Рис. 2.3.1 Динаміка показників взаємин між учнями в різних групах за період дослідження

Умовні позначки: початкові

кінцеві показники

Одночасно змінювалась оцінка можливостей спорту: 60,6% учасників експериментальної групи відзначили, що спорт для них є серйозною справою, 21,2% - можливістю підвищити самооцінку. Відповіді на питання: „Чи вважаєш ти можливим для себе участь у молодіжному русі „За здоровий спосіб життя”?” - розподілилися таким чином: „Це необхідно” - 57,5%, „Я зробив висновок тільки для себе” - 27,3%, „Мені це байдуже” - 15,2%.

Таким чином, загальні позитивні підсумки експериментальної діяльності з розроблення й апробації технологій профілактики ігроманії та пропаганди здорового способу життя серед підлітків групи ризику засобами фізичної культури і спорту переконують нас у правильності поставлених задач і педагогічних підходів.

Характеризуючи ставлення учнів до занять фізичною культурою і спортом, можна констатувати, що в хлопчиків експериментальної групи істотно покращилися показники бажання займатися фізичною культурою і спортом (21,8%); дисциплінованості (16,6%), здатності долати труднощі (10,5%). Середній показник, що характеризує ставлення учнів цієї групи до занять фізичною культурою і спортом, покращився на 16,3%. У контрольній групі показники ставлення учнів до уроків фізичної культури змінилися несуттєво.

У ході дослідження спостерігалося значне збільшення кількості учнів експериментальної групи з позитивним ставленням до виховних заходів. Аналогічна закономірність простежується й у зміні показників ставлення школярів до навчальної діяльності: учні експериментальної групи мають помітну перевагу перед учнями контрольної групи.

Проведені дослідження підтвердили ефективність використання засобів і методів фізичної культури та спорту в роботі з підлітками групи соціального ризику.

Нами було проаналізовано показники загальної тривожності, а також прояви тривожності учнів, ініційовані різними факторами - від контактів з однолітками до взаємин з учителями.

Таблиця 2.3.3

Зміна ставлення підлітків до виховних заходів і навчальної діяльності (за даними викладачів),%

Під час початкового обстеження в обох групах учнів, виявлено приблизно однакове співвідношення компонентів тривожності (рис. 2.3.3.). У цілому відзначається домінування показників високої тривожності (контрольна - 37,5%; експериментальна - 36,4%). За період дослідження в контрольній групі не виявлено істотних змін у структурі показників тривожності.

В учнів експериментальної групи інтенсивно знижується (з 36,4 до 21,2%) частка контингенту з високим рівнем тривожності. Приблизно в половини (45,5%) учнів цієї групи виявляється низький рівень тривожності.

Початкове обстеження показало досить високий рівень загальної тривожності в обох групах учнів (контрольна - 75,0%; експериментальна - 75,8%). За період дослідження ці показники позитивно змінилися (до 48,5%) тільки в учнів експериментальної групи.

Переживання емоційного стресу через контакти з однолітками відзначалося в 53,1% учнів контрольної групи та в 54,5% школярів експериментальної (початкове обстеження). У кінцевому обстеженні дані показники позитивно змінилися тільки в учнів експериментальної групи (30,3%).

Під час початкового обстеження в більшості підлітків виявлено несприятливий психологічний фон (контрольна - 68,8%, експериментальна - 69,7%), страх самовираження (контрольна - 53,1%, експериментальна - 57,6%), тривожність при перевірці знань (контрольна - 62,5%, експериментальна - 66,7%). Близько половини учнів (контрольна - 43,8%, експериментальна - 48,5%) не могли встановити міжособистісні стосунки з учителями.

Початкове обстеження

Контрольна група Експериментальна група

Кінцеве обстеження

Рівні тривожності: низький; підвищений; високий

Рис. 2.3.3 Структура стану тривожності в школярів з ігровою залежністю.

Результати кінцевого обстеження показали, що в експериментальній групі істотно змінилися показники, які характеризують несприятливий психологічний фон (42,4%), рівень сформованості міжособистісних стосунків з учителями (24,2%). У контрольній групі дані показники психічного стану навіть трохи погіршилися.

Таким чином, засоби й методи фізичного виховання, адекватні особистісним особливостям учнів, відповідають їхнім інтересам і потребам, сприяють зниженню рівня тривожності, агресивності, підвищенню самооцінки особистості, встановленню міжособистісних взаємодій.

Науково-методичний підхід до профілактики ігроманії, заснований на зміцненні здоров'я, формуванні здорового способу життя, є найбільш перспективним. Він поєднує в собі особистий вибір і соціальну відповідальність за здоров'я. Важливою складовою цієї концепції є життєва компетентність людини. Основою програми зміцнення здоров'я є розвиток особистості, яка вибрала для себе здоровий життєвий стиль поведінки, що не тільки позитивно впливає на особисте благополуччя, але й сприяє позитивним змінам соціальної та культурної ситуації, середовища в цілому.

Швидка деградація особистості людини з ігровою залежністю, трудомісткість, довготривалість, низька ефективність лікування та реабілітації ігрозалежних свідчать про те, що основний акцент у роботі необхідно робити на попередження, тобто на первинну профілактику шкідливих звичок.

У цих умовах істотною противагою ігротизації молоді стають фізична культура і спорт, що є унікальними засобами виховання фізично та морально здорового молодого покоління.

Результати нашого дослідження свідчать, що ефективність засобів фізичної культури та спорту в профілактичній діяльності з охорони та зміцнення здоров'я, у боротьбі з ігроманією особливо висока серед молоді.

В інтересах досягнення соціально-значущих цілей політики держави усвідомлена важливість визначення нових шляхів розвитку масового дитячо-юнацького спорту.

Результати нашого дослідження переконують, що спеціальну профілактику ігроманії доцільно здійснювати поетапно щодо різних категорій школярів: первинна психолого-педагогічна профілактика проводиться з усіма учнями; вторинна - з учнями „групи ризику”; третинна - з підлітками, які „експериментують” із психоактивними речовинами.

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ПІДЛІТКІВ ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

3.1 Характеристика асоціальної поведінки школярів

В останні роки алкогольна й наркологічна ситуація в Україні стала надзвичайною. Темпи наркотизації й алкоголізації, вага і масштаби їхніх наслідків створюють істотну загрозу здоров'ю нації, суспільному ладу і національній безпеці. Сформована в країні субпопуляція людей, які зловживають алкоголем і наркотиками, набагато випереджає за темпами зростання популяцію здорових.

За нашими даними, основний вік, у якому діти та підлітки вперше знайомляться з наркотиками, складає 11-13 років. Результати соціологічних досліджень 1531 учня у віці 11-17 років свідчать про те, що в оточенні опитаних підлітків є знайомі, які спробували та зрідка вживали наркотики, вдихали токсичні речовини, регулярно бували в стані алкогольного сп'яніння. Анонімні дослідження (рис. 3.1.1) довели, що школярі мають знайомих, які пробували наркотичні й токсичні речовини: від 6,7% (вік 11 років) до 60,7% (вік 17 років). За даними респондентів, приятелі розповідали їм про «щасливий» стан після прийняття наркотиків і пропонували спробувати.

Під час опитування школярі підтвердили споживання наркотиків хоча б раз у житті: 2,2% учнів у віці 11 років; 16,7% - у віці 14 років; 29,2% - у віці 17 років. Чітко виражена тенденція зростання кількості осіб, залежних від наркотичних речовин: половина старшокласників уживають легкі наркотики або вдихають токсичні речовини.

З усіх опитаних постійно палять від 3,4% (вік 11 років) до 22,5% (вік 17 років) учнів. До 15 років спостерігається інтенсивне зростання числа осіб, які курять. Разом з тим, більшість респондентів (65,2-89,3%) приховують цей вид асоціальної поведінки.

Рис. 3.1.1 Поширеність шкідливих звичок у школярів різного віку

Серед опитаних дітей і підлітків уживають алкогольні напої від 12,4% (вік 11 років) до 73,0% (вік 17 років). Найбільше зростання числа школярів, які вживають спиртні напої, зафіксований у віці 12-14 років. За нашими даними, міцні алкогольні напої починають уживати діти 12-літнього віку.

До вживання наркотиків 56,3% школярів прийшли через цікавість, 20,3% обстежених спробували за пропозицією друзів, 12,4% одержали як безкоштовне частування, 5,2% - під впливом загроз, а 4,6% - наслідуючи інших. Більшість (71,2%) учнів знають про шкідливий вплив паління гашишу на організм. Вони згодні з тим, що вживання цього наркотику викликає звикання і залежність.

За нашими даними, наркотики активно вкорінюються в підліткове середовище. Разом з тим, близько половини (47,5-52,6%) підлітків мало цікавляться питаннями, пов'язаними з даним негативним явищем.

Пошук наркотиків виявився нескладним: 58,8% одержали з рук друзів у дворі, 19,7% - від учнів школи й тільки 8,6% - від дорослих (рис. 3.1.2).

Кількість школярів, які не заперечують знайомства з конкретними випадками споживання наркотиків, склала 67,4%, що непрямо свідчить про реальний розмах поширення наркотиків.

Рис. 3.1.2 Джерела наркотичних речовин у школярів

Насамперед, ця інформація стосується знайомих (39,0%), відвідувачів дискотек (23,6%), у стінах навчального закладу (17,7%), у своїй компанії (17,6%). За нашими даними, тільки 2,1% опитаних прилучалися до вживання наркотиків у себе вдома.

Для визначення частотності обговорення теми наркоманії серед дітей і підлітків респондентів було розподілено на три групи. До першої ввійшли учні, які ніколи не розмовляють про наркотики. У більшості вікових груп таких респондентів виявилася більшість (11-12 років - 72,3%; 13-14 років - 58,2%; 15-17 років - 42,5%). До другої групи були віднесені школярі (11-12 років - 18,1%; 13-14 років - 15,9%; 15-17 років - 12,3%), які рідко говорять про наркотики зі своїми приятелями. До третьої групи належать учні (11-12 років - 9,6%; 13-14 років - 25,9%; 15-17 років - 45,2%), які часто обговорюють тему наркоманії. Таким чином, тема наркотиків цікавить школярів з „нормативною поведінкою” та „групи ризику”, але різниця в тематичних оцінках між групами істотна. Нами виявлено й іншу закономірність: чим частіше в підлітковому середовищі обговорюється проблема наркоманії, тим менш критично до неї підходять молоді люди.

За нашими даними, 32,6% від загальної кількості опитаних знають місця постійного продажу наркотиків, а 9,6% учнів упевнені, що наркотики можна купити скрізь, навіть у своїй школі. Звичайно, найсумніший результат дослідження - це наявність у дитячому колективі не тільки наркоспоживачів, але й великої кількості учнів, які вже усвідомили свою залежність від наркотиків. Таких школярів виявлено 15,7%, з них лише 48,4% хочуть позбутися наркотичної залежності.

Картина ставлення учнів до наркотиків була б неповною без пояснення школярами мотивів відмови. Так, кількість тих, хто відмовився від першої спроби наркотичної речовини, складає незначний відсоток - 7,3%. Більшість респондентів (60,3%) пояснюють свою відмову від наркотиків „небезпекою для здоров'я”. 17,2% - упевнені в собі: вони вирішать всі свої проблеми без наркотиків. Серед інших мотивів відмови пролунали такі, як: „З наркотиками немає майбутнього”, „Я не ворог собі”, „Не хочу зіпсувати життя собі, своїм рідним”, „Хочеться пожити подовше, життя прекрасне”.

Аналіз опитування показав, що більша (73,0%) частина учнів з „нормативною поведінкою” відзначає цінність таких факторів, як стан здоров'я, особиста відповідальність за нього, впевненість в здатності вирішення проблем самостійно. Істотним компонентом у мотиваційних факторах стало й усвідомлення того, що наркотики - це ілюзорний засіб вирішення будь-яких проблем.

Значну активність респонденти виявили у відповіді на питання про засоби боротьби з наркоманією. Більша частина школярів віддає перевагу репресивним заходам: за жорсткість контролю над поширенням наркотиків виступає 32,2%, за посилення покарання розповсюджувачам - 27,1%. Менш ефективними вважаються виховні засоби (10,7%) та масова пропаганда відомостей про шкоду наркотиків (11,2%). Тільки окремі респонденти (3,0%) висловили власні пропозиції, що в основному стосуються каральних засобів, у тому числі самих найрадикальніших (уведення страти для розповсюджувачів наркотиків). Інший полюс - це визнання безсилля будь-якого опору наркоманії.

Таким чином, масив опитаних розділяється на групи „радикалів”, „байдужих” і „співчуваючих” за своїм ставленням до засобів протидії.

За нашими даними, близько половини (52,7%) учнів вважають, що „помірне” вживання алкоголю не шкодить здоров'ю; 18,2% опитаних не знають різницю між поняттями „алкоголізм” і „побутове пияцтво”; 29,1% вагалися з відповіддю. На питання про те, чи може в шкільному віці розвиватися алкоголізм, позитивно відповіла більшість респондентів (72,6%), негативну відповідь дали 10,4% школярів, інші (17,0%) вагалися з відповіддю на поставлене запитання.

Більше половини (60,7%) школярів вважають, що алкоголь негативно впливає на організм дитини. Більшість (74,4%) учнів згодні з думкою про схильність до алкоголю дітей, батьки яких страждають на таку патологічну пристрасть. Протилежної думки дотримуються 14,3% опитаних, 11,3% - вагаються з відповіддю.

Характерною рисою способу життя сучасної учнівській молоді є пристрасть до паління. Серед опитаних 9,7% школярів вважають, що викурювання менше 10 сигарет на день не шкідливе для здоров'я. Близько половини (48,4%) анкетованих переконані в тому, що ступінь шкідливості сигарет залежить від їхньої якості. Більшість (75,8%) школярів відзначають, що паління небезпечне.

На питання „Якщо Ваші друзі палять, чи намагаєтеся Ви вмовити їх кинути?” більшість (67,6%) анкетованих відповіли позитивно. Причини: шкідливість для здоров'я (65,1%) та неприємний запах (34,9%). Більшості (78,5%) опитаних відоме поняття „пасивне паління”. Школярі відзначили, що їм доводиться бути пасивними курцями в компанії приятелів (44,6%), на вулиці (21,7%), вдома (20,9%), в інших місцях (12,8%). За нашими даними, близько половини (51,4%) респондентів указують на необхідність посилення боротьби з палінням у школі.

За нашими даними, більшість учнів, які займаються спортом, не палять, не вживають алкогольних напоїв наркотичних речовин. Поширеність шкідливих звичок значно вища серед школярів, які не займаються спортом.

Юні спортсмени з 13-літнього віку вживають алкогольні напої (в основному пиво), а з 14-ти років прилучаються до паління. Окремі спортсмени (9,2%) починають уживати наркотичні речовини у віці 16 років. В усі вікові періоди показники наявності шкідливих звичок серед школярів, які не займаються спортом, очевидно вище, ніж у молодих спортсменів.

Аналіз результатів анкетування доводить зв'язок між поширенням наркотиків і шкідливими звичками у школярів різного контингенту: як правило, учні, які вживають наркотики, палять і вживають алкогольні напої. Найбільше дана закономірність виявляється в школярів, які не займаються спортом.

Учні, які не вживають наркотики, в основному не палять, але багато респондентів (вік 16-17 років) указують, що віддають перевагу пиву. Перевага юних спортсменів щодо поширеності шкідливих звичок очевидна, тільки окремі спортсмени палять, розпивають алкогольні напої та вживають легкі наркотики. Очевидно, даний контингент навряд чи розраховує на успіх у спорті.

Аналіз потребово-мотиваційної характеристики занять спортом виявив необхідність проводити змагання з нових видів спорту: бігу на роликах, стритболу, скейтболу. Ці нетрадиційні види спорту найбільш привабливі для підлітків, особливо вони популярні серед підлітків „групи ризику”.

„Важкі” підлітки бажають займатися такими видами спорту, як мотоспорт, парашутний, вітрильний, планерний спорт, альпінізм, повітроплавання, оздоровчий туризм. Звичайно, ці види спорту досить фінансово-ємні, а тому не мають достатнього ступеня поширення. Перспективним для Донецького регіону може стати й кінний спорт. Респонденти відзначають низький рівень зацікавленості в заняттях традиційними видами спорту, особливо передбаченими шкільною програмою.

Таким чином, з огляду на інтереси дітей і підлітків, необхідно збільшити кількість видів спорту, доступних для даного контингенту; включити їх, а також сімейні старти в програми міських і районних спортивних свят. Доцільно збільшити кількість заходів зі спортивного й оздоровчого туризму, проводити змагання з пішохідного туризму. Ми також переконані в тому, що проведення заходів з урахуванням інтересів конкретного підлітка сприятиме формуванню здорової людини, попередженню наркоманії в дитячо-підлітковому середовищі.

Результати нашого дослідження доводять, що структура дозвілля різного контингенту обстежуваних має подібності й істотні розходження (табл. 3.1.1) Невелика кількість респондентів (школярі з „нормативною поведінкою” - 15,3-18,7%; учні „групи ризику” - 8,7-10,2%) зайняті організованим дозвіллям (кружки, спортивні секції), а велика частина школярів залишені напризволяще.

Таблиця 3.1.1

Види дозвілля, яким віддають перевагу різні групи школярів,%

Примітка. учні могли вибирати не більше двох відповідей

Особливістю підліткового дозвілля, яка не може не звернути на себе увагу, є невеликий відсоток тих, хто допомагає батькам по господарству, але, що найважливіше, - таких підлітків мало як серед школярів з „нормативною поведінкою” (7,2-8,2%), так і серед учнів „групи ризику” (4,9-8,5%). Підлітки (школярі з „нормативною поведінкою” - 32,7-36,0%; учні „групи ризику” - 33,2-51,6%) більшу частину вільного часу проводять із приятелями, а форма спілкування носить стихійний характер („просто гуляю”, „проводжу час”, „спілкуюся з друзями”). Істотно розрізняються і провідні інтереси в даних контингентів школярів.

З результатів анкетування стає очевидним, що, чим більше часу займає реакція беззмістовного підліткового групування, тим менше питома вага в житті учнів корисних змістовних занять.

Важливою проблемою є вплив сімейного виховання на формування міжособистісних відносин підлітків у родині й поза нею, вибір форм і видів дозвілля, його організація, контроль за проведенням дозвілля з боку дорослих. Аналіз цієї проблеми доводить, що в цьому криються негативні механізми девіантної поведінки, які сприяють виникненню шкідливих звичок та їхньому укоріненню.

Серед соціально-педагогічних факторів, що впливають на формування особистості підлітка і на особливості його поведінки, провідне місце належить родині й неформальним групам однолітків. Родина відіграє вирішальну роль у визначенні спрямованості поведінки підлітків, саме в сім'ї в процесі взаємодії та взаєморозуміння чоловіка й жінки, батьків і дітей закладаються основи норм і правил моральності, навички спільної діяльності, формується світогляд, ціннісні орієнтації, життєві плани й ідеали. У залежності від того, як складаються ці взаємини та спілкування, який виховний потенціал має родина, формується особистість дитини.

На думку респондентів, більшість (85,4%) батьків негативно ставляться до вживання наркотиків, 13,3% - виявляють повну байдужість і тільки 1,3% батьків ставляться до наркотиків позитивно. Ці показники є підтвердженням думки про те, що роботу з профілактики наркоманії необхідно починати в родині.

Оцінюючи атмосферу сімейних відносин і сімейного спілкування, 29,4% підлітків з девіаціями відзначили, що вона їх пригнічує, 51,2% байдужі до того, що відбувається в родині, тільки для 19,4% підлітків сімейне спілкування є підбадьорливим. Це, безумовно, позначається на силі емоційних зв'язків, рівні довіри між батьками й дітьми. Своїми радощами, прикрощами та переживаннями в родині з батьками діляться тільки 19,3% педагогічно занедбаних підлітків.

Результати проведених досліджень довели важливість і складність сімейного спілкування підлітків, його соціально-педагогічну значущість, а виявлення тенденцій у становленні й розвитку сімейного спілкування, його впливу на формування особистості підлітка дозволило виділити ряд особливостей, властивих сімейному спілкуванню педагогічно запущених підлітків.

Таким чином, характер стосунків і сімейного спілкування, незалежно від бажання й волі дитини, стають тією базою, на основі якої будуються її взаємини з однолітками й дорослими.

Результати нашого дослідження свідчать про досить тривожну ситуацію в системі профілактики споживання наркотиків. Однією з основних причин, що впливають на поширення наркоманії й токсикоманії в підлітковому середовищі, є легка доступність психоактивних речовин. Важливим чинником наркотизації дітей і підлітків є зниження превентивного психологічного захисту і низький ціннісний бар'єр.

Ситуація видається гіршою ще й через те, що в недалекому минулому рання алкоголізація і токсикоманія були долею переважно підлітків з неблагополучних родин, батьки яких вели асоціальний спосіб життя. На сьогоднішній день число молодих наркоманів поповнюється в не меншій мірі підлітками з благополучних прошарків суспільства, з родин з високим матеріальним статком. Саме діти з цих родин переважно формують особливу підліткову субкультуру, головними цінностями якої є вільне, гедоністичне проведення часу в поєднанні з наркотизацією як певним стилем життя.

Аналіз доводить, що рівень матеріального становища батьків впливає на поширеність наркоманії та шкідливих звичок. Найкращими варто визнати родини із середнім статком. Як правило, батьки в таких родинах мають вищу освіту, активно займаються вихованням дітей. Про це кажуть і самі респонденти.

За нашими даними, у батьків з низьким і високим рівнями матеріального становища однаковою мірою діти схильні до шкідливих звичок. У родинах з низьким статком батьки часто змінюють місце роботи, вони в основному палять або вживають алкогольні напої, мало уваги приділяють дітям. У батьків, як правило, середня освіта.

У родинах з високим статком підліткам часто дають кишенькові гроші. Вони, спираючись на матеріальні досягнення батьків, хочуть бути лідерами в класі. На жаль, у багатьох це звичайним шляхом не виходить, і підлітки намагаються знайти опору. Вживання наркотиків, паління, алкогольні напої - компоненти, що забезпечують цю базу. Батьки таких школярів зосереджені на добуванні грошей, не приділяють належної уваги вихованню дітей.

Безперечно, у наш час основною задачею профілактики наркоманії та шкідливих звичок є психологічна та педагогічна підтримка родини, особливо тим сімей, що не справляються із задачами виховання власних дітей.

Результати обстеження, власний досвід роботи переконують, що в дітей з асоціальною поведінкою при відсутності належної системи стосунків знижений соціально-пізнавальний інтерес. Такі підлітки на питання „Чи любиш ти батьків?”, як правило, відповідають негативно. Складаються конфліктні стосунки, які посилюються ще і через те, що діти, як правило, не дружать з товаришами в класі й у школі, а знаходять колектив, що втягує їх у наркотичну залежність. Істотні відхилення в моральному, вольовому і фізичному розвитку дітей і підлітків вимагають певної специфіки виховної роботи й різних рухових режимів.

Нам уявляється, що необхідно практикувати різноманітні форми взаємодії освітніх установ з батьками: загальношкільні, класні батьківські збори; батьківські конференції; загальне навчання батьків; батьківський колоквіум; спільні заходи родини та школи (свята, змагання, походи, екскурсії); спеціальні телепередачі з питань фізичного виховання на муніципальних каналах. При освітніх установах повинні діяти ради профілактики, ради батьків.

Абсолютно очевидний зв'язок зростання соціально-економічних проблем, зловживання алкоголем, наркотичними речовинами та злочинності неповнолітніх. Ці три процеси йдуть паралельно: у стані наркотичної залежності й алкогольного сп'яніння підлітки скоюють близько біля половини всіх правопорушень, у тому числі - 80% тяжких злочинів.

На підставі наведених фактів можна говорити про те, що в ситуації, яка склалася, пошук нових моделей, засобів і форм організації дозвілля молоді може розглядатися як необхідна умова попередження правопорушень і поширення наркотиків. Даний напрямок профілактики наркоманії з використанням засобів і методів фізичної культури та спорту, на наш погляд, повинен передбачати створення сприятливих і привабливих для дітей „групи ризику” форм фізкультурно-спортивного дозвілля; вивчення особистісних особливостей дітей з девіантною поведінкою; розроблення засобів і методів педагогічного впливу, виходячи з інтересів і потреб учнів; корекцію фізичного і морального здоров'я та використання засобів фізичної культури та спорту.

Підводячи підсумки нами проведених соціологічних обстежень школярів, можна констатувати, що загальна профілактика наркоманії розглядається як сукупність засобів, що створюють сприятливі соціально-економічні, соціокультурні й соціально-педагогічні умови, спрямовані на сприяння родині у виконанні нею своїх функцій з виховання фізично та соціально здорових дітей, з реалізації виховних функцій загальноосвітніх установ усіх типів, із забезпечення повноцінного розвитку інтересів і здібностей школярів, зайнятості їх суспільно корисною діяльністю в позаурочний час.

Щоб перебороти або попередити відхилення в поведінці, необхідно в першу чергу нейтралізувати руйнівний вплив соціального середовища, обмежити негативний вплив соціальних факторів (неблагополучних родин, асоціальних груп, протиправного міжособистісного спілкування).

При організації корекційно-педагогічної роботи з девіантними підлітками та попередженні відхилень у їхній поведінці необхідно виходити з розуміння соціально-педагогічної сутності такої поведінки неповнолітніх, урахування сили впливу даних чинників на розвиток особистості, референтної значущості міжособистісного спілкування з однолітками в групі.

3.2. Аналіз наркоситуації й основних показників розвитку фізичної культури та спорту в Донецькому регіоні

Результати нашого дослідження, означеної проблеми дозволяють сформулювати загальний висновок про те, що за останні десятиліття Донецька область вступила в смугу гострої демографічної кризи, що характеризується прискоренням природного зменшення населення, низькою середньою тривалістю життя, значним розривом між тривалістю життя чоловіків і жінок, високими показниками загальної смертності, особливо - осіб працездатного віку. Усе це відбувається на тлі загострення проблеми зростання наркоманії.

У Донецькому регіоні зловживання наркотичними речовинами є серйозною загрозою здоров'ю населення. Ця проблема давно вже вийшла за медичні рамки. Поширенню наркотиків у регіоні сприяють особливості його географічного положення. Донецька область - одна з найбільш густонаселених в Україні; висока щільність населення, домінування міського населення, наявність водних кордонів, сусідство з південними регіонами Росії, насиченими наркотиками, призводять до того, що область стала свого роду „перевалочною базою” наркодіячів.

Аналіз наркологічної ситуації в Донецькій області доводить, що в останні роки починають виявлятися в досить стійкій формі вкрай небезпечні тенденції, як у структурі, так і в динаміці росту числа наркологічних хворих. У деяких випадках ці негативні явища набувають катастрофічно загрозливого характеру.

У процесі дослідження цієї проблеми нами було встановлено, що у 2001 році від передозування наркотиків в області померли 352 особи, від алкогольної інтоксикації - 3239 осіб, від споживання токсичних речовин - 16 осіб. Більшість з них - молоді люди.

Контингент хворих наркоманією в Донецькій області постійно розширюється: у 1995 році середньообласний показник складав 122,3, у 1999 році - 172,2, у 2000 році - 177,2, а в 2003 році - 182,7 осіб на 100 тис. населення. Середньореспубліканський показник - 163,4 особи (2003 рік).

За період 1995-2003 роках відзначається стійке зростання наркоманії в більшості міст і районів Донецької області. В одних регіонах (міста Дзержинськ, Краматорськ, Слов'янськ, Угледар, Червоноармійський район) виявлені високі показники вже в 1995 році, в інших (міста Докучаєвськ, Авдіївка, Дебальцеве, Сніжне, Торез, Харцизьк, райони Новоазовський, Першотравневий, Амвросіївский, Олександрівський) - відзначається високий приріст показників поширеності наркоманії.

В окремих містах (Новогродіївка) та районах (Новоселківський, Володарський, Шахтарський) області показники поширеності наркоманії знаходяться на низькому рівні, хоча негативна динаміка і тут простежується. Тільки в місті Новогродівка та в Маріїнському районі показники наркоманії знизилися порівняно з 1995 роком.

Аналіз доводить, що, незважаючи на постійне підвищення показника поширеності наркоманії в останні роки, намічається зниження темпів приросту. Разом з тим, говорити про перелом наркоситуації в Донецькій області не можна. Потрібні ще більші зусилля різних організацій для вирішення даних проблем. Поширення токсикоманії в області в 2001 році склало 15,0 осіб на 100 тис. населення, а в 2003 році - 16,1% проти 5,1% по Україні. При цьому Донецька область представляє більше 30% загальної кількості хворих в Україні та займає перше місце в республіці з цієї патології. Основними регіонами, що репрезентують названу групу хворих, стали: Маріуполь - 77,2; Горлівка - 52,4; Шахтарськ - 27,0; Кіровськ - 19,2. Серед хворих на наркоманію цей показник склав 98,1%.

Постійно збільшується кількість хворих на алкогольну залежність: 2000 рік - 1277,4; 2001 рік - 1296,4; 2003 рік - 1305,4 осіб (на 100 тис. населення). Найбільш ураженими в цьому плані стали такі міста і райони: Кіровськ - 2795,1; Горлівка - 2489,0; Ясинуватський район - 2388,7; Краматорськ - 1876,3; Макіївка - 1873,4.

Загострюється проблема наркологічних захворювань серед дітей і підлітків. У 2001 році зареєстровано 408 дітей, які мають шкідливі звички: алкогольна залежність - 85 осіб; уживання наркотиків - 26; залежність від інших психоактивних речовин - 297. У 2003 році зафіксовано вже 462 підлітки з цією залежністю. Отже, молодих людей у наркологічних звітах стає все більше, причому особливо за рахунок нарко(токсико)манії.

Серед регіонів України Донецька область знаходиться на першому місці за показниками враження підлітків алкогольною залежністю (155,0 на 100 тис. підлітків проти республіканського 5,0). На першому місці область і за показниками токсикоманії (86,5 проти 20,9 по Україні).

Однією з проблем, які загрожують здоров'ю населення області, стає отруєння алкоголем і його сурогатами. У 2003 році зареєстровано 89 підлітків з отруєнням рідинами, які містять алкоголь, з них шість неповнолітніх загинули.

У Донецькій області збільшується кількість жінок-наркоманок. Помітно омолодження жіночої частини наркозалежних осіб. Якщо в 1999 році серед усіх неповнолітніх наркоманів лише одну восьму складали дівчата, то в 2003 році вже кожен четвертий неповнолітній - дівчинка. Таким чином, жіноча частина підростаючого покоління прилучається до наркотиків набагато інтенсивніше, ніж чоловіча.

Зростання жіночої наркоманії спричиняє збільшення народжуваності дітей з важкими вродженими захворюваннями. Крім того, мати-наркоманка, як правило, прилучає своїх дітей до наркотиків. Уже стали з'являтися немовлята - наркомани в стані „ломки” від жінок, які вживають наркотики. Отже, результатом поширення наркоманії є виникнення реальної небезпеки фізичного виродження значної частини населення з відповідними соціальними наслідками.

У наш час зі збільшенням кількості наркоманів зростає й число ВІЛ - інфікованих: у 2000 році кількість таких осіб нараховувала 3350; у 2001 році - 3531; у 2003 році - 3746. З них 95% наркомани. ВІЛ - інфіковані наркомани, змирившись з власною долею, нерідко роблять навмисні спроби зараження інших осіб, незважаючи на поінформованість про кримінальну відповідальність за подібного роду дії.

Дуже тривожною є тенденція здешевлення основного наркологічного продукту - героїну з одночасним зниженням його чистоти. Наркодіячі активно залучають усе нових і нових споживачів наркотиків, використовуючи різні способи: надання екстреної наркологічної допомоги вдома підпільними виїзними бригадами за телефонними викликами, заохочення наркоманів за залучення нових осіб до споживання наркотику.

Причин швидкого залучення дітей до вживання психоактивних речовин багато. Однак серед них особливо значущими є такі чинники:

зростаюча дитяча безпритульність, найчастіше пов'язана з алкоголізмом батьків;

недостатня укомплектованість наркологічної служби області підлітковими наркологами;

недостатня ефективність роботи з дітьми з профілактики шкідливих звичок засобами фізичної культури та спорту.

Уживання алкогольних напоїв, наркотичних та інших одурманюючих засобів згубно впливає на здоров'я неповнолітніх, сприяє залученню їх до злочинної та іншої протиправної діяльності. Так, у 2001 році підлітками скоєно 223 злочини, з них 106 у стані алкогольного сп'яніння. Найбільша кількість злочинів серед неповнолітніх у стані сп'яніння скоюються неорганізованими підлітками. Тяжкі злочини скоюються з особливою жорстокістю і цинізмом. У 2003 році зареєстровано 7 убивств, 5 з яких скоєно в стані сп'яніння.

Слід констатувати, що дотепер у регіоні відсутня чітка програма і навіть сама концепція профілактики шкідливих звичок у дітей і підлітків засобами фізичної культури та спорту. Щоб сказати наркотикам „ні” та зробити свідомий вибір, кожному підліткові потрібна альтернатива. Реальні альтернативи захопленню наркотиками - це духовність і свідоме вставлення до власного здоров'я, турбота про нього.

Оскільки потреба в руховій активності споконвічно властива людині, в умовах її дефіциту, викликаного особливостями сучасного життя, організм, що зростає, відчуває певний дискомфорт, який викликає прагнення до пошуку „гострих” відчуттів, до виходу „за рамки дозволеного”. Навіть з цих позицій є очевидним, що втягнути дітей у систематичні фізкультурно-спортивні заняття, відкрити їм світ знань означає багато в чому запобігти небезпеці падіння в наркоманію.

Разом з тим, закономірно постають такі питання:

1. Чи достатньо самих по собі зусиль, спрямованих на розвиток фізичної культури та спорту, для одержання вираженого ефекту антинаркотичної профілактики в підлітковому і молодіжному середовищі?

2. Чи дійсно можна очікувати, що динаміка активності фізкультурно-спортивної та оздоровчої роботи, оцінюваної за традиційними критеріями, та зміни в показниках наркотизації молодого покоління зворотно взаємозалежні?

3. Чи існує перенос результативності зусиль з розвитку фізкультурно-спортивного руху на результативність антинаркотичної профілактики?

Відповіді на ці питання, на наш погляд, цілком можуть бути отримані на основі зіставлення характерних рис наркоситуації з показниками розвитку фізичної культури та спорту в Донецькій області.

Досягнення донецьких спортсменів (плавців, легкоатлетів, волейболістів, футболістів, борців, боксерів, баскетболістів) на найбільших міжнародних змаганнях загальновідомі. Звичайно, такі успіхи були б просто неможливі без досить міцної матеріальної бази, надійної кадрової основи, умілого керування розвитком галузі фізичної культури та спорту.

Загальна кількість спортивних споруд в області на кінець 2003 року склала 7595 (з них 3697 закритих). В області нараховується 90 стадіонів з трибунами на 1500 місць і більше, 50 басейнів, 1541 спортивний зал, 2619 спортивних площадок, 455 стрілецьких тирів і 1652 приміщення для фізкультурно-оздоровчої роботи.

У Донецькій області велика увага приділяється дитячому спорту: працює 126 ДЮСШ і СДЮШОР із загальним охопленням 53272 особи. Найбільш популярні серед дітей і підлітків такі види спорту: футбол - 8118 осіб.; легка атлетика - 6442 особи; плавання - 4286 осіб; дзюдо - 4082 особи; бокс - 3510 осіб; вільна боротьба - 3087 осіб.

Раніше популярні баскетбол (2866 осіб), волейбол (2267 осіб) поступово здають свої позиції. Зараз чітко виражена тенденція збільшення кількості осіб, які займаються єдиноборствами. Так, різними видами боротьби (вільна, класична, дзюдо, карате-до) займаються 1196 осіб, що складає 22,5% від загальної кількості юних спортсменів. Найбільшу кількість учнів налічують ДЮСШ і СДЮШОР товариства „Гарт” - 18163 осіб - і відомчих товариств України - 12258 осіб.

За 2003 рік у ДЮСШ і СДЮШОР Донецької області підготовлено спортсменів масових розрядів (II, III і юнацькі розряди) - 15240 осіб, I розряду - 1234 особи, КМС - 372 особи, майстрів спорту - 111 осіб, майстрів спорту міжнародного класу - 17 осіб.

Крім того, у наш час у системі ДЮСШ і СДЮШОР займаються 2244 спортсмени I розряду, 1215 кандидатів у майстри спорту, 222 майстри спорту, 93 майстри спорту міжнародного класу.

З юними спортсменами працюють 1613 тренерів, з них 1028 штатних тренерів ДЮСШ і СДЮШОР. 602 (58,8%) штатних тренери мають вищу фізкультурну освіту, 144 (11,1%) фахівці мають вищу кваліфікаційну категорію, 223 - I кваліфікаційну категорію, 340 - II кваліфікаційну категорію. Такий могутній загін спортсменів і тренерів дозволяє сподіватися на підтримку славних спортивних традицій Донецького регіону.

Аналіз представлених матеріалів дозволяє виділити явне протиріччя між високим потенціалом фізичної культури та спорту в плані всебічного гармонійного розвитку особистості, яка категорично не припускає вживання наркотиків, і дійсністю, яка свідчить, що цей потенціал досі далеко нерозкритий і нереалізований у конкретних формах фізкультурно-спортивної та оздоровчої роботи.

Зіставлення даних про наркоситуацію та відомостей про розвиток фізичної культури в Донецькому регіоні доводить, що відносно благополучне (у порівнянні з іншими регіонами України) становище із залученням населення до фізкультурних занять цілком може паралельно співіснувати з найбільш негативними явищами в наркотизації молодого покоління.

Серйозну тривогу викликає той факт, що з кожним роком збільшується кількість школярів, які мають відхилення в стані здоров'я. Разом з тим, акцент у роботі загальноосвітніх шкіл усе ще робиться тільки на рухові можливості учнів, а оздоровча спрямованість на уроках фізичної культури лише декларується. Практично не вирішується питання антинаркотичної роботи. Ще більший перекіс у цьому напрямку спостерігається в системі підготовки юних спортсменів. Спортивний результат є домінуючим критерієм роботи викладачів ДЮСШ. Отже, споконвічно закладений у фізичній культурі та спорті величезний профілактичний антинаркотичний потенціал не може бути реалізований без спеціально розроблених технологій ведення антинаркотичної профілактичної роботи засобами фізичної культури та спорту.

3.3 Морфофункціональний розвиток і фізична підготовленість школярів

3.3.1 Вікові особливості фізичного розвитку і фізичної підготовленості школярів (11-17 років)

Дані обстеження 835 учнів у віці 11-17 років дозволили виявити вікові закономірності зміни показників морфофункціонального розвитку (табл. 3.3.1.1) і розвитку рухових здібностей контингенту обстежених (школярів з нормативною і девіантною поведінкою).

Аналіз довів, що довжина тіла у всіх дітей з віком збільшується. У школярів з „нормативною поведінкою” достовірний приріст виявлений у віці 13 років (6,9%, р < 0,01) і 14 років (6,0%, р < 0,05), а в учнів „групи ризику” - у 12 років (6,1%, р < 0,05), 13 років (4,2%, p < 0,05) і 14 років (5,2%, p < 0,05). Даний морфологічний показник виявився більш значущим у віці 11-14 років у дітей з девіантною поведінкою. А в 15-17 літніх дітей з девіантною поведінкою спостерігається тенденція до відставання росту порівняно з дітьми загальної популяції.

У проаналізованому віковому діапазоні коефіцієнти варіації довжини тіла змінюються від 3,5 до 5,9%, що свідчить про однорідність розподілу даних показників.

В учасників дослідження виявлено в основному правобічну асиметрію розподілу результатів (А = -0,66ч1,84), чітко простежується плосковершинність їхнього розподілу.

Показники маси тіла також ” істотно збільшуються з віком: у школярів з „нормативною поведінкою - у 12-14 років (12,9-19,1%, р < 0,01), а в учнів „групи ризику” ні - у 12-13 років (11,4-23,1%, р < 0,01). Тенденція онтогенетичних змін виявилася майже ідентичною тій, що спостерігається для довжини тіла. У віці 11-13 років маса тіла виявилася більше в дітей з девіантним поводженням, а в 14-17 - у дітей з нормативною поведінкою. У віковому діапазоні 11-17 років коефіцієнти варіації маси тіла значно перевищують десятипроцентний рівень (14,7-21,5%). Коефіцієнти асиметрії в більшості випадків вище граничних показників, що показує асиметричність кривої розподілу показників маси тіла щодо ординати, яка проходить через вершину. Показники ексцесу в основному позитивні, що характеризує гостровершинність розподілу результатів.

Характеристики ОГК збільшуються з віком: достовірні зміни виявлені в школярів з „нормативною поведінкою” у віці 14-16 років (5,2-6,4%, р < 0,05), а в учнів „групи ризику” - у 13-14 років (4,1-6,4%, р < 0,05).

Таблиця 3.3.1.1

Морфофункціональний розвиток школярів у віці 11-17 років з нормативною та девіантною поведінкою

Вік, років	Контингент обстежених
	Школярі з „нормативною поведінкою”	девіантною поведінкою
	Показник морфофункціонального розвитку
	Довжина тіла, см	Маса тіла, кг	ОГК, см	ЖЄЛ, мол	Кистьова динамо-метрія, кг	ЧСС у спокої, уд.хв-1	Довжина тіла, см	Маса тіла, кг	ОГК, см	ЖЄЛ, мол	Кистьова динамо-метрія, кг	ЧСС у спокої, уд.хв-1
11	141,4	35,7	64,6	2150,0	24,6	82,3	143,7	37,7	62,5	2066,7	23,2	85,7
12	146,6	40,3	67,7	2420,6	26,1	82,7	152,4	46,4	63,8	2242,4	22,7	84,3
13	156,7	48,2	70,3	2772,2	32,4	78,0	158,8	51,7	65,6	2342,9	27,8	80,1
14	166,2	57,4	74,6	3139,5	35,1	77,6	167,0	55,8	72,2	2763,9	30,7	78,2
15	170,5	62,0	79,4	3420,6	36,8	75,3	169,6	58,2	73,7	3189,2	31,7	77,4
16	172,6	64,8	83,5	3620,6	37,4	72,6	171,3	60,8	80,1	3385,7	32,3	75,3
17	174,8	66,4	85,2	3841,0	37,6	70,1	172,7	63,7	82,4	3451,4	34,9	74,6

Примітка. Виділено достовірні вікові зміни результатів

Тенденція до зниження ОГК у дітей з девіантною поведінкою простежується в 15-17 років порівняно з дітьми загальної популяції. Чітко спостерігається асиметричність розподілу даних показників.

Інтенсивний приріст показників ЖЄЛ виявлений у представників обох груп у віковому періоді 12-14 років: дані зміни відзначені при п'ятивідсотковому рівні значущості. З 15-літнього віку діти з нормальною поведінкою перевершують дітей з девіантною поведінкою із ЖЄЛ.

Істотний приріст показників кистьової динамометрії в школярів з «нормативною поведінкою» виявлений у віці 12-14 років (5,8-17,1%, р < 0,05), а в учнів з девіантною поведінкою визначений більш вузький віковий діапазон (12-13 років) достовірної зміни даних показників. Загальна тенденція розвитку скорочується: з 14-літнього віку діти з нормальною поведінкою перевершують дітей з девіантною поведінкою. Показники ЧСС у спокої змінюються з віком, але істотно (п'ятивідсотковий рівень значущості) тільки в окремі вікові періоди: школярі з нормативною поведінкою - у 12 років (3,1%, р < 0,05) і 16 років (3,6%, р < 0,05); учні „групи ризику” - у 12 років (2,9%, р < 0,05). Більшість даних показників варіабельні та мають асиметричний розподіл результатів.

Показники розвитку рухових здібностей також змінюються з віком (табл. 3.3.1.2). У школярів з „нормативною поведінкою” результати бігу на 60 м достовірно змінюються в 13 років (3,4%, р < 0,05), 15 років (2,9%, р < 0,05) і 16 років (4,1%, р < 0,05), а в учнів „групи ризику” істотне покращення цього показника виявлено тільки в 13 років (3,1%, р < 0,05). З 14-літнього віку школярі з „нормативною поведінкою” перевершують за розвитком швидкісних здібностей дітей „групи ризику”.

Вікові зміни показників стрибка в довжину з місця збігаються в учнів обох груп; достовірні покращення показників (п'ятивідсотковий рівень значущості) виявлені тільки в 13 років. Тут спостерігаються кращі показники в дітей з „нормативною поведінкою”, починаючи тільки з 16-літнього віку.

Показники човникового бігу 310 м змінюються з віком, але в школярів з „нормативною поведінкою” найбільш інтенсивно - у 14 років (3,6%, р < 0,05), а в учнів „групи ризику” - у 12 років (3,2%, р < 0,05). Ця закономірність у підтягуванні на поперечині в школярів з „нормативною поведінкою” спостерігається у віці 13 років (22,2%, р < 0,05), а в учнів „групи ризику” - у 12 років (31,0%, р < 0,05) і в 13 років (26,3%, р < 0,05). Для цих показників спостерігаються схожі закономірності: діти з „нормативною поведінкою” у віці 15-17 років переважають своїх ровесників з девіантною поведінкою.

Таблиця 3.3.1.2

Розвиток рухових здібностей школярів у віці 11-17 років

Вік, років	Контингент дослідження
	Школярі з „нормативною поведінкою”	Школярі з девіантною поведінкою
	Кількість випробуваних	Фізична вправа	Кількість випробуваних	Фізична вправа
		Біг на 60 м, сек	Стрибок у довжину з місця, см	Нахил тулуба вперед, см	Підтягування на поперечині, рази	Човниковий біг 310 м, сек	Біг на 1000 м, сек		Біг на 60 м, сек	Стрибок у довжину з місця, см	Нахил тулуба вперед, см	Підтягування на поперечіні, рази	Човниковий біг 310 м, сек	Біг на 1000 м, сек
11	34	10,48	172,4	3,9	2,9	8,75	286,7	33	10,31	164,5	2,5	2,2	8,88	281,4
12	34	10,25	176,5	4,2	4,6	8,35	251,5	33	10,68	162,3	3,3	3,3	8,50	263,7
13	36	9,90	188,3	5,9	4,9	8,31	249,3	35	9,85	189,3	4,6	4,2	8,44	252,4
14	38	9,62	205,5	6,4	4,7	8,10	246,4	36	9,70	198,4	5,2	3,9	8,18	248,7
15	34	9,44	210,3	7,9	5,0	7,95	239,8	37	9,51	206,3	6,6	4,9	8,15	248,3
16	34	9,05	218,2	8,1	5,2	7,83	231,5	35	9,37	209,4	6,4	4,0	8,21	246,7
17	39	8,86	215,3	8,3	5,6	7,72	224,6	37	9,21	211,1	5,8	3,3	8,23	250,2

У нахилі тулуба вперед в обох групах виявлено неістотні вікові збільшення показників: у школярів з „нормативною поведінкою” спостерігаються постійні позитивні зміни даного показника, а в учнів „групи ризику” - спочатку позитивні, а потім негативні зміни. Практично протягом досліджуваного онтогенетичного розвитку діти з „нормативною поведінкою” більш гнучкі, ніж діти з девіантною поведінкою.

Багато проаналізованих показників, які характеризують фізичну підготовку школярів, виявляють асиметричність розподілу результатів, більшість показників варіабельні коефіцієнти ексцесу в основному не потрапляють у граничні значення критерію.

За нашими даними, показники відносної похибки () у всіх випадках були не менше 0,05, тому вибіркові експериментальні дані можна вважати репрезентативними й такими, що відображають закономірності генеральної сукупності в даного контингенту учнів.

Аналіз вікової динаміки показників морфофункціонального розвитку та фізичної підготовленості дозволяє диференціювати досліджений контингент учнів на три вікові групи (11-12, 13-14, 15-17 років), що мають істотні якісні розходження і вимагають при роботі з ними різних рухових режимів.

Характеристика фізичної підготовленості учнів аналізованого віку свідчить про необхідність пошуку класифікатора групування експериментальних даних. У 11-17-літніх школярів такими характеристиками слід вважати рівень біологічного дозрівання та типи статури.

3.3.2 Статура школярів з різним рівнем біологічного дозрівання

Серед школярів з „нормативною поведінкою” виявлено 56,1% учнів з торакальним типом статури.

В учнів „групи ризику” друге місце займають випробувані, паспортний вік яких випереджає біологічний (19,3%), а в школярів з „нормативною поведінкою” - контингент із відставанням рівня дозрівання організму (13,8%).

Серед школярів, у яких визначали рівень біологічного дозрівання, вивчали поширеність типів статури (табл.3.3.2.1). У багатьох обстежених у віці 11-17 років (школярі з „нормативною поведінкою” - 63,3%; учні „групи ризику” - 68,4%), паспортний вік яких відстає від біологічного, виявили тора-кальний тип конституції.

Третина (школярі з „нормативною поведінкою” - 36,7%; учні „групи ризику” - 36,8%) даного контингенту склали особи з астеноїдним типом статури.

Відповідність паспортного та біологічного віку виявили в школярів усіх типів статури, але частіше вона зустрічається в осіб з торакальним типом статури (школярі з „нормативною поведінкою” - 64,6%; учні „групи ризику” - 68,2%). Далі за частотою прояву були учні астеноїдного типу статури (школярі з „нормативною поведінкою” - 13,3%; учні „групи ризику” - 13,4%).

Для школярів, біологічний вік яких випереджає паспортний, типові м'язовий (школярі з „нормативною поведінкою” - 42,9%; учні „групи ризику” - 50,0%) і дигестивний (школярі з „нормативною поведінкою” - 50,0%; учні „групи ризику” - 19,0%) типи статури.

Таблиця 3.3.2.1

Типи статури школярів різних груп з різними рівнями біологічного дозрівання

Паспортний вік, років	Рівень дозрівання організму	Кількість	Частка учнів,%	Тип статури
				Торакальний	М'язовий	Астеноїдний	Дигестивний
				Частка учнів даного типу статури,%
Школярі з „нормативною поведінкою”

Страница:

•  1 
•  2 
•  3 
•  4 
•  5 
•  6 

дипломная работа "Профілактика ігрової залежності у старшому підлітковому віці" скачать

Подобные документы

• Організація виховної роботи з учнями в позаурочний час

  Основні змістові компоненти виховної програми. Форми, методи та напрямки виховної роботи з учнями. Особливості роботи з учнями девіантної поведінки. Контроль та керівництво виховною роботою. Структурна схема організації учнівського самоврядування.
  
  курсовая работа [57,5 K], добавлен 17.12.2011
  

• Підвищення рівня фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку засобами ігрової спрямованості

  Дослідження проблеми ігрового спрямування фізичної підготовки дітей молодшого шкільно віку в педагогічній теорії та практиці фізичного виховання. Розробка програми комплексної ігрової організації фізичної підготовки та перевірка її ефективності.
  
  дипломная работа [95,1 K], добавлен 25.10.2009
  

• Профілактика депривації підлітків в процесі позакласної туристсько-краєзнавчої діяльності

  Становлення та розвиток дітей та молоді. Поняття, детермінанти та наслідки депривації у підлітковому віці. Основні концептуальні засади шкільного туризму як засобу подолання депривації підлітків. Діагностика і оцінка рівня депривації підлітків.
  
  дипломная работа [439,0 K], добавлен 19.11.2012
  

• Система фізкультурно-оздоровчої роботи з молодшими школярами: краєзнавчий аспект

  Фізкультурно-оздоровча робота: зміст, завдання і системний підхід до її організації. Педагогічні умови системи фізкультурно-оздоровчої роботи. Форми та методи фізкультурно-оздоровчої роботи в початковій школі з молодшими школярами на краєзнавчих засадах.
  
  дипломная работа [112,8 K], добавлен 03.08.2012
  

• Підбір методів наукового дослідження фізичної підготовки школярів

  Значення фізичної культури в шкільному віці. Етапи, сприятливі для швидкого і повноцінного освоєння нових рухових дій. Визначення рівня фізичної підготовки і стану здоров'я дітей середнього шкільного віку, які займаються та не займаються спортом.
  
  контрольная работа [709,6 K], добавлен 12.05.2011
  

• Покращення фізичної підготовленості у дітей молодшого шкільного віку шляхом збільшення обсягу рухової активності

  Психолого-педагогічні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Закономірності фізичного та фізіологічного розвитку організму дітей. Взаємозалежність рухової активності і показників фізичного стану. Вплив рухової діяльності на розвиток.
  
  дипломная работа [80,2 K], добавлен 19.10.2009
  

• Технології профорієнтаційної роботи соціального педагога з дітьми молодшого шкільного віку

  Форми профорієнтаційної роботи з дітьми молодшого шкільного віку. Дослідження уявлень дітей про професійну діяльність. Способи оптимізації знань дітей молодшого шкільного віку щодо світу професій. Методика проведення уроків, бесід, ігор, вправ та занять.
  
  курсовая работа [84,2 K], добавлен 12.12.2014
  

• Ефективні прийоми проведення уроків фізкультури

  Дослідження методів виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою. Ефективні засоби активізації пізнавального процесу на заняттях фізичної культури. Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури.
  
  курсовая работа [169,8 K], добавлен 25.09.2010
  

• Інтерактивні методи навчання як засіб розвитку читацького інтересу молодших школярів

  Резерви у методичних пошуках ефективності уроку читання. Розкриття сутності інтерактивних технологій, їх застосування в роботі з учнями молодшого шкільного віку. Психолого-педагогічні основи формування читацьких інтересів в молодшому шкільному віці.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 15.11.2012
  

• Здоровий спосіб життя як соціально-педагогічна умова становлення особистості у підлітковому віці

  Науково-теоретичні засади формування здорового способу життя. Професійна компетентність соціального педагога як одна із умов формування здорового способу життя підлітків. Соціально-педагогічні особливості становлення особистості у підлітковому віці.
  
  дипломная работа [278,5 K], добавлен 19.11.2012
  

Другие документы, подобные "Профілактика ігрової залежності у старшому підлітковому віці"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам