявлення, почуття. На відміну від повсякденного життя, де дитину постійно вчать, (не бігай, не впади, мий руки, не вигадуй), в грі дитина може все: літати в космосі, навчати учнів в школі і т.д. Таким чином, як зауважив К. Д. Ушинський, «пробує свої сили», проживаючи те життя, яке на неї чекає в майбутньому.

Дитині перших років життя притаманна потреба в пізнанні навколишнього світу. Дитячі ігри дозволяють їй пізнати нове, роздумувати над тим, що уже ввійшло в її досвід, виражати своє ставлення до того, що являється змістом гри. Н. К. Крупська так говорила про гру: «Гра - це серйозна форма навчання. Дитина - істота, яка росте і розвивається. Рух - одна з умов її повноцінного росту і розвитку. Потреба в активних рухах задовольняється у всіх видах ігор, особливо в іграх рухливих і дидактичних.

Дуже великі можливості гри в задоволенні потреби в спілкуванні, що властива дитині. Граючись, діти вступають в стосунки взаємного контролю і допомоги, вимогливості, підкори. Наявність таких відносин говорить про те що граюча група дітей стає «граючим колективом».

В іграх різної складності дитина оволодіває компонентами, які властиві будь-якій діяльності: вчитися ставити мету, планувати, прагнути до результату. Потім вона переносить ці уміння в інші види діяльності, перш за все в трудову.

В свій час А. С. Макаренко висловив думку про те, що хороша гра схожа на хорошу роботу, їх поєднує відповідальність за досягнення мети, радість творчості, культура діяльності. Крім того, за словами Макаренка, гра готує дітей до тих нервово-психологічних затрат, яких потребує праця. В силу необхідності виконувати правила діти стають організованими, вчаться оцінювати себе і свої можливості, оволодівають спритністю та багато іншим, що допомагає формуванню міцних навиків трудової діяльності [45; 46].

Являючись основною діяльністю, гра в найбільшій мірі сприяє формуванню новоутворень дитини, її психічних процесів, в тому числі уяви. Одним з перших, хто пов'язав розвиток гри з особливостями дитячої уяви, був К. Д. Ушинський. Він звернув увагу на виховну цінність образів уяви: дитина щиро вірить в них, тому, граючись, переживає сильні не підроблені почуття [70].

Психологами і педагогами встановлено, що перш за все у грі розвивається вміння уявляти, образно мислити. Це відбувається завдяки тому, що у грі дитина прагне відтворити широкі сфери навколишньої діяльності, що виходять за межі її власної практичної діяльності, а зробити це вона може лише за допомогою умовних дій. Спочатку - це дії з іграшками, які заміняють реальні речі. Розширення змісту гри і неможливість реалізувати його тільки через предметні дії з іграшками веде за собою перехід до використання образотворчих предметних та уявних дій, які здійснюються у внутрішньому плані.

Гра має значення не лише для розумового розвитку дитини, але й для розвитку її особистості в цілому.

Переймаючи на себе у грі різноманітні ролі, відтворюючи вчинки людей, дитина проймається їх почуттями і цілями, співпереживає з ними, а це означає розвиток у неї людських, соціальних емоцій, моральності.

Упровадження в сучасну практику роботи освітніх закладів особистісно-орієнтованої моделі навчання висуває потребу по-новому підходити до проектування навчального середовища, обирати не стандартні методи та форми залучення дошкільнят до різних видів діяльності, що в свою чергу передбачає глибоке і різнобічне вивчення пізнавальних та творчих здібностей дітей. Однак у дошкільній та початковій освітніх технологіях ще не відпрацьовано педагогічні засоби, які спрямовуються на розвиток уяви. Тому цей процес відбувається спонтанно, без акценту вміння уявляти, фантазувати; його формування, власне, є другорядною метою серед першорядних дидактичних та розвивальних цілей навчання.

Уява - це процес, коли дитина створює нові образи на основі раніше набутого досвіду оперування реальними та художніми образами. Уява тісно пов'язана з мотивами, позаяк її образи мають значення стимулу в досягненні певної мети, регулюють формування самооцінки, критичного ставлення до процесу та результатів діяльності, концепції власного «Я».

У шестирічному віці інтенсивно розвиваються всі види уяви, а в молодших школярів вона набуває ефектно-зв'язного характеру, тобто вільного фантазування на певну тему.

Завдання педагога - стимулювати й збагачувати різні види творчої діяльності дітей: гру, малювання, ліплення, конструювання, які сприяли б максимальній об'єктивації нових образів, формуванню системи знань, умінь і навичок.

Гра та уява нерозривні, саме у грі й завдяки уяві дитина абсолютно мимоволі стає сильнішою, витривалішою, добрішою ніж у багатьох життєвих ситуаціях. У грі ніби відкривається джерело її фантазії. І саме уява цілком природно спрямовує дитину на узгодження власних бажань з бажаннями партнера по грі. Вона спочатку відчуває, підсвідомо уявляє, а лише згодом усвідомлює правило спільної гри, в разі порушення якого гра зникає [7].

Важко переоцінити значення цього ігрового джерела уяви для реалізації особистісного потенціалу дитини. Це найдієвіше школа розвитку всього комплексу комунікативно-мовленнєвих здібностей, формування достатнього рівня компетентності для реалізації створених власною уявою задумів.

Сповнена фантазії, творча гра є справжньою школою життя. Діти, які проходять таку школу, мають справді багату фантазію, здатні до творчих вигадок, самі є ініціаторами та організаторами ігор, бажаними партнерами для однолітків. Як казав Л.С.Виготський, уява з'являється саме в грі, в ній вона й постійно вдосконалюється [14; 15].

Великий вплив гра здійснює і на розвиток у дітей можливостями взаємодіяти з іншими людьми. Крім того, що дитина в грі засвоює правила, засоби взаємодії, у спільній грі з ровесниками вона набуває досвід взаєморозуміння, вчиться пояснювати свої дії і наміри, погоджувати їх з іншими дітьми.

У грі дитина отримує досвід підсвідомої поведінки - вчиться керувати собою, дотримуючись правил гри, стримуючи свої бажання заради підтримки спільної гри з ровесниками, уже без контролю зі сторони дорослих.

Не має потреби пояснювати, наскільки всі ці якості необхідні дитині в подальшому житті, і в першу чергу в школі, де вона повинна входити у великий колектив ровесників, зосереджуватись на поясненнях вчителя в класі, контролювати свої вчинки та дії при виконанні домашнього завдання.

Психологічні дослідження показують, що дитині, яка не гралася в дитинстві буде тяжче вчитися і налагоджувати контакти з іншими людьми, ніж діти, які мали багатий ігровий досвід, особливо досвід спільної гри з ровесниками.

З усього вище вказаного стає зрозумілим, що гра має величезне значення для загального розвитку і виховання дитини. Але вона допомагає вирішувати і більш вузькі педагогічні завдання. У грі може відбуватися засвоєння дитиною окремих знань, умінь і навичок. Однак це вже вимагає спеціальної педагогічної організації дитячої гри - включення в неї такого змісту, який вимагав би від дитини актуалізації окремих знань, виконання відповідних дій. Можна, наприклад, так побудувати гру в школу, що дитина буде з великим зацікавлення і бажанням засвоювати азбуку, спеціально організована гра в магазин може допомогти закріпленню елементарних математичних навиків лічби. Але ці задачі можуть бути вирішені тільки у спільній грі дітей з дорослими.

Іншими словами, дорослі повинні усвідомлювати, що гра зовсім не пусте заняття, вона не лише приносить дитині масу задоволення, але й являється потужним засобом її розвитку, засобом формування повноцінної особистості.

Сутність, специфіка та значення гри як фактора розвитку, виховання та навчання дітей різних вікових категорій теоретичним та експериментальним шляхом досліджується практично з того часу, коли започаткована наука як окрема галузь людської діяльності. К.Д.Ушинський підкреслював, що суть гри у її впливі на духовний розвиток дитини. На думку видатного вітчизняного педагога цей вплив є важливішим за початкове навчання. У грі формуються всі сторони душі - розум, серце і воля дитини. Коли говорять, що ігри передрікають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно у двох етапах: у грі не тільки виявляються нахили дитини та сила її душі, а й сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, що й визначає їх м майбутню долю[70].

І.А.Сікорський пов'язує гру з розумовою роботою дитини. Його щоденні систематичні спостереження за іграми продовжувалися декілька років. На думку вченого, динамічність гри має другорядну, підпорядковану роль, яка слугує лише знаряддям для виконання розумових задумів.

Можливо, перебільшуючи, І.А.Сікорський стверджує: «Ігри є виключно розумовою, інтелектуальною діяльністю. Навіть у тих випадках, коли здається, мова йде про речі, які діють на почуття і передбачають їх, - насправді одним тільки чистим мисленням. Наприклад, коли дитина примушує ляльку подати, плакати, умирати і т.д., то у всіх цих випадках її цікавить тільки абстрагування, чисте уявлення відповідних процедур. Таким чином, в іграх і забавах дітей ми зустрічаємо з чисто інтелектуальними задачами

Учені-педагоги в їх переважні більшості також ставляться до гри, як до дитячої діяльності. М.Г.Стельмахович писав, що в народній українській педагогіці грі надається велике значення, оскільки народ з досвіду незчисленної кількості поколінь знає, що гра - один з основних видів діяльності дітей.

Відомий фахівець із дошкільної педагогіки Г.П.Усова визначає гру «основний вид діяльності дитини дошкільного віку» [69].

Продуктивна ідея щодо розуміння сутності гри висловлена К. Д. Ушинським. Він радить вихователям організувати життя дітей так, щоб дитина була діяльною. При чому не слід забувати, що гра в якій самодіяльно працює дитяча душа, теж є діяльністю для дитини. Педагог наголошує: «Ніколи не слід забувати, гра втрачає все своє значення, коли вона перестає бути діяльністю і при тому вільною діяльністю дитини». На думку К.Д.Ушинського ставлення до гри як до вільної дитячої діяльності не позбавляє вихователя можливості впливати на гру дитини, навчаючи її іграм, добираючи їй для цього товаришів, пропонуючи ідеї для гри, які вже сама дитина переробляє за своєю уявою, забезпечуючи її засобами для реалізації її наївних фантазій, припиняючи гру, коли вона шкідливо впливає на дитину. Коли педагогічні впливи відповідають природі гри, створюються найкращі умови для саморозвитку дитини [70].

Гра, будучи з перших кроків дитини способом вільного застосування нею здобутих у власному досвіді знань, їх осмислення та розуміння, є природною формою пізнання навколишнього життя. «Дитяча гра - один з основних видів діяльності дітей, спрямований на пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих», - пише М.Г.Стельмахович.

С.Л.Рубінштейн пов'язував гру з пізнавальними потребами дитини, тобто з тим, що необхідно для нормального психічного розвитку особистості. Гра є задоволенням потреб дитини в рамках її можливостей. Вона пов'язана з потребою в діяльності, в якій проявлялися її здібності, що формуються, тому ігрова діяльність є своєрідним тренуванням та вдосконаленням дитиною своїх пізнавальних сил і здібностей [59].

Гра - творча діяльність. С.Ф.Русова висловлювала думку про те, що у своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, враження, перетворює їх за своїм розумінням, кожну самостійно вигадану дитиною гру можна вважати витвором її генія. Ці слова означають, що гра - це творчий процес дитини, який розкриває та зміцнює творчі сили, формулює її як унікальну особистість.

Ставлення вчених до гри як до активної пізнавальної діяльності творчого характеру є істотним для визначення сутності ігрової діяльності й розуміння її ролі в навчанні та вихованні дітей. Ігрова діяльність як творчий процес сприяє активному розвитку мислення дитини: підвищує результативність усього навчально-виховного процесу [79; 63].

Гра й навчання - в житті дитини дошкільного віку нерозривно пов'язані і відокремлені одне від одного іноді буває складно. Напевно, для дитини це не важливо, бо вона сама вибудовує пріоритети для гри та навчання.

Питання про взаємозв'язок дитячої гри і навчання достатньо висвітлене у психолого-педагогічній літературі. У тім, його вирішення не можливо визнати вичерпним і остаточним. Попри розмаїтість теоретичних позицій авторів, легко переконатися, що у вітчизняній психології і педагогіці панує думка, згідно якої навчання і гра є абсолютно різними речами.

Такий розподіл гри і навчання в історії нашої науки був зроблений ще до радянського періоду. Як зазначає А.Усова, «…це питання було поставлене свого часу К.Ушинським, коли він говорив про те, що серйозне, під яким він розумів для дітей навчання, слід відокремити від гри. Як відомо, К.Д.Ушинський і гру вважав для дітей серйозною діяльністю. І все ж таки він вважав за потрібне відокремити навчання від гри». Проте наголошував на необхідні їх розмежування [69; 70].

Основна відмінність гри від навчання вбачається в тому, що вона є власною, вільною і самостійною діяльністю дитини.

Навчання ж характеризується тим, що:

-по-перше, ініціатором і суб'єктом процесу є дорослий, котрий визначає мету і зміст навчання, демонструє зразки дій, спрямовує, контролює та оцінює цей процес;

-по-друге, навчання відбувається у певних організаційних рамках, наприклад, у формі навчальних занять.

Однак найцікавіше те, що виходячи з одного й того самого посилання, різні автори, доходять різних висновків.

Так, К.Д.Ушинський віддавав безумовно перевагу дитячій грі: «Гра є вільною діяльністю дитини, і якщо ми порівняємо інтерес гри, а так само кількість і різноманітність слідів, залишених нею в душі дитяти, з подібними ж впливами навчання протягом перших чотирьох - п'яти років, то, звісно, ця перевага буде на стороні гри». Варто зазначити, що повного заперечення гри, та її значення для розвитку дітей дошкільного віку не має у жодного із відомих вітчизняних науковців, проте істотне зменшення її ролі і висунення на перше місце цілеспрямованого навчання зустрічається часто[70].

Основним аргументом при цьому є міркування про принципове обмеження ігровою сферою безпосереднього життєвого досвіду дитини, тоді як насправді «є дві категорії знань та умінь - вони здобуваються дітьми в індивідуальному досвіді або під час виховних заходів, інші даються дітям дорослими і прямо не стосуються безпосереднього дитячого досвіду». (А.Усова). Відповідно те, що становить сильні сторони гри - свобода та самостійність дитини, зацікавленість і глибина отриманих вражень, все це пов'язано з її істотним спадом, обумовленим обмеженістю власного досвіду дітей в цій діяльності.

Водночас моменти примусу в організованому навчанні, через які воно, на відміну від гри, називається серйозною і важкою справою, є необхідною справедливою платою за ті знання, які можуть здобуватися тільки в навчанні і ніде більше.

Систематизовані знання, фіксовані у програмі навчання, здобуваються дітьми згідно з цією думкою тільки в опосередкованому досвіді, тобто в такому досвіді, який вноситься дорослими і не набувається дітьми самостійно.

«Дехто вважає, що розвиток дітей в дошкільному віці відбувається шляхом безпосереднього досвіду. Тут є пряма переоцінка ролі дитячого досвіду. Якщо обстоювати цей погляд, тобто пов'язувати вміння лише з безпосереднім досвідом, який діти набувають в іграх, у праці, у спілкуванні з оточенням, то, звісно нічим не виправданим є вимога розвитку у дітей навчальної діяльності. За цих умов вона не має сенсу». (А.Усова).

Звісно, сама А.Усова впевнена, що навчання дошкільників на спеціально-організованих заняттях цілком потрібне: «практика свідчить, що дітей в дошкільному віці слід навчати для того, щоб вони могли оволодівати відомостями і навиками, важливими для їх правильного розвитку підготування до школи. Навчання в житті дитини є особливою діяльністю, що формується під впливом організованих занять[69].

Досвід доводить, що якби гра не навчала дітей сама по собі якби ми не докладали зусиль до того, щоб у формах гри розв'язати низку важливих навчальних завдань, часто виникає суперечність між тим змістом, який потрібно дати дітям, і формою гри.

Для вирішення питання про закономірності розвитку ігрової діяльності мають значення висновки про гру як форму і провідну діяльність. Відмінність цих уявлень допомагає установити певні закономірності розвитку ігрової діяльності і поглянути на проблему взаємозв'язку гри і навчання, проблему співвідношення ігрової і навчальної діяльності. Висновки, що нас цікавлять в загальному вигляді можуть бути сформульовані так:

1.Ігрова діяльність дітей є неоднорідною, а якісно різноманітною діяльністю, певні види якої засвоюються дітьми на певних етапах вікового розвитку.

2. Основними видами ігрової діяльності є послідовно засвоювані дітьми режисерська, образна, сюжетно рольова гра. Та гра за правилами.

3. Провідною діяльністю на тому чи іншому етапі дошкільного періоду є не вся гра загалом, а тільки той її вид, який на цьому етапі опановується дитиною.

4. Основний вид гри поступається місцем і статусом провідної діяльності новому виду, але сам при цьому не зникає і не поступається, а стає формою організації діяльності, продовжує розвиватися і збагачуватися, створюючи в середині себе умови для засвоєння конкретних видів діяльності і включення в них предметного змісту.

5. гра, що стала формою організації діяльності, продовжує розвиватися і збагачуватися, створюючи всередині себе умови для засвоєння конкретних видів діяльності і включеного в них предметного змісту.

У контексті цих уявлень можна по-новому поглянути на проблему гри і навчання, однак попередньо слід переглянути саме поняття цілеспрямованого навчання. Основна вада традиційного визначення цього поняття пов'язана з утвердженням такої позиції дорослого у навчанні, коли він здійснює винятково прямий навчальний вплив на дітей. Процес цілеспрямованого навчання відрізняє те, що в ньому бере участь дорослий, який ставить дидактичну мету.

Дидактична мета або дидактичне завдання пов'язані не просто із засвоєнням дітьми нового змісту, а із забезпеченням умов для оптимального розвитку дітей, з таким засвоєнням навчального матеріалу, при якому дитині відкриваються нові можливості дії. Дидактичні цілі обумовлені закономірностями розвитку дітей, а не вузько навчальними завданнями.

Відповідно до змісту, у поняття цілеспрямованого навчання включається весь освітньо-виховний контекст, властивий розвивальному навчанню, а до предмета інтересів дошкільної дидактики початкової школи входять всі режимні моменти в дитячому садку, все життя дитини в школі і в сім'ї, а не лише навчальні заняття як такі [44; 63].

При такому трактуванні поняття навчання дістає просте й природне вирішення питання про взаємозв'язок дитячої гри і цілеспрямованого навчання. Більшість дидактичних цілей є легкодоступними у грі і часто тільки у грі. Ефективність використання гри з дидактичною метою визначається трьома основними умовами:

- психологічною обґрунтованістю самих дидактичних цілей, адекватністю засвоюваного змісту, віковими та індивідуальними особливостями дітей прогностичною цінністю у плані розвитку кожної дитини, включених у гру знань та інших дидактичних моментів;

- рівнем розвитку ігрової діяльності дітей;

- відповідністю навчального змісту виду і характеру конкретної дитячої гри, можливістю творчого обігрування дидактичних завдань і матеріалів.

Застосування до навчання, що відбувається у межах навчальної діяльності, запитання про зв'язок гри і навчання стає більш актуальне, тому що гра і навчальна діяльність пов'язані генетичною наступністю. Відповідно до класичних визначень провідної діяльності, вона, зокрема тим і відрізняється, що усередині її формуються психологічні передумови для виникнення нової провідної діяльності [47; 20].

Генетична наступність ігрової і навчальної діяльності проявляється не лише під час переходу від одного вікового щабля до іншого, а й у функціональному плані здійснення самої навчальної діяльності, забезпечуючи внутрішні передумови, психологічні умови її виникнення.

Гра є воротами, які ведуть у навчальну діяльність як в онтогенезі, так і у власній лайці становлення навчальної діяльності на тому або іншому конкретному навчальному змісті. На початковому етапі формування навчальної діяльності ігрова пропедевтика має більше, ніж розгорнутий, характер і значну питому вагу, ніж тоді, коли вона вже якоюсь мірою склалася. У дослідженнях В.Давидова показано, «що початкова форма повноцінної навчальної діяльності може бути тільки колективною і спільною діяльністю самих дітей і вчителів».

Гра дає змогу установити змістовні опосередковані взаємини в дитячому колективі. Це означає, що саме через гру дітям цього віку відкривається зміст засвоюваних предметно-змістовних зв'язків і стосунків. Гра не втрачає дидактичного значення і за межами початкової школи, тобто вона є і у сформованій навчальній діяльності.

Ігрова діяльність закономірно посідає своє власне і не менш важливе місце у шкільному навчанні.

1.2 Види ігор та їх характеристика

Гра як елемент культури - явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня активності і до творчого підходу у розв'язанні тих чи інших ігрових завдань.

Гра - це відображення життя. Дії гравців реальні, і їх почуття та переживання - справжні. Наслідування у грі пов'язане з роботою уяви. Дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом. Дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові засобів для його реалізації. Гра - завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена [8; 9; 10].

Потрібно,щоб ігрова діяльність включала в себе виховний потенціал, оскільки вміле керівництво сприяє реалізації виховних завдань і формує ініціативність з боку дитячих лідерів.

Сьогодні чи не кожен педагог-організатор стикається з проблемою оптимального використання сучасних форм і методів роботи. Головна увага приділяється словесним пасивним формам впливу на душу дитини, а форми активні, динамічні використовуються менш інтенсивно. Педагоги забувають про те, що ефективним засобом формування особистості дитини є залучення її до ігрової діяльності. Адже гра є прикладом універсальної діяльності дітей, бо містить у собі багато можливостей інших видів діяльності -- навчальної, трудової, спілкування.

Гра за своєю суттю багатофункціональна, вона сприяє вихованню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні якості, розширюють кругозір дитини; є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам'ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Є багато ігор з технічним спрямуванням, вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і не вимушеному відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність [75].

Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на досягнення мети, привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги - усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність цих умов становить основу всякої плідної праці. Ігри, які проводяться на свіжому повітрі, сприяють зміцненню здоров'я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір, розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки, техніки, мистецтва.

Таким чином, гра - це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля дитини, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на неї.

Педагогічний ефект гри проявляється у таких напрямках:

1) гра моделює життєві ситуації боротьби і змагальності;

2) створює умови для взаємодії і взаємодопомоги;

3) створює, хоч і тимчасову, спільність.

Така спільність тяжіє до збереження навіть після закінчення гри. Спільні зусилля, взаємодопомога породжують позитивні емоції, зближують і спонукають до їх зберігання і відтворення.

Гра виявляє особисті риси людини - винахідливість, наполегливість, комунікабельність і навіть чесність. Яким би не було сильним бажання перемогти, людина не повинна грати не за правилами. Правила визначають не тільки зміст ситуації, обмеженою грою, а й формують поведінку людини. Порушення правил часто призводять до вилучення з гри. Діти оцінюють спробу зіграти не за правилами як недотримання добрих міжособистісних взаємовідносин.

Гра, хоч і відбувається в межах правил, створює простір для фантазії, імпровізації. У грі можна виявити й ті позитивні риси, що у повсякденному житті непомітні. Гра вибирається організаторами на рівні можливостей дітей, і тому кожен може досягти майстерності й успіху, тоді як у навчальній діяльності успіх і визнання приходить не завжди.

Гру можна віднести до опосередкованих методів виховного впливу. Тобто дитина не відчуває себе об'єктом впливу педагога, а повноправним суб'єктом діяльності. Гра - це той засіб, де виховання переходить у самовиховання [74].

У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті дитини, то це сприяє виробленню у неї звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки вихованця та бачити недоліки.

Можна виділити такі функції гри в процесі формування культури поведінки: моделююча, інформуючи, формуюча, коригуючи, стимулююча.

Моделююча - полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуючи - передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та способи поведінки, про суспільно визначені моральні якості особистості.

Формуюча - в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно. Значна емоційна напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри - запорука формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча - дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки, виділити недоліки, що визначає вибір вихователям тем занять, форм і прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожної окремої дитини.

Стимулююча - забезпечує оптимістичний тон спілкування і позитивний емоційний настрій.

В педагогічній теорії гри особлива увага приділяється грі, як засобу виховання. Основним положенням являється те, що в дошкільному віці гра є тим видом діяльності, в якій формується особистість, збагачується її внутрішній зміст. Основне значення гри в тому, що у дитини розвиваються потреби в удосконаленні навколишньої дійсності, здібності до створення нового.

Різноманітність ігор у дитячому середовищі, складний і багатоаспектний вплив гри на розвиток та виховання дитини зумовили неоднозначність розуміння вченими сутності цього феномена.

Дослідження визначальних характеристик гри, на думку вчених, -- одне з найскладніших наукових завдань. Психологічне вивчення гри, як говорив С.Л.Рубінштейн, не проста справа. Причаровуючи та привертаючи до себе увагу як життєве явище, ігрова діяльність стала досить серйозною та складною проблемою для наукової думки. У відомій книзі «Игра. Творчество. Жизнь». Таке саме ставлення до гри в педагогічній діяльності висловили А.С.Макаренко, В.М.Терський: «Дехто вважає, що гра - це тільки забава, і не має чого тут думати - усе просто. А я впевнений у тому, що це одне з найскладніших педагогічних питань, від правильного розуміння якого залежить весь процес і виховання, і освіти» [45; 69].

Зазначення наукового дослідження дитячих ігор для педагогіки якнайточніше передає висловлювання К.Д.Ушинського, в якому ігри розглядаються як могутній виховний засіб, вироблений самим людством. У грі відображена істинна потреба людської натури: «Велику послугу справі виховання здійснив би той педагог, який би в подробицях дослідив якомога більше дитячих ігор і, випробувавши їх на практиці, проаналізував їх вплив на дитячі натури [70].

Своє ставлення до гри вчені різних епох висловлювали по-різному. Платон пов'язував її з правильним способом життя. Він стверджував, що: «В серйозних справах треба бути серйозним. Але тільки Бог гідний найвищої серйозності. Людина ж створена іграшкою Бога, і це найкраща доля для неї. У відповідності з цим і мають жити люди: гратися в найшляхетніші ігри і ставитися інакше до життя, ніж вони ставляться нині. Життя насичене грою, робить людину здоровою, сильною, розумною».

Аристотель ставився до гри як до зовнішнього, фізичного вияву внутрішнього, психічного життя людини. Оскільки духовна й фізична сутність особистості складають єдине ціле, він у дитячій діяльності та рухах, які реалізуються в іграх, вбачав шлях до психічного здоров'я дитини, «заспокоєння душі» [34].

Ф.Шіллер у листах «про естетичне виховання людини» писав, що людина грається лише тоді, коли вона в повному значенні людина, і вона буває людиною лише тоді, коли грається. Через гру людина стає досконалою. Гра є невід'ємним і необхідним компонентом людської сутності. Отже, з давніх часів у філософських ученнях гра розглядається як спосіб, через який дитина виявляє своє внутрішнє життя.

Нічого так не потребує дитина, можливості вільно гратися, через що в кожному дитячому садку повинна бути досить велика кількість різноманітних іграшок, щоб кожна дитина могла бавитися, знаходячи те, що більше відповідає її нахилам та бажанням.

Дуже велике значення має гра для дітей, вона її стихія - в іграх набираються силами, розвиваються фізично і духовно. Гра є важливим фактором виховання, бо в іграх суцільно виявляється природа дитини, і грою можна її або стримати від небажаних вчинків або спонукати до бажаних. Ось чому добре організовані ігри завжди приводять до добрих наслідків в процесі виховання. ( а тому треба ставитись до них з найбільшою увагою, й педагог повинен знати різноманітні ігри, беручи їх як із етнографічних джерел свого народу, так і з всесвітніх збірок) потрібно мати чимало збірників з рухливими іграми й використовувати їх на свій власний вибір,систематизувати їх залежно від того, які панують у дітей нахили в той або другий момент їх розвитку, -- це все в згоді з тим запальним курсом навчання, для якого гра є найкращим життєвим додатком, найкращою ілюстрацією.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, розумового, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Завдання та зміст ігрової діяльності визначається базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера «Культура», субсфера «Світ гри»), чинними програшами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Малятко», «Дитина», «Українське дошкілля»,«Дитина в дошкільні роки», «Зернятко» [20;47;58].

Базова програма розвитку дітей дошкільного віку спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення.

Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В.Менджерицької, Л.П.Усової, А.І.Сорокіної, Р.І.Жуковської, В.Г.Нечаєвої та інших авторів класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В.Артемової, у багатьох статтях педагогів практиків і методистів, які друкуються у журналах «Дошкільне виховання», «Палітра педагога» та інших педагогічних виданнях [40;81].

Класифікувати ігри за видами дуже складно. Ознаки однієї гри властиві іншій, вони переплітаються, перетинаються, розшивають межі.

Ігри дуже різноманітні за змістом, формами організації, правилами, впливом на дитину, за видами використання матеріалів, походженням тощо.

За кількісними характеристиками ігри поділяються на :

Ш Індивідуальні;

Ш Парні;

Ш Командні (групові).

За загальноприйнятою класифікацією, ігри поділяються на:

1. Ігри з ініціативи дитини (творчі);

2. Ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);

3. Народні ігри (створені народом) [63].

Творчий розвиток дитини є одним з пріоритетних завдань реформування системи освіти. Творчо спрямованій особистості притаманні активність у мисленні та діях, ініціативність, образна уява. Вона виявляє здатність помічати,переживати, творити нове, сумніватися і шукати шляхи розв'язання,отримувати задоволення від результату і від самого процесу творення.

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми [39].

Значна частина творчих ігор - це сюжетно-рольові ігри «в когось» або «в щось». Їй притаманні такі риси: емоційна насиченість, захопленість дітей, самостійність, активність, творчість. Основними джерелами, які збагачують гру дитини - це навколишній світ, життя і діяльність дорослих та однолітків. В сюжетно-рольовій грі знання і враження дитини не залишаються незмінними: вони поповнюються і уточнюються, якісно змінюються.

Виховні, розвивальні, навчальні можливості гри неоціненні. В умілого та уважного вихователя вона є дуже ефективним засобом впливу на різні сфери особистості дитини. Основа гри - фантазія і творчість малюка, який сам створює образи, комбінуючи і поєднуючи в уяві те, що бачив або переживав, з тим, що йому читали або розповідали. В процесі гри, особливо сюжетної, дитина планує власну діяльність, ставить запитання та самостійно на них відповідає, описує послідовність виконуваних дій, спілкується з партнерами, що чудовим підґрунтям для розвитку зв'язного мовлення, збагачення та уточнення словника, вдосконалення звукової виразності мовлення дошкільнят. У грі розвиваються художні здібності та естетичні смаки малечі: граючи діти залюбки декламують вірші, малюють. Самостійне творення ігрового сюжету відповідно до власного задуму сприяє формуванню цілеспрямованості, самостійності, наполегливості.

У грі формуються моральні якості дітей, вони вчаться порівнювати, відрізняти добре від поганого, спираючись на приклад близьких людей, намагаються бути турботливими, відповідальними і дисциплінованими.

Багаторазово повторюючи дії з предметами або іграшками, малюк стає спритнішим, винахідливішим, вмілішим, упевненим у свої силах. Він учиться спочатку організовувати власну індивідуальну гру, а згодом - гру з ровесниками [61].

У грі розкривається творчий потенціал дитини, вона звільняється від комплексів, може задовольнити свою потребу бути незалежною від дорослого.

Основною особливістю сюжетно-рольової гри являється необхідність наявності в ній вигаданої ситуації. Вигадана ситуація складається із сюжету і ролей, які приймають на себе діти в ході гри, включає використання речей і предметів.

Сюжет гри - це ряд подій, які об'єднуються життєво вмотивованими зв'язками. В сюжеті розкривається зміст гри - характер тих дій і стосунків, якими пов'язані учасники подій.

Роль являється основним стержнем гри. Найчастіше дитина приймає на себе роль дорослого. Наявність ролі у грі означає, що в своїй свідомості дитина ототожнює себе з тією чи іншою людиною і діє у грі від її імені.

Потрібно дітям надати можливість самостійно обирати тему, будувати сюжет, розподіляти ролі, інакше гра втрачає своє значення, лишається сама форма. Дорослий має лише спрямувати, підказати, корегувати. Особливу увагу слід приділяти збагаченню власного життєвого досвіду вихованців, від чого залежить різноманітність ігрових тем та сюжетів. З цією метою проводяться екскурсії, спостереження та бесіди.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі. Дидактичні ігри це ігри з правилами, спеціально створюваними педагогікою з метою навчання і виховання дітей. Навчально-виховний зміст таких ігор репрезентується у вигляді дидактичного завдання.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого і полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Дидактична гра - ефективний метод закріплення знань, проте вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення [7].